Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка)
В статье анализируются эпитеты-церковнославянизмы в поэтическом языке Т.Г. Шевченко, изучаются механизмы моделирования поэтической картины мира автора путем использования стилистического потенциала церковнославянской лексики....
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55146 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) / Л. Підкамінна // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 2. — С. 97-99. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-55146 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-551462014-02-06T03:15:29Z Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) Підкамінна, Л. В статье анализируются эпитеты-церковнославянизмы в поэтическом языке Т.Г. Шевченко, изучаются механизмы моделирования поэтической картины мира автора путем использования стилистического потенциала церковнославянской лексики. У статті аналізуються епітети-церковнослов'янізми у поетичній мовотворчості Т.Г. Шевченка, вивчаються механізми моделювання поетичної картини світу автора шляхом використання стилістичного потенціалу церковнослов'янської лексики. The article deals with the analysis of the Slavonic's epithets in the poetical language of T. Shevchenko and ways of artistic modeling the poetical view of the world by means of stylistic potentials of the Church Slavonic vocabulary. 2007 Article Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) / Л. Підкамінна // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 2. — С. 97-99. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55146 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
В статье анализируются эпитеты-церковнославянизмы в поэтическом языке Т.Г. Шевченко, изучаются механизмы моделирования поэтической картины мира автора путем использования стилистического потенциала церковнославянской лексики. |
| format |
Article |
| author |
Підкамінна, Л. |
| spellingShingle |
Підкамінна, Л. Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) Культура народов Причерноморья |
| author_facet |
Підкамінна, Л. |
| author_sort |
Підкамінна, Л. |
| title |
Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) |
| title_short |
Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) |
| title_full |
Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) |
| title_fullStr |
Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) |
| title_full_unstemmed |
Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) |
| title_sort |
епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на матеріалі поетичної мовотворчості т.г. шевченка) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55146 |
| citation_txt |
Епітети – церковнослов'янізми як засіб моделювання поетичної картини світу (на
матеріалі поетичної мовотворчості Т.Г. Шевченка) / Л. Підкамінна // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 110, Т. 2. — С. 97-99. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT pídkamínnal epíteticerkovnoslovânízmiâkzasíbmodelûvannâpoetičnoíkartinisvítunamateríalípoetičnoímovotvorčostítgševčenka |
| first_indexed |
2025-07-05T06:26:29Z |
| last_indexed |
2025-07-05T06:26:29Z |
| _version_ |
1836787213605535744 |
| fulltext |
97
мікротопонімію з вторинним конотативним значенням ‛куток, з мешканцями якого завжди відбуваються
небезпечні пригоди’. На розвиток первинної конотації ‛небезпечне місце’ вплинув характер містичного
однойменного серіалу. Однак, зараз важко визначити справжні мотиви номінації цього кутка села. Сумніви
породжує існування у цій частині населеного пункту розважального закладу – кафе-бару «Твін Пікс» (можливо,
саме назва закладу була першим носієм цього імені, згодом відбувся процес переосмислення назви, який
дозволив по-новому мотивувати її вибір.
Окремого розгляду потребує топонім Чорнобиль (Ч’орнóбыл'), який теж узяв участь у вторинній
номінації. На розвиток конотацій у ньому вплинула катастрофа 1986 року. Як відомо, закарпатська територія не
зазнала сильного ураження та втрат, проте ніхто з людей не залишився байдужим до тих страшних подій. Назва
поліського містечка назавжди закарбувалась у пам’яті мовців та ввійшла в мікротопонімію брУ з конотацією
‛холодне і вологе місце’, пройшовши ряд «проміжних» стадій референтних конотацій: 1) ‛темне і страшне місце’;
2) ‛занедбане місце’; 3) ‛небезпечне місце’.
Аналізований матеріал засвідчив акумулюючу здатність мовних одиниць, які стають відображенням
національного світовідчуття окремого етносу, його культури, історії та думки. Таким чином, розгляд конотацій
деонімних топонімів можливий лише через призму ментальності. Матеріал, який забезпечує досліднику
мікротопонімія, є неоднорідним і потребує багатоаспектного вивчення. Окремого розгляду потребують
мікротопоніми Вáрош, Варшáва, Йеги´пет, Китáǐ, Кốрзуў, Кýба, Лóндон, Рáдванка, Тýзла, Шанхáǐ, аналіз яких
дозволить визначити загальну специфіку використання та функціонування конотативних топонімів, спільні
мотиваційні групи аналізованих назв та особливості зв’язку та взаємодії мови (внутрішній фактор) та культури
(зовнішній фактор). Безперечно, ця особлива група географічних назв є надзвичайно цікавою і потребує
подальших студій, які ми плануємо здійснити у наступних наукових пошуках.
Література
1. Бучко Д. Походження назв населених пунктів Покуття. – Львів, 1990.
2. Галас К. Й. Топонимика Закарпатской области (названия населенных пунктов): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – Ужгород, 1960. – 15 с.
3. Герета Н. М. Ойконімія північної Хмельниччини: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Умань, 2004. – 20 с.
4. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. – К.: Наук. думка, 1973. – 238с.
5. Котович В. В. Ойконімія Опілля ХІІ – ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 2000. – 20 с.
6. Лісняк Н. І. Мікротопонімія Західного Поділля: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Ужгород, 2004. – 30 с.
7. Лобода В. Топонімія Дніпро – Бузького межиріччя. – К., 1976.
8. Масенко Л. Т. Гідронімія Східного Поділля. – К.: Наук. думка, 1979.
9. Михальчук О. І. Мікротопонімія Підгір’я: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – К., 1998. – 20 с.
10. Мозгова Я. О. Експресивність у структурі конототивного значення // МОВА І КУЛЬТУРА. (Науковий журнал). – К.: Видавничий Дім
Дмитра Бураго, 2007. – Вип. 9. – Т. VІ (94). Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. – С. 58-62.
11. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии. – 2 -е изд., перераб. и доп. – М.: Наука, 1988.
12. Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Рівненщини. – Львів, 1990. – 142 с.
13. Рудницький Я. Географічні назви Бойківщини. – 2 – е вид. – Вінніпег, 1962.
14. Хроленко А. Т. Основы лингвокультурологии. – М.: Флинта, Наука, 2005. – 181 с.
15. Черепанова Е. Конотативні топоніми // Ономастика Полісся / Відп. ред. І. М. Желєзняк. – К., 1999. – С. 77-91.
16. Щербак А. С. Принципы отражения языковой картины мира в региональном ономастиконе // МОВА І КУЛЬТУРА. (Науковий журнал). –
К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2007. – Вип. 9. – Т. VІ (94). Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. – С. 221-225.
Підкамінна Л.
ЕПІТЕТИ-ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНІЗМИ ЯК ЗАСІБ МОДЕЛЮВАННЯ ПОЕТИЧНОЇ КАРТИНИ СВІТУ
(НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНОЇ МОВОТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА)
Стилістичні функції церковнослов’янської лексики вивчалися багатьма науковцями, однак у сучасних
дослідженнях церковнослов’янізми не розглядаються як відмінний від давньоруського та староукраїнського шар
лексики [10, с. 87]. Проте незаперечним є факт, що обізнаність українського суспільства з церковними літургіями,
читання Біблії спричинило функціонування в українській мові запозичених зі Святого Письма лексем на
означення понять, пов’язаних з морально-етичними, релігійними реаліями, деякі з них функціонують у сучасній
українській літературній мові у незмінному вигляді понині (насущний, превелебний тощо).
У зв’язку з цим значний інтерес у науковому плані становить мовотворчість Т. Г. Шевченка,
основоположника сучасної української літературної мови, який, збагативши українську літературу новими
темами та ідеями, став новатором і в пошуках словесно-виражальних форм та засобів. Семантичні та стилістичні
особливості церковнослов’янської лексики у мові Т. Г. Шевченка вивчали Т. Бовсунівська, О. Дзера, Л. Мацько,
І. Огієнко, М. Павлюк, В. Русанівський та ін. Однак поза увагою науковців залишилася здатність
церковнослов’янізмів функціонувати у Шевченкових поетичних текстах у якості епітетів, у той час, як ці
стилістично марковані мовні одиниці спроможні як ідентифікувати характерні особливості поетичної картини
світу митця, так і транслювати асоціативно-аксіологічні орієнтири Шевченкової мовної практики.
Поетична картина світу – це своєрідне динамічне утворення, за допомогою якого у художній формі і за
допомогою художніх засобів здійснюється обробка інформації про навколишній світ і водночас накопичується ця
інформація в узагальненому вигляді. Тобто конкретні мовні засоби стають своєрідною системою «упаковки»
нового знання.
Таким чином, поетична картина світу виступає моделлю фрагмента мовної картини світу і, як і будь-яка
модель, вона має свою структуру.
А якщо поетична система визнається структурованою, то природно виникає питання будови цієї
структури, а також питання її структурних першоелементів.
Одним із таких структурних першоелементів у поетичній реальності закономірно можна вважати епітет,
оскільки «із якомога повнішого словника епітетів літературної мови, вимальовується й національна картина світу,
особливості її репрезентації» [1, с. 6].
98
Епітет функціонує у поетичному тексті як дискретна семантична одиниця, що надає естетичні, оцінні
характеристики предметам реального або ідеального світу, формуючи у такий спосіб концептуальні площини
(локуси) твору.
Отже, моделювання поетичної картини світу – це спосіб інтерпретації дійсності поетом і значною мірою
залежить від його емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, тому саме епітети можуть
якнайповніше репрезентувати це ставлення у силу своїх категоріальних ознак.
Оскільки однією з основних характеристик художнього тексту є концептуальність[3,с. 31-32], для
вивчення семантико-функціональних особливостей епітетів-церковнослов’янізмів та їх здатності бути засобом
моделювання поетичної картини світу митця застосовуватимемо метод концептуального аналізу, запропонований
А. Вежбицькою. Даний метод полягає в аналізі властивостей лексеми сполучатися з іншими. На думку
дослідниці, саме ці властивості ілюструють закріпленість у семантичній структурі лексеми колективного досвіду
носіїв мови [6, с. 84].
Вивчаючи джерельну базу церковнослов’янізмів у поетиці Т. Г. Шевченка, В. Русанівський звернув увагу
на різноманітні шляхи їх проникнення у мову: через церкву, через колядки і щедрівки, через культову книгу,
інколи через твори художньо-філософського змісту [10, с. 87]. Автор переконаний, що «використанню
Шевченком церковнослов’янізмів передувала тривала фольклорна традиція» [10, с. 89].
Схожу думку висловила Л. Мацько. Зазначаючи, що джерелом християнської віри й науки було Святе
Письмо, а найвідомішими були недільні Євангелія, Апостол, Псалтир, науковець наголошує на популярності в
народі Псалтиря, його вивчали в школі, іноді цитували у формі приповідок до різних життєвих пригод. Як
наслідок – на зразок запозичених у народі створювалися нові духовні псалми [7, с. 109].
Отже, цілком закономірним є звернення Т. Г. Шевченка до цього матеріалу. На думку І. Огієнка, Шевченко
добре знав Святе Письмо, особливо Псалтиря, добре знав і церковнослов’янську мову, що й привносив до своїх
віршів, але тільки, як мальовничу окрасу поетичного стилю [8, с. 19].
Протягом усієї творчості поет користувався надбаннями церковнослов’янської мови. Обмежувати
періодичними рамками використання епітетів-церковнослов’янізмів Шевченком немає підстав, оскільки і в ранні
періоди творчості він ними послуговується, хоча й не так широко, як згодом:
Єсть люде на світі –
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають. («Катерина», І 99.310)
...І в неволі
Познає рай, познає волю
І всетворящую любов!
(«Відьма», І 378.23)
Обізнаність Шевченка з культовими книгами і фольклорними надбаннями зумовила появу цілого ряду
поетичних творів на релігійну тематику. Переосмислюючи біблійні мотиви, поет творчо використовує відповідну
лексику.
Першим переспівом Шевченка біблійних текстів були «Давидові псалми» (1847). А вже після заслання
поет кілька разів звертається до цього жанру, з-під його пера з’являються «Подражаніє Ієзекіїлю», «Царі»,
«Марія», «Осія. Глава ХІV», «Ісаія. Глава 35» тощо.
Таким чином, можемо говорити, що використання церковнослов’янізмів у ролі епітетів найчисленніше в
останній період творчості майстра слова, для якого характерна найбільша кількість лірики з релігійною основою.
Використовуючи релігійну тематику як засіб політичної інвективи, Шевченко залишає незмінними відомі
народові церковнослов’янські кліше. Як правило, потрапляючи у нове контекстуальне оточення, церковно-
слов’янізми у поета наповнюються новими відтінками значень і функціонують як виразні стилістеми:
І нишком проковтнуло море
Моє не злато-серебро,
..Тії незримії скрижалі,
Незримим писані пером. (ІІ 278)
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться... (ІІ 284)
Однак, незважаючи на те, що за основу Шевченко брав релігійні кліше, синтагматично зв’язаних епітетних
словосполучень у нього небагато: медоточиві уста (ІІ 281.5), первозданний мир (ІІ 256.507), миро добровонне
(І 363.205), хліб насущний (І 345.22) та деякі інші. Натомість поширені випадки, коли один епітет-церковно-
слов’янізм вживається поряд з різнорідними поняттями, як конкретними, так і абстрактними (Пор.: праведний
(Бог, бондар, брат, гріх, люди, мати, місто, земля, сонце, серце та ін.), благий (Бог, брат, літа слово). У такий
спосіб відбувається розширення семантики епітета, прирощення нових смислів. О. Дзера, досліджуючи
Шевченкові переклади псалмів, також зауважує, що біблійні образи у поета набувають нового осмислення,
нашаровують актуальні етномовні компоненти, зводяться до статусу ключових слів, що повторюються навіть у
тих псалмах, де вони відсутні в оригіналі, і, таким чином проникають в українську полісистему, а через неї в
українську мовну картину світу [4, с. 152].
Аналізований матеріал засвідчив системність у використанні поетом певних груп слів. Серед
продуктивних:
1. Епітет благий (9 слововживань) у значенні «добрий, милосердний» і його варіант жіночого роду благая
(3 слововживання) та семантично споріднені з ними епітети, виражені спільнокореневими лексемами у формі
складних прикметників та дієприкметників: благоуханний (ІІ 313.94), благочестивий (ІІ 83.97), благословенний
(ІІ 245.61), благосклонний (ІІ 258.14), благодатний (І 333.171) та ін.
2. Епітети із префіксом все-: всевидящий (ІІ 259.73), всеподданійший (ІІ 357.59), всепречистая (ІІ 508.В),
всетворящий (І 378.23), всещедрий (ІІ 349.9), всеблагий (ІІ 338.4).
99
3. Епітети із префіксом пре-: преблагий (ІІ 240.265), пребезумний (І 360.85), преблагосклонний (ІІ 259.57),
превелебний (ІІ 145.7), прелюбодійний (ІІ 369.20).
4. Епітети із префіксом не-: незримий (9 слововживань), немощен (3 слововживання).
5. Епітети-композити із складовою частиною добро-: добровонний (І 363.205), доброзиждущий
(ІІ 339.4), добретворящий (І 360.91).
Урізноманітнюючи мовний матеріал, Шевченко використовує синонімічні ряди епітетів церковнослов’ян-
ського походження. Наприклад, художні означення із значенням «коштовний»: драгий (4 слововживання), злато-
серебро (ІІ 314.122), в златі (І 273.330), срібло-злото (І 144.690).
Сучасна стилістика трактує церковнослов’янізми як засіб створення урочистості, особливої патетики:
«Старослов’янська (церковнослов’янська) і слов’яноруська мови стали джерелом, з якого українська літературна
мова черпала стилістичні засоби урочистості, піднесеності, величності...» [8, с. 114].
Тарас Шевченко послуговується епітетами-церковнослов’янізмами як для створення урочисто-піднесеного
тону поезії, так і для асоціативно-аксіологічної інтерпретації певних ознак. Наприклад, з негативною конотацією
вживаються епітети: діющі злая (І 362.182), окаянний (ІІ 418.В, І 364.252), забвен (І 364.241), ветхий (ІІ 315.164)
тощо, з позитивною: благий (ІІ 254.293), животворящий (ІІ 369.8, ІІ 259.67), праведний (44 слововживання),
младий (ІІ 82.43), доброзиждущий (ІІ 339.4), преблагий (ІІ 240.265), сугубий (ІІ 349.15) та ін.
І всепречистая подай
Рабам німим святую силу,
Щоб іроди не ворушились. (ІІ 508.В)
Минає рік, коло хатини
В повіточці своїй малій
Той бондар праведний, святий
Барило й бочку набиває. (ІІ 321.449)
Крім того, у Шевченковій мовотворчості епітети-церковнослов’янізми ще й засіб створення іронії:
Умре муж велій в власяниці. (ІІ 346.1) А ти, всевидящеє око!
Чи ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невільників святих. (ІІ 259.73)
Ускладнення семантики художніх означень церковнослов’янського походження відбувається двома
взаємозалежними, хоча й різновекторними шляхами.
По-перше, Т. Шевченко створює нові поетичні рамки для церковнослов’янських лексем, дещо змінюючи
їх дистрибуцію, внаслідок чого з’являються нові конотації, оскільки «абстрактна епітетна ознака при
контекстуальному вживанні епітета поряд з означуваною лексемою стає певним досвідом, що позначається на
сприйнятті цілого виразу, отримує конкретну денотативну спрямованість стосовно того чи того слова» [9, с. 94].
По-друге, у новостворених поетичних контекстах за рахунок численних алюзій, що апелюють до текстів-
першоджерел, також відбувається розширення денотативно-сигніфікативного простору лексеми церковно-
слов’янського походження, реалізуються потенційні можливості семантичних прирощень і, крім того, такі
лексеми стають ефективним засобом когезії, адже «будь-які алюзії це не що інше, як форми асоціативної когезії»
[3, с. 80].
Характерною рисою Шевченкової поетики є також творення нових слів на основі вже існуючих. Творчо
переосмислюючи мовний матеріал культових книг, майстер слова в усій своїй поетичній творчості використовує
лексеми, створені за церковнослов’янським зразком з українських або українських і церковнослов’янських
морфем: окрадений, обікрадений, окровлений, златокований, златомальований, вседневний і под.
Шевченко вводив окремі церковнослов’янські слова в репрезентовану ним українську літературну мову для
позначення абстрактних понять і діячів, причому в деяких випадках українські церковнослов’янізми, будучи
спільними за походженням і змістом з російськими, відрізнялися від них формою [10, с. 92]. Такі епітети виражені
зазвичай складними прикметниками або дієприкметниками, утвореними за церковнослов’янським зразком:
давнєколишній, велелюдний, любомудр, огнепалимий, предвічний, предковічний, староденний, сущий, худосилий та ін.
Отже, моделюючи власну поетичну картину світу засобами епітетизації художньої дійсності,
Т. Г. Шевченко ефективно втілює у ліричних творах суб’єктивний образ об’єктивної дійсності, у тому числі
шляхом використання стилістичного потенціалу епітетів-церковнослов’янізмів.
На відміну від фольклору, в Шевченковій мовотворчості епітетні конструкції з церковнослов’янізмами не
функціонують як застиглі, наперед задані образи, поет, відштовхуючись від усталених мовних зворотів, творить
нові слова і контексти.
Література
1. Братусь М. Ф. Структура, семантика і стилістика епітета в художній прозі І. Багряного. – Автореф. дис…канд. філол. наук. – К., 2002. – 16 с.
2. Ващенко В. С. Епітети поетичної мови Т. Г. Шевченка. – Дніпропетровськ, 1982. – 82 с.
3. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. Изд. 4-е, стереотипное. – М.: КомКнига, 2006. – 144 с.
4. Дзера О. Т. Шевченко як перекладач псалмів // Матеріали Тридцять четвертої наукової шевченківської конференції. – Кн. 2. – Черкаси:
Брама, 2003. – С. 138-153.
5. Клочек Г. Поезія Т. Шевченка: сучасна інтерпретація. – К.: Освіта, 1998. – 235 с.
6. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика: Учебник. Изд.3 – е, стереотипное. – М.: КомКнига, 2007. – 352 с.
7. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.
8. Митрополит Іларіон Граматико-стилістичний словник Шевченкової мови. – Вінніпег, 1961. – 258 с.
9. Мойсієнко А. К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту. Декодування Шевченкового вірша. Монографія. – К.: Вид-во «Сталь»,
2006. – 304 с.
10. Русанівський В. М. У слові – вічність. – К.: Наукова думка, 2002. – 240 с.
11. Словник мови Т. Г. Шевченка: В 2-х т. АН УРСР, ін – т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 1964. – Т. 1, 2.
12. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. /Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2001. – Т. 1, Т. 2.
|