Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі

This article is about perception of post modernism by the conservative reading public in the US, UK, Canada and Australia. Post modernist rejection of the progress, nation -state, modern concept of time and author, the leading role of Western civilization etc., tur ned attention to the marginalized...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Осіпян, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Теми:	Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив"
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5718
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі / О. Осіпян // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 45-57. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-5718
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-57182013-02-13T02:13:54Z Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі Осіпян, О. Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив" This article is about perception of post modernism by the conservative reading public in the US, UK, Canada and Australia. Post modernist rejection of the progress, nation -state, modern concept of time and author, the leading role of Western civilization etc., tur ned attention to the marginalized groups such as slaves, women, gays (in case of the US also natives and Afro-Americans) and other minorities. The impact of post modernism produced new research agenda and teaching courses generally known as “cultural studi es”. According to post modernists – mostly literary critics and social theorists – history is only a part of the bourgeous society discourse used to suppress subaltern groups. In the 1990s professional historians made an effort to reply on the post moderni st challenge. The author analyses the readers’ reviews on the Keith Windschuttle’s book “The Killing of History” (firstly published in 1994). These reviews were written down on the www.amazon.com web site in 1999-2006. Readers – mostly supporters of the traditional empirical history/conventional national history – criticised post modernism and cultural studies as “the disease” of relativism and scepticism. For the conservative right oriented public history is a fixed set of facts, and revisionism – the substitution of new viewpoints for old – as dangerous action of the left wing intellectuals. Describing post modernists and their writings conservative readers unconsciously used terms concerned with the concepts of triba lism and barbarianism in order to avoid equal discussion with the “promoters of nonsense” speaking in “the barbarous jargon”. 2008 Article Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі / О. Осіпян // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 45-57. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5718 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив" Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив"
spellingShingle	Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив" Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив" Осіпян, О. Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
description	This article is about perception of post modernism by the conservative reading public in the US, UK, Canada and Australia. Post modernist rejection of the progress, nation -state, modern concept of time and author, the leading role of Western civilization etc., tur ned attention to the marginalized groups such as slaves, women, gays (in case of the US also natives and Afro-Americans) and other minorities. The impact of post modernism produced new research agenda and teaching courses generally known as “cultural studi es”. According to post modernists – mostly literary critics and social theorists – history is only a part of the bourgeous society discourse used to suppress subaltern groups. In the 1990s professional historians made an effort to reply on the post moderni st challenge. The author analyses the readers’ reviews on the Keith Windschuttle’s book “The Killing of History” (firstly published in 1994). These reviews were written down on the www.amazon.com web site in 1999-2006. Readers – mostly supporters of the traditional empirical history/conventional national history – criticised post modernism and cultural studies as “the disease” of relativism and scepticism. For the conservative right oriented public history is a fixed set of facts, and revisionism – the substitution of new viewpoints for old – as dangerous action of the left wing intellectuals. Describing post modernists and their writings conservative readers unconsciously used terms concerned with the concepts of triba lism and barbarianism in order to avoid equal discussion with the “promoters of nonsense” speaking in “the barbarous jargon”.
format	Article
author	Осіпян, О.
author_facet	Осіпян, О.
author_sort	Осіпян, О.
title	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
title_short	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
title_full	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
title_fullStr	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
title_full_unstemmed	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
title_sort	cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Теоретичнi дискурси: pro/contra "великий наратив"
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5718
citation_txt	Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі / О. Осіпян // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 45-57. — укр.
work_keys_str_mv	AT osípâno cannibalesanteportasstrategíâkritičnogoopisannâpostmodernístívvsučasnomuanglomovnomusvítí
first_indexed	2025-07-02T08:47:36Z
last_indexed	2025-07-02T08:47:36Z
_version_	1836524300836798464
fulltext	Ейдос 3’2008 Олександр Осіпян Краматорськ Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасному англомовному світі Поштовхом для написання цієї статті стало обговорення книги австралійського історика Кіта Віндшатла “Вбивство історії: як літературні критики та соціальні теоретики мордують наше минуле” 1. За період з 1994 по 2000 рік книга витримала чотири видання, що свідчить про її неабиякий успіх. На великому інтернет -сайті компанії AMAZON (www.amazon.com), а саме у розділі продажу книжок, відбувалось жваве обговорення четвертого видання. Мою увагу привернули як дуже емоційні висловлювання авторів відгуків, полемічна напруга й неодноразове відсилання до політичних симпатій та антипатій, так і (в першу чергу) лексика, що використовувалась у відгуках прибічників К.Віндшатла на адресу розкритикованих ним постмодерністів. Ось тоді й виник задум застосувати щодо критики постмодернізму один з постмодерністських методів – дискурс-аналіз. Безумовно, в одній статті неможливо проаналізувати всі критичні публікації хоча б лише тільки англомовних істориків. Тому я обмежився аналізом вже згаданих відгуків читачів та ще кількома рецензіями на книгу К.Віндшатла на цьому ж сайті. Для того, щоб мати можливість порівняти думки широкого читацького загалу із позицією академічного середовища, проаналізував кілька публікацій професійних істориків, які також були реакцією на постмодернізм й вийшли в світ майже одночасно з книгою К.Віндшатла, проте їх автори не були так радикально налаштовані як австралійський історик. 1 Windschuttle K. The Killing of History: How Lite rary Critics and Social Theorists are Murdering Our Past. – Sydney: Macleay Press, 1994. 298 p. Четверте видання: San Francisco: Encounter Books, 2000. 298 p. Кіт Віндшатл – викладач історії та соціальної політики в університеті Нового Південного Уельсу (А встралія). www.amazon.com Олександр Осіпян46 У 1960-1970-х роках в західному світі традиційна історія (traditional empirical history, conventional national history) зазнала відчутного удару з боку так званої “соціальної історії”, яка вимаг ала місця в історії для жінок, робітничого класу, селян, расових та інших меншин, та “соціальної історії науки” (social science history), яка поставила під сумнів об’єктивність наукового пізнання світу 2. Разом з іншими напрямками, відомими під загальною н азвою “нова історія”, вони, до певної міри, розчистили шлях для тотального наступу на світоглядні засади модерного світу. Якщо соціальна історія та соціальна історія науки лише вимагали розширення (інклюзивності) поля досліджень історика та критикували найбільш консервативні риси традиційної історії 3 (зосередженість на політиці та історії подій, перебільшення ролі видатних особистостей та еліт, нехтування нижчими соціальними групами), то нова критична хвиля, для означення якої прийнято вживати ярлика “пост модернізм” (також “постструктуралізм”), рішучо відкидала можливість людини пізнати навколишній світ. Постмодернізм поставив під сумнів віру в прогрес, сучасну періодизацію історії (і в цілому уявлення про час), та індивіда, який пізнає та діє 4. Постмодерністи сфокусували свою увагу на мові, стверджуючи, що вона не є прозорим посередником між реальністю та уявленнями суб ’єкта про неї. На їх думку саме мова конструює реальність і все що ми знаємо про навколишній світ обумовлене мовою. Цей підхід отримав назву “лінгвістичний поворот” (linguistic turn)5. Постмодерністи активно використовували концепцію “дискурсу”. Згідно Мішелю Фуко, одному з найбільш відомих представників постмодернізму, немає якоїсь універсальної істини, як опозиції помилки; “істина” є лише ди скурсивною стратегією, спрямованою на встановлення влади та підтримання status quo6. Він також заперечував саму ідею “автора”, яка є витвором дискурсів 2 Ross D. The New and Newer Histories: Social Theory and Historiography in an American Key// Rethinking History. – 1997. – Vol.1. – no.2. – P.132, 138. 3 “Соціальні історики не заперечували стандартів об ’єктивності чи правил професійної дисципліни; вони застосовували ті самі стандарти, щоб поставити під сумнів традиційні інтерпретації, які усували [з історії] маргінальні чи незручні історичні групи. <…> Соціальні історики сподівались заповнити прогалину, запропонувавши більш складний образ минул ого, проте одним з найбільших наслідків їх роботи було продемонструвати наскільки обмеженою була попередня історія”. Appleby J.O., Hunt L., Jacob M. Telling the Truth about History. …. 1994. – Р.200. 4 Appleby J.O., Hunt L., Jacob M. Op. cit. – P.202. 5 Вперше широкого розголосу цей термін здобув завдяки антології аналітичної філософії: Rorty R. The Linguistic Turn. Essays in Philosophical Method (1967). [http://en.wikipedia.org/wiki/Linguistic_turn] 6 Appleby J.O., Hunt L., Jacob M. Op. cit. – P.213. http://en.wikipedia.org/wiki/Linguistic_turn Cannibales ante portas 47 особистої відповідальності, що походять з XVII-XVIII ст. За твердженням іншого авторитета – Жака Дерріда – автор зникає з плином часу, оскільки є лише культурним артефактом 7. І Фуко, і Дерріда просували методи дискурс -аналізу, який не потребував звичайних форм обґрунтування у сфері економіки, суспільства чи політики8. Постмодерністські теорії інтерпретації п ідривають традиційні основи знання. Не існує позаісторичних чи трансцендентних підстав для інтерпретації і людина не має безпосереднього доступу до світу речей та подій. Не існує безпосереднього шляху до світу за межами тексту, ані будь -якого доступу до тексту у людей або культур чужих цьому тексту. Наукове знання перетворюється на лише одну з лінгвістичних вправ, форму дискурсу, притаманну раціоналістичній формі життя на Заході 9. Постмодерністи – це в більшості своїй глибоко розчаровані інтелектуали, які відкинули як марксизм, так і лібералізм, як комунізм, так і капіталізм, та будь-які очікування на визволення. На їх думку, всі попередні ідеології є фундаментально подібними, оскільки всі вони спрямовані на дисциплінування та контроль населення під прикритт ям гасел науки та істини10. Критики з боку постмодерністів зазнала й модерна концепція часу. На думку Франка Анкерсміта “історичний час є нещодавньою та у вищій мірі штучною вигадкою Західної цивілізації”. Цей час, з точки зору постмодерністів, є формою к онтролю та пригнічення, що легитимізує дискурс гегемонії та надає перевагу західним засобам світогляду перед не-західними. Нова форма історії має облишити “час годинників та капіталу”11. Історична свідомість західного суспільства оголошена постмодерністами імперіалістичною, оскільки з її допомогою білі західні чоловіки зміцнюють свою гегемонію над жінками, іншими расами та народами. Сама ідея розвитку, на думку постмодерністів, є формою терору12, оскільки, приховуючи свої справжні інтереси під вивіскою “прогресу”, Захід здійснював в інших частинах світу політику колоніалізму та нео -колоніалізму. Постмодернізм заперечував науковий статус історії, набутий нею у ХІХ ст. (тобто в модерну епоху) і зводив її до виробництва “літературних артефактів” з використанням відповідних сюжетів та 7 Ibid. – P.216. 8 Ibid. – P.234. 9 Ibid. – P.225. 10 Ibid. – P.206. 11 Evans J.R. In Defence of History. – London: Granta Books, 2000. – P.141. 12 Appleby J.O., Hunt L. , Jacob M. Op. cit. – P.205. Олександр Осіпян48 міфів13. Відчутного удару історичним гранд -наративам завдала книга Гайдена Вайта “Метаісторія: Історичне уявлення у Європі ХІХ ст.” 14 Історики подібно до письменників використовують різні жанри оповідання. Отже, немає різниці між і сторією та художньою літературою, фактом та вигадкою. Історики працюють не з готовими фактами, а з текстами, на основі яких пишуть власні, намагаючись переконати читача, що у своїх дослідженнях вони викладають факти 15. Насправді ж, історія є частиною диску рсу буржуазного суспільства. Фокусуючи увагу на минулому, історики займаються “агресією проти сучасності”, що є частиною “капіталістичної промоції форм мислення, які роблять сучасне чимось таким, що обумовлює все, але є недосяжним”16. Розчарування частини істориків у марксистському та структуралістському детермінізмі призвело до зростання уваги дослідників до концепції “культури” та формування таких напрямків як “культурна історія суспільства” та “нова культурна історія”, а також численних “культурних дослі джень” (cultural studies). Концепція культури поставила під сумнів об ’єктивність таких раніше незаперечних соціальних фактів як гендер, клас чи община, які відтепер розглядались як культурно сконструйовані 17. Отже, було поставлено під сумнів категорії вжив ані у повсякденному житті. Такі форми соціальної організації як “плем’я” чи “каста”, які раніше вважалися соціальними фактами, відтепер розглядалися як ілюзії, чи, принаймні, як колективні уявлення 18. Ці нові напрямки досліджень корелювалися з політичними процесами в західному світі, а саме з так званим мультикультуралізмом (тобто правом будь -якої групи на власну культуру) та політкорректністю (визнання за різноманітними меншинами не тільки юридичної, але й моральної рівності з 13 Burke P. History and Social Theory. Cambridge: Polity Pres s, 1992. – P.126-127. 14 White H. Metahistory: The Historical Imagination in Nineteenth -Century Europe. – Baltimore, MD: John Hopkins University Press, 1973 . 15 Burke P. Op. cit. – P.127. 16 Детальніше стосовно “презентизму” див: Артог Ф. Типы исторического времени: презентизм и формы восприятия прошлого// Отечественные записки. – 2004. - №5 [http://magazines.russ.ru/oz/2004/5] 17 Burke P. Op. cit. – 118-119. Детальніше про “культурну історію” див.: Burke P. Varieties of Cultural History. – Cambridge: Polity Press, 1997; Eiusdem. What is Cultural History? – Cambridge: Polity Press, 2004; Берк П. Историческая антропология и новая культурная история// Новое литературное обозрение. – 2005. - №75. – С.64-91. 18 Ibid. – P.122. http://magazines.russ.ru/oz/2004/5 Cannibales ante portas 49 більшістю)19. Таким чином, соціальна історія, а ще більшою мірою культурна історія, ставили під сумнів такі поняття як “нація” та “національна культура”, відповідно поставало питання, чи може в такому випадку йти мова про єдину “національну історію” чи, скоріше, про безліч історій окремих груп? Національним гранд -наративам, які описували, скажімо, американську, французьку чи ще якусь націю як безумовну цілісність, відтепер протиставлялися власні версії минулого маргінальних груп. Згідно Жан-Франсуа Ліотару, “майстер -наратив” – санкціонований державою, в той час як “локальні наративи” є формами опору – це особисті історії, які неможливо включити в офіційну версію минулого. Отже, “постмодернізм – це недовіра до майстер - наративів”20. Звернення до “локальних наративів” призводить до зростання уваги дослідників до пам’яті і сприяє розвиткові “усної історії”21. Критика марксизму, школи “Анналів” та модернізаційної теорії (М.Вебер) залишалась несуттєвою до 1970 -1980-х років, коли вона вибухнула, здетонована, зокрема, демократизацією універси тету. Групи, тільки нещодавно зараховані до університету, виявились особливо вразливими до скептичних постмодерністських закликів, оскільки бачили, що провідні представники всіх трьох основних шкіл історії полишили жінок та меншості за межами своїх дослід жень або ж трактували їх у стереотипний спосіб. Хоча соціальні історики дотримувались моделі об’єктивності дослідження, результати їх досліджень лише посилили постмодерністське заперечення усіх унітарних інтерпретаційних схем. “Історію цих “підлеглих груп” (subaltern groups) – робітників, жінок, рабів та гомосексуалістів – виявилось справді складно інтегрувати в історію американської нації. Як можуть трагічні історії життя рабів, наприклад, бути включені у єдиний наратив, керований оптимізмом та прогресом?” 22 Як наслідок, з’являються історії цих підлеглих груп ( subaltern studies). Отже, на початок 1990-х років атомізація історичного знання, здається, досягла свого апогею. У 1980-1990-х роках постмодернізм настільки суттєво посилив свої позиції у гуманітарних та суспільних науках, що історики не 19 Детальніше див: Городецкая Л.А. Концепция многокультурности в американском образовании и ее применимость к российским общественнім реалиям// Вестник МГУ Серия 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. – 2001. - №1. – С.7-17. 20 Lyotard J-F. The Postmodern Condition: A Report on Know ledge. – Minneapolis, 1984. – P.XXIII-XXIV. 21 Nora P. The Reasons for the Current Upsurge of Memory // Transit. – 2002. - №22 [http://www.iwm.at/t_22txt3.htm]; Нора П. Всемирное торжество памяти// Неприкосновенный запас. Дебаты о политике и культуре. – 2005. - №2-3 (40-41). 22 Appleby J.O., Hunt L., Jacob M. Op. cit. – P.217. http://www.iwm.at/t_22txt3.htm Олександр Осіпян50 могли більше його ігнорувати. Проте вони виявились неготовими до дискусії, оскільки традиційно ігнорували всі теоретичні та методологічні питання, вважаючи їх неважливими у порівнянні з роботою в архівах. Такі важливі питання – як ми пізнаємо минуле, як ми виявляємо причинно-наслідковий зв’язок, як ми визначаємо історичний факт, разом з поняттям історичної істини або об’єктивності, більшість істориків полишала філософам. Теорія історії та історіографія далеко відокремил ися від практикуючих істориків, які вже й не розуміють її специфічного жаргону 23. Склалась загрозлива ситуація недовіри певної частини читацької публіки щодо достовірності історичного знання, а в іншої її частини – занепокоєння та нерозуміння пасивної пози ції більшості професійних істориків, які фактично ухилялися від захисту базових засад своєї дисципліни. “Прийшов час, коли ми історики маємо взяти на себе відповідальність пояснити що ми робимо, як ми це робимо і чому варто це робити” 24. На думку британського історика Р.Еванса, нарешті скінчився діалог глухих і розпочалися дебати, участь у яких має взяти якнайбільше практикуючих істориків: “Теорія історії занадто важлива, щоб залишати її теоретикам” 25. В середині 1990-х років відбувається так званий “прагм атичний поворот” (pragmatic turn), що був, до певної міри, поверненням до базових засад позитивізму26. Цей час також позначився появою одразу кількох масштабних монографій, які мали дати відповідь на виклики постмодернізму з боку професійних істориків. Зап ал дискусії відображений в їх назвах, серед яких книга К.Віндшатла має безумовно найбільш алармістський характер і репрезентує погляди консервативних прибічників традиційної історії. Того ж 1994 р. виходить друком книга трьох американських дослідниць соціа льної історії Джойс Олдхем Епплбі, Лінн Хант та Маргарет Жакоб під промовистою назвою “Розповідаючи правду про історію”. 1997 р. з’являється монографія британського історика Річарда Дж. Еванса “На захист історії”. Визнаючи певні позитивні риси лінгвістично го повороту, й суттєву користь від полеміки з пост модерністами, усі ці автори виступили на захист історії як специфічної галузі знання, а не лише ще одного літературного жанру. 23 Evans J.R. Op. cit. – P.10. 24 Appleby J.O., Hunt L., Jacob M. Op. cit. – P.9. 25 Evans J.R. Op. cit. – P.14. 26 Хапаева Д. Герцоги Республики в эпоху переводов: гуманитарные наук и и революция понятий. – М.: НЛО, 2005. – С.73-74. Також див.: Гренье Ж.-И. “Размышления о критическом повороте”// Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 2005. – С.138-151. Cannibales ante portas 51 Щодо широкої читацької публіки, яка звикла споживати історію переважно у вигляді національних гранд-наративів та біографій відомих історичних діячів, вона, безумовна, була шокована навалою постмодерністів, які зухвало заявляли, що історія є вигадкою на службі у правлячих кіл буржуазного суспільства. Оскільки знання минулого (хоч у формі міфів, хоч у вигляді історичних творів) легітимізує сучасний стан речей, то постмодерністське заперечення всього зробленого історією за останні століття, ця частина читачів сприйняла як замах на самі основи модерного суспільства. Руйнуючи весь звичний стан речей, постмодерністи, втім, не запропонували нічого взамін. Отже, у відгуках читачів книги * К.Віндшатла вимальовується образ постмодерністів як сліпої руйнівної сили, яка загрожує унормованому життю суспільства, базованому на раціоналізмі та здоровому глузді. В консервативному читацькому дискурсі постмодерністи постають як одночасно небезпечні й нікчемні, огидні й смішні, зарозумілі й пишномовні. Ось лише кілька прикладів: “поширювачі дурниць” ( the promoters of nonsense), “інтелектуально безчесні дурні” (intellectually dishonest fools), “різновид божевілля” ( the kind of lunacy), “безглуздя, породжене напівспеченою теорією” ( the nonsense produced by half-baked theory), “хвороба релятивізму” ( the disease of relativism). Поява всіляких studies (women’s studies, Afro- American studies, gay studies …) замість звичних національних гранд - наративів, також сприймається як щось неприродне: “метастази псевдо-предметів” (the metastasis of pseudo-subjects) або “запаморочливе розмноження програм “досліджень” є важлив ою ознакою цього занепаду” (The dizzy proliferation of “studies” programs is an important sign of this decay). Ось як охарактеризовано твори пост модерністів: “інтелектуальні меблі нашого віку” ( the intellectual furniture of our age), “клоунада, що добре продається” (best-selling harlequinade). Чимало ударів завдано пихатості та зарозумілості інтелектуальних вождів постмодернізму, до яких вживано таки терміни та вислови як: “шарлатани”, “інтелектуальні сноби”, “їх ексцентричні/химерні думки” ( their bizarre thoughts) “шик-наукові кола” (chic academic circles), “голий король” (The emperor has no closes), “континентальні гуру” ( the Continental gurus). Останній вислів відсилає нас до неприязні англомовного читача (з США, Сполученого королівства, Австралії та Ка нади) до європейських (особливо французьких) інтелектуалів. Персонально дісталося Мішелю Фуко – він нагороджений епітетами “академічна зірка”, “академічний хіт” та “анти-буржуазний радикал”. * Див. додаток 1 та 2. Олександр Осіпян52 Втім, у більшості відгуків та рецензій домінують епітети, що вказують на ставлення до постмодерністів, як до якогось племені ( a tribe), а постмодернізм прирівняно до трайбалізму ( a tribalism). Так, по відношенню до творчості постмодерністів вживано такі визначення: “нігілістичний інтелектуальний трайбалізм” ( a nihilistic, intellectual tribalism) або “анти-інтелектуальна мораль племінного колективізму та альтруізму” (non-intellectual morality of tribal collectivism and altruism). Як бачимо, представники середнього класу знайшли у своєму лексичному арсеналі термін “колек тивізм”, який протягом холодної війни міцно асоціювався з радянським табором, соціалізмом та взагалі лівим рухом. За зауваженням одного з рецензентів книги К.Віндшатла, постмодерністи це “старий новий лівий натовп, породжений 1960 -ми роками” (old New Left crowd from the 1960s). У середнього представника цивілізованого суспільства (далекого від польових досліджень етнологів) одним з найбільш поширених синонімів до поняття “плем’я” є слово “натовп”, який підкреслює як масовість цього явища, так і його неорган ізованість. Один з читачів у своєму відгуку використовує цілу серію неологізмів, присвячених цьому племені - натовпу: “ПоМо натовп” (PoMo crowd), “ПоМо” (PoMo), “ПоМо літературознавці та суспільствознавці” ( PoMo literary critics and social theorists), зрештою “ПоМоїсти” (PoMoists). Останній термін відсилає нас за аналогією звучання до маоїстів, дуже популярних в західному лівому русі у 1960-1970-х рр. Отже, як бачимо, у племені з ’явилася власна назва – ПоМо. Беручи до уваги той факт, що самі постмодерністи ве ликого значення надавали мові, жанрам, стилю тощо, недивно, що й критично налаштовані до них читачі чи не найбільше уваги приділили постмодерністській мові та стилю. Ось кілька перлів цього анти - лінгвістичного повороту: “псевдо -інтелектуальна тріскотня” (pseudo- intellectual claptrap), “складний суржик” (a difficult argot), “місцеві діалекти” (the local dialects), “насмішкувато-розпусний тон” (derisively dismissive tone), “надзвичайно темний стиль їх пишномовних писань” (overly opaque in their turgid writing style), “філософія бла-бла-бла” (philosophy blah-blah-blah), “варварський жаргон” ( the barbarous jargon), “нелогічне мумбо-юмбо” (illogical mumbo-jumbo). Бачимо підкреслення варварських, племінних, первісних рис постмодернізму в очах наляканих читачів з середнього класу. Отже, для опису постмодерністів прибічники традиційного історіописання застосовують, назвемо це так, “варварський” чи то “племінний” дискурс. Використання по відношенню до ПоМо певної термінології відкриває перед нами світогляд, страхи, п олітичні уподобання і т.і. авторів відгуків, їх колективне підсвідоме. З Cannibales ante portas 53 проаналізованих відгуків та рецензій вимальовується такий образ пост модерністів – це неорганізований неструктурований натовп, що розмовляє незрозумілими говірками, агресивні погано о свічені варвари, озброєні релятивізмом та скептицизмом, які заперечують базові цінності цивілізованого суспільства (Західної цивілізації) і намагаються зруйнувати це суспільство, руйнуючи його історію, нації, які є досконалою формою організації суспільств а, проголошують відсутність правди, наукової істини. Це дике плем ’я походить від хіпі та лівих радикалів 1960-х років, які у 1980-1990-х роках почали стрімко поширювати свій життєвий простір за рахунок представників цивілізованого суспільства. Чому саме варварський/племінний дискурс було обрано для описання постмодернізму його критиками? По -перше, це можна пояснити анти-євроцентризмом пост модерністів, які відкидають як досягнення західної цивілізації, так і ідею прогресу в цілому, натомість, надають велико го значення всіляким маргінальним культурам афро-американцям, індіанцям тощо, заявляючи, що ці культури є рівноцінні західній. По -друге, на пост модерністів перенесено частину тих страхів, які буржуазне суспільство відчувало по відношенню до комуністів та лівих в цілому. Такі терміни як “червоні варвари” були дуже поширені в антикомуністичній пропаганді тих часів. По-третє, це певний стратегічний хід ведення дискусії, метою якого є уникнення цієї дискусі ї. Описуючи мову ПоМо/мумбо-юмбо як щось темне та незрозуміле (“бла-бла-бла”), традиціоналісти демонструють неспроможність вести на рівних дискусію з пост модерністами, які, за допомогою свого “жаргону” та “псевдо-інтелектульного кривляння” на “біле” кажуть – “чорне”, і навпаки. Описуючи ПоМо як варварське пл ем’я, традиціоналісти опускають його рівнем нижче себе і, таким чином, виводять за межі площини ведення дискусії на рівних. Це одразу дає відчуття вищості та перемоги. Дискурс чи то стратегія описування постмодерністів у читацьких відгуках перегукується, до певної міри, з термінологією більш коректних авторів з числа професійних істориків. Відомий спеціаліст з історії Англії XVII ст. лівий ліберальний історик Лоренс Стоун закликав істориків озброюватись, щоб відбити нових інтелектуальних варварів * від воріт історичної дисципліни1. У межах цього ж “варварського” дискурсу перебуває й Річард Еванс, який використовує такі метафори по відношенню до постмодерністів: “Деякі інтелектуальні варвари вештаються біля воріт історичної * Тут і далі виділено нами. 1 Stone L. History and Post-Modernism// Past and Present. – 1991. – Vol.131. – P.217-218. Олександр Осіпян54 дисципліни з виразно ворожими наміра ми”2, або зазначає, що історикам довелося зіткнутися із “ вторгненням орд семіотистів, пост- структуралістів, нових історицистів, прихільників Фуко та Лакана” ( the invading hordes of semioticians, post-structuralists, New Historicists, Foucaldians, Lacanians)3. Сам Річард Еванс аж ніяк не може бути віднесеним до консервативних традиціоналістів, адже є дослідником історії робітничого та феміністичного рухів в Німеччині кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. До такої ж метафори вдалися й представниці американської соціальної історії Джойс Олдхем Епплбі, Лінн Хант та Маргарет Жакоб, поставивши у вступі до своєї монографії питання: “Чи є атака на традиційну історію ще однією ознакою наявності підступного нового варварства біля воріт , яке знецінює знання і заперечує можливість пізнання істини” 4. Використання “варварського” дискурсу для описання пост модерністів вказує на сприйняття їх як абсолютно “інших” та “чужих” з боку професійних істориків, незалежно від того, чи є вони прихильниками традиційної емпіричної історії, чи експериментують зі стратегіями реконструкції картини минулого. Навіть ті історики, яких аж ніяк не можна віднести до представників традиційного історіописанні у стилі “сурми та барабану” (тобто історії політики, воєн та видатних осіб), і яких прийнято називати “новими істориками”, заперечують будь -яке ототожнення своїх новаторських творів з постмодернізмом, як, наприклад, Наталі Земон Девіс, чи Кіт Томас у своїх інтерв’ю кінця 1990-х5. Подібне негативне ставлення до ярлика “постмодернізм” з одночасним застосуванням у власній практичній діяльності багатьох його новацій та знахідок також свідчить про певну професійну солідарність у протистоянні з літературознавцями, які насмілилися вказувати історикам, як саме ті мають писати про минуле. 2 Evans J.R. Op. cit. – P.8. 3 Ibid. – P.9. 4 Appleby J.O., Hunt L., Jacob M. Op. cit. – P.6. 5 Pallares-Burke M.L. The New History. Confessions and Conversations. – Cambridge: Polity Press, 2002. – P.67, 100. Так, Н.З.Девіс категорично заперечує натяк М.Л.Палларес-Берк, що “Монтайю” Е. Леруа Ладюрі (1975), “Сир та хробаки” К.Гінзбурга (1976) та “Повернення Мартина Герра” Н.З.Девіс (1983) можна віднести до постмодернізму. Оксфордський історик, спец іаліст з історії магії та чаклунів в Англії XVII ст., безапеляційно заявляє в своєму інтерв’ю: “Ніякий я не постмодерніст” (I’m not at all postmodernist). Cannibales ante portas 55 Додаток 1. Таблиця персональних даних авторів відгуків на книгу Т.К.Віндшатла Ім’я, псевдо, або будь-яке самовизначе ння автора Місце проживан- ня Назва відгуку Час написан- ня відгуку Оцінка книги Кіта К.Віндш атла Кількість користу- вачів, які вважають цей відгук корисним D.B. Poe, Jr. “критичний мислитель” (викладач суспільних наук у коледжі) Шарлотта NC Я шкодував, коли побачив, що книжка вже закінчилася 8 квітня 1999 р. позитивна R.J.Szasz Токіо, Японія (ймовірно канадець за поход- женням) Дуже добра полеміка: розумні пояснення 31 липня 2002 р. позитивна C. Ott, пастор/ капеллан Мінне- сота, США Чудова робота для будь-кого, хто цікавиться тим, як було переписано історію 27 червня 2006 р. позитивна M. Ranelius “Mikael” Швеція Демонструє “нове плаття короля” цих “інтелекту- альних” снобів 9 квітня 2006 р. позитивна T. Bachman Вікторія, BC Мені сподоба- лось 20 березня 2006 р. позитивна Sean Grady Данделк ? Чи одну й ту саму книгу ми читали? 19 жовтня 2005 р. позитивна Bob Cobb Літтл Рок, Арізона, США Перетворю ючи історію на політику 10 жовтня 2005 р. негативна 9 користу- вачів з 65 Олександр Осіпян56 Alyssa A.Lappen Земля Надзви- чайно розумна 9 жовтня 2005 р. позитивна 22 користу- вача з 32 Jill Malter jillm_alter @aol.com Захищає історію як наукову дисципліну 27 серпня 2005 р. позитивна 26 користу- вачів з 30 Kenneth James Англія Хтось мав це зробити 5 березня 2005 р. позитивна 11 користу- вачів з 16 slain Пеннсиль -ванія, США Віндшатл це недоумкува тий правий писака 24 лютого 2005 р. негативна 7 користу- вачів з 82 Jack V. Gardner “jvgl” Остін, Техас, США Дякую за цю книгу 9 лютого 2005 р. позитивна 7 користу- вачів з 9 Таблицю укладено за даними сайту: www.amazon.com/gp/product/customer-reviews/1893554120/ Додаток 2. Характеристика учасників обговорення книги К.К.Віндшатла на сайті www.amazon.com за деякими кількісними та якісними критеріями. 7 відгуків з 2005 року (зокрема 3 в жовтні), 3 з 2006 р., один з 2002 р., і один з 1999 р. (мабуть, відгук на попереднє видання). 7 авторів з США, по одному з Англії, Швеції та Японії (цей, судячи з контексту відгуку, канадець за походженням), одна авторка вказала місце проживання “Земля” і ще один обмежився вказівкою адреси своєї електронної пошти. 10 позитивних відгуків і 2 негативних. Можна, звич айно ж, припустити, що компанія – власниця сайту, яка продає книгу К.Віндшатла і зацікавлена у схвальних відгуках, могла певним чином вплинути на співвідношення позитивних та негативних відгуків. Проте, ці показники корелюються з іншими даними, наявними дл я 6 відгуків, а саме вказівка на те скільки користувачів їх прочитало, і скільки знайшло той чи інший відгук корисним для себе. Показово, що найбільше зацікавлення викликали два негативних відгуки. Їх проглянуло 65 і 82 користувача. Проте, знайшли корисним и для себе лише 9 та 7 відповідно. Можливим поясненням надзвичайної популярності цих двох відгуків можуть слугувати їх провокативні @aol.com www.amazon.com/gp/product/customer-reviews/1893554120/ Cannibales ante portas 57 назви – “Перетворення історії на політику” та “Віндшатл – це недоумкуватий правий писака”. Показово, що саме остання назва, явно образливого характеру, привернула до себе найбільшу увагу читачів. Можна зробити припущення, що негативні відгуки привернули до себе увагу тих, хто позитивно оцінив книгу К.Віндшатла і захотів дізнатися, як її сприйняли у ворожому таборі. Позитивні в ідгуки не визвали такого зацікавлення. Їх проглянуло 32, 30, 16 та 9 користувачів. Знайшли корисними для себе, відповідно, 22, 26, 11 та 7. Таким чином, переважна більшість тих, хто подивився позитивні відгуки – це також прибічники К.К.Віндшатла. Отже, низькій рівень інтересу до позитивних відгуків цілком зрозумілий – навіщо читати схвальні відгуки, якщо й сам такої ж думки. В обох випадках переважна частина читачів як позитивних, так і негативних відгуків, це ті, кому книга сподобалась. Відповідно, можна д ійти висновку, що більшість тих, хто відвідав сторінку з рекламою книги К.Віндшатла та відгуками на неї, це прихильники традиційної історії. Це й не дивно, адже саме їм книгу було адресовано і саме вони (судячи з відгуків) на неї чекали. Відповідно, цю кни гу купували і читали ті, хто дотримувався поглядів близьких до позиції К.Віндшатла. Отже, кількісна перевага позитивних відгуків над негативними не є підтасуванням з боку компанії – власниці сайту. Співвідношення 10 до 2 відбиває реальні пропорції у читац ькій аудиторії цієї книги. Наврядчи багато хто з прибічників постмодерністів став би витрачати гроші й час на книгу сама назва якої вказує на її відверто ворожий характер по відношенню до постмодернізму. Лише найбільш завзяті полемісти з числа прихильників постмодернізму вирішили ознайомитися з твором супротивника, щоб потім мати нагоду для його критики і висловлення власної позиції, відмінної від позиції консервативної більшості читачів книги К.Віндшатла. 06

Cannibales ante portas: стратегія критичного описання постмодерністів в сучасном у англомовному світі

Репозитарії

Схожі ресурси