Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).

У статті проаналізована практика укладання планів сіл і окремих ділянок землі на території Подільської губернії з кінця XVIII – до початку ХХ ст. Ці історичні джерела розглянуті як носії інформації щодо осіб селян. Описані основні типи планів, які містять такі свідчення та з’ясоване їхнє родознав...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Легун, Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2004
Schriftenreihe:	Історико-географічні дослідження в Україні
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53824
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.). / Ю. Легун // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 211-233. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-53824
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-538242014-01-29T03:10:04Z Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.). Легун, Ю. У статті проаналізована практика укладання планів сіл і окремих ділянок землі на території Подільської губернії з кінця XVIII – до початку ХХ ст. Ці історичні джерела розглянуті як носії інформації щодо осіб селян. Описані основні типи планів, які містять такі свідчення та з’ясоване їхнє родознавче значення. В результаті аналізу автор доходить висновку, що плани сіл, на яких у тій чи іншій формі позначені власники окремих садиб, мають унікальне значення для справи реконструкції селянських родоводів. Жодне інше джерело не дає можливості ототожнити родину посполитих ХІХ ст. та її місце проживання у населеному пункті. Author – Yuriy Lehun, working for doctor’s degree at the faculty of history of the Kyiv National University named after Taras Shevchenko. There exist different types of historical sources, which inform about Podillya villagers of the end 18 beginning 19 centuries. However, the village and separate lot plans were not considered by the researchers, as valid evidences of village inhabitants’ genealogy. The author in his article analyzes the present condition and information validity of lot plans of Podillya province, and emphasize the unique meaning of cartographic materials, as a source for defining the genealogic roots of the village inhabitants. 2004 Article Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.). / Ю. Легун // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 211-233. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53824 912.43:316.343.37/929.522 + [(477.43/.44):«17/19»] uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті проаналізована практика укладання планів сіл і окремих ділянок землі на території Подільської губернії з кінця XVIII – до початку ХХ ст. Ці історичні джерела розглянуті як носії інформації щодо осіб селян. Описані основні типи планів, які містять такі свідчення та з’ясоване їхнє родознавче значення. В результаті аналізу автор доходить висновку, що плани сіл, на яких у тій чи іншій формі позначені власники окремих садиб, мають унікальне значення для справи реконструкції селянських родоводів. Жодне інше джерело не дає можливості ототожнити родину посполитих ХІХ ст. та її місце проживання у населеному пункті.
format	Article
author	Легун, Ю.
spellingShingle	Легун, Ю. Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.). Історико-географічні дослідження в Україні
author_facet	Легун, Ю.
author_sort	Легун, Ю.
title	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).
title_short	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).
title_full	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).
title_fullStr	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).
title_full_unstemmed	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).
title_sort	значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (подільська губернія кінець xviii – початок xx ст.).
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53824
citation_txt	Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.). / Ю. Легун // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 211-233. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Історико-географічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT legunû značennâkartografíčnihmateríalívdlârekonstrukcííselânsʹkihrodovodívpodílʹsʹkaguberníâkínecʹxviiipočatokxxst
first_indexed	2025-07-05T05:15:18Z
last_indexed	2025-07-05T05:15:18Z
_version_	1836782735409020928
fulltext	211 УДК 912.43:316.343.37/929.522 + [(477.43/.44):«17/19»] Юрій Легун ЗНАЧЕННЯ КАРТОГРАФІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ СЕЛЯНСЬКИХ РОДОВОДІВ (Подільська губернія кінець XVIII – початок ХХ ст.). У статті проаналізована практика укладання планів сіл і окремих ділянок землі на території Подільської губернії з кінця XVIII – до початку ХХ ст. Ці історичні джерела розгC лянуті як носії інформації щодо осіб селян. Описані основні типи планів, які містять такі свідчення та з’ясоване їхнє роC дознавче значення. В результаті аналізу автор доходить висC новку, що плани сіл, на яких у тій чи іншій формі позначені власники окремих садиб, мають унікальне значення для справи реконструкції селянських родоводів. Жодне інше джерело не дає можливості ототожнити родину посполитих ХІХ ст. та її місце проживання у населеному пункті. У генеалогічних пошуках існує кілька рівнів використан8 ня картографічних матеріалів. Уже на першому етапі роботи дослідник з’ясовує, у якому населеному пункті проживали об’єкти пошуку, до яких адміністративно8терито8 ріальних одиниць відносилися ці території, з якими іншими поселеннями були пов’язані шляхами, ріками, полями, лісами. Йому потрібно уявити географічне розташування населеного пункту, його особливості, розміри. Інколи карти і плани дозво8 ляють з’ясувати районування поселення, подають традиційні назви його частин. Для родознавчого дослідження важливі й інші моменти, що можуть відображатися на кресленні – наяв8 ність культових споруд, фільварків, панських маєтків, мостів, млинів, інших господарських будівель, кількість і розміри цвинтарів. 212 Належність досліджуваного роду до певної соціальної верст8 ви також породжує специфічні можливості для використання мап і планів. Наприклад, чимала кількість з них створювалася у потребах церкви. Плани церковних земель, креслення спо8 руд є поживою для вивчення життя і діяльності представників кліру. Карти дозволяють не лише окреслити масштаб маєтностей, що належали родинам з пануючих суспільних верств, але й з’ясувати коло їхніх сусідів, деякі біографічні свідчення. За8 гальновідомим є перегукування прізвищ дідичів з назвами сіл і міст. Мапи, як топонімічне джерело, можуть пролити світло на першопричину появи назви поселення, чи імені його власника. Військова біографістика та тісно пов’язана з нею генеалогія військових не могли б повноцінно розвиватися без використан8 ня багатого картографічного матеріалу воєнного походження. Таким чином, карти мають неабияке генеалогічне значення і заслуговують на вивчення як окремий вид родознавчих дже8 рел. Важливо активізувати використання картографічних ма8 теріалів у подібних розвідках, поширюючи таку практику на нові напрямки генеалогічної науки, зокрема, на вивчення ро8 доводів селян. Доводиться констатувати, що до сьогодні ці специфічні зав8 дання методами історичної географії в Україні майже не вирі8 шувалися. В узагальнюючій праці Р.І. Сосси1, бібліографія якої нараховує 1422 позиції, знаходимо вказівки лише на кіль8 ка розвідок з проблематики межування в Російській імперії2. Ці праці дозволяють нам уявити масштаб та особливості захо8 дів щодо створення планів окремих сіл та прилеглих до них зе8 мель. Однак, метою межування було встановлення кордонів між поміщицькими землеволодіннями, але аж ніяк не позна8 чення селянських наділів чи садиб. Таким чином, ця стаття є спробою проаналізувати специфі8 ку укладання, сучасний стан збереження та інформативну місткість картографічних джерел, що зберігають свідчення ге8 неалогічного значення про селян Подільської губернії кінця XVIII – початку ХХ ст. 213 Перш ніж перейти до змісту, слід з’ясувати деякі терміноло8 гічні деталі. У сучасній картографії існує досить чіткий поділ зображень за своїми розмірами. Так, плани укладаються у мас8 штабі 1:10000 і крупніше. Зображення значної за величиною площі земної поверхні в більш мілких масштабах називають картами3. Отже, схематичні креслення, на 1 сантиметрі яких відбито понад 100 метрів поверхні, мали би називатися карта8 ми. Однак, оскільки наше дослідження не є фахово8картогра8 фічним і оскільки перерахунок масштабів (у англійських дюй8 мах, верстах та сажнях) з зображень позаминулого століття не є визначальним для його змісту, дозволимо собі вживати різні терміни – карти, плани, мапи, креслення як синоніми. Повідомлення про особу селянина на плані з’являлося, пере8 важно, у двох випадках – за укладання зображення села чи йо8 го частини, на якому позначалися окремі домоволодіння, зе8 мельні наділи, інколи – хутори, пасіки, млини. Інша причина виникає щойно селяни стають суб’єктами економічних відно8 син і набувають права приватного землеволодіння. У них з’яв8 ляється можливість купувати та продавати землю, що у свою чергу породжує численні документи, які відображають ці пе8 реходи. Плани ділянок були органічною складовою такого справочинства. У дореформені часи укладання карт приватновласницьких сіл здійснювалося за ініціативою дідичів у випадках розмежу8 вання із сусідськими маєтками, переходу до нового власника або при поділі між кількома спадкоємцями. Такі економічні потреби є універсальними, тому створення схематичних зоб8 ражень маєтків Поділля відбиває традиції як Польської дер8 жави, так і межувальних заходів Росії. Кількісне переважання землевласників – поляків і їхнє прагнення продемонструвати свою ідентичність виявлялося й у справі створення планів на8 лежних їм землеволодінь. Зокрема, майже до середини ХІХ століття ми зустрічаємо приклади укладання таких мап поль8 ською мовою4. Оскільки створювалися схеми для потреб власника, у архі8 вах не відклалися їх систематизовані збірки (певним винят8 214 ком може вважатися 498й фонд ЦДІАК України – «Потоцькі», у якому лише за описом нараховується 19 карт і планів). Має8 мо лише окремі приклади, що засвідчують побутування прак8 тики творення планів сіл та наділів від XVIII ст. Наприклад, укладена у 1776 році «Mapa geometryczna slobody Rybek na grontach wsi Honorowki osiadley»5, або три плани сіл Ямпільсь8 кого повіту від 1798 року (Білого і Тодорівки, Дорошівки та Петрашівки)6. Інколи зустрічаємо і плани окремих частин на8 селених пунктів – переважно фільварків7. До початку 18408х років система управління старостинськи8 ми (пізніше – казенними) маєтками Правобережної України переважно полягала у їхній здачі в оренду місцевим поміщи8 кам. Тому картографування цих маєтностей також мало спора8 дичний характер і пов’язувалося з переходом села від одного посесора до іншого. Як от: «Спеціальний план геометричний старостинського села Марківці Летичівського повіту, належ8 ного старості Рулинському» (1798 р.)8. Найбільш очевидною особливістю картографування у казенних селах був швидший перехід на російську мову при нанесенні легенд на тло плану. Додаткова інформація, яка містилася на таких кресленнях була досить довільною. Обмежуючись загальним зображенням села та картографуванням земельних площ, лісів, рік, доріг, ук8 ладачі залишали нам надзвичайно мало інформації про селян – жителів цих сіл. У ХІХ столітті ця ситуація починає зазнавати деяких змін. Інколи на планах з’являються окремі записи імен посполитих, інколи – цілі списки домогосподарів. Досить вжи8 ваною стає практика нумерування за окремим документом8 списком зображених на плані садиб або земельних наділів. Приклад такого підходу дає план с. Нового Поріччя Кам’янецького повіту з фондів Кам’янець8Подільського істо8 ричного музею8заповідника. Його укладено у 1825 році польсь8 кою мовою9. На схемі зображені окремі садиби й земельні наді8 ли посполитих. Хоча вони і пронумеровані, але списку селян немає. Можемо лише припускати, що це був окремий доку8 мент, можливо, створений разом з планом, можливо – ревізь8 кий список (сказка). Але останнє припущення малоймовірне 215 навіть з огляду на датування документу – посередині між сьо8 мою (1816 р.) та восьмою (1834 р.) ревізіями населення. Подібний і план с. Безпечного коло Уланова 1839 року10. У ньому також використана польська мова, селянські садиби пронумеровані. Але на полі карти вміщена таблиця, у якій пе8 релічений 91 домогосподар села. Прізвища їх подані не за ал8 фавітом, а в тому порядку, як пронумеровані будинки. Ще одну можливу причину для укладання карт сіл нам по8 дає справа, яка зберігається в ІР НБУВ – «Геометричний спе8 ціальний план казенного поселення Домниці Балтського пові8 ту, наданого в 128річне орендне утримання адміралу Тетто»11. Як зазначено у легенді плану, він знятий і укладений 13 черв8 ня 1825 року для засвідчення кордонів і з’ясування кількості землі за скаргою селян того ж поселення. Хоча окремі будин8 ки і зображені на схемі, до них немає ні підписів, ні нумерації. Генеалогічне значення цієї карти обмежується вказівкою імен власників хуторів поблизу села – священика, Павла Нарти, Логина, Івана Мар’янова, Бритавського. Загалом, можемо зазначити, що характерними ознаками пла8 нів Подільських сіл XVIII – першої третини ХІХ ст. стали різ8 номанітність змісту легенд й експлікацій, відмінність графічно8 го виконання та використання несистематизованих масштабів. Ця зовнішня строкатість виявлялася й у схемах державних сіл. Кількість останніх в губернії постійно змінювалася, мак8 симально складаючи біля 20% від загалу. Після прилучення зе8 мель Правобережжя до Російської імперії казенне землеволо8 діння регіону зазнало кількох масштабних кампаній, які суп8 роводжувалися обліковими заходами щодо селян. Перша хви8 ля конфіскацій після поділів Речі Посполитої змінилася про8 тилежними заходами – продажем цілого ряду державних ма8 єтків у приватні руки. Зокрема, Маніфест від 27 травня 1810 р. створював у Подільській губернії спеціальну комісію для реа8 лізації таких дій12. Приватизація землі, селян і майна мала й економічне (підживлення виснаженого війною бюджету) і по8 літичне завдання – збільшення частки російських поміщиків серед домінуючих поляків. Хоча у багатьох архівах знаходимо 216 цілі групи справ, присвячених проведенню цього заходу13, ми не можемо вказати на подібні збірки картографічних матеріа8 лів. Очевидно, організована робота у цьому напрямку на той час не велася. Натомість наступні акції царського уряду щодо казенних сіл – конфіскації після повстання 1831 року – супроводжува8 лися систематичними діями щодо картографування новоп8 ридбаних маєтностей. Значною мірою цьому сприяло і те, що з цих земель формувалося так зване Військове поселення 58ти округів Київської і Подільської губерній14. Під час пере8 дачі маєтків до цього утворення яскраво виявилися професій8 на увага військових до картографування та наявність у них підготовлених фахівців у цих питаннях. Наприклад, об’ємна справа «Про передачу й прийом конфіскованих маєтків Ки8 ївської та Подільської губерній до військового відомства»15 містить кілька ґрунтовних відомостей з переліком конфіско8 ваних сіл і земель та їхніми характеристиками. Тут же (арк. 547–555), знаходимо і ряд документів, що відображають дії військових з обліку наявного картографічного матеріалу та створення нових зображень щойно набутих маєтностей. Се8 ред них: «Опись картам и планам доставленным от Киевско8 го военного губернатора» від 25 травня 1836 року. Вона скла8 дається з двох частин, в яких названі загальні карти 28х губер8 ній та біля 30 чистових й чорнових креслень різних сіл і маєт8 ків Балтського й Уманського повіту. З наступного документу згаданої справи ми дізнаємося, що військове командування не обмежувалося одним лише нако8 пиченням зображень конфіскованих маєтків. У 1836 році сю8 ди був відряджений капітан Генерального штабу Ган з метою укласти загальну карту обох губерній, на якій мали б бути по8 казані землі Військового поселення, з розбивкою їх на округи. На підтвердження успішного виконання його місії у ЦДІАК України зберігається ця карта, створена того ж 1836 року16. На ній досить схематично зображені конфісковані маєтки, різни8 ми кольорами показані території округів. Крім них позначені окремі дільниці (Меджибізька, Ярославська, Бишівська, П’ят8 217 ківська). Перша і остання з них відносяться до Поділля. Мож8 ливо, відрубне від округів виділення цих 48х територій пояс8 нюється тим, що процес формування структури військового поселення ще тривав. Так, наприклад, карта показує Ободівку Ольгопільського повіту, серед конфіскованих. Але насправді це село залишилося у приватній власності батьків заколотни8 ка Готарда Собанського, хоча і підпадало двічі під адміністра8 тивне управління. Однак, укладанням цієї карти місія капітана Гана не завер8 шилася. На аркуші 554 згаданої справи17 ми знаходимо укладе8 ний ним додатковий опис картів і планів, зібраних на місцях. Він поданий у формі таблиці, яка вказує: № по8порядку, назву креслення, кількість екземплярів, рік створення схеми. Табли8 ця включає 28 позицій. Масштаби планів не вказані. Ймовірно, використовувалися традиційні при таких роботах 100 сажень у 1 англійському дюймі (1:8400), хоча зрозуміло, що деякі (нап8 риклад карта Савранського маєтку, що містила зображення 18 населених пунктів) випадають з цього ряду. Судячи з переліку, це були плани, укладені в період від 1809 до 1833 років. Практика концентрації мап конфіскованих маєтків знайшла своє продовження і після повстання 1863 року. Зокрема, у фонді Подільського губернського управління Державного майна (ЦДІАК України, Ф. 490) серед ємного переліку справ про вилучення власності заколотників знаходимо й одиниці «Про доставку планів конфіскованих і секвестрованих маєт8 ків», «Про зняття на план земель в конфіскованому Жабок8 рицькому маєтку Брацлавського повіту», тощо18. Отже, держава, що теж була землевласником, до того ж най8 більшим, прагнула обліковувати наявні маєтності і методами картографії. Однак, майже до середини ХІХ ст. ці заходи носи8 ли локальний і несистемний характер, залишивши по собі кар8 ти повітів і розрізнені зразки зображень окремих сіл. Ситуація почала змінюватися після 1838 року, позначеного початком видозміни системи управління казенними землево8 лодіннями, відомої під назвою «реформа Кисельова». Її впро8 вадження на Правобережжі регулювалося «Учреждением о уп8 218 равлении государственными имуществами в Западных губер8 ниях и Белостокской области» затвердженим 28 грудня 1839 року19. У відповідності до його вимог, кожний маєток мав зано8 ситися на плани з точним зазначенням усіх категорій земель. Люстрація державного майна за новими вимогами розтягну8 лася у часі і завершена була до 1857 року. Однак, на той час вже виявилися негативні наслідки експериментів перших ро8 ків реформи із створенням з вакантних земель ферм та нее8 фективною здачею їх у оренду. Тому у 1858 році Міністерство Держмайна призначило т. зв. повірочну люстрацію, що мала на меті відновлення колишніх фільварків. Селян позбавляли виділених земель, проводилася нова класифікація земельних ресурсів, новостворені ферми надавалися поміщикам в оренду на 24–48 років. Але польське повстання 1863 року і несплати за землю посесорів примусили уряд позбавити їх ґрунтів і вкотре переглянути систему землевпорядкування казенних маєтків. У 1864 р. призначається нова повірочна люстрація. Картографічні матеріали, створені у ході проведення цих за8 ходів відклалися окремими колекціями у фондах ЦДІАК України № 490 «Подільська палата землеробства і державного майна», № 492 «Києво8Подільське управління землеробства і державного майна» (опис № 34) та № 380 Російського Дер8 жавного історичного архіву у Санкт8Петербурзі – «Плановий архів міністерства землеробства». Можливе їх віднаходження і у окремих справах під титулом «Про повірочну люстрацію казенного маєтку...» з майже 200, що зберігаються у 5158му фонді ЦДІАК України «Подільська люстраційна комісія». Переважно створення планів маєтків припадало на першу люстрацію і датується 1845–1855 роками. У цей період укла8 далися так звані геометричні інвентарі казенних маєтків. Це спеціально укладені книги, у твердій палітурці, з друкованим формуляром, заповненим від руки, які містили у собі: 1) опис кордонів і межових знаків маєтку; 2) геометричний інвентар маєтку (у формі таблиці, де зазначалася кількість і якість зем8 лі за кожним домогосподарством); 3) реєстр ділянок та паїв тяглих земель (таблиця, у якій розписувалася земля на кожно8 219 го домогосподаря, з вказівкою його імені, прізвища); 4) загаль8 не зведення підсумків землям (де підбивалися свідчення попе8 редніх таблиць і зазначалася кількість тяглих, напівтяглих, го8 родників, розміри земель – орних, сінокісних, лісів, тощо); 5) план маєтку. Зберігаються колекції геометричних інвентарів 1840–508х років у вищезгаданих фондах ЦДІАК України (№ 490) та РДІА (№ 380). Ці дві збірки документів є наче дзеркальним відобра8 женням одне одного: у Києві зібрання анотується як добірка люстраційних інвентарів, деякі з яких мають включені плани земель і маєтків; Петербурзький фонд Планового архіву навпа8 ки, утворювався комплектуванням планів і карт, серед яких знаходяться і геометричні інвентарі. Очевидно, доречно буде говорити про єдність цих двох частин одного документу, які створювалися паралельно, доповнюють одна одну і вивчатися повинні також у комплексі. Разом з тим, оскільки наше дослід8 ження присвячене питанням картографування, вважаємо за потрібне детальніше зупинитися на характеристиці архівного зібрання мап Подільської губернії, що зберігається у РДІА. Отже, у 22 описі 3808го фонду, поруч з одиницями зберігання з Полтавської (арк. опису 25–150) та Приморської губерній, зазначені і справи з Поділля (арк. 3–24). Лише 137 з них (із 619 загалом) стосуються нашого регіону. Вони згруповані за пові8 тами. Тільки перші дві справи мають загальногубернське зна8 чення20. Всі інші креслення мають локальний характер і несуть зображення окремих сіл, маєтків, лісних дач. З них до Балтсь8 кого повіту відносяться: спр. 3–20; до Брацлавського – 21–25; Вінницького – 26–36; Гайсинського – 37–41; Кам’янецького – 42–61; Летичівського – 62–70; Літинського – 71–85; Моги8 лівського – 86–94; Ольгопільського – 96–102; Проскурівсько8 го – 103–113; Ушицького – 114–125; Ямпільського – 126–137. Окремі карти неоднорідні за своїм обсягом. Тут є і лише части8 ни населених пунктів, на яких зображені кілька земельних ді8 лянок (спр. 34. «Частина міста Вінниці»). Найчастіше це плани юридик – казенних маєтностей у містах і містечках. Але зустрі8 чаються і мапи цілих повітів або окремих староств та маєтків, 220 що охоплювали чимало населених пунктів (спр. 22 «маєток Брацлавський: Чуків, Бугаків, Свенцин, Довжок, Пархилівка, Городниця, Самчинці, Перепеличе, Монастирське, Сорокоду8 бів, Туровець, Грабовець, Мачуха, Шура, Зяньківці, Салинці, Мар’янівка, Анчипалівка, Скрицьке»). Хронологія колекції досить широка. Попри те, що близько 15 справ в описі не мають датування, найстарішою із зібрання мо8 жемо назвати «Генеральну карту з показанням лісних дач, ук8 ладену у 1800 році флоту капітан8лейтенантом Перамузичем» (Вінницького повіту, спр. 26). А останніми у цьому ряду є два плани 1857 року (с. Фурманівки, Кам’янецького повіту, спр. 60 та Комаргородської юридики Ямпільського повіту, спр. 135). 46 одиниць фонду мають у своєму складі не лише географіч8 ні зображення, але й геометричні інвентарі. Це менше, ніж 69 аналогічних справ з Києва. Однак, між цими двома колекція8 ми немає абсолютної тотожності – деякі справи продубльова8 ні, деякі існують у одному екземплярі (чи в Києві, чи в Санкт8 Петербурзі). Загалом, 298й опис фонду Подільського гу8 бернського управління держмайна перелічує майже 290 інвен8 тарів, укладених у ході проведення люстрацій 1840–508х ро8 ків. Цілком можливо, що деякі з них, анотовані лише як гео8 метричні інвентарі, можуть включати і схеми маєтків. Попри те, що інвентарі і плани укладалися за єдиною схе8 мою і вимогами, зміст окремих з них може суттєво різнитися. Особливо це стосується генеалогічного значення цих доку8 ментів. Мусимо констатувати, що значна частина планів у складі геометричних інвентарів подають зображення сіл без поділу на окремі садиби. Якщо такий поділ зустрічаємо, то встановити належність обійстя певній родині все8одно часто неможливо, оскільки будинки і садибні землі не підписані і не пронумеровані. У справах, де нумерація є, вона інколи показує лише приналежність жителів господарства до певної групи сільського населення – селян, однодворців, відставних солда8 тів, вільних людей. Надалі цей номер згадується у самій табли8 ці інвентаря – в розділі «реєстр ділянок і паїв тяглих земель» у графі «номер садибної землі». Наприклад, справа «Геомет8 221 ричний інвентар казенного маєтку Бахтинського в Новоу8 шицькому повіті, складений в 1847 році»21 подає списки домо8 господарів та плани с.с. Бахтин, Бахтинок, Воронівці, Ново8 сілка, Петримани. На всіх планах села поділені на частини, у яких проживають представники окремої станової групи. Як от, у селі Петримани записано 48 домогосподарів – селян (на пла8 ні під № 3), 25 – запасних однодворців (№ 4), 9 родин – віль8 нопроживаючих (№ 5) та один відставний солдат (№ 6). Як бачимо, з ідентифікацією місця проживання останнього немає жодних проблем – його садиба позначена окремим номером. Натомість, 48 селянських родин сховані на плані під № 3 і ло8 калізувати їхню «малу батьківщину» за цим документом май8 же неможливо. Однак з цього правила є винятки – переважно зовсім неве8 личкі населені пункти, при картографуванні яких відобража8 лися і імена власників окремих дворів. Як приклад такого під8 ходу наведемо інвентар села Тяжилова Вінницького повіту 1851 року22. На арк. 6–8 зв. цієї справи знаходимо реєстр діля8 нок і паїв тяглих земель, у таблиці якого перелічені неповні імена (ім’я та прізвище) 34 домогосподарів сільця. У графі «№ садиби» навпроти кожного з них стоїть нарізне число. І саме головне, що на плані кожний двір промальований окремо і позначений одним з 34 номерів. Завдяки цьому ми отримуємо можливість ототожнити конкретні селянські родини з певни8 ми будинками і обійстями населеного пункту. Подібними є і план конфіскованого с. Терешківці Кам’янецького повіту (1852 р.)23 і повірочно8люстраційний інвентар с. Немечинці Проскурівського повіту (1862–65 рр.)24. Останній приклад особливо цікавий, оскільки при здійснен8 ні повірочних люстрацій картографуванню сіл приділялося дещо менше уваги. Зокрема, серед проектів повірочно8люстра8 ційних інвентарів (спр. 295–403) та самих інвентарів (спр. 404–438) у 298му описі 490 фонду ЦДІАК України значаться лише дві одиниці з планами маєтків25. Щоправда, відсутність такої анотації зовсім не перекреслює наявності креслень у справі. Зокрема, подібний інвентар маєтку Бережанка Кам’я8 222 нецького повіту 1863 року26 включає загальний план маєтку (у масштабі 1:21000), три плани орендної ферми, схему земель православного парафіяльного духівництва та копію креслення фермерської лісної ділянки. Зауважимо, що у назві справи, по8 даній у описі, ні про які мапи не йдеться. Цей же опис перелічує майже два десятки одиниць, у складі яких є плани або межові книги церковних земель окремих сіл. Ці документи є відображенням пов’язаних з люстрацією 18608х рр. заходів уряду щодо перенесення на плечі сільських громад витрат на утримання православного кліру. Імена селян у них можуть бути показані, як учасників або свідків межу8 вальних заходів. Завершуючи аналіз картографічних матеріалів казенних сіл періоду земельної реформи, згадаємо ще один, тісно пов’яза8 ний з планами вид документів, який зберігає імена окремих домогосподарів. Йдеться про таблиці детального (подробно8 го) обрахунку садибних і польових земель. Ці справи зберіга8 ються масивними блоками у тому ж таки, 4908му фонді. Уже у самому титулі документів зазначається: «дача ця значиться на повітовому генеральному плані... під №...». Далі міститься таб8 лиця, у якій перелічені імена селян8домогосподарів та зазначе8 но, де, скільки і якої землі знаходиться у їх користуванні. По8 дібна справа 1871 року щодо села Байбузівки Балтського пові8 ту, перераховує повні імена 215 домогосподарів села, додатко8 во надаючи свідчення про обсяги землекористування селян27. Реформа 1861 року перетворила українського селянина на самостійного суб’єкта економічних відносин. Як наслідок, з’явилася маса нових зразків документів, що несуть інформа8 цію про особу та господарство селян. Зросло і число карт сіл, де тим чи іншим чином зафіксована ця інформація. Слід зазначи8 ти, що питання картографічного забезпечення аграрної рефор8 ми не було доконано врегульоване законодавством. З одного боку відомо, що в одному з основних документів реформи – ус8 тавній грамоті – була передбачена графа, яка прямо вказувала на використання карт – «номер по плану» поруч з «номером по порядку». З іншого – у актах, які регулювали проведення ре8 223 форми ми постійно зустрічаємо формулювання на кшталт: «все возникающие...споры и недоразумения…Съезд разбира8 ет…посредством осмотра местности, разсмотрения планов, бу8 де таковые имеются…»28. Отже, законодавець не передбачав обов’язкового картографування всіх сіл, що реформувалися. Тим не менш, значна частина цієї масштабної роботи була здій8 снена, залишивши численні плани населених пунктів. Вони створювалися для постійного використання і не склали окрему колекцію в архівах столичних чи губернських установ. Зустрі8 чаємо такі мапи у фондах волосних правлінь, окремих гу8 бернських і повітових інституцій, приватного походження. Креслення цього періоду показували розмежування: а) по8 льових земель сільської громади зі своїм колишнім паном і б) садибних ґрунтів окремих селян, церковних земель й панської економії у селі. Генеалогічне значення планів першого виду є мінімальним, оскільки землевласником виступали не окремі гречкосії, а безлика громада. Що і відображалося на схемі сло8 восполученням: «земли крестьян села такого8то». Натомість, значущість другого виду важко переоцінити. Адже тут, інколи під номером, інколи безпосередньо на зображенні своєї ділян8 ки записані імена домогосподарів – голів сімейств. Враховую8 чи ту обставину, що деякі родини понад сто років проживали або й проживають у одних і тих самих подвір’ях, ми отримує8 мо додаткову реальну можливість встановити зв’язок між су8 часними жителями села та їх предками. У фонді Державного архіву Вінницької області «Карти і пла8 ни населених пунктів, земельних ділянок і будівельних об’єк8 тів» (ф. 896) знаходимо ряд креслень цього періоду, які, ймо8 вірно, ілюстрували розподіл садиб, зафіксований у уставній грамоті. Це плани сіл Клембівка 1865 року (спр. 1) та Бабинець 1866 р. (спр.55) Ямпільського повіту, садибних земель сіл Ду8 бовець і Маслівка Брацлавського повіту 1861 р. (спр. 43), се8 лянських земель Жабокрича 1865 р. (45), селянських наділів сіл Монастирське 1866 р. (77) та Озеро 1866 р. (100), садибних земель містечка Печори 1862 р. (105), земель сіл Підзамок 1860 р. (108) та Фердинандівка 1860 р. (136) того ж повіту, зе8 224 мель села Сокиринці Вінницького повіту 1872 р. (одиниця збе8 рігання 117). Натомість у зібранні Державного архіву Хмель8 ницької області «Подільська губернська креслярня» (ф.115), таких планів фактично немає. Як приклад зберігання подібних схем у інших архівосховищах, назвемо плани с. Межирічки Балтського від 1866 р.29 або садибних земель містечка Ободів8 ки Ольгопільського повіту, укладений у тому ж році30. До активізації землевпорядної роботи призвело прийняття «Положення про поземельний устрій сільських чиншовиків у губерніях західних і білоруських», затверджене 9 червня 1886 року. Чиншовики кінця ХІХ ст. в основному походили від дрібної шляхти часів Речі Посполитої, а в Російській імперії певний період іменувалися однодворцями. Ця досить кількіс8 на група землеробського населення (біля 94 тис. лише у при8 ватних маєтках губернії) на цей час вже наполовину правос8 лавна, у соціальному відношенні все більше зливалася з укра8 їнським селянством.31 Але на відміну від колишніх кріпаків, що отримали свободу і право викуповувати землю у 1861 році, та казенних селян, які долучилися до цих процесів після 1866 р., колишні однодворці не мали такої можливості, живу8 чи і господарюючи на панській землі за сплату чимраз дорож8 чого чиншу. Намагаючись пригальмувати зростання соціаль8 ної напруги, уряд спробував врегулювати питання викупу зем8 лі чиншовиками. Практичний розгляд справ покладений був на повітові у чиншових справах присутствія. Ця робота потре8 бувала застосування матеріалів з характеристиками чиншово8 го землекористування. Крім укладених землемірами планів окремих ділянок, у присутствіях використовували і карти сіл, очевидно передані до них з волосних правлінь. У архівних збірках цих установ і зберігаються колекції кар8 тографічних матеріалів. Зокрема, у ДАВО це фонди Гайсинсь8 кого (ф.4), Вінницького (ф.5), Ямпільського (ф.11), Літинсь8 кого (ф.12), Могилів8Подільського (ф.369), Ольгопільського (ф.666) повітів. Крім Подільських збірок, у Вінниці знахо8 дяться аналогічні матеріали з Липовецького (ф.10) та Мах8 нівського (ф.596) присутствій Київської губернії. Кількість 225 справ надзвичайно різна – від 19 з Гайсинського, до 980 з Він8 ницького повітів. У архіві Хмельницької області (донедавна – Кам’янець8Подільському міському) також є фонди під такою назвою. Однак за своїм змістом вони докорінно різняться від Вінницьких. Зокрема, це фонди № 38 – 28е Кам’янецьке, 251 – Кам’янецько8Ушицьке, 503 – Ушицьке, 679 – Кам’янецьке, 680 – Летичівське, 815 – Проскурівсько8Летичівське повітові у Рис. 1 Фрагмент плану містечка Ободівка. Видно нумерацію окремих садиб та помітки олівцем на деяких з них. 226 чиншових справах присутствія. Кількість справ у них міні8 мальна і коливається від однієї до трьох. Щоправда, у цьому ж архіві є кілька доволі об’ємних збірок з документами щодо чиншовиків. Наприклад, ф. 674 – Ізяславське присутствіє (1708 одиниць зберігання), ф. 675 – Полонське (20 од. зб.), ф. 703 – Старокостянтинівське (998 од.), та фонд № 704 – Ізяс8 лавсько8Старостянтинівське (28 од.) у чиншових справах при8 сутствія. Але, як відомо, ці повіти належали до сусідньої Во8 линської губернії, де чисельність колишньої дрібної шляхти була значно вищою, аніж на Поділлі. Неоднорідні ці зібрання і за своїм змістом. Серед документів фондів вирізняються кілька основних їх типів: – Плани земельних ділянок села. (інколи – геометричні спе8 ціальні плани). Останні укладалися за дорученням мирових посередників з приводу викупу земельних наділів селянами або наділення нею чиншовиків. – Експлікації садибної землі. Хоча цей термін означає пояс8 нення умовних позначень на картах та планах, маємо справу переважно з обчисленням земель за їх призначенням та прина8 лежністю. Ці таблиці вміщувалися на полі карти. Однак, зуст8 річаємо і експлікації – самостійні документи. Вони укладала8 ся у формі таблиці, де зазначалися повні імена селян – землев8 ласників, вказувалися їхні номери на плані, в окремих колон8 ках перелічувалася кількість і характеристика належної їм землі. Однак і ці, окремі, експлікації створювалися як допов8 нення до плану. – Межові книги (сіл, церковної землі, окремих землевласни8 ків). Становлять собою описи кордонів земельних ділянок, з детальним фіксуванням процедури їх проведення. Як прави8 ло, укладалася в присутності мирового посередника, свідків. Землемір використовував геодезичні прилади (компас, астро8 лябію, ланцюг), показники яких – кути поворотів й відстані від повороту до повороту заносилися до книги. Підписували їх мирові посередники та землевласники, землі яких обмежову8 валися. У випадку сільської громади це – уповноважені на те селяни (3, 6 чоловік). Записувалися і імена свідків – 38х жите8 227 лів сусідніх сіл. Завірялися підписами і печатками сільського старости, волосного старшини, пристава. – Аналогічні за змістом журнали обмежувань сіл від суміж8 них маєтків. – Книги обліку виділених земельних ділянок під садиби. Міс8 тили детальні, укладені у формі таблиць, описи меж і площ ок8 ремих земельних ділянок чиншовиків. Межа угідь описувалася з використанням метричних термінів і сторін світу. Для нас ці8 кавою є окрема колонка з описом суміжних ділянок – у якій зга8 дувалися їхні власники (інші чиншовики, поміщики, селяни). – Геодезичні описи земельних ділянок чиншовиків, селян, церков, поміщиків, тощо. За формою майже тотожні вищезга8 даним книгам обліку. Вказувалося, під яким номером ділянка означена на плані, інколи зазначалося, сучасною мовою, цільо8 ве призначення ділянки (сіножать). Крім цих окремих типів документів у фондах зберігаються і збірки, що відображають основну проблематику роботи при8 сутствія: клопотання селян, міщан, чиншовиків про визнання за ними чиншових прав на землі. Крім самого «прошенія» тут зустрічаємо листування між установами, опитування свідків, резолюції, тощо. Є і справи викупного характеру, які містять у собі ухвали сільських сходів, люстраційні акти, списки влас8 ників земельних ділянок. Всі вони стосуються колишніх ка8 зенних сіл. Нашу увагу, в першу чергу, привертають плани сіл і земель8 них ділянок, що зберігаються у цих фондах. Значна кількість з них – це уже згадувані загальні зображення поселень часів ук8 ладання уставних грамот. Яскраво підтверджує їхнє генеало8 гічне значення напис на полі плану земельних ділянок с. Дзи8 гівка Ямпільського повіту 1863 р.: «номера на крестьянскихъ усадьбахъ объясняютъ по грамоте какова кому принадле8 житъ»32. Текст самої грамоти дозволяє з’ясувати місця прожи8 вання 542 селянських родин цього села. Але це не стосується «вільнопроживаючих» людей, садиби яких на схемі не прону8 меровані і зображені єдиним масивом. Значно більше у зазначених фондах зберігається креслень 228 економічного характеру 1880–908х рр. ХІХ – початку ХХ ст. Часто вони фіксували окремі земельні ділянки, які селяни і вчорашні дідичі обмінювали одне у одного, намагаючись здо8 лати черезсмужність своїх землеволодінь. Наприклад, у кіль8 кох справах повторюється така ситуація: чиншовики мали у своєму традиційному користуванні лісні сіножаті, оточені панськими дібровами. Обидві сторони були незадоволені та8 ким станом: селянин потребував не сінокісної, а польової зем8 лі, великий землевласник прагнув володіти єдиним масивом лісу. Приклад вирішення проблеми подає справа, яка склада8 ється з 9 планів ділянок землі с. Стрижавка, Вінницького по8 віту33. Лише один з них – копія плану винокурні у цьому селі. Всі інші є оригіналами чи копіями схем обмінів лісних угідь селян на польові землі графа Грохольського. Ознакою картографічних робіт у ХVIII – XIX ст. було їхнє проведення державними службовцями на замовлення держа8 ви або землевласників у відповідності з процедурою, визначе8 ною нормами закону. Завдання, які вирішувалися при цьому, не виходили за межі майнових та адміністративних відносин. Однак ускладнення суспільного життя на межі століть, різ8 номанітні інтереси населення вимагали розширення обсягів картографування, поширення їх на нові сфери діяльності гро8 мади. У цьому сенсі цікавий зразок використання графічних зображень окремих сіл дає нам доповідь майбутнього академі8 ка Д. Заболотного на першому з’їзді лікарів Подільської губер8 нії34. Свій виступ під назвою «До питання про бактеріологію холери» він проілюстрував кількома планами частин населе8 них пунктів Городок, Фридрівці, Кузьминчик та Скотиняни. Увага лікаря була зосереджена на об’єктах розповсюдження холерних ембріонів – річках, копанках, криницях, шкіряних «заводах». Разом з тим, плани подають нам місця розташуван8 ня садиб, у яких почалася епідемія, вказуючи при цьому імена померлих і хворих селян. Таким дивним чином інтереси поря8 тунку не знайомих з елементарною гігієною гречкосіїв переп8 лелися з генеалогічними інтересами їхніх нащадків. Продовжувалися у цей період і традиційні межові роботи, які 229 мали на меті позначення ділянок окремих землевласників – і колишніх поміщиків і їхніх колишніх кріпаків. Наприклад ар8 хівний фонд Строганових містить як план орної землі селяни8 на Горнати з с. Чекаланівки, купленої у графа Строганова (1872)35 так і плани Мар’янівського маєтку княгині Щербато8 Рис. 2 230 вої (1908)36. Зустрічаємо такі поодинокі креслення останніх ро8 ків ХІХ й перших ХХ ст. і у інших збірках карт: плани ділянок землі селян Тернавського С.П.37 та Корчемного Ф.К.38 (1903) в с. Бортники Брацлавського повіту, Колесникової Ф.М. в с. Клекотині Мурафській Ямпільського повіту (1894)39, Колес8 ника І.М. в с. Павлівці Вінницького повіту (1912)40, Косаківсь8 кого І.М. в с. Пазурець Літинського повіту (1910)41 тощо. Отже, загальний огляд архівних збірок мап великих масшта8 бів земель Подільської губернії XVIII – поч. XX ст. дозволяє зробити наступні висновки: Існує суттєва різниця у обсягах картографування, характері і призначенні планів між приватновласницькими та казенни8 ми селами регіону. Матеріали межування державних маєтків збереглися повніше хоча й зображають значно меншу частку сіл Поділля. Можемо виділи кілька основних періодів у проведенні кар8 тографування маєтків регіону: а) XVIII – перша третина XIX ст. І казенні, і села дідичів знімаються на плани за приватною ініціативою, демонструючи різноманітність подання зобра8 жень. Свідчення про окремих селян з’являються на планах спорадично; б) 18408ві – 18608ті роки. Активно відбувається картографування казенних маєтків, відкладаються архівні збірки таких креслень. Плани тісно пов’язані з господарськи8 ми інвентарями цих маєтків. Генеалогічне значення їх може розкриватися лише у спільному використанні з останніми; в) 18608ті – 1917 р. Період включає в себе виготовлення і вико8 ристання двох основних типів планів: тих, на яких земля ще фіксувалася як громадська власність й тих, де окреслювалися землеволодіння селян – приватних власників. Родознавче значення останніх важливе, але обмежується малою ймовір8 ністю віднаходження креслень з іменем конкретного об’єкта дослідження. Унікальне генеалогічне значення мають плани сіл, які укла8 далися у період люстрацій 1840–608х рр. (казенні села) та аг8 рарної реформи (приватновласницькі маєтки), на яких відоб8 ражений розподіл селянських садиб. Переважно вони можуть 231 вивчатися у поєднанні з інвентарями та уставними грамотами, але на деяких схемах імена селян відображалися й безпосеред8 ньо (інколи – олівцем). Наразі нам невідоме жодне інше дже8 рело, яке дозволяло б поєднати окремі селянські родини ХІХ ст. з місцями їх проживання в межах населеного пункту. А ви8 рішення цієї проблеми є актуальним для практичного генеало8 га, який постійно зустрічається з випадками існування в одно8 му селі кількох родин з однаковим прізвищем, а інколи – і двох осіб з ідентичними повними іменами. Беручи до уваги значення цього виду документів, впевнено можемо стверджувати, що пошук таких планів у архівосхови8 щах України, Росії та Польщі, їх систематизація і каталогізація є необхідною складовою для забезпечення повноцінного роз8 витку генеалогічної науки в сучасній Україні. 1. Сосса Р.І. Історія картографування території України. Від най8 давніших часів до 1920 р. – К., 2000. 2. Иванов П.И. Опыт исторического исследования о межевании зе8 мель в России. – М., 1846. – IV.; Дензин П.В. Межевание и землеуст8 ройство в России. – Пенза, 1909; Герман И.Е. История русского меже8 вания: (Курс). – 28е изд. – М., 1910. – VIII; Цветков М.А. Картогра8 фические материалы генерального межевания //Вопросы географии. Зб. – №31. – М., 1953. – С. 90–105.; Новокшанова8Соколовская З.К. Картографические и геодезические работы в России в XIX – на8 чале ХХ в. – М., 1967. 3. Большая советская энциклопедия. 28е вид. – М., 1955. – Т. 33. – С. 163. 4. Напр: Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). – Ф.896. – Оп.1. – Спр.35. Plan gruntow folwarku Glinianieckiego y Bayrakowieckiego...roku 1840. 5. Інститут рукопису НБУВ ім.В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ). – Ф. VI. – Спр.1014. 6. ЦДІАК України. – Ф. 49. – Оп.3. – Спр. 182, 183, 184. 7. Там само. – Оп. 1. – Спр.546. Plan folwarku w Tulczynie. 1802 р. 8. ІР НБУВ. – Ф.VI. – Спр.642. 232 9. Кам’янець8Подільський історичний музей8заповідник (далі – К.8 П.ІМЗ). – К. Док. д/п 864. 10. Там само. – К. Док. д/п 867 11. ІР НБУВ. – Ф. VI. – Спр.132. 12. Російський державний історичний архів (далі – РДІА). – Ф.379. – Оп.3 – Спр.153. – Арк. 2. 13. Напр: ІР НБУВ. – Ф. VI. – Спр. 333–397; РДІА. – Ф. 379. – Оп.3. – Спр.153. 14. ЦДІАК України. – Ф.445. – Оп.1. – Спр.1. – Арк. 230–231 зв. 15. Там само. – Спр.2. 16. Там само. –Ф.492. – Оп. 34. – Спр.1. 17. Там само. – Ф.445. – Оп.1. – Спр.1. 18. Там само. – Ф.490. – Оп. 1 – Спр. 420, 681, 684, 757. 19. Полное собрание законов Российской империи. – Т. XIV. – № 13035. 20. РДІА. – Ф. 380. – Оп.22. – Спр.1. «Військово8топографічна кар8 та зі збірною таблицею, з виділенням: селянських земель, ділянок на продаж: з казенних земель, з конфіскованих земель, викупних діля8 нок, оброчних статей та казенних лісів» (на 24 аркушах); Спр.2. «108верстна карта губернії 1852 року». 21. ЦДІАК України. – Ф. 490. – Оп.29. – Спр.8. 22. Там само. – Спр. 245. 23. Там само. – Ф. 492. – Оп.34. – Спр.1204. 24. Там само. – Ф. 490. – Оп.29. – Спр.419. 25. Та сама одиниця зберігання і спр. 428. – Інв. П’ятничанського маєтку Кам’янецького повіту 1861–62 рр. 26. Там само. – Спр. 405. 27. Там само. – Оп. 27. – Спр.28. 28. Инструкция Мировым съездам и Мировым посредникам губер8 ний: Киевской, Подольской и Волынской для руководства при ис8 полнении Высочайшего указа 308го июля 1863 года и применении правил о порядке обращения уставных грамот в выкупные акты //Сб. правительственных распоряжений по устройству быта крес8 тьян8собственников Юго8Западного края. – СПб., 1865. – С. 64. 29. ЦДІАК України – Ф. 49. – Оп.3. – Спр. 189. 30. ДАВО. – Ф.666. – Оп.1. – Сп.21. 233 31. Бовуа Д. Битва за землю в Україні. Поляки в соціо8етнічних конфліктах. –К., 1998. – С.180. 32. ДАВО. – Ф. 11. – Оп. 4. – Спр. 17. 33. Там само. – Ф. 5. – Оп. 4. – Спр. 72. 34. Труды первого съезда врачей Подольской губернии, состоявшего8 ся в г. Каменце8Подольском с 15 по 24 февраля 1895 года. – К.8П., 1896. 35. ЦДІАК України. – Ф. 258. – Оп.1. – Спр.107. 36. Там само. – Спр. 176. 37. ДАВО. – Ф.896. – Оп.1. – Спр.11. 38. Там само. – Спр.12. 39. Там само. – Спр. 54. 40. Там само. – Спр.102. 41. Там само. – Спр.103. Yuryi Lehun THE UNIQUE MEANING OF THE CARTOGRAPHIC MATERIALS FOR RESTORATION THE VILLAGE FAMILY TREES (PODILLYA PROVINCE, 18–19 CENTURY) Author – Yuriy Lehun, working for doctor’s degree at the facC ulty of history of the Kyiv National University named after Taras Shevchenko. There exist different types of historical sources, which inform about Podillya villagers of the end 18C beginning 19 centuries. However, the village and separate lot plans were not considC ered by the researchers, as valid evidences of village inhabiC tants’ genealogy. The author in his article analyzes the present condition and information validity of lot plans of Podillya province, and emphaC size the unique meaning of cartographic materials, as a source for defining the genealogic roots of the village inhabitants.

Значення картографічних матеріалів для реконструкції селянських родоводів (Подільська губернія кінець XVIII – початок XX ст.).

Institution

Ähnliche Einträge