Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства

У статті розглянута проблема зміни ландшафтів Центральної лісостепової України під впливом сільськогосподарської діяльності. Визначаються основні фактори такого впливу на ландшафт, починаючи із традиційних способів господарювання до інтенсивних технологій кінця ХХ ст. Разом із тим відмічено еколог...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Морозова, C.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	Історико-географічні дослідження в Україні
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54216
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства / C. Морозова // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 243-251. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-54216
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-542162014-01-31T03:13:06Z Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства Морозова, C. У статті розглянута проблема зміни ландшафтів Центральної лісостепової України під впливом сільськогосподарської діяльності. Визначаються основні фактори такого впливу на ландшафт, починаючи із традиційних способів господарювання до інтенсивних технологій кінця ХХ ст. Разом із тим відмічено екологічні, природозберігаючі риси традиційних форм господарювання, які мали на меті підтримання стабільності сільськогосподарського ландшафту в часі. Ці механізми можуть бути використані при розробці сучасних технологій стійкого сільського господарства як найбільш природні та історично виправдані в ландшафті даного регіону. In the article the author examines the problem of changing of the Central forest-steppe Ukraine landscape under the influence of agricultural activity. She defines the major factors of such influence from traditional methods of husbandry till the intensive technologies of the late 20-th century. At the same time the author points out ecological, environmental traits of traditional forms of husbandry, which aimed supporting of the stable agricultural landscape in times. Those mechanisms might be used while modern technologies of the sustainable agriculture have been evolved as a most natural and historically justified in the landscape of this region. 2009 Article Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства / C. Морозова // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 243-251. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54216 94[477]:332.368. uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті розглянута проблема зміни ландшафтів Центральної лісостепової України під впливом сільськогосподарської діяльності. Визначаються основні фактори такого впливу на ландшафт, починаючи із традиційних способів господарювання до інтенсивних технологій кінця ХХ ст. Разом із тим відмічено екологічні, природозберігаючі риси традиційних форм господарювання, які мали на меті підтримання стабільності сільськогосподарського ландшафту в часі. Ці механізми можуть бути використані при розробці сучасних технологій стійкого сільського господарства як найбільш природні та історично виправдані в ландшафті даного регіону.
format	Article
author	Морозова, C.
spellingShingle	Морозова, C. Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства Історико-географічні дослідження в Україні
author_facet	Морозова, C.
author_sort	Морозова, C.
title	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства
title_short	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства
title_full	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства
title_fullStr	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства
title_full_unstemmed	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства
title_sort	соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54216
citation_txt	Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства / C. Морозова // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 243-251. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Історико-географічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT morozovac socíoekologíčnístʹtradicíjnoíukraínsʹkoísistemisílʹsʹkogogospodarstva
first_indexed	2025-07-05T05:35:55Z
last_indexed	2025-07-05T05:35:55Z
_version_	1836784031264407552
fulltext	243 УДК.94[477]:332.368. Софія Морозова СОЦІОЕКОЛОГІЧНІСТЬ ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА У статті розглянута проблема зміни ландшафтів Центральної лісостепової України під впливом сільськогос- подарської діяльності. Визначаються основні фактори та- кого впливу на ландшафт, починаючи із традиційних спосо- бів господарювання до інтенсивних технологій кінця ХХ ст. Разом із тим відмічено екологічні, природозберігаючі риси традиційних форм господарювання, які мали на меті під- тримання стабільності сільськогосподарського ландшаф- ту в часі. Ці механізми можуть бути використані при роз- робці сучасних технологій стійкого сільського господарства як найбільш природні та історично виправдані в ландшафті даного регіону. Н а межі тисячоліть Україна, як і світова спільнота в ціло- му, постала перед загрозою екологічної кризи. Особливу турботу викликає те, що ця загроза виходить не лише з боку великих промислових агломерацій таких як Донбас, Дніп- ропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, а визріває й всередині сільськогосподарських регіонів. Масштабність процесів забру- днення і деградації основного національного багатства Украї- ни – грунтів набрала такого розмаху, що загрожує вже не тільки здоров’ю населення, а самому процесу сільськогосподарського виробництва. Цій проблематиці присвячена чисельна літерату- ра, зокрема роботи С.Васюти1, А.Корчинського2, Г.Доброволь- ського3, однак детальний аналіз витоків, причин і механізмів розвитку цього процесу далеко не завершений. Більш того, ця вкрай важлива проблема має складну природу і глибоке корін- ня, а тому повинна стати об’єктом комплексного міждисциплі- нарного дослідження в тому числі і в історичному вимірі. 244 Сільське господарство є тим визначальним фактором, який ка- рдинально змінив характер довкілля і створив сучасний ланд- шафт Лісостепу України. Проте масштабність впливу, особливо негативного, сучасного сільськогосподарського виробництва на стан довкілля все ще небезпечно недооцінюється. Основною при- чиною цього є та особливість сільського господарства, що його негативні прояви розосереджено на величезній площі, а тому ма- ють у значній мірі завуальований характер. Однак за своїм сума- рним ефектом забруднення і деструкції оточуючого середовища воно постає в одному ряду з найнебезпечнішими промисловими виробництвами, а за впливом на живі організми сільське госпо- дарство взагалі є в даному регіоні найпотужнішим негативним чинником антропогенного походження. Адже до сільськогоспо- дарського обігу у тій чи іншій формі залучено 85–92% загальної площі областей, розташованих у зоні Лісостепу. А якщо додати до цього території зайняті забудовами та комунікаціями, то ви- являється що природна рослинність та дикі тварини практично позбавлені місць існування. Агроекосистеми зайняли у даному регіоні абсолютно домінуюче становище майже повністю витіс- нивши природні екосистеми. Небезпечність цього явища зокре- ма полягає в тому, що агроекосистеми та природні екосистеми є досить споріднені. За влучним висловом Ю.Одума агроекосис- тема є ні чим іншим як «одомашненою» екосистемою4 Сільське господарство конкурує з природними екосистемами використо- вуючи ті ж самі ресурси (територію, сонячне світло, вологу, по- живні елементи). Людина генетично змінила деякі корисні для себе види рослин (головним чином злакові) та тварин і спряму- вала ресурсні потоки природних екосистем для їх вирощування і розведення. Власне ця технологія переспрямування природних енергетично-сировинних потоків і є сільським господарством. Його негативний вплив перш за все позначився на дедалі ви- разнішому збідненні такого надзвичайно важливого фактору існування людства як природне біорізноманіття. Цей процес розпочався ще задовго до того як сільськогосподарське виро- бництво охопило більшість території даного регіону. Адже, для сільського господарства найбільш зручними є пойми рік 245 і долини, тобто ті самі території, що є найбільш сприятливи- ми і для розвитку природної рослинності і диких тварин Саме з найбільш родючих ділянок в першу чергу витісняється дика рослинність на периферію оптимуму. Поступово розширюючи територію сільськогосподарських земель людина витісняє при- родні угрупування на самі безплідні ділянки, що найменш при- датні для їх нормального існування. Осередки землеробства спочатку повільно, потім все швидше розростались, захоплюючи спочатку найбільш зручні і плодю- чі місцевості, а до тепер майже суцільно охопили територію Се- реднього Подніпров’я. Мошногірський та Канівський кряж, Хо- лодноярський, Знам’янський, Руськополянський та деякі інші реліктові лісові масиви лишились поодинокими островами на мо- нотонній канві оброблюваних земель, їх видовий склад, як фло- ристичний так і фауністичний, на сьогодні вже вкрай збіднений; вони не здатні утримувати популяції великих ссавців, але ці збід- нені ліси єдині пристановища останніх диких тварин і рослин. Слід зазначити, що сільське господарство завдало відчутного удару по природним екосистемам вже на етапі традиційного зе- млеробства. Відзначаючи екологічність традиційної української системи сільського господарства слід однак не забувати і про те, що традиція – це загалом цілком утилітарна усталена система поведінки, звичаїв, поглядів. В аграрному суспільстві основним об’єктом природокористування є земля. Отже, увесь комплекс природоохоронних заходів, освячений землеробською традиці- єю, спрямований на збереження і підтримання родючості грун- ту та деяких сприятливих з господарської точки зору, рис ланд- шафту. Дикі тварини і рослини як самі по собі не мають цінності у очах селян, а тому не охороняються народною етикою, і лише їх пряма чи опосередкована користь для процесу сільськогос- подарського виробництва надає їм статус «корисних», а отже більш чи менш захищених етичною традицією. Тому знищення фауни великих ссавців аграрними суспільствами ніскільки не стримується, а навпаки з ними ведеться боротьба як із небезпе- чними хижаками, потравлювачами ланів, конкурентами за па- совиська із свійською худобою. 246 Функціонування соціо-природної системи в умовах Лісостепу позначено багатьма особливостями які проявляються в самих різних її підсистемах. Так, зокрема, надзвичайно важливі зв’яз- ки існують між ступенем розораності земель, залісненістю те- риторії, станом річкової мережі та характером і напрямком еко- номічних зв’язків, а отже розмахом державних процесів. Межа Лісу і Степу, а отже їх співвідношення у Лісостеповій зоні, має динамічний характер. В просторовому вимірі вона визначаєть- ся кількістю вологи, але мають вплив і інші фактори, зокрема, біологічні. Біологічним угрупуванням притаманна властивість гомеостазу – здатністю створювати і підтримувати сприятли- ві для себе умови. Так, в лісі завдяки більшому випаровуванню створюється підвищена вологість, що разом із затіненням, за- хистом від вітру створює умови більш сприятливі для пророс- тання саме деревних рослин. За сталих умов ліс є більш стійким флористичним угрупуванням і при стабільності умов зовніш- нього середовища спостерігається його поступове розширення, і навпаки за наявності частих або сильних стресових факторів – сильних посух, літньої спеки, пожеж, порубок – ліс відступає, поступаючись місцем лучно-степовій рослинності. Природна лісистість Лісостепової зони в XVI ст. за самими обе- режними оцінками становила 52 %, натомість зараз – ледь сягає 13%5, (с. 45). Зазначимо, що в останній показник включено так звані «лісові землі», що часто лишаються не залісненими. До того ж потрібно пам’ятати про докорінну відмінність у якості прадав- ніх первинних лісів і сучасних одновидових лісових насаджень. Таке суттєве зниження лісистості території не могло не по- значитись на зміні гідрографічної сітки. Адже значні площі лі- сових масивів суттєво впливають на підвищення вологості по- вітря і – що особливо важливо для розуміння характеру змін які породжує обезліснення територій – значно впливають на рі- вень ґрунтових вод. Завдяки великій площі листової поверхні, з якої відбувається випаровування води, дерева розвивають по- тужний осмотичний тиск. Сила його у дорослого дерева сягає 40 атмосфер. Це сила з якою коренева система дерев підтягує грунтові води з глибини декількох десятків метрів. Додаймо до 247 цього властивості лісової підстилки, яка немов губка набирає дощову вологу і поступово віддає її грунту. В силу цих факторів малі ріки, в переважній своїй більшості, практично повністю за- вдячували своїм існуванням лісам. На це слід особливо зважати при дослідженні сітки водних шляхів сполучення, інтенсивнос- ті та напрямків торгівлі у добу давнини і раннього середньовіч- чя. Слід незаперечно констатувати, що сучасна карта річкової мережі докорінно відрізняється від такої часів Київської Русі, а надто більш ранніх періодів. Виходячи з того, що саме водні шляхи відігравали роль стратегічних економічних магістралей стає цілком зрозуміло виключна значимість гідрографічної ме- режі у ранньоісторичних та середньовічний періоди. Слід зауважити, що в усталених традиційних мисливських суспільствах етикою народної моралі захищені якраз види ве- ликих ссавців, як об’єктів полювання а отже запоруки ситості і добробуту. Так, дослідження традицій айнів – далекосхідного етносу рибалок і мисливців, що населяли Уссурійський край, уз- бережжя Охотського моря, Сахалін, Північно-Японські острови, свідчить, що усталені народною традицією айнів періоди полю- вання і норми лову фактично відповідають режиму заказників6. Потрібно відзначити, що за будь-якого типу господарювання – мисливського, скотарського, землеробського чи новітнього ін- дустріального – суспільство рано чи пізно підходить до межі екологічної кризи, що проявляється чи то у винищенні осно- вного об’єкту полювання, чи опустелюванні земель внаслідок перевипасу худоби, чи виснаженні потенціалу родючості грун- ту, чи забрудненні середовища існування відходами промисло- вого виробництва. На ранніх етапах цивілізаційного розвитку ця проблема вирішувалась переселенням (адже досі екологіч- ні кризи були явищами локальними). Із заселенням Ойкумени це стало вимагати або військової експансії на сусідні території як це робили римляни, або розвитку торгівельних мереж, як це робили фінікійці, а пізніше греки, стяжаючи життєво необхідні зернові ресурси із Апенін, Піренеїв, Північної Африки, Малої Азії і Північного Причорномор’я. Іншим шляхом подолання об- межень, що накладало природне середовище, на цивілізаційний 248 процес став механістичний технічний прогрес, узятий на озбро- єння західноєвропейською цивілізацією. Але в контексті наукового опрацювання нової концепції со- ціо-природної взаємодії – стійкого розвитку – найбільший інте- рес для нас становить те, що в умовах відсутності можливостей до розширення і задоволення ресурсних потреб за рахунок но- вих територій та ресурсів існує можливість вироблення доско- налих за своєю збалансованістю і ефективністю регулюючих ме- ханізмів соціо-природних коадаптованих систем. Ці механізми мають стати нині об’єктами уважного історичного дослідження. Новітня модель гармонійного стійкого сільського господарства має ґрунтуватися саме на використанні таких механізмів хоч і на новому технологічному рівні. До однієї з таких збалансова- них систем безсумнівно належить традиційна українська сіль- ськогосподарська система. Тому нова стратегія розвитку стійко- го сільського господарства, процес розробки якої, а в певній мірі і практичного впровадження, вже йде у багатьох європейських державах, повинна мати в Україні притаманні їй добре апробо- вані у минулому національні риси. Адже Україна є осередком надзвичайно давньої землеробської культури, витоки якої прослідковуються з трипільських часів. Для збереження спадковості землеробської культури необхід- ним було вироблення механізмів стабілізації агросистем, запо- бігання процесам деградації і руйнації, забезпечення їх стійкос- ті протягом тривалого часу. Говорити про довершену реалізацію моделі стійкого розвитку у традиційних агроекосистемах не мо- жна, але спрямованість зусиль прадавніх землеробів на довго- строкове підтримання стабільності продуктивного потенціалу агроекосистем, а отже досягнення гармонійного життя в ото- чуючому середовищі, очевидна. Збереження стабільності при- родного продуктивного потенціалу (в першу чергу родючості грунту) було чи не головною метою господарювання, що за- безпечувалась навіть за рахунок стримування обсягів продук- тивності рослинництва чи тваринництва, тобто в традиційній селянській культурі цілком очевидно прослідковуються меха- нізми стримування інтенсивності виробництва. 249 Традиційна українська система господарювання на землі була вибудувана з виразним врахуванням потреб не лише нинішньо- го але і наступних поколінь, тобто, за сучасним визначенням, мала характер стійкого розвитку, її механізми закріпились в традиції як морально-етичній, так і агротехнологічній. Розумне обмеження матеріальних потреб, запитів і уподобань як чесно- та закріпилась у православній етиці, яка багато в чому увібрала слов’янську сакральну сутність. Вона на довгий час стала ефе- ктивним механізмом обмеження бездумного, «зряшного» зрос- тання рівня споживання, а отже стримування необґрунтованої надмірної інтенсифікації виробництва, що за низького техноло- гічного рівня неминуче веде до екологічної кризи. Щодо склад- ності і ефективності виробленої агротехнологічної традиції, то за твердженням В.Крисаченка, в Україні поряд із трипільною здавна існували семи-дев’яти-, одинадцяти- і навіть тридцяти- двопільні сівозміни7 (C. 32). Вагомим підтвердженням гармо- нійності виробленої культури землекористування, що застосо- вувалась на даній території, є точка зору вчених-грунтознавців згідно з якою процес формування чорноземних грунтів тісно пов’язаний з господарською діяльністю людини, а саме: з пере- логовою системою землеробства. Вичерпний характер підсічно- го та перелогового типів землекористування не слід переносити на всю систему господарювання на землі. За умови наявності великих вільних площ, використання природного «відпочинку» ріллі було ефективним способом відновлення її родючості. Традиційна українська сільськогосподарська система багато в чому використовувала природні екосистемні механізми само- відновлення, до застосування яких на новому технічному етапі ми зараз лише підходимо. Так, У.Локерец серед пріоритетних напрямків у виробленні нових моделей стійкого сільського гос- подарства перераховує наступні: підвищення різноманітності і екологічної пристосованості об’єктів; надання переваги ресур- сам виробленим у власних господарствах, тобто спрямованість до енергетичного самозабезпечення; зменшення відтоку енергії і речовини з систем; встановлення оптимальних розмірів і стру- ктури господарств8. Це, власне, є перелік основних засад функ- 250 ціонування традиційного фільваркового господарства у термі- нах системного категоріального апарату. В організації системи господарювання давні українські землероби багато в чому на- слідувала природні взірці. Так, багатоукладність традиційного українського господарства безсумнівно є прямим наслідком мо- заїчності Середньодніпровського ландшафту. Незаангажований аналіз традиційного українського способу ведення сільського господарства з точки зору оптимізації па- раметру стабільності агроекосистем дає привід для переосми- слення ставлення до нього як до архаїчного, відсталого. Давні землеробські звичаї, традиції, обряди – загалом релігійно-ети- чна сфера життєдіяльності українського селянина, яка трива- лий час трактувалась як архаїчна, незрозуміла, непрогресивна зараз, коли сучасна наука почала оперувати системними понят- тями стійкості, стабільності – набуває зовсім нової смислової визначеності. Натомість, технократична ідея «невпинного зрос- тання» в контексті системного мислення, видається доволі при- мітивною. Те що вкладається в поняття прогресивного розвит- ку з точки зору системного мислення по суті являє собою суто агресивну стратегію зростання, яка характеризується швидким захопленням життєвих ресурсів у максимальній кількості, бур- хливим розвитком на їх основі, що в свою чергу тягне швидке вичерпання ресурсної бази і владно диктує пошуки нової. У ко- роткотривалий часовий проміжок така стратегія дає перевагу, але цілком згубна у довгостроковій перспективі. На нашу дум- ку, є достатні підстави твердити, що рівень образного осмислен- ня біосферних законів світобудови наших пращурів дозволив їм виробити стійку, гармонійну систему природокористування до повноти осягнення якої сучасна цивілізація тільки наближа- ється. Наші далекі пращури виробили складну модель землеко- ристування, яка забезпечувала їх стабільне існування в умовах лісостепового ландшафту. Вона носила об’єктивний характер оскільки екологічність господарської культури за умови нетех- ногенної цивілізації була необхідною умовою виживання. Укра- їнський національний світогляд, культурні традиції, при всій багатовимірності цих понять, були надійними регулятивними 251 механізмами, забезпечували ефективний зворотній зв’язок між Людиною і Природою в соціо-природній системі, виступали за- собом гармонізації їх стосунків і таким чином створювали нале- жне підґрунтя для подальшого цивілізаційного прогресу. 1. Васюта С. Радянський екоцид в Україні: історичні витоки, труднощі подолання. – Тернопіль: СМП «Астон», 2000. – 53 с. 2. Корчинський А. Екологічні проблеми сільськогосподарського вироб- ництва // Екологія та сільськогосп. виробництво. – К., 1992. – С. 2–9. 3. Добровольський Г. Экологическое значение охраны почв // Вестник сельскохоз. науки. – 1990. – № 7. – С.21–31. 4. Одум Ю. Экология: В 2-х т. / Пер. с англ. – М.: Мир, 1986. – Т. 1. – 328 с. 5. Національна доповідь України /Спец. видання до V Всеєвроп. конф. міністрів навколишнього природного середовища «Довкілля для Європи». – К.: Т-во «Новий друк». 2003. – 127с. 6. Таксами Ч., Косарев В. Кто, вы, айны? – М.: Мысль, 1990. 7. Крисаченко В. Україна – хліборобський материк античності // Україн- ський світ, 1994. – № 3–4. – С.48. 8. Локерец У. Открытые вопросы устойчивого сельского хозяйства // Вест. сельскохоз. науки. – 1992. – № 3. – С.73–83. Sophia Morozova SOCIO-ECOLOGY OF THE TRADITIONAL UKRAINIAN AGRICULTURE SYSTEM In the article the author examines the problem of changing of the Cen- tral forest-steppe Ukraine landscape under the influence of agricultural activity. She defines the major factors of such influence from traditional methods of husbandry till the intensive technologies of the late 20-th cen- tury. At the same time the author points out ecological, environmental traits of traditional forms of husbandry, which aimed supporting of the sta- ble agricultural landscape in times. Those mechanisms might be used while modern technologies of the sustainable agriculture have been evolved as a most natural and historically justified in the landscape of this region.

Соціоекологічність традиційної української системи сільського господарства

Репозитарії

Схожі ресурси