Давньоруська державність як метанаратив
The article is dedicated to the characteristics of the Ancient Rus’ Statehood as a artificial symbolic construction o n the base of the medieval mental principles. Special attention is paid to analysis of the linguistic revolution in the new intellectual historiography concerning the ‘Pax Slavia Ort...
Gespeichert in:
Datum: | 2008 |
---|---|
1. Verfasser: | |
Format: | Artikel |
Sprache: | Ukrainian |
Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
Schlagworte: | |
Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5722 |
Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Zitieren: | Давньоруська державність як метанаратив / Г. Виноградов // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 106-119. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-5722 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-57222013-02-13T02:14:43Z Давньоруська державність як метанаратив Виноградов, Г. Украiнський гранд-наратив. Символи. Концепти. Стратегii The article is dedicated to the characteristics of the Ancient Rus’ Statehood as a artificial symbolic construction o n the base of the medieval mental principles. Special attention is paid to analysis of the linguistic revolution in the new intellectual historiography concerning the ‘Pax Slavia Orthodoxa’ and the Ancient Rus’ medieval period especially first time in the contemporary slavistics. 2008 Article Давньоруська державність як метанаратив / Г. Виноградов // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 106-119. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5722 uk Інститут історії України НАН України |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
topic |
Украiнський гранд-наратив. Символи. Концепти. Стратегii Украiнський гранд-наратив. Символи. Концепти. Стратегii |
spellingShingle |
Украiнський гранд-наратив. Символи. Концепти. Стратегii Украiнський гранд-наратив. Символи. Концепти. Стратегii Виноградов, Г. Давньоруська державність як метанаратив |
description |
The article is dedicated to the characteristics of the Ancient Rus’ Statehood as a artificial symbolic construction o n the base of the medieval mental principles. Special attention is paid to analysis of the linguistic revolution in the new intellectual historiography concerning the ‘Pax Slavia Orthodoxa’ and the Ancient Rus’ medieval period especially first time in the contemporary slavistics. |
format |
Article |
author |
Виноградов, Г. |
author_facet |
Виноградов, Г. |
author_sort |
Виноградов, Г. |
title |
Давньоруська державність як метанаратив |
title_short |
Давньоруська державність як метанаратив |
title_full |
Давньоруська державність як метанаратив |
title_fullStr |
Давньоруська державність як метанаратив |
title_full_unstemmed |
Давньоруська державність як метанаратив |
title_sort |
давньоруська державність як метанаратив |
publisher |
Інститут історії України НАН України |
publishDate |
2008 |
topic_facet |
Украiнський гранд-наратив. Символи. Концепти. Стратегii |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5722 |
citation_txt |
Давньоруська державність як метанаратив / Г. Виноградов // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 106-119. — укр. |
work_keys_str_mv |
AT vinogradovg davnʹorusʹkaderžavnístʹâkmetanarativ |
first_indexed |
2025-07-02T08:47:47Z |
last_indexed |
2025-07-02T08:47:47Z |
_version_ |
1836524312175050752 |
fulltext |
Геннадій Виноградов
Дніпропетровськ
Давньоруська державність як метанаратив
Автор цих рядків цілком свідомий того, що спроба поєднання в
певну проблемну цілісність таких двох відносно самодостатніх
концептуальних сегментів, як «Давньоруська дер жавність» та
«метанаратив», вимагає додаткових пояснень, оскільки останні
традиційно належать до різних дослідницьких напрямків в рамках
гуманітаристики. Крім того, що кожна з зазначених проблем має
доволі тривалу та досить складно структуровану в теоретик о-
методологічному, методично -прикладному та інших вимірах
історіографічну традицію. Без перебільшення, їх поєднання в рамках
запропонованої дослідницької позиції, безпрецедентне, оскільки
передбачає характеристику феномену Давньоруської державності з
погляду не сучасних уявлень про ті чи інші метанаративи способом
«накладання» останніх на те чи інше історичне явище, а виявлення та
активного використання як базового символічно-наративного
підґрунтя, властивих Середньовіччю семіологічних принципів
осмислення, кодування, трансформації та використання інформації,
необхідної для повноцінного та успішного в ідеалі функціонування
суспільства.
Поряд з величезною кількістю робіт, список яких постійно
поповнюється, присвячених політичним, соціально -економічних,
культурним та іншим аспектам розвитку Давньої Русі, зустрічаються
тільки поодинокі високофахові дослідження (ми не беремо до уваги
численні узагальнюючі праці науково -популярного, політично чи в
інший спосіб заангажованого типу), присвячені спробам синтетичної
Украiнський гранд-наратив.
Символи. Концепти. Стратегii
Давньоруська державнiсть як метанаратив 107
оцінки феномену Давньоруської державності з певних оригінальних
теоретико-методологічних позицій. Для нашої теми принципове
значення мають здобутки істориків, які запропонували цікаві
узагальнюючі версії давньоруської історії (М.Котляра, О.Моці,
В.Рички, М.Свердлова, А.Горського та інших), спробували створити
моделі генези Русі (М.Брайчевського, О.Пріцака, В.Петрухіна,
В.Сєдова, Ю.Шилова, А.Кузьміна та інших); не менш важливе
значення мають також філологічні дослідження, спрямовані на
відтворення мовного (а відтак – знакового в текстуальному вигляді)
підґрунтя формування та розвитку давньоруської культури (в першу
чергу Р.Цейтлін, М.Толстой, О.Трубачов, Р.Піккіо, В.Колосов та ін .).
Метою нашої наукової розвідки є спроба обґрунтування
принципової можливості створення моделі Давньоруської державності
як метанаративу - свідомо створеного давньоруською інтелектуальною
елітою символічного конструкту. Оскільки сформульоване завдання
передбачає з’ясування таких важливих складових проблеми ( що
логічно складають основні дослідницькі завдання розвідки), як власне
метанаратив (і взагалі, і в контексті особливостей середньовічної
православної цивілізації в цілому та її давньоруського варіанту
зокрема); крім того, необхідно реконструювати систему
середньовічних християнських уявень про державність як таку в її
богословських, юридичних та інших вимірах, які у символічно -
текстуальному вигляді відтворювалися в певних наративних
стратегіях. Останні, згідно нашої гіпотези , знаходили вияв у
специфічних «додаткових смислах» (конн отаціях) літописних та інших
текстах, в яких давньоруські книжники мали можливість фіксувати
результати власних інтелектуальних досягнень в царині символізації
державотворчого досвіду. Методологічною основою нашого
дослідження є універсальні принципи науко вості, системності, а також
порівняльно-історичний, ретроспективний, хронологічний та інші
методи, які широко використовуються гуманітарнистикою.
Поняття наративу та суміжних з ним (наратологія, наративна
типологія, наративна компетенція, наратор, наратив ні (оповідні)
інстанції тощо) посідають вже протягом кількох десятиліть чільне
місце в численних теоріях структуралістської та постструтуралістської
семіології. Зрозуміло, що ми не можемо детально розглянути хоча б
найвпливовіші з зазначених теорій (відсил аємо зацікавленого читача
до глибоких та оригінальних оцінок І. Ільїна, Г. Косикова та інших 1).
Для теми нашого дослідження є принциповими інтерпретації наративу
1 Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.: Intrada, 2001. – 384 c.; Косиков
Г.К. От структурализма к постструктурализму (проблемы методологии). – М.:
Рудомино, 1998. – 468 с.
Геннадій Виноградов108
в рамках так званого «лінгвістичного перевороту» як зосередження
символічно осмислених та зафі ксованих переважно у текстуальній
формі тих чи інших історичних феноменів, а отже, як висновок,
об’єктивного складання ситуації, коли історик може мати справу
тільки з наративами-посередниками, а не з історичною дійсністю.
Після появи з кінця 70-х рр. ХХ ст. кількох узагальнюючих праць Х.
Уайта та Ф. Анкерсміта наратологія поступово зайняла звичне місце в
методології сучасної історичної науки, хоча, справедливості заради,
слід зазначити, що методологічні принципи «нової історичної науки»
та «лінгвістичного перевороту» і до сьогодні більшість істориків не
розділяють 2. Аналіз причин цього явища не є нашою метою . Проте
2 Анкерсмит Ф.Р. История и тропология: Взлет и падение метафоры. – М.: Прогресс-
Традиция, 2003. – 496 с.; Анкерсмит Ф.Р . Нарративная логика: Семантический
анализ языка историков. – М.: Идея–Пресс, 2003. – 360 с.; Уайт Х. Метаистория:
Историческое воображение в Европе ХІХ века. – Екатеринбург: Изд-во Уральского
ун-та, 2002. – 528 с; критичний аналіз ситуації в цілому, та окремих авторських
позицій див.: Берк П. Історія подій і відродження наративу // Нові перспективи
історіописання. – К.: Ніка-Центр, 2004. – С. 344 – 363; Визгин В.П.
Постструктуралистская методология истории: достижения и пределы // Одисс ей:
Человек в истории. – М.: Coda, 1996. – Вып. 1996 года: Ремесло историка на исходе
ХХ века. – С. 39 – 59; Зашкільняк Л. Інтелектуальна історія як дослідницький простір
сучасної української історіографії // Український історик. – 2006. – Т. XLIII: Третій
Міжнародний конгрес українських істориків. – C. 43 – 51; Зашкільняк Л.
Постмодерністський виклик і сучасна історична наука // Галичина: Науковий і
культурно-просвітний краєзнавчий часопис. – 2001. – Вип. 5-6. – С. 90 – 99; Зверева
Г.И. Реальность и исторический нарратив: проблемы саморефлексии новой
интеллектуальной истории // Одиссей: Человек в истории. – М.: Coda, 1996. – Вып.
1996 года: Ремесло историка на исходе ХХ века. – С. 11 – 24; Иггерс Г.Г. История
между наукой и литературой: размышления о поводу историографического подхода
Хейдена Уайта // Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 2001. – Вып. 2001 года:
Русская культура как исследовательская проблема. – С. 140 – 153; Копосов В.Е. Как
думают историки. – М.: Новое литературное обозрение, 2001. – 326 с. Репина Л.П.
Вызов постмодернизма и перспективы новой культурной и интеллектуальной
истории // Одиссей: Человек в истории. – М.: Coda, 1996. – Вып. 1996 года: Ремесло
историка на исходе ХХ века. – С. 25 – 38; Репина Л.П. Текст и контекст в
интеллектуальной истории // Сотворение истории: Человек – память – текст: Цикл
лекций. – Казань: [Б.и.], 2001. – С. 313 – 319; Спигел Г.М. К теории среднего плана:
историописание в век постмодернизма // Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука,
1995. – Вып. 1995 года. – С. 211 – 219; Филюшкин А.И. «Постмодернистский вызов»
и его влияние на современную теорию исторической науки // Топос: Философско -
культурологический журнал. – 2000. - № 3. – С. 67 – 78; Трубина Е.Г. «Метаистория»
и историки // Уайт Х. Метаистория: Истор ическое воображение в Европе ХІХ века. –
Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2002. – С. 505 – 518; Шартье Р. История и
литература // Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 2001. – Вып. 2001 года:
Русская культура как исследовательская проблема. – С. 162 – 175; Шартье Р.
История сегодня: сомнения, вызовы, предложения // Одиссей: Человек в истории. –
М.: Наука, 1995. – Вып. 1995 года. – С. 192 – 205.
Давньоруська державнiсть як метанаратив 109
слід сказати, що однією з них лишається зависокий інтелектуальний
рівень вимог історичної наратології, який передбачає обов’язкове
включення до досліджень в царині історії лінгвістичних (семантичних,
етимологічних, компаративістських тощо), семіологічних,
філософських, теологічних та інших елементів.
Однією з особливостей постструктуралітської методології є
свідомий пошук додаткових смислових нюа нсів від використання
класичних для європецйської наукової традиції термінів та
експериментування зі створенням термінологічних та концептуальних
неологізмів за допомогою утворення складних двокорінних слів,
взятих з різних мов та культурно -історичних традицій. До цього ряду
належить відоме вже протягом більш ніж чверті століт тя поняття
«матанаратив» (можливий варіант перекладу – «матаоповідання»),
введене до наукового обігу Ж. -Ф. Ліотаром у роботі 1979 р.
«Постмодерністський стан» (практикуються і інші в аріанти перекладу
слова «стан» (французькою – condition), зокрема «положення»,
«умова», «становище» тощо). Зауважимо побіжно, що Ж. -Ф. Ліотар
користувався не термінами з відверто прозорою латинською
етимологією («narration» чи «narrarif»), а більш, мовляв,
«французьким» словом récit, яке, до речі, теж має латинське
походження, проте акцентує увагу на ел eмементах повторення
(префікс ré-) та збереження попередніх інтелектуальних здобутків
(корінь -cit походить від латинського слова citatum, що перекладу та
пояснення значення не потребує). Окрім того, погляди Ж.Ф. Ліотара
цілком гармонійно вписуються в принципове положення
постструктуралістської текстології та наратології про універсальний
феномен інтертекстуальності, згідно якої кожен текст є сукупність
явних та прихованих цитат попередніх текстів, а останні – більш
ранніх (у цьому контексті стає зрозумілою екстравагантна на перший
погляд думка Р. Барта, М. Фуко та інших авторів про «смерть автора»
3); до того-ж стає більш зрозумілим і прагнення автора викор истати як
префікс грецьке «мета-», але про це мова далі.
Взагалі як структуралісти, так і, особливо, постструктуралісти
мають в цілому виправдану підкреслену та глибоко усвідомлену
схильність до творення оригінального термінологічного апарату у
вигляді, з одного боку, надання нового смислу відомим ще з античних
чи середньовічних часів поняттям (достатньо згадати, що початок
«нового життя» термінам «алетейя», «дискурс», «знак», «символ»,
«текст», «епістема», «симулякр» тощо дано в концепціях М.
Гайдеггера, Р. Барта, М. Фуко, Ж. Дельоза, Ю. Крістєвої, А. -Ж.
3 Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.: Intrada, 2001. – 384 c.
Геннадій Виноградов110
Греймаса, Ж. Бодрійяра 4), а з іншого, неологізмів (найчастіше у
вигляді двокорінних слів) з преважно грецьких та латинських
компонентів. В неологізмах широко використовуються (як перша
частина новоутворених термінів) грецькі лексичні компоненти «гіпер -
», «мета-», «мега-», латинські «нео-», «інтер-», «супер-», «пост-» та
інші. Причина цього поширеного явища пов’язана як з прагненням
«очистити» європейську наукову термінологію від небажаних
смислових напластувань, що накопичилися протягом тривалого
використання без необхідної уваги до етимології та семантики (у
цьому відношенні показова практика «пізнього» М. Гайдеггера), так і з
пошуком такого термінологічного арсеналу, який би одночасно і
підкреслював зв’язок з попередньою традицією, і формував би нові
смислові та концептуальні обрії.
Згідно з поглядами Ж.-Ф. Ліотара, матанаратив є провідним
способом організації сучасного буржуазного суспільства, організуючи
функціонування ледь не усіх його складових: р елігії, історії, науки,
психології, мистецтва тощо. Біля витоків сучасного варіанту
матанаративу автор вбачає такі узагальнюючі гіперідеї минулого, як
гегелівська діалектика дух у, емансипація особистості, ідея суспільного
та індивідуального прогресу тощо. «Вік постмодерну», відповідно,
відрізняється від попередніх періодів принциповим відкиданням віри у
будь-які універсальні, консолідуючі людство в цілому чи окремі його
сегменти ідеї («матанаративи»). За Ж.-Ф. Ліотаром, на сьогодні
спостерігається загальне «дрібнення» узагальнюючих доктрин,
«розщеплення» великих історій та утворення «локальних дискурсів»
різного інтелектуального, соціального чи іншого ґатунку. Саме
прагнення постійного уникання будь -яких метанаративів і є
характерною рисою періоду постмодерн ізму, тобто – «післячасу», в
рамках якого панує плюралізм, за Ж. Дельозом та Ф. Гаттарі –
«різоми» (корневища) замість кореня -стовбура (метафара
універсальних ідей та принципів), за Ж. Дельозом та Ж. Бодрійяром –
«симулякрів» (уявних феноменів, що утворюють ілюзію реальності) та
«симуляцій», за Ф. Джеймсоном (цей автор віддавав перевагу терміну
«домінантний код», проте у значенні ліотарівського метанаративу) –
«реїфікацій» (неологізм автора, утворений від латинських слів res –
«річ», «справа», «діло» та fiction – «вигадка», «штучне утворення»,
«художній витвір» тощо; нове слово в результаті стало означати
удавані сутності, які немов би мають реальну основу . Проте як реальні
виступають, в свою чергу, інші уявні сутності, що ґрунтуються на т их
самих уявних сутностях). За К. Відаль та Ж. Дельозом – «зморшки» (le
pli), взагалі сучасність – це суспільство театру, «необароко» з його
4 Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.: Intrada, 2001. – 384 c.
Давньоруська державнiсть як метанаратив 111
прагненням спробувати поєднати непоєднуване (як, у свій час, і
бароко) за умов розуміння принципової неможливості останнього 5.
Певна річ, праці постструктуралістів (і тих, хто підкреслює свою
приналежність до зазначеної методології, і тих, хто цього не робить,
проте розділяє її принципові теоретичні положення) рясніють
термінами, в яких використовується префікс «мета -». Проте автори
практично повністю ігнорують пояснення стосовно конкретного
смислу, який вони вкладають як в сам префікс, так і в новоутворений
за його допомогою термін. Ми побачили це на прикладі поглядів Ж. -Ф.
Ліотара, який запропонував термін без аналізу його семантични х
ознак, розраховуючи, мовляв, на загальну ерудицію потенційних
читачів. Остання передбачає як мінімум знання поширеного значення
грецького «мета» (μετα) як «після» або «над» («зверх») в першу чергу в
рамках гуманітарної освіти хоча б на прикладі аристотел івської назви
філософії як «метафізики», тобто науки про «надприродні» чи
«післяприродні» (дослівне значення грецького слова «метафізика»)
закони. Між тим, якщо слідувати наведеним міркуванням М.
Гайдеггера, варто брати до уваги принципово важливе значення
грецького «мета». З одного боку, воно виступає гармонійною та
невід’ємною частиною того, що має бути означеним (природи), а з
іншого, належить одночасно до іншої, навіть протилежної сфери. У
такий спосіб «мета» стає унікальним засобом діалектичного
розгортання наукових категорій, покликан их максимально адекватно
відображати означувані ними знання.
Таким чином, науковці активно використовують префікс «мета -»,
утворюючи нові категорії та терміни, не сприяють сутнісно -
діалектичному (гегелівському у своїй сут і) поповненню
термінологічного інструментарію сучасної науки і її історичної
складової. Для останнього твердження є доволі серйозна підстава,
оскільки у 1973 р. була опублікована праця Г. Вайта, ідеї якої стали
революційними у сфері розвитку історичного знання, але і сама назва
(«Метаісторія») дала поштовх до подальших лінгвістичних
експериментів щодо пошуку термінів, найбільш адекватних новим
теоретико-методологічним та методичним завданням. Затримуючись
на респектабельній та елегантній концепції американського
дослідника, зазначимо, що її провідною тезою є ідея впливу на
формування основних європейських філософсько -історичних доктрин
ХІХ ст. не стільки чинників внутрішнього розвитку філософського та
історичного знання, скільки процедури літературного оформлення
5 Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.: Intrada, 2001. – 384 c. Косиков
Г.К. От структурализма к постструктурализму (проблемы методологии). – М.:
Рудомино, 1998. – 468 с.
Геннадій Виноградов112
таких загальнокультурних явищ, як просвітництво, романтизм, реалізм
та посередників - смислоутворюючих семіологічних конструктів
(метонімія, метафора, іронія, синекдоха тощо, поширені переважно в
сфері художньої літератури) . 6.
Наслідком зусиль Г. Вайта та інших філософів й методологів
історії стало доволі швидке оформлення такого спірного, проте
впливового та розгалуженого напрямку, як «нова історична наука»
(інші назви: «нова інтелектуальна історія», «нова історіографія»,
«лінгвістичний переворот» в історії історіографії, «наративістська»
(«наратологічна») філософія , теорія історії тощо). Серед найбільш
цікавих доктрин можемо виокремити запропоновані Р. Козеллеком, К.
Скіннером, М. Пококом, А. Денто, У. Дреєм, У. Геллі та ін . Проте
справжніми «класиками» нового жанру, крім Г. Вайта, стали Ф.
Анкерсміт, Д. Ла Капра, Х. Келлнер, Д. Карр. Оскільки критична
оцінка поглядів згаданих авторів та тренду, в цілому, неодноразово
ставала предметом уваги 7, Відсилаємо зацікавлених до відповідних
6 Берк П. Історія подій і відродження наративу // Нові перспективи історіописання. –
К.: Ніка-Центр, 2004. – С. 344 – 363; Иггерс Г.Г. История между наукой и
литературой: размышления о поводу историографического подхода Хейдена Уайта //
Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 2001. – Вып. 2001 года: Русская культура
как исследовательская проблема. – С. 140 – 153; Колесник І.І. Культурно-
інтелектуальна історія як дзеркало «нової наукової революції» // Ейдос: Альманах
теорії та історії історичної науки. – 2005. – Вип.. 1. – С. 36 – 45. Колесник І.І. Стиль
історіографічного мислення як когнітивна свідомість // Ейдос: Альманах теорії та
історії історичної науки. – 2006. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 41 – 67.(53-60); Кукарцева М.А.
Ф. Анкресмит и «новая» философия истории // Анкерсмит Ф.Р. Ист ория и
тропология: Взлет и падение метафоры. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – С. 15 – 64;
Кукарцева М.А. Лингвистический поворот в историописании: эволюция, сущность и
основные причины // Вопросы философии. – 2006. – № 4. – С. 50 – 60; Трубина Е.Г.
«Метаистория» и историки // Уайт Х. Метаистория: Историческое воображение в
Европе ХІХ века. – Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2002. – С. 505 – 518;
Репина Л.П. Текст и контекст в интеллектуальной истории // Сотворение истории:
Человек – память – текст: Цикл лекций. – Казань: [Б.и.], 2001. – С. 313 – 319.
7 Див., зокрема: Визгин В.П. Постструктуралистская методология истории:
достижения и пределы // Одиссей: Человек в истории. – М.: Coda, 1996. – Вып. 1996
года: Ремесло историка на исходе ХХ века. – С. 39 – 59; Виноградов Г.М. Проблема
збалансованості методологічних принципів структуралізму та постструктуралізму у
сучасній наратології // Вісник Дніпропетровського університету. – 2000. – Вип. 8:
Історія та археологія. – С. 39 – 44; Зверева Г.И. Реальность и исторический нарратив:
проблемы саморефлексии новой интеллектуальной истории // Одиссей: Человек в
истории. – М.: Coda, 1996. – Вып. 1996 года: Ремесло историка на исходе ХХ века. –
С. 11 – 24; Кукарцева М.А. Лингвистический поворот в историописании: эвол юция,
сущность и основные причины // Вопросы философии. – 2006. – № 4. – С. 50 – 60;
Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем. – М.: Едиториал УРСС,
2004. – 256 с.; Репина Л.П. Вызов постмодернизма и перспективы новой культурной
и интеллектуальной истории // Одиссей: Человек в истории. – М.: Coda, 1996. – Вып.
1996 года: Ремесло историка на исходе ХХ века. – С. 25 – 38; Репина Л.П. Текст и
Давньоруська державнiсть як метанаратив 113
критичних та аналітичних робіт, а зі свого боку відзначимо, що і до
сьогодні залишається відкритою проблема активного застосування
зазначених теоретико-методологічних принципів, що переконливо
довели свою дослідницьку ефективність на історичних прикладах
переважно ХІХ – ХХ ст., щодо медієвістики в цілому та її окремих
етнокультурних складових: славістики, германістики, візантології
тощо.
Провідною тезою, яка гармонійно поєднує славістично -
медієвістичну та наратологічну проблематику, є те, що практично вся
інформація з історії православних країн, зосереджена в історичних
пам’ятках на церковнослов’янській мові, є доробком надзвичайно
складної праці середньовічних православних інтелектуалів. З огляду на
те, що автор цих рядків неодноразово звертався до проблем
Давньоруської держави як метанартиву та давньоруського наративного
дискурсу, відсилаємо зацікавленого читача до попередніх праць 8,
контекст в интеллектуальной истории // Сотворение истории: Человек – память –
текст: Цикл лекций. – Казань: [Б.и.], 2001. – С. 313 – 319; Спигел Г.М. К теории
среднего плана: историописание в век постмодернизма // Одиссей: Человек в
истории. – М.: Наука, 1995. – Вып. 1995 года. – С. 211 – 219; Стрелков В.И. К
онтологии исторического текста: некоторые аспекты фило софии истории Ф.Р.
Анкерсмита // Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 2000. – Вып. 2000 года:
История в сослагательном наклонении. – С. 139 – 151; Шартье Р. История сегодня:
сомнения, вызовы, предложения // Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 1995. –
Вып. 1995 года. – С. 192 – 205; Шартье Р. История и литература // Одиссей: Человек
в истории. – М.: Наука, 2001. – Вып. 2001 года: Русская культура как
исследовательская проблема. – С. 162 – 175; etc.; до речі, сучасна україністика досить
активно адаптує провідні положення «нової інтелектуальної історіографії» до потреб
національної гуманітаристики: Андрєєв В. Естетика творчості історика // Ейдос:
Альманах теорії та історії історичної науки. – 2006. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 319 – 329;
Колесник І.І. Культурно-інтелектуальна історія як дзеркало «нової наукової
революції» // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. – 2005. – Вип.. 1. –
С. 36 – 45; Колесник І.І. Стиль історіографічного мислення як когнітивна свідомість //
Ейдос: Альманах теорії та і сторії історичної науки. – 2006. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 41 –
67.(53-60); Зашкільняк Л. Інтелектуальна історія як дослідницький простір сучасної
української історіографії // Український історик. – 2006. – Т. XLIII: Третій
Міжнародний конгрес українських іст ориків. – C. 43 – 51; Зашкільняк Л.
Постмодерністський виклик і сучасна історична наука // Галичина: Науковий і
культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – 2001. – Вип. 5-6. – С. 90 – 99.
8 Виноградов Г.М. Текстуальні та мовні особливості давньоруського л ітописання в
контексті нарративно-семіолоічної природи Pax Slavia Orthodoxa доби середньовіччя
// Матеріали П’ятого Міжнародного конгресу україністів. Чернівці, 26 -29 червня 2002
р. – Чернівці, 2002. Том: Історія. – С. 86 – 100; Виноградов Г.М. Біблійне підґрунтя
церковнослов’янської мови як символічної моделі всесвіту // Філософія. Культура.
Життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Дн.: Наука і освіта, 2003. – Вип. 23. – С. 159 – 161;
Виноградов Г.М. Давньоруський наративний дискурс: критерії та теоретико -
методологічне підгрунтя // Наукові записки Національного університету «Острозька
академія». – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2004. – Вип. 4:
Геннадій Виноградов114
спробуємо зупинитися на таких принципових положеннях. Дякуючи
ґрунтовним працям Р.Піккіо, І.Данилевського, В.Колесова, Т.Вендіної
та інших славістів на сьогодні можна з впевненістю стверджувати, що
практично за кожною фразою давньоруських літописних (взагалі
наративних текстів), писаних церковнослов’янською, стояло певне
біблійне чи святоотечеське положення 9. Втім, славістична
медієвістика не наважилася на радикальне сприйняття феномену
Давньоруської державності в тому вигляді, як вона (державність)
постає в наративних текстах, тобто є штучним символічним
конструктом. Для такого гіпотетичного припущення, яке, з
врахуванням розробок Ю.М. Лотмана щодо історичної доктрини М.
Карамзіна як літературного твору, Г. Вайта та Ф.Р. Анкерсміта щодо
історичних концепцій ХІХ ст. , не видається таким малоймовірним,
проте має кілька вагомих причин.
По-перше, церковнослов’янська мова свідомо замислювалася як
ідеальна модель Божого Творіння, отже мала за допомогою
слов’янських лексичних компонентів (префіксів, коренів, суфіксів
тощо) максимально точно передавати смисл Священних Текстів на
трьох Святих Мовах: давньоєврейській, давньогрецькій та латині . У
православному слов’янському світі, так званому Pax Slavia Orthodoxa,
перевага традиційно віддавалася першим двом як семантично більш
багатим; до латини ставлення було стриманим, і не тільки через
догматичні розбіжності з католицизмом, а , насамперед, з огляду на
очевидну з теологічної та лінгвістичної точок зору «бідність» латини.
Історичні науки. – С. 84 – 95; Виноградов Г.М. Символічна інтерпретація прецедентів
з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для
юридичного обґрунтування становлення Давньоруської державності // Історія і
особистість історика: Зб. наук. праць, присвячених 60-річному ювілею проф.
Г.К.Швидько. Дн.: НГУ, 2004. – С. 26 – 46; Виноградов Г.М. Особливості
адаптування прецедентів візантійської, болгарської та хозарської історії до потреб
легітимізації Давньоруської держави (семіологічні аспекти проблеми) // ІІ
Міжнародний науковий конгрес українських істориків: Українська історична наука
на сучасному етапі розвитку. – Кам’янець-Подільський; К.; Нью Йорк; Острог:
Українське історичне товариство, 2006. – С. 324 – 330.
9 Вендина Т.И. Средневековый человек в зеркале старославянского языка. – М.:
Индрик, 2002. – 336 с.; Колесов В.В. Древнерусский литературный язык. – Л.: Изд-во
ЛГУ, 1989. – 296 с.(136-188); Колесов В.В. Мир человека в слове Древней Руси. – Л.:
Изд-во ЛГУ, 1986. – 312 с.; Данилевский И.Н. Библия и Повесть временных лет (К
проблеме интерпретации летописных текстов) // Отече ственная история. – 1993. – №
1. – С. 78 – 94; Данилевский И.Н. Замысел и название Повести временных лет //
Отечественная история. – 1995. – № 5. – С. 101 – 110; Данилевский И.Н. Повесть
временных лет: Герменевтические основы источниковедения летописных текстов. –
М.: Аспект-Пресс, 2004. – 370 с.; Данилевский И.Н. Текстология и генетическая
критика в изучении летописных текстов // Герменевтика древнерусской литературы.
– М.: Знак, 2005. – Сб. 12. – С. 368 – 406.
Давньоруська державнiсть як метанаратив 115
Оскільки церковнослов’янська мова не входила до Святих Мов, й
почала формуватися тільки з середини ІХ ст., то вона, за визначенням,
мала бути найдосконалішою, щоб не тільки не запобігати звинувачень
в єретичності, але і мовними засобами точно реаліз овувати відоме
біблійне положення про творення Господом усього сущого через
Слово 10.
По-друге, історія становлення Давньоруської державності як
абсолютної відповідності християнськи м уявленням про ідеальну
країну, а також способів відображення інформації за допомогою
комплексу символічних засобів у текстуальній формі , переконливо
свідчить, що представники давньоруської інтелектуальної еліти
здійснили грандіозний проект . Суть його полягала у свідомом у та
високопрофесійному конструюванні за допомогою символічно
осмислених фактів історії Південно -Східної Європи (в максимально
широкому, зрозуміло, географічному, часовому та концептуальному
контекстах) моделі державності . Ця модель, згідно іудейської
теологічної традиції, авторитетної для християнства й ісламу, була
точною проекцією моделі Ізраїлю як земного варіанту Царства
Небесного. Недивно, що в давньоруських текстах зустрічається така
велика кількість прямих вказівок, метафор, алюзій та конотацій з
старозавітними (в богословському, та давньоєврейськ ому в
лінгвістичному вимірі) положеннями, що переконливо довели у своїх
працях Т.Вендіна, В.Колосов, І.Данилевський та ін. 11 На історичному
рівні таке припущення підтверджується виведенням державності Русі у
10 Виноградов Г.М. Текстуальні та мовні особливості давньоруського літописання в
контексті нарративно-семіолоічної природи Pax Slavia Orthodoxa доби середньовіччя
// Матеріали П’ятого Міжнародного конгресу україністів. Чернівці, 26 -29 червня 2002
р. – Чернівці, 2002. Том: Історія. – С. 86 – 100; Виноградов Г.М. Біблійне підґрунтя
церковнослов’янської мови як символічної моделі всесвіту // Філософія. Культура.
Життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Дн.: Наука і освіта, 2003. – Вип. 23. – С. 159 – 161;
Виноградов Г.М. Давньоруський наративний дискурс: критері ї та теоретико-
методологічне підґрунтя // Наукові записки Національного університету «Острозька
академія». – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2004. – Вип. 4:
Історичні науки. – С. 84 – 95; Виноградов Г.М. Розширення діапазону інтерпре тацій
пам’яток історії та культури Подніпров’я давньоруської доби (на прикладі «Слова о
полку Ігоревім») // Гуманітарний журнал. –2003. – № 1 (17). – С. 43 – 48.
11 Вендина Т.И. Средневековый человек в зеркале старославянского языка. – М.:
Индрик, 2002. – 336 с.; Данилевский И.Н. Библия и Повесть временных лет (К
проблеме интерпретации летописных текстов) // Отечественная история. – 1993. – №
1. – С. 78 – 94; Данилевский И.Н. Замысел и название Повести временных лет //
Отечественная история. – 1995. – № 5. – С. 101 – 110; Данилевский И.Н. Повесть
временных лет: Герменевтические основы источниковедения летописных текстов. –
М.: Аспект-Пресс, 2004. – 370 с.; Данилевский И.Н. Текстология и генетическая
критика в изучении летописных текстов // Герменевтика древ нерусской литературы.
– М.: Знак, 2005. – Сб. 12. – С. 368 – 406.
Геннадій Виноградов116
владно-спадковому та династичному вимірах – у ретроспективному
напрямку – від Хозарського, Булгарського та Аварського каганатів, а з
іншого боку, від держави готів та інших германських етносів у
Північному Причорномор’ї та прабатьківщин давніх угорців Леб едії та
Етелькюзу у Нижньому Подніпров’ї. Щодо цих державних утворень на
теренах південно-Східної Європи та принципів їх символічного
відтворення у прямій та опосередкованій форму у давньоруських
текстах вже існують окремі наукові розробки 12.
По-третє, інтелектуальна еліта Русі довела до найвищого рівня
досконалості символічно-текстуальні способи кодування, трансляції та
використовування мінімуму інформації, необхідного для успішного
функціонування державності з точки зору теологічних та конкретно -
історичних вимог Середньовіччя. Згідно цих вимог, міжнародні та
внутрішньодержавні відносини мали бути підпорядковані концепціям
бездоганної та внутрішньо логічної Небесної Ієрархії. Давньоруська
держава з точки зору активного й творчого використання
церковнослов’янської мови як моделі Божого Творіння, та ідеальних
можливостей бути повноцінним (з богословської та історичної
позицій) спадкоємцем авторитетних державних утворень Східної
Європи Пізньої Античності та Раннього Середньовіччя, повністю
скористалася унікальним шансом, обґрунтувавши через Слово засади
12 Виноградов Г.М. Семіологічно-нарративне підґрунтя процесу генези Давньоруської
державності: теоретико-методологічні аспекти // Наукові записки Національного
університету „Острозька академі я”. Серія „Історичні науки”. – Острог: Національний
університет «Острозька академія», 2006. – Вип. 7: До 40-ліття Українського
історичного товариства. – С. 54 – 82; Виноградов Г.М. Символічна інтерпретація
прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарсько го царства та Хозарського каганату
для юридичного обґрунтування становлення Давньоруської державності // Історія і
особистість історика: Зб. наук. праць, присвячених 60-річному ювілею проф.
Г.К.Швидько. Дн.: НГУ, 2004. – С. 26 – 46; Виноградов Г.М. Особливості
адаптування прецедентів візантійської, болгарської та хозарської історії до потреб
легітимізації Давньоруської держави (семіологічні аспекти проблеми) // ІІ
Міжнародний науковий конгрес українських істориків: Українська історична наука
на сучасному етапі розвитку. – Кам’янець-Подільський; К.; Нью Йорк; Острог:
Українське історичне товариство, 2006. – С. 324 – 330; Виноградов Г.М. Генеза
давньоруської державності: теоретико -методологічні аспекти вивчення // Вісник
Дніпропетровського університету. – 2003. – Вип. 11: Історія та археологія. – С. 3 – 22;
Виноградов Г.М. Принципи локалізації в Подніпров’ї, Причорномор’ї та Приазов’ї
германського «Ойуму» та норманської «Великої Швеції» // Вопросы германской
истории. – Дн.: РВВ ДНУ, 2006. – С. 292 – 301; Виноградов Г.М. Образование
Священной Римской империи германской нации, балканская политика Византии и
внешнеполитическая доктрина князя Святослава // Вопросы германской истории: Сб.
науч. тр. – Дн.: РВВ ДНУ, 2002. – С. 153 – 163; Виноградов Г.М. Юридичне та
теологічне обгрунтування утворення Давньоруської держави з боку Візантії та
Хозарського каганату: Семіологічні аспекти // Держава і право: Юридичні і політичні
науки: Зб. наук. пр.: Спецвипуск. – К.: Інститут держави і права, 2003. – С. 390 – 394.
Давньоруська державнiсть як метанаратив 117
власної державності. З теологічних позицій, що були визначальними,
Давньоруська державність територіально формувалась в межах земель,
які належали до сфери компетенції не тільки старозавітних синів та
онуків Ноєвого сина Яфета (Иафета) Ашкуза (в грецькій вимові –
Аскеза, від якого символічно виводили скіфів, сарматів, слов’янські та
германські народи), Гомера (символічного предка кіммерійців та їх
спадкоємців скіфів), Мешеха (в грецькій вимові – Мосха, від якого
виводили назву міста та народу Москва, а також походило імена
кількох польських князів Мешко), Рифата, який посів провідне місце в
українських етногенетичних легендах XVI – XVII ст., але і
старозавітного володаря Роша з країв Магога (у пророка Ієзелеїля), а
також рідного брата апостола Петра , апостола Андрія, до єпископства
якого належала Велика Скіфія, що вважалася міфологічно -
символічною прабатьківщиною і готів («Ойум»), і норманів («Велика
Швеція») 13.
По-четверте, крім розгалуженої системи прямих та дово лі
прозорих паралелей зі старо - та новозавітними текстами, давньоруські
наративи нерідко віддавали перевагу прихованим смислам,
розраховуючи на особливо компетентного читача, який знався не
тільки на теології, але і на бездоганному знанні Святих Мов та
церковнослов’янської. В останньому випадку провідним методом
виступало активне використання усталених словесних формул
(синтагм, колонів, комунікативних фрагментів тощо), метафор, алюзій
та, на чому слід акцентувати увагу особливо, конотацій. Якщо усталені
словесні формули та метафори вже давно знаходяться у центрі уваги
славістів (істориків, філологів та семіологів) 14, розробка конотацій
тільки починається. Між тим саме конотації містять, на нашу гадку,
колосальну кількість закодованої у символічній формі інформації .
Саме конототивний символічно -семантичний пласт концентрує власне
13 Виноградов Г.М. Нижнє Подніпров’я як міфологічна прабатьківщина давніх
мадярів Лебедія та Етелькюз VIII – IX ст. (джерелознавчі, культуролгічні та
семіологічні аспекти) // Вісник Дніпропетровського університету. – 2002. – Вип. 10:
Історія та археологія. – С. 7 – 13; Виноградов Г.М. Образование Священной Римской
империи германской нации, балканская политика Византии и внешнеполитическая
доктрина князя Святослава // Вопросы германской истории: Сб. науч. тр. – Дн.: РВВ
ДНУ, 2002. – С. 153 – 163; Виноградов Г.М. Принципи локалізації в Подніпров’ї,
Причорномор’ї та Приазов’ї германського «Ойуму» та норманської «Великої
Швеції» // Вопросы германской истории. – Дн.: РВВ ДНУ, 2006. – С. 292 – 301.
14 Вжозек В. Историография как игра метафор: судьбы «новой исторической науки»
// Одиссей. – М.: Наука, 1991. – Вып. 1991. – С. 60 – 74; Лакофф Дж., Джонсон М .
Метафоры, которыми мы живем. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – С.37-40.
Геннадій Виноградов118
той набір «мета-», про який йшлося вище 15. Унікальна давньоруська
спадщина майстерно використовувала у чіткій відповідності з
церковнослов’янською традицією двокореневі князівські імена, що
функціонували в наративах частіше, ніж їх хрестильні імена.
Етимологія та семантика світського імені князя як Помазаника Божого
та земним представником-аналогом Сина Божого було моделлю
життєвої поведінки, закодованою програмою державної діяльності.
Проте, земне ім’я у конототивній формі нерідко натякало на певні
етнічні чи культурні компоненти як безпосередніх предків князів, так і
попередників Давньоруської державності . Наприклад, друга частина
імені «Володимир», представлене в давньоруських наративах
виключно як «-мер», а не як «-мир» чи «-мір» відверто натякає на
германське «mehr», тобто «сильніше», «більш потужно» тощо, а
світське ім’я великомученика Гліба (в хрещенні Давида) є похідним
також від германського «Gottlieb», тобто – «Бог любить» (явна калька з
грецького Теофіл), скорочення ж на слов’янському грунті відбулося
згідно давньоєврейської та давньогрецької традицій скорочень
сакраментальних понять за допомогою масаретських огласовок (у
першому випадку), та під тітлом у грецькій та церковнослов’янській
мовах. Показовою є також унікальна давньоруська практика
підкреслення особливого символічного статусу імен князів та назв міст
за допомогою суфіксу чи закінчення «-ель» (в наративах Давньої Русі
до двокореневих імен та назв з другим коренем « -слав» обов’язково
додавався суфікс/закінчення «-ель». Невиправдане спрощення
відбулося пізніше, переважно в списках XVI – XVII ст.), яке є
конотацією до давньоєврейського ,לא котре мало чи не найширше
семантичне поле й було одним з опосередкованих назв Бога (в іудаїзмі,
як відомо, немає слова "Бог", оскільки графічно та вербально
неможливо передати Його Сутність чи хоча б її частку), і означало
Сутність, Правду, Істину та інші базові поняття людської культури.
Впадає у вічі концептуальне використання в давньоруській
державотворчій практиці дублікатів назв міст, що, свого часу відіграли
важливу роль в історії держав – попередниць Русі, та постійно
підкреслювали важливий елемент спадковості та імітуван ня
символічного взірця (нагадаємо, що імітування було базовим
принципом середньовічної християнської цивілізації). Так , Переяслав,
назва якого дублювала назву столиці Першого Болгарського царства
Преслава після християнізації країни у 864 р. (назви поперед ніх
столиць Пліски та Доростола відобразилися в назвах Пскова та
15 Косиков Г. Идеология. Коннотация. Текст. (по поводу книги Р.Барта S/Z) // Барт Р.
S/Z. – М.: РИК «Культура», Ad Marginem, 1994. – C. 277 – 302; Телия В.Н.
Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М. Наука, 1986. – 143 с.
Давньоруська державнiсть як метанаратив 119
Ростова), був місцем першого руського єпископства, яке
підпорядковувалося, до речі, болгарськ ому Охридському
архієпископству. З Переяслава у середині ХІІІ ст. єпископат було
перенесено до ординського Сараю, і саме у Переяславі, а не у Києві,
що здавалося більш престижним, Б.Хмельницький здійснював чи не
найважливіші зовнішньополітичні акції 16.
Автор цілком усвідомлює ту очевидну обставину, що у даній
розвідці окреслено тільки підходи та охарак теризовано принципові
теоретико-методологічні позиції щодо обраної теми. Зрозуміло, не у
повному обсязі представлені її теоретичні, методологічні,
історіографічні та інші важливі компоненти, про окремі сегменти
сказано побіжно, невиправдано поверхово. Про те, якщо запропонована
для обговорення тема зацікавить шановного читача та він відгукнеться
зауваженнями, уточненнями, обґрунтованими критичними
зауваженнями, це буде честю для автора й стимулом для продовження
наукових пошуків.
16 Виноградов Г.М. Семіологічно-нарративне підґрунтя процесу генези Давньоруської
державності: теоретико-методологічні аспекти / / Наукові записки Національного
університету „Острозька академія”. Серія „Історичні науки”. – Острог: Національний
університет «Острозька академія», 2006. – Вип. 7: До 40-ліття Українського
історичного товариства. – С. 54 – 82; Виноградов Г.М. Юридичне та теологічне
обґрунтування утворення Давньоруської держави з боку Візантії та Хозарського
каганату: Семіологічні аспекти // Держава і право: Юридичні і політичні науки: Зб.
наук. пр.: Спецвипуск. – К.: Інститут держави і права, 2003. – С. 390 – 394;
Виноградов Г.М. Генеза давньоруської державності: теоретико -методологічні аспекти
вивчення // Вісник Дніпропетровського університету. – 2003. – Вип. 11: Історія та
археологія. – С. 3 – 22; Виноградов Г.М. Символічна інтерпретація прецедентів з
історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для
юридичного обґрунтування становлення Давньоруської державності // Історія і
особистість історика: Зб. наук. праць, присвячених 60-річному ювілею проф.
Г.К.Швидько. Дн.: НГУ, 2004. – С. 26 – 46; Виноградов Г.М. Особливості
адаптування прецедентів візантійської, болгарської та хозарської історії до потреб
легітимізації Давньоруської держави (семіологічні аспекти проблеми) // ІІ
Міжнародний науковий конгрес українських істориків: Українська історична наука
на сучасному етапі розвитку. – Кам’янець-Подільський; К.; Нью Йорк; Острог:
Українське історичне товариство, 2006. – С. 324 – 330.
10
|