Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі
Стаття присвячена проблемі використання пам’яток археології в туризмі. Розглядається практичний та теоретичний досвід функціонування пам’яток в якості туристичних об’єктів. Визначаються основні напрямки щодо перетворення археологічних пам’яток на музейні об’єкти з метою їх найбільш раціонального в...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Історико-географічні дослідження в Україні |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54228 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі / В. Корнієнко // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 373-399. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-54228 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-542282014-01-31T03:13:28Z Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі Корнієнко, В. Стаття присвячена проблемі використання пам’яток археології в туризмі. Розглядається практичний та теоретичний досвід функціонування пам’яток в якості туристичних об’єктів. Визначаються основні напрямки щодо перетворення археологічних пам’яток на музейні об’єкти з метою їх найбільш раціонального використання в туризмі. This article is devoted to the problem of usage of monuments of archаeology in tourism. Theoretical and practical experiment of functioning of these monuments as tourist objects is taking into account. Most suitable conditions for creating the monuments of archаeology are studied in order to use them rationally in tourism. 2009 Article Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі / В. Корнієнко // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 373-399. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54228 904:379.85 uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена проблемі використання пам’яток
археології в туризмі. Розглядається практичний та теоретичний досвід функціонування пам’яток в якості туристичних об’єктів. Визначаються основні напрямки щодо перетворення археологічних пам’яток на музейні об’єкти з
метою їх найбільш раціонального використання в туризмі. |
| format |
Article |
| author |
Корнієнко, В. |
| spellingShingle |
Корнієнко, В. Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі Історико-географічні дослідження в Україні |
| author_facet |
Корнієнко, В. |
| author_sort |
Корнієнко, В. |
| title |
Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі |
| title_short |
Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі |
| title_full |
Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі |
| title_fullStr |
Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі |
| title_full_unstemmed |
Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі |
| title_sort |
сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54228 |
| citation_txt |
Сучасний стан та проблеми використання пам’яток археології в туризмі / В. Корнієнко // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 373-399. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Історико-географічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT korníênkov sučasnijstantaproblemivikoristannâpamâtokarheologíívturizmí |
| first_indexed |
2025-07-05T05:36:23Z |
| last_indexed |
2025-07-05T05:36:23Z |
| _version_ |
1836784061367975936 |
| fulltext |
373
УДК 904:379.85
В’ячеслав Корнієнко
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ
ВИКОРИСТАННЯ ПАМ’ЯТОК
АРХЕОЛОГІЇ В ТУРИЗМІ
Стаття присвячена проблемі використання пам’яток
археології в туризмі. Розглядається практичний та тео-
ретичний досвід функціонування пам’яток в якості турис-
тичних об’єктів. Визначаються основні напрямки щодо пе-
ретворення археологічних пам’яток на музейні об’єкти з
метою їх найбільш раціонального використання в туризмі.
О
днією з найпоширеніших форм відпочинку людини є ту-
ризм, в якому на сучасному етапі став переважати еколо-
гічний підхід, тобто така форма організації відпочинку,
при якій наноситься мінімальна шкода оточуючому середови-
щу. Раніше це поняття застосовували лише по відношенню до
природи, а з 90-х рр. минулого століття почали застосовувати і
до культурного середовища. Власне з цього часу і почалось ак-
тивне вивчення взаємовпливів туризму на стан охорони та збе-
реження історико-культурної спадщини1. Своєрідним резюме
проведеної роботи може бути вислів С.Єкельчика: «пам’ятки,
розташовані у віддалених від туристських маршрутів місцях,
практично приречені на повільне вимирання»2, незважаючи на
найдосконаліші засоби консервації та охорони.
Щодо охорони історико-культурної спадщини України, то
нині вона перебуває в незадовільному стані. Причини цьо-
го сучасні дослідники вбачають у відсутності належного дер-
жавного фінансування в передбачених бюджетом обсягах,
низькою фінансовою спроможністю користувачів пам’яток,
відсутністю відповідних правових умов для залучення при-
ватних інвестиції до справи охорони пам’яток, недостатньою
суспільною визначеністю пріоритетності справи збереження
пам’яток3. Дещо пом’якшити дію цих причин допоможе залу-
374
чення історико-культурної спадщини до функціонування в ту-
ристичної галузі.
Функції пам’яток історії та культури, які використовуються
в туризмі, зводяться до наступних: виховання патріотичних по-
чуттів, любові до рідного краю, його історії та культури; поши-
рення відомостей і знань з різних галузей науки, культури, мис-
тецтва; надання людині матеріалу для естетичних переживань,
щоб викликати почуття задоволення, насолоди прекрасним;
пом’якшення сезонної нерівномірності завантаження туристи-
чних підприємств, підвищення рентабельності туристичних по-
слуг шляхом організації екскурсійних заходів, створення умов
для ефективного й змістовного цілорічного відпочинку насе-
лення; формування своєрідного художньо-виразного середови-
ща відпочинку, розкриття історичної індивідуальності кожного
населеного пункту4.
Наведені функції досить багатогранні, і всі вони в кінцевому
результаті сприяють піднесенню суспільної значимості істори-
ко-культурної спадщини. Адже пам’ятка історії та культури не
може утримуватись в належному стані лише директивно, вона
повинна функціонувати. Пам’ятка, яка не функціонує, перетво-
рюється в свідомості людини на щось рядове, що не потребує
заходів для збереження, оскільки не несе для неї ніякого сми-
слового навантаження, перетворюючись на своєрідну абстрак-
цію. Залучення ж пам’яток до використання в туризмі включає
пам’ятку в сферу людської культури як своєрідний винятковий
прояв людської діяльності, який необхідно зберегти для майбу-
тніх поколінь. Це і є смислове навантаження культурного тури-
зму. Також залучення пам’яток історії та культури до туристи-
чної галузі дозволяє отримати певні кошти для їх утримання,
реставрації або ремонту. Не варто абсолютизувати роль тури-
стичної діяльності як єдино можливого заходу до збереження
історико-культурної спадщини, однак зрозуміло, що завдяки
поєднанню спільних зусиль державних і громадських пам’ят-
коохоронних організацій та суб’єктів туристичної діяльності
буде досягнута спільна мета по збереженню пам’яток. На сьо-
годнішній день вже намічаються певні напрямки розв’язання
375
проблеми збереження пам’яток історії та культури шляхом їх
використання в туристичній галузі5, проте вона ще далека від
остаточного розв’язання.
Головні перешкоди, які обмежують можливості викорис-
тання більшості пам’яток як повноцінних туристичних об’єк-
тів: насамперед це чинники руйнування, внаслідок чого знач-
ну їх частину зруйновано, решту приведено до жалюгідного,
занедбаного стану; відсутність умов, які б гарантували надій-
ну збереженість пам’яток у разі їх залучення до туристичних
маршрутів; низький рівень консервації та музеєфікації об’єк-
тів, неекспозиційність їх вигляду; відсутність під’їзних шляхів,
оглядових майданчиків, відповідної інфраструктури та інших
необхідних умов для розвитку цивілізованого туризму6. Для
того, щоб подолати ці проблеми, потрібно провести відповідну
роботу над пам’ятками, а її напрямки ми спробуємо окреслити
в даній статті.
Перш ніж перейти до аналізу сучасного стану використан-
ня пам’яток археології в туризмі, необхідно виділити основні
поняття, пов’язані функціонуванням пам’яток історії та куль-
тури як об’єктів туризму. Широке поняття об’єкту туризму –
це конкретна країна, регіон, населений пункт, місце, визначне
місце, на які спрямована увага суб’єктів туризму та краєзнав-
ства7. Пам’ятка історії та культури як туристичний об’єкт – це
пам’ятка історії та культури, на яку спрямована увага суб’єктів
туризму для задоволення власних пізнавальних чи естетичних
потреб, самостійно або за допомогою посередників, якими ви-
ступають туристичні фірми та організації чи спеціальна літе-
ратура (путівники, туристичні карти). При цьому в рамках ту-
ристичного об’єкту варто виділити поняття екскурсійного та не
екскурсійного туристичних об’єктів, в основу виділення яких
покладено інтенсивність використання пам’яток в туризмі. Екс-
курсійним туристичним об’єктом виступає пам’ятка історії та
культури, на яку спрямування уваги суб’єктами туризму набу-
ває регулярного та масового характеру. До туристичних марш-
рутів пам’ятка включається як об’єкт, огляду якого присвячена
або вся екскурсія, або значна її частина. Увага суб’єктів туризму
376
на не екскурсійні об’єкти носить нерегулярний та поодинокий
характер. Ці пам’ятки можуть використовуватись під час екс-
курсій, проте вони згадуються побіжно, а основна увага зосере-
джується на інших об’єктах. Не екскурсійні туристичні об’єкти
можуть використовуватись в туризмі лише як допоміжні при
екскурсійних туристичних об’єктах. Пам’ятка історії та культу-
ри, що являє собою екскурсійний туристичний об’єкт, має вла-
стивість саморозкриття. Під властивістю саморозкриття розу-
міємо можливість суб’єкта туризму отримати основні відомості
про пам’ятку самостійно, не вдаючись до послуг посередників,
створити своєрідний кістяк, на який вже за допомогою остан-
ніх нарощуються «м’ясо та шкіра». Об’єкти історико-культур-
ної спадщини, які залучатимуться до сфери туризму, вимагають
певної підготовки, щоб надати їм такої властивості. А це мож-
на зробити лише на підставі комплексного вивчення загальної
бази туристичних ресурсів, попиту на них суб’єктів туризму,
відповідності потенційних можливостей пам’яток задовольни-
ти цей попит. Звичайно ж, для цього в нагоді стане вітчизняний
та зарубіжний досвід використання пам’яток в туризмі. Провів-
ши таку роботу, можна виділити ті пам’ятки, які будуть викори-
стовуватись в туризмі як екскурсійні туристичні об’єкти, і, від-
повідно, намітити основні шляхи провести роботу по їхньому
залученню до туризму.
Однією з найчисельніших груп пам’яток історії та культу-
ри України є пам’ятки археології. Людина на теренах сучас-
ної України з’явилась на ранніх етапах плейстоцену – близько
1 млн. р. тому (нижні шари стоянки Королеве в Закарпатті) і
відповідають періоду раннього палеоліту. Подальша історія іс-
нування людства на українських землях представлена архео-
логічними пам’ятками палеоліту, мезоліту, неоліту, мідного та
бронзового віків, раннього залізного віку; для вивчення цих пе-
ріодів пам’ятки археології є першоджерелами. Незважаючи на
появу та поширення писемних джерел, археологічні пам’ятки
для середньовіччя мають надзвичайно важливе значення, а в
деяких питаннях також виступають першоджерелами. Навіть
для періоду нового часу археологічні джерела не втрачають
377
своєї значимості. Доволі різноманітний характер археологіч-
них пам’яток вимагає їх класифікації, внаслідок чого виділя-
ють такі категорії пам’яток як поселення (неукріплені – сто-
янки та селища, укріплені – городища, давні міста, фортеці),
поховання (ґрунтовий могильник, курганна група чи окремі
кургани), пам’ятки, пов’язані з виробництвом (рудники, шах-
ти, штольні, кар’єри, плавильні, майстерні, давні сільськогос-
подарські ділянки, винодавильні, солеварні, рибосольні цис-
терни, склади керамічного посуду, залишки транспортних та
гідробудівельних споруд – шляхи, мости, штучні водоймища,
пристані, канали, греблі, водогони) та давніми культами (ме-
галітичні споруди – дольмени, кромлехи, менгіри, зольники,
святилища та капища, церкви), пам’ятки давнього мистецтва
та епіграфіки (наскальні зображення – малюнки, петрогліфи,
монументальна скульптура – стели, ідоли, статуї), інші різно-
види археологічних пам’яток (оборонні споруди, не пов’язані з
поселенням – Змієві вали, Траянові вали, Українська оборонна
лінія, сторожові кургани, майдани тощо)8. Серед великої кіль-
кості археологічних пам’яток, розташованих на території Укра-
їни, нараховується 418 пам’яток археології національного зна-
чення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток
України9.
Зважаючи на актуальне значення археологічних джерел для
вивчення стародавньої, середньовічної та нової історії, охоро-
на цієї групи пам’яток є доволі актуальною. Оскільки викорис-
тання пам’яток історії та культури в туризмі сприяє їх охороні
та збереженню, то виникають спроби залучення пам’яток архе-
ології до сфери туристичної діяльності шляхом складання ту-
ристичних маршрутів із залученням найбільш значимих та ці-
кавих об’єктів. Проілюструємо наведене твердження кількома
прикладами, зважаючи, що до уваги братимуться розробки но-
вих туристичних маршрутів, запропонованих нещодавно.
Серед них варто відмітити роботи М. П. Оленковського, при-
свячені пам’яткам пониззя Дніпра (Херсонська область). Про-
аналізувавши болгарський досвід використання археологічних
пам’яток в туризмі, автор виділив ряд пам’яток археології які
378
могли б слугувати екскурсійними туристичними об’єктами –
Золотобалківський ґрунтовий могильник та поселення, Миха-
лівське поселення, Ганнівське городище, Кам’янська Січ, горо-
дище та могильник Червоний Маяк, Старошведське городище,
стоянка Дмитрівка, Любимівське городище, Олешківська Січ,
поселення Глибока Пристань, Золотий Мис та декілька інших10.
Тим не менше, попри всі намагання, автор змушений був кон-
статувати, що місцеві туристичні організації та фірми відверто
виявляють незацікавленість у залученні пам’яток археології до
екскурсійних маршрутів11.
Базуючись на досвіді використання пам’яток первісної ар-
хеології в туризмі європейських країн та США, було зроблено
спробу застосувати його до пам’яток нашої країни й запропоно-
вано кілька можливих екскурсійних маршрутів – по стоянках
басейну Середнього Дніпра, багатошаровим поселенням Подні-
стров’я, печері Молочний Камінь, Амвросіївській стоянці, мезо-
літичній стоянці В’язівок 4-А, стоянкам Криму, Кам’яній Моги-
лі, Михайлівці, трипільських поселеннях-гігантах, укріпленнях
бронзової доби на острові Мала Хортиця, поселеннях доби пі-
зньої бронзи Миколаївської області12. Проте поки що ці марш-
рути також не виходять за рамки пропозицій, за винятком хіба
що Кам’яної Могили, яка і раніше використовувалась як тури-
стичний об’єкт.
На основі археологічних матеріалів Хмельницької облас-
ті було розроблено кілька туристичних маршрутів: лівобереж-
жям Дністра на території Кам’янець-Подільського району, «Да-
вньоруські твердині Дунаєвеччини» з метою ілюстрації системи
західного кордону Галичини (східної ділянки), «Літописні мі-
ста Болоховської землі», «Язичницькі святині Поділля»13. Не-
зважаючи на достатньо фаховий підбір матеріалів, всі чотири
маршрути поки що залишаються цікавими розробками, а архе-
ологічні пам’ятки, представлені в маршрутах, так і не стали ту-
ристичними об’єктами.
Як ще один приклад можна навести спроби об’єднання грома-
дян «Товариство Коло-Ра» залучити до використання в турис-
тичної галузі пам’ятки Київщини, в тому числі й археологічні,
379
зосереджуючись переважно на городищах трипільської куль-
тури. Було розроблено проект туристичного маршруту «Золо-
тий вінок Київщини» з відвіданням археологічних пам’яток в
с. Трипілля, с. Халеп’я, с. Витачів, с. Стайки, м. Ржищів, с. Ба-
лико-Щучинка, с. Уляники, а також пам’яток Переяслава-Хме-
льницького та Канева14. Крім того, розроблено проект «Подо-
рожі до прадавніх хліборобських культур та традицій Східної
Європи»; ці зусилля спрямовані на активізацію розвитку тури-
стичної галузі в регіоні задля збереженості пам’яток історії та
культури, розбудови історико-археологічного культурно-про-
світницького комплексу в с. Уляники15.
Проте досить цікаві і корисні проекти туристичних маршру-
тів так і залишаються нереалізованими. Для того, щоб з’ясувати
причини цього, потрібно насамперед проаналізувати сучасний
стан використання пам’яток археології в туристичній галузі, що
дозволить нам виділити ті якості, які сприяють перетворенню
пам’яток в туристичні об’єкти. Провівши цю роботу, зможемо
виділити вимоги, які висуваються суб’єктами туризму до архе-
ологічних пам’яток. Виділивши ці вимоги, намітимо основні на-
прямки приведення стану археологічних пам’яток до відповід-
ності цим вимогам, а, отже, і залучення їх до сфери туристичної
діяльності. Лише пройшовши всі етапи роботи, зможемо розро-
бити такі проекти туристичних маршрутів, які будуть реально
діючими.
Для визначення інтенсивності використання пам’яток ар-
хеології в туристичній діяльності, було складено реєстр тих
пам’яток археології національного значення, що є туристич-
ними об’єктами. Робота проводилась в два етапи. На першому
складався реєстр пам’яток археології, інформація про які міс-
титься в туристичних путівниках. Другим етапом стало відві-
дування пам’яток для ознайомлення із їх реальним станом ви-
користання в туризмі. Реєстри екскурсійних та не екскурсійних
об’єктів наводяться в таблиці. Отримані результати не дуже вті-
шають – з 418 пам’яток археології національного значення в ту-
ризмі використовуються лише 35, тобто майже 8,4% від їх за-
гальної кількості. З цих 35 пам’яток археології екскурсійними
380
туристичними об’єктами менше половини – 13 (3% від їх зага-
льної кількості). Як бачимо, аналіз наведених матеріалів дово-
дить, що лише мізерна частка пам’яток археології являє собою
туристичні об’єкти.
ЕКСКУРСІЙНІ ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ
Назва пам’ятки Місцезнаходження
Звіринецькі печери Київ
скельний монастир с. Бакота, Кам’янець-Подільського р-ну,
Хмельницької обл.
городище літописного міста
і фортеці Тустань
с. Урич, Сколівського р-ну Львівської обл.
залишки давньогрецького
міста Ольвії
с. Парутіне, Очаківського р-ну Миколаївської обл.
Кам’яна Могила м. Мелітополь, Запорізької обл.
залишки давньогрецького та сере-
дньовічного міста Херсонеса Таврій-
ського (Херсона)
м. Севастополь, АРК
середньовічне городище
Чуфут-Кале
м. Бахчисарай, АРК
середньовічне городище
Мангуп-Кале
с. Ходжа Сала, Бахчисарайський р-н, АРК
середньовічне городище
Ескі-Кермен
с. Красний Мак, Бахчисарайський р-н, АРК
печерна церква
Успенського монастиря
м. Бахчисарай, АРК
середньовічна фортеця Сюйрень с. Мале Садове, Бахчисарайський р-н, АРК
печерний монастир Чілтер-Коба с. Мале Садове, Бахчисарайський р-н, АРК
печерний монастир св. Климента смт. Інкерман, Севастопольська міськрада, АРК
НЕ ЕКСКУРСІЙНІ ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ
Назва пам’ятки Місцезнаходження
залишки та фундаменти міста Володимира Київ
фундаменти церкви Богородиці у Кловському
монастирі
Київ
фундаменти церкви Федорівського монастиря Київ
городище літописного міста Вишгорода м. Вишгород, Київської обл.
381
городище літописного міста Святополч с. Витачів, Обухівського р-ну
Київської обл.
городище літописного міста Торчеськ с. Ольшаніца, Рокитнянського р-ну
Київської обл.
фрагмент Траянових валів с. Грушівці, Кельменецького р-ну,
Чернівецької обл.
городище літописного міста Пліснеськ с. Підгірці, Бродівського р-ну,
Львівської обл.
городище літописного міста Звенигород с. Звенигород, Пустомитівського р-ну
Львівської обл.
земляні вали замку та дитинця літописного
Володимира
м. Володимир-Волинський,
Волинської обл.
городище літописного міста Тихомель с. Тихомель, Білогір’ївського р-ну,
Хмельницької обл.
скіфське городище с. Більськ, Котелевського р-ну
Полтавської обл.
курган Чорна Могила м. Чернігів
палеолітична стоянка Аккая с. Біла Скеля, Білогорського р-ну, АРК
сторожове укріплення Фуна с. Лучисте, Алуштинської
міськради, АРК
Усть-Альмінське скіфське городище с. Піщане, Бахчисарайського р-ну, АРК
римський форпост Харакс смт. Гаспра Ялтинської міськради, АРК
городище Неаполь Скіфський м. Сімферополь
городище і могильник Німфей
городище і некрополь Мірмекій
сторожова фортеця Алустон м. Алушта, АРК
антична Феодосія та середньовічна Кафа м. Феодосія, АРК
Серед перелічених вище екскурсійних туристичних об’єктів
найбільше поселень. Великою популярністю у туристів кори-
стуються античні міста Північного Причорномор’я – Херсо-
нес Таврійський та Ольвія. Відвідуючи їх, туристи оглядають
фундаменти та залишки стін споруд, відкритих в ході архео-
логічних розкопок, за допомогою яких вони може уявити собі
структуру вулиць та внутрішнє планування будинків. Значно-
го емоційного впливу зазнають відвідувачі завдяки можливос-
ті пройтися старовинними вулицями міста, зайти в старовинну
будівлю... Такого ефекту досягнуто завдяки вдалому експону-
382
вання археологічних об’єктів у Національному заповіднику
«Херсонес Таврійський». В ході понад столітніх археологічних
розкопок було відкрито значну частину поселення античної та
середньовічної доби, залишки споруд якого, частково рестав-
ровані, нині експонуються і користуються великою популяр-
ністю у туристів. Завдяки вдало підібраним матеріалам вони
мають змогу ознайомитись з античним та середньовічним пе-
ріодами розбудови Херсонесу. Саме такий принцип покладе-
но в основу найбільш поширеного екскурсійного маршруту по
заповіднику. Найчастіше відвідувачі розпочинають екскурсію
з огляду центральної частини міста, де експонуються частко-
во реставрований античний театр, на площі якого розміщують-
ся також залишки середньовічного храму «з ковчегом». Непо-
далік від цих пам’яток для огляду туристів відкрито залишки
«монетного двору» – невелика частина підвального поверху
споруди. Далі маршрут продовжується по південно-східному
району міста, де туристи мають змогу оглянути міські мури з
оборонними вежами; пройшовши через міські ворота туристи
потрапляють в перібол (вузький простір між двома кріпосними
стінами), а пройшовши через хвіртку – на територію цитаделі.
Залишки будівель портового району виглядають менш ефек-
тно порівняно з оборонними спорудами, оскільки цим об’єк-
там не приділено великої уваги під час музеєфікації, тому вони
не користуються значною увагою серед туристів. Експонувати
пам’ятки агори не вдається можливим, оскільки на її території
знаходяться сучасні будівлі, в тому числі пам’ятка архітектури
– відбудований собор св. Володимира – що користується зна-
чною увагою відвідувачів заповідника. Досить цікавою для ту-
ристів виявляється можливість пройти давньою головною ву-
лицею Херсонеса, навколо якої розташовані залишки античних
та середньовічних будівель; серед них найбільшу увагу викли-
кає підземна церква, вхід до якої зараз значно ускладнений.
Далі шлях маршруту пролягає через північно-східний район,
частково знищений морем; на цій території погано збереглися
залишки античних споруд, а ось середньовічні – набагато кра-
ще (увага туристів зупиняється на фундаментах двох базилік).
383
Серед пам’яток північного району збереглися залишки пізньо-
середньовічних кварталів, стіни споруд яких відновлені при-
близно до двох метрів у висоту. Серед пам’яток цього району
найбільшою увагою користуються приміщення лазні, «постоя-
лий двір» та каплиця. Що стосується пам’яток західного райо-
ну, де розташовані залишки базиліки, оборонні стіни, то вони
не використовуються в екскурсіях і відвідуються лише окре-
мими екскурсантами.
На основі отриманої інформації можна помітити, що найбіль-
шим попитом користуються залишки споруд, стіни яких підня-
ті шляхом часткової реконструкції на висоту від одного метра і
вище, а для бажаючих ознайомитись з повною реконструкцією
будівлі поруч розташована табличка із зображенням ймовірно-
го зовнішнього вигляду. Залишки споруд, які збереглись на не-
значну висоту, користуються набагато меншим попитом в тури-
стів, а наявність рослинності навколо цих залишків, що скриває
і без того непримітні об’єкти, зменшує їхню привабливість. А
пам’ятки західного району взагалі випадають з поля зору біль-
шості екскурсантів через його віддаленість від основних екску-
рсійних маршрутів та відсутністю через це відповідних шляхів
для огляду безперечно цікавих пам’яток цього району міста.
Інше давньогрецьке місто Ольвія, на базі якого сформова-
но історико-археологічний заповідник, використовується в ту-
ризмі, порівняно з Херсонесом, менш інтенсивно. Відвідувані
об’єкти цієї пам’ятки археології приблизно такі ж, як і в Херсо-
несі – це залишки будівель, які дають можливість суб’єктам ту-
ризму скласти певні уявлення про зовнішній вигляд споруд та
планування деяких частин міста. Під час проведення екскурсій
туристи мають змогу оглянути споруди ділянки АГФ, темено-
су та агори, представленими фундаментами житлових будинків,
споруд громадського призначення, храму Зевса; рідше в марш-
рут екскурсії включаються залишки цитаделі. Варто відзначи-
ти, що найбільшою популярністю серед туристів користуються
дві поховальні споруди – склеп кургану Зевса і склеп Євресивія
та Арети. Обидві пам’ятки дають цілісне уявлення про цей тип
споруд. Проблеми з експонуванням інших об’єктів такі ж, як і
384
в Херсонесі – незначна висота відкритих для огляду залишків
споруд, вкритих рослинністю, невелика ділянка експонованих
об’єктів порівняно з усією територією міста. Також серед недо-
ліків можна відзначити і відсутність табличок з ймовірною ре-
конструкцією споруд.
Іншим видом поселень великою увагою суб’єктів туризму ко-
ристуються так звані «печерні міста» Криму, серед яких най-
популярнішим є Чуфут-Кале або Кирк-Ор, яке проіснувало
найдовше серед подібного типу пам’яток. Оскільки воно роз-
ташоване в околицях Бахчисараю, де знаходиться ще один по-
пулярний екскурсійний туристичний об’єкт (комплекс палацу
Хан-Сарай) та оточене муром, що значно покращує можливос-
ті його охорони, Чуфут-Кале являє собою досить привабливий
екскурсійний туристичний об’єкт. Більша частина наземних
споруд городища знищена, збереглися залишки фортифікацій
міста (мури зовнішньої та середньої оборонної стін з брамами),
два помістя – Соломона Бейма та Авраама Фірковича, дві кара-
їмські кенаси і мавзолей доньки хана Тохтамиша Джаніке-ха-
ним. Крім того, в ході археологічних розкопок відкриті залиш-
ки ще кількох споруд – ханського палацу, мечеті та монетного
двору, лазні, великого помістя із господарськими печерами. На-
зву «печерне» Чуфут-Кале здобуло насамперед завдяки велико-
му комплексу господарських печер (можливо вони раніше мали
інше призначення), розташованих біля південних воріт. Осно-
вний екскурсійний маршрут пролягає з Бахчисарая вздовж Ус-
пенського монастиря, де туристи мають змогу відвідати пам’ят-
ку археології – печерну церкву; далі маршрут йде в напрямку
південних воріт Чуфут-Кале. Неподалік від воріт розташований
підземний колодязь на випадок облоги, який нині являє собою
окремий екскурсійний туристичний об’єкт16. Через південні во-
рота екскурсанти потрапляють на територію городища та огля-
дають вище перелічені пам’ятки міста, починаючи з комплексу
господарських печер, далі повз караїмські кенаси до пам’яток
північної частини міста (залишки ханського палацу, мечеті та
монетного двору, мавзолей Джаніке-ханим, залишки помістя з
печерами Чауш-Кобаси), потім через ворота середньої оборон-
385
ної стіни до помістя Авраама Фірковича (де туристи мають змо-
гу відвідати страви національної кримськотатарської кухні). Як
правило, до східних воріт міста екскурсії не доходять, а караїм-
ський цвинтар, розташований за межами городища, взагалі не
використовується як екскурсійний туристичний об’єкт і пере-
буває нині у досить не експозиційному стані. Через незначну
частину відкритих для експозиції пам’яток більша частина го-
родища являє собою пустку, вкриту кущами та травою, що не
дозволяє повноцінно уявити структуру планування міста, тому
її функціонування як екскурсійного туристичного об’єкту по-
требує подальшого вдосконалення.
На території столиці князівства Феодоро Мангуп-Кале та го-
родища Ескі-Кермен розташовані аналогічні типи пам’яток, що
і на Чуфут-Кале. По Мангуп-Кале екскурсійний маршрут про-
лягає вздовж давнього караїмського некрополя через залишки
першої оборонної лінії городища (на споруди якої – печерний
триповерховий оборонний каземат та монастир – увага зверта-
ється досить рідко), повз залишки другої оборонної лінії, ма-
ловиразних (через рослинні зарослі) фундаментів базиліки, до
печерних та архітектурних комплексів цитаделі, яка може вва-
жатись екскурсійним туристичним об’єктом. Власне на терито-
рії цитаделі збереглись рештки оборонної стіни та палацу, вели-
ка кількість оборонних та монастирських печерних комплексів,
фундаменти споруд, відкритих в ході археологічних розкопок,
а під цитаделлю – руїни головної брами та комплекс гробниць,
вирубаних у скелі (залишки гробниць збереглись і перед цита-
деллю). Екскурсійним туристичним об’єктом є лише частина
території городища, а решта вкрита буйною рослинністю, що
не дає змогу хоча б приблизно візуально визначити планування
міста (в тому числі навіть невеликої території цитаделі); не до-
дають привабливості пам’ятці й залишки слідів життєдіяльнос-
ті туристів та так званих «індіанців» (які тимчасово мешкають
в деяких печерах), що заповнюють значну кількість розкиданих
по городищу печерних комплексів, не виключаючи й найбільш
відвідувану частину міста – цитадель. Ця проблема актуальна
практично для всіх «печерних міст».
386
На території городища Ескі-Кермен залишки наземних спо-
руд практично відсутні, більшість збережених пам’яток явля-
ють собою печерні комплекси різного призначення. Екскур-
сійний маршрут пролягає через північний дозорний комплекс
вздовж колодязя (куди доступ значно ускладнений) до печер-
них комплексів в районі східної частини городища, зрідка від-
ходячи вбік для огляду залишок базиліки, далі – до великого
печерного комплексу в районі підйомної дороги, який безпере-
чно є найбільш цікавим для відвідувачів. Через головні ворота
тропа спускається до церкви «Трьох вершників» (нині закритої
для відвідувачів).
Дуже подібні за своїм зовнішнім виглядом пам’ятки археоло-
гії – печерні монастирі св. Климента в Інкермані та Чілтер-Коба
біля Малого Садового, що являють собою комплекси печер
культового, житлового та господарського призначення. Біля ко-
жного з монастирів розташовані середньовічні оборонні пам’ят-
ки – фортеці Каламіта (залишки мурів та шістьох веж) та Сюй-
рень (залишки стіни, вежа із збереженим куполом, гробниці).
В даному випадку відвідувачів більше приваблюють фортеці, а
меншою – печерні комплекси, хоча під час проведення екскур-
сій обидва види пам’яток виступають рівноцінними.
Огляд інших «печерних міст» (Тепе-Кермен, Качі-Кальон, Чі-
лтер-мармара) не подається, тому що вони, згідно державного
реєстру, визначаються як пам’ятки архітектури національного
значення.
Подібну картину можемо спостерігати під час проведення
екскурсій по візантійській сторожовій фортеці Алустон, коли
туристи оглядають залишки цитаделі у вигляді двох веж, і, рід-
ше, базиліки та некрополя. Те саме можна спостерігати під час
проведення екскурсій по пам’яткам генуезької фортеці в місті
Феодосії. Варто відмітити, що, хоча обидва екскурсійні турис-
тичні об’єкти являють собою комплексні пам’ятки (архітекту-
ри та археології), основна увага під час екскурсій приділяється
їм як пам’яткам архітектури, саме тому з точки зору археоло-
гії обидві фортеці відносяться до не екскурсійних туристичних
об’єктів.
387
Продовжуючи тему фортець, не можна оминути увагою екс-
курсійний туристичний об’єкт, який являє собою городище та
фортецю літописного міста Тустань, на базі якої створено іс-
торико-культурний заповідник. Від фортеці збереглось понад
400 пазів та врубів, висічених на скелях у місцях існування де-
рев’яних балок п’ятиповерхової фортеці. Крім залишків фор-
теці туристи можуть відвідати музей «Тустань», оглянути чи-
сленні петрогліфи на скелях (щоправда це відбувається досить
рідко).
Спільним для всіх екскурсійних об’єктів є притаманна ним в
повній мірі або, здебільшого, частково властивість саморозкрит-
тя. Завдяки їй суб’єкт туризму має змогу сприйняти їх об’ємно-
просторову структуру внаслідок простого візуального спосте-
реження. В процесі огляду пам’яток археології як екскурсійних
туристичних об’єктів турист ніби занурюється в історичну епо-
ху, до якої вони відносяться. Це значно посилює емоційно-ес-
тетичний вплив на людську свідомість, викликаючи відчуття
причетності до історичного процесу, до роботи археологів по
відкриттю та дослідженню пам’ятки, сприяє розумінню необ-
хідності збереження цього минулого для майбутніх поколінь.
Такого ефекту можна досягнути лише завдяки повному функці-
онуванню пам’ятки як екскурсійного туристичного об’єкту. Од-
нак пам’ятка археології в її первісному вигляді не може мати
властивості саморозкриття, тому використовувати їх в туризмі
або досить складно або просто неможливо.
Головною ознакою більшості пам’яток археології є наяв-
ність культурного шару – шару зі слідами людської діяльно-
сті, що підстилає, перекриває або прошаровує товщу відкла-
день й утворюється в результаті діяльності людини17. Нерідко
пам’ятки археології можуть бути представлені лише культур-
ним шаром, що особливо стосується неукріплених поселень. Як
правило, наявність культурного шару визначається в тих випа-
дках, коли він за тими чи іншими причинами був пошкодже-
ний – в результаті земляних або сільськогосподарських робіт,
археологічних розвідок та розкопок, дії природних чинників
(річок, ярів, вітру, дощу тощо)18. Його зовнішніми ознаками є
388
темніший колір порівняно з іншими шарами, наявність в ньому
слідів діяльності людини (фрагменти посуду, кісток, залізних
і кам’яних виробів, залишки жител тощо). Проте дуже часто
культурний шар мало чим відрізняється від оточуючого ґрун-
ту, наявні фрагменти не завжди виразні, тому виявити або від-
різнити його від інших шарів часто під силу лише спеціаліс-
ту. Ще складніше виявити ґрунтові могильники, які не мають
ознак культурного шару. Оскільки в результаті археологічних
розкопок культурний шар знищується, то після них на його мі-
сці лишається земля з перемішаними фрагментами слідів люд-
ської діяльності, що підлягають лише обчисленню та не переда-
ються до музейних фондів. Культурний шар перестає існувати
і пам’ятка археології перетворюється на пам’ятку історії. Од-
нак одразу ж треба зауважити, що сучасна практика археоло-
гічних розкопок не передбачає повного розкопування культур-
ного шару, особливо на місці великих поселень та могильників,
лишаючи їх окремі ділянки недоторканими. Важкість виявлен-
ня та візуального спостереження культурного шару, знищення
в результаті археологічних розкопок не дозволяє вести мову
про його використання в туризмі, оскільки, позбавлений візу-
альності, він не викликає зацікавленості у переважної більшо-
сті суб’єктів туризму. Проте існують й інші види пам’яток, які
набагато легше виявити неспеціалісту при огляді місцевості.
Мова йде про пам’ятки, на яких збереглися ознаки людської
діяльності, що помітні на земній поверхні неозброєним оком.
Ними можуть бути укріплені городища з валами та ровами,
залишки наземних споруд, курганні групи та окремі кургани,
Траянові або Змієві вали, мегалітичні споруди, штучні печери,
монументальна скульптура та наскальні зображення тощо19. В
результаті розкопок великих поселень часто залишаються ре-
штки культурного шару у вигляді фрагментів або фундаментів
стін будинків, що зближає їх з вище переліченими пам’ятками.
Оскільки візуально ці пам’ятки легше простежити, то вони, на
перший погляд, мають всі можливості викликати зацікавлен-
ня у туристів і стати туристичними об’єктами. Проте так зда-
ється лише на перший погляд. Якщо подивитись на залишки
389
таких пам’яток, впадає в око їх злитість з навколишнім рельє-
фом. Для непідготовленої людини вони мало чим відрізняти-
муться від навколишнього середовища, оскільки вали та рови
городищ, кургани і курганні групи, Траянові й Змієві вали, інші
пам’ятки вкриті або скриті рослинністю, штучні печери досить
важко відрізнити від природних, наскальні зображення майже
не вдається помітити неозброєним оком. Як бачимо, пам’ятки
археології досить складно, а інколи й навіть неможливо, пред-
ставити туристичним об’єктом в їх сучасному вигляді, тому по-
стає необхідність провести відповідну підготовку цих пам’яток
до використання в туристичній діяльності.
Дослідники зазначають, що найкращим засобом для «реалі-
зації» експозиційно-пізнавальної цінності пам’яток археоло-
гії є музеєфікація, поняття якої визначають як показ пам’ятки
археології на місці створення як музейного експонату20, тобто
пам’ятка археології як екскурсійний туристичний об’єкт має
експонуватись in situ. Відповідно до цього, після археологічного
вивчення пам’ятки треба провести, якщо планується перетво-
рити її на музейний об’єкт, заходи «по туристсько-екскурсій-
ній адаптації» з метою «викликати у глядача необхідну настро-
єність та підготовленість до правильного сприйняття об’єкта»21.
Крім цитованої праці, маємо на сьогоднішній день достатню кі-
лькість літератури, присвяченої питанням музеєфікації архео-
логічних об’єктів22, де висвітлюється досвід проведення подіб-
них робіт, форми укриття експонованих пам’яток, можливості
їх консервації за допомогою різних хімічних речовин тощо. По-
при всі позитивні напрацювання в цій галузі, суттєвим недолі-
ком вказаних робіт, на нашу думку, є неправильна постановка
питання щодо етапу підготовки археологічних пам’яток до му-
зеєфікації.
В сучасній практиці археологічних досліджень метою роз-
копок є всебічне вивчення одержаного в їх ході матеріалу, що
дозволить визначити головні аспекти життя стародавнього на-
селення. При цьому більшість отриманих археологічних знахі-
док виривається із оточуючого середовища, а чітка структура
поселення простежується лише на загальному плані розкопів.
390
В процесі дослідження постає питання збереження археологіч-
них об’єктів, які неможливо або складно експонувати в музеях.
Тому дослідники намагаються створити умови для показу їх на
місці розкопок шляхом музеєфікації. Однак на цьому етапі до-
сліджень вже складно перетворити їх на справжній екскурсій-
ний туристичний об’єкт. Але на цьому етапі для музеєфікації
залишається незначна частина пам’ятки археології, і ця части-
на позбавляється властивості саморозкриття через невідповід-
ність між вимогами до екскурсійних туристичних об’єктів (про
це нижче) та музеєфікованими об’єктами. Уникнути цієї невід-
повідності можна в тому випадку, якщо перед початком архео-
логічних розкопок обидві мети будуть об’єднані: всебічне до-
слідження пам’ятки та створення умов для її музеєфікації. При
поєднанні двох цілей вже під час ходу розкопок будуть ство-
рюватись умови для музеєфікації пам’ятки, подібно до того, як
скульптор відсікає від глиби каменю зайві частини, формуючи
скульптуру. Приступаючи до розкопок, дослідник вже повинен
мати уявлення, які приблизно об’єкти буде розкрито в їх ході і
які з них підлягатимуть музеєфікації. Саме такий підхід вбача-
ється найбільш доцільним для підготовки пам’яток археології
до використання в туризмі.
Найбільш придатним для використання в туризмі серед архе-
ологічних пам’яток є поселення, оскільки на їхній території або
поблизу неї досить часто присутні, крім житлових, культових
та оборонних споруд, інші види археологічних пам’яток (похо-
вання, виробничі об’єкти, пам’ятки давніх культів та мистец-
тва). Властивості саморозкриття поселення набуде тоді, коли
суб’єкт туризму зможе отримати необхідну інформацію про
структуру пам’ятки, тобто зможе зрозуміти приблизне її плану-
вання. Завдяки цьому він матиме змогу розкрити загальну ка-
ртину історичного розвитку цієї пам’ятки на основі справжніх
археологічних джерел, отриманих археологами в ході розкопок.
Надати властивості саморозкриття поселенню як археологічній
пам’ятці можна в тому випадку, коли поселення розкрито по-
вністю або розкрита значна його частина. При цьому необхід-
но обов’язково врахувати приблизну хронологічну однорідність
391
будівель та їх зв’язок з історичним оточуючим рельєфом. Зви-
чайно, такі великі розкопки досить складно здійснити з матері-
альної точки зору, забезпечити музеєфікацію, догляд та охоро-
ну такого великого комплексу. Також проблемою буде форма
експонування відкриті об’єкти на поселенні: в тому вигляді, в
якому вони відкриті, чи у реставрованому. При музеєфікації ба-
гатошарових пам’яток проблематичним є відбір до експозиції
пам’яток лише одного шару чи кількох шарів. Адже в сучасній
практиці передбачається розкриття культурних шарів до само-
го материка, тобто до кінця самого нижнього шару поселення.
У випадку музеєфікації вищих шарів нижні залишаться недо-
слідженими, що суперечитиме меті всебічного вивчення архе-
ологічної пам’ятки.
Як бачимо, проблем виникає велика кількість, тому їх
розв’язання потребує в кожному конкретному випадку індиві-
дуального вирішення. Тим не менше, проаналізувавши досвід
як теоретичних досліджень, так і досвід практичного функці-
онування пам’яток археології як туристичних об’єктів, можна
намітити основні тенденції щодо пристосування пам’яток архе-
ології до використання в туристичній діяльності.
Найбільш детально проблема музеєфікації археологічних
пам’яток розроблена по відношенню до античних поселень,
як з теоретичної23, так і з практичної точки зору. Основна ува-
га зосереджена на принципах побудови експозиції заповідни-
ка «Херсонес Таврійський». Прикладом розв’язання проблеми
може бути експонування різночасових об’єктів – залишків ан-
тичного театру та середньовічної церкви. Обидві пам’ятки ча-
стково реконструйовані, що дозволяє скласти уявлення про їх
внутрішню структуру та ймовірну реконструкцію. Значна ува-
га приділена розкриттю цілих кварталів міста. Проте їх експо-
нування має ряд проблем, про які вже згадувалось при розгля-
данні екскурсійного маршруту по Херсонесу. Відкриті в ході
археологічних розкопок міста об’єкти або лише укріплюються,
залишаючись на незначній висоті над землею, або частково ре-
конструюються на висоту одного-двох метрів. Саме ці пам’ятки
і користуються найбільшою популярністю в туристів. Відкриті
392
в ході розкопок невеликі археологічні об’єкти експонуються в
музеях на території заповідника. Що стосується давньогрець-
кого міста Ольвії, то проблеми музеєфікації вирішуються так
само, як і в Херсонесі, але дещо в менших масштабах. За поді-
бною схемою працюють і під час музеєфікації пам’яток інших
античних міст. Недоліками роботи по перетворенню відкритих
археологічних об’єктів поселення на екскурсійні є відсутність
чіткої загальної концепції планування структурного плану екс-
позиції частини міста. В більшості випадків відкриті археоло-
гічні об’єкти починають музеєфікувати вже після проведен-
ня розкопок, фрагментарно, вибираючи лише найбільш цікаві
об’єкти. В результаті цього суб’єкт туризму втрачає загальну
цілісність сприйняття археологічної пам’ятки. Так само важ-
ливою проблемою залишається подальший догляд відкритих
археологічних об’єктів, які експонуються просто неба та знахо-
дяться під дією природних та антропогенних руйнівних чинни-
ків. Після музеєфікації пам’ятки ніби залишаються самі по собі,
а основна увага зосереджується на подальших розкопках з ме-
тою відкриття та дослідження нових об’єктів. Це і призводить
до значної втрати пізнавальної цінності експонованих споруд,
і, відповідно, до зменшення уваги до них з боку туристів. Таким
чином, попри значний досвід в справі музеєфікації та експону-
вання пам’яток античних міст, вона лишається ще далекою від
остаточного розв’язання.
Інший популярний вид екскурсійних об’єктів являють «пе-
черні міста» Криму. На відміну від античних міст, до підгото-
вки музеєфікації цього типу пам’яток докладається значно ме-
нше зусиль, що пояснюється їх специфікою – штучні печерні
комплекси можуть бути приведені до експозиційного вигляду
здебільшого шляхом їх очищення від сміття. На сьогоднішній
день більшість печер використовується навіть без такої попе-
редньої підготовки. Більшість печерних комплексів позбавлені
властивості саморозкриття, яку б могла їм надати бодай част-
кова уявна реконструкція їх тодішнього вигляду і призначення.
Печерні комплекси часто виступали у «зв’язці» із наземними
спорудами, що ніяк не розкривається під час експозиції. Стосо-
393
вно наземних споруд, залишки яких досліджуються в ході архе-
ологічних розкопок, то вони теж позбавлені властивості само-
розкриття. Їх музеєфікація нагадує те, що відбувається під час
дослідження об’єктів античних міст – залишки споруд відкри-
вають, укріплюють, інколи трохи реставрують і залишають без
подальшого догляду. Все це в сукупності призводить до непов-
ноцінного функціонування пам’яток як екскурсійних туристи-
чних об’єктів.
Спільною рисою можливостей музеєфікації будівель змальо-
ваних вище археологічних пам’яток є те, що вони виконані з ка-
міння, і це значно полегшує їх розкриття та подальшу реставра-
цію. Проте не всі пам’ятки мають такі можливості. Від первісної
доби до середньовіччя будівлі на поселеннях досить часто зво-
дились з не таких довговічних матеріалів, як камінь.
З поселень первісної доби експонується незначна кількість
об’єктів. Хоча теоретичного і практичного досвіду з цього пи-
тання накопичено достатньо24. На місці розкопок палеолітич-
ної стоянки в с. Добранінчівка Яготинського району Київської
області було створено музей. У павільйоні експонується розко-
паний господарсько-побутовий комплекс № 4 із залишками жи-
тла з кісток мамонтів. Крім того, поруч знаходиться археоло-
гічний музей, де екскурсанти мають змогу оглянути отримані
в ході розкопок об’єкти. На місці розкопок поселення Межи-
річ Канівського району було зроблено спробу створити анало-
гічний музей на базі залишків одного з жител, щоправда «паві-
льйон» виглядає ще гірше, ніж на Добранічівці. Обидва цікаві
з точки зору археології об’єкти так і не стали екскурсійними.
Це пояснюється тим, що запропонована частина пам’ятки по-
збавлена можливості саморозкриття через незначний обсяг від-
критої для огляду поверхні давнього поселення. Музеєфіковані
подібним чином шматки поселень максимум можуть отримати
статус не екскурсійних туристичних об’єктів, і то, лише за наяв-
ності поблизу екскурсійних.
Більш позитивний досвід експонування має городище та фо-
ртеця літописного міста Тустань (власне саме фортеця); однак
і тут наявні певні недоліки, оскільки відвідувачам досить важ-
394
ко уявити планувальну структуру самої фортеці. Наявність
пазів для дерев’яних деталей дозволяє з певною мірою віро-
гідності реконструювати її, що надало б фортеці властивості
саморозкриття.
Більшість інших поселень намагаються включити до тури-
стичних маршрутів в непідготовленому вигляді (як правило
оглядають оборонні споруди таких міст), хоча й існують спро-
би музеєфікувати і розкопані на них пам’ятки25. Однак мож-
ливості цих пам’яток не вичерпані, адже кожне поселення роз-
будовувалось згідно певного плану. Звичайно будівлі на таких
спорудах не зберегли більш-менш чіткого плану, однак їх за-
лишки теж можуть бути експонованими. Вловивши планува-
льну структуру поселення шляхом проведення археологічної
розвідки перед початком розкопок дослідник може скласти
приблизний план майбутньої експозиції. Якщо в ході розко-
пок дотримуватись цього плану, стане можливим відкриття
своєрідного архітектурного ансамблю для огляду у вигляді
розвалів залишок від житлових споруд, при умові збережен-
ня яких недоторканими із наявним супутнім матеріалом. Зви-
чайно, навіть часткова реконструкція споруди досить склад-
на, однак і законсервовані рештки споруд дозволять туристові
скласти уявлення про структуру поселення. Внаслідок цього
археологічний об’єкт отримає властивість саморозкриття. По-
руч мають бути розміщені таблички із ймовірною реконструк-
цією цих будинків, музейні приміщення, де експонуватимуть-
ся залишки культурного шару, які неможливо залишати на
місці розкопу.
Що стосується поселень, з яких виросли сучасні міста і ар-
хеологічні шари яких перекриті різночасовими будівлями, то
відкриття великих площ для розуміння структури плануван-
ня давнього міста стає досить проблематичним. Обмежені мо-
жливості дозволяють музеєфікувати та експонувати незнач-
ні ділянки площ стародавнього міста, а в більшості випадків
лише окремі споруди (переважно кам’яні). Як приклад мож-
на навести експонування решток фундаментів Десятинної це-
ркви, південного палацу, Софійських воріт та інших споруд
395
доби Київської Русі в Києві. Фундаменти цих споруд були му-
зеєфіковані шляхом їх реконструкції з каменю. Суттєвим не-
доліком подібної роботи можна назвати те, що ці об’єкти по-
вторюють лише контури фундаментів (і то не завжди чітко) і
практично позбавлені властивостей саморозкриття, оскільки
не дають змоги туристові хоча б приблизно уловити внутрі-
шнє їх планування, навіть за наявності схеми можливої реко-
нструкції, та уловити їх зв’язок з історичним рельєфом; крім
того, вказані споруди позбавлені своєї автентичності. Що сто-
сується відреставрованих у ймовірному давньоруському сти-
лі залишків Золотих воріт та церкви Богородиці Пирогощі, то
ці споруди сприймаються суб’єктами туризму не як автентич-
ний археологічний об’єкт, а як нові будівлі. На музеєфіковані
рештки пам’яток увага практично не звертається. Перелічені
вище пам’ятки використовуються як не екскурсійні туристи-
чні об’єкти.
Питання музеєфікації та експонування подібного типу
об’єктів більш вдало вирішено у Переяславі-Хмельницькому
при підготовці експозиції частин фундаменту Михайлівсь-
кого собору і, більшою мірою, фундаментів Спаської церкви.
Обидві споруди експонуються під спеціальними захисни-
ми куполами і дозволяють зрозуміти планування археологі-
чних пам’яток. Схоже експонуються залишки церкви Іоанна
Богослова на території Верхнього замку в Луцьку. З наведе-
них прикладів можна зробити висновок, що при музеєфікації
окремої споруди давнього поселення головною умовою фун-
кціонування її як екскурсійного туристичного об’єкта є повне
відкриття залишків всього об’єкту з їх можливою частковою
реконструкцією та прив’язка цих залишків до історичного ре-
льєфу. В разі недотримання цих вимог, пам’ятка може функці-
онувати лише як неекскурсійний туристичний об’єкт, що зде-
більшого і відбувається.
Розглядаючи проблеми музеєфікації археологічних пам’яток
не можна не згадати проект створення музею на місці розкопок
дерев’яних споруд Х ст. на Подолі, що передбачав експонуван-
ня відкритих залишків споруд в спеціально облаштованому під-
396
земному павільйоні26. З прикрістю треба констатувати, що цей
проект так і не був реалізований, хоча його приклад обов’язково
треба враховувати при музеєфікації подібного типу об’єктів.
Отже, теоретичний та практичний аналіз досвіду музеєфіка-
ції та експонування археологічних пам’яток поселень дозволяє
нам визначити рекомендації стосовно найоптимальнішого шля-
ху використання поселень в якості екскурсійних туристичних
об’єктів.
Для повноцінного використання поселень як археологічних
музеїв необхідно провести попередню роботу з метою їх при-
стосування до нових функціональних особливостей. Це питан-
ня повинна розв’язати музеєфікація археологічних об’єктів на
території поселення, відкритих в ході археологічних розкопок.
З метою успішної музеєфікації археологічної пам’ятки ще
до початку розкопок дослідник має приблизно визначити, які
об’єкти можуть бути відкриті в їх ході і які з них будуть під-
лягати збереженню. Провівши таку роботу створюються спри-
ятливі умови для складання ймовірного плану археологічного
музею, що значно полегшує подальше дослідження та музеєфі-
кацію пам’ятки.
Досвід функціонування археологічних пам’яток в якості екс-
курсійних туристичних об’єктів показує, що музеєфікації пови-
нна підлягати значна площа поселення, обов’язково враховую-
чи історичний рельєф та приблизну хронологічну одночасність
поселення. У випадку тривалого існування поселення можна
сполучати його найбільш цікаві об’єкти, однак при цьому ва-
рто врахувати ускладнення можливості саморозкриття такої
пам’ятки. Що стосується самих об’єктів, відкритих на території
поселення, вони повинні формувати своєрідний архітектурний
ансамбль, що дозволить простежити стародавнє його плануван-
ня. Внаслідок цього археологічна пам’ятка отримає властивість
саморозкриття.
Для того, щоб відкриті в ході розкопок споруди задовольня-
ли попередній вимозі, для експонування необхідно відкривати
всю її площу, що дозволить скласти уявлення про її планування,
надаючи тим самим властивості саморозкриття вже конкретній
397
споруді. При цьому відкриті залишки пам’ятка повинна підля-
гати консервації або частковій реставрації.
Після проведення цих операцій необхідно створити сприят-
ливі умови для подальшого збереження музеєфікованих об’єк-
тів, насамперед створення павільйонів для захисту відкритих
споруд, організація сезонного очищення від рослинності тощо.
Важливою рисою організації подібного комплексу є наявність
музею, в якому експонуються предмети, що не залишаються на
місці розкопок.
Дотримання цих рекомендацій дозволить перетворити старо-
давні поселення на цікаві об’єкти культурного туризму, які зда-
тні поглибити у людини розуміння історичного процесу і стати
їй на деякий час його уявним учасником. Саме така організація
музеєфікації археологічних пам’яток дозволить з успіхом реалі-
зувати ті функції, які покладені на пам’ятки історії та культури
як на туристичні об’єкти. Це ж дозволить подолати ті проблеми,
які зараз заважають успішному збереженню пам’яток археології
як складової історико-культурної спадщини України.
1. Трачук О.В. Туризм та історико-культурна спадщина України // Ржи-
щівський археодром – 2: Дослідження, конф. та експериментальні студії
2002–2004 рр. – К., 2004. – С. 203–204.
2. Там само. – С. 204.
3. Вечерський В.В. Пам’ятки містобудування й архітектури України та
перспективи їх використання як туристичних об’єктів // Туристично-крає-
знавчі дослідження. – К., 1998. – Ч. 1. – Вип. 1. – С. 65.
4. Попович С.І. Туристично-екскурсійні ресурси України: вступ до про-
блеми // Туристичні ресурси України. – К., 1996. – С. 13
5. Туризм і охорона культурної спадщини: український та польський до-
свід. – К., 2003.
6. Титова О.М. Пам’ятки археології як об’єкти організованого туризму
// Всеукр. наук.-практ. конф. «Туризм і завдання національно-культурного
відродження України». – К.; Черкаси; 1992. – С. 125; Титова О.М. Фортеці
козацьких часів на Поділлі та Волині. Проблеми охорони та використання
// Туристично-краєзнавчі дослідження. – К., 1998. – Ч. 2.– Вип. 1. – С. 88.
7. Туристичні об’єкти України. – Харків, 2002. – С. 12.
398
8. Подається за: Актуальні питання виявлення і дослідження пам’яток
історії та культури (на матеріалах Зводу пам’яток історії та культури Укра-
їни). – К., 1999. – Ч. І. – С. 226–283.
9. Постанова Кабінету Міністрів України № 1761 від 27 груд. 2001 р.
10. Оленковський М. Археологічні пам’ятки у туристичній інфраструк-
турі Болгарії // Всеукр... – С. 129–131; Оленковська Л., Оленковський М.
Історико-археологічні пам’ятки Херсонщини як об’єкти туризму та пат-
ріотичного виховання // Краєзнавство і туризм: освіта, виховання, стиль
життя. Мат-ли. міжнарод. конф. в Херсоні. – К., 1998. – С. 196–199; Олен-
ковський М.П. Пам’ятки археології Нижньодніпровського регіону як мож-
ливі об’єкти масового туризму // Туристично-краєзнавчі дослідження. – К.,
1998. – Ч. 2. – Вип. 1. – С. 69–75; Оленковський М.Л. Археологічні тури-
стичні ресурси Херсонщини // Туристично-краєзнавчі дослідження. – К.,
1999. – Вип. 2. – С. 472–486.
11. Оленковський М. Археологічні пам’ятки... – С. 472.
12. Кепін Д.В. Зарубіжний досвід популяризації пам’яток первісної ар-
хеології та його використання для потреб туризму в Україні // Туристично-
краєзнавчі дослідження. – К., 1999. – Вип. 2. – С. 548–549.
13. Захар’єв В.А. Археологічно-екскурсійний потенціал Хмельниччини
// Туристичні ресурси України. – К., 1996. – С. 88–99.
14. Золотий вінок Київщини: Путівник. – К., 2004; Бреяк О.В., Трачук
О.В. Золотий вінок Київщини // Від Трипільської культури до сучаснос-
ті (Відпочивайте в селах Київщини): Путівник-довідник. – К., 2003. – С.
156 – 164.
15. Трачук О.В. Інноваційний проект експерементальної археології: «По-
дорожі до прадавніх хліборобських традицій Східної Європи» // Трипіль-
ська цивілізація у спадщині України. Мат-ли. наук.-практ. конф. – К., 2004.
– С. 89–91; Трачук О.В. Туризм... – С. 205; Кепін Д.В. Питання створення
«археодрому «Ріпниця» на Київщині як музейно-туристичного комплексу
// Туристично-краєзнавчі дослідження. – К., 2004. – Вип. 5.
16. Полканов Ю.А., Шутов Ю.И. Открытие подземного хода у стен древ-
ней крепости Чуфут-Кале (Джуфт-Кале) // Крым: Историко-краеведческий
альманах. – М., 2004. – Вып. 1. – С. 232–236.
17. Словник-довідник з археології. – К., 1996. – С. 136.
18. Бадер О.Н. Археологические памятники, их охрана и методы перви-
чного изучения. – М., 1938. – С. 14–16.
399
19. Там же – С. 16–18, 20–24.
20. Греков Н.И. Сохранение и современное использование архитектур-
но-археологических памятников (на примере античных и средневековых
памятников): Автореф. дис. …канд. архитектуры. – М., 1985. – С. 2.
21. Там же. – С. 17.
22. Кепін Д.В. Зарубіжний... – С. 548–549; Тітова О., Кепін Д. Принци-
пи організації «археопарків» // Вісник УТОПІК. – 2000 – № 1 – С. 55–64;
Титова О.М., Кепін Д.В. Проблеми музефікації первісної археології як ре-
сурсної бази туризму // Туристично-краєзнавчі дослідження. – К., 2002. –
Вип. 4. – С. 110–120; Зинько В.Н. Сохранение и музеефикация памятников
античной археологии // Историческое наследие Крыма. – № 2. – 2003. – С.
92–95; Кепін Д.В. Питання створення... – С. 221–229.
23. Греков Н.И. Указ. соч.; Зинько В.Н. Указ. соч.
24. Гладкіх М.І. Пізньопалеолітичні житла, методи їх консервації та екс-
понування // Археологія. – № 6. – 1972. – С. 106–107; Кепін Д.В. Зарубі-
жний досвід... – С. 548–549; Титова О.М., Кепін Д.В. Проблеми музефі-
кації...; Кепін Д.В. Питання створення... – С. 221 – 229; Кепін Д.В. Музей
мисливців на мамутів // Вісник УТОПІК. – 2001 – № 2.
25. Кепін Д.В. Питання створення ... – С. 221 – 229
26. Милецкий А.М., Толочко П.П. Парк-музей «Древний Киев». – К.,
1989. – С. 146–150
Kornienko Vjacheslav
MODERN STATE AND PROBLEMS OF USAGE
OF ARCHАEOLOGICAL MONUMENTS IN TOURISM
(ON THE EXAMPLE OF SETTLING)
This article is devoted to the problem of usage of monuments of
archаeology in tourism. Theoretical and practical experiment of func-
tioning of these monuments as tourist objects is taking into account.
Most suitable conditions for creating the monuments of archаeology are
studied in order to use them rationally in tourism.
|