Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.

Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2005
1. Verfasser: Шарпатий, В.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2005
Schriftenreihe:Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51420
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. / В. Шарпатий // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2005. — Вип. 14. — С. 404-413. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-51420
record_format dspace
spelling irk-123456789-514202013-11-29T03:08:37Z Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. Шарпатий, В. 2005 Article Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. / В. Шарпатий // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2005. — Вип. 14. — С. 404-413. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51420 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Шарпатий, В.
spellingShingle Шарпатий, В.
Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
author_facet Шарпатий, В.
author_sort Шарпатий, В.
title Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.
title_short Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.
title_full Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.
title_fullStr Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.
title_full_unstemmed Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр.
title_sort трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в усрр 1930-х рр.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2005
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51420
citation_txt Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. / В. Шарпатий // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2005. — Вип. 14. — С. 404-413. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
work_keys_str_mv AT šarpatijv transformacíâstrukturiífunkcíonalʹnízmínisistemisocíalʹnogozabezpečennâvusrr1930hrr
first_indexed 2025-07-04T13:29:14Z
last_indexed 2025-07-04T13:29:14Z
_version_ 1836723214275837952
fulltext В.Шарпатий 404 В.Шарпатий ТРАНСФОРМАЦІЯ СТРУКТУРИ І ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УСРР 1930-х рр. Функціонування системи соціального забезпечення віддзеркалює економічну потужність її державних форм та політичну структуризова- ність суспільства, а за великим рахунком і рівень цивілізації. Вона демонструє зрілість або недієспроможність соціальної політики держави, перспективи її ефективного розвитку і зміцнення власних соціально- економічних основ. Актуальність науково-історичного дослідження зумовлена саме таким пізнавально-прикладним контекстом, тобто доцільністю вивчення історичного досвіду функціонування державної системи забезпечення непрацездатної або соціально знедоленої частини населення. Автор уникає поширеного в історіографії тлумачення істо- ричних фактів і явищ під кутом зору політичної педагогіки, тому що минуле не дає готових рецептів, але його уроки має засвоїти все суспільство. Проблема трансформації структури і функцій соціального забез- печення в УСРР першої половини 30-х рр. є актуальною, тому що її не досліджували, а окремі елементи розглядали в контексті голоду 1931– 1933 рр.1 Він є результатом соціальної політики радянської держави, яка позначилася на діяльності системи Наркомсобезу і матеріального забезпечення суспільства загалом. Причинно-наслідкові зв’язки набувають реального методу пізнання, щоб уникнути помилок та хибного дискурсу у висвітлені інституційних форм системи соціального забезпечення. Відтак об’єктом дослідження є соціальна політика уряду УСРР, а предметом зміна організаційної структури, форм, пріоритетів і функцій системи соціального забезпечення першої половини 30-х рр. Мета і завдання зумовлені предметом наукового дослідження, які полягають у з’ясуванні необхідності структурної трансформації соціального забезпечення, виявленні його ефективності в умовах широкомасштабної соціалістичної реконструкції. Вона торкнулася економічних підвалин суспільного розвитку, радикально змінила соціально-професійний статус значних груп населення. Наукову новизну становить соціоісторичний аналіз малодоступної проблеми соціального забезпечення, яке розглядається в контексті повсяк- денного життя суспільних груп, без ототожнення з матеріальним становищем робітників чи селян, педагогів чи військових. Поняття соціальне забезпечення і матеріальне становище вирізняються Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. 405 походженням та структурно-функціональними елементами, поза як перше є складовою частиною другого, але в історичному контексті самостійною частиною. Соціальне забезпечення обмежене фінансовими джерелами і суспільними групами, основну частину яких становлять непрацездатні або ті, соціальний статус яких потребує державної допомоги, а матеріальне забезпечення стосується всього суспільства, його повноцінних професійних груп, рівня життя тощо. Система соціального забезпечення в УСРР, яка почала історію свого становлення з утворення Наркомсобезу в лютому 1919 р., зазнала суттєвих організаційно-функціональних перетворень внаслідок запровадження непу та адміністративно-територіальної реформи 1925 р. Вона залишалася самодіяльною, повноваження якої залежали від статусу та функцій республіканського наркомату. Неп фактично зруйну- вав філантропічні тенденції собезу початкового періоду становлення, але не скасував ключової ролі держави, хоча залучив громадську ініціативу – профспілки, селянські товариства взаємодопомоги, інвалідну кооперацію, систему страхування. Керуючі функції зосереджувалися в апараті Наркомсобезу, а основні фінансові зобов’язання покладалися на місцевий бюджет. Реорганізація системи соціального забезпечення в УСРР розпо- чалася 31 травня 1930 р., яку запропонувала ЦКК НК РСІ в особі керівника групи радуправління Л. Танкова. „Система соціального забезпечення в реконструктивну добу, – зазначалося в Проекті реорганізації НКСЗ УСРР, – в добу бурхливих темпів індустріалізації країни рад та колективізації сільського господарства, має бути єдиним центром пристосування до виробничих процесів осіб, які внаслідок соціально-політичних чинників нездатні працювати поруч зі здоровою частиною суспільства”2. Поняття „єдиним центром пристосування” означало концентрацію всієї роботи собезу на утриманні „нездатних працювати”, але не йшлося про централізацію всієї системи соціального забезпечення в межах СРСР. Курс на „здорову частину суспільства”, тобто пошук фінансово-економічних ресурсів для матеріально-технічного постачання новобудов першої п’ятирічки, започаткував принцип меншовартістності забезпечення всіх і вся, характерний для тоталітар- ного періоду взаємин держави і суспільства. Проектом передбачалося вивільнення оперативних функцій центрального апарату та їх зосередження у низовому, залишивши за Наркомсобезом планово-дерективне керівництво. Вилученню з його оперативних функцій підлягали наступні: призначення академічних та персональних пенсій, переклавши їх на окружні інспекції; надання одноразових допомог; забезпечення інвалідів праці через систему В.Шарпатий 406 соцстраху; реєстрування товариств взаємодопомоги; подолання жебрацтва та проституції. Санаторій „Червона Зірка” у Ялті передали до Наркомохоронздоров’я, а будинок ветеранів революції в Одесі – до окружної інспекції соціального забезпечення. Призначення пенсій командному складові РСЧА вилучалося з військового відомства і зосереджувалося в окрінспектурах, а нічні будинки утримання соціально знедолених передали у розпорядження міськрад. Всеукраїнське об’єднання сліпих і глухонімих реорганізували в самостійні місцеві товариства, але підлеглих НКСЗ УСРР3. Структура Наркомсобезу також зазнала змін, тому що з’явилися сектори замість управлінь (планово-економічний, організаційного керівництва, бюро адміністративно-технічного обслуговування). Загальне політичне керівництво роботою центрального апарату здійснювали нарком та його заступники, які очолювали функціональні сектори: перший заступник – планово-економічний та науково-дослідної справи; другий – сектор організаційного керівництва. Колегії фактично перестали існувати, бо їх замінили виробничі наради, на яких йшлося про плани діяльності всієї системи собезу. Проект стосувався розмежування компетенції структурних частин системи, а саме запроваджував новий принцип її функціонування, не отримання доручень, а відповідальность за виконання обов’язків. При Наркомсобезі залишили Всеукраїнську кооперативну спілку інвалідів, Всеукраїнський центральний комітет допомоги, Центральний комітет СТВ, які мали власний апарат управління та підрозділи на місцях. Збереглася мережа громадських закладів собезу (інвалідна кооперація, каси взаємодопомоги кооперованих кустарів, СТВ та МТВД, опікунські ради, товариства глухонімих, виокре- милися різні гуманітарні установи (трудові профілакторії, розподільники, будинки для похилих людей). Види соціального забезпечення, крім традиційних (пенсій тощо), поповнилися новими напрямками: втягнення декласованих груп суспільства до трудових процесів через професійно- технічне навчання, перекваліфікацію, надання спецлікування. Центральний апарат НКСЗ УСРР налічував у 1930 р. 63 особи (нарком, два заступники, секретар, по три члени президії ЦК СТВ та МТВД, 8 посадовців планово-економічного та 16 організаційного секторів, а також 29 співробітників бюро адміністративно-технічного обслуговування4. Нарком соціального забезпечення Г.М. Покорний просив НК РСІ виділення додаткових посад, посилаючись на „контингент підопіклих” собезу – 199376 осіб, серед яких реальною допомогою було охоплено – 147 тисяч5. Наприкінці 20-х рр. існували інструкції для номенклатури радян- ських органів влади, у тому числі системи соціального забезпечення, Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. 407 які фактично зберегли своє призначення протягом реорганізаційного періоду. Вони стосувалися усіх категорій службовців – від завідуючого приймальні наркома до прибиральниці. Посадова інструкція старшого інспектора собезу при РВК налічувала 13 пунктів, котрий формував штаб, складав „операційний план” роботи, проводив наради інспекторів, наглядав за діяльністю СТВ та МТВД, скликав засідання президії та керував справами. Районний інспектор мав конкретні повноваження: одноосібно призначав і скасовував пенсії, займався справами пенсіонерів, координував роботу СТВ і МТВД, витрачав бюджетні кошти, здійснював облік соціального контингенту та організовував для них відповідні установи, брав участь в засіданнях РВК6. 20 грудня 1931 р. Центральний апарат НКСЗ УСРР мав 55 штатних службовців (нарком, заступник наркома, особистий секретар наркома, три члени президії МТВД, керівник Всеукрцекомдоп, 9 працівників планово-економічного, 13 організаційного, 23 сектору обслуговування, завкадрами7. У 1931 р. налічувалося 363 районних та 20 міських інспекторів, 15000 кас „колективізованого селянства”, тобто СТВ, 234 МТВД, 44 комітети допомоги, 28 об’єднань сліпоглухонімих, 383 опікунських рад, 6577 будинків інвалідів, 55 будинків нічного притулку8. На обліку органів собезу перебувало 182479 осіб, у тому числі одержували пенсію – 116770 пенсіонерів, а для малозабезпечених було надано 1,9 млн. обідів9. Діяльність Селянських Товариств Взаємодопомоги (СТВ) загалом досліджена10. 13 серпня 1930 р. ВУЦВК прийняв постанови „Про реорганізацію селянських товариств взаємодопомоги у селах, де проведено суцільну колективізацію”, якою фактично припинив функціо- нування СТВ, тому що запроваджувалися каси взаємодопомоги колективізованого селянства (КВКС)11. Загальне керівництво ними здійснював НКСЗ, а їх створення відбувалося за рішенням загальних зборів. Виник паралелізм, коли КВКС та СТВ співіснували одночасно. Вони виконували деякі соціальні функції (придбання реманенту, допомога матері-селянці, труддопомога), але також створювали умови для колективізації. У 1931 р. бюджет СТВ становив 26,8 млн. крб.12 Міські товариства взаємодопомоги (МТВД) виникли у 1922 р., яких діяло у 1928 р. 154, а в 1932 р. – 250, до складу яких входило 350 тис. фізичних та 11 тис. юридичних осіб13. На балансі МТВД перебувало 1055 підприємств, де працювало 80 тис. робітників, які виробляли продукції на 108 млн. крб.14 Міські товариства мали лікарні, амбулаторії, установи курортно-санаторного лікування, надавали допомогу дітям, утримували тимчасово непрацездатних. У 1933 р. в органах управління МТВ працювало 776 осіб, з них євреї становили В.Шарпатий 408 617, українці – 118, росіяни – 22, а фактичним організатором цієї системи соціальної допомоги був Марк Львович Донськой15. МТВД переймалися харчуванням декласованих елементів міста, а в роки голоду – влаштовуванням безкоштовних обідів з денною нормою хліба 200 гр.16 Товариства мали у своєму користуванні 2969 га придатної землі17, тобто займалися самозабезпеченням сільськогосподарською продукцією. Організаційною мережею міських товариств взаємодопомоги керувала Центральна комісія МТВД при НКСЗ, яка 21 лютого 1931 р. набула такого статусу, а раніше мала права структурного відділу НКСЗ18. Керівним органом була президія, членами якої були М.Л. Донськой, К.К. Демченко, а поточну роботу виконували референти та інспектори. До самодіяльних структурних підрозділів НКСЗ слід віднести Центральний комітет допомоги хворим та пораненим червоноармійцям, їх родинам та червоноармійцям (Всеукрцекомдоп), який мав 7 штатних службовців19. Він діяв на принципах госпрозрахунку в системі НКСЗ, мав 107 районних та міських організацій з статусом громадських об’єднань20. Статус всеукраїнських центрів, крім ЦК СТВ, ЦК МТВД, Всеукрцекомдопу, мали Постійна комісія в справах призначення персональних пенсій республіканського значення, Всеукраїнська спілка кооперацій інвалідів (Вукопінсоюз), Всеукраїнські політичні курси для інвалідів, технікум для глухонімих, Будинок ветеранів революції, санаторій для туберкульозних хворих. Периферійну мережу системи соціального забезпечення становили райвиконкоми, міські, селищні й сільські ради, товариства взаємодопомоги, каси колективізованого селянства, кооперативні об’єднання інвалідів, товариства сліпих і глухонімих. В межах району керівні та контрольні функції перебрали на себе райвиконкоми, а оперативні, тобто виконання повсякденної роботи21, покладалися на міські та сільські ради. Наркомсобез займався плану- ванням та організацією їх виконання, видавав закони і нормативні акти, здійснював перевірку і контроль, забезпеченням кадрами22. Зокрема, у 1930 р. Наркомсобез УСРР передав на розгляд законодавчих органів проекти законів: про збільшення розміру пенсій і допомог для інвалідів війни, родин інвалідів війни, в разі їх смерті; родин військових службовців, що втратили годувальників; родин, що перебувають у лавах РСЧА – РСЧФлоту. Законопроект передбачав розміри пенсій для інвалідів у містах і селищах 15, 20 і 30 крб. Відповідно груп інвалідності, а для сільських місцевостей – 6, 8 і 12 крб. на місяць23. На поховання пенсіонерів виділяли у містах 35 крб., у селах – 20 крб.24. 20 вересня 1936 р. соціальне забезпечення поширювалося згідно Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. 409 постанови НКСЗ УСРР на членів родин військовослужбовців, полеглих або безвісті пропалих під час громадянської війни, а також родин рядового складу, що загинули без вісти у складі частин старої армії25. У 1935 р. наркомом соціального забезпечення призначили І.Ф. Слинька, котрий перебував на цій посаді до 14 березня 1936 р.26, відколи Наркомсоцзабез УСРР очолив Іван Михайлович Кудрин27. 7 серпня 1932 р. НКСЗ УСРР прийняв рішення про скорочення адміністративно-господарських витрат та зміцнення фінансової дис- ципліни в громадських організаціях, яким ліквідував функції міських інспекцій собезу в містах обласного підпорядкування, переклавши їх на обласні відділи соціального забезпечення28. 27 квітня 1933 р. Економічна нарада при РНК УСРР ухвалила постанову про роботу промислових підприємств системи наркомсоцзабезу, орієнтуючи їх на максимальне використання місцевої сировинної бази, відходів та бракованої продукції державної промисловості29. 20 вересня 1933 р. Раднарком УСРР та Всеукраїнська рада профспілок, розглядаючи реорганізацію Наркомату праці, передали кошти соціального страхування профспілкам, а саму систему соцстраху формували за виробничо- галузевим принципом, зосередивши керівництво нею в профспілкових комітетах30. Таким чином, якщо співставити організаційну структуру і функції системи собезу 20-х і 30-х рр., то вона революціонізувала в сторону децентралізації апарату управління, надання більшої самоді- яльності центральним підрозділам, а з другого боку потрапляла в організаційну і функціональну залежність від виконавчих органів влади – робітничих та селянських рад. ЦВК УСРР, будучи найвищим законодавчим органом, заслуховував доповіді НКСЗ УСРР та ухвалював на їх підставі відповідні рішення. Так, 16 травня 1935 р. президія ЦВК УСРР ухвалила постанову „Про стан соціального забезпечення в УСРР”, констатуючи збільшення витрат у 2,7 рази на потреби собезу, що дало змогу охопити допомогою 500 тис. осіб, з них 78,5 тис. забезпечувались пенсіями31. У жовтні 1934 р. діяло 16204 каси громадської взаємодопомоги колгоспників, які охопили 2,4 млн. осіб32. Визнаючи досягнення, хоча кількість пенсіонерів порівняно з 20-ми роками суттєво зменшилася, а каси в колгоспах періоду голодомору 1932–1933 рр. не діяли, вищий законодавчий орган УСРР визначив причини малоефективної роботи НКСЗ: надання переваги бюрократично- канцелярським методом, недостатнє використання громадських організацій, „засмічення” інвалідної кооперації „спекулятивними, класово ворожими елементами”, незадовільне керівництво системою соціального забезпечення з боку облвиконкомів. При обласних відділах охорони здоров’я передбачалося створення постійних бригад з питань В.Шарпатий 410 соціальної допомоги, а для зміцнення органів собезу висували кращих голів сільських рад та різних активістів. У великих містах з метою подолання проблеми жебрацтва та „інших рештки соціальних аномалій” створювалися трудові колонії закритого типу для „трудового перевиховання соцаномаліков”33. Привертає увагу концентрація роботи з „рештками соціальної аномалії”, тобто усунення катастрофічних наслідків голоду, політики розкуркулення, масових репресій, які супро- воджувалися епідемічними захворюваннями серед населення, дитячою безпритульністю, жебрацтвом, проституцією. 2 вересня 1937 р. ЦВК та РНК УСРР внесли зміни до Кодексу законів про сім’ю, опіку і про акти громадянського стану, які зміцнювали функції і права радянських органів влади. Центральну опікунську раду при НКСЗ ліквідували, залишивши за наркоматом право перевірки та обліку майна підопічних, а також підготовку різних інструкцій34. Виразником ефективності функціонування системи соціального забезпечення може слугувати становище військовослужбовців та їхніх родин, тобто здійснення державою соціальної політики до цієї специфічної категорії населення. У серпні 1930 р. НКСЗ УСРР констатував „найнезадовільний стан” забезпечення „родин військових службовців”, який виявився у недостатньому асигнуванні, неповному охопленні їх пільгами35. ЦВК і РНК СРСР 13 грудня 1930 р. постановив, щоб витрати на забезпечення родин військовослужбовців строкової служби і територіальних частин РСЧА здійснювалися не з місцевого бюджету, а з державного бюджету союзних республік36. Норми допомоги визначав щорічно уряд залежно від складу сімей та місцевості. Право на соціальне забезпечення мали родини рядового і молодшого складу строкової служби в РСЧА або курсанти 3-х місячних курсів першого року служби територіальних частин37. В інструкції НКСЗ УСРР від 29 червня 1932 р. були виписані основні принципи забезпечення родин військовослужбовців, у тому числі непрацездатних38, але про них тоді мало дбали, тому що плани хлібозаготівель торкнулися їхніх господарств, незважаючи на проголошені пільги. У 1932 р. НК РСІ констатував, що „основний контингент скаржників червоноармійців – це колгоспники”39. Держава асигнувала у 1930 р. – 1 млн., у 1931 р. – 2,1 млн., у 1932 р. – 2,8 млн. крб. для запровадження механізму надання пільг червоноармійцям, що дозволило охопити 28171 родину, з них 18290 на селі40. Однак, судячи зі звітів районних комісій Робітничо-селянської інспекції, у Гайсинському районі в січні 1932 р. 266 сімей червоноармійців не мали допомоги, у Сквирському – 84, а також одержали „тверде завдання по хлібозаготівлях”41. Допомога надавалася, але дуже рідко у розмірі 10–20 крб., а родинам червоно- Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. 411 армійців дописували ту кількість трудоднів, яка дорівнювала середньому заробітку призваного до РСЧА колгоспника42. Рішення конструктивне, але враховуючи той факт, що протягом 1931–1933 рр. колгоспи фактично припинили оплату праці на трудодні, виконуючи хлібозаго- тівельні плани, селянські родини червоноармійців залишили без допомоги. Охоплення родин військовослужбовців соціальною допомогою у 1931 р. становило 69,6% до загальної кількості зареєстрованих, тобто „недохоплення” значне, а в сільських районах – 55%43. Райвиконкомам бракувало коштів на виплату пільг і допомог родинам червоноармійців, а середньорічної грошової допомоги 232 крб.44, якщо її одержували, не вистачало. Демобілізованим у травні 1933 р. червоноармійцям, які поверталися до міст, МТВД видавали також на харчування: сніданок – 22 копійки, обід – 45 копійок45. 20 березня 1935 р. ЦВК УСРР скасував всі попередні урядові постанови стосовно забезпечення родин військовослужбовців, видані у 1931, 1933, 1934 роках46, відтак продемонстрував тимчасову спрямованість соціальної політики держави стосовно цієї категорії громадян, зумовлену загостренням політичної ситуації в суспільстві періоду колективізації, розкуркулення, терору і масового голодомору. У серпні 1935 р. НКСЗ УСРР розробив та видав „Положення про персональні пенсії місцевого значення, порядок їхнього призначення”. Їх призначали за видатні заслуги у справі соціалістичного будівництва, лікарям, що втратили працездатність внаслідок боротьби з епідемією, а виплачували за віком: чоловікам – з 60 років, жінкам – після 55 років47. 25 березня 1937 р. в інструкції НКСЗ йшлося про порядок клопотання про призначення персональних пенсій республіканського значення, які надавалися за „виключні заслуги” перед республікою48. РНК УСРР 14 вересня 1937 р. постановив збільшити пенсії інвалідам громадянської війни і військовослужбовцям РСЧА, колишнім червоно- гвардійцям і червоним партизанам49. Для інвалідів першої групи без підсобного господарства – 65 крб., з господарством – 40 крб.50 Таким чином, упродовж 1930-х рр.. система соціального забезпечення в УСРР зазнала суттєвої реорганізації, яка торкнулася структурних підрозділів НКСЗ, які здобули відносного автономного статусу у формі всеукраїнських центрів з власними підрозділами. Спостерігалася організаційна залежність первинної ланки собезу від виконавчих структур органів радянської влади – райвиконкомів, міських, селищних та сільських рад. Органам собезу бракувало коштів, незважаючи на збільшення асигнувань держави, тому загалом конструктивність постанови залишалася декларативною. У роки голоду 1932–1933 рр. система собезу, особливо на селі, не виконувала В.Шарпатий 412 притаманних їй соціальних функцій, навіть стосовно тих суспільних груп, які перебували в РСЧА. Активізація уваги до матеріального забезпечення родин червоноармійців, яка стала помітною упродовж 1931–1934 рр. на рівні законодавчих актів держави, переслідувала політичну мету – унеможливити невдоволення в армії. Розміри пенсій та одноразових допомог виявилися мізерними, які були нижчими від прожиткового мінімуму. 1 Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., Наукова думка, 2003. – 886 с. 2 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). – Ф.539. – Оп.8. – Спр.243. – Арк.3-8. 3 Там само. 4 Там само. – Арк.22. 5 Там само. – Арк.47. 6 Там само. – Спр.253. – Арк.4. 7 Там само. – Спр.1275. – Арк.10. 8 Там само. – Спр.243. – Арк.90-92. 9 Там само. – Арк.91. 10 Рибак И.В. Крестьянские комитеты (общества) взаимопомощи УСРР (1921– 1932 гг.: Автореферат диссертации кандидата исторических наук. – Киев, 1982. – 21 с. 11 Збірник законів УСРР. – 1930. – №19.– Арт.193. 12 Вісник соціального забезпечення. – 1930. – №5-6. – С.12. 13 ЦДАВО України. – Ф.1240. – Оп.1. – Спр.29. – Арк.5-9. 14 Там само. 15 Там само. – Спр.6. – Арк.13. 16 Там само. – Арк.75. 17 Там само. – Спр.144. – Арк.1. 18 Там само. – Спр.1. – Арк.55. 19 Там само. – Арк.62. 20 Там само. – Ф.539. – Оп.9. – Спр.1463. – Арк.11-12. 21 Хроніка // Вісник соціального забезпечення. – 1930. – №3-4. – С.40-41. 22 Там само. – С.41. 23 Там само. 24 Там само. – С.42. 25 Собрание законов УССР. – 1936. – №28. – Ст.139. 26 Там само. – 1935. – №8-9. – Ст.43. 27 Там само. – 1936. – №15. – Ст.66. 28 ЦДАВО України. – Ф.1240. – Оп.1. – Спр.6. – Арк.206. 29 СЗ УССР. – 1930. – №47. – Ст.595. 30 Там само. 31 Там само. – 1935. – №15. – Ст.70. 32 Там само. Трансформація структури і функціональні зміни системи соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. 413 33 Там само. 34 СЗ УССР. – 1937. – №46. – Ст.163. 35 Вісник соціального забезпечення. – 1930. – №5-6. – С.30. 36 Там само. – №10-11. – С.11. 37 Там само. – 1931. – №5-6. – С.10-19. 38 СЗ УССР. – 1932. – №24. – Ст.144-145. 39 ЦДАВО України. – Ф.539. – Оп.8. – Спр.1275. – Арк.13. 40 Там само. 41 Там само. 42 Там само. – Ф.348. – Оп.1. – Спр.2510. – Арк.15. 43 Там само. – Спр.2525. – Арк.31. 44 Там само. – Спр.2541. 45 Там само. – Ф.1240. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.4. 46 СЗ УССР. – 1935. – №6. – Ст.28. 47 СЗ УССР. – 1935. – №32-33. – Ст.165. 48 Там само. – 1937. – №33. – Ст.130. 49 Там само. – 1937. – №42. – Ст.151. 50 Там само.

Ähnliche Einträge