Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя
Метою даної статті є: на фоні загальної еволюції релігійних уявлень східних слов’ян дослідити нововведення, які були обумовлені контактами слов’ян з племенами Степу в період раннього середньовіччя, розглянути цю проблему в контексті етногенези слов’янського населення Дніпровського Лівобережжя....
Збережено в:
Дата: | 2010 |
---|---|
Автор: | |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2010
|
Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
Теми: | |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54591 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Цитувати: | Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя / В.М. Скіба // Культура народов Причерноморья. — 2010. — № 196, Т. 1. — С. 62-65. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-54591 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-545912014-02-04T03:18:02Z Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя Скіба, В.М. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Метою даної статті є: на фоні загальної еволюції релігійних уявлень східних слов’ян дослідити нововведення, які були обумовлені контактами слов’ян з племенами Степу в період раннього середньовіччя, розглянути цю проблему в контексті етногенези слов’янського населення Дніпровського Лівобережжя. 2010 Article Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя / В.М. Скіба // Культура народов Причерноморья. — 2010. — № 196, Т. 1. — С. 62-65. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54591 94(477):299.18«07/09» uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Скіба, В.М. Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя Культура народов Причерноморья |
description |
Метою даної статті є: на фоні загальної еволюції релігійних уявлень східних слов’ян дослідити нововведення, які були обумовлені контактами слов’ян з племенами Степу в період раннього середньовіччя, розглянути цю проблему в контексті етногенези слов’янського населення Дніпровського Лівобережжя. |
format |
Article |
author |
Скіба, В.М. |
author_facet |
Скіба, В.М. |
author_sort |
Скіба, В.М. |
title |
Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя |
title_short |
Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя |
title_full |
Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя |
title_fullStr |
Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя |
title_full_unstemmed |
Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя |
title_sort |
зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя |
publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
publishDate |
2010 |
topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54591 |
citation_txt |
Зміни у світогляді й релігії східних слов’ян під впливом племен степу в період раннього середньовіччя / В.М. Скіба // Культура народов Причерноморья. — 2010. — № 196, Т. 1. — С. 62-65. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
series |
Культура народов Причерноморья |
work_keys_str_mv |
AT skíbavm zmíniusvítoglâdíjrelígííshídnihslovânpídvplivomplemenstepuvperíodrannʹogoserednʹovíččâ |
first_indexed |
2025-07-05T05:55:05Z |
last_indexed |
2025-07-05T05:55:05Z |
_version_ |
1836785237485420544 |
fulltext |
Скіба В.М.
ЗМІНИ У СВІТОГЛЯДІ Й РЕЛІГІЇ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН ПІД ВПЛИВОМ ПЛЕМЕН СТЕПУ
В ПЕРІОД РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
62
Скіба В.М. УДК 94(477):299.18«07/09»
ЗМІНИ У СВІТОГЛЯДІ Й РЕЛІГІЇ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН ПІД ВПЛИВОМ
ПЛЕМЕН СТЕПУ В ПЕРІОД РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Актуальність дослідження витоків української культури, фундаментом якої виступають давні
дохристиянські вірування, полягає в тому, що це відкриває перспективу глибшого осягнення місця духовної
парадигми української нації у загальній спільноті індоєвропейських народів.
Інтерес до вивчення питання східнослов’янського язичництва виник наприкінці XVIIІ століття. Саме в
цей період вдалося подолати створений Християнською церквою стереотип негативного ставлення до
язичництва. Одним із перших, хто намагався узагальнити релігійні, а точніше міфологічні погляди слов’ян,
був історик і фольклорист О. М. Афанасьєв [1]. У середині ХІХ століття у вивчені слов’янського
язичництва сформувалась так звана «міфологічна школа». Цей науковий напрямок спирався на уявлення
про те, що в основу багатьох фольклорних сюжетів покладено стародавні дохристиянські міфи-сказання.
Представники «міфологічної школи» О. О. Потебня [2], М. І. Костомаров [3], І. І. Срезневський [4] провели
кропітку роботу з виявлення, впорядкування та публікації писемних та етнографічних джерел, вивчення
пережитків слов’янського язичництва в народних обрядах, звичаях. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття
дослідження цього питання продовжили вчені-позитивісти Є. В. Анічков [5], Д. М. Анучін [6],
М. М. Гальковський [7; 8]. Їх дослідження спирались на нову методологію вивчення даної проблеми,
поєднуючи в собі аналіз письмових, філологічних, археологічних та етнографічних джерел.
В радянський період до проблем історії релігії давніх слов’ян звертались зокрема Д. К. Зеленін [9],
Б. О. Рибаков [10], С. О. Токарев [11], лінгвісти В. В. Іванов, В. М. Топоров [12]. Концепція дослідження
слов’янського язичництва у працях радянських вчених ґрунтувалась на формаційному підході до
історичного розвитку людського суспільства. Вони значно збагатили історіографічну базу дослідження
слов’янського язичництва, піддали критичному аналізу символіку багатьох персонажів слов’янської
міфології.
У пострадянський період в Україні і в інших східнослов’янських державах значно зросла цікавість до
духовної культури слов’ян. В основу досліджень сучасних вчених покладено цивілізаційній підхід, згідно з
яким язичницькі вірування розглядаються в межах давньослов’янської цивілізації, тісно пов’язаної з
сусідніми аналогічними культурними спільностями. Проблема міфологічних, релігійних уявлень слов’ян
була проаналізована, зокрема, у працях українських вчених В. М. Зубаря [13], О. П. Моці [14], В. М. Рички
[15], Ю. Г. Писаренка [16], М. М. Козлова [17]. Світосприйняття давньослов’янських племен та їхні
релігійні уявлення розглянуто у працях сучасних російських дослідників Д. А. Гаврилова, С. Є. Єрмакова
[18; 19], В. Я. Петрухіна [20].
Однак дослідникам так й не вдалося відтворити єдину картину загальнослов’янської релігії. Скоріш за
все, не маючи політичної, економічної єдності, давньослов’янські племена мали свої культи, окремі об’єкти
шанування. Але багато ознак було схожим у різних племен. Ми, власне, стикаємось із труднощами,
пов’язаними з тим, що слов’янські міфологічні тексти не збереглися: релігійно-міфологічна цілісність
язичництва була зруйнована за доби християнізації слов’ян. Реконструкція основних елементів слов’янської
міфології можлива лише на базі вторинних письмових, фольклорних та речових джерел.
Метою даної статті є: на фоні загальної еволюції релігійних уявлень східних слов’ян дослідити
нововведення, які були обумовлені контактами слов’ян з племенами Степу в період раннього
середньовіччя, розглянути цю проблему в контексті етногенези слов’янського населення Дніпровського
Лівобережжя.
Якщо розглядати еволюцію релігійних уявлень слов’ян як одну з ознак етногенези, безцінними
виступають праці Л. Гумільова [Зокрема: 21]. Він чітко визначив процес етногенези так: «Кожний етнос має
свою особисту внутрішню структуру й свій неповторний стереотип поведінки. Іноді структура і стереотип
поведінки змінюються від покоління до покоління» [21, с. 88]. Що таке етнос? Це стійкий колектив людей,
який протиставляє себе всім іншим подібним колективам і відрізняється своєрідним стереотипом
поведінки, що закономірно змінюється у історичному часі [21, с. 135]. Саме релігійні уявлення та пов’язані
з ними стереотипи поведінки (традиції, обряди тощо) дозволяють чітко простежити процес етногенези, а
також зміни, які відбулися у світогляді слов’ян та чинники, що обумовили ці зміни.
Зміни стереотипу поведінки можна простежити у зміні погребальної традиції у слов’ян Дніпровського
Лівобережжя на межі VIІ – VIII століть. Зміна ґрунтових могильників курганними відбувається майже
одночасно на всьому ареалі розселення східних слов’ян, і насамперед – тих археологічних культур, які
пов’язують з антами [14, с. 53 – 54]. Ще однією ознакою змін є інгумація. Хоча деякий час кремація
існувала одночасно з трупоположенням. Зміну поховальної традиції багато дослідників пов’язують з
розповсюдженням християнства серед східнослов’янських племен. Проте матеріали досліджень
поховальних комплексів Дніпровського Лівобережжя спростовують це твердження. По-перше, хронологічні
межи розповсюдження християнських уявлень не співпадають з появою нової поховальної традиції.
По-друге, це недотримання християнських канонів, а саме наявність інвентарю, курганні насипи тощо.
Аналізуючи поховальні комплекси, можна припустити, що в процесі слов’яно-іранської взаємодії, яка мала
місце у VII – IX століттях, в антів розповсюджується обряд трупоположення. Еволюція погребальної
обрядовості і форми погребального обряду у східних слов’ян свідчать про суттєві зміни в пізнанні світу.
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
63
Поховальний обряд відноситься до етнічних явищ, його зміни не мають перерв та різких стрибків, якщо не
пов’язані з міграцією. Нова обрядовість розповсюджується у слов’янському середовищі разом з
проникненням іранських релігійних уявлень.
Релігійні уявлення мають особливе значення у визначенні процесів етногенези. Релігія в період, що
досліджувався є цементуючою ланкою будь-якого етносу. Нове світосприйняття спочатку засвоюється на
рівні верхівки (підтверджень в історії багато: реформа Обадії в Хазарії, хрещення Ольги та її оточення,
релігійна реформа Володимира), а згодом стає стереотипом поведінки, залучаючи до цього маси.
Релігія східних слов’ян, яка формувалась у межах внутрішнього розвитку слов’янської культури, в
більш пізніший період (а саме за доби раннього середньовіччя) зазнала цілий ряд вагомих змін, в яких
можна побачити наслідки знайомства з більш розвиненими релігіями. По-перше, це знайомство з греко-
римською цивілізацією. Через цей культурний потік слов’яни знайомились з християнським ученням.
По-друге, за визначенням Б. Кузнєцова, слов’яни дохристиянської доби мали ще один, більш давній
потужний потік культури, який зв’язував слов’янські степи з Азією через посередництво іранських племен
[22, с. 151 – 152]. Іранська топоніміка виступає одним з перших культурних елементів у районах тісного
контакту східних слов’ян з іраномовними племенами західної периферії Хазарського каганату. На думку
В. В. Седова, основним населенням південноруських степів й частково лісостепу Східної Європи,
починаючи з другої чверті І тис. до н.е., були іраномовні племена, а найбільш пізні іранські елементи на
території лісостепу Східної Європи були пов’язані з перебуванням аланських племен [23, с. 52]. Релігією
іранців у цей час був мітраїзм.
Через цій культурний потік східні слов’яни стали сприймати деякі риси східних релігійних уявлень.
Саме спілкування з племенами Хазарського каганату призвело до розповсюдження серед слов’янського
населення дуалістичних міфів про створення Всесвіту. Скоріш за все, мітраїзм міг прийти до слов’ян від
племен північно-західної периферії Хазарського каганату шляхом проповіді. Дуалізм у тюркських племен
на цей час вже мало відповідав першоджерелу – давньоіранським уявленням про боротьбу Добра і Зла.
Розглядаючи міфологічні уявлення слов’ян щодо дуалістичного творення Світу, треба враховувати, що ці
міфи фіксувались у християнські часи. Саме з цих причин «творцям Світу» було присвоєно іноді статус
християнських персонажів – Бога та Сатани (диявола, чорта), які несли достатньо чітко визначену
морально-етичну оцінку у вигляді: добрий – злий, правильний – неправильний. У дохристиянські часи
Боги-творці не несли на собі такого морально-етнічного навантаження. Тому Боги-творці у слов’ян
утілювали хаос і порядок, небезпеку і добробут, смерть і життя – але не добро і зло в їх прямому розумінні.
На думку І. Вовк, сонячна релігія – це остання стадія східнослов’янського язичництва [24, с. 79].
Підтвердженням цьому виступає текст арабського середньовічного історика, географа та мандрівника Х ст.
ал-Мас’уді, який поділяє слов’ян за релігійними уявленнями «Слов’яни поділяються на багато народів;
деякі з них суть Християне, поміж ними знаходяться також язичники, також ті, що поклоняються сонцю»
[25, с. 126]. Скоріш за все ця сонячна релігія посилила протидію «добрий бог – злий бог». Тому північно-
іранське duzh-baga-daeva посіяло на слов’янському ґрунті dъžh-bogь-divъ (Даждьбог і Див).
Частина спадщини уявлень іранських дуалістів була сприйнята слов’янами й стала новим типом
релігійного прояву. Дуалістичні міфи про створення світу визнають участь в акті створення двох
протилежних взаємодоповнюючих сил. Як правило, ці пари побудовані на протилежних поняттях: чорне-
біле, світло-темрява, небо-земля тощо. Слов’яни мали дві категорії божеств: перша втілювала сили
природи, друга – душі пращурів. Перші були милостиві, другі – жахливі та шкідливі. Слов’янські боги
першої і другої категорій не боролися між собою, а існували неначе паралельно. Боролись інші: Білобог і
Чорнобог. Саме в них Л. Гумільов убачав аналогів тібетських божеств релігії бон – східного варіанту
мітраїзму [26, с. 234]. Процес створення світу і людини представлений у цих міфах як результат боротьби-
співпраці небесного («білого») і підземного («чорного») богів. У слов’ян часто повторюється легенда, що
«диявол» «ізрив» створену небесним божеством землю. Схожі уявлення існували й у болгар. Їх було
уславлено у «Сказанні про озеро Тивердіадське» [27, с. 94]. Давність цієї язичницької легенди
підтверджується епітетом підземного «бога»: чорт – «той, що риє». Однак серед багатої кількості богів, які
за уявленнями слов’ян втілюють сили природи й соціальних відносин, є один Бог на небі який керує
іншими. На думку Б. Кузнєцова, ця концепція цілком відповідає іранського маздаїзму [22, с. 152]. Велике
шарування у світосприйнятті свідчить про компліментарність іраномовного і слов’янського населення, що є
одним з необхідних умов зародження нового етносу.
Нововведення, пов’язані з контактами слов’ян і племен Степу, торкнулись і пантеону слов’янських
богів. Перш за все розглянемо Хорса. Єдине джерело, яке проливає світло на природу цього бога, це згадка
Хорса у «Слові о полку Ігоревім» [28, с. 49]. В Хорсі можна розгледіти Бога сонця. Вже перші вітчизняні
дослідники у ХІХ столітті побачили в Хорсі бога Сонця, проте справедливо визнали цей теонім
неслов'янським за походженням і зближували його з перською назвою Сонця (персидське xcorsed/xcursed).
Їх роботи заклали наукові основи теорії, яка нині панує в світовій історіографії, за якою Хорс розумівся
саме як Бога Сонця, а його ім’я пояснюється від назви Сонця у деяких іранських народів.
Проте існує альтернативна іранська гіпотеза пояснення імені Хорса – теонім зводиться до осетинського
xorz, xwarz «хороший, добрий». Ім’я цього Бога ототожнюють з основою слова «хоро», «коло», яка в
слов’янських мовах пов’язана з поняттям кола (хоровод, колесо). Той же корінь в слові «хоробрий».
У Болгарії до цього часу танцюють танець «хоро». Ці паралелі дозволяють припустити, що Хорс, можливо,
був запозичений слов’янами із іранської міфології (персидський Хуршет – божественне сіяюче сонце) [29,
с. 20]. Д. Гаврилов відмічає, що Хорс тяжіє до степової та лісо-степової зони східних слов’ян [19, с. 78].
Скіба В.М.
ЗМІНИ У СВІТОГЛЯДІ Й РЕЛІГІЇ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН ПІД ВПЛИВОМ ПЛЕМЕН СТЕПУ
В ПЕРІОД РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
64
В. В. Іванов і В. Н. Топоров визнали в Хорсі солярне божество іранського походження, не виключаючи,
втім, тюркського посередництва при його передачі східним слов'янам. З другої половини 1980-х років
В. Н. Топоров розвивав точку зору, згідно з якою Київ був створений як західний прикордонний форпост
Хазарії вазіром (першим міністром) правителів каганату, який носив ім'я Куйа. Тут розташовувався
гарнізон, що складався з воїнів гвардії хазара хорезмійського (у мовному плані – східноіранського)
походження, що вшановували бога Сонця Хорса, а також Семаргла, які були "чужими" для місцевого
східнослов'янського населення [12, с. 25 – 26]. Достатньо обґрунтовані висновки щодо походження Хорса і
Семаргла зробив М. О. Васильєв [30]. Але він заперечує, що ці боги були «чужими» для слов’ян. Те ж саме
стосується і Стрибога. Це божество також згадується в «Слові о полку Ігоревім». У давніх слов’ян слово
«стри» означало «старший». Якщо провести паралель з іранським богом Срибайя, можна припустити що
Стрибог посідав місце Небесного Отця. Згадування ж язичницьких божеств Хорса і Стрибога явно
пов’язано зі Сходом.
Отже, можна говорити не просто про скіфо-сармато-аланські коріння Хорса (і, найімовірніше,
Семаргла), але конкретно про його сармато-аланське джерело. Провідне місце культу «Сонце-цар» у
віруваннях сармато-аланської галузі східних іранців зумовило його становище у східнослов'янському
язичестві як одного з найбільш високошанованих божеств, Бога «великого», згідно зі «Словом о полку
Ігоревім».
Цілком очевидно, що це історичне явище торкнулось лише частини слов’янського світу, а саме слов’ян
Дніпровського Лівобережжя. Цікаво, що в пантеоні західнослов’янських богів божества Семаргл і Хорс не
зустрічаються.
Однак, треба зауважити, що Хорс і Семарг не були запозичені у прямому сенсі. Слов’янство не сліпо
копіювало і бездумно запозичувало чужі впливи, воно приміряло їх до своїх культурних традицій,
світосприйняття, до свого народного досвіду, що йшов з глибокої давнини.
Виходячи з вищевикладеного можна твердити, що нововведення у світогляді й релігії східних слов’ян
були обумовлені двома факторами. В першу чергу це стосується розвитку матеріальної культури слов’ян.
Сюжети міфів незмінно відповідають матеріальним умовам життя народів і рівню їхнього розвитку [11, с.
582]. Життя слов’ян, які осідали на землях Лівобережжя, ставало все більш стабільним. У міфологію,
пов’язану з циклом оповідей про феномени природних явищ і суспільного життя, вливаються міфи про
цілісну концепцію Всесвіту. Саме в цей час, оселяючись на постійних місцях, стаючи осілими землеробами,
слов’яни стали протиставляти себе кочовому способу життя, усвідомлюючи антитезу «ми – вони». Для
позначення кочового побуту в слов’ян з’являється прикметник «дикий». Другий фактор – це контакти з
іноетнічними сусідами, а конкретно – з племенами Степу. Слов’яни і племена північно-західної периферії
Хозарського каганату в міжріччі Дніпра і Дону органічно вписалися в екологічні ландшафти. Це сусідство
сприяло взаємовигідним стосункам для обох сторін.
Таким чином, етнокультурна ситуація, що склалась на Дніпровському Лівобережжі у VII – VIII ст., а
саме – тісні контакти слов’ян з іраномовними аланами та тюркомовними болгарами, призвела до
нововведень у світосприйнятті й релігії слов’янського населення. Синхронність етногенетичних процесів,
на думку Л. М. Гумільова, стала причиною паралелізму в явищах духовного життя [21, с. 233].
Ці нововведення, поряд з укріпленням княжої влади при Володимирі, сприяли укріпленню язичницької
релігії слов’янського населення.
Джерела та література:
1. Афанасьев А. Н. Мифология Древней Руси / А. Н. Афанасьев. – М. : ЭКСМО, 2006. – 608 с. : ил.
2. Потебня А. А. О мифическом значении некоторых поверий и обрядов / А. А. Потебня // Чтения в
императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1865 года :
кн. 2. – М., 1865. – 311 с.
3. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров. – К. : Либідь, 1994. – 310 с.
4. Срезневский И. И. Взгляд на памятники украинской народной словесности / И. И. Срезневский // Уч.
зап. Моск. ун-та. – 1834. – Ч. VI. – С. 134-150.
5. Аничков Е. В. Язычество и древняя Русь / Е. В. Аничков. – СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича, 1914. – 341 с.
6. Анучин Д. Н. Сани, ладья и кони как принадлежности похоронного обряда / Д. Н. Анучин // Древности.
Труды Императорского Московского археологического общества / под ред. В. К. Трутовского. – 1890. –
Т. 14. – С. 81-226.
7. Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси : Древнерусские слова и
поучения, направленные против остатков язычества в народе : т. 2 / Н. М. Гальковский. – М. : Печ.
А. И. Снегиревой, 1913. – 316 c.
8. Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси : т. 1 /
Н. М. Гальковский. – Харьков : Епархиальная тип., 1916. – 388 с.
9. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография / Д. К. Зеленин. – М. : Наука, 1991. – 511 с.
10. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян / Б. А. Рыбаков. – М. : Наука, 1994. – 608 с.
11. Токарев С. А. Ранние формы религии / С. А. Токарев. – М. : Политиздат, 1990. – 622 с. : ил.
12. Топоров В. Н. Работники одиннадцатого часа. «Слово о законе и благодати» и древнерусская
реальность / В. Н. Топоров // Russian Literature. – 1988. – Vol. XXIV. – Р. 25-26.
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
65
13. Зубарь В. М. От язычества к христианству. Начальный этап проникновения и утверждения
христианства на юге Украины (вторая половина III - первая половина VI в.) / В. М. Зубарь,
А. М. Хворостяный. – К. : Ин-т археологии НАН Украины, 2000. – 179 с.
14. Моця А. П. Погребальные памятники южнорусских земель IX-XIII вв. / А. П. Моця. – К. : Наукова
думка, 1990. – 288 с.
15. Моця О. П. Київська Русь : Від язичництва до християнства. / О. П. Моця, В. М. Ричка. – К. : Глобус,
1996. – 222 с.
16. Писаренко Ю. Г. Велес-Волос в язичницькому світогляді давньої Русі : автореф. дис. … канд. іст. наук :
07.00.04 / Ю. Г. Писаренко; Ін-т археології. – К., 1997. – 166 c.
17. Козлов М. М. Вплив кочових племен Причорномор’я та Приазов’я на релігійний світогляд українців та
билинний епос / М. М. Козлов // Україна : вчора, сьогодні, завтра : зб. наук. праць. – К. : Вид-во Ін-ту
політичних та етнонац. досліджень НАН України, 1999. – С. 11-17.
18. Ермаков C. Э. Ключи к исконному мировоззрению славян. Архетипы мифологического мышления /
С. Э. Ермаков, Д. А. Гаврилов. – М. : Ганга, 2010. – 256 с. : ил.
19. Гаврилов Д. А. Боги славянского и русского язычества. Общие представления / Д. А. Гаврилов,
С. Э. Ермаков. – М. : Ганга, 2009. – 288 с.
20. Петрухин В. Я. Начало этнокультурной истории Руси ІХ-ХІ веков / В. Я. Петрухин. – М. : Гнозис, 1995.
– 320 с.
21. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли / Л. Н. Гумилев. – М. : Айрис-пресс, 2004. – 560 с. : ил.
22. Кузнецов Б. И. Древний Иран и Тибет. История религии бон / Б. И. Кузнецов. – СПб. : Евразия, 1998. –
352 с.
23. Седов В. В. Балто-иранский контакт в Днепровском левобережье / В. В. Седов // Советская археология.
– 1965. – № 4. – С. 52-63.
24. Вовк І. Функциональна структура язичницького пантеону / І. Вовк // Історія релігій в Україні : тези
повідомлень Міжнар. V круглого столу (Львів, 3-5 травня 1995 року)]. – К., 1995. – Т. 1. – С. 79-82.
25. Гаркави А. Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца
X века по Р.Х.) / А. Я. Гаркави. – СПб. : Тип. Ак. Наук, 1870. – 308 с.
26. Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь / Л. Н. Гумилев. – М. : Эксмо, 2007. – 864 с.
27. Алексеев С. В. Славянская Европа VII-VIII вв. / С. В. Алексеев. – М. : Вече, 2007. – 480 с.
28. Слово о полку Ігоревім / упоряд., підг. давньорус. тексту Л. Є. Махновця. – К., 1983.
29. Путилов Б. Н. Славянский мир в лицах : Боги, герои, люди / Б. Н. Путилов. – СПб. : Изд-кий дом
«Азбука-классика», 2008. – 368 с. : ил.
30. Васильев М. А. Язычество восточных славян накануне крещения Руси : Религиозно-мифологическое
взаимодействие с иранским миром. Религиозная реформа князя Владимира / М. А. Васильев. – М. :
Индрик, 1999. – 328 с.
Соколовська Г.М. УДК 908.93/99
ВНЕСОК НІМЕЦЬКОЇ ГРОМАДИ У РОЗВИТОК ОДЕСИ
Метою запропонованого дослідження є вивчення історії діяльності німців на півдні України і, зокрема,
в Одесі. Предметом розгляду даної статті є не стільки господарська діяльність німецької громади, скільки
культурницька і благодійна.
Окремо історія німців на Півдні України розглядалися лише в праці Плеської – Зебольт Є.Г. [8].
Благодійна робота німців у ХІХ ст. висвітлюються в монографії Гребцової І.С. та Гребцова В.В. у розділі,
присвяченім національним благочинним товариствам Одещини [2]. Деякі факти з життя німців на півдні
України надаються в етнографічному нарисі Кушніра В.Г. [5]. Новизна дослідження - в узагальненні
свідоцтв про життя та діяльність німців у південному регіоні, зокрема їх внесок в духовний розвиток Одеси.
Перші поселення німців в Україні датовано 1787р. Активне переселення німців з Прусії, Вітембергії,
Саксонії, Швабії та інших частин Німеччини почалося на початку ХІХ ст. У 1800р. створено Контору
опікунства Новоросійських іноземних поселенців. Від них вимагали тільки наявність майна або суму у 300
гульденів та своєрідну характеристику – свідоцтво магістра, яке підтверджує добре ім’я переселенця.
На німецьких колоністів російський уряд покладав великі надії. Планувалося, що саме німці стануть
надійною опорою царизму в боротьбі з селянським рухом України. Тому, порівняно з іншими колоністами,
німці отримали більше привілеїв. Зокрема, це були великі земельні ділянки, солідні кошти для організації
господарської діяльності, звільнення на 50 років від податків і назавжди від рекрутчини.
Кількість німецьких колоній швидко зростала не тільки у Катеринославській та Таврійській, а й в
Херсонській губернії, а також у Бессарабії. Уряд намагався розселити німців поблизу портових міст, щоб
сприяти ще й збутові продукції колоністів. 1803р. на землях В.Потоцького, що їх викупив на гроші уряду
герцог Рішельє, виникають німецькі поселення Великий та Малий Лібенталь, Йозефсталь, Люсдорф. За 6
місяців 1804р. у степу засновується 50 колоній – у басейнах річок Кучургану, Південного Бугу. Виникає
потреба в утворенні відповідних адміністративних округів: Саратський з поселеннями Гнаденталь,
Ліхтенталь; Лібентальський із центром в Грос-Лібенталі; Кучурганський – з поселеннями Зельц, Баден,
Страсбург, Мангейм, Ельзас та інші.
|