Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення
На підставі джерел, які дійшли до нашого часу, проаналізовано соціальну структуру оточення подільських князів Коріатовичів (друга половина XIV ст.), персональний склад та ймовірне походження князівських наближених. Подано біограми всіх осіб, що згадуються у надавчих документах Коріатовичів....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5251 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення / В.М. Михайловський // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 34-47. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-5251 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-52512010-01-14T12:00:54Z Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення Михайловський, В.М. Студії На підставі джерел, які дійшли до нашого часу, проаналізовано соціальну структуру оточення подільських князів Коріатовичів (друга половина XIV ст.), персональний склад та ймовірне походження князівських наближених. Подано біограми всіх осіб, що згадуються у надавчих документах Коріатовичів. The article focuses on the rule of the Koriatovych Dukes on the territory of Podillia in the second half of the 14th century. Based on the available document sources the author analyzes a social structure, nomenclature, and presumable origin of the members of their social circles. The appendix includes biographical entries that cover the persons mentioned in the Koriatovych’s documents. 2009 Article Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення / В.М. Михайловський // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 34-47. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5251 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Студії Студії |
| spellingShingle |
Студії Студії Михайловський, В.М. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| description |
На підставі джерел, які дійшли до нашого часу, проаналізовано соціальну структуру оточення подільських князів Коріатовичів (друга половина XIV ст.), персональний склад та ймовірне походження князівських наближених. Подано біограми всіх осіб, що згадуються у надавчих документах Коріатовичів. |
| format |
Article |
| author |
Михайловський, В.М. |
| author_facet |
Михайловський, В.М. |
| author_sort |
Михайловський, В.М. |
| title |
Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| title_short |
Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| title_full |
Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| title_fullStr |
Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| title_full_unstemmed |
Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| title_sort |
правління коріатовичів на поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5251 |
| citation_txt |
Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення / В.М. Михайловський // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 34-47. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlovsʹkijvm pravlínnâkoríatovičívnapodíllí1340ví1394rrsocíalʹnastrukturaknâzívsʹkogootočennâ |
| first_indexed |
2025-07-02T08:23:04Z |
| last_indexed |
2025-07-02T08:23:04Z |
| _version_ |
1836522756666032128 |
| fulltext |
34 В.М.Михайловський
210 Tyszkiewicz J. Z badań nad wczesnośredniowiecznym osadnictwem górnego dorzecza
Odry. Pierwotne brzmienie і umiejscowienie Lupiglaa i Golensizi tzw. Geografa Bawarskiego //
Studia z dziejów osadnictwa. – T.1. – Warszawa, 1963. – S.7–72.
211 Wojciechowski Z. Najstarszy ustrój plemienno-szczepowy i administracja do roku 1139
// Historia Śląska od najdawniejszych czasów do roku 1400. – T.1. – Kraków, 1933;
Hołubowicz W. Śląsk w epoce wspólnoty pierwotnej // Historia Śląska. – T.1. – Cz.1. – Wrocław,
1960. – S.127; Tyszkiewicz J. Z badań nad wczesnośredniowiecznym osadnictwem górnego
dorzecza Odry. – S.7–72.
212 Semkowicz W. Geograficzne podstawy Polski Chrobrego. – Kraków, 1925. – S.23;
Rospond S. Dzieje polszczyzny śląskiej. – Katowice, 1959. – S.53; Tyszkiewicz J. Z badań nad
wczesnośredniowiecznym osadnictwem górnego dorzecza Odry. – S.7–72.
The article summarizes the attempts localization of Slavic tribes at the source of
IX century – «Geographus Bavarus». A clarification of international trade routes in
accordance with the hypothesis of J.Herrmann and related new versions ethnic
classification.
В.М.Михайловський*
ПРАВЛІННЯ КОРІАТОВИЧІВ НА ПОДІЛЛІ (1340-ві – 1394 рр.):
СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА КНЯЗІВСЬКОГО ОТОЧЕННЯ**
На підставі джерел, які дійшли до нашого часу, проаналізовано соціальну
структуру оточення подільських князів Коріатовичів (друга половина XIV ст.),
персональний склад та ймовірне походження князівських наближених. Подано
біограми всіх осіб, що згадуються у надавчих документах Коріа товичів.
Майже півстолітнє правління на Поділлі князів Коріатовичів залишило
настільки помітний слід у джерелах, що й до сьогодні є предметом досліджень,
навіть коли йдеться про вже давно відомі та опрацьовані матеріали. Дискусії три-
вають навколо кількох основних питань, насамперед щодо початку правління
онуків Ґедиміна на Поділлі. Деякі дослідники пов’язували (і досі пов’язують) це з
виправою Ольґерда проти татар та битвою на Синіх Водах. І тут ідеться не так про
її місце, як про датування – чи то початок 1350-х рр., 1362 р. або ж 1397–1398 рр.
Останніми, хто писав про ці події, були Ф.Шабульдо1 та Я.Куртика2. Якщо другий
датує прихід Коріатовичів на Поділля приблизно 1349 р., то першого цікавить не
стільки рік появи тут нових володарів (він називає 1362 р., тобто усталену дату
виправи Ольґерда), а, власне, статус території, за яку точилася боротьба. Ідеться
про так званий кондомініум, тобто спільне татарсько-литовське або татарсько-
польське володіння подільськими землями. Вочевидь, ані татари, ані нові госпо-
дарі, князі Коріатовичі, не мали у своєму розпорядженні достатньо сил та ресур-
сів, щоби повністю контролювати Велике Поділля3.
Не підважуючи тверджень обох дослідників, варто згадати факт другого похо-
ду Казимира III на руські землі (1349 р.) із метою остаточного вреґулювання влас-
них претензій на ці території, а також угоду від 1350 р. з Людовіком Угорським
про успадкування польської корони після смерті Казимира в разі відсутності у
того нащадків. Усе це досить добре узгоджується як із подальшими васальними
стосунками Коріатовичів та Казимира (як мінімум від 1366 р.) й Людовіка (з
* Михайловський Віталій Миколайович – канд. іст. наук, наук. співроб. музею
Національного університету «Києво-Могилянська академія».
E-mail: Mykhaylovsky@ukma.kiev.ua
** Стаття написана в рамках проекту, підтриманого Gerda Henkel Stiftung (про-
ект AZ 23/SR/05).
35Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура...
1377 р.). Вочевидь, брати відчували реальну потребу у протекції, адже віддале-
ність Поділля від Литви не дозволяла сподіватися на допомогу з боку великого
князя литовського або сусідніх удільних князівств, що перебували під владою
Ґедиміновичів, а розміри території та сусідство з татарами підштовхували їх до
подібного вибору. Для Коріатовичів протекція сильного володаря була запорукою
утвердження себе у цій частині Європи як удільних володарів. Для Казимира ж це
було наступним кроком у справі підпорядкування східних обширів колишнього
Галицько-Волинського князівства (Руського королівства).
Остаточно утвердившись на початку 1370-х рр. у статусі володарів Поділля,
Коріатовичі прагнули реально забезпечити своє панування на цій території.
Виходячи з наявних у нашому розпорядженні джерел, можемо окреслити кілька
напрямів їх діяльності. Одним із найважливіших актів було надання місту
Кам’янцю самоврядування (1374 р.). Також князі подбали про заснування тут
католицької єпархії (1370-ті рр.). Близько 1370 р. було даровано права на земель-
ні володіння домініканському монастиреві у Смотричі (підтверджено у 1375 р.).
Маємо кілька земельних надань для місцевих панів, зокрема Немирі – на Бакоту
із селами (1388 р.), Гринькові – на Сокілець із селами (1391 р.) та Бедриху – на
села у Скальському повіті (1392 р.).
На зовнішньому напрямку важливого значення (поряд із татарським) набуває
молдовський вектор. Невдала спроба Юрія Коріатовича у 1374 р. посісти престол
володаря скінчилася його отруєнням4. Оскільки, як припускає Я.Тенґовський,
одруження майбутнього господаря Петра з Анастасією, донькою Коріата і сестрою
подільських володарів, могло відбутися близько 1370 р., а, своєю чергою, Петро
став володарем після отруєння Юрія, то зрозуміло, чому увага до справ у сусідній
Молдові була одним із важливих напрямків діяльності князів5. Також варто зга-
дати привілеї князів Олександра (1375 р.) і Федора (1385 р.) Коріатовичів краків-
ським купцям на ведення справ у межах Поділля – адже обидві сторони угоди
прагнули у такий спосіб забезпечити стабільність та прогнозованість східної тор-
гівлі.
Одним із головних документів, що вийшов з канцелярії князів Коріатовичів,
був акт надання місту Кам’янцю самоврядування, тобто маґдебурзького права
(1374 р.). Про цей документ історики сперечаються із середини XIX ст., адже
йдеться про перший на українських землях акт надання місту самоврядування
верховним володарем незахідної традиції, та й не зовсім за класичними взірцями.
І Олександр, і Юрій Коріатовичі у своєму привілеї, писаному руською канцеляр-
ською мовою, зіґнорували більшість засад, на яких подібний тип самоврядування
поширювався до них (приклад Львова, на який, імовірно, вони могли взорувати-
ся). Те, що документ не містить згадки про раду, а лише визначає межі міської
юрисдикції і надає міщанам 200 ланів6, що було вдвічі більше, аніж у привілеї
Казимира III Львову7, залишає дослідникам історії Кам’янця-Подільського широ-
ке поле для різноманітних припущень.
Важливо підкреслити, що надання Кам’янцю міського права майже збіглося
у часі з аналогічним актом князя Владислава Опольського для Галича (19 листо-
пада 1374 р.)8. Та й Львів, а також Санок повторні привілеї на міське право здо-
були, відповідно, у 1356 та 1366 рр.9 Перемишль повторно отримав його аж у
1389 р.10 Ще одним прикладом є Коломия. У 1395 р. місто одержало герб (короно-
вану голову орла) і право на проведення щотижневих торгів11. Свідченням наяв-
ності тут самоврядування, та ще й розділеного за етнічно-релігійною ознакою, є
згадка про руського війта Коломиї – Воронка12.
Проте через брак джерел ми не можемо дати точну відповідь на питання –
яким взірцем користувалися Коріатовичі при наданні місту самоврядування? Для
кого (всього міста чи для окремої громади) вони видали привілей 1374 р.? І хто
реально ним користувався? Уже не кажучи про те, що ж спонукало їх до цього
36 В.М.Михайловський
кроку? Не вдаючись до подальшого розгляду цього питання, зазначимо лише один
факт. Протягом XV ст. кам’янецькі міщани, які вирішили перейти під міську
юрисдикцію Львова, були винятково нащадками вихідців або ж вихідцями з
німецьких земель13. Це стосується не тільки Кам’янця. Наприклад, у міській раді
Львова серед лавників протягом 1382–1387 рр. зустрічаємо Фрича зі Смотрича14.
Розглядаючи документи, що виникли протягом тривалого діархічного прав-
ління на Поділлі Коріатовичів, спробуємо окреслити соціальну структуру князів-
ського оточення у зазначений період15. Отже, на верхньому щаблі бачимо самих
князів, братів Коріатовичів: Юрія, Олександра, Костянтина, Бориса, Федора,
Василя (Семен Юрійович, як імовірний син Юрія Коріатовича, з’являється лише
раз серед свідків документа, виданого представниками старшого покоління).
У документах вони виступають або парою, або поодинці. Загалом такий спосіб
правління не є чимось надзвичайним для того часу. Варто згадати хоча б правлін-
ня галицько-волинських князів Андрія і Лева Юрійовичів, які в документі від
9 серпня 1316 р. засвідчували добросусідські стосунки з Тевтонським орденом.
Титулатуру князів у цьому латиномовному документі подано так: Andreas et Leo,
Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Lademiriae (Андрій і Лев, Божою
милістю князі всієї Руської, Галицької та Володимирської землі)16. Певним дисо-
нансом щодо позначення самих себе у власних документах виглядає лист Костян-
тина і Бориса Коріатовичів до римського понтифіка Урбана VI із проханням про
заснування єпископства на підвладних їм землях. Тут не так важливий текст
документа, як титулатура князів – nobilium virorum C[onstantinus] et B[oris]
ducum Podolie (шляхетні володарі17 Костянтин і Борис князі Поділля)18. Але варто
зауважити, що йдеться про звернення до святого престолу, отже, тут могла бути
зовсім інша традиція складання формуляру.
Далі бачимо князя, можливо залежного або близького співпрацівника Коріа-
то вичів – Василя Вінницького (або Божського). На думку сучасного польського
історика Я.Тенґовського, він є протопластом цілої низки князівських родин укра-
їнських земель, а саме Збаразьких, Порицьких, Вишневецьких та Воронецьких19.
Цій проблемі дослідник присвятив кілька праць, де обґрунтовує думку, що князь
Василь Вінницький із великою долею ймовірності може бути батьком Федька
Несвизького20. Цю ж версію підтримав у своїй останній публікіції і Я.Куртика21.
Аналіз документів, пов’язаних із князем Василем і Федьком Несвизьким, а також
історичних подій з кінця XIV ст. по кінець 1430-х рр., провокує до висування як
робочої гіпотези про локалізацію міста Божського22.
Наступний щабель займають пани23, під якими у документах Коріатовичів
виступають восьмеро осіб: власник Сокільця пан Гринько, власник Бакоти пан
Немиря, власник Язлівця пан Рогозка, а також пани Бедришко, Вишко Товстий,
Прокіп, Павло Слупич і Михайло Процевич. Із цієї групи маємо і князівських
урядників – Гринька, який був червоногродським і подільським старостою, та
Рогозку, що був старостою у Смотричі та Язлівці (див. біограми).
Решту свідків, які згадуються у документах, відносимо до нижчої групи –
зем’ян та бояр, або князівських слуг і двірських24. Певну ієрархію цієї групи
можемо побачити у привілеї Юрія та Олександра Коріатовичів для міста Кам’янця
(1374 р.): «...Który bojarzyn, albo sługa kniazyi albo ziemianin...» («...Котрий
боярин, або слуга князя або зем’янин...»), «...Który bojarzyn, albo słuzebnik kniazi,
albo ziemianin...» («...Котрий боярин, або служебник князя або зем’янин...»). Далі
у тексті цього документа бачимо наступний перелік: «…Jesli będzie kniasz, ziemia-
nin albo dworzanin…» («…Якщо князь, зем’янин або двірський…»)25.
На превеликий жаль, лише незначна кількість із них згадується у джерелах
бодай ще один раз. Відтак особи, про яких ми знаємо тільки їх імена, залишають-
ся прак тично невідомими. Загалом складність з ідентифікацією зумовлена не
стільки вкрай слабкою джерельною базою, як, насамперед, різночитаннями щодо
37Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура...
тих самих осіб у документах руської та латинської традицій. Зокрема, останні, які
дійшли до нас у пізніших копіях (здебільшого другої половини XVIII ст.), став-
лять перед дослідниками складні ребуси щодо визначення осіб з оточення
Коріатовичів.
Якщо подивитися на сусідні території, то, окрім князів (ідеться про руський
домен короля26), ми бачимо ті ж самі категорії привілейованої верстви. У докумен-
ті Владислава II Яґайла від 16 жовтня 1395 р., яким король надав місту Коломиї
право щотижневого торгу і міський герб, зустрічаємо перелік тогочасної шляхти:
«...Quocirca vobis omnibus et singulis capitaneus, baronibus, nobilibus, tenutarys,
woiewodis ceterisque terre nostre Russie» («...До того ж усі й поодинці старости,
пани, шляхтичі, зем’яни, воєводи всієї нашої руської землі...»)27. Таким чином,
бачимо старост (намісників), панів, бояр або зем’ян, державців та воєвод. Ще
одним документом, де бачимо структуру шляхетського соціуму не тільки Корони
Польської, а й Великого князівства Литовського, є відомий акт адаптації
литовських шляхетських родів до гербових братств коронної шляхти. Отже, з
боку Корони: «Proinde nos praelati, barones, nobiles et proceres regni Poloniae...»
(«А також прелати, пани, шляхта та васали Королівства Польського…»), «...nobili-
bus boyaris terrarum Lithuaniae...» («…шляхта, бояри Литовської землі…»), «…baro-
num et nobilium terrarum Lithwaniae…» («…пани та шляхта Литовської землі…»)28.
Гарним прикладом міг би слугувати начебто білінґвічний документ від 19 жовтня
1404 р. про суперечку між королем Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою й Ельжбе-
тою Пілецькими щодо міста Тичин і Заліської волості – адже маємо два документи,
скріплені пергаментним шнурком, один з яких написано руською мовою, а другий –
латиною. Але, на превеликий жаль, у руському варіанті відсутні означення
категорій свідків, малопольського панства та руського зем’янства. Натомість
латиномовна версія документа на їх означення використо вує знані нам категорії
«шляхтичів та зем’ян руської землі» («nobiles et terrigene terre Russie»)29.
Із документів, писаних руською мовою, маємо такі приклади означення
шляхти залежно від персонального складу: «…а при том были бояре земяне»
(1378 р.), «…иных добрыхъ людии землянъ много было» (1391 р.), «…иных при
томь веле добрыхь велебныхъ шляхетных было» (1414 р.), «…А на то были сведце,
добрии панове…» (1421 р.)30.
Отже, неоднорідність привілейованого прошарку на руських землях у XIV ст.
виглядала як певний симбіоз. З одного боку, більш ієрархізована польська корон-
на система, що складалася з панів, шляхти та державців і будувалася за двома
ознаками – адміністративно-урядницькою й походженням. З іншого, руського та
литовського, боку бачимо панів, зем’ян і бояр. Якщо додати ще й князів, то
русько-литовська структура виглядає більш складною за походженням, адже
князі, як це видно на прикладі свідків із документів Коріатовичів, не завжди нале-
жали до роду Ґедиміновичів.
Навіть попри те, що співпрацівники Коріатовичів згадуються у джерелах
всього декілька разів, можемо зробити висновок про досить строкатий їх склад.
За аналізом імен можемо побачити тут кількох вихідців із західних країв. Про
такий стан справ на руських землях маємо промовисту згадку у документі для
Ходка Чемеровича: «…и иныхъ много было при томъ добрыхъ людий: полянъ
(вихідців з польських етнічних територій – В.М.) и руси»31.
Утверджуючи власну адміністрацію на Поділлі, Коріатовичі спиралися на
замкову систему. Із цим пов’язані знані нам із джерел замкові воєводи у Кам’янці,
Смотричі, Червоногроді та Язлівці. На жаль, про урядників інших подільських
замків нам нічого невідомо. У даному випадку важливими є надання для Немирі
на Бакоту і Гринька на Сокілець. Ці великі надання можна з певною долею ймо-
вірності прирівняти до посідання уряду замкового воєводи, та й отримали їх люди
з найближчого оточення князів Коріатовичів (особливо це стосується Гринька та
38 В.М.Михайловський
Немирі). Поза джерелами залишилися замки Меджибіж, Скала, Божський,
Вінниця, Брацлав, Черкаси, Звенигород. Наявність воєводи в Язлівці дозволяє
припустити, що вони були й у досить невеликих населених пунктах. Зокрема,
таку практику для XV ст. можна побачити на прикладах Бара, Зінькова, Сатано-
ва, коли невеликий замок ставав центром замкового повіту32.
Отже, за наявними джерелами можемо реконструювати персональний склад
воєвод: кам’янецький – Малинтович Остафій Матвій (1374 р.), смотрицький –
Олешко (1374 р.), червоногродський – Гринько (1374 р.), Рогозка з Язлівця
(1375 р.)33. Серед цього загалу виділяється уряд Гринька, майбутнього володаря
Сокільця. Під 1375 р. він зазначений як подільський староста. Водночас у русько-
му домені короля з середини 1350-х рр. при будь-якому верховному володареві
цієї території існує уряд ґенерального руського старости (пан староста руської
землі Отто Пілецький (1359, 1368 рр.), пан Андреяш староста руський (1377 р.)34;
capitaneus noster generalis, capitaneus terre Russie generalis35). Через брак джерел
ми не можемо напевно стверджувати, що уряд, який Гринько тримав у 1375 р., був
головним, ставши прообразом уряду ґенерального подільського старости. Але
навряд чи для подільського старости вживалася така формула – «сталося при дер-
жаве пана Оти Старости руської землі»36, адже на Поділлі староста мав над собою
князя, точніше ціле гроно князів. І урядування старости з рук князя, вочевидь,
відрізнялося від старостування на теренах руського домену короля.
Наявність підчашого може свідчити про спробу заснування ієрархії урядників
князівського двору на взірець дворів Казимира, Людовіка або Владислава Ополь-
ського (підчаший – Франчко (1388 р.))37. А інформація про трьох писарів упро-
довж 18 років свідчить про потребу в їх праці (писарі Супрон (1375 р.), Андрій
Морхина (1391 р.), Грегор (1392 р.)).
Згідно з документами, які дійшли до наших днів, і на яких зазначено свідків,
персональний склад князівського оточення має такий вигляд:
1374 р.: Свідки акту князів Юрія та Олександра Коріатовичів на міське право
для Кам’янця (за копією з 1791 р.): «A swiadkowie nato. Kamieniecki wojewoda
Ostaphy Matwÿ Malintowicz, y z bratem swoim Semianem; Hryńko czerwonogrodzki
wojewoda, Olesko smotrycki wojewoda, Olesko Hołodanic, Waśko Kobiac. ... A pisan
list w zamku kamienieckim ... Ręką Suprona pisarza kniażego»38.
1375 р.: У документі князя Олександра Коріатовича для смотрицьких доміні-
канців свідками є «Гринко панъ староста подольскии, смотрицкий воевода
Ро гозка, Прокоп, Семенко Карабчеевский»39.
1375 р.: Документ князя Олександра Коріатовича для краківських купців (без
свідків)40.
1385 р.: Документ князя Костянтина Коріатовича для краківських купців (без
свідків)41.
1388 р.: Документ князів Костянтина і Федора Коріатовичів для пана Немирі
на Бакоту з селами Студениця, Привороття, Підтеремці, Ходорівці, Борсуківці,
Молодове, Онисимівці, Бронниця, Лядава і Бучаї. Свідками цього документа є
«... knjaz’ Semen Juriewič, knjaz’ Vasilij Vinnickij, pan Hrynko Sokoleckij, Pavel
Slupič, Vyško Tolstyj, Chodko Čemerevič, Vyško Chudyj, Paško Vasnovič, Adamko
Sverščkovskij, Bedryško, Hotart Peč, Francko kniažy počašyj, Bernart Meškovskij,
Michajlo Procevič, Jakuš Cietko, Michal Popovič, Lutko Hnievomir, Chodor Verozub,
Plomen Skerdo, Paško Buslovič, Jacko...»42.
1391 р.: 20 червня у Смотричі князь Федір Коріатович надає своєму слузі пану
Гриньку Сокілець із прилеглими селами. Серед свідків цього документа «панъ
Немиря бакотьскии, Янушко Скепецьскии, Михаило Процевичь, Павелъ Ступич,
Печь Шюмозкии, панъ Рогозка, панъ Бедришко, Ходко Верозубъ, панъ Вышко
Толъстыи, Ходько Чемеревич, панъ Прокопъ, Пашко Васнович. А писалъ листъ
княжии писарь Аньдреи Морхына…»43.
39Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура...
1392 р.: Князь Федір Коріатович надає панові Бедришку чотири села. Свідка-
ми документа є «pan Niemierza bakocki, p[an] Paweł Stupicza, p[an] Michaiło
Proczowicz etc. ... A pisał ten list Hreor...»44.
З усіх згаданих на документах князів Коріатовичів свідків лише деякі змогли
зробити кар’єру на Поділлі за наступних володарів цих земель. Серед них пан
Бедрих (Бедришко), який у 1392 р. отримав від князя Федора чотири села у
Скальському повіті. Він був вихідцем із Сілезії і користувався гербом «Сверчик»,
через що його нащадки йменувалися Сверчами (Свірчами). Появу на Поділлі
Бедриха пов’язуємо з діяльністю князя Владислава Опольського, а враховуючи
той факт, що більшість родин, які користувалися згаданим гербом, походили з
Намисловської та Опольської округ45, це припущення видається дуже слушним.
Уже його син, Миколай Бедрих (або просто Бедрих, через що їх часто плутають і
вважають однією особою), отримавши під час Вітовтового володіння Поділлям
(1411–1430 рр.) низку надань, вийшов на чільне місце серед місцевого панства. Не
дивно, що саме його згадано у джерелах як першого кам’янецького каштеляна
(1436/1437–1441 рр.)46. До сілезької «діаспори» можемо залучити ще і його
далекого родича Адамка Сверчковського та Пашка Бусловича.
Приклад Ходка Чемеровича, імовірно шляхтича з Перемишльської землі, де є
село Чемеровичі, і з яким у XV ст. пов’язана родина Чемеровських (Чемерсь-
ких)47, є доволі цікавим, якщо подивитися на його участь як поважного свідка
різноманітних актів того часу – від виданих князем Федором Коріатовичем
(1391 р.) до виданих князем Федором Любартовичем (1411 р.). Слід також згадати
і про бенефіції від Яґайла та участь у вирішенні суперечки між Яґайлом та Ядві-
ґою й Ельжбетою Пілецькими (1404 р.)48.
Імовірно, деякі пани та зем’яни намагалися не поривати давніх стосунків із
представниками династії Ґедиміновичів, але в нових реаліях змушені були
маневрувати між королем та удільними князями. Для прикладу, пан Ленько
Зарубич, староста і жидачівський воєвода князя Федора Любартовича, після
1430 р. перебував серед оточення князя Свидриґайла та отримав від нього низку
сіл у Луцькій і Кременецькій волостях (у тому числі Олику)49.
Через часту зміну верховних володарів та їх представників, а також з огляду
на статус Поділля, подібну практику бачимо за часів Вітовта, коли пани з Бучача,
згадуваний уже Бедришко та інші, були лояльними до великого князя литов-
ського, але з його смертю швидко зробили вибір на користь Яґайла.
Зважаючи на наявну джерельну базу, можна зробити деякі висновки. Отже
Коріатовичі прагнули впровадити прив’язану до існуючої системи замків адміні-
стративну модель та утворити власну надвірну урядницьку ієрархію. Про це
свідчить наявність старост, замкового воєводи та підчашого. На жаль, ми не
можемо чітко окреслити структуру у цілому.
Зіставлення зазначених у документах Коріатовичів свідків із наявними
джерелами другої половини XIV – першої третини XV ст. дозволяє з певною долею
ймовірності побачити князівське оточення. Серед найближчих співпрацівників
діархічної моделі правління Поділлям бачимо сина старшого брата Юрія Коріато-
вича – Семена, залежного від них або співпрацюючого з ними князя Василя
Вінницького, місцевих панів, панів з інших руських земель (зокрема Перемишль-
ської), прибульців із польських етнічних територій (про що свідчать імена і
відгеографічні прізвиська-прізвища). Наявність у цій групі вихідців із Сілезії є
підтвердженням контактів із Владиславом Опольським та його оточенням у часи,
коли той правив руським доменом короля (1373–1378 рр.).
Отже, можемо визначити соціальну структуру подільської еліти як триступін-
часту, де на вищому щаблі разом із володарями перебувають князі – представники
родини, залежні або князі-співпрацівники; на другому – пани, а на третьому –
бояри, зем’яни, княжі слуги та двірські.
40 В.М.Михайловський
Біограми:
Адамко зі Сверчковець – свідок (як Adamko Sverščkovskij) надавчого докумен-
та на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором
Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. –
S.171). Вірогідно походив із сілезьких Сверчків, які прибули на руські землі разом
з Владиславом Опольським. Утім, у жодному з гербовників не згадується Адамко
зі Сверчковець. Лише у генеалогії Сверчів з Ожка (de Orzech, de Orzek) є Адам
(Зиґмунт), батько ксьондза Францішка (див.: Dunikowski J. O rodzie Świerczków na
Rusi w wieku XV i początkach rodziny Dunikowskich // Miesięcznik Heraldyczny. –
1931. – T.10. – №9. – S.208; №10. – S.217).
Бедришко (Бедрих) – свідок (як Bedryško) надавчого документа на Бакоту з
прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами
пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Посвідчив
надання панові Гринькові на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата
Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.134).
Буслович Пашко – свідок (як Paško Buslovič) надавчого документа на Бакоту
з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами
пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Місцевість
Буславиці розташована у Раціборському повіті (Słownik geograficzny Królestwa
Polskiego i innych krajów słowiańskich / Pod red. F.Sulimirskiego i in. – Warszawa,
1880. – T.I. – S.481). Із певною долею ймовірності можемо віднести Пашка
Бусловича до сілезьких прибульців.
Василь Вінницький, князь – свідок надавчого документа на Бакоту з при-
леглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану
Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). На думку
Я.Тенґовського, згадуваний у документі князь Василь є тотожним князеві Васи-
леві Божському (Wasilio duce dicto Boszki // Zbiór dokumentów znajdujących się w
Bibiliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A.Chmiel. – Kraków, 1890. –
№VI. – S.12) – свідкові документа князя Свидриґайла, виданого кам’янецьким
домініканцям у 1401 р., а також, як припускає Я.Тенґовський, батькові князя
Федька Несвизького (Tęgowski J. Jeszcze o pochodzeniu kniazia Fiodora Nieświckie-
go // Genealogia. – 1996. – T.8. – S.87–90).
Васнович Пашко – свідок (як Paško Vasnovič) надавчого документа на Бакоту
з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами
пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171); свідок (як
Пашко Васнович) документа Федора Коріатовича панові Гриньку на Сокілець
(1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С. 134).
Верозуб Ходор – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.).
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Як Ходко Верозуб згадується
серед свідків надання князем Федором Коріатовичем пану Гриньку Сокільця
(1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.134).
У документі Свидриґайла, виданому для кам’янецьких домініканців (1401 р.),
зазначено Дем’яна Верозуба – можливо, брата Ходора (Zbiór dokumentów znajdują-
cych się w Bibiliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A.Chmiel. – Kraków,
1890. – №VI. – S.12).
Вишко Товстий – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.).
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Вишко Товстий засвідчив
надавчий документ, виданий князем Федором Коріатовичем панові Гриньку на
Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. –
С.134).
41Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура...
Вишко Худий – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.).
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
Гневомир Лютко – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими
селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі
(1388 р.). (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). У Перемишльській
землі є два села під назвою Лютек. Серед відомих Лютковських (Лутковських)
немає жодного Гневомира (Пашин С. Перемышльская шляхта. – С.72). Можливо,
маємо справу з неправильним прочитанням цього документа копіїстом XVIII ст.
Голоданець Олешко – свідок акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів,
виданого місту Кам’янцю (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека
України ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2).
Грегор – писар князя Федора Коріатовича (Źródła dziejowe. – T.V. – S.22).
Гринько із Сокільця – свідок акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів,
виданого місту Кам’янцю (1374 р.), як Гринько червоногродський воєвода (Hryńko
czerwonogrodzki wojewoda) (Львівська національна наукова бібліотека України
ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2). У 1375 р.
як подільський староста князів Коріатовичів (Гринко панъ староста подольскии)
був свідком надавчого документа князя Олександра домініканському монастиреві
у Смотричі (Розов В. Українські грамоти. – №10. – С.20). У 1391 р. отримав від
князя Федора Сокілець із прилеглими селами (Груша А. Невядомая грамата
Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.130–134). У 1400 р. присутній (як Hriczkone de
Sokolicz) у переліку свідків надавчого документа князя Свидриґайла, виданого
кам’янець ким францисканцям (Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszka-
nów kamienieckich z lat 1400 i 1402 // Roczniki historyczne. – Poznań, 2001. –
R.LXVII. – S.163), а також свідок (як Rincone de Sokolecz) документа князя
Свидриґайла для кам’янецьких домініканців (Zbiór dokumentów znajdujących się
w Bibiliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A.Chmiel. – Kraków, 1890. –
№VI. – S.12). У 1404 р. присутній (як Гринко Соколецкий) серед учасників
уреґулювання супереч ки між Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою й Ельжбетою
Пілецькими за місто Тичин і Заліську волость (Розов В. Українські грамоти. –
№38. – С.70).
Карабчіївський Прокіп – свідок документа, виданого князем Олександром
Коріатовичем смотрицьким домініканцям (1375 р.) (Розов В. Українські грамо-
ти. – №10. – С.20). О.Груша припускає, що «пан Прокіп» (свідок надавчого
документа Гринькові на Сокілець) і Прокіп Карабчіївський можуть бути однією й
тією ж особою (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. –
С.134., також прим.24).
Карабчіївський Семенко – разом із Прокопом Карабчіївським та смотриць-
ким воєводою Рогозкою посвідчив надавчий документ, виданий князем Олек-
сандром Коріатовичем смотрицьким домініканцям (Розов В. Українські
грамоти. – №10. – С.20).
Кобіяк Васько – свідок акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів,
виданого місту Кам’янцю (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека
України ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2).
Малинтович Остафій Матвій – як кам’янецький воєвода виступив свідком
акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам’янцю (1374 р.)
(Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника. – Відділ
рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2).
Малинтович Сімеон – брат кам’янецького воєводи Остафія Матвія. Виступив
свідком акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам’янцю
(1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника. –
Відділ рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2).
42 В.М.Михайловський
Мешковський Бернат – свідок (як Bernart Meškovskij) надавчого документа на
Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріато ви-
чами пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
Морхина (Морхиня) Андрій – писар князя Федора Коріатовича, з-під руки
якого вийшов надавчий документ для пана Гринька на Сокілець (1391 р.)
(Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.134).
Немиря з Бакоти – у 1388 р. від князів Костянтина і Федора Коріатовичів
отримав Бакоту і низку прилеглих сіл (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. –
S.171). У 1392 р. виступив свідком надання князем Федором Коріатовичем панові
Бедришку низки сіл (Źródła dziejowe. – T.V. – S.22). У 1415 р. якийсь Немиря
значиться серед свідків надавчого документа князя Свидриґайла костелові у
Жидачеві (Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum
tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów, 1870. – T.II. – №XXXIX. – S.65).
Чи це той Немиря, що одержав надання 1388 р., сказати складно.
Олешко – смотрицький воєвода. У 1374 р. виступив свідком акту князів Юрія
та Олександра Коріатовичів, яким вони надали Кам’янцеві міське право (Львів-
ська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника. – Відділ рукопи-
сів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2).
Печ Готард – свідок (як Hotart Peč) надавчого документа на Бакоту з при-
леглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану
Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Надавчий
документ для пана Гринька на Сокілець (1391 р.) посвідчив якийсь Печ Шемюз-
кии (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.133). Чи це
та ж сама особа, тільки з іншим патронімом-прізвиськом, – напевно стверджувати
складно.
Пломен Скердо – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.)
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
Процевич Михайло – 22 червня 1388 р. у міському суді Львова разом із
Грицьком Кердейовичем та Прокопом із Поділля виступив свідком у справі з
прикріпленням печатки (vel litteras sub sigillis ipsorum) (Najstarsza księga miejska
1382–1389 / Wyd. A.Czołowski // Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. –
T.I. – Lwów, 1892. – №606. – S.100). Свідок надавчого документа на Бакоту з
прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами
пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Свідок
надавчого документа на Сокілець, виданого князем Федором Коріатовичем панові
Гриньку (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. –
С.133). Засвідчив надання князем Федором кількох сіл панові Бедришкові
(1392 р.) (Źródła dziejowe. – T.V. – S.22). У 1404 р. значиться серед учасників
уреґулювання суперечки між Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою й Ельжбетою
Пілецькими за місто Тичин і Заліську волость (Розов В. Українські грамоти. –
№38. – С.70).
Попович Міхал – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.)
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
Рогозка з Язлівця – виступив свідком (як Rohoska de Jazlowycz) ерекційного
документа Міхала Авданця, виданого для бучацької римо-католицької парафії
(1373 р.). У спеціальній літературі також фіґурує інша дата – 1379 р., проте автор
погоджується з арґументацією польського історика Є.Сперки, який стверджує,
що свідки Ґумперт і Ян із Ґлоґова у тому році аж ніяк не могли обіймати зазначені
в документі уряди. Додамо, що тут варто звернути увагу на ще одного свідка –
Стефана, званого Каспром (Sthepano dicto Casper woywoda jazlowycensi),
зазначеного як воєвода язлівецький (Tylus S. Fundacje kościołów parafialnych w
43Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура...
średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. – S.108). Пан Рогозка позначений воєводою
в Язлівці лише раз – у 1373 р. (Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach
1370–1401. – S.292–293). Я.Куртика припускає, що Стефан був язлівецьким
воєводою з рук Рогозки, і що останній позбувся Язлівця до 20 червня 1391 р., коли
він, уже як пан Рогозка (без Язлівця), виступив свідком документа князя Федора
Коріатовича (Kurtyka J. Repertorium podolskie. – №18. – S.154). У 1375 р. Рогозка,
як смотрицький воєвода, посвідчив документ князя Олександра Коріатовича,
виданий для смотрицьких домініканців (Розов В. Українські грамоти. – №10. –
С.20), а у 1391 р. був свідком надавчого документа на Сокілець, виданого панові
Гринькові (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.134).
В.Семкович припускає, що Язлівець був викуплений у Рогозки чи в його нащадків
десь до 1424 р. (Semkowicz W. Ród Awdańców w wiekach średnich. – Poznań, 1920. –
S.267–268). Перебування язлівецького дідича Рогозки серед найближчого
оточення князів Коріатовича дає підстави припустити, що західним рубежем
Поділля на 1375 р. була р. Стрипа. Не виключено, що саме це бралося до уваги при
визначенні меж Подільського воєводства у середині XV ст.
Семен Юрійович, князь – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими
селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі
(1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Це – єдина згадка про
вказану особу у джерелах. Я.Тенґовський припускає, що князь Семен Юрійович
також був Коріатовичем – сином співволодаря Поділля князя Юрія Коріатовича,
і або помер після цієї згадки, або загинув у битві на Ворсклі (Tęgowski J. Pierwsze
pokolenie Giedyminowiczów. – S.169–170).
Скепецький Якушко – свідок надавчого документа на Сокілець, виданого
князем Федором Коріатовичем панові Гриньку (1391 р.) (Груша А. Невядомая
грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.133).
Слупич Павло – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.)
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171); свідок (як Павел Ступич)
надавчого документа на Сокілець, виданого князем Федором Коріатовичем панові
Гриньку (1391 р.), а також надання для пана Бедришка (1392 р.) (Груша А.
Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.133; Źródła dziejowe. –
T.V. – S.22). У відомому за реґестами листі Федора Коріатовича до князя
Скирґайла Павла Слупича названо кам’янецьким воєводою (servum suum Paulum
Slupicz vieuodam camenecensem) (Halecki O. Z Jana Zamoyskiego inwentarza
Archiwum Koronnego. Materiały do dziejów Rusi i Litwy w XV wieku. – Kraków,
1917. – S.20; Kurtyka J. Repertorium. – №28. – S.158).
Супрон – князівський писар, з-під руки якого вийшов акт Юрія та Олександра
Коріатовичів щодо надання Кам’янцю міського права (1374 р.) (Львівська
національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. –
Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2).
Франчко – князівський підчаший і свідок надавчого документа на Бакоту з
прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами
пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
Цетко Якуш – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами,
виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.)
(Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
Чемерович Ходко – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими
селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі
(1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Також посвідчив (як
Ходько Чемеревич) надання князем Федором Коріатовичем панові Гринькові
Сокільця (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. –
С.134). 1 жовтня 1399 р. у Львові від короля Владислава II Яґайла отримав села
44 В.М.Михайловський
Надієве з присілком та Кропивники з усіма правами (Archiwum Lubartowiczów
Sanguszków – T.I. – №XXII. – S.22; Розов В. Українські грамоти. – №32. – С.58–
59). 23 квітня 1400 р. учасник (як пан Чемер) дільчого акту старости руської землі
Яна Тарновського між селами Лопатники і Верчани, що відбувався на прохання
Михайла Процевича (Купчинський О. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти
XIV – першої половини XV ст. // Записки Наукового товариства імені Шевчен-
ка. – Л., 1997. – Т.233. – С.349). У 1404 р. значиться (як Ходко Чемер) серед учас-
ників уреґулювання суперечки між Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою й
Ельжбетою Пілецькими за місто Тичин і Заліську волость (Розов В. Українські
грамоти. – №38. – С.70). Учасник і свідок (як пан Ходко Чємєрь), який завісив
власну печатку («а к тому и нашихъ слугъ зємляньские пєчати пана Ходкова
Чємєрєва печать») розмежувального акту князя Федора Любартовича, що відбув-
ся між Данилом Дажбоговичем Задеревецьким та братами Облазницькими
(Жидачів, 17 грудня 1411 р.) (Розов В. Українські грамоти. – №43. – С.77–70; тут
див. історію публікації та критику цього документа). 15 серпня 1412 р. князь
Федір Любартович установив межу між землями, належними панам Іваськові
Дідошицькому та Федорові Чолганському у Галицькій землі. Межа проходила
біля с. Надієве, яким володів Ходко Чемер («tho Chodkowe Czemierowo ku
Nadziiewv») (Купчинський О. Забуті і невідомі українські грамоти. – С.352).
Чемеровичі – село в Перемишльській землі (див.: Makarski W. Nazwy miejscowości
dawnej ziemi przemyskiej. – Lublin, 1999. – S.58–59). Про Чемеровських у XV ст.
див. дослідження С.Пашина (Пашин С.C. Перемышльская шляхта второй
половины XIV – начала XVI века. – С.73 (Чемешовские)).
Яцко – свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого
князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tęgows-
ki J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171).
1 Шабульдо Ф. Литовська «Задніпрянщина»: незнаний аспект синьоводської проблеми
// Шабульдо Ф. Синьоводська проблема: Можливий спосіб її розв’язання. – К., 1998. –
С.5–50; Його ж. Кондомініум в українських землях XIV століття // Записки Наукового
товариства імені Шевченка. – Л., 2006. – Т.CCLI: Праці історично-філософської секції. –
С.7–22. Тут подано докладну літературу питання.
2 Kurtyka J. Podole pomędzy Polską i Litwą w XIV i 1 połowie XV wieku // Kamieniec Podolski.
Studia z dziejów miasta i regionu / Pod red. F.Kiryka. – Kraków, 2000. – T.I. – S.9–59.
3 Під Великим Поділлям мається на увазі територія, яка на південному заході і півдні
обмежується Дністром та узбережжям Чорного моря, на сході – Дніпром, на півночі – водо-
ділом басейнів Південного Бугу та Прип’яті, а на заході – руслом річки Стрипи.
4 Детальніше про молдовський період діяльності князя Юрія Коріатовича див.:
Czamańska I. Mołdawia i Wołoszczyzna wobec Polski, Węgier i Turcji w XIV i XV wieku. –
Poznań, 1996. – S.42–50. Не виключено, що тут втрутилися якісь родинні справи, адже
дружиною молдовського господаря Петра (1375 (?) – 1391 рр.) була Анастаcія – донька
князя Коріата і сестра володарів Поділля. Більш детально генеалогічні зв’язки молдов-
ських господарів із Ґедиміновичами див.: Tęgowski J. Powiązania genealogiczne wojewodów
mołdawskich Bogdanowiczów z domem Giedyminowiczów w XIV–XV wieku // Genealogia. –
Poznań; Wrocław, 1993. – T.3. – S.45–66; Idem. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów //
Biblioteka Genealogiczna. – Poznań; Wrocław, 1999. – T.2. – S.188–189.
5 Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. – S.189.
6 Останнім, хто досліджував цей документ, був Я.Куртика, на думку якого його слід
датувати 7 лютого 1374 р. (див.: Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r. //
Rocznik Przemyski. – 2004. – T.XL. – Zesz.4: Historia. – №9 а, 9 b. – S.147–149; див. тут
критичні зауваженні й літературу питання).
7 Про земельні володіння Львова та їх розміри: Капраль М. Національні громади
Львова XVI–XVIII ст. (соціально-правові взаємини). – Л., 2003. – С.51–53.
8 Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1370–1401. Studium o elicie władzy
w relacjach z monarchą. – Katowice, 2006. – S.202.
45Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура...
9 Akta grodzkie i ziemskie z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie (далі –
AGZ). – Lwów, 1872. – T.III. – №V. – S.13–18; №XV. – S.34–36. Також див.: Капраль М.
Національні громади Львова XVI–XVIII ст. – С.50–51. Тут подано різні погляди на урбаніс-
тичні процеси та зазначена основна література проблеми.
10 AGZ. – Lwów, 1875. – T.V. – №XIX. – S.23–25. Про німецьке право в межах
Перемишльської землі див.: Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w
latach 1345–1434. – Lublin, 2004. – 244 s.
11 AGZ. – T.III. – №LIX. – S.110–111.
12 Розов В. Українські грамоти. – Т.I: XIV в. і перша половина XV в. (далі – Українські
грамоти). – К., 1928. – №31. – С.57.
13 Album сivium Leopoliensium. Rejestry przyjęć do prawa miejskiego we Lwowie 1388–
1783 / Wyd. A.Janeczek. – Poznań; Warszawa, 2005. – T.I: 1407 – Iokusch Melczer de Kamencz
(№38. – S.5); 1409 – Nicolaus de Kamencz (№81. – S.7); 1413 – Paulus Bernhard (№197. –
S.13); 1414 – Maternus Lamberg (№221. – S.15); 1415 – Michael Korznar de Camnicz (№239. –
S.17); 1418 – Niclos Lawbner (№325. – S.21); 1462 – Stanislaus sartor (№593. – S.31); 1466 –
Iacobus Byero (№682. – S.33); 1470 – Iurek Russek pellifex (№803. – S.37); 1470 – Hannes
Schultis sutor (№811. – S.37); 1474 – Bernhardus de Camenecz (№915. – S.40); 1475 –
Bernhardus de Camenecz (№925. – S.41); 1480 – Stanislaus Smalczowany alias Focks
(№1020. – S.44); 1482 – Adam Altgrosch garber off den briff von Kamencz (№1066. – S.46);
1482 – Hannes Bergesteter (№1069. – S.46); Paul Renner (№1082. – S.47); 1484 – Nicolaus
gladiator de Camyenecz (№1110. – S.48); Thomas Kyszler faber (№1115. – S.48).
14 На це звернув увагу В.Абрагам: Abraham W. Założenie biskupstwa łacińskiego w
Kamieńcu Podolskim // Księga pamiątkowa ku uczczeniu 250-tej rocznicy założenia Uniwersy-
tеtu Lwowskiego przez króla Jana Kazimierza. – Lwów, 1912. – T.I. – S.10. Згадки про Фрича
зі Смотрича див.: Najstarsza księga miejska 1382–1389 / Wyd. A.Czołowski // Pomniki
dziejowe Lwowa z archiwum miasta. – T.I. – Lwów, 1892. – №1, 85, 142, 233, 350 а, 453.
15 Остання узагальнююча публікація про документи князів Коріатовичів: Tęgowski J.
Dokumenty Koriatowiczów władców Podola w XIV wieku. Tendencje kulturowe Podola za
Koriatowiczów // Tekst źródła. Krytyka. Interpretacja. – Warszawa, 2005. – S.227–237.
16 Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої
половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Л., 2004. – С.145–152.
17 Латиною «viror», «viroris» має декілька значень, зокрема «зелений колір», але й
також «сила» та «міць». Тому у цьому випадку варто застосувати слово «володарі», адже
йдеться про князів, які у листі до святого престолу змушені були опускати згадку про свою
князівську гідність перед власними іменами. Актуальним також залишається питання про
їх конфесіалізацію – імовірно, що на той час вони були охрещеними.
18 Abraham W. Założenie biskupstwa łacińskiego w Kamieńcu Podolskim. – S.12.
19 Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku // Teki
Krakowskie. – T.V. – Kraków, 1997. – S.171.
20 Tęgowski J. Pochodzenie kniaziów Iwana i Fiodora Nieświckich // Genealogia. – 1996.
T.7. – S.125–135; Idem. Jeszcze o pochodzeniu kniazia Fiodora Nieświckiego // Genealogia. –
1996. – T.8. – S.87–90.
21 Kurtyka J. Wierność i zdrada na pograniczu. Walki o Bracław w latach 1430–1437 //
Historia vero testis temporum: Księga jubileuszowa poświęcona profesorowi Krzysztofowi
Baczkowskiemu w 70 rocznicę urodzin / Pod red. J.Smołuchy etc. – Kraków, 2008. – S.691.
22 Висвітлення цієї проблеми вимагає окремого дослідження.
23 Про титул «пан» див.: Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV – до середини
XVII століття. Волинь і Центральна Україна. – К., 2008. – С.131–134.
24 Термін «двірський» використовується на означення дрібної служилої шляхти, на
противагу терміну «дворянин», який у нашій історіографічній ситуації перешкоджатиме
адекватному сприйняттю зазначеного прошарку шляхти. Цим самим продовжуємо тради-
цію вживання форми «двірський», використаної Л.Махновцем при перекладі Галицько-
Волинського літопису для означення боярського оточення князів (див.: Літопис руський за
Іпатським списком / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К., 1990. – С.384). Див. також:
Словарь української мови / Упор. Б.Грінченко. – Т.I (A–Ж). – К., 1907. – С.362.
25 Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника (далі – ЛННБУ
ім. В.Стефаника). – Відділ рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2, 3. Слід зауважити,
що всі копії цього документа дійшли до нашого часу у сполонізованому вигляді. Навіть най-
46 В.М.Михайловський
ближча до ориґіналу копія, що походить із Литовської метрики (зберігається в Головному
архіві давніх актів у Варшаві), і з якої готував свою публікацію цього документа
М.Грушевський, теж є дуже віддаленою від руського зразка, який вийшов із канцелярії
князів Коріатовичів (див.: Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і
економічних відносин Західної України. Серія перша (Ч.1–80) (1361–1530) //
Грушевський М. Твори: У 50 т. – Л., 2005. – Т.7: Серія «Історичні студії та розвідки (1900–
1906)». – №II. – С.144–145).
26 Під руським доменом короля мається на увазі частина території колишнього
Галицько-Волинського князівства і Руського королівства (князівства), яка пізніше стала
основою Руського воєводства. Цей термін є коректним із погляду відповідності тим проце-
сам, що відбувалися на цій території, адже використання терміна «Галичина» є неприйнят-
ним з огляду на його пізньомодерне походження, а поширене у польській історіографії
поняття «Червона Русь» («Ruś Czerwona») не має жодного підкріплення у тогочасних дже-
релах. Достатньо подивитися титулатуру володарів цієї території із середини XIV ст., де
вони називають себе господарями Руської землі. Їх намісники, починаючи від 1350-х рр.,
писалися старостами Руської землі (див. приклади у тексті). Відтак використання цього
терміна є коректним для території майбутнього Руського воєводства від середини XIV по
1434 р. Що стосується Поділля, то тут треба зважати на статус і підпорядкування як усієї,
так і окремих частин цієї території після 1394 р. Мається на увазі Західне Поділля, яке в
1395–1399 рр., як територія на княжому праві, було передане Спиткові з Мельштина;
подільське князювання Свидриґайла (1400–1401 рр.); Яґайлова зверхність над цілим
Поділлям (1402–1411 рр.); пожиттєве подільське володарювання Вітовта (1411–1430 рр.).
І останній відтинок часу, після смерті Вітовта, коли Поділля стає ареною боротьби мід
Владиславом II Яґайлом та Свидриґайлом, що завершується укладанням перемир’я у
1432 р. і поділом на Східне та Західне Поділля (західна частина у 1434 р. стане Подільським
воєводством у складі Корони Польської).
27 AGZ. – T.III. – №LIX. – S.111.
28 Akta unji Polski z Litwą. 1385–1791 / Wyd. S.Kutrzeba i W.Semkowicz. – Kraków,
1932. – №49. – S.53, 54. В ухваленому 2 жовтня 1413 р. у Городлі документі, яким окрес-
лювався характер об’єднання Великого князівства Литовського з Короною Польською і
надавалися привілеї литовській шляхті, але тій, яка використовуватиме герби, надані
литовцям коронною шляхтою, визначаються такі категорії шляхти: «... baronum, nobilium,
procerum et boyarorum eiusdem terrae Lyttwaniae ...». Ці ж категорії у польскій версії доку-
мента зазначені як «... panów, slachty, przełożonyh i bojarów wolą tejże ziemie litewskiej ...»
(Ibid. – №51. – S.63).
29 Kodeks dyplomatyczny Małopolski / Wyd. F.Piekosiński. – Kraków, 1905. – T.IV (1386–
1450). – №1084. – S.93.
30 Розов В. Українські грамоти. – №13. – С.26; №24. – С.45; №46. – С.85; №50. – С.92.
31 Archiwum Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lwów, 1887. – T.I (1366–1506). –
№XXII. – S.22; Розов В. Українські грамоти. – №32. – С.58–59.
32 Михайловський В. Велика земельна власність на Західному Поділлі у XV ст. (на при-
кладі документів для Шафранців і Одровонжів) // Kamieniec Podolski. Studia z dziejów
miasta i regionu / Pod. red. F.Kiryka. – Kraków, 2005. – T.II. – S.90–98.
33 Варто згадати Язлівець, який пізніше входив до складу Подільського воєводства.
Тому тут зазначено воєводу, поставленого там князем Владиславом Опольським. Стефан,
званий Каспром, значиться серед свідків ерекційного документа Міхала Авданця, виданого
для бучацької католицької парафії у 1373 р., де присутній і Рогозка з Язлівця (див.: AGZ.
T.V. – S.20; Tylus S. Fundacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji
lwowskiej. – Lublin, 1999. – S.108).
34 Розов В. Українські грамоти. – №5. – С.10; №8. – С.16; №12. – С.24.
35 Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1370–1401. – S.361.
36 Розов В. Українські грамоти. – №9. – С.18.
37 Під 1378 р. згадується Вітек – підчаший двору князя Владислава Опольського (див.:
Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka w latach 1370–1401. – S.355).
38 ЛННБУ ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф.141. – Спр.2250/III. – Арк.2. Ці ж
свідки ще раз згадані на початку копіарія у дещо змодернізованій писарем формі. Аркуш зі
свідками цього документа з помилками був опублікований А.Юречком (див.: Jureczko A.
Dokument lokacyjny Kamieńca Podolskiego // Studia z dziejów miasta i regionu / Pod red.
F.Kiryka. – Kraków, 2000. – T.I. – S.62).
47Князі і некнязі: про князівський титул Єловицьких
39 Розов В. Українські грамоти. – №10. – С.20.
40 Kodeks dyplomatyczny miasta Krakowa 1257–1506 / Wyd. F.Piekosiński. – Kraków,
1879. – №XLVII. – S.57.
41 Ibid. – S.74–75.
42 Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku. – S.171.
На жаль, ориґінал цього документа не зберігся. Публікація Я.Тенґовського ґрунтується на
копії другої половини XVIII ст., в якій копіїст зробив латинську транслітерацію. Імена
свідків подаємо за версією публікатора документа – Я.Тенґовського. Дещо інакше вважає
Т.Трайдос, який розділяє Гневомира Лютка на двох осіб, також окремою персоною висту-
пає Готард, а от Печ і Франчко у нього є представниками родини бучацьких панів (див.:
Trajdos T. Kościół katolicki na ziemiach ruskich za panowania Władysława II Jagiełły (1386–
1434). – T.I. – Wrocław etc., 1983. – S.132). На жаль, автор не обґрунтував свої припущення
щодо саме такого прочитання імен свідків.
43 Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. // Беларускі гістарычны
агляд. – 2001. – Т.8. – Сшытак 1/2. – С.133–134.
44 Źródła dziejowe. – T.V: Lustracye królewszczyzn ziem polskich Wołynia, Podola i
Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku / Wyd. A.Jabłonowski. – Warszawa, 1877. – S.22.
Свідків подано за копією XVII ст.
45 Dunikowski J. O rodzie Świerczków na Rusi w wieku XV i początkach rodziny
Dunikowskich // Miesięcznik Heraldyczny. – 1931. – №10. – S.222–223.
46 Дата уточнена Я.Куртикою в публікації 2008 р. (див.: Kurtyka J. Wierność i zdrada
na pograniczu. Walki o Bracław w latach 1430–1437. – S.704). У переліку подільських уряд-
ників подано дати 1438–1441 (див.: Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Opr.
E.Janas, W.Kłaczewski, J.Kurtyka, A.Sochacka. – Kórnik, 1998. – S.63).
47 Пашин С.C. Перемышльская шляхта второй половины XIV – начала XVI века.
Историко-генеалогическое исследование. – Тюмень, 2001. – С.73. Дослідник відзначає, що
у середині XV ст. один із представників родини чимало часу проводив на Поділлі.
48 Див. біограму Ходка Чемеровича.
49 Див.: Розов В. Українські грамоти. – №69. – С.126–127.
The article focuses on the rule of the Koriatovych Dukes on the territory of Podil lia
in the second half of the 14th century. Based on the available document sources the
author analyzes a social structure, nomenclature, and presumable origin of the
members of their social circles. The appendix includes biographical entries that cover
the persons mentioned in the Koriatovych’s documents.
О.О.Вінниченко*
КНЯЗІ І НЕКНЯЗІ: ПРО КНЯЗІВСЬКИЙ ТИТУЛ ЄЛОВИЦЬКИХ
У статті розглянуто шляхи формування «князівської леґенди» волинського
шляхетського роду Єловицьких, яка набула поширення у XVIII–XX ст. Від-
творення історії князівського роду Кропоток-Єловицьких у XV–XVI ст. дозволи-
ло однозначно заперечити твердження про їх спорідненість із панським родом
Єловицьких, що слугувало основним арґументом на користь думки про князів-
ське походження. Опубліковано документ першої половини XVII ст., в якому
один із панів Єловицьких відкидає будь-який зв’язок із князями Кропотками-
Єловицькими.
Ю.Вольф в окремому розділі своєї книги «Литовсько-руські князі з кінця
XIV століття», що й досі залишається основною працею для дослідників князів-
ських генеалогій, перелічив низку родів, представники або нащадки яких безпід-
* Вінниченко Олексій Олександрович – канд. іст. наук, наук. співроб. відділу рукопи-
сів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника.
|