Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки
Висвітлюється наукова-організаційна діяльність академіка Ореста Левицького. Розглядається його внесок у розбудову української науки кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54687 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки / О. Удод // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 122-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-54687 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-546872014-02-04T03:15:53Z Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки Удод, О. Біоісторіографія Висвітлюється наукова-організаційна діяльність академіка Ореста Левицького. Розглядається його внесок у розбудову української науки кінця ХІХ — початку ХХ ст. The article deals with the scientifico-organizing activity of the academician Orest Levickiy and considers his contribution to the organization of Ukrainian historical science of the end of XIX — the beginning of XX century. 2010 Article Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки / О. Удод // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 122-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54687 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Біоісторіографія Біоісторіографія |
| spellingShingle |
Біоісторіографія Біоісторіографія Удод, О. Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки Історіографічні дослідження в Україні |
| description |
Висвітлюється наукова-організаційна діяльність академіка
Ореста Левицького. Розглядається його внесок у розбудову
української науки кінця ХІХ — початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Удод, О. |
| author_facet |
Удод, О. |
| author_sort |
Удод, О. |
| title |
Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки |
| title_short |
Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки |
| title_full |
Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки |
| title_fullStr |
Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки |
| title_full_unstemmed |
Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки |
| title_sort |
орест іванович левицький як організатор української історичної науки |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Біоісторіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54687 |
| citation_txt |
Орест Іванович Левицький як організатор української історичної науки / О. Удод // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 122-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT udodo orestívanovičlevicʹkijâkorganízatorukraínsʹkoíístoričnoínauki |
| first_indexed |
2025-07-05T05:58:45Z |
| last_indexed |
2025-07-05T05:58:45Z |
| _version_ |
1836785468154314752 |
| fulltext |
Олександр Удод
ОРЕСТ ІВАНОВИЧ ЛЕВИЦЬКИЙ
ЯК ОРГАНІЗАТОР УКРАЇНСЬКОЇ
ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
«З О. І. Левицького вийшов не публіцист,не популяризатор
тільки, не суспільний діяч в загальному розумінні цього слова,
не професіонал-учитель, а науковий діяч, який багато зробив,
щоб пізнати рідний край в його минулому житті, і який залишив
по собі наукове ім’я, що зайняло видатне місце в рядах української
історіографії».
М. П. Василенко.
Академик Орест Іванович Левицький (1923 р.).
О. І. Левицький (1848–1922) — один із фундаторів Українсь -
кої академії наук, її третій президент (1922), посідає помітне
місце в багатьох галузях науки. Його називають істориком,
право знавцем, археографом, архівістом, етнографом. Окрім
цьо го він був педагогом, белетристом, письменником. Його
сучасники відзначали, що белетристична форма праць
О. І. Левиць кого «ані трохи не шкодила вартості» їх, «вони
через те не втрачали значіння ані для історика, ані для
правника» (М. П. Василенко). «Через те він належить не тільки
науці історії України, але й науці історії українського права, —
писав у 1923 р. академік М. П. Василенко. — Тут його цінува -
тимуть і пам’ятатимуть за нього, як за одного з найсерйозніших
і найталановитіших піоне рів, які підготовляли грунт для
будівлі ще молодої науки — історії українського права»1.
Мають рацію й етнографи, архео графи, архівісти, які теж
оцінюють вагомий внесок спадщини О. І. Левицького у станов -
лення цих наук.
Але безспірними є висновки дослідників життя і діяльності
академіка О. І. Левицького про те, що він «належав до того
покоління українських істориків, яке відіграло вирішальну роль
в утвердженні історії України як науки»2 (В. Г. Сарбей,
122
Л. Г. Москвич). З творчою діяльністю вченого пов’язане станов -
лення дисциплінарної структури української історичної науки,
насамперед розвиток архівної і археографічної справи в Україні,
дослідження історії українського народу XVI–XІХ ст., «побуто -
вої історії» (історії повсякденності). Його науково-історична
спадщина нараховує понад 200 праць і базується переважно на
архівних матеріалах3. О. І. Левицький заклав фундамент для
формування теоретичної бази історичних досліджень, роблячи
акцент на «українськості» вітчизняної науки. Така його позиція
аж ніяк не суперечить і сучасним уявленням про природу науки.
Думка про монолітний інтернаці ональний характер новоєвро -
пей ської науки виявляється заста рілим стереотипом. Безперечно,
науці властива рання інтернаці оналізація її простору. За своєю
суттю вона є екстериторіальним явищем, одним із найбільш
космополітичних феноменів культури, проте у ній завжди була
присутня національно-історична традиція4. Сучасні дослідження
науки дедалі більше схильні наголошувати на безперечному
впливі національного менталітету на розвиток усієї — фунда -
ментальної і прикладної, природознавчої та гуманітарної —
науки. Національну науку вирізняє також існування цілісного
наукового співтовариства. Кожна країна (нація), розвиваючи
науку, створює особливий науковий простір, який певним чином
кореспондує з державним (національним) простором. Л. Пастер
зазначав, що наука не має батьківщини, проте ніхто не може
абсолютно ігнорувати ту обставину, що вчені її завжди мали і
мають. Інший бік складної ситуації фіксує теза про те, що полі -
тики у сфері науки виступають як «націоналісти», а вчені — як
«інтернаціоналісти»5.
Реконструюючи діяльність О. І. Левицького як організатора
української історичної науки, окрім уже наведеного теоретич -
ного посилу, варто зважати також на деякі висновки вчених щодо
характерних рис української науки взагалі. Обтяжливі нашару -
вання внутрішньополітичного, соціокультурного та міжнарод -
ного характеру зумовили фрагментарність, епізодичність і певну
анклавність українського національно-культурного руху взагалі
та наукового зокрема. Українська наука більшою мірою розви -
валася, по-перше, всупереч політиці, по-друге, як гуманітарна
123
й, до того ж, як опозиційна за своїм тематико-проблемним
спрямуванням та концепційним арсеналом. В. В. Кізіма писав:
«Феномен української науки парадоксальний у тому відно -
шенні, що вона протягом майже всієї своєї історії перебувала в
непевному стані буття-небуття… «Бути чи не бути?» — питан -
ня, яке визначало не тільки зусилля подвижників української
науки, отже й виживання останньої, а й значною мірою сам
зміст цих зусиль, тобто характер та динаміку її компонентів і
структури»6.
Методологічну парадигму дослідження проблеми (О. І. Ле -
виць кий і становлення української історичної науки) складає
інституціональний підхід. Адже оформлення і діяльність
наукових товариств — від НТШ у Львові до УНТ у Києві та
УАН (ВУАН), їх видавничих установ, книгарень, бібліотек
і музеїв — завершувало перший і найскладніший цикл інсти -
туціоналізації української науки, внаслідок чого вона почала
розвиватися як нова соціальна реальність: як в інституційно-
організаційній формі, так і в предметно-дисциплінарному сенсі.
Інсти ту ціо нальний підхід дозволяє піднятися над персональ -
ною компонентою українського наукового руху. Біографічний
жанр є домінуючим в українській історії історичної науки. Щоб
подолати однобічність у дослідженні історії науки, варто в
центр аналізу поставити не індивіди, а інститути, впорядкувати
зв’язки безособового характеру7.
Діяльність О. І. Левицького в царині української історичної
науки має свою історіографію, певні традиції, і, зрозуміло,
стереотипи. Ґрунтовні праці про Левицького були створені ще
його сучасниками (М. С. Грушевський, М. П. Василенко,
П. Г. Житецький, В. Щурат, В. С. Іконніков, С. О. Єфремов,
В. О. Біднов, Д. І. Багалій та ін.)8. Не оминали його увагою
й радянські історики (М. Н. Петровський, М. І. Марченко,
Я. І. Дзира)9. З початку 1990-х рр. увага до постаті О. І. Левиць -
кого зросла, більш детально і об’єктивно досліджено історію
перших місяців і років існування УАН. Не справдився стереотип
щодо замовчування в радянські часи факту президентства
О. І. Левицького в УАН (про це писали В. Г. Сарбей, Я. І. Дзира,
Л. Г. Москвич)10.
124
Початок наукової діяльності О. І. Левицького пов’язаний з
періодом українського національного відродження. Осередком
українського руху був Київ. Тут в університеті працювали
В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, М. І. Зібер, В. С. Іконников,
І. В. Лучицький, Ф. О. Терновський та ін.
Роки навчання О. І. Левицького в Київському університеті
(1870–1874) збіглися з пожвавленням українського націо -
нально-культурного руху, який захопив і значну частину
студентської молоді. «Український рух серед місцевої інте -
лігенції, — писав О. І. Левицький, — досяг тоді значних роз -
мірів: він уже цілком вийшов за межі попередньої конспірації
і одверто ступив на шлях утворення національно-політичної
партії з ґрунтовно обробленою програмою бездоганно посту -
пового напрямку»11. Важливу роль у розгортанні національно-
культурного і націо нально-просвітницького руху відіграли в
той час київська «Гро мада» та український осередок Геогра -
фічного товариства.
Дослідники вважають О. І. Левицького учнем В. Б. Антоно -
вича. За оцінкою М. С. Грушевського він «став одним з
найпиль ніших слухачів нового доцента, одним із найперших у
хронологічному порядку учнів, дуже зблизився з ним
особисто, найближче підійшов до його наукових, архівних
інтересів»12.
Студентські роки О. І. Левицького стали першим періодом
формування ним свого власного наукового середовища і
українського історичного співтовариства. Динамічно йшов
процес формування інтелектуальних мережевих зв’язків. Із
університетських стін вони перенеслися в архів, Київську
археографічну комісію, редакції наукових часописів13. Напрацьо -
вані в 70–80-х рр. ХІХ ст. корпоративні зв’язки стали основою
для подальшої розбудови організаційних форм української
історичної науки.
Традиційна історіографія зображує О. І. Левицького як актив -
ного діяча українського визвольного руху, який переслідувався
царським урядом, зазнавав утисків, не був допущений до
викладацької роботи в Київському університеті і т.п. Але, на
думку сучасників академіка, він був дуже обережною людиною
125
(за оцінкою М. П. Василенка — «полохливою»), завжди стояв
осторонь і за все своє життя не мав жодного відношення до
політичного напрямку в українському національному русі.
Студії над історією під керівництвом В. Б. Антоновича
природно визначили наукові інтереси О. І. Левицького. Це
була виключно історія України. Наукова творчість вченого
канонічно вписувалася в народницький напрямок української
історіографії.
Для організаційного становлення української історичної
науки важливе значення мало окреслення власне предмету
історичних досліджень. У Левицького був один пріоритет —
«народня історія». Він вважав особливістю історії України те,
що тут «народ завжди брав найдіяльнішу участь у долі своєї
батьківщини»14. Дипломна робота О. І. Левицького «Очерк
внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века»
(1874 р.) стала науковою подією в тодішній історіографії. Цю
тему він продовжив у 1901 р. — в «Очерках народной жизни в
Малороссии во второй половине XVII века». Він писав: «Історія
Малоросії більше, ніж якась інша, є історія народу. За
найблискучіший та найцікавіший її період справедливо
вважаємо XVII вік, коли український народ виявив найвище
напруження своїх духовних сил, і хоч на короткий час,
улаштував своє життя за своїми одвічними ідеалами»15.
Після закінчення університету О. І. Левицький став науковим
секретарем-діловодом в Київській комісії для розгляду давніх
актів (з 1874 р. по 1921 р.). Багатолітня робота в Комісії,
апробовані організаційні форми наукових досліджень стали
базою для формування структур майбутньої УАН. Цілком
закономірно, що в 1921 р. ця Комісія увійшла до складу установ
та організацій УАН. Як секретар Комісії Левицький відзначався
надзвичайною працездатністю, від нього значною мірою
залежав успіх всієї її діяльності. Він редагував праці Комісії,
займався видавничими справами, вів ділове листування,
укладав угоди з друкарнями, робив коректуру текстів, писав
звіти, складав кошториси, вів розрахунки з авторами та перепи -
сувачами документів. О. І. Левицький став також і першим
історіографом Київської археографічної комісії. В 1893 р. він
126
створив працю «Пятидесятилетие Киевской Комиссии для
разбора древних актов (1843–1893). Исторические записки о
ее деятельности», в якій прослідкував історію утворення та
становлення організаційних форм української історичної
науки.
Першою працею О. І. Левицького в Комісії було наукове
видання «Літопису Самовидця». За оцінкою Д. І. Багалія, «цю
розвідку треба визнати за зразок для інших майбутніх
дослідників «про козацькі літописи». Досвід роботи над
літописами був використаний пізніше М. Н. Петровським та
О. А. Бевзо (публікатор і дослідник Львівського літопису, над
яким теж працював О. І. Левицький)16.
О. І. Левицький став основоположником багатьох нових тем
і напрямків історичних досліджень. Серед них, зокрема, питання
родинних відносин, які до нього вивчалися переважно в
фольклорно-етнографічному аспекті. Цю тему О. І. Левицькому
«підкидали» документи актових книг Київського Центрального
архіву («Шлюб на Русі-Україні в XVI-XVII ст.», 1885 р.).
Зробивши історію родини, сімейних стосунків предметом істо -
ричних досліджень, Левицький не тільки сприяв інституці -
оналізації дисциплінарної структури історичної науки, а й
окреслив методологію досить популярної сьогодні історії
повсякденності. Він писав у «Нарисах народного життя в
Лівобережній Україні в другій половині XVII ст.»: «…народне
життя і в пору проявлення найвищої сили і енергії, і в часи її
занепаду повинно мати однаковий інтерес для історика, бо в тім
і в другім разі народ живе, а не замирає, і в його житті без
перерви відбуваються еволюційні процеси, пильне слідження
над якими і є головним завданням історії»17.
Велике значення для становлення української історичної
науки мала діяльність наукових товариств. Сучасники писали
про О. І. Левицького, що він не був кабінетним вченим. Він брав
активну участь у роботі Історичного товариства Нестора-
Літописця, що було засноване 24 листопада 1872 р. при Київсь -
кому університеті. В 1878 р. Левицький був обраний дійсним
членом цього товариства, в 1885 р. — членом Ради, а в 1902 р. —
заступником голови.
127
О. І. Левицький був активним співробітником журналу «Киев -
ская старина». На творчий доробок Левицького в часописі звернув
увагу І. Я. Франко, поставивши його ім’я в один ряд з іншими
істориками, праці яких відігравали провідну роль у журналі18.
В 1907 р. група вчених Києва заснувала «Українське наукове
товариство». З перших днів діяльності УНТ О. І. Левицький брав
у ньому активну участь (входив до складу ради, був заступником
голови), постійно бував на засіданнях, читав доповіді, вміщуючи
їх в записках Товариства та інших часописах. 1913 р. УНТ
ухвалило розпочати видання тримісячного журналу «Україна».
Журнал почав виходити за редакцією М. Грушевського,
Ф. Корша, О. Левицького, О. Шахматова.
В останні роки О. І. Левицький був близьким до часопису
«Літературно-науковий вісник». Разом з іншими вченими прово -
див велику роботу з організації Всенародної бібліотеки (тепер —
НБУ ім. В. Вернадського). За пропозицією Левицького був
створений «Комітет для охорони пам’яток історії та мистецтва».
Вінцем наукової кар’єри О. І. Левицького стала УАН. Перше
спільне засідання УАН відбулося 27 листопада 1918 р. в будинку
УНТ під головуванням якраз Левицького, і помер він 9 травня
1922 р., будучи президентом УАН.
Крім науково-дослідної роботи в УАН О. І. Левицький багато
сил і енергії віддавав організаційній роботі по налагодженню
діяльності академічних установ. Він очолював Соціально-
економічний відділ УАН, був головою «Товариства правників»,
брав участь у роботі Археографічної комісії при Першому
історично-філологічному відділі.
Після прийняття 22 грудня 1988 р. Президією АН України
постанови щодо пошановування О. І. Левицького, зроблені лише
перші кроки. Попереду копітка робота із створення наукової
біографії вченого, перевидання його творів, збір якнайповнішої
бази документів та ін.
1 Василенко М. П. Академик Орест Іванович Левицький // М. П. Василен -
ко. Вибрані твори: В 3 т. — Т. 2. Юридичні праці. — К., 2006. — С. 208.
2 Сарбей В., Москвич Л. Академік Орест Левицький // Київська
старовина. — 1998. — № 6. — С. 74.
128
3 Сарбей В. Г., Москвич Л. Г. Академік УАН Орест Іванович Левицький
(1848–1922 рр.): Життєпис, бібліографія його праць і праць про нього /
Наук. ред. акад. В. А. Смолій. — К.: 1998.
4 Бернан Дж. Наука в истории общества. — М., 1956. — С. 17.
5 Зайцева З. Український науковий рух: інституціональний аспект роз -
вит ку (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). — К., 2006. — С. 7.
6 Кізіма В. Переднє слово. Феномен української науки як проблема //
Онопрієнко В. І. Історія української науки ХІХ — ХХ століть: Навч. посіб -
ник. К., 1998. — С. 8.
7 Зайцева З. Український науковий рух… — С. 19.
8 Грушевський М. Орест Левицький // Україна. — 1924. — № 1–2; И. Ж.
[Игнат Житецкий] Левицкий Орест Иванович // Энциклопедический
словарь Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон. — СПб., 1896. — Т. 17; Щ[урат] В.
Орест Ів. Левицький // Зоря. — 1897. — № 11; Иконников В. С. Опыт рус-
ской историографии. — К., 1908. — Т. 2. — Кн. 2; Єфремов С. Історія
українського письменства. — К., 1911; Біднов В. Що читати по історії
України (коротенька історіографія України). З викладів на учительських
курсах українознавства. — Кам’янець-Подільський, 1919; Багалій Д. І.
Нарис української історіографії. Джерелознавство. — К., 1925. — Т. 2;
Його ж. Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті. — К.,
1928. — Т. 1.
9 Петровський М. П. До питання про певність відомостей Літопису
Самовидця й про автора літопису (Романа Ракушку-Романовського) //
Записки Ніжинського Інституту народної освіти. — Ніжин, 1926. — Кн. 6;
Петровський М. П. Нариси історії України XVII — початку XVIII ст.
(Досліди над Літописом Самовидця). — Харків, 1930; Марченко М. І.
Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.). — К., 1959;
Дзира Я. І. Українські літописи XVI–XVIII ст. в радянській історіографії //
Історичні джерела та їх використання. — К., 1968. — Вип. 3.
10 Сарбей В. Г., Москвич Л. Г. О. І. Левицький — президент Української
Ака демії наук // Укр. іст. журн. — 1989. — № 5; Сарбей В. Г., Москвич Л. Г.
Учений з роду Левицьких//Наука і суспільство. — 1990. — № 6; Москвич Л. Г.
Видатний історик, археограф-архівіст (До 120-річчя від дня народження
О. І. Левицького) // Укр. іст. журн. — 1968. — № 12; Дзира Я. І. Третій
президент // Історія українського середньовіччя: Козацька доба. Зб. наук.
праць: У 2 ч. — Ч. 1. — К., 1995; Дзира Я. І. Як загубили Президента //
Радянська освіта. — 1989. — 15 травня.
11 Левицький О. Українці у приймах в чужій часописі // Наше минуле.
— 1919. — № 1.
129
12 Грушевський М. Орест Левицький // Україна. — 1924. — Кн. 1–2. —
С. 200.
13 Журба О. І. Київська археографічна комісія 1843–1921. Нарис історії
і діяльності. — К., 1993.
14 Левицкий О. Очерк внутренней истории Малороссии во второй
половине XVII века. — Вып. 1-й. — К., 1875. — С. 2.
15 Його ж. По судах Гетьманщини. Нариси народного життя Гетьман -
щини другої половини XVII віку. — Харків, 1930. — С. 13.
16 Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерело -
знавче дослідження. — К., 1970. — С. 164.
17 Левицький О. Нариси народного життя в Лівобережній Україні в
другій половині XVII ст. // ІР НБУВ. — Ф. І. — Спр. 33898. — Арк. 5.
18 Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. //
Зібрання творів: У 50 т. — К., 1984. — Т. 41. — С. 387.
130
|