Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові
В статье рассматриваются особенности морфонологической корреляции и функциональные морфонологичекие классы согласных при образовании отглагольных дериватов, определяется понятие и статус морфонемы, морфонологической палатальности, сильных и слабых морфонологических позиций....
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54987 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові / І.М. Демешко // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 1. — С. 154-156. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-54987 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-549872014-02-05T03:16:48Z Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові Демешко, І.М. В статье рассматриваются особенности морфонологической корреляции и функциональные морфонологичекие классы согласных при образовании отглагольных дериватов, определяется понятие и статус морфонемы, морфонологической палатальности, сильных и слабых морфонологических позиций. У статті розглядаються особливості морфонологічної кореляції і функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів, з'ясовується поняття і статус морфонеми, морфонологічної палатальності, сильних і слабких морфонологічних позицій. The article deals with morfonological interchahges and functional morfonological classes of consonants in the course of making verbal derivatives; it analyses morfonological positions of deverbatives. 2007 Article Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові / І.М. Демешко // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 1. — С. 154-156. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54987 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В статье рассматриваются особенности морфонологической корреляции и
функциональные морфонологичекие классы согласных при образовании отглагольных дериватов, определяется понятие и статус морфонемы, морфонологической палатальности, сильных и слабых морфонологических позиций. |
| format |
Article |
| author |
Демешко, І.М. |
| spellingShingle |
Демешко, І.М. Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові Культура народов Причерноморья |
| author_facet |
Демешко, І.М. |
| author_sort |
Демешко, І.М. |
| title |
Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові |
| title_short |
Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові |
| title_full |
Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові |
| title_fullStr |
Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові |
| title_full_unstemmed |
Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові |
| title_sort |
функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/54987 |
| citation_txt |
Функціональні морфонологічні класи приголосних при творенні віддієслівних дериватів в українській мові / І.М. Демешко // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 1. — С. 154-156. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT demeškoím funkcíonalʹnímorfonologíčníklasiprigolosnihpritvorennívíddíêslívnihderivatívvukraínsʹkíjmoví |
| first_indexed |
2025-07-05T06:16:08Z |
| last_indexed |
2025-07-05T06:16:08Z |
| _version_ |
1836786562254241792 |
| fulltext |
154
Таким образом, в звуковой природе языка проявляется эстетика речевой организации текста, которая, в
частности, находит свое отражение в ритмомелодической его организации. Выявление гармонических центров в
стихотворениях позволяет наблюдать закономерность: золотое сечение проходит по той строке или синтагме,
которая фиксирует градационный, звучностный, смысловой или эмоционально-смысловой пик текста. Поэтому
привлечение гармонических центров высказываний и текста, в состав которого они входят, уточняет и углубляет
процесс интерпретации поэтического текста, дает исследователю возможность дойти в своем процессе познания
текста до самого центра, духовной доминанты. Подобная интерпретация текста помогает вскрыть глубинный
смысл стихотворений О. Мандельштама, который обладает удивительным даром «непрямого говорения» с
читателем.
Литература
1. Бураго С. Б. Музыка поэтической речи. – К.: Дніпро, 1986. – 180 с.
2. Жирмунский В. М. О ритмической прозе // Русская литература. – 1966. – № 4. – С. 8-12.
3. Мандельштам О. Сочинения в 2-х томах. – М., 1990. – Т.1.
4. Пешковский А. М. Стихи и проза с лингвистической точки зрения. – Л., 1952.
5. Черемисина Н. В. Вопросы эстетики русской художественной речи. – К., 1981.
6. Щерба Л. В. Фонетика французского языка. – М., 1948.
Демешко І. М.
ФУНКЦІОНАЛЬНІ МОРФОНОЛОГІЧНІ КЛАСИ ПРИГОЛОСНИХ ПРИ ТВОРЕННІ
ВІДДІЄСЛІВНИХ ДЕРИВАТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
На сучасному етапі розвитку української словотвірної морфонології спостерігаємо систематизацію
словотвірних одиниць на нових концептуальних засадах. Питання внутрішньої організації слова, комплексний
аналіз семантичних, словотворчих і граматичних ознак девербативів залишається актуальною проблемою
граматики української мови. Концептуальний апарат морфонології потребує подальшого вдосконалення й
аналізу, упорядкування й узгодження з понятійними і термінологічними системами суміжних лінгвістичних
дисциплін.
У лінгвоукраїністиці питання словотвірної морфонології порушувалися при вивченні закономірностей
словозміни і словотворення у працях І. І. Ковалика, Н. Ф. Клименко, Л. Л. Гумецької, Є. А. Карпіловської,
В. О. Горпинича, К. Г. Городенської, В. В. Ґрещука, О. Ф. Пінчука, Л. І. Комарової, І. В. Козленко,
М. В. Кравченко, М.Ю. Федурко та ін. Питанням морфонології присвячені праці словацьких, польських і
російських мовознавців – Я. Босак, К. Ковалик, С. М. Толстої, І. Б. Іткіна та ін.
Метою статті є дослідження особливостей морфонологічних кореляцій приголосних і визначення
морфонологічних класів приголосних при творенні девербативів у сучасній українській мові. Досягнення
поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) з’ясувати поняття сильних і слабких морфонологічних
позицій; 2) спрогнозувати можливі морфонологічні зміни при творенні девербативів; 3) з’ясувати особливості
морфонологічних кореляцій приголосних в українській мові; 4) визначити морфонологічні класи приголосних
при творенні девербативів у сучасній українській мові.
Матеріалом дослідження слугують 15148 віддієслівних похідних, які отримано способом суцільного
добору зі «Словника української мови» в 11 томах, «Словника іншомовних слів» «Інверсійного словника
української мов».
У лінгвістиці і досі ще немає загальноприйнятого розуміння морфонології в колі лінгвістичних дисциплін,
не визначено статус її основної одиниці – морфонеми. Це пояснюється неоднорідністю предмета морфонології,
який, з одного боку, пересікається з фонологічними фактами (позиційно зумовлені альтернації (вокалічні,
консонантні), фонемний склад морфем), а з іншого боку, – з морфологічними фактами (явища, що мають іншу
природу на межі морфем). Також враховуючи школи і підходи до об’єкта вивчення, по-різному визначають
статус морфонеми. Так, М. С. Трубецькой зазначав, що кожне чергування знаходить вираження у мовній
свідомості мовців у вигляді морфонем – морфонологічних одиниць, що представлені як сукупність фонем, що
беруть участь у даному чергуванні [9, с. 88].
В. Б. Касевич (представник Ленінградської фонологічної школи) підтримував погляди М. С. Трубецького і
сповідував думку, що «немає підстав відмовляти автоматичним (фонетичним) чергуванням у статусі
морфонологічних, якщо вони дають особливі варіанти морфем», розмежовуючи при цьому автоматичні і
неавтоматичні чергування [5, с. 20]. О. О. Реформатський (прихильник Московської фонологічної школи)
відстоював автономність морфонології по відношенню до фонології і морфонології, але заперечував виділення
морфонеми: «ніякої морфонеми немає і бути не може» [7, с. 116]. О. А. Земська під морфонемою розуміє ряд
фонем, що чергуються в аломорфах однієї морфеми [3, с. 98]. В. О. Горпинич вважає таке розуміння морфонеми
надто вузьким, оскільки із сукупності різних змін при трансформації в похідне охоплено лише історичні
чергування, а всі інші морфонологічні зміни (позиційні чергування, усічення, інтерфіксація, інтерференція, зміна
наголосу) залишаються поза поняттям морфонеми. Тому В. О. Горпинич пропонує розширити визначення
морфонеми: «це ряд зумовлених акомодацією морфонологічних явищ у морфах мотивуючих слів і дериватів, що
формуються в певній словотвірній позиції» [2, с. 170].
Таким чином, Г. Улашин дає визначення морфонеми як певного елемента морфа, а М. С. Трубецькой,
О. А. Земська, В. В. Лопатін трактують морфонему як сукупність морфем, що перебувають у відношеннях
альтернації.
Отже, фонема – одиниця абстрактніша, ніж морфонема. Морфонема – це специфічна мовна одиниця, яка
представлена рядом позиційно зумовлених чергувань при словотворенні. Диференційною ознакою морфонем
української мови є вокальність/консонантність, для системи консонантних морфонем – палатальність/
депалатальність.
155
Лінійні перетворення дієслівної основи, крім усічення, часто поєднуються з чергуванням. Аналізуючи
формальні модифікації морфем, необхідно розрізняти альтернації, що мають як парадигматичний (варіанти
морфем), так і синтагматичний (сполучуваність морфем) аспект, а усічення належить до морфонології слова, що
виступає засобом організації морфемної послідовності (синтагматичний аспект) в межах основи мотивованого
слова.
Н. Є. Ільїна пропонує розрізняти перцептивні (сильні і слабкі) і сигнифікативні (сильні і слабкі)
морфонологічні позиції. У запропонованій класифікації враховуються фонетичні позиції, розроблені
О. О. Реформатським. Запропонований опис перцептивних позицій О.О. Реформатського базується на функціях
фонем і враховується реалізація фонеми в головному вияві або варіантах фонем [4, с. 56]. Під поняттям сильної
сигніфікативної позиції автор визначає позиції якнайменшої обумовленості наступним афіксом фонеми, що
реалізує морфонему, а під поняттям слабкої – позиції найбільшої обумовленості [4, с. 57]. Т. В. Булигіна зазначає,
що класи позицій встановлюються не тільки за ознакою їх однорідного впливу на сусідні одиниці, але й облік
граматичного характеру одиниць і їх фонетичного складу [1, с. 329].
В. В. Лопатін зазначає, що «кожний із словотворчих морфів мотивованих слів характеризують два
показники: лінійна сполучуваність з певними фонемами сусідніх морфів (синтагматичний аспект) і сполучува-
ність з визначеними морфонемами сусідніх морфем (парадигматичний аспект)» [6, с. 269]. С. М. Толстая під
поняттям сильної позиції (дистрибутивної) визнає позицію максимального розрізнення і найменших обмежень, а
під слабкою – позицію нерозрізнення, що обмежує вживання тих чи інших видів морфем або фонем. Операційна
сильна позиція та, що диктує певні модифікації морфем або фонем, а слабка – та, яка залишає їх незмінними [8,
с. 84]. Наприклад, якщо операційна сильна позиція вимагає палаталізації твердих приголосних (пор. перед
суфіксом -ій (водій, носій), -іль (заметіль, купіль), -іж (платіж, падіж)), породжена нею дистрибутивна слабка
позиція буде обмежувати тверді приголосні. Так, позиція перед суфіксом -ар дистрибутивно сильна, оскільки
допускає і тверді, і м’які приголосні: креслити – кресляр, свердлити – свердляр, пекти – пекар; володіти –
володар (депалаталізація). Їй відповідає три різних операційних позицій: 1) зберігає твердий і м’який
приголосний основи; 2) палаталізує твердий приголосний; 3) викликає депалаталізацію приголосного.
Варто погодитися з думкою С. М. Толстой, що завдання морфонологічного опису полягає в тому, щоб
виявити регулярність чергувань і представити їх у вигляді певної системи і певного набору морфонологічних
правил, які б відносились до класів морфем, класів позицій [8, с. 80].
Істотною ознакою українського віддієслівного словотворення є взаємодія морфонологічних позицій,
наприклад, усічення, консонантні альтернації і модифікація наголосу (переміщення з тематичного голосного на
дериваційний суфікс): садúти – садíння (д//д′), говорúти – говорíння (р//р′).
Необхідно враховувати, що консонанти /б/, /п/, /в/, /м/, /ч/, /ш/ перед суфіксом -інн(я) зазнають лише
часткової палаталізації, вони тільки пом’якшуються і реалізуються в комбінаторному варіанті (30): дробити –
дробіння, ловити – ловіння, волочити – волочіння, сушити – сушіння.
Палаталізуючу дію на мотиватора можуть мати суфікси -інн(я) (лагодити – лагодіння, дзвонити –
дзвоніння, творити – творіння), -ій (водити – водій, возити – возій, носити – носій), -іж (платити – платіж,
падати – падіж).
При творенні ВДІ на -інн(я), -ій, -іль, -іж, крім палаталізації, може відбувається і зворотне чергування с//т,
с//д (прясти – прядіння, переплести – переплетіння, класти – кладій, замести – заметіль, падати – падіж).
Дослідження словотвірних парадигм ВДІ на -енн(я), -інн(я), -ій, -іль, -іж дає можливість зробити
висновок, що морфонологічні альтернації розширюють валентні властивості словотворчих морфем, роблять
можливими утворення похідних будь-якої словотворчої структури.
Існують певні методології щодо опису і типології консонантних альтернацій в різних слов’янських мовах.
Так, аналіз консонантних морфонологічних альтернацій приголосних при словотворенні в українській мові дає
можливість зробити висновок, що консонантні морфонологічні альтернації необхідно описувати для кожного
морфонологічного класу приголосних (губних, язикових, фарингальних). Це дає можливість сформулювати
морфонологічні правила до цілого морфонологічного класу, а не до індивідуальних одиниць – морфонем. Такий
методологічний підхід може визначити регулярність і передбачувати вплив форманта на мотиватора, також
передбачувати поведінку приголосних внаслідок сполучуваності із ініціаллю форманта.
Характер впливу суфікса на похідну основу залежить від фонологічної структури суфікса (наприклад,
суфікси, що починаються з голосного переднього ряду, впливають на попередній приголосний твірної основи (в
більшості похідних), внаслідок чого виникають консонантні альтернації. Проте ця залежність не абсолютна,
суфіксальні морфеми з тим же фонемним складом можуть по-різному впливати на похідну основу (якщо тотожні
граматичні і морфонологічні характеристики).
Так, при творенні віддієслівних похідних питомий суфікс -енн-, впливаючи на попередній приголосний
твірної основи, призводить до консонантних чергувань (д//дж, б//бл, в//вл, м//мл, ф//фл): оздобити – оздоблення,
оздоблений, оздоблено; направити – направлення, направлений, направлено; замовити – замовлення,
замовлений, замовлено; розграфити – розграфлення, розграфлений, розграфлено; впровадити –
впровадження, впроваджений, впроваджено; питомий суфікс -ій – до консонантних чергувань (д//д′, з//з′, л//л′,
н//н′, с//с′, т//т′): водити – водій, возити – возій, палити – палій, носити – носій, крутити – крутій.
Іншомовні суфікси -ер, -ент залишають незмінною твірну основу або викликають депалаталізацію
приголосного в похідному: адаптувати – адаптер, дублювати – дублер (л /́/л), гастролювати – гастролер
(л /́/л), рецензувати – рецензент, претендувати – претендент. Суфікс -іj- викликає консонантні альтернації в
похідному: комплектувати – комплекція (т//ц´), проектувати – проекція (т//ц´), дискутувати – дискусія (т//с´),
контузити – контузія (з//з´), проектувати – проекція (т//ц´).
Позиція депалаталізації характерна для девербативів на -ок: гудіти – гудок, свистіти – свисток. Тому
вибір класу приголосних і вибір направлення чергувань пояснюється не скільки економним і зручним способом
156
(у переважній більшості відповідають історичним відношенням між альтернантами (пор. прясти – прядильник,
плести – плетун, світити – свічка, годувати – годівля)), а структурою дериваційних парадигм.
Регулярні консонантні альтернації в українській мові в певних морфонологічних умовах доцільно розглядати
не просто як корелятивні пари за твердістю – м’якістю, а як морфонологічні позиції палаталізації. Кожен
приголосний в українській мові має різний ступінь палатальності і тому виходячи з цього, можна виділити такі
класи приголосних, які зазнають змін при словотворенні:
І – приголосні, які не зазнають палаталізації: ж, ч, ш;
ІІ – приголосні, які зазнають палаталізації перед /і/: д, т, з, с, ц, л, н, дз, р;
ІІІ – приголосні, які зазнають перехідної палаталізації (йотації), переважно перед /е/: б – бл, п – пл, в – вл,
м – мл, ф – фл;
ІV – приголосні, які зазнають перехідної палаталізації (йотації), переважно перед /е/: г – ж, к – ч, х – ш,
д – дж, т – ч, з – ж, с – ш, ст – шч; приголосні, які зазнають перехідної палаталізації при словозміні: ґ, к, х, г.
На фонологічному рівні за ступенем палатальності виділяють: 1) власне палатальний: й; 2) палаталізовані:
д′, т′, з′, с′, ц′, л′, н′, дз′, р′; 3) напівпалаталізовані (звуки): б’, п’, в’, м’, ф’, ж’, ч’, ш’, ґ’, к’, х’, г’.
Класифікація приголосних фонем (фонемосполук) за типами палаталізації
Клас
приголосних
Функціо-
нальний
клас
Початковий
ступінь
Ступінь
неперехідної
палаталізації
Ступінь
перехідної
палаталізації
(йотації)
Приклади
І 1 б, п, в, м, ф, ж,
ч, ш
ловити – ловіння,
кропити – кропіння
ІІ 2 д, т, з, с, ц, л, н,
дз, р
д′, т′, з′, с′, ц′, л′,
н′, дз′, р′
солити – соління,
творити – творіння,
носити – носій
ІІІ 3 б, п,
в, м, ф
бл, пл,
вл, мл,
фл
оздобити – оздоблення,
оживити – оживлення
ІV 4 г, к, х,
д, т,
з, с, ст
ж, ч, ш, дж,
ч, ж, ш, шч
розсадити –
розсадження,
звузити – звуження,
сповістити –
сповіщення
Дана таблиця відображає парадигматику консонантних альтернацій при творенні девербативів в
українській мові, їх основні типи, які мають регулярний характер. За цією таблицею можна визначити
функціональний клас приголосних, визначити загальні морфонологічні умови, спрогнозувати та описати
економним способом поведінку приголосних при поєднанні з будь-яким формантом. Таким чином, аналізуючи
морфонологічні особливості девербативів української мови, можна зробити висновок, що словотвірна
морфонологія української мови має високий ступінь регулярності.
Аналіз морфонологічних особливостей віддієслівних дериватів дає можливість зробити такі висновки:
1. Морфонема – це специфічна мовна одиниця, диференційною ознакою якої є вокальність /
консонантність, для системи консонантних морфонем – палатальність / депалатальність.
2. Кожна конкретна морфонологічна трансформація у фонемному вияві кореневих (оснóвних) та
афіксальних морфем при їх взаємодії відбувається за наявності певних умов. Характер дії форманта на похідну
основу залежить від його фонологічної структури.
3. Тип морфонологічної позиції (палаталізації, депалаталізації) визначає характер консонантних
альтернацій при творенні девербативів в українській мові.
Джерела і література
1. Булыгина Т. В. Проблема теории и пратики морфонологического описания // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. – 1975. № 4. –
С. 328-340.
2. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. – К.: Вища шк., 1999. – 207 с.
3. Земская Е. А. Современный русский язык. Словообразование. – М.: Просвещение, 1973. – 304 с.
4. Ильина Н. Е. Морфонология глагола в современном русском языке. – М.: Наука, 1980. – 147 с.
5. Касевич В. Б. Морфонология. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 180 с.
6. Лопатин В. В. Русская словообразовательная морфемика. – М.: Наука, 1977. – 315 с.
7. Реформатский А. А. Фонологические этюды. – М.: Наука, 1975. – 134 с.
8. Толстая С. М. Морфонология в структуре славянских языков. – М.: Индрик, 1998. – 318 с.
9. Трубецкой Н. С. Некоторые соображения относительно морфонологии // Пражский лингвистический кружок: Сб. статей. – М.: Прогресс,
1967. – С. 115-119.
Демчук А. И.
ФОНАЦИОННЫЕ ГЛАГОЛЫ КАК СРЕДСТВО ЯЗЫКОВОЙ РЕПРЕЗЕНТАЦИИ ЗВУЧАНИЯ
АНГЛИЙСКОГО РЕЧЕВОГО ГОЛОСА
В последнее время появляется все больше лингвистических работ, посвященных исследованию связей
мышления с телесным, перцептивным опытом человека. Одним из видов чувственного восприятия является
восприятие звучания речевого голоса. Анализ языковой репрезентации звучания речевого голоса может решать
задачу исследования способов осмысления человеком мира.
|