Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора

Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
1. Verfasser: Годун, Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2006
Schriftenreihe:Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51799
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора / Н. Годун // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 15. — С. 155-167. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-51799
record_format dspace
spelling irk-123456789-517992013-12-10T03:10:39Z Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора Годун, Н. 2006 Article Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора / Н. Годун // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 15. — С. 155-167. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51799 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Годун, Н.
spellingShingle Годун, Н.
Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
author_facet Годун, Н.
author_sort Годун, Н.
title Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
title_short Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
title_full Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
title_fullStr Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
title_full_unstemmed Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
title_sort політична діяльність а. хвилі в усрр (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2006
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/51799
citation_txt Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.): функції і завдання головного цензора / Н. Годун // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 15. — С. 155-167. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
series Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
work_keys_str_mv AT godunn polítičnadíâlʹnístʹahvilívusrr19261936rrfunkcííízavdannâgolovnogocenzora
first_indexed 2025-07-04T14:00:00Z
last_indexed 2025-07-04T14:00:00Z
_version_ 1836725149214179328
fulltext Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 155 Н. Годун ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ А. ХВИЛІ В УСРР (1926–1936 рр.): ФУНКЦІЇ І ЗАВДАННЯ ГОЛОВНОГО ЦЕНЗОРА Українські історики висвітлили загалом біографію А.(Олінтера) Хвилі: одні вважають його жертвою1, інші виокремлюють політико- ідеологічну завзятість партноменклатурника у роки масових репресій2, треті зосереджуються на його діяльності у Наркомосі УСРР3. Дослідники виділяють переважно повсякденну суспільно-політичну діяльність цього високопосадовця, уникаючи змістовного аналізу праць та промов Хвилі, опублікованих у 20–30-х рр., їх термінологічного ряду та стильових характеристик, тобто виявлення функціональних ознак політцензора. Метою і завданням даної наукової розвідки є з’ясування системи політичної цензури в УСРР, її структурних підрозділів, а також дослід- ження персональної ролі головного політцензора А. Хвилі в уніфікації суспільного і духовного життя в Україні. Важливо виявити його номенклатурну запопадливість та амбітну наполегливість, пріоритети державницької роботи та чиновницьку ментальність. Історія формування системи політичної цензури в СРСР висвіт- лювалася російськими істориками, які видали ґрунтовні монографічні праці та документальні видання. В Україні цей напрямок історичних досліджень перебуває на стадії початкового фактологічного та особливо теоретико-методологічного формування4. Біографія Хвилі частково висвітлена, тому переповідати її основні віхи, починаючи від народження у 1898 р. на теренах Хотинського повіту означало б повторювати відомі факти, відтак обмежимось короткою довідкою5. До призначення на посаду завідуючого культпропвідділом ЦК КП(б)У у 1928 р. Хвиля, судячи з його службової кар’єри, мав досвід державної і політичної номенклатурної діяльності на рівні губернії та республіки. Упродовж 1926–1928 рр. він був заступником завідуючого агітпропвідділом ЦК КП(б)У. Структура апарату ЦК КП(б)У зазнавала постійної реорганізації, але тоді два відділи мали виразні функції політичної цензури – відділ друку та агітаційно-пропагандистський з підвідділами пропаганди, агітації, національних меншин з відповідними секторами6. У червні 1928 р. відділ друку та агітації і пропаганди об’єднали в один – агітації, пропаганди та друку7. Керівником відділу друку був Хвиля, якого на Х з’їзді КП(б)У обрали членом ЦК партії8. Він був основним «опонентом», тобто реалі- затором політики уніфікації національно-культурного розвитку суспільства другої половини 20-х рр., Н.Годун 156 коли процес економічної лібералізації зумовив своєрідний плюралізм у галузі освітньо-мистецького життя. У 1926 р. Хвиля звертає увагу на необхідність проведення коренізації нацменшин, обґрунтовує принципи національної політики в Україні. 7 квітня 1926 р. на сторінках газети «Коммунист» з’являється його стаття про становище нацменшин, де він зосереджується переважно на утисках євреїв-ремісників, «дрібних крамарів», які до 1917 р. мешкали «за смугою осідлості»9. На початку липня 1927 р. газета ЦК КП(б)У друкує серію публікацій Хвилі під назвою «Антисемітизм», яка ідеологічно була спрямована проти «петлюрівщини». В Україні 20-х рр., підкреслював агітпроповець Хвиля, з «непманського, буржуазно-кулацького коріння» виростають сили, ворожі „пролетарській революції”, які «кидають нову вонючу бомбу антисемітизму»10. Газетна стаття Хвилі рясніла цитатами з різних джерел, особливо про погроми в містечках, а її автор викорис- товував й відповідну лексику: «жовто-блакитна, широкоштанна, куркуляча, пузата Україна – одягала козацького жупана, начепивши на бік криву шаблюку і заходилася розв’язувати світову соціяльну проблему над сивим Дніпром»11. Навіть у статті, яка мала відношення до повнова- жень місцевих органів влади – рад, Хвиля згадував про справу Бейліса, коли «царська Росія душила євреїв»12. Інші нацменшини фактично залишились поза увагою партійного функціонера. Вражає журналістська продуктивність випускника «вищих повторних курсів при ЦК КП(б)У». Він встигав писати і видавати брошури з національного питання в Україні13, брати участь у «дискусіях» стосовно перспектив розвитку літератури. На цю тему він опублікував низку гучних статей проти М. Хвильового, «шумськизму». Підсумовуючи деякі наслідки так званої «літературної дискусії», яка тривала у 1924– 1927 р., Хвиля зазначив: «Воюють з початку «Гарт» з «Плугом», а потім «Нова формація» Гарту – ВАПЛІТЕ з «Плугом». Воює Хвильовий з Пилипенком»14. Для політпрацівника таке ідейне протистояння українських письменників було явищем зручним, яке відповідало давньому принципу – «поділяй і владарюй». Агітпроповець Хвиля запе- речував термін «всесоюзна література», позаяк існувала – «руська, українська, грузинська» та інші, а з другого боку – закликав боротися з «буржуазною культурою Заходу»15, з гаслом Хвильового орієнтуватися на «психологічну (буржуазну) Європу»16. Статті партноменклатурника Хвилі виконували функцію уперед- ження можливого «ухилу», тобто свідчили про наступальний характер органів політичної цензури. Вони провокували дискусійні питання з метою виявлення пріоритетів розвитку української літератури і загалом національно-культурних процесів, щоб згодом їх очолити, а за необхід- Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 157 ності адаптувати до завдань соціалістичного будівництва. Його менше цікавив літературний процес, тому що «література – це організатор нових ідей»17, відтак мала служити не суспільству, а державі, партії. Для колишнього боротьбиста українізація була «не гра», а «проведення великої історичної роботи під прапором ленінізму»18, тобто – «українізація – засіб»19. Головний українізатор газети «Комуніст» критикував НК РСІ за друк «Рабкриновца» російською мовою, але нарком робсільінспекції України В.П. Затонський відповів Хвилі тим, що це була стінгазета20. Упродовж 1927–1928 рр. Хвиля опублікував статті у пресі, а також декілька брошур і книг, які структурно були розширеною версією його попередніх публікацій. Їх вихід у світ виконував функцію попередження, ідеологічної чистки, виокремлення політичних пріоритетів, установок, рис і напрямків. Він критикував Ю. Ларіна за «русотяпство»21, а з другого боку виступав проти Хвильового і його концепції літературної творчості22, яка, на думку С. Єфремова23, була загалом більшовицькою. Ставлення академіка Єфремова до чиновника Хвилі загалом віддзеркалює відносини інтелігенції та партійної номенклатури, а з другого боку дозволяє з’ясувати діяльність органів політцензури. Вони були напруженими. У «Щоденнику» С. Єфремова прізвище Хвилі згадується 13 разів. «По приїзді мені дано три числа «Комуніста», – занотував Сергій Олександрович 3 жовтня, – де А. Хвиля, відомий брехун і нахаба, присвячує мені низку статтів під заголовком «під академічним забралом». Я їх ще не читав. Але догадуюсь, куди чайка носом керує. Справа в тому, що «Діло» надрукувало без змін і навіть майже без друкарських помилок, – і Хвиля тепер рятує Студинського. Моя стаття зветься «Про двох лицарів – одного під забралом, другого – так», і вже з заголовку Хвилиної відповіді бачу, про що буде мова24. Стаття Хвилі з’явилася 23–25 вересня 1928 р.25, Єфремов прочитав її 4 жовтня і залишив наступного змісту запис: «Перечитав статті Хвилі. Серед тієї шаманської літератури, що останніми часами з’являється навколо Академії, це одна з найгидчих і найбрехливіших, хоч і не найсильніших вже хоча б через те, що має занадто очевидну особисту мету. Хвилі хочеться довести, що з мене не просто «контрреволюціонер», а навіть «гетьманець», а як це суперечить усім моїм виступам, то розливає море брехні, накопичує одну на одну, висмикує фрази і толкує їх як сам хоче, знаючи, що відповідати мені ніде»26. Висловлю- вання Єфремова, крім суб’єктивного протистояння з партапаратником Хвилею, віддзеркалювали механізм функціонування політичної цензури. Термін «анафематствування», застосований Єфремовим, означав ідеологічне цькування українського літературознавця, яке відбувалося в пресі, в аудиторіях інститутів, на кафедрах УАН. В Україні та поза Н.Годун 158 нею сподівалися на відповідь Єфремова проти Хвилі, але досвідчений політик у минулому і знаний вчений знав: йому ніхто не дозволить друкуватися. «Комуністи сподіваються, – занотовував 27 жовтня Єфремов, – що я таки відповідатиму Хвилі і конче в «Ділі»! Теж не розуміють, що я міг би цьому панові одповісти тільки через адвоката, коли б у нас був хоч трохи пристойний суд»27. Адвокати знайшлись: Волинська газета «Українська нива» виступила на захист українського академіка. Довідавшись про це, Хвиля організував «одсіч». На шпальтах газети «Комуніст» з’явилася замовлена ним стаття Ф. Таран28, яка викривала «адвокатів» Єфремова. З гострою критикою проти вченого виступило Бюро Харківської секції наукових працівників, яка «плямувала» факт публікацій ним статей у газеті «Діло»29. Академік відреагував на «Хвилині лаври», тобто на організовану ним кампанію цькування. «За суботу гавкнуло на мене аж з трьох місць: Демченко на якійсь нараді профспілок (по радіо переказувано!), Кияниця в «Сільській газеті», Таран у «Комуністі». Глупотою і злістю забивають Хвилю. Ці вже пишуть, що «брудною лайкою» (матюками чи що?) облаяв я Академію, радянську владу, одірвав науку від робітників та селян. За тиждень буде, що і всі погроми жидівські на світі робив я... Кінчають підбурю- ванням до репресій. До такої міри безстидства не доходили ще ніколи куплені писаки, як ці ідейні комуністи»30. Книги Єфремова і його наукова робота стали об’єктом політичних чисток, хоча до публічної страти вченого у 1930 р., вони залишалися на полицях бібліотек. У 1928–1929 рр. його не критикували, а методично знищували. Статті самого Хвилі академік Єфремов відніс до «шаманської літератури», а організовану проти себе кампанію політичного переслідування вважав «не критикою, а повною компрометацією»31. У березні 1928 р., внаслідок застосування чергової продрозкладки з використанням репресій та вимерзання зернових, у південних районах УСРР були зафіксовані випадки голоду. «Отже, ні хліба, ні цукру, певне не буде. Голод у перспективі... – зазначав 20 березня Єфремов. – Може тому-то Хвиля так і напавсь на мене за «Без хліба»! Натяк побачили!.. А теперішній голод буде важче переносити, ніж голодні 1920–1921 роки»32. Інколи Хвиля намагався долучитися до соціально-економічних проблем, закликаючи «мобілізувати сили», переглянути ціни33. Методи і форми запровадження політичної цензури протягом другої половини 20-х рр. вирізнялися поєднанням відкритих публічних акцій владних структур та прихованих чисток репертуару театрів, книговидавничих планів, заборон, вилучень творів опальних письменників і вчених. Таємність цензури стосувалася рукописів статей, книг, які відхиляли політрецензенти НКО УСРР, а загалом агітпропвідділ ЦК Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 159 КП(б)У діяв тоді упереджувально, тобто наступально, ліквідовуючи опонентів і неблагонадійних. Він не дуже переймався у другій половині 20-х рр. очищенням книжкових полиць бібліотек від «націоналістичної літератури», позаяк тоді цей вид цензурної діяльності не мав тотального поширення, зосереджуючись на шельмуванні відомих вчених, літераторів, громадських діячів. Агітпропвідділ ЦК КП(б)У безпосередньо впливав на культурно- освітню справу, але у 1924–1927 рр., тобто за роки керування Нарком- осом УСРР О.Я. Шумським, котрий намагався позбутися прямого політичного втручання партійних органів у роботу НКО УСРР, між Хвилею і наркомом освіти не з’явилося ідеологічного тандему. Вони по- різному ставилися до українізації, до культури, а головне представляли партійну і державну структуру. Державне видавництво УСРР, яке друкувало книги Хвилі, підпорядковувалося офіційно Наркомосу, здійснювало його «культурно-освітні й політико-ідеологічні завдання»34. Всеукраїнське кіно-фото управління також перебувало у складі Головполітосвіти НКО УСРР – органу з виразними ознаками політичної цензури. До номенклатури НКО УСРР належали Державний науково- методологічний комітет та науково-методологічні комітети при головних управліннях НКО – соціального виховання, профосвіти та політичної освіти. Вони з’явилися у 1925 р., тобто за сприяння наркома Шумського. Управління політосвіти залишилося при Скрипнику, з яким Хвиля активно співпрацював весною 1928 р., викриваючи Волобуєва35. У 1929–1930 р. структура Наркомосу УСРР зазнала реорганізації, але залишилися підрозділи, які безпосередньо займалися цензурою: Управління політосвіти, науковими установами, Державний науково- методологічний комітет, Головний науково-педагогічний комітет, Управління в справах літератури та видавництва (Головліт). 22 червня 1930 р. Раднарком УСРР розглянув питання про реорганізацію Наркомосу УСРР, виокремивши його основні функції згідно поточних політико- економічних завдань: здійснення загальноідеологічного учбового та методичного керівництва всією системою освіти; централізоване пла- нування діяльності всієї культурно-освітньої системи УСРР; проведення організаційного, ідеологічного, навчального і педагогічного керівництва всією системою комуністичного виховання; керування і забезпечення умов розвитку літературною і мистецькою діяльністю; організація контролю всією видавничою діяльністю; керівництво і переведення українізації всіх учбових закладів36. Основним підрозділом, котрий займався професійно цензурною діяльністю у межах повноважень НКО УСРР, було Управління в справах літератури та видавництва (Головліт). Його очолював Н. Калюжний. Н.Годун 160 Він мав досвід освітньої роботи, а також революційної діяльності, позаяк у 1903–1907 рр. поділяв політичні принципи російської соціал- демократії, перебував у партії есерів протягом 1914–1917 рр., з 1917 р. член УПСР (лівої течії), у 1918 р. боротьбист, згодом у 1921 р. пристав до КП(б)У37. До 1923 р. працював у дипломатичному представництві в Австрії, Польщі, Німеччині, першим секретарем Повпредства СРСР у Празі. Знав журналістику, працював редактором. Структура Головліту була зумовлена його функціональним призначенням. Існував контрольний відділ, очолюваний П.С. Ломановим у липні 1930 р., політконтролером був О.Н. Волович, літературний відділ з штатними працівниками – політредакторами. Вони відповідали за конкретний напрямок роботи – редагування «чужоземної літератури», військової літератури, соціально- економічної. Функції фахової і одночасно політичної цензури виконували структурні підрозділи НКО УСРР: Управління політосвітою, Управління наукою, ДНМК, Головний науково-педагогічний комітет, методкоми головних управлінь – соцвиху, профосвіти, політосвіти. На початку 1933 р. відбулася чергова реорганізація центрального апарату Наркомосу. Основною структурною одиницею став сектор, діяльність якого будувалася за функціональною ознакою. «Функціонери, – зазна- чалося в інструкції відповідальних працівників апарату, – що виконують декілька споріднених функцій чи об’єктів об’єднуються у функціонально- галузеві групи»38. Головліт залишився, але його попередній персональний склад повністю «оновили», тому що багатьох тоді заарештували. Глобальна модернізація, яку наприкінці 20-х рр. започаткувало сталінське керівництво, стосувалася соціально-економічних і духовних основ суспільного розвитку. За таких умов підвищувалися ідеологічні функції партійно-радянських структур, зростала активність органів політичної цензури. На початку 1930 р. зазнала реорганізації і структура апарату ЦК КП(б)У, внаслідок якої безпосереднє відношення до цензурної діяльності мали – відділ агітації і масових кампаній та культурно-пропагандистський відділ. Перший мав функції масової роботи на виробництві, а також політичної агітації, тобто організатора соцзмагання, ініціатора трудових починань, зустрічних планів тощо. Структура культпропвідділу була дещо іншою, котрий мав сектори: пропаганди ленінізму та політики партії; викладання ленінізму у вузах, втузах, технікумах; народної освіти; науки; технічної пропаганди; газетно- журнальний; культурної роботи; мистецтва; партійних посібників. Агітпропвідділ 20-х рр. таких повноважень не мав. Фактично відбулося підпорядкування партійним органам системи освіти, культури, мистецтва, науки, хоча організаційно кожна залишалася ніби самодіяльною. У Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 161 1935 р., щоб завершити питання структури системи політ цензури, замість культпропвідділу було засновано 5 відділів: агітації та пропаганди, друку та видавництва; шкіл; культурно-освітньої роботи; науки; науково- технічних винаходів та відкриттів39. Структурні підрозділи НКО УСРР та ЦК КП(б)У упродовж першої половини 30-х рр. належали організаційно до єдиної політичної системи влади, відмінності між якими були нівельовані, позаяк партійні комітети мали право безпосереднього втручання в освітні справи. Політбюро призначало номенклатуру системи освіти40. Між наркомом освіти Скрипником та завідуючим відділом агітації, пропаганди і преси ЦК КП(б)У А.А. Хвилею, особливо у 1928–1929 рр., існував «творчий тандем». Вони долучилися до шельмування Шумського, Хвильового, Єфремова, Грушевського. Обоє входили до комісії, створеної політбюро ЦК КП(б)У, яка організувала «кампанію» проти Єфремова41. У 1929 р. їх разом відряджали на засідання виконкому Комінтерну громити КПЗУ, а коли Скрипник не з’являвся, то цю місію виконував Хвиля. Українські історики Ю. Шаповал42, В. Солдатенко43, досліджуючи партійні архіви, висвітлюють агресивну позицію Хвилі стосовно самого Скрипника весною–влітку 1933 р., тобто після зміщення наркома. Упродовж 1930– 1933 рр. (Скрипник – член політбюро ЦК КП(б)У і Хвиля – член ЦК КП(б)У) зустрічалися на з’їздах, пленумах, засіданнях політбюро. 29 лютого 1932 р. політбюро висунуло Хвилю членом редколегії з видання шеститомника творів Леніна українською мовою44, а в травні 1932 р. – до складу комісії по вибору академіків45. Статті і брошури Хвилі, опубліковані протягом 1930–1932 рр., тобто до призначення на посаду заступника наркома освіти, стосувалися національного питання, «інтернаціонального фронту»46. Він перебрав на себе функції теоретика, хоча йому бракувало знань. У грудні 1931 р. на нараді, яку скликав культпропвідділ ЦК КП(б)У, Хвиля запропонував «написати дійсно більшовицьку історію Комуністичної партії України»47, виокремлюючи себе в якості ініціатора. Спостерігалася тенденція номенклатурного змагання між Скрипником та Хвилею, а точніше між незручним і доволі авторитетним політиком та його протилежністю, підтриману центральною владою. 23 лютого 1933 р. політбюро ЦК КП(б)У затвердило Хвилю першим заступником наркома освіти, тобто він став правою рукою наркома освіти В.П. Затонського. Він очолив кампанію критики політичної діяльності Скрипника. На одному з перших засідань колегії Наркомосу, яке особисто проводив В. Затонський, його перший заступник був єдиним, хто згадував «націоналістичні збочення» Скрипника48. Н.Годун 162 24 квітня 1933 р. Хвиля надіслав до політбюро доповідну записку «Про стан на українському культурному фронті»49. Вона стала своєрідною програмою політичних чисток некомуністичної інтелігенції, керівних комуністичних кадрів на Україні. В апараті НКО УСРР та на місцях розпочалася кадрова чистка: з посад звільняли всіх, хто працював з Скрипником. Відтак понад 200 осіб залишились без роботи50. 20 травня 1933 р. на засіданні колегії слухали питання про реорганізацію Наркомосу51. Хвиля був членом комісії з питань виявлення «збочень в українізації»52 і долучився до реорганізації Головного репертуарного комітету. Змістовний і термінологічний аналіз статей заступника наркома освіти Хвилі, опублікованих протягом 1933–1934 рр., дозволяє говорити про його інквізиторську роль. Він наставляв педагогів і висував вимоги перед школою стосовно викладання історії й географії53, підкреслював свою безпосередню участь у кадрових чистках. «Минулого навчального року, – зазначав Хвиля 27 липня 1933 р., – ми провели велику боротьбу за очищення учительської армії від класово-ворожих елементів – петлюрівців, махновців, білогвардійців, куркульських недобитків»54. У серпні 1933 р. Хвиля заявив, що НКО УСРР «давав завдання всім областям переглянути склад завідувачів шкіл», щоб «вигнати класово- ворожі елементи, вигнати петлюрівсько-націоналістичні елементи»55. Його заклики про посилення «більшовицької пильності» свідчили про наступальний характер офіційної політичної цензури. Хвиля надрукував низку статей, у яких «викривав» «націоналістичні» твори М. Куліша – «Народний Малахій», М. Хвильового – «Вальдшнепи», критикував Леся Курбаса за спробу інсценізації п’єси Куліша56, згадував про Л. Кагановича, котрий сприяв подоланню «шумськизму»57. Хвиля намагався реалізувати себе й на «мовному фронті». 25 квітня 1933 р. при НКО УСРР почала діяти комісія, яка займалася ревізією українського правопису Скрипника від 6 вересня 1928 р. Звіт про її роботу віддзеркалювала стаття Хвилі, опублікована у журналі «Комуністична освіта». Комісія вирішила переглянути українську наукову термінологію, «очистити її від націоналістичного мотлоху та провести певну уніфікацію технічно-наукової термінології, що існує в СРСР і є зрозумілою для широких трудящих мас»58. Перегляду підлягали словники – ботанічний, сільськогосподарський, фізичний, математичний, фізичної географії, медичний, історичний та решта, ухвалених свого часу академічними інститутами. Терміни справді викликали певну складність, особливо для російськомовного читача. Незрозумілою була математична термінологія: «новорот» означав «період», «тяття» – «перетин», «остриця стята» – «зрізана піраміда», Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 163 «вогнище» – «фокус». Ревізія українського правопису відбувалася «шляхом знищення штучних бар’єрів, що їх досі створювано між українською термінологією та тою, що є в російській мові і являє собою спільну для обох мов»59. Дісталося і Скрипнику, котрий впроваджував «низку архаїчних форм та провінціялізмів, які відривали літературну мову від живої, і вбивали клин між мовами українською і російською»60. Мета і завдання «мовної чистки» виявилися напрочуд ясними: уніфікація української наукової термінології та її максимальне наближення до російської. Хвиля використовував войовничу термінологію, яка згодом стала зразковою для органів цензури: «буржуазно-націоналістична теорія», «українські фашисти», «українські націоналістичні елементи», «український націоналізм». В іншій статті Хвиля звинувачував Скрипника у дерусифікації та форсованому здійсненні українізації61. За редакцією Хвилі виходили книги з образотворчого мистецтва, збірники пісень62, які він особисто редагував. Його стиль вирізнявся політичною фразеологією, якою він досконало володів. Так, у статті про відкриття пам’ятника Шевченкові у Харкові заступник наркома освіти висловлював своє бачення монументальної пропаганди: «Пам’ятник – це не тільки виявлення пошани до певної людини. Це є політика, це є лінія в справах розвитку культури»63. Хвиля використовував сполучення «поет-кріпак», «селянський революціонер», «поет-революціонер», «українське панство», «революціонер-кріпак», вибудовуючи образ революціонера-демократа з українського поета. Згадав про «націоналіста Скрипника», котрий «провалив» перший міжнародний конкурс проекту спорудження пам’ятника Шевченкові. За сприяння Хвилі у с. Головчинці Жмеринського району розпочали будівництво середньої школи на честь У. Кармелюка, котрий народився і «бунтував» у районі64. На ХІІ з’їзді КП(б)У Хвиля членом ЦК партії разом з наркомом освіти В.П. Затонським65. У 1935 р. він став також членом ЦВК УСРР. Його накази як заступника наркома освіти стосувалися забезпечення шкіл методичною літературою, викладання історії України та СРСР, підготовки підручника з нової історії колоніальних і залежних країн, правил прийому до вищих навчальних закладів, конкурсу на кращий будинок колгоспника та червоний куточок. Не маючи базової педагогіч- ної освіти, Хвиля виконував функції політкомісара в Наркомосі, запроваджував принципи цензури в освітніх закладах, слідкував за їх дотриманням. 23 лютого 1936 р. його звільнили з НКО УСРР та призна- чили начальником Управління в справах мистецтв при РНК УСРР66, адже він був директором Інституту фольклору. Брав участь у роботі ювілейного комітету з святкування 15-ої річниці заснування театру ім. Франка, залишався членом комісії з видання творів Леніна українсь- Н.Годун 164 кою мовою. Тоді його друкували рідко. 16 березня 1937 р. Хвилю звільнили з посади начальника управління та директора інституту67. Політичні репресії 1937–1938 рр., ідеологічним обґрунтуванням яких він займався протягом 30-х рр., торкнулися й Хвилі. Обставини арешту Хвилі 13 серпня 1937 р., його допиту, звинувачень та розстрілу 10 лютого 1938 р. висвітлив Ю. Шаповал68. Виявляється, що у листопаді 1936 р. Хвилю особисто перевірили М. Єжов та Л. Каганович під час роботи 8-го надзвичайного з’їзду рад СРСР, але звернення П. Любченка до Сталіна врятувало колишнього боротьбиста Хвилю від розправи. У серпні 1937 р., етапований до Москви, він свідчив проти Любченка та інших «ексборотьбистів» у присутності самого Сталіна та деяких членів політбюро. Репресій зазнала і дружина Хвилі – Г.В. Терезанська-Гладкова, яка працювала редактором Партвидаву, а 27 жовтня 1937 р. військова колегія Верховного суду СРСР винесла їй смертний вирок69. Трагічний фінал української партноменклатури, яка стояла біля витоків формування та функціонування системи політичної цензури – М. Попова, М. Кіллєрога, А. Хвилі, Т. Тарана, І. Кулика та інших. Наприкінці серпня 1938 р. Головліт, яким свого часу опікувався Хвиля, організував вилучення книг з бібліотек, авторами яких були «вороги народу»70. До їх списку потрапили статті і промови Хвилі, які виходили у 20–30-х рр. Підсумовуючи науково-історичний аналіз політичної діяльності одного з високопосадовців партійно-радянських органів влади, тобто А.А. Хвилі, слід зазначити наступне: він мав великий вплив на освітньо-культурне життя суспільства, але не був креативною особис- тістю. Перебуваючи тривалий час на посаді головного агітпропівця України, Хвиля уособлював структуру політичної цензури, безпосередньо долучився до формування її організаційно-функціональних та політико- ідеологічних принципів, а також особисто займався їх реалізацією. Він очолив кампанію цькування Хвильового, Шумського, Волобуєва, а згодом і самого Скрипника, претендуючи на звання основного теоретика з національного питання. Упродовж 1928–1933 рр. відбулася активна політизація діяльності Наркомосу, перетворення його структурних підрозділів (Головліт тощо) у форпости відвертої ідеологічної цензури. Діяльність Хвилі на посаді заступника наркома освіти, яка тривала протягом 1933–1936 рр., мала виразні ознаки та функції політкомісара. Підрозділи НКО УСРР (управління політосвіти, науки, Головліт)та культпропвідділ ЦК КП(б)У тісно співпрацювали, вибудовуючи у такий спосіб єдину систему політичної цензури у царині освіти, науки, мистецтва. Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 165 1 Реабілітовані історією / АН України. Ін-т історії України. – К.; Полтава: Рідний край, 1992. – 401 с. 2 Рубльов О.С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). – К.: Ін-т історії України НАНУ, 2004. – С. 177, 326, 480; Кузьменко М.М. Науково-педагогічна інтелігенція в УСРР 20–30-х років. Донецьк: Норд-Прес, 2004. – 455 с. 3 Солдатенко В.Ф. Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника. – К.: Книга пам’яті України, 2002. – 352 с.; Марочко Василь, Хілліг Гьотц Репресовані педагоги України: жертви політичного терору 91929–1941). – К.: Науковий світ, 2003. – 301 с.; Виговський М.Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. – К.: Ґенеза, 2005. – 308 с. 4 Білокінь С. Начерк історії совєцької цензури // Масовий терор як засіб дер- жавного управління... – С. 65–74; Масненко В.В. Цензура в під радянській Україні 20-х років: система, інституції, репресивна політика // Сучасність. – 1997. – № 6. – С. 81–90; Ченцов В. Табу – на думку, заборона на слово: за матеріалами роботи політконтролю НК ДПУ у 20-ті рр. // З архівів ВЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 1994. – № 1. – С. 12–28; Шаповал Ю. Комуністична цензура в Україні: штрихи до портрета // Україна ХХ ст.: особи та події в контексті важкої історії. – К., 2001. – С. 158–207; Автушенко І.Б. Тоталітаризація культурної сфери суспільного життя в УРСР (20–30-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис... канд. істор. наук. – К., 2001. – 20 с.; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.) Історико- статистичне дослідження: Автореф. дис... докт. істор. наук. – Донецьк, 2003. – 38 с. 5 Хвиля (Олінтер) Андрій Ананьєвич (1898–1938) – член УПСР до червня 1919 р., згодом КП(б)У, голова губпарткому Вінниччини (1920), секретар Жито- мирського губкому КП(б)У та голова Сумського ревкому у 1920–1921 рр., заступник агітпропвідділу Одеського губкому КП(б)У у 1924 р. На Х з’їзді КП(б)У у листопаді 1927 р. обраний членом ЦК, залишаючись ним до серпня 1937 р. Завідуючий культпропвідділом ЦК КП(б)У (1928–1933), заступник наркома освіти УСРР (1933–1936), начальник управління мистецтв при РНК УСРР (1936–1937). Заарештований 13 серпня 1937 р., засуджений до розстрілу 10 лютого 1938 р. 6 Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). – К., 2000. – С. 133. 7 Там само. 8 Там само. – С. 334. 9 Хвиля А. Національні меншости на Україні // Коммунист. – 1926. – 7 апр., № 78. 10 Хвиля Андрій Антисемітизм // Комуніст. – 1927. – 8, 9, 12–14 липня, № 153, 154, 156, 157, 158. 11 Там само. – 12 липня, № 156. 12 Хвиля Андрій Поширення прав місцевих органів влади // Комуніст. – 1927. – 10 липня, № 155. Н.Годун 166 13 Хвыля А. Национальный вопрос на Украине. – Х.: Госиздат Украины, 1926. – 129 с. 14 Хвиля Андрій Про наші літературні справи (до дискусії) // Комуніст. – 1926. – 24, 25, 28 квітня, № 93, 94, 97. 15 Хвиля Андрій Русотяпство // Коммунист. – 1926. – 26 апр., № 97. 16 Хвиля Андрій Ясною дорогою // Комуніст. – 1927. – 15 травня, № 109. 17 Там само. 18 Хвиля Андрій Думки про «Комуніст» // Комуніст. – 1927. – 16 червня, № 134. 19 Хвиля Андрій Проти українського й російського націоналізму // Комуніст. – 1927. – 23 жовтня, № 243. 20 Затонський В. Про думки тов. Хвилі // Комуніст. – 1928. – 11 квітня, № 108. 21 Хвиля А. Ларінська русотяпська «практика». Уривок із статті «Проти українського й російського націоналізму» // Більшовик України. – 1927. – № 11. – С. 69–75. 22 Хвиля Андрій Проти українського й російського націоналізму // Х.: Пролетарій, 1927. – 88 с.; Ясною дорогою: (Рік на літературному фронті). – Х.: Держвидав України, 1927. – 245 с.; Від ухилу у прірву: (Про «Вальдшнепи» Хвильового). – Х.: Держвидав України, 1928. – 56 с. 23 Єфремов Сергій Щоденники. 1923–1929. – К., 1997. – С. 453. 24 Там само. – С. 667. 25 Хвиля Андрій Під академічним забралом // Комуніст. – 1928. – 23, 24, 25 вересня. 26 Єфремов Сергій Зазнач. праця. – С. 670. 27 Там само. – С. 682. 28 Таран Ф. Адвокати академіка С. Єфремова // Комуніст. – 1928. – 17 листопада, № 264. 29 Наукові працівники плямують антирадянський виступ академіка Єфремова // Комуніст. – 1928. – 30 листопада, № 278. 30 Єфремов Сергій. Зазнач. праця. – С. 693. 31 Там само. – С. 704. 32 Там само. – С. 747. 33 Хвиля А. Мобілізувати всі сили // Комуніст. – 1927. – 22 травня. 34 Збірник чинного законодавства УСРР про народню освіту. – Х., 1927. – С. 11. 35 Новохатько Л.М. Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку України в контексті національної політики (20−30-ті рр. ХХ ст.). − К., 1998. − С. 127−140. 36 ЦДАВО України. − Ф. 539. − Оп. 7. − Спр. 242. − Арк. 27−28. 37 Там само. − Ф. 1. − Оп. 11. − Спр. 2990. − Арк. 1−8. 38 Там само. − Ф. 166. − Оп. 11. − Спр. 37. − Арк. 2. 39 Лозицький С.В. Зазнач. праця. − С. 134−135. 40 Див.: Виговський М.Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920−1930-х років: соціальне походження, персональний склад та функції. − К.: Генеза, 2005. − 308 с. Політична діяльність А. Хвилі в УСРР (1926–1936 рр.)... 167 41 Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ−НКВД. Трагічне десятиліття: 1924−1934. − К., 1996. − С. 228. 42 Шаповал Ю.І. Україна 20−40-х років: сторінки ненаписаної історії. − К., 1993. − С. 231. 43 Солдатенко В.Ф. Незламний... − С. 219−220. 44 ЦДАГО України. − Ф. 1. − Оп. 6. − Спр. 205. − Арк. 131. 45 Там само. − Спр. 236. − Арк. 96. 46 Хвиля А. До розв’язання національного питання на Україні. − Х., 1930. − 160 с.; Інтернаціональним фронтом: (Про проблеми нацменшин) // Більшовик України. − 1931. − № 15. − С. 10−17; КП(б)У в боротьбі за ленінську націо- нальну політику // Там само. − 1932. − № 17−18. − С. 64−116; № 19−20. − С. 15−47. 47 ЦДАГО України. − Ф. 1. − Оп. 20. − Спр. 4207. − Арк. 2−3. 48 ЦДАВО України. − Ф. 166. − Оп. 11. − Спр. 20. − Арк. 72. 49 ЦДАГО України. − Ф. 1. − Оп. 20. − Спр. 6214. − Арк. 1. 50 На фронті культури. − К., 1935. − С. 107. 51 ЦДАВО України. − Ф. 166. − Оп. 11. − Спр. 43. − Арк. 1−11. 52 Там само. − Спр. 3. − Арк. 18. 53 Хвиля А. Дитина і школа // Комуніст. − 1933. − 8 червня, № 131. 54 Хвиля А. Виховувати молоде комуністичне покоління // Комуніст. − 1933. − 27 липня, № 172. 55 Хвиля А. По-більшовицькому зустріти новий навчальний рік // Комуніст. − 1933. − 5 серпня, № 193. 56 Хвиля А. Співець українського націоналізму // Комуніст. − 1934. − 12 вересня, № 212; Лицар Малахіанського образу // Там само. − 6 жовтня, № 245. 57 Хвиля А. До історії боротьби за ленінську національну політику на Україні // Комуніст. − 1933. − 17 листопада, № 277. 58 Хвиля А. Знищити націоналістичне коріння на мовному фронті // Комуністична освіта. − 1933. − № 6. − С. 16−17. 59 Там само. − С. 18. 60 Там само. − С. 21. 61 Хвиля А. Бойові завдання роботи школи // Більшовик України. − 1933. − № 11. − С. 67−78. 62 Хвиля А. Збірник народних пісень // Літературна газета. − 1935. − 6 квітня, № 15; До перебудови образотворчого фронту. − К., 1934. 63 Хвиля А. Пролетаріат збудував пам’ятник Т.Г. Шевченкові // Соціалістична Харківщина. − 1935. − 24 березня. 64 Збірник наказів НКО. № 7. Арт. 32. − К., 1936. 65 Склад ЦК КП(б)У // Вісті ЦВК УСРР. − 1934. − 24 січня. 66 ЗЗ УСРР. − 1936. − № 10. − Арт. 48. 67 ЦДАГО України. − Ф. 1. − Оп. 6. − Спр. 440. − Арк. 98. 68 Шаповал Ю.І. Україна 20−50-х років... − С. 223−233. 69 Там само. − С. 232. 70 ЦДАГО України. − Ф. 1. − Оп. 16. − Спр. 15. − Арк. 413.

Ähnliche Einträge