О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі
Висвітлюється інтелектуальне оточення українського історика О.Лазаревського. Розглядаються культурні й інтелектуальні впливи на формування його життєвий та творчий шлях....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54682 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі / С. Світленко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 88-99. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-54682 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-546822014-02-04T03:15:34Z О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі Світленко, С. Біоісторіографія Висвітлюється інтелектуальне оточення українського історика О.Лазаревського. Розглядаються культурні й інтелектуальні впливи на формування його життєвий та творчий шлях. The author reveals the intellectual encirclement of the Ukrainian historian O. M. Lazarevskiy, consideres cultural and intellectual influences on the formation of his life and creative work. 2010 Article О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі / С. Світленко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 88-99. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54682 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Біоісторіографія Біоісторіографія |
| spellingShingle |
Біоісторіографія Біоісторіографія Світленко, С. О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі Історіографічні дослідження в Україні |
| description |
Висвітлюється інтелектуальне оточення українського історика О.Лазаревського. Розглядаються культурні й інтелектуальні впливи на формування його життєвий та творчий шлях. |
| format |
Article |
| author |
Світленко, С. |
| author_facet |
Світленко, С. |
| author_sort |
Світленко, С. |
| title |
О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі |
| title_short |
О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі |
| title_full |
О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі |
| title_fullStr |
О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі |
| title_full_unstemmed |
О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі |
| title_sort |
о. м. лазаревський в українському інтелектуальному середовищі |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Біоісторіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54682 |
| citation_txt |
О. М. Лазаревський в українському інтелектуальному середовищі / С. Світленко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 88-99. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT svítlenkos omlazarevsʹkijvukraínsʹkomuíntelektualʹnomuseredoviŝí |
| first_indexed |
2025-07-05T05:58:32Z |
| last_indexed |
2025-07-05T05:58:32Z |
| _version_ |
1836785454600421376 |
| fulltext |
87
БІОІСТОРІОГРАФІЯ
Сергій Світленко
О. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ В УКРАЇНСЬКОМУ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Життєвий шлях і творчий внесок у розвиток історичної
україністики визначного українського історика й археографа
другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Олександра Матвійо -
вича Лазаревського викликали зацікавлення вже кількох поко -
лінь вітчизняних дослідників, починаючи від В. Б. Антоновича,
Д. І. Багалія, М. С. Грушевського, І. В. Лучицького, В. О. М’яко ті -
на до Л. А. Коваленка, М. І. Марченка, Л. К. Полухіна, В. Г. Сарбея,
Г. К. Швидько, В. І.Воронова та ін.1
Безперечними історіографічними досягненнями є постановка
і розв’язання таких сюжетів, як основні етапи життя й
діяльності, історичні погляди вченого, аналіз його творчого
доробку в царині історії Лівобережної України другої половини
ХVІІ–ХVІІІ ст., української археографії та бібліографії, місця і
ролі в українському історіографічному процесі другої половини
ХІХ — початку ХХ ст. Водночас не можна не констатувати, що
постать знаного українського дослідника потребує подальшого
ретельного вивчення, оскільки впродовж тривалого радянського
історіографічного періоду піддавалася аналізу крізь призму
тодіш ніх ідеологічних догм і стереотипів, що не могло не
вплинути на точність оцінок та узагальнень. До того ж ряд важ -
ливих аспектів у силу різних причин спеціально не вивчався.
Серед них варто виділити сюжет про постать О. М. Лаза рев -
ського в контексті українського інтелектуального середовища.
Під ним слід розуміти оточення людей з насиченою розумовою
діяльністю, яке контактувало і впливало на світогляд та
діяльність Олександра Матвійовича. Ця тема розглядалася
опосередковано і фрагментарно, лише в контексті інших
сюжетів. Спеціальне ж вивчення українського інтелектуального
середовища О. М. Лазаревського дає можливість простежити
88
українську інтелектуальну компоненту в процесі формування і
становлення світогляду вченого, розкрити причини його
творчого вибору, що зумовив напрям життєвого і наукового
шляху.
Суттєво важливо, що О. М. Лазаревський потрапив під вплив
укра їнського інтелектуального середовища вже на першому, ро -
динному етапі формування особистості. На зв’язок родинних тра -
ди цій зі сферою, «що потім стала предметом його (О. М. Ла за -
ревського — авт.) спеціальних інтересів і наукових студій, —
старою Гетьманщиною» вказував М.С. Грушевський2. Є певні
підстави вважати, що інтерес до українського минулого почав
зароджуватися в Олександра ще в дитячі роки під впливом
батька — Матвія Ілліча. Свого часу В. Г. Сарбей відмічав, що
загальні характеристики українських гетьманів Б. Хмельниць -
кого, І. Мазепи, К. Розумовського у працях О. М. Лазаревського
в цілому співпадали з оцінками, що містилися в незакінчених
мемуарах «Памяти мои» М. І. Лазаревського3. І цей факт є вель -
ми симптоматичним.
Свій вплив справили на Олександра Лазаревського і його
старші брати. З Федором, студентом університету, Олександр
жив два роки у Харкові, а з Василем — у Санкт-Петербурзі.
Будучи 13-річним підлітком, Олександр у 1847 р. прийняв
пропозицію старшого брата Федора переїхати до Оренбурга.
У далекому від України місті тоді вже працювали його брати —
Василь, Михайло і Федір. Перебування в російській глибинці
закарбувалося Олександру Лазаревському тим, що в дружньому
колі братів велися розмови про рідну Україну, про тяжку долю
Т. Г. Шевченка, який у той час відбував заслання в Орській
фортеці4. Саме в оренбурзький період О. М. Лазаревський
зацікавився читанням, у процесі якого, під впливом, певно,
узагальнюючої праці Д. М. Бантиша-Каменського в нього
виявився більш стійкий і вже більш осмислений інтерес до
України, її історії5.
Аналізуючи віхи життя О. М. Лазаревського, слід зазначити,
що формування його особистості тривалий час проходило поза
межами України, а прямий вплив українського інтелектуального
середовища не міг бути стійким і системним. Так, чотирирічне
89
перебування О. М. Лазаревського у столичній гімназії за часів
завершального періоду правління Миколи І скоріше за все
показало майбутньому історику всі вади консервативно-охорон -
ної системи навчання. Однак ці зовнішньо несприятливі обста -
вини не стали на заваді інтересу Олександра до української
минувшини. Характерно, що в 16 років він системно читав
літературу з історії України і вже здобув певні знання. Все це
дало йому можливість уже в гімназичний період приступити до
перших історичних досліджень, які були опубліковані у «Черни -
говских губернских ведомостях» 1853 р.6
Напевно, в юнацькі роки фізична відірваність Олександра
Лазаревського від України компенсувалася позитивними
впливами його старших братів. «Один з молодших синів, —
писав про молодого О. М. Лазаревського М. С. Грушевський, —
він виростав під доглядом своїх старших братів — Василя,
Михайла й Федора, типових українофілів, приятелів Шевченка.
Молодечі літа прожив він в далеких переїздах, на чужині, і так
звичайна у українців ностальгія підігріла і в свідомість перевела
фізичне прив’язання до вітчизни»7.
Подальший розвиток особистості О. М. Лазаревського відбу -
вався під час навчання на історико-філологічному факультеті
Петербурзького університету. У студентські роки, починаючи з
1854 р., зав’язалося листування між О. М. Лазаревським та
відомим істориком та археографом, знавцем козацького періоду
української минувшини О. М. Бодянським. У творчому доробку
цього публікатора вартісних першоджерел були такі пам’ятки,
як козацький «Літопис Самовидця», «Історія Русів» тощо.
Можна погодитися з припущенням В. Г. Сарбея, що епістолярне
спілкування згодом, з 1855–1856 рр., доповнювалося особис
тими зустрічами у Москві. Ці активні інтелектуальні контакти,
безсумнівно, сприяли посиленню інтересу молодого історика до
минулого України, прищеплюванню зацікавленості до занять
археографічними розвідками8.
Під час перебування в Санкт-Петербурзі у О. М. Лазаревсь -
кого формувалося й певне коло знайомств з українськими дія -
чами науки, культури, суспільного руху. Відомо, що на початку
1856 р. молодий дослідник українського минулого познайомився
90
з істориком О. М. Марковичем. Опанас Васильович був колиш -
нім учасником Кирило-Мефодіївського товариства, переконаним
українським народолюбцем, який з великою шаною ставився до
селян-хліборобів, був колоритним носієм староукраїнських
народних звичаїв і справляв сильне враження на оточуючих
над звичайною жвавістю своєї натури9. Особистість О. М. Мар -
ко вича згодом вплинула на суспільні та наукові погляди Олек -
сандра Матвійовича. Зближення між цими діячами сприяло
тому, що О. М. Лазаревський добре знав життя і творчу спад -
щину О. М. Марковича, а пізніше написав про нього історичний
нарис10.
У 1858 р. О. М. Лазаревський особисто познайомився з велет -
нем українського поетичного слова Т. Г. Шевченком, який
27 березня прибув поїздом до столиці імперії із тривалого
заслання. Вельми примітно, що Т. Г. Шевченко відразу ж завітав
до свого «нелицемірного» друга М. М. Лазаревського — стар -
шого брата Олександра Матвійовича, і спочатку поселився у
нього — на Мойці, в будинку графа Уварова11.
Відомо, що Т. Г. Шевченко високо цінував усіх шістьох братів
Лазаревських, у тому числі Олександра Матвійовича, який
входив до Шевченківського кола спілкування в Санкт-Петер -
бурзі. Не підлягає сумніву, що думки, міркування і спогади
великого поета і патріота України мали вплив на О. М. Лазарев -
ського. Про близькість О. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
свідчить той факт, що він щиро допомагав хворому поету,
деталь но описав його останній день життя, був на похованні
великого Кобзаря 10 березня (26 лютого за ст. ст.) 1861 р., а
згодом одним із перших розпочав написання Шевченкової
біографії12.
У другій половині 1858 р. в Санкт-Петербурзі почала форму -
ватися перша українська громада — напівлегальний осередок
патріотичної інтелігенції, що представляв собою нову на той час
організаційну форму українського національного руху. Першими
українськими громадівцями ставали різночинці — письменники,
учені, службовці та студенти. Серед учасників знаходимо відомі
і знакові імена колишніх кирило-мефодіївців В. М. Білозерського,
М. І. Костомарова, П. О. Куліша, Т. Г. Шевченка. До їхніх одно -
91
дум ців більш молодого покоління належали і два старших брата
О. М. Лазаревського — Михайло і Федір, а також С. С. Гулак-
Артемовський, Г. С. Вашкевич, Д. С. Каменецький, В. П. Кахов -
сь кий, О. Ф. Кістяківський, З. Ф. Недоборовський, М. І. Сто ро-
женко, Г. М. Честахівський та ін.13
Є підстави вважати, що О. М. Лазаревський теж брав участь
у діяльності Петербурзької української громади, або, принаймні,
близько примикав до її кола. Промовистим аргументом на
користь цього є те, що у квітні 1861 р. для перевезення труни з
тілом покійного Т. Г. Шевченка до нової могили в Україні
Петербурзька українська громада відрядила саме О. М. Лазарев -
сь кого та молодого художника Г. М. Честахівського, близьких
до Кобзаря на останньому відрізку його життєвого шляху14.
М. С. Грушевський так писав про цей період життя О. М. Лаза -
ревського� «Він обертався тоді в петербурзьких україно фільсь -
ких колах, одягався по-українськи і був близьким чоловіком до
Шевченка, як і його старші брати, — перебував при нім при його
смерті і проводжав його тіло на Україну»15.
22 травня (10 травня за ст. ст.) 1861 р. О. М. Лазаревський
взяв участь у перепохованні Т. Г. Шевченка на Чернечій горі біля
Канева, яка перетворилася на українську патріотичну маніфе -
стацію. У панахиді, жалобній процесії та перепохованні вели -
кого українського поета брали участь мешканці Канева, селяни
з навколишніх сіл, студенти-народолюбці — учасники Київської
української громади. Місія О. М. Лазаревського по перевезенню
тіла народного поета в Україну була оповита навіть роман -
тичною народною легендою, згідно з якою він привіз не труну
Шевченка, а скриню з ножами для різанини панів16.
Характерно, що на початку 1860-х рр. О. М. Лазаревський
діяльно співробітничав з часописом «Основа» — органом, за
словами М. С. Грушевського, «російського українофільства»17,
який був тоді важливим центром тяжіння українських націо -
нально-культурних сил. Ідейний лідер Київської Старої громади
В. Б. Антонович у своїй розвідці того періоду «Про українофілів
та українофільство (Відповідь на напади «Вестника Южной и
Ю.-З. России»)» згадував про О. М. Лазаревського в контексті
полеміки з К. В. Шейковським з приводу «Словаря», в передмові
92
до якого містилися закиди проти П. О. Куліша та всіх співробіт -
ників «Основи». В. Б. Антонович навів цей приклад, поряд з
іншими, які свідчили про брак «всякої солідарності» між
українофілами18. Для нас важливо, що один з ідейних лідерів
громадівського руху беззастережно зараховував О. М. Лазарев -
сь кого до українського національного табору.
Спілкування з Т. Г. Шевченком, діячами Петербурзької укра -
їнської громади, участь в «Основі» не пройшло для О. М. Лаза -
рев ського даремно. Всі ці інтелектуальні контакти назавжди
закріпили пізнавально-дослідницький вибір випускника Санкт-
Петербурзького університету, яким стала історія України. Можна
припустити, що національно-культурницька домінанта, харак -
тер на для українських громадівців-народолюбців рубежу
1850-х–1860-х рр., прямо чи опосередковано теж посприяла
вибору О. М. Лазаревським засобів служіння власному наро -
дові — у царині наукового поступу. Напевно, саме цей вибір
найбільше відповідав національно-поступовому ліберально-
демократичному світогляду, який на той час вже сформувався у
О. М. Лазаревського.
Невипадково, столичні перспективи і можливості академіч -
ного кар’єрного зростання не приваблювали О. М. Лазаревсь -
кого, який з осені 1861 р. майже без перерв (за винятком
кіль ка місячної служби у Курську) все життя прожив в Україні,
працюючи у Чернігові, Полтаві, Кременчуці, Ніжині та в Києві.
Особливістю цього тривалого періоду життєдіяльності
О. М. Ла за ревського в Україні було поєднання ним державної
служби спочатку мировим посередником, згодом у різних
губернських судових установах з плідною науковою діяльністю
в царині історичної україністики, зокрема в галузі історії
України другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст.19.
На початку 1860-х рр. О. М. Лазаревський з ентузіазмом
зустрів селянську реформу Олександра ІІ і навіть узяв безпо -
середню участь у втіленні її у життя, працюючи мировим
посередником у Сосницькому, Борзенському, Конотопському та
Кролевецькому повітах Чернігівської губернії. Такий життєвий
вибір Олександра Матвійовича можна пояснити тим, що кажучи
словами М. С. Грушевського, його більше тягнуло «до практич -
93
ної українофільської роботи»20. Подібне «ходіння у народ» і
прагнення служити справі селянської реформи, а відтак сприяти
емансипації селян, було характерним для тодішніх українських
народолюбців.
У зазначений період Олександр Матвійович разом із
С. Д. Носом, О. А. Тищинським, Л. І. Глібовим, М. А. Вербиць -
ким, О. В. Маркевичем, І. О. Андрущенком, О. М. Білозерським,
І. П. Дорошенком, Г. Коваленком та іншими народолюбцями
належав до учасників Чернігівської української громади. Під
керівництвом Л. І. Глібова чернігівські громадівці взяли активну
участь у виданні газети «Черниговский листок». Дієвим спів -
робітником газети, поряд із П. О. Кулішем, О. Я. Кониським,
М. А. Вербицьким, О. В. Марковичем, М. Т. Симоновим (Номи -
сом), О. А. Тищинським, П. С. Єфименком та іншими, став
О. М. Лазаревський. Це видання українського ідейного спряму -
вання було припинено за наказом міністра внутрішніх справ
П. О. Валуєва від 10 серпня 1863 р.21
Напевно, чиновницьке середовище, в якому жив О. М. Лаза -
рев сь кий під час своєї офіційної служби в державних установах,
у сукупності із загальними суперечливими обставинами
сус пільно-політичного життя пореформеної Росії з його непослі -
довними й незавершеними реформами і періодичним повернен -
ням урядового курсу до консервативно-охоронних заходів
(згадаємо заборону недільних шкіл, Валуєвський циркуляр та
Емський указ Олександра ІІ тощо) помножені на поміркований
прогресизм світогляду — все це спричинило те, що Олександр
Матвійович за своїми поглядами не виходив за межі наукового
українофільства. На користь цього висновку працює згадка у
«Щоденнику» О. Ф. Кістяківського від 5 березня 1884 р., де
зазначено, що О. М. Лазаревський після 1861 р. «давно став
чиновником не тільки по службі, а й по душі»22.
Майже двадцять останніх років свого життя О. М. Лазаревсь -
кий мав чин дійсного статського радника, працюючи членом
Київської судової палати, та був землевласником, володіючи на
початку 1890-х рр. 402 десятинами землі. Всі ці обставини
сприяли певному поправінню світогляду Олександра Матвійо -
вича23. На наш погляд, після 1860-х рр. він за своїми ідейними
94
переконаннями розташувався на правому, найбільш поміркова -
ному фланзі українського національного табору.
Характерно, що в пореформені десятиліття О. М. Лазаревсь -
кий не припиняв контактів з українськими діячами, з якими
познайомився в період підготовки та проведення селянської
реформи 1861 р. Проживаючи в інших містах, наприклад у
Ніжині, Олександр Матвійович підтримував контакти з киянами,
які визнавали його як «знавця малоросійської старовини»24. Але
водночас О. М. Лазаревський завжди виказував недовіру щодо
українофільства та українофілів. Так, О. Ф. Кістяківський відмі -
чав, що «ту ж недовіру він (О. М. Лазаревський — авт.) виявляв
і стосовно Антоновича, з яким він у хороших відносинах і в
двадцятилітньому знайомстві»25. «Не верю-с Антоновичу! Не
искренен-с!», — частенько промовляв своїм особливим акцен -
том О. М. Лазаревський26. Причини його недовіри до провідника
київських громадівців полягала в тому, що Олександр Матві -
йович негативно ставився до будь-яких «конспірацій» укра -
їнських народолюбців, до тієї вимушеної політики, коли на
людях говорили одне, а робили чи думали по-іншому.
Зазначене може пояснити, чому прихильник конкретних
справ О. М. Лазаревський, не будучи формальним учасником
Київської Старої громади, так багато зробив для видання її
фактичного друкованого органу — журналу «Киевская стари -
на», що в останні десятиліття ХІХ — на початку ХХ ст. стала
важливим центром консолідації українського національного
культурництва.
Прибувши до Києва у 1880 р., О. М. Лазаревський, кажучи
словами М. В. Стороженка, спочатку «держав себе якось ізольо -
вано від усіх, то й не знали гаразд, якого держатиметься він
напрямку в українських справах…»27. Проте після смерті видав -
ця і редактора журналу «Киевская старина» Ф. Г. Лебединцева
О. М. Лазаревський виявив ініціативу підтримати важливе для
українолюбців видання. Саме він умовив громадського і земсь -
кого діяча, багатого поміщика О. С. Лашкевича узяти на себе
видання журналу. Дещо пізніше, коли офіційним редактором
часопису став Є. О. Кивлицький, фактичне редагування, яке
тривало з 1888 р. до 1892 р., взяв на себе Олександр Матвійович.
95
Його власний будинок на Мало-Володимирській вулиці став
центром проведення вівторкових «вечірок» з чаєм, куди запро -
шу валися П. Я. Армашевський, М. П. Василенко, Ор. І. Левиць -
кий, М. В. Стороженко й А. В. Стороженко та ін. «Вечірки»
тривали по кілька годин і наповнювалися бесідами про укра -
їнське минуле, про редакційні справи. За спогадами М. В. Сто -
ро женка, О. М. Лазаревський був «високої постаті, міцний, з
довгим обличчям, бородою, лисий, сірими підпухлими знизу
очима, густим та низьким голосом, блідий, бо хворів склерозом
та й помер від запалення легенів». Але в той час Олександр
Матвійович був «енергійний, палкий, з надзвичайною пам’яттю
про українську старовину за час Гетьманщини» 28.
До київського інтелектуального кола близьких друзів
О. М. Лазаревського входив відомий землевласник, колекціонер,
меценат, творець знаменитої Качанівки В. В. Тарновський. Він
любив, коли до нього сходилися співробітники «Киевской ста -
рины». Як згадував М. В. Стороженко, «душею цього осередка
під той час був О. М. Лазаревський». На вечерях у В. В. Тар нов -
сь кого були такі діячі, як О. М. Лазаревський, В. Б. Антонович,
Ор. І. Левицький, А. В. Стороженко, О. О. Андрієвський, М. П. Ва -
си ленко, В. П. Горленко, М. Ф. Біляшівський, І. Ор. Новицький,
І. М. Каманін, М. В. Шугуров, Ф. Г. Міщенко, К. П. Михальчук,
Д. І. Яворницький, М. В. Лисенко, заїжджали брати Тобілевичі.
На цих зібраннях, які проходили в неформальній обстановці,
обговорювалися платформа журналу, зміст наступних номерів,
відбувалися дискусії з різних проблем трактування історичного
минулого29.
Поряд із О. М. Лазаревським найбільший вплив у редакцій но -
му комітеті «Киевской старины» того періоду мали П. Г. Житець -
кий та Ор. І. Левицький. Постійно відвідували редакційні наради
і брали участь у дискусіях В. П. Науменко, М. В. Шугуров,
Н. В. Молчановський, М. П. Василенко, Я. М. Шульгін,
В. І. Щербина, Є. К. Трегубов, В. П. Горленко, М. В. Лисенко,
К. П. Михальчук, А. В. Стороженко, М. В. Стороженко та ін.30
Всі вони утворювали незабутнє інтелектуальне середовище
спілкування О. М. Лазаревського, яке, безсумнівно, сприяло
активізації його діяльності як історика та археографа.
96
Таким чином, українське інтелектуальне середовище супро -
воджувало все життя та діяльність О. М. Лазаревського. Воно
почало виявлятися достатньо рано, у родинному колі, продовжу -
вало формуватися та впливати на особистість Олександра
Матвійовича в молоді роки студентства та на початках
професійної діяльності. Напередодні та в період проведення
селянської реформи 1861 р., за часів першого загально демо -
кратичного піднесення інтелектуальні контакти з діячами Петер -
бурзької, Київської Старої та Чернігівської громад сприяли
визначенню його життєвого і професійного вибору, яким стало
служіння рідній землі засобом творення панорами української
історії часів Гетьманщини. Попри певне поправіння ідейних
поглядів О. М. Лазаревського в наступні пореформені десяти -
ліття, яке спричинилося комплексом як внутрішніх особистих,
так і зовнішніх причин, впливами різних середовищ спілкуван -
ня (поряд з неофіційним українським активно впливало офіційне
російське), Олександр Матвійович залишився патріотом Укра -
їни. Посідаючи ліберально-демократичні, часом помірковані
ліберальні позиції, він усе ж таки не вийшов за межі світоглядної
орбіти українського національного табору, вносячи помітний
вклад у поступ української історичної науки та журнальної
періодики. Характер інтелектуального середовища, в якому
відбувалася творча діяльність О. М. Лазаревського, не дозволяє
визначити його як російського ліберала. Навпаки, його аналіз
свідчить про помітну причетність О. М. Лазаревського до
української національної справи.
1 Воронов В. І. Вітчизняна історіографічна традиція щодо вивчення
наукової діяльності та творчого доробку О. М. Лазаревського // Грані.
Наук.-теор. і громад.-політ. альманах. — 1999. — № 2 (4), березень —
квітень. — С. 19–27.
2 Грушевський М. Пам’яті Олександра Лазаревського // Твори� у 50 т. —
Л.� Світ, 2005. — Т. 7� Серія Історичні студії та розвідки (1900–1906). —
С. 573.
3 Сарбей В. Г. Історичні погляди О. М. Лазаревського. — К.: Вид-во
АН УРСР, 1961. — С. 23–24.
97
4 Марченко М. І., Полухін Л. К. Видатний історик України О. М. Ла за -
рев ський — К.: Вид-во АН УРСР, 1958. — С. 5–7.
5 Сарбей В. Г. Вказ. праця. — С. 24–25.
6 Там само. — С. 26; Марченко М. І., Полухін Л. К. Вказ. праця. —
С. 10–11.
7 Грушевський М. Пам’яті Олександра Лазаревського // Твори� у 50 т. —
Л.� Світ, 2005. — Т. 7� Серія Історичні студії та розвідки (1900–1906). —
С. 573.
8 Сарбей В. Г. Вказ. праця. — С. 28.
9 Маркович Д. Заметки и воспоминания об Афанасии Васильевиче Мар-
ковиче / Д. Маркович // По степах і хуторах: Оповідання. Драма. Спогади.
— К.: Дніпро, 1991. — С. 483, 487–489.
10 Сарбей В. Г. Вказ. праця. — С. 29–30.
11 Бородін В. С., Кирилюк Є. П., Смілянська В. Л. Т. Г. Шевченко.
Біографія. — К.: Наук. думка, 1984. — С. 396–397.
12 Там само. — С. 398, 520; Марченко М. І., Полухін В. К. Вказ. праця. —
С. 14–15.
13 Катренко А. М. Український національний рух ХІХ століття. Ч. ІІ.
60–90-ті роки ХІХ ст.: Навч. посібник. — К., 1999. — С. 8.
14 Бородін В. С. Вказ. праця. — С. 529–530.
15 Грушевський М. Пам’яті Олександра Лазаревського. — С. 573.
16 Бородін В. С., Кирилюк Є. П., Смілянська В. Л. Вказ. праця. —
С. 529–530, 534–536; Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885): у 2 т. —
К.: Наук. думка, 1995. — Т. 2: 1880 — 1885. — С. 455.
17 Грушевський М. Вказ. праця. — С. 573.
18 Стороженко М. З мого життя / М. Стороженко. — К.: Либідь,
2005. — С. 179; Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибр. історичні та публі -
цистичні твори / В. Б. Антонович. — К.: Либідь, 1995. — С. 139.
19 Марченко М. І., Полухін Л. К. Вказ. праця. — С. 19–43; Сарбей В. Г.
Вказ. праця. — С. 34–36.
20 Грушевський М. Вказ. праця. — С. 573.
21 Катренко А. М. Вказ. праця. — С. 57–58.
22 Кістяківський О. Ф. Вказ. праця. — Т. 2. — С. 455.
98
23 Сарбей В. Г. Історичні погляди О. М. Лазаревського // Вісник
Академії Наук Української Радянської Соціалістичної Республіки. — К.,
1957. — № 3 (244). — Березень. — С. 63.
24 Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885): у 2 т. — К.: Наук.
думка, 1994. — Т. 1: 1874–1879. — С. 99, 128, 201, 256.
25 Кістяківський О. Ф. Вказ. праця. — Т. 2. — С. 455.
26 Антонович В. Б. Моя сповідь. — С. 51.
27 Стороженко М. Вказ. праця. — С. 179.
28 Там само. — С. 179; Палієнко М. «Киевская старина» у громадському
та науковому житті України (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). — К.: Вид-во
«Темпора», 2005. — С. 261.
29 Стороженко М. Вказ. праця. — С. 181, 182, 183.
30 Палієнко М. Вказ. праця. — С. 56.
99
|