Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського
У статті розглядається внесок видатного історика О. М. Лазаревського в дослідження діяльності генерал-губернатора і прези дента Малоруської колегії П. А. Рум’янцева з реформування Лівобережної України з метою ліквідації особливостей її полі тич ного, адміністративного і культурного розвитку та інк...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Назва видання: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54664 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського / Н. Герасименко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 342-353. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-54664 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-546642014-02-04T03:19:05Z Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського Герасименко, Н. Проблемна історіографія У статті розглядається внесок видатного історика О. М. Лазаревського в дослідження діяльності генерал-губернатора і прези дента Малоруської колегії П. А. Рум’янцева з реформування Лівобережної України з метою ліквідації особливостей її полі тич ного, адміністративного і культурного розвитку та інкорпо рації її території до складу Російської імперії. The article shows the contribution of the eminent historian O.M. Lazarevskyi to studing the activity of the general-governor and the president of the «Malorosiyska» board P.A. Rumyantsev on the reformation of the Left-bank Ukraine for the purpose of eliminating the peculiarities of its political, administrative and cultural development and incorporating its territory into the Russian Empire’s structure. 2010 Article Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського / Н. Герасименко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 342-353. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54664 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблемна історіографія Проблемна історіографія |
| spellingShingle |
Проблемна історіографія Проблемна історіографія Герасименко, Н. Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського Історіографічні дослідження в Україні |
| description |
У статті розглядається внесок видатного історика О. М. Лазаревського в дослідження діяльності генерал-губернатора і прези дента Малоруської колегії П. А. Рум’янцева з реформування Лівобережної України з метою ліквідації особливостей її полі тич ного, адміністративного і культурного розвитку та інкорпо рації її території до складу Російської
імперії. |
| format |
Article |
| author |
Герасименко, Н. |
| author_facet |
Герасименко, Н. |
| author_sort |
Герасименко, Н. |
| title |
Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського |
| title_short |
Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського |
| title_full |
Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського |
| title_fullStr |
Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського |
| title_full_unstemmed |
Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського |
| title_sort |
діяльність п. о. рум’янцева на лівобережній україні у висвітленні о. м. лазаревського |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Проблемна історіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54664 |
| citation_txt |
Діяльність П. О. Рум’янцева на Лівобережній Україні у висвітленні О. М. Лазаревського / Н. Герасименко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 342-353. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT gerasimenkon díâlʹnístʹporumâncevanalívoberežníjukraíníuvisvítlenníomlazarevsʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-05T05:57:51Z |
| last_indexed |
2025-07-05T05:57:51Z |
| _version_ |
1836785411417964544 |
| fulltext |
Неля Герасименко
ДІЯЛЬНІСТЬ П. О. РУМ’ЯНЦЕВА
В ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ
У ВИСВІТЛЕННІ О. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
У 1764 р. в Лівобережній Україні, яка як автономія входила до
складу Російської імперії і мала офіційну назву Малоросія,
імператриця Катерина ІІ ліквідувала гетьманство, започатку вав -
ши процес знищення особливостей її політичного, адміністра -
тивного і культурного розвитку. З цією метою вона призначила
для управління Лівобережною Україною відомого російського
полководця П. О. Рум’янцева.
За 25 років його діяльності Лівобережна Україна без будь-яких
видимих потрясінь була інкорпорована до складу Російсь кої
імперії. Такий успіх політики російського уряду в Україні був
за без печений умілою адміністративною діяльністю П. О. Рум’ян -
цева — Президента Малоросійської колегії і генерал-губерна -
тора краю.
Одним з перших дослідження діяльності П. О. Рум’янцева в
Лі вобережній Україні започаткував відомий історик, археограф і
архівіст О. М. Лазаревський1. У 1866 р. у передмові до праці «Обо-
з рение Румянцевской описи Малороссии» він проаналі зу вав орга -
ні заційну діяльність генерал-губернатора при підготовці і про ве -
денні опису, постановку ним мети і завдань та дав йому оцінку2.
Діяльність генерал-губернатора Малоросії П. О. Рум’янцева
і надалі привертала увагу О.М. Лазаревського. Вчений збирав
матеріали про нього протягом всього життя і не маючи часу
підготувати дослідження через свою зайнятість по службі у
Київському окружному суді і Київській судовій палаті, намагався
привернути увагу вчених до цієї історичної постаті. У 1887 р. у
листі до відомого історика-аматора Г. Милорадовича він писав:
«…когда и кто напишет книгу о Румянцеве? Я бы отдал тому все
собранные мною матеріалы на обработку которыхъ времени
нетъ и не будетъ»3.
342
Незважаючи на зайнятість по службі, вчений опублікував у
1888 р. розпорядження П. О. Рум’янцева по управлінню Ліво -
бережною Україною, видані у 1779 р., а у 1889 р. побачила світ
стаття О. М. Лазаревського про учителя майбутнього генерал-
губернатора краю, яким, за даними Олександра Матвійовича був
Тимофій Сенютович — племінник відомого печерського архі -
мандрита Іоанникія Сенютовича (1715–1729)4.
Відсутність ґрунтовного дослідження діяльності П. О. Рум’ян -
цева, який відіграв важливу роль в переломний момент укра -
їнської історії змусила вченого звернутися до цієї проблеми
напередодні відзначення століття від дня смерті П. О. Рум’янцева.
У березні 1895 р. він опублікував у журналі «Киевская старина»
матеріали до біографії президента Малоросійської колегії і
генерал-губернатора краю5.
У передмові до публікації він відзначив, що військова діяль -
ність П. О. Рум’янцева привертала увагу дослідників. Проте
відомостей про управління ним Малоросією після ліквідації
гетьманства дуже мало. Крім того, вчений вважав, що архів
генерал-губернатора, ймовірно, загинув. Лише деякі документи
з його архіву були передані О. М. Лазаревському. Проте через
нерозбірливий почерк П. О. Рум’янцева вчений не зміг їх
прочитати6.
Олександр Матвійович зазначає у передмові, що дуже мало
відомостей про генерал-губернатора як про приватну особу, яка
мала складний характер і володіла 30 тисячами душ селян. Він
згадує при цьому рукопис праці О. М. Марковича «Похвальное
слово графу Румянцову-Задунайскому», який автор написав у
1811 р., коли йому виповнилося 20 років. Проте через десять
років, у січні 1821 р., він написав на рукопису, що граф великий
полководець, проте не велика людина, тому що був «завист -
ливъ, гордъ, высокомеренъ, любострастенъ, льстецъ, скупъ и ко-
рыстолюбивъ», тому не заслуговує на похвальне слово7.
О. Маркович, на думку О. М. Лазаревського, міг особисто
знати правителя Малоросії як приватну особу. Тому вчений
вважав його відгук про П. О. Рум’янцева в цілому достовірним,
проте наполягав, що оцінювати його треба за його справами.
Тому прагнув видати як найбільше матеріалів про його життя і
343
діяльність. Як додаток до статті він опублікував відомості
А. О. Ригельмана, сина О.І. Ригельмана, автора «Летописного
повествования о Малой России», про життя П. О. Рум’янцева,
«Пояснения к жизни графа», зібрані Гоголевим, а також уривки
з біографічного нарису про графа, автором якого був його
секретар М. Лесницький8.
Ознайомившись із статтею О. М. Лазаревського та його
публікацією матеріалів до ювілею П. О. Рум’янцева, відомий
історик Д. І. Багалій у листі до вченого від 19 жовтня 1895 р.
запропонував йому увійти з пропозицією до Імператорського
Російського історичного товариства у Петербурзі для видання у
співавторстві документів, які висвітлювали діяльність в
Лівобережній Україні президента Малоросійської колегії і
генерал-губернатора краю. Дмитро Іванович вважав, що Това -
риство прийме їх пропозицію і вони отримають можливість
«…издать много и хорошо, получив даже за это гонорарь (чего
обыкновенно не случается)»9.
Невідомо, що відповів йому Олександр Матвійович, але у
листі від 6 листопада 1895 р. Д. І. Багалій знову запропонував
О. М. Лазаревському спільне видання матеріалів до ювілею
П. О. Рум’янцева. І все ж пропозиція не зацікавила вченого.
У 1896 р. у журналі «Киевская старина» були опубліковані
персональна стаття і замітки О. М. Лазаревського по цій
проблемі.10
Причин відмови від співавторства ймовірно декілька. Інди -
відуаліст за характером, що проявилося і у науковій діяльності,
О. М. Лазаревський, як правило, не працював у співавторстві.
Гонорар за публікацію статей його теж не дуже приваблював.
Про це знали тогочасні дослідники, зокрема В. О. Мякотін у
листі від 8 грудня 1895 р. писав Олександру Матвійовичу, що
«…вовсе не гонорар способен привлечь Вас к работе»11.
Отже, йшлося про більш важливу для вченого можливість,
враховуючи реалії Російської імперії, в якій царський уряд
підозріло ставився до праць з української історії, проаналізувати
діяльність в Лівобережній Україні П. О. Рум’янцева.
24 листопада 1896 р., на відзначення століття від дня смерті
П. О. Рум’янцева, О.М. Лазаревський виступив з доповіддю на
344
засіданні історичного товариства Нестора-літописця, присвя -
ченій його життю та діяльності, яка у повному викладі була
опублікована у журналі «Киевская старина»12.
У доповіді і у статті О. М. Лазаревський зазначав, що
П. О. Рум’янцев, який був одним з найвидатніших полководців
і адміністраторів доби імператриці Катерини ІІ і за свої перемоги
над Туреччиною отримав додаток до прізвища — Задунайський,
помер 8 грудня 1796 р. «…въ деревенской тиши и въ одино чест -
ве». Вчений наводить короткі біографічні відомості про нього,
зазначає дату і місце його народження (1725 р., молдавсь ке
с. Стро єнци), акцентує увагу на тому, що роки дитинства
П. О. Рум’янцева і його виховання проходило в Малоросії, оскіль -
ки його батька, О. І. Рум’янцева, у 1738 р. було призначено її
правителем. Пізніше це залишило, на думку О. М. Лазаревсь кого,
«глубокій следъ» у ставленні П. О. Рум’янцева до цього краю13.
Його вихователем, як встановив Олександр Матвійович, був
Т. М. Сенютович, один з трьох братів вчених ченців (з них Іоан -
никій — відомий печерський архімандрит). Отже, Т. М. Сеню -
тович був братом печерському архімандритові, а не його
племін ником як зазначав вчений у попередній статті). Він
отримав освіту спочатку в Чернігівському колегіумі, а згодом за
кордоном, де вивчав іноземні мови. За успіхи у навчанні сина
О. І. Рум’янцев призначив Т.М. Сенютовича чернігівським
полковим суддею14.
П. О. Рум’янцев став відомим як військовий стратег, на думку
О. М. Лазаревського, у семилітню війну, а як адміністратор —
з прийняттям імператрицею Катериною ІІ рішення знищити
гетьманство. Для реалізації своїх планів вона вибрала людину,
яка зуміла тихо і спокійно ввести в Лівобережній Україні
російські порядки. Вчений наголошує на умінні Катерини ІІ
підбирати людей для реалізації своєї мети. як це сталося і з
40-літнім П. О. Рум’янцевим, якому було доручено управляти
Лівобережною Україною «…съ обширными полномочіями»15.
З ліквідацією 10 листопада 1764 р. гетьманства в Лівобереж -
ній Україні ( яка в той час мала офіційну назву Малоросія) і
призначенням П. О. Рум’янцева президентом Малоросійської
колегії і генерал-губернатором краю йому було вручено царську
345
інструкцію щодо «коренного переустройства» края*. Вчений
наводить текст інструкції, в якій зазначалося, що Малоросія
багатолюдна, велика за територією країна, з родючою землею,
але Росія під час гетьманського правління отримувала від неї
дуже мало користі і прибутків. Йшлося в інструкції і про
непорядки, які на думку царського уряду існували в Ліво береж -
ній Україні: про поєднання військового правління з цивільним,
застосування у судах чужих законів і прав, різноманітних
зловживань старшини, переходів посполитих (селян) з місця на
місце, недбалість народу до землеробства і ненависть до всього
«великороссійского»16.
Катерина ІІ поставила перед президентом Малоросійської
колегії конкретні завдання: 1) ввести заборону на переходи
селян; 2) провести ревізію в Лівобережній Україні; 3) згладити
антагонізм між росіянами і українцями. Причину антагонізму
імператриця вбачала у поведінці старшин, які лякали народ
втратою прав і вільностей, тому наказувала спостерігати за
поведінкою старшини і привертати їх і народ до себе «право -
душіем, безкорыстливостью, снисхожденіем и ласкою»17.
Вчений проаналізував діяльність П. О. Рум’янцева і вико -
нання ним царської інструкції. Він описав приїзд президента
Малоросійської колегії і генерал-губернатора краю до м. Глу -
хова, його поїздку по території Лівобережної України, яка
тривала два місяці, для ознайомлення із станом її господарства
і управління, його пропозицію Малоросійській колегії провести
опис Лівобережної України. О. М. Лазаревський характеризує
його як перший детальний перепис «податного» населення, в
якому зазначено рухоме і нерухоме майно18.
Головним результатом перепису, на думку вченого, було
закріплення станової приналежності населення. Генеральний
опис став довідковим документом для «исканія вольности»
козакам, яких козацька старшина перетворила у підданих. Інших
завдань перед переписом, як вважав Олександр Матвійович,
уряд не ставив19.
О. М. Лазаревський виділяє два періоди у діяльності
П. О. Рум’ян цева у Малоросії: 1) до введення загального
«учреж дения» губерній у 1782 р.; 2) після відкриття намісництв.
346
У першому періоді форми правління в Лівобережній Україні
не змінилися. Рум’янцев виконував обов’язки того ж гетьмана,
а Малоросійська колегія — Генеральної військової канцелярії.
Проте новий правитель провів деякі зміни в системі
оподаткування населення Лівобережної України. Так, замість
натуральних повинностей на розквартировані в Лівобережній
Україні російські війська, які викликали багато нарікань від
населення, було введено квартальний грошовий збір по 1 руб.
2 коп. з кожної хати. Для збору грошей були призначені
комісари, які мали супроводжувати війська і захищати жителів
від зловживань20.
Крім того, П. О. Рум’янцев провів зміни в персональному
складі Генерального суду. Замість членів, яких щорічно оби -
рали від кожного полку (на допомогу генеральним суддям),
він призначив у 1767 р. постійних членів Генерального
суду. Того ж року, він заборонив обрання козаками сотенної
стар шини. Причиною такої заборони стали зловживання при
виборі сотника карибутівської сотні. Один з кандидатів на цю
посаду цілий день поїв виборщиків горілкою. Тому Рум’янцев
наказав, щоб кандидатів у сотенну старшину обирала полкова
старшина і сотники, яких представляли на затвердження
Рум’янцеву21.
Хоча «питье могорычей», на думку О. М. Лазаревського, до-
хо дило «до крайностей» вчений все ж однозначно не підтримав
ліквідацію виборності сотенної старшини, зазначивши, що
важко визначити, який «порядок» був краще.22.
За цим коментарем можна судити про ставлення О. М. Лаза -
ревського до цієї реформи П. О. Рум’янцева. Вчений був
прихильником демократичних порядків і виборності, які існу -
вали в Українській козацькій державі, тому не підтримуючи
зловживання, які існували під час виборів, він не підтримав і їх
заборону.
У статті О. М. Лазаревського проаналізована політика пра -
вителя Малоросії щодо захисту українського народу від
зловживань старшини, про що йшлося у царській інструкції.
Вчений зазначив, що таких випадків не знає, хоча потреба у
захисті булаii. На думку Олександра Матвійовича, для Рум’ян -
347
цева це було не завжди зручно, адже деякі з цих представників
козацької старшини займали посади його найближчих поміч -
ників. Крім того, правитель Малоросії досить скоро став влас -
ником великих маєтностей в Лівобережній Україні. За даними
вченого він володів більше ніж 23 селами, але О. М. Лаза -
ревський вважав, що цей перелік неповний. Будучи скупим і
користолюбним, Рум’янцев при цьому дозволяв собі дії, несу -
місні зі своїм становищем і про це у статті наведені конкретні
факти23.
В той же час О. М. Лазаревський високо оцінив кадрову
політику Рум’янцева, який уміло підбирав собі помічників із
людей місцевих, тобто українців. Серед них вчений називає
Безбородька, Завадовського, Чепу, Ясновського. Він відзначив
характерну особливість адміністративної діяльності правителя
Малоросії — відсутність «жестокости и крутыхъ мер», а також
«спокойное отношение къ делу» і відсутність поспішності із
введенням «общерусских порядков». Вчений зазначив, що
президент Малоросійської колегії і генерал-губернатор краю
17 років управляв Лівобережною Україною «...какъ бы при
прежнихъ ея порядкахъ». За роки управління краєм, наголо шу -
вав Олександр Матвійович, Рум’янцев підготовив Лівобережну
Україну до ще однієї реформи — відкриття намісницв. З цією
метою він приручив козацьку старшину «благами міра сего»,
шляхетством і чинами , що і забезпечило успіх реформи. Крім
того, з відкриттям намісництв для управління ними він
призначив місцеві кадри. Отримавши від царського уряду право
стати в ряди привілейованого стану, нові урядовці, на думку
О. М. Лазаревського, ставали прихильниками реформ і забез -
печили їх успіх24.
У другому періоді своєї діяльності, як вважав вчений,
П. О. Рум’янцев лише наглядав за адміністративною діяльністю
різних чинів трьох намісництв, не віддаючи особливих
розпоряджень. 24 січня 1787 р. він приймав у своєму домі
імператрицю Катерину ІІ під час її поїздки до Криму. Крім того,
він представив Катерині П проект відкриття у містах і по
великим селам шкіл, а також про заснування двох вищих
училищ «для благородного юношества» і трьох — «кь воспи -
348
танію девиць». Тому О. М. Лазаревський вважав, що Рум’янцев,
якого одні вважали гордим і «высокомерним,» а інші — простим
і доступним ставився до Малоросії «добросердно», тому
заслуговує на добру про себе пам’ять25.
Як додаток до статті вчений опублікував документи про
перебування П. О. Рум’янцева в Лівобережній Україні. Це лист
князя П. С. Мещерського до графа П. О. Рум’янцева від 18 липня
1769 р. про господарство Вишенського маєтку і п’ять листів
П. О. Рум’янцева до генерального писаря В. Г. Туманського.
У примітці він зазначив, що листи публікуються з оригіналів,
які зберігаються у графа Г. О. Милорадовича26.
У тому ж номері журналу «Киевская старина», в якому
опублікована стаття О.М. Лазаревського, присвячена життю і
діяльності П.О. Рум’янцева , побачили світ ще дві замітки
вченого про нього18. У них йдеться про особисті риси характеру
графа, про його життя у своїх маєтках в селах Вишеньки і
Ташані, в яких будівлі, де він жив, були зведені за зразком
готичних замків, про прийом, який він влаштував імператриці
Катерині ІІ, про його величезні багатства . Вчений наводить
відомості з рукописної повісті О. М. Марковича (1790–1865),
видавця «Дневных записок» свого діда Я.Марковича, в якій
зазначено, що в маєтках Румянцева було стільки грошей, що
20 тисяч асигнацій у нього з’їли миші27.
На підтвердження величезних багатств графа О. М. Лаза ревсь -
кий наводить відомості з журналу його управителя О. Под -
лузького за 1792 р. У ньому зазначена кількість грошей, які
зберігалися у коморі лише в одному маєтку графа у с. Чере шен -
ках. Вона становила величезну на той час суму — 105730 рублів.
При такій кількості «бумажек», іронічно зауважує Олександр
Матвійович, було чим і «мышамь поживиться»28.
Вчений проаналізував у іншій замітці господарство П. О. Ру -
м’ян цева. Він зазначає, що відійшовши від справ граф поселився
у маєтку в с. Ташані, де і прожив до смерті. Проте він уважно
слідкував за господарством маєтків. У кожній з шести економій
графа був свій управитель, а в с. Вишеньках — головне управ -
ляння маєтками. На цю посаду у 1792 р. граф призначив над -
вірного радника О. Подлузького29.
349
В обов’язки О. Подлузького входив об’їзд маєтностей графа
і повідомлення про їх стан П. О. Рум’янцеву. Одне з донесень
О. Подлузького про огляд влітку 1792 р. Кочурівської і частково
Вишенської економій дало можливість О. М. Лазаревському
проаналізувати стан господарства графа і його багатства. Так, у
с. Кочурівці у графа був великий палац, в якому зберігалися у
скринях дорогоцінні речі; дорогі турецькі попони для коней,
уздечки, шаблі, кинджали, пістолети. В інших приміщеннях
знаходилися у великій кількості кришталевий посуд, срібні,
фарфорові речі, а також дорогоцінні вина та фаянсовий посуд,
які Подлузький навіть не міг перевірити за описами, а тільки
«наружно обозрел».30
Поряд з палацом були заведені ставки, в яких розводили
карпів, в оранжереї були лимонні, апельсинові та інші дерева, а
також квіти. У саду розводили різні сорти яблунь і груш, на
городі вирощували овочі, коноплю, на нивах — жито31.
Отже, О. М. Лазаревський одним з перших започаткував дослі -
дження діяльності в Лівобережній Україні президента Мало -
російської колегії та генерал-губернатора краю П.О. Рум’ян цева.
У статтях, замітках та виступі на засіданні історичного това -
риства Нестора-Літописця він навів короткі біографічні відо -
мості про нього та проаналізував два етапи його діяльності ,
зосередивши головну увагу на реформах, проведених Рум’ян -
цевим в Лівобережній Україні
Вчений довів, що в перший період своєї діяльності він провів
Генеральний опис Лівобережної України, замінив натуральні
повинності, які збирали з населення Лівобережної України на
утримання російських військ, розміщених на її території, на
грошові, відмінив виборність сотенної старшини і членів
Генерального суду, тобто провів такі заходи, які не торкалися
корінних змін в системі управління Лівобережною Україною.
Через 17 років, приручивши козацьку старшину шляхетством і
чинами, він провів адміністративну реформу, ліквідувавши
полковий устрій Української козацької держави і ввівши наміс -
ництва.
У другому періоді управління краєм він лише наглядав за
діяльністю урядовців
350
Олександр Матвійович встановив, що реформи, проведені
П. О. Рум’янцевим, були направлені на задоволення потреб
козацької старшини. Він приручив її «благами мира сего», чим
забезпечив успіх у проведенні реформ. При цьому правитель
Малоросії не забував і про себе, ставши одним з найбагатших
людей в Лівобережній Україні. У своєму збагаченні він зло -
вживав своїм становищем, тому не міг карати за це козацьку
старшину і захищати народ.
Серед причин успішного проведення Рум’янцевим реформ в
Лівобережній Україні вчений називає також відсутність
поспішності із введенням загальноросійських порядків.
Намагання вченого привернути увагу дослідників до реформ,
проведених П. О. Рум’янцевим а Лівобережній Україні, дало
свої позитивні результати. По цій проблемі були опубліковані як
окремі статті Д. І. Багалія і М. В. Стороженка, які побачили світ
ще при житті О. М. Лазаревського, так і ґрунтовна праця
Г. А. Максимовича, опублікована у 1913 р.32, тобто після смерті
вченого, яка трапилася у 1902 р. Проте вийшов лише перший
том праці Г. А. Максимовича. Через бурхливі події початку
ХХ ст.: революції, громадянську війну, репресії радянської
влади, які призвели до страти вченого, праця не була завершена.
Тому реформи П. О. Рум’янцева в Лівобережній Україні через
свою актуальність потребують подальшого дослідження.
1 (Лазаревский Ал.) Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Полк
Черниговский. — Чернигов, 1866. — Вып. 1. — 138 с.; его же. Обозрение
Румянцевской описи Киевского и Нежинского полков // Черниговские гу-
бернские ведомости. — 1873. — С. 14–19, 21–26. 39–51.
2 (Лазаревский Ал.) Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Полк
Черниговский. — Чернигов, 1866. — Вып. 1. — 138 с.
3 Листи Олександра Лазаревського // Український археографічний збір -
ник. — К., 1927. — Т. 2. — С. 321; Вчений не досліджував у статті пробле му
закріпачення селянства в Лівобережній Україні, оскільки у праці «Мало -
российские посполитые крестьяне» довів процес закріпачення укра їнсь -
кого селянства козацькою старшиною. Царський указ від 3 травня 1783 р.,
на його думку, лише завершив цей процес. — Див. Лаза ревсь кий А.
Малороссийские посполитые крестьяне (1648–1783). — К., 1908. — С. 68.
351
4 Распоряжения гр. П. А. Румянцева по управлению Малороссией
1779 г. / Публ. А. М. Лазаревского // Черниговские губернские ведомости. —
1888. — № 10, 12, 13, 19, 21, 23, 24, 25, а також окремий відбиток 59 с.;
Л.А. Учитель графа П. А. Румянцева-Задунайского, Т. М. Сенютович //
Киевская старина (далі — КС). — 1889. — № 1. — С. 223–224.
5 Л.А. Материалы для биографии графа П. А. Румянцева-Задунайского
// КС. — 1895. — № 3. — С. 385–404.
6 Там же. — С. 385–386.
7 Там же. — С. 386–387.
8 Там же. — С. 389–404.
9 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 67865–67869. — Арк. 3–3 зв.
10 Там само. — Арк. 4,4 зв.; Лазаревский Ал. По поводу ста лет от
смерти графа П. А. Румянцева // КС. — 1896. — № 12. — С. 374–394;
Л.А. Черты характера гр. П. А. Румянцева // КС. — 1896. — № 12. —
С. 80–81; Его же. Хозяйство гр. П.А. Румянцева // Там же. — С. 81–85.
11 Воронов В. І. Листи російського історика В. О. Мякотіна до О. М. Ла-
заревського // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. —
Дніпропетровськ, 2001. — Вип. 2. — С. 635
12 Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца. — 1898. —
Кн. 12. — С. 4–6; Лазаревский А. По поводу ста лет от смерти графа
П. А. Румянцова // КС. — 1896. — № 12. — С. 374–394.
13 Лазаревский А. Указ соч. — С. 375.
14 Лазаревский А. Указ соч. — С. 374–375.
15 Там же. — С. 375.
16 При підготовці цієї інструкції в записці до статс-секретаря А. В. Ол-
суфь е ва Катерина ІІ зазначила, що П. О. Рум’янцеву «…должно иметь и
лисий хвост и волчий рот». Див.: Круглова Т. А. Экономическая структура
городских хозяйств Левобережной Украины в ХVШ в. — М., 1989. —
С. 26. Там же. — С. 376.
17 Там же. — С. 377; Інструкція, надана царським урядом П. О. Рум’ян -
цеву, в часи підготовки О. М. Лазаревським статті до століття від дня його
смерті, була вже опублікована. — Див.: Наставление, данное графу Петру
Румянцеву при назначении его малороссийским генерал-губернатором, с
собственноручными прибавками Екатерины ІІ // Сборник русского исто-
рического общества. — СПб., 1871. –Т. 7. — С. 376–391; Проте, вчений у
статті на неї не посилається.
18 Лазаревский А. Указ. соч. — С. 378
352
19 Там же.
20 Там же. — С. 379.
21 Там же. — С. 379–380.
22 Там же. — С. 380–381.
23 Лазаревский А. По поводу ста лет от смерти графа П. А. Румянцева. —
С. 382.
24 Там же. — С. 383–384, 386–387.
25 Там же. — С. 388–390.
26 Там же. — С. 390–394.
18 Л. А. Черты характера гр. П. А. Румянцева // КС. — 1896. — № 12. —
С. 80–81; Его же. Хозяйство гр. П. А. Румянцева // Там же. — С. 81–85.
27 Л. А. Черты характера гр. П.А. Румянцева. — С. 80.
28 Там же. — С. 81.
29 Л. А. Хозяйство гр. П. А. Румянцева. — С. 81.
30 Там же. — С. 82.
31 Там же. — С. 82–83
32 Багалей Д. Генеральная опись Малороссии: Эпизод из деятельности
первого правителя Малороссии гр. П. А. Румянцева-Задунайского // КС. —
1883. — № 11. — С. 431; Стороженко Н. В. Реформы в Малороссии при гр.
Румянцеве // КС. — 1891. — № 8. — С. 478–493; № 9. — С. 455–465; Ма-
ксимович Г. А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Ма-
лороссией. — Нежин, 1913. — Т. 1. — 399 с.; Ясь О. Максимович Георгій
Андрійович // Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний
довідник. — К., 2004. — Вип. 2. — Ч. 2. — С. 243.
353
|