Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55224 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій / Н.І. Семчук // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 198. — С. 144-147. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-55224 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-552242014-02-07T03:16:50Z Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій Семчук, Н.І. Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ 2011 Article Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій / Н.І. Семчук // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 198. — С. 144-147. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55224 572.9:001.141 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Семчук, Н.І. Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Семчук, Н.І. |
| author_facet |
Семчук, Н.І. |
| author_sort |
Семчук, Н.І. |
| title |
Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій |
| title_short |
Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій |
| title_full |
Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій |
| title_fullStr |
Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій |
| title_full_unstemmed |
Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій |
| title_sort |
етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55224 |
| citation_txt |
Етнічна культура слов’ян як підґрунтя для формуванні сучасних освітньо-виховних технологій / Н.І. Семчук // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 198. — С. 144-147. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT semčukní etníčnakulʹturaslovânâkpídgruntâdlâformuvannísučasnihosvítnʹovihovnihtehnologíj |
| first_indexed |
2025-07-05T06:32:58Z |
| last_indexed |
2025-07-05T06:32:58Z |
| _version_ |
1836787621643157504 |
| fulltext |
Сайгушкина Т.П.
СИМВОЛИКА ЦВЕТА В ВОСТОЧНО-ХРИСТИАНСКОЙ И ИСЛАМСКОЙ КУЛЬТУРАХ: ОБЩЕЕ И ОСОБЕННОЕ
144
А зовется "Град Смятенных" и "Скорбей Обитель".
В нем лишь черные одежды носит каждый житель».
Незнание языка не позволяет предположить, синонимы ли в данном случае «тоска» и «печаль» или это
одно и то же слово.
Черный иногда воспринимается как цвет мрака и тьмы в христианском искусстве. В этом случае он
соотносится с дьяволом, преисподней и муками грешников
Вывод. Цветовая символика в религиозной культуре всегда играет определенную идеологическую роль.
В борьбе с доисламской культурой ислам искоренил иконическую символику и антропоморфные
изображения богов и в своей культуре активно применил чистые (неизобразительные) цвета, создал свою
цветовую символику. В догматах ислама свет уже не соотносился с образами творца. Это было не
абсолютное сияние библейского бога, а оптический феномен Природы, созданный им. Поэтому исламский
свет имеет определенные значения: Солнце, Месяц, Звезда, Утро, Заря, Ночь и собственно Свет. В исламе
от библейской трактовки отличается и символ Тьмы. Тьма не противопоставляется Свету, а находится с
ним в причинной связи. Тьма – это одеяние Ночи, Тень – это творение Солнца, Тень – это космическая
глубина, нечто непознаваемое, но реальное.
Для выражения большей экспрессии цветовые отношения в исламе строились и на гармонии цветовых
пятен подобно музыкальным аккордам. Соотношения цветов в них определяли основную цветовую
тональность, которая могла быть «минорной» и «мажорной», т. е. по-разному напряженной и активной.
Источники и литература:
1. Базыма Б. А. Психология цвета. Теория и практика / Б. А. Базыма. – СПб. : Речь, 2007. – 208 с.
2. Крымские татары : хрестоматия по этнической истории и традиционной культуре / ред.-сост. : М. А.
Араджиони, А. Г. Герцен; Таврический Нац. ун-т им. В. И. Вернадского; Крым. отделение ин-та
востоковедения им. А. Е. Крымского НАН Украины; Историко-археологический благотоврительный
фонд «Наследие тысячелетий». – Симферополь : Доля, 2005. – 576 с.
3. Купер Дж. Энциклопедия символов / Дж. Купер. – М. : Золотой Век, 1995. – 402 с. – (Символы : кн. IV)
4. Лотман Ю. М. Семиосфера : Статьи. Исследования. Заметки / Ю. М. Лотман. – СПб. : И-во-СПб, 2004.
– 704 с.
5. Лотман Ю. М. и тартуско-московская семиотическая школа. – М. : Гнозис, 1994. – 548 с.
6. Полякова Е. А. Миниатюра и литература Востока / Е. А. Полякова, З. И. Рахимова. – Ташкент : Изд-во
лит-ры и иск-ва им. Г. Гуляма, 1987. – 284 с.
7. Сайгушкина Т. Символика цвета в христианском искусстве / Т. Сайгушкина //Символ в религии и
философии : сб. науч. трудов / Херсонес Таврический. – Севастополь, 2005. – С. 183-190.
8. Символы Русской Православной Церкви / А. Н. Казакевич. – М. : ОЛМА Медиа Групп, 2008. – 448 с.
9. Хрестоматия по этнической истории и традиционной культуре старожильческого населения Крыма /
ред.-сост. : М. А. Араджиони, А. Г. Герцен; Комитет по охране культурного наследия Сов. Мин. АРК;
Крым. отделение ин-та востоковедения им. А. Е. Крымского НАН Украины. – Симферополь : Таврия-
Плюс, 2004. – Ч. 1 : Мусульмане. – 768 с. – (Этнография Крыма).
10. Царевич, заколдованные розы и дочь Желтого царя // 1001 ночь : сказки. – К. : Лiлея, 1993. – С. 277-282.
11. Шукуров Ш. М. Искусство и тайна / Ш. М. Шукуров. – М. : Алетейя, 1999. – 248 с.
Семчук Н.І. УДК 572.9:001.141
ЕТНІЧНА КУЛЬТУРА СЛОВ’ЯН ЯК ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ
СУЧАСНИХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Будь-який народ, що справді має давні історичні корені, у сучасному своєму житті так чи інакше
відтворює ті сутнісні риси й особливості, які сформувалися ще на перших кроках його історичного шляху.
Попри всю різноманітність культурно-історичних об’єднань людей, ці риси і явища є спільними для них і
мають прояв у громадському, економічному, культурному житті. У контексті зазначеного педагогічні
системи не є винятком – в основі їх структури і змісту лежать істотно однотипні ознаки, що
віддзеркалюють їх походження, природу явищ і процесів, що формують ці педагогічні системи.
Достатньо вивченою є виховна спрямованість соціалізації у контексті етнокультурних процесів, що
сягають доісторичних часів первісного устрою й становлять ядро традиційної народної педагогіки [3, 7, 9,
11]. Але в надрах епохи протописьма в усіх народів з’являється, разом із спеціальною технічною освітою (у
рамках учнівства), і прототип формальної загальноосвітньої школи для усіх членів суспільства, мета, зміст,
організаційні форми й методи якої мали довгу історію і значною мірою зберегли свою сутність до наших
часів.
Найважливішим елементом виховання, починаючи з первісного суспільства, були ініціації (від лат. –
здійснення таїнства, посвята) – орієнтовані на вік обряди посвячення людини у новий соціальний статус.
Завершальному ритуальному обряду передувала більш-менш тривала підготовка до переходу індивідуума
на новий рівень розвитку в межах певної соціальної групи – від невігластва до знання, від
безвідповідальності до обов’язку, від безтурботного дитинства до дисциплінованої зрілості.
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
145
У ХХ столітті етнічна культура стає центром уваги цілого ряду антропологічних дисциплін.
Дослідники отримують можливість оперувати вагомим емпіричним матеріалом, з’являється можливість
узагальнення. На початку століття Арнольд ван Геннеп, французький етнограф і фольклорист, зазначив, що
обряди всіх без винятку етносів складаються з трьох чітких послідовних етапів: сегрегації – виокремлення
індивіда від старого оточення, його розрив з минулим, транцизії – стан переходу та інкорпорації –
поступове включення індивіда у свою соціальну групу, але вже у новій якості [5]. Індивід (чи група), що
ініціюється, на першому етапі відлучається від старого свого статусу, потім адаптується до нового
упродовж деякого часу, нарешті, знову включається в суспільство вже у новому соціальному статусі. Після
проходження усіх етапів цього обряду ініційований стає ідентичним дорослим членам клану. Так, обряд
відокремлення від «безстатевого» світу і входження у світ, де існує розподіл за ознакою статі, дуже схожий
у різних народів. У слов’ян, наприклад, чітко спостерігаються усі 3 етапи. У рамках традиційної вікової
градації українців, а також західних слов’ян, виокремлення хлопчиків в особливу підліткову групу
починалося з 6–8 років. З часом дорослі хлопчики складали тісно згуртовану групу, в якій перебували до
14–16-річного віку. Далі, пройшовши обряди посвяти (перехід), вони ставали членами об’єднання дорослих
хлопців. Доволі чітко оформленими такі групи підлітків були на українському Поліссі, де дослідниками
відзначено їхню схожість з підлітковими групами архаїчних суспільств. [2, 3]. Значну роль в об’єднанні
підліткової групи відігравали кепкування з боку дівчат і дорослих хлопців, які, у свою чергу, не
обмежувалися, зазвичай, тільки словами, але й переходили «до справи»: закидали капелюх підлітка на дах,
знімали з нього штани, підвішували вниз головою тощо. Прагнення протистояти цим діям і стати згодом
членами дорослої молодіжної компанії (включення) об’єднувало підлітків у єдину групу.
Вивчення східнослов’янських магічних казок дало можливість дослідникам припустити, що місцем
ініціації для давніх слов’ян був ліс [10]. Проведення ініціації в лісі підтверджується даними близьких
слов’янам традицій – індоарійскої, німецької і под. Відповідно до вірувань слов’ян ліс традиційно
асоціювався з потойбічним світом і, як «чужа територія», протиставлявся «своєму», «обжитому» ареалу.
Божествам потойбічного світу східні слов’яни відводили значну роль. Таким божеством є, наприклад, Яга,
яку вони ототожнювали з богинею Мокошою. Саме її функцією були визначення долі людини і
володарювання над світом мертвих. Принаймні у багатьох так званих «ініціаційних» казках Яга (інколи
відьма) є одним з головних персонажів, що ту ініціацію проводять.
У лісовому таборі ті, хто ініціюються, переживали ритуальну смерть. Це головна риса другої фази
ініціації – перехід. Важливо, що мала місце не лише ритуальна смерть, але й поглинання, «проковтування»
ініціантів міфічним чудовиськом. Символічне пожирання їх і наступне «повернення» є частиною обрядів
посвяти хлопців у багатьох народів первісного суспільства. Те ж було характерним і для європейських
народів архаїчної доби [2]. Саме перебування в череві чудовиська надавало тим, хто проходили ініціацію,
магічні знання і владу над навколишнім світом, оволодіння якими є одним з головних призначень ініціації.
Більшість слов’янських казок свідчать, що чудовиськом, яке «пожирало» хлопців у давнину, був Змій або
жахливий вовк (Залізний Вовк) тощо. Інші казки розповідають, що герой, якого проковтнув і повернув
Змій, отримує необхідні знання й матеріальні блага. Можна припустити, що насправді ініціанта кидали в
пащу Змія-Велеса – покровителя ініціації та володаря таємних знань, як це засвідчено у народів первісного
суспільства в історичну добу.
Одним з найважливіших моментів давньослов’янської юнацької ініціації було ритуальне переродження
ініціанта у вовка. Водночас, у деяких слов’янських племенах, очевидно, паралельно існувало й ритуальне
переродження у ведмедя, хоча воно і було менш поширене. Ритуал «перетворення» людини на звіра
включав одягання звіриної шкури, особливі екстатичні танці, а також вживання галюциногену, що
створював ефект такого переродження. Використання галюциногенів під час юнацьких ініціацій, ймовірно,
підтверджується застосуванням алкоголю в ініціаціях історичної доби. Зокрема, алкоголь застосовували
запорізькі козаки під час своїх посвят, а також поляки, які напували ініціанта до втрати свідомості.
Пройшовши обряди перетворення на вовків, псів або ведмедів, хлопці ставали членами «звіриних» союзів,
що давало їм право вести війни з ворогами свого племені, а також полювати. Водив молодих воїнів-«звірів»
у бій вождь-«чарівник». Такі здібності в одному із староруських літописів та у «Слові о полку Ігоревім» має
князь Всеслав Полоцький.
Соціалізація, інкультурація й освіта вводять людину в культуру її спільноти. Усі разом вони прагнуть
сформувати поведінку нового члена суспільства, аби уможливити перебування його у товаристві дорослих
людей, привернути до ролі (часто вже визначеній) у суспільстві, стану і функцій. Мета – та ж, що і зараз:
вести дітей по шляху повноцінного членства у племені. Йдеться про тренування у приналежності до групи,
що відбуваються під час ритуалів вікового переходу від дитинства до дорослості: ще до ініціації діти
залучаються до реальних процесів дорослого життя. М. Мід пов’язує ці «тренування» з емпатією,
ідентифікацією та наслідуванням [8]. Навчання відбувається через працю і спостереження. Навчають дітей
знайомі їм люди з їх власного племені. Підлітків віддаляли від сімей і тривалий час систематично готували
до випробувань, підпорядковуючи новим для них людям, аби глибше укорінити відданість племені як
найбільш повній спільноті. Навчання містило повний набір культурних цінностей: вірування племені, міфи,
філософія, історія, ритуали, право тощо. Без оволодіння знаннями повноправне племінне членство було
неможливим. Таким чином, підготовка до ініціації була своєрідною школою, в якій ідеї складали
найцінніший зміст освіти. Пізніше впровадженням цих цінностей стала опікуватися церква.
Як бачимо, призначення школи вбачалося у суворо стандартизованій і регламентованій правилами
соціальній діяльності, спрямованої на прискорене і ефективне включення молодого покоління у суспільне
життя Таким це призначення залишилося і до наших днів. До речі, іспити збереглися саме як випробування
Семчук Н.І.
ЕТНІЧНА КУЛЬТУРА СЛОВ’ЯН ЯК ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ
ОСВІТНЬО-ВИХОВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
146
під час переходу в новий стан. І сьогодні ритуали та обряди оберігають людину і суспільство від
дезінтеграції, особливо коли в них відбуваються глибокі внутрішні та глобальні зміни.
Отже, витоки сьогоднішньої масової школи ми виявляємо в ритуалах, церемоніях, обрядах первісної
ініціації дітей і молоді у вікові групи повноцінних членів общини. У первісно-родових культурах ще в
доісторичні часи, як свідчать археологія і етнографія, виникла освіта, яку не можна не визнавати за
справжню шкільну освіту.
В той же час, якщо прогресивні шари сучасних етносів імпліцитно зберегли духовну складову
прадавніх ініціацій (у знятій формі), культурно відсталі і дотепер практикують фізичну складову ініціацій –
насильство та жорстокість, як то кримінальна традиція, армійська «дідівщина», деякі напрями молодіжної
субкультури (скінхеди, футбольні фанати тощо). Насильство є їхнім культурним, демаркаційним кодом.
Насильство є аналогом ритуалу «переводу» (підвищення статусу), «засобом» пояснення, навчання, пізнання
і покарання. Пізнавально-пояснювальне значення насильства відбилося в лексиці: знання можна
«утовкмачити», «вбити в голову» і, відповідно, відчути на власній шкурі («на власному досвіді»). Доцільно
згадати про тілесні покарання дітей розгами, ложками (у разі порушення застільного етикету), що
вважалися оптимальним заходом повчання. Якщо посвята є долученням до норми, то покарання –
поверненням до неї. Побиття асоціювалося з «просвітленням» («зірки» з очей, «ліхтарі» під очима тощо), а,
значить – з розширенням соціального оточення [1].
Нанесення татуювання також пов’язано з моментом посвяти і усвідомленням своєї ідентичності.
Акцентування на відчутті болю у процесі татуювання притаманне для спільнот, що культивують
(використовують) насильство. Значення татуювання як символу ідентифікації зі своєю спільнотою
відбивається у семантиці зображень, що наносяться. Найчастіше це груповий символ. Татуюванням
спільнота позначає тіла своїх членів і, зокрема, ті їх частини, на використання яких (і контроль функцій)
вона в першу чергу заявляє свої права. Розпис тіла (татуювання, пірсинг, скарифікація, розфарбовування) є
варіантом соціокультурного формування тіла.
Символічні форми гри, магії або вербальної агресії – явища переходу насильства з експліцитної в
уявну, символічну форму. Так, картярство, як струнка система правил, є умовною заміною фізичного
насильства, засобом розподілу ресурсів. Якщо такі культурні коди не спрацьовують, то відбувається
повернення до первинного і випробуваного способу тілесної комунікації – фізичного насильства. Ініціація
як така стала атавізмом, проте саме вона є типовою для примітивних співтовариств, зокрема, кримінальних.
Псевдоініціація властива сучасним підліткам. Архетипові теми і ситуації, як то втеча з дому,
самостійність, ризик, незалежність, прагнення випробувати себе, утвердити у новій якості, у групі собі
подібних, руйнація батьківських стереотипів, шукання і наслідування героя, подвиги, звернення до тем
смерті і хаосу спонтанно проявляються у підлітковому віці в тій чи іншій формі і є втіленням сурогатів
ініціацій. Це все те, що супроводжує процес особистісної зміни, проте наша культура, не маючи
осмислених ритуалів ініціації, не може вжити необхідних заходів – суто виховних заходів – для підтримки
індивіда, для успішного завершення процесу «переходу».
Важливо зазначити, що саме під час цих заходів (ритуальних церемоній) випробовувалася (іноді досить
жорстоко і хворобливо) воля молодої людини, сміливість, стійкість, витривалість, перевірялася якість
засвоєного досвіду. Ритуальні церемонії супроводжувалися піснями, танцями, проходили у світлі вогнищ, у
присутності усіх членів племені. Усе це надавало особливої урочистості події, покликаній максимально
ефективно впливати на психіку і поведінку тих, хто проходив посвяту, зміцнити в їхній свідомості уявлення
про якісну зміну їх громадського статусу, підкреслити особливе значення переходу з однієї вікової групи
общини в іншу, надихнути на оволодіння новою соціальною роллю.
Через поступове продовження віку дитинства онтогенетичний період перетворення дитини в дорослу
людину у наступні історичні епохи включав все більшу кількість циклів ініціації. Вони змінювалися за
своїми формами відповідно до розширення їх соціально-психологічної сутності і класової орієнтації
(посвята у лицарі в середньовіччі, конфірмація, перше причастя, присяга, весілля, коронація, соборування
тощо), поширюючись практично на все життя людини.
За радянських часів обряди ініціації існували в інституціях «жовтенят», «піонерів», «комсомольців»,
військово-спортивних організацій, студентських будівельних загонів, з випробувальним терміном,
ритуальною процедурою прийому в члени союзу або партії, посвята у студенти і тому подібне. Сьогодні
більшість із них відійшли у небуття, ніяких нових суспільно організованих форм посвяти дитини у
відповідний кожному етапу її психофізіологічного дорослішання новий соціально-психологічний статус не
з’явилося. Вивчення етнокультурних складових у формуванні систем виховання і освіти дозволяє
припустити, що природною альтернативою деструктивним формам задоволення еволюційно-біологічної
потреби в ініціації може бути соціально позитивна спрямованість педагогічної акції, яка покликана
допомогти здійснити дитині-підлітку перехід у новий соціально-психологічний статус (статус здорового,
повноцінного, дорослого члена суспільства). Важливим компонентом цього процесу є долання власних
недоліків, деструктивних стереотипів і хворобливих симптомів в результаті здійснення подвигів («гучних» і
«тихих», «спільних» і «особистих»), що є свідченням перемоги над власними проблемами, досягнення
соціально-психологічної «зони найближчого розвитку» (Л.С. Виготський).
Як видно, вивчення процедур ініціаційного типу, що передбачають зміну особистісних якостей під час
включення людини у нові для неї види діяльності, є актуальною проблемою сучасної педагогіки.
Актуальність цієї проблеми підвищується формуванням у сучасному суспільстві нових видів діяльності, що
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
147
вимагають від людини якісних змін. На думку сучасних психологів і психотерапевтів, всебічне вивчення
процедур ініціації дозволить розробити освітньо-виховні технології, що забезпечать спрямовану зміну
особистісних якостей індивіда [6,12]. У зв’язку з цим доцільною і вкрай важливою видається розробка
педагогічних технологій ініціаційного типу, спрямованих на адаптацію особи до різних якісно нових для
неї видів діяльності. Практики, побудовані за принципом традиційних ініціацій, необхідно трансформувати
з рівня стихійного хаотичного способу виховання на рівень професійної педагогіки.
Урахування етнологічного фактору і традиційного сценарію під час розробки педагогічних технологій
допоможе коригувати особистісні характеристики людини. Зважаючи на те, що входження індивіда в
процедуру ініціаційного типу має бути виключно добровільним, свідомим і передбачати високий рівень
особистої відповідальності за результати проходження процедури, нові виховні практики навряд чи
зможуть використовуватися масово і стати поширеною та уніфікованою виховною методикою. Однак
практикувати таку методика мають освічені, ініціативні, відповідальні, соціально і психологічно зрілі
педагоги.
Джерела та література:
1. Антропология насилия / отв. ред. : В. В. Бочаров, В. А. Тишков. – СПб., 2001.
2. Балушок В. Г. Инициации древних славян (попытка реконструкции) / В. Г. Балушок // Этнографическое
обозрение. – 1993. – № 4.
3. Балушок В. Г. Инициации древнерусских дружинников / В. Г. Балушок // Этнографическое обозрение.
– 1995. – № 1.
4. Волков Г. Н. Этнопедагогика : учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений / Г. Н. Волков. – М. :
Академия, 1999.
5. Геннеп Арнольд ван. Обряды перехода : Систематическое изучение обрядов / Геннеп Арнольд ван. – М.
: Вост. лит. РАН, 2002. – 198 с.
6. Громов Д. В. Возрастная инициация как элемент воспитания : традиция и современность / Д. В. Громов
// Ритуальное пространство культуры : материалы междунар. форума. – СПб., 2001. – С. 145-146.
7. Корнетов Г. Б. Антропологический контекст интерпретации историко-педагогического подхода / Г. Б.
Корнетов // Вестник университета российской академии образования. – 2002. – № 3. – C. 67-79.
8. Мид М. Мужское и женское. Исследование полового вопроса в меняющимся мире / М. Мид; пер. с
англ. : М. Ошурков и др. – М. : Росспэн, 2004. – 412 с.
9. Мосіяшенко В. А. Українська етнопедагогіка : навч. посіб. / В. А. Мосіяшенко. – Суми: ВТД
«Університетська книга», 2005. – 176 с.
10. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки / В. Я. Пропп. – Ленинград, 1986. – С. 82-87.
11. Хофман Франц. Мудрость воспитания. Педагогия. Педагогика : Очерки развития педагогической
теории. Фрагменты издания 1979 г. : [Электронный ресурс] / Хофман Франц; пер. с нем. и прим. Б. М.
Бим-Бада. – Режим доступа : http://www.bim-bad.ru/biblioteka
12. Шевченко Ю. С. Радостное взросление : личностный рост ребенка / Ю. С. Шевченко, В. П. Добридень.
– СПб. : Речь, 2004. – 202 с.
|