Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)

Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2003
1. Verfasser: Лобанова-Гулак, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2003
Schriftenreihe:Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50752
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії) / М. Лобанова-Гулак // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2003. — Вип. 10. — С. 41-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-50752
record_format dspace
spelling irk-123456789-507522013-11-01T03:07:49Z Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії) Лобанова-Гулак, М. 2003 Article Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії) / М. Лобанова-Гулак // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2003. — Вип. 10. — С. 41-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50752 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Лобанова-Гулак, М.
spellingShingle Лобанова-Гулак, М.
Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
author_facet Лобанова-Гулак, М.
author_sort Лобанова-Гулак, М.
title Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)
title_short Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)
title_full Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)
title_fullStr Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)
title_full_unstemmed Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії)
title_sort соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (х.г. раковський в українській історіографії)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2003
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50752
citation_txt Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії (Х.Г. Раковський в українській історіографії) / М. Лобанова-Гулак // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2003. — Вип. 10. — С. 41-49. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
work_keys_str_mv AT lobanovagulakm socíaldemokratičnijruhunovítníčasiproblemapersonífíkacííístorííhgrakovsʹkijvukraínsʹkíjístoríografíí
first_indexed 2025-07-04T12:33:24Z
last_indexed 2025-07-04T12:33:24Z
_version_ 1836719700759805952
fulltext 41 наукових конференцій, присвячених Михайлові Грушевському Львів, 24-25 жовтня 1994 р., Харків, 25 серпня 1996 року, Львів, 29 вересня 1996 року. Львів, 1999, с.269-275. 16 Винар Л. Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток..., с.17-75. 17 Винар Л. Думки з приводу п’ятдесятих роковин смерти..., с.8. 18 Винар Л. Грушевськознавство..., с.17. 19 Там же, с.18. 20 Там же, с.19. 21 Там же, с.23. 22 Винар Л. Думки з приводу п’ятдесятих роковин смерти..., с.16. 23 Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М., М.С. Грушевський і Academia, Київ, 1993, с.12-16. 24 Винар Л. Думки з приводу п’ятдесятих роковин смерти..., с.16. 25 Там же, с.10. 26 Там же. 27 Там же, с.11. 28 Винар Л. Грушевськознавство..., с.44. 29 Там же, с.36. 30 Там же, с.54. 31 Там же, с.47. 32 Там же. 33 Там же. 34 Там же, с.52. 35 Там же, с.32. 36 Там же, с.33. 37 Там же. 38 Там же, с.34. М.Лобанова-Гулак СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНИЙ РУХ У НОВІТНІ ЧАСИ: ПРОБЛЕМА ПЕРСОНІФІКАЦІЇ ІСТОРІЇ (Х.Г.РАКОВСЬКИЙ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ) Зміна світової політичної структури (розпад Радянського Союзу, послідовна трансформація державної системи більшості країн Центральної та Східної Європи, переорієнтування традиційних економічних зв'язків, закінчення холодної війни і руйнація дуалістичності російсько-американського протистояння і т.і.) обумовила крах тоталітарних режимів і теоретичне банкрут- ство комуністичної ідеології. Проте вже в останні роки ХХ М.Лобанова-Гулак 42 сторіччя спостерігається інша тактики лівих сил, коли на зміну ліворадикальній природі комуністичних рухів приходить центри- стська і навіть реформістська стратегія соціал-демократичних партій. Певний політичний успіх цих “легальних” лівих у сучасному пострадянському просторі змушує задуматися про джерела та генезис соціал-демократичних рухів, про ті погляди і концепції, що на початку ХХ сторіччя визначили ідейний розкол представників Другого Інтернаціоналу на реформістів, центристів (майбутніх прихильників Соцінтерна) і ортодоксів-комуністів. В той же час аналіз сучасних тенденцій у вітчизняній історіографії фіксує характерне для кінця ХХ в. падіння інтересу до історії лівих партій, пов'язане, очевидно, із їх чисто зовнішньою близькістю до традиційної для радянського часу ідеології. Тим часом конференції і збірники статей, що видаються інститутом “Теорії й історії соціалізму” в Амстердамі при сприянні фонду Фєльтрінеллі в Мілані, свідчать не стільки про спад інтересу до такого роду історії, скільки, скоріше, про зміну напрямку наукового аналізу1 . Ця кореляція проблематики досліджень дозволяє припустити, що слідом за об'єктивною історією, характерною для масштабних соціальних узагальнень ХХ сторіччя, повинна прийти якась інша історія, предметом якої може стати конкретний суб'єкт. Фактично мова йде про залучення до соціально-політичної історії эмоційно-особистісного, психоло- гічного і духовного аспектів, які стали чинником для розвитку різноманітних напрямків сучасної історіософії.2 Можливість персоніфікації і визначеного культурологічного контексту в сучасній історії передбачає особливу екзистенціальну специфіку історико-біографічних досліджень, причому навіть у тих галузях історичного знання, які раніше здавалися найбільш узагальнюю- чими та підкреслено державними. Саме з цих позицій і бажано було б вивчати місце і роль Х.Г. Раковського в закордонній і вітчизняній історії. Особистість Х.Г. Раковського привертала увагу дослідників вже в перші роки існування радянської влади. Відомий представ- ник соціал-демократичного руху Європи, лідер і “обличчя” балканських лівих партій, радянський партійний і державний діяч, він був об'єктом історичних досліджень протягом багатьох десятиліть минулого сторіччя. Для західних істориків Х.Г. Раковський становив інтерес як відомий член Другого Інтернаціоналу, що знаходився у тісному контакті з Міжнародним Соціалістичним Бюро (МСБ), і виконавець Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії… 43 спеціальної директиви цього особливого координуючого центру світової соціал-демократії. У Болгарії і на Балканах він користувався значною популярністю спочатку завдяки своєму походженню (він народився в сім'ї з революційними традиціями і навіть прийняв ім'я свого родича Г. Раковського, широко відомого організацією чет для боротьби проти османського ярма). Потім пішли роки революційної діяльності самого К. Станчева3 спочатку як учасника болгарського соціал-демократичного руху й організатора Румунської соціал-демократичної партії, потім як члена Болгарської робочої соціал-демократичної партії (тісних соціалістів) БРСДП (т.с,), спільника й однодумця болгарських анархо-лібералів і прогресистів, що об'єдналися в Болгарську робочу соціал-демократичну партію (об'єднану) БРСДП (о).4 От як відзивається про К. Раковського центральний орган прогресистів “Народний вчитель” в інтерв’ю останнього з приводу його особливої місії в Болгарії в 1909 р.: “… відомий і вельмишановний у нас і у світі, високоталановитий соціал-демократ…”5. Російські й українські історики, як згодом і більшість західних авторів, акцентували увагу на радянському періоді життя Х.Г. Раковського. У російській політичній історії його ім'я назавжди залишилося поруч з іменами В.І. Леніна і Л.Д. Троцького. Першого він шанував, але щирого тепла до нього не відчував (про що свідчать ранні спогади й ідейні розбіжності вже напередодні Жовтневої революції6). Другого вважав близьким другом і саме з ним згодом розділяв тягар опозиційної боротьби і перших заслань. Проте в цій низці значних імен радянської історії одне з перших місць повинно займати ім'я Й.В. Сталіна, що на відміну від Л.Д. Троцького і В.І. Леніна став не тільки ідейним опонентом, але й особистим ворогом Х.Г. Раковського. Конфлікт цих двох теоретиків державного устрою СРСР саме і викликав найбільший інтерес у вітчизняній історіографії. Очевидно, у даному випадку зіткнулися дві концепції державного будівництва - автономіста Сталіна, що бачив основу стабільності в унітарному устрої Союзу, і конфедераліста Х.Г. Раковського, що зберігав любов до конфедерації ще з часів свого перебування в Болгарії. Втім на Балканах конфедерація була давньою мрією не тільки соціал-демократів, але і більшості лібералів, і навіть деяких представників мілітаристських близьких до уряду кіл, які бачили в конфедерації можливу запоруку перемоги в балканських війнах, що наближалися. М.Лобанова-Гулак 44 Як уже відзначалося, перші роботи, присвячені К.Г. Раковському, з'явилися ще за його життя на честь п’ятидесятиріччя тоді вже не голови українського уряду, але відомого радянського дипломата. У Харкові були надруковані невеличкі книги-брошури Л. Полярного7 і Д. Сверчкова8, які містили в собі загальний нарис життя і діяльності Х.Г. Раковського. Література ця була поверховою і мала досить популярний характер. Потім почалися звинувачення в участі в троцкистсько-зіновьєвському блоці, декілька процесів і останній суд, на якому Х.Г. Раковський був присуджений до двадцяти років ув’язнення, що для людини в його віці відповідало довічному засудженню. Насправді, це була альтернатива страти, від якої Х.Г. Раковського врятувала світова популярність і особисте знайомство з лідерами багатьох євро- пейських країн.9 Наступ німців наприкінці літа 1941 р. став для нього фатальним, він був розстріляний 8 вересня 1941 р. по вироку Військової колегії Верховного суду СРСР. Становище політичного в’язня, негативне відношення Сталіна до Другого Інтернаціоналу і всіляких спроб політичної і державної лібералізації робили будь-яке публічне нагадування про Х.Г. Раковського неможливим. Тільки за часи хрущовської відлиги радянський офіційний погляд на світову соціал-демократію декілька пом'якшується, що дозволило мимохіть згадати й ім'я Х.Г. Раковського, утім спочатку тільки як члена Інтернаціоналу II, та й то в дуже сумнівному контексті10, 11, 12. Поступово в болгарській, радянській (російській, молдавській,) і закордонній (американській, англійській, французькій) історичній літературі ім'я Х.Г. Раковського починає зустрічатися все частіше. При цьому його значення як політичного діяча світового масштабу в роботах радянських і прорадянських істориків свідомо зменшується і має досить негативне забарвлення. У той час як західні вчені (Д. Браунталь, Д. Хоупт), навпаки, заявляють про особливу роль Х.Г. Раковського як носія західноєвропейської політичної культури на Балканах, де його “розумний” соціалізм виявився реальною основою реформістської соціал-демократичної діяльності13, 14. Ліберально-демократичні перетворення в СРСР і розлад соціалістичного табору обумовили крах головної державної ідеології, що не припускала ніякої багатозначності в питаннях трактування теоретичної бази лівих сил. Разом із визнанням факту існування Соцінтерна і, відповідно, можливості альтерна- тивного шляху соціал-демократії виникає потреба й у вивченні концепцій носіїв цієї іншої ідеології, в аналізі їх реальної Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії… 45 політичної діяльності. У результаті подібних процесів відновлюється інтерес до особистості Х.Г. Раковського, і незабаром у Росії і Болгарії з'являється багато статей і навіть окремих монографій, цілком присвячених дослідженню його політичної спадщини і перипетій біографії. Слідом за цими роботами з’являються праці й українських істориків, що привносять у вивчення аналізованої теми нове національне звучання, прямо пов'язане з потребами майбутньої незалежної держави. Так, В. Моргун і Р. Симоненко замислюються про долю Х.Г. Раковського, про значення Української радянської республіки як суб'єкта СРСР і про те, чи є досвід її існування корисним для процесів відродження української самосвідомості і державності15; 16. Цю ж думку, але набагато більш чітко формулює В.Б. Мельниченко, якій вже в самій назві статті акцентує увагу на головному для нього питанні “Чи був Х.Г. Раковський конфедералістом?”17; 18. Складається враження, що українські історики кінця 80-х – початку 90-х років, по суті, вирішували для себе цілком конкретне питання: чи мали сенс опозиційні виступи Х.Г. Раковського і чи була виправдана партійна опозиція на Україні в цілому в перші роки радянської влади. Як рішучий прихильник конфедеративного устрою СРСР і як голова РНК республіки Х.Г. Раковський виступав за певну незалежність зовнішньої політики і торгівлі України, відстоював можливість більшого внутрішнього самофінансування й економічного розвитку. Характерно, що в даному випадку сугубо історичний аналіз не дає ясної картини внутрішніх пружин подібної позиції голови радянського українського уряду. Очевидно, тут необхідно враховувати специфіку взаємовідносин старої партійної еліти в Росії і Й.В. Сталіна, рівень виховання, освіти та традицій космополітизму, що передували роботі Х.Г. Раковського в Україні, тобто ті численні соціально-психологічні і особистісні характеристики, які й визначають рівень персоніфікації сучасного історико- біографічного дослідження. Проте українські історики усе ще не наважувалися звернутися до культурного контексту як до одного з чинників поведінкової моделі особистості, результатом чого стало створення традиційних “політичних портретів”, значних по обсягу фактажу, але далеких від екзистенціальних задач сьогоднішньої історіографії19. Це інше, більш широке трактування історико-психологічного напрямку в історичному дослідженні намагаються дати українські історики вже наступного десятиліття Г.Й. Чернявський, М.Г. Станчев, М.Лобанова-Гулак 46 В.А. Головко20, 21, 22. Праці харківських істориків займають особливе місце в циклі досліджень, присвячених Х.Г. Раковському. Вони написані на іншому рівні, із залученням не тільки російських і українських документів, але й даних західноєвропейських архівів, раніше закритих для вітчизняних фахівців. Проте, крім великої джерельної бази, у даних монографіях мають місце елементи міждисциплінарного історико-філософського підходу, про що свідчить навіть назва однієї з монографій, опублікованої в 1994 р. “Між Москвою і Заходом…”. Очевидно, що, з одного боку, ця книга присвячена аналізу дипломатичної діяльності Х.Г. Раковського, і тоді приведену назву можна розуміти буквально, проте в той же час мова йде і про позицію людини, що опинилася між Москвою і Заходом та намагається у своїй політичній діяльності сполучити мало сумісні традиції Західної і Східної політичних культур й ідеологій Оцінюючи життя й ідейно-політичну спадщину Х.Г. Раковського, не можна не погодитися з запропонованою моделлю історичної інтерпретації. Більш того, хотілося б підкреслити, що як один із лідерів Другого Інтернаціоналу Х.Г. Раковський свідомо приймає на себе місію культурного трансформатора, проецируючи традиції західноєвропейської соціалістичної думки на Балкани. У цьому бачить він свою задачу, безперервно виступаючи з публічними промовами, приймаючи на себе об'єднуючу місію МСБ, зрештою, саме для цього його і запрошують болгари, схильні скористатися його знаннями і досвідом у своїй внутрі- партійній боротьбі. Проте діяльність Х.Г. Раковського не була однобічною, виступаючи в ролі “культурного посередника”, він передавав європейський досвід, який у той же час і поповнював, виходячи з національних інтересів соціалістичних партій Балкан. На це в певній мірі вказують його численні статті і виступи на конгресах Інтернаціоналу II. Фактично, у даному випадку, включалася та культурна модель, на яку звертає увагу російський культуролог болгарського походження Г. Гачев. Так, він відзначає, що деякі болгари, спроможні вирватися за межі своєї маленької країни, болісно усвідомлюють несумісність світової культури і культури національної. І тоді “… деякі болгари і не часто перетворювалися із споживачів у творців світової культури…”23. Природно, мова не може йти про широкомасштабний і багатомірний процес, проте деякі елементи подібного політичного обміну (Схід - Захід) зустрічаються навіть у конфедералістському проекті Х.Г. Раковського вже радянського періоду24. Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії… 47 Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок, що методика історико-біографічних досліджень в Україні розроблена ще недостатньо, власне, вона знаходиться в стадії формування, поступово адаптуючись до потреб сучасної історичної науки як у нас, так і за кордоном. Втім, значна кількість робіт, спеціально присвячених аналізу життя і діяльності Х.Г. Раковського, дозволяє припустити, що незабаром у дослідженні соціальної історії ХХ сторіччя відбудеться відхід від простого добору фактичного матеріалу. Мова, скоріше, повинна йти про можливість його нової інтерпретації, спроможної проявити сховані грані людської натури і пов'язані з ними історичні явища. Подібний синтетичний напрямок наукового аналізу цілком може стати пріоритетним для вітчизняних історико-біографічних досліджень, що, очевидно, призведе до створення іншого, більш об'ємного і глибокого погляду на історичні процеси взагалі і соціально-політичні зокрема. 1 Прикладом нових напрямків у вивченні соціально-політичної історії можуть стати статті у International Review of Social History, наукові дискусії, подібні конференції “Соціальна історія: в пошуках нового ситезу”, що відбулася в Інституті загальної історії Російської академії наук у 1994 р., роботи у збірнику додатків до International Review of Social History у Москві (“Поліморфна сінхроність: німецькі індустріальні робітники та політика у повсякденному житті” Альфа Людтке [Людтке А. Полиморфная синхронность: немецкие индустриальные рабочие и политика в повседневной жизни // Конец рабочей истории ?. Приложение 1 к International Review of Social History. – М., 1996. – С.63 -129]; “Історія символів як соціальна історія” Готфріда Корффа [Корфф Г. История символов как социальная история // Конец рабочей истории ?. Приложение 1 к International Review of Social History. – М., 1996. – С. 157 - 184]; “Стать і робітнича історія: спадщина дев’ятнадцятого століття” Сони О. Роуз [Роуз С. Пол и рабочая история: наследие девятнадцатого столетия // Конец рабочей истории ?. Приложение 1 к International Review of Social History. – М., 1996. – С. 213 - 242] та інш.) 2 В цьому випадку прикладом подібних концепцій може стати історична модель А. Тойнбі, який визначає екзистенціальне значення конкретної особистості. Концентрація подібних суб’єктів, з погляду Тойнбі, викликає екзистенціальний прорив, який і стає основою історичного руху[Toynbee A.J. A study of history. – Volum 12. – London: Oxford Univ. Press, 1961. – 472 p]. Тут також потрібно згадати Л.М. Гумільова, автора теорії етногенезу - “пассіонарності” [Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. – Л.: Изд–во Ленингр. ун-та, 1989. – 496 с.] та інших істориків і “мислителей живої історії”, таких як Л.М. Толстой, що писав про роль особистості в історії, М. Бердяєв що надрукував роботу М.Лобанова-Гулак 48 “Джерела і сенс російського комунізму” [Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М.: Наука, 1990. – 221с.] та інш. 3 Справжні ім’я та прізвище Християна Георгійовича Раковського – Кристю Станчев. 4 У болгарському соціал-демократичному русі відбувся розкол (1903р.), внаслідок якого виникла БРСДП (т.с.), БРСДП (ш.с.) та опозиційні рухи анархо- лібералів і прогресистів, які об’єдналися в 1909 р. з партією широких соціалістів, що призвело до утворення БРСДП (о). 5 Раковски К. Обединението на българските социалистически фракции: Открито писмо // Обединението и Прогресисикото течение. – София, 1909. – 92с. 6 Х.Г. Раковський Х. Ленін і Маркс. – Б./м.: Державне видавництво України, 1925. – 14с. 7 Полярний Л. Християн Георгієвич Х.Г. Раковський – Харків: Книгоспілка, 1925. – 24 с. 8 Сверчков Д. На бойовій чорті: До п’ятидесятиріччя Християна Юрійовича Раковського. – Харків: Державне видавництво, 1926. – 48 с. 9 Х.Г. Раковський приятелював із колишнім прем’єр-міністром Франції Жоржем Клемансо та Джеймсом Макдональдом – одним із засновників лейбористської партії та прем’єр-міністром Великої Британії в 1929 – 1931 рр. 10 Шнитман А.М. Из истории русско-болгарских марксистских связей в 1910 – 1912. – Мурманск: Мурманский гос. пед. ин-т, 1962. – 69 с. 11 Шнитман А.М. Из истории интернациональных связей В.И. Ленина с революционным рабочим движением в Болгарии (1896 –1923). – Мурманск: Мурмансакий гос. пед. ин-т, 1967. – 477 с. 12 Бирман М.А. Тесняки и руководство II Интернационала. Раскол болгарской социал-демократии в 1903 г., образование БРСДП (тесных социалистов) и Международное Социалистическое Бюро // Ученые записки института славяноведения. – М.: Наука, 1966. – Т. 30: Национально-освободительное движение южных славян. – С. 171 – 180 13 Braunthal Julius. History of the international 1864 – 1914. – Volume 1. – New York, Washington: Thomas Nelson and Sons, Ltd, 1967. – 393 p. 14 Haupt G. Socialism and the Great war. The collapse of the second international. – Oxford: At the Glarendon press, 1972. – 270 p 15 Моргун В. За що боровся Х.Г. Раковський: Розповідь про гірку долю батька і сина Раковських: Говорять документи, історики, свідки // Прапор. – 1989. – № 3. – С. 127 – 140. 16 Симоненко Р. До конца человеческого: Жизнь и судьба Х. Г. Раковского // Политическое образование. – 1989. – № 11. – С. 76 – 82 17 Мельниченко В. Б. Был ли Х. Г. Раковский конфедералистом? // Вопросы истории КПСС. – 1989. – № 7. – С. 112 –125 18 Мельниченко В. Нескорений: Науково-художня книга про Християна Раковського. – Київ: Молодь, 1990. – 184 с. 19 Волковинський В.М., Кульчицький С.В. Християн Х.Г. Раковський. Політичний портрет. – Київ: Видавництво політичної літератури, 1990. – 265 с. Соціал-демократичний рух у новітні часи: проблема персоніфікації історії… 49 20 Чернявский Г.И., Станчев М.Г. Х.Г. Раковский. В борьбе против самовластия: Х.Г. Раковский в 1917 - 1941 гг. – Харьков: ХГИК, 1993. – 322 с. 21 Головко В.А., Станчев М.Г., Чернявский Г.И. Между Москвой и Западом. Дипломатическая деятельность Х.Г. Раковского. – Харьков: Око, 1994. – 382 с. 22 Станчев М.Г., Чернявский Г.И. Фарс на крови. – Харьков: Око, 1997. – 286с. 23 Гачев Г.Д. Национальные образы мира. – М.: Советский писатель, 1988. – 446 с. 24 Раковский Х.Г. Союз социалистических советских республик. Новый этап в советском союзном строительстве. – Харьков: Госиздат УССР, 1923. – 29 с. А. Науменко ДЕРЖАВНА ІНСПЕКТУРА ТА ЇЇ УЧАСТЬ У НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ АРМІЇ УНР В історії визвольної боротьби українського народу за власну державність 1917 -1921 рр. залишається багато проблем, які ще не вивчені вітчизняною історичною наукою. Одною з них є діяльність державної інспектури в Українській армії у 1919 році. Вона посіла досить своєрідне місце у системі виховання особо- вого складу і мала стежити за політичною благонадійністю військ. Мета даної статті полягає у висвітленні основних напрямків та результатів діяльності цієї установи, особливостей її організації, місця в армії та ставлення до неї з боку державних діячів та військових керівників. Діяльність державної інспектури висвітлювалася, в основному, мемуаристами, частково розглядалася в окремих дисертаційних дослідженнях в контексті інших важливих проблем. Можливість всебічно розкрити це питання дають архівні документи в комплексі з мемуарною літературою. Політичні заколоти, в котрі частково залучалися і окремі військові частини та з’єднання, свавілля з боку окремих військових керівників спонукали уряд УНР до посилення державного контролю за Українською армією. Таким заходом було впровадження Державної Інспектури. 13 травня 1919р. Рада Народних міністрів УНР ухвалила закон “Про Державний Інспекторат у військових частинах та інституціях УНР”[1]. Державні інспектори вводилися в усіх військових частинах, а їх діяльність регламентувалася спеціальним поло-

Ähnliche Einträge