Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)

Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2003
1. Verfasser: Дровозюк, С.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2003
Schriftenreihe:Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50740
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки) / С. Дровозюк // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2003. — Вип. 10. — С. 284-293. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-50740
record_format dspace
spelling irk-123456789-507402013-11-01T03:07:26Z Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки) Дровозюк, С. 2003 Article Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки) / С. Дровозюк // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2003. — Вип. 10. — С. 284-293. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50740 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Дровозюк, С.
spellingShingle Дровозюк, С.
Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
author_facet Дровозюк, С.
author_sort Дровозюк, С.
title Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
title_short Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
title_full Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
title_fullStr Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
title_full_unstemmed Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
title_sort селянський самосуд 1917-1930-х рр. хх ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2003
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50740
citation_txt Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки) / С. Дровозюк // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2003. — Вип. 10. — С. 284-293. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
work_keys_str_mv AT drovozûks selânsʹkijsamosud19171930hrrhhstâksocíalʹnopsihologíčnijfenomenístoríografíčnínotatki
first_indexed 2025-07-04T12:32:20Z
last_indexed 2025-07-04T12:32:20Z
_version_ 1836719633750556672
fulltext Н. Бем 284 148Соловей Д. Голгота України. Ч.1. Московсько-большевицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. – Дрогобич, 1993. – С.182. 149 Міщенко О. Безкровна війна. Розповіді про голод 1933 року, записані в селах Козельщинського району на Полтавщині. – К., 1990. – С.4-5. 150 Мухіна М. Упокорення голодом. – С.142. 151 ДАПО. – Ф. П-34. – Оп1. – Спр.1. – Арк.5. 152 ЦДАГО України. –Ф.1. – Оп.20. – Спр.6276. – Арк.57. 153 Там само. – Арк.58. 154 Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні... Кн. 2. – С.128. 155 ДАХО. – Ф. П-50. – Оп.1. – Спр.112. – Арк.45. 156 Там само. – Арк.25. 157 Там само. – Ф. П-112. – Оп.1. – Спр.138. – Арк.2. 158 Кульчицький С.В. 1933: трагедія голоду. – С.43. С. Дровозюк СЕЛЯНСЬКИЙ САМОСУД 1917-1930-х рр. ХХ ст. ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН (ІСТОРІОГРАФІЧНІ НОТАТКИ) Українська історична наука, прагнучи зайняти гідне місце у світовому історіографічному просторі, окреслила дослідницькі пріоритети: соціальна та повсякденна історія, мікроісторія, історія ментальностей. Спільним для цих популярних напрямів та підходів є те, що в центрі зацікавлень історика знаходиться людина, її поведінка та духовний світ. Історіософські та історіо- графічні публікації останніх років дають підстави стверджувати, що українська історична думка все активніше опановує проблему “людина в історії” на методологічному рівні. Водночас йде пошук підходів, методів та історичних джерел, що дали б можливість перевести дану проблему з теоретичного на конкретно-історичний рівень. У цьому контексті набуває актуальності реконструкція повсякденного духовного життя українського селянства, в тому числі його правосвідомості як системи понять, поглядів та почуттів з приводу чинного або бажаного права. Одним із соціально-психологічних феноменів, що дає можли- вість продуктивно реалізувати психоісторичний підхід і увійти у світ селянських правових уявлень і почуттів, є селянський самосуд. В юридичній науці його розглядають як позасудову Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен… 285 розправу, яку здійснюють здебільшого натовп або група осіб, як самоправство, злочин проти порядку управління, що часто супроводжується катуваннями. Таке визначення відбиває насамперед погляд держави на самосуд як на порушення встановлених нею норм права. Історик, аналізуючи самосуд як подію у повсякденному житті селянства, прагне збагнути мотиви дій його учасників, логіку їх поведінки, зрозуміти це явище “зсередини”. Науково-пізнавальне значення самосуду можна обґрунтувати такими міркуваннями. По-перше, самосуд у селянському варіанті не був спонтанною, неусвідомленою дією, а часто втілював традицію громадського суду з його неодмінними атрибутами. По-друге, він є не тільки виявом правосвідомості селянства, його настроїв, а й розкриває таємниці підсвідомого. По-третє, серед історичних явищ самосуд виділяється макси- мальною концентрацією та розмаїттям емоційних станів, наочно демонструє психологію натовпу. По-четверте, самосуд не лише відображає ментально-свідомісний стан його безпосередніх учасників, а й віддзеркалює стан держави, суспільного організму в цілому, оскільки часто є емоційною реакцією на неспроможність влади забезпечити законність і правопорядок. Отже, самосуд є унікальним “згустком” суспільних відносин і може розглядатися відразу у кількох площинах: суспільно-політичній, адміністративно- правовій, соціально-психологічній і духовно-культурній. Самосуд моє важливе значення для історика з інформаційної точки зору, його учасники своєю поведінкою і висловлюваннями можуть чимало розповісти про людину своєї епохи. Це досить актуально саме для 20-30-х рр., оскільки, як цілком слушно зауважив С.В. Кульчицький, тоталітаризм мінімізував прояви громадської думки в документах1. На перспективність запропонованого пошуку вказує також досвід світової науки, де історики, на відміну від правознавців, розглядають не зміну закону як такого, а його побутування в історичному, соціальному і культурному контекстах, бачать у ньому вираження конфлікту між офіційною і народною культурою2. Не випадково в сучасній історичній антропології дослідження звичаю, правосвідомості, правових норм і уявлень вважається одним з найперспективніших напрямів науки3. Дана розвідка може розглядатися також у контексті української історіографічної традиції, в якій дослідження історії суду сільської громади займає помітне місце. Степан Дровозюк 286 Останні роки характеризуються активізацією історіографічного осмислення процесів, що відбувалися в Україні у 1917-30-х рр. ХХ ст. Йдеться, зокрема, про історіографічний аналіз української революції (Солдатенков В.Ф.)4, повстанського руху (Мармазова Т.І.)5, соціальних змін і політичних процесів у 20-30-ті рр.(Коцур В.П.)6, розвитку народної освіти (Чирва Ю.І.)7, політики українізації (Ващенко І.В.)8, міжнаціональних відносин (Рафальський О.О.)9 тощо. На основі досягнень світової історичної думки ведеться пошук шляхів реалізації в українській науці психоісторичного підходу (Удод О.А.)10. Обнадійливим історіографічним фактом є монографія О.Н.Атоян, яка зробила спробу історіографічного дослідження селянської правосвідомості через призму феномена махновщини.11 Загалом сучасна історіографічна думка виходить на новий рівень узагальнень, про що свідчить поява навчальних посібників з історіографії ХХ ст.12 Незважаючи на ці здобутки, можна констатувати, що проблема правосвідомості українського селянства, в тому числі селянський самосуд, в історіографічному плані ще не досліджені. Мета цієї розвідки – встановити, яке місце займає проблема селянського самосуду в українській історіографії і на цій основі виявити перспективи його дослідження у контексті духовної історії українського народу. Історичні джерела вказують на масове поширення самосудів у 1917 році. Не дивно, що це явище привернуло увагу сучасників, які намагалися збагнути його причини. Так, В.Винниченко пов’язав появу самосудів з морально-психологічним станом селянства, яке було “змучене війною” і “знервоване революцією”. Суд не функціонував, народ йому не вірив і тому “сам шукав рятунку й справедливости в собі”. За таких умов “пішла пошесть самосудів”13. Цю ж версію підтримують сучасні дослідники, які пов’язують реанімацію самосудів з дуже сильною ціннісною дезорієнтованістю селянства в умовах безвладдя, що наступило, як їм здавалося, після лютого 1917 р.14. Найгрунтовніший аналіз цього явища дав С.Борисенок у статті "Самосуд над карними злочинцями у 1917 році", що була опублікована у "Працях комісії для виучування звичаєвого права України". Причиною поширення самосудів, на думку автора, було те, що державні суди були паралізовані і селянство перестало їх поважати. Дослідник виділив злочини (конокрадство, підпали), за які селянство традиційно карало злочинців цілком свідомо, виходячи з своїх власних уявлень про соціальну небезпеку цих злочинів. С.Борисенок зробив спробу Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен… 287 здійснити типологію самосуду, виділив його стадії. Визначивши, що самосуди трапляються й тепер (тобто у 20-х рр.), він кваліфікував їх, на відміну від самосудів 1917 р., як звичайні злочини, що караються відповідно до конкретного складу15. Хоча в умовах непу соціально-психологічна атмосфера в українському селі стала відносно стабільною, самосуди продов- жувалися, дивуючи поєднанням свідомого і підсвідомого, ритуалів і засобів покарання. Досить колоритним прикладом покарання за подружню зраду може бути так зване “кропив’яне весілля”, що сталося у с. Крикливцях на Поділлі у травні 1923 р. Перед початком зборів сільської громади селянин звернувся до голови сільської ради з проханням покарати його дружину, яка втекла до сусіда. За вказівкою голови сільради жінка і чоловік, до якого вона пішла, були заарештовані. Їх привели на сільський сход, примусили роздягнутися і побили спеціально заготовленою кропивою. Це було “вінчання”, після якого жінці запропонували негайно повернутися до свого чоловіка. Проти організаторів “кропив’яного весілля” була порушена кримінальна справа, що завершилася виїздною сесією губсуду. Для розуміння цього самосуду у широкому контексті тогочасних суспільних відносин важливе значення мають оцінки, дані на суді прокурором і адвокатом. Прокурор розглядав суд над організаторами описаного дійства як приклад успішного оздоровлення сільського адміні- стративного апарату, як контраргумент у полеміці з буржуазною пресою, яка “чимало пише” “про хиби нашого низового апарату”. Він пов’язав “кропив’яне весілля” “з наслідком старої царської культури”, відніс його “до ХІІ віку, до кріпацького устрою”. Адвокат, полемізуючи з прокурором, вказав на роль натовпу, який вимагав розправи, а підсудні скорилися його наказові16. У цьому прикладі бачимо нашарування різнопланової інформації, яка дає можливість спостерігати на мікрорівні життя сільської громади та її взаємовідносини з владою. Прикметно, що тема самосудів у 20-х рр. розглядалася як предмет етнографічних та краєзнавчих студій. Так, “Етнографічне товариство” орієнтувало своїх кореспондентів на збирання докладних відомостей про способи покарання злочинців народними судами за різні види злочинів17. З методологічного погляду досить цікавими є міркування В.Петрова про предмет краєзнавства, який у центр дослідів ставив “живих людей”. Серед найхарактерніших явищ життя українського села 1917- початку 20—х рр., що знайшли відображення в учнівських творах і Степан Дровозюк 288 становлять вагомий інтерес для науки, він назвав самосуди. Цікаво, що цей перелік найактуальніших сюжетів з життя селянства він пропонував фактично як альтернативу “методичним порадам”, що надходили з Москви18. Ще одним оригінальним історіографічним явищем можна вважати також українську соціально-побутову прозу ХІХ-ХХ ст., у якій відтворені яскраві картини традиційного селянського судочинства. Досвід художньо-публіцистичного осмислення цього феномену підтверджує, що він займав важливе місце у селянській картині світу. Так, своєрідну типологію згаданого явища здійснив Остап Вишня у гуморесці “Сільська юстиція”. Він констатував, що на селі додержуються дуже давніх “кодексів”. У народному сімейному праві 20-х рр. ХХ ст. О.Вишня виділив покарання за подружню зраду, а у “Карному кодексі” – традиційне народне покарання за “конокрадство”, “рибокрадство”, “вівцекрадство” тощо. Цікаво, що кожне описане О.Вишнею дійство мало свій неповторний ритуал19. Отже, суспільно-історична думка 20-х рр. виявила певний інтерес до феномену селянського самосуду та зробила конкретні кроки у напрямі осмислення його соціально-психологічної природи. Водночас у міркуваннях авторів виявився суперечливий характер історико-правової науки того часу: об’єктивні історичні дані та науковий аналіз нерідко поєднуються з твердженнями про революційну правотворчість народу. В українській радянській історіографії 30-80-х рр. ХХ ст. селянський самосуд як соціально-психологічний феномен конкретно не розглядався, а лише зрідка згадувався у контексті політичної боротьби та становлення радянського політичного режиму. Це була своєрідна реакція на закиди опонентів, які звинувачували більшовиків у потуранні неконтрольованій стихії натовпу. Тому радянська історико-правова література повинна була, з одного боку, утверджувати міф про унікальні правотворчі можливості народу, демонструвати захоплення діяльністю “маси”, яка “сама чинить суд і розправу”, а з іншого –відмежовуватися від стихійних самосудів тієї ж маси20. В історичній літературі самосуди розглядалися як джерело безладдя, а ради, ревкоми та червона гвардія – як єдині приборкувачі самосудів та органи наведення порядку21. В той же час радянська історіографія схвально оцінювала виселення із сіл “класових ворогів” та притягнення їх до судової відповідальності, що здійснювалося “за постановами селянських сходів і зборів”22. В літературі можна знайти твердження, Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен… 289 що саме на зборах селяни влаштовували “справжні суди” над куркулями. У контексті поставленої проблеми важливо з’ясувати, що приховується за повідомленнями радянських дослідників про діяльність “селянських судів”, які ухвалювали постанови “за сигналами”, а самі ці постанови виконувалися сільськими радами і оскарженню не підлягали?23 Отже, для радянської історіографії було характерним захоплення “творчістю мас”, що виселяли “куркулів”, оправдання протиправних дій “активістів” у тих випадках, коли ці дії були спрямовані проти “класових ворогів”. Проблема самосуду 20-х рр. знову привернуло увагу істориків на початку 90-х рр. у контексті дослідження правосвідомості селянства24. Самосуд був, нарешті, помічений у процесі поглиб- леного дослідження окремих масивів джерел. Так, у поле зору В.В.Ченцова, який здійснив джерелознавче дослідження документів органів держбезпеки, потрапили аналітичні матеріали, датовані 1922 р., у яких повідомляється, що селяни у боротьбі з кримінальним бандитизмом застосовують самосуд. Прикметно, що при цьому селянство підтримувало “політичні банди”, споді- ваючись, що вони допоможуть позбутися грабежів радянської влади. Для розуміння природи самосуду того часу ключове значення має висновок аналітиків спецслужб, що цей самосуд виник на ґрунті недовіри до адміністрації25. На процес формування самосудницьких настроїв вказують факти, які О.І. Ганжа виявила у процесі дослідження безпартійних селянських конференцій. Зокрема, селяни обурювалися діями влади, яка не судила казнокрадів26. Нарешті, сучасні дослідники описали факти жор- стоких самосудів, здійснюваних комнезамівцями, які доводили своє право на такі дії посиланням на “Інтернаціонал”27. Новий спалах самосудів пов’язаний з тотальним наступом на селянство в кінці 20-х – на початку 30-х рр. Як пише дослідник новітньої історії Донбасу А.М.Михненко, “методи “надзвичайщини”, активний “наступ на куркуля”, притягнення до суду, конфіскація землі і виселення викликали різку реакцію селян аж до жорстокого самосуду28. Жорстокі самосуди поширилися під час голоду 1932-1933 рр. Ці самосуди були описані у працях істориків української діаспори29. В сучасній історіографії це питання висвітлив В.Марочко, який пов’язав виникнення самосудів з відомою постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності”. Саме ця постанова, на думку автора, виправдовувала свавілля та Степан Дровозюк 290 злочини, в тому числі й самосуди, здійснювані сільськими “активістами” над односельчанами. В.Марочко виявив документи, що вказують на факти самосудів у багатьох областях України. Опублікований ним лист С.Косіора до обкомів, у якому він вимагав покарати організаторів самосуду, свідчить, що самосуди сприймалися владою як значна загроза30. Загалом виявлені В.Марочко документи розкривають жахливу картину самосудів, що відображають соціально-психологічну атмосферу в українському селі та характеризують рівень правосвідомості сільського адміні- стративного апарату31. Дослідник вважає, що масові випадки так званого “самосуду”, тобто злочину, скоєного активістами сільських рад та представниками органів влади, є незаперечним фактом геноциду в українському селі32. Кілька жорстоких самосудів, здійснених сільськими активістами, описав І.Шульга у книзі “Людомор на Поділлі”. Ці самочинні розправи автор пов’язав з тим, що більшість радянських працівників вважали свою владу необмеженою33. Як своєрідну “ланцюгову реакцію” аморальності показали процес зародження самосудів П.Я.Слободянюк та Ю.В.Телячий: спочатку - масові крадіжки майна, а у відповідь – ще ганебніше духовно-моральне явище, що породжувало соціальну конфронтацію, міжсімейну та міжродову ненависть і ворожість – самосуди, які населення здійснювало над злодіями34. Для оцінки морально-психологічної атмосфери того часу важливо встановити реальні масштаби поширення самосудів. Під час парламентських слухань щодо вшанування жертв голодомору, що відбулися в лютому 2003 р., Д.Табачник констатував, що так звані “самосуди” як реакція на виконання постанов партії охопили всі села України35. Важливо, що помічена різниця між “доколгосп- ними” звичаями боротьби з крадіями, які мали на меті присоромити їх, і використанням цих звичаїв радянською владою, наповнення їх нелюдською суттю36. Отже, короткий історіографічний огляд дає підстави зробити висновок, що селянський самосуд 1917-1930-х рр. як соціально- психологічний феномен ще не став предметом конкретно- історичного дослідження. Кілька цікавих дослідів було здійснено у 20-х рр.. ХХ ст., однак в цілому радянська історіографія, скована більшовицькими догмами на зразок "революційної правотворчості" та "соціалістичної правосвідомості”, була позбавлена можливості ставити і вирішувати завдання подібного плану. В оцінці самосудів, що найяскравіше висвітлювали особливості правосві- домості того часу, вона послуговувалася подвійними стандартами: Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен… 291 самочинні розправи натовпів, що прокладали більшовикам шлях до влади, оцінювалися як правотворчість мас чи вияв звичаєвого революційного права, а самосуди 20-х-30-х рр., спровоковані політикою тих же більшовиків - як злочини. На основі аналізу сучасної літератури можна виділити два типи самосудів зазначеного періоду: традиційне селянське судочинство з усталеними ритуалами і самосуди, здійснювані сільськими активістами. Зокрема, самосуди, що здійснювалися в умовах колективізації та голодомору, втратили значення засобу морально-виховного впливу, в них на перший план вийшли тортури та катування. На відміну від суду, що здійснювався всією громадою як альтернатива неефективному державному судочинству, самосуди, здійснювані “активістами”, були демонстрацією необ- меженої влади та виявом жорстокості тоталітарної особистості. Отже, для з’ясування природи селянського самосуду в усій багатогранності проявів необхідно здійснити його всебічне конкретно-історичне дослідження. Насамперед варто встановити факти самосудів і класифікувати їх за такими ознаками: час і місце виникнення; сукупність конкретно-історичних обставин, безпосередня причина виникнення; співвідношення свідомого і підсвідомого у діях учасників; ініціатори самосуду і виконавці вироку; роль натовпу у здійсненні самочинних розправ; ритуал самосуду, наявність у ньому традиційних елементів; міра жорстокості; засоби і прийоми виконання вироку; аргументація і самооцінка учасників; реакція влади. Дослідження самосудницьких настроїв та самосудів вимагає значного розширення джерельної бази. Очевидно, її основними елементами можуть бути: судові справи про факти самосудів (протоколи допитів, що містять оцінку селянами своїх дій, виступи інших учасників процесу); матеріали преси; інформаційно- аналітичні матеріали спецслужб, листи, скарги та заяви селян; стенограми конференцій та зборів. Вирішення зазначених дослідницьких завдань дозволить заповнити абстрактні схеми реальними уявленнями, думками, переконаннями, емоціями селян, пов’язаними з існуючим чи бажаним правопорядком. Селянський самосуд як соціально-психологічний феномен має бути органічно вписаний в історію непу, розкуркулення, колективізації, голоду 1932-1933 рр. ________________________________ 1Кульчицький С.В. Історія і час. Роздуми історика // Український історичний журнал.-1992.-№4.- С.6. Степан Дровозюк 292 2История ментальностей. Историческая антропология: Зарубежные исследования в обзорах и рефератах.-М.:РГГУ,1996.-С.164, 206, 233. 3Там само.- С.11. 4Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія.-К.: Пошуково-видавниче агенство “Книга пам’яті України”,1997.- 416 с. 5Мармазова Т.І. Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н.І.Махна (1918-1921 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. - Донецьк, 2003.-19 с. 6Коцур В.П. Історичні дослідження: упереджені та об’єктивні оцінки (соціальні зміни і політичні процеси в Україні 1920-х – 30-х рр.: історіографія).-К.: Наукова думка, 1998.- 506 с. 7Чирва Ю.І. Розвиток народної освіти України (1917-1932 рр.) : Історіо- графія проблеми: Автореф. ... дис. канд.. іст. наук. - Дніпропетровськ, 1995.- 18 с. 8Ващенко І.В. Політика українізації 1920-х – початку 1930-х років в Україні: проблеми історіографії: Автореф. ... дис. канд.іст. наук.- Х.,2001. 9Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. - К.:Полюс, 2000.- 447 с. 10Удод О. Про психоаналітичний підхід до історії // Бористен.-2000.-№3.- С.12-13; 11Атоян О.Н. Воля к праву. Исследование махновщины и народного правосознания: Монография. - Луганск: РИО ЛАВД, 2003.- 530 с. 12Коцур А.П. Українська національна історіографія ХХ ст.: Навчально- методичний посібник. - Переяслав-Хмельницький: П.-ХДПУ,2003.-40 с. 13Винниченко В. Відродження нації.-К.,1990.-Ч.1.-С.51. 14Булдаков В.П. Красная смута. Природа и последствия революционного насилия. - М.: РОССПЭН, 1997.-С.103. 15Борисенок С. Самосуд над карними злочинцями в 1917 році // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. - К.,1928.-Вип.3.- С.113-234. 16Вісті.-1925.-24 квітня. 17Бюлетень етнографічного товариства. - 1928.-Ч.1.-С.14. 18Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві. - К.:УАН,1926.-С.9. 19Вишня О. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи.- К.,1984.-С.153-155. 20Михайленко П. Революционное творчество народных масс в создании советского суда и советского уголовного права в УССР. - Львов: Изд- во Львовского ун-та,1955.-С.38-39. 21Тригуб П.М. Боротьба рад України за наведення революційного порядку і законності в грудні 1917 - березні 1918 років // Питання історії народів СРСР. Республ. міжвід. темат. наук. зб. Вип.15.- Х.: Вища школа,1973.-С.4,8; Пищемуха В.Г. Большевики в борьбе за социалистическую законность и революционный порядок на Украине в период установления и упрочения советской власти (ноябрь 1917- Селянський самосуд 1917-1930-х рр. ХХ ст. як соціально-психологічний феномен… 293 март 1918 гг.) // Научные труды по истории КПСС. Республ. межвед. научн. сб. Вып.89.-К.: “Вища школа”,1977.-С.129. 22Історія Української РСР. У восьми томах, десяти книгах. - К.: Наукова думка,1977.-Т.6.-С.166. 23Воробейкова Т.У. Діяльність місцевих рад Радянської України по охороні колгоспної власності в роки соціалістичної перебудови сільського господарства (1929-1933 рр.) // Проблеми правознавства. Міжвідомчий наук. зб. Вип.19.-К.,1971.-С.86. 24Дровозюк С.І. Селянський самосуд на Поділлі у 20-ті роки ХХ ст..( До питання про правосвідомість селянства) // V Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України” (Жовтень 1991 р.): Тези доповідей і повідомлень.-К.,1991.-С.275-277. 25Ченцов В.В. Документы органов государственной безопасности как источник по социально-политической истории Украины 1921-1925 гг. (На материалах Екатеринославской губернии): Дисс. … канд. ист. наук.-Днепропетровск,1992.-С.161. 26Ганжа О.І. Безпартійні селянські конференції як фактор суспільного життя УСРР в 20-х рр. ХХ ст.. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. Вип..4.-К.,2001.-С.213. 27Мельничук О.А. Комітети незаможних селян на Поділлі (1920-1933 рр.): Дис. ...канд.. іст. наук.-К.,1998.-С.74. 28Михненко А.М. Історія Донбасу (1861-1945 рр.): Навчальний посібник. - Донецьк: Юго-Восток, 1999.-С.288. 29Соловей Д. Голгота України. Частина 1. Московсько-большевицький окупаційний терор в УРСР між першою і другою світовою війною. Репринтне видання. - Дрогобич: “Відродження”,1993.-С.182. 30Марочко В. “За сім колосків ...” // Життєві обрії.-1993.-7 серпня. 31Марочко В.І. 1932-1933 рр.: Голодомор в Україні: причини і наслідки: Конспекти лекцій.-К.,1994.-С.38, 46-47. 32Марочко В. Голод-геноцид 1932-1933 років в Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип.7: Спеціальний.-К., 2003.-С.274. 33Шульга І. Людомор на Поділлі.-К.: Республіканська асоціація українознавців, 1993.-235 с. 34Слободянюк П.Я., Телячий Ю.В. “Чорна дошка” України (події 1930-х років).-Хмельницький, 2001.-С.6. 35Парламентські слухання щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років. 12 лютого 2003 року.-К., 2003.-С.22. 36Музиченко Я. І душі хочуть їсти // Україна молода.-2003.-22 листопада.

Ähnliche Einträge