Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я

Презентована нами робота є частиною апробації авторської концепції про домінування естетико- сакрального синкретичного механізму ґенези стародавніх етнокультур....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Бойчук, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2011
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55177
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я / В.В. Бойчук // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 198. — С. 25-27. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-55177
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-551772014-02-10T23:54:40Z Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я Бойчук, В.В. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Презентована нами робота є частиною апробації авторської концепції про домінування естетико- сакрального синкретичного механізму ґенези стародавніх етнокультур. 2011 Article Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я / В.В. Бойчук // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 198. — С. 25-27. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55177 130.2:111.85:291.1 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Бойчук, В.В. Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я Культура народов Причерноморья
description	Презентована нами робота є частиною апробації авторської концепції про домінування естетико- сакрального синкретичного механізму ґенези стародавніх етнокультур.
format	Article
author	Бойчук, В.В.
author_facet	Бойчук, В.В.
author_sort	Бойчук, В.В.
title	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я
title_short	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я
title_full	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я
title_fullStr	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я
title_full_unstemmed	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я
title_sort	естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи північного причорномор’я
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2011
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55177
citation_txt	Естетико-сакральні основи образності скіфського мистецтва та міфотворчості в культуротворчих процесах середньої, пізньої та фінальної бронзи Північного Причорномор’я / В.В. Бойчук // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 198. — С. 25-27. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT bojčukvv estetikosakralʹníosnoviobraznostískífsʹkogomistectvatamífotvorčostívkulʹturotvorčihprocesahserednʹoípíznʹoítafínalʹnoíbronzipívníčnogopričornomorâ
first_indexed	2025-07-05T06:27:40Z
last_indexed	2025-07-05T06:27:40Z
_version_	1836787288073306112
fulltext	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 25 Бойчук В.В. УДК 130.2:111.85:291.1 ЕСТЕТИКО-САКРАЛЬНІ ОСНОВИ ОБРАЗНОСТІ СКІФСЬКОГО МИСТЕЦТВА ТА МІФОТВОРЧОСТІ В КУЛЬТУРОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ СЕРЕДНЬОЇ, ПІЗНЬОЇ ТА ФІНАЛЬНОЇ БРОНЗИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я Презентована нами робота є частиною апробації авторської концепції про домінування естетико- сакрального синкретичного механізму ґенези стародавніх етнокультур. За нашою концепцією поштовхом до культуротворення (комплексу акультурації та інкультурації) є виключної значимості об’єкт (дообраз), котрий надалі інтенсивно осмислюється та переживається в умовах його естетизації (праобраз). На звершаю чому етапі розгортання естетико-сакрального механізму формується сакралізований образ як основа продуктивного культуротворення. Близьку до етапності естетико-сакрального механізму має, відповідно концепціям О.Ф. Лосєва [14], К. Леві-Стросса [13], Є.М. Мелетинського [16], й розгортання міфологеми в сюжетну образність міфу. Тому очевидними джерелами культурологічних досліджень естетико- сакрального культуротворчого є мистецька та міфотворча образність стародавніх етнокультур. Надзвичайно цікавим видається дослідження дії цього механізму на рівні максимальної інтеграції етносів, що виводять такі етнокультурні об’єднання на межу цивілізації. Серед доцивілізаційних етнокультур найбільша насиченість джерелами та глобального рівня подіями та процесами притаманна скіфській спільноті Північного Причорномор’я в VI-III ст. до н.е. Проте пошук витоків розгортання міфологем та естетико-сакральної дообразності в міфотворчості і мистецтві скіфської спільноти вимагає звернення до попередніх епох буття східноіранських етносів Північного Причорномор’я. В своїй праці ми мали можливість опиратися на праці провідних дослідників - Д.С. Раевського [18], С.С. Бессонової [2], Ж. Дюмезіля [11], Е.А. Грантовського [9], В.В.Отрощенка [17], чиї доробки отримали якість культурологічних досліджень. Друга половина III тисячоліття до н.е. ознаменувалася завершенням буття Ямного культурного кола через масові далекі походи-міграції. За концепцією М. Вебера, насичений культуротворчими новаціями час мав змінитися епохою посиленої традиційності [7, c. 69]. Цей час означений в Надчорномор’ї буттям спільноти, що залишила своїм спадком катакомбну археологічну культуру. Культурне коло цієї спільноти немає ознак культуротворчої новаційності: впускні поховання в курганні споруди ямної культури, традиційне посипання вохрою покійників, культове моделювання черепів як ознака посилення домінування племінних культів [1]. Можна припустити, що, після насиченого культуротворчою новаційністю Ямного культурного кола епоха катакомбної археологічної культури – доба середньої бронзи – стала епохою тотальної традиційності та етнокультурної порізненості. Подальший розвиток міфологічного світогляду східноіндоєвропейських племінних груп має бути пов'язаним з набутками бабинської археологічної культури. В цьому сенсі є важливим культурологічна інтерпретація композиції зображень на роговій сокирі з села Дударки [1, рис. 20]: фантастично стилізоване дерево; сонце - стилізоване в симбіотичному вигляді колеса й квітки, сім сакральних тварин. За інтерпретацією дослідників, це зображення передає образи «дерева життя», сонця як сакралізованого втілення руху та семи тварин – як символів семи скіфських божеств. Ці образи не є оригінальними в системі вірувань індоєвропейських народів й вказують лише на етнокультурну спорідненість населення культурного кола Бабине не тільки з етносами Надчорномор’я та східноіранських етносів Середньої Азії, але й зі всією східноіндоєвропейською спільнотою. В першій чверті II тис. до н.е. розпочався рух в Надчорномор’я східноіранської спільноти, що локалізувалася раніше в степах долин Уралу та Волги. Ця спільнота відома за матеріалами зрубної археологічної культури і має в наших дослідженнях термін Зрубної культурної спільноти. Зрубники зайняли терени українського степу та лісостепу до Дніпра. На захід від Дніпра частина східноіранських та протогрецьких племен сформували спільноту, що залишила в спадок сабатинівську археологічну культуру. Зрубна археологічна культура має виразні культуротворчі риси, що продовжилися в скіфську добу, тому сучасні скіфологи не мають сумнівів відносно участі зрубників в процесах формування скіфської культури. Відсутність типового для скіфської епохи звіриного стилю в мистецтві Зрубної спільноти не є ознакою відчуженості культур, так як, на думку В.А. Ільїнської звіриний стиль, що виник в скіфській культурі за короткий час, повинен був мати довгий час формування концептуальних основ [18, с. 528]. Можливо, за умов домінування знаковості традиційного сакралізованого мистецтва перехід до натуралістичних новацій міг мати більш бурхливу динаміку втілення. Багатошаровість скіфського космогонічно-етногонічного міфу дозволяє визначити традиційні та новаційні складові міфотворчості східноіранських етносів в епоху пізньої бронзи. Зображення оголеного крокуючого чоловіка з ритуальної посудини з кургану №8 комплексу Волчанка зрубної археологічної культури, за матеріалами досліджень В.В. Отрощенко, можна пов’язувати з образом сколотського сакрального прабатька Таргітая, що торував дорогу в містичний посмертний світ [17, мал. 2]. Проте, за умов збереження найбільш архаїчної складової індоєвропейської міфотворчості, новаційною частиною міфологічного комплексу Зрубної спільноти є трансформація образа божественного обранця в образ втілення всіх складових священного вогню. Якщо прийняти комплекс доводів, що міф про Колаксая завершив формуватися саме в епоху домінування Зрубної етнокультурної спільноти, то саме її і можливо вважати першим етапом втілення Сколотської культурної спільноти східноіранських етносів – тих, хто прийняли сонячний, священний смисл буття свого сакрального царя. Зрубна етнокультурна спільнота зберегла прадавню східноіндоєвропейську космогонію трьох світів. В.В. Отрощенко, на основі аналізу сакрального змісту декору ритуального посуду з Новопавлівки, наводив виразні приклади символічного Бойчук В.В. ЕСТЕТИКО-САКРАЛЬНІ ОСНОВИ ОБРАЗНОСТІ СКІФСЬКОГО МИСТЕЦТВА ТА МІФОТВОРЧОСТІ В КУЛЬТУРОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ СЕРЕДНЬОЇ, ПІЗНЬОЇ ТА ФІНАЛЬНОЇ БРОНЗИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я 26 втілення не тільки трьохчленного поділу світу, але й зв’язків цих світів через символ водоплаваючого птаха – символу архаїчного пращура Таргітая [17, с. 14 - 15]. Можливо, новаційним був і культ меча, зафіксований при вивчені курганної споруди Гермесові могила [6, с. 61 - 62]. Меч виявився встромленим в землю - чи то присвяченим підземному світу мешканцями земного світу, чи то виростаючим з підземного світу? В скіфську епоху культ меча був пов’язаним з войовничим божеством, котрого Геродот назвав Аресом. Далекою аналогією сколотського культу меча є шанування меча в середовищі хето-хуритських держав, котрі були створені на Близькому Сході на основі мілітарного східноіндоєвропейського ядра. Це шанування пов’язане з образом повелителя підземного світу Нергала [19, с. 196]. Курганні споруди зрубної археологічної культури продовжували втілювати міфологічні уявлення про перехід з погребальної ями через курганний насип в небесні сфери. Сколотська міфологія передає інформацію про перехід концентру сакральності від войовничого божественного героя до наділеного неземними чеснотами героя-праведника, осяяного священним вогнем, тобто втілювала міфологеми нової зміни «поколінь богів». Є.М. Мелетинський вважав, що виникнення цього сюжету в східноіндоєвропейській міфотворчості є пов’язаним з обрядовими міфами ініціацій [16, с. 31]. Ця зміна повинна була означати значиму трансформацію (проте не тотальну зміну) східноіндоєвропейського інваріантного ядра міфотворчості: тепер, максимально пов’язаний зі структурованою на основі містичного сонячного образу спільнотою царських скіфів, сонячний цар був тим культурним героєм, котрий безпосередньо втілював космогонічне триєдинство. Саме таку концентрацію сакральної місії сонячного царя та його царських скіфів передає сюжет вітання царем його доблесних воїнів, зображений на срібній посудині з Тріалетті [12, мал. 55]. Загалом же цей сюжет має чіткі аналогії з оповіддю Геродота про пригощання царем його воїнів. На межі II та I тисячоліть до н.е. Зрубна та Сабатинівська етнокультурні спільноти зменшила ареал свого буття, що, можливо було пов’язане з кліматичними негараздами. Мали місце і міграції, в тому числі і з теренів Сабатинівської спільноти. Автор IV ст. н.е. Луцій Септимій наполягав на значному впливі скіфів на події, пов’язані з організацією походу союзницької армії з Балкан на Трою [15, с. 88]. В першій чверті I тис. до н.е. причорноморський степ прийшов в запустіння і східноіранські скотарі Східної Європи сконцентрувалися на Північному Кавказі (археологічна культура типу Чорногорівка-Новочеркаський скарб). Як і в епоху буття носіїв катакомбної та бабинської археологічних культур, на початку I тисячоліття до н.е. дезінтегрована східноіранська спільнота зберегла основи самобутнього міфотворення: антропоморфні стели етапу Чорногорівка-Новочеркаського скарбу відтворювали містичний поділ світу на три сакральні частини [18, с. 54]. Пам’ятки образотворчого мистецтва цього часу мали різнопланові набутки: декоровані знаковим гравіюванням бойові сокири (образ оленя з гіпертрофовано гіллястими рогами, змій, солярні знаки), зооморфні прикраси – як цілісні образи (коні), так і окремі ознаки (голова цапа на ритоні) [10, іл. 27, 28, 29, 30]. Всі ці твори образотворчого мистецтва є виразним втіленням повернення епохи традиційного відтворення образності прадавніх міфологем. В ці епохи не мають належного втілення ті образи, котрі були домінуючими в епохи новацій. Можливо, ці образи є домінуючими саме в період максимальної соціокультурної інтеграції племен, котрі в умовах зменшення дії факторів соціокультурного структурування повертаються до сакралізованої образності рівня менш структурованих союзів племен. Нами напрацьований комплекс джерел, котрі в цілому показують динаміку міфологічного культуротворення, що опиралося на гнучкі варіанти зміни естетико-сакрального типу світосприйняття на основі незмінного за своєю смисловою характеристикою інваріантного інформаційного ядра. Здійснити більш глибоке дослідження культуротворчих процесів епохи бронзи перешкоджає брак комплексних даних та часті глибокі зміни в рівні культуротворчої інтеграції суспільства східних іранців Надчорномор’я. Лише аналіз матеріалів найбільш інформативної скіфської епохи може дозволити завершити дослідження динаміки естетико-сакрального міфологічного механізму культуротворення східноіранських племен Надчорномор’я в епоху бронзи. Джерела та література: 1. Березанская С. С. Культуры эпохи бронзы на территории Украины / С. С. Березанская, В. В. Отрощенко, Н. Н. Чередниченко, И. Н. Шарафутдинова. – К. : Наукова думка, 1986. – 163 с. 2. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов / С. С. Бессонова. – К. : Наук. думка, 1983. – 137 с. 3. Бойчук В. В. Релігійно-естетичний синтез в формуванні основ стародавніх цивілізацій (на матеріалах дослідження основ скіфської мегаетноструктури) / В. В. Бойчук // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – Вип. 13 (26). – С. 35- 49. – (Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія). 4. Бойчук В. В. Системність як рушійний критерій дослідження генези стародавніх етнокультур / В. В. Бойчук // Культура народов Причерноморья. – Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2010. – № 189. – С. 37-39. 5. Болтрик Ю. В. Святилище Арея в урочище Носаки / Ю. В. Болтрик // АИУ 1976-1977 : тез. докл. XVII конф. ИА АН УССР. – Ужгород, 1978. – С. 61-62. 6. Вебер М. Теория ступеней и направлений религиозного неприятия мира / М. Вебер // Избранное. Образ общества. – М. : Юрист, 1994. – С. 7-42. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 27 7. Геродот. Історія : кн. 4 : Мельпомена / Геродот // Скифия : история, хозяйство, быт, религия, искусство, военное дело / В. Ю. Мурзин, Н. А. Гаврилюк, С. С. Бессонова, Е. Е. Фиалко, Е. В. Черненко. – Николаев : Возможности Киммерии, 2004. 8. Грантовский Э. А. Ранняя история иранских племен Передней Азии / Э. А. Грантовский. – М. : Наука, 1970. – 389 с. 9. Древнее искусство. – Л. : Аврора, 1974. – 194 с. : илл. 10. Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев / Ж. Дюмезиль – М. : Гл. ред. восточной литературы, 1986. – 232 с. 11. Залізняк Л. Л. Первісна історія України / Л. Л. Залізняк. – К. : Вища школа, 1999. – 261 с. 12. Леви-Стросс К. Неприрученная мысль / К. Леви-Стросс // Первобытное мышление. – М. : Терра, 1999. – С. 111-337. 13. Лосев А. Ф. Диалектика мифа / А. Ф. Лосев // Самое само. – М. : Эксмо-Пресс, 1999. – С. 205-404. 14. Луцій Септимій. Щоденник Троянської війни у шести книгах (уривки) / Луцій Септимій // Хроніка- 2000. Український культурологічний альманах. – 2000. – Вип. 33. – С. 88-89. 15. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа / Е. М. Мелетинский. – М. : Терра, 2000. – 407 с. 16. Отрощенко В. В. Идеологические воззрения племен эпохи бронзы на территории Украины (по материалам срубной культуры) / В. В. Отрощенко // Обряды и верования древнего населения Украины. – К. : Наукова думка, 1990. – С. 5-17. 17. Раевский Д. С. Модель скифской культуры / Д. С. Раевский // Мир скифской культуры. – М. : Языки славянских культур, 2006. – С. 265-574. 18. Янковская Н. Б. Ашшур, Митанни, Аррапхэ / Н. Б. Янковская // История Древнего мира : в 3-х т. : Ранняя древность. – М. : Гл. ред. восточной литературы, 1989. – С. 174-197. Бородин С.В. УДК 94(477)«17» 360 ЛЕТ СОБЫТИЯМ, СВЯЗАННЫМ С НАЧАЛОМ НАЦИОНАЛЬНО- ОСВОБОДИТЕЛЬНОЙ ВОЙНЫ УКРАИНСКОГО НАРОДА СЕРЕДИНЫ XVII В. Актуальность. При рассмотрении актуальности данного вопроса необходимо раскрыть сложность отношений Б.Хмельницкого и Гетьманщины, с точки зрения тогдашней практики международных взаимоотношений, с соседними государствами и вхождение войска Б.Хмельницкого в так называемую православную нишу. С началом восстания Б.Хмельницкого новое, еще не узаконенное, казацкое государство все больше втягивалось в систему международных отношений, обозначенными религиозными различиями и традициями религиозных межгосударственных союзов. Восстание против католической Речи Посполитой, казаччина автоматически превратила в своих врагов католические государства Европы, и нашла потенциальных союзников в странах некатолических: мусульманских (Крым и Османская империя), протестантских (Трансильвания, хотя и зависимая от Стамбула; грозная для своих соседей Швеция и далекая Англия) [1]. Фактически, на начало Хмельниччины казаччина не проявляла толерантности в своих взглядах относительно религиозной принадлежности, потенциальных партнеров и союзников. Первым важным (а с точки зрения военно-политическим и религиозным также революционным) шагом на пути поиска союзников было заключение военного союза с Крымом, который обеспечивал Хмельницкому важные победы в первые месяцы восстания и был важным фактором его военной стратегии в последующие годы[2]. Союз с ханом вызывал недовольство и нарекания украинского населения на поведение татар, которые часто, иногда с разрешения гетмана, брали ясыр на украинских землях. Упреки со стороны христиан на союз с их врагами–мусульманами – сыпались на Хмельницкого как со стороны римских католиков, поляков, так и со стороны своих православных. Нарекания и обвинения, однако, не оказывали значительного влияния на политику Б.Хмельницкого. Исходя из военно-стратегических планов, он на протяжении шести лет поддерживал союз с Крымским ханством, отказался от просьб Венецианского сената начать активные действия против турок в 1650 году, а после поражения под Берестечком в 1651 году формально принял подданство султана. Только не готовность Османов поддержать этот акт военной силой и оказать надежную действенную помощь казацкому гетману в его сложной борьбе с Польшей остановило Украину на пути дальнейшей политической интеграции с империей вслед за другими вассалами Стамбула восточной и западной Европы, кроме православной Молдавии и Валахии. Этот путь облегчался тем фактом, что в религиозной политике Османы практиковали православие и протестантизм своих восточноевропейских подданных, противопоставлять эти религиозные конфессии католицизму главных соперников Порты в Европе – Габсбургам [3]. Что касается отношений с протестантскими государствами, то Хмельницкий, со своей стороны, проявил наибольшую активность в отношениях с Трансильванией, а позже со Швецией. Не оставил он без внимания также отношения с Янушем Радзивилом, литовским гетманом и неофициальным литовским протестантом, который был женат на православной – дочери молдавского государя Василя Лупу. Такой же удобной с точки зрения тогдашней практики международных взаимоотношений было для Хмельницкого и Гетманщины православная ниша. Хмельницкий с самого начала восстания обращал особое

Репозитарії

Схожі ресурси