М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.

У статті здійснено спробу історіографічного аналізу праці професора Харківського університету М. О. Лавровського «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853), що передбачає оцінку внеску науковця в дослідження русько-візантійських угод Х ст....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Домановська, М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2013
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Розвідки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57272
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст. / М. Домановська // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 2. — С. 101-111. — Бібліогр.: 76 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-57272
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-572722014-03-06T03:01:49Z М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст. Домановська, М. Розвідки У статті здійснено спробу історіографічного аналізу праці професора Харківського університету М. О. Лавровського «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853), що передбачає оцінку внеску науковця в дослідження русько-візантійських угод Х ст. В статье осуществлена попытка историографического анализа работы профессора Харьковского университета Н. А. Лавровского «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853), что предполагает оценку вклада ученого в исследование русско-византийских соглашений Х в. In the article is made an attempt of historiographical analysis of work by professor of Kharkiv University M. O. Lavrovsky «About Byzantine elemente in the language of Treaties Russians with Greeks» (1853), which provides for assessment of the contribution of the scientist into researching of the Rus-Byzantine Treaties of the tenth century. 2013 Article М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст. / М. Домановська // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 2. — С. 101-111. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57272 930(477,54):929Лавровський]:327(100) «09» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Домановська, М. М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст. Сiверянський лiтопис
description	У статті здійснено спробу історіографічного аналізу праці професора Харківського університету М. О. Лавровського «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853), що передбачає оцінку внеску науковця в дослідження русько-візантійських угод Х ст.
format	Article
author	Домановська, М.
author_facet	Домановська, М.
author_sort	Домановська, М.
title	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.
title_short	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.
title_full	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.
title_fullStr	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.
title_full_unstemmed	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.
title_sort	м.о. лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди х ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Розвідки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57272
citation_txt	М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст. / М. Домановська // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 2. — С. 101-111. — Бібліогр.: 76 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT domanovsʹkam molavrovsʹkij18251859prorusʹkovízantíjsʹkíugodihst
first_indexed	2025-07-05T08:30:04Z
last_indexed	2025-07-05T08:30:04Z
_version_	1836794988841664512
fulltext	Сіверянський літопис 101 УДК 930(477,54):929Лавровський]:327(100) «09» Марина Домановська . М. О. ЛАВРОВСЬКИЙ (1825–1899) ПРО РУСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКІ УГОДИ Х ст. У статті здійснено спробу історіографічного аналізу праці професора Харківського університету М. О. Лавровського «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853), що передбачає оцінку внеску науковця в дослідження русько-ві- зантійських угод Х ст. Візантиністика як комплексна наукова дисципліна почала своє становлення з середини ХІХ ст. На вітчизняних теренах сталий інтерес до візантинознавчої пробле- матики був зумовлений державною політикою Російської імперії, в якій чільне місце посідали ідеї православ’я та самодержавства, що своїм корінням сягали Візантійської імперії, а також пошуками витоків слов’янської культурної спадщини, котра зазнала неабиякого візантійського впливу. Цілком закономірно у зв’язку з цим, що на історію Візантії місцеві дослідники дивилися, перш за все, через призму історії Київської Русі, становлення інститутів давньоруської державності, її зовнішньополітичних відносин, набуття цивілізаційної ідентичності внаслідок прийняття ортодоксального християнства візантійського зразка тощо. Як писав з цього приводу один з патріархів російського візантинознавства Ф. І. Успенський: «Оглядываясь на прошедшую жизнь русского народа, мы видим, что наши предки издавна стремились в Византию, то вступая с ней в мирные сношения, то предпринимая на нее опустошительные набеги. Но вот сама Византия одержала над ними величайшую победу, дав им христианскую религию. … Даровав св. веру нашим предкам, Византия сообщила им вместе с этим массу других культурных приобретений: письменность, священный язык, богослу- жение, государственное устройство»1. Не були винятком і харківські дослідники, які, подібно до своїх колег з інших академічних та університетських центрів Російської імперії, провадили історичні, філологічні, юридичні, мистецтвознавчі візантійські студії, майже завжди маючи головним завданням звернення до історії Візантії в контексті досліджень давньо- руської державності та культури2. Одним з перших візантиністів Харківського університету є Микола Олексійович Лавровський (1825–1899), випускник Санкт-Петербурзького головного педагогіч- ного інституту, професор за кафедрами педагогіки та російської словесності Харків- ського університету (з 1855 р.), відомий не лише своїми науковими працями, а й тим, що займав почесні та відповідальні посади декана історико-філологічного факультету Харківського університету (1862–1875), директора Ніжинського історико-філоло- гічного інституту (1875–1882), ректора Варшавського університету (1883–1890), попечителя Ризького навчального округу (1890–1899)3. Студії з руської словесності М. А. Лавровський розпочав ще в студентські роки під впливом І. І. Срезнєвського4. Магістерська дисертація Миколи Олексійовича «О византийском элементе в языке договоров русских с греками»5, успішно захищена в Санкт-Петербурзькому універ- ситеті у 1853 р., стала однією з його найвідоміших робіт, яка досі не втратила своєї цінності. Про це свідчать численні посилання на неї в сучасних спеціальних працях, © Домановська Марина Євгенівна – аспірант кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 102 Сіверянський літопис присвячених різним аспектам вивчення русько-візантійських договорів. На початку ХХ ст., вже після смерті М. О. Лавровського і через 50 років після першого видання, ця робота була перевидана в «Русском филологическом вестнике» у Варшаві6. Водночас на сьогодні відсутні спеціальні дослідження, в яких було б здійсне- но спробу комплексно оцінити значення названої розвідки М. О. Лавровського в контексті розвитку вітчизняної візантиністики. Більше того, ані в узагальнюючих працях з історії вітчизняної історичної науки, ані у спеціалізованих нарисах з іс- торії візантинознавства його дослідження не згадуються7. Натомість відомо, що ще в середині 1920-х рр. у рамках роботи Русько-візантійської історико-словникової комісії Російської академії наук на засіданнях її складової частини – Комісії з ви- вчення русько-візантійських договорів (пізніше вона також називалася Підкомісією з вивчення економічних і торговельних зв’язків Давньої Русі зі Сходом і Візантією) під керівництвом В. Н. Бенешевича було виголошено дві доповіді О. Ф. Вишнякової: «О работе Н. Лавровского «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» і «О работах Н. Лавровского по комментированию текста договоров». На жаль, у рукописних протоколах засідань підкомісії зберігся лише вкрай стислий переказ цих виступів8. Така неувага до внеску Лавровського пояснюється, як на нас, двома моментами: для істориків він був «чужим», бо у своїх дослідженнях торкався переважно філо- логічних питань, а для візантиністів – через переважну увагу до Давньої Русі, а не суто до Візантійської імперії. У будь-якому разі ігнорування його внеску до розвит- ку вітчизняної візантиністики є, щонайменше, невиправданим з кількох точок зору. По-перше, візантиністика є комплексною науковою дисципліною, в якій неможлива історія без філології, мистецтвознавства, палеографії, археології тощо. По-друге, як уже зазначалося, у вітчизняному контексті звернення до історії Візантії було майже обов’язково пов’язане з історією Давньої Русі, й тому, досліджуючи становлення ві- зантиністики, ми неминуче маємо звертатися до вивчення творчої спадщини науков- ців-русистів і, ширше, – славістів. Нехтування цими двома загальними принципами, що ми бачимо у працях низки попередніх дослідників, значно збіднює і, зрештою, спотворює історію становлення візантиністичних студій, зокрема, й у Харківському університеті. Русько-візантійські угоди вже понад двісті років залишаються предметом уваги істориків, філологів, правознавців9. Договори русів з греками є найдавнішим пись- мовим джерелом давньоруської державності та права, першою пам’яткою руської літературної мови. Про можливість існування русько-візантійських угод у ІХ ст. неодноразово згадувалося у вітчизняній та закордонній історіографії10, але завдяки Повісті минулих літ до нашого часу збереглися лише тексти угод 907, 911, 944 та 971 рр.11, які й стали предметом згаданого спеціального дослідження М. О. Лавров- ського. В своїй магістерській дисертації майбутній відомий вчений зосередив увагу на проблемі візантійських впливів на формування російської культурної традиції, провів глибокий літературно-лінгвістичний аналіз текстів договорів Х століття, що дозволило йому виявити значний ступінь візантійського впливу на мову, структуру, форму договорів, укладених руською стороною з Візантією12. Дослідження М. О. Лавровського «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853) складається зі вступу і чотирьох розділів. Перший з них присвячений «зовнішній формі договорів», під якою автор розуміє особливості форм запису русько-візантійських домовленостей і доводить їх походження з візантійської дипломатичної практики13. У наступних розділах йдеться про візантійський вплив на побудову так званих «періодів» – особливостей конструкцій речень, чистоти грецької мови, наявності в тексті угод суміші грецької та латини тощо; про синтаксис текстів договорів та про походження окремих слів та словосполучень з грецької мови14. Істориків та історіографів перш за все цікавлять вступ та перший розділ праці М. О. Лавровського, що зумовило переважну увагу саме до цих частин дослідження у поодиноких публікаціях сучасних українських істориків15. У цій суто «історичній» частині науковець пропонує актуальні й на сьогодні методи роботи з джерелами, Сіверянський літопис 103 провадить зовнішню критику договорів як історичного джерела. Однак при цьому найбільш ґрунтовною, виваженою, професійно і вдало виконаною є філологічна складова роботи. Надзвичайна працелюбність, блискуча мовна підготовка, глибоке знайомство з візантійською літературою дозволили М. О. Лавровському вже в сере- дині ХІХ ст. дійти висновків, які не було спростовано навіть через півтора століття. Спробуємо звернути увагу на окремі сюжети з праці М. О. Лавровського, які неодноразово ставали об’єктом уваги дослідників і до сьогодні не втратили своєї на- укової актуальності. Про важливість історико-правових та філологічних досліджень договорів Русі з Візантією Х ст. автор говорить уже на початку вступної частини роботи. М. О. Лавровський наголошує, що ці міжнародно-правові документи, навіть у переказі літописця, не містять вільних припущень, тобто є достовірними джерелами свого часу, говорить про відображення в договорах особливостей суспільного жит- тя, державного ладу, а в мові угод – духовності Давньої Русі16. Далі автор викладає своє бачення методики дослідження пам’яток, що є перекладами з іноземної мови. На тому, що тексти угод є перекладами з грецької, М. О. Лавровський наголошує неодноразово, і саме це твердження є основою, на якій базовано усе дослідження17. Ця ключова теза М. О. Лавровського не була суто його припущенням. З сучасних йому дослідників автор посилається на праці Й. Еверса та М. Погодіна18, які також наголошували на грецькому походженні договорів. Однак при цьому згадані науковці лише констатували цей факт і не вдавалися до складних порівнянь текстів угод з візантійськими дипломатичними актами. Натомість Лавровський пропонує спробу так званого «зворотного перекладу» текстів договорів на мову оригіналу. Оскільки грецький варіант Х століття не збе- рігся, дослідник вдається до вивчення інших візантійських пам’яток цієї доби, щоб у такий спосіб дістати інформацію про усталені топоси ромейської дипломатичної практики і в такий спосіб відшукати аналоги з мовою договорів. З візантійських джерел автор обирає грамоти візантійських імператорів до іноземних правителів, вмі- щені в творі Константина Багрянородного «Про церемонії візантійського двору»19, листи перського шаха Хосрова до візантійського імператора та його полководців (VI ст.) у переказі Феофілакта Симокатти (ймовірно, М. О. Лавровський скорис- тався виданням 1834 р. або 1729 р.)20, послання Юстиніана Великого до П’ятого Вселенського собору з твору Георгія Кедріна21, «Хронографію» Іоанна Малали22, «Історію» Лева Диякона23 та ін. У першому розділі, присвяченому з’ясуванню особливостей зовнішньої форми русько-візантійських угод Х століття, автор звертається до популярного вже понад два століття питання про договір 907 р.24 Подібно до багатьох дореволюційних та сучасних дослідників М. О. Лавровський звертає увагу на той факт, що текст угоди 907 р., укладеної князем Олегом під стінами Константинополя, не увійшов до до- говору 911 р., але майже буквально повторюється в договорі 944 р., а також робить припущення, що угода 907 р. була реальною та самостійною25. Саме цей уривок з праці автора найкращим чином «помічений» в історіографії, на що вказують у своїх працях сучасні харківські науковці С. І. Лиман та С. Б. Сорочан26. Детальний історіографічний аналіз питання про договір 907 р. з посиланням на думку М. О. Лавровського про самостійність і достовірність угоди 907 р. надають З. В. Удальцова та А. М. Сахаров, зазначаючи, що більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників другої половини ХХ ст. називають угоду 907 р. попередньою, торговою, а «формальний договір» вже з’явився у 911 р.27. С. І. Лиман та С. Б. Сорочан слушно зазначають, що М. О. Лавровський наводить переконливі докази щодо грецького походження формуляра («зовнішньої форми») договорів на основі наведених ним прикладів з творів Георгія Кедрина, Іоанна Мала- ли, Феофілакта Симокатти, а також грамот візантійських імператорів до іноземних правителів, вміщених у творі Константина Багрянородного «Про церемонії візан- тійського двору»28. Думку М. О. Лавровського про походження зовнішньої форми русько-візантійських угод від візантійського дипломатичного протоколу поділяють відомі дослідники ХХ – поч. ХХІ ст. Тексти, що увійшли до складу «Повісті временних 104 Сіверянський літопис літ», є перекладами, зробленими з автентичних (тобто тих, що мали силу оригіналу) копій актів зі спеціальних копійних книг29. У «філологічній» частині роботи М. О. Лавровський перекладає окремі уривки русько-візантійських договорів Х ст. як з давньоруської на давньогрецьку мову, так і на сучасну йому російську мову. Саме ці переклади привертають значну увагу до- слідників як філологів, так і істориків, оскільки, як загальновідомо, переклад зазвичай є не просто калькою тексту оригіналу, але й водночас виступає також поясненням, первинною інтерпретацією початкового тексту. По суті, здійснюючи зворотний пе- реклад уривків текстів договорів грецькою мовою, науковець намагався відновити втрачений оригінал текстів договорів, що поза сумнівом, сприяло розтлумаченню темних малозрозумілих місць у текстах угод30. Ця частина дослідження М. О. Лавровського до сьогодні не втратила наукового значення, і на її головні положення, поряд з покликами та новітніми працями з цього питання, продовжують посилатися, доводячи, «що тексти дипломатичного протоко- лу, актових клаузул (дипломатичних стандартних висловів), юридичних формул... є або перекладами класичних візантійських канцелярських стереотипів, відомих за збереженими грецькими оригінальними актами, або парафразою пам’ятників візантійського права»31. Водночас справедливій критиці було піддано сам підхід М. О. Лавровського, який орієнтувався на класичну давньогрецьку мову, тоді як тексту угод мала б відповідати так звана середньогрецька мова (грецька мова візантійської доби), причому саме мова актових пам’яток32. Можна виділити кілька ключових спостережень М. О. Лавровського, які тією або іншою мірою були взяті на озброєння сучасною наукою. При цьому не менш важливими виявилися і ті його переклади, які було піддано аргументованій критиці й зрештою відкинуто, оскільки саме перегляд перекладів Лавровського сприяв гене- руванню нових ідей і спостережень, змушував його наступників шукати нові, точніші формулювання. Розглянемо кілька найважливіших з них детальніше. Увагу науковця привернуло вже початкове формулювання зі вступної частини договорів 911, 944 і 971 рр., яке є однаковим для всіх трьох угод: «Равно другаго свещания, бывшаго при ...»33. М. О. Лавровський вважає, що в цих перших п’яти словах, однакових для усіх трьох угод, йдеться про копію-список договору. «Равно» він перекладає як «τὸ ̉ίσον», що означало у юридичній практиці візантійців копію або список з певної грамоти, який повною мірою відповідав оригіналу34. Відповідно дослідник відкидає переклад слова «свещание» як «усне обговорення», «нарада» (сучасною російською «совещание») і вважає, що під цим терміном ховається грецьке «συμβόλαιον» – «письмовий договір», себто писаний текст, документ35. Таким само є також пояснення учителя М. О. Лавровського І. І. Срезневського36. Отже, на його думку, увесь уривок має бути перекладений грецькою так: «τὸ ̉ίσον του̃ ‛ετέρου συμβολαίου, γινομένου πρός τους...». Російською ж цей фрагмент має перекладатися: «Список с другого (экземпляра) договора, находящегося у...»37, як це робить О. О. Зимін у відомому виданні 1952 р., повністю поділяючи, таким чином, точку зору М. О. Лавровського. У світлі вищезазначеного навряд чи можна погодитися з перекладом Л. Мах- новця: «Згідно з другою угодою, що відбулась при...»38, який він пояснює тим, що під «цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів – здавна узви- чаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура»39. Ближчими за текстом до смислу оригіналу можна вважати переклади з видання ПВЛ Д. С. Лихачова: «Список с договора, заключенного при...»40, чи навіть більш туманний переклад з видання О. В. Творогова: «Согласно другому уряжению, бывшему при…»41. Щоправда, під «уряжением», згідно з поясненням у коментарях, О. В. Творогов розуміє, услід за А. Н. Cахаровим, якісь попередні переговори про мир42. Д. С. Лихачов узагалі зазна- чає, що «другый» має перекладатися як «дружній» (грецьк. «‛εταιρος», «‛εταιρει̃οος», Сіверянський літопис 105 «φίλος»), і, відповідно, договори позначалися як «дружні наради» («дружественные совещания») – «‛εται̃ρον (‛εταιρει̃ον, ‛εταιρικόν) συμβόλαιον». Слов’янський же пере- кладач припустився помилки, вживши переклад «другаго» (у значенні «іншого»), що призвело до неправильного розуміння цього фрагменту літописцем і, зрештою, саме через це, як припускав О. О. Шахматов43, літописець припустив існування ще одного, більш раннього договору, який він змушений був вичленувати з відомих йому текстів і помістити під 907 р.44 У новітніх дослідженнях русько-візантійських угод Х ст., з точки зору дипломати- ки, Я. Малінгуді докладно розглядає питання перекладу цієї преамбули. Дослідниця наводить п’ять можливих варіантів інтерпретації цих перших п’яти слів, називаючи в першу чергу саме версію, запропоновану М. О. Лавровським45. Далі візантиністка стверджує, що жодне з п’яти пропонованих формулювань не є на сьогодні загально- визнаним, оскільки кожного разу доводиться припускати можливість неправильних читань, неточностей перекладів з грецької на давньослов’янську або ж взагалі вигаду- вати інші гіпотези, які б пояснювали ці різноманітні «невідповідності»46. Однак при цьому вона повною мірою розділяє ті положення, що стали вихідними у дослідженні М. О. Лавровського, стверджуючи, що наведені п’ять слів являють собою «по-перше, формулу, яка була у використанні незмінною впродовж десятиліть, і, по-друге, що вони були правильно перекладені слов’янською, точно передаючи грецький оригі- нал»47. Для візантиніста ХІХ ст. йшлося про «буквальний переклад з візант[ійського] оригіналу»48. Подібним чином також і російський історик М. В. Бібіков визнає точність пе- рекладу і правильність спостережень та інтерпретацій М. О. Лавровського щодо вислову «равно другаго свещания», який є калькою з грецького « ̉ίσον συμβολαίου (συμβολη̃ς)»49. Таким чином, переклад-інтерпретація М. О. Лавровського не втратив свого наукового значення на сьогодні й продовжує привертати увагу сучасних, у тому числі й іноземних, візантиністів. Ще одним прикладом того, що актуальність спостережень М. О. Лавровського не втрачена донині, може вважатися запропонований ним переклад-інтерпретація дієслова «уведел» з другої статті русько-візантійського договору 944 р. У ній ідеться про запровадження нової форми посвідчення осіб руських купців, що прибували до Константинополя, а саме про надсилання візантійській стороні князівської гра- моти: «Ныне же уведел есть князь вашь посылати грамоты ко цесарьству нашему». Услід за В. Н. Татищевим50 М. О. Лавровський перекладає «уведел» як «затвердив» (рос. «утвердил») у значенні «вирішив» (рос. «решил») і обґрунтовує цей варіант як похідний від грецьких дієслів «γιγνώσκειν», «διαγιγνώσκειν», «ει̉δέναι» у значенні «постановити», «вирішити», «decernere», «statuere»51. Приблизно так само, але ще більшою мірою наголошуючи наказовий спосіб дієс- лова «уведел» – «повелів» (рос. «повелел»), перекладали це дієслово Д. С. Лихачев, О. О. Зимін, А. Н. Сахаров52. Зауважимо, що неприйнятним видається пропонований Л. Махновцем переклад «домовився»53, так само, як і переклад О. В. Творогова «стал» (у значенні «почав»)54. Зрештою, в новітньому дослідженні Л. Мюллер повернувся до перекладу-інтерпретації М. О. Лавровського, пропонуючи переклад «festsetzen», «bestimmen» – «встановити», «призначити»55. Плідним виявився для науки і пропонований М. О. Лавровським переклад сло- восполучення з договору 911 р. «иже суть под рукою его»56, важливий з точки зору визначення співвідношення влади великого князя руського та інших князів на початку Х ст. Дослідник вважав, що це словосполучення є перекладом з грецького «οι̉́ ‛υπὸ χει̃ρα», де «χείρ» означає владу, підпорядков аність. Увагу автора привернула частота (чотири рази на 13 рядках літопису) і незмінність словосполучення «під рукою», що, на його думку, свідчить «про його офіційне значення, яке немовби вказує на ступінь влади Олега щодо підданих»57. Пізніші перекладачі найчастіше обмежувалися дослівним перекладом «під ру- кою» (саме так чотири рази поспіль у тексті роблять Д. С. Лихачев, Л. Махновець, В. О. Творогов58. Цікавим на цьому фоні є смисловий, а не буквалістський переклад 106 Сіверянський літопис О. О. Зиміна, який вживає такі варіанти: «подвластными ему», «подвластных им», «подручных нам» і, нарешті, «под рукою»59. Як бачимо, останній перекладач справед- ливо потрактував «руку», під якою перебували «підручні» князі і бояри, як символ влади, який набував щодо них «додатково значення васальної залежності»60. Як бачи- мо, в цьому аспекті спостереження М. О. Лавровського також аніскільки не застаріли. Так само не менш важливими для з’ясування природи влади великого князя над підвладними йому князями і боярами стали висновки М. О. Лавровського щодо грецького відповідника терміну «світлий», що він так само чотири рази повторю- ється у кільканадцяти рядках вступної частини договору 911 р.: «светлых боляр», «наша светлость», «наших [князь] светлых», «светлаго князя нашего»61. Як вважав дослідник, у договорі 911 р. поняття «світлі князі» і «світлі бояри» тотожні, оскільки термін «світлий» є перекладом розповсюдженого у візантійському табелі про ранги титулу «λαμπρότατος», «ι̉λλούστρις» («illustris»), який застосувався ромеями до іно- земних володарів62. Цю думку підтримав і розвинув І. І. Срезнєвський, який вважав, що згадані у договорі бояри були такими («т.е. вельможами, магнатами, грандами – не более») виключно стосовно великого князя, що ж до своїх підданих вони вважалися князями63. Пізніше точку зору М. О. Лавровського підтримав Б. А. Рибаков, вважаючи термін «світлий» у договорі 911 р. похідним від формул візантійської титулатури64. Спираючись на ці думки, висловлені, перш за все М. О. Лавровським, М. В. Сверд- лов дійшов висновку, що «племінні князі і родичі Олега перебували у підлеглому, васальному становищі щодо нього»65. Нарешті, ще одним цікавим і перспективним видається спостереження М. О. Лав- ровського щодо перекладу слова «купля» («коупля»)66. Зазвичай в усіх перекладах договорів (О. О. Зиміна, Д. С. Лихачева, Л. Є. Махновця, О. В. Творогова) його пода- ють як «торгівля»67. М. О. Лавровський наводить три варіанти можливого перекладу слова «купля»: власне торгівля, товар і (за)купівля68. Останнє значення викликає найбільше зацікавлення. По-перше, саме воно притаманне слову «купля» у пізніших грамотах і договорах69. По-друге, йому віддають перевагу окремі дослідники, такі як С. П. Обнорський, М. Д. Приселков, М. Я. Брайчевський, М. Хелманн70. По-третє, саме переклад слова «купля» як «купівля» щодо окремих клаузул договорів дозволяє по-новому поглянути на умови організації торгівлі давніх русів з Візантією і їхнього перебування у Константинополі, що було нещодавно здійснено А. М. Домановським71. Увагу дослідника привернуло положення договорів 907 (договір умовно виділено літописцем) і 944 рр., згідно з яким «Аще приидуть Русь бес купли, да не взимають месячины»72. Відкинувши традиційний переклад «без торгівлі»73 і пропонуючи пере- клад «без (за)купівлі», науковець розглядає отриману внаслідок нового перекладу інтерпретацію положення договорів у контексті організації державного контролю і регулювання зовнішньої торгівлі у Візантійській імперії. А. М. Домановський дохо- дить висновку, що візантійська адміністрація позбавляла місячини саме тих руських купців, які не купували у Константинополі місцеві товари, що дозволяє йому вкотре відзначати риси своєрідного візантійського меркантилізму і протекціонізму74. Якщо при цьому зважити також на думку Г. Г. Литаврина про те, що позбавлення права отримувати місячину автоматично позбавляло руських купців права безоплатно проживати у монастирі Св. Маманта75, можна дійти висновку, що візантійський уряд цілеспрямовано створював такі умови торгівлі з Руссю, за яких руські купці обов’язково мали купувати в столиці товари місцевого виробництва (чи ті, які там перепродувалися) і витрачати на це виручені від продажу власних товарів кошти. До певної міри це спростовує поширену у візантиністиці тезу про незацікавленість ромейського уряду в стимулюванні вивозу товарів місцевого виробництва за кордон і скерованість усіх його заходів лише на те, щоб заохотити ввезення товарів до столиці імперії з одночасним обмеженням вивозу, а також почасти пояснює малочисельність знахідок візантійських золотих монет на території Київської Русі76. Підбиваючи підсумки статті, маємо ще раз наголосити на тому, що внесок М. О. Лавровського у справу дослідження русько-візантійських угод залишається недостатньою мірою опрацьованим та оціненим у історіографії. Можна сміливо ствер- Сіверянський літопис 107 джувати, що здійснена ще у середині ХІХ ст. розвідка науковця у багатьох аспектах випереджала свій час. І ще й на сьогодні завдання точного перекладу русько-візан- тійських договорів грецькою мовою і, відповідно, тлумачення їхніх умов продов-жує залишатися для сучасної науки не менш актуальним, ніж понад 150 років тому. В цьому контексті детальніше звернення до наукового спадку М. О. Лавровського ви- дається вкрай необхідним і своєчасним, а окремі, нерідко побіжно висловлені ним спостереження заслуговують на всебічний розгляд і належну оцінку в світлі сучасних знань з історії Візантії й Русі Х ст., оскільки диявол, чи, інакше кажучи, істина, не- рідко криється саме у дрібницях. Пропонована увазі читачів стаття є лише першим наближенням до належної оцінки внеску М. О. Лавровського до справи дослідження русько-візантійських угод Х ст., подальші ж дослідження, сподіваємося, не змусять на себе надто довго чекати. 1. Успенский Ф. И. История Византийской империи Т. 1 / Ф. И. Успенский. – М., 2001. – С. 55–56. 2. Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харь- ковского университета (1804–1917) / С. И. Лиман, С. Б. Сорочан // Дриновський збірник. – Харків; Софія, 2008. – С. 51; Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1885 гг.) / С. И. Ли- ман, С. Б. Сорочан // Східний світ. – 2006. – № 1. – С. 91. 3. Лавровский Николай Алексеевич. Биоблиографический указатель / Сост. Са- мойленко В. Г. – Нежин, 1993. – С. 3–4; Историко-филологический факультет Харь- ковского университета за первые сто лет его существования (1805–1905) / Под ред. М. Г. Халанского и Д. И. Багалея; Вступ. ст. Т. Г. Павловой. – Х., 2007. – С. 88–89, 93. 4. Историко-филологический факультет Харьковского университета... – С. 89. 5. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками / Н. А. Лавровский. – СПб., 1853. (Саме на це видання посилаємося нижче. – М. Д.). 6. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками / Н. А. Лавровский // Русский филологический вестник. – Варшава, 1904. – Т. 52. – Вып. 3. 7. Очерки истории исторической науки в СССР. Т. ІІ / Под ред. М. В. Нечкиной, М. Н. Тихомирова и др. – М., – М., 1960; Курбатов Г. Л. История Византии (историо- графия) / Г. Л. Курбатов. – Л., 1975; Сходознавство та Візантологія в Україні в іменах: біобібліогр. слов. / Упоряд.: Е. Г. Циганкова, Ю .М. Кочубей, О. Д. Василюк. – К., 2011. 8. Див.: Барынина О. А. Отечественное византиноведение на рубеже эпох: Русско- византийская комиссия (1918–1930 рр.) / О. А. Барынина. – СПб., 2010. – С. 173, прим. 109; с. 195. 9. Домановська М. Є. Історико-правові аспекти дослідження русько-візантійських договорів Х ст. у вітчизняній дореволюційній історіографії / М. Є. Домановська // Вісник національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2005. – Вип. 30. 10. Див.: Домановский А. Н., Домановская М. Е. О возможности существова- ния русско-византийских договоров в ІХ веке (отдельные замечания к трактовке проблемы) / А. Н. Домановский, М. Е. Домановская // Дриновський збірник. – Т. 1. – Харків - Софія, 2007. 11. Договоры Руси с Византией X в. // Памятники русского права. – Вып. 1: Па- мятники права киевского государства / Сост. А. А. Зимин. – М., 1952; ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – СПб., 1999; ПВЛ / Изд. О. В. Творогова // Библиотека литературы Древней Руси. – Т. 1. – ХІ–ХІІ века. – СПб., 2000. 12. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками..; Щербань Т. О. З історії візантинознавства в Україні / Т. О. Щербань // Східний світ. – 2003. – № 1. – С. 5. 13. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 8. 14. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками... 108 Сіверянський літопис 15. Лиман С. И. Идеи в латах: Запад или Восток? Средневековье в оценках ме- диевистов Украины (1804 – первая половина 1880-х гг.) / С. И. Лиман. – Харьков, 2009. – С. 447-450; Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1917). – С. 91–93; Лиман С. И., Со- рочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1885 гг.). – С. 94–95. 16. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 2. 17. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 3–5; Ларин Б. А. Лекции по истории русского литературного языка (X – середина XVIII в.) / Б. А. Ларин. – М., 1975. – С. 28–30; Обнорский С. П. Язык договоров русских с греками / С. П. Обнорский // С. П. Обнорский. Избранные работы по русскому языку. – М., 1960. – С. 99. 18. Ewers J. Ph. G. Das ä lteste Recht der Russen in seiner geschichtlichen Entwickelung / J. Ph. G. Ewers. – Dorpat; Hamburg, 1826; Погодин М. Исследования, замечания и лекции о русской истории: Норманнский период / М. Погодин. – Т. ІІІ. – М., 1850. 19. Constantini Porphyrogeniti imperatoris. De ceremoniis aulae byzantinae libri duo graece et latine / Eх rec. Io. Iac. Reiskii. – Bonnae: E. Weber, 1829. – Vol. 1; 1830. – Vol. 2. 20. Див.: Свод древнейших письменных известий о славянах. Т. II (VII–IX вв). – М., 1995. – С. 13. 21. Georgius Cedrenus. Ioannis Scylitzae Ope / Ab. Im. Bekkero suppletus et emen- dates. – Bonnae, 1838. – T. 1., 1839. – T. 2. 22. Johannis Malalae Chronographia / Ed. L. Dindorf. – Bonnae, 1831. 23. Leonis Diaconi Caloënsis historiae libri decem… / Rec. C. H. Hasii. – Bonnae, 1828. 24. Договоры Руси с Византией X в. // Памятники русского права. – Вып. 1: Па- мятники права киевского государства / Сост. А. А. Зимин. – М., 1952; ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – СПб., 1999; ПВЛ / Изд. О. В. Творогова // Библиотека литературы Древней Руси. – Т. 1. – ХІ–ХІІ века. – СПб., 2000. 25. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 56. 26. Лиман С. И. Идеи в латах: Запад или Восток? Средневековье в оценках медие- вистов Украины... – С. 447–449; Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1917). – С. 54–55; Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1885 гг.). – С. 94–94. 27. Сахаров А. Н. Дипломатия Древней Руси: ІХ – первая половина Х в. / А. Н. Са- харов. – М., 1980. – С. 86–89; Удальцова З. В. Советское византиноведение за 50 лет / З В. Удальцова. – М., 1969. – С. 112–114. 28. Лиман С. И. Идеи в латах: Запад или Восток? Средневековье в оценках ме- диевистов Украины… – С. 449; Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1917). – С. 55; Лиман С. И., Сорочан С. Б. Византийская империя в трудах историков Харьковского университета (1804–1885 гг.). – С. 95. 29. Малингуди Я. Русско-византийские связи в Х веке с точки зрения дипломатики / Я. Малингуди // Византийский временник. – 1995. – Т. 56. – С. 68–91; Малингуди Я. Русско-византийские связи в Х веке с точки зрения дипломатики / Я. Малингуди // Византийский временник. – 1997. – Т. 57. – С. 58–87; Malingoudi J. Die russisch- byzantinischen Verträge des 10. Jhds aus diplomatischer Sicht. Ein erster Deutungsversuch / J. Malingoudi // Byzantinoslavica. – 1997. – T. 58. – Fasc. 2. – P. 233–250; Malingoudi J. Die russisch-byzantinischen Verträge des 10.Jhds aus diplomatischer Sicht / J. Malingoudi. – Thessaloniki, 1994; Bibikov M. V. [Review]: Malingoudi J. Die russisch-byzantinischen Verträge des 10.Jhds aus diplomatischer Sicht. – Thessaloniki: Vanias, 1994. – 118 pp. / M. V. Bibikov // Byzantinoslavica. – 1994. – T. 55. – F. 2. – P. 378; Хачатуров Р. Л. Ста- новление права (на материале Киевской Руси) / Р. Л. Хачатуров. – Тбилиси, 1988. – С. 101–102; Каштанов С. М. О процедуре заключения договоров между Византией Сіверянський літопис 109 и Русью в Х в. / С. М. Каштанов // Феодальная Россия во всемирно-историческом процессе. Сборник статей, посвященных Льву Владимировичу Черепнину. – М., 1972. – С. 215; Сергеев Ф. П. Из истории изучения договоров русских с греками Х в. / Ф. П. Сергеев // Старобългаристика. – 1985. – № 2. – С. 113–114; Miller D. A. Byz- antine Treaties and Treaty-Making: 500–1025 / D. A. Miller // BS. – 1971. – T. 32. – F. 1. – P. 73; Бибиков М. В. Русь в византийской дипломатии: договоры Руси с греками Х в. / М. В. Бибиков // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. – 2005. – № 1 (19). – С. 5; Свердлов М. Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети XIII в. / М. Б. Свердлов. – СПб., 2003. – С. 136. 30. Ларин Б. А. Лекции по истории русского литературного языка. – С. 29–30. 31. Бибиков М. В. Byzantinorossica: Свод византийских свидетельств о Руси / М. В. Бибиков. – М., 2004. – С. 68–69; Древняя Русь в свете зарубежных источников / Под ред. Е. А. Мельниковой. – М., 2003. – С. 112; Бибиков М. В. Русь в византийской дипломатии: договоры Руси с греками Х в. – С. 5. 32. Див.: Sorlin I. Les traités de Byzance avec la Russie au Xe siècle / I. Sorlin // Cahiers du monde Russe et Soviétique. – 1961. – Vol. 2. – № 3–4. 33. Договоры Руси с Византией X в. – С. 6, 30, 58. 34. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 43–44; див.: Сахаров А. Н. Дипломатия Древней Руси: ІХ – первая половина Х в. – С. 137. 35. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 148. 36. Срезневский И. И. Договоры с греками / И. И. Срезневский // Известия Императорской Академии наук по Отделению русского отделения и словесности. – 1854. – Т. 3. – С. 97. 37. Договоры Руси с Византией X в. – С. 10, 36, 60. 38. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. – К., 1989. – С. 20, 26, 42. 39. Літопис Руський. – С. 20, прим. 1. 40. ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 154, 160. 41. ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 85, 97. 42. ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 496; пор.: Сахаров А. Н. Русско-византийский договор 907 г.: реальность или вымысел летописца? А. Н. Сахаров // ВИ. – 1978. – № 2–3; Сахаров А. Н. Дипломатия Древней Руси: ІХ – первая половина Х в. – С. 134–146. 43. Шахматов А. А. Несколько замечаний о договорах с греками Олега и Игоря / А. А. Шахматов // Записки Неофилологического общества Санкт-Петербургского университета. – 1914. – Вып. 8. – С. 417. 44. Див.: ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 420–421. 45. Малингуди Я. Русско-византийские связи в Х веке с точки зрения дипломатики / Я. Малингуди // Византийский временник. – 1997. – Т. 57. – С. 80; Malingoudi J. Die russisch-byzantinischen Verträge des 10.Jhds aus diplomatischer Sicht / J. Maling- oudi. – Thessaloniki, 1994. – P. 79. 46. Малингуди Я. Русско-византийские связи в Х веке с точки зрения дипломатики / Я. Малингуди // Византийский временник. – 1997. – Т. 57. – С. 81; Malingoudi J. Die russisch-byzantinischen Verträge des 10.Jhds aus diplomatischer Sicht / J. Maling- oudi. – Thessaloniki, 1994. – P. 80. 47. Малингуди Я. Русско-византийские связи в Х веке с точки зрения дипломатики / Я. Малингуди // Византийский временник. – 1997. – Т. 57. – С. 81; Malingoudi J. Die russisch-byzantinischen Verträge des 10.Jhds aus diplomatischer Sicht / J. Maling- oudi. – Thessaloniki, 1994. – P. 81. 48. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 53. 49. Бибиков М. В. Русь в византийской дипломатии: договоры Руси с греками Х в. – С. 6; Бибиков М. В. Язык договоров Руси с греками Х в. в свете византийского дипломатического этикета / М. В. Бибиков // Сборник трудов IV Международного 110 Сіверянський літопис конгресса исследователей русского языка «Русский язык: исторические судьбы и современность» (Москва, МГУ, 20–23 марта 2010 года). – М., 2010. – С. 52. 50. Татищев В. Н. История Российская: в 7 т. / В. Н. Татищев. – М.; Л., 1963. – Т. 2. – С. 42. 51. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 140. 52. ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 160; Договоры Руси с Византией X в. – С. 37; Сахаров А. Н. Дипломатия Древней Руси: ІХ – первая половина Х в. – С. 241. 53. Літопис Руський. – С. 26. 54. ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 99. 55. M ller L. Die Nestorchronik / L. Müller. – München, 2001. – P. 59; докладніше див.: Свердлов М. Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети XIII в. – С. 155. 56. Договоры Руси с Византией X в. – С. 6, 7. 57. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 97–101. 58. ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 154; Літопис Руський. – С. 20; ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 85, 87. 59. Договоры Руси с Византией X в. – С. 10, 11. 60. Свердлов М. Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети XIII в. – С. 159; Свердлов М. Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси / М. Б. Свердлов. – Л., 1983. – С. 34. 61. Договоры Руси с Византией X в. – С. 6, 7. 62. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 104–111, особливо: с. 109–110. 63. Срезневский И. И. Договоры с греками... – С. 265. 64. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв. / Б. А. Риба- ков. – М., 1982. – С. 173, 275, 359. 65. Свердлов М. Б. Генезис и структура феодального общества в Древней Руси… – С. 34; Свердлов М. Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети XIII в. – С. 160. 66. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 131–135. 67. Літопис Руський. – С. 18, 26; ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 153, 160; ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 83, 99; 68. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками. – С. 134. 69. Див.: Львов А. С. Лексика «Повести временных лет» / А. С. Львов. – М., 1975. – С. 254; Покровська О.А. Торговельна та економічна лексика в сучасних історичних словниках та українських писемних пам’ятках / О.А.Покровська // Вестник Меж- дународного славянского университета. – 1999. – Т. 2. – № 4. – С. 99–100. 70. Обнорский С. П. Язык договоров русских с греками. – С. 111; Приселков М. Д. Русско-византийские отношения IX–XI вв. / М. Д. Приселков // ВДИ. – 1939. – № 3. – С. 100; Брайчевский М. Ю. К вопросу о правовом содержании первого до- говора Руси с греками (860-863 гг.) / М. Ю. Брайчевский // Советский ежегодник международного права – 1982. – М., 1983. – С. 288; Hellman M. Die Handelsverträge das 10.Jahrhunderts zwischen Kiev und Byzanz / M. Hellman // Untersuchungen zu Handel und Verkehr der vor- und frühgeschichtlichen Zeit in Mittel- und Nordeuropa. – Göttingen, 1987. – Teil. 4. – P. 656, 663. 71. Домановский А. Н. О значении слова «купля» в русско-византийских дого- ворах Х в. / А. Н. Домановский // Русский язык: исторические судьбы и современ- ность: II Международный конгресс исследователей русского языка (Москва, МГУ им. М. В. Ломоносова, 18–21 марта 2004 г.): труды и материалы / Сост. М. Л. Ремнева, О. Д. Дедова, А. А. Поликарпов. – М., 2004. – С. 46–47; Домановський А. М. Окремі елементи зовнішньоторговельної політики візантійського уряду та рання історія Сіверянський літопис 111 Давньоруської держави / А. М. Домановський // Археологія. – 2005. – № 2. – С. 38. 72. ПСРЛ. – Т. 1. Лаврентьевская летопись и Суздальская летопись по академи- ческому списку. – М., 1962. – Стб. 31, 48; ПСРЛ. – Т. 2. Ипатьевская летопись. – М., 1962. – Стб. 22, 37; Приселков М. Д. Русско-византийские отношения IX–XI вв. – С. 65, 75; Договоры Руси с Византией X в. – С. 31, 64; ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 17, 24; ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 82, 98. 73. Літопис Руський. – С. 18, 26; ПВЛ / Изд. Д. С. Лихачева. – С. 153, 160; ПВЛ / Изд. О. В. Творогова. – С. 83, 99. 74. Пор.: Сорочан С. Б. Об элементах меркантилизма в торгово-экономической политике Византии VII–IX вв. / С. Б. Сорочан // Византия и народы Причерноморья и Средиземноморья в раннее средневековье (IV–IX вв.). Материалы международ- ной конференции. – Симферополь, 1994; Сорочан С. Б. Случайность или система? Раннесредневековый византийский меркантилизм / С. Б. Сорочан // Древности-1995. – Харьков, 1995. 75. Див.: Литаврин Г. Г. Византия, Болгария и Древняя Русь (ІХ – середина ХІІ в.) / Г. Г. Литаврин. – СПб., 2000; Литаврин Г. Г. Условия пребывания древних русов в Константинополе в Х в. и их юридический статус / Г. Г. Литаврин // ВВ. – 1993. – Т. 54. 76. Див.: Домановський А. М. Окремі елементи зовнішньоторговельної політики візантійського уряду...; Домановський А. М. Причини нечисленності знахідок ві- зантійських монет на території Давньої Русі ІХ–Х ст.: погляд з Візантії / А. М. До- мановський // Древності-2004. – Харьков, 2004. В статье осуществлена попытка историографического анализа работы про- фессора Харьковского университета Н. А. Лавровского «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» (1853), что предполагает оценку вклада ученого в исследование русско-византийских соглашений Х в. In the article is made an attempt of historiographical analysis of work by professor of Kharkiv University M. O. Lavrovsky «About Byzantine elemente in the language of Treaties Russians with Greeks» (1853), which provides for assessment of the contribution of the scientist into researching of the Rus-Byzantine Treaties of the tenth century.

М.О. Лавровський (1825-1859) про русько-візантійські угоди Х ст.

Institution

Ähnliche Einträge