«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського)
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55643 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) / С.О. Шуклiна // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 208. — С. 129-131. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-55643 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-556432014-02-09T03:14:10Z «…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) Шуклiна, С.О. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 2011 Article «…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) / С.О. Шуклiна // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 208. — С. 129-131. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55643 572.026:371.383:929 «18» (477.75) uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Шуклiна, С.О. «…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Шуклiна, С.О. |
| author_facet |
Шуклiна, С.О. |
| author_sort |
Шуклiна, С.О. |
| title |
«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) |
| title_short |
«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) |
| title_full |
«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) |
| title_fullStr |
«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) |
| title_full_unstemmed |
«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) |
| title_sort |
«…як артист я в захватi вiд феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння i.к. айвазовського) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/55643 |
| citation_txt |
«…як артист я в захватi вiд Феодосii…» (декiлька сторiнок з життя i громадського служiння I.К. Айвазовського) / С.О. Шуклiна // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 208. — С. 129-131. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT šuklinaso âkartistâvzahvatividfeodosiidekilʹkastorinokzžittâigromadsʹkogoslužinnâikajvazovsʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-05T06:55:36Z |
| last_indexed |
2025-07-05T06:55:36Z |
| _version_ |
1836789045370290176 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
129
Статистические данные Таврического национального университета имени В.И.Вернадского
свидетельствуют о молодом возрасте основной массы профессорско-преподавательского состава вуза (до
40 лет – 41,4%), и одновременно, достаточном стаже преподавательской деятельности (от 3 до 20 лет –
60%).
Выводы. Реализация программных положений Болонской декларации позволит Украине воплотить в
жизнь концепцию формирования экономики знаний, в основе которой лежит необходимость использования
интеллектуального потенциала для создания благоприятных экономических и социальных условий для
развития сферы научных исследований и перевод их вместе с другими операционными процессами в сферу
инновационного бизнеса, постоянного повышения технологического уровня производства и
конкурентоспособности украинской продукции и обеспечении на этой основе развития профессиональной
карьеры и социального достатка работникам, повышении технологической и экономической безопасности
как страны в целом, так и отдельных ее субъектов.
Крымские статистические данные свидетельствуют о том, что на примере отдельного региона как
количественные, так и качественные показатели благоприятны для реализации всех поставленных задач.
Источники и литература:
1. Болонский процесс : [Электронный ресурс] // Евр. обр. Портал. – Режим доступа : www.eu-edu.org.
2. Ковтуненко В. А. Реалии становления «нового» среднего класса в Украине / В. А. Ковтуненко //
Актуальные проблемы экономики. – 2010. – № 8. – С. 241-246.
3. Главное управление статистики в АРК. – С. 291.
4. Главное управление статистики в АРК. – С. 293.
5. Главное управление статистики в АРК. – С. 294.
6. Главное управление статистики в АРК. – С. 297.
7. Главное управление статистики в АРК. – С. 292.
8. Главное управление статистики в АРК. – С. 298.
9. Черный А. В. Интеллект как социально-экономическая категория и главный фактор устойчивого
развития общества / А. В. Черный // Актуальные проблемы экономики. – 2010. – № 8. – С. 18-22.
10. Федулова Л. И. Особенности экономики знаний на современной фазе развития общества: теория и
практика развития в Украине / Л. И. Федулова, Т. М. Корнеев // Актуальные проблемы экономики. –
2010. – № 4. – С. 73-85.
Шуклiна С.О. УДК 572.026:371.383:929 «18» (477.75)
«…ЯК АРТИСТ Я В ЗАХВАТI ВIД ФЕОДОСII…» (ДЕКIЛЬКА СТОРIНОК
З ЖИТТЯ I ГРОМАДСЬКОГО СЛУЖIННЯ I.К. АЙВАЗОВСЬКОГО)
Вивчення iсторii благодiйницькоi діяльностi вiдомих представникiв Таврiйськоi губернii другоi
половини 19-го столiття набуває актуальностi як вiдображення активноi громадянськоi позицii видатних
дiячiв по вiдношенню до спiввiтчизникiв з iх «малоi батькiвщiни». Проблема насичення iсторii культурного
життя Таврйськоi губернii особами i визначення мiри iх участi у громадському життi не може сьогоднi
вважатися вирiшеною тому, що пошук таких осiб тiльки започатковано. Саме талановитий, уславлений та
багатий городянин Феодосii Iван Костянтинович Айвазовський постае такою фiгурою, яка допомагала
городянам у вирiшеннi проблеми бути чi не бути маленькому периферійному мiсту живим.
Частiше мистецтвознавцями дослiджується творчий шлях митця Айвазовського, але нiякоi уваги не
придiляється постатi пiклувальника i пропагандиста мiсцевих потреб, вiд вирiшення яких залежало
майбутнє мiста. (Винятком стала збiрка документiв i матерiалiв до його бiографii, на яку ми посилаємося у
виносках статтi.) Cьогодення нагально вимагає прикладiв служiння суспiльним потребам, i поки невчасно
вважати це питання вирiшеним. У нашому дослiдженнi важливим постае факт, що таким досить рiдким
прикладом був представник iнтелiгенцii. Саме iсторичний пiдхiд у вивченнi ролi Айвазовського як
громадянина ми поставили своєю метою.
Завдання дослiдження полягає у визначеннi шляхiв i засобiв, якими Айвазовський досягав такої поваги
до проблем розвитку рiдного мiста. Ми знайшли достатньо переконливi свiдчення успiшної невтомної
громадської дiяльностi митця зокрема у листуваннi з його сучасниками. Висновок щодо видатної ролi
Айвазовського у розвитку мiста Феодосii у визначений перiод часу i навiть пiзнiше, за межами його життя,
не пiдлягае сумнiву, але водночас пiдштовхує нас до розширення середовища пошукiв, тому що очевидно
вiн не мiг бути одинаком на цьому шляху.
Наступний етап пошуку яскравих прикладiв активноi позицiї у громадському життi наближає нас до
вивчення широкого кола сучасникiв Айвазовського, якi також зробили свiй внесок у розвиток культурного
життя у Таврiйськiй губернiї у другiй половинi 19-го столiття.
Надзвичайно повчальна історія склалася iз взаємин громадськості міста Феодосії й уродженця цього
міста великого художника І.К. Айвазовського, їхня взаємна любов і вдячність складає визначну сторінку
культурного життя міста протягом майже півстоліття. Морський торгiвельний порт, відкритий у 1896 році, і
залізниця, що з 1892 року з'єднала Джанкой із Феодосією, Москвою і столицею, – ці надзвичайно важливі
для розвитку міста проекти були здійснені із значною активною участю І.К. Айвазовського. Клопотання
тривали не один десяток років, і вів їх на найвищому урядовому рівні від імені міста І.К. Айвазовський;
пишаючись досягненням мети, він написав і подарував місту картину-алегорію «Торжество Феодосії» і
Шуклiна С.О.
«…ЯК АРТИСТ Я В ЗАХВАТI ВIД ФЕОДОСII…» (ДЕКIЛЬКА СТОРIНОК З ЖИТТЯ I ГРОМАДСЬКОГО
СЛУЖIННЯ I.К. АЙВАЗОВСЬКОГО)
130
полотно «Перший потяг у Феодосії». У листуванні з мiнiстром графом Л.А. Перовським протягом 1853
року І.К. Айвазовський обґрунтував необхідність і одержав дозвіл на ведення археологічних розкопок в
околицях Феодосії і передав у зібрання Ермітажу унікальні предмети, у тому числі золоті прикраси
античного періоду.[1] Безустанні клопотання і діяльна увага І.К. Айвазовського дійсно не збігалися за
своїм розмахом із рангом маленького міста, але за 80 років його життя місто придбало всі ознаки
культурного центра.
У 1865 році відбулося відкриття художнього класу ніби місто було заселене аматорами живопису:
«...нині, влаштовуючи у Феодосії художню майстерню, Айвазовський має за мету полегшити заняття
мистецтвом тим художникам, які бажають користуватися його радами і керівництвом. Подібна діяльність,
він сподівається, не уповільнить принесення благодійних плодів уже навіть тому, що в краї настільки
віддаленому від столиць, нерідко з'являються талановиті молоді люди, які, не маючи коштів починати
далекі подорожі й не знаходячи ніякої можливості займатися мистецтвом у себе на батьківщині, змушені
відмовлятися від свого покликання...».[2] Приваблювала не тільки можливість одержувати поради майстра,
(хоча саме по собі це було безцінним) – чарівність особистості, популярність, безприкладний успіх, почесті
й багатство були так само привабливі в очах молодих людей. Айвазовський уособлював успіх й удачу, у
ньому мало потребу місто, воно пишалося його чином таємного радника й уміло використовувало його
чималі можливості для росту престижу .
Наприкінці життя Айвазовський вирішив, що більше не хоче бути почесним попечителем
(піклувальником) у Феодосійській гімназії, тому що багаторазові клопотання не подобаються в Одесі (де
був Навчальний округ), але його вмовили залишитися – він не визнавав грані можливого, коли мова йшла
про громадське благо.
«Як артист я в захваті від Феодосії...» – мова не йшла про красу природи, це була вдячність долі за
дарунок народження саме в цьому місці, усвідомлення історичного шляху мiста, насиченого багатьма
культурними шарами, усвідомлення причетності до долі міста й своєї ролі в ній. Почуття подяки, видно,
йшло з дитячих вражень, коли син базарного старости був направлений у Сімферопольську гімназію, а
пізніше й в Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі при сприянні Таврійського губернатора О.І. Казначеєва.
Казкова доля випала за допомогою чиновника – колишнього градоначальника Феодосії; ще при житті
Казначеєва його пам'яті був присвячений фонтан на ринковій площі – один із декількох, побудованих
художником у дарунок місту. У цій історії усе має відтінок античності, коли велика кількість води була
ознакою добробуту, фонтани були прикрасами міст і виміром культурності жителів, вода була проведена
ледве чи не по акведуку за багато кілометрів, а рахувалась вода «відрами» – ніби мова йшла про вино....
«Не маючи сил далі залишатися свідком страшного нещастя, яке щорічно випробує безводдям населення
рідного міста, я дарую йому у вічну власність 50000 відер за добу чистої води з приналежного мені
Субашського джерела... А в майбутньому, при розвитку міста, можна провести воду з того ж мого джерела
на 200 тис. жителів...» У цей час населення Феодосії складало приблизно 10 тис. осіб, сьогодні – 100 тис.;
так що можна тільки дивуватися польоту думки дарувальника та його особливих стосунків iз мешканцями .
Фонтан у центрі міста з написом «Фонтан І.К. Айвазовського, 18.Х. 1888» був споруджений на власнi
кошти й за його ж проектом; ще його називали «Добрим генієм», що означає – 1) вищий ступінь
обдарованості, розуму, таланта; 2) у давньоримській міфології – дух-заступник, нібито супровідна людина
протягом усього життя й управляючий його діями та помислами.[3] Фонтан представляв собою
архітектурний ансамбль із двох павільйонів і бронзової жіночої фігури з раковиною в руках, із якої падає
струмінь води в басейн – будівництво й відкриття водопроводу та фонтана було фактом культурного життя
міста, що ознаменувався, як і покладено було в культурному суспільстві, виконанням спеціально написаної
пісні.
Наслідуванням античності та нагадуванням про неї був будинок музею старожитностей, побудований із
ініціативи І.А. Айвазовського, про що він писав в Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1971
року; на урочистому освяченні храму будівельник подарував музею 5 картин, а на пам'ятник герою Кавказу
генералу А.С. Котляревському – пожертва на побудову на місті турецького укріплення соборного храму в
ім'я святого Олександра Невського. Кошти на пам'ятник імператору Олександрові III Айвазовський збирав
«від виставок», танцювальних вечорів і концертів, причому, коли в галереї співали столичні знаменитості
Микола і Медея Фігнери, уся сума пішла на пам'ятник, а співакам були подаровані дві картини; сама
галерея була єдиним місцем у Феодосії, де можна було влаштувати концерт або спектакль, де бували
А.Г. Рубінштейн, Г. Венявський, К.А. Варламов, Н.Ф. Сазонов та іншi. Із 1880 року галерея в будинку
художника була місцем публічного спілкування зі своєрідною атмосферою: стіни величезного приміщення
прикрашали великі картини, маленькі були встановлені на мольбертах, темні стіни підкреслювали фактуру
статуй – копій із античних скульптур. Знайомство з відомим петербурзьким журналістом, видавцем газети
«Новое время» О.С. Суворіним, який був захоплений ідеями Айвазовського та побудував у 90-х роках дачу
у Феодосії, також мало наслідки для міста у вигляді новобудови: «...Будинок театральної зали з клубним
приміщенням уже під дахом, унизу магазини, із яких два, я думаю, зберегти за нами у спадок, якщо Ви
бажаєте влаштувати книгарню та читальню відразу, а по сусідству я візьму приміщення для художніх
предметів...».[4]
Те, що Айвазовський відрізнявся великою «відданістю праці» – це факт, якому є маса підтверджень,
особливо ж часто він звертався до різних осіб щодо благодійних справ: отут він не соромився й прохання
його стосувалися долі людей, благоустрою та культурного життя Феодосії. Вищезгаданий лист до Суворіна
– це обговорення одного з багатьох починань, у низці яких публікації в «Новом времени» – на користь
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
131
вирішенню питань про будівництво залізниці й порту саме у Феодосії[5], про розіграш картин у лотереї на
допомогу голодуючим узимку 1891 року у Феодосії, Сімферополі, Севастополі, Санкт-Петербурзі[6], про
пожертвування сум, отриманих із виставок в Одесі, Харкові, Москві[7] , про накопичення коштів від галереї
у Феодосії[8] , про подаровані картини вірменському, турецькому, російському і грецькому товариствам.[9]
Традиція пишно святкувати всяку подію йшла від бажання розділити радість із городянами, прикрасити
їх існування та підтвердити свій зв'язок із їхніми долями, із місцем і часом громадського життя.
Вперше урочисто було відзначене повернення Айвазовського з Європи в 1846 році – тоді у
феодосійську бухту ввійшли 5 військових суден (серед командирів були Корнілов і Нахімов), і була
проведена вечеря на 300 персон; при запуску першого потяга у феодосійську бухту вийшли судна
Чорноморського флоту, і з тих пір усяка зустріч потяга, гулянка на пероні та вокзалі стали святом. Узагалі
тема морських боїв і перемог російського флоту – одна з улюблених, прославляння Чорноморського флоту
– як обов'язок художника Головного Морського Штабу, втiлювався в багатьох подарунках у вигляді
картин: так була подарована в Тулонський ліцей картина «Морський бій при Наварині», де російська та
французька ескадри боролися як спільники.[10] Останнє грандіозне свято було влаштоване спільно
громадськістю Феодосії та І.К. Айвазовським у вересні 1897 року на честь вісімдесятиліття художника:
місто та залізничні колії потопали в прапорах і гірляндах, ілюмінація прикрашала берег моря та вулиці;
смолоскиповою ходою пройшли гімназисти з хором і оркестром, виконали «Многая лєта»; у галереї,
прикрашенiй електричними вензелями, шумів карнавал із танцями народів Європи й Азії, блискучий раут
відбувся 27 вересня в будинку, а розкішний за складом концерт із приїжджими оперними знаменитостями –
у галереї для депутацій від різних міст і установ із вітаннями від високопосадовців і від художників із усіх
кінців світу... Ім'ям Айвазовського були названі вулиця, бульвар, школа, амбулаторія в Старому Криму –
Феодосія вшанувала свого знаменитого громадянина пам'ятником, на який місто асигнувало 2 тис. крб. і
земство – 1500 крб., інші кошти зібрали за всеросійською підпискою.[11]
Відразу після ювілейних свят Айвазовський писав в Академію мистецтв: «...Я хотів у день мого ювілею
влаштувати в себе в картинній галереї обід для міщан і приїжджих. Але місто випросило уступити
святкування ювілею ...».[12] Це був період, коли одне ім'я художника привертало увагу до міста. Якщо у
Феодосії склалися найбільш сприятливі умови для художників, атмосфера поваги й шани до таланта, коли
там навчалися, працювали й жили майстри столичного рівня, то й сьогодні Галерея, як і раніше,
залишається культурним центром, що й дотепер несе відтінок таланта І.К. Айвазовського, його
послідовників і учнів – А.І. Фесслера (1826 -1885), Л.Ф. Лагоріо (1827 – 1905), О.В. Ганзена (1876 – 1940),
О.П. Боголюбова (1824 -1896), Е.Я. Магдесіана (1857 -1908), К.Ф. Богаєвського (1872 -1943), М.С.
Барсамова (1892 -1976), М. Волошина (1877 -1932), С.Г. Мамчича (1924 – 1974), В.О. Соколова (1925 -
1997), П.К. Столяренка (р.1925) – це означає, що основа, закладена І.К. Айвазовським у громадянському,
патріотичному пориві, дотепер служить збереженню культурного рівня цілого міста і всього Криму.
Не виключено, що він сам був автором епітафії на пам'ятнику білого мармуру: «Народившись
смертним, залишив після себе безсмертну пам'ять...». Історія культурного будівництва взагалі найбільше
продуктивно складалася там, де жили й вели свою діяльність люди великої сили таланта і любові, у тому
числі й любові до місця на землі, де був визнаний їхній талант. Мотив признання й любові публіки, знаки
уваги й взаємної потреби – це є основа громадського життя.
Свідомість особистості, сформована при позитивному відношенні до неї громади в умовах торжества
чеснот і високих моральних принципів, публічному визнанні моральних цінностей і критеріїв суспільного
блага – це усвідомлення високого творчого потенціалу, здатне віддавати свою творчу енергію для побудови
культури як ми бачимо на прикладi громадського служiння I.К. Айвазовського.
Джерела та література
1. Архив Ленинградского отделения Института истории материальной культуры – Ф.9 – Д.29. (Копия в
Феодосийской картинной галерее. Далее - ФКГ)
2. Личное дело И.К.Айвазовского. – Оп.4. – Д.1 литер А. – Л.л. 15-16. (Копия в ФКГ)
3. Словарь иностранных слов. – М.: Из-во иностранных и национальных словарей, 1949. – с.151
4. Центральный госуд. литературный архив. – Ф.459. – Е.х.47, переписка с А.С.Сувориным. (Копия в
ФКГ)
5. И.К.Айвазовский. Сборник документов и материалов. – Ереван, 1967. – Док.№ 204.
6. Саме там, док.№ 211.
7. Саме там, док.№№ 247, 248, 249.
8. Саме там, док.№256.
9. Саме там, док.№195(а).
10. Саме там, док.№228.
11. Щодо питання про роль I.К.Айвазовського в суспiльному життi:
Барсамов Н.С. 45 лет в галерее Айвазовского. – Симф.: из-во «Таврия», 1971 – 256 с.; Гейман В.Д.
И.К.Айвазовский. К столетию со дня рождения.//Известия Таврической учёной архивной комиссии. –
№55 – С.192-199.;Павловский А. И.К.Айвазовский.// Записки Одесского Общества истории и
древностей. – Т.23. – С.1-15.; Полтавцев А. И.К.Айвазовский (опыт характеристики).//Русская старина,
1909, сент. – С.435-444.
12. Центральный государственный архив Ленинграда – Ф.Академии художеств. – Д.1 литер В. – Оп. 14-
24.(Копия в ФКГ).
|