Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості

Викладено основні проблеми української промисловості в контексті інноваційного забезпечення процесів інтеграції. Обґрунтовано, що формування ефективної системи виробництва і застосування знань передбачає якісну інфраструктурну підтримку створення, просування і розповсюдження інноваційного продукту н...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Лях, І.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2013
Назва видання:	Економіка промисловості
Теми:	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51328
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості / І.І. Лях // Економіка пром-сті. — 2013. — № 1-2 (61-62). — С. 170-180. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-51328
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-513282013-11-23T03:02:47Z Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості Лях, І.І. Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Викладено основні проблеми української промисловості в контексті інноваційного забезпечення процесів інтеграції. Обґрунтовано, що формування ефективної системи виробництва і застосування знань передбачає якісну інфраструктурну підтримку створення, просування і розповсюдження інноваційного продукту на основі узгодженої, збалансованої інноваційної політики. Ключові слова: інновація, регулювання, інтеграція, промисловість. Изложены основные проблемы украинской промышленности в контексте инновационного обеспечения процессов интеграции. Обосновано, что формирование эффективной системы производства и применение знаний предусматривает качественную инфраструктурную поддержку создания, продвижения и распространения инновационного продукта на основе согласованной, сбалансированной инновационной политики. Ключевые слова: инновация, регулирование, интеграция, промышленность. The basic problems of Ukrainian industry in the context of innovation providing of integration processes are given. It is proved that the formation of efficient system of production and use of knowledge presuppose the quality infrastructure support for creation, promotion and distribution of innovation product on the basis of new, coherent, and balanced innovation policy. It is shown that for the improvement of the organizational structure of innovation process towards strengthening the relationship between research, innovation and industrial component that can respond to the needs of production and today's market an effective motivational adjusters are needed. Keywords: innovation, adjusting, integration, industry. 2013 Article Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості / І.І. Лях // Економіка пром-сті. — 2013. — № 1-2 (61-62). — С. 170-180. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1562-109Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51328 330.341.1:33.012.8-045.45:338.45 uk Економіка промисловості Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості
spellingShingle	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Лях, І.І. Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості Економіка промисловості
description	Викладено основні проблеми української промисловості в контексті інноваційного забезпечення процесів інтеграції. Обґрунтовано, що формування ефективної системи виробництва і застосування знань передбачає якісну інфраструктурну підтримку створення, просування і розповсюдження інноваційного продукту на основі узгодженої, збалансованої інноваційної політики. Ключові слова: інновація, регулювання, інтеграція, промисловість.
format	Article
author	Лях, І.І.
author_facet	Лях, І.І.
author_sort	Лях, І.І.
title	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості
title_short	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості
title_full	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості
title_fullStr	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості
title_full_unstemmed	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості
title_sort	про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51328
citation_txt	Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості / І.І. Лях // Економіка пром-сті. — 2013. — № 1-2 (61-62). — С. 170-180. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Економіка промисловості
work_keys_str_mv	AT lâhíí proínnovacíjnezabezpečennâíntegracíjnihprocesívupromislovostí
first_indexed	2025-07-04T13:20:57Z
last_indexed	2025-07-04T13:20:57Z
_version_	1836722692311482368
fulltext	–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 170 ISSN 1562-109X 2013, № 1-2 (61-62) УДК 330.341.1:33.012.8-045.45:338.45 Ірина Іванівна Лях Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк ПРО ІННОВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ПРОМИСЛОВОСТІ У вирішенні завдань стійкого розвитку промисловості важливе місце належить ак- тивізації інтеграційних процесів, що створює необхідні умови для ефективнішого ведення виробництва. Результати наукових дослі- джень свідчать, що інтеграція разом із вико- ристанням наукових методів господарювання сприяє пропорційному розвитку сучасних утворень і підприємств, що входять до них, а також підвищенню рівня їх ефективності. Разом з тим помилки, які допущені при про- веденні організаційно-економічних перетво- рень в Україні, викликали значне руйнування інтеграційних зв'язків у промисловості, що призвело до зменшення обсягів виробницт- ва, а також його ефективності. Реорганізація підприємств, значні недоліки у приватизації призвели до деформації відносин між галу- зями, що відбилося на реалізації промислової продукції, зниженні продуктивності праці тощо. В умовах сьогодення заходи, що прий- маються з боку державних і регіональних органів влади по стабілізації і розвитку про- мисловості, не мають системного характеру і не дають необхідних результатів. Темпи зро- стання промислового виробництва основних галузей недостатньо високі й нестійкі. У зв'я- зку з цим актуальність процесів інтеграції в умовах ефективного механізму господарю- вання, вдосконалення організаційно-еконо- мічних відносин між різними підприємства- ми і галузями на різних рівнях управління є вельми своєчасною. В економічній літературі питання роз- витку інтеграційних процесів стали предме- том дослідження в кінці ХIХ і на початку ХХ ст. таких учених, як О. Совєтова, О. Ча- янова, М. Кондратьєва, С. Струміліна та ін- ших. Для проведення дослідження щодо ви- бору найбільш ефективних форм інтеграції у промисловості вирішальне значення мали роботи як теоретичного, так і практичного характеру, виконані Є. Бергманом, Б. Гарре- том, Є. Дахменом, П. Кругманом, К. Морга- ном, Е. Менсфілдом, О. Амошею, Л. Гохбер- гом, В. Вишневським, Г. Кітовою, Т. Кузнє- цовою, С. Дуденковим, А. Міграняном, Л. Га- нущаком, Г. Паламарчуком, А. Землянкіним, М. Уваровим. Незважаючи на велику кількість пуб- лікацій з даної проблеми, багато аспектів ре- гулювання процесів інтеграції в умовах рин- ку залишаються предметом гострих дискусій. Значна кількість питань щодо регулювання інтеграційних процесів у промисловості на засадах трансферу знань є невисвітленими або потребують удосконалення. Зазначене обумовлює мету статті, яка полягає у вдосконаленні коригуючої ролі держави щодо активізації і поліпшення по- казників інноваційного забезпечення інтег- раційних процесів у промисловості. На сучасному етапі розвитку трансфор- мація української економіки з ресурсоорієн- тованою на інноваційну, засновану на знан- нях, є основним завданням реформ і пере- творень, що проводяться. Формування ефек- тивної системи виробництва і застосування знань – складний трудомісткий процес, що потребує не тільки концентрації учасників на ключових компетенціях, але і якісної інфра- структурної підтримки їх створення, просу- вання і розповсюдження, яка, у свою чергу, неможлива без злагодженої збалансованої інноваційної політики. Останніми роками відбулися значні зміни у відтворювальному процесі, необхід- ним елементом якого стали інновації. З'яви- лася безліч можливостей генерувати нову інформацію, що знайшла форму реальних знань, які беруть участь у відтворенні та сприяють створенню нової доданої вартості. Головне в економіці, заснованій на знаннях, полягає не тільки у випуску високотехноло- гічної продукції, а у її використанні в усіх галузях і сферах. © І.І. Лях, 2013 –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 171 2013, № 1-2 (61-62) Внесок промисловості в національну економіку, досягнення Україною рівня тех- нологічно розвинених країн, наближення якості життя до європейських стандартів ви- значає провідну роль і місце промисловості у забезпеченні найважливіших стратегічних інтересів держави. Проте реальний стан про- мисловості України в контексті інноваційно- го розвитку вказує на пасивність намірів су- б'єктів господарювання та уповільнення цьо- го процесу. Серед шляхів подолання систем- ної кризи в економіці України важливою є саме активізація інноваційної діяльності суб’єктів господарювання у промисловості. Але кризові явища, які супроводжували трансформаційні процеси з моменту набуття незалежності державою, а саме різке падіння виробництва та платоспроможності, високі темпи інфляції, відповідним чином відбилися на результатах інноваційності промислових підприємств, які є основними ініціаторами, замовниками та споживачами інновацій. Так, на низькому і навіть спадаючому рівні залишається інноваційна активність промислових підприємств, серед яких у 2010 р. лише 13,8% впроваджували інновації, що у 1,3 раза менше порівняно з 2000 р. (табл. 1). Це приблизно в 4-5 разів нижче, ніж у Португалії та Греції, що відрізняються мінімальними показниками інноваційної ак- тивності серед країн Європейського Союзу. Розрив промисловості України з лідируючи- ми щодо цього державами, такими як Нідер- ланди, Австрія, Німеччина, Данія й Ірландія, сягає 5-7 разів. За абсолютними обсягами експорту інноваційної продукції Україна майже втричі поступається Данії, Греції й Австрії, Кореї – майже у 18 разів, Німеччині й Великій Британії – у 35, Японії – у 47, США – у 74 рази. Таблиця 1 Основні показники інноваційної активності промислових підприємств України [1-4] Показники 2000 2005 2006 2007 2008 2009 2010 Частка підприємств, що займа- лися інноваційною діяльністю у загальній кількості, % 18,0 11,9 1,9 14,2 13,0 12,8 13,8 Частка підприємств, що впрова- джували інновації, % до обсте- жених 14,8 8,2 10,0 11,5 10,8 10,7 11,5 Частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції, % 9,4 6,5 6,7 6,7 5,9 4,8 3,8 Майже не розвивається ринок іннова- ційної продукції. Так, слабка інноваційна активність суб’єктів господарювання у про- мисловості України, в свою чергу, обумовила незначну частку інноваційної продукції в загальному її обсязі реалізованої промисло- вої продукції – лише 3,8 % промислової про- дукції у 2010 р. Із року в рік цей показник зменшується (порівняно з 2000 р. – майже в 2,5 раза). Незадовільним залишається стан фі- нансування науково-технічної сфери. Частка коштів, що витрачаються на фінансування наукової та науково-технічної діяльності, у ВВП з урахуванням усіх джерел за останні роки менша ніж 1%, тоді як у практиці роз- винених країн зазвичай цей показник стано- вить близько 2%, а у деяких країнах сягає навіть 3-4% [1-4]. Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні характеризується: невідповідністю системи управління суб’єктів господарювання новим умовам по- єднання централізованих і ринкових стиму- лів інноваційного розвитку; незадовільним становищем щодо фор- мування інвестиційного клімату (кредити, державне фінансування, лізинг та інше); відсутністю методологічно обґрунто- ваних та методично розроблених механізмів використання інноваційного потенціалу; неефективними заходами промислової політики щодо підтримки трансферу техно- логій, які б забезпечували конкурентоспро- можність продукції; –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 172 ISSN 1562-109X 2013, № 1-2 (61-62) низькою результативністю наукової і науково-технічної діяльності, незадовільним ринковим попитом на результати інтелекту- альної діяльності; орієнтацією на отримання максималь- ного прибутку в короткостроковому періоді; низькою сприйнятливістю підприєм- ницького сектору до науки та інновацій, що обмежує зростання продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, не створює підґрунтя для модернізації та струк- турної перебудови економіки, не забезпечує її якісного оновлення; високою вартістю нововведень і еко- номічними ризиками; низькою ефективністю використання наявних ресурсів, відсутністю належної ку- льтури бізнесу. Однією з головних причин, що призве- ли до низької інноваційної активності у про- мисловості, є несформованість економічних стимулів щодо залучення інвестиційних ре- сурсів в інноваційні процеси. Попри збіль- шення у 2010 р. порівняно з попереднім ро- ком загального обсягу інноваційних витрат на 95,6 млн грн (у 2010 р. вони склали 8 млрд грн), досягнути обсягів фінансування хоча б докризових років не вдалось (2007 р. – 10,8 млрд грн) [3, с. 230; 6, c. 205]. Це зумов- лено: залишковою дією наслідків глобальної світової кризи; побоюваннями інвесторів щодо по- рушення стабільності у фінансовій сфері, зумовлених посиленням ризиків, пов’язаних із настанням другої хвилі світової економіч- ної кризи; відсутністю дієвих інституційних та фіскальних стимулів для підприємств фінан- сувати інноваційну діяльність, зовсім недо- статньою підтримкою наукової та високо- технологічної сфер державою. У 2010 р. понад 70% інноваційно ак- тивних підприємств здійснювали нововве- дення за власні кошти, витрати підприємств на фінансування інновацій зменшились по- рівняно з попереднім роком на 394,1 млн грн і становили 4775,2 млн грн (у 2007 р. – 7999,6 млн грн). Кредитами в обсязі 626,1 млн грн скористалися лише 36 підприємств, що на 0,5% менше, ніж у попередньому році, в той же час обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок кредитів зменшився у 2010 р. порівняно з попереднім роком на 315,4 млн грн. Негативна динаміка обсягів фінансування інноваційної діяльності у 2010 р. була притаманна й державному сек- тору. Так, обсяг коштів державного бюдже- ту, спрямований на фінансування інновацій, зменшився на 40 млн грн і становив 87 млн грн. Якщо в 2008 р. частка держави у струк- турі витрат на фінансування інноваційної діяльності становила 2,8%, то у 2010 р. – ли- ше 1,1% (табл. 2), що значно обмежило регу- люючий та стимулюючий вплив держави на інноваційну діяльність. Таблиця 2 Структура фінансування інноваційної діяльності в Україні за окремими джерелами, % [2-4] Джерела Роки 2006 2007 2008 2009 2010 Усього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 У тому числі за рахунок коштів: власних 84,6 73,7 60,6 65,0 59,3 державного бюджету 1,8 1,3 2,8 1,6 1,1 місцевих бюджетів 0,2 0,7 0,1 0,1 0,1 позабюджетних фондів - 0,1 - - - вітчизняних інвесторів 0,4 0,2 1,4 0,4 0,4 зарубіжних інвесторів 2,9 3,0 1,0 19,0 30,0 кредитів 8,5 18,5 33,7 11,8 7,8 інших 1,7 3,2 0,4 2,1 1,3 –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 173 2013, № 1-2 (61-62) Одним із недоліків сучасного стану ін- новаційного розвитку країни є недоскона- лість інституційно-правових механізмів для забезпечення формування ефективної систе- ми органів державного управління, яка б здійснювала регулюючий вплив на суб’єкти інноваційної діяльності, створювала стимули для інвестування в інновації. Незавершеність адміністративної реформи проявляється у розпорошенні та дублюванні функцій, в ос- новному організаційних, між органами вико- навчої влади, а також спостерігається не- узгодженість дій структур національної ін- новаційної системи. Для України характерною є складність організаційної структури управління, яка мі- стить значну кількість міністерств, агентств, служб, проте жодна з цих структур не є від- повідальною за інноваційну політику як єди- ний представник уряду. Так, Міністерство освіти і науки України є відповідальним за формування та забезпечення реалізації дер- жавної політики у сфері науки та інновацій. Інноваційна політика є також одним із за- вдань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Неузгодженість дій органів влади, наділених повноваженнями щодо ви- роблення політики в окремих сферах іннова- ційної діяльності, недієвість механізмів ко- ординації і вироблення спільних заходів що- до визначення основних засад формування і реалізації збалансованої державної політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи призводить до неви- значеності у законодавстві в частині забезпе- чення формування в Україні національної інноваційної системи (НІС) та регіональної національної системи (РІС). Це призводить до неможливості вироблення тактичних дій органів влади щодо реалізації інноваційної політики. Законодавче і нормативно-правове за- безпечення, що діє, а також відповідний ор- ганізаційно-економічний механізм форму- вання і реалізації державної інноваційної по- літики не повною мірою координують здійс- нення інноваційного циклу «фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – дос- лідно-конструкторські роботи – освоєння і тиражування інноваційної продукції». Про- відні вчені визнають, що наука, освіта і ви- робництво в умовах сьогодення економічно й організаційно роз'єднані. Академік Російсь- кої академії наук А. Тодосійчук зауважує, що розрив у ланцюзі «фундаментальні дослі- дження – прикладні дослідження – розробки» не дозволяє забезпечити ефективний транс- фер наукових досягнень і довести науково- технічну продукцію до її комерційного вико- ристання [5, с. 26]. Цей факт є важливою причиною неблагонадійного стану в іннова- ційному середовищі, яке без інтеграції науки, освіти і виробництва розвиватися не зможе. За цих умов ще більш актуальною стає необхідність формування системи механізмів управління інноваційним розвитком промис- ловості України на основі існуючих фунда- ментальних концепцій інноваційного мене- джменту й визначення особливостей іннова- ційного розвитку промисловості країни. Але зазначимо, що успіх промислової політики багато в чому визначається механізмами її реалізації, зміст яких зазнав деяких змін. Ще в 90-ті роки минулого століття основну мо- дель реалізації промислової політики пред- ставляли інструменти розвитку наукоємних галузей, реструктуризації традиційних галу- зей. Як зауважив академік Російської акаде- мії наук, директор Інституту економіки Уральського відділення РАН О. Татаркін, ринкові умови спричинили необхідність роз- гляду у промисловій політиці нових механіз- мів її реалізації. Зважаючи на його позицію, визначимо найбільш значущі [6]: 1. Реалізація пріоритетних промисло- вих проектів різного масштабу. Як приклад пріоритетних промислових проектів держав- ного масштабу можна навести інвестиційний проект у Донецькій області щодо створення вітропарку «Новоазовський», у розробці яко- го можуть взяти участь інститути НАН Укра- їни та галузеві інститути, вищі навчальні за- клади, промислові підприємства (наприклад, м. Краматорська Донецької області, що має потужну машинобудівну базу заводів і вже налагоджене виробництво вітроагрегатів) та інші структури країни. В Україні вітроенергетична сфера має величезний потенціал та інвестиційну при- вабливість. На цей час на вітроенергетичних станціях, що діють, виробляється менше 1% енергії, що яскраво свідчить про нерозвине- –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 174 ISSN 1562-109X 2013, № 1-2 (61-62) ність даного ринку. При цьому для підтрим- ки цього сектору на державному рівні прий- нято закони і введено в дію «зелений» тариф на вітроенергію, який дозволяє мінімізувати ризики для комерційної діяльності та забез- печити підприємства вітроенергетики стабі- льним рівнем доходу [7, с. 1]. Виконання цього проекту дозволить забезпечити вироб- ництво металургійного, машинобудівного і суднобудівельного комплексів, а також під- приємств з виробництва складних електрич- них машин конкурентоспроможною на світо- вому ринку продукцією. 2. Механізм підтримки інноваційних (промислових) кластерів. Кластерний підхід до формування промислової політики, який є не тільки засобом досягнення таких цілей, як структурні зміни, модернізація економіки, підвищення її конкурентоспроможності, по- силення інноваційної спрямованості, але й могутнім інструментом регіонального роз- витку. В Україні потенціалом кластеризації, тобто стійкого функціонування в системі га- лузей, що використовують трансформацію ринкового механізму для скорішого й ефек- тивнішого розподілу нових знань, відкриттів і винаходів, володіють машинобудування (перш за все оборонне), металургія, легка промисловість. Першим регіоном, де успішно діє клас- терна модель економічного розвитку вітчиз- няного виробництва, стала Хмельниччина. Основними досягненнями будівельного кла- стера «Поділля. Перший» як сучасного інст- рументу розвитку цього регіону є [8, с. 32]: зростання обсягів будівництва і вироб- ництва будівельних матеріалів; налагодження виробництва нових бу- дівельних матеріалів через співпрацю з на- уковими організаціями, упровадження нових технологій і устаткування; досягнення конкурентоспроможності якості продукції, що виготовляється; переорієнтація житлового будівництва регіону на нову архітектуру, форми, дизайн і сучасні будівельні матеріали; вирішення проблем безробіття. У 2010 р. Донецькою Торгово-промис- ловою палатою спільно з німецьким Товари- ством Міжнародної співпраці (GIZ) створе- ний ювелірний кластер «Краматорськ юве- лірний» [9, с. 9]. Цей проект поєднав більше 20 сучасних підприємств з розвиненою виро- бничою і науково-технічною базою. У ре- зультаті в Краматорську випускається майже 10% виробів із золота, які виготовляються в Україні, створено близько 2000 робочих місць з високим творчим потенціалом. Таким чином, інноваційно-інвестиційний потенціал Краматорська є сучасним інструментом роз- витку наукоємних галузей промисловості східного регіону. Як показало дослідження, основними причинами повільного розвитку організацій- них утворень кластерного типу стали відсут- ність ресурсної підтримки цього процесу на всіх рівнях управління і слабкий розвиток державно-приватного партнерства, що є на- ступним сучасним механізмом промислової політики. 3. Механізм розширення державно- приватного партнерства (ДПП) необхідний для розвитку сектору НДДКР і технологіч- ної модернізації галузей економіки України. Значущість двох економічних сил – держави і приватного бізнесу – в ринкових умовах зумовлює необхідність їх тіснішої співпраці, яка здійснюється на основі договору у по- рядку, встановленому Законом України «Про державно-приватне партнерство» та іншими підзаконними актами. Прикладом такого партнерства є ство- рення агломерації «Північний Донбас» як територіального об'єднання органів місцево- го самоврядування північного регіону Доне- цької області та його підприємств і організа- цій, що сформоване на принципах міжнарод- ної співпраці. Інноваційним центром агломе- рації розроблено низку важливих документів, що визначають основні напрями її розвитку, серед яких основними є: модель стратегії розвитку агломерації; Концепція програми розвитку агломе- рації «Північний Донбас» до 2020 року. Рада Європи включила створення аг- ломерації «Північний Донбас» як зразковий пілотний проект до Програми «Посилення місцевої демократії та сприяння реформам місцевого самоврядування в Україні», що відзначиться на рейтинговому рівні для залу- чення іноземних інвесторів у країну [9, с. 9]. –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 175 2013, № 1-2 (61-62) 4. Механізм технологічного трансфе- ру – передача результатів сфери досліджень і розробок в українську або глобальну еконо- міку. Механізм спрямований на забезпечення ефективного використання науково-техніч- ного та інтелектуального потенціалу Украї- ни, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні техно- логії на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробіт- ництва у цій сфері. Результати фундамента- льних і прикладних досліджень передаються за допомогою трансферу технологій. Зовні- шніми джерелами знань в даному випадку можуть виступати обмін науково-технічною інформацією шляхом участі у форумах, сим- позіумах, семінарах, конференціях, ярмарках тощо. Держава матиме міцний науково-тех- нічний та інтелектуальний потенціал за ря- дом новітніх високих технологій, коли своє- часно буде створювати необхідні умови для реалізації винахідницької ініціативи і вдос- коналювати стимули, спрямовані на активі- зацію інноваційної та інвестиційної діяль- ності в усіх галузях економіки. Так, відпо- відно до Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні надається державна підтримка реалізації інвестиційних та інноваційних проектів з метою забезпе- чення розвитку високотехнологічного виро- бництва; удосконалення механізму комерціа- лізації результатів наукових досліджень та розробок і впровадження їх у виробництво [10]. Першочерговими заходами щодо вико- нання цієї постанови є освоєння трансферу високих промислових технологій, що визна- чено розпорядженням Кабінету Міністрів від 7 листопада 2012 р. №1990 «Про затвер- дження плану першочергових заходів з вико- нання Державної програми розвитку внутрі- шнього виробництва», а саме [11, 12]: 1) забезпечення розвитку національної мережі трансферу технологій – створення єдиної електронної бази вітчизняних техно- логічних розробок та єдиного веб-порталу трансферу технологій як інтегрованої систе- ми обміну даними щодо попиту та пропону- вання технологічних розробок; 2) приєднання національної мережі трансферу технологій до Європейської ме- режі підприємств (EEN) – створення умов для просування вітчизняних технологічних розробок на міжнародний ринок. Виконання цих заходів впливатиме на диверсифікацію ринків збуту промислової продукції, оптимізацію балансу між внутрі- шнім та зовнішнім ринками, зменшення за- лежності від зовнішнього ринку збуту та сприяння процесам імпортозаміщення. Прикладом розвитку національної ме- режі трансферу технологій є запропонована ТОВ "Машгідропривід» у 2011-2016 рр. роз- робка та випуск нового високотехнологічно- го наукоємного обладнання для потреб вугі- льної промисловості, зокрема стойки гідрав- лічної зовнішнього живлення серії ГВПМ подвійного розсування, виробництво якої планується у 386 тис. од. складного техніч- ного обладнання. Відбувається освоєння трансферу ви- соких промислових технологій ПрАТ "Хар- ківський завод транспортного устаткування" (2011-2016 рр.) у вигляді розробки та випус- ку нового високотехнологічного наукоємно- го обладнання для нафтогазової галузі. Очі- кується, що ці розробки сприятимуть збіль- шенню обсягів виробництва конкуренто- спроможного обладнання, технічному пере- оснащенню підприємства, впровадженню програми випуску нового високотехнологіч- ного наукоємного обладнання для нафтога- зової галузі та збільшенню обсягів його реа- лізації до 118,2 млн грн у 2011 р. та до 211,1 млн грн у 2016 р. При розробці промислової політики слід звернути увагу на створення умов для формування механізмів економічного само- розвитку, підвищення значущості управління знаннями і концепцій інноваційної діяльнос- ті. Такий підхід дозволяє використовувати трансфер знань і технологій для формування інтелектуального потенціалу і структури промисловості, які будуть адекватні техноло- гічній, галузевій та інституційній структурам розвинених країн, – важливої умови конку- рентоспроможності продукції на вітчизняно- му і світовому ринках. Пошуки економічних, організаційних, правових, фінансових та інших необхідних –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 176 ISSN 1562-109X 2013, № 1-2 (61-62) умов для одержання конкретної економічної віддачі від наукової й винахідницької діяль- ності здійснюються в державі з урахуванням досвіду розвинених країн. Але стан іннова- ційної діяльності у промисловості України викликає занепокоєння, оскільки очевидне зниження активізації інноваційних процесів. У цих умовах є необхідним посилення коригуючої ролі держави щодо активізації і поліпшення якісних показників наукового та інноваційного забезпечення промисловості й конкурентної стратегії в цілому. Важлива ознака спроможності наукової сфери реагу- вати на потреби виробництва та сучасного ринку криється в її організаційній структурі. Настав час змінити, як зауважив академік НАН України В. Геєць у доповіді на засідан- ні Президії НАН України 24 грудня 2008 р., організаційну структуру інноваційного про- цесу в напрямі посилення комерційно-ринко- вого взаємозв’язку наукової, інноваційної і виробничої складової. Між ними не існує ефективного мотиваційного регулятора, який би формував комерційно-ринкову поведінку суб’єктів інноваційного процесу на всьому шляху від виникнення ідеї до її практичної реалізації, або навпаки – від виникнення сус- пільної потреби в новому продукті до ідеї про її задоволення. Тобто немає прямого і зворотного зв’язку між суб’єктами іннова- ційного ринку. Провідний вчений з проблем інновати- ки доктор економічних наук В. Ляшенко за- уважує, що розірваний організаційний, ін- ституційний, фінансовий ланцюг «фундаме- нтальні дослідження-розробки-впровадження у виробництво», без чого неможливе впро- вадження інновацій [13, c. 268]. Зважаючи на досвід провідних вчених, зауважимо, що для підтримки суб’єктів інно- ваційного процесу на шляху створення інно- ваційного продукту необхідним є викорис- тання наукового потенціалу за умов збалан- сованої взаємодії всіх складових НДДКР: фундаментальної науки, прикладних дослі- джень та розробок. Досвід розвинених країн визначає оптимальним таке співвідношення між обсягами фінансування складових на- укового потенціалу: 15% – на фундаменталь- ну науку, 25% – на прикладну і 60% – на розробки. На жаль, затяжна економічна криза та зменшення попиту на науково-технічну продукцію в Україні призвели до порушення пропорції у фінансуванні НДДКР, а саме: 16% спрямовано на фундаментальні дослі- дження, 15% – на прикладні та 69% – на роз- робки, що унеможливлює використання до- робку фундаментальної науки для створення базових інновацій [14, c. 149]. Проведене дослідження довело, що значне відставання існуючого рівня фінансо- вого забезпечення наукової та науково- технічної діяльності в Україні порівняно із розвиненими країнами світу вимагає прове- дення виважених змін у підходах до витрат на НДДКР, що сприятиме поступовому інно- ваційному шляху розвитку економіки. Ство- рення умов для підвищення ефективності використання державних коштів, залучення у сферу наукової та науково-технічної діяль- ності коштів приватного бізнесу є важливим мотиватором для вирішення цього питання. Такими умовами є: забезпечити поступову зміну у струк- турі фінансування за бюджетні кошти НДДКР з метою підвищення частки при- кладних досліджень; надавати на конкурсній основі держав- ну підтримку прикладних наукових дослі- джень і науково-технічних розробок у вигля- ді грантів, спрямованих на створення перс- пективних новітніх технологій і високотех- нологічної продукції; запропонувати диференціацію видів підтримки за стадіями інноваційного циклу з розділенням міні-грантів для початкової (пошукової) стадії робіт від значнішої допо- моги на подальших етапах; удосконалити податкове законодавство в частині оподаткування операцій по прове- денню наукових досліджень і науково-тех- нічних розробок, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету; стимулювати створення партнерств між виробничими, дослідними і освітніми організаціями з метою співпраці виконавців проектів, які мають різний досвід для вико- нання НДДКР, що є перспективним. В Україні активізація інноваційної дія- льності відбувається на основі взаємної еко- номічної зацікавленості суб'єктів інтеграцій- них процесів. Інтеграція у світовий економі- –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 177 2013, № 1-2 (61-62) чний простір передбачає як обов’язкову умо- ву інноваційність держави та її регіонів, а саме: адаптивність до умов ринку, що змі- нюються на інноваційних засадах; оновлення технологій виробництва і продукції, що випускається; технологічну інтеграцію з іншими ре- гіонами. Організаційним механізмом здійснення інтеграційних процесів як одним із сучасних напрямків удосконалення управління іннова- ційним розвитком суб’єктів господарювання у промисловості України та її регіонах є су- часні інноваційні утворення (наукові та тех- нологічні парки, технополіси, інноваційні та науково-технологічні центри, бізнес-інкуба- тори, кластери тощо). Джерела національної конкурентоспроможності зміщуються убік таких чинників, як висока продуктивність праці, володіння новітніми технологіями, а також економічне середовище та ефективні засоби регулювання економіки, що сприяють технологічному лідерству і виробленню ус- пішної глобальної конкурентної стратегії. На рівні держави визнано, що досяг- нення і утримання економічних конкуренто- спроможних позицій на світовому ринку не- можливо без підтримки і розвитку її іннова- ційної складової. Одним з пріоритетних за- вдань у рамках оголошеного урядом іннова- ційного курсу розвитку країни є вирішення проблеми організації інноваційного процесу як на окремих територіях, так і в Україні в цілому. Проте рішення цього питання безпо- середньо пов'язане з вивченням складових компонентів та їх об'єднань у рамках іннова- ційного процесу. Конфігурація зв'язків між різними типами організацій, розробка та за- стосування низки нових інституціональних, організаційних, соціальних, культурних форм суспільного розвитку, у яких переда- ються і тиражуються знання, технології, ідеї і нововведення, є ключовими факторами ус- пішного протікання такого процесу. Особливого значення набуває впрова- дження такої поширеної у світовій практиці організаційної моделі, як територіально-галу- зеві виробничі системи малих і середніх під- приємств, або кластери. Аналіз робіт з теорії і практики використання кластерного підхо- ду показує, що найдинамічніше розвивають- ся ті регіони, де сформувалися саме іннова- ційні кластери як об'єднання різних організа- цій (промислових компаній, дослідницьких центрів, наукових установ, органів держав- ного управління, профспілок, громадських організацій та ін.), що використовують тран- сформацію ринкового механізму для швид- шого й ефективнішого розподілу нових знань, відкриттів і винаходів. У кластері ін- новації – продукт діяльності декількох фірм або дослідних інститутів – поширюються по мережі взаємозв'язків у спільному регіональ- ному економічному просторі. Кластерні об'єднання є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів, за якої на ринку конкурують уже не окремі під- приємства, а цілі комплекси, які скорочують свої трансакційні витрати завдяки сумісній технологічній кооперації компаній. Кластерна система володіє перевагами, особливо в галузях, пов'язаних із формуван- ням нових знань, НДДКР та ноу-хау. Об'єд- нання ресурсів та інноваційних потенціалів, довгострокова взаємодія і співробітництво фірм, розвиток їх взаємної довіри набагато швидше зумовлюють сумісну генерацію но- вовведень, причому вартість останніх обхо- диться дешевше, а швидкість їх генерації пі- двищується. В умовах ринкової економіки основною відмінністю, але разом з тим і пе- ревагою кластерного підходу над іншими формами інтеграції можна вважати ефектив- не поєднання у межах кластера співробітни- цтва й конкуренції, що дає змогу виводити всіх учасників об’єднання на якісно новий рівень розвитку. Досвід найбільш розвинених країн, які досягли успіхів у посиленні своєї конкурен- тоспроможності, показує, що конкурентні переваги досягаються та утримуються шля- хом боротьби за інноваційність у виробницт- ві, заснованих на актуальній для нашого часу економіці знань. Інноваційність виробництва трансформується у політику формування конкурентоспроможних промислових клас- терів, що увійшла до національних програм економічного розвитку багатьох країн. Клас- терна політика, що заснована на інноваціях, спирається на ефективну взаємодію промис- лових підприємств, організацій науки і осві- –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 178 ISSN 1562-109X 2013, № 1-2 (61-62) ти з безпосередньою участю системи дер- жавної підтримки, що приводить до конку- рентоспроможності підприємств на глобаль- ному ринку. Тобто змістом промислової політики повинні стати організація і підтримка проми- слових кластерів – точок зростання майбут- ньої конкурентоспроможності економіки те- риторії. Ефективність функціонування таких кластерів багато в чому визначається його організаційним оформленням. Запропонуємо два варіанти таких утворень: 1. У регіоні необхідно створити галузе- ву асоціацію, що координуватиме діяльність компаній і органів влади по становленню і розвитку кластера. 2. Центром може стати стратегічний комітет, який об'єднає представників проми- словості, науки, влади і контролюватиме спеціально створену для ведення програми розвитку кластера координуючу структуру або фірму. Основа кластеризації промисловості регіону – модернізаційний процес, що базу- ється на інноваціях. Структурно він охоплює технічні, технологічні, організаційно- управлінські та інституційні нововведення, а також використовує високі технології в різ- них видах діяльності, що сприяє становлен- ню інноваційного процесу не в окремій фір- мі, а у промисловому секторі регіону в ціло- му. Зазначимо, що в ринковій економіці кластерні утворення мають тісний зв'язок із регіональною промисловою політикою, яку спрямовано на промислову реструктуризацію регіональної економіки. По суті, промислова політика є стратегічним орієнтиром для по- ліпшення конкурентних переваг регіону, а кластери є реальним механізмом її досягнен- ня на певній території. Таким чином, регіона- льна промислова політика спрямована на «вирощування» регіональних конкурентних переваг, а кластерна політика є визначеним механізмом щодо реалізації стратегічних цілей регіону, в тому числі його інноваційно- го розвитку. Кластерний підхід відобразиться і на принципах державної промислової політики, тому що це вимагає певної перебудови апарату державного управління, зміни менталітету місцевих властей, вимагає іншого зрізу інформації про стан справ в економіці – не по галузях, а на рівні окремих ринків і компаній. Саме тому такий підхід ще не розглядається на державному рівні ні в Україні, ні в Росії. Останніми роками і зовнішні умови викликали зміни в технологічній та іннова- ційній політиці. Держава відіграє роль ката- лізатора інноваційного процесу, ініціюючи і підтримуючи наукову, дослідницьку та інно- ваційну діяльність. Політика прямого стиму- лювання інновацій поступається місцем не- прямим методам регулювання, фокусуючись на створенні підтримуючих інституційних структур, мережевих і кластерних утворень. Досвід передових країн, що розвиваються, показує, що кластер служить не тільки ефек- тивним механізмом регіонального розвитку, але й своєрідним майданчиком для конструк- тивного діалогу між представниками бізнесу, науки і органів державної влади, що дозволяє підвищити залученість приватного сектору, держави, дослідницьких і освітніх установ в інноваційний процес. Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у напрямі інноваційного забезпечення процесів інтеграції у промисло- вості: 1. Для формування ефективної системи виробництва і застосування знань важливим є наявність якісної інфраструктурної під- тримки злагодженої збалансованої іннова- ційної політики щодо їх створення, просу- вання і розповсюдження. Розвиток іннова- ційної інфраструктури забезпечує перетво- рення знань в ринковий продукт, що сприяє реалізації пріоритетних напрямів інновацій- ної діяльності в Україні. За цих умов необ- хідно використовувати сучасні механізми управління інноваційним розвитком промис- ловості, а саме: реалізації пріоритетних про- мислових проектів різного масштабу; підт- римки інноваційних (промислових) класте- рів, розширення державно-приватного парт- нерства; технологічного трансферу. 2. Істотним чинником конкуренто- спроможності та економічного зростання стає активізація інноваційної діяльності суб’єктів господарювання у промисловості, яка спрямована убік винахідництва, створен- –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 179 2013, № 1-2 (61-62) ня принципово нових видів продукції, техно- логій і послуг. Саме такі радикальні інновації мають високий потенціал ринкового проник- нення, забезпечують додатковий прибуток і сприяють становленню нової технологічної парадигми суспільного розвитку. 3. Визначено, що для удосконалення організаційної структури інноваційного про- цесу в напрямі посилення комерційно-рин- кового взаємозв’язку наукової, інноваційної і виробничої складової, спроможної реагувати до потреб виробництва та сучасного ринку, потрібні ефективні мотиваційні регулятори. В умовах сьогодення пропонується: забезпе- чити в структурі фінансування за бюджетні кошти НДДКР підвищення частки приклад- них досліджень; диференціювати види під- тримки за стадіями інноваційного циклу з розділенням міні-грантів для початкової (пошукової) стадії робіт від значнішої допо- моги на подальших етапах. 4. З урахуванням як світового досвіду, так і інституційних особливостей національ- ної інноваційної системи необхідний раціо- нальний підхід до створення умов для появи низки різноманітних структур, що інтегру- ються і покликані забезпечити досягнення високого рівня підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з перспек- тивних напрямів науки і техніки, поліпшення якості освіти й ефективності наукових дослі- джень. 5. З метою активізації процесів станов- лення вітчизняної системи промислових кла- стерів необхідно розпочати розробку і реалі- зацію пілотних проектів з розвитку економі- чної бази територій шляхом цілеспрямовано- го формування кластерів у визначених регіо- нах з фінансовою підтримкою цих проектів і подальшим широким розповсюдженням на- бутого досвіду. Здійснити пілотні проекти для різних типів територій, де за існуючих умов доцільно створювати «точки зростан- ня» національного науково-технічного по- тенціалу та інноваційного розвитку вироб- ництва. 6. Для створення умов щодо ефектив- ного державного регулювання інтеграційних процесів необхідним і своєчасним є розробка системи заходів щодо стимулювання розвит- ку кластерів на рівні регіонів і включення у сферу компетенції місцевої (регіональної) влади положення щодо відповідальності за організацію створення та розвитку кластерів у найбільш перспективних галузях. Держава має сприяти ліквідації перешкод на шляху до створення вітчизняних кластерів на рівні по- тенційних учасників об'єднання шляхом впровадження державних заходів прямої та непрямої підтримки процесів кластеризації, що сприятиме самоорганізації підприємств у напрямку інтеграції зусиль для прискорення темпів розвитку та формування різноманіт- них ланцюгів технологічної кооперації в найбільш перспективних сферах. 7. З метою удосконалення механізму трансферу або комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок і впрова- дження їх у виробництво необхідно: забезпечити реалізацію положень за- конів України "Про спеціальний режим інно- ваційної діяльності технологічних парків", „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” та „Про іннова- ційну діяльність»; сприяти створенню мережі регіональ- них центрів трансферу технологій та базових центрів передачі технологій для малих під- приємств за участю великих промислових корпоративних структур; провести моніторинг розвитку іннова- ційної діяльності та трансферу технологій у регіонах України за останні п’ять років; запровадити економічний механізм стимулювання суб’єктів господарювання що- до здійснення ними діяльності у сфері тран- сферу технологій; сприяти створенню біржі високотехно- логічної продукції. Література 1. Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2007: стат. зб. / Держкомстат Украї- ни. – К., 2008. – С. 361. 2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2008: стат. зб. / Держкомстат Украї- ни. – К., 2009. – С. 286. 3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2009: стат. зб. / Держкомстат Украї- ни. – К., 2010. – С. 257. –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 180 ISSN 1562-109X 2013, № 1-2 (61-62) 4. Наукова та інноваційна діяльність в Україні, 2010: стат. зб. / Держкомстат Украї- ни. – К., 2011. – С. 282. 5. Тодосийчук А. Условия перехода к инновационной экономике / А. Тодосийчук // Экономист. – 2010. – № 2. – С. 25-38. 6. Татаркин А. Промышленная поли- тика как основа системной модернизации экономики России [Электронный ресурс] / А. Татаркин // Проблемы теории и практики управления. – 2008. – № 1. – Режим доступа: http://www.uptp.ru/-content/disp_art.php?num= 615. 7. Перспективы развития, инвестиции, инновации // Межрегиональное и трансгра- ничное сотрудничество: Инвест-Ukraine. – 2011. – № 5 (48). – С. 1. 8. Гринківська О.В. Кластери як мо- дель інноваційного розвитку підприємств / О.В. Гринківська, Л.А. Кургузенкова // На- уково-технічна інформація. – 2011. – № 3. – С. 30-33. 9. Костюков Г. На пути инновационно- го развития / Г. Костюков // Межрегиональ- ное и трансграничное сотрудничество: Ин- вест-Ukraine. – 2011. – № 5 (48). – С. 8-9. 10. Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні [Електрон- ний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 389. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=389-2011-%EF&p=131004 6837857647 11. Про затвердження плану першочер- гових заходів з виконання Державної про- грами розвитку внутрішнього виробницт- ва [Електронний ресурс]: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопа- да 2012 р. № 970-р. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/970-2012- %D1%80/print1330701700304183. 12. Державна програма розвитку внут- рішнього виробництва [Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2011 р. № 1130. – Режим досту- пу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1130- 2011-%D0%BF. 13. Ляшенко В.И. Финансово-регуля- торные режимы стимулирования экономиче- ского развития: введение в экономическую режимологию: моногр. / В.И. Ляшенко; НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. – До- нецк, 2012. – 370 с. 14. Попович О.С. Науково-техноло- гічна та інноваційна політика: основні меха- нізми формування та реалізації / О.С. Попо- вич; під ред. Б.А. Малицького. – К.: Фенікс, 2005. – С. 145-151. Надійшла до редакції 20.03.2013 р.

Про інноваційне забезпечення інтеграційних процесів у промисловості

Репозитарії

Схожі ресурси