Уваги до сучасної гуманітарної термінології
У статті тлумачимо й коментуємо найуживанішу гуманітарну термінологію з огляду на її співвідношення з мовними знаками-ідеями, з одного боку, а з другого, — зі спеціалізованими поняттями, які стоять за відповідними реаліями....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Термінологічний вісник |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51162 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Уваги до сучасної гуманітарної термінології / В.В. Жайворонок // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. — К.: ІУМ НАНУ, 2011.— Вип 1. — С. 63-69. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-51162 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-511622013-11-19T03:07:48Z Уваги до сучасної гуманітарної термінології Жайворонок, В.В. Галузеве термінознавство У статті тлумачимо й коментуємо найуживанішу гуманітарну термінологію з огляду на її співвідношення з мовними знаками-ідеями, з одного боку, а з другого, — зі спеціалізованими поняттями, які стоять за відповідними реаліями. Widely used humanitarian terminology is determined and commented in the present article in accordance with correlation to language sign-ideas, on the one hand, and to special notions corresponding to facts of reality, on the other. 2011 Article Уваги до сучасної гуманітарної термінології / В.В. Жайворонок // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. — К.: ІУМ НАНУ, 2011.— Вип 1. — С. 63-69. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2221-8807 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51162 811.161.2:81-25 uk Термінологічний вісник Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Галузеве термінознавство Галузеве термінознавство |
| spellingShingle |
Галузеве термінознавство Галузеве термінознавство Жайворонок, В.В. Уваги до сучасної гуманітарної термінології Термінологічний вісник |
| description |
У статті тлумачимо й коментуємо найуживанішу гуманітарну термінологію з огляду на її співвідношення з мовними знаками-ідеями, з одного боку, а з другого, — зі спеціалізованими поняттями, які стоять за відповідними реаліями. |
| format |
Article |
| author |
Жайворонок, В.В. |
| author_facet |
Жайворонок, В.В. |
| author_sort |
Жайворонок, В.В. |
| title |
Уваги до сучасної гуманітарної термінології |
| title_short |
Уваги до сучасної гуманітарної термінології |
| title_full |
Уваги до сучасної гуманітарної термінології |
| title_fullStr |
Уваги до сучасної гуманітарної термінології |
| title_full_unstemmed |
Уваги до сучасної гуманітарної термінології |
| title_sort |
уваги до сучасної гуманітарної термінології |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Галузеве термінознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51162 |
| citation_txt |
Уваги до сучасної гуманітарної термінології / В.В. Жайворонок // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. — К.: ІУМ НАНУ, 2011.— Вип 1. — С. 63-69. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Термінологічний вісник |
| work_keys_str_mv |
AT žajvoronokvv uvagidosučasnoígumanítarnoítermínologíí |
| first_indexed |
2025-07-04T13:08:26Z |
| last_indexed |
2025-07-04T13:08:26Z |
| _version_ |
1836721905310105600 |
| fulltext |
63Термінологічний вісник. 2011, № 1
Галузеве термінознавство
УДК 811.161.2:81-25
В. В. ЖАЙВОРОНОК
(Київ, Україна)
УВАГИ ДО СУЧАСНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
У статті тлумачимо й коментуємо найуживанішу гуманітарну термінологію з огляду
на її співвідношення з мовними знаками-ідеями, з одного боку, а з другого, — зі
спеціалізованими поняттями, які стоять за відповідними реаліями.
К лю ч о в і с л о в а: міждисциплінарність, наукова підмова, картина світу, антро-
поцентризм.
© В. В. ЖАЙВОРОНОК, 2011
Сьогоднішні наукові студії набирають дедалі виразнішого міждисцип-
лінарного характеру. Особливо яскраво це постає в гуманітарній сфері, де
головним об’єктом розгляду виступає людина як центральна фігура універ-
суму. Світ постає перед нею через її суб’єктивне сприйняття. Тобто кожний
індивід вбирає в себе картину (карту) довкілля, яка весь час перевіряється й
уточнюється через його спілкування з іншими, і тоді можемо говорити про
більш-менш об’єктивну модель (картину) світу як продукт загальнолюд-
ського чи етнічного сприймання й переосмислення. Це стосується і зовніш-
нього, і внутрішнього світів людини й народу. Проте якщо перший можна
вважати відносно об’єктивним (перевіреним загальнолюдським історич-
ним досвідом), то другий з огляду на його ірреальність значною мірою є
суб’єктивним. Навіть якщо це стосується не характеру сприймання окремо-
го індивіда, а специфіки світосприймання тієї чи тієї етноспільноти. Світ
(і зовнішній, і внутрішній) сприймається й переосмислюється передусім че-
рез мову, яка є різновидом його моделі (картини, карти). Тому, розмежовую-
чи концептуальну й мовну картини світу, маємо усвідомлювати певну умов-
ність такого поділу.
Сучасні лінгвістичні дослідження дедалі більше орієнтуються на антро-
поцентричний підхід до вивчення мовних явищ, що збуджує зацікавленість
щодо ролі мови як суспільного явища в системі духовних цінностей етносу,
щодо взаємовідношення народу — творця мови та власне мови як значною
мірою творця її носія. Адже не лише людина впливає на мову, але й мова
великою мірою формує особистість. У свою чергу, формування етносу без
мови також неможливе, тому що остання є однією з ключових ознак нації
[5, с. 239].
64 Термінологічний вісник. 2011, № 1
В. В. Жайворонок
З одного боку, міждисциплінарний характер гуманітарних досліджень,
зокрема й лінгвістичних, а з другого, — перевага антропоцентричних під-
ходів у вивченні тих чи тих мовних явищ позначаються на формуванні мета-
мови гуманітарної сфери в цілому і лінгвістичної наукової підмови зокрема.
Остання інтенсивно формує спеціальний термінологічний словник, на
ключових реєстрових одиницях якого зупинимо свою увагу.
Анал гія (від гр. analogia — відповідність, співмірність) передбачає по-
дібність у якому-небудь відношенні між предметами, явищами, об’єктами;
аналогії між реаліями виливаються в аналогії між тими чи тими мовними
одиницями (наприклад, на основі аналогій за зовнішньою ознакою по-
стали народнопоетичні мовообрази дівчина=верба, дівчина=калина, ви -
шень ка=че решенька; відповідно за внутрішньою ознакою — Дніпро=батько,
Украї на=нень ка); лексичні аналогії постають здебільшого з порівняння або
зіставлення якихось реалій (воля=неволя, жито=пшениця, щастя=доля,
щас тя=здо ров’я, сокіл=брат).
Анімітизм (від лат. аnim tus — живий) ґрунтується на первісних релігій-
них уявленнях про безособове оживлення всіх предметів і явищ довкілля,
що оточують людину, тобто про оживлення передусім неживих предметів
(на цій основі постали мовні формули на зразок дощ іде, сонце сходить, вітер
дме, земля родить).
Анімíзм (від лат. аnima — душа) втілює систему релігійних уявлень про
наявність у людини, тварини, рослини, неживого предмета незалежного
першопочатку — душі; у цьому разі говоримо про одухотворення реалій до-
вкілля; віра в первобутність душі породила мовні одиниці на зразок Богу
душу віддати, чого душа забажає; пор. у Номиса: Чує щось душа, та мені
не каже.
Антропометризм (від гр. antr pos — людина і metre — міряю, вимірюю)
передбачає співвідношення явищ довкілля з життям і діяльністю людини,
перенесення людського на природу і навпаки; скажімо, у народній творчос-
ті людину традиційно співвідносять із різними реаліями природи — вогнем,
водою, землею, лисицею, вовком, ведмедем, птахом, соколом, ластівкою,
орлом, зозулею, бджолою, тополею, вербою, калиною, явором, квіткою,
барвінком, рожею (мальвою), трояндою (повною рожею) та ін.
Антропоморфíзм (від гр. antr pos — людина і morph — форма) означає
наділення людськими властивостями явищ (і в цілому реалій) природи, на-
приклад: Земля дає все і забирає все, Два голуби воду брали, а два колотили;
антропоморфізм виражається і в постанні богів та інших надприродних сил
у людському образі (бачить Бог; Бог=Отець; Бог=Син; Бог=Творець; біс спо-
кусив; взяв дідько кобилу, хай бере і лоша).
Антропоцентризм (від гр. antr pos — людина і kentron — центр) реалізу-
ється у двох іпостасях — філософській, коли в об’єкті виявляються влас-
тивості, зумовлені його призначенням для потреб людини, людського су-
спільства, і лінгвістичній, згідно з якою мовні явища розуміємо і пояснює-
мо з огляду на їх носія — людину; інакше кажучи, антропоцентризм мовних
явищ — це усвідомлення та інтерпретація їх як продукту мовця, яким є лю-
дина — центр світосприймання і знаряддя переосмислення довкілля.
65Термінологічний вісник. 2011, № 1
Уваги до сучасної гуманітарної термінології
Архетип (від гр. arch — початок і typos — зразок) осмислюють у філосо-
фії як первісну форму, зразок, прообраз; за К. Юнгом, це образ колективно-
го несвідомого першопочатку, у якому дрімають загальнолюдські символьні
(міфічні) первообрази й мотиви (наприклад, несвідоме етнічного міфічного
мислення перевтілюється в свідоме художнього світосприймання) [13, с.
105]; архетип не змінює свого значення і функцій; його завжди можна піз-
нати (у будь-якій формі прочитується його давній символьний зміст); яскра-
вими прикладами архетипів є найдавніші народні первообрази-символи —
вода, вогонь, земля, вітер (повітря), небо; у власне лінгвістичному розумін-
ні архетип є вихідною, первинною мовною формулою, що реконструюється
на основі зіставлення реально існуючих фактів, які належать різним мовам
(наприклад, індоєвропейська форма brater “брат” співвідноситься з відпо-
відними формами давньоіндійської, авестійської, старослов’янської, ла-
тинської, грецької, ірландської та інших мов).
Асоціáція (від лат. аssociatio — приєднання, долучення) як психологічний
термін указує на зв’язок між окремими уявленнями, коли одне з них викли-
кає інше; скажімо, асоціації між мовними одиницями навіюють асоціативні
зв’язки між реаліями, які вони називають, наприклад, асоціативні образи у
фольклорі: мед-вино — смакові асоціації, рута-м’ята — кольорові асоціації,
батько-мати — асоціації за спорідненістю та ін.; асоціації постають на рівні
фонових знань про ту чи ту реалію, в результаті чого, як влучно зауважив
Е. Гуссерль у своєму творі “Назад до речей”, “річ являється, а її сенс пере-
живається”.
Вíра виливається в систему вірувань, що ґрунтується на зв’язках люди-
ни з надприродними силами; в гуманітарному розумінні — це віросповіда-
ння, релігія; говорячи про віру в Бога чи в потойбічні сили, розрізняємо ві-
рян, що дотримуються християнських обрядів, і носіїв іншої віри, напри-
клад, мусульманської, іудейської чи буддійської.
Вíрування становлять релігійні уявлення, постулати якої-небудь віри,
релігії; язичницькі вірування — це первісні релігійні уявлення, замінені піз-
ніше постулатами християнських вірувань; Є. Онацький зауважує: “Історія
людської думки — це, по суті, історія людських вірувань” [7, с. 178].
Дискýрс (англ. discourse від лат. discursus) є жанровим різновидом живого
мовлення як об’єкта лінгвістичного вивчення (політичний дискурс, ре-
кламний дискурс, медіа-дискурс), це текст, узятий у подієвому аспекті, тоб-
то “занурений” у дійсність [1, с. 136–137]; він вивчається в тісному зв’язку з
відповідними “формами життя” (наприклад, педагогічний дискурс, судо-
вий дискурс, народно-обрядовий дискурс).
Дискурсивний (від фр. discursive) аналіз як методологічний прийом ви-
вчення мовних явищ передбачає здійснення його шляхом логічних умовис-
новків, а не на основі інтуїтивних здогадів.
Éтно… (від гр. éthnos — народ) уживають як першу частину складних слів
(так звана аброморфема) за значенням слів етнічний, народний; коло цих ком-
позитів розширюється за рахунок розширення міждисциплінарних дослі-
джень, передусім у гуманітарній сфері (наприклад, етнофілософія, етно-
психологія, етноантропологія, етногеографія, етнополітика, етнолінгвістика,
66 Термінологічний вісник. 2011, № 1
В. В. Жайворонок
а також пильної уваги дослідників до історії та культури тієї чи тієї нації, на-
самперед власного народу (наприклад, етнокультура, етносимволіка, етно-
логія, етноменшина, етномовний, етнопсихіка, етносоціальний, етнотерито-
ріальний).
Етносóфія (від гр. éthnos — народ і sophia — мудрість) уживано зі зна-
ченням “народна філософія”, наприклад: етнософія культури, етнософія
фольклорної символіки.
Етноцентризм (від гр. éthnos і kentron — центр) передбачає розуміння і
пояснення мовних (лінгвокультурних) одиниць з огляду на їх носія — на-
род; мова народу просякнена етноцентризмом, оскільки наповнена продук-
тами творчості свого носія — етносу; у широкому філософському розумінні
етноцентризм розглядає народ як колективне “я” [9, с. 250], своєрідний са-
мосвідомий центр Всесвіту [2, с. 370].
Звичай передбачає загальноприйнятий порядок, усталене правило, які
здавна існують у громадському житті й побуті народу, а також уклад суспіль-
ного життя нації, етносу, його культура, побут; у “Розритій могилі” Т. Шев-
ченка звичай постає як дотримування традицій, закону предків, як та сила,
на якій тримається нація; кожний давній звичай, якщо він повторюється
тривалий час, набуває культового, сакрального характеру й перетворюється
на обряд; водночас звичай синонімізується з пристойністю, вихованістю,
коли кажуть: І дітки звичай знають або Слово неправдиве звичаю не знає.
Картина (модéль) свíту охоплює світ (всесвіт) як ціле, універсум у його
узагальненому сприйнятті людиною; реальний, предметний світ, сприйма-
ний органами чуття і мислення людини й перевірений колективним досві-
дом, називають концептуальною картиною (моделлю) світу; з філософського
погляду, — це об’єктивний, реальний, предметний світ, світ речей; у свою
чергу, об’єктивну модель світу відтворює система засобів тієї чи тієї мови,
тобто система вербалізованих понять про сукупність реалій довкілля, яка
накладається на систему значень і смислів, що втілюються в ці реалії через
слово-знак і слово-концепт; із лінгвістичного погляду, названа система ста-
новить мовну картину світу; оскільки ж кожна мова має власну систему мов-
них засобів, то можна говорити й про етномовну картину світу, яку виробляє
та чи та мова; водночас тісний взаємозв’язок концептуальної та мовної кар-
тин світу дозволяє також говорити і про єдину універсальну, максимально
узагальнену концептуально-мовну модель (карту, картину) світу.
Концéпт (лат. conceptus — поняття, думка, уявлення) як термін реалі-
зується за трьома рівнями — філософським (означає поняття як плід уяв-
лення, думки), логічним (окреслює смисловий бік поняття з огляду на
закони мислення та його форми), лінгвістичним (визначає набір смис-
лових характеристик слова з огляду на реалію, яку воно позначає); якщо
за поняттям стоїть реалія, речова субстанція, то за концептом — не лише
предметна віднесеність, предметний зміст, але й слово-знак як ім’я реа-
лії та слово-етнокультурний знак як певна інтелектуально й культурно
осмислена сутність, тобто субстанція значуща, або знак смислу; в цьому
разі можна говорити й про культурний концепт як такий, і про етнокуль-
турний зокрема.
67Термінологічний вісник. 2011, № 1
Уваги до сучасної гуманітарної термінології
Лінгвосóфія (від лат. lingua — мова і гр. sophia — мудрість) уживається на
означення лінгвістичної філософії (лінгвофілософії) як методологічної
основи лінгвістичних досліджень, наприклад: лінгвософія значення і форми
мовної одиниці.
Лінгвоцентризм (від лат. lingua — мова і centrum — центр) передбачає по-
яснення одних мовних явищ іншими з огляду на мову як цілісну самоорга-
нізовану систему.
Менталітéт (від лат. méns (mentis) — розум, мислення) містить су-
купність психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних
та інших особливостей мислення народу, соціальної групи або індивіда,
що виявляються в мові, культурі, поведінці, умонастрої, світосприйман-
ні; спосіб мислення, поведінки того чи того етносу виливається в націо-
нальний менталітет (національну ментальність); Гегель назвав це “на-
родним духом” [2, с. 370–371], а Л. Гумільов — “спільним ритмом” етно-
су [3, с. 31, 36]; за І. Кантом, об’єктивно ідеальне переломлюється не
лише в індивідуальній свідомості, але й у національних ментальностях
[4, с. 362–373].
Мíф (від гр. mythos — сказання, переказ) є продуктом наївного світо-
сприймання, що ґрунтується на людських фантазіях, навіяних первісними
віруваннями, в основі яких був анімістичний світогляд; наївне сприйняття
людиною довкілля породило міфічне мислення; О. Потебня вважає, що за
словом теж стоїть міф, оскільки, наприклад, питомі слова загальномовного
словника — це продукти передусім міфічного мислення [10, с. 121].
Обряд передбачає сукупність установлених звичаєм (або церквою) дій,
пов’язаних із побутовими традиціями або з виконанням релігійних наста-
нов; старовинні обряди пов’язані з релігійним світоглядом і культом первіс-
ної людини, тому в них присутній магічний (ритуальний, сакральний) еле-
мент; християнській церкві не вдалося повністю перебороти язичництво;
скажімо, язичницькі обряди жертвоприношення перевтілилися в звичаї
принесення до церкви парафіянами різних дарів (кануну й куті, пасок і кра-
шанок, рушників, полотна, хусток тощо); до давнього язичницького свята
Купайла християнська церква припасувала Різдво Іоанна Хрестителя, і свя-
то почало зватися Івана Купала; багато від язичництва залишилося в різдвя-
них обрядах, зокрема обряд колядування, характерний для дохристиян-
ського свята Коляди; українське весілля також зберегло численні дохристи-
янські обрядодії та звичаї.
Пареміолóгія (від гр. parémia — прислів’я, приказка і logos — учення) є
філологічною дисципліною, що вивчає паремії, або народні вислови, вира-
жені сталим реченням чи коротким ланцюжком сталих речень; за їх допо-
могою передаються елементарна, часто повчальна, подійна сценка або ж
найпростіший влучний діалог; до паремій належать: прислів’я, приказки,
примовки, загадки, прикмети, повір’я, “віщі” сни, ворожби, задачі, голо-
воломки, скоромовки, пустомовки, замовляння, нашіптування, небилиці,
нісенітниці, одномоментні анекдоти, типові казкові й народнопісенні фор-
мули; як етномовні одиниці вони є символьними знаками мови; водночас
паремії виступають фольклорними мінітекстами.
68 Термінологічний вісник. 2011, № 1
В. В. Жайворонок
Персоніфікáція (від лат. рers na — особа, особистість і facere — робити)
є несвідомим або свідомим наділенням тварини, рослини, предмета, яви-
ща природи або абстрактного поняття людськими властивостями; уособ-
леннями пройняті прислів’я та приказки: Не нагодує земля — нагодує вода;
Мі сяць — отець, звізда — матка, сонце — їх дитятко; Вогонь — цар, а водиця —
цариця; багатою на найрізноманітніші персоніфікації та одухотворення є
сучасна поетична мова; природа в ній завжди жива й тісно пов’язана з жит-
тям людини; уособлення ввійшло в поетичний стиль усіх народів, бо пое-
тична природа слова криється в етномовній пам’яті, а коріння його персо-
ніфікації та метафоризації — в глибинах передусім національної свідомості
й пам’яті, пор. у Т. Шевченка: Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою, пливе
човен по Дунаю один за водою. Водночас якщо авторська поезія базується на
свідомому вибудовуванні образних картин природи, то “народна поезія не
знає картин природи заради них самих” [8, с. 68]; усі вони підпорядковані
асоціативній символіці стану й поведінки людини.
Психотип [етнíчний] (від гр. psych — душа і tуpos — відбиток, форма,
зразок) є особливим (“самосвідомим”) в етносі, що виділяється за певними
психологічними критеріями — темпераментом, реакціями на довкілля, по-
ведінковими характеристиками, почуттєво-емоційними ознаками тощо;
особливості мови кожного народу визначаються насамперед психотипом її
носія; у свою чергу, психотип формується в процесі історичного, геополі-
тичного й культурного розвитку етносу, і за Ф. де Сосюром, “передусім це
стосується всіх точок дотику лінгвістики з етнологією, історією мови та іс-
торією раси або цивілізації. Ці дві історії взаємопов’язані та переплетені…
Звичаї народу позначаються на його мові, а з іншого боку, значною мірою
сама мова формує народ” [11, с. 34].
Релíгія (від лат. reliqere — зв’язувати) є однією з форм суспільної свідо-
мості, що становить сукупність уявлень, які ґрунтуються на вірі у вищі сили
й істоти (у богів, духів); останні стають культовими предметами поклонін-
ня: звичаї, породжувані стародавніми віруваннями й тривалий час повто-
рювані, перетворюються на релігійні обряди, у яких чільне місце посідає
вербальний код; він відбиває давню віру людини в магію слова; в результаті
все оживлене й олюднене в мові постає для людини не простою метафорою,
а релігійною правдою [6, с. 14]; з релігійним культовим ритуалом пов’язане
все сакральне (від лат. sacer (saeri) — священний, святий), або обрядове, ри-
туальне; при цьому сакральних смислів набувають і мовні одиниці, що об-
слуговують (або обслуговували раніше) релігійну сферу соціальної дійснос-
ті, а також так чи інакше пов’язані з віруваннями.
Стереотип (від гр. stereos — твердий і typos — відбиток) передбачає звич-
не ставлення людини до якого-небудь явища, що склалося під впливом со-
ціальних умов і попереднього досвіду; культурними чи мовними стереотипа-
ми варто вважати культурні або мовні знакові явища, які стали звичними
для того чи того представника певної культури або мови.
Підсумовуючи й узагальнюючи, зауважимо, що пізнання є усвідомлен-
ням людиною природи, спочатку несвідомо-міфічним, наївним, а згодом
усвідомлено-науковим. Називаючи ту чи ту реалію, мовець нібито знімає
69Термінологічний вісник. 2011, № 1
Уваги до сучасної гуманітарної термінології
зліпок із поняття про неї. При цьому іноді спостерігаємо відліт фантазії від
реального життя, а то й сама ідея перетворюється на фантазію, часом у щось
божественне або сакральне. Оскільки ж мова — це самоорганізована систе-
ма знаків, що виражають ідеї [5, с. 40], то й наукова мова як її підсистема
відзначається чітким набором імен для називання в ній кола спеціалізова-
них реалій. З одного боку, маємо імена-номени як об’єкти галузевого науко-
вого розгляду, а з другого, — коло відповідних термінологем, що визначають
спеціалізоване ідейне наповнення того чи того номена.
1. Арутюнова Н. Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. — М.,
1990. — С. 136–137.
2. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М., 1977. — Т. 3.— 471 с.
3. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. — Л., 1990. — 280 с.
4. Кант И. Соч.: В 6 т. — М., 1996. — Т. VI. — 717 с.
5. Огієнко І. Українська культура. — К., 1918. — 272 с.
6. Огієнко І. (митрополит Іларіон). Дохристиянські вірування українського народу. —
К., 1992. — 424 с.
7. Онацький Є. Українська мала енциклопедія. — Буенос-Айрес, 1958. — Кн. друга.
8. Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. — Х., 1914. —
245 с.
9. Потебня А. А. Эстетика и поэтика. — М., 1976. — 616 с.
10. Потебня А. А. Мысль и язык. — К., 1993. — 192 с.
11. Соссюр Ф. де. Курс общей лингвистики. — М., 1933. — 272 с.
12. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. — К., 1998. — 324 с.
13. Юнг К.-Р. Психология бессознательного. — М., 1994. — 320 с.
V. Zhaivoronok
OBSERVATION OF MODERN HUMANITARIAN TERMINOLOGY
Widely used humanitarian terminology is determined and commented in the present article
in accordance with correlation to language sign-ideas, on the one hand, and to special notions
corresponding to facts of reality, on the other.
K e y w o r d s: interdisciplinarity, scientific sublanguage, world image, anthropocentrism.
|