Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.)
В статті на підставі аналізу топографічних матеріалів кінця XVIII – початку ХІХ ст., опублікованих, переважно, у ХІХ ст., а також виявлених автором в архівосховищах України та Росії, відтворено процес заснування та соціально-економічного розвитку грецьких громад України....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Історико-географічні дослідження в Україні |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54225 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) / А. Гедьо // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 347-365. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-54225 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-542252014-01-31T03:11:30Z Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) Гедьо, А. В статті на підставі аналізу топографічних матеріалів кінця XVIII – початку ХІХ ст., опублікованих, переважно, у ХІХ ст., а також виявлених автором в архівосховищах України та Росії, відтворено процес заснування та соціально-економічного розвитку грецьких громад України. In the article on the basis of analysis of topographical materials of end XVIII – beginning of the ХІХ cent., published, mainly in the ХІХ cent., and also exposed by an author at archives Ukraine and Russia the process of foundation and socio-economic development of Greek societies of Ukraine is reproduced. 2009 Article Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) / А. Гедьо // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 347-365. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54225 93/94 [(=14)+(477)] uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В статті на підставі аналізу топографічних матеріалів
кінця XVIII – початку ХІХ ст., опублікованих, переважно,
у ХІХ ст., а також виявлених автором в архівосховищах
України та Росії, відтворено процес заснування та соціально-економічного розвитку грецьких громад України. |
| format |
Article |
| author |
Гедьо, А. |
| spellingShingle |
Гедьо, А. Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) Історико-географічні дослідження в Україні |
| author_facet |
Гедьо, А. |
| author_sort |
Гедьо, А. |
| title |
Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) |
| title_short |
Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) |
| title_full |
Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) |
| title_fullStr |
Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) |
| title_full_unstemmed |
Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) |
| title_sort |
топографічні описи як джерело з історії грецьких громад україни (кін. xviii – поч. xix ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54225 |
| citation_txt |
Топографічні описи як джерело з історії грецьких громад України (кін. XVIII – поч. XIX ст.) / А. Гедьо // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 347-365. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| series |
Історико-географічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT gedʹoa topografíčníopisiâkdžerelozístoríígrecʹkihgromadukraínikínxviiipočxixst |
| first_indexed |
2025-07-05T05:36:16Z |
| last_indexed |
2025-07-05T05:36:16Z |
| _version_ |
1836784053971320832 |
| fulltext |
347
УДК 93/94 [(=14)+(477)]
Анна Гедьо
ТОПОГРАФІЧНІ ОПИСИ ЯК ДЖЕРЕЛО
З ІСТОРІЇ ГРЕЦЬКИХ ГРОМАД
УКРАЇНИ (кін. XVIII – поч. ХІХ ст.)
В статті на підставі аналізу топографічних матеріалів
кінця XVIII – початку ХІХ ст., опублікованих, переважно,
у ХІХ ст., а також виявлених автором в архівосховищах
України та Росії, відтворено процес заснування та соціаль-
но-економічного розвитку грецьких громад України.
Б
агатовікова діяльність грецьких громад в Україні мала сут-
тєві наслідки для історії нашої країни, незбагнені і неоці-
нені вповні й сьогодні. У своїй «українській історії» греки
мають дві колонізаційні хвилі – ніжинську і маріупольську, нас-
лідком яких стало утворення наприкінці XVII ст. – ніжинської
та наприкінці XVIIІ ст. – Північно-Приазовської грецьких гро-
мад. Саме їх об’єднання можна назвати національними грома-
дами у розумінні етно-конфесійно-правової спільноти, яка від-
чуває свою окремішність від інших в оточуючому її середовищі.
На відміну від греків Одеси та Львова ніжинські та маріуполь-
ські греки були об’єктами правових відносин, користувалися ге-
тьманськими та імператорськими привілеями та створили са-
моврядувальні інституції.
Запроваджуючи джерелозначний вимір у дослідження тради-
ційних сюжетів історії грецьких громад України, маємо можли-
вість не тільки більш глибоко та детально висвітлити проблеми
їх історичного буття, але й заповнити певні лакуни у відтво-
ренні й тлумаченні комплексу джерельних матеріалів, одним із
яких є топографічні описи.
Створення топографічних описів було пов’язане з поширен-
ням на українські терени загальноімперського адміністративно-
територіального устрою, що було одним з кроків на шляху до
остаточної ліквідації автономного устрою Гетьманщини у складі
348
Російської імперії. У 1779 р. Катерина ІІ наказала П.Рум’янцеву
розпочати підготовку до створення в межах Лівобережної Укра-
їни трьох намісництв – Київського, Чернігівського і Новгород-
Сіверського. Задля рівномірного поділу на намісництва і пові-
ти, а також з метою з’ясування їхнього соціально-економічного
потенціалу необхідно було провести облік людності краю, здій-
снити його всебічне ґрунтовне обстеження і опис. Це завдання
впродовж другої половини 1779 – першої половини 1781 рр. ви-
конувала спеціально створена Комісія, до складу якої увійшли
канцеляристи Другої Малоросійської колегії та представники
козацької старшини на чолі з губернатором А.Милорадовичем.
Аби уніфікувати роботу комісіонерів, змусити їх працювати
злагоджено і за єдиною схемою, А.Милорадович розробив і роз-
повсюдив ґрунтовну інструкцію, в якій роз’яснював «каким об-
разом и с каковым примечанием персонам, определённым для
описания в сотнях сёл, деревень, слобод, хуторов, заводов всяка-
го малейшаго поселения, поступать»1. В інструкції були викла-
дені основні принципи, якими мала керуватися Комісія у про-
цесі здійснення опису. Така організація роботи була своєрідною
формою контролю за якістю виконання поставленого завдання.
Своїми ордерами і наказами А.Милорадович спрямовував ро-
боту комісіонерів. Останні ж регулярно звітували патрону про
виконану роботу. Разом із загальною координацією роботи Ко-
місії А. Милорадович особисто обстежував територію майбут-
ніх намісництв. У другій половині 1781 р. зібраний комісіонера-
ми матеріал був опрацьований і згрупований за територіальним
принципом, результатом чого, зокрема, стала поява трьох опи-
сів Чернігівського намісництва, в яких зосереджено матеріали
про природу, географію, економічний розвиток, соціальний і на-
ціональний склад, життя й побут населення новоутворених на-
місництв.
Описом 1779–1781 рр. були охоплені усі без винятку населені
пункти Чернігівського намісництва: міста, містечка, села, «дере-
вни», слободи, хутори, а також монастирі та численні «заводи».
Опис є цінним джерелом із історичної демографії Лівобереж-
ної України2. Він містить відомості про чисельність населення,
349
його станову структуру, а почасти й етнічну та конфесійну на-
лежність. Опис дозволяє певною мірою реконструювати життя,
побут, заняття іноземців, які мешкали у Чернігівському наміс-
ництві, у тому числі і греків. Вельми цікавим є перелік власни-
ків нерухомості м. Ніжина. Тут, зокрема, вміщено список вла-
сників «греческих жилых домов каменных и деревянных», що
нараховує 65 прізвищ представників грецьких родин, які меш-
кали у Ніжині3.
Серед даних щодо забудови населених пунктів зустрічаємо ві-
домості про наявність у населених пунктах стаціонарних торгі-
вельних приміщень. Так, наприклад, у Ніжині, за даними Опи-
су, діяло крамниць дерев’яних «резницких 30, шинковых 44,
кожевных 18, дробязнических 36, железных 25, с красными то-
варами 58, рыбных 11», цегляних «суконных 7, деревяных 6, ба-
калейных 20,… с красными товарами 10»4.
В опису вміщено інформацію і про напрямки торгівельної дія-
льності ніжинських купців. Наприклад, як зазначається в Опи-
су, «в Данциг, Кенигсберг, Шлезию, Бреславль и в Вену отвозят
товары – воск, юфту красную, а оттуда привозят сукна, кала-
майки, шолковые и бумажные разные товары, из Австрии косы,
в Константинополь и во всю Турецкую область отвозят мягкую
рухлядь, и оттуда привозят кумачи, хлопчатую бумагу, расные
бумажные набойки, жемчуг, шерсть турецкую, шолк сырец и
крашеной; из Молдавии волоское вино, а чрез Крым разную ба-
калею и беломорские вина, сафян жолтой и красной и серые ов-
чины; в Сибирь отвозят кумач, крашеную бумагу и жемчуг, и
другие товары, получаемые из Италии и Романии, и вывозят
оттуда пушные товары»5.
Подальша підготовка топографічних описів була зумовлена
зростанням уваги уряду та наукової громадськості Російської
імперії до вивчення території, природно-географічного сере-
довища, соціально-економічного потенціалу країни. У 1784 р.
протектор Лівобережної України П.Рум’янцев отримав указ
про підготовку топографічних описів намісництв. Загальну ко-
ординацію роботи по впорядкуванню топографічних описів у
межах усієї імперії здійснював статс-секретар Катерини ІІ, член
350
Російської Академії наук П.Соймонов. З метою прискорення та
уніфікації роботи він розробив спеціальну програму топографі-
чного опису намісництв.
З ініціативи П.Рум’янцева підготовка топографічного опису
Чернігівського намісництва була доручена високоосвіченому
урядовцю О.Шафонському. Робота над «Черниговского намес-
тничества топографическим описанием», що тривала кілька ро-
ків, була завершена наприкінці 1786 р.
Першу частину Опису О.Шафонського становить непередба-
чений офіційною програмою вступ – «О Малой России вооб-
ще», що містить опис території Лівобережної України та нарис
її історії від найдавніших часів до 1781 р. Але особливий інтерес
складає друга частина Опису – «О Черниговском наместничес-
тве особенно», у якій подається характеристика намісництва та
одинадцяти повітів і повітових центрів під кутом зору їх при-
родно – географічного середовища, адміністративно-політично-
го устрою, соціально-економічного розвитку. Опис насичений
відомостями про забудову населених пунктів, архітектурні та
археологічні пам’ятки, культуру, побут, звичаї населення. Дані
щодо обліку людності у цій «ведомости» наведені О. Шафонсь-
ким «по ревизии 1764 г.»6.
Серед представників різних етнічних груп, що мешкали у Че-
рнігівському намісництві, О.Шафонський згадав насамперед
українців («малоросіян»), а також росіян, греків, німців, гру-
зинів, волохів, болгар, персів, «новокрещенных из турок». Зна-
чний інтерес становлять авторські характеристики національ-
них спільнот, зокрема, греків: «Греки, большею частию в городе
Нежине, на особливых высокомонарших жалованных вольно-
стях и свободах поселившиеся и свой природный греческий
язык, кроме русскаго, употребляющие. Одеяние у многих гре-
ческое длиное, с турецким сходное, у других малороссийское
или польское, а у некоторых немецкое. Нрав имеют тихий, ску-
пой и в общении неверный и обманчивый; поелику они с при-
родными жителями по торгам, по общежитию и по брачным со-
юзам во всегдашней находятся связи, то обычай и образ жизни
их приняли»7.
351
Звертаючи увагу на існування в місті двох грецьких церков –
старої дерев’яної імені Усіх Святих від 1692 р. та нової мурова-
ної церкви Св. Архангелів Михаїла і Гавриїла (1719–1729 рр.),
О. Шафонський стисло викладає юридичний статус братства,
починаючи з універсала Б. Хмельницького і українських геть-
манів, до «высочайшего» наказу про відкриття у 1785 р. Ніжин-
ського грецького магістрату. Автор коментує 15 наказів стосо-
вно підприємницької діяльності. Він також розглядає питання
про право на власний компромісіальний суд та судочинство за
законами Візантійської імперії, існування власних печаток: ста-
рої – від 1692 р. до 1736 р. та нової – від 1736 р. до 1785 р.; пи-
тання про права осілих та приїжджих греків.
Статус грецької громади, на думку О. Шафонського, у бік
скорочення її автономних прав, починає змінюватися після за-
твердження царським урядом 21 квітня 1785 р. «Положення
про міста». Після цього справи між грецькими та російськими
купцями передавалися до юрисдикції Ніжинського словесного
суду. Окрім цього, було створено додатковий бюрократичний
орган – Ніжинський грецький магістрат. Він захищав політич-
ні, економічні та духовні інтереси братчиків. Члени грецького
магістрату, бургомістри і ратмани обиралися один раз на три
роки. Вибори відбувались у присутності урядовців із місцево-
го магістрату, і губернська влада їх затверджувала. Ця установа
знаходилася під проводом Чернігівського губернського магіс-
трату. Грецький магістрат розглядав в основному судові спра-
ви, пов’язані із збанкрутінням, невиплатою боргів, шахрайства-
ми та особистими образами. Магістрат у разі потреби продавав
на торгах майно банкрутів, дбав про забезпечення кредиторів
та спадкоємців відповідними документами. Він здійснював на-
гляд за церквами і лікарнею, школою, давав засоби для існу-
вання збіднілим грекам та жебракам. Магістрат приймав нових
членів до грецького братства, а разом із тим до російського під-
данства і виключав із нього тих, хто переходив до іншого стану.
Йому було надано право видавати закордонні паспорти, довід-
ки, посвідчення, атестати, виносити вирок винним і приймати
рішення.
352
Наголошуючи, що в місті окрім ніжинських греків «почти нет
настоящих не только оптом торгующих купцов, но ниже по-
рядочных щепетильников, коих здесь крамарями называют»8,
О.Шафонський саме їм приділяє найбільше уваги, подаючи ста-
тистичні дані про населення міста, кількість церков, мурованих
будинків, кав’ярень, крамниць.
З цієї роботи ми дізнаємось, що греки мали або орендували
183 будинки, в той же час дворяни міста теж мали 183 будин-
ки9. Автор робить висновок, що серед 11 104 мешканців міста
грецька громада за ревізією 1782 р. нараховувала 408 чоловіків
та 375 жінок, в той час, коли купців всіх трьох гільдій нарахо-
вувалося 253 особи, міщан – 4 905, ремісників – 65710. Це дає
нам змогу зрозуміти, яке велике значення для мешканців міста
мала така кількість греків і це було ще без урахування їхніх чи-
сленних родичів, тимчасово прибулих, які роками перебували
в Ніжині.
Наприкінці глави О.Шафонський, характеризуючи власне то-
ргівлю міста, ще раз наголошує, що Ніжин, не поступаючись ба-
гатьом російським містам, особливо «знаменит торгом греками
производимом», це випливає із наведених ним даних, які свід-
чать, що в місті серед греків нараховувалося 5 купців першої гі-
льдії з загальним капіталом 20 175 крб., другої – 27 осіб з капі-
талом 65 960 крб., і третьої – 103 особи з сумою 56 023 крб., що
загалом становило 142 58 крб. на той час, як у греків оберталися
суми на багато сотень тисяч карбованців11.
Автор зазначав, що купці з Чернігова і Ніжина вели досить
активну зовнішню торгівлю. До Ніжина привозили з Моск-
ви, Сибіру, Казані, Оренбургу хутро, сукна, полотно, з Астра-
хані, Царицина, Саратова, Дону – рибу, з Таврії – сіль, з Пе-
тербурга – цукор, каву, шовкові та вовняні тканини, з Гданська
– англійські сукна, вина, з Кенігсбергу – французькі та німе-
цькі шовкові й вовняні тканини та одяг. Товари надходили та-
кож із Лейпціга, Бреслава, Італії, Туреччини, Угорщини, Авст-
рії. «На какую сумму Нежинский торг простирается, – писав
О.Шафонський, – точно показать не можно, а можно оный до
полмиллиона считать»12.
353
За даними «Топографічного опису Малоросійської губернії
1798 р.», у м. Ніжині у 1798 р. нараховувалося 18 церковних за-
кладів, 8 міських, 22 дворянських, 64 купецьких, 11 міщансь-
ких та різночинських, 48 збудованих представниками різних
верств13.
Як довідуємося з описів, на той час купецтво як стан перебу-
вало у стадії свого формування, і тому його чисельність постій-
но змінювалася: ті купці, що розорялися, переходили до стану
міщан, а розбагатілі міщани та селяни записувалися до купець-
кого стану. Так, за інформацією «Топографічного опису Мало-
російської губернії», на кінець 1795 р. на Лівобережній Україні
їхня чисельність вже дорівнювала 8 986 осіб чоловічої та жіно-
чої статі (хоча ще у 1786–1787 рр. їхня кількість не перевищу-
вала 1 414 осіб). Наприклад, якщо у Ніжині кількість членів
гільдійського купецтва та їхніх родин у 1786 р. становила 253
особи чоловічої та жіночої статі (опис О.Шафонського), то вже
у 1798 р. їх було 631, тобто в середньому кількість купецтва за
цей період збільшилася майже в 2,5 рази.
На жаль, топографічні описи Лівобережної України, на відмі-
ну від інших статистичних матеріалів, містять дуже суперечливі
дані про кількісний та професійний склад грецького населення:
автори описів 1786 р. та 1798 р. репрезентують відомості лише
про загальну чисельність грецького населення в повітовому
центрі. Як довідуємося з описів, за чотирнадцять років від по-
чатку IV (1782 р.) до закінчення V (1795 р.) ревізії чисельність
представників громади зросла на 32%14. Тобто щорічні темпи
приросту греків у м. Ніжині становили приблизно 2,5%. Чисе-
льність греків зростала за рахунок новоприбулих греків та при-
родного приросту населення. Збільшення грецького населення
м. Ніжина за рахунок емігрантів призвело до виникнення нерів-
номірності у співвідношеннях чоловічої та жіночої статі – пито-
ма вага чоловіків становила 55,1% (враховуючи, що на території
Малоросійської губернії наприкінці XVIII ст. на кожну тисячу
чоловіків припадало в середньому 1019 жінок)15.
Історію північно-приазовської грецької громади висвітле-
но в «Описании границ Азовской губернии» та «Описании
354
городов и уездов Азовской губернии»16. Вони були знайдені
М.Мурзакевичем і опубліковані у 1852 р. у «Записках Одесь-
кого товариства історії та старожитностей», та передруковані
Я.Новицьким у 1904 р. у «Літописі Катеринославської ученої
архівної комісії». Однак, на думку вченого, публікацію опису
в 1904 р. у «Літописі» було здійснено не на належному науко-
вому рівні, зустрічалися орфографічні помилки, неточності в
поданні статистичного матеріалу. Причиною цього автор вва-
жав низьку якість копії рукопису. І тому в 1910 р. було при-
йнято рішення видати обидві праці окремим примірником
«Описание границ».17 Враховуючи попередні помилки, Я.Но-
вицький докорінно переглянув методику публікації докумен-
тів, нову едицію було оснащено науково-довідковим апаратом
– передмовою з вказівкою завдань видання та короткою хара-
ктеристикою змісту документа, текстовими примітками та ти-
тулом. Рукопис зберігається у фонді О.Скальковича в Держар-
хіві Одеської області18, а копія XVIII ст. – Інституті рукопису
НБУ ім. Вернадського.19
Досліджуючи проблему обставин упорядкування «Описания
границ Азовской губернии», М.Мурзакевич висловив припу-
щення, що вищеназваний документ було складено у 1779 р. у
губернській канцелярії. З цим висновком погодився і Я.Нови-
цький. Однак здійснений аналіз тексту документа спростовує
цю гіпотезу. Так, донецький вчений В. Пірко, дослідивши істо-
рію створення цього документа, вказує на наявні в опису дати
заснування у 1780 р. міських поселень – Нахічевань, Маріу-
поль та Павлоград. До того ж, в опису бахмутські соляні про-
мисли фіксуються як діючі, а в грудні 1782 р. їх було закрито.
Ще більш конкретно на час створення документу вказує на фа-
кти наведені під час опису кордонів. Тут повідомляється про пе-
редачу с. Борового з Азовської губернії до Харківського наміс-
ництва відповідно до указу імператриці Катерини ІІ «минулого
1780 р.»20. Ґрунтуючись на вищенаведених відомостях, В. Пір-
ко вважає найбільш вірогідною датою завершення опису 1781 –
початок 1782 рр.21. Як зазначає І. Бондаренко, наявність в опи-
су відомостей про існування у територіально-адміністративних
355
межах Азовської губернії Констянтиноградського повіту (який
офіційно було утворено лише на початку 1783 р.) дає підстави
вважати кінцевою датою укладання цього опису лютий-бере-
зень 1783 р. (оскільки 30 березня 1783 р. було прийнято рішен-
ня про створення на території колишніх Азовської та Новоро-
сійської губерній Катеринославського намісництва)22.
Топографічний опис міст Азовської губернії складається з
трьох частин: з опису повітового міста, з опису повіту, що «в
окрузі цього міста стоїть», та опису губернії – «Пояснення про
всю взагалі губернію». Виходячи з інформаційних можливос-
тей опису, слід констатувати, що загальна характеристика гу-
бернії, оприлюднена наприкінці цього твору, порівняно з відо-
мостями про міста та повіти, виявилася найбільш вдалою і, на
наш погляд, є достовірною. Очевидно, це пояснюється тим, що
вона відображає загальний стан губернії: її географічне поло-
ження, кліматичні умови, ріки, ґрунти, природні багатства та їх
використання, господарство та побут населення. Варто підкре-
слити, що ці відомості не викликають жодних сумнівів, хоча
й подані досить стисло. Що стосується відомостей вторинно-
го характеру, наведених в опису, то вони потребують уважно-
го й критичного підходу. Можливо укладачі опису ще не мали
необхідної інформації, оскільки робота тільки розпочиналася.
Про це можна переконатися навіть при порівнянні відомос-
тей про окремі міста даного опису з відомостями, вміщеними в
описах до атласів Катеринославського намісництва, складених
у 90-х рр. XVIII ст.
Опис насичений конкретними соціально-економічними відо-
мостями. Особливий інтерес становлять дані про сільське гос-
подарство, ремесло, торгівлю, кількість населення. Згідно з ним
у 1781 р. в м. Маріуполі мешкало 144 купці, 13 міщан, 1149 це-
хових23. Втім в Окладній книзі Азовської губернії наведені зо-
всім інші цифри – 213 міщан, 144 купці. Можна припустити, що
в «Опис…» вкралася випадкова помилка, стосовно кількості мі-
щан, яку повторювали подальші передруки.
В «Описании Азовской губернии 1782 г.» вказувалося, що у
господарській діяльності грецького населення на перших порах
356
спостерігався більше потяг до скотарства. Необмеженість при-
азовських степів, відсутність умовних кордонів при невеликій
кількості населення надавали можливість утримувати великі
стада худоби і відганяти їх на пасовища сусідніх територій аж
до самого Перекопу, навіть і до Кавказу. Забезпечення худоби
кормом за дешеву ціну сприяло збільшенню її кількості, тому
що вона утримувалася весь рік на підніжному кормі: «в рассуж-
дении пространных степных мест великое заведено скотоводст-
во: лошадиное, рогатого скота и овечьи заводы суть главнейшим
предметом зажиточнейшим к получению изрядного скотоводс-
тву и домостроительству»24.
У досліджуваний період значну роль у товарообміні відіграва-
ли ярмарки. Ще з кінця XVІІІ ст. в м. Маріуполі щорічно про-
ходило 4 ярмарки: «Ярмонков в год бывает четыре: 1-я апре-
ля 23-го, в день св. великомученника Георгия; 2-я июля 22-го, в
день святыя равноапостольныя Марии Магдалины; 3-я октября
1-го в день Покрова Богородицы и 4-я в день Чудотворца Ни-
колы(6 декабря)»25.
Після оселення греків на Маріупольщині, слід зазначити, що
найбільшого розвитку ремісництво досягло не в селах, а в м.
Маріуполі. У 1782 р. в ньому проживало 1 149 ремісників, які
працювали на замовлення споживача26. Крім цього «в сем горо-
де заведена для сделания чорных сафьянов фабрика»27.
Стосовно історії м. Маріуполя маємо наступні свідчення:
«Уездный город Мариуполь построен в 1780 году для поселе-
ния выведенных из Крыма греков, на самом том месте, где был
древний город Адомаха, на берегу Азовскаго моря, по правой
стороне устья реки Кальмиуса. По оным рекам, кроме Азовска-
го моря, судоваго ходу нет. В нем церквей две: каменная одна, а
другая деревянная. Домов каменных – 53, мазанок – 20. ... Гава-
ни нет и сделать нельзя по причине мелкости при береге воды.
Большие суда становятся на якорях не ближе 4-х верст, а бли-
зко можно подходить только плоскодонными судами, неболь-
шой груз имеющими»28.
Щодо адміністративного управління в джерелі зазначаєть-
ся, що з початку заснування м. Маріуполя, поряд із грецьким
357
судом існували нижчий земський суд, управа благочиння, по-
вітове казначейство і управління поліції на чолі із городни-
чим29.
Важливою галуззю господарства маріупольських греків було
рибальство. Користуючись правом безмитного заняття цим про-
мислом, наданим їм Жалуваною грамотою від 21 травня 1779 р.,
маріупольські купці й міщани, а також поселяни-греки створю-
вали на узбережжі Азовського моря (поблизу міста і на косах)
рибні заводи. В «Описании городов и уездов Азовской губер-
нии 1782 г.» вказується. що на «морских косах прежде бывали
великие рыбные ловли»30. Внаслідок того, що серед грецьких
поселенців рибалок майже не було, «лов производился одними
малороссиянами»31.
При характеристиці природних ресурсів краю в першу чер-
гу звернуто увагу на «обширное пространство плодовитых и
тучных земель, которых прежде бывшими запорожцами оста-
влены, были в небрежении...». Нині вони обробляються помі-
щиками, які взяли «дикопорозжия дачи» казенними поселя-
нами, котрі «с довольным рачением трудяться в земледелии,
ощущая, очевидно, труды свои сугубо награждаемые». Далі
підкреслюється, що місцеві ґрунти придатні для вирощення
усіх зернових: жита, пшениці, ячменю, вівса, гречки, проса та
ін.; з овочів: кавунів солодких та великих, червоних та білих
гарбузів, огірків, земляних яблук (очевидно, йшлося про кар-
топлю, яку розпочинали тут розводити), часнику, цибулі, буря-
ків, петрушки та ін. Далі відмічається, що в надрах залягають
різні корисні копалини, а інші можна було б знайти, якщо «к
тому употребить надлежащия меры». Тут же підкреслюється,
що в «рассуждение пространных степенных мест великое за-
ведено скотоводстве лошадиные, рогатого скота и овечьи за-
воды суть главнейшим предметом зажиточнейшим к получе-
нию изрядного прибытка; скотоводство здесь содержать тем
удобнее, что скот, особливо рогатый и лошади, почти через це-
лую зиму, исключая разве месяца полтора, а по крайней мере
два – декабрь и генварь, могут себе в поле сыскивать пасьбу».
Характеризуючи основні види діяльності місцевого населення,
358
укладачі підкреслюють, що в губернії розводять різні фрукто-
ві дерева: виноград, тутові дерева, волоські горіхи, а вивезені
(це слово підкреслене нами, в зв’язку з суперечками про хара-
ктер переселення православного населення Криму в 1778 р.) з
Криму греки і вірмени подають великі сподівання у розведен-
ні винограду.
Характеризуючи торгівлю в губернії, укладачі звертають ува-
гу на розвиток не тільки ярмаркової торгівлі, але й стаціонар-
ної, підкреслюючи, що ярмарки місцеві можна віднести до чи-
сла середніх і малих. До перших вони відносили Миколаївську
та Семенівську в Катеринославі, 3 таганрозьких, 2 водолазьких
і одну царичанську; останні до малих. На місцеві ярмарки при-
їжджали купці з Констянтинополя, Архіпелагу, Криму, донсь-
ких станиць, Харківського намісництва, Полтави та інших міст
України, привозячи парчу, шовкові вироби, англійські та інші
сукна, ситець, китайку, голландські полотна, срібні, золоті та ал-
мазні вироби, кришталевий, скляний та олов’яний посуд, вичи-
нені різні шкури, залізо, кримські смушки, хліб, сало, рибу, дьо-
готь. Морем до Таганрозького порту доставлялися різні вина,
ізюм, фініки, волоські горіхи, лимонний сік, мигдаль, лимони,
апельсини, мандарини, оливкове масло, рис, турецький тютюн,
хутрові та бавовняні вироби. З губернії відпускалося залізо,
ікра, коров’яче масло, сало, полотна, шкіри та інші незабороне-
ні до вивозу товари. В опису підкреслюється, що можна було б
значно більше залучити до торгівлі іноземних купців, створи-
вши для них більш сприятливі умови, перш за все, організува-
вши в Таганрозі банк, який надавав би їм допомогу. На думку
укладачів опису, на пожвавленні зовнішньої торгівлі позначи-
лося і зниження мита на імпортні товари.
У заключній частині опису, яка складає менш 1/5 частини
пам’ятки, дається лаконічне узагальнення відомостей про губе-
рнію в цілому.
Отже, перераховані вище описи Азовської губернії (1775–
1783 рр.) дозволяють повністю відтворити хід її заселення, го-
сподарський та культурний розвиток протягом зазначеного
часу.
359
Цінним джерелом з історії греків Північного Приазов’я є «То-
пографическое и статистическое описание торгового города
Мариуполя и принадлежащих к оному селений. 1807 г.» барона
Бальтазара Кампенгаузена, що виявлено нами у фондах Росій-
ського державного історичного архіву32. Враховуючи, що дане
джерело не проаналізовано в науковій літературі, вважаємо за
доцільне зупинитися на ньому докладніше. В опису наведені
статистичні відомості стосовно майже всіх сфер розвитку міс-
та та навколишніх сіл за період з 1801 по 1806 рр. Крім тради-
ційних свідчень про географічне розміщення, клімат Північного
Приазов’я, опис містить досить цікаві відомості про влаштуван-
ня греків на нових місцях. Автор зазначає: «В Крыму оставили
на 2 миллиона строений садов и других заведений, поступив-
ших потом в казну, и были помещены на первый случай в Екате-
ринославе и разных городах и селениях сей губернии, где жили
по 1780 г. на казенном иждивении.
Перемена климата и некоторое стеснения как в жилье, так и
во всем прочем, имели последствием, что большая часть из них
в сих временных жилищах умерли. Другие в последствии вре-
мени возвратились в Таврию, так что для поселения на нынеш-
нем их жилище между Бердою и Кальмиусом осталось только
не более 7 тысяч душ»33. Наведена бароном кількість загиблих
при переселенні викликає деякий сумнів. Втім загальна теза про
великі негаразди під час облаштування на нових місцях відпові-
дає дійсності і, до того ж, суперечить офіційному трактуванню
цього процесу.
Аналіз опису Б.Кампенгаузена дозволяє стверджувати, що за
своєю формою і структурою документ не відходить від устале-
ної традиції топографічно-статистичних описів. Як і більшість
його попередників, автор детально висвітлює соціально-еко-
номічний стан м. Маріуполя: «Домов и разного рода строений
считается 460, в числе коих 186 каменных, 168 деревянных, 89
из незженного кирпича и 16 плетневых. 347 крыты камышом, 71
черепицею, 24 досками и дрянью и 17 лубьями»34.
Стосовно майнової приналежності мешканців м. Маріуполя ,
автором наведені наступні дані35:
360
Чоловіків Жінок Разом
Купців 26 26 52
Міщан 1417 1105 2522
Священнослужителів 22 19 41
Дворян і різночинців 27 15 42
Ремісників 144 91 235
Разом 1636 1256 2892
Б.Кампенгаузен повідомляє, що внутрішня торгівля в Марі-
уполі була не вельми активною. «Хотя в самом Мариуполе на-
чальством установлены четыре ярмарки; но съезду на оные с
давнего времени не бывает. В день же успения пресвятые Бо-
городицы 15 августа, по случаю церковного храма, бывает мно-
гочисленное стечение народа, тогда мариупольские торговцы
вывозят к месту народного стечения лавочные свои товары».36
Слід відзначити, що стан торгівлі привертає значну увагу авто-
ра. На основі статистичних даних він робить висновок: «Главный
внутренний торг в Мариуполе есть рыбной. Темрюкская и Дон-
ская рыба привозится в Мариуполь на лотках, на коих с оною
туда приходило в 1804 г. 235, в 1805 – 220, в 1806 – 139»37.
Іншу картину спостерігаємо щодо торговлі Маріуполя з інши-
ми російськими містами. Тут головну роль відігравала торгівля
вином, що приносила найбільший прибуток. У закордонній то-
ргівлі первенство належало пшениці. Автор наводить дуже цін-
ну «Ведомость о числе отпущенных из Мариуполя за границу
товаров»38.
Звание вещей 1804 г. 1805 г. 1806 г.
Масла коровьего 335 365 814 р. 50 коп.
Ржи 345 – –
Пшеницы 67695 101877 30895
Ячменю 2540 410 –
Шерсти овечьей 219 р. 70 коп. 491 –
Железа – 1039 –
Муки пшеничной – 100 –
Итого 71134 р. 70 коп. 104.222 р. 65 коп. 31709 р. 50 коп.
361
Зрозуміло, що превалювання пшениці в зовнішній торгівлі
пов’язано з приморським розташуванням міста, яке слугувало
морськими воротами для вивозу пшениці з Російської імперії
за кордон.
Втім автор зазначає нерозвинутість портової інфраструктури
Маріуполя. «Суда не могут подойти к мариупольской приста-
ни, по неимению там таможенной заставы для привозных това-
ров, ни с балластом, по неимению там морского чиновника для
освидетельствования сих судов в благонадежности».
Інший блок інформації присвячений господарському і соці-
альному розвитку селищ Марупільщини, яких нараховується
автором 22. «В оных селениях имеется 20 церквей, в каждой из
них запасной хлебный магазин и несколько лавок и питейных
домов. А в Игнатьевке и Керменчике питейные конторы и в
Константинополе школа. Мельниц же водяных – 51 ветряных
42, лошадиных – 5. всего 98. В селениях тех считается 851 ка-
менных, 917 деревяных,746 сырокирпичных и 867 плетневых. А
всего 3381 дом, из числа коих покрыто черепицею 182 и 50 до-
сками, прочие же камышом. Жителей в оных 8 025 муж. пола,
6 855 женского. Итого 14 880 душ»39.
Б.Кампенгаузен, як й інші спостерігачі, пріоритетним розви-
тком господарства визначає тваринництво, переважно вівчарс-
тво. Основна маса голів йшла на продаж. «Скотоводство более
хлебопашества составляет предмет промышленности их, а ина-
че овцеводства. По ведомостям числится во всех их селениях:
овец – 182.260; рогатого скота – 26 250 лошадей – 7 150»40.
Наступний комплекс відомостей стосується органів міського
самоврядування. Інформація про склад Маріупольського гре-
цького суду супроводжується наведенням даних про фінансове
утримання: кожного посадовця. Цікаво, що на утримання грець-
кого суду йшла основна частина міських витрат. Про це дізнає-
мось з наведеного Б. Кампенгаузеном витратної та прибуткової
частини міського бюджету.
«Расход.
1) на пополнение штата греческого суда и полиции 3057 р.
2) на содержание Думы 200 р.
362
3) на содержание неимущих и увеченных 200 р.
4) на постройки и починки 235 р.
5) на подати за умерших и бежавших,
не оставивших после себя имения 200 р.
Итого 3892 р.»
Прибуткова частина бюджету складалася в основному з по-
душних податків та зі стягнень за торгові місця. Разом із цим
вказується на відсутність у Маріуполі будь-якої соціально-ме-
дичної інфраструктури: «Богаделен и больниц нет, но издержи-
вается ежегодно от 200 до 250 руб. на неимущих и больных по
домам обитающих; которой расход поручается попечению одно-
го члена Думы под общим ее надзором»41.
На початку 20-х рр. ХІХ ст. була зроблена спроба узагальню-
ючого топографо-статистичного опису Катеринославської губе-
рнії. Коментарі, характер представлених відомостей дають змо-
гу стверджувати, що новий опис був упорядкований на основі
звітів губернаторів, додаткових відомостей губернського та по-
вітового правлінь. Опис має назву: «Военно-топографо-статис-
тическое описание Екатеринославской губернии»42. Документ
не датовано, однак відомості про пересування військ дають під-
ставу віднести його до 1821 р. Він складається з чотирьох відді-
лів: 1) «Военно-топографическое обозрение Екатеринославской
губернии»; 2) «Статистические сведения о Екатеринославской
губернии»; 3) «Описание рек в Екатеринославской губернии»;
4) «Описание дорог в Екатеринославской губернии».
Цікавими, хоч і з хронологічними помилками є свідчення про
м. Маріуполь. В описі зазначається: «Заштатный город Мари-
уполь построенный в 1788-м году (виділено. – А.Г.) вышедши-
ми из Таврической области греками на том самом месте, где
в древния времена был г. Адамахия, лежит на возвышенном
месте на берегу Азовскаго моря при устье реки Кальмиуса и
на правом берегу оной. Город сей зависит от Таганрогскаго на-
чальства и окружен земляным во многих местах осыпавшем-
ся валом, выстроен по плану и обывательския домы посредс-
твенны из коих есть несколько каменных, церквей в оном три
каменных и одна деревянная, присудственные места и острог
363
для арестантов. Число жителей мужескаго пола 1 516, женс-
каго 1 342 души, домов 507. Главный промысел жителей сос-
тоит в хлебопашестве и торговле как в своем равно и других
ближайших городах: шерстяными и шелковыми товарами по-
купаемыми ими в Таврической губернии, закупкою пшеницы
отпускаемой за границу и рыбою, которая ловится по косам
Азовскаго моря, как выше сказано при описании рыбных до-
влей. В городе сем находится пристань и морская бухта при
устье р. Кальмиуса в Азовское море; но по причине недоста-
точной глубины одни только плоскодонныя суда могут подхо-
дить близко к берегу; также устроена и таможня для отпуска
заграницу российских товаров»43.
Таким чином, топографічні описи – це комплекс документів,
який зберігає велику кількість свідчень з історичної географії,
сільського господарства, промисловості. Вміщені в топографі-
чних описах дані про адміністративно-територіальний устрій
дуже різноманітні, вони охоплюють широке коло інформації
про адміністративні реформи, які запроваджував царський уряд
на підросійській території протягом XVII–ХІХ ст. Описи дозво-
ляють певною мірою реконструювати життя, побут, заняття іно-
земців, у тому числі греків Ніжина та Північного Приазов’я.
1. Центральний державний історичний архів України в Києві (далі ЦДІ-
АК України). – Ф. 204. – Оп. 1. – Спр. 815. – Арк. 57.
2. Кулаковський В. Міста Лівобережної України у XVIII ст. та чисель-
ність населення в них // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. – К.,
1981. – Вип. 7. – С. 64; Перковський А.Л. Топографічні описи як джерело
з історичної демографії Лівобережної України другої половини XVIII ст. //
Демографічні дослідження. – К., 1975. – Вип. 3. – С. 121–122.
3. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадсько-
го (далі – ІР НБУВ). – Ф. II. – Оп.1. – Спр. 13697. – Арк. 125–127.
4. ІР НБУВ. – Ф. ІІ. – Оп. 1. – Спр. 13697 – Арк. 123.
5. Там само. – Арк. 130.
6. Там само. – Арк. 73–85
7. Там само. – Арк. 187.
8. Там само. – Арк. 21.
364
9. Там само. – Арк. 463–464.
10. Там само. – Арк. 576.
11. Там само. – Арк. 477–378.
12. Там само. – Арк. 479.
13. Топографічний опис Малоросійської губернії 1798 – 1800 рр. // Опи-
си Лівобережної України кінця XVIII – поч. ХІХ ст. – К.,1997. – С. 94.
14. Підраховано автором за: Черниговского наместничества топогра-
фическое описание с кратким географическим и историческим описани-
ем Малая Россия…– С. 572; Топографічний опис Малоросійської губернії
1798–1800 рр. – С. 94.
15. Підраховано автором за: Топографічний опис Малоросійської губер-
нії 1798–1800 рр. – С. 24–128.
16. Описание границ Азовской губернии // Летопись Екатеринославской
ученой архивной комиссии (далі – ЛЕУАК). – 1904. – С. 62–71; Описание
городов и уездов Азовской губернии // ЛЕУАК. – 1904. – С. 72–93.
17. Описание границ и городов Азовской губернии (1775–1783 гг.). –
Александровск, 1910. – 40 с.
18. Держархів Одеської області. – Ф.147. – Оп. 1. – Спр. 28.
19. ІР НБУВ. – Ф. V. – Спр. 704.
20. Пірко В.О. Описи Азовської губернії (кінець XVIII ст.) // Дніпро-
петровський історико-археографічний збірник. – Дніпропетровськ, 1997.
– Вип.1. – С. 194.
21. Там само.
22. Бондаренко І. В. Топографічні описи України кінця XVIII – поч.
XIX ст. (проблема атрибуції та інформативної репрезентативності дже-
рел). Дис... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 68.
23. Описание городов Азовской губернии // ЛЕУАК. – 1904. – С. 72–93.
24. Описание городов и уездов Азовской губернии 1782 г. // ЛЕУАК. –
Вып. 1. – 1901. – С.92–93.
25. Описание Азовской губернии 1782 г. // ЛЕУАК. – 1901. – Вып. 1. –
С.78.
26. Там само.– С. 79.
27. Там само.
28. Там само.
29. Описание городов и уездов Азовской губернии // Записки Одесского
общества истории и древностей. – 1853. – Т.2. – С.283.
365
30. Описание Азовской губернии 1782 г. // ЛЕУАК. – 1901. – Вып. 1.
– С. 79.
31. Там само.
32. Російський Державний історичний архів. – Ф. 1409. – Оп.1. – Спр.
2442 – 64 арк.
33. Там само. – Арк. 2 зв. – 3.
34. Там само. – Арк. 9 – 9 зв.
35. Там само. – Арк. 16 зв. – 18.
36. Там само. – Арк. 29 зв..
37. Там само. – Арк.. 31–31 зв.
38. Там само. – Арк. 44-45.
39. Там само. – Арк. 58.
40. Там само. – Арк. 62.
41. Там само. – Арк. 68.
42. Російський державний військово-історичний архів. – Ф. ВУА. – Спр.
18731. – Арк. 1–112.
43. Там само. – Арк. 26–26 зв.
Аnna Gedo
TOPOGRAPHICAL DESCRIPTIONS AS SOURCE
FROM HISTORY OF GREEK SOCIETIES OF UKRAINE
In the article on the basis of analysis of topographical materials of end
XVIII – beginning of the ХІХ cent., published, mainly in the ХІХ cent.,
and also exposed by an author at archives Ukraine and Russia the proc-
ess of foundation and socio-economic development of Greek societies
of Ukraine is reproduced.
|