Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис

Метою цієї статті є дослідження на широкій джерельній базі життєвого шляху та студії одеського історика Івана Михайловича Бондаренка (1873–1911). Головними джерелами для написання статті є матеріали персонального архіву І. Бондаренка, його друковані праці, матеріали діловодства навчальних закладі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Музичко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Біоісторіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54685
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис / О. Музичко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 100-121. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-54685
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-546852014-02-04T03:12:01Z Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис Музичко, О. Біоісторіографія Метою цієї статті є дослідження на широкій джерельній базі життєвого шляху та студії одеського історика Івана Михайловича Бондаренка (1873–1911). Головними джерелами для написання статті є матеріали персонального архіву І. Бондаренка, його друковані праці, матеріали діловодства навчальних закладів. This article is devoted to studying the life and studies of the Odessa historian I.M. Bondarenko (1873–1911). The work is written the basis of the archival and published sources, the majority of which is entered to scientific turnover in the given context for the first time. 2010 Article Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис / О. Музичко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 100-121. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54685 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Біоісторіографія Біоісторіографія
spellingShingle	Біоісторіографія Біоісторіографія Музичко, О. Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис Історіографічні дослідження в Україні
description	Метою цієї статті є дослідження на широкій джерельній базі життєвого шляху та студії одеського історика Івана Михайловича Бондаренка (1873–1911). Головними джерелами для написання статті є матеріали персонального архіву І. Бондаренка, його друковані праці, матеріали діловодства навчальних закладів.
format	Article
author	Музичко, О.
author_facet	Музичко, О.
author_sort	Музичко, О.
title	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис
title_short	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис
title_full	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис
title_fullStr	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис
title_full_unstemmed	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис
title_sort	іван михайлович бондаренко: біоісторичний нарис
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Біоісторіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54685
citation_txt	Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис / О. Музичко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 100-121. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT muzičkoo ívanmihajlovičbondarenkobíoístoričnijnaris
first_indexed	2025-07-05T05:58:40Z
last_indexed	2025-07-05T05:58:40Z
_version_	1836785462736322560
fulltext	Олександр Музичко ІВАН МИХАЙЛОВИЧ БОНДАРЕНКО: БІОІСТОРІОГРАФІЧНИЙ НАРИС В сучасній біоісторіографії досить модно розмірковувати над приналежністю певного історика до першопланових, або друго - планових осіб в історіографічному процесі1. Однак можна виді - лити ще одну категорію істориків: з «перерваною» біографією, яких важко зарахувати навіть до другого ешелону представників історичної науки. Більшість сучасників покладали на них великі сподівання, але їхня рання смерть залишила оточуючих у роздумах про можливі варіанти розвитку кар’єри покійних друзів та колег. Втім, ці роздуми, як правило, скоро змінювалися на повне забуття цих «невдах». Лише тепер, в умовах підви - щення інтересу до мікроісторії, чергового сплеску біографіс - тики, антропологізації історії, здається актуальним включення до біоісторіографічного контексту максимально широкого кола осіб, зосередження уваги на їх оригінальній, хоч і невеликій творчій спадщині. Метою цієї статті є дослідження на широкій джерельній базі життєвого шляху та інтелектуального доробку одного з одеських істориків початку ХХ ст. Івана Михайловича Бондаренка (1873– 1911). Діяльність І. Бондаренка розглядалась здебільшого у публіцистичному дискурсі з властивими для цього жанру глорифікацією та іконізацією2. Доробок фахового історика зауважив лише С. Лиман, який втім спирався лише на його одну працю3. Найпромовістіше про «недовивченість» чи навіть забуття автора першого в Російській імперії дослідження про середньовічні англійські міста свідчить відсутність згадки про нього у класичному біобібліографічному покажчику «История исторической науки в дореволюционной России» (М., 1965). В енциклопедичних виданнях він згаданий лише в «Енцикло педії українознавства»4. Декілька разів І. Бондаренко був згада ний в 100 контексті біографій професорів Новоросійського університету (НУ) Є. Щепкіна та І. Линниченка та як викладач Одеських вищих жіночих курсів (ОВЖК)5. Ці розпорошені історіографічні факти, вочевидь, не дають підстав для висновку про наявність більш-менш повної, тобто джерелознавчо обґрунтованої, біогра - фії І. Бондаренка. Основою цієї статті є праці І. Бондаренка, частково маловідомі, невідомі спогади про нього сучасників та архівні джерела, здебільшого з Державного архіву Одеської області, що переважно складаються з листування І. Бондаренка та документів діловодства НУ та ОВЖК. І. Бондаренко народився в Азові 11 жовтня 1873 р. у родині малограмотного та бідного селянина Михайла Івановича Бонда - ренка. У кожному листі до сина він просив у нього грошей чи дякував за них. З під його ламаної російської мови «пробива - лась» українська, як один з проявів української ідентичності: «до бачення сыну мый родный коханый досъвиданья. Остаюсь твой Батько Михаил Иванович Бондаренко»6. Ця родинна традиція, напевно, була відправним пунктом, за виразом сучасника (ймовірно М. Грушевського), «болізної еволюції духовної» І. Бондаренка7. Ще більш важливим чинником слід визнати, за виразом того ж сучасника, його «тяжку школу життя». Відмінна оцінка з поведіки не згладила з його пам’яті сумного враження про п’ять років навчання в Азовській прогімназії та чотири — у Ніжинській гімназії: «начальство тієї середньої школи, де я вчився, забороняло нашому регентові вчити нас українських пісень лише з тієї причини, що вони «хахлацкия». Однак він не став, за його визнанням, «прихильником теорії відрубних наці - ональних типів, ще менше — оборонцем ковбасно-горілчаного патріотизму»8. Ймовірно, на формування поглядів юнака вплинув вчитель історії та географії Ніжинської гімназії І. Сребницький. Свої опозиційні настрої І. Бондаренко продемонстрував під час навчання у Московському університеті у 1892–1896 рр. Про - слухавши лекції впродовж двох семестрів, у серпні 1893 р. він перевівся на відділення природничих наук фізико-математич - ного факультету. У 1894 р. він не склав іспит та був звільнений, але у вересні 1894 р. за дозволом міністра народної освіти його знову прийняти на природниче відділення. У 1895–1896 рр. він 101 повторно слухав лекції 1–2 семестрів та лекції 3–4 семестрів9. Не виключено, що І. Бондаренко відвідував лекції видатних московських істориків-професорів В. Ключевського, П. Віногра - дова, В. Герьє. Ймовірно, цей досвід пізніше підштовхнув його до вступу на історико-філологічний факультет Новоросійського університету (НУ). Малоуспішність навчання уродженця Азова у Москві була зумовлена його невисоким інтересом до юридичних та природничих дисциплін, а ще більше — участю у студентському русі. У Московському університеті він очолював «малоросійське земляцтво»10. Навесні 1896 р. за часть у студентських завору - шеннях його виключили з університету без права вступу до іншого ВНЗ та забороною педагогічної діяльності. Становище І. Бондаренка ускладнило одруження у 1896 р. на вчительці Катерині Олексіївні. Згодом у подружжя народилося троє дітей: два сина та донька. І. Бондаренко згадував, що з 1896 р. опинився в одному «из провинциальных глухих городков на 3 1/2 года, служил в зем- стве, где составил «Систематический сборник постанов лений Кременчугского земства за 1865–1899 гг.». Отже, цим «городком» був саме Кременчуг. Восени 1899 р. на запрошення відомого громадського діяча В. Богучарського він декілька місяців був коректором та одним з авторів петербурзької газети «Северный курьер»11. У публікаціях останніх років ХІХ ст. він зосереджувався на суспільно-політичних питаннях, обстоюючи народницькі переконнання та український патріотизм. Він критикував Кременчузьке земство за брак активності в організації народних читань, заборону вечора, присвяченого Т. Шевченку, викривав погані умови та низькооплачуваність праці робітників, темноту народних мас. Одну зі своїх статей він завершив побажанням аби «для всех тружеников возможно ско- рее расчистились самые широкие пути и условия для развития сознательного чувства солидарности, будет-ли эта солидарность выражаться в той или иной форме кооперации»12. Поки що за нез’ясованих обставин у другій половині 1900 року І. Бондаренко опинився в Одесі, Довгий час він мешкав на Ніжинській 16. Внаслідок фінансової незабезпеченості перші 102 декілька років ХХ ст. його дружина та діти залишались у Кременчузі. У 1900–1904 рр. він навчався на історичному відділенні історико-філологічного факультету НУ, відчуваючи певний дискомфорт від свого затягнувшегося студентства: «о себе не могу сказать ничего утешительного, Я все еще как гово- рят немцы, нахожусь im Werden, в состоянии «делания» и не знаю, когда я смогу сказать о своем Sein — «бытии». Словом, я — «вечный» студент»». Через рік він зазначав: «хотя я и позна - йомился с 1–2 филологами, хорошими парнями, но они довольно молодые сравнительно со мной люди и за их спинами нет того опыта, как за моей»13. Натомість професор кафедри загальної історії Є. Щепкін вбачав у вікових особливостях І. Бондаренка свій позитивний бік: «годами Бондаренко значительно старше своих университетских товарищей, но эта зрелость дала ему воз- можность уже в течении университетских лет избрать себе спе- циальность»14. Університетські бланки-посвідчення свідчать про те, що студент відвідував лекції та семінарські заняття Е. фон Штерна (антична історія), Ф. Режабека, Є. Щепкіна (середньовічна істо - рія Європи), І. Линниченка, Г. Перетятковича (історія західних та південних слов’ян, нова історія Росії), О. Доброклонського (істо - рія християнської церкви), М. Ланге (вступ у філософію) та ін. Він скаржився на брак потрібних йому книг в університетській бібліотеці та планував звернутися по них до професури. Вже у 1901 р. він здебільшого зосередився на історії Англії. Він так захопився темою, що у листах до дружини вставляв англійські вирази та іноді підписувася «Johnny». Коло його читання було дуже широким: він повідомляв своїх колег та дружину про читання творів Гете, Гайне, А. Чехова, М. Гоголя, І. Тургенева, якого він цінував значно вище за М. Горь- кого, літературознавчих книг О. Шахова, соціолого-економічних Б. Кістяківського, М. Ковалевського, С. Франка, історичні романи П. Мериме, журналів «Вестник всемирной истории», який здався йому нецікавим внаслідок безсистемності, «Самообразование», «Научное обозрение», одеські ліберальні газети «Одесский листок» и «Южное обозрение» та московські «Русские ведомости». За згадкою А. Ніковського, він «добре 103 знав Кобзаря, О. Олеся на пам’ять, бо відчував його поезію глибоко і знаходив близькі ліричні мотиви»15. Іноді він виступав не лише як читач, але й реагував на публікації в газетах. Так, у 1901 р. він надіслав листа до «Одесского листка» зі спростуванням статті популярного публіциста Лоенгрина, в якій він заперечував користь від отримання історико-філологічної освіти. Показово, що запальна аргументація студента змусила Лоенгрина суттєво відкоригувати свої погляди. Подібно до багатьох талановитих студентів та викладачів він захоплювався бібліофільством, зокрема, радів з приводу придбання повного зібрання творів М. Гоголя. Він вів самотній спосіб життя, багато палив, іноді пив вино та пиво в кампанії. Намагаючись економити, він найчастіше відмовляв собі у вечері, але водночас викроював гроші на відвідування театру, зокрема, п’єс М. Островського. В Одесі І. Бондаренко спочатку зосередився на перекладах та публікаціях на громадські теми. Він намагався опублікувати у журналі «Жизнь» статтю «Страничка из истории одного зем- ства», перекладав «Фауста», «Іліаду». Часопису «Научное обозрение» у 1901 р. він пропонував свій переклад праці фран- цузького соціолога, послідовника Е. Дюркгейма С. Бугле «Ідея рівності», зазначаючи, що метод Бугле схожий на метод Зіммеля і «если не во всем можно согласиться с ними, то нельзя все-таки отрицать за его трудом важного значения для современной науч- ной социологии в истинном смысле этого слова»16. Це визнання, підтверджує захоплення І. Бондаренка поміркованими формами соціалізму, які сповідував С. Бугле. Маючи за плечима солідний досвід, він віддавав перевагу самостійним заняттям, розглядаючі лекції навіть талановитих професорів лише як допоміжний засіб. Різне враження залишили у І. Бондаренка його викладачі. Добротними він вважав лекції приват-доцента кафедри всесвітньої літератури В. Лазурського та блискучими лекції з історії класичної літератури декана історико-філологічного факультету О. Деревицького. Бездарни - ми він вважав лекції з логіки О. Казанського та історії російської літератури В. Мочульського. Він зазначав, що: «из экономии вре- мени не всегда бываю на лекциях по русской истории, которые читает увлекательно Линниченко, старый холостяк и неудачник 104 (пьет горькую). В смелости и сарказме он не только не уступает, но иногда и превосходит даже Ключевского»17. У 1903 р. на семінарі І. Линниченка І. Бондаренко прочитав реферат «Города Левобережной украйны в 16–18 ст.»18. Деякі дослідникі на цій підставі вважають І. Бондаренка без - посереднім учнем І. Линниченка, навіть представником наукової школи професора19. Насправді він був учнем професора Є. Щеп - кіна, вчителя таких відомих істориків як К. Добро люб сь кий, М. Рубінштейн, О. Вайнштейн, П. Біціллі, К. Флоровська. Є. Щеп - кін міг вплинути й на громадсько-політичні погляди І. Бонда - ренка, зміцнивши їх опозиційну, ліберальну складову. Внаслідок захоплення громадсько-політичною діяльністю Є. Щепкіну мен - шою мірою, аніж І. Линниченкові вдалося наблизитись до заснування власної наукової школи. На відміну від І. Линниченка, який спрямовував своїх учнів передусім на вивчення історико- правових питань, Є. Щепкін прагнув наблизити їх до соціоло - гізації історичних явищ, що відповідало провідній тенденції розвитку історичної науки на початку ХХ ст.20 Спільною рисою поглядів обох професорів була увага до культури в широкому розумінні цього поняття. На відміну від І. Линниченка, Є. Щепкін сповідував менш контактну манеру спілкування зі своїми учнями, впливаючи на них передусім під час лекцій та семінарів. В цьому плані, показовою є різниця у натхненних подяках І. Линниченку з боку його учнів у своїх роботах та досить стримана подяка Є. Шепкіну з боку І. Бондаренка, що зафіксована у його медальній праці, за визначення теми, вказівки на посібники, джерела та правлення тексту. Порівняно з досить докладною характерис - тикою лекцій І. Линниченка, про лекції Є. Щепкіна І. Бондаренко відгукувався більш стримано лише як про «хороші»21. Є. Щепкін зазначав, що ще «на полукурсовых экзаменах вес- ной 1902 г. И. Бондаренко обратил на себя внимание старатель- ностью и точностью, с которыми он выработал записки по читанному мной пропедевтическому курсу средневековой и новой истории Западной Европы и сознательностью ответов». Навесні 1902 р. Є. Щепкін запропонував тему на золоту медаль: «Критическая оценка главных теорий происхождения городской организации на основании данных по истории возникновения 105 городов в Англии». Через рік йому на розгляд надійшла робота І. Бондаренка. У відгуку професор відзначив повноту, точність, продуманість автора, хорошу російську мову, яка «является как бы отражением ясности мыслей»22. І. Бондаренко отримав від історико-філологічного факультету золоту медаль. Влітку 1903 р. він переробив свою роботу, яка не- вдовзі була надруковна у 12 томі «Летописи» Історико-філоло- гічного товариства при НУ (ІФТ при НУ) та окремим виданням23. У книзі він помістив рецензію на працю О. Дживе - легова «Средневековые города в Западной Европе» (СПБ, 1902). У тому ж томі «Летописи» він опублікував рецензію на працю А. Балларда про англійські середньовічні міста24. За спостере - женнями Є. Щепкіна, у монографії І. Бондаренко розширив коло джерел, систематизував розпорошені норми англо-саксонського законодавства та ясно сформулював свій остаточний висновок. І. Бондаренко підкреслював самостійний характер своєї праці: «следуя за главными авторами в английской историографии, я однако нигде не связывал себя заранее внушенной теорией, приходя к своим положениям после критической проверки авто - ритетов». З деякими тезами попередників він не погоджувався, інші — розвивав та доповнював, «на свой страх толковал данные источников и самостоятельно строил концепцию». Головними авторитетами для нього були П. Виноградов, англійські історики У. Стеббс та Ч. Гросс. Натомість критичне вістря І. Бондаренко спрямував проти О. Савіна, Ф. Мейтленда та О. Дживелегова. Однак долю істини він побачив у кожній теорії. Головним чином він синтезував положення У. Стеббса, який вважав, що місто виникло шляхом поєднання села та сотні та Ч. Гросса, на думку якого, головною особливістю англійських муніципалітетів були гільдії. І. Бондаренко вважав, що англійське місто виникло в результаті поєднання села, сотні та гільдії. У п’ятому розділі він синтезував картину елементів міського ладу, підвівши різні міські закони під загальну схему. Обидві праці І. Бондаренка дають деякі підстави для з’ясування його методологічних поглядів. З характерним для позитивістів апелюванням до наукового сумління, він передусім намагався ретельно врахувати історичні та історіографічні 106 факти. Хоча він і підкреслював, що домінуючу роль в історії розвитку міської свободи грав економічний фактор, власне економічному розвитку міст він майже не приділив уваги. Показовим для ставлення І. Бондаренка до позитивізму є його критика англійського історика А. Балларда за надмірне викорис - тання статистичного методу, хоча він і визнав плідні результати його дослідження. Проте одеському історику здавалося, що «односторонний цифровой материал сковывает обобщающую мысль, связывает крылья широкой гипотезе, охлаждает порыв к смелой критике. Часто вскользь высказанная мысль бесследно исчезает, недоразвившись до ясного положения, благодаря истинно-аптекарской осторожности и, так сказать, цифирному пленению»25. На думку Є. Щепкіна, книга І. Бондаренка заслуговувала на статус навіть магістерської дисертації як «продуманный анализ вопроса о средневековом городе имеет значение не только для тесного кружка университетских преподавателей по всеобщей истории, но и для русской истории литературы вообще». Однак у свій час вона не викликала відгуків та до 1960-х рр. залишалась єдиною в російській та українській історіографії монографією з історії середньовічних англійських міст. Не маючи опонентів чи послідовників, автор не зміг значно впли - нути на тогочасний історіографічний процес. Лише радянській медієвіст Я. Левицький знову дослідив цю проблему на значно більш ґрунтовній джерельній та історіографічній базі Він дорікнув своєму попередникові за використання вузького кола джерел та переповідання поглядів різних істориків (цей закид не є цілком правдивим ані щодо намірів І. Бондаренка, ані щодо змісту його праці)26. Власні погляди одеського історика Я. Левицький вважав далеко не у всьому переконливими та правильними. Водночас, він визнав, що для свого часу книга уявляла безсумнівний інтерес. Деякі фактичні дані, наведені його попередником Я. Левицький використав у своїй праці. За відгуком Є. Щепкіна, на іспитах у державній комісії у травні 1904 р. І. Бондаренко показав відмінні знання з головних історичних предметів та мов, що дало йому підстави 31 травня 1904 р. піклуватись перед професорською Радою про залишення 107 здібного випускника стипендіатом на кафедрі загальної історії НУ. Пояснюючи досягнення свого підопічного і водночас підкреслюючи його благонадійність, Є. Щепкін наголошував, що І. Бондаренко зосереджувався виключно на наукових заняттях і «не поддавался никаким воздействиям, чуждых уни- верситету и науке»27. Важко сказати чи свідомо професор уникнув згадки про позанаукові сторони життя свого протеже, адже джерела свідчать, що, І. Бондаренко і в Одесі взяв участь у студентському русі. І. Бондаренко зазначав, що наука «не може захватить меня всего». У 1901 р. разом з двома товаришами він випив дві пляшки вина в пам’ять М. Добролюбова28. У 1903 р. він взяв участь у недозволених сходках студентів та за декілька місяців до закінчення навчання і в результаті отримав в атестаті у графі поведінка не відмінно, а «весьма хорошо»29. У 1903 р. українські студенти НУ та курсистки Одеських вищих жіночих курсів (ОВЖК) обрали І. Бондаренка всупереч його бажанню головою Одеської української студентської громади. За спогадами Г. Чикаленко, І. Бондаренко був дуже приємною, лагідною та високо-освіченою людиною, яка була не зовсім придатна для такої ролі30. ЇЇ враження поділяв М. Горді - євський, але зазначав, що це не перешкоджало І. Бондаренкові бути «одним з тих живих центрів, навколо яких скупчувалася українська молодь, переважно студентська. Серед старшої гене - рації одеських українців він також користувався великою пова - гою»31. У найближчому оточенні І. Бондаренка були В. Пащенко, В. Сигаревич, М. Слабченко, А. Ніковський, Д. Буяль ский. Українська одеська молодь була тісно пов’язана зі своїми грузинськими товаришами (саме така форма звертання студентів один до одного з початку ХХ ст. стає найпоширенішою в університетах, змінюючи раніше поширену форму «колега»). Так звертався до І. Бондаренка один з лідерів одеської грузинської студентської громади С. Аваліані у своєму листі до нього32. Найчастіше І. Бондаренко та його українські товариши контактували з членом РСДРП Варлаамом Шавдією. Під час революції 1905 р. І. Бондаренко як секретар помічника одеської міської управи брав участь у виробленні ліберальних проектів, 108 у зборах одеських кадетів. Свої настрої найрельєфніше він висловив у листі до дружини влітку 1905 р.: «Во всех закоулках нашего бюрократического режима царит свинство… Чтобы сох- ранить в себе на всю жизнь образ и подобие человека, этого но- сителя великого мирового духа, чтобы не разочароваться в грядущем совершенствовании человеческой личности, чтобы не упасть в прах и грязь и не быть раздавленным под бременем ра- зочарований, пошлости и всюду торжествующего свинства — надо быть готовым встретить все и даже самое смерть, иначе ты — червь и раб»33. Репересії викликали у І. Бондаренка вагання, бажання зануритись у науку. Так, під впливом розмови з І. Линниченко, який обстоював теорію мирного прогресу, І. Бондаренко відчув, що погано займається наукою34. Особливо він був вражений самогубством В. Пащенка, яке, ймовірно, пев - ною мірою підшовхнуло його до аналогічного вчинку у 1911 р. Незважаючи на ці компрометуючі обставини, внаслідок наполегливості Є. Щепкіна 31 травня 1904 р. факультет одно - стайно прийняв рішення піклуватися перед попечителем про залишення І. Бондаренка стипендіатом на кафедрі загальної історії зі стипендією 600 р. з січня 1905 р. на 2 роки. У відпо - відності до інструкції, що склав Є. Щепкін, стипендіат мав опрацювати головні типи джерел та історіографію 12-13 періодів розвитку різних народів від Давнього Сходу до новітньої історії Європи. З нової історії І. Бондаренко мав обрати 4 доби і розподілити їх між окремими епохами та народами. 20 листо - пада 1904 р. міністр народної освіти дозволив І. Бондаренку педагогічну діяльність, зауваживши при цьому, що «Бондаренко должен считать данное разрешение знаком особого к нему доверия, оправдать каковое является его первейшим долгом». Неприхильне ставлення до цієї ініціативи з боку ректора, звело нанівець рішення Є. Щепкіна та інших членів факультету. Однак 16 травня 1905 р. істфак знову попросив залишити І. Бонда - ренка, аргументуючи тим, що міністерство освіти дозволило студентські сходки і, отже, колишні «гріхи» І. Бондаренка втрачають значення. В умовах революції значно більш радикальну позицію зайняв Є. Щепкін. 109 Він різко заперечив позицію міністерства народної освіти, яке до провин гимназистів та студентів підходило, на його думку, з чисто кримінальним, а не педагогічним мірилом, завдаючи шкоди науці35. Однак лише 24 січня 1906 р. міністр народної освіти дозволив І. Бондаренку залишитись на кафедрі для підго - товки до професорського звання, але без стипендії. У червні 1906 р. йому зрештою надали степендію у 300 руб., не зважаючи на те, що на той момент він вже остаточно увиразнився в одеському соціальному середовищі як один з помітних діячів українського національного руху. Наприкінці 1905 р. він став співзасновником «Українського товариства «Просвіта» в Одесі». Це вочевидь не додало йому «балів» у справі влаштування в НУ, тим більше, що і без того 17 січня 1907 р. він був на 3 роки підданий гласному надзору поліції у справі «О союзном совете 45 объединенных москов - ских землячеств». У «Просвіті» І. Бондаренко прочитав рефера - ти про Євгена Гребінку та Д. Гарібальді, був членом «виділу» (правління). До членів «Просвіти» разом з дітьми увійшла й Катерина Бондаренко, яка розгорнула не менш активну публіци - с тичну та лекційну діяльність, ніж її чоловік. На засіданнях «Просвіти» вона прочитала доповіді «Марксизм (щодо національного питання)», «Про українське дворянство», «Поль - сь ка культура та українське суспільство перед унією 1569 р.», «Б. Хмельницький — гетьман України», «М. Максимович, його наукова діяльність»36. Вона студіювала творчість М. Горького, до «Ради» надіслала статті «В обороні каменярів», «Про «нову» націю», в якій критикувала концепцію Д. Овсяніко-Куліков сько го про «общерусскую национальность». Авторка доводила, що він фактично має на увазі «великоруську» націю37. Свою моногра - фію про англійські міста І. Бондаренко присвятив «дорогому другу Катерині Бондаренко». На початку 1908 р. подружжя привітало лідера одеських українців М. Комарова, бажаючи, «щоб серед українців було більше таких людей як Ви, і щоб в новому році було більше злагоди та єднання між українцями»38. У 1910 р. подружжя увійшло до членів літературної комісії Одеського Українського клубу. За спогадами одного з сучас ни - ків, Іван Михайлович не раз говорив, що «дві сили, нерозривно 110 пов’язані між собою були сенсом мого життя — любов до дру - жини та любов до науки»39. Діяльність Катерини дала підстави одному з лідерів української громади Одеси І. Луценку згодом назвати її серйозним громадським робітником, що заслужила на не меншу громадську увагу та повагу, ніж її чоловік40. Найрезонанснішим вчинком І. Бондаренка в якості члена «Просвіти» було написання популярної брошури, присвяченої століттю з дня народження Д. Гарібальді, яка була видана одеською друкарнею Є. Фесенка у 1908 р. на кошти з фонду імені Л. Смоленського накладом аж у 2000 примірників41. Наклад було швидко конфісковано та майже повністю знищено цензурою. Вочевидь, негативну реакцію цензорів викликав передусім загальний тон та стиль книги на кшталт популярних соціалістично-народницьких видань для простолюду. Автор різко розділяв італійське суспільство на байдужі до інтересів народу панівну верству та народ, схвалював народну боротьбу за національне визволення, використовував епітети на кшталт «Меттерних — держиморда всеєвропейський». У думці «італій - ці не могли рівно з іншими простувати шляхом вселюдського прогресу туди, де ясніє свята зірка ідеалу людського» не важко було помітити соціалістичні алюзії, а у книзі загалом — заклик до пожвавлення українського національного руху. Суто з історі о - графічної точки зору історик не сказав нічого нового про постать видатного італійця, лише підтримавши глорифікаторську тра - дицію української суспільно-політичної думки, представники якої наголошували на всеосяжному патріотизмі та народності Д. Гарібальді42. І. Бондаренко не намагався визначити перед умо - ви вивникнення італійського національного руху, обмежившись тезою «нові сили стихійні, нові люди принесли нові пісні». Якщо у працях з історії англійських міст І. Бондаренко демон - стрував відданість ідеалам раціоналізму та соціологічного пози - ти візму, то у цій брошурі він став на шлях неоромантизму. Звільнення Є. Щепкіна з НУ ускладнило становище І. Бонда - ренка. У квітні 1907 р. його звіт за перший рік роботи, розглядав вже професор І. Іванов. Загалом схваливши його роботу, профе - сор зазначив, що І. Бондаренко лише обмежився переповіданням джерел про соціальний лад Римської імперії, а не власними 111 висновками. 25 листопада 1907 р. разом з О. Грушевським його обрали членом ІФТ при НУ43. Того ж року його обрали членом Українського Наукового Товариства у Києві. У лютому 1908 р. термін стипендіатства продовжили ще на півроку. У травні І. Бондаренко розпочав педагогічну кар’єру в якості викладача історії приватної гімназії М. Іглицького, а дещо пізніше — у жіночій гімназії. В НУ він влаштувався лише на посаду завіду - ючого історико-філологічним кабінетом44. Сучасник згадував, що, завжди замисленого, його «всегда можно было видеть по- груженного в чтение книг в кабинете для чтения. Доброе, но грустное, открытое лицо, грустная улыбка, игравшая на губах, мягкое и искреннее обращение со студентами и со всеми сни- скало ему любовь»45. В останні 5 років життя І. Бондаренко зробив чимало аби вийти на загальноукраїнський рівень відомості. Про це свідчать його листи до С. Єфремова, Є. Чикаленка, М. Грушевського, присвячені передусім співробітництву у газеті «Рада», журналі «Нова доба» та деяких інших успішних та невдалих видавничих проектах. Один з його колег згадував про те, що одеському історику навіть пропонували посаду редактора «Ради». Свої статті він писав чудовою українською літературною мовою, втім не заперечуючи й проти редакторського втручання, вважаючи, що «тільки таке «кровопускання», тільки такі «рани» упев - нюють мене, на скільки мій мозок не позбавлений ще моска - лизмів, хоч я вже мало не 3 роки зазнайомлений з мовою і щоденно вживаю її у своїй родині»46 Дві статті І. Бондаренка у «Новій громаді» та «Раді» відображають його письменницькі здібності та громадські погляди. Обидві статті були написані у своєрідному жанрі подорожних нотаток, але автор не обмежився лише описанням природних красот України47. Так, стаття про Є. Гребінку відкривалась згадкою про «перші дні нової культурної доби, що перебуває український народ». Він критикував Пирятинське земство за неувагу до українських інтересів, описував сумний стан місцевих архівосховищ48. Текст статті свідчить не лише про знайомство історика з творчістю та біографією Є. Гребінки, але й про знайомство з працями таких українських істориків як 112 О. Єфименко, Д. Яворницький, О. Огоновський. І. Бондаренко також планував описати свою подорож на Кавказ, «скористати деякий матеріал до історії української буржуазії з історико- порівнюючими міркуваннями, а тоді знов звернутися до широкого моря західноєвропейського соціального та й взагалі громадського руху»49. Однак вчений встиг видати лише 3 великі статті про західноєвропейську історію, що свідчать про його подальше тяжіння до громадської актуалізації історії, теоретич - них аспектів вивчення історичного процесу. Стаття присвячена повстанню Уота Тайлера в Англії у 1381 р. має багато спільних рис з вже згаданою статтею про Д. Гарі баль - ді. Автор використовував народницько-соціалістичну фразеоло - гію, спеціально спрощуючи «для народу» свій понятійний апарат: «класова боротьба», «трудящі класи», «маси народні», «вузька егоістична класова політика», «народний терпець урвався», «народні заступники». У зображенні І. Бондаренка, як Д. Гарібальді однозначно вів італійців до світлого майбутнього, так і «трудящі Англії одностайно просувались до широкого шляху громадського життя». Показово, що полемізуючи з Д. Петрушевським з приводу питання про існування про наявність організації у повстанців перед повстанням, він прямо послався на досвід сучасності: «історія та сучасність свідчать, що єдиний поток повстання розщеплюється на кілька стру - мочків». Автор вперше у своїй практиці використав елементи порівняльного підходу, більшу увагу звернув на історичні умови явища. На його думку, «добрий історик звик у своїх оповіданнях розрізняти причини тієї чи іншої історичної події та ще й приводи її. Хоча таке одріжняння не має під собою жодного гносеологічного грунту, бо з філософічного погляду «привід» та ж саме рівноцінна іншим причина, як і так звані причини. Будь- яке історичне явище можна зрозуміти цілком лише після з’ясування геть усіх попередніх та тимчасових умов, за яких та подія скоїлася»50. Виявляючи причини поразки повстання, він передусім наполягав на її закономірності в умовах панування феодального ладу та підсумовував, що скасування кріпацтва в Англії більшою мірою відбулося внаслідок еволюції, аніж революції. За спогадами А. Ніковського, І. Бондаренко казав: 113 «Ідучи широкою долиною і збираючи в ній квіти, ми повинні випростувавшись і позирати вгору, на боки долини і вперед на далеку перспективу»51. У відповідності з цим кредо, свої роздуми над історією він підсумував у двох теоретичних статтях, що стали либединою піснею в його житті. Реверанси у бік економічного фактору в історії могли навести на думку про визнання І. Бондаренком марксизму. Однак у публікації на сторінках «Літературно- наукового вістнику» у 1909 р. він різко заперечив вчення К. Маркса. Найбільше заперечення з боку одеського історика викликав культ держави, прагнення нівелювати людей. На думку автора, «тільки ж у сій вічній, безперестанній різниці, у вічній боротьбі за недосяжний ідеал істини і праці можна бачити принадну красу, непереможну силу життя, і природа людини, яка од віку несе в собі коштовне насіння святого незадоволення, служить порукою тому, що гераклитове все тече, міняється ніколи не перестане бути гаслом і символом людської діяльності»52. «Соціалізм це тільки спосіб визволити людину від боротьби за боротьби за матеріальне. Коли переможем землю побачимо чисте, прозоре, блакитне небо», — зазначав він53. І. Бондаренко розкрив своє бачення національного питання на прикладі єврейського національного руху, основним проявом якого на початку ХХ ст. він вважав сіонізм: «маємо перед собою справжній національний рух, в якім сполучилися ріжні настрої серед представників бідолашної нації, починаючи від шукання елементарної безпечности й кінчаючи високим запалом ідеалізму, що, не боїться обвинувачення в утопії». Він визнавав існування єврейської нації, попри відсутність у євреїв спільної території проживання. Однак, на його думку, «національні прикмети не щось абсолютне, що раз на завжди складалася з таких чи інших ознак, бо для того самого народу в одну історичну добу може бути доброю національною ознакою одна спільна для представників того народу прикмета, а в другу історичну добу знов друга. Колись у жидів була одна мова, одна територія, поки вони не роспорошилися по світі». В будь-якому разі він віддавав перевагу факту, бо саме вони залишаються, а теорії гинуть. 114 В останній зі своїх статей, надрукованих вже після його смер ті, І. Бондаренко намагався дати загальний огляд основних тенден - цій розвитку Європи за доби середньовіччя. Він розпочав з економіки, хоч і зазначив, що далеко стоїть «від правовір’я ортодоксів економічного матеріалізму, який добачає причину всіх історичних явищ у так званому економічному факторі, а проте гадаю, що студіюючи масові історичні процеси історик мусить рахуватися з економікою насамперед. Це принаймні той кістяк, з яким міцно звязана жива плоть складного і різно барвного культурно-політичного життя. Подібно до того як біо лог студіює над органічним життєм, повинен насамперед утво ри ти собі яскраве уявленнє про анатомічну будівлю рослини чи іншої живої істоти перше, ніж йти далі до студіювання складних фізіологічних процесів, так само історик мусить раху ва тися передусім з економічною структурою народу чи суспіль ства певної історичної доби»54. Надалі автор ще раз наголосив у позитивістському ключі, що, хоч і без зловживання, але дослід ни ки громадського життя можуть інколи «з успіхом користува тися із здобутків біологічних наук». Історик, на його думку, має не засуджувати, а зв’ясовувати явища. І. Бондаренко дав окрему періодизацію економічного роз - витку Європи за доби феодалізму (V–X ст. — безліч відокрем - лених економічних груп; XI–XIII сто літ тя — повільне зростання грошового господарства, міста, цехи; XIV–XV ст. — встанов лен - ня торгівельних зв’язків) та соціальної історії (IV–X ст. — народ ще вільний починає поступово покріпачується; X–XI — розквіт кріпацтва; XI–XII — розклад феодалізму, зміцнення міст). Напри - кінці І. Бондаренко знову підкреслив свою незгоду з марксистами у питанні про значення церкви за доби середньовіччя як регре - сивного явища. На його думку, підкріплену посиланнями на праці Р. Ейкена та Є. Трубецького, лише католицька церква сприяла об’єднанню та просвітництву «дикого суспільства» доби «тем - ного як ніч зоря на» середньовіччя55. Тісний зв’язок між наукою та сучасністю в працях І. Бондаренка був зауважений сучасни - ками. С. Єфремов твердив, що «живе життя занадто яскраво проглядає з його наукових творів»56. Інший сучасник (вірогідно, М. Грушевський) називав одеського науковця «історичним соціологом з широко розвиненими соціальними інтересами»57. 115 Активність у науковій та громадській сферах не супроводжу - валася значним прогресом у педагогічній кар’єрі І. Бондаренка, хоча у 1910 р. він розпочав читати дві години на тиждень «Вступ до історії середніх віків» на ОВЖК в якості «стороннього викладача»58. Стаття «Характеристика середніх віків» у «Літературно-науковому вістнику» була дещо зміненим текстом вступної лекції І. Бондаренка на ОВЖК. За враженнями одного з його учнів: «ни фигура, не внешность не производили впечатления, но стоило подойти к нему ближе, посмотреть в милые, грустные глаза, увидеть добрую чеховскую улыбку, и преграды падали, он становился близким, родным, хотелось идти с ним рядом, говорить обо всем, что волнует и тревожит душу, говорить смело, искренно, не боясь, что он осудит или не поймет»59. Але А. Ніковський не високо оцінював лекторські здібності свого колеги, зазначаючи, що він «промовляв дуже мляво, лекції на ОВЖК читав так, що не всім подобалося»60. Після прочитання І. Бондаренком у березні 1910 р. двох пробних лекцій факультет та Рада НУ вирішили прийняти його на посаду приват-доцента. Однак невдовзі на нього посипалися нещася. Передусім попечитель знову не затвердив його на посаді. Сам І. Бондаренко вбачав причини невдачі не в своїх колишніх студентських гріхах, а в більш прозаїчних інтригах61. Невдача викликала в І. Бондаренка важку душевну кризу, яка яскраво відбилась в його листах та спогадах сучасників. За його словами, «под влиянием всего пережитого в моей душе явился испуг какой-то перед жизнью, и мне казалось что самое луч- шее — бежать, бежать отсюда без оглядки хоть на край света, в Сибирь, на Кавказ. Успокоился, но не уверен в завтрашнем дне. Занимаюсь сейчас плохо. К своим урокам отношусь халатно, не- брежно. Ученики наводят на меня тоску. Правда, иногда и сей- час в классе я испытываю минуты хорошие. А сегодня я даже дал первый раз в женской гимназии (имею 5 уроков в 5 и 7 класе». Неадекватна поведінка чоловіка викликала відповідну реакцію у його дружини, яка разом з дітьми переїхала до Житомиру. Своє становище І. Бондаренко підсумував гранично чітко: «Переживаю двойную драму: крушение всего, с чем сжился, к чему привык»62. У листі до іншого колеги він писав, 116 що намагається вирватися з густопсової (тобто махрово-чорно - со тен ної) Одеси63. «На ОВЖК маю лише 1 годину на тиждень, бо все взято Щепкіним, та й становище цих курсів як приватних дуже непевне, особливо коли бувають страйки. Лекції у приват - ній гімназії річ те ж непевна. Та й загалом атмосфера тут дуже тяжка для мене скрізь», — зазначав він. Він планував переїхати до Львову, Харкова чи Ростова на Дону. Враження повністю зневіреної людини історик справив на Є. Чикаленка64. В підсум - ку, 16 серпня 1911 р. І. Бондаренко вчинив самогубство під коле - сами потягу на станції Карпово неподалік від Одеси. Члени української громади поховали його у сусідньому селі Будячки (одноіменне село в Біляївському районі сучасної Одеської області). На його учнів по гімназії М. Іглицького, що через тиж - день навідались на його могилу, вона справила сумне враження, адже знаходилась на краю цвинтаря без хреста та огорожі65. Тиждень смерть І. Бондаренка була однією з найрезонансні - ших новин66. Некрологом відгукнувся С. Аваліані67. Серед укра - їнців некрологи передчасно загиблому товарищу присвятили А. Ніковський, С. Єфремов, І. Луценко, М. Ткаченко та низка інших анонімних авторів. Колеги історика планували видати українською мовою в одній книзі всі його праці з західно євро - пейської історії68. Деякі звинувачували в його смерті К. Бонда - ренко. Вона ж вважала, що саме він завдав їй багато кривд та залишив її з дітьми у зубожилому стані69. Українські автори стверджували образ І. Бондаренка як мученика режиму, чому посприяло й рішення Ради НУ відмовити дружині І. Бондаренка у матеріальній допомозі. Місію благодійника взяв на себе Є. Щепкін, який у квітні 1912 р. прочитав в «Українському клубі» лекцію про родовий побут давніх слов’ян. Зібрані на зборах гроші надійшли дітям І. Бондаренка70. Отже, в історіографію І. Бондаренко увійшов як рідкісний приклад поєднання українознавця та всесвітника. В його історичних поглядах відбилось складне переплетіння наукових та громадських інтересів, що було властивою рисою біографій фактично всіх його колег. Він намагався поєднати не лише історію та ідеологію, але й західноєвропейський і російський лібералізм, соціалістичне народництво та українську культур - 117 ницько-національну ідею. І. Бондаренко сприйняв українську ідентичність, розглядав свою наукову діяльність передусім в контексті служіння українській культурі, що дає підстави вважати саме його засновником української історіографічної традиції у дослідженні історії Західної Європи не лише в Одесі, але й в Україні загалом. Цей напрямок української історіографії потребує зміцнення досьогодні. Зберігаючи вірність класичним постулатам позитивізму, він зазнав впливу неоромантизму. Цим же романтизмом і ідеалізмом були перейняті його національні погляди. Біографія І. Бондаренка дає цінний матеріал для роздумів над своєрідним трикутником «науковець-суспільство- влада». Навряд чи доцільно розглядати історика виключно як «жертву українофобської влади», занадто багато разів міні стер - ство освіти «пробачало» історика. Більш справедливо розглядати його як «жертву атмосфери», але не зовсім у тому сенсі який вкладали у це словосполучення сучасники. Політизоване суспіль ство наче штовхало талановитого науковця на шлях гро - мадського служіння, стимулюючи його розвинуту громадянську свідомість. Він не витримав цієї спокуси і загинув, давши один з перших, але не останніх прикладів в історії України «хорошого науковця та поганого політика». 1 Андреев В. М., Чермошенцева Н. М. Саул Боровий: життя заради науки // Український історичний журнал. — 2009. — № 4. — С. 143–163. 2 Мисечко А. Тернистий шлях патріота. Повернуті імена: І. М. Бонда - ренко // Чорноморські новини. — 1995. — 28 жовтня; Зленко Г. Д. Чистий серцем // Зленко Г. Д. Лицарі досвітніх вогнів. 33 портрети діячів одеської «Просвіти» 1905–1909 років. — Одеса, 2005. — С. 77–82. 3 Лиман С. І. Медієвістика в Україні в к. ХІХ — на початку ХХ ст. (1880–1917). — Автореф. дис. к.і.н.– Дніпропетровськ, 1994. — С. 13. 4 Енциклопедія українознавства. — Т. 1. — К., 1993. — С. 156. 5 Максименко І. В., Попова Т. М. Щепкін Євген Миколайович // Профе - сори Одеського (Новоросійського) університету. Біографічний словник. — Т. 4. — Одеса, 2005. — С. 456; Мельник О. Викладачі Одеських вищих жіно чих курсів — члени Одеської «Просвіти» // Одеська «Просвіта»: минуле, сучас - не й майбутнє. До 100-річчя Одеської «Просвіти». — Одеса, 2006. — С. 70. 118 6 Державний архів Одеської області (ДАОО). — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 26. 7 Бондаренко И. М. Характеристика середніх віків // Літературно-науко - вий вістник (ЛНВ). — 1911. — Т. 56. — С. 45. 8 Бондаренко И. М. В ріднім хуторі Євгена Гребінки // Нова громада (НГ). — 1906. — № 6. — С. 30–31. 9 ДАОО. — Ф. 45. — Оп. 5. — Спр. 1459. — Арк. 4. 10 Пісочинець Д. Жертва атмосфери // Рада. — 1911. — 27 серпня. 11 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 3–4. 12 Бондаренко І. Из Азова. О сетковязальном промысле в устьях р. Дона // Начало. — 1899. — март. — С. 44. 13 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 41. 14 ДАОО. — Ф. 45. — Оп. 4. — Спр. 1130. — Арк. 7. 15 Василько Ан. Смерть Івана Бондаренка // Рада. — 1911. — 23 серпня. 16 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 3-4. 17 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 15. 18 Отчет ИНУ за 1903. — Одесса, 1904. — С. 35. 19 Попова Т. М., Станко В. Н. Исторические исследования в Одесском университете: традиции и современность // Вестник Одесского государ - ствен ного университета. — 1995. — № 1. — С. 42; Попова Т. Историо - графический ретроспект: к вопросу о становлении дисциплинарного статуса истории Украины в Новороссийском университете // Проблемы славяноведения. — Вып. 1. — Брянск, 2000. — С. 61–62. 20 Про школу І. Линниченка див.: Музичко О. Професор І. А. Линничен - ко та його одеські учні // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. Праці історико-філософської секції. — Львів, 2008. — Т. 256. — ССLVIII. — С. 342–362. 21 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 117. 22 Записки ИНУ. — 1903. — Т. 92. — С. 17–29. 23 Бондаренко И. Англійскій городъ в средніе въка. Критическая оценка глав ных теорий происхождения городской организации на основании дан - ных по истории возникновения городов в Англии. — Одесса, 1904. — 240 с. 24 Летопись Историко-филологического общества при ИНУ (ЛИФО). — 1905. — Т. ХІІ. — С. 319–324. 25 Там само. — С. 319. 119 26 Левицкий Я. А. Города и городское ремесло в Англии в Х–ХІІ вв. — М.-Л., 1960. — С. 13. 27 ДАОО. — Ф. 45. — Оп. 4. — Спр. 1130. — Арк. 5–7. 28 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 15. 29 ДАОО. — Ф. 42. — Оп. 35. — Спр. 400. — Арк. 13. 30 Чикаленко Г. Українська студентська громада в Одесі в 1903–04 р. // З минулого. — Варшава, 1939. — Т. 2. — С. 74–75. 31 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернад - сь кого (ІР НБУВ). — Ф. Х. — Оп. 1. — Спр. 5067. — Арк. 1–2. 32 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 4. 33 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. - Спр. 8. — Арк. 187. 34 Там само. — Арк. 239. 35 ДАОО. — Ф. 45. — Оп. 4. — Спр. 1130. — Арк. 5–7. 36 Одчот українського товариства Просвіта за 1906. — Одеса, 1907. — С. 19, 29, 36. 37 ІРНБУВ. — Ф. 44. — Оп. 1. — Спр. 292. — Арк. 1. 38 Одеська національна бібліотека. — Ф. М. Комарова. — № 28/1. 39 М. Г. К кончине И. М. Бондаренко // Одесские новости (ОН). — 1911. — 23 августа. 40 Луценко И. Трагедия жизни. К вопросу о причине смерти И. М. Бон да- ренко // ОН. — 1911. — 25 августа. 41 Бондаренко І. Про Гарібальді, борця за волю італійського народу. — Одеса, 1908. — 63 с. 42 Варварцев М. М. Гарібальді: український образ та його витоки // Всесвіт. — 1999. — № 1. — С. 156–157. 43 ЛИФО. — Т. 16. — Одесса, 1910. — С. 10. 44 Отчет ИНУ за 1909. — Одесса, 1910. — С. 63. 45 Одесский листок (ОЛ). — 1911. — 21 августа. 46 ІРНБУВ. — Ф. 317. — Оп. 1. — Спр. 183. — Арк. 2. 47 Бондаренко І. Дніпром… (з літньої подорожі) // Рада. — 1909. — Ч. 187-189. 48 Бондаренко И. М. В ріднім хуторі Євгена Гребінки // Нова громада (НГ). — 1906. — № 6. — С. 24, 36. 49 ІРНБУВ. — Ф. 317. — Оп. 1. — Спр. 183. 120 50 Бондаренко И. М. Велике повстання англійського народу // НГ. — 1906. — № 9. — С. 66–67. 51 Василько Ан. Смерть Івана Бондаренка // Рада. — 1911. — 23 серпня. 52 Бондаренко І. З історії національного питання: К. Маркса Zur Juden- frage // ЛНВ. — 1909 — Т. 46. — Кн. 6. — С. 484. 53 Там само. — С. 485. 54 Бондаренко И. М. Характеристика середніх віків // Літературно- науковий вістник (ЛНВ). — 1911. — Т. 56. — С. 46. 55 Там само. — С. 53. 56 Єфремов С. Пам’яті Івана Бондаренка // Рада. — 1911. — 20 серпня. 57 Бондаренко И. М. Характеристика середніх віків // Літературно- науковий вістник (ЛНВ). — 1911. — Т. 56. — С. 46. 58 ДАОО. — Ф. 334. — Оп.3. — Спр. 7529. — Арк. 94–95, 97–98. 59 Е. Г. Памяти Ивана Михайловича Бондаренко // ОН. — 1911. — 21 августа. 60 Василько Ан. Смерть Івана Бондаренка // Рада. — 1911. — 23 серпня. 61 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 6–7. 62 ДАОО. — Ф. 187. — Оп. 1. — Спр. 10. — Арк. 29. 63 Пісочинець Д. Жертва атмосфери // Рада. — 1911. — 27 серпня. 64 Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). — К., 2004. — Т. 1. — С. 170–171. 65 ОН. — 1911. — 23 августа. 66 ОН. — 1911. — 18 августа; ОН. — 1911. — 19 августа; ОН. — 1911. — 20, 21 августа; Яринович А. Отчего погиб И. Бондаренко // ОН. — 1911. — 20 августа. 67 Авалиани С. Памяти товарища // ОН. — 1911. — 19 августа. 68 ОН. — 1911. — 24 августа. 69 ІРНБУВ. — Ф. ХІ. — Оп. 1. — Спр. 669. — Арк. 1. 70 ОН. — 1912. — 22 апреля. 121

Іван Михайлович Бондаренко: Біоісторичний нарис

Репозитарії

Схожі ресурси