Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови

У статті аналізується обіг турецьких монет на території Буковини в ХV-ХІХ ст. на основі архівно-документальних згадок та скарбових знахідок. Для аналізу враховуються як історико-економічні умови монетного карбування в Туреччині, імпортного за своїм характером, так і особливості грошового обігу М...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2004
1. Verfasser:	Огуй, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2004
Schriftenreihe:	Історико-географічні дослідження в Україні
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53825
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови / Огуй О. // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 234-266. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-53825
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-538252014-01-29T03:09:28Z Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови Огуй, О. У статті аналізується обіг турецьких монет на території Буковини в ХV-ХІХ ст. на основі архівно-документальних згадок та скарбових знахідок. Для аналізу враховуються як історико-економічні умови монетного карбування в Туреччині, імпортного за своїм характером, так і особливості грошового обігу Молдови (1370–1774). Паралельний обіг турецької та австрійської монети після входження до складу Австрії (1774–1918) був зменшений після 1787 р. та відмінений у 1820-х рр. через погіршення срібла. This article deals with Turkish coins’ circulation on the territory of Bukovyna in 15–19 centuries (on the basis of archive documentations and some hoards). Both historic-economic conditions of the Turkish coinage (importing by its character), and peculiarities of Moldavian money circulation (1370–1774) have been taken into consideration. The parallel circulation of Turkish coins (together with Austrian ones) after annexing Bukovyna (1774–1918) was reduced after 1787 and annihilated in 1820-ties because of bad silver. 2004 Article Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови / Огуй О. // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 234-266. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53825 93.913+737.106 uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті аналізується обіг турецьких монет на території Буковини в ХV-ХІХ ст. на основі архівно-документальних згадок та скарбових знахідок. Для аналізу враховуються як історико-економічні умови монетного карбування в Туреччині, імпортного за своїм характером, так і особливості грошового обігу Молдови (1370–1774). Паралельний обіг турецької та австрійської монети після входження до складу Австрії (1774–1918) був зменшений після 1787 р. та відмінений у 1820-х рр. через погіршення срібла.
format	Article
author	Огуй, О.
spellingShingle	Огуй, О. Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови Історико-географічні дослідження в Україні
author_facet	Огуй, О.
author_sort	Огуй, О.
title	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови
title_short	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови
title_full	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови
title_fullStr	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови
title_full_unstemmed	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови
title_sort	обіг турецьких монет та їх позначення на території буковини та молдови
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2004
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53825
citation_txt	Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови / Огуй О. // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 234-266. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.
series	Історико-географічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT ogujo obígturecʹkihmonettaíhpoznačennânateritorííbukovinitamoldovi
first_indexed	2025-07-05T05:15:22Z
last_indexed	2025-07-05T05:15:22Z
_version_	1836782738739298304
fulltext	234 УДК 93.913+737.106 Олександр Огуй ОБІГ ТУРЕЦЬКИХ МОНЕТ ТА ЇХ ПОЗНАЧЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ БУКОВИНИ ТА МОЛДОВИ У статті аналізується обіг турецьких монет на території БуC ковини в ХVCХІХ ст. на основі архівноCдокументальних згаC док та скарбових знахідок. Для аналізу враховуються як ісC торикоCекономічні умови монетного карбування в ТуреччиC ні, імпортного за своїм характером, так і особливості грошоC вого обігу Молдови (1370–1774). Паралельний обіг турецьC кої та австрійської монети після входження до складу АвстC рії (1774–1918) був зменшений після 1787 р. та відмінений у 1820Cх рр. через погіршення срібла. О біг монет Туреччини, під протекторатом якої значний проміжок часу була досліджувана територія, складав значну частину грошового обігу Молдови, певним чи8 ном описаного, але кількісно не дослідженого в роботах А.А.Нудельмана1. Елементи кількісного підходу до молдовсь8 кого грошового обігу 1530–16208х рр. на архівно8скарбовому матеріалі продемонстрував В.Шлапінський2, який, однак, не розглянув грошовий обіг після 16208х рр. Грошовий обіг Буко8 вини (1370–1774) в основному аналізувався на архівно8доку8 ментальному матеріалі в працях автора3 та С.В.Пивоварова4, причому останній дослідник описав лише окремий скарб із с.Ширівці (ХVІІІ ст.), взагалі не вивчаючи обіг турецьких мо8 нет. Тому розглянемо цю невирішену проблему і охарактери8 зуємо особливості обігу турецьких монет на території Букови8 ни на матеріалі тезаврацій, зібраних автором5, та архівно8доку8 ментальних джерел через призму грошового обігу Молдову; проведемо періодизацію та визначимо основні етапи цього обі8 гу, сумістивши конкретні знахідки монет та їх згадки в літера8 турних джерелах. 235 За отриманими нами даними, знахідки турецьких монет сто8 суються турецького акче (1500–17808х рр.), пара (1700– 18108х рр.), куруша та його фракцій (1690–18308х рр.) – отуз8 лука (3/4 куруша), ігірміліка (1/2 к.), 15 пара, онлука (1/4 к.), бешлика (1/8 к.), а також золотих монет – алтуна та зері8мах8 буба. В архівних матеріалах натомість з’являлися терміни «аспр» (1470–16008ті), «бан» (1550–18008ті рр.), «пара» (1700–17308ті рр.), «лев, лей» (1570–18308ті рр.), «пол леу», «піастр» (1770–18108ті рр.), «злот» (1400–17908і рр.) та «гал8 бин» тощо. Наклавши ці дві системи та враховуючи авторську періодизацію6, можемо виділити два основні періоди «акче – аспра» (1470–1690) та «куруша – лева як основної та пара8 лельної валюти» (1690–1820). Розглянемо грошовий обіг за цими півперіодами зокрема. 1. Період акче – аспра (1470–1680C ті рр.) 1.1. Грошовий обіг і емісії акче: історико�економічний нарис 7 Як відомо, однією із підвалин, які утримували могутню Османську імперію під час її становлення, було створення на8 дійної грошової системи, що ґрунтувалась на стабільному акче (тур. «білуватий»), срібній монеті вагою в 1,2 г 900 проби, зап8 ровадженій при султані Урхані в 1328–29 рр. Ця монета відпо8 відала спочатку за вагою 1/2 трапезундського аспра (грец. «блискучий, білуватий») часів правління Алексія II Комніна, імператора Трапезундського8. Економічна експансія Порти, що готувала експансію військово8політичну, сприяла проривові ви8 сокоякісного турецького акче вагою в 0,80 г на молдовський та трансільванський грошовий ринок. Тут акче отримали, за ана8 логією до подібних їм за вагою (0,97 г 600 проби) кримсько8ге8 нуезьких аспрів (з зображенням герба Генуї та тамги хана), наз8 ву «аспр»9. Високоякісний турецький акче XV ст., карбований значними емісіями декількома монетними дворами на Бал8 канському півострові (як акче Мурада ІІ (1421–1451) в 1,18 г та Мухаммада ІІ (1451–1481) в 1,098 г 900 проби), був чи не най8 сильнішою монетою басейну Чорного моря та й середньовічної 236 Європи. Незначною мірою ослабило його позиції відбулося певне зниження ваги до 0,737 г при Баязиді ІІ (1481–1512) та Селімі І Явузі (1512–1520), який приєднав до Порти Єгипет та Сирію після затратних воєн проти мамлюків та персидського шаха. Після битви під Мохачем (1526) у залежність від Порти потрапила й Угорщина, для чого знадобилися значні фінанси. Величезними емісіями для гігантської імперії карбувалися акче (вагою 0,6–0,78) за Сулаймана І (1520–1566), який щедро роз8 платився з яничарами за своє сходження на престол, що засвід8 чують тогочасні скарби та архівні документи. Сулайман підняв надходження в скарбницю з 3 млн. цехінів до 12 млн. (1553) (у т.ч. 160 тис. цехінів поступало з Молдови – у 10–15 разів біль8 ше, ніж із Валахії та Трансільванії), проте постійні війни забира8 ли щонайменше 11 млн. Селім ІІ (1566–1574) не справився з фінансовим господарством після жахливої поразки турецького флоту під Лепанто (1571) у війні за Кіпр, яка, опустошивши державну скарбницю, похитнула акче. Внаслідок монетної реформи 1584 р., викликаної видатками на війни із Заходом, Персією та Молдовою (1574), спостеріга8 ється суттєве падіння вмісту срібла в акче скупого Мурада ІІІ (1574–1595 рр.). Сусідній торговий Львів різко прореагував на це – «аспри на той час не хотіли брати» (aspry na ten czas nie chcia no brac)10. Для подолання дефіциту та ревальвації акче (1584) виходом була нова фіскальна політика Туреччини – знімати податки якісною монетою. Тому османська скарбниця встановила у 1588–89 рр. податок «для відновлення державної султанської монети» в обсязі 900 тисяч акче. На цій основі, по8 чинаючи з 16008х рр. Молдова виплачувала данину Осяйній Порті талярами, частина яких йшло на карбування нових зне8 цінених акче. За Мухаммада ІІІ (1595–1603 рр.), після війни з Мунтенією Міхая Хороброго та Польщею, акче втратило від третини до половини тієї ваги, яку воно мало за часів Мурада ІІІ, і стано8 вило лише 0,25–0,30 г. Торгівельні потреби спонукали в 1597–1598 рр. до повторної появи у Львові тих же «малих ас8 прів мултянських» (aspry multanskie) за значно пониженим 237 курсом щодо дуката. Видатки на нові війни не давали змоги оздоровити фінанси, що призвело до чергового його погіршен8 ня. Акче, як писав турецький літописець Печеві, стали такими тонкими, мов листок дерева, і такими безвартісними, мов краплини роси11. Це призвело до чергового повстання янича8 рів, яким перед цим виплатили жалування такою монетою. Унаслідок попередніх військово8політичних невдач (після воєн з Персією, Австрією, Мунтенією: 1595–1601) та ослаб8 лення середземноморської торгівлі як результат великих геог8 рафічних відкриттів (торгові морські шляхи до Індії; відкрит8 тя Америки) Туреччина отримала дефіцит державної скарбни8 ці, який на початку ХVІІ ст. досяг жахливої цифри у 600 міль8 йонів акче (6 млн. дукатів)12. У 1605 р. за султана Ахмада І (1603–1617) державні доходи зменшилися до 3 млн. дукатів, а видатки були у 2 рази більшими. На ці обставини наклалася і революція цін, викликана відкриттям срібних родовищ у Аме8 риці, і війна з Австрією (1605–1606). Звичний та улюблений захід – перекарбування акче поперед8 ніх емісій за принципом, що немає такої срібної монети, якість якої не можна було б погіршити, – не спрацював. Перекарбу8 вання старих акче на легші нові, погіршеної проби, не зуміла поправити розладжені фінанси Османської імперії, яка нещо8 давно втратила Грузію, Єреван та Багдад – занадто вже багато років доводилося жити в кредит. Мало чим могла зарадити й конфіскація майна та переплавка палацевого посуду із дорого8 цінних металів на «онлики» Османа ІІ (1618–1622), який кар8 бував ці онлики (10 акче вагою в 3 г) для потреб турецько8 польської війни та Хотинського походу, та «пара» Мурада IV (1623–1640). Останній випустив ці пара (4 акче вагою в 1,1 г) в 1623 р., продовжуючи експеримент Османа ІІ. Всупереч ужи8 тим заходам якісної монети катастрофічно не вистачало, бо во8 на зникала з ринку внаслідок дії закону Коперника8Грешема. Туреччина намагалася вийти з кризи за рахунок васалів. У 1635 р. видається хрисов господаря Молдови, що грошові по8 датки (1650: 60) треба виплачувати не знеціненими акче, а ре8 альними золотими та талярами як повноцінними монетами; в 238 іншому випадку необхідно компенсувати «нестачу грошей», оскільки інші монети «приймаються там у скарбниці сул8 танській зі зниженою вартістю»13. Державна фіскальна систе8 ма внаслідок турецьких поборів поступово переводилась на розрахунки в талярах, якими з 16008х рр. стабільно виплачува8 лися податки. Завдяки вжитим заходам та успішним перським війнам султан Мурад IV (1623–1640) спромігся на певний час за рахунок суворої економії підняти прибутки до 8 млн. дука8 тів (при видатках у 7 млн.), що дозволило йому частково ста8 білізувати акче. Завдяки цьому 24 січня 1640 р. він підняв вміст срібла в акче до 750 проби (0,45 г), хоча ще у 1639 р. во8 но складалось з третини срібла та 2/3 олова14. Невдала спроба його наступників (Ібрагима та Мухаммада ІV) покращити фінансове господарство за рахунок посилено8 го оподаткування викликало в Туреччині повстання спагіїв, а згодом унаслідок цього і додаткове емітування знецінених ак8 че (зі зниженим вмістом срібла та ваги до 0,33 г). У 1651 р. де8 фіцит державної скарбниці склав 120 млн. акче, у 1653 р. – 168 млн., а в 1660 р. – 321 млн. акче, що викликало нове погір8 шення монетної стопи останнього. Наприкінці XVII ст. воно заважило при Сулаймані ІІ (1687–1691) всього 0,16 г та стало при Ахмаді ІІ (1691–1695) майже мідним. Назріла необхід8 ність вжити радикальних заходів. 1.2. Монетні знахідки у Молдові та на Буковині15 Ця монета залишилась найпопулярнішою монетою Півден8 ної та Центральної Молдови кінця XV – початку XVІ ст.16. Так, за нашими спостереженнями, турецькі монети ХV ст. перебу8 вали в обігу як на території Молдови, так і Буковини (саме її румунської південної частини). Акче Мурада ІІ (1421–1451) та Мухаммада ІІ (1444–1481), основна маса яких була згодом перекарбована в наступних емісіях турецьких достойників, зустрічалися різною кількістю (1–20 екз.) у скарбах ХV – по8 чатку ХУІ ст. (Кирпиць Ясського повіту, Цифешти Бирладсь8 кого, Котул Морій Румунії; Стахная Молдови). Загальний об8 сяг турецьких монет ХV ст. склав близько 60% загального об8 239 сягу (527 із 884 монет). Супутними монетами виступали спо8 чатку джучидські дирхеми та празькі гроші, а згодом – угорсь8 кі денарії тощо. Епізодично з цими монетами з’являлися й молдовські гроші (Богдана та Штефаніци). Що стосується ХVІ ст., то, за аналізом скарбових знахідок17, проведеним для 1500–1566 рр. В.Шлапінським18 та відкорего8 ваним автором, у 19 молдовських скарбах 1500–15908х рр. (див. скарби із Пепен, Молдови, Трубловки, Стахная) 57,73% скарбового матеріалу покривали саме турецькі акче. Серед них найзначніше місце займала монета Баязида ІІ (1481–1512) та Сулаймана І (1520–1566), вживана великими накладами в 6–8 із 12 (!) скарбів із турецькими монетами. Акче Селіма І (1512–1520) з’являлися незначними емісіями в 3 скарбах (Су8 чава; Стахная, Трубаєвка), а Селіма ІІ (1566–1574) та Мурада ІІІ (1574–1595) – лише в одному (Леушени). Як бачимо, ту8 рецькі акче зберегли популярність лише до 15808х рр. – саме тоді почалося різке погіршення їх проби та знецінення в Туреч8 чині. Хоча угорські денарії з’являлися в 11 тезавраціях із 19, проте вони складали всього 37,5% розмінної монети всього пе8 ріоду і почали переважати лише із 15808х рр. (90,97% тезавра8 цій 1581–1593 рр.). Польську дрібну монету (переважно півг8 роші) репрезентували 5,47% скарбового матеріалу. Суто мол8 довська монета займала майже 1%, що говорить про занепад місцевого карбування (в умовах турецького протекторату). У ХVІІ ст. спостерігалося суттєве переважання польсько8 литовської монети та різнотипних талярів19. У 1594–1619 рр. домінували польсько8литовські півгроші, гроші та трояки (96%); у 1622–1659 рр. зберігалася перевага польських8ли8 товських монет, у т.ч. ортів та солідів (60,1%). 21,2% складали таляри Об’єднаних Нідерландських провінцій (особливо лев8 ки). 13% становили угорські денарії (до 1635 р.). 13% склада8 ють золоті монети, майже половина з яких були турецькими. Поряд з тим, обсяг турецької розмінної монети (акче) змен8 шився, за нашими спостереженнями, до мінімуму – у скарбах 1590–16808х рр. було виявлено, за нашими підрахунками, всього 24 високоякісних акче ХVІ ст. Селіма І та Сулаймана ІІ 240 (Креулени8ІІІ; Паланка), тобто 0,25% обігу розмінної монети того періоду. Це означає, що пізній молдовський ринок не прийняв пізніші низькоякісні турецькі (та угорські) монети, унаслідок чого після 1635 р. у скарбах турецькі акче та угорсь8 кі денарії загалом не зустрічаються. За тогочасним свідчення8 ми митника із Снятина, він на митні гроші (в акче та денаріях) закупив продукти для того, лише щоб не везти знецінені моне8 ти до Польщі (див. 1.3.3). У обігу натомість утверджується ту8 рецька золота монета – у скарбах цього періоду виявлено 24 алтунів ХVІ8ХVІІ ст., карбованих переважно за правління Су8 леймана ІІ (16) та Мурада ІІІ (4). Частка цих алтунів (з 92 ви8 явлених золотих монет) становила близько 20%, тобто п’яту частину обігової золотої монети! Дослідження ж північнобуковинського скарбового матеріа8 лу ХVІ ст. (4 тезаврації та 8 індивідуальних знахідок, окремо розглянутих автором у монографії, що готується до друку20) засвідчує яскраве домінування польської півгрошової монети – 98% (яка з’являється у 3 із 4 скарбах). Близько 2 відсотків займають свідницькі півгроші, імітування тих же півгрошів, а далі прусські та гданські гроші, карбовані у межах Польщі. Епізодично простежуються гроші Чехії, Трансільванії, Орде8 ну, а також угорський дукат Матяша із Чорториї. Хоча в Ларзі неподалік Буковини виявлялися акче Баязида ІІ, турецькі мо8 нети для Північної Буковини загалом не властиві – тогочас8 ний північнобуковинський грошовий ринок завдяки геогра8 фічному розташуванню та торговим зв’язкам явно тяжів до су8 сіднього галицького. Ймовірніше внаслідок цих обставин на Північній Буковині вдалося виявити лише 2 стерті акче почат8 ку ХVІІ століття (загальною вагою 1,34 г), що складали нез8 начну долю відсотку тогочасної розмінної монети. 1.3. Уживані терміни та документальний матеріал 1.3.1. Аспр (акче) В хроніках та інших документах того часу в трьох романсь8 ких князівствах замість популярного турецького «акче» з’явля8 ється термін «аспр». Враховуючи специфіку його вживання, 241 саме цей термін співвідноситься спочатку з генуезько8кримсь8 кою, а згодом (за термінологічним законом поліномінації21) з турецькою монетою, яка наближалася до неї за ваговими по8 казниками. Оскільки розрізнення між турецькими та кримсь8 ко8генуезькими аспрами у молдовських документах звично не проводяться, то можна лише припустити, що аспри з Білгоро8 да (Четатя Альби), які згадувалися у 1455 р., могли бути і гену8 езько8кримськими. Саме цей тип аспрів, що, на жаль, не відмі8 тив І.Ністор22, мабуть, спостерігався у міських рахунках Кафи (нині Феодосія), датованих 1463 р., при придбанні цінного по8 дарунка Штефану III. Згадки аспрів пізніше 1475 р. (року заво8 ювання Кафи турками, які припинили карбування генуезько8 кримських монет), напевно стосуються турецького акче. Зупи8 нимося детальніше на його ужитку в тогочасних документах. З 14708их рр. термін аспр увірвався у молдовську докумен8 тацію (як і його відповідник акче на молдовський ринок). Одним із перших вжитків терміна для позначення саме ту8 рецьких акче (за наявними документами) припадає на 13 ве8 ресня 1471 р., коли Штефан ІІІ, заснувавши «больницю» при монастирі Георгія8Зографа, постановив їй «оброкъ» щорічно в 500 високоякісних «аспри». У 1481 р. Штефан ІІІ був вимуше8 ний виплатити турецькому султану за 20 хлопців із Кафи, які втекли на галері із неволі через землі Штефана, штраф в 120 000 аспрів («по пяти тисачь аспрать за одного паробь8 ка»)23. Завдяки своїй стабільності акче як засіб міжнародного платежу здобув до кінця ХV ст. – початок ХVІ ст. дуже сильні позиції в романських князівствах (особливо в Трансільванії). Саме тому, коли у 1505 р. угорський король Владислав нама8 гався заборонити обіг акче та обміняти за нижчим курсом (од8 на марка аспрів за 6 флоринів 25 денаріїв), то кронштадтці та германштадтці (жителі сучасних румунських міст Брашов та Сибіу) благали короля відмовитися від цього заходу, оскільки це не дасть їм змоги торгувати з Молдовою та Мунтенією і зве8 де їх до жебрацької суми24. Це повторно, хоч і непрямо, свід8 чить про утвердження аспра в Молдові, де рахунок відбуваєть8 ся «волоською лічбою» на «татарські» золоті та аспри. 242 У середині та наприкінці XVI ст. наплив аспрів у Молдову (як і в Мунтенію) завдяки митним зборам у аспрах, продажу худоби та зерна в Константинополь значно зріс, унаслідок чого в воєводській скарбниці зібралося багато цієї монети (поряд із золотими дукатами). За літописцем Іфтімієм, воєвода Іліяш, відправляючись до султана, щоби потурчитись, забрав весь державний скарб «множьства скровища имъніи златнихь та8 ланть (дукати) сребръных аспри бес числа», зібрані попередні8 ми правителями, «от исконихь царіи молдавскыхъ блюдомо и хранимо скровище, въсе съ собою въземъ». Найзаможнішою людиною Молдови став її господар25, який у 1590 р. міг пожа8 лувати одному слузі за вірну службу 225000 аспрів, а іншому – село в 60000 аспрів. Посаг дочки Петра IV Кульгавого (1574–91) оцінювався близько 2 млн. аспрів. У вигнанні, в ав8 стрійському місті Бозен по смерті Петра IV Кульгавого знахо8 дять у його спадку, окрім 4000 дукатів – залишків його незлі8 ченних багатств, ще й розмінну монету – по мішечку з аспрами та з угорськими денаріями («1 Sackhl mit Asperln und ain Sackhl mit hungerischen Pfennig»). Велику кількість – 240 тис. аспрів (окрім талярів та золотих галбинів) – зберігав на чужині і його син Штефан, а дочці Марії господар ще встиг придбати буди8 нок з садом за 200000 аспрів. Наплив акче мав свої негативні наслідки, бо швидке псування турецького акче (поряд з інши8 ми обставинами) призвели до революції цін, їх зростання спо8 чатку в 2 – 2,5 рази (1540–1590), а згодом до 10 разів (1650)26. Як складова частина податку, аспри згадуються ще у 208х ро8 ках XVII ст., коли Штефан Томша звільняє майбутніх посе8 ленців опустілих сіл Солка та Фарани від ілішу (подушного), 50 аспрів сулжіу (податку на корови та вівці), від десятини на бджоли та від сплати 1 угія (угорського золотого) за хату. Внаслідок знецінення аспра цей термін зникає як з молдово8 буковинських документів у 308х рр., так і скарбів у 608х рр. XVII ст. У монетних знахідках безроздільно домінує до кінця століття польсько8литовська та прибалтійсько8шведська мо8 нета. На завершення відзначимо, що хоча після 16308х рр. тер8 мін «аспр» у буковинських документах практично не вжива8 243 ється, бо сама монета, наблизившись за своїми ваговими по8 казниками та обмінним курсом до знеціненого угорського де8 нарію, приховується (поряд з польськими солідами) з того ча8 су за його молдовським позначенням «бан»27. У контексті з елементами МЛН турецького походження «леу» та «пара» (якіснішої розмінної монети, карбованої з 1623 р.) термін про8 довжує з’являтися з кінця 16908их до 17808их рр. Подібне яви8 ще є проявом поліномінації терміна, що служить для економії мовних засобів. 1.3.2. Інші популярні терміни: «золотий татарський» та «уг. галбин» Турецький «алтун» (до тур.«золотий»), що містив 3,43 г. 8008 995 проби і, як венеціанський цехін, відповідав у 14808х рр. 40 акче (у 15108х роках уже 60, а в 15808х рр. – 80 акче), спочатку активно з’являвся в молдово8буковинських документах 1452–14608х рр. як «злотий турецький», поступившись згодом у вжитку позначенню «золотий татарський»28 (1446–16108х рр.) та «уг. жолтии чи галбин» (1575–16308 17708ті рр.), почат8 ково позначення угорських дукатів. З’явившись уперше, за на8 явними документами, 5 березня 1446 р., цей термін (відомий як рум. galban tataresti, пол. zlot valaski, нім. Florin heidnisch) міцно утвердився у молдовському діловому мовленні, що зас8 відчує 220 його слововжитків у молдовському та буковинсько8 му актовому матеріалі другої половини ХV – ХVІ ст. при реєс8 трації актів купівлі8продажу нерухомості (млинів, пасік, сіл). Вивчення документів показало, з одного боку, співвіднесе8 ність «золотих татарських» з італійськими дукатами, а, з іншо8 го боку, для деяких випадків лічильний курс, зближений з польським лічильним флорином (в 30 грошів як 25 аспрів). У прикордонних районах Молдова – Польща часто виникали конфлікти – викрадення жінок, і тому 7 серпня 1519 р. король Польщі Сигізмунд у торговельній угоді з Молдовою устано8 вив суму штрафу у 18 кіп подольських (тобто якісною моне8 тою, подібною руським півгрошам, які ще недавно функціону8 вали у цьому регіоні), а на лічбу Валаську – аспрами 60 золо8 244 тих Валаських: «Ma placye osmnascie kop Podolskich, a na Valaska liczba aspramy szedzdziesiat zlotich Valaskich»29. В осно8 ві цієї системи, як показує вивчення контексту, лежав золотий, який розділявся на складові – аспри (!), тобто, найімовірніше, ми маємо справу з турецькою монетною системою, перенесе8 ною на молдовсько8мунтенський економічний грунт. «Валась8 ка лічба аспрами» – термін, запроваджений сусідньою Поль8 щею – збереглася щонайменше до кінця 308х рр. ХVІІ ст., що непрямо засвідчують зізнання К.Мацаліка (Macalik), митника зі Снятина, який брав тут узвичаєний податок – «четвертий митний гріш лічбою волоською» (liczba woloska)30. Як засвід8 чує цей документ, митник не вважав за потрібне направляти до скарбниці низькоякісну монету (не стільки молдовські ба8 ни, як угорські денарії та турецькі аспри, що різко погіршили свою пробу), а накуповує за них меду для продажу у Львові – щоб продати там «за польські гроші». Отже, погіршення мо8 нетної стопи вихідних монет стало основною причиною для зникнення вживаного раніше терміна. 1.3.3. Грошовий курс турецьких монет: його тенденції У 1600 р. у Туреччині було проведено грошову реформу, внаслідок якої «польський злотий» (30 грошів) відповідав 120 новим аспрам. За ґрунтовними пошуками В.Шлапінського у ЦДІАЛ31, відношення між грошем та аспром у 1586–1593 рр. було нестабільним і коливалося від 0,66 до 0,48 гроша польсь8 ких за 1 аспр. Із 1596 по 1623 р. це відношення стабілізується – 2 турецьких аспри стабільно дорівнюють одному грошу, тоб8 то 1 турецький аспр складав півгріш. Незмінність цього курсу (1:2), незважаючи на неякісність аспрів у 1590–16008х рр., польських грошів – з ординаціями 1604, 1614–1616, 1619, 1621 та 1623 рр., пояснюється тим, що до Молдови та Туреччини поступала лише якісна польська монета. З погіршенням сріб8 ла у 1627 р. 1 аспр було дорівнював 0,7 польського гроша. У 1646 р. їх курс складав, за єпископом Бандіні, два польські ши8 лінги і мав тенденції до погіршення (слідом за погіршенням польської монети). 245 2. Півперіод куруша – лева як основної валюти (1690–1774) 2.1. Лев: обіг талярів та емісія куруша: історико�економічний нарис 32 Розвиток товарно8грошових відносин, обороти світової тор8 гівлі у другій половині ХV – початку ХVІ ст. викликали пот8 ребу в створенні великої монети, яка б оптимально відповіда8 ла золотому флорину, створюючи його срібний еквівалент. Завдяки багатим родовищам срібла ці монети, названі згодом талярами, карбувалися спочатку в Тиролі (1484: 29,23 г 937 проби), Саксонії (1500) та Чехії (1518: 27,2 г 900 проби), а по8 тім у інших краях. У 15608ті рр. ця монета стабільно згадуєть8 ся в Молдові, а з 1577 р. і на Буковині, де вона стає популяр8 ною у великих грошових розрахунках (а згодом при оплатах податків). Турецька імперія, що загрузла в серії невдалих воєн (битва під Лепанто: 1571; Молдово8турецька війна 1574 р.; вій8 ни з Австрією, Персією та Польщею), задихалася від нестачі обігових коштів, які вона намагалася покрити новими емісія8 ми знецінених акче (отриманих часто за рахунок переплавки великої іноземної монети). Завдяки торговим контактам та ха8 раджам значна частина талярів утвердилася як у турецькому, так і молдовському грошовому обігу. Оскільки за законом Коперника – Грешема повноцінні мо8 нети почали зникати з обігу, осідаючи в скарбах, то в грошо8 вому обігу Молдови кінця першої третини ХVІІ ст. закріпи8 лися не старі повновагові рейхсталяри старих випусків (тур. «риял8куруш»), а дещо полегшені та низькопробні левкові таляри (левендаальдери) Нідерландських провінцій, які з 1575 року містили зображення лева. За цим зображенням во8 ни отримали в Молдові назву «леу» (тур. «арслані» чи «аса8 ді8куруш»). Ще на початку ХVІІ ст. ці монети були забороне8 ні за султанським указом до ввозу в Туреччину33 через меншу вагу та відносно низьку монетну пробу, про що засвідчує мирний договір Османської імперії з Польщею 1607 р. Проте пізніше, зі зменшенням кількості високоякісних монет, і ця монета (поряд з альбертусталярами іспанських Нідерландів, ріксдаальдерами Нідерландів) прорвалась у 16208х рр. на 246 грошовий ринок Порти, ймовірно, через Польщу та Україну. Султанська скарбниця відчула наприкінці ХVІІ ст. суттєві проблеми, що виникли через часткові емісійні обмеження мо8 нети в країнах Західної Європи та знецінення акче в Туреччині. Для стабілізації внутрішнього грошового ринку була проведе8 на грошова реформа 1688 р. за правління Сулаймана ІІ (1687–1691), який за допомогою заступника, а з 1689 великого візиря Мустафи Кьопрілю змінив поваленого військом Мехме8 да ІV в момент гострої платіжної кризи та відчутних військо8 вих невдач у Боснії та Далмації. Сулайман ІІ стояв перед загро8 зою нового військового повстання та відмови війська продов8 жити війну. Дефіцит платіжних засобів він частково ліквіду8 вав, відкривши за підказкою потурченого грека Мустафи Аги з Ліворно34 монетарні у Константинополі та Сараєво, де карбува8 лися мідні мангіри 1099–1100 рр. хіджри вартістю спочатку в 1/2, а потім в 1 акче для оплати військ. Характерною ознакою його монет стала поява тугри (стилізованої складної моногра8 ми з літер імені та титулу султана у формі знака османів), що стала звичною для турецьких монет аж до початку ХХ ст. Саме за його правління, крім звичних золотих алтунів та мід8 них акче, була вперше відкарбована і велика срібна монета та8 лярного типу, що ліквідувала прогалину між золотим алтуном та дрібним акче. Це трапилось, очевидно, за ініціативою вели8 кого візира Мустафи Кьопрілю, який, відрегулювавши монет8 ну стару систему, віддав власний срібний посуд та срібло з сул8 танського сералю на карбування монет35. За основними харак8 теристиками перше карбування цієї монети, відомий під наз8 вою «куруш» (до лат. grossus «товстий»), співвідносять з іспа8 но8американським песо чи з французьким екю (вагою в 25 г.)36, хоча за своїми початковими ваговими показниками (18,75195 г 780 проби) ця монета, на нашу думку, відповідала ймовірніше імперському гульдену ХVІІ ст. в 19,25 г чи польському злото8 вому таляру 1623–24 рр. вагою в 19,72 г (12,5 г чистого срібла). Грошова реформа була продовжена завдяки гнучкій фінансо8 вій політиці нового візира Гусейна Кьопрілю у час правління Ахмaда ІІ та Мустафи ІІ – в обігу, окрім куруша та його поло8 247 вини – ігірміліка, з’явилися 15 пара, 10 пара, 5 пара (бешлик) тощо. Замість старого низькопробного золотого алтуна, про8 бою в 110 дирхамів золота (вартістю в 100 акче), у час правлін8 ня Мустафи ІІ з’явився фундук8алтун (3,4 г 800 м пр. вартістю в 300 акче) та зері махбуб (2,6 г); за час правління Ахмада ІІІ вага куруша змінилася і стала дорівнювати 24,67–24,65 г 600 м пр., наближаючись вагою до французького екю37. Реформа ґрунтувалася на оптимальному переплавленні іно8 земних монет у менш якісні турецькі, для чого, з одного боку, за інформацією інтернунція в Константинополі Франца Анто8 на де Броньяра (de Brognard: 1755) – закуповувалися за ту8 рецьку валюту європейські (у т.ч. левантинські) таляри38, а, з іншого, на території, підконтрольній Туреччині, з обігу інтен8 сивно вилучалася іноземна повновагова монета. Саме інозем8 на монета, якою знімалися податки з васальних територій, ста8 ла для Туреччини улюбленим засобом вирівнювання свого грошового обігу. У рапорті Валліса, австрійського повіреного, своєму керівнику барону Ребентішу стосовно монетарної си8 туації у Олтенії згадується, що на олтенському ринку «не мож8 на побачити майже ніяких інших монет, крім злотів», які з’явилися завдяки торговим зносинам з прикордонною Вала8 хією. «Оскільки у Туреччині цісарські гроші не ходять, а пере8 карбовуються на турецькі, – писав граф Кенігшегг, аналізую8 чи у 1724 р. характер цих зносин, – то турки (і відповідно ва8 лахи) не можуть розраховуватись за закуплені вівці та мед ні8 чим іншим, як левами та злотими»39. Потім турки забирали ці монети за свої товари, рахуючи злот за офіційним австрійсь8 ким курсом в 51 кр., і віддавали у себе дома за турецьким офі8 ційним курсом (орієнтовно 1 фл. 6 кр. = 66 кр.), отримуючи та8 ким чином чистий прибуток в 1/4 вартості злота, тобто 15 кр. У такий спосіб якісна іноземна монета вилучалася на користь султанської скарбниці. У грошовому обігу Молдови та Буковини, як засвідчують скарби, великі турецькі монети (поряд з одностопними рагузь8 кими талярами та західноєвропейськими імперськими флори8 нами Девентера та Цволле) стали звичним платіжним засо8 248 бом, проте інфляційні процеси внаслідок постійних воєн та затратної феодальної економіки Туреччини не дали бажаного результату і привели до погіршення монетної ваги та проби ту8 рецьких монет. 2.2. Монетні знахідки у Молдові та на Буковині Спробуємо зіставити кількісні дані про молдовські та буко8 винські тезаврації 1680–1774 рр. Із 53 молдовських скарбів се8 редини ХVІІ8 кінця ХVІІІ ст., описаних А.Н.Нудельманом40, 40 відносяться до 1680–1774 рр., тобто належать до досліджу8 ваного періоду. За нашим аналізом, 35 скарбів (із 40) містять монети Османської імперії (переважно в поєднанні з рагузь8 кими талярами, австрійськими та російськими монетами); 14 скарбів – австрійські, 10 скарбів – російські, 9 – нідерландсь8 кі, 6 – рагузькі монети. Німецькі, польські, венеціанські та трансільванські монети займають наступні місця в цій ієрар8 хії. Епізодично фіксується російсько8молдавська монета. Що ж стосується номіналів, то три четвертих скарбів (30) містила талярні монети – в основному турецькі куруші (з до8 мішками російських рублів Петра І і Катерини ІІ та австрійсь8 ких талярів Марії Терезії). Завдяки значним обсягам карбу8 вання серед турецьких монет домінувала монета Мустафи ІІІ (1757–1774) та Ахмада ІІІ (1703–1730). Більше ніж у третині скарбів (15) з’являлася золота монета – голландські дукати, турецькі алтуни, російські імперіали, суттєво відрізняючись цим від обігу сусідніх українських та білоруських земель. Всього у 8 скарбах простежуються розмінні монети – турецькі онлуки та пара, австрійські сфанци (20 кр.). Враховуючи ріст тезаврованої маси, крім внутрішньодержавого неспокою, це свідчить про суттєве зростання цін. Північну Буковину того часу характеризують 12 більших те8 заврацій та 18 окремих знахідок. За цими знахідками на бідній Буковині переважали дрібні монети (60%). При цьому, якщо наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. домінували польсько8 литовські монети малих та середніх номіналів (с.Ропча, Чер8 нівці8Цецино, Чернівці8Шанці), то з 17008х рр. з’явилася вели8 249 ка турецька монета (тезаврація з Калічанки). Російськими ін8 вазіями 1711, 1730, 1768–17748х рр. привносилися російські рублі та мідна монета, у т.ч. російсько8молдовські пара (скарби з с.Дихтинець, Дністрова, Тарасівка) та трансільванськими контактами – австрійські таляри 1700–17608х рр. З 17508 х. рр. за даними скарбу з с.Ширівці домінують турецькі куруші та су8 міжні з ними рагузькі ректорталяри, яких супроводжує розмін8 на монета: турецькі пара зі польською монетою ХVІІ8ХVІІІ ст. Слід зазначити, що поодинокі турецькі акче ХVІІ ст. Та па8 ри ХVІІІ ст. виявлялися на території краю (Чернівці; Кіц8 манський та Хотинський райони). Загалом, на Буковині, на противагу Молдові (87,5%), значно менший відсоток турець8 ких монет (5 скарбів: 38%). Ця обставина свідчить про певну регіональність Буковини в економічному просторі Молдови. 2.3.Основні номінали 2.3.1. Пара та бан З 1693 р. в буковинських актах з’являється і потім утверджу8 ється як лічильна одиниця, турецька монета «пара» (карбова8 на з 1623 р. вагою 1,1 г 520 проби), яка зустрічається у контек8 сті з «леу» та «бані». Доцільно, проте, відзначити, що навіть у турецьких документах ХVІІ ст. ця назва мало вживана – до по8 чатку XVIII ст. рахунок у Туреччині йшов лише на юги, коше8 лі та аспри, і лише інтенсивне карбування цієї монети змінило до неї відношення. Вперше цей термін у буковинських документах вдалося за8 фіксувати 28 вересня 1693 р. Саме тоді Костантин Дука, уста8 новлюючи дижму для бідних селян Руського Довгопілля в 1 лей, поклав податок в 3 пара за 1 станжен сіна41. Лише з 1740 8 х рр. – часів другого правління Костантина Дуки Маврокорда8 та – молдовська податкова система переходить на оплату по8 датків у парах (вакарит, дижма, гостина). Костантин Мавро8 кордат, ліквідувавши такі податки, як погонарит, вакарит, ку8 ницю та інші, установлює новий податок – для людини, що ма8 ла хату (касаша) цей податок становив 105 пара. Він брався чотирма долями і розподілявся так: 100 пара поступали у віс8 250 тирію (скарбницю), а 5 пара на «кусень хліба» тому боярину, що збирав гроші. Цей податок був вищим для чужоземців. 5 серпня 1762 р. осілі німці платили податку 10 леїв на рік чотирма долями по 2 леї 60 бань та 5 пара ресури42. Значно рідше з’являється пара у актах купівлі8продажу, де також чітко простежується її курс. Так, у 1765 р. у Брашові купці брали однорічну вівцю за таля8 ра, а турецькі купці8лази не більше ніж за 1/2 (половину); як8 що купці давали за велику ялу вівцю без ягняти 50 пара, «то ті (лази) давали лише 105 пфенігів (бані, аспрів), тобто 35 пара, на 45 пфенігів менше»43. Співвідношення, що випливають із наведених вище прикладів, показують, що 1 лей містив у 1740–608х роках 20 пара, або 120 бані, тобто відповідав турець8 кому курушу (піастру). Іншими словами, одна пара складала з 17008х років 1/40 лея і містила в собі у 17408х роках 3 бані (які, як бачимо, відповідали турецьким аспрам. У 1768–1774 рр. 1 пара відповідала 1,5 російським копійкам, про що засвідчують російсько8молдовські гроші тих часів. Це співвідношення збе8 рігалося й надалі у 17808х роках (при загальному зниженні ва8 ги та проби і піастра, і пари). 2.3.2. Лей, лев У молдово8буковинських документах 1690–17608х рр. про8 довжує, як і в попередні періоди, з’являтися позначення «лев, леу». Проте якщо раніше «лев» відносився до левкових талярів Об’єднаних Нідерландських провінцій (регулярно з 16308х рр.) та талярів загалом (з 16608х), то в цей період цей термін позначав іншу монету. Звернення до означень допомагає роз8 різнити декілька відмінних типів монет. Розглянемо ці озна8 чення у двох хронологічних зрізах до початку російсько8ту8 рецької війни, внаслідок якої Буковина була зайнята російсь8 кими військами до 1774 р. Це – 1633–1700 рр. та 1701–1768 рр. У першому підперіоді виділяються дві групи – 28 словов8 житків (СВ) леїв «битих» (з 1633 р.) та 21 СВ леї (без означен8 ня з 16708х рр.). Доповнюють ці групи 8 СВ «леї грошей гото8 вих», «бани гата» (з 1645–1768 рр.) та 1 СВ леї готові (з 251 1686 р.). Леї «бани буни» як калька до «пинhзи добрии» з’яв8 ляється з 1649 р. Серед МЛН виділяється термін лей «грошей нових», «бани нои», позначуючи з 1695 рр. якусь абсолютно нову для буковинського ринку монетну сутність, визначення якої проведемо нижче. У другому підперіоді беззастережно домінують 208 СВ леїв (без означення) та близькі до цього позначення 4 СВ «леїв грішми: де бани» (з 1719 по 1756). На другому місці знаходить8 ся 28 СВ леїв грошів готових: «бани гата» (до 1767), на третьо8 му місці перебуває розповсюджена колись 14 СВ леїв «биті» (як позначення конкретної чеканної монети термін з’являвся до 1747 р.). Вищу групу якості монетного срібла характеризує сполучення «леї добрими грішми» (1759). В основі іншої групи найменувань лежала національна ознака – «леї молдовські» як такі, що циркулюють на території Молдови, протистоять таля8 рам «ляським», та леї «німецькі» (5 СВ від 1718 до 1768 р.), що мають, напевно, дещо вищу купівельну спроможність у порів8 нянні зі звичними леями. У 17108х рр. намітилося розмежуван8 ня і за часом карбування – нідерландські левки та інші типи та8 лярів (ріксдаальдери, патагони тощо), емітовані у XVII ст., оче8 видно, стали добрими старими монетами – «леи веки», якими так охоче збиралися податки. У текстах простежується до 1763 р. 9 СВ «леї старі» та 4 СВ «леї грішми старими» (1730 р.), що протистоять 6 слововжиткам «леї грошима новими». Відповідь на запитання, що це були за монети, які замінили звичні старі «биті» левкові таляри та інші їх талярні відповід8 ники, може дати лише аналіз випадків сумісного ужитку термі8 на лей з назвами інших одиниць МЛН. Дуже цікавий у цьому відношенні виявився запис від 25 жовтня 1717 р.44. Якийсь Калмуцький, який для чернівецького старости Іліє Катаржіу зібрав соларит на «184 та полугію», повернув останньому всьо8 го 190 леїв. Це складало лише 62 угорських та 8 потроників (потрійних польських грошів часів Сигізмунда III). Борг його Катаржіу – «проїдені гроші», як відзначає комісія, налічував 122 угорських (золотих) та 2 потроники. Проведений аналіз показує, що 10 старих потроників (8+2), які умовно дорівнюва8 252 ли старим 30 грошам доброю монетою, «бани буни», отриму8 ють на початку 18 ст. високий курс у половину «угорського жолтого». Відповідно один угорський золотий містив 20 потро8 ників, тобто умовно 60 старих грошів (пор. курс у Львові 1579 р.=56 грошів, а з початку XVII ст. – 60 грошів). Звідси, курс одного лея можна визначити, виходячи з кількості старих грошів у 62 угорських золотих (3720) з надвишком 24 грошів (3774), які містяться у 8 потрониках. Якщо розділити отрима8 ний результат на 190 леїв, то матимемо курс одного лея в 19,7 «старих» грошів, тобто майже 6,5 потроників. Враховуючи ва8 гові показники трояка Сигізмунда ІІІ (1587–1632), досить по8 пулярного в молдово8буковинських скарбах – 2,37 г 835 проби, то в одному лею мало міститися близько 15,405 г срібла такої ж проби, що не відповідає ваговим показникам звичного левково8 го таляра (27,648 г, із них 20,736 г чистого срібла). Отже дово8 диться припустити (тим більше, що слово лей не має відповід8 ного означення «старий», характерного для талярних монет), що мова йде про інший тип лея – очевидно, турецький лев, пі8 астр або куруш Ахмада ІІІ (1703–1730), вартістю в 40 пара, ва8 гою в 25,65 г орієнтовно 600 проби45. 2.3.3. Злот та тулт Термін «злот» відносився щонайменше до чотирьох типів монет. Спочатку він стосувався «золотих червоних угорсь8 ких» (1400–1500) та «золотих татарських» (1446–1590), потім «золотих сріблом» (1620–1690), позначаючи відповідно угорські дукати, венеціанські цехіни як лічильне поняття та імперські ахтенвінтиги. У 1700–17708х рр. термін «злот» (slo8 tones nostre terrae Moldavie usualis) появляється у торгових за8 писах часто з означеннями «валаський чи турецький» (val8 lachicus seu turcicus), як правило, у контексті інших грошових позначень: «лей, тулт, пара та орт», позначаючи, безсумнівно, якусь іншу грошову одиницю. Яку ж саме, золоту чи срібну, з яким грошовим еквівалентом – pнайти відповідь на ці питан8 ня можна звернувшись до наявних текстів та доповнивши їх даними із літописів. 253 Термін «злот»46 з’являвся переважно при встановленні по8 датків: «злота харачіулуі» (золотого на харадж), фумарита та вакарита. Так, за наявними прикладами, господарі Молдови, як правило, звільняли послушників8селян у 1666 р. із с.Солка (монастир Солка) у 1665 р. із с.Мамаєвці (монастир Великого Скиту), у 1770 р. із с.Топорівці (монастир Барновскі) від спла8 ти «злота харачіулуі», податків в угіях, леях, галбинах за хату тощо47. І навпаки, кожний господар із немонастирського села мав платити при Антіосі Кантемірі у 1705 р. фумарит «по 1 злоту... грішми», хоча цей податок раніше дорівнював двом ор8 там від хати. Ще у 1685 р. при Костантину Кантемірі вакарит з коня складав порівняно не значні гроші – 2 орти, а з рогатої худоби – 1 тулт, то у 1701 р. вакарит при Костантині Дуці складав по злоту за корову, а гонітор оцінювався у 1 тулт. Крім того, злот використовувався у незначній мірі – лічильною одиницею був у той час лей – і в торгових операціях. У запису від 1721 р. значиться, що відро меду звично оцінювалося по 1 лею за відро, проте турки заплатили того немедоносного сезо8 ну по 2 злоти за відро, давши надбавку, тобто 2 злоти були більші, ніж лей. На основі проаналізованого матеріалу напро8 шується співвідношення: орт<тулт<2орти<півталяр� �злот<лей<2 злоти<2 леї. Як бачимо, ціна одного злота явно не відповідала вартості золотої монети – вона була вищою, ніж два орти битих (загальною вагою 12,608 г, чистого срібла 7,886 г) і меншою, ніж один битий лей (25 г, 16 чистого срібла), тобто була близькою до вартості півталярної монети (у 14,4 г 835 проби). Звернення до торгових документів із трансильванських міст, які торгували з Молдовою та Валахією, показує, що в 1704–1709 рр. Wallachische Schlotten (Zlotones sit dicti vallachi8 ci)48 und L»wenthaler складали там «звичну монету» (sortis usu8 alis), надзвичайно «неприємну» для австрійських властей. Їх завищений курс відповідав у Трансильванії 1 фл. 40 денаріям чи 10 крейцерам, тобто 93,5 бані, замість дійсних 88 бані. Їх по8 ловинка – тулт – містив відповідно 35 кр. Різниця між курсами була на користь валаських та молдовських купців. Саме у тран8 254 сільванських документах з’являються грошові співвідношення, що дають змогу визначити тип монети, її конкретний номінал. За інформацією із Брашова, 1 злот «валаський» налічував у 1704 р. 88–89 «nummi vallachici», тобто бані чи акче. Якщо вра8 хувати вагово8цінові показники наведених номіналів у Тран8 сільванії – 1 злот був дешевшим, ніж 1/2 венеціанського скудо вагою в 15,91 г 948 проби і трохи дорожчим 1/2 таляра вагою в 14,3 г 845 проби – та часові показники (в 1752 р. злот вважався «старим» – «векиу», та зіставити з попередніми даними, то можна з усією впевненістю заявити, що таємничий злот із бу8 ковинських документів був турецькою монетою «отузлук» або «золота» Ахмада ІІІ (1703–1730), загальною вагою в 19,60 г 700 проби49. Ця монета разом з половинкою – 15 пара або тулт (до тур. «третина») випускалася регулярно Оттоманською Портою з 1688 р. по 1730 р. і потім з 1754, імовірно, для слов’янських те8 риторій зі звичним для них рахунком на злоті (=30 грошів). Цей висновок підтверджує і те, що злот регулярно з’являвся у текстах з означенням «валаський» чи «турецький» разом з поз8 наченнями турецьких монет пара, налічуючи як і польський ек8 вівалент, 30 одиниць – пар та 90 аспрів. 2.3.4. Галбини турецькі Інтенсивна поява турецької золотої монети (20%) в ХVІІ ст. означала політику вивозу срібної монети з сусідньої Польщі до Туреччини за рахунок її обміну на золоту. Галбини вживані у документації того часу не мали позначення «турецькі»50, про8 те часто ними були. У 1776 р. курс галбина був складав в опла8 ті праці молдовських бояр: лей 5, бані 60, тобто 2 галбини51. Отже, 1 галбин дорівнював 2 1/2 леї та 30 бані, тобто 330 бані. Враховуючи ринкову вартість тогочасних турецьких золотих монет, цим галбином міг бути лише турецький «зері8махбуб»52. Обсяг турецької монети ХVІІІ ст. у Молдові складав у порів8 нянні з європейськими до 15%. Так, особисті володіння Гріго8 ре ІІІ Гіки складали 18 тис. золотих угорських, 3 620 золотих венеціанських та 3 495 золотих єгипетських на суму 91 551 ку8 руш, тобто майже 200 пунджі де бані53. 255 2.3.5. Пунджи де бани, гамани грошей Цей умовний лічильний рахунок54 на 500 одиниць (спочатку талярів, а потім турецьких курушів), що був запозичений від турків, котрі називали його «кесе8і румі» (румелійським коше8 лем), з’явився у молдовських літописах при описі подій другої половини ХV ст., а близько середини ХVІІІ ст. почав закріп8 люватися й у внутрішніх молдовських документах. Так, Матей Гіка встановив у 1755 р. платню скарбнику в 1 ПДБ (кошіль) від чверті скарбниці, а в час вакариту – навіть у 2 кошелі, а до8 хід логофета дорівнював трьом леям з 500 (тобто 1 ПДБ, ймо8 вірно, нормативним позначенням сукупності грошей в 500 лі8 чильних одиниць. Тому ще на початку австрійського періоду спостерігаються поодинокі випадки вживання цього звичного терміна з новим монетним наповненням. Так, у 1783 р. – уже за часи військової адміністрації – Тодор Флондор продав по8 ловину села Глиниця за 16 кошелів грошей, тобто, наймовірні8 ше, за 8000 австрійських або рейнських флоринів, враховуючи звичну кількість монет у кошелі. 3. Період лева – куруша як паралельної валюти (1774–1820Cті рр.) 3.1. Загальноісторичні аспекти проблеми: історико�економічний нарис Австрія, приєднавши до себе землі Галичини та Трансільва8 нії, для їх стратегічного сполучення у жовтні 1774 р. анексува8 ла від Молдови, що перебувала під турецьким протекторатом, «кут землі між Семигородом та Покуттям», який отримав най8 менування Буковини. Йосиф ІІ запровадив на цій території військове управління («militaire jurisdiction»), яке коригува8 лося діяльністю ц.к. Придворної військової ради (k.k. Hofkriegsrat). У своїх стратегічних замірах імператор споді8 вався зробити Буковину подовженням прикордонної військо8 вої зони (Grˆnzmilitˆrsystem), що тяглася від Адріатики до Трансільванії. Враховуючи складну політичну ситуацію, пов’8 язану з анексією, за цісарським повелінням від 8 лютого 1775 р., запроваджувався особливий статус Буковини, згодом 256 позначений як «молдовський статус кво». За ним на 50 років заборонялася публікація таких патентів та розпоряджень, які б ускладнили контакти з Портою через зайняті області, чи да8 ли б поштовх російським військам, що знаходилися в сусідніх місцинах, чи погано настроїли б тутешніх підданих55. Для «ста8 тусу8кво» на Буковині певний час зберігалося і молдовське за8 конодавство (ґрунтоване на Золотій грамоті Григоре ІІІ Гіки від 1 січня 1766 р.), і господарчий уклад Буковини (з її стабіль8 ними економічними зв’язками), і попередня валютна система, звична для місцевого буковинського населення (за взірцем Га8 личини, де до 17808х рр. функціонувала і польська монета). Паралельно австрійська військова адміністрація Буковини (Militаrverwaltung der Bukowina: ВАБ), яку спрямовувала Придворна військова рада (Hofkriegsrat), запровадила нову паралельну валюту – австрійську, що мала б прилучити Буко8 вину до соціально8економічного життя імперії. Проте це викликало суттєві труднощі. За вивченими нами документами ВАБ, доповненими нумізматичними даними56, грошовий ринок Буковини страждав у 1774–1778 рр. на пос8 тійну нестачу обігових коштів. Загально обігова маса колива8 лася на початок періоду ВАБ в межах 140 – 200 тис. флоринів (коефіцієнт монетизації на жителя краю складав 2–2,25 фл.). На 1780 р., за непрямими свідченнями В.Балша57, готівкової грошової маси вистачало на сплату податку (в межах 80 тис. гульденів), купівлі горілки з України (100 тис. гульденів), ви8 на з Молдови (40 тис. гульд.), завіз кам’яної солі для підгодів8 лі худоби (50 тис. гульденів) та виплати орендних сум (щонай8 менше 50 тис. гульденів), тобто її було не більше 320 тис. фл. Це означало, попри несуттєве наростання грошового обігу (коефіцієнт монетизації зріс до 3 флоринів на кожного жителя 1008тисячної Буковини) дуже низький економічний розвій краю. Більше того, щомісячно 20 тис. флоринів високоякісної австрійської монети, якою виплачувалася платня місцевому персоналу зникали з місцевого обігу – і цю нову якісну моне8 ту, за даними К.Енценберга58, продовжували вивозити в Мол8 дову та в Україну в обмін на горілку, вино та сіль. Монети ка8 257 тастрофічно не вистачало, а нещодавно запроваджені паперові гроші місцеве населення відкидало. У цих умовах не лише закономірним, а й легітимним (див. па8 тент від 14 січня 1775 р.) став паралельний обіг австрійської і турецької та іншої монети, звичної для Буковини попередніх років, які були необхідними для забезпечення потреб господар8 ства та функціонування грошового ринку. Унаслідок цього три8 валий час на архаїчному буковинському ринку зберігалися та8 ляри ХVІІ–ХVІІІ ст., які мали курс дещо вищий за курс авст8 рійських талярів: альбертусталяри та голландські і іспанські та8 ляри (2 фл. 4 кр). Переважали, однак, в буковинському грошо8 вому обігу турецькі піастри та їх фракції (ігірміліки, онлуки), рагузькі таляри та, особливо, високоякісні російські старі та но8 ві рублі 1700–17808х рр. За документальними свідченнями, до 17808х рр. всі монети приховувалися за лічильними позначен8 нями лев (чи лей) та бан, а опісля 17808х рр. вони диференці8 юються означеннями лев «німецький», чи «імператорський» (флорин), «турецький» (куруш), на що були, на нашу думку, ва8 гомі підстави – різниця в обіговому курсі означуваних монет. За пізнішими матеріалами ц.к. комісії від квітня 1780 р. за головуванням фельдмаршала Гадіка59, на якій був присутнім і К.Енценберг, ще в 1778 р. Львівська пробірна палата перевіри8 ла російські рублі та турецькі монети на вміст срібла. Рублі (Rubel), як показала перевірка, зберігали високу пробу і тому їх внутрішня вартість не зазнала змін (1 фл. 30–45 кр.). Пере8 віривши у 1780 р. срібний вміст турецьких розмінних монет – половини, четвертини та 1/8 лева (des halben L»wenthalers, viertl und achtl L»wen8Gulden), тобто 20, 10 та 5 пара, поряд з дрібними пара (paras), пробірна палата різко знизила їх внут8 рішню вартість, і ці монети зникли з обігу – брати їх стало практично невигідно. Що ж стосувалося цілих турецьких піастрів (L»wenthaler) та рагузьких талярів (Ragusanerthaler), то вони ще від 1777 р. ма8 ли на Буковині курс в 1 фл. 20 кр. та 1 фл. 24 кр. Нові заміри 1780 р. (?) показали значні коливання ваги та проби цих монет і тому пробірна палата рекомендувала «їм у курсі відмовити, 258 або якщо нічого не поробиш (wenn das nicht thunlich), то мож8 на було б для рагузького таляра визнати курс в 1 фл. 19 кр., а для турецького лева – 1 фл. 12 кр.». Подібні міркування, що могли порушити «молдовський статус8кво», викликали знач8 ний спротив фельдмаршала та радника, графа фон Броуне60 – буковинці продавали своїх овець до Константинополя та до Молдови, де кожен тип таляра відповідав (австрійськими гро8 шима) 1 флорину 30 крейцерам. При завезенні монети на Бу8 ковину такий курс призводив до певних збитків, які суттєво зростали при новій переоцінці – купець міг втратити на ра8 гузькому талярі 11 кр., а на леві – аж 18 кр. Дискусії продов8 жувалися до серпня 1780 р. Зваживши всі «за» та «проти», ко8 місія61 вирішила, що зниження вартості рагузького та турець8 кого талярів до 1 фл. 19 кр. та 1 фл. 12 кр. не вплине на стан місцевої торгівлі, бо цього не спостерігалося у прикордонній торгівлі різних країв. Можливим наслідком девальвації цих монет стане, на думку членів комісії, зменшення їх кількості у краї, як це мало місце з дрібними турецькими монетами. Комі8 сія, проте, порекомендувала, проголосивши девальвацію, відк8 ласти її проведення на рік з тією метою, щоб це не принесло збитків підданим і ті мали шанс збути наявні «чужі гроші» за вищим курсом за кордоном. Поряд з тим, комісія рекоменду8 вала проводити постійні «проби» турецьких та рагузьких мо8 нет, «особливо коли вони нового карбування чи мають нове датування, щоб переконатися, чи ці монети, як це часто має місце, не погіршуються»62. Окрім того, комісію істотно турбу8 вав вивіз ц.к. монет, на що була накладена категорична заборо8 на. Заборона, проте, і надалі постійно порушувалася, що й зас8 відчують численні скарби австрійських монет XVIII8XIX ст. у Молдові. 19 серпня 1780 р. Йосиф ІІ, ознайомившись із цими висновками, затвердив їх: «У всьому схвалюю поради комісії». Турецька монета, що була паралельною валютою до початку ХІХ ст., продовжувала епізодично з’являтися на буковинсько8 му грошовому ринку при нестачі обігових коштів (особливо у час наполеонівських воєн) до 18308х рр. Проте її проба постій8 но погіршувалася, внаслідок чого грошовий курс турецьких та 259 рагузьких монет продовжував постійно корегуватися для їх скупки та подальшого вилучення для переплавлення на авст8 рійську63. Як можна зрозуміти із документів64, саме через Буко8 вину турецькі монети частково «перекачувалися» в Австрію. Там вони переплавлялися і перекарбовувалися на австрійські монети, що може пояснити факт їхньої відсутності на терито8 рії сучасної Буковини65. Це викликало негативну реакцію мол8 довського уряду в Яссах, який заборонив вивозити турецькі монети на територію австрійських земель, і відповідну ухвалу президії Галицького губернаторства стосовно заборони виво8 зити австрійські монети у Молдову. 3.2. Знахідки турецької монети на Буковині Непрямим свідченням цього є те, що ці монети майже від8 сутні на буковинських салбах – жіночих прикрасах кінця XIX – початку XX ст. (всього лише 4 алтмислики Селіма ІІІ). Звичне позначення «лев, лей» було перенесене на австрійські монети, а вона отримала в німецькій пресі позначення «пі8 астр». У сусідній Бессарабії, за отриманими матеріалами, що перебувала у складі сусідньої Росії, яка не вживала «драко8 нівських» заходів щодо скупки срібла, турецька монета XVIII8 XIX ст. не є рідкістю для місцевих знахідок. 3.3. Основні терміни На основі вивчених нами документів можна зазначити, що в досліджуваному періоді позначення лічильних лей з’являєть8 ся без означень у 107 випадках (до 1800) та лише в 27 випад8 ках опісля (часто з супутніми назвами грошових одиниць бані або крейцери). Крім того, термін функціонує з означеннями – л. грішми добрими (тобто доброякісною срібною, а не мідною монетою – у 1794–1796 рр.), л. грішми готовими («gata, ґата», готівкою – у 1773–1792 рр.), л. грішми турецькими (тобто у парах, піастрах – 1785–1810 рр.), л. грішми (добрими) цісарсь8 кими (до 1790 р.) чи імператорськими (lei bani buni ¤nparat8 esti) (тобто австрійськими – у 1786–1810 рр.) чи л. грішми ні8 мецькими (1797 р.), л. грошима в асигнаціях, л. у валюті чи в 260 ейнлезунгсшайнах (¤n valuta sau ainlazungsain: 1814–1816 рр.), л. грішми конвенційними (lei bani de argint conventie). Випад8 ки застосування лея як лічильного поняття протистоять поо8 диноким випадкам, де лей стосується конкретної карбованої монети – леї (леви) турецькі (8 випадків слововжитку з 1793 р.), леї німецькі (4 слововживання з 1782 р.) та леї кон8 венційні тощо. Саме турецькі монети для австрійської адміністрації отри8 мали позначення «лев». К.Енценберг при визначенні грошово8 го еквівалента 12 днів панщини як «два леви», де «1 лев скла8 дав 1 рейнський гульден» (ein Lew macht ein Gulden rh.)66. Міс8 цеве населення чітко диференціювало монети за допомогою зазначених вище означень. Проте певні проблеми складало вживання цього терміна з монетами дрібного номіналу. Термін «лей» (з’являючись, як правило, без означень) вживався з дво8 ма різнорідними дрібними номіналами: крейцерами та бані. За двома грамотами 1760 та 1764 рр., 60 бані касариту, який спла8 чували бідні вірмени, складали півлея. В іншому випадку з’яв8 ляються 200 леїв 93 бані. Звідти, 1 лей в 1760 – 1782 рр. дорів8 нював 120 бані, тобто відповідав 1 турецькому піастру (з його 40 пара та 120 аспрами, чи акче). Проте в деяких випадках, які стосуються кінця ХVІІІ ст., фіксується вживання терміна «бан» для позначенні терміна «крейцер». Двовладдю прихо8 дить кінець і спочатку пари, а потім знецінені куруші поступа8 ються австрійській монеті та зникають з обігу. 4. Висновки Як бачимо, обіг турецьких монет на Буковині пройшов три основні етапи: (1) етап акче8аспра (1470–15808ті рр.), потісне8 ного з кінця ХVІ ст. «баном» (угорським денарієм та згодом польським солідом) та алтуна8галбина (до 17708х рр.); (2) етап куруша8лева як державної валюти (1690–1770); (3) етап куру8 ша8лева як паралельної валюти (1774–18208ті рр.) в австрійсь8 кій коронній землі. На кожному з цих етапів турецька монета виконувала специ8 фічні функції, які стихійно економічно корегувалися по мірі 261 виконання завдань. Якщо на початку періоду економічно по8 тужний акче забезпечив економічне домінування Порти в цьо8 му регіоні (період татарського злотого), то ослаблений акче ще гарантував нормальне економічне життя регіону. Знецінення акче в 15808х рр. призвело до його відторгнення молдовським грошовим ринком та домінування іноземної розмінної і таляр8 ної монети, яку Порта почала інтенсивно імпортувати (часто взамін на золоті алтуни та італійські дукати) для перекарбу8 вання на акче. Оскільки вжиті заходи виявилися неефектив8 ними, то для реорганізації грошової системи з метою стабіліза8 ції власної економіки були карбовані турецькі куруші, які в умовах нестабільності покотилися шляхом звичної інфляції. Турецькі монети стали паралельною валютою у часи ВАБ (1774–1786) та залишалися дозволеною валютою на часи гро8 шових криз у Австрії. Знецінення його, з одного боку, оздоров8 лення фінансів Австрії, з іншого, призвели до зникнення ту8 рецької монети з грошового ринку Буковини. У перспективі доцільно вивчити паралельний з турецьким обіг польських та інших монет на Буковині (як на монетному, так і на архівному матеріалах), що допоможе побачити синер8 гію грошового обігу. 1. Нудельман А.А. Монеты и денежное обращение на территории Днестровско8Прутского междуречья (IV в. до н.э. – XVII в.) //Древ8 няя культура Молдавии. – Кишинев: Штиинца, 1974. – С. 191–229; Нудельман А.А. К вопросу о составе денежного обращения в Молда8 вии в ХІV – начале ХVІ вв. (По материалам кладов) //Карпато8Ду8 найские земли в средние века. – Кишинев: Штиинца, 1975. – С. 94–124; Нудельман А.А. Топография кладов и находок единичных монет //Археологическая карта Молдавской ССР. 8 вып. – Киши8 нев.: Штиинца, 1976. – 196 с.; Нудельман А.А. Монетные клады ХVIII8начала ХIХ в Днестровско8Прутском регионе //Нумизмати8 ческие исследования по истории Юго8Восточной Европы. – Киши8 нев: Штиинца, 1990. – С. 227–263. 2. Szlapinskij W. Wspolodzialywanie rynkow pieniaznych Wojewodz8 262 two Ruskie a Turcja, Moldowia i Woloszyzna (od polowy XVI do polowy XVII w.) //Wiadomosci Numizmatyczne81. – 2000. – R. XLIV, z.1 (169). – S. 1–38. 3. Огуй О.Д. Монетно8лічильні найменування на Буковині та в Молдові в кінці 148першій третині 19 ст.: Проблема поліномінацій в адаптивних термінологічних системах. – Чернівці: Рута, 1997. – 225 с. 4. Пивоваров С.В. Нумізматичні пам’ятки Буковини (античний та середньовічний час). – Чернівці: Зелена Буковина, 2002. – 248 с. 5. Зібрані автором турецькі тезаврації 1770–18808х рр. описані в до8 датку до монографії, яка готується до друку: Огуй О.Д. Історія гро8 шового обігу та монетно8лічильних найменувань на Буковині. Ч.1: Молдовський час (1370–1774). – Чернівці, 2004. – 200 с. 6. Огуй О.Д. Періодизація історії грошового обігу на Буковині та в Молдові (на основі письмових згадок в актово8літописному матеріа8 лі ХІV8ХІХ ст.) //Питання історії України: Зб. наук. ст. – Чернівці: Золоті литаври, 1998. – Том.2. – С. 179–187. 7. Елементи цього підрозділу розглядалися в статті автора: див. нижче. Параметри акче визначалися за довідником: Schaedlinger A.C. Osmanische Numismatik: Von den Anfˆngen des Osmanischen Reiches bis zu seiner Aufl»sung 1922. – Braunschweig: Klinkhardt & Biermann, 1973. – 178 S., 19 T. 8. Зварич В., Шуст Р. Нумізматика. Довідник. – Тернопіль – Львів: Тернопіль, 1998. – С.27. 9. Lunardi G. Le monete delle colonie genovezi. – Genova, 1980. – С.41, 31. 10. Центральний державний історичний архів у м.Львів (ЦДІАЛ). – Ф.52. – Спр. №388. – С.1685; Szlapinskij W. Op.cit. – С.23. 11. Подальший виклад історико8економічної історії Туреччини ґрунтується на: Schaedlinger A.C. Op.cit. – С.4–11. 12. Быков А.А. Монеты Турции XIV8XVII в. – Л.: Гос.Эрмитаж, 1939. – С. 16. 13. История Молдавской ССР с древнейших времен до наших дней /Ред.В.И.Царанов, С.Я.Афтенюк, Д.М.Драгнев и др.8Кишинев: Шти8 инца, 1982. – С. 77; 89. 14. Hinz W. Islamische Wˆhrungen umgerechnet: Ein Beitrag zur islamischen Wirtschaftsgeschichte in Gold. – Wiesbaden, 1991. – С. 48. 263 15. Елементи цього підрозділу розглядалися в статті автора: Огуй О.Д. Монетно8лічильне найменування «аспр» та його відповідник на території Молдови та Буковини у XV8XVII ст.//Питання стародав8 ньої та середньовічної історії, археології й етнології: Зб. наук. ст. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – Т.1. – С. 95–104. 16. Нудельман А.А. Топография кладов и находок единичных мо8 нет. – С. 31 17. Нудельман А.А. К вопросу о составе денежного обращения в Молдавии в ХІV – начале ХVІ вв. – С. 94–124; Нудельман А.А. То8 пография кладов и находок единичных монет. – С. 94–102. 18. Szlapinskij W. Op.cit. – С. 1–6. 19. Szlapinskij W. Op.cit. – С. 3–5. 20. Огуй О.Д. Історія грошового обігу та найменувань на Буковині та в Молдові. Молдовський час (1377–1774). – Чернівці, 2004 (мате8 ріали знаходяться в друці). – 300 с. 21. Див. Огуй О. Закони номінації та поліномінації (типи метоні8 мічних основ для перенесень монетно8лічильних найменувань) // Науковий вісник Чернівецьк. ун8ту. Слов’янська філологія. – Чернів8 ці, 2000. – Вип. 83. – С.73–80. 22. Nistor I. Handel und Wandel in der Moldau bis zum Ende des XVI. Jahrhunderts. – Czernowitz: Pardini, 1912. – С.131. 23. Bogdan I. Documentele lui btefan cel Mare. – Vol.1: 1456–1490. – BucureÃti, 1913. – С.161–163; Bogdan I. [Ibidem]. – Vol.II: 1490–1503. – С.365. 24. Nistor I. Op.cit. – С.132. 25. Приклади цього див. за: Hurmuzaki E. Documente privitoare la istoria romanilor. In 44 vol. – Vol. ХІ. – С.212;705; 423; 395; 441. 26. пор. Hurmuzaki E. Op.cit. – Vol.ХІ. – С.221 27. Див. детальніше: Огуй О.Д. Монетно8лічильне позначення (МЛП) «бані» в молдаво8буковинських документах ХVI8ХVІІІ ст. //Питання історії України: Зб. наук. ст. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Т.3. – С.320–325. 28. Огуй О.Д. Позначення золотих монет у молдово8буковинських документах ХІV8ХVІ ст. (проблема татарських золотих) //Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Зб. на8 ук. пр. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – Том. 2. – С.153–163; Огуй 264 О. Позначення золотих монет у молдово8буковинських документах кінця ХVІ – ХVІI ст. (регіональний аспект) //Історико8географічні дослідження в Україні. Зб. наук. пр. / М.Ф.Дмитрієнко (відп. ред.). – Число 5. – К.: НАН України, Ін8т іст. Укр., 2001. – С. 187–195. 29. Hurmuzaki E. Op.cit. – Vol.II, 3,N 456. – С. 702. 30. ЦДІАЛ, ф.52, оп.2, спр.52. – С. 62; Szlapinskij W. Op.cit. – С. 25. 31. Szlapinskij W. Op.cit. – С. 23–25. 32. Огуй О.Д. Монетно8лічильне найменування «леу, лей» в молдо8 во8буковинських документах ХVІІІ ст. //Питання історії України: Зб. наук. ст. – Чернівці: Золоті литаври, 1998. – Том.2. – С. 274–279. 33. Hammer J.von. Geschichte des Osmanischen Reiches groÕentheils aus bisher unbenÎtzten Handschriften und Arbeiten. – 2.verb. Aufl. – Bd.4: 1699–1774. – Pesth 1836. – S. 679. 34. Probszt G. Zsterreichische MÎnz8 und Geldgeschichte: Von den Anfˆngen bis 1918. In 2 Teilen. – 3.Aufl. – Wien/K»ln/Weimar: B»hlau, 1994. – S. 369. 35. Sax C. von. Geschichte des Machtverfalls der TÎrkei bis Ende des 19. Jh. und die Phasen der «orientalischen Frage» bis auf die Gegenwart. – 2.Aufl. – Wien: Hofsverlaggsbuchhandlung, 1913. – S. 80. 36. Krause Ch./Mishler C. Standard world coins: 1701–1800. – Iola: Wisconsin, 1994. – Р. 940. 37. за: Schaedlinger A.C. Op.cit. – С.11–73; Garson R.A.G. Coins: Ancient, Medieval & Modern. – London: Hutchinson, 1962. – P. 488–489. 38. Probszt G. Op.cit. – С. 509. 39. Hurmuzaki E. Op.cit. – Vol..VI. – №271. – С. 413; 473, 491–492. 40. Нудельман А.А. Топография кладов и находок единичных мо8 нет. – с.119; 127; Нудельман А.А. Монетные клады ХVIII – начала ХIХ в Днестровско8Прутском регионе. – С. 227–265. 41. Balan T. Documente bucovinene. – Vol.III: 1573–1520. – Cernau?i, 1937. – С. 84. 42. Balan T. Op.cit. – Vol.V, №6,1. – С. 9. 43. Hurmuzaki E. Op.cit. – Vol.XV. – №3236. – С. 1726. 44. Balan T. Op.cit. – Vol.III. – №151. – С. 187. 45. Основні показники монет взяті за: Krause Ch./Mishler C. Standard world coins: 1701–1800. – С. 941. 265 46. Див. приклади за молдовськими літописцями: Огуй О.Д. Мо8 нетно8лічильне найменування «злот» (Slott, Iselotte, Schlott) у мол8 дово8буковинських документах ХV8ХVІІІ ст. (Визначення типів мо8 нет на основі їхніх грошових курсів) //Питання стародавньої та се8 редньовічної історії, археології й етнології: Зб. наук. ст. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – Т.1. – С. 57–64. 47. Див., наприклад, Balan T. Op.cit.. – Vol.III, №81. – С. 107. 48. Hurmuzaki E. Op.cit. –XV.2, №2828. – С.1506–1507; 1549;1539; див. 1689. 49. Hinz W. Op.cit. – с.54; Krause Ch./Mishler C. Standard world coins: 1601–1700. – Iola: Wisconsin, 1996. – С. 941. 50. Огуй О. Позначення золотих монет у молдово8буковинських документах останньої третини ХVІI – першої половини ХІХ ст. (проблема «уг. галбінів») //Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Зб. наук. ст. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – Т.1. – С.130–136. 51. Codrescu T. Uricarul sau colecÅiune de diferite acte care pot servi la istoria rom‚n¤lor. – Vol.I8XXV. – IaÃi, 1852–1895 – Vol.XIX. – IaÃi, 1891. – С. 337. 52. Hinz W. Op.cit. – С. 52. 53. Iacobescu M. Din istoria Bucovinei. – Vol.1: 1774–1862. –BucureÃti: Editura Academiei, 1993. – С. 88. 54. Огуй О.Д. Грошове позначення «пунджи де бані», чи «кошелі грошей», в Молдові та на Буковині //Питання стародавньої та серед8 ньовічної історії, археології й етнології: Зб. наук. ст. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Том. 2. – С. 261–263. 55. Kaindl R.F. Geschichte der Bukowina. Abschnitt 3: Die Bukowina unter der Herrschaft des »sterreichischen Kaiserhauses (seit 1774). – Czernowitz: Pardini, 1898. – С. 18. 56. Детально економіко8фінансове життя цього періоду висвітлене у виступі автора на Міжнародному з’їзді україністів (Чернівці, 2001). 57. За: Zieglauer F. Geschichtlche Bilder aus der Bukowina zur Zeit der »sterreichischen Militˆrverwaltung. – Bilderreihe 2: Das Jahr 1780. – Czernowitz: Pardini, 1895. – С.60–62. 58. Zieglauer F. Geschichtlche Bilder aus der Bukowina zur Zeit der »sterreichischen Militˆrverwaltung. – Bilderreihe 1: Dargestellt im 266 Spiegel der Denkschriften des kommandierenden Generals Freiherrn von Enzenberg. – Czernowitz: Pardini, 1893. –S.97. 59. За: Zieglauer F. Op.cit. – Bilderreihe 2: Das Jahr 1780. – Czernowitz: Pardini, 1895. –S.34–37; 107–108. 60. Там само. 61. Там само. – С.107–108. 62. Там само. – С.36–37. 63. Державний архів Чернівецької області (ДАЧО). – Ф.І. – Оп.1. – Спр.3362.3. – С.27–28. 64. ДАЧО, ф.1, оп.2, спр.1240: 1–3; спр.1241. – С.3–12. 65. За даними автора, початок ХІХ ст. пережили всього 4 нетезав8 ровані піастри та алтмислики, які збереглися на монетних прикрасах – салбах. Решту турецьких монетних знахідок стосуються періоду до та часів ВАБ (1774–1786). 66. Zieglauer F. Op.cit. – Bilderreihe 1: Dargestellt im Spiegel der Denkschriften des kommandierenden Generals Freiherrn von Enzenberg. – Czernowitz: Pardini, 1893. –S.17. Oleksandr Oguy THE CIRCULATION OF TURKISH COINS ON BUKOVYNA AND MOLDOVA TERRITORIES This article deals with Turkish coins’ circulation on the terriC tory of Bukovyna in 15–19 centuries (on the basis of archive documentations and some hoards). Both historicCeconomic conditions of the Turkish coinage (importing by its character), and peculiarities of Moldavian money circulation (1370–1774) have been taken into consideration. The parallel circulation of Turkish coins (together with Austrian ones) after annexing Bukovyna (1774–1918) was reduced after 1787 and annihilated in 1820Cties because of bad silver.

Обіг турецьких монет та їх позначення на території Буковини та Молдови

Institution

Ähnliche Einträge