Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України

Досліджено правове регулювання приватизаційних відносин у вугільній галузі України, а також перспективне законодавство в поєднанні з аналізом внутрішніх і зовнішніх економічних факторів, що є перешкодами розгортання приватизаційних процесів у галузі. Запропоновано розробити Концепцію модернізації ву...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Ілларіонов, О.Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіко-правових досліджень НАН України 2009
Schlagworte:	Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5170
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України / О.Ю. Ілларіонов // Економіка та право. — 2009. — № 2. — С. 33-43. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-5170
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-51702010-01-13T12:00:43Z Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України Ілларіонов, О.Ю. Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів Досліджено правове регулювання приватизаційних відносин у вугільній галузі України, а також перспективне законодавство в поєднанні з аналізом внутрішніх і зовнішніх економічних факторів, що є перешкодами розгортання приватизаційних процесів у галузі. Запропоновано розробити Концепцію модернізації вугільного законодавства та його адаптації до сучасних умов господарювання, окремим розділом якої необхідно передбачити врегулювання особливостей приватизації у вугільній галузі. Исследовано правовое регулирование приватизационных отношений в угольной отрасли Украины, а также перспективное законодательство во взаимосвязи с анализом внутренних и внешних экономических факторов, которые являются препятствиями для развертывания приватизационных процессов в отрасли. Предложено разработать Концепцию модернизации угольного законодательства и его адаптации к современным условиям хозяйствования, отдельным разделом которой необходимо предусмотреть урегулирование особенностей приватизации в угольной отрасли. The article examines legal regulation of privatization processes in the coal industry of Ukraine as well as perspective legislation in its interconnection with analysis of internal and external economic factors which hinder extension of privatization processes in the industry. It is offered to elaborate the Conception of modernization of coal legislation and its adaptation to present conditions of economic management. Regulation of specific features of privatization in the coal industry should make up a separate part of the Conception. 2009 Article Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України / О.Ю. Ілларіонов // Економіка та право. — 2009. — № 2. — С. 33-43. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. 1681-6277 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5170 33.025.28:346.54(477) uk Інститут економіко-правових досліджень НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів
spellingShingle	Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів Ілларіонов, О.Ю. Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України
description	Досліджено правове регулювання приватизаційних відносин у вугільній галузі України, а також перспективне законодавство в поєднанні з аналізом внутрішніх і зовнішніх економічних факторів, що є перешкодами розгортання приватизаційних процесів у галузі. Запропоновано розробити Концепцію модернізації вугільного законодавства та його адаптації до сучасних умов господарювання, окремим розділом якої необхідно передбачити врегулювання особливостей приватизації у вугільній галузі.
format	Article
author	Ілларіонов, О.Ю.
author_facet	Ілларіонов, О.Ю.
author_sort	Ілларіонов, О.Ю.
title	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України
title_short	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України
title_full	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України
title_fullStr	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України
title_full_unstemmed	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України
title_sort	економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі україни
publisher	Інститут економіко-правових досліджень НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5170
citation_txt	Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України / О.Ю. Ілларіонов // Економіка та право. — 2009. — № 2. — С. 33-43. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT íllaríonovoû ekonomíkopravovíproblemiprivatizacííuvugílʹníjgaluzíukraíni
first_indexed	2025-07-02T08:19:25Z
last_indexed	2025-07-02T08:19:25Z
_version_	1836522527335120896
fulltext	Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 332009, №2 © О. Ю. Ілларіонов, 2009 УДК 33.025.28:346.54(477) О. Ю. Ілларіонов, молодший науковий співробітник, Інститут економікоправових досліджень НАН України, м. Донецьк ЕКОНОМІКО4ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРИВАТИЗАЦІЇ У ВУГІЛЬНІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ Починаючи з 1996 р. – початку масштабної реструктуризації вугільної галузі України, старт якої було дано Указом Президента України «Про струк� турну перебудову вугільної промисловості» від 7 лютого 1996 р. № 116/96 [1], та прийнятою на реалі� зацію його положень Постановою Кабінету Мі� ністрів України «Про хід структурної перебудови вугільної промисловості» від 28 березня 1997 р. № 280 [2], у кожному нормативно�правому акті або виступі перших осіб держави приділялася увага пер� спективам і постановці конкретних завдань щодо приватизації у вугільній галузі на фоні падіння об’ємів видобутку вугілля і збільшення заборгова� ності. Жодні з пропозицій і програм щодо привати� зації в галузі не були реалізовані, а збільшення кількості проблем у вугільній галузі поставило нові завдання. У той же час було відновлено Міністер� ство вугільної промисловості України (далі – Мін� вуглепром), якому надано повноваження головно� го (провідного) органу в системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисло� вості (Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення державного управління вугільною промисловістю» від 25 липня 2005 р. № 1123/ 2005 [3]), було остаточно доопрацьовано Програму «Українське вугілля», затверджену Постановою Ка� бінету Міністрів України «Про затвердження Про� грами «Українське вугілля» від 19 вересня 2001 р. № 1205 [4]. На реалізацію цієї Програми було прий� нято близька 80 нормативно�правових актів різної юридичної сили, серед них Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реструктуризації вугільної та торфодобувної про� мисловості [5], та Порядок надання і визначення обсягів державної підтримки вугледобувних під� приємств на часткове покриття витрат із собівар� тості продукції, а також будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам’яно� го вугілля, лігніту (бурого вугілля), торфу [6] та ін. Після схвалення Концепції розвитку вугільної промисловості [7] можна сказати, що на той час було сформоване певне системне регулювання гос� подарської діяльності в галузі та підтримки вугіль� них підприємств державного сектора, процесів, по� в’язаних з трансформацією форм власності в галузі. До того ж, Концепцією було визначено одними із пріоритетів розвитку галузі приватизацію на кон� курсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансу� вання подальшого розвитку, і приватизацію мало� привабливих для інвестування шахт (розрізів), як цілісних майнових комплексів, на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їх розвитку. Од� нак державну політику в галузі було визнано не� послідовною, вказувалось на відсутність доскона� лого механізму реформування відносин власності та їх правового забезпечення роздержавлення шахт і розрізів, що в цілому відповідало реаліям. Все ви� щеокреслене було предметом розгляду на засіданні Верховної Ради України [8], на якому було вказа� но на необхідність законодавчих ініціатив збоку Уряду щодо особливостей розвитку і приватизації підприємств вугільної промисловості України. Ці рекомендації не були взяті до уваги. Що ж стало наслідком вищезазначеної «систе� ми» правового регулювання господарських відно� син, у тому числі приватизаційних відносин у вугільній галузі України? Відповідь — поглиблення кризи. Протягом 1991–2004 рр. виробнича по� тужність вугледобувних підприємств зменшилася з 192,8 млн до 91,5 млн тонн на рік (п. 2 Концепції розвитку вугільної промисловості), а видобуток з майже 160 млн тонн вугілля у 1990 р. впав до майже 80 млн тонн у 1997 р. та утримувався до 2005 р. на приблизно цьому рівні [9, с. 5]. Відсутність розвитку та масштабна криза в га� лузі, що із року в рік неминуче насувалась, спону� кали Уряд до прийняття оновленої Концепції ре� формування вугільної галузі [10]. Більш того, Радою національної безпеки і оборони України 30 травня 2008 р. було прийнято Рішення «Про стан і перспек� тиви розвитку вугільної промисловості та не� відкладні заходи щодо підвищення безпеки праці в цій галузі» [11], основним положенням якого є те, що Кабінетом Міністрів України не вжито систем� них, ефективних заходів із реструктуризації вугіль� ної промисловості та реформування відносин у Проблемы повышения эффективного использования энергетических ресурсов ЭКОНОМИКА И ПРАВО34 2009, №2 вугільній галузі щодо лібералізації ринку при збере� женні регулюючої і координуючої ролі держави, за� стосування у вугільній промисловості сучасних еко� номічних механізмів і стимулів державно�приватно� го партнерства, а також правового їх забезпечення для залучення інвестицій. Відповідно до цього Ка� бінет Міністрів України зобов’язав забезпечити до кінця третього кварталу 2008 р. розроблення та вне� сення в установленому порядку на розгляд Верхов� ної Ради України законопроекти про особливості приватизації вугледобувних підприємств, передба� чивши, зокрема, механізми залучення недержавних інвестицій і забезпечення додержання інвесторами вугледобувних підприємств умов договорів купівлі� продажу об’єктів приватизації, погоджених обсягів участі в забезпеченні паливно�енергетичного балан� су держави тощо. Лише одне положення цього указу було виконано із запізненням у півроку: 21 травня 2009 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про газ (метан) вугільних родовищ» [12]. Щодо окресленого вище кола проблем не було прийнято жодного законодавчого акта. Тим часом криза у вугільній галузі посилюється вже не з року у рік, а з місяця до місяця. Не сформо� вано основні інституції ринку вугілля, не проведено реформи управління різними процесами у вугільній галузі, відбувається накопичення товарного вугілля на складах вугледобувних підприємств всіх форм влас� ності. У цій ситуації Урядом приймається рішення про початок масштабної приватизації державних під� приємств вугільної галузі [13]. До приватизації вугіль� них шахт Уряд підштовхує й той факт, що на подаль� ший розвиток і модернізацію вугільної галузі потрібні значні інвестиції, які на сьогодні брати немає звідки. Наприклад, у 2007 р. у 22 недержавні шахти було вкла� дено 2,9 млрд грн, тоді як за цей же період у 138 дер� жавних шахт відповідна сума інвестицій склала лише 2,3 млрд грн. За 2001–2007 рр. при потребі інвестицій у державному секторі вугільної галузі на рівні 37,5 млрд грн було виділено лише 24,5 млрд грн (65 % від потре� би). Необхідно також відзначити більш ефективне уп� равління виробничими процесами на недержавних шахтах порівняно з державними, що теж є немаловаж� ним (див. Концепцію реформування вугільної галузі) при плануванні подальшого розвитку галузі. До чого призведе такий управлінський крок Уря� ду та які цьому перешкоди можливо дослідити за до� помогою аналізу різних внутрішніх і зовнішніх фак� торів, діючої та перспективної нормативно�правої бази як із питань приватизації, так і з питань організації господарювання у вугільній галузі України з урахуван� ням права Світової Організації Торгівлі (далі – СОТ). Актуальності дослідженню додає той факт, що вугіль� на галузь – остання галузь економіки України, де ще не проведено масштабної приватизації. Питання приватизації в галузі з позицій еконо� мічної науки найбільш розгорнуто було розглянуто в колективній монографії А. І. Амоші, В. І. Логвинен� ка, В. Г. Гриньова [14, с. 137–140, 194–197] та А. Вов� ченка і В. Гриньова [15, с. 19–23]. Однак незважаю� чи на беззаперечну актуальність такої тематики, жод� ного цілісного дослідження економічних процесів у вугільній галузі в поєднанні з аналізом діючої норма� тивної бази з питань приватизації так і не з’явилося. Метою статті є дослідження та аналіз нега тивних і позитивних економікоправових факторів розгортання приватизаційних процесів у вугільній га лузі України. Аналіз існуючої ситуації на вугільному ринку Ук4 раїни. У минулому 2008 р. в Україні видобуто 77,8 млн тонн вугілля, з яких 45,4 млн тонн (58 %) при� пало на долю 138 діючих державних шахт. Із загаль� ного обсягу видобутого вугілля 50,98 млн тонн при� падає на енергетичні марки вугілля, 26,82 млн тонн – на коксівні. 29 млн тонн видобутку забезпе� чили близька 20 великих недержавних шахт (37 % загального обсягу). І лише близька 3�х млн тонн – малі недержавні шахти. Доля державного сектора у вугільній промисловості є значною як у вираженні товарної продукції, так і в кількості суб’єктів госпо� дарювання, що є державною власністю. До переліку вугледобувних підприємств необхідно додати транс� портні підприємства, які пов’язані з вугледобувни� ми, збагачувальні фабрики, шахтобудівельні під� приємства, різні допоміжні підприємства, проектні та наукові інститути тощо. Можна сказати, що на сьогодні держава по� вністю контролює основні ланки вугільної про� мисловості. Однак із року в рік зростає і значущість приватних потужних вугільних шахт, які є пере� важною більшістю рентабельними та перспектив� ними, контролюються або співпрацюють із потуж� ними фінансово�промисловими групами, тобто мають вертикальну інтеграцію в ланцюгу «вугілля� метал�металообробка». Незважаючи на повний контроль галузі з боку галузевого міністерства – Міністерства вугільної промисловості України (далі – Мінвуглепром), не� поодинокими є випадки «тіньової приватизації» шляхом знаходження прогалин у господарському законодавстві та відповідного закріплення набутої власності рішенням суду. Такі схеми виривають підприємства з давно налагоджених міжгосподарсь� ких зв’язків у галузі, роблять її некерованою та по� глиблюють і без того складну економічну ситуацію у передприватизаційний період. Вже майже 20 років вугільна галузь України, а особливо її державний сектор, знаходиться в перма� нентній кризі, зовнішніх і внутрішніх факторів для поглиблення якої із року в рік стає все більше. До Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 352009, №2 зовнішніх варто віднести тиск на внутрішній ринок дешевшої, а іноді й відверто демпінгової імпортної вугільної продукції та надмірна пропозиція такої продукції на світовому ринку. Багато хто з учених передбачали лише позитив від вступу України до Світової Організації Торгівлі і лише окремо або за� вуальовано висловлювалися судження про певні негативні наслідки, які, однак, не були почуті на тлі суцільної ейфорії навколо процесу вступу до СОТ. І лише через рік після вступу та детальної оцінки права СОТ [16] можна твердо сказати, що держава втратила право застосовувати дієві механізми захи� сту внутрішнього ринку, у тому числі вугільної про� дукції, та вітчизняних вугільних підприємств, які, як було сказано, у переважній більшості знаходяться в державній власності. До того ж, усі реформи у вугільній промисловості були провальними. Починаючи з 1992 р. Україна так і не скорис� талася світовим досвідом розгортання приватиза� ційних процесів в окремих галузях економіки, але можна сказати, що наша держава вже пройшла свій самостійний шлях трансформаційних процесів, од� нак оцінка такого шляху є вкрай неоднозначною. Це може звучати застереженням для розгортання відповідних процесів у вугільній галузі. Надмірна регулююча роль держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства вугільної промисловості виражається у стримуванні підприємницької ініціа� тиви в галузі та, навіть, у прямій дискримінації ву� гільних підприємств приватної форми власності, зокрема, малих вугільних шахт. Так, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання вугільної галузі» від 14 квітня 2009 р. № 419�р [17] вугледобувним підприємствам, що на� лежать до сфери управління Мінвуглепрому, реко� мендовано застосовувати у 2009 р. ціну на коксівне вугілля виходячи із середньої річної ціни в розмірі 849,2 грн за 1 тонну за базовими показниками якості без урахування податку на додану вартість і витрат, пов’язаних з його транспортуванням. Питання про економічне обґрунтування такої ціни є відкритим. Вже стало очевидним, що Україні не підходить досвід реформування вугільної галузі, наприклад, Російської Федерації, де на сьогодні процес рест� руктуризації та приватизації в галузі повністю прой� дено, більш того, вугільні компанії за рахунок мо� дернізації та відкриття нових родовищ стали рента� бельними за короткий проміжок часу. Аналогічні реформи у, наприклад, США чи Австралії зайняли майже 30 років. Російське вугілля для українського є прямим конкурентом вже не те що на зовнішніх ринках, а й на внутрішньому ринку України. Важко на сьогодні оцінити вартість активів ву� гільних підприємств державної форми власності. До розгортання економічної кризи влітку 2008 р., за оці� нками Кабінету Міністрів України, від приватизації підприємств вугільної промисловості можна було от� римати до 4,9 млрд дол. США [18, с. 19–21]. Однак до 90 % активів вугільних підприємств державної форми власності знаходяться в податковій заставі. Відповід� но до цього, при приватизації вугільних підприємств новому власнику необхідно буде купувати й борги (окрім вкрай застарілих і зношених виробничих фондів). Це є одними з перших ознак проблемності активів. Проблема боргів і податкової застави чемно оминається Мінвуглепромом. Непереконливими ви� даються і намагання Уряду зобов’язати нових влас� ників погасити (або реструктуризувати) таку заборго� ваність, точної суми якої й досі не оприлюднено. За окремими підрахунками ця сума може складати до 7 млрд грн. Ситуацію із заборгованості мав би вирішити Закон України «Про скорочення заборгованості перед Пенсійним фондом України підприємств, які мають стратегічне значення, та вугледобувних підприємств і відновлення пенсійних прав їх працівників», проект якого прийнятий за основу відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23 червня 2009 р. № 1544� VI. Ліквідація або реструктуризація на прозорих умо� вах такої заборгованості підвищила б приватизаційну привабливість зазначених у назві суб’єктів господарю� вання. Важко надати оцінку того, коли цей законопро� ект буде прийнято в цілому. Чи є покупці на такі активи за умов наявності великої кредиторської заборгованості? Це питання в нинішніх умовах є відкритим, адже існує багато схем зміни форми власності державних вугледобувних і вуглепереробних підприємств. Окрім діючих схем (угоди про спільну діяльність, договори оренди ці� лісних майнових комплексів, створення товариств з додатковою відповідальністю) з часом з’являються й нові схеми зміни власника, у т.ч. й держави. До кризи усі більш�менш значущі споживачі вугільної продукції проявляли зацікавленість до придбання як окремих шахт, так і вугледобувних об’єднань, наприклад, ДПЕК та Метінвест, ММК ім. Ілліча, група «Мідланд» (Запоріжсталь) та До� нецьксталь. Однак перші в умовах нестабільності зробили вже інший вибір. ТОВ «Метінвест» заяви� ло про наміри придбати американську вугільну ком� панію «United Coal», вартість угоди оцінено у 2,5 млрд дол. США (за іншими даними – приблизно 1 млрд дол. США [18, с. 21]. За суперечливою інфор� мацією угода щодо купівлі зазначеного суб’єкта гос� подарювання вийшла на завершальну стадію. Це може свідчити лише про те, що цей потужний спо� живач вугільної продукції вже інтересу до придбан� ня вугільних підприємств на минулому активному рівні проявляти не буде. Інший учасник – ДПЕК – одночасно втратив інтерес до купівлі ДП «Добро� піллявугілля» з щорічним видобутком до 4 млн тонн. Проблемы повышения эффективного использования энергетических ресурсов ЭКОНОМИКА И ПРАВО36 2009, №2 Причиною таких рішень не в останню чергу можна назвати постійні зміни у сфері організації ву� гільного ринку України та у відповідному норматив� ному забезпеченні. Не останню роль у цьому відіграє низька управлінська ефективність Мінвуглепрому з його порівняно широкою господарською компетен� цією. У рейтингу ефективності діяльності міністерств Міністерство вугільної промисловості України посіло 18 місце (1,36 бали) [19, с. 20]. Так, постанова Кабі� нету Міністрів України «Про особливості закупівлі вугілля кам’яного» від 2 квітня 2009 р. № 285 [20], яка готувалась за безпосередньою участю фахівців Мінвуглепрому, встановлює в завуальованій формі вказівку суб’єктам господарювання державної фор� ми власності про закупівлю вугілля лише у держав� ного оператора – ДП «Вугілля України». Такими су� б’єктами є державні енергогенеруючі компанії, які відповідно до зазначеної постанови «здійснюють за� купівлю вугілля кам’яного, що видобувається під� приємствами, які належать до сфери управління Мі� ністерства вугільної промисловості, за процедурою закупівлі в одного учасника – державного підпри� ємства «Вугілля України» без погодження з Міністер� ством економіки». Такий регулятивний крок Уряду призвів до накопичення на складах приватних шахт великої кількості вугілля. Ця ситуація й досі є неви� рішеною, а експорт за умов ціни на вітчизняне ву� гілля та його якості є майже неможливим. Після та� ких дій Уряду чи прийде приватний іноземний інве� стор на ринок? Таке також надає підстави вважати всі заяви Уряду про перемовини із приватними інвесто� рами, наприклад, Японії, такими, що не відповіда� ють дійсності або не дійдуть до практичної реалізації. До цього варто додати й залізничний фактор у час� тині тарифної політики Міністерства транспорту та зв’язку України. Національним інститутом стратегі� чних досліджень одним із пріоритетів розвитку ву� гільної галузі при аналізі соціально�економічного розвитку України у 2008 р. визначено удосконален� ня ринку вугільної продукції [21, с. 409]. Вугільний ринок України, як бачимо, вже зруйновано та Уряд не квапиться виправити ситуацію, системно надаю� чи перевагу адміністративним методам. Не припиняються спроби визнати окремі час� тини Постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газово� го конденсату, природного, скрапленого газу та ву� гілля» від 4 квітня 2000 р. № 599 [22] такими, що є незаконними, тобто скасувати цю постанову в ціло� му (Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2007 р. по справі № 1/94 [23]). Це також вказує на нестабільність правового забез� печення функціонування ринку вугілля в Україні. Окремо хотілося б зупинитись на тіньових схе� мах приватизації у вугільній галузі. Нещодавно дер� жава втратила контроль над ДП «Макіївпогруз� транс». У найближчі 25 років майновим комплексом на умовах оренди буде користуватись ТОВ «Макіїв� промтранс». Не зважаючи на супротив Мінвугле� прому в судових інстанціях новий орендар нещодав� но закріпив свої права на підставі постанови Вер� ховного суду України [24, с. 16]. ДП «Макіївпогруз� транс» експлуатує 200 км під’їзних залізничних колій, локомотиви та сотні вагонів, обслуговує більш як 100 підприємств Донецької області. Ще раніше Мінвуглепромом було заявлено намір пере� дати майно зазначеного ДП до ДП «Макіїввугілля», яке є основним споживачем послуг. Останнім часом і керівництво ТОВ «Макіївпромтранс» усіляко на� магається зменшити частку трудового колективу у ТОВ, яка вже складає приблизно 40 %. Наступний приклад. Держава стрімко втрачає контроль і над вуглезбачувальними підприємствами. 6 травня 2009 р. Господарський суд Донецької області своєю ухвалою затвердив план санації ВАТ «ДХК «Донбасвуглезбагачення», інвестором виступило ТОВ «Ресурсенерготрейд». Відповідно до цього інве� стором із боржником буде укладено договір про су� місну діяльність, предметом якого буде будівництво когенераційної установки, що дозволить погасити борги, а останній передасть інвестору корпоративні права на підприємства, які входять у його склад. На сьогодні боржнику належить 38,25 % акцій централь� них збагачувальних фабрик «Добропільська» та «Жовтнева», а також 51 % «Дзержинська». Але це ще не все. Сумарна вартість таких активів становить приблизно 19 млн грн (це не ринкова вартість, а вар� тісне визначення розмірів статутних капіталів відпо� відно до зазначених відсотків – авт.), тоді як затвер� джена сума заборгованості не на багато перевищує 500 тис. грн [25, с. 16]. За умовами санації в разі по� гашення заборгованості від діяльності когенерацій� ної установки (виробництва електроенергії) право власності на корпоративні права перейде до інвесто� ра. Інвестор також збереже право власності на коге� нераційну установку. Як видно, «приватизаційні» процеси в галузі все ж відбуваються. Судова практика з вирішення найпроблемніших питань у галузі застосування законодавства про при� ватизацію майна в загальному вигляді висвітлена на сторінках однойменного збірника, підготовленого Вищим господарським судом України [26]. Виходя� чи з відвертих прогалин у приватизаційному законо� давстві, а також прогалин у вугільному законодавстві, можна спрогнозувати появу такої категорії справ щодо приватизації вугільних підприємств. До цього варто додати розбалансованість судової системи Ук� раїни появою системи адміністративних судів, хоча відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України [27] саме господарським судам Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 372009, №2 підвідомчі спори щодо приватизації майна, і як вид� но з вищенаведених прикладів господарські суди відіграють не останню роль у процесі «тіньової» при� ватизації у вугільній галузі. Загальна характеристика приватизаційного зако4 нодавства у вугільній галузі. Загальні засади регулю� вання приватизаційних відносин було закладено в Законі України «Про приватизацію майна держав� них підприємств» від 4 березня 1992 р. № 2163�XII [28], назву якого згодом було змінено на «Про при� ватизацію державного майна» та викладено його в новій редакції (див. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 р. № 89/ 97�ВР [29]). Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного май� на та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України. Закон є центральним нормативно�правовим актом серед актів приватизаційного законодавства. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про при� ватизацію державного майна» Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації і затверджується Верховною Радою України один раз на три роки. Отже, Державна про� грама є невід’ємною складовою приватизаційного законодавства. Остання Державна програма прива� тизації (на 2000–2002 рр.) була затверджена Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 р. № 1723�III [30], який із 31 грудня 2002 р. втратив чинність і всі спроби обійти цю нор� му приватизаційного законодавства шляхом про� довження дії вказаного закону завершилися нічим іншим, як створенням чергової колізії. Окремо варто також відзначити Закон України «Про особливості приватизації об’єктів незавершено� го будівництва» від 14 вересня 2000 р. № 1953�III [31], який визначає особливості приватизації об’єктів не� завершеного будівництва, що перебувають у дер� жавній власності, включаючи законсервовані об’єк� ти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об’єктів незавершеного будівництва, що утримуються на ба� лансах підприємств, які не підлягають приватизації. Тлумачення терміну «законодавство» можна знайти в Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення термі� ну «законодавство») від 9 липня 1998 р. 12�рп/98 [32], відповідно до якого термін «законодавство» є досить широким і використовується у правовій си� стемі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно�правових актів, які регламен� тують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є дже� релами певної галузі права. Цей термін також без визначення його змісту використовує й Конститу� ція України [33] (ст. 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і спе� цифіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних ма� ються на увазі лише закони; в інших, передусім ко� дифікованих, у поняття «законодавство» включа� ються як закони та інші акти Верховної Ради Украї� ни, так і акти Президента України, Кабінету Мі� ністрів України, а в деяких випадках – також і нор� мативно�правові акти центральних органів вико� навчої влади. Виходячи з вищесказаного, термін «приватизаційне законодавство» є занадто об’єм� ним, включає в себе певну сукупність норм саме Законів України виходячи із виключного регулю� вання ними приватизаційних відносин в Україні. До того ж, Державна програма приватизації має бути затверджена лише Законом України (ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна»). Враховуючи те, що Закон України «Про Державну програму приватизації» втратив чинність, можна зробити висновок: приватизаційне законодавство на сьогодні не є достатнім для приватизаційного процесу, у тому числі і в окремих галузях вітчизня� ної економіки України, зокрема, у вугільній галузі таке законодавство просто не відповідає вимогам Конституції, Закону України «Про приватизацію державного майна» та економічним реаліям. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліків господарських това� риств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих ак� ціонерних товариств, що підлягають підготовці до продажу в 2009 році» від 3 грудня 2008 р. № 1517�р [13] було затверджено «Перелік господарських то� вариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу у 2009 році» (Додаток № 1) та «Перелік державних підприємств, які підлягають підготовці до продажу у 2009 році» (Додаток № 2), фактично було дано старт привати� зації майнових комплексів вугільних підприємств як окремих вугільних шахт, так і гірничо�будівельних та гірничо�збагачувальних підприємств. Однак Ука� зом Президента України «Про зупинення дії окре� мих положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. № 1517�р» від 19 груд� ня 2008 р. № 1178/2008 [34] було зупинено дію вказаної постанови Кабінету Міністрів України щодо окремої групи підприємств, до яких, однак, підприємства вугільної галузі не віднесено. Разом з тим Президентом України до Конституційного суду Проблемы повышения эффективного использования энергетических ресурсов ЭКОНОМИКА И ПРАВО38 2009, №2 України було направлене конституційне подання від 19 грудня 2008 р. розглянути питання щодо кон� ституційності розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. № 1517�р «Про затвер� дження переліків господарських товариств і холдин� гових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акціонерних то� вариств, що підлягають підготовці до продажу у 2009 році» в частині визначення такими, що підлягають продажу у 2009 р., державних пакетів акцій окремих відкритих акціонерних товариств. Однак 15 лютого 2008 р. Радою національної без� пеки і оборони України проведено засідання, на яко� му було розглянуто питання приватизаційних процесів в Україні. Відповідне рішення уведене в дію Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. «Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації» від 6 березня 2008 р. № 200/2008 [11], в якому відзначено, що законодавство з питань прива� тизації не відповідає сучасному рівню розвитку сус� пільних відносин, закладені у ньому механізми і про� цедури приватизації є неефективними і непрозорими, що призводить до прийняття економічно необґрунто� ваних рішень з питань приватизації державного май� на, створює передумови для зловживань у цій сфері, перешкоджає сталому розвитку та ефективній структурній перебудові економіки, а стратегічні цілі та завдання приватизації не визначено та законодав� чо не закріплено. Зміни до законодавства з питань приватизації мають непослідовний та несистемний характер, що негативно впливає на інвестиційний клімат в Україні. І з цим варто погодитися. Форму� вання приватизаційного законодавства у вугільній галузі, як зазначалося вище, не є завершеним і це ставить під сумнів прозорість приватизаційних кон� курсів та їх наслідків. Відсутність юридичної одно� значності та залежність від політичної волі Уряду сприяє підвищенню ризиків оскарження результатів приватизації у вугільній галузі України. Зазначеним вище Указом Президента України віднесено паливно�енергетичний, оборонно�про� мисловий комплекси, транспортну галузь, житлово� комунальне господарство, інші відповідні галузі до переліку стратегічних галузей економіки, приватиза� ція об’єктів яких має здійснюватись відповідно до затверджених у встановленому порядку програм роз� витку таких галузей; не допускати до затвердження зазначених програм приватизації об’єктів державної власності цих галузей. Відповідно до цього положен� ня має бути розроблена програма приватизації щодо кожної з галузей національної економіки, в якій є потреба розгортання приватизаційних процесів. Не варто забувати і про положення Закону Ук� раїни «Про формування конкурентних засад у про� цесі приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб» від 12 січня 2005 р. № 2319�IV [35], відповідно до яких встановлено особливості приватизації підприємств, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Ук� раїни, у тому числі регіональних. 2 квітня 2009 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про запобігання кризо� вим явищам у вугільній промисловості» № 430 [36], якою було доручено Мінвуглепрому разом з Фон� дом державного майна розробити та затвердити Положення про проведення відкритих аукціонів із продажу майна структурних підрозділів державних вугледобувних підприємств, тобто фактично прий� няти основний «технічний» документ для розгор� тання приватизаційних процесів у галузі. Відчужен� ня майна мало проводитися за умов взяття покуп� цем зобов’язання забезпечити відповідно до розпо� дільного балансу погашення в повному обсязі кре� диторської заборгованості структурного підрозділу державного вугледобувного підприємства, майно якого відчужується, а також укладання з колективом цього структурного підрозділу колективного дого� вору не менше ніж на п’ять років, визначивши у ньому соціальні гарантії для працівників, що збе� рігаються в разі повторного продажу відчуженого майна, а також передбачивши положення стосовно розірвання договору купівлі�продажу в разі пору� шення покупцем умов колективного договору. До зазначеної постанови було додано відповідний Пе� релік вугледобувних підприємств, майно яких підлягає продажу у 2009 р., а також Примірний до� говір купівлі�продажу майна структурних підроз� ділів державних вугледобувних підприємств. Як зазначалося, Указом Президента України «Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р.» № 430 було зупинено дію відповідної постанови Кабінету Міністрів України. До указу надано обґрунтовані, на думку Президента України, коментарі щодо невідповідності постанови Конституції України. Не зупиняючись на викладенні змісту указу маємо зазначити, що Президентом Ук� раїни правомірно вказано на встановлення іншого порядку приватизації майна вугільних підприємств, ніж це закріплено у Законі України «Про приватиза� цію державного майна». За Конституцією України Кабінет Міністрів України здійснює лише управлін� ня об’єктами державної власності відповідно до За� кону, встановлення порядку відчуження таких об’єктів знаходиться поза межею компетенції Уряду. Більш детально правову позицію Президента Украї� ни можна дослідити з конституційного подання. (Конституційне подання Президента України «Щодо Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 392009, №2 конституційності Постанови Кабінету Міністрів Ук� раїни від 2 квітня 2009 р. № 430 «Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості» від 29 травня 2009 р.). Цей Указ прийнятий, як видно, на реалізацію Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. «Про забезпечення національних інте� ресів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації». У цьому проявляються усі вади вітчизняного приватизаційного законодавства, реформа якого вже давно затрималась. Законодавство не відповідає су� часним потребам, а відсутність законодавства про приватизацію в окремих галузях економіки, зокрема у вугільній промисловості, лише посилює проблему. Відповідно до п. 2.3 постанови Верховної Ради Ук� раїни «Про поточну ситуацію у вугільній промисло� вості та тепловій енергетиці і шляхи подолання кри� зових явищ в енергетичній сфері» від 25 червня 2009 р. № 1558�VI [37] Кабінету Міністрів України було рекомендовано до 1 жовтня 2009 р. підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону про особливості приватизації вугледобувних підприємств. Вважаємо, що цього зроблено не буде, а якщо і буде, шанси на проходження у парламенті цього законопроекту в цьому році мізерні. Все ж були спроби законодавчо створити умо� ви для захисту підприємств вугільної галузі від ме� ханізму зміни власника через застосування проце� дур банкрутства. Відповідно до п. 6 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності бор� жника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. № 2343�XII [38] справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприєм� ства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підпри� ємства), створених у процесі приватизації та корпо� ратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану прива� тизації (розміщення акцій). Це певним чином вря� тує новостворені у процесі приватизації підприєм� ства від миттєвої повторної зміни власника (баналь� ного рейдерства), але й не виключає масштабного перерозподілу по закінченню зазначеного строку. Аналіз законопроектів щодо врегулювання відно4 син приватизації у вугільній галузі. Проект Закону України «Про Державну програму приватизації на 2008–2012 роки» було внесено на розгляд Верхов� ної Ради України 7 квітня 2008 р. № 2330. Відповід� но до постанови Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про Державну програму приватизації на 2008–2012 роки» від 3 червня 2008 р. № 311�VI [39] відповід� ний законопроект було прийнято у першому чи� танні. Згідно з рекомендаціями Верховної Ради Ук� раїни варто очікувати подання спеціального Зако� ну про особливості приватизації вугледобувних підприємств. Такий законопроект вже розроблено Мінвуглепромом, зараз він на стадії міжгалузевого узгодження (за інформацією Мінвуглепрому). Та� кож п. 2.9 згаданої постанови Верховної Ради Украї� ни було рекомендовано у місячний термін із дня набрання чинності цією Постановою удосконали� ти механізм здійснення експорту вугільної продукції та ціноутворення на неї з метою зменшення наван� таження на державний бюджет України. На від� сутність адекватного правового регулювання у сфері експорту/імпорту вугілля вже вказувалось у науковій літературі [40, с. 476–484]. Фахівцями Мінвуглепрому у зв’язку зі вступом України до СОТ підготовлено проект Закону Украї� ни «Про розвиток та особливості роздержавлення вугледобувних підприємств», який зараз знаходить� ся на повторному узгодженні у Міністерстві еконо� міки, Міністерстві фінансів України та Фонді дер� жавного майна України. Особливості приватизації підприємств вугільної промисловості передбачало� ся також визначити в окремому законі, наприклад у проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо приватизації майна підприємств вугільної промисловості)» від 30 лис� топада 2005 р. № 8515. Аналіз зовнішніх факторів. Криза у вугільній га� лузі України породила нечуваний досі факт. За 1 півріччя 2008 р. імпорт вугілля зріс майже на 30% і склав 2,9 млн тонн, при цьому його вартість за той же період зросла з 78 до 120 дол. США за тонну [41, с. 56–57]. Хоча вже у 2�му півріччі 2008 р. з�за кризи та масової зупинки промислових потужностей мета� лургійного виробництва маємо вже дещо іншу ста� тистику. А у 1�му півріччі поточного року Україна по� чала постачати вугілля навіть на ринок РФ (зокрема, в Ростовську область), що стало причиною занепо� коєння урядових органів РФ, які почали розглядати можливість введення спеціального захисного мита. Та чи можна замінити вітчизняне вугілля у разі наростання кризи у галузі вугіллям походженням з інших країн? Імпорт вугілля з альтернативних дже� рел (Австралія, США, ПАР та ін.) натикається на певні інфраструктурні проблеми. В Україні існують проблеми щодо портової інфраструктури – прий� няття та обробка судів місткістю більше 100 тис. тонн вимагає глибини більше 18 метрів (Іллічівськ чи Одеса мають 13–15 метрів, не кажучи вже про порти Маріуполя). Окремо тут варто оцінювати до� даткове екологічне навантаження на акваторію. Існують суттєві проблеми у вугільній галузі Ки� таю, як потенційного постачальника вугільної про� Проблемы повышения эффективного использования энергетических ресурсов ЭКОНОМИКА И ПРАВО40 2009, №2 дукції на ринок України. На сьогодні там налічуєть� ся 14 тис. малих вугільних шахт, заходи з охорони праці та навколишнього середовища на яких попро� сту відсутні, тож урядом Китаю взято курс на укруп� нення підприємств галузі та будівництво нових по� тужних шахт. Україна пройшла цей шлях у 60–70 роках ХХ ст., питання укрупнення вугледобувних підприємств, компетенція галузевих органів були постійно під увагою науковців. У 2008 р. Китай мав наміри скоротити експорт вугілля на світовий ринок з�за відчутного дефіциту на внутрішньому ринку. Скорочення об’ємів постачання енергетичного та коксівного вугілля іншими країнами на світовий ринок, наприклад американським компаніям, доз� воляє з оптимізмом дивитись на перспективи збільшення своєї частки на цьому ринку та перевер� шити згодом прогнозний показник на 2008 р. (близька 75 млн тонн, що майже на 50 % більше рівня 2006 р.). Основними споживачами продукції американських компаній є Європа та Японія. Не� щодавно в ПАР (Південноафриканській Республіці) розвідано велике вугільне родовище потужністю близька 1 млрд тонн вугілля різних марок. І таких родовищ в останні роки було відкрито до 10. Все це дозволяє у недалекому майбутньому наростити екс� портний потенціал ПАР. Розроблена у 2007 р. Стратегія розвитку вугіль� ної промисловості Польщі вже піддана критиці у країні з�за нереальних показників, закладених у неї. За 2007 р. було видобуто майже 87,5 млн тонн, що на 6,5 млн тонн менше, ніж у 2006 р. За оцін� ками експертів, рівень експорту у 10 млн тонн у 2008 р. буде знаходитись на рівні 2007 р. Між тим, В’єтнам, один із найбільших постачальників вугіл� ля до Китаю, має намір у 2008 р. скоротити експорт на 32 %, до 22 млн тонн порівняно з 2007 р. (32,2 млн тонн). Скорочення експорту викликано на� міром більш повного використання виробленої ву� гільної продукції на постійно зростаючому внут� рішньому ринку країни [42, с. 70–71]. Однак українському вугіллю додає оптимізму той факт, що у доповіді Energy Watch Group, гру� пи учених, здебільшого з Німеччини, яких перш за все цікавить екологічний аспект, міститься три� вожне застереження. Ця група вчених вирішила перевірити достовірність даних про світові запаси вугілля, про які десятиріччя ходять легенди. І вони встановили, що у 2004 р. Німеччина практично звела до нуля свої оцінки запасів антрациту, зни� зивши їх на 99 %. Польща наполовину зменшила свої оцінки від 1997 р. У доповіді йдеться, що в останні роки обсяг світових запасів вугілля був переглянутий у бік його зниження на 15 %. Звідси, світове виробництво вугілля ще може збільшити� ся приблизно на 30 % у найближчі 10–15 років. Але в період 2020 і 2025 рр. буде досягнутий пік, після якого видобуток вугілля неухильно падатиме. Європа вже у 2015 р. буде відчувати дефіцит вугіл� ля, а вже через 30 років Китай повністю витратить свої запаси [43, с. 26–27]. Чим не добрий знак для розвитку вітчизняної вугільної промисловості та використання вугілля як основного енергоносія. Висновки. Енергетиці України з�за певних тех� нічних особливостей не потрібно стільки енергетич� ного вугілля вже навіть для державних підприємств, що ж можна взагалі казати про приватні енергетичні компанії? Навіть вертикально�інтегровані вугільні шахти знизили об’єми видобутку, хоча вони, начеб� то, й не повинні мати проблем зі збутом продукції. Зменшення виробництва електроенергії в цілому по країні (як наслідок – зменшення попиту на енерге� тичні марки вугілля) та падіння виробництва в мета� лургійній промисловості (як наслідок – зменшення попиту на коксівне вугілля) свідчать про системне проникнення кризи у всі галузі паливно�енергетич� ного комплексу, а також галузі економіки України, суміжні з вугільною. Чи доцільно в таких умовах роз� починати приватизаційні процеси в галузі? І пробле� ма до того ж не у відсутності правового забезпечен� ня відповідних процесів трансформації форм влас� ності в галузі, а в розбіжностях, у розумінні стратегії таких перетворень різних гілок влади. Наміри при� ватизувати таку кількість вугледобувних, вуглебудів� них і вуглепереробних підприємств можна розціню� вати ні як інакше, ніж самоусунення Уряду від про� блем удосконалення правового забезпечення орга� нізації вугільного ринку та діяльності різних суб’єктів у ньому, а також як нездатність організувати пошук необхідних для модернізації галузі інвестиційних ре� сурсів. Як було показано, не зовсім сприятливими є і зовнішні фактори, які можуть вплинути на прива� тизаційні процеси у вугільній галузі України. Економіка будь�якої країни являє собою певну систему, в якій окремий суб’єкт господарювання (окреме підприємство) є окремим елементом, будь� які зміни цієї ланки призводять до руйнування гос� подарських зв’язків як вертикальних, так і горизон� тальних. Цей процес, як показує досвід, може набу� вати ефекту «доміно» в руйнуванні господарських зв’язків. Для перетворення приватизації у природ� ний процес, в елемент державного регулювання економіки необхідно мати комплекс економічних, організаційних і соціальних критеріїв, які б лежали в основі приватизації. На цих критеріях повинен базуватися вибір об’єктів приватизації, прийняття рішення про приватизацію, аналіз результатів при� ватизації [44, с. 236]. Однак і це не береться до ува� ги. До того ж, сформована нормативна база регулює здебільшого питання реструктуризації галузі (зак� риття нерентабельних і збиткових підприємств), Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 412009, №2 державної бюджетної підтримки та певні питання адміністративного перерозподілу готової продукції. Приватизація у вугільній промисловості Украї� ни – явище ендемічне. Отже, модель приватизації вугільної галузі доведеться розробляти «з чистого ар� куша» з урахуванням не лише особливостей галузі та діючого господарського законодавства, а і з урахуван� ням багатьох зовнішніх чинників, таких як членство у СОТ, надмірна пропозиція вугільної продукції на Світовому ринку та жорстка конкурентна боротьба. Знаходження в державній власності великої кількості вугледобувних підприємств, неринкова ціна (непро� зоре ціноутворення) на їх продукцію (за урахуванням того, що великі споживачі – металургійні підприєм� ства знаходяться у приватній власності) можна також розглядати як окрему форму дотацій, що може спри� чинити негативні наслідки при реалізації кінцевого продукту металургійної продукції на зовнішніх рин� ках, бути однією з підстав прийняття негативних рішень за результатами антидемпінгових та інших спеціальних розслідувань. Проаналізована нами ситуація із приватиза� ційним законодавством додає аргументів про пе� редчасність приватизації у вугільній галузі. Від� сутність єдиного розуміння цього процесу у всіх гілках влади та відсутність адекватного правового забезпечення, розбалансування господарського ме� ханізму в галузі, що склалося у IV кварталі 2008 р. – I кварталі 2009 р., не виключає повторення краху вугільної галузі за масштабами, які значно перевер� шать страйк шахтарів у червні 1989 р. Які будуть наслідки цього можна зрозуміти провівши відпо� відну історичну паралель. Прийнятий нещодавно Закон України «Про газ (метан) вугільних родовищ» від 21 травня 2009 р. № 1392�VI ще довгий час буде «мертвим», так як діяльність у сфері геологічного вивчення газу (метану) вугільних родовищ, у тому числі щодо дослідно�промислової розробки, видобуван� ня й вилучення його під час дегазації та подальшо� го використання як матеріального та/або енерге� тичного ресурсу просто відсутня. Повертаючись до правового забезпечення приватизаційних відносин у вугільній галузі, слід зазначити, що замало прийняти проект закону, який би визначив особливості приватизації в га� лузі, необхідно переглянути увесь масив як прива� тизаційного законодавства, так і законодавства вугільного. Як було показано, замало просто при� ватизувати певну кількість підприємств, по суті викинувши їх за борт державної підтримки, необ� хідно встановити прозорі механізми функціону� вання ринку вугілля на конкурентних засадах з ура� хуванням можливостей захисту його від зовнішніх інтервенцій дешевої та демпінгової продукції вихо� дячи із стратегічного значення галузі для майбутньо� го держави. А будівництво нових і реконструкція перспективних шахт має бути возведена до рангу програмних пріоритетів держави в поєднанні з но� вітніми технологіями енергозбереження. Це реаль� ний крок до омріяної енергонезалежності. Вирішити означене коло проблем, на нашу думку, можна за допомогою побудови адекватного правового забезпечення господарських відносин у вугільній галузі відповідно до Концепції модернізації вугільного законодавства та його адаптації до сучас* них умов господарювання, розроблення якої, нажаль, ще попереду, але яка має співпадати з ідеями та на� прямами Концепції модернізації господарського законодавства на базі Господарського кодексу Ук� раїни [45, с. 5–16]. Концепція модернізації вугіль� ного законодавства буде спрямована на оновлення законодавства в окремій галузі економіки, зокрема у вугільній галузі, та приведення його у відповідність до реалій сьогодення. У Концепції знайдуть своє відображення питання правового забезпечення роз� будови прозорого ринку вугілля, питання перспек� тивного розвитку вугільного законодавства на підставі прогнозу розвитку галузі та її інтеграції у світове енергетичне господарство, питання прива� тизації та націоналізації, охорони довкілля і праці, господарської діяльності приватних і державних шахт, їх підтримки збоку держави на засадах відпо� відного права СОТ, а також енергегозбереження та раціонального користування надрами. Література 1. Про структурну перебудову вугільної промис� ловості : Указ Президента України від 7 лютого 1996 р. № 116/96 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 27–28. 2. Про хід структурної перебудови вугільної про� мисловості : Постанова Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 280 // Офіційний вісник Украї� ни. – 1997. – № 20. 3. Про заходи щодо вдосконалення державного управління вугільною промисловістю : Указ Президен� та України від 25 липня 2005 р. № 1123/2005 // Офіцій� ний вісник України. – 2005. – № 30. – Ст. 1786. 4. Про затвердження Програми «Українське вугіл� ля» : Постанова Кабінету Міністрів України від 19 ве� ресня 2001 р. № 1205 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 38. – Ст. 1731. 5. Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для рес� труктуризації вугільної та торфодобувної промисло� вості : Постанова Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2005 р. № 749 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. – Ст. 2032. 6. Про затвердження Порядку надання і визначен� ня обсягів державної підтримки вугледобувних Проблемы повышения эффективного использования энергетических ресурсов ЭКОНОМИКА И ПРАВО42 2009, №2 підприємств на часткове покриття витрат із собівар� тості продукції, а також будівництва та технічного пе� реоснащення підприємств з видобутку кам’яного ву� гілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу : Постанова Ка� бінету Міністрів від 21 серпня 2003 р. № 1311 // Уря� довий кур’єр. – 2003. – № 163. 7. Про схвалення Концепції розвитку вугільної промисловості : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 липня 2005 р. № 236�р // Офіційний вісник України. – 2005. – № 27. – Ст. 1578. 8. Про інформацію Кабінету Міністрів України «Розвиток вугільної галузі України та запровадження енергозберігаючої моделі економіки – шлях до набуття енергетичної незалежності» : Постанова Верховної Ради України 17 листопада 2006 р. № 373�V // Відо� мості Верховної Ради України. – 2007. – № 2. – Ст. 23. 9. Кабанов А. І. Збереження шахтного фонду і проблеми реструктуризації вугільної галузі: ретроспек� тива та перспективи / Кабанов А. І. // Економічний вісник Донбасу. – 2009. – № 1 (15). – С. 4–10. 10. Про схвалення Концепції реформування ву� гільної галузі : Розпорядження Кабінету Міністрів Ук� раїни від 14 травня 2008 р. № 737�р // Офіційний вісник України. – 2008. – № 37. – Ст. 1244. 11. Про рішення Ради національної безпеки і обо� рони України від 30 травня 2008 року «Про стан і перс� пективи розвитку вугільної промисловості та невідкладні заходи щодо підвищення безпеки праці в цій галузі» : Указ Президента України від 5 серпня 2008 р. 685/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 31. – Ст. 942. 12. Про газ (метан) вугільних родовищ : Закон України від 21 травня 2009 р. № 1392�VI // Офіційний вісник України. – 2009. – № 46. – Ст. 1544. 13. Про затвердження переліків господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств, холдингових компаній і відкритих акці� онерних товариств, що підлягають підготовці до про� дажу в 2009 році : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. № 1517�р // ІАЦ «Ліга». – Ліга БізнесІнформ, 2009. 14. Амоша А.И. Комплексное освоение угольных месторождений Донецкой области : монография / А. И. Амоша, В. И. Логвиненко, В. Г. Гринёв. – НАН Украины. Ин�т экономики пром�сти. – Донецк, 2007. – 216 с. 15. Вовченко А. Проблеми реформування вугіль� ної промисловості України / Вовченко А., Гріньов В. // Экономика Украины. – 2008. – № 5. – С. 19–23. 16. Довгань В. М. Право Світової організації торгівлі. Вступ України до СОТ / В. М. Довгань. – К. : КНТ, 2009. – 448 с. 17. Деякі питання вугільної галузі : Розпоряджен� ня Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 р. № 419�р // Урядовий кур’єр. – 2009. – № 73. 18. Власть Денег. – 2009. – № 21. – С. 19–21. 19. Власть денег. – 2008. – № 8(214). – 20–26 фев� раля 2009 г. – С. 20. 20. Про особливості закупівлі вугілля кам’яного : Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р. № 285 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 24. – Ст. 789. 21. Україна у 2008 році: щорічні оцінки суспільно� політичного та соціально�економічного розвитку : монографія / за заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К. : Національ� ний інститут стратегічних досліджень, 2008. – 744 с. 22. Про запровадження аукціонів із продажу на� фти, газового конденсату, природного, скрапленого газу та вугілля : Постанова Кабінету Міністрів Украї� ни від 4 квітня 2000 р. № 599 // Офіційний вісник Ук� раїни. – 2000. – № 14. – Ст. 567. 23. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2007 р. по справі № 1/94 // ІАЦ «Ліга». – Ліга БізнесІнформ, 2009. 24. Горизонтальна интеграция // Деловая Столи� ца. – 2009. – № 23. – С. 16. 25. Обогатительное имущество. Украина теряет контроль над активами ключевого углеобогатительно� го холдинга Донбасса // Деловая Столица. – 2009. – № 21 (419). – С. 16. 26. Господарське судочинство в Україні : Судова практика. Застосування законодавства про приватиза� цію майна / за заг. ред. І. Б. Шицького. – К. : Праксіс, 2007. – 432 с. 27. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798�XII // Відомості Вер� ховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56. 28. Про приватизацію майна державних під� приємств : Закон України від 4 березня 1992 р. № 2163� XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348. 29. Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» : Закон України від 19 лютого 1997 р. № 89/97�ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 17. – Ст. 122. 30. Про Державну програму приватизації : Закон України від 18 травня 2000 р. № 1723�III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 33–34. – Ст. 272. 31. Про особливості приватизації об’єктів незавер� шеного будівництва: Закон України від 14 вересня 2000 р. № 1953�III // Відомості Верховної Ради Украї� ни. – 2000. – № 45. – Ст. 375. 32. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу за� конів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 9 липня 1998 р. 12�рп/ 98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209. Проблеми підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 432009, №2 33. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 34. Про зупинення дії окремих положень розпо� рядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. № 1517�р: Указ Президента України від 19 груд� ня 2008 р. № 1178/2008 // Офіційний вісник Президен� та України. – 2008. – № 47. – Ст. 1428. 35. Про формування конкурентних засад у процесі приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб : Закон України від 12 січня 2005 р. № 2319�IV // Відомості Верховної Ради Украї� ни. – 2005. – № 9. – Ст. 179. 36. Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості : Постанова Кабінету Міністрів Украї� ни від 2 квітня 2009 р. № 430 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 33. – Ст. 1144. 37. Про поточну ситуацію у вугільній промисло� вості та тепловій енергетиці і шляхи подолання кри� зових явищ в енергетичній сфері : Постанова Верхов� ної Ради України від 25 червня 2009 р. № 1558�VI // Голос України. – 2009. – № 129. 38. Про відновлення платоспроможності боржни� ка або визнання його банкрутом : Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343�XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440. 39. Про прийняття за основу проекту Закону Украї� ни про Державну програму приватизації на 2008–2012 роки : Постанова Верховної Ради України від 3 червня 2008 р. № 311�VI // ІАЦ «Ліга». – Ліга БізнесІнформ, 2009. 40. Ілларіонов О.Ю. Правове регулювання екс� порту та імпорту вугілля / Ілларіонов О. Ю. // Вісник Донецького національного університету. Серія В. Еко� номіка і право. – 2008. – № 2. – С. 476–484. 41. Гонтарь Л. И. Угольная промышленность: по� тенциал для развития не утрачен, но как его исполь� зовать? / Гонтарь Л. И. // Меркурий. – 2008. – № 9 (213). – С. 56–57. 42. Зарубежная панорама // Уголь. – 2008. – № 11. – С. 70–71. 43. Останнє надзвичайне попередження. З 2020 року вугілля не вистачатиме // Енергетика та ринок. – 2007. – № 4 (45). – С. 26–27. 44. Мамутов В. К. Экономика и право : сб. науч. тр. / Мамутов В. К. – К. : Юринком Интер, 2003. – 544 с. – У статті «Приватизація майна державних підприємств: еко� номічна доцільність і критерії здійснення». 45. Знаменский Г. Л. Блеск и нищета современ� ной цивилистики / Знаменский Г. Л. // Економіка та право. – 2006. – № 2. – С. 5–16. Подано до редакції 10.08.2009 р. © Н. Б. Юрова, 2009 УДК 346.3:330.44:351.824 Н. Б. Юрова, аспірантка, Донецький національний університет ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ МОДЕЛІ ПРОДАЖУ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ НА ПІДСТАВІ ДВОСТОРОННІХ УГОД: ПРАВОВІ АСПЕКТИ Електроенергетика – одна з найважливіших галузей економіки України, що забезпечує спожи� вачів енергією, яка виробляється на об’єктах елек� троенергетики і є товарною продукцією, яка висту� пає предметом договору купівлі�продажу (постачан� ня). Ринок електроенергії, як ринок одного виду товару і ряду супутніх послуг, направлених на забез� печення процесу купівлі�продажу електричної енергії, робить істотний вплив на економіку, галь� муючи або стимулюючи її розвиток. Аналіз останніх досліджень та публікацій надає змогу констатувати, що в українській науковій літе� ратурі ця проблема освітлена не в достатній мірі. Тема регулювання ціноутворення відображена в дослідженнях українських і зарубіжних вчених – С. В. Безкоровайної [1], Г. Д. Джумагельдієвої [2], С. В. Михайлова [3], С. А. Свиркова [4] та ін. У ро� ботах зазначених авторів розглянуто загальні пи� тання розвитку електроенергетики й ціноутворен� ня. Однак питання про регулювання ціноутворен� ня на електроенергію та про перспективи вдоско� налення існуючого механізму та впровадження нового механізму утворення цін на електричну енергію залишаються не дослідженими. Метою цієї роботи є дослідження перспектив створення нової моделі ціноутворення в умовах запро*

Економіко-правові проблеми приватизації у вугільній галузі України

Institution

Ähnliche Einträge