Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови)
Анализируются причины отсутствия норм при передаче украинским языком топонимов Крыма. Новизна состоит в том, что автор на основе этимологического, сравнительного и конкретно-исторического методов делает попытку классифицировать ошибки в официальной фиксации топонимов и обосновывает правильные вари...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55132 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) / В.І. Мозговий // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 2. — С. 46-49. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-55132 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-551322014-02-06T03:17:09Z Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) Мозговий, В.І. Анализируются причины отсутствия норм при передаче украинским языком топонимов Крыма. Новизна состоит в том, что автор на основе этимологического, сравнительного и конкретно-исторического методов делает попытку классифицировать ошибки в официальной фиксации топонимов и обосновывает правильные варианты, опираясь на принципы передачи средствами языка социальной информации, сосредоточенной в имени. Аналізуються причини відсутності норм при передачі українською мовою топонімів Криму. Новизна полягає в тому, що автор на основі етимологічного, порівняльного і конкретно-історичного методів робить спробу класифікувати помилки в офіційній фіксації топонімів і обґрунтовує правильні варіанти, спираючись на принципи передачі засобами іншої мови соціальної інформації, зосередженої в імені. The causes of the absence of the norms while the transmission of the Crimea`s thoponyms by the Ukrainian language are analyzed in the article. The author tries to classifу the mistakes in thoponym`s fixation and bases the right variants, using etymological, comparative and concrete-historical methods. He guides by principles of the transmission by means of the language of the social information, which is concentrated in the name. 2007 Article Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) / В.І. Мозговий // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 2. — С. 46-49. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55132 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Анализируются причины отсутствия норм при передаче украинским языком
топонимов Крыма. Новизна состоит в том, что автор на основе этимологического, сравнительного и конкретно-исторического методов делает попытку классифицировать ошибки в официальной фиксации топонимов и обосновывает
правильные варианты, опираясь на принципы передачи средствами языка социальной информации, сосредоточенной в имени. |
| format |
Article |
| author |
Мозговий, В.І. |
| spellingShingle |
Мозговий, В.І. Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) Культура народов Причерноморья |
| author_facet |
Мозговий, В.І. |
| author_sort |
Мозговий, В.І. |
| title |
Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) |
| title_short |
Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) |
| title_full |
Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) |
| title_fullStr |
Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) |
| title_full_unstemmed |
Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) |
| title_sort |
проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв криму засобами української мови) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55132 |
| citation_txt |
Проблеми формування топонімічної норми (на прикладі офіційної передачі географічних назв Криму засобами української мови) / В.І. Мозговий // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 2. — С. 46-49. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT mozgovijví problemiformuvannâtoponímíčnoínorminaprikladíofícíjnoíperedačígeografíčnihnazvkrimuzasobamiukraínsʹkoímovi |
| first_indexed |
2025-07-05T06:18:10Z |
| last_indexed |
2025-07-05T06:18:10Z |
| _version_ |
1836786690219311104 |
| fulltext |
46
неопределенности соотносит элемент инде с префиксом кое-. В этом случае слово инде-где должно быть
образовано от наречия где приставочным способом, что характерно для литературного языка. В говорах
Вологодской области именно инде оказывается производящим словом для наречия инде-где. Сложность
заключается в появлении дополнительной семы неопределенности.
В составе производных слов данного гнезда встречаются немногочисленные слова со сложными основами:
иноредь [СРНГ, 12, с. 205]. Возможно, корень -ред- выступает в данном примере в сильной позиции, но, скорее
всего, является слабым корнем, который не несет лексической нагрузки. Значение слова иноредь 'в другой раз, не
теперь' близко значению производящего местоимения иной.
Выводы. Общерусские местоимения весь и иной отличаются в вологодских говорах большей продуктив-
ностью. Для диалектного словообразования характерно параллельное образование слов с одними и тем же
лексическим значением по разным моделям, как общерусским (всяковатый всяковато, иной инакий),
так и территориально ограниченным (местоимение все наречие все, местоимение иное наречие иное).
Это свиде-тельствует о живом, широком использовании носителями диалекта разных вариантов слов, имеющих
одинаковое значение.
Особенностью диалектного отместоименного словообразования проявляется также в многообразии
структурного и семантического варьирования дериватов. Это можно объяснить как спецификой вершин гнезд –
слов с реляционным значением, так и широкой вариативностью словообразования устной речи. Выявление
семантики диалектных слов помогает определить деривационную связь между словами отместоименного гнезда,
хотя встречаются и трудные случаи, имеющие несколько толкований происхождения.
Список сокращений
ДКГ – диалектное корневое гнездо.
СВГ – Словарь вологодских говоров. Вып. 1-10. – Вологда, 1983-2005.
СРНГ – Словарь русских народных говоров. Вып. 1-35. – М., СПб., 1986-2002.
Ф – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка.: Т. 1-4. – М., 1986-1987.
Список литературы
1. Гилоева Н. М. Вопросительные, неопределенные и обобщительно-определительные местоимения в диалектах карельского языка: Дис…
канд. филол. наук . – Петрозаводск, 2003. – 148 с.
2. Ефремова Т. В., Кузнецова А. И. Словарь морфем русского языка. – М., 1986. – 1137 с.
3. Морфемика и словообразование русского языка: Учебное пособие / Под ред. Л. Г.Яцкевич. – Вологда: «Русь», 2002. – 283 с.
4. Ожегов С. Н., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка / РАН. Институт рус. яз. им В. В. Виноградова. – 4-е изд., доп. – М.:
Азбуковник, 1997. – 944 с.
5. Тихонов А. Н. Словообразовательный словарь русского языка.: Т. 1-2. – М., 1985.
6. Шаброва Е. Н. Диалектное корневое гнездо: проблемы и принципы описания. – Вологда, 2002. – 88 с.
Мозговий В. І.
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТОПОНІМІЧНОЇ НОРМИ (НА ПРИКЛАДІ ОФІЦІЙНОЇ ПЕРЕДАЧІ
ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ КРИМУ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ)
Постановка проблеми. Політична ситуація в Україні після проголошення її незалежності вимагає
обов'язкової фіксації цього факту на рівні як сучасного, так і давно сформованого топонімічного фонду.
Українська держава повинна мати власну інтерпретацію багатонаціональної топонімічної історії. Цей без-
сумнівний висновок випливає не тільки із конституційного визнання української мови як державної, але й із
практичної потреби в уніфікації адміністративних підходів до географічних назв (і взагалі до власних назв) в
різних реґіонах України.
Вряд чи будь-який неупереджений політик, а тим більше вчений будуть заперечувати необхідність
існування двох варіантів географічних назв (узвичаєного російського і нового українського), виходячи з
реального статусу двох мов в Україні [9]. Проте спроба застосовувати перекладацьку практику для передачі
російських варіантів пропріальної лексики засобами української мови наштовхується на численні соціальні
непорозуміння. Невміле поводження державних інституцій з власними назвами найбільше зачіпає «російсько-
мовні» реґіони, у першу чергу Крим. Оскільки більшість тутешніх географічних назв пов'язані з російською
культурою, на сьогодні приходиться констатувати, що адекватних українських топонімічних норм у сучасній
практиці тут не існує.
Аналіз публікацій з даної проблематики. Проблеми норм передачі іншомовних власних назв, які почали
підніматися в Росії ще на початку ХІХ століття [1; 5; 6], і вирішуватися вченими і практиками в наступні часи
[2; 3; 4; 7; 11; 12], майже не торкалися україномовних варіантів. Для останніх еталоном була російська форма, яку
автоматично переносили на український ґрунт. Як наслідок, в Україні офіційно «співіснують» назви міст
Ніколаєв і Миколаїв, Нікітовка і Микитівка, Нікольське, Микольське і Микільське тощо.
Серія публікацій автора щодо методики і принципів передачі власних назв українською мовою ставила
проблему, але не вирішувала її [8; 10]. Запропонована стаття є спробою застосувати описану методику на
практиці.
Мета статті – проаналізувати найвідоміші українські форми кримських топонімів, виявити системні
причини помилок і обґрунтувати сучасні норми правопису власних назв.
Виклад матеріалу дослідження. Для аналізу ми вибрали 1022 офіційно затверджені назви населених
пунктів Автономної Республіки Крим, переданих українською мовою, станом на 04.05.2007 року. Правильними
ми вважали ті, які відповідали статусу і принципам передачі власних назв:
1. Принципу недоторканної власності, який не дозволяє перекладати власні назви як звичайні слова і
враховує фонетичні чи структурні особливості української мови лише у випадках, коли вони не руйнують
адресну або інформативну функцію, наприклад: рос. Красноперекопск, Отрадное, Столбовое, Малореченское –
47
укр. Красноперекопськ, Отрадне, Столбове, Малоріченське, а не Червоноперекопськ, Відрадне, Стовпове,
Малореченськоє.
2. Принципу спільної або невизначеної власності, який діє при інтернаціоналізації власної назви з
прозорим значенням компонентів (але з яскраво вираженою адресною функцією). Переклад у цьому випадку стає
єдино можливим способом підкреслити загальносвітову значимість імені: рос. Советский Союз – укр.
Радянський Союз (але: Совєтське, Крим).
3. Принципу національно-адресної ідентифікації, який діє, наприклад, при передачі закінчень у
присвійних прикметниках на -о або -е: Пушкіно, Внуково (Росія) і Пушкіне, Внукове (Україна, Крим).
4. Принципу класифікаційно-родової належності, який реалізується при відмінюванні географічних
назв і віднесенні їх до певного роду, наприклад: рос. село Лучистое – укр. село Лучисте, але: поселок Мирный –
селище Мирне.
Виходячи зі статусу власних назв і рівня дотримання названих принципів, ми виявляли порушення в
передачі адресної або інформативної функцій топонімів Криму і класифікували помилки, поділивши їх на два
великих класи.
Порушення, при яких відбувається деонімізація імені.
1. Переклад російських назв, що призводить до фактичної зміни назви:
Дібрівка (Бахчисарайський район, Джанкойський район). Прямий переклад недоречний, оскільки об'єкт
втрачає національну ідентифікацію і стає невпізнаним. Правильний варіант – Дубровка;
Дібрівське (Красногвардійський район). Скоріш за все назва походить від прізвища Дубров, а не апелятива
дубрава, тому правильна форма – Дубровське;
Вільне (рос. Свободное, Джанкойський район). Правильний варіант – Свободне.
Стовпове (рос. Столбовое, Джанкойський район, Сімферопольський район). Правильний варіант –
Столбове.
Суміжне (рос. Межевое, Джанкойський район). Правильний варіант – Межове.
Овочеве (рос. Овощное, Джанкойський район). Правильний варіант – Овощне.
Кіндратове (рос. Кондратьево, Джанкойський район). Правильний варіант – Кондратьєве.
Новомикільське (рос. Новоникольское, Красногвардійський район). Правильний варіант – Новонікольське.
Новомиколаївка (рос. Новониколаевка, Красноперекопський район, Ленінський район). Правильний
варіант – Новоніколаївка.
Миколаївка (рос. Николаевка, Сімферопольський район, Совєтський район). Правильний варіант –
Ніколаївка.
2. Калькування префіксів, що призводить до руйнування адресної функції, при якому об'єкт стає частково
невпізнаним:
Відрадне (рос. Отрадное, м. Ялта, Бахчисарайський район, Джанкойський район). Правильний варіант –
Отрадне.
Відважне (рос. Отважное, Кіровський район). Правильний варіант – Отважне.
Нововідрадне (рос. Новоотрадное, Ленінський район). Правильний варіант – Новоотрадне.
Відкрите (рос. Открытое, Первомайський район). Правильний варіант – Открите.
3. Неправильні форми словотвору і вживання суфіксів, через що змінюється адресна функція (інформація
про конкретного власника):
Насипнівська сільська рада (рос. Насыпнянский сельский совет, м.Феодосія). Правильний варіант –
Насипнянська сільська рада, бо село Насипне, а не Насипнове.
Бородіно (рос. Бородино, Джанкойський район). Уживання закінчення -о зруйнувало адресну функцію
власної назви – географічний об'єкт став належати Росії. Правильний варіант – Бородіне.
Краснівка (рос. Красновка, Кіровський район). Скоріш за все назва походить від прізвища Краснов, і тоді
правильний варіант – Красновка.
Рівнівська сільська рада (рос. село Ровное, Красногвардійський район). Для назви сільської ради
неправильно визначений суфікс -ів-. Правильний варіант – Рівненська сільська рада.
Воронцівка (рос. Воронцовка, Красноперекопський район). Для топоніма неправильно визначений суфікс
-ів-, оскільки назва походить від прізвища Воронцов. Правильний варіант – Воронцовка.
4. Зміна деяких звуків, яка частково руйнує адресну функцію:
Лічебне (рос. Лечебное, Білогірський район). Правильний варіант – Лєчебне. При передачі власних назв
російського походження в основі слова пишеться є, якщо в спорідненому українському слові виступає і (Лєчебне,
бо лікувати).
Новосільцеве (рос. Новосельцево, Джанкойський район). Фіксація чергування звуків [о], [е] з [і] у даному
контексті недоречна, бо в цьому випадку корінь збігається зі словом сіль і частково втрачає інформативну
функцію. Правильний варіант – Новосєльцеве.
Нахідка (рос. Находка, Джанкойський район). При чергуванні звуків [о], [е] з [і] пересувається наголос
(нах`одка – н`ахідка) і об'єкт втрачає адресну функцію. Правильний варіант – Находка.
Красносільське (рос. Красносельское, Кіровський район, Чорноморський район). При чергуванні звуків [о],
[е] з [і] пересувається наголос (Краснос ѐльский – Красносільськ`ий) і об'єкт втрачає національну ідентифікацію.
Правильний варіант – Красносєльське (бо у спорідненому українському слові сільський виступає і).
Новосільці (рос. Новосельцы, Красногвардійський район). Правильний варіант – Новосєльці, бо у
спорідненому українському слові виступає і).
Звіздне (рос. Звездное, Красногвардійський район). При чергуванні звуків пересувається наголос (Зв ѐздное
– Звіздн ѐ) і об'єкт втрачає адресну функцію. Правильний варіант – Звьоздне.
48
Привільне (рос. Привольное, Красноперекопський район, Первомайський район). При чергуванні звуків [о],
[е] з [і] об'єкт частково втрачає адресну функцію. Правильний варіант – Привольне.
Орлівське (рос. Орловское, Красноперекопський район). При чергуванні звуків [о], [е] з [і] об'єкт частково
втрачає адресну функцію. Правильний варіант – Орловське.
Почетне (рос. Почетное, Красноперекопський район). У даному випадку звуком, найближчим до звучання
в російській мові є звук [о]. Правильний варіант – Почотне.
Завітне (рос. Заветное, Ленінський район). Правильний варіант – Завєтне. Звук, що позначається буквою
є, з'яляється, якщо в споріднених українських словах виступає і (завітати).
Пролітне (рос. Пролетное, Сімферопольський район). Прямий переклад з чергуванням [о] з [і] зруйнував
адресну і інформативну функції власної назви. Правильний варіант – Прольотне.
Новосільське (рос. Новосельское, Чорноморський район). Фіксація чергування звуків [о], [е] з [і] руйнує
національну ідентифікацію імені. Правильний варіант – Новосєльцеве.
Формальні порушення, які викривляють фонетичну або морфологічну системи мови-реципієнта.
1. Неузгодження з номенклатурним терміном:
Селище міського типу Гресівський (рос. поселок Грєсовский, м. Сімферополь). Правильний варіант селище
Гресівське.
Селище міського типу Аерофлотський (рос. поселок Аэрофлотский, м. Сімферополь). Правильний варіант
– селище Аерофлотське.
Селище Розовий (рос. поселок Розовый, м. Алушта). Правильний варіант селище Розове.
Селище Виноградний (рос. поселок Виноградный, м. Алушта). Правильний варіант селище Виноградне.
Селище міського типу Мирний (рос. поселок Мирный, м. Євпаторія). Правильний варіант – селище Мирне.
Селище міського типу Приморський (рос. поселок Приморский, м. Феодосія). Правильний варіант – селище
Приморське.
Селище міського типу Научний (рос. поселок Научный, м. Бахчисарай). Правильний варіант – селище
Научне.
2. Незнання вимови і значення українських суфіксів:
– -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Нанікове (рос. Наниково, м. Феодосія). Правильний варіант – Наникове;
– -ен-, -ан-, -ян-: Яркополенська сільська рада (рос. Яркополянский сельский совет, Джанкойський район,
Кіровський район). Правильний варіант – Яркополянська сільська рада;
– -ін-, -ин-: Ларине (рос. Ларино, Джанкойський район), Шубине (рос. Шубино, Кіровський район),
Побєдине (рос. Победино, Красногвардійський район), Клепиніне (рос. Клепинино, Красногвардійський район),
Надеждине (рос. Надеждино, Красноперекопський район), Смушкине (рос. Смушкино, Красноперекопський
район), Юркине (рос. Юркино, Ленінський район), Пташкине (рос. Пташкино, Ленінський район), Дрофине (рос.
Дрофино, Нижньогірський район), Зимине (рос. Зимино, Раздольненський район), Ромашкине (рос. Ромашкино,
Сімферопольський район), Кольчугине (рос. Кольчугино, Сімферопольський район), Чайкине (рос. Чайкино,
Сімферопольський район). Російський суфікс -ин- в основах власних назв передається через українське [и] тільки
після шиплячих і [ц], тому правильні форми – Ларіне, Шубіне, Побєдіне, Клепініне, Надєждіне, Смушкіне,
Юркіне, Пташкіне, Дрофіне, Зиміне, Ромашкіне, Кольчугіне, Чайкіне.
– -ев-, -єв-: Токарєве (рос. Токарево, Кіровський район), Медведеве (рос. Медведево, Чорноморський район)
Суфікс -ев- вживається після шиплячих, [ц] або [р], в інших випадках – -єв-, тому правильні форми – Токареве,
Медведєве.
3. Незнання норм української вимови:
Кацівелі (рос. Кацивели, м. Ялта). Після шиплячих і [ц] в основах власних назв вимовляється і пишеться
[и]. Правильний варіант – Кацивелі.
Іллічеве (рос. Ильичево, Ленінський район). У даному випадку звуком, найближчим до звучання в
російській мові, є звук [о]. Правильний варіант – Іллічове.
Висновки і перспективи подальшої роботи. Аналіз не вичерпує коло практичних і теоретичних проблем
нормування при передачі іншомовних власних назв українською мовою.
Так, наприклад, у даному контексті неясно, чому нормованими вважаються форми Сімферополь і Сімеїз, а
не Симферополь і Симеїз. В основах слів іншомовного походження (як правило, і у власних назвах) після [c]
треба вживати [и] за «правилом дев'ятки» або за принципом засвоєності українською мовою слів зі східних мов.
Не зовсім ясно, як передавати українською мовою багаточисельні російські Александровки, Алексеевки,
Еленовки, Константиновки, Николаевки или Красновки, Тимофеевки, Тарасовки и Воронцовки. Але це тільки на
перший погляд. Якщо під власною назвою розуміти передусім національно-культурну реалію, то тоді форми її
передачі будуть залежати від походження об'єкта. Якщо назви населених пунктів походять від російських імен, то
правильними будуть форми Александрівка, Алексїївка, Єленівка, Константинівка, Ніколаївка, Тимофіївка,
Тарасівка; якщо від російських прізвищ, тоді Александровка, Алексєєвка, Єленовка, Константиновка, Ніколаєвка,
Красновка, Тимофєєвка, Тарасовка; якщо населені пункти українського походження, то написання повинно
відтворювати цей факт соціальної історії: Олександрівка, Олексіївка, Оленівка, Костянтинівка, Миколаївка,
Краснівка, Тимофіївка, Тарасівка.
Таким чином, у будь-яких випадках безконфліктне «життя» власної назви залежить не тільки і не стільки
від знання мови, а в першу чергу від ретельної роботи вчених над проблемою ономастичної норми і знайомства
конкретних адміністрацій з власною історією. При цьому велика кількість мовленнєвих варіантів (так говорять!)
не повинна бути критерієм для встановлення кодифікованого варіанта.
Література
1. Бичурин И. Замечания на статью Г. Менцова Л. Л. «О состоянии первоначального обучения в Китае» // Журнал Министерства народного
просвещения, май, отд. VII., 1840. – С. 14-16.
49
2. Бойчук І. В. Адаптація французьких онімів в українській та російській мовах: Автореф. дис. …канд. філол. наук: 10.02.15 – Донецьк, 2002. – 20 с.
3. Бражник Л. М. Процессы освоения немецких топонимов в русском языке XVIII века: Дисс. … канд. филол. наук: 10.02.02. – Горловка, 2006.
– 223 с.
4. Воронова И. А. Адаптация английской топонимической лексики в русском языке XVIII века: Дисс. …канд. филол. наук. – Донецк, 1985. – 253 с.
5. Григорьев В. О правописании в деле русской номенклатуры чужеземных местностей и народов // Географические известия, 1850, вып. 2. –
С. 175-201.
6. Грот Я. К. Заметка о географических названиях вообще // Журнал Министерства народного просвещения, 1867, ч. CXXXVI, ноябрь, отд. 2. –
С. 617-668.
7. Демьянов В. Г. Фонетико-морфологическая адаптация иноязычной лексики в русском языке XVII века. – М.: Наука, 1990. – 159 с.
8. Мозговий В. І. Власні назви і мовна політика. // Загальні питання філології. Зб. наук. пр. В 2-х тт. – Т. 2. – Дніпропетровськ: Наука і освіта,
2004. – С. 52-56.
9. Мозговий В. І. Форма і сутність методики викладання національної, державної і професійної мов у світлі Болонського процесу // Актуальні
проблеми педагогіки: методологія, теорія і практика. Зб. наук. пр. Вип. 3. Част. 2. – Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2006. – С. 27-36.
10. Мозговий В. І. Освоєння чи системна адаптація: До проблеми передачі власних назв іншомовного походження // Культура народов
Причерноморья. № 82, т. 2. – Симферополь: Межвузовский центр «Крым», 2006. – С. 33-35.
11. Мозговой В. И. Освоение иноязычной топонимии в русском языке XVII в. (на мат-ле «Вестей-Курантов»): Дисс. … канд. филол. наук. –
Донецк, 1981. – 260 с.
12. Пичугина О. А. Процессы освоения топонимических галлицизмов в русском языке XVIII века: Дисс. … канд. филол. наук – Донецк, 1990. – 260 с.
Мозговий В. І., Вергазова Л. Г., Вергазова А. І.
ТАЄМНА МОВА УКРАЇНСЬКИХ ЛІРНИКІВ: ЖАРГОН ЧИ АРГО?
Постановка проблеми. Феномен українського жарґоновикористання став предметом глибоких наукових
досліджень мовознавців протягом останнього десятиліття. Актуальність цієї проблеми пов’язана не тільки з тим,
що в сучасній українській мові (як, до речі, і в російській) гіпертрофовано популярною стала тюремна лексика як
обов’язковий елемент навіть художньої літератури і публічного дискурсу. За словами відомої дослідниці
сучасного українського сленгу Л. Ставицької, «жарґон – не інновація для української мови» [3]. Це давня
лексична система, яка потребує сьогодні дослідження всієї історичної ретроспективи жарґоновикористання.
Всупереч деяким сучасним жарґонофобам, які у використанні жарґонів вбачають вплив виключно «блатної»
лексики російської мови, виважена позиція полягає в тому, що жарґон – «це абсолютно природна реальність
функціонування української мови, соціальний діалект, який існує паралельно з іншими, наприклад,
територіальними», це «форми існування національної мови» [там само]. Ґрунтовне дослідження Л. Ставицької
«Арґо, жарґон, сленґ. Соціальна диференціація української мови» надало вивченню проблеми жарґоно-
використання в українській мові нового імпульсу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Невід’ємним компонентом українського жарґону є таємна мова
кобзарських братств, яка стала предметом дослідження і певного упорядкування у роботах В.Ємця, О.Малинки,
Г. Хоткевича, А. Горняткевича та ін. У праці Олекси Горбача була проаналізована частина лексикону цієї мови,
яку автор ідентифікував як арґо українських лірників. На жаль, джерельна база проблеми обмежується
невеликою кількістю досліджень вчених української діаспори, які тільки відкривають неабиякий простір для
ґрунтовного мовознавчого аналізу мови українських лірників.
Так, багатий матеріал знаходимо в «Українсько-лебійському словнику» Андрія Горняткевича, виданому в
1993 році в Едмонтоні [1]. Словник створений на підставі праці Олександра Малинки «Кобзари и лирники.
Терентій Пархоменко, Никифор Дудка и Алексей Побегайло. Чернигов: Издание редакции «Земскаго сборника
Черниговской губернии», 1903. Типография Губернскаго Земства». Як свідчить автор, він переклав українською
мовою російсько-лебійський словничок кобзарів, записаний на початку ХХ століття О. Малинкою від лірників
Чернігівської губернії.
Наводимо приклад словарних статей українсько-лебійського і лебійсько-українського словників:
баба – цуба; варнак – півень;
базар – кермаш; варнатка – курка;
борщ – батай; веслак – яблуко
булка – ашпурка; веслачка – яблуня;
бутачить – писати; вихрятник – луг;
наглядач – надуліпущик;
небо – охвестник;
ніж – махор;
ніч – кимач;
нога – ходирка
У передмові А. Горняткевич сам визначає коло питань, що виникає при знайомстві з цим мовним
матеріалом. Зокрема, існування діалектів арґо, хоч у деяких випадках воно було однакове на території всієї
України. По-друге, «етнографи, що записували це арґо, вживали різні письмена, чи то українські, чи то російські
і, можливо, попадали під вплив правописних норм тих мов, коли записували лексикон» [1]. Крім того, важливою
проблемою є й те, що звуки, які чули етнографи, передавались на письмі не точно, іноді навіть не зазначалося
місце наголосу.
Але вирішенням цих питань дослідження таємної мови українських лірників не обмежується. Визначення
самої приналежності мови лірників до арґо, тобто віднаходження соціолінгвістичних факторів появи цього
мовного феномену, аналіз іншомовної основи лексикону кобзарів – це не повний перелік проблем, які природно
постають перед дослідниками словника Андрія Горняткевича.
Мета роботи – спроба ідентифікувати таємну мову кобзарів, соціальна роль яких здебільшого
асоціювалася з носіями правди, неупередженого народного погляду на якісь події у житті країни чи реґіону. Крім
того, словник А. Горняткевича вперше представляється широкому колу науковців як предмет дослідження.
|