Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)

В статті аналізується процес вивчення в Росії протягом кінця 1980-х – 2000 – х рр. політичних, соціальних, національних репресій за часів Й.Сталіна. Звертається увага на дискусійний характер сучасної історіографії сталінізму в Росії. Джерельну базу статті складають надруковані документальні джере...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Терлецька, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54700
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.) / І. Терлецька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 21. — С. 297-314. — Бібліогр.: 75 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-54700
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-547002014-02-04T03:18:44Z Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.) Терлецька, І. Проблемна історіографія В статті аналізується процес вивчення в Росії протягом кінця 1980-х – 2000 – х рр. політичних, соціальних, національних репресій за часів Й.Сталіна. Звертається увага на дискусійний характер сучасної історіографії сталінізму в Росії. Джерельну базу статті складають надруковані документальні джерела, монографії, наукова періодика. The article contains an analysis of Russia’s process of studies in political, social and national repressions in Stalin’s time throughont the end of the 1980-s-2000. The author draws attention to the discussional essence of Russia’s modern historiography of Stalinism. The source base of the article is made up by published documentary sources, monographs, scientific periodicals. 2011 Article Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.) / І. Терлецька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 21. — С. 297-314. — Бібліогр.: 75 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54700 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Терлецька, І. Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.) Історіографічні дослідження в Україні
description	В статті аналізується процес вивчення в Росії протягом кінця 1980-х – 2000 – х рр. політичних, соціальних, національних репресій за часів Й.Сталіна. Звертається увага на дискусійний характер сучасної історіографії сталінізму в Росії. Джерельну базу статті складають надруковані документальні джерела, монографії, наукова періодика.
format	Article
author	Терлецька, І.
author_facet	Терлецька, І.
author_sort	Терлецька, І.
title	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)
title_short	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)
title_full	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)
title_fullStr	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)
title_full_unstemmed	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)
title_sort	російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54700
citation_txt	Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.) / І. Терлецька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 21. — С. 297-314. — Бібліогр.: 75 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT terlecʹkaí rosíjsʹkaístoríografíâstalínsʹkihrepresíjkínecʹ1980h2000hrr
first_indexed	2025-07-05T05:59:19Z
last_indexed	2025-07-05T05:59:19Z
_version_	1836785503599329280
fulltext	297 Ірина Терлецька РОСІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ СТАЛІНСЬКИХ РЕПРЕСІЙ (кінець 1980-х – 2000-х рр.) Проблема сталінських репресій в СРСР як об’єкт науко- вого аналізу розглядається у Росії з кінця 1980-х рр., з часів «пе- ребудови». Чималу роль у змінах суспільної свідомості, роз- критті правди про масові репресії зіграли художні твори, що з’явились в ті часи, – А.Рибакова, М.Шатрова, В.Гроссмана, Н.Ейдельмана, О.Солженіцина та ін. Все суспільство із захоп- ленням обговорювало романи «Діти Арбату» А.Рибакова, а осо- бливо «Архіпелаг ГУЛАГ» О.Солженіцина. Багато хто вважає, що саме з творчості О.Солженіцина у радянській історіографії почалася критика сталінізму, хоча згодом архівні дослідження не підтвердили цифри жертв ГУЛАГУ і деякі інші факти, які були описані письменником1. Але висновки, зроблені О.Солже- ніциним, діагноз влади зроблено точно. В період 1987–1991 рр. вийшла значна кількість наукової, але ще більше публіцистичної літератури, присвяченої тоталітаризму в СРСР2, в тому числі репресіям. Протягом 1991–2010 років в Росії відбулись наукові кон- ференції, видано документальні джерела, узагальнюючі праці, спеціальні монографії, наукові статті, мемуари, присвячені озна- ченій проблематиці. Але історіографічні дослідження з’явились останніми роками3. Серед праць історіографічного характеру слід виділити монографії С. Кропачова « Десять років, що змі- нили країну. Проблеми вітчизняної історії та історіографії сере- дини 1930–1940-х рр.» (Краснодар, 2006), «Епоха Йосипа Сталі- на у Росії. Сучасна історіографія» (Москва, 2009), в якій Дж. Кип та А.Литвин аналізують російську та західну історіографію, «Великий терор» 1937–1938 рр. як проблема наукової історіо- графії. Історична наука і освіта на рубежі століть» О.Хлевнюка (Москва, 2004) та збірник статей «Історіографія сталінізму» за ред. Н.Симонія (Москва, 2007). 298 В Україні після 1991 року відчутно зменшився інтерес до російської історіографії, так само як і в Росії до української. Ро- сійські історіографи аналізують в основному вітчизняну та захі- дну історіографію сталінської епохи. Метою даної статті є власний аналіз російської історіографії 1987–2010 рр. сталін- ських репресій, тим більш, що російська історіографія дещо відрізняється своїми трактовками, інтерпретаціями сталі- нізму і репресій від української. Історіографію депортацій на- родів і голоду в СРСР як специфічних форм державного терору в статті ми не розглядаємо. Вперше про масові політичні репресії, передусім в партії, відповідальність Й.В.Сталіна за їх організацію радянське суспі- льство дізналось завдяки доповіді Першого секретаря ЦК КПРС М.С.Хрущова, яку було зачитано делегатам ХХ партійного з’ їзду. Але публікація цього документу відбулась лише у 1989 році, коли його було надруковано в спеціальному науково- партійному журналі «Ізвєстія ЦК КПРС»4. П’ятнадцять років потому, коли міфологеми сталінізму почали відроджуватись, журналісти нарікатимуть, що «народ майже і не знає про злочи- ни Леніна – Сталіна і всієї їх системи… ми газетно-журнальне бурління великих міст прийняли за загальнонародний процес», при цьому нарікаючи саме на публікацію даного документу, роз- міщеного у партійно – науковому виданні, мало відомому широ- кому загалу5. Широка публікація документів, як показує досвід, відіграє не лише важливу наукову, але й суспільно значущу роль. Активна публікація документальних джерел з «репресології» по- чалась з 1989 року. За період 1990–2000-х років було оприлюдне- но значну кількість джерел: про репресії інтелігенції6, селян7, офіцерів радянської армії8, за національною ознакою9, про систе- му ГУЛАГУ10. Наприкінці 2000-х років російські науковці зроби- ли принципово новий вид публікації архівного джерела: 383 роз- стрільних списки жертв сталінізму, які включають 44, 5 тисяч імен (з них не всі були розстріляні), було оцифровано і опубліко- вано у електронному вигляді CD–ROM – 11 томів11. Тема сталінських репресій розглядалась на наукових кон- ференціях: у вересні 1994 р. російсько-німецький діалог «На- 299 силля в посттоталітарних суспільствах» ( Москва); у грудні 2000 року регіональна наукова конференція «Політичні репресії у Росії. ХХ століття» ( Сиктивкар); у 2008 році всеросійська нау- кова конференція «Проблеми історії масових політичних репре- сій у СРСР. До 70 річчя початку «антикулацької» операції НКВС СРСР» (Краснодар) та ін. При вивченні проблеми російська історіографія звернула увагу на причини, механізм організації і здійснення, регіональні особливості, наслідки репресій, диференціацію груп населення, які підлягали репресіям за соціальною, національною, політич- ною ознакою, долі репресованих12. Найбільшу увагу істориків привернули репресії серед селян13, інтелігенції14, військових15; соціальних і політичних груп, яких влада відносила до класових ворогів, – колишніх членів не більшовицьких партій16, духовен- ства17 та ін.; за національною ознакою – серед поляків18, нім- ців19, греків20; репресії номенклатури, в тому числі в системі НКВС, і взаємовідносини репресованих і репресивно-каральних органів21, масштаби жертв і демографічні наслідки репресій22. Автори досліджень зазначають, що не можна виокремити лише одну причину репресій, насправді їх було багато. Різні причини узагальнив історик О.В.Хлевнюк23. Кожна репресивна акція мала свою одну або декілька причин. У них була своя вну- трішня логіка. Спочатку Й.Сталін боровся з опозицією в партії і представниками інших політичних партій та організацій. Пізні- ше розпочав кампанію «національних чисток», яка стала певною мірою наслідком раніш проведеної «коренізаціі» серед народів республік СРСР, а згодом розпочав масову боротьбу з селянами, заганяючи їх у колгоспи. В період 1936–1938 рр. Сталін поши- рив «чистки» серед номенклатури, особливо в середині НКВС. «Великий терор», який був пов’язаний із політикою «великого стрибка» і зростаючою воєнною загрозою, був спрямований од- ночасно і на потенційну «внутрішню опозицію» з боку широких мас, і на можновладців24. Сам термін «Великий терор» виник завдяки праці Р.Конквеста із одноіменою назвою, який швидко набув поширення у «перебудовчій» та пострадянській історіо- графії. Ще одним мотивом переслідувань науковці визнають 300 прийняття нової Конституції 1936 року, яка поширила коло громадян, яким надавалось виборче право. Це викликало побо- ювання влади, що до виборчих органів потраплять потенційні вороги радянської влади, наприклад, колишні кулаки, білогвар- дійці та ін. Про це пишуть дослідники Ю.Жуков, В.Хаустов25. Під час війни репресії продовжувались. У воєнні часи за «контр- революційні злочини» було засуджено 471 тис. осіб26. Після вій- ни було розпочато антисемітську кампанію, яка по суті була продовженням «національних чисток» і боротьби з «п’ятою ко- лоною» Заходу27, тим більш, що у єврейського народу з’явилась своя власна держава, а Єврейський антифашистський комітет мав зв’язки із США. Постраждали у повоєнний період і колишні радянські воєнополонені, які пройшли через нацистські табори, а згодом були покарані радянською владою28. Всі кампанії по «очищенню» від «ворогів народу» по великому рахунку мали сприяти створенню уніфікованої однорідної людської маси, – це підкреслюють різні дослідники, в тому числі Микита Петров, Олег Хлевнюк та ін. Ця теза має поширення і в західній істори- чній літературі. Як пишуть автори узагальнюючої праці «Сталі- нізм в радянській провінції…» (М. 2009), сенс у терору все ж був – «створення однозначності» (концепція З.Баумана) в етніч- ному, політичному і соціальному сенсах, у досягненні порядку через терор29. Одна з поширених нині тем – репресії серед номенклатури партійних і карально-репресивних органів, взагалі членів партії. Деякі автори, як наприклад, О.В.Гаман-Голутвіна, А.Полян- ський вважають, що «Великий терор» був спрямований перш за все на політичну еліту країни30, а особливо на органи НКВС31, хоча цифри свідчать, що серед заарештованих у 1937 р. грома- дян кількість комуністів складала всього 7%, а у 1938 – 10%32. При цьому О.В.Гаман-Голутвіна стверджує, що метою репресій еліти було забезпечення максимальної ефективності керуючої верстви у якості інструменту модернізації33. А самі репресії Й.Сталіна характеризує як боротьбу верховної влади проти ари- стократії (номенклатури) при опорі на не елітні верстви і порів- нює їх із боротьбою І.Грозного із норовливим боярством. Внут- 301 рішніми чварами в середині еліт, в тому числі репресивно – ка- ральної системи, пояснюють сталінські репресії Л.Наумов, Ю.Жуков34. Протилежної думки дотримується М.Петров, який вважає, що кланове і земляцьке ворогування аж ніяк не було справжньою причиною репресій у НКВС35. В.Роговін вважає, що терор 1937–1938 рр. був спрямований проти тих представни- ків влади різних структур, кого Сталін давно знав і хто його знав першим серед рівних, кому він був чимось зобов’язаний у своє- му просуванні36. Сьогодні набула популярності теза, що Сталін шляхом репресій боровся з олігархізацією еліт, «вичищав» тих, хто себе скомпрометував або за станом здоров’я не міг працю- вати, і все це заради інтересів держави. «Інфантильний дух, та- ким чином, було вибито із номенклатури; їй залишалось… ма- теріальні привілеї без привілеїв «психоаналітичних» (право на інфантильну безвідповідальність)», – зазначає відомий філософ, політолог О.Панарін37. Сталінські репресії були спрямовані не проти народу, а проти керівних працівників, а масштаби полі- тичних репресій були зовсім не такими великими, як стверджу- ють демократи, – пишуть Р.Баландін, С.Миронов38. Відстоюючи тезу боротьби «червоного царя» із радянським «боярством» де- які автори і наукових монографій, і так званої «сірої» літерату- ри, дружно посилаються на опубліковані виступи і статті Й.Сталіна, А.Микояна, В.Молотова, мемуари доньки Й.Сталіна, сина Л.Берії, колишніх чекістів в якості головних історичних джерел39. Не важко побачити прагнення «вибілити» «чорні пля- ми» у політиці Сталіна, надати їм позитивного змісту. Результа- том репресій еліт 1937–1938 року стала фактична зміна характе- ру партійного керівництва, – зазначає О.В.Хлевнюк. Замість партійної олігархії встановилась беззастережна одноособова диктатура, адже Політбюро як колективний орган де факто перестало існувати40. Розвінчує міф про великі втрати серед політичних еліт, працівників держбезпеки історик М.Петров41, який пише, що посилення терору серед цієї групи пов’язано із другою полови- ною 1937 р. За період з 1 жовтня 1936 року по 15 серпня 1938 року при М.Єжові було заарештовано 2273 особи (з НКВС) по 302 всій країні, з них 1862 – за контрреволюційні злочини, а інші (411 осіб) – за карні злочини. Таким чином, за контрреволюцій- ну діяльність було репресовано всього 7,5% загальної кількості працівників НКВС (їх всього було 25 тис.)42. Це не так і багато. За період 1937–1938 рр. постраждало 9462 людини із системи ОГПУ–НКВС, але серед них основну частину складали праців- ники міліції, прикордонної охорони, пожежної охорони, солдати військ НКВС, співробітники ГУЛАГу, працівники загсів. Друга версія спрямування «Великого терору» полягає у твердженні, що терор був націлений на простих людей, переду- сім тих, кого Сталін вважав «п’ятою колоною»: кулаків, колиш- ніх білогвардійців, церковників, колишніх членів не більшови- цьких партій, представників тих національностей, які мали іншу етнічну Батьківщину (німці, поляки, греки та ін.), просто не вдо- волених людей. Російська історіографія звернула увагу на його причини, механіку, долі репресованих, рівень смертності серед заарештованих, на результати «великого терору». Історики роз- повідають, що з 1937 року Сталін розпочав нечувані за масшта- бами «чистки» серед всього суспільства, коли паралельно про- водились репресії серед номенклатури різних партійно-дер- жавних органів; в лавах радянської армії, особливо генералітету; «національні» операції; «масові операції», спрямовані проти широкого кола груп, яких вважали потенційною «внутрішньою опозицією», особливо кулаків; проти різного роду асоціальних груп – кримінальних елементів, повій, безхатченків та ін.; при- мусові депортації цілих народів. Операції велись паралельно і охопили велику кількість людей. Однією з наймасштабніших була так звана масова «анти- кулацька» операція, вивченню якої присвячено колективне до- слідження «Сталінізм у російській провінції: 1937–1938 рр. Ма- сова операція на основі приказу № 00447», яка побачила світ у 2009 році. Робота представляє собою збірник статей істориків Росії, України, Німеччини. В роботі представлені статті про ре- пресії серед різних груп населення, про діяльність каральних органів, регіональну специфіку при проведенні операції, в тому числі статистика, мікро історія. Серед українських істориків – 303 В.Нікольський, І.Смирнова, В.Золотарьов, О.Довбня, Ю.Шапо- вал, В.Волошенко. Основна частина авторів – російські науко- вці. Дослідники наголошують на тому, що найбільшу частину жертв «Великого терору» складала не еліта, а пересічні грома- дяни. Загальна кількість засуджених за наказом № 00447 складає 800 тис. чол.43, половину з яких засуджено до розстрілу, а другу половину – до тривалих термінів ув’язнення. Автори дійшли висновків, що в залежності від регіону репресії мали свою спе- цифіку: в кожній місцевості переслідували в основному ті гру- пи, які вважали проблемними для себе (в одному регіоні – цер- ковників, в іншому – злочинців і люмпенів); від регіону залежа- ла і технологія засудження; ліміти (квоти), які надсилав центр на розстріл, в регіонах сприймались як мінімуми, який можна і слід перевищити (так вважають В.Данилов, Л.Наумов). Об’єктивно ці акції сильно «вдарили» по люмпенам, злочинцям, в тому чис- лі п’яницям, безробітним і безхатченкам, гравцям тощо, які склали 17% серед репресованих44. Але найбільше постраждали селяни («кулаки»), багато жертв було серед віруючих, «націона- лістів» і т.і. Ініціатором терору був, безумовно, Сталін, постав- щиками інформації про «ворогів» та свідками – члени селищних і міських рад, партійці, парт. номенклатура, а провідниками – чекісти і міліція. Люди безвольно, якщо не добровільно, пере- слідуючи власні інтереси, давали свідчення, доносили, звинува- чували45. Вимальовується досить страшна і сумна картина, коли маси доносили, органи «викривали», розстрілювали, а потім знищували тих, хто розстрілював. У кругообіг терору було «за- смоктано» значну частину народу. Як зазначають історики, за- стосування безмежного терору як засобу досягнення мети стало самоціллю46. Однак доноси були лише наслідком, а не причиною теро- ру, і не завжди мали суттєвого значення, – зазначають деякі до- слідники. Наприклад, у Білорусії у січні 1938 року значно збі- льшився потік заяв громадян в органи НКВС. За місяць було отримано 2081 заяву, на основі яких було «викрито» лише 258 осіб47. Але і самі офіцери НКВС весь час знаходились під загро- зою постійних доносів з боку населення, колег. Історик Володи- 304 мир Козлов, який провів аналіз феномену доносів, відмічає, що весь час існування сталінізму як системи «донос був одним із інструментів контролю за стабільним станом всієї системи від- носин у радянському суспільстві. Він же при певних умовах міг стати специфічним чинником динамічних змін цієї системи, сприяючи зміні бюрократичної еліти і політичним трансформа- ціям»48. Проте в період з середини 1940-х до середини 1950-х років для бюрократа головним фактором ризику було не пору- шення законів самих по собі, а втрата «почуття міри», знання «свого шістку». «Антикуркульська» операція досліджується і в іншій уза- гальнюючій праці – «Демографічні модернізації Росії, 1900– 2000» за ред. А.Г.Вишневського49. Автори досліджують процес організації даної операції, категорії репресованих. Дослідники Хаустов В. та Самуельсон Л. аналізують роль Сталіна у проведенні репресій і вважають, що він жорстко конт- ролював переслідування еліт (номенклатури), а в процес прове- дення «масових операцій» втручався мало, лише заохочував старанність чекістів50. Відповідальність за «Великий терор», на думку Олега Хлевнюка, лежить перш за все на Сталіні та Політ- бюро. Він пише, що терор було спрямовано на знищення «п’ятої колони» в умовах загострення міжнародної ситуації і зростаючої загрози війни. Репресії проти інтелігенції досліджувались у працях В.Ку- маньова51, В. Ковальова52, Т.Коржихіної53, В. Коровина54. Серед перших «ластівок» з означеної проблеми слід назвати ґрунтовну працю В.Куманьова «30-ті роки у долях вітчизняної інтеліген- ції», яка вийшла у 1991 році. Також у першій половині 1990-х років увагу дослідників привернули репресії проти наукової ін- телігенції55, а її насильницьке «перевиховання» радянською вла- дою й ідеологічне обґрунтування репресій проти неї докладно вивчає Т.Коржихіна. Механізм розправи з «гнилою інтелігенці- єю» досліджено в працях В.Ковальова, В.Коровина. Ще один тип репресій – за національною ознакою, які проводились весь час існування сталінізму, з кінця 1920-х і до початку 1950-х рр. Сталінська політика, спрямована проти «бу- 305 ржуазних націоналістів», розпочалась із утвердженням сталініз- му як системи. У Росії серед перших таких «справ» – сфабрико- вана проти фіно-угорського населення «Справа «Спілки за виз- волення фінських народностей»», про яку йдеться у дослідженні К.І.Куликова56. Репресії проти російських німців досліджуються у збірнику «Покараний народ…», монографії Т.Плохотнюк57. Найбільш чисельно постраждали у передвоєнні часи від сталін- ського терору поляки, про що йдеться у книзі «Репресії проти поляків і польських громадян»58. За працю про розправу з поло- неними у 1940 році поляками «Катинь: злочин проти людянос- ті» (М., 1994), історик Н.С.Лебедєва отримала орден від Польщі. Репресіям і депортаціям греків присвятив свої дослідження І.Джуха. За версією І.Г.Джухи, серед специфічних «національ- них операцій» саме «грецька операція» за кількістю розстріля- них була найжорстокішою59. Як зазначає С.Кропачов, до ви- вчення інших, наприклад «латишської», вчені тільки но підійш- ли, а репресії проти «харбінців» ще чекають свого часу60. Після закінчення війни національні «чистки» продовжи- лись. Переслідувань зазнали представники єврейської націона- льності. В різножанрових книгах Г.Костирченко, В.Левашова, А.Ваксберга розповідається про причини, механіку цих роз- прав61. Про причини антисемітської кампанії склались абсолю- тно різні точки зору, які репрезентовані у працях Е.Радзинсько- го62, О.Платонова63, Г.Костирченка64 та ін. Припущення самі рі- зні: від ідеї про провокацію з боку Сталіна до агресії Заходу проти СРСР заради приводу для світової революції до версії про існування світової масонської організації, яка мала вплив на ра- дянську еліту, про що Сталін дізнався після війни завдяки захо- пленим у німців документам. Також серед причин називається поява власної національної держави, чого до війни євреї не ма- ли, що могло спричинити зростання націоналістичних почуттів і симпатій радянських євреїв до не соціалістичної держави. Одна з суспільно значущих проблем сталінізму – жертви терору. Зокрема, демографічні втрати від репресивної сталінсь- кої політики 1937–1938 рр. аналізуються В.Б.Жиромською65, В.А.Ісуповим66, С.І.Голотиком, В.В.Мінаєвим67 та ін. Щодо 306 жертв терору, то цифри називають різні. О.Хлевнюк називає розстріляних близько 700 тис чол.68 Називаються й уточнені ци- фри. Всього протягом 1937–1938 рр. було заарештовано за зви- нуваченнями у політичних злочинах 1 млн. 575 тис. 259 осіб, і майже стільки ж за карними звинуваченнями69. За «політику» розстріляли 681 тис. 692 особи70. У виправних закладах (табо- рах, колоніях, в’язницях) вмерло 160 тис. 084 особи71. Таку ци- фру називають різні дослідники, в тому числі В.А.Ісупов, С.І.Голотик, В.В.Мінаєв72. Демографічні наслідки сталінської політики аналізуються у дослідженні «Демографічна модерніза- ція Росії, 1900 – 2000» (М. 2006). «Загальна кількість жертв по- літичних репресій 1930–1953 рр. – страчених і померлих від ви- снаження у роки війни і в результаті різного роду депортацій, згідно авторитетному заключенню О.Н.Яковлєва, складає 10 млн. чоловік»73. Історіографічний дискурс сталінських репресій у Росії, як бачимо, є достатньо широким за тематикою досліджень, опублі- кованою джерельною базою. Найбільшу увагу науковців приве- ртає «Великий терор» 1937–1938 рр., який на сьогодні є най- більш дослідженим. Політичні, соціальні, національні репресії як об’єкт дослідження привертають увагу не лише у центрі, але й в регіонах. Регіональними осередками вивчення теми стали Краснодар, Новосибірськ, Єкатеринбург, Смоленськ та ін. Знач- на кількість наукових праць виходить у Санкт-Петербурзі. Се- ред столичних видавництв найчисельніший масив історичної і політологічної літератури із сталінізму взагалі і репресій зокре- ма публікує Російська політична енциклопедія – РОССПЕН, яке запровадило навіть окрему серію «Історія сталінізму» та інші серії, які висвітлюють різні аспекти сталінізму. Історіографія репресій має полемічний характер. Автори досліджень висловлюють різні, інколи полярні точки зору: про причини сталінського терору (сьогодні російські історики про- понують термін «переслідування»), спрямованість, масштаби, наслідки, жертви. Поширення набула теза про комплексний ха- рактер причин репресій, які складались з об’єктивних і суб’єк- тивних факторів. До об’єктивних відносять воєнну загрозу, вну- 307 трішню економічну нестабільність, модернізаційне (індустріа- льне) відставання, брак ресурсів. До суб’єктивних – «овельмо- жування», ворогування і чвари вищої, еліти і номенклатури, уві- рування Сталіна в необхідність і дієвість репресій як засобу ви- рішення складних проблем та ін. Не можна не помітити, що сьо- годні російські історики роблять більший акцент на боротьбі Сталіна із «п’ятою колоною» і з олігархізацією, «овельможу- ванням» номенклатури. Репресії пояснюються і певною мірою виправдовуються. Також науковці серед причин називають пра- гнення Сталіна створити уніфіковану людську єдність – радян- ський народ. По-різному оцінюють і масштаби жертв сталінсь- ких репресій. Більш точними є цифри жертв «Великого терору» – близько 700 тис. Серед вчених, які системно займаються ви- вченням теми репресій, сталінізму можна назвати О.Хлевнюка, М.Петрова, В.Роговіна (досліджують політичні репресії і систе- му влади); І.В.Павлову (досліджує сталінізм як систему і меха- нізм влади) та ін. Тому не зовсім справедливою, з нашої точки зору, є оцінка російської історіографії з боку відомого німецько- го дослідника сталінізму Й.Баберовскі: «У Росії, наприклад, в історичних колах ця тема не дуже популярна. Окрім Олега Хле- внюка, я не можу назвати жодного автора глибоких узагальню- ючих документованих робіт із цього періоду: йде публікація джерел або спеціалісти проробляють вузькі проблеми»74. Між істориками Росії та інших країн, в тому числі України, ведеться співпраця саме у вивченні сталінських репресій. Хоча, мова йде лише про обмежене коло українських істориків – «репресоло- гів». Історіографічні дослідження, видані у Росії, свідчать, що російських історіографів більше цікавить окрім власної західна історіографія. Тому, певна річ, не дивно, що у дослідженнях з історіографії політичних репресій про українську історіографію або нічого, або так: «Дуже популярним видом літератури явля- ються місцеві документальні оповідання, що поєднують риси дослідження з журналістикою і споминами. Влада з готовністю фінансувала подібні видання, виконані місцевою демократич- ною інтелігенцією. Число подібних збірок віддзеркалює ступінь впливу місцевих демократів. Незначна їх кількість на Україні… 308 може бути пояснена слабкістю там демократичного руху»75 (пу- блікація 2003 року). Хоча в Україні з 1992 року і по сьогодні публікується багатотомне унікальне видання «Реабілітовані іс- торією», яке, по суті, є багатожанровим: поєднання наукових статей, архівних документів, спогадів, нормативно-правових актів. Видано понад 50 томів, при цьому кожен з них, присвяче- ний певній області України, фінансувався з місцевого бюджету. Вважаємо, що російська історіографія взагалі і сталінських реп- ресій зокрема мають стати предметом подальшого вивчення і осмислення, співставлення різних точок зору на спільні події і явища. __________ 1 Україна – Росія: діалог історіографій: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Київ–Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 235, 237. 2 Взгляд в прошлое. Становление тоталитарной системы в СССР: Ука- затель книг и статей за 1988-пер. пол. 1990 г. – М., 1990; Тоталитарная система в СССР. История и пути преодоления. Указатель книг и статей (1988 – первая половина 1992 г.). – М., 1992. 3 Хлевнюк О.В.«Большой террор» 1937–1938 гг. как проблема научной историографии. Историческая наука и образование на рубеже веков. – М. 2004; Кропачев С.А. Десять лет, изменившие страну. Проблемы отечественной ис- тории и историографии середины 1930–1940-х гг. – Краснодар, 2006; Историо- графия сталинизма. Сб. статей (под ред. Н.А.Симония) – М.: РОССПЭН., 2007; Кип Дж., Литвин А. Эпоха Иосифа Сталина в России. Современная историо- графия. – М., 2009; Кан А.С. Постсоветские исследования о политических ре- прессиях в России и СССР // Отечественная история. – 2003. – № 1; Петров Н. Некоторые тенденции в современных исследованиях по истории советских арательных органов и репрессивной политики // Україна – Росія: діалог історі- ографій: матеріали міжнародної наукової конференції / Інститут історії Украї- ни НАН України, Канадський інститут українських студій Альбертського уні- верситету (Едмонтон), Сіверський інститут регіональних досліджень / Редкол. В.Ф.Верстюк (відп. ред..), В.М.Бойко (відп. секр.), С.А.Лепявко, С.М.Плохій – Київ–Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 181–197; Кропачев С.А. Новейшая отечественная историография о масштабах политических репрессий в 1937–1938 годах // Российская история. – 2010. – № 1. – С. 166–172. 4 О культе личности и его последствиях. Доклад Первого секретаря ЦК КПСС т. Хрущёва Н.С. ХХ съезду Коммунистической партии Советского Союза 25 февраля 1956 года // Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 3. – С. 128–170. 309 5 Баймухаметов С. Время Сталина: К годовщине со дня смерти И.В.Джугашвили // Журналист. – 2004. – № 3. – С. 16. 6 Академическое дело 1929–1931 гг.: Документы и материалы следст- венного дела, сфабрикованного ОГПУ. – СПБ., 1993. – 284 с.; Боль и память: Документы, воспоминания, очерки журналистов, репрессированных в 30–40-е годы. – М., 1993. – 284 с.; Верните мне свободу! Мемориальный сборник доку- ментов из архивов бывшего КГБ о деятелях литературы и искусства России и Германии – жертвах сталинского террора. – М.: Медиум, 1997. – 446 с.; Власть и художественная интеллигенция: Документы ЦК РКП (Б) – ВКП (б) – ОГПУ – НКВД о культурной политике. 1917–1953 гг. – М.: Демократия, 1999. – 869 с. 7 Раскулаченные переселенцы на Урале (1930–1936 гг.): Сборник до- кументов. – Екатеринбург: Наука, 1993. – 221 с.; Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939 гг.: Документы и материалы. – М.: РОССПЭН, 1998. – 486 с.; Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачива- ние. 1927–1939: Документы и материалы: В 5 т. Политбюро и крестьянство: высылка, спецпоселение. 1930–1940. – Кн. 1 / Под ред. Н.Н.Покровского и др. – М., 2005. 8 Репрессии в Красной Армии (30-е гг.): Сборник документов из фон- дов РГВА. – Неаполь. 1996. – 468 с. 9 Так это было: Документы и воспоминания о национальных репресси- ях в СССР в 1919–1952 гг. – М., 1993. – 583 с.; История российских немцев в документах (1763–1992) – М., – 1993; Судьба российских немцев: коллектив- ная исповедь в письмах. / Под ред. Иларионовой Т.С. – М., 1993. 10 Театр ГУЛАГа: Воспоминания, документы, очерки – М.: Мемориал, 1995. – 167 с.; Рождение ГУЛАГа // Исторический архив. – 1997. – № 4. – С. 142– 156; Неизвестный ГУЛАГ: Документы и факты – М.: Наука, 1999. – 103 с. 11 Україна–Росія: діалог історіографій: Матеріали міжнародної наукової конференції / Інститут історії України НАН України, Канадський інститут українських студій Альбертського університету (Едмонтон), Сіверський інсти- тут регіональних досліджень / Редкол. В.Ф.Верстюк (відп.ред..), В.М.Бойко (відп. секр.), С.А.Лепявко, С.М.Плохій. – Київ–Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 244. 12 Алексеев В.В., Токарев В.И., Уткин А.И. Сталинизм в российской провинции: Смоленские архивные документы в прочтении зарубежных и рос- сийских историков. – Смоленск, 1999; Брюханов Б.Б., Шошков Е.Н. Оправда- нию не подлежит: Ежов и ежовщина. 1936–1938. – СПб., 1998; Власть и обще- ство в СССР. Политика репрессий (20–40-е гг.). – М., 1999; История сталин- ского ГУЛАГА. Конец 1920-х – первая половина 1950-х гг. – Т. 1. Массовые репрессии в СССР. – М., 2004; Роговин В. 1937 г. – М.: Эксмо, 1996; Стали- низм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе при- каза № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер) – М.: РОССПЭН; Герман- 310 ский Исторический институт в Москве. – 2009. – 927 с.; Стецковский Ю. Ис- тория советских репрессий. В 2 т. – М., 1997. – Т. 2. 13 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927–1939: Документы и материалы: В 5 т; Спецпереселенцы в Западной Си- бири: 1930 – весна 1931 / Под ред.. С.Красильникова. – Новосибирск, 1992; Шашков В.Я. Спецпоселенцы в Мурманском регионе. – Мурманск, 1992. 14 Куманев В. 30-е годы в судьбах отечественной интеллигенции. – М.: Наука, 1991; Репрессированная наука / под ред. М.Ярошевского. – М., 1991; Трагические судьбы: репрессированные учёные АН СССР. – М., 1995; Коржи- хина Т. Извольте быть благонадежны – М.: Рос. Гос. Дум. Ун-т., 1997. 15 Сувениров О.Ф. Трагедия РККА. 1937–1938 гг. – М., 1998; Король- ченко А.Ф. Выбитый генералитет. – Ростов н/Д. 2000; Печенкин А.А. Военная элита СССР в 1935–1939 гг. Репрессии и обновление. – М., 2003. 16 Павлов Д.Б. Большевистская диктатура против социалистов и анар- хистов. 1917 – середина 1950-х годов. – М., 1999. 17 Степанов В. Свидетельство обвинения. В 3 т. – М., 1993. 18 Репрессии против поляков и польских граждан (под ред. А.Э.Гурьянова). – М., 1997. 19 Наказанный народ. Репрессии против российских немцев (ред.-сост. И.Л.Щербакова). – М., 1999; Плохотнюк Т.Н. Российские немцы на Северном Кавказе. – М., 2001. 20 Джуха И.Г. Греческая операция. История репрессий против греков в СССР. – СПб., 2006. 21 Ваксберг А. Царица доказательств. Вышинский и его жертвы – М.: АО «Книга и бизнес», 1992. – 351 с.; Ковалёв В. Распятие духа. Судебные про- цессы сталинской эпохи. – М.: «Норма», 1997. – 288 с.; Хлевнюк О.В. 1937-й. Сталин, НКВД и советское общество. – М.: Республика, 1992. – 270 с.; Столя- ров К. Палачи и жертвы – М., 1997; Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД в 1934–1941 гг. – М., 1999; Мозолин О.Б. Право на репрессии… – М., 2006; Хаустов В., Самуэльсон Л. Сталин, НКВД и репрессии 1936–1938 гг. – М., 2008.; Полянский А. Ежов. История «железного» сталинского наркома. – М., 2001. 22 Исупов В.А. Демографические катастрофы и кризисы в России в пер- вой половине ХХ века: Историко-демографические очерки. – Новосибирск, 2000; Жиромская В.Б. Демографическая история России в 1930-е гг. Взгляд в неизвестное. – М., 2001; Голотик С.И., Минаев В.В. Население и власть: Очер- ки демографической истории СССР 1930-х гг. – М., 2004; Демографическая модернизация России, 1900–2000. – М., 2006. 311 23 Хлевнюк О.В. «Большой терор» 1937–1938 гг. как проблема научной историографии. Историческая наука и образование на рубеже веков. – М., 2004. 24 Петров Н. Некоторые тенденции в современных исследованиях по истории советских карательных органов и репрессивной политики // Україна – Росія: діалог історіографій: матеріали міжнародної наукової конференції Київ– Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 192; Мозохин О.Б. Право на репрессии: внесудебные полномочия органов государственной безопасности. – М., 2006; Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе приказа № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер). – М.: РОССПЭН; Германский Исторический институт в Москве. – 2009. 25 Жуков Ю.Н. Репрессии и Конституция СССР 1936 г. // Вопросы ис- тории. – 2002. – № 1; Хаустов В.Н. Демократия под надзором НКВД: Обсуж- дение проекта Конституции 1936 г. // Неизвестная Россия. – М., 1992. –Т. 2. – С. 272–281. 26 Муранов А.И., Звягинцев В.Е. Досье на маршала. – М. 1999. – С. 137. 27 Костырченко Г. Тайная политика Сталина: власть и антисемитизм. – М.: Международные отношения, 2003; Ваксберг А.И. Из ада в рай и обратно. Еврейский вопрос по Ленину, Сталину и Солженицыну. – М., 2003. – 491 с. 28 Полян П. Жертвы двух диктатур. – М. 1996 29 Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе приказа № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер) – М.: РОССПЭН; Германский Исторический институт в Москве. – 2009. – С. 3 30 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи историче- ской эволюции. 2-е изд. – М.: РОССПЭН, 2006. – С. 248 31 Полянский А. Ежов. История «железного» сталинского наркома. – М., 2001. – С. 87 32 Петров Н. Деякі тенденції у сучасних дослідженнях з історії радянсь- ких каральних органів і репресивної політики / Україна–Росія: діалог історіо- графій. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Київ–Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 187 33 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи историче- ской эволюции. 2-е изд. – М.: РОССПЭН, 2006. – С. 266. 34 Наумов Л.А. Сталин и НКВД. – М.: Яуза; Эксмо, 2007; Жуков Ю.Н. Иной Сталин. Политические реформы в СССР в 1933–1937 гг. – М.: Вагриус, 2008. 35 Петров Н. Деякі тенденції у сучасних дослідженнях з історії радянсь- ких каральних органів і репресивної політики / Україна–Росія: діалог історіо- графій. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Київ–Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 186. 312 36 Роговин В. 1937 г. – М.: Эксмо, 1996. – С. 10. 37 Панарин А. О державнике-отце и либеральных носителях эдипового комплекса: К 50–летию со дня смерти Сталина // Москва. – 2003. – № 3. – С. 136. 38 Баландин Р., Миронов С. Заговоры и борьба за власть. От Ленина до Хрущёва – М.: Вече, 2003. – 480 с. 39 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи историче- ской эволюции. 2-е изд. – М.: РОССПЭН, 2006; Баландин Р., Миронов С. Заго- воры и борьба за власть. От Ленина до Хрущёва. – М.: Вече, 2003 и др. 40 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры / О.В.Хлевнюк. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина. – 2010. – С. 14. 41 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД в 1934–1941 гг. – М., 1999. 42 Петров Н. Некоторые тенденции в современных исследованиях по истории советских карательных органов и репрессивной политики // Україна – Росія: діалог історіографій: матеріали міжнародної наукової конференції Київ– Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 196. 43 Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе приказа № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер) – М.: РОССПЭН; Германский Исторический институт в Москве, 2009. – С. 15. 44 Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе приказа № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер) – М.: РОССПЭН; Германский Исторический институт в Москве, 2009. – С. 52. 45 Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе приказа № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер) – М.: РОССПЭН; Германский Исторический институт в Москве, 2009. – С. 56. 46 Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг. Массовая операция на основе приказа № 00447 (сост. М.Юнге, Б.Бонвеч, Р.Биннер) – М.: РОССПЭН; Германский Исторический институт в Москве, 2009. – С. 38. 47 Петров Н. Некоторые тенденции в современных исследованиях по истории советских карательных органов и репрессивной политики // Україна – Росія: діалог історіографій: матеріали міжнародної наукової конференції Київ– Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 193. 48 Козлов В. Феномен доноса // Свободная мысль. – 1998. – № 4. – С. 111. 49 Демографическая модернизация России, 1900–2000. – М., 2006. 313 50 Хаустов В., Самуельсон Л. Сталин, НКВД и репрессии 1936–1938 гг. – М., 2008. – С. 286, 328. 51 Куманев В. 30-е годы в судьбах отечественной интеллигенции. – М.: Наука, 1991. – 296 с. 52 Ковалёв В. Распятие духа. Судебные процессы сталинской эпохи. – М.: Издательство НОРМА, 1997. – 288 с. 53 Коржихина Т. Извольте быть благонадёжны. – М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 1997. – 372 с. 54 Коровин В. История отечественных органов безопасности. – М.: Из- дательская группа Норма-Инфра, 1998. – 256 с. 55 Репрессированная наука /под ред. М. Ярошевского. – М., 1991; Тра- гические судьбы: репрессированные учёные АН СССР. – М., 1995; Литвин А.Л. Без права на мысль. – Казань, 1994. 56 Куликов К.И. Дело «СОФИН». – Ижевск, 1997. 57 Наказанный народ. Репрессии против российских немцев (ред.-сост. И.Л.Щербакова) – М., 1999; Плохотнюк Т.Н. Российские немцы на Северном Кавказе – М., 2001. 58 Репрессии против поляков и польских граждан (под ред. А.Э.Гурьянова) – М., 1997. 59 Джуха И.Г. Греческая операция. История репрессий против греков в СССР. – СПб., 2006. – С. 396–397. 60 Кропачев С.А. Новейшая отечественная историография о масштабах политических репрессий в 1937–1938 годах // Российская история. – 2010. – № 1. – С. 168. 61 Костырченко Г.В. В плену у красного фараона. – М., 1994; Костыр- ченко Г.В. Тайная политика Сталина: власть и антисемитизм – М. Междуна- родные отношения, 2003; Левашов В.В. Убийство Михоэлса. – М., 1998; Вакс- берг А.И. Из ада в рай и обратно. Еврейский вопрос по Ленину, Сталину и Солженицыну. – М., 2003. – 491 с. 62 Радзинский Э.С. Сталин. – М.: АСТ: АСТ Москва, 2007. 63 Платонов О.А. Терновый венец России. – М.: Родник, 1996. 64 Костырченко Г.В. Тайная политика Сталина: власть и антисемитизм. – М. Международные отношения, 2003. 65 Жиромская В.Б. Демографическая история России в 1930-е гг. Взгляд в неизвестное. – М., 2001. 314 66 Исупов В.А. Демографические катастрофы и кризисы в России в пер- вой половине ХХ века: Историко–демографические очерки. – Новосибирск, 2000. 67 Голотик С.И., Минаев В.В. Население и власть: Очерки демографи- ческой истории СССР 1930–х годов. – М. 2004. 68 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской диктатуры / О.В.Хлевнюк. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина, 2010. – С. 14. 69 Население России в ХХ веке. В 3 т. Т. 1. – М., 2000. – С. 318. 70 Население России в ХХ веке. В 3 т. Т. 1. – М., 2000. – С. 318. 71 Там само. – С. 320. 72 Исупов В.А. Демографические катастрофы и кризисы в России в пер- вой половине ХХ века: Историко-демографические очерки – Новосибирск, 2000. – С. 118; Голотик С.И., Минаев В.В. Население и власть: Очерки демо- графической истории СССР 1930–х годов. – М., 2004. – С. 161. 73 Канн А.С. Постсоветские исследования о политических репрессиях в России и СССР // Отечественная история. – 2003. – № 1. – С. 132. 74 Ювілей політ бандитизму в Східній Європі ( інтерв’ю з професором кафедри історії Східної Європи Берлінського університету ім. Гумбольта Йор- гом Баберовскі) // Дзеркало тижня. – 2007. – № 48. – 15 грудня. – С. 21. 75 Канн А.С. Постсоветские исследования о политических репрессиях в России и СССР // Отечественная история. – 2003. – № 1. – С. 123.

Російська історіографія сталінських репресій (кінець 1980-х – 2000-х рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси