Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст.
Дослідження присвячене історичній топографії одного з найвідоміших центральних районів Києва, Липок, що має цікаву історичну долю. Запропонована розвідка базується як на вже опублікованих джерелах, так і на невідомих широкому загалу дослідників документальних і картографічних матеріалах з київськи...
Збережено в:
| Дата: | 2004 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Назва видання: | Історико-географічні дослідження в Україні |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53942 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історична топографія Київських липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. / О. Попельницька// Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 75-102. — Бібліогр.: 133 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-53942 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-539422014-01-29T03:13:00Z Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. Попельницька, О. Дослідження присвячене історичній топографії одного з найвідоміших центральних районів Києва, Липок, що має цікаву історичну долю. Запропонована розвідка базується як на вже опублікованих джерелах, так і на невідомих широкому загалу дослідників документальних і картографічних матеріалах з київських архівів. The investigation is dedicated to historical topography of one of the well-known central part of Kyiv – Lypky, which has complicated historical fate. Present article is based on sources, which has been published already. The author also involved documentary and cartographical materials of Kyiv archives that are unknown to large scientific community. 2004 Article Історична топографія Київських липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. / О. Попельницька// Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 75-102. — Бібліогр.: 133 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53942 908 (477–25) «16 / 19» uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Дослідження присвячене історичній топографії одного з
найвідоміших центральних районів Києва, Липок, що має цікаву історичну долю. Запропонована розвідка базується як
на вже опублікованих джерелах, так і на невідомих широкому загалу дослідників документальних і картографічних матеріалах з київських архівів. |
| format |
Article |
| author |
Попельницька, О. |
| spellingShingle |
Попельницька, О. Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. Історико-географічні дослідження в Україні |
| author_facet |
Попельницька, О. |
| author_sort |
Попельницька, О. |
| title |
Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. |
| title_short |
Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. |
| title_full |
Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. |
| title_fullStr |
Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. |
| title_full_unstemmed |
Історична топографія Київських Липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. |
| title_sort |
історична топографія київських липок за картографічними та писемними джерелами xviii – початку xx ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2004 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/53942 |
| citation_txt |
Історична топографія Київських липок за картографічними та писемними джерелами XVIII – початку XX ст. / О. Попельницька// Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 75-102. — Бібліогр.: 133 назв. — укр. |
| series |
Історико-географічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT popelʹnicʹkao ístoričnatopografíâkiívsʹkihlipokzakartografíčnimitapisemnimidžerelamixviiipočatkuxxst |
| first_indexed |
2025-07-05T05:20:37Z |
| last_indexed |
2025-07-05T05:20:37Z |
| _version_ |
1836783069538811904 |
| fulltext |
75
УДК 908 (477–25) «16 / 19»
Олена Попельницька
ІСТОРИЧНА ТОПОГРАФІЯ КИЇВСЬКИХ
ЛИПОК ЗА КАРТОГРАФІЧНИМИ
ТА ПИСЕМНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ
XVIIІ – ПОЧАТКУ XX ст.
Дослідження присвячене історичній топографії одного з
найвідоміших центральних районів Києва, Липок, що має ціC
каву історичну долю. Запропонована розвідка базується як
на вже опублікованих джерелах, так і на невідомих широкоC
му загалу дослідників документальних і картографічних маC
теріалах з київських архівів.
І
сторія двох історичних київських місцевостей, Клову і Ли8
пок, тісно переплетена у часі і просторі. Обидва топоніми є
назвами однієї й тієї ж місцевості. Енциклопедичний до8
відник «Київ» (1982 р.) дає такі їх визначення: «Клов – істо8
ричне урочище, відоме з часів Київської Русі, назва якого по8
ходить від однойменного ручаю, що, починаючись на Печерсь8
ку, огинав Липки і впадав у Либідь» та «Липки – історична
місцевість між сучасними вулицями Орджонікідзе, К.Лібк8
нехта, Р.Люксембург, Ф.Енгельса (Лютеранська) і Кірова
(М.Грушевського)»1. Назва «Липки» (що виникла від липово8
го гаю, що вкривав більшу частину сучасного Липського пла8
то) у XVIII–ХІХ ст. змінила більш давню – «Клов», відому з
XI ст. Сьогодні Липки обмежені вулицями Мечнікова (ко8
лишня Собача стежка), Академіка Богомольця, Виноградним
провулком і Кловським узвозом.
А ось яке визначення Клову дав у 1808–1818 рр. директор
18ї гімназії Я.Мишковський: «Під іменем Клова розуміється
посеред Києва палац між двома ярами, які відокремлюють йо8
го з південно8східного боку від Печерська та з північно8захід8
ного від Старого Києва та Подолу. Увесь цей гірський прос8
76
тір... від Дніпра до річки Либеді був колись хутором Києво8
Печерської Лаври»2.
Стан розробки проблеми. Першими питанням історичної
топографії Липок та Клова приділили увагу дослідники Києва
кінця XVIII–XIX ст. М.Берлинський (у праці «Опис міста
Києва», створеній у кінці XVIII – на початку XIX ст. і переви8
даній у 1991 р.), І.Фундуклей («Обозрение Киева в отноше8
нии к древностям», 1848 р.) та М.Закревський в «Описании
Киева» 1868 р. Це були історичні розвідки, що стосувалися ок8
ремих (далеко не всіх) топографічних об’єктів цього історич8
ного району. Вивченню картографічних джерел (двох руко8
писних планів Печерська), зокрема, ідентифікації на них то8
пографічних об’єктів, відомих за писемними джерелами, при8
ділив увагу у статті «К исторической топографии Печерска и
Клова» (опублікованій в 1896 р. у часописі «Киевская стари8
на») М.Петров. У 1904 р. У цьому ж журналі вийшла друком
праця В.Іконникова «Киев в 1654–1855 гг.», у якій автор розг8
лянув деякі питання топографії Липок другої половини XVIII
– початку XIX ст. Приблизно таке ж коло питань висвітлене у
розділі путівника по Києву К.Широцького, виданому у 1917 р.
і перевиданому у наш час.
Проте, цілісної картини історичного розвитку цієї структур8
ної ланки міської системи у дореволюційній вітчизняній істо8
ричній літературі створено не було.
З сучасних досліджень слід відзначити дослідження М.Ри8
бакова «Про Клов, Липки та інші печерські старожитності»
(1997 р.), у якій автор, спираючись на праці попередніх дослід8
ників та власні пошуки, зробив спробу вивчити процес перет8
ворення Липок з київського передмістя у один з «елітарних»
міських районів. Проте, автору дослідження не вдалося охопи8
ти всі аспекти історичного розвитку цього району у просторі і
часі та приділити належну увагу хоча б більшості топографіч8
них об’єктів цієї місцевості.
Дослідження «З історії Кловського палацу» В.Ковалинсько8
го (2002 р.), засноване на ретельному вивченні документів ки8
ївських архівів, хоч і присвячене історії однієї з локальних ді8
77
лянок сучасних Липок (Кловському палацу з садом), проте
подає широку багатопланову історичну картину існування і
розвитку цієї території міста.
Окремі питання, що стосувалися історичної забудови цього
району, свого часу досліджували Л.Проценко (Карта8схема
«Пам’ятки Києва, знищені у ХХ ст.», 1991 р.), В.Галайба («Фо8
тоспомин. Київ, якого немає», 2000 р. та «Храми св. Миколая
у Києві», 2002 р.) та Б.Єрофалов8Пилипчак («Архитектура
имперского Києва», 2001 р.).
Значним внеском у дослідження питання історичної топогра8
фії Клову та Липок, зокрема вивчення історії його об’єктів забу8
дови (більшість яких не збереглися до нашого часу) стали стат8
ті різних дослідників у виданні «Киев. Энциклопедический
справочник» (1985 р.) та відповідному томі «Зводу пам’яток іс8
торії та культури України», присвяченому Києву (1999 р.).
Запропонована на розгляд читацького загалу студія є не ли8
ше спробою узагальнення вже опублікованих результатів дос8
ліджень істориків8києвознавців XIX–XX ст. Автором також
були залучені оригінальні писемні і картографічні джерела,
що стосуються історії Липок в цілому та його окремих топог8
рафічних об’єктів, досі не введені до наукового обігу і майже
невідомі широкому колу дослідників. До другої категорії ви8
користаних при написанні цього дослідження джерел нале8
жать рукописні і друковані плани XVIII – початку XX ст. Ки8
єва та Липок з архівосховищ м. Києва.
Вулиці. Планування Липок, що сформувалося у 18308х рр.,
має регулярний характер: частина вулиць є паралельними до
схилів Дніпра, решта – перпендикулярні. У 1834 р., згідно ім8
ператорського наказу, на місці колишнього липового гаю, роз8
ташованого навколо Кловського палацу, були прокладені нові
прямі вулиці.
До перших належать вулиці М.Грушевського, Лютеранська,
П.Орлика та Інститутська. Поперечними є Ольгинська, Бан�
ківська, Шовковична, Садова, Липська, Академіка Богомольця,
Виноградний та Кріпосний провулки. Там же розташована пло8
ща Верховної Ради (колишня Двірцева)3.
78
Від Печерська Липки відокремлюються Проваллям – глибо8
ким яром, в якому у 1850 р. від Микільської брами Печерської
фортеці до Царського саду прокладена Козловська вулиця
(сучасна Паркова)4.
Вулицю Шовковичну (інша назва – Аптекарська, за аптекою,
спочатку дерев’яною, а згодом – цегляною, зображеною на
міських планах 1797 та 1830 р. на розі з вулицею Олександ8
рівською5 у 1836 р. прокладено через шовковичний сад. В
1869 р. перейменована у Левашівську (на честь військового ге8
нерал8губернатора, графа В.Левашова), а у 1919 р. – у вулицю
К.Лібкнехта6.
Одна з назв вулиці Інститутської (колишній Іванівський
шлях), Бегічевська (у 1820–1842 рр.) походить від прізвища гу8
бернатора, генерал8майора М.Бегічева. З 1920 р. називалась
ім. 258го Жовтня, з 1944 р. – вулиця Жовтневої революції7.
Назва Лютеранської (вона ж – Графська) вулиці обумовлена
розташуванням там німецької кірхи. У 1863 р. перейменована
у Анненковську (за прізвищем генерал8губернатора М.Аннен8
кова, за ініціативи якого вулицю було впорядковано), з 1919 р.
– вулиця Ф.Енгельса8.
Вулиця Кловська прокладена у 18408х рр. від Печерської
площі до Кловського яру. Від останнього на початку ХХ ст.
відгалузився Кловський провулок.
Вулиця Ольгинська (разом з Миколаївською, Мерінговсь8
кою та Новою) за рішенням міської Думи прокладена після
1895 р. через колишню садибу Ф.Мерінга9.
Вулиця Банківська одержала назву за розташованою там
Конторою Державного банку. Прокладена у 1874 р. через сади8
бу генерала Ф.Трепова, подаровану йому імператором Олек8
сандром ІІ, через що іноді називалася ще Царедарівською та
Трепівською. У 1919 р. перейменована у Комуністичну, пізні8
ше – Орджонікідзе.
Старовинну вулицю Липську у 1869 р. було перейменовано у
Катериненську на честь Катерини ІІ. З 1919 р. носила назву
Р.Люксембург10.
Вулиця П.Орлика, на якій у 1835–1837 рр. розташовувалася
79
18а чоловіча гімназія, деякий час називалась Гімназичною11. У
1869 р. її (тоді вже Виноградну) перейменовано у Єлизаве8
тинську (на честь імператриці Єлизавети), а в 1938 р. – у ву8
лицю Чекістів12.
Олександрівська вулиця (названа у 1826 р. на честь імперато8
ра Олександра І) утворилася з дороги, прокладеної у 1713 р. за
генерал8губернаторства Д.Голіцина, що з’єднувала Поділ з Пе8
черськом. У 1919 р. перейменована у вулицю Революції, у
1934 р. – С.Кірова13. Зараз – М.Грушевського.
Загалом, більшість вулиць Липок змінили назву у 1869 р.:
Виноградна, Лепська, Шовковична – на Єлизаветинську, Ка8
териненську та Левашівську. Тоді ж отримали назви Кріпос8
ний і Садовий провулки14.
На плані Києва 1855 р. зображена нова вулиця – Костянти�
нівська (відсутня на плані 1837 р.) – сучасний Крутий спуск.
Круглоуніверситетська вулиця прокладена у 1836–1837 рр.
для сполучення між університетом на вулиці Володимирській
і приміщеннями, які університет з 1834 р. орендував на Липках.
Топографічні об’єкти. Кловський яр. Один з трьох ярів, що
оточують Клов і Липки, по дну якого протікав Кловський ру8
чай. Двома іншими ярами є Басейний та Хрещатицький (про8
лягали за трасами однойменних вулиць. – О.П.). Продовжен8
ням Кловського яру є вулиця Еспланадна (інші назви – Про8
зорівська та Виноградна), вздовж якої Кловський ручай (пере8
тинаючи місцевість, де зараз розташований Центральний рес8
публіканський стадіон) ніс свої води до Либеді. На плані
1745 р. вздовж ручаю зазначені укрілення, споруджені під ке8
рівництвом фельдмаршала Мініха, які існували ще у 1830 р. та
зображені на тогочасному міському плані15.Траса ручаю зазна8
чена на міському плані 1837 р.16 У 18708х рр. ділянки вздовж
ручаю (по схилам якого проходила широка дорога) належали
Військово8інженерному відомству, садиба якого перебувала
Кловському спуску, 7. На місці укріплень XVIII–ХІХ ст. спо8
чатку розташовувалися приватні сади: Дружиніна (на місці
майбутнього Училища для незрячих, ріг Кловського спуску і
вулиці Інститутської), Струса (з 1878 р.) та Новикова (на міс8
80
ці стадіону заводу «Арсенал»). У 1913 р. там, у Кріпосному
провулку, вже перебували Київське благодійне товариство та
Притулок для дітей загиблих воїнів (№ 1–3).
У 1861 р. непарна сторона Басейного яру ввійшла до Двірце8
вої поліційної частини м. Києва17, а у кінці ХІХ ст. вздовж за8
сипаного русла Кловського ручаю був прокладений Кловсь8
кий спуск.
Липовий гай. Вулиця Липська (з кінця XVIII ст. – Кловсь8
ка), зазначена на плані Києва 1787 р., виникла на місці липо8
вого гаю в урочищі Клов, від якого і походить назва «Липки».
У 1834 р., за губернаторства В.Левашова, гай був вирубаний, а
вивільнене місце розплановане і забудоване. На плані 1838 р.
там вже зазначений район, де протягом ХІХ ст. були споруд8
жені будинки військового і цивільного генерал8губернаторів з
канцеляріями, резиденція командуючого Київського військо8
вого округу, кілька банків, Присутствені місця18.
На найдавнішому міському плані з зображенням Клова,
1695 р., там зазначені лише «слободи і городи волоські» та кіль8
ка доріг, що сполучали Старий Київ з Печерським монастирем.
На двох планах Печерська, 1713 та 1715 рр., територія між
Либіддю і Дніпром, Хрещатиком і Печерською фортецею оз8
начена як маєтності Печерського і Пустино8Микільського мо8
настирів – «Довга нива». На одному з планів у Кловському
яру зазначена Варязька криниця з дерев’яним хрестом, зобра8
жена і на плані 1695 р. Очевидно, від цього розташоване там
поселення одержало назву «Хрести»19.
Виноградні сади. «Старий» виноградник (на планах
1713–1715 рр. зазначений у північній частині «Довгої ниви»)
закладений у 1709–1711 рр. за губернаторства Д.Голіцина з
метою вирощування винограду для потреб «казенних» шин8
ків20. У 1745 р., як свідчить тогочасний план Києва, «казен8
ний» виноградник вже входив до складу царського саду. З
1719 по 1728 р. сад не плодоносив21 і у 1736 р. його віддали на
відкуп22. З того часу і по 1781 рр. виноградник став прибутко8
вим23. Виноградний «государів» сад зазначений на міському
плані 1753 р.24.
81
У 1758 р. на Печерську, на землі Пустино8Микільського мо8
настиря з дозволу Київської духовної консисторії влаштований
«новий» казенний «государів» виноградник, сировина з якого
повинна була використовуватися як для виготовлення вина, так
і горілки. Одночасно на Подолі існував «старий» державний ви8
ноградник25. Для закладання і догляду за садом з Сербії був зап8
рошений «садові майстри», Петро і Степан Войновичі. У 1761 р.
їм на допомогу з гарнізонних солдатів (що мали досвід садів8
ництва) були призначені десять помічників26. У 1764–1765 рр.
виноградник огородили новим парканом з дощок і влаштували
приміщення для сторожі. У 1767 р. у саду влаштовані оранжереї
і теплиці27. У 1843 р. через виноградник прокладена нова доро8
га28 – майбутня вулиця академіка Богомольця.
На міському плані 1797 р. виноградний сад зазначений по8
ряд з «казенним» Кловським будинком (палацом), на плані
1837 р. – на схилах Липського узгір’я, на місці Жовтневої (ко8
лишньої Олександрівської) лікарні, поряд шовковичного саду.
Кловський палац. Заміський дерев’яний «палац Клов» (архі8
мандричі «покої») з дерев’яною церквою Покладання Риз Бо8
городиці (що стояла на великому кам’яному льоху зі склепін8
нями) розташовувався на Кловському подвір’ї Печерського
монастиря, де крім того перебували господарські приміщення
лаврської друкарні: город, сад, стайні. Цей «палац» з садом і
виноградником зображений на міському плані 1745 р.
У 1744 р. на Кловському подвір’ї для мешкання архімандри8
та і почесних гостей Лаври був закладений новий цегляний
Кловський палац, споруджений архітекторами П.Нейоловим і
С.Ковніром (що завершував будівництво) за проектом архі8
тектора Й.8Г.Шеделя (за іншими джерелами – П.Неєлова):
перший поверх – у 1753–1755 р., другий і внутрішні роботи –
у 1756–1760 рр.
Розписи палацових інтер’єрів у 1757 р. здійснили українські
художники. У 1758 р. палац постраждав від пожежі, проте вже
«Опис Києва» 1760 р. зазначає на Кловському подвір’ї двопо8
верхові «кам’яні» архімандричі «покої» (палац) та «кам’яну»
льодовню29.
82
У 1754 р. майстер В.Скобеєв розбив біля палацу сад з дерев’8
яними оранжереями (згоріли у 1819 р.), де, зокрема, на продаж
вирощувалися цитрусові. Парк розташовувався двома смуга8
ми обабіч палацу30.
У палацових приміщеннях з 1764 р. розташовувалися дру8
карня Києво8Печерської Лаври та, у 1769–1770 рр. – госпіталь
для поранених під час російсько8турецької війни та хворих на
чуму31. На той час, крім палацової будівлі, на Кловському под8
вір’ї розташовувалися три дерев’яні споруди, зокрема, двопо8
верховий будинок з церквою та кухня32.
У 1776 р. Кловський палац зайняла урядова комісія по за8
безпеченню армії, яка влаштувала там склади, зокрема у при8
міщенні скасованої церкви. У 1786 р., після секуляризації мо8
настирських маєтностей, палац надійшов до казни.
У 1797 р. у палаці мешкав київський цивільний губернатор
В.Милашевич33. На плані 1797 р. зображений цегляний
Кловський будинок (палац) з виноградником і «конюшеним
двором»34.
На початку ХІХ ст. у палаці жили Сперанський та графиня
Потоцька35.
У 1800 р. вільні земельні ділянки навколо Кловського пала8
цу були роздані урядом різним особам з умовою їх забудови на
протязі двох років: цивільному губернатору В.Милашевичу,
відставному майору Вігелю, княгині Хованській, графу Безбо8
родьку, К.Наришкіній та ін36.
30 січня 1812 р. у Кловському палаці відбулося урочисте від8
криття 18ї Київської гімназії, утвореної у 1809 р. за ініціативи
Чацького, фундатора Кременецького ліцею, з київського учи8
лища на Подолі. Одним з її викладачів був історик Києва
М.Берлинський.
Гімназія підпорядковувалася спочатку Віленському, а з
1818 р. – Харківському університету. Її випускники – предс8
тавники різних станів (у 1828 р. зі 119 учнів 42 були дворяна8
ми, 39 – з чиновників, 8 – з купців, 4 – з громадян, 18 – з мі8
щан, 1 – з козаків і 1 – іноземець) одержували право «дійсних»
студентів. Серед них – відомий економіст М.Бунге, історик
83
Києва М.Закревський, художник М.Ге37. Гімназія розташову8
валася у палаці до пожежі 1857 р. після чого переїхала на Бібі8
ковський бульвар (зараз – Шевченка).
З переведенням до палацу гімназії, резиденцією губернатора
став інший будинок. Після пожежі 1858 р. з подальшою надбу8
довою у 1863 р. третього поверху у палаці перебувало Жіноче
духовне (єпархіальне) училище для дочок священиків38.
Царський сад (Двірцевий парк) та Маріїнський сквер. Царсь8
кий сад, закладений за Петра І, складався з фруктового саду і
винограднику39. У 1749 р. для нього закуплені фруктові дерева
і будівельні матеріали40. У 1753 р., одночасно зі спорудженням
палацу, сад був упорядкований. У 1762 р. у ньому вирощували
виноград і виробляли вино на продаж41. У 17708х рр. мав алеї у
«французькому» стилі зі статуями, павільйони, фонтани, гро8
ти, оранжерею і ставок, оточений «Долиною троянд» (у ХХ ст.
– «Шато8де8Флер»). Вздовж Дніпра розташовувалася гале8
рея, де під час свят для відвідувачів грав оркестр зятя князя
О.Безбородька, князя Лобанова. Київські губернатори влаш8
товували там феєрверки та ілюмінацію.
Після пожежі 1819 р. сад був занедбаний, проте вже у 1830 р.
у літньому театрі виступали польські і українські театральні
трупи. У 18508х рр. тут збирався весь місцевий «бомонд»42.
У 1873 р. частину площі перед палацом було відведено під
Маріїнський парк (сквер), названий на честь дружини Олек8
сандра ІІ, що перед тим відвідала Київ43.
Шовковичний сад. Розташовувався між сучасними вулицями
Садовою, Виноградною і Шовковичною44. Остання була прок8
ладена через сад у 1836 р.45 На плані 1837 р. сад зазначений на
схилах Липського узгір’я, на місці сучасної Жовтневої лікар8
ні46. Казенні сад і «шовковий завод» (що налічували понад
2 тис. дерев) були засновані до 1729 р. майстром8французом
Фішером. З того року сад разом з приміщеннями для перероб8
ки шовку8сирцю (як неприбутковий) на протязі майже двох
десятиліть віддавався в оренду: російському купцю М.Різвому
(у 1744 р.), французькому фабриканту А.Гамбету (у 1749 р.),
ад’ютанту Полтавського полку київського гарнізону В.Іванову
84
(у 1753 р.), чернігівському війту К.Каневському (у 1756 р.) та
іншим особам. У 1766 р. уряд знову оголосив про здачу саду в
оренду. Тоді ж була оцінена і його вартість, яка виявилася мі8
зерною – 141 руб. Проте, у 1787 р. діяльність саду поновив
майстер Лангауз47.
Імператорський (царський, Маріїнський) палац48. Споруд8
жений у 1750–1755 рр. за проектом Б.Растрелі архітекторами
І.Мічуріним та П.Нейоловим для імператриці Єлизавети.
Фасад палацу розташовувався у 450 сажнях (900 м – О.П.) від
перешийка8Провалля, що відокремлював Печерську фортецю
від Липок. Його головний корпус був з дерева (згорів у
1819 р.)49, на кам’яному фундаменті, з цегляними флігелями
та гауптвахтою біля воріт. На планах 1797 та 1830 р. остання
зображена спочатку як дерев’яна, а пізніше – цегляна. За па8
лацом на 200 сажнів (400 м – О.П.) простягався «государів»
сад50.
У 1781 р. у палаці зупинявся Великий князь Павло Петро8
вич з дружиною Марією Федорівною. Почесним гостям влаш8
тували урочистий прийом генерал8губернатор, фельдмаршал
П.Рум’янцев8Задунайський, колишній український гетьман
К.Розумовський та князь Понятовський – племінник польсь8
кого короля. У 1787 р., на шляху до Криму, з 29 січня по
22 квітня у палаці мешкала Катерина ІІ51.
У 1789–1790 рр. в одному з флігелів влаштовувалися теат8
ральні вистави. У 1812 р. у палаці знаходився лазарет для по8
лонених французів52. У 1830 р., як свідчить тогочасний місь8
кий план, палац був недіючим – від нього залишився лише
нижній цегляний поверх53.
З 1834 р. палацові приміщення орендував «Заклад штучних
мінеральних вод», у 1868 р. переведений до Купецького саду.
Назву «Маріїнський» палац отримав з нагоди приїзду до
Києва імператора Олександра ІІ з імператрицею Марією. Від8
будова палацу у стилі «Людовіка XVI» з «ренесансним» деко8
руванням парадних залів за проектом архітектора К.Маковсь8
кого почалося у 1870 р.54 У 1873 р. частину площі перед пала8
цом було відведено під Удільну контору55.
85
Культові споруди. У кінці XVIII ст. планувалося спорудити
велику цегляну Володимирську церкву на площі біля «госуда8
рева» палацу, тому ця частина Липок деякий час називалася
Володимирською, як це зазначено на рукописному плані
1803 р.56 Усі церкви Липок, споруджені у ХІХ ст., не зберегли8
ся: Олександра Невського при Сулимівському шпита8
лі, 1866 р. (вул. Лютеранська, 14–16); цариці Олександри при
Інституті шляхетних дівчат та св. Миколая при будинку гене8
рал8губернатора, обидві 18308х рр. (вул. Інститутська, 5 та
18–20); парафіяльна церква Олександра Невського (архітек8
тор В.Ніколаєв), споруджена в 1888–1889 рр. на благодійні
кошти барона Г.Гінзбурга, М. і Ф.Терещенків, Ф.Трепова,
М.Дегтярьова, Ф.Мерінга біля входу до Олександрівського
(Двірцевого) парку, проти Липської вулиці. До неї з церкви
Спаса8на8Берестові перенесені хрест і риза П.Могили, його ча8
ша 1642 р. та «Євангеліє» 1631 р.57; св. Павла при училищі для
сліпих, 1870 р. (вул. Інститутська, 29); Жінок8мироносиць при
жіночому духовному училищі, 1863 р. (вул. П.Орлика, 8); св.
Михаїла з дзвіницею – склеп почесного громадянина Києва
М.Дегтярьова, кінець ХІХ ст. (вул. Шовковична, 39/1)58; «За8
лізна каплиця» у Царському саду, споруджена у 1866–1871 рр.
на честь врятування життя Олександра ІІ59.
Дерев’яна Лютеранська кірха св. Катерини у 1812 р. заснова8
на на Липках на Німецькій горі колоністами – переселенцями
з Подолу60. До нашого часу збереглася цегляна будівля кірхи,
споруджена у 1857 р. за проектом архітектора Г.Штрома.
У ХІХ ст. граф Я.Ільїнський почав спорудження польського
костелу, будівництво якого, проте, не було завершене61.
Забудова Липок. У ХVIII ст. на Липках були розташовува8
лися заміські слободи та липовий гай. Проте вже на початку
ХІХ ст. Липки перетворилися у аристократично8адміністра8
тивний міський район62, роль якого посилилася після пожежі
1811 р. та спричиненого нею занепаду Подолу. У 1812 р. на пів8
денні схили Липського плато з Подолу перебралися німецькі
колоністи. Поділ Липок на квартали зображений на планах
1799 р.63 та 1803 р.64.
86
У XІХ ст. Липки за територіально8адміністративним поді8
лом разом з Печерським форштадтом (як зазначено на плані
1830 р.) ввійшли до другої частини Києва. На плані 1830 р.
зображені будівля Губернських присутственних місць, споруд8
жених для губернського правління і суду у палацовому сквері.
У 1792 р. вони складалися з двох дерев’яних корпусів, у
1805–1809 рр. замінених цегляними. Розібрані у 18508х рр. під
час Кримської війни.
З дерев’яних будівель на плані 1830 р. зазначені міська лі8
карня (майбутня Олександрівська) та двірцевий театр. З цег8
ляних споруд – дві недобудовані будівлі65: будинки Головно8
командуючого 1 Армією князя Ф.Остен8Сакена і військово8
го генерал8губернатора. Біля гімназії на плані зображений
виноградник.
У 1833–1834 рр., за наказом Миколи І, Київ поділено на
шість поліційних частин66, при чому Липки ввійшли до 38ї,
Двірцевої (після Печерська і «Нового строєнія»). На міському
плані 1837 р. зображений поділ розчищеної від липового гаю
території Липок на квартали та вулиці Олександрівська,
Інститутська, Гімназична, Лютеранська, Шовковична, Липсь8
ка, Еспланадна. Зі споруд, що відсутні на попередніх планах,
на плані 1837 р. з’явилися Заклад штучних мінеральних вод
(майбутній «Шато8де8Флер»), цегляна оранжерея у двірцево8
му саду, палацовий «плац8парад» (місце майбутнього Марі8
їнського скверу), «з’їжджий двір» (пожежна частина), буди8
нок Губернського відомства67. Ці ж об’єкти забудови зображені
і на плані 1842 р.68
Резиденція Київського (з 1832 р. також Подільського та Во8
линського) військового генерал8губернатора до 1811 р. пере8
бувала у Кловському палаці. У 1836 р. вона розташовувалася
на розі вулиць Бегічевської (Інститутської) і Аптекарської
(Шовковичної), у садибі з дерев’яним, на цегляному фунда8
менті на льохах, будинком на десять кімнат (зараз – будинок
№ 22/7), придбаній казною у полковника А.Іванова. Його
фронтон прикрашали чотири колони з соснового дерева, по8
фарбовані олійною фарбою. У дворі знаходилися дерев’яний
87
флігель (з кухнею та «людською»), повітка для екіпажів та
криниця8зруб. Через ворота садиби, виготовлені з дощок з ме8
талевим окуттям, можна було потрапити на вулицю Бегічевсь8
ку69. У генерал8губернатоському палаці в різний час мешкали
Головнокомандуючий 18ю Армією, князь Ф.Остен8Сакен (у
18308х рр.), графи В.Левашов (1832–1835 рр.) та О.Гур’єв
(1835–1837 рр.), генерал8лейтенант Д.Бібіков (1837–
1852 рр.), князь І.Васильчиков (1852–1862 рр.), генерал8ад’ю8
тант М.Анненков (1862–1865 рр.)70, генерал О.Ігнатьєв
(1889–1897 рр.).
У 1863 р. генерал від інфантерії М.Анненков влаштував у
відбудованому генерал8губернаторському палаці на кошти
Міністерства внутрішніх справ домову церкву на честь святи8
теля Миколая. Цей храм свого часу відвідали імператори Ми8
кола І та Олександр ІІ та інші високоповажні гості губерна8
торської резиденції. Крім цього, домова церква була відкрита
для відвідування мешканців Липок. Зокрема, у ній відспівува8
ли померлих М.Анненкова (1865 р.) та графиню М.Ігнатьєву
(1897 р.).
Після ліквідації у 1914 р. імператорським наказом посади
київського генерал8губернатора до палацу останнього переї8
хав київський цивільний губернатор, резиденція якого на розі
вулиць Інститутської і Липської (№ 8/18–20) зазначена на
плані 1902 р.
За часів Центральної Ради у 1918 р. тут розташовувалося
Міністерство внутрішніх справ, а при гетьманаті – резиденція
П.Скоропадського71.
У 1920 р. генерал8губернаторський палац зруйнував потуж8
ний вибух складу боєприпасів, влаштованого у будівлі польсь8
кими військами. Рештки палацу були розібрані у 1925 р. при
«розчищенні» території Липок під споруди для радянських
чиновників72.
На розі вулиць Інститутської і Садової на початку ХХ ст.
розташовувалася Канцелярія київського губернатора.
З 18508х рр. Липки перетворюються у адміністративний, фі8
нансовий, військовий, освітній та культурний центр Києва:
88
там розташовувалися царський палац, резиденції військового
і цивільного губернаторів, Удільна контра, Контора державно8
го банку, Земельний банк, Біржа з комітетом, Управління Ки8
ївського військового округу73.
На плані 1855 р. у Двірцевій частині (зазначеній № 11) зоб8
ражені ті ж об’єкти забудови, що й на плані 1837 р., а також
Комерційний банк та сади: Двірцевий, Жандармський та
Шовковичний74. Манеж Жандармського полку з казармою,
садом і стайнями зображений також на планах 1830 та
1837 рр. Він розташовувався на схилах Липського плато – на
місці майбутньої садиби і саду Ф.Мерінга на Банківській
вулиці.
На плані 1871–1875 рр. у Двірцевій (ІІ8й міській частині)
зазначені вулиці Олександрівська, Банківська, Левашівська,
Катериненська, Єлисаветинська, Анненківська, Садова,
Еспланадна, Кловський спуск, заклад штучних мінеральних
вод, Інститут шляхетних дівчат, будинки військового і цивіль8
ного губернаторів, Жіноче училище Духовного відомства,
Контора державного банку, Відділення Міжнародного Комер8
ційного банк, Біржа, Окружний штаб75.
На плані 1897 р. зазначене загальне планування Липок та
алей Царського саду76.
На плані 1902 р. у Двірцевій дільниці м. Києва зазначені 236
садиб на 75 десятинах землі та церква Олександра Невського,
будинки Удільної контори, Головнокомандуючого КВО, війсь8
кового і цивільного губернаторів; Біржа, Міжнародний та Кре8
дитний банки, Державна банківська контора (усі – на Інсти8
тутській вулиці), Олександрівська лікарня (зараз – Жовтнева)77.
Після 1917 р. Київ був поділений на десять поліцій них рай8
онів, кількість яких у 1918 р., за часів Гетьманату П.Скоро8
падського, збільшилася до сімнадцяти78.
Місця розташування деяких з об’єктів забудови Липок, від8
сутні на планах кінця ХІХ – початку ХХ ст., відомі за їх адре8
сами, вказаним у «Адресній книзі м. Києва на 1913 г.»79. Так, у
будинках № 9–11 по Банківській вулиці на той час перебува8
ло Військове відомство, № 17 та 26 по вулиці Лютеранській –
89
Консульства Германії та Італії. На вулиці П.Орлика розташо8
вувалися 18е духовне (колишнє Жіноче єпархіальне) та міське
училища (№ 5 та 8).
Громадські споруди. Вулиця М.Грушевського. Будинок Ки8
ївської удільної контори у Маріїнському парку (зараз – № 7,
Міністерство охорони здоров’я), споруджений у 1874–1876 рр.
за проектом архітектора В.Сичугова. Там розташовувався міс8
цевий орган Міністерства двору Російських імператорів, що ві8
дало майном царської родини. У 1885 р. у квартирі управляю8
чого Контори жила письменниця Марко Вовочок80.
Пожежне депо та поліційний відділок Двірцевої частини
Києва (перше споруджене у 1887 р. за проектом архітектора
В.Ніколаєва) розташовувалися на місці готелю «Київ».
Будинок Головнокомандуючого Київським військовим ок8
ругом (№ 32) з садибою, до якої належали сад і ставок, що роз8
ташовувалися на місці будинків № 34–348а та стадіону заводу
«Арсенал». Споруджений у 1889 р. для М.Драгомирова – ко8
мандуючого, генерал8ад’ютанта, який з 1897 р. мешкав там вже
як Київський, Подільський та Волинський генерал8губерна8
тор. У 1904–1908 рр. новий командуючий, генерал В.Сухом8
линов, влаштував у яру ставок з острівцем і павільйонами81.
Лютеранська вулиця. Сулимівський пансіон (названий за
прізвищем власниці будинку спорудженого у 1833–1835 рр. і
переданого нею у 1859 р. місту82) з благодійними їдальнею, пе8
карнею, бібліотекою та церквою та Жіноча рукодільна школа і
Будинок бідних привілейованих станів на початку ХХ ст. роз8
ташовувалися у будинках № 14–16.
Інститутська вулиця. На вулиці розташовувалося Київське
міське кредитне товариство, засноване у 1893 р. (№ 6, не збе8
рігся), будинок Київської біржі, споруджений архітектором
П.Шлейфером у стилі «пізнього ренесансу» (№ 1, на розі з
Хрещатиком, 1882–1873 рр.83). Остання до 1885 р. перебувала
у будинку № 7 (спорудженому у 1873 р. архітектором О.Шіле,
зараз – Клуб Кабінету Міністрів), де пізніше розмістився Ки8
ївський земський банк. З Київською біржею пов’язана діяль8
ність Л.Бродського, родини Терещенків, М.Дегтярьова, еконо8
90
міста М.Бунге і видавця І.Завадовського (з ініціативи двох ос8
танніх біржа була заснована)84.
На цій вулиці у 1913 р., згідно тогочасної «Адресної книги»,
знаходилися Санкт8Петербурзький міжнародний Комерцій8
ний банк (№ 3), Інститут шляхетних дівчат Імператора Ми8
коли І (№ 5), консульства Бельгії, Іспанії та Португалії (№ 16
та 34), Перша Київська Контора Державного банку (№ 98а).
Остання була заснована у 1839 р. на вулиці Олександрівській,
у будинку фон Юнка85. На її місці на вулиці Інститутській (№
9) до 1839 р. розташовувався двоповерховий дерев’яний бу8
динок на кам’яному фундаменті Київського дворянського зіб8
рання, де у 1822–1823 рр. таємно збиралися декабристи86. У
1840 р. для Дворянського зібрання споруджене нове примі8
щення, № 98а.
Шовковична вулиця. На місці шовковичного і виноградного
садів з другої половини ХІХ ст. розташовувалася Олександ8
рівська лікарня (сучасна Жовтнева).
Паркова дорога. Лікарня Товариства лікувальних закладів
для хронічно8хворих дітей імені його засновниці, С.Лихарьо8
вої (№ 3/5). Споруджена у 1904 р. коштом Л.Бродського під8
рядчиком Л.Гінзбургом87.
Учбові заклади. На розі Шовковичної і Інститутської ву8
лиць, у будинку графа Я.Ільїнського, у ХІХ ст. перебував один
з трьох липських гімназичних пансіонів – для нащадків поль8
ських родин. Інші два призначалися для дітей російських дво8
рян, чиновників та поміщиків. У пансіоні П.Гедуена навчався
композитор М.Лисенко88.
У 1843 р. на Липках відкрився пансіон для дівчат Л.де Ме8
льян. Серед його випускниць – дружини історика М.Костома8
рова та художника М.Врубеля, піаністка А.Крагельська і спі8
вачка Н.Забіла89.
На Лютеранській вулиці поряд кірхи розташовувалося Жіно8
че училище (гімназія) Євангелічного лютеранського товарист8
ва90, Реальне училище св. Катерини (засновані у 1894–1902 рр.
на місці дерев’яної школи першої половини ХІХ ст. та училища
1864 р.91) та Сільськогосподарчі курси (№ 18–20 та 11).
91
У «ампірному» будинку по вулиці Шовковичній, 22 перебу8
вав перший у місті анатомічний театр і пансіон для учнів ви8
щої гімназії.
Інститут шляхетних дівчат був заснований у 1834 р. у рези8
денції генерал8майора Д.Бегічева на майбутній Інститутсь8
кій вулиці (на той час Бегічевській). Цю велику садибу, роз8
ташовану на високому пагорбі з крутими схилами над Хре8
щатою долиною, полковник Д.Бегічев придбав у 1811 р. у на8
щадків відставного полковника Д.Ширая, що володів цією
ділянкою з 1805 р. У садибі попередній власник спорудив ве8
ликий двоповерховий дерев’яний корпус (де деякий час пе8
ребував театр), одноповерховий житловий будинок, стайню
та господарчі споруди. Не маючи коштів на відбудову напів8
зруйнованих старих будівель у своїй садибі, М.Бегічев у
1834 р. подарував її щойно заснованому київському універ8
ситету92. Після спорудження у 1839–1842 рр. за проектом ар8
хітектора В.Беретті в садибі нового чотириповерхового цег8
ляного корпусу (у якому спочатку розміщувалися колекції
Кременецького ліцею, приналежні Київському університету)
туди було переведено Інститут шляхетних дівчат, який до то8
го тимчасово розташовувався в одноповерховому будинку
І.Кордта на розі сучасних вулиць Липської та Інститутсь8
кої93, в якому деякий час мешкав герой війни 1812 р. генерал
Ф.Остен8Сакен, в 1837 р. похований на цвинтарі Києво8Пе8
черської Лаври94.
У 1913 р. на Липках перебували Художньо8реміснича учбо8
ва майстерня друкарської справи, Школа малювання, живо8
писного мистецтва та Жіноча гімназія Є.Євсеєвої (вул. М.Гру8
шевського, 35, 378а та 93), Перше жіноче училище Духовного
відомства (вул. П.Орлика, 5), П’яте міське двокласне училище
ім. М.Бунге95. Останнє перебувало на перехресті вул. Липської
і П.Орлика, у будівлі, спорудженій у 1904 р. за проектом архі8
тектора П.Шлейфера на кошти учнів і прихильників М.Бунге
(зараз – Штаб ЦО України)96.
Приватна забудова. У 18108х рр. Липки були слабо залюд8
нені і уряд дозволяв, зокрема, оселятися там євреям. У 18508х
92
рр. там мешкали і караїми, найвідомішим з яких був власник
Київської тютюнової фабрики С.Коген97.
Киянин Тарновський у спогадах (перша половина ХІХ ст.)
підкреслював сірий та жовто8зелений колір будинків Липок,
значну кількість садів та україномовність мешканців. Місцева
знать (що входила до Дворянського зібрання) перебувала під
польськими впливами. У ХІХ – на початку ХХ ст. на Липках
мали садиби князі Кудашеви, Милорадовичі, Васильчикови,
Безбородьки графи Тишкевич98, Браницькі та Енгельгардти,
Раєвські, Давидови, Висоцькі, Лопухіни та їх нащадки99. У
1835–1836 рр. там мешкав граф М.Бутурлін – автор музики ві8
домого романсу «Не искушай меня без нужды» на слова Є.Ба8
ратинського, написаного і виданого у Києві. У 1847 р. у будин8
ку польських поміщиків Ганських бував О. де Бальзак. Того ж
року Ф.Ліст під час концерту в актовому залі Київського уні8
верситету познайомився зі своєю майбутньою дружиною, кня8
гинею К.Сайн8Вітгенштейн, яка мешкала на Липках.
Замість дворянських садиб першої половини ХІХ ст., збудо8
ваних у стилі «класицизму», з кінця ХІХ ст. Липки забудову8
ються особняками та «прибутковими будинками»100. Практич8
но уся тогочасна вціліла забудова зараз зарахована до Охорон8
ної зони історичного міського району.
Вулиця М.Грушевського. «Будинок декабристів» (№ 14). Є
кілька припущень про його приналежність і час спорудження.
1) На початку ХІХ ст. належав Монтовичам – членам «Това8
риства об’єднаних слов’ян»101.
2) Споруджений у 1819 р. за проектом архітектора А.Ме8
ленського.
3) Належав генералу М.Раєвському і у ньому в 1821 р. пере8
бував О.Пушкін.
4) Належав графу А.Самойлову, з 1814 р. – його нащадкам.
М.Раєвський же у 1819–1821 рр. жив у Царському палаці чи у
будинках М.Гудим8Левковича або О.Іванова.
5) Це – дерев’яна, обкладена цеглою «казенна» аптека При8
казу громадської опіки, побудована поруч старої дерев’яної
аптеки, знесеної у 1835 р.102
93
Біля «Присутственних місць» (на Двірцевій площі) на по8
чатку ХІХ ст. розташовувався будинок Оболенського, в якому
зупинявся імператор Олександр І103.
Багато розкішних особняків були споруджені на вул. Олек8
сандрівській (сучасній М.Грушевського): Мандельштама,
В.Браницького, Ф.Терещенка (№ 23–27). Особняк на розі з
вулицею Шовковичною (зараз – Комітет Верховної Ради
України) споруджений архітектором В.Ніколаєвим у 18808х
рр. для директора Київського промислового банку В.Рубінш8
тейна. Потім перейшов до банкіра М.Гальперіна104.Особняки
№ 20 та 22 (зараз – відомча їдальня) споруджені у 1897 та
19108х рр. для купця першої гільдії М.Зайцева105 та поручника
у відставці В.Миклашевського. Останній потім перейшов до
лікаря Я.Полякова106.
Інститутська вулиця. Там розташовувалися два будинки
(№ 16–18) будівельного підрядчика Л.Гінзбурга. Один з них
(споруджений у 1911–1912 рр. на місці готелю «Москва»),
128поверховий, на початку ХХ ст. був найвищим у Києві107.
Один з п’яти будинків родини цукрозаводчика Л.Бродсько8
го (№ 32–38, 44–46), у стилі «ренесанс», з картиною галереєю,
розташовувався проти будинку генерал8губернатора. Особняк
М.Бродської (на розі з Виноградним провулком) спорудже8
ний у1910 р.108
У будинку Гальперіна (№ 118а) у 1888–1889 рр. жив архітек8
тор В.Ніколаєв і розташовувалася 128кімнатна квартира Галь8
періних109.
У будинку № 27/6, спорудженому у 1912 р., жив історик
В.Лучицький; будинок же на розі з Кріпосним провулком на8
лежав його дружині110.
Будинок № 13/4 (на розі з вулицею Садовою), споруджений
у 1909 р., належав архітектору П.Шлейферу111.
У 1941 р. була знищена забудова правої сторони до вул. Оль8
гинської: Київська біржа (№ 1), будинок Гінзбурга (№ 16–18)
та інші112.
Лютеранська вулиця. У садибі № 27–31 (18й пансіонат Ки8
ївської гімназії) у 1820–1848 рр. жив історик, викладач гімна8
94
зії М.Берлинський; у будинку № 3 розташовувалася «Вар8
шавська кав’ярня», яку відвідував М.Старицький. Будинок №
23, колишній особняк С.Аршавського (архітектор Є.Брадтман,
1907 р.) за маскароном на фасаді одержав назву «Дім невтіш8
ної вдови»113.
Академіка Богомольця вулиця. У садибі Л.Дашилевського у
18308х рр. мешкав М.Гоголь. Житлова забудова у стилі «раці8
онального модернізму» вулиці академіка богомольця, Виног8
радної і Еспланадної здійснена архітектором П.Альошиним на
ділянці, що належала його батьку114.
Садова вулиця. У 18708х рр. у будинку композитора О.Ви8
ноградського бували композитори П.Чайковський та М.Ру8
бінштейн115.
Липська вулиця. Відомий лікар Х.Бунге (1777–1857 рр.), син
Г.8Ф. Бунге, у 1818 р. перебрався з Подолу на вул. Липську, де
одним з перших заснував приватний фруктовий сад. Садиба
його онука, М.Бунге (№ 9–15), економіста, професора і ректо8
ра Київського університету (у 1850–1880 рр.)116 розташовува8
лася приблизно на місці ТЮГу.
Особняки (№2–4) зараз використовуються як резиденція
для офіційних осіб, що відвідують Україну. Їх споруджено у
1883 та 1873 р. архітекторами В.Катериничем та В.Ніколаєвим
для генерал8майора у відставці Ф.Івенсена і для його вдови. З
1883 р. – власність директора Контори чотирьох цукрових за8
водів М.Закса117, з 1899 р. – Головне правління Київського по8
земельного банку М.Філіпова118.
Особняк дійсного статського радника М.Леопардова (№
10), споруджений у 1875 р., межував з садибою генерал8гу8
бернатора. У 1900 р. – у власності Е.Торклера, німецького
торговця119.
Особняк графині Н.Уварової (№ 16) споруджений у 1912 р.
архітектором П.Голландським в формах модернізованої кла8
сики для дочки Ф.Терещенка120. Садиби Л.Бродського (№
7–9).
Липський провулок. Забудова 19108х рр. у стилі модернізова8
ної «неоготики»121.
95
Кріпосний провулок. У будинку князів Урусових (№ 2–6, не
зберігся) у 18608х рр. мешкав полонений ватажок повсталих
кавказьких горців, імам Шаміль.
Банківська вулиця. Будинок Л. де Вітте (№ 5–7) та садиба
С.Бродської (№ 1–3, на розі з вулицею Інститутською), дру8
жини Л.Бродського, її власність з 1870 р.122
Садиба № 2 (зараз – будинок Спілка письменників України)
на початку ХІХ ст. належала графу Безбородьку. Пізніше там
розміщався Жандармський корпус. З 18608х рр. садиба нале8
жала Ф.Трепову123. На початку 18708х рр. її придбав професор
Ф.Мерінг, який заснував там публічний сад з алеями, оранже8
реями, виноградником та ставком124. У 1879 р. у своїй садибі на
Банківській вулиці, що була верхньою межею Мерінговського
саду і розміри якої перевищували 10 га, Ф.Мерінг спорудив од8
ноповерховий цегляний будинок. Після смерті у 1887 р. Ф.Ме8
рінга його спадкоємці продали велику родинну садибу новос8
твореному Київському домобудівному товариству. На її тери8
торії були прокладені нові вулиці: Миколаївська (сучасна
Архітектора Городецького), Мерінговська (Заньковецької),
нова (Станіславського), Ольгинська та Миколаївська площа
(Івана Франка)125.
На місці саду Ф.Мерінга за проектом архітектора П.Шлей8
фера у 1898 р. споруджений театр Соловцова (зараз – Укра8
їнський драматичний театр ім. І.Франка).
З 1898 р. новий власник садиби Ф.Мерінга, купець І8ї гіль8
дії С.Ліберман добудував ліве крило і другий поверх споруди.
Йому також належав особняк на розі вул. Інститутської і
Ольгинської (№ 8, зараз – постійна комісія Верховної Ради
України)126.У 1889–1896 рр. цей особняк орендував О.Ігне8
тьєв – Київський, Волинський і Подільський генерал8губер8
натор127.
Будинок (№ 10) споруджений у 1902–1903 рр. київським ар8
хітектором В.Городецьким у еклектичному стилі128. У особняку
на місці будинку № 8, у 18908х рр. жив художник М.Нестеров129.
Сучасна будівля Адміністрації Президента України на Бан8
ківській вулиці у 1936–1939 рр. була перебудована з трьох бу8
96
дівель, у яких до 1917 р. розташовувався Штаб київського
військового округу130.
Вулиця П.Орлика. «Будинок з каріатидами» (№ 3) споруд8
жений на початку ХХ ст. архітектором П.Голландським131.
Ольгинська вулиця. Житловий прибутковий будинок (№
1/17), споруджений у 1909 р. у стилі «раціонального конст8
руктивного модерну»132.
Шовковична вулиця. У будинку графа Я.Ільїнського на по8
чатку ХІХ ст. розташовувався один з трьох тогочасних учбо8
вих пансіонів.
Особняки С.Могилевцева (№ 17, споруджений у 18808х рр.
у стилі «ренесанс»), Терещенка (№ 14, архітекор Р.Мельцер),
поміщика Ковалевського (№ 15/1, на перетині з вул. П.Орли8
ка, 1911–1913 рр., архітектор П.Альошин) у формах романсь8
кої архітектури133.
1. Киев. Энциклопедический справочник. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1985.
– С. 297, 357–358.
2. Ковалинський В. З історії Кловського палацу //Київські мініа8
тюри. – К.: Літопис, 2002. – Книга І. – С. 46.
3. Ерофалов8Пилипчак Б. Архитектура имперского Киева. – К.,
2001. – С. 128–158; План Царської площі (друга половина ХІХ ст.)//
Державний архів Київської області (далі – ДАКО). – Ф. 1542 (Ко8
лекція карт і креслень). – Оп. 1. – Од. зб. 105.
4. Рибаков М. Про Клов, Липки та інші печерські старожитності.
//Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. – К.: Кий, 1997. – С.
128; Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева на 1913 г. Изд.
Правления Общества скорой Медицинской Помощи в г. Киеве. – К.,
1913. – С.171.
5. Державний архів м. Києва (далі – ДАК). – Ф. 239. – Оп. 1. – Од.
зб. 18а. – Арк. 5.
6. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 124.
7. Там само. – С. 122.
8. Там само. – С. 120.
9. Там само. – С. 122.
97
10. Там само. – С. 126.
11. План новопроведеної вулиці навколо 1 чоловічої гімназії//
ДАКО. – Ф. 1542. – Оп. 1. – Од. зб. 95.
12. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 127.
13. Там само. – С. 127.
14. Там само. – С. 116.
15. Обозрение Киева в отношении к древностям, изданное И.Фун8
дуклеем. Репринтне відтворення видання 1848 р. – К.: Літопис, 1996.
– С. 10.
16. План г. Киева от эспланады нового укрепления Дворцовой,
Старокиевской, Лыбедской, Подольской, Плосской частей с показа8
ним Старокиевской части проэкта на заселение мест, где произво8
дится постройка Университета сообразно линии в прошлом
1836 г. Сост. Шлинельский. – К.,1931// Наукова бібліотека України
ім. В.І.Вернадського (далі – НБУВ). – Відділ картографії. – Інв. №
16 382.
17. Петров Н. К исторической топографии Печерска и Клова //Ки8
евская старина (далі – КС). – 1896. – № 4. – С. 17; Звід пам’яток іс8
торії та культури України. Київ. – К.: Гол. ред. Зводу пам’яток історії
та культури при вид8ві «УРЕ». – 1999. – Кн.. ІІ, ч. ІІ (А–Л). – С. 187.
18. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 358
19. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 201–203.
20. Иконников В. Киев в 1654–1855 гг. //КС. – 1904. – № 9. – С.
231.
21. Центральний державний історичний архів (далі – ЦДІАУК). –
Ф. 59. – Оп. 1. – Од. зб. 355, 369, 597. – Арк. 1, 10.
22. Там само. – Од. зб. 546. – Арк. 1–85.
23. Там само. – Од. зб. 629, 635.
24. План Києва 1753 р.// ДАК. – Ф. 239. – Оп. 1. – Од. зб. 18а. –
Арк. 1.
25. ЦДІАУК. – Ф. 59. – Оп. 1.– Од. зб. 3202; Там само. – Од. зб.
2269. – Арк. 1–7; Там само. – Од. зб. 5732. – Арк. 1–191; Там само. –
Ф. 127. – Оп. 1020. – Од. зб. 3071; Берлинський М. Опис міста Киє8
ва. – К.: Наук. думка, 1991. – С. 149, 194 (прим. 365).
26. ЦДІАУК. – Ф. 59. – Оп. 1.– Од. зб. 4310. – Арк. 1–12; Иконни8
ков В. Вказ. пр. – С. 240–241; Андриевский А. Исторические матери8
98
алы из архива Киевского губернского правления. – К., 1882. – Вып. 1.
– С. 183.
27. ЦДІАУК. – Ф. 59. – Оп. 1.– Од. зб. 5100. – Арк. 1–17.
28. Там само. – Ф. 442. – Оп. 76.– Од. зб. 50, 154.
29. Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского
губернского правления. – К., 1882. – Вып. 2. – С. 120.
30. Ковалинський В. Вказ. пр. – С. 25.
31. Киев. Энциклопед. справочник... – С. 297; Звід пам’яток історії
та культури України. Київ... – С. 470.
32. Ковалинський В. Вказ. пр. – С. 34.
33. Там само. – С. 37.
34. План Києва 1797 р. // ДАК. – Ф. 239. – Оп. 1. – Од. зб. 18а. –
Арк. 4.
35. Шероцкий К. Киев. Путеводитель. Репринтне відтворення ви8
дання 1917 р. – К.: Кобза, 1994. – С. 254.
36. Ковалинський В. Вказ. пр. – С. 40.
37. ЦДІАУК. – Ф. 59. – Оп. 1.– Од. зб. 2156. – Арк. 1; Там само. –
Од. зб. 5946. – Арк. 4; Там само. – Од. зб. 6550. – Арк. 2; Иконников
В. Вказ. пр. – № 9. – С. 235; Там само. – № 10. – С. 10, 11, 48; Обоз8
рение Киева в отношении к древностям, изданное И.Фундукле8
ем...– С. 10; Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С.
470.
38. Берлинський М. Вказ. пр. – С. 162, 198 (прим. 440).
39. ЦДІАУК. – Ф. 442. – Оп. 1.– Од. зб. 2. – Арк. 123–130.
40. Там само. – Ф. 59. – Оп. 1.– Од. зб. 1162. – Арк. 1–52.
41. Там само. – Ф. 59. – Оп. 1.– Од. зб. 3895. – Арк. 1–7.
42. Шероцкий К. Вказ. пр. – С. 234– 235; План Двірцевого саду
(1853 р.). //ДАКО. – Ф. 1542. – Оп. 1. – Од. зб. 512.
43. Шероцкий К. Вказ. пр. – С. 254; Киев. Энциклопедический
справочник... – С. 376–377; План частини Двірцевого саду, що нале8
жить Імператорському палацу (1872 р.)// ДАКО. – Ф. 1542. – Оп. 1.
– Од. зб. 109.
44. Шероцкий К. Вказ. пр. – С. 252; Берлинський М. Вказ. пр. – С.
163.
45. Галайба В. Фотоспомин. Київ, якого немає. – К.: Головархітек8
тура, 2000. – С. 380.
99
46. План г. Киева от эспланады нового укрепления Дворцовой...–
Інв. № 16 382.
47. Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского
губернского правления. – К., 1882. – Вып. 1. – С. 182.
48. Царські накази і листування про спорудження палацу і засну8
вання саду (1759 р.)// ДАК. – Ф. 15. Колекція документів про ки8
ївський Царський палац і сад (1748–1839 рр.).– Оп. 1. – Од. зб. 15;
План Імператорського палацу і саду. – Там само. – Од. зб. 45; Фо8
токопії планів київського царського саду (1745–1748 рр.). – Там са8
мо. – Од. зб. 46; Накази канцелярії будівель Київського Імпера8
торського палацу і саду (1748–1754 рр.). – Там само. – Оп. 2. – Од.
зб. 1.
49. Киев. Энциклопед. справочник... – С. 376–377.
50. Берлинський М. Вказ. пр. – С. 237.
51. Иконников В. Вказ. пр. – № 9. – С. 260, 263.
52. Киев. Энциклопед. справочник... – С. 376–377.
53. ДАК. – Ф. 239. – Оп. 1. – Од. зб. 18а. – Арк. 5.
54. Шероцкий К. Вказ. пр. – С. 254; Киев. Энциклопед. справоч8
ник... – С. 376–377.
55. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 131.
56. План Владимирской І части г. Киева, назначаемой для построе8
ния вновь с конфирмованного плана (1803 р.)// НБУВ, відділ кар8
тографії. – Інв. № 22 271; Берлинський М. Вказ. пр. – С. 236.
57. Шероцкий К. Вказ. пр. – С. 254; Рибаков М.О. Вказ. пр. – С. 129.
58. Проценко Л. Пам’ятки Києва, знищені у ХХ ст. (карта8схема). –
К., 1991.
59. Шероцкий К. Вказ. пр. – С. 235.
60. Там cамо. – С. 341.
61. Там само. – С. 342.
62. Звід пам’яток історії та культури України. Київ...– С. 523.
63. План Києва 1799 р.// НБУВ, відділ картографії. – Інв. № 18
929.
64. Меленский А. План Владимирской І части г. Киева...– Інв. № 22
241.
65. План Києва 1830 р. Фотокопія // ДАК. – Ф. 239. – Оп. 1. – Од.
зб. 18а. – Арк. 5; Клов з зазначенням місць під будівництво будинку
100
головнокомандуючого, військового губернатора і київської гімназії
(1830 р.) // ДАКО. – Ф. 1542. – Оп. 1. – Од. зб. 269.
66. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 228.
67. План г. Киева от эспланады нового укрепления Дворцовой...–
Інв. № 16 382.
68. План Києва 1842 р. // Там само. – Інв. № 18 929.
69. Справа з відомостями про описи будинків, крамниць м. Києва
(1843 р.). // ДАК. – Ф. 17. Київська міська дума. – Оп. 5. – Од. зб. 323.
– Арк. 16–19.
70. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 221; Проект спорудження губерна8
торського будинку на Інститутській вулиці (ХІХ ст.). – ДАКО. – Ф.
1542. – Оп. 1. – Од. зб. 113.
71. Галайба В. Храми св. Миколая в Києві. – К.: Бібліотека україн8
ця, 2002. – С. 47–48.
72. Там само. – С. 48; Звід пам’яток історії та культури України. Ки8
їв... – С. 183, 419.
73. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 120
74. План Києва 1855 р. – НБУВ, відділ картографії. – Інв. №
54718к.
75. План Києва 1871–1875 рр. – Там само. – Інв. № 16 389.
76. Київ з передмістями. Складений по з’ймкам 1897 р. – К.: Вид8во
Картографічного відділу головної геодезичної управи, 1918 р. – Там
само. – Інв. № 39 570.
77. План Киева 1902 г. – Там само. – Інв. № 16 396.
78. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 228.
79. Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева на 1913 г... –
350 с.
80. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 129; Звід пам’яток історії та культури
України. Київ... – С. 340.
81. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 333.
82. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 120.
83. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 419.
84. Там само. – С. 419; Киев. Энциклопедический справочник... –
С. 65.
85. Иконников В. Указ. соч. – № 10. – С. 35.
86. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 55.
101
87. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 518.
88. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 120.
89. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 358.
90. Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева на 1913 г... –
С. 126.
91. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 529.
92. Ковалинський В. Вказ. пр. – С. 130.
93. Шероцкий К. Указ. соч. – С. 340.
94. Шероцкий К. Указ. соч. – С. 342–343.
95. Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева на 1913 г... –
С. 125, 137, 144, 147, 150, 153, 155, 238, 278, 301–319, 347–349.
96. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 509.
97. Шероцкий К. Указ. соч. – С. 340.
98. Там же. – С. 339.
99. Иконников В. Указ. соч.– № 10.– С. 35.
100. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 419.
101. Шероцкий К. Указ. соч. – С. 254.
102. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 345.
103. Шероцкий К. Указ. соч. – С. 255; Иконников В. Указ. соч. – №
10. – С. 25; Берлинський М. Вказ. пр. – С. 165.
104. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 346.
105. Там само. – С. 346.
106. Там само. – С. 347.
107. Там само. – С. 419.
108. Там само. – С. 428; Шероцкий К. Указ. соч. – С. 343;
109. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 421.
110. Там само. – С. 421.
111. Там само – С. 423.
112. Там само. – С. 419.
113. Там само. – С. 529.
114. Там само. – С. 357.
115. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 358
116. Иконников В. Указ. соч. – № 10. – С. 12–29; Киев. Энциклопе8
дический справочник... – С. 169, 370.
117. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 510.
118. Там само. – С. 511.
102
119. Там само. – С. 512.
120. Там само. – С. 512.
121. Там само. – С. 366.
122. Там само. – С. 428.
123. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 453.
124. Рибаков М. Вказ. пр. – С. 124; План садиби Ф.Мерінга. –
ДАКО. – Ф. 1542. – Оп. 1. – Од. зб. 84.
125. Ковалинський В. Вказ. пр. – С. 163.
126. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 427.
127. Там само. – С. 181–186.
128. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 152.
129. Там же. – С. 169.
130. Ковалинський В. Вказ. пр. – С. 161.
131. Там же. – С. 169.
132. Звід пам’яток історії та культури України. Київ... – С. 703.
133. Киев. Энциклопедический справочник... – С. 357.
Olena Popelnytska
KYIV LYPKY AND KLOV DURING X
VIII – XX CENTURIES (BY CARTOGRAPHICAL
AND WRITTEN SOURCES)
The investigation is dedicated to historical topography of one
of the wellCknown central part of Kyiv – Lypky, which has comC
plicated historical fate. Present article is based on sources,
which has been published already. The author also involved
documentary and cartographical materials of Kyiv archives that
are unknown to large scientific community.
|