Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія

Висвітлюється вивчення історії хлібного експорту в Південній Україні ХІХ ст. в українській історіографії. Розглядаються й аналізуються основні підходи істориків....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
Hauptverfasser:	Гордуновський, О., Гуржій, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54665
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія / О. Гордуновський, О. Гуржій // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 354-381. — Бібліогр.: 104 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-54665
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-546652014-02-04T03:17:03Z Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія Гордуновський, О. Гуржій, О. Проблемна історіографія Висвітлюється вивчення історії хлібного експорту в Південній Україні ХІХ ст. в українській історіографії. Розглядаються й аналізуються основні підходи істориків. The article deals with the studies in the history of bread export in South Ukraine of the 19 century in Ukrainian historiography, considers and analyses the main approaches of historians to the problem. 2010 Article Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія / О. Гордуновський, О. Гуржій // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 354-381. — Бібліогр.: 104 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54665 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Гордуновський, О. Гуржій, О. Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія Історіографічні дослідження в Україні
description	Висвітлюється вивчення історії хлібного експорту в Південній Україні ХІХ ст. в українській історіографії. Розглядаються й аналізуються основні підходи істориків.
format	Article
author	Гордуновський, О. Гуржій, О.
author_facet	Гордуновський, О. Гуржій, О.
author_sort	Гордуновський, О.
title	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія
title_short	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія
title_full	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія
title_fullStr	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія
title_full_unstemmed	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія
title_sort	південна україна в процесі розвитку хлібної торгівлі хіх ст.: історіографія
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54665
citation_txt	Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія / О. Гордуновський, О. Гуржій // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 354-381. — Бібліогр.: 104 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT gordunovsʹkijo pívdennaukraínavprocesírozvitkuhlíbnoítorgívlíhíhstístoríografíâ AT guržíjo pívdennaukraínavprocesírozvitkuhlíbnoítorgívlíhíhstístoríografíâ
first_indexed	2025-07-05T05:57:53Z
last_indexed	2025-07-05T05:57:53Z
_version_	1836785413581176832
fulltext	Олег Гордуновський Олександр Гуржій ПІВДЕННА УКРАЇНА В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ХЛІБНОЇ ТОРГІВЛІ ХІХ ст.: ІСТОРІОГРАФІЯ Вивчення розвитку торгівлі хлібом на території українських південних регіонів протягом ХІХ ст., незважаючи на те, що й до нині воно не набуло цілеспрямованого характеру, тим не менш зумовило появу різнопланової за широтою охоплення питань, формою та жанром спеціальної літератури. Враховуючи слушну думку М. Варшавчика стосовно того, що «універсальну схему класифікації історіографічних джерел виробити неможливо», бо вони різні для кожного аспекту історичної науки1, разом з тим пропонуємо свій підхід при аналізі й поділі на групи опрацьо - ваних нами праць. Він, насамперед, передбачає розгляд у хроно - ло гічному порядку, по відповідних суспільно-політичних періодах і, при можливості, по наукових школах: а) основних узагальнюючих праць з історії Російської імперії й в першу чергу Південної України в контексті визначеної проблеми; б) фахових досліджень про соціальний статус, кількість і етнічний склад «учасників» процесу купівлі-продажу збіжжя (студії з галузей соціології, економіки, статистики та етнології); в) зарубіжних наукових напрацювань у плані порівняння регіональних явищ і тенденцій зі схожими чи своєрідними подіями в країнах Західної Європи та частково Америки. Одночасно ми не вважали повністю за необхідне, як на цьому наполягають деякі сучасні вчені, замінити пануючий «чотири - членний підхід до історіографії» (дореволюційна, радянська, зарубіжна й новітня вітчизняна), який прийшов на зміну «тра - диційному тричленному радянському поділу» (дореволю ційна, радянська й зарубіжна історіографія)2. Незважаючи на те, що купівля-продаж хліба на території південноукраїнських регіонів, вивіз його за кордон протягом 354 означеного періоду займала одне з провідних місць у розвитку не лише місцевої, а й загальнонаціональної економіки, ця тема ще не стала предметом спеціального дослідження вчених- суспільствознавців. Поза їх увагою залишилися, наприклад, такі аспекти, як: кількісний, соціальний і етнічний склад торговців, щорічні коливання обсягів проданої продукції та її географічне спрямування на зовнішні ринки, вплив політики імперського уряду Росії на розширення хлібної торгівлі тощо. Одними з перших, хто почав вивчати ці питання, стали український дворянський історик, статист, економіст, етнограф і письменник А. Скальковський (1808–1898 рр.) та російський публіцист, слов’янофіл І. Аксаков (1823–1886 рр.). Дещо пізніше до них «приєднався» відомий вітчизняний історик і громадський діяч Д. Багалій (1857–1932 рр.). Зокрема, А. Скальковський навів важливі статистичні дані в галузі торгівлі в контексті загальної історії «Новоросійського краю», описав тамтешні ярмарки та «сухопутні ринки», до певної міри схарактеризував специфіку купівлі-продажу хліба, побіжно звернув увагу на кількісний і етнічний склад купців, оповів про болгарські колонії. Однак, помітним недоліком його праць є головним чином «ілюстративність» використаного матеріалу, відсутність критичного ставлення до джерел, які, до речі, він часто не зазначав. У сфері економіки «національних окраїн» відстоював, насамперед, інтереси царської влади3. Спеціально він дослідив торговий і промисловий потенціал Одеси в першій половині ХІХ ст.4 Дещо схожий характер мають напрацювання І. Аксакова, бо значною мірою стосуються обсягів хлібної торгівлі й купців Новоросії. За дорученням «Російського географічного това - риства» він спеціально вивчав торгівлю на українських землях, що входили до складу Російської імперії. Результатом його наукових пошуків став вихід у світ ґрунтовної монографії «Исследование о торговле на украинских ярмарках» (СПб., 1858), яка не втратила свого значення і нині. Важливо, що автор описав участь у місцевій торгівлі представників різних соці аль - них верств (купців, підприємців, чумаків, селян, прасолів та ін.) й етнічних груп (росіян, українців, євреїв, греків, караїмів …). 355 Він навів численні приклади укладання типових і специфічних комерційних угод, умови кредитів, схарактеризував викорис - тання традиційних і причини появи нових торговельних шляхів. Особливо важливим на сучасному етапі розвитку історичної науки є відображення побуту і звичаїв учасників торгівлі, бо воно становить окремий напрям у новітніх дослідженнях. Разом з тим, у питаннях внутрішніх процесів «народне виробництво» (артільно-общинне) протиставляв розвитку буржуазних відносин5. Д. Багалій, висвітлюючи історію колонізації й побуту «степ - ної окраїни» Московської держави, у багатьох студіях торкнувся й аспекту хлібної торгівлі ХVІІІ — початку ХІХ ст. Правда, в цьому контексті, особливо стосовно зовнішньої торгівлі Пів - денної України, він писав про деяке домінування іноземного купецького капіталу, з яким нібито не міг належним чином конкурувати вітчизняний. Принципово важливими є наведені ним відомості про вартість й вивіз товарів через місцеві порти6. Особливу увагу він, зрозуміло, приділяв Слобожанщині, яка, на його думку, була «посередником» у торгівлі між Великоросією й Новоросією, Донщиною та Лівобережною Україною7. Проте він не зробив широких узагальнень щодо ХІХ ст., а лише визначив деякі тенденції, зокрема, поступове превалювання української та російської торгівлі над іноземною. Важливу інформацію про участь іноземців у розвитку народного господарства європейської частини Російської імперії, і зокрема Херсонської та Таврійської губерній, навели у своїх працях статистик П. Кеппен і історик М. Державін8. Правда, перший навіть не спробував узагальнити фактичний матеріал, зібраний ним щодо податкової політики царизму та становища економіки в Україні означеного періоду. Принципове значення при вивченні визначеної нами теми має двотомна робота О.Шмідта, видана в Санкт-Петербурзі в серії «Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба»9. Автор, прибічник активізації буржуазних відносин в економіці держави, навів численні фактичні дані про торгівлю, зокрема й хлібом, у межах Пів - денної України, а також відобразив співвідношення об’ємів його 356 реалізації в різних містах імперії, де існували морські порти. Одночасно він висловив критичні міркування стосовно існуючої на той час системи податків, особливо по відношенню до сільського та торгового люду. Схожі положення та оцінки спостерігаються і в монографіях інших двох російських вчених — В. Павловича й В. Постнікова10. Розвитку економіки на Одещині, ролі міста-порту у внут ріш - ній і зовнішній торгівлі хлібом присвятили спеціальні розвідки Ю. Янсон і П. Чехович11. Зокрема, на думку останнього, Одеса поступово набула першочергового значення для країни в цій галузі й на кінець ХІХ ст. вже успішно конкурувала з такими великими містами, як Санкт-Петербург, Москва та Варшава. Ю. Янсон також вивчав проблеми хлібної торгівлі на Волині12. І хоча він звернув головну свою увагу на означений регіон, у його праці міститься важливий фактичний матеріал про вивіз збіжжя через митниці різних українських губерній, напрямки тамтешньої торгівлі. А це, в свою чергу, дозволяє зробити більш широкі порівняння зі схожими процесами на території півден - них українських губерній. Очевидно, слід згадати і напрацювання Г. Данилевського, який описав, як саме чумаки Херсонської губернії торгували виробами з дерева та лісом, обмінювали їх на хліб, котрий потім збували в Одесі13 У монографії М. Столпянського йдеться про транспортування хліба з Київської та Подільської губерній до Одеси, південні порти, а потім за кордон. Наведені його обсяги по окремим рокам14. Схожу інформацію містять праці М. Семеновського та С. Гулішамбарова15. Одним з напрямів досліджуваної теми, який визначився ще на початку ХХ ст. і актуалізується вченими нині, є висвітлення товарності зернового господарства Бессарабії та її зв’язок з ринками України, насамперед південних регіонів16. Звільнив - шись з-під влади турецького режиму в результаті російсько- турецької війни 1806–1812 рр., ця країна за умовами Буха рестсь- кого договору (1812 р.) відійшла до складу Російської імперії, де і перебувала до 1918 р. Економічні зв’язки Бессарабії з внутріш - німи губерніями останньої, близькість її до Одеського порту та 357 західноєвропейських ринків створили благодатні умови для зростання товарності зернового господарства17. Процеси розвитку торгових зв’язків Бессарабії з Україною та реалізації українських і російських товарів на бессарабському ринку досить детально відображені в студіях В. Томулець. Правда, в них аспектам хлібної торгівлі не приділено спеціаль - ної уваги18. Кишинівський вчений А. Морар (Морару), висвітлюючи роль переселенців з Бессарабії у освоєнні південноукраїнських регіонів у руслі національної румунської історіографії, головним чином піддав осуду колонізаторську політику царського уряду, не зазначивши при цьому, що ті наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ ст. взагалі звільнялися від оподаткування й мали значні пільги в торгівлі19. Певною мірою в історіографії висвітлено аспект ролі заліз - нич ного транспорту в процесі поширення зернового експорту на території Південної України. Чи не вперше в історичній науці важ ливість залізничних шляхів до одеського порту з’ясував Ю. Ян сон у праці, про яку вже йшлося вище20. Важливі дані щодо товарного руху на магістралях південноросійських губер - ній навів О. Білімович21. Політику царського уряду 60-х–90-х років ХІХ ст. у сфері залізничних тарифів на прикладі переве - зення вантажів збіжжя схарактеризував О. Шаулов22. Важли вість ролі одеського порту та зростання його значення в пожвавленні регіональної торгівлі дослідили В. Загоруйко та В. Золотов23. Побіжно цей аспект теми висвітлено в студіях В.Жукова, Т. Лазанської та деяких інших вчених24. Значною мірою показали й узагальнили тенденції розвитку профільного транспорту в цілому в Україні та зокрема на її Півдні С. Богатчук і А. Шевченко25. Безпосередньо в останній праці сконцентровано важливий фактичний матеріал, запро по - новані власні погляди на проблему. Так, на думку А.Шевченко, зростання оранки та активізація виробництва зернових знаходи - лися в органічному зв’язку з функціонуванням у південних українських губерніях мережі залізниць, які, в свою чергу, відігравали помітну роль у розвитку причорноморського регіону, конкретно місцевого сільського господарства. Саме ж збіль - 358 шення експорту хліба з Новоросії в другій половині ХІХ ст. зумовило крайню потребу в будівництві транспортних шляхів, які належним чином могли б забезпечити безперебійне поста - чання зерна до морських портів. Відсутність залізниць, справед - ливо зазначила дослідниця, в пореформений період робила доставку зернових занадто дорогою26. Разом з тим, і це слід вважати помітним недоліком, у статті не використано «нового» (порівняно з попередниками) архівного та опублікованого документального матеріалу, а також не враховані спеціальні праці й дисертаційні роботи (а їх чимало) початку ХХІ ст. Головним чином аналіз проведено та зроблені висновки на підставі літератури минулого століття. Окремим напрямом у російській і вітчизняній історичній науці слід вважати вивчення функціонування одеського порто- франко (торговий транзит Броди — Одеса в 1819–1859 рр.), яке відповідним чином свого часу спрямував О. Оглоблін27. Але, враховуючи той факт, що цьому аспекту присвячені декілька новітніх монографічних студій і навіть докторська дисертація28 в яких спеціально висвітлена історіографія теми, вважаємо за можливе поминути тут ретельний розгляд цього питання. Щодо ж радянської історіографії в цілому, то, як про це спра - ведливо зазначив сучасний дослідник А. Ковальський (м. Запо - ріжжя), вона приділяла вочевидь недостатню увагу аналізу торгівлі населення Південної України в ХІХ ст.29. Головним чином він виділив праці з цієї тематики І. Гуржія, О. Дружиніної, В. Кабузана, І. Слабєєва. Разом з тим, слід назвати і принципову статтю Є. Сташевсь - кого кінця 20-х років ХХ ст., в якій певною мірою простежені взаємозв’язки хлібних ринків Правобережної та Південної Укра - їни в передреформену добу30. Виокремити треба і двотомну фундаментальну працю М. Слаб ченка «Матеріяли до економічно-соціальної історії України ХІХ ст.», яка побачила світ у другій половині 20-х років минулого століття31. Вона писалася тоді, коли російські дослід - ники вже могли «пишатися великою кількістю наукових видань, присвячених новому й новітньому життю свого краю й цілої держави, опублікованими багатьма й самостійними працями та 359 матеріалами, — ХІХ століття для України лишається майже зовсім незнаним»32. В оцінці О. Оглоблина (Оглобліна) вона стала «першою спробою дати наукову характеристику історії України дев’ятнадцятого століття та однією з перших спроб відтворити схему українського історичного процесу…»33. Чим же ця праця важлива в контексті нашої проблеми? Насамперед, у першому томі, який охоплює 1800–1861 рр., на загальноісторичному тлі відображено розвиток міст, ремесла, сільського господарства, стан фабричного виробництва, ярмар - ків Південної України, зокрема експорт збіжжя. В другому томі мають місце цікаві сторінки про пореформову еволюцію народ - ного господарства, наведені статистичні дані щодо зростання засівів пшениці у зв’язку з посиленням втягування села в «хлібно-торгові операції ринку»34. Також він слушно зауважив, що іноземні негоціанти та підприємці, осівши в межах України, об’єктивно працювали не лише на себе, а й на «нову батьків - щину». Важливо й таке: крім опублікованих джерел, автор використав фонди одеських архівів, а в них безпосередньо документи й матеріали Канцелярії новоросійського генерал- губернатора, військових поселень тощо. Зрозуміло й те, що сам одесит за народженням, автор « з окремих регіонів України, найбільшої уваги надав Південній Україні, і зокрема процесу її урядової та народної колонізації»35. Дуже важливе науково-теоретичне та практичне значення (за використаним фактичним матеріалом) у цій царині мають напрацювання І. Гуржія (1915–1971 рр.), а тому саме їхньому змісту приділимо значно більше уваги. Аналізуючи велику історичну спадщину відомого вченого в галузі соціально-економічних відносин в Україні кінця ХVІІІ — ХІХ ст. І. О. Гуржія, можна без перебільшення твердити: однією з «найулюбленіших» тем його досліджень був розвиток вітчизняної торгівлі. Саме ця тема в тій чи іншій мірі присутня в більшості фундаментальних праць історика. На яскравих при - кладах, пов’язаних з становищем зовнішнього та внутрішнього ринків, він обґрунтував, зокрема, важливі теоретичні положення про поступовий занепад натурального господарства в Україні й розвиток буржуазних відносин в означений період. Вже в своїй 360 кандидатській дисертації, присвяченій повстанню жителів села Турбаїв (Полтавщина) в кінці ХVІІІ ст., вчений наголосив на тому, що всезростаючий тоді вивіз з поміщицьких маєтків продуктів на ринок, частковий перехід до вирощування спеці - альних культур (тютюн, конопля), розширення окремих галузей господарства з торговою метою (городництво, садівництво, скотарство), збільшення кількості промислових підприємств — все це переконливо свідчило: великі господарства втрачали свій натуральний характер, але ще на основі посилення експлуатації кріпаків втягувалися в товарно-грошові відносини36. Здавалося б, що тема про локальне явище — народне повстан ня в одному з районів Лівобережжя — формально «не зму шувала» дослідника робити принципові широкі узагаль - нення щодо всієї України, але саме такий «глобальний» підхід був притаманним багатьом працям І. О. Гуржія. Питому увагу вчений приділив конкретно торгівлі хлібом, бо вважав її особливо характерним показником відносин, що склалися на той період в українському селі. При цьому він неодноразово посилався на ленінське положення про те, що виробництво хліба поміщиками на продаж, котре особливо розвинулося в останній час існування кріпацтва, було вже провісником розпаду старого режиму. Такі концептуальні погляди І. О. Гуржій почав обґрунтовувати вже в першій своїй монографії, написаній на основі кандидатської дисертації37. Причому характерні ознаки розкладу феодально-кріпосницької системи, на його думку, проявлялися не лише в поміщицьких маєтках, а і в поступовому проникненні товарно-грошових від - носин у господарства селян. «Про це переконливо свідчить, — наголосив він, — зростаюча роль продуктів селянського землеробства на внутрішньому ринку, розширення дрібної селянської промисловості та цілого ряду не хліборобських занять, головнішими з яких було чумакування та візнику - вання»38. Одночасно вчений звернув увагу і на те, що при кіль - кісному зростанні зернової продукції стан техніки залишався надзвичайно низьким і рутинним, бо ведення господарства зосереджувалося на селі в руках дрібних виробників, задавлених нуждою та особистою залежністю. 361 Слід підкреслити, що за тоталітарної системи і жорстокої репресивної політики сталінської влади І. О. Гуржій наполягав на такому положенні: «В умовах висхідного капіталізму зміц - нення економічних і культурних зв’язків між окремими укра - їнсь кими землями створювало сприятливі передумови для посилення процесу формування української нації»39. Як відомо, деякі історики заперечували наявність української нації в кінці ХVІІІ–ХІХ ст., посилаючись на те, що, мовляв, в умовах Російської імперії процес її формування не мав перс - пектив і практично призупинився. Гостра дискусійність цього питання, зокрема, за радянської доби, знайшла своє відобра ження в декількох працях, підготовлених в Інституті історії АН УРСР40. На наш погляд, неперевершеною і нині залишається фунда - ментальна монографія вченого «Розклад феодально-кріпос - ницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст.» (К., 1954. — 551 с.), підготовлена на основі докторської дисертації, захищеної в 1953 р. В ній окремі параграфи спеціально присвячені зростанню поміщицького та селянського торгового землеробства. За спостереженням дослідника товаризація особливо активно проходила в поміщицьких господарствах Півдня України, дещо повільніше на Правобережжі й набагато слабкіше в межах Ліво - бережжя. Це пояснювалося, на його думку, насамперед розміра - ми господарств: більші з них раніше за інші почали пра цювати на ринок. Хоча причинами такого явища могли бути також стан сільськогосподарської техніки, віддаленість ринків тощо. Дрібні й найдрібніші господарства виробляли незначну кіль - кість продукції, що майже вся споживалася власниками маєтків і їх прислугою. Проте, спеціалізація районів щодо торгового землеробства визначалася саме поміщицькими, а не селянсь - кими господарствами41. Використавши статистичний матеріал і деякі теоретичні уза - гальнення праць О. Семенова42, Є. Зябловського43 та І. Шту кен - бер га44, Іван Олександрович дійшов висновку про те, що основна частина товарного хліба потрапляла на внутрішній ринок Росії й України. Зокрема, для 50-х років ХІХ ст. Причому, якщо протягом 20-х–40-х років ХІХ ст. обсяг хліба, котрий йшов на зовнішній 362 ринок, майже не збільшився, то на внутрішньому він постійно зро став. Причини цього вчений пов’язував з роз вит ком про мисло - вос ті, зростанням кількості міського населення, а головне — з по - глиб ленням процесу господарської спеціалі за ції окремих регіонів. Важливим видається авторський підхід при використанні статистичних даних і документальних матеріалів. Він засвідчив, зокрема, добру обізнаність стосовно залучених джерел, їх кри - тичне сприйняття. З цього приводу І. О. Гуржій зазначив: «Роз - гля даючи питання про виробництво поміщицькими маєт ками хліба на ринок, треба мати на увазі ту обставину, що в дорефор - меній статистиці майже зовсім нема даних про розмір внутріш - ньої торгівлі хлібом, а також про кількість хліба, яка йшла з поміщицьких маєтків і селянських господарств на внутрішній і зовнішній ринки»45. Застереження І. О. Гуржія щодо необхідності критичного ставлення до відомостей джерел актуальне і нині, бо лише за останні декілька років побачило світ чимало студій на означену тему, авторами яких є представники різних регіонів України. Насамперед, маємо на увазі праці Т. Лазанської, О. Доніка й О. Пилипенка (Київ), І. Довжука (Луганськ), Т. Ігнатьєвої (Кам’янець-Подільський) та багатьох ін. Тому-то йому доводилося часто обмежуватися уривковими відомостями по губерніях за окремо взяті роки. Це, зрозуміло, не дозволяло зробити широкі узагальнення, простежити у всій повноті те чи інше явище та динаміку змін. Учений, можна сказати, по крихтах збирав всілякі дані в працях дореформених статистиків. Про це свідчить і значна картотека в особовому (домашньому) архіві історика. І. О. Гуржій з явною симпатією писав (на підставі матеріалів «Киевских губернских ведомостей») про поміщиків Сквирсь - кого, Уманського, Липовецького, Бердичівського та Таращансь - кого повітів Київської губернії, які «всі сили» спрямували на виробництво пшениці як «головного і найбільш цінного про - дукту для експортної торгівлі»46. Що ж до селянських господарств України першої половини ХІХ ст., то, як вважав Іван Олександрович, вони тільки ставали на «шлях торгового землеробства». Вчений наголосив: 363 «В той час як поміщики за рахунок селянських наділів збільшу - вали посіви пшениці і технічних культур, селянські господарства в більшості обмежувалися посівами «сірих» хлібів (жито, ячмінь, просо, гречка) для власного споживання. Винятку щодо цього не становила й основна частина селянських господарств Катеринославської та Херсонської губерній, де особливо вигід - ним був збут хліба на зовнішній ринок»47. В зв’язку з останнім зауваженням, він погоджувався з думкою відомого українського економіста П. Лященка про те, що в пів - ден них губерніях значного поширення набуло колоністське фермерство, яке стало однією з найбільш ранніх форм масового дрібно-капіталістичного господарства, переважно зернового та тваринницького напряму48. З погляду Івана Олександровича, в торгівлі хлібом перема гала не «здорова» конкуренція, а монополія поміщиків, які часто вдавалися до обмеження і навіть до цілковитої заборони селянсь - кої купівлі — продажу49. Тому-то, вважав він, товарність хліба, що йшов з селянських господарств, була в значній мірі умовною50. Слід зазначити, що з кінця 50-х років минулого століття вчений започаткував два окремих напрями у своїх дослідженнях, а саме розвиток товарного виробництва і торгівлі з кінця ХVІІІ ст. до 1861 р. і Україна в системі всеросійського ринку другої поло - вини ХІХ ст. Зафіксувало це поява його статті в № 5 «Українсь - кого історичного журналу» за 1959 р. під назвою «Соціально- економічні зміни та розвиток постійної торгівлі в містах України кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. На наш погляд, це одна з кращих статей І. О. Гуржія на означену тематику, бо в значній мірі має концептуальний хара - ктер і написана на високому науково-теоретичному рівні (зрозу - міло, у відповідності до тогочасних методологічних засад). Зокрема, в ній зроблено такий принциповий висновок: «Взагалі торгівля і торговельний капітал самі по собі лише розкладали, але не змінювали існуючий спосіб виробництва. Чим сильнішим і самостійнішим був торговельний капітал, тим слабкішим був промисловий капітал і навпаки»51. Автор назвав прізвища кон - крет них купців, в руках яких зосереджувалося близько 50% хлібної торгівлі в окремих містах. 364 Важливо зазначити, що в цій студії, певною мірою всупереч деяким попереднім своїм твердженням, автор наголосив: селяни, поряд з міщанами, становили серйозну конкуренцію в міській торгівлі(!). Правда, при цьому уточнив — то була «селянська заможна верхівка, більшість якої за своїм соціальним становищем нічим не відрізнялася від купців»52. Всебічного висвітлення торгівля хлібом в Україні набула в спе- ціальній монографії вченого «Розвиток товарного вироб ниц тва і торгівлі на Україні (з кінця ХVІІІ ст. до 1861 року). — К., 1962. — 206 с. Правда, в ній, крім вирішення «чисто» нау кових завдань, передбачалося (згідно вимог компартійної ідео логії) спростувати «теорії» українських буржуазно-націоналістичних істориків, які намагалися довести «відрубність економіч ного розвитку України від Росії», відсутність в Україні купців місцевого походження та українського торговельного капіталу тощо. Цікавим є погляд І. О. Гуржія на внутрішній ринок (ринки) України. На його думку, в період, що ним вивчався, відокремлені місцеві ринки поступово об’єднувалися у всеросійський ринок. У нього входили складовою частиною ринки України53. Отже, в цій книзі історик навіть не поставив питання про існування національного всеукраїнського ринку в означений період. Можливо, в зв’язку з цим його логіка спрацьовувала так: в Російській імперії міг формуватися лише єдиний — загально ро - сійський ринок, всі інші — місцеві — були лише «дотични ми», його складовою. В тім могло бути і так, що за тих суспільно- політичних умов компартійного диктату писати про одночасне формування з всеросійським ринком національного вважалося просто неприпустимо. Адже в цьому, знову ж таки, певні «ком - пе тентні» особи, могли побачити і бачили деяку самостійність, «відрубність» економічного розвитку України. Такий стан речей продовжувався практично до середини 80-х років минулого століття, поки в країні не змінилася політична ситуація і до цього питання не повернувся син вченого, також історик за фахом54. В монографії автор докладно обґрунтував положення про те, що поширення внутрішнього ринку на хліб було нерозривно зв’язано з дальшим зростанням неземлеробського населення, з процесом господарської спеціалізації районів. Цікаві його 365 співставлення по окремих регіонах. Так, за твердженням Івана Олександровича, вивіз хліба, переважно пшениці, з Поділля дорівнював відповідному показнику по Київській губернії, а нерідко й перевищував. Крім збуту на місці, подільський хліб продавали в Галичині, Одесі, на Волині, де часто не вистачало власного хліба для прохарчування тамтешнього населення. Товаризація поміщицького землеробства на Лівобережжі також спрямовувалася на виробництво хліба для ринку і особливо з метою його переробки на горілку55. На території Південної України воно мало свою специфіку, на що звернув увагу історик, використавши дані тогочасного економіста А. Шмідта. Остан - ній, наприклад, писав: «Торгівлею хліба займаються окремо промисловці, які мають в краю незліченну кількість комісіо - нерів, агентів, факторів і торговців, котрі одержують значний бариш від свого посередництва. Вони їздять по селищах, містечках і містах, на базари, торги і ярмарки, скуповують хліб по частках, утворюють з них партії, решетують його, продають тут же крупнішим торгівцям або везуть в Одесу»56. Автор вживає термін «внутрішній ринок» стосовно України, тоді як раніше під ним розумівся головним чином всеросійський. Отже, в цьому випадку можемо констатувати: погляди І. О. Гур - жія на цей предмет поступово еволюціонували і фактично він впритул наблизився до твердження про наявність загальноукра - їнського ринку57. Продовження цієї важливої теми, правда, в інших хроно ло - гічних рамках, набуло в другій монографії вченого. Як це не парадоксально виглядає, але в праці «Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст.» (К., 1968. — 191 с.), в розділі ІV, І.О.Гуржій, проаналізувавши положення В.І.Леніна про «внутрішній ринок» дійшов до цілком логічного й категоричного висновку: національний ринок існував в Україні, хоча і був складовою всеросійського!58 Він докладно проаналізував, чому і як на українських зем - лях протягом другої половини ХІХ ст. зросли торгівля хлібом і вивіз його в Росію та за кордон. «Це зростання, — підкреслено в книзі, — відбувалося переважно за рахунок екстенсивного розорювання цілинних і перелогових земель з метою вироб - 366 ництва товарного хліба, що йшов на внутрішній і зовнішній ринок»59. Українські губернії, на його думку, відігравали особ - ливо велику роль у виробництві пшениці та ячменю, що були головними товарними культурами60. Означені нами вище основні положення про розвиток укра - їнського ринку та вітчизняної торгівлі хлібом у тій чи іншій мірі вчений обґрунтовував ще у багатьох своїх працях, наприклад, «Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпос - ниць кого гніту (з 80-х років ХVІІІ ст. до 1861 р.)» (К., 1958. — 168 с.), колективних двотомниках «Історія Української РСР» (К., 1967. — Т. 1), «Історія селянства Української РСР» (К., 1967. — Т. 1) тощо. Тому вивчення невичерпної творчої спадщини видат - ного українського історика необхідно, без сумніву, продовжувати. Окремі нариси про торгівлю Південної України містяться в монографіях О.Дружиніної61. Зокрема, в одній з них вона дійшла таких висновків. Хоча ярмарковій торгівлі сприяла колонізація краю, але «старих», що виникли до 1800 р., було не багато. Поді - ливши товари на дві основні групи: 1) продукти сільського госпо - дарства місцевого походження та 2) предмети промислового виробництва, які надходили з «внутрішніх губерній», автор назвала на першому місці (серед групи 1) хліб. Специфікою тамтешньої ярмаркової торгівлі стало те, що її осередки вини - кали не лише в селах і містах, а й біля «молодих» промислових підприємств62. Що ж до торгівлі через південні порти, то вона, на думку О.Дружиніної, на початку ХІХ ст. «до известной степени смягчала тяжелое положение русской внешней торговли». Становище чорноморської торгівлі впродовж усього століття залежало від політики царського уряду та інших держав, міжнародної ситуації (особливо російсько-турецьких відносин), а також від попиту та пропозиції, що постійно змінювалися63. При цьому слід констатувати: вчена «не вичленила» купівлю- продаж хліба в межах південних губерній України із загального процесу товарообміну. Дещо інакше до висвітлення цих аспектів підійшов І.Слабєєв, головну увагу зосередивши на чумацькому промислі та його ролі в соціально-економічному розвитку України ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. Зрозуміло, що чумаки найбільше торгували 367 сіллю та рибою. Проте, на думку дослідника, в першій половині ХІХ ст., особливо напередодні реформи 1861 р., чумацька тор - гів ля хлібом набула значних розмірів. Хліб вивозили на південь тому, що завдяки близькості портів ціна на нього перевищувала його вартість у «глибинних» губерніях України. Обсяг хлібної торгівлі набагато зростав у ті роки, коли в Новоросійському краї або на Дону траплялися стихійні лиха та неврожаї. Вчений зокрема зазначив, що в Київській губернії (переважно в Уманському, Звенигородському, Таращанському та Сквирському повітах) значну частину хліба скуповували чумаки з південних районів, які доставляли сюди сіль та рибу. Закуплений хліб, у свою чергу, продавали в Одесі, Миколаєві, Криму та інших місцевостях півдня64. І. Слабєєв дійшов висновку, що в другій половині ХІХ ст. відбувався поступовий занепад чумацтва, а з ним і його хлібної торгівлі65. Загалом же вчений лише фрагментарно описав торгівлю хлібом на півдні України, бо не ставив це собі за спеціальне завдання. Слід зазначити, що певною мірою концептуальну (загальну) оцінку студій вітчизняних дослідників, де в тій чи іншій мірі висвітлені означені в нашій праці проблеми, отримали на сто - рінках великої колективної монографії «Историография истории Украинской ССР» (К., 1986. — 555 с.). В ній зокрема відоб ра - жено сприйняття радянською історичною думкою, зрозуміло, на основі марксистсько-ленінської методології, творчих здобут ків Є. Сташевського, М. і О. Дружиніних, Ф. Ястребова, І. Гуржія, В. Теплицького, О. Нестеренка, І. Слабєєва та багатьох інших66. Разом з тим, і ця книга чітко засвідчила: хлібний ринок Півден - ної України ХІХ ст. спеціально і всебічно не досліджувався включно до середини минулого століття. Ця проблема і донині залишається недостатньо розробленою у вітчизняній історичній науці. Протягом 1974–1994 рр. побачили світ три ґрунтовні узагаль - нюючого характеру публікації Б. Кругляка про торговельну буржуазію, біржі та ярмаркову торгівлю в Україні доби капіталізму67. На схожу тему писала й Т. Лазанська68. Особливо 368 вирізняється великим фактажем її капітальна монографія «Істо - рія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промис ло - вої статистики ХІХ ст.» (К., 1999. — 17 друк.арк.)69. Географічно в її працях охоплена більша частина українських губерній і, зокрема Катеринославська , Таврійська, Херсонська, а серед міст виділена Одеса. Про торгівлю й купецьке промислове підпри - ємництво в Україні ХІХ — початку ХХ ст. також опублікував декілька ґрунтовних праць О. Донік70. Так, він визначив загаль ну кількість купців, що на той період проживали в Одесі, Катерино - славі, Єлисаветграді, Сімферополі, Миколаєві та інших півден - но українських містах, схарактеризував їх національний склад і економічну спроможність. Кількісну перевагу єврейського купец тва на Правобережжі, більшій частині Лівобережжя, а також Південній Україні автор пояснив насамперед проляган - ням тут смуги їх осілості. Також дописувач звернув увагу на великий контингент у південних містах купців-росіян. Десятки статей, спеціальну монографію та докторську дисер- та цію соціально-економічній еволюції українського поміщицтва та його суспільно-психологічному портрету в 1861–1917 рр. присвятила Н. Темірова71. Безпосередньо в монографії та руко - писі дисертації в розділі про підприємницьку діяльність великих землевласників вона зазначила, що постачання зерна на ринках було характерним для основної маси поміщицьких господарств, зокрема і Південної України. Причому вона простежила таку закономірність: чим більшим було господарство в поміщиків, тим менший відсоток становила в ньому частка продуктів, які споживалися всередині господарства, та збільшувалася частина, що надходила у продаж. Жито й овес, на її думку, використо - вувалися переважно для внутрішнього споживання, а пшениця й ячмінь — поставлялись на ринок. Серед останніх робіт на означену тему слід назвати студію І. Довжука про зовнішню торгівлю «Підросійської України» в післяреформений період. В ній наведені дуже важливі статис - тичні дані про експорт і імпорт товарів, які проходили через чорноморсько-азовські порти, обґрунтовується положення, що перше місце в зовнішній торгівлі належало Одесі. Конкретно ж про експорт головних видів зерна (пшениця, жито, ячмінь, овес), 369 то автор виділив такі міста-порти: Одеса, Миколаїв, Ростов, Новоросійськ, Таганрог, Маріуполь, Бердянськ, Севастополь. Причому знову наголосив, що і в цій торгівлі першість належала Одесі, бо шляхи від неї охоплювали великий «хлібний район», куди входили Херсонська, Бессарабська, Катеринославська, Київська, Полтавська та частково Волинська губернії. На доказ своєї тези ним наведені такі принципові дані. На одеський порт припадало близько 50% збіжжя, що проходило південні порти, і 20% загальноросійського хлібного експорту. В окремі роки з міста експортувалося понад 60 млн. пудів пшениці в Англію, Голландію, Францію, Німеччину, Італію, Бельгію, Туреччину, Австро-Угорщину, Португалію, Норвегію, Швецію та ін. країни72. І. Довжук висвітлив експортну торгівлю Підросійської України від 1861 р. до початку ХХ ст. Зокрема, автор наголосив, що купівля-продаж різноманітних виробів народного госпо - дарства посідала провідне місце (?) в зовнішній торгівлі Росій - ської імперії. Він узагальнив вже відомі факти та статистичні дані про експорт з українських губерній продуктів землеробства й тваринництва, насамперед, зерна, крупи, борошна, вовни, сала, м’яса, худоби. Причому, наголосив І. Довжук, наявність тут вели кої кількості товарного зерна й підвищення попиту на нього з боку західноєвропейських держав зумовили швидке зростання вивозу цієї продукції, особливо пшениці, з чорноморсько- азовських портів. Отже, названий автор показав обсяги основних видів хлібної торгівлі Південної України, яка спрямовувалася не лише за межі регіону, а й в іноземні країни.73. Свої викладки та узагальнення І.Довжук зробив на основі використання лише незначної кількості опублікованих джерел і спеціальної літератури. Тому залучення нових архівних матері - алів, ще не введених у науковий обіг дослідниками, безперечно, сприятиме поглибленню вивчення та всебічному висвітленню проблеми. Особливо важливе значення для розуміння основних законо - мірностей розвитку України в імперську добу має монографія О. Реєнта74, бо вона спеціально присвячена національному від - ро дженню, соціально-економічному становищу та боротьбі «між працею і капіталом». Зокрема, автор висвітлив аспекти, пов’я - 370 зані з національним складом жителів південних територій, асиміляторською політикою царизму, господарським потенці - алом тощо75. Він прийшов до висновку, що, наприклад, росіяни осідали головним чином у провідних індустріальних центрах Півдня: Катеринославі, Луганську, Одесі та Миколаєві. Також зазначив: «залізничний бум» припав на 70-ті роки. Заслуговують на увагу стаття та кандидатська дисертація Д. Решетченка, в яких показані зв’язки Правобережної та Пів - денної України в галузі міжнародної торгівлі зерном наприкінці ХVІІІ –у першій половині ХІХ ст.76 Так, автор наголосив: пшениця становила основну частину хлібного експорту регіону, який спрямовувався в більшості випадків через Одесу, Гданськ і Клайпеду. Серед авторів останніх студій, дотичних до означеної теми, слід назвати В. Орлика, Т. Ніколаєву, В. Шевченко та Т. Шахрай77. Крім того, В. Орлик, В. Тимченко, Н. Кухар-Онишко досліди - ли роль турків і татар в освоєнні й розвитку торговельної інфра - структури Півдня України та Криму в кінці ХVІІІ — 50-ті роки ХІХ ст. 78. Історії функціонування протягом тривалого часу Миколаївсь - кої митниці присвятив свою роботу В.Ковальський79. В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. царський уряд продовжував проводити політику митного протекціонізму, котра в цілому не давала позитивного ефекту. В імперській економіці неослабні позиції займав німецький, англійський, французький і голандсь - кий капітали. Зокрема, на комерційних портах Північного При - чорномор’я це проявлялося в лідируючому становищі німецьких компаній у зовнішньоторгових операціях аж до початку Першої світової війни. Насамперед, це знайшло свій вираз у пільгових цінах на товари для Німеччини, в розгортанні нею посеред ниць - кої купівлі-продажу. Цим питанням декілька студій присвятив В. Степаненко80. Щодо сучасної історіографії про розвиток торгівлі в Півден - ній Україні через призму функціонування митниць і митної системи, то слід назвати монографію санкт-петербурзької вченої О. Правілової, де проаналізовані основні напрями та форми фі нан - сових взаємовідносин «метрополії» й «національних окра їн»81. 371 В цьому ключі, правда, стосовно лише першої чверті ХІХ ст., більшої конкретики зосереджено на сторінках монографії Г. Казь мирчука й Т. Соловйової82. А вже безпосередньо про історію Одеської митниці йдеться в брошурі Л. Білоусової та Г. Малінової83. Узагальнений характер, стосовно всієї України, має праця В. Чорного84. Аспекти надання (чи обмеження) фіскальних пільг царським урядом євреям південних регіонів частково розглянуті в статті Н. Щербак85. Зокрема, автором оцінені вади політики в цьому питанні уряду Олександра І86. А організаційно-правовому забез - печенню фіскальної політики в останній третині ХVІІІ ст. з деякими перспективами на майбутнє в цій сфері присвятив кандидатську дисертацію юрист В. Саксонов87. Місце Південної України в загальній системі адміністра - тивно-територіального устрою Російської імперії визначено в дисертації І. Савченко88. Помітним явищем у вітчизняній історичній науці став вихід у світ капітальних монографій В. Орлика89 про податкову політику царизму в Україні другої половини ХVІІІ — 1861 р. і О. Пилипенка про місце української торгівлі в загальній системі економіки імперії90. Зокрема, в праці першого для висвітлення нашої проблеми особливо важливими стали аспекти стосовно гільдійських зборів, оподаткування торгового люду за етнічною та релігійною належністю, спеціальних податків з євреїв, крим - сь ких татар і іноземних колоністів. Значну вагу має конкретний виклад матеріалу про статус і фінанси купців південно укра - їнських регіонів, протистояння в цьому контексті царських урядовців різних рангів, наприклад, новоросійського генерал- губернатора М. Воронцова та міністра фінансів Є. Канкріна91. Другий автор, опрацювавши головним чином опублікований документальний, законодавчий і статистичний матеріал, а також праці попередників, схарактеризував головні тенденції й особливості купівлі-продажу хліба, простежив динаміку змін обсягів його реалізації на внутрішніх і зовнішніх ринках. Протягом 2007–2009 рр., так би мовити, «іноземні» напрямки торгівлі досліджували Л. Хрящевська, О. Машкін, О. Замуруй - цев і В. Тимченко92. 372 В контексті специфіки використання і підходів при залученні деяких праць по темі, написаних російськими істориками, стало те, що в них розвиток хлібної торгівлі Південної України ХІХ ст. територіально й адміністративно-політично не відокремлюється від «європейської частини Росії». А тому під назвами студій про Росію міститься важливий фактичний матеріал стосовно Бессарабської, Катеринославської та Таврійської губерній. Зокре ма, в окремий «ХІ» або «Степний» район Росії південні регіони виділив Б.Миронов. Мало того, за ним «Український» район — це лише Полтавська та Чернігівська губернії, а «Пів - ден но-західний», знову ж таки Росія, — Волинська, Подільська та Київська губернії93. Досить побіжно означені вище питання висвітлені в працях іноземних авторів. Частково вони перекладені на російську й українську мови. Так, англійський дослідник С. Фаірлі, аналізуючи розвиток торгівлі між Росією та Великобританією в 1750–1830 рр., зазначив, що вона здебільшого мала «зерновий характер». Зрозуміло, він не міг поминути роль у ній Південної України94. Американська дослідниця П. Герліги схарактеризу - вала стан торгівлі та діяльність купців Одеси, показала зв’язки міста з іноземними державами від кінця ХVІІІ ст. до Першої світової війни. Частково розглянула аспекти формування внут - рішнього ринку України95. В монографії Д. Степлс (J. Staples) йдеться про господарську діяльність іноземних колоністів «Сте - пової України» протягом 1783–1861 рр.96. У контексті загальної постановки проблеми заслуговують на увагу також моно - графічні дослідження Х. Сетон-Вотсон (Seton-Wotson) i Г. Вані (Yaney)97. Напрям: російське чиновництво — місцевий режим — еконо - міка — знайшов своє певне відображення в працях названого вище професора Іллінойського університету Г. Вані98, а також зарубіжних вчених Е. Амбургера99, Е. Задена100, В. Пінтнера101 та Г. Торке102. Оцінки економічним реформам у Росії за правління Олексан - дра І, Миколи І і Олександра ІІ, зокрема й системі оподаткування в галузі торгівлі дали в своїх студіях американський історик Р. Пайпс103 і Д. Сандерс104. 373 Таким чином, аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії дозволяє констатувати: проблема розвитку хлібної торгівлі на території Південної України протягом ХІХ ст. хоча й знайшла своє певне відображення в науковій (історичній, економічній, статистичній і етно-політичній) літературі, але ще не стала предметом комплексного спеціального дослідження. Вчені- попередники зосереджували головним чином увагу на обсягах купівлі-продажу збіжжя, стану доріг, зокрема, залізницям, оподаткуванню торговців різних соціальних груп і категорій, діяльності іноземців тощо. Частково висвітлені заходи різних урядових кіл у цій царині. Разом з тим, маловивченими залиши - лися такі важливі аспекти, як специфіка використання давніх і поява нових торгових шляхів, види, форми, засоби та терміни транспортування. Фактично не визначені участь усіх станів у місцевій торгівлі та експорті хліба, методи та наслідки конкуренції, регіональна специфіка внутрішніх цін і т. ін. Також не простежена до кінця поетапна переорієнтація хлібної торгівлі з північно-західного на південний напрямок, не встановлені кількісний і етнічний склад безпосередніх учасників цього процесу. Отже, багато питань в історичній науці потребують додаткових відповідей, поповнення джерельної бази та нових творчих пошуків і підходів. 1 Варшавчик М. А. Джерела історіографічні // Джерела історії України. — К., 1998. — С. 26. 2 Орлик В. Податкова політика Російської імперії в Україні в дорефор - мений період. — Кіровоград, 2007. — С. 7. 3 Скальковский А. А. Хронологическое обозрение истории Новорос - сийского края. 1731–1823. — Одесса, 1836. — Ч. 1. — 288 с.; 1838. — Ч. 2. — 349 с.; його ж. Опыт статистического описания Новороссийского края. — Одесса, 1850. — Ч. 1. — 364 с.; 1853. — Ч. 2.— 552 с. 4 Скальковский А. А. Записки о торговых и промышленных силах Одессы: Сост. в 1859 г. — СПб., 1865. — 110 с.; його ж. Болгарские колонии в Бесарабии и Новороссийском крае. — Одесса, 1848. — 156 с. 5 Аксаков И. С. Исследование о торговле на украинских ярмарках. — СПб., 1858. — 383 с. 374 6 Багалей Д. И. Очерки из истории колонизации и быта степной окра - ины Московского государства. — М., 1887; його ж. Колонизация Новорос - сийского края и первые шаги его по пути культуры // Киевская старина, 1889. — № 4. — С. 27–55. 7 Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Харків, 1990. — С. 140–142. 8 Кеппен П. И. Хронологический указатель материалов для истории инородцев Европейской России. — СПб., 1861. — 395 с.; Державин Н. Болгарские колонии Новороссийского края . Херсонская и Таврийская губернии. — Симферополь, 1908. — 237 с. 9 Шмидт А. Херсонская губерния // Материалы для географи и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. — СПб., 1863. — Т. 23. — Ч. 1. — 601 с.; Ч. 2. — 874 с. 10 Павлович В. Екатеринославская губерния // Материалы для геогра - фии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. — СПб., 1862. — Т. 11. — 293 с.; Постников В. Е. Южно-русское крестьянское хазяйство. — М., 1891. — 392 с. 11 Янсон Ю. Е. Статистическое исследование о хлебной торговле в Одесском районе. — СПб., 1870. — 412 с.; Чехович П. С. Записка о нуждах Одесского порта, его расширении и улучшении. — Одесса, 1894. — 20 с. 12 Янсон Ю. Е. Хлебная торговля на Волыни // Хлебная торговля на самовывозных рынках. — СПб., 1870. — Вип. 5. — С. 177–335. 13 Данилевский Г. Нравы и обычаи украинских чумаков // Библиотека для чтения, 1857. — Т. 142. — С. 259. 14 Столпянский Н. П. Девять губерний западного края в топографи - ческом, статистическом и историческом отношениях. — СПб., 1866. — 200 с., 1 карта. 15 Семеновский М. И. Записка о финансах, политике и торговле Рос - сийс кого государства в 1810 году. — М., 1864. — 86 с.; Гулишамбаров С. Итоги торговли и промышленности России в царствование Николая І (1825–1855). — СПб., 1896. — 74 с. 16 Могилянский Н. К. Производство хлеба, хлебооборот и сбыт кре - стьян ского хлеба в Бессарабии. — Кишинев, 1916. 17 Шемяков Д. Е. К вопросу о товарности зернового хозяйства Бессара - бии в эпоху империализма (конец ХІХ в. — 1917 г.) // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы 1961 г. — Рига, 1963. — С. 521; Гросул Я. Крестьяне Бессарабии (1812–1861 гг.). — Кишинев, 1956. — С. 61–79; Гросул Я. С., Будак И. Г. Очерки истории народного хазяйства Бессарабии (1812–1861 гг.). — Кишинев, 1967. — С. 148–163. 375 18 Томулець В. М. Торгові зв’язки Бессарабії з Україною в 1812–1830 рр. // УІЖ, 1987. — № 6. — С. 78–85; його ж. Реалізація товарів з України та інших губерній Росії на бессарабському ринку (1812–1868 рр.) // Історико- політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук. статей. — Чернівці, 2002. — Т. 9. — С. 97–116. 19 Moraru A. Istoria romặnilor. Basarabia si Transnistria (1812–1993). — Chişinǎu, 1995. — 316 p. 20 Янсон Ю. Е. Статистическое исследование о хлебной торговле в Одесском районе. 21 Билимович А. Д. Товарное движение на русских железных дорогах. Статистическое исследование. — К., 1902. — Приложение: таблицы № 17, 18. 22 Шаулов О. Л. Железнодорожная тарифная политика царизма в 1860– 1890 гг. на примере перевоза хлебных грузов /Автореф. дисс. … канд.. ист. наук. — Ростов-на-Дону, 1972. — 25 с. 23 Загоруйко В. А. По страницам Одессы и Одессщины (1861–1895). — Одесса, 1960. — 123 с.; Золотов В. А. Хлебный экспорт России через порты Черного и Азовского морей. — Ростов-на-Дону, 1966. — 256 с. 24 Жуков В. И. Города Бессарабии 1861–1900 (социально-экономический очерк). — Кишинев, 1961. — 256 с.; Лазанська Т. І. Історія підприємництва на Україні. — 1999. — 282 с.; Історія Одеси . — Одеса, 2002. — 560 с. 25 Богатчук С. Залізничний транспорт в Україні // Історія України, 1999. — № 8. — С. 11–12; Шевченко А. М. Розбудова залізничного транс - порту в Південній Україні та його роль у поширенні зернового експорту в ІІ половині ХІХ ст. // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІ. — С. 179–185. 26 Шевченко А. М. Назв. праця. — С. 180. 27 Оглоблін О. Нариси з історії капіталізму на Україні. — К., 1930; його ж. Закавказький транзит і Україна в першій половині ХІХ століття // Нариси з соціально-економічної історії України / Ред. Д. І. Багалій. — К., 1932. — Кн. 8. 28 Гончарук Т. Одеське порто-франко: Історія. 1919–1859 рр. — Одеса, 2005. — 312 с.; його ж. Транзит Броди — Одеса в першій половині ХІХ ст.: історико-правовий аспект // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІІ. — С. 95–102. 29 Ковальський А. В. Торгівля Південної України першої половини ХІХ ст.: історіографічний аспект // ІсторіяУкраїни. Маловідомі імена, події, факти. — К. — Донецьк, 2001. — Вип. 16. — С. 182. 376 30 Сташевський Є. Д. Сільськогосподарський ринок Правобережної України за передреформеної доби // Праці Комісії для виучування народ - ного господарства України. — К., 1929. — Вип. 2. 31 Слабченко М. Є. Матеріяли до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. — Харків, 1925. — Т. 1. — 320 с.; Одеса, 1927. — Т. 2. — 278 с. 32 Слабченко М. Є. Назв. праця. — Т. 1. — С. ІІІ. 33 Оглоблин О. Українська історіографія 1917–1956. — К., 2003. — С. 53-54. 34 Слабченко М. Є. Назв. праця. — Т. 2. — С. 60. 35 Водотика С. Г. Академік Михайло Єлисейович Слабченко. Нарис життя та творчості. — К. — Херсон, 1998. — С. 84. 36 Гуржій І. О. Повстання турбаївців. Рукоп. дис. … канд.. іст. наук. — К., 1948. — С. 33, 34. 37 Гуржій І. О. Повстання селян в Турбаях (1789–1793). — К., 1950.– С. 22. 38 Там само. — С. 22–23. 39 Там само. — С. 25. 40 Майборода О. М. Критика буржуазних концепцій етногенезу укра - їнського народу. — К., 1987. — 191 с.; Українська народність: нариси соці - ально-економічної і етно-політичної історії.– К., 1990. — 559 с. 41 Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. — К., 1954. — С. 133, 134. 42 Семенов А. Изучение исторических сведений о российской внеш - ней торговле и промышленности. — СПб., 1859. — Ч. 1. — 295 с.; Ч. 2. — 376 с. 43 Зябловский Е. Статистическое описание Российской империи. — СПб., 1815. — Ч. 5. 44 Штукенберг И. Статистические труды. — СПб., 1860. — Т. 2. 45 Гуржій І. О. Назв. праця. — С. 139. 46 Там само. — С. 141. 47 Там само. — С. 227. 48 Лященко П. І. Історія народного господарства СРСР. — К., 1951. — Т. 1. — С. 491. 49 Гуржій І. О. Назв. праця. — С. 228. 50 Там само. — С. 232. 377 51 Гуржій І. О. Соціально-економічні зміни та розвиток постійної торгівлі в містах України кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. //УІЖ, 1959. — № 5. — С. 41. 52 Там само. — С. 44. 53 Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні. — С. 6. 54 Гуржій О. І. Основні закономірності розвитку торгівлі і місцевих ринків на Україні у ХVІІІ ст. //УІЖ, 1986. — № 8. — С. 17–28. 55 Гуржій І. О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі в Україні. — С. 55. 56 Шмидт А. Херсонская губерния. — Ч. 2. — С. 542. 57 Гуржій І. О. Назв. праця. — С. 191, 193 та ін. 58 Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60–90-х років ХІХ ст. — С. 98. 59 Там само. — С. 51. 60 Там само. — С. 52. 61 Дружинина Е. И. Северное Причерноморье в 1775–1800 гг. — М., 1959. — 279 с.; її ж. Южная Украина в 1800–1825 гг. — М., 1970. — 383 с.; її ж. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825–1860. — М., 1981. — 215 с. 62 Дружинина Е. И. Южная Украина в 1800-1825 гг. — С. 320, 324. 63 Там само. — С. 335, 336. 64 Слабєєв І. С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні (Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України ХVІІІ — першої половини ХІХ ст.). — К., 1964. — С. 74. 65 Там само. — С. 118, 119. 66 Историография истории Украинской ССР. — К., 1986. — С. 140–146, 153–160. 67 Кругляк Б. А. Ярмаркова торгівля на Україні в період капіта ліз - му//УІЖ, 1974. — № 3. — С. 36–43.; його ж. Товарні біржі в Російській імперії//УІЖ, 1992. — № 2. — С. 58–63. ; його ж. Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки ХІХ ст. — 1914)//УІЖ, 1994. — № 6. — С. 72–81. 68 Лазанська Т. І. Соціальне походження промислової буржуазії України в ХІХ ст.//УІЖ, 1996. — № 2. — С. 65–73; її ж. Торговельні доми України на рубежі двох століть (1892–1914 рр.)//Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2001. — Вип.ІІ. — С. 24–41. 378 69 Лазанська Т. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.).— К., 1999. — 282 с. 70 Донік О. М. Купецьке промислове підприємництво в Україні (ХІХ — початок ХХ ст.) //Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІ. — С. 154–168; його ж. Купецтво як стан в Україні (ХІХ ст.)//УІЖ, 2006. — № 3. — С. 16–41; його ж. Купецтво України в імперському просторі (ХІХ ст.). — К., 2008. — 271 с. 71 Темірова Н. Р. Поміщики України в 1861–1917 рр.: соціально-еконо - мічна еволюція. — Донецьк, 2003. — 319 с.; її ж. Соціально-економічна еволюція поміщицтва України в 1861–1917 рр. — Рукоп. дис. ….д.і.н. — Донецьк, 2003. — 405 с. 72 Довжук І. В. Зовнішня торгівля Підросійської України у післяре - формений період//Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІ. — С. 142, 143, 144. 73 Довжук І. В. Там само. — С. 142–153. 74 Реєнт О. П. Україна в імперську добу (ХІХ — початок ХХ ст.). — К., 2003. — 340 с. 75 Там само. — С. 108–114, 136–148. 76 Решетченко Д. В. Правобережна Україна в міжнародній торгівлі зерном наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст. //УІЖ, 2007. — № 4. — С. 69–82; його ж. Хлібна торгівля Правобережної України (1796–1853 рр.): Рукоп. дис. … канд. іст. наук. — К., 2009. — 210 с. 77 Орлик В. М. Подушна система оподаткування в українських губерніях Російської імперії у кінці ХVІІІ — середині ХІХ ст. // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІІ. — С. 119–125; Ніколаєва Т. М. Соціальний і національний склад підприємницького про - шарку в Україні в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2008. — Вип. ХІV. — С. 285–292; Шевченко В. В. Підприємницька діяльність банкірів Півдня України (ХІХ — початок ХХ ст. ): окремі аспекти // Там само. — С. 88–96; Шахрай Т. О. Господарська, громадсько-політична та культурна діяльність дворян і поміщиків Волині наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. — Рукоп. дис. … канд.. іст. наук. — Черкаси, 2009. — 220 с. 78 Тимченко В. М., Кухар-Онишко Н. О. Роль турків в освоєнні й роз вит - ку торговельної інфраструктури Півдня України та Криму (кінець ХVІІІ — початок ХІХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2006. — Вип. ХІІ. — С. 126–135; Орлик В. М. Кримські татари у податковій політиці Російської імперії в дореформений період // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2008. — Вип. ХІV. — С. 157–163. 379 79 Ковальський В. К. Становлення та розвиток митної справи на Півдні України з давніх часів до 1917 року (на матеріалах Миколаївської мит- ниці). — Одеса, 2004. — 230 с. 80 Степаненко В. В. Миколаївський торговий порт на початку ХХ ст. // Національний університет «Києво-Могилянська академія»: Миколаївська філія. Наукові праці. — Миколаїв, 1998. — Т. 1. — С. 48–51; Одеський порт у системі зовнішньоекономічних зв’язків українського Причорно - мор’я з країнами зарубіжжя на початку ХХ ст. (1900–1914 рр.) // Одеський державний університет імені І. І. Мечникова. Записки історичного факуль - тету. — Одеса, 1999. — Вип. 8. — С. 270–279; Херсонський порт у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. // Національний університет «Києво-Могилянсь - ка академія»: Миколаївська філія. Наукові праці. — Миколаїв, 2000. — Т. V. Історичні науки. — С. 57–61. 81 Правилова Е. А. Финансы империи: Деньги и власть в политике России на национальных окраинах, 1801–1917. — М., 2006. — 456 с. 82 Казьмирчук Г. Д., Соловйова Т. М. Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ ст. — К., 1998. — 174 с. 83 Белоусова Л. Г., Малинова Т. Г. Одесской таможне 200 лет. — Одесса, 1995. — 99 с. 84 Чорний В. Б. Україна і митна справа. — К., 2000. — 349 с. 85 Щербак Н. О. Політика царизму щодо євреїв України в ХІХ ст. // Проблеми міграцій. — К., 1999. — № 1. — С. 19–27. 86 Там само. — С. 21. 87 Саксонов В. Б. Організаційно-правове забезпечення фіскальної полі - тики Російської імперії на території Південної України (остання третина ХVІІІ століття): Рукоп. дис. … канд.. юрид. наук. — Харків, 2004. — 201 с. 88 Савченко І. В. Адміністративно-територіальний устрій Південної Укра - їни (1775–1822): Рукоп. дис. … канд. іст. наук. — Запоріжжя, 2004. — 199 с. 89 Орлик В. М. Податкова політика Російської імперії в Україні в доре - формений період. — Кіровоград, 2007. — 631 с. 90 Пилипенко О. Є. Зовнішньоекономічні зв’язки українських земель у складі Російської імперії (1861–1914 рр.). — К.: Академія Муніципального управління, 2008. — 280 с. 91 Орлик В. М. Назв. праця. — С. 306-375. 92 Хрящевська Л. М. Розвиток промислів іноземних колоністів Півдня України кінця ХVІІІ — на початку ХХ ст. // Науковий вісник ОДЕУ. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. Науки: економіка, політологія, 380 історія. — Одеса, 2007. — № 17(54). — С. 208–219; Машкін О. Іноземці в соціально-економічному житті України кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. — К., 2008. — 450 с.; Замуруйцев О. В. Німецькі колонії Півдня України у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. — Черкаси, 2009. — 20 с.; Тимченко В. М. Розвиток торго - вель ного мореплавства між північнопричорноморськими регіонами Російсь - кої імперії та Туреччиною (1774–1853 рр.) // УІЖ, 2009. — № 2. — С. 66–77. 93 Миронов Б. Н. Хлебные цены в России за два столетия (ХVІІІ– ХІХ вв.). — Ленинград, 1985. — С. 35. 94 Фаирли С. Англо-русская торговля преимущественно с 1750 до 1830 гг. — Ленинград, 1970. — 8 с. 95 Герлігі П. Одеса: історія міста, 1794–1914. — К., 1999. — 382 с. 96 Staples J. R. Cross — Cultural Encounters on the Ukrainian Steppe: Settling the Molochna basin, 1783–1861. — Toronto, Bufullo, London, 2003. — 253 p. 97 Seton-Wotson H. The Russia Empire, 1801–1917. Oxford, 1967. — 813 p.; Yaney G. L. The systematization of Russian government: Social Evolution in the Aimastic administration of imperial Russia, 1711–1905. — Jlli., 1973. — 412 p. 98 Yaney G. L. Law, Society and the Domestic Regime in Russia in Histori- cal Perspective // The American Political Sciense Review, 1965. — Vol. 59. — № 2. — P. 379–390. 99 Amburger E. Geschichte der Behördenorganisation Russlands, von Peter der Grossen bis 1917. — Leiden, 1966. — 419 s. 100 Thaden E. Russian’s Western Borderland. 1710–1870. — Princeton, 1984. — 278 s. 101 Pintner W. M. The Social Characteristics the Early Nineteen Centri Russian Burearacy // Slawic Reviw. American Quarterly of Soviet and East European Studes, 1970. — Vol. 29. — P. 249–443. 102 Torke H.-J. Das russische Beamtentum in der erste des 19 Jahrhunderts // Sonderdruck aus Forschungen zur Osteneuropäischen Geschichte. — Bd. 13. — Berlin, 1967. — S. 7–345. 103 Пайпс Р. Россия при старом режиме. — М., 1993. — 414 с. 104 Saunders D. Russia in the Age of Reaction and Reforms, 1801–1881. — Longman, 1992. — XII + 386 p. 381

Південна Україна в процесі розвитку хлібної торгівлі ХІХ ст.: історіографія

Institution

Ähnliche Einträge