Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)

Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)

Автор вперше робить спробу дослідити історію і однострої особового складу Фузилерної роти – військового караульного корпусу при вищих владних установах в Гетьманщині у 1765 – 1781 рр....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2009
1. Verfasser: Славутич, Є.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2009
Schriftenreihe:Історико-географічні дослідження в Україні
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54232
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781) / Є. Славутич // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 109-126. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-54232
record_format dspace
spelling irk-123456789-542322014-02-08T21:31:45Z Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781) Славутич, Є. Автор вперше робить спробу дослідити історію і однострої особового складу Фузилерної роти – військового караульного корпусу при вищих владних установах в Гетьманщині у 1765 – 1781 рр. The author for the first time in domestic historiography made a try to study a history and uniforms of the Fusilier company – military guard corps under supreme government establishments in Left-bank Ukraine in 1766 – 1781. 2009 Article Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781) / Є. Славутич // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 109-126. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54232 [930+355.141+355.66] (477) uk Історико-географічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Автор вперше робить спробу дослідити історію і однострої особового складу Фузилерної роти – військового караульного корпусу при вищих владних установах в Гетьманщині у 1765 – 1781 рр.
format Article
author Славутич, Є.
spellingShingle Славутич, Є.
Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
Історико-географічні дослідження в Україні
author_facet Славутич, Є.
author_sort Славутич, Є.
title Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
title_short Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
title_full Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
title_fullStr Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
title_full_unstemmed Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
title_sort фузилерна рота – урядова військова варта в гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2009
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54232
citation_txt Фузилерна рота – урядова військова варта в Гетьманщині: історія, організація, однострій (1765 – 1781) / Є. Славутич // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 109-126. — Бібліогр.: 45 назв. — укр.
series Історико-географічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv AT slavutičê fuzilernarotaurâdovavíjsʹkovavartavgetʹmanŝiníístoríâorganízacíâodnostríj17651781
first_indexed 2025-07-05T05:36:32Z
last_indexed 2025-07-05T05:36:32Z
_version_ 1836784071063109632
fulltext 109 УДК [930+355.141+355.66] (477) Євген Славутич ФУЗИЛЕРНА РОТА – УРЯДОВА ВІЙСЬКОВА ВАРТА В ГЕТЬМАНЩИНІ: ІСТОРІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ, ОДНОСТРІЙ (1765 – 1781) Автор вперше робить спробу дослідити історію і одност- рої особового складу Фузилерної роти – військового карау- льного корпусу при вищих владних установах в Гетьманщині у 1765 – 1781 рр. В історіографії українського військового костюму період XVIII ст. можна назвати «темним часом», що залишаєть- ся одним з найменш вивчених розділів вітчизняної уні- формології. Сталося так, що однострої1 збройних сил Гетьма- нщини з різних на то причин до останнього часу залишалися практично невідомими. Те саме можна сказати і про питання, пов’язані з історією, організацією і складом окремих частин і з’єднань. Наявні дані вітчизняної історіографії XVIII – XX ст. страждають на фрагментарність і багато в чому протирічать на- явним джерелам. І якщо окремі питання історії козацького вій- ська Гетьманщини привертали певну увагу дослідників (пере- важно організація козацького війська та його участь у війнах), то охотне (наймане) військо та відділи т.зв. військових служи- телів, до яких належали Надвірна компанійська корогва, Жол- дацька сторожа і Фузилерна рота, військова і полкова музика та артилерія, залишилися поза належної уваги та інтересів істори- ків, аматорів і практиків (створення, обов’язки, організація та однострої Надвірної компанійської корогви, Жолдацької кара- ульної команди та Військової музики, вже ставали предметом дослідження автора2). Одним з характерних прикладів даної ситуації є питання про історію і однострої маловідомого нині військового формування 110 (складника збройних сил Гетьманщини) з розряду військових служителів при урядових установах Гетьманщини, – Фузиле- рної роти (далі – ФР). Наша уява про облік особового складу ФР досі обмежувалася одним стислим реченням у відомій праці А. Шафонського «Черниговского наместничества топографиче- ское описание с кратким географическим и историческим опи- санием Малыя России» (1787 р.)3. Всі наступні праці, де пору- шено питання про українські збройні сили і урядові установи в Гетьманщині, тільки цитували уривок вказаної праці. Запропо- нована увазі дослідників стаття покликана на основі детального аналізу комплексу нововиявлених матеріалів розглянути істо- рію, організацію ФР, порядок заготовлення і постачання мунди- рних речей, а також подати більш точний і детальний опис об- мундирування і спорядження її особового складу. Хронологічно ФР бере свій початок у 1765 р. Але її витоки, за- сади і початок історії, як і її одностроїв, слід шукати раніше, – у Жолдацькій вартовій команді4, або ж гвардійській гетьманській сторожі, що несла варту при вищих українських установах (ГВК, ВС, Генеральний суд тощо), у гетьманському палаці, виконувала різні доручення гетьмана, супроводжувала конвоєм вищих уря- дових осіб. Так сталося, що кінець Жолдацької урядової сторожі, яку було утворено в кінці XVII ст. за ініціативи гетьмана І. Мазе- пи, який виділив гетьманську сторожу зі складу найманих гвар- дійських сердюцьких полків (охочепіхотного війська) в окрему роту5, виявився початком історії іншої військової одиниці – ФР. Хоча вона і успадкувала обов’язки своєї попередниці, проте мала відмінний статус через остаточне скасування імператрицею Кате- риною ІІ інституту гетьманства і запровадження замість нього ко- легіального правління (Малоросійської колегії) на чолі з генерал- фельдмаршалом П. Рум’янцевим. Саме цій видатній особистості випало на долю покласти край існуванню Жолдацького корпусу, і йому ж цілком завдячує існуванням Фузилерна рота, що ста- ла наступником Жолдацької команди. Вирішальним фактором, що став доленосним для обох формувань, прислужився конфлікт між особовим складом корпусу і Рум’янцевим, а точніше сканда- льна ситуація, викликана офіцерами Жолдацького корпусу. 111 Коріння конфлікту очевидно сягає останнього періоду історії Жолдацького корпусу і тих перетворень, яких він зазнав в орга- нізації, статусі та зовнішніх атрибутах. За правління гетьмана К. Розумовського, завдяки його далекосяжним намірам стверди- тися у якості повновладного правителя оновленої напівзалежної монархічної держави з усіма належними атрибутами, жолдацька команда отримала неофіційний статус гвардійської гетьманської сторожі і належні їй риси. Кількість її особового складу збільше- но з 62 чоловік до 2 рот, які відбували варту та кур’єрську служ- бу при почті Його Ясновельможності, у його палаці, а також при гетьманських урядах; значно підвищено тоді й платню особово- му складу. А їх однострій з ініціативи гетьмана тричі піддавався карколомним змінам (пережив три реформи). Мундир жолда- ків виконував більшою мірою комунікативну та знакову функ- ції, ніж дисциплінарну, яка є необхідною для польових військ. Хоча форма і крій жолдацьких мундирів змінювалися відповід- но до гетьманського припису, однак їх колірна гама залишалася незмінною (синьо-червоно-біла) і була вирішена у гербових ба- рвах графа Розумовського, так само, як у ліврей його особистого почту й інших військових служителів. Жолдаки носили синьо- червоний або синьо-червоно-білий мундир зі срібним і лудже- ним прибором6. Причому, саме гетьман Розумовський, який на відміну від попередніх гетьманів і козацької еліти звик до жит- тя при царському дворі і до його оточення, зважився порушити українські військові традиції і реформами 1762 та 1763 р. пере- одягнув жолдацькі роти в «немецкое платье» (яке носив і сам ге- тьман).7 Нагадаємо, що «німецьким» називали в Росії та Поль- щі все західноєвропейське, а «німцями» – усіх європейців, що не знають слов’янських мов. До жолдацьких рот мали набирати високих охочих посполитих, козаків, що не служать, і слобідсь- ких українців, а з 1762 р. також унтер-офіцерів та рядових укра- їнського походження, які служили в Голштинському корпусі ім- ператора Петра ІІІ, скинутого того ж року, – «людей видних и надеждних знающих доволно воинскую регулу»8. На час утворення Малоросійської колегії в обох жолдацьких ротах, що несли караул (позмінно протягом 2 тижнів) в палаці 112 гетьмана, в Суді Генеральному, в канцелярії Скарбу Малоросій- ського, а також у помешканнях присутніх генеральних старшин, нараховувалося, відповідно до оригінальних Штатів жолдаць- ких рот, апробованих гетьманом 21 липня 1763 р.: 6 обер-офіце- рів: 2 капітана, 2 поручика й 2 прапорщика; 12 унтер-офіцерів: 6 сержантів, 2 каптенармуса, 2 підпрапорщика й 2 фур’єра; 2 пи- саря, 8 капралів, 240 рядових жолдаків (по 120 у кожній роті), 2 цирульника, 4 барабанщика, 2 флейтиста, 2 слюсаря і 1 підлікар. Усього – 279 чоловік. Більшість чинів командуючого складу, а також частину нижчих чинів рот складали українці та росіяни, які служили раніше в розформованому імператрицею Голштин- ському корпусі імператора Петра ІІІ. Нові штати за винятком мундирних кольорів майже повністю копіювали табель мунди- рних, амунічних речей й зброї фузилерних рот Російської Армії, затверджений у квітні 1763 р. Це можна пояснити тим, що геть- ман як російський фельдмаршал і членом імператорської ради, будучи обраним членом Тимчасової Воїнської комісії, доклав рук до складання нових армійських штатів. Сам К.Розумовсь- кий теж носив в 60-х рр. синьо-червоний мундир нового армій- ського зразка з генерал-фельдмаршальським шиттям9. Обмундирування жолдаків, виготовлене казенним коштом (за винятком обер-офіцерів), складалося з трикутного чорного крис- латого капелюха з білою зубчатою обшивкою довкола, 3-ма біли- ми китичками і білим бантом-кокардою, блакитного суконного каптана з червоним приборним сукном (коміром, лацканами і об- шлагами) і білим погоном-еполетом, камзола червоного із синіми обшлагами і коміром, штанів червоного сукна, білої сорочки, чо- рних полотняних штиблет («щиблет»)10, білих черевиків і чобіт, чорного повсякденного і червоного парадного галстука, лосин- них рукавиць і опанчі василькового сукна. Мундири унтер-офі- церів відрізнялися від жолдацьких срібною галунною оправою. Жолдаки мали також відповідне озброєння і амуніцію (опис нижче). Більшу частину тканин, шкіри і деякі готові речі було підряджено з вітчизняних фабрик та з Москви. Однак на той час барабанщики ще не отримали барабанні перев’язи, а флей- тисти – флейти11. 113 Обер-офіцери – 6 чинів – мали справлені, згідно з ордером ге- тьмана від 24 грудня 1763 р. на прохання жолдацьких капітанів Бубличенка та Пулчевського, офіцерські шарфи зі срібних ни- ток на шкірі і срібні офіцерські нагрудні знаки12 з вибитим (ви- карбованим) мідним позолоченим малоросійським гербом при арматурі, а у капітанів ще й з позолоченим обідком 13. Шарф пов’язувався по поясу, просовуючись однією китицею в проріх, зроблений біля іншої китиці, на пов’язці шарфа. Очевидно, жо- лдацькі офіцери забезпечували себе мундирами за власні кош- ти, що мало місце і в Надвірній компанійській корогві). Мож- на припустити, що їхні мундири, зберігаючи ті самі мундирні і приборні кольори, що й в інших чинів, були виготовлені з кра- щих матеріалів і з відміною, на зразок офіцерських мундирів в Російській Армії: капелюхи з широким срібним зубчатим галу- ном, боковими срібними китицями, кокардою із білих стрічок і білим пір’яним султаном над нею, срібний погон, чорні шкіряні штиблети тощо.14 Після ліквідації гетьманства і ГВК Жолдацька команда за- лишилася на службі в Глухові при новій центральній установі – Малоросійській колегії. Проте новий управитель Малоросії, генерал-губернатор і президент Малоросійської колегії, гене- рал-фельдмаршал П. Рум’янцев, прихильник жорсткої дисцип- ліни, прусської «паличної» політики щодо солдатів, звик коман- дувати регулярними польовими військами і не був знайомий з місцевими традиціями й порядками. В червні 1765 р. він під- дав прискіпливій інспекції жолдацькі команди і, знайшовши в них «многие неустройства и безпорядки», почав впроваджувати піхотний статут Російської Армії, включаючи дисциплінарний порядок і екзерцицію. Жолдаки, не звиклі до регул солдатської служби, деякі до того ж хворі й старі, почали масово прохати звільнення. Жолдацькі офіцери, капітан Бубличенко та прапо- рщик Орловський, підмовили жолдаків подати в Малоросійсь- ку Колегію донесення з проханням «не занимат их российским платьем и регулами», заявляючи, що вони «в регулярной вовсе быть не хотят, а желают служить, так как их деды служили вол- но», про що особисто прохали Рум’янцева15. 114 Не терплячи вільнодумства, Рум’янцев ордером від 5 грудня 1765 р. наказав бригадиру кн. Мєщорському обидві жолдацькі роти розібрати, «призвідників» покарати, а з решти «к службе способних афицеров и рядовых сочинить одну роту в числе по- левого мушкетерского полку роты и именовать её фузелёрною при коллегии определённою ротою и расположить здесь в Глу- хове по квартерам, так чтобы делана на четыре смены» для три- мання караулів при Колегії, Архіві, Генеральному суді, Скар- бовій і Рахунковій комісіях. Усі мундирні, амунічні і оружейні речі жолдаків наказано переглянути, а найкраще збережені – віддати у роту відповідно до кількості людей, зайві і непридатні звести у цейхгауз16. Отже, замість поселених жолдацьких рот волею президента МК утворили одну регулярну штатну піхотну фузилерну роту з тими ж обов’язками. Проіснувала вона до поділу Гетьманщини на намісництва (1781 р.), коли й була введена до списку ново- сформованої штатної Новгород-Сіверської губернської роти, як вказує А. Шафонський17. За оригінальним проектом Рум’янцева в січні 1766 р. було ап- робовано новий штат роти, аналогічний армійському, платню і нові мундири, які відрізнялися деякими деталями, а передусім колірною гамою як від жолдацьких, так і штатних армійських. За складеною генерал-губернатором Штатною відомістю рота налічувала 154 осіб, в їх числі: капітан, поручик, підпору- чик, прапорщик, сержант старший, 2 молодших сержанта, ка- птенармус, підпрапорщик, фур’єр, 4 капрала, цирульник, 2 ба- рабанщики, флейтист і 136 рядових, а також підлікар18. Караул визначено нести наступним порядком: при Коллегії – 1 унтер- офіцер, 1 єфрейтор, 15 рядових – «у прихожих дверей, в сенях, во время присутствия, у ружья, у арестантов в караулне, у ли- тавр и знамён», біля Суда Генерального – 1 капрал, 1 єфрейтор, 18 рядових – «в суде генеральном, в сенях, у прихожих дверей, во время заседаний, к погребу, где казна хранится, в скарбовой канцелярии, у казни, у щётной комиссии, у ружей»19. Хоча штати, новоутвореної ФР були складені генерал-фельд- маршалом Рум’янцевим загалом на зразок штату фузилерних 115 рот Російського піхотного польового полка, але приписані їй мундири мали строкатість кольорів й деякі елементи, харак- терні більше для Прусської армії. Це можна пояснити тим, що сам П. Рум’янцев був палким шанувальником прусської воєн- ної школи і особисто Фрідріха ІІ. Ф.Ф. Вігель згадував у своїх спогадах, що вітчизняне Рум’янцев поважав мало і жив завжди, оточений німцями20. Для особового складу ФР, за винятком офіцерів, тобто 150 чоловік, Рум’янцевим було приписано на- ступне обмундирування і спорядження: Капелюх поярковий чорний трикутний із загнутими з трьох боків широкими полями-крисами тривершкової ширини, так, що із-за країв не видно було наголовка-тулії, з 3-ма мідними ґудзичками, обшивався по краю піл білою басонною зубчатою тасьмою шириною у 1/2 вершка21, з лівого боку за допомогою ґудзика і петлиці з чорної тасьми кріпився білий тканий бант- кокарда. Прикрашався двома білими шерстяними китицями по кутах та таким самим султанчиком над бантом. Унтер-офіцерам за рахунок власної платні мав нашиватися золотий галун за зраз- ком нитяного. Усі чини і рядові мусили за регламентом того часу за прусським зразком пудрити волосся (перуку), завивати в бук- лі й убирати в косу довжиною до пояса, оплетену чорним опой- ковим ременем, бант якого приходився на комірі каптана22. Каптан23, власне мундир, – зеленого сукна24, з невеликим від- кладним червоним коміром, невеликими червоними круглими зшитими обшлагами (вилогами, відворотами рукавів) та лац- канами (відвороти бортів попереду) червоного приборного су- кна. Каптан приблизно на 2,5 вершка не доходив до колін, був досить тісний, вузький в плечах, щільно облягав фігуру у вер- хній частині, на полах мав розрізи по центру спинки та на бо- кових швах майже до рівня талії; бокові розрізи оформлялися зустрічними складками, за рахунок яких каптан розширювався донизу. Кути піл внизу були постійно відвернуті: попереду – від розхилу і позаду – від розрізу, і скріплені. З-під обшлагів випус- калися на 2 пальці білі полотняні накрохмалені й зібрані у дріб- ні зборки манжети. Підбивався червоною каразією25, а в рукавах і кишенях підшивався товстим полотном (холстом). Однак на 116 відміну від старого жолдацького мундиру та російського армій- ського, на каптан відводилось 28 каптанних ґудзиків замість 25 (нашитих таким чином: по 7 – на лацканах (з яких верхній при- шивався на комірі, а решта – на самому каптані попарно проти прорізаних петель на лацканах), 3 – нижче правого лацкана, по 3 – під великими горизонтальними клапанами прорізних ки- шень, розташованих попереду на полах, і 2 – позаду на ліфі (в стані), з яких, на нашу думку, по 7 могло пришиватися на лац- канах, по 3 – під клапанами кишень, по 2 – позаду на ліфі і під ним на полах, а решта 4 – пришиті за прусським зразком симет- рично під лацканами, по 2 на кожній полі. Проте ґудзики попе- реду каптана носили декоративне значення, а застібався каптан гапличками з петельками, пришитими біля самого краю бортів каптана, в теплий час – тільки на середні з гапликів і петель, а взимку цілком – від шиї до пояса. На лівому плечі нашивався і застібався камзольним ґудзиком білий шерстяний погон-еполет із бахромою на кінці26. Каптан унтер-офіцерів і капралів виріз- нявся золотим галуном27, нашитим у якості рангової відзнаки: на комірі по краю в 1 ряд, а на обшлагах за наступною схемою: капралам – в 1 ряд, фур’єрам, підпрапорщикам і каптенармусам – в 2 ряди, а сержантам – в 3 ряди. Старшему сержанту окрім того мав нашиватися галун щей на обох клапанах каптана по краю «по нижнему как велик». Очевидно вибір мундирного зе- леного і приборного червоного кольорів каптана не випадковий, адже таке саме кольорове поєднання мундирного і приборно- го кольору було традиційним для мундирів усієї російської ре- гулярної піхоти. Можна припустити, що в такий спосіб новий правитель Малоросії намагався підкреслити новий статус ва- ртової команди вже не як надвірної гвардійської служби геть- манського уряду, а урядової служби новоутвореної російської імперської установи. Камзол жовтого сукна (тоді як в російській армії колір кам- зола відповідав приборному кольору каптана) – однобортний з рукавами, з круглими обшлагами і відкладним коміром прибо- рного зеленого сукна. Його шили коротшим за каптан, без фалд, але розрізи зберігались. Підбивався товстим цупким полотном. 117 Мав 16 мідних литих маленьких ґудзиків, з яких 10 пришива- лося по правому борту і по 3 – під клапанами кишень. З-під об- шлагів камзола й каптана випускалися манжети з тонкого поло- тна. Біла полотняна сорочка стягувалась коло шиї шнурком або тасьмою, а її накрохмалена манишка, або жабо (манжети-обо- рки навколо грудного розрізу) випускалася з-під камзола по- переду. У барабанщиків і флейтистів комір, лацкани, обшлаги, кишені і поли, а також усі шви каптана й камзола обшивались білою шерстяною тасьмою (басоном) за армійським зразком. Штани-кюлоти жовтого сукна, підбиті товстим полотном, ши- лися на широкому поясі, стягнутому позаду шнурівкою або та- сьмами, і мали по боках прорізні кишені. Попереду застібалися двома камзольними ґудзиками. Короткі, звужені до розрізаних кінців холоші закривали коліна і застібалися збоку біля колін на 4 камзольних ґудзика кожна, а під коліном стягувались шнур- ком або тасьмою – зав’язками-шліфами, пришитими до низу хо- лош. Для літньої служби приписано мати білі полотняні штани, підбиті товстим полотном, пошиті за зразком суконних. Каптан, камзол і штани підкладали «клеенкой», товстим посконним про- клеєним і лощеним полотном, для надання їм потрібного силу- ету й міцності, а прорізні петлі обкидались гарусом28. Стройовим взуттям служили чорні мазані29 чоботи (у кіль- кості двох пар) – круглоносі, без розтрубів, на низьких підбо- рах. Черевики з штиблетами, наявні в армійській піхоті і Жол- дацькій команді, взагалі не передбачалися. Окрім того, кожний службовець одержував: полотно на сорочку, шерстяні панчохи з носками, які підв’язувалися під штанами вище коліна, шерстя- ні носки й літні полотняні панчохи без носків, а також 1 чорний каламайковий («коломенковой»)30 галстук (шийна хустка) ши- риною до трьох пальців, який пов’язувався на шиї поверх комі- ра сорочки і застібався позаду зав’язками. Довершувала комплект обмундирування армійська суконна зелена «епанча» без рукавів із каразейним підбоєм того ж ко- льору. Вона мала викладений комір-каптур і сягала у довжину нижче литки. Застібалася під шиєю великим мідним пласким ґудзиком. 118 Озброєння, музичні інструменти та амуніція чинам і рядовим за штатами приписувались армійського зразка: Фузія (тільки рядовим) – російська армійського зразка з мідним прибором, з шомполом, багнетом і ременем погонним із червоної юхти31 з мідним пласким ґудзиком; до фузеї – півнагалище (покрівець) з чорної ялової шкіри з трьома мідними пласкими ґудзиками. Сумка патронна без колодки з великою відкидною кришкою – з червоної юхти, мазана і лощена, підшита по середньому ременю зсередини воловою чорною шкірою. До неї кріпилися 2 заліз- ні пряжки для чіпляння перев’язу, а на кришці – велика мідна бляха з викарбованим гербом Малоросії. Перев’яз до суми пле- човий – з ялової «на лосинное дело» (вичиненої під лосину) шкіри32, мав лежати щільно на лівому плечі під погоном. Дода- тково Рум’янцев наказав «построить при роте ис красной юф- теной кожи к фузеям на полки и на кремни чехлики для збе- режения оних, которые кроме стрельбы и не снимать». Шпага (унтер-офіцерам та всім нижчим чинам, 150) з тісачним клин- ком (недовгим, викривленим до низу) і мідним прибором, з чо- рним яловим темляком33, чорними яловими піхвами з мідним прибором (наконечником і гаком). Портупея поясна34 з цільної ялової «на лосинное дело» шкіри шириною 1 1/8 вершка, з пря- жкою мідною, а гачком і петлею залізними. Кінець ременя засті- бався на пришитий проти ефеса шпаги плаский мідний камзо- льний ґудзик. З лівого боку ременя кріпилася біла лопать для шпаги. Барабанщикам: барабани латунні з гербами, чохли-по- крівці до них суконні; перев’язи барабанні з ялових на лосин- ну справу шкір шириною в 2,5 вершка, а довжиною – 2 арш. 6 в., з пряжкою, запряжником і наконечником мідними, а гаком для підвішування барабана – залізним лудженим. Попереду на барабанному перев’язі чіплялася мідна чи шкіряна накладка з отворами для барабанних паличок. Для збереження штанів ба- рабанщики мали носити спеціальний завіс, вироблений з теля- чих шкір з шерстю, пов’язаний по поясу під камзолом та під ко- ліном. Флейтисту – флейта. Фур’єри мали носити для позначення місця стоянки 4-кут- ний значок (прапорець) довжиною у 10 і шириною у 8 вершків 119 з білої шовкової тканини, обшитий по краях кольоровою напів- шовковою стрічкою, з написом усередині золотом або сріблом скороченої назви роти. 35 Кожний з елементів одягу й амуніції, як і раніше, мав чітко встановлений термін служби, описаний в інтендантському та- белі. Зокрема, капелюх, каптан, камзол і суконні штани відпус- калися на 2 роки, чоботи, полотняні штани і білизна – на 1, га- лстук – на 3, опанча – на 4 роки тощо. Ротні офіцери, очевидно, як і раніше, мали забезпечувати себе мундирами з відповідними до армійських відзнаками власним коштом. З вищеподаної характеристики фузилерського мундиру ви- пливає, що дані А.Шафонського стосовно мундиру Фузилерної роти є помилковими. За твердженням історика рота носила ні- мецькі зелені каптани з палевими обшлагами, палеві камзоли і штани. Однак такі дані не знаходять підтвердження в діловод- ній документації36. Натомість особовому складу роти довелося ще до 2-х років за наказом Рум’янцева нести службу в старих зношених жол- дацьких мундирах до виготовлення новозразкових37. Та й фо- рмування роти відбувалося досить повільно, охочих вступати на службу за нових обставин знаходилось небагато, час від часу траплялися навіть випадки дезертирства, адже військовослуж- бовцям, колишнім жолдакам, довелося зіткнутися з незвичним для них армійським дисциплінарним уставом. Так, у регуляр- них звітах до Малоросійської Колегії зазначається: «Дисцип- лина строевая содержится, в карты и кости игры не допускать наблюдается, обучение солдат, молитва и ексерциции бывает, воинской артикул читан». А після сформування роти у повно- му складі, 5 грудня 1767 р. Рум’янцевим був затверджений но- вий порядок несення варти Ротою: При Колегії – 1 унтер-офі- цер, 1 єфрейтор, 15 рядових: «у прихожих дверей, в сенях, во время присутствия, у ружья, у арестантов в караулне, у литавр и знамён»; у Суда Генерального – 1 капрал, 1 єфрейтор, 18 рядо- вих: «в суде генеральном, в сенях, у прихожих дверей, во время заседаний, к погребу, где казна хранится, в скарбовой канцеля- рии, у казни, у щётной комиссии, у ружей»38. 120 Згідно з наказом Рум’янцева від 9 січня 1768 р. канцелярія Малоросійського Скарбу мала до кінця зими пошити чинам і рядовим ФР каптани, камзоли і штани за розробленим ним зра- зком, купуючи сукна і приклад там, де дешевше, а також вико- ристати приклад: ґудзики, холст, каразею тощо, що залишився від Жолдацьких рот. Виготовлені мундири було видано роті 10 квітня 1768 р.39 Встановлений генерал-фельдмаршалом мундир не зазнавав змін на протязі усієї історії Роти. Тканини, шкіра, приклад і деякі готові речі, зокрема капелю- хи, чоботи, волосяні галстуки купувалися та підряджалися як цього разу, так і в наступні строки, з вітчизняних фабрик (сук- на та каразея з Путивльської, Ряшківської й Батуринської фаб- рик), а за необхідності і в Москві (капелюхи та металевий при- бор). КМС постійно зверталася за давнім звичаєм і до практики купівлі матеріалів на місцевих ярмарках та у купців, а також ви- користовувала запаси сукна, ниток, ґудзиків, полотна, залишені у цейхгаузах від жолдацьких рот40. Цікаво відзначити, що зброя й амуніція новосформованої роти були успадковані повністю від колишніх жолдацьких рот через добру збереженість, хоча й дещо відрізнялися від припи- саних Рум’янцевим: патронні сумки з червоної юхти з бляхами із гербом Війська Запорозького (козак з рушницею) при арма- турі і перев’язом з ялової на лосинну справу шкіри шириною в 2 1/8 вершка і довжиною у 2 арш. 5 верш., темляки замість чо- рних ялових були білими із ялової на лосинну справу шкіри, а фузійний погонний ремінь не з червоної юхти, а яловий. Більше того, якщо вірити писемним джерелам, вони залишались всу- переч табельним строкам на озброєнні фузилерів до кінця іс- нування роти. Наявність у Глухівському цейхгаузі залишених від Жолдацьких рот зайвих комплектів зброї і амуніції дозво- ляла заміняти з часом вислужені елементи виряду фузелерів. Так, у серпні 1774 р. фузилерам замінили непридатних 57 фузій і 57 портупей.41 Конструктивних змін зазнали лише деякі еле- менти спорядження. Так, ґудзик на погонних ременях фузій був замінений пряжкою, а на бляхах лядунок і офіцерських знаках змінилась символіка: на лядунках за ордером Рум’янцева від 28 121 лютого 1768 р. мали з’явитися нові знаки (бляхи) з іменним ім- ператорським вензелем, а офіцери в квітні 1768 р. отримали пе- рероблені знаки із зображенням нової емблеми Малоросії, роз- робленої самим Рум’янцевим42. Мундири, як і раніше, виготовлялися глухівськими кравцями, підрядженими канцелярією Малоросійського Скарбу (принай- мні в перші роки), але здебільшого – ротними кравцями. Інко- ли застосовувалися і примусові заходи. Так, у лютому 1778 р. від Глухівського сотенного правління вимагали надати 4 закрій- ника і 20 майстрових, які разом з ротними кравцями мали яко- мога скоріше пошити мундири на Роту43. Слід відзначити таку аналогію: в Російській Армії в другій половині XVIII ст. мунди- ри також шили при полках, силами полкових кравців, і лише в крайньому випадку мундирне виробництво передавалося віль- нонайманим майстрам44. Доводиться констатувати ще раз той негативний факт, що знов, як і у випадку з Жолдацькою командою, далася взна- ки стара «хвороба» відповідальних за систему забезпечення центральних інституцій Гетьманщини. Так, хоча кожен з еле- ментів одягу й амуніції мав встановлений термін служби, через нерозвинуту систему забезпечення, дефіцит бюджету, а також нестачу сукон потрібних кольорів на фабриках (всі вітчизняні фабрики мусили працювати для потреб регулярної армії для ве- дення війни з Туреччиною, в інших місцях уповноваженим осо- бам також не вдавалося знайти довго потрібних сукон, особли- во жовтого, через що часто чинилися зупинки у виготовленні обмундирування), справжній час служіння обмундирування та амуніції нерідко подовжувався, часто до зотління речей. Більш того, барабанщики до кінця існування Роти так і не були забез- печені барабанними перев’язами, а флейтисти – флейтами45. Історія Фузилерної роти завсвідчує, що хоча вона формува- лася президентом Малоросійської Колегії за штатом на зразок піхотних полків Російської Армії, однак зберігала упродовж усього часу свого існування, завдячуючи Рум’янцеву, оригіна- льні однострої, які на знаковому рівні виокремлювали роту з одного боку з-поміж інших родів та видів військ і служб Гетьма- 122 нщини, а з іншого – з-поміж полків Російської Армії. Саме тому історія Фузилерної роти та її однострою заслуговує на те, щоб залишитися на сторінках історії українського війська та війсь- кового костюму. 1. Військовий однострій (мундир, уніформа) – офіційно приписана фо- рма одягу, яка повідомляє приналежність його носія до певної військової одиниці або армії. Комплект предметів військового обмундирування, спо- рядження і знаків розрізнення, встановлених для особового складу зброй- них сил держави. 2. Славутич Є. Однострої гвардійської сторожі гетьмана Кирила Розу- мовського // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. – К., 2004. – Число 11. – Ч. 1. – С. 329 – 358; Його ж. Однострої Надвірної компанійської корогви гетьмана Кирила Розумовського // Історико-геогра- фічні дослідження в Україні. Зб. наук. праць. – К., 2004. – Число 7. – С. 161 – 185. 3. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое опи- сание с кратким географическим и историческим описанием Малыя Рос- сии. – К., 1851. – С. 69. 4. Назва «жолдак» виводиться з польського «żoldak», «żoldat» (пол. «жолд» (нім. sold) – жалування за службу) – піший вільнонайманий сол- дат регулярної служби, що служить за платню. У XVIII ст. за жолдаками залишилася стара, первісна назва, проте вже з іншим семантичним напо- вненням – вартові, сторожі, – можливо, за аналогією з польськими «жи- лдваками» (пол. «жилдвак» – вартовий, караульний), які стояли на варті в королівських палацах. Жолдацька команда знаходилась під відомством генеральних осавулів й хорунжого. Жолдаки зі своїми родинами мешкали спочатку у с. Спасському Кролевецької сотні, а пізніше в с. Жолдаки або Жолдаковки в Конотопській сотні, на березі Сейму, та приїжджали попе- ремінно відбувати службу при урядових установах і гетьманських пала- цах. В жолдацьку службу заборонялося приймати козаків та посполитих. В «Табелях про ранги» малоросійських чинів 30–50-х років номенклату- ра жолдацьких чинів поступалася перед чинами привілейованої козацької, «лицарської», верстви і знаходилась на одному щаблі з іншими т.зв. війсь- ковими служителями (музики, гармаші, ремісники, польові сторожі), що також отримували платню за службу від казни. 123 5. Славутич Є. Однострої гвардійської сторожі... – С. 329 – 330. 6. Там само. – С. 331 – 347; Єремєєв І.С. Герби гетьманів України. – К.: УЦІММ-ПРЕС, 1998. – С. 50. Певна частина правлячих домів ранньомо- дерної Європи одягали свої війська, а передусім надвірні гвардії, у мунди- ри династичних гербових кольорів. Польські коронні гетьмани у XVIII ст. також зазвичай надавали своїй яничарській сторожі мундир кольору лів- рей своїх двірських / Див.: Chamber’s Encyclopedia. – London, 1973. – Vol. 14. – P. 77; Kitowicz J. Opis obyczajow i zwyczajow za panowania Augusta III. – Wyd. drugie. – Petersburg; Mohylew. – 1855. – Т.ІІІ. Kitowicz J. Opis obyczajow i zwyczajow za panowania Augusta III. – Wyd. drugie. – Petersburg; Mohylew. – 1855. – Т.ІІІ. – S. 34. 7. Роки правління К.Розумовського виявилися дуже плідними у війсь- ковій сфері і були означені, зокрема, реформуванням та масштабною уні- фікацією зовнішніх атрибутів військових інститутів Гетьманщини: одно- строїв, озброєння та колективних відзнак, як у козацькому війську, так і в найманих частинах. В результаті реформ військовий однострій набував су- ворої регламентованості, підкреслював приналежність його носія не тіль- ки до військової корпорації, але і визначав його приналежність до певної воїнської служби, спеціальності, як то: козацької, поліцейської, караульної жолдацької, кур’єрської-їздової, військової музики, артилерійських служи- телів. Але, якщо консервативна козацька старшина, залишаючись вірною традиційним шляхетським лицарським ідеалам, намагалася боронити ко- зацьку вольність та традиції й ставала час від часу ініціатором корисних змін, покликаних поліпшити та полегшити службу козаків з практичного боку, то гетьман, прагнучи ствердитися в ролі суверенного правителя євро- пейського кшталту, мріяв «окультурити», європеїзувати українські збройні сили, наслідуючи взірці передових європейських армій. Полем випробу- вання в цьому напрямку стали підзвітні гетьману наймані урядові служби, яких він бажав уподібнити надвірним гвардіям Росії та європейських кра- їн, тобто наблизити їх зовнішній вигляд до європейських стандартів. Його задуму сприяла й та обставина, що відстоявши фінансову самостійність Гетьманщини, гетьман зміг вільно розпоряджатися витратами щодо під- владних йому військових інститутів. 8. Славутич Є. Вказ. праця. – С. 339 – 345. 9. Струкевич О. Кирило Розумовський // Історія України в особах: Ко- заччина. – К.: Україна, 2000. – С. 252; Богданович М. Русская Армия в век 124 Императрицы Екатерины II. – СПб., 1873. – С. 5; Наукова бібліотека Укра- їни ім. В.Вернадського, Інститут рукопису (далі – НБУВ ІР). – Ф.1. – Спр. 70260. – Арк. 30. 10. «Щиблети» (через рос. штиблети від нім. Stiefellette, в свою чергу від італ. stivaletto – півчобот) – частина взуття, яка носилася разом із черевика- ми, виготовлена у вигляді литовищ, краг, які застібалися на обтяжні ґудзи- ки із зовнішнього боку і фіксувались на ногах зав’язками з мідними пряж- ками під коліном і допоміжними штрипками під підошвами. 11. Славутич Є. Вказ. праця. – С. 345 – 349; Центральний державний іс- торичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 11, 64, 77; Там само. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 18515. – Арк. 3; Там само. – Ф. 269. – Спр. 3997. – Арк. 2. 12. Знак офіцерський (горжет) – нагрудна (шийна) прикраса у вигляді невеликого металевого щитка у формі півмісяця, із державною чи полко- вою емблемою. 13. ЦДІАК України. – Ф. 269. – Оп. 1. – Спр. 4002. – Арк. 2, 3; Там само. – Ф. 763. – Оп. 1. – Спр. 316. – Арк. 3; Там само. – Ф.54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 57. 14. Див.: Полное собрание законов Российской империи (Далі – ПСЗРИ) [1-е собрание]. – СПб., 1830. – Т. XLIII. – Ч. І. – С. 30; Висковатов А.В. Ис- торическое описание одежды и вооружения российских войск с рисунка- ми, составленное по высочайшему повелению. – 2-е изд. – СПб., 1899. – Т. 3. – С. 26 – 28; Там само. – Т. 4. – С. 56 – 57; Ульянов И. Регулярная пехота 1698 – 1801: боевая летопись, организация, обмундирование, вооружение, снаряжение. – М.: АСТ, 1995. – С. 147; Летин С. Русский военный мундир XVIII века: Краткий исторический очерк. – М.: АО ПАНАС-АЭРО, 1996. – С. 67. 15. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. – К., 1893. – Т. 2. – С. 224; ЦДІА України. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 20157. – Арк. 2; Там само. – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. 20151. – Арк. 3, 6; Там само. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 2. 16. ЦДІАК України. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 2, 4. 17. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России. – К., 1851. – С. 69. 18. ЦДІАК України. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 7; ПСЗРИ [1-е со- 125 брание]. – СПб., 1830. – Т. 16. – С. 988. 19. ЦДІАК України. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 41. 20. Воспоминания Ф.Ф. Вигеля. – М., 1864. – Ч. 1. – 237 с. – С. 80. 21. Аршин = 16 вершків = 71, 12 см.; вершок = 1 ѕ дюйма = 4,45 см. 22. Висковатов А.В. Историческое описание одежды и вооружения … – Т. 3. – С. 116 – 117. 23. «Німецький» каптан являв собою звичний для Європи тип чоловічо- го одягу, відомий як «жюстокор» – фр. juste au corps (буквально: «точно за формою тіла»). 24. Сукно (від сукання, навіяння нитки) – шерстяна тканина полотня- ного переплетення, що має суцільний ворсовий повстяноподібний застил, який приховує рисунок ткацького плетення, надаючи тканині вид поярку. 25. Каразея (рос.), каразъя (через пол. karazja, голл. karsaai з англ. kersey – груба шерстяна тканина із місцевості Kersey в графстві Суффолк) – ше- рстяна ворсиста тканина саржевого переплетення із грубої шерсті, рідкої розрідженої фактури, з лицем на обидва боки, становить ґатунок грубої са- ржі. Використовувалася на підбій каптанів та опанчей. 26. Погон – наплічний вузький еполет, що на той час служив для розріз- нення полків та утримування ременя на плечі. 27. Галун (позумент) – вузька тасьма, виготовлена із золотих, срібних, мідних чи зі сплава металів високопробних ниток на шерстяній чи шов- ковій основі. Використовувався для обшивки предметів обмундирування й спорядження. 28. Гарус – шерстяний ворсистий шнурок; кручена (сукана) кольорова шерстяна пряжа. 29. Мазаний – по вивороту чи міздрі ваксою для міцності змазаний. 30. Каламайка, коломайка або коломійка (через пол. kalamajka з нім. kalamank, з сер.-лат. calamanсus) – європейська міцна вовняна матерія, іно- ді з домішкою шовку, бавовни та шерсті кози, що має полиск й лице з одно- го боку. Бувала різних кольорів і узорів. В російській мові вона значиться під назвою каламенок або коломенок. 31. Юхта - шкіра бика, вичинена на чистому дьогті. 32. Шкіра, вичинена ворванню під лосину, отримує блідо-жовтий лосин- ний колір. 33. Темляк – ремінна чи басонна петля з китицею на прикінці. Пов’язу- вався на ефесі холодної зброї. 126 34. Портупея (від фр. porte-eppe), малорос. «притупея» – система реме- нів для носіння січної зброї. Складається з ременя і двох пасків або лопаті для кріплення зброї. 35. ЦДІАК України. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 8 – 10, 99; ПСЗРИ [1-е собрание]. – СПб., 1830. – Т. XVI. – С. 982 – 983, 989 – 991; Т. XLIII. – Ч. І. – С. 169; Глинка В.М. Русский военный костюм XVIII – начала XIX века: Альбом. – Л.: Художник РСФСР, 1988. – С. 32, 35; Висковатов А.В. Указ. соч. – Т.3. – С. 35, 100 – 101; Т. 4. – С. 50 – 54, 59, рис. 494, 496, 507; Леонов О., Ульянов И. Регулярная пехота 1698 – 1801... – С. 145, 147. 36. Шафонский А. Черниговского наместничества... – С. 69. 37. ЦДІАК України. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 4, 11, 19. 38. Там само. – Арк. 37, 41. 39. Там само. – Спр. 3193. – Арк.1; Спр. 817. – Арк. 47. 40. Там само. – Арк. 50, 52–53, 55, 57–58, 60–62, 69, 125–126. 41. Там само. – Спр. 3193. – Арк. 1; Спр. 817. – Арк. 4, 19, 45, 61, 76–77, 136–137; Спр. 8556. – Арк. 2, 4. 42. Там само – Арк. 11; Ф. 763. – Оп. 1. – Спр. 316. – Арк. 1–5. 43. Там само. – Спр. 817. – Арк. 122. 44. Карпущенко С. Армейские будни: казарма, каша, казна, кафтан // Быт русской армии XVIII – начала XX века. – М.: Воениздат, 1999. – С. 140 – 141. 45. ЦДІАК України. – Ф. 54. – Оп. 3. – Спр. 817. – Арк. 45, 70, 72 – 74, 91, 92, 103, 105 – 106, 121, 136 – 137. Eugene Slavutich FUSILIER COMPANY – GOVERNMENT MILITARY GUARD IN HETMANATE (COSSACK STATE): HISTORY, ORGANIZATION, UNIFORMS (1765 – 1781) The author for the first time in domestic historiography made a try to study a history and uniforms of the Fusilier company – military guard corps under supreme government establishments in Left-bank Ukraine in 1766 – 1781.

Ähnliche Einträge