Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»

Розглядаються відомості про Володимира Мономаха, які містяться у «Сказанні про Бориса та Гліба» – у тій частині, що оповідає про посмертні чудеса святих. Особливу увагу приділено шануванню ним та іншими руськими князями культу святих братів. Підкреслюється особливе ставлення Мономаха до святого Бори...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Іщенко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2013
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57279
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба» / О. Іщенко // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 2. — С. 3-8. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-57279
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-572792014-03-06T03:01:41Z Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба» Іщенко, О. У глиб віків Розглядаються відомості про Володимира Мономаха, які містяться у «Сказанні про Бориса та Гліба» – у тій частині, що оповідає про посмертні чудеса святих. Особливу увагу приділено шануванню ним та іншими руськими князями культу святих братів. Підкреслюється особливе ставлення Мономаха до святого Бориса як його особистого заступника. Рассматриваются сведения о Владимире Мономахе, содержащиеся в «Сказании о Борисе и Глебе» – в его части, повествующей о посмертных чудесах святых. Особое внимание уделяется почитанию им и другими русскими князьями культа святых братьев. Подчеркивается особое отношение Мономаха к святому Борису, как его личному покровителю. The article examines information about Volodymyr Monomakh available in the Tale of Boris and Gleb, specifically in the part retelling posthumous miracles of the Saints. Particular attention is focused on his reverence for the cult of the saint brothers shared by other Russian princes. The paper stresses special attitude of Monomakh towards Saint Boris as his personal patron. 2013 Article Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба» / О. Іщенко // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 2. — С. 3-8. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57279 94 (470) «X» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Іщенко, О. Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба» Сiверянський лiтопис
description	Розглядаються відомості про Володимира Мономаха, які містяться у «Сказанні про Бориса та Гліба» – у тій частині, що оповідає про посмертні чудеса святих. Особливу увагу приділено шануванню ним та іншими руськими князями культу святих братів. Підкреслюється особливе ставлення Мономаха до святого Бориса як його особистого заступника.
format	Article
author	Іщенко, О.
author_facet	Іщенко, О.
author_sort	Іщенко, О.
title	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»
title_short	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»
title_full	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»
title_fullStr	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»
title_full_unstemmed	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»
title_sort	володимир мономах у «сказанні про бориса та гліба»
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2013
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57279
citation_txt	Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба» / О. Іщенко // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 2. — С. 3-8. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT íŝenkoo volodimirmonomahuskazanníproborisataglíba
first_indexed	2025-07-05T08:30:22Z
last_indexed	2025-07-05T08:30:22Z
_version_	1836795006864588800
fulltext	Сіверянський літопис 3 У ГЛИБ ВІКІВ © Іщенко Олександр Сергійович – аспірант кафедри Вітчизняної історії, Південний федеральний університет (Ростов-на-Дону). УДК 94 (470) «X» Олександр Іщенко . ВОЛОДИМИР МОНОМАХ У «СКАЗАННІ ПРО БОРИСА ТА ГЛІБА» Розглядаються відомості про Володимира Мономаха, які містяться у «Сказанні про Бориса та Гліба» – у тій частині, що оповідає про посмертні чудеса святих. Особливу увагу приділено шануванню ним та іншими руськими князями культу святих братів. Підкреслюється особливе ставлення Мономаха до святого Бориса як його особистого заступника. Ключові слова: Борис і Гліб, Володимир Мономах, шанування, патрональні традиції. Цікаві відомості про Володимира Мономаха, які доповнюють літописні, перш за все про ставлення князя до культу Бориса та Гліба, містяться у «Сказанні», присвяче- ному братам, – у тій його частині, де йдеться про посмертні дива святих і їх шанування руськими князями. «Сказання про Бориса та Гліба» у вигляді, що дійшов до нас, написане після 1115 р. і було складене, як вважає багато дослідників, явним прибічником Володимира Мономаха. За припущенням М.М. Вороніна, автором «Сказання» був єпископ пере- яславський Лазар, котрий раніше був кліриком церкви Вишгорода. Написано ж його (остаточна редакція) між 2 травня 1115 р. (дата другого перенесення мощів Бориса та Гліба) і 6 вересня 1117 р. (дата смерті Лазаря)1. В Успенському збірнику XII – XIII ст., який представляє найбільш ранній зі списків «Сказання», що дійшли до нас, Володимир Мономах спершу згадується у короткому повідомленні про нові княжіння після смерті 1093 р. його батька, велико- го київського князя Всеволода: «Стопълкъ же Изяславичь прия княжение Кыеве, а Двдъ и Ольгъ Чьрнигове, Володимиръ же Переяславли»2. Тим самим про те, що до повернення 1094 р. з Тмутаракані Олега Володимир Мономах протягом 16 років за- ймав чернігівський стіл, а потім як «отчину» вимушений був поступитися ним Олегу Святославичу і піти в Переяслав, замовчується. Наступна згадка про князя, що володів Переяславщиною («предрьжааше оубо переяславьськоую оболость»), пов’язана без- посередньо із шануванням ним культу святих князів Бориса та Гліба. Перед цим же йдеться про Святополка. У «Сказанні» цей київський князь зображається в найбільш негативному світлі. У розповіді про диво з в’язнями він «въсадилъ бяше въ погребъ два моужа, не въ котореи вине хоуде окована, и не справивъ нъ послоуша облыгающихъ…. Въсадивъ же оубо сия и въ забыть я положи»3. Втручанням Бориса та Гліба безневинних було звільнено. Один з них «для доказу дива» на якийсь час був засліплений святими, а по- тім зцілений. Коли про те, що сталося, дізнався Святополк, він «отъ толе не многыими насильствоваше людемъ». Під впливом дива він починає шанувати Бориса та Гліба: «ина времена многа преходяше творяше праздьникъ Вышегороде часто приходя летъмь». За свідченням «Сказання», Святополк мав намір почати будівництво нової церкви на честь Бориса та Гліба на місці колишньої. Проте, наголошує автор, «семоу же оумышлению не събывъшю ся по бжию строению и по воли стою мчнкоу»4. Отже, 4 Сіверянський літопис вони «проти Святополка і відкидають його служіння їх пам’яті»5. Книжникові, напев- но, було неможливо уявити, щоб храм на честь Бориса та Гліба побудував Святополк, тезко Святополка Окаянного. І ось тут, поруч зі Святополком, постає світлий образ Володимира Мономаха як особливо ревного шанувальника Бориса та Гліба. За словами «Сказання», він «любъвь многоу имеяше къ стыима, и много приношение творяаше има», а одного дня задумав прикрасити гробниці святих князів, обкувавши їх золотими дошками. Для цього Во- лодимир «пришьдъ нощь премери гроба раклепавъ же дъскы сребрьныя и позолотивъ, и пакы тако же пришьдъ нощию и обложивъ окова чюдодеиная и достохвальная стая гроба…»6. Цим, як звернув увагу М.Д. Присьолков, Володимир прагнув затьмарити Святополкові підношення святим братам. Позолотити їх срібні труни, зроблені, оче- видно, останнім, він міг «лише таємно і вночі, щоб не дати Святополку права визнати цей вчинок за особисту образу, хоча таємниця ця була, звичайно, загальновідома»7. За свої справи «благоверныи князь Володимиръ» заслуговує на усіляку похвалу за «блгородьство же въкоупь и великооумие, и любъвь еже къ стыима кротость же и съмерение и тъщание къ богоу, и къ стымъ црквамъ…»8. Автор «Сказання» повідомляє, що гробниці Бориса та Гліба Володимир Мономах прикрашав спершу 1102 р. Після перенесення святих у новий кам’яний храм 1115 р. він прикрасив їх ще більше «и тако оукраси добре яко не могоу съказати оного оухыщрения по достоянию довълне, яко многомъ приходящемъ и отъ грькъ и отъ инехъ же земель и глти, никде же сицея красоты несть, а и многыхъ стыхъ ракы видели есмы»9. Тут, як відзначав М.М. Воронін, автор немов «не може стерпіти і, випереджаючи хід подій, про які йдеться, відразу повідомляє про все зроблене благовірним, великорозумним, благородним та смиренним князем»10. Далі у «Сказанні» йдеться про те, що після того, як Володимир Мономах окував раки Бориса та Гліба, Олег Святославич вирішує добудувати на честь святих братів кам’яну церкву, почату ще його батьком, закінчену Всеволодом, яка потім зруйнува- лася11. Коли 1111 р. (дата визначається вказівкою, що Святополк помер «на въторое лето по оустроение цркве тоя») церква була готова, Олег багато разів звертається до Святополка з проханням перенести в неї святих, але той не хотів цього робити, оскіль- ки побудував цю церкву не він12. Позицію київського князя, так само, як і прагнення Володимира Мономаха та Олега Святославича пов’язати своє ім’я з культом Бориса та Гліба, пояснює В.І. Лесючевський: «Борис та Гліб були необхідні князям, перш за все, як особисті заступники». Заступництво святого князеві (або цілій династичній лінії), як відзначав К.А. Соловйов, «могло стати важливим елементом особистої харизми, отже, серйозним аргументом на користь того або іншого претендента на великокняжий стіл»13. Після смерті Святополка, як повідомляє «Сказання», «многоу мятежю и крамоле бывъши въ людьхъ и мълве не мале». У цій ситуації «съвъкоупивъше ся вси людие паче же большии и нарочитии моужи, шедъше причьтъмь всехъ люди, и моляхоу Володимира да въшедъ оуставить крамолоу соущюю въ людьхъ». Мономах відгукнувся і, прийшов- ши «оутоли мятежь и гълкоу въ людьхъ, и прея княжение всея Роусьскы земля»14. Ця розповідь, як звернув увагу М.М. Воронін, «могла бути легко витлумаченою як прямий натяк на те, що повстання – кара Святополка волею святих князів»15. Так, шляхом різної міри «затемнення» інших князів (убивці праведних братів Святополка і його тезка, попередника і суперника Мономаха – Святополка Ізяславича), на його думку, побічно здійснювалося прославляння Володимира Мономаха16. І справді, на фоні не завжди праведного Святополка, Володимир Мономах виглядає особливо виграшно. Розповідь «Сказання» про події в Києві, що слідували після смерті Святополка, примітна і ще в одному. Якщо в детальнішій розповіді Іпатіївського літопису17 прихід Володимира Мономаха до Києва зображається як запрошення його туди киянами, то у «Сказанні» вказується, що це не просто «кияне», а «большии и нарочитии моужи». Ініціатива в запрошенні князя відводиться саме їм, хоча не заперечується участь усіх людей. Радянськими істориками, що надавали перевагу повідомленню «Сказання», у зв’язку з цим підкреслювалося, що Мономах зайняв київський стіл як ставленик боярства і верхів міського населення, зляканих народним рухом, що почався після смерті Святополка18. Сіверянський літопис 5 На наш погляд, правильно відмінності розповідей літопису і «Сказання» про події в Києві після смерті Святополка визначив М.Б. Свердлов. Проаналізувавши обидві, він дійшов висновку, що в першому з них суть подій відбито з погляду особи, яка була у місті. У другому ж – оповідання «відображало погляд на них ззовні, в узагальнювальних, оцінних характеристиках. Якщо в ПВЛ («Повісті временних літ» по Іпатіївському спис- ку. – О.І.) відбився погляд на дані події людини, близької до верств рядового міського населення, то в «Сказанні» – людей «больших и нарочитых», а також близьких до князя Володимира Мономаха і (або) його самого»19. Як і літопис, «Сказання» акцентує увагу на ініціативності людей і пасивності Мономаха. Але, як зазначає Т.Л. Вілкул, «сюжетна лінія пасивності не настільки відпрацьована, як в Іпат, немає інформації про відмову Мономаха прийти до Києва і про повторне запрошення князя. Крім того, городяни не протиставлені адміністрації: немає відомостей про грабіж дворів знаті. Хоча і сказано про «крамолу, заколот і чутку», нового князя обрано одностайно»20. Коли Володимир Мономах «прерьжащю вьсю власть», він вирішує перенести мощі Бориса та Гліба в нову церкву («оумысли пренести сия стая страстотрьпьца въ съзьданоую црквь») і тим самим як би освятити своє вокняжіння санкцією святих бра- тів. При цьому відносно Давида і Олега Святославичів це зображається так, ніби їх було запрошено брати участь у церемонії перенесення мощів Бориса та Гліба Мономахом, який «възвести братии своеи Двдви и Ольгови». Проте, як відзначає І.І. Смирнов, у всю цю «ідилічну картину» несподіваним дисонансом уривається зауваження про Давида та Олега Святославичів: «тако же и тема всегда оубо глщема поноужаещема Володимира о пренесении стою»21. Розвиваючи це зауваження, І.І. Смирнов доходить висновку, що «апологетика Сказання про Бориса та Гліба відносно Мономаха поєднується в нім, в опису торжеств Вишгорода, з явною прихильністю автора до Святославичів»22. Останнє він пояснює тісними зв’язками чернігівських Святославичів з Вишгородом і їх же особливою роллю в розвитку культу Бориса та Гліба23. У «Сказанні» торжества Вишгорода зображаються як свого роду апофеоз на честь культу Бориса та Гліба. Порівняно з «Повістю временних літ» обставини перенесення мощів та освячення нової церкви викладаються детальніше і точніше (у літопису, як відзначав М.Х. Алешковський, «можна прочитати лише подробиці про перенесення раки Бориса і провідну роль Мономаха в цьому перенесенні»24). Розповідь ведеться в урочистих, піднесених тонах, з детальним перерахуванням усіх учасників як князів, так й ієрархів церкви. Загалом, «тоу бе съшьлося отъ вьсее роусьскы земле и отъ инехъ странъ и много множьство люди, и князи, и вьсе болярьство и вьсе стареишиньство, и воеводы вься роусьски земле и вьси предрьжащая страны вся, и… всяко множьство тоу беаше, и всяка облашь»25. Вишгород був переповнений настільки, що люди не уміщалися навіть на міських стінах. Святкування тривало два дні. 1 травня освятили храм, а на ранок у неділю, 2 травня на спеціально підготовлених санях почали перевозити раки святих. Спочатку повезли Бориса і «съ нимь идяше Володимиръ съ многъмъ говениемь, и съ нимь митрополитъ и поповьство…». Оскільки неможливо було пройти через «мъножьства людии», Воло- димир велів кидати «людьмъ коунами же и скорою и паволокы». Багато хто кинувся хапати їх і «тако одъва възмогоша довлещи»26. Потім Давид (про Олега у цьому зв’язку в творі не згадується) та інші учасники церемонії повезли раку Гліба, і тут «чюдо пре- славньно бысть»: поки везли Бориса, все йшло «без капості», тільки було тісно від натовпу людей, а тут сани стали нерухомо, коли їх спробували зрушити силою, то обірвався мотузок («оужа»), хоча був він дуже товстим. Тоді всі люди, що заповнили місто і обліпили, подібно до бджіл, стіни і забрала фортеці, закричали: «Господи, по- милуй!» («людьмъ зовоущемъ курелеисонъ»), і голос народу був подібний до грому. Так раки ледве змогли довезти. Показовим є те, що мощі Бориса переносить Володимир Мономах, а не старший за віком і генеалогією Давид Святославич, який супроводжує раку Гліба. Ця своєрідна диференціація пояснюється декількома причинами. По-перше, Гліб, як переконливо показав М.Х. Алешковський, спочатку шанувався більше, ніж Борис. Саме зображення молодшого Гліба, а не старшого Бориса було на лицьовій стороні енколпіонів (хрес- тів-мощевиків), що було можливим лише в умовах переважного шанування цього 6 Сіверянський літопис «другорядного» святого27. У пам’ятниках, присвячених святим братам, Гліб, а не Борис найтісніше пов’язаний з чудесами. У «Сказанні» під час першого перенесення мощів 1072 р. митрополит благословляє князів рукою Гліба, а не Бориса28. По-друге, Гліб більше шанувався в сім’ї Святослава Ярославича, а Борис – у сім’ї Володимира Мономаха. Це, напевно, пов’язано з тим, що за «заповітом» Ярослава Мудрого Муромське князівство Гліба стає отчиною Святослава, а Ростовське кня- зівство, що було за Борисом (загиблим до того ж на Альті, на півдорозі між Києвом і Переяславом), успадковують Всеволод і його наступник Мономах. Про заступництво Гліба Святославові і його потомству красномовно свідчить уже той факт, що 1072 р. під час благословення Ярославичів рукою Гліба ніготь з руки святого дивним чином опиняється під шапкою Святослава, а не кого-небудь іншого з присутніх Ярославичів29. Глібом був названий старший син Святослава. Тезоіменинником же святого в хрестиль- ному імені став Давид Святославич, можливо, ще й тому під час перенесення мощів 1115 р. він супроводжував раку Гліба. Але одного з синів Святослав назвав Романом – хрестильним іменем Бориса. Тому перебільшувати «протиставлення» святих братів не варто – вони обидва залишалися патронами всього роду Рюриковичів у цілому. Перейдемо до взаємин Мономаха і святого Бориса. На думку М.Х. Алешковського, «саме з висуненням на перший план російської історії Мономаха та його сім’ї пов’язано зниження уваги до культу Гліба і початок широкого і переважного шанування Бориса»30. Інші ж дослідники початок зміни глі- боборисівського культу на борисоглібський пов’язують з перенесенням мощів святих 1072 р. у церкву, побудовану старшим з Ярославичів – Ізяславом, йому й віддають ініціативу цієї зміни31. Але навіть якщо і так, то закріплення переважного шанування Бориса, як і вважав М.Х. Алешковський, слід пов’язувати з діяльністю Володимира Мономаха і його нащадків. Крім того, якщо спочатку князі-мученики, і перш за все Гліб, були шановані лікарями-цілителями, то в кінці XI або на початку XII ст. відбу- вається переосмислення їх культу, перетворення його в «військово-феодальний культ заступників землі Російської»32. Також навряд чи підлягає сумніву важлива роль у цьому Володимира Мономаха, прибічника активної боротьби з половцями і ревного шанувальника Бориса – хороброго воїна, що бився з печенігами, обороняв Російську землю. Про заступництво св. Бориса від половців у день пам’яті цього князя-мученика Мономах згадує в своєму «Повчанні» 33. При цьому якщо літописець під 1093 р. називає день 24 липня днем обох братів, то Мономах згадує лише Бориса, хоча днем Бориса цей день став лише в кінці XII ст., коли в календарях з’являється день смерті Гліба – 5 вересня34. Зазначимо, що один із синів Володимира був названий християнським іменем Бориса – Роман. Припущення про те, що Мономах назвав свого сина саме на честь канонізованого родича, підтверджується і «тим фактом, що у новонародженого княжича і св. Бориса збігаються не лише християнські імена, але і по батькові» 35. Відомо також, що в Мономаховій сім’ї зберігалася реліквія Бориса – його меч, яким захищався від убивць і Андрій Боголюбський, онук Мономаха36. Таким чином, зі всієї сукупності даних і, перш за все, розповіді «Сказання» про цере- монію перенесення святих мощів, напрошується цікава паралель: Борис = Володимир Мономах, Гліб = Давид Святославич. Борис був старший за Гліба. Чи не символізувало це старшинство Володимира і право його на велике княжіння? Тоді буде зрозумілим і те, що не було згадано в цьому зв’язку Олега, який був присутній на перенесенні мощів і які переносили в церкву, побудовану ним. Це побічно свідчить на користь думки про те, що Олег на Любецькому з’їзді князів 1097 р. втратив старійшинство серед Свято- славичів, був вимушений відмовитися від нього на користь Давида37. Тим самим обидва Святославичі позбавлялися прав у загальнородових рахунках. Повертаючись до розповіді «Сказання» про перенесення рак Бориса та Гліба, за- значимо, що, окрім розподілу у ньому «ролей» Мономаха і Святославичів, звертає на себе увагу і той факт, що в ньому не згадується про відомий з Іпатіївського літопису інцидент – суперечку князів про те, де поставити раки. Якщо Мономах хотів помістити раку Бориса і раку Гліба всередині церкви і поставити над ними срібний «теремъ», то брати хотіли помістити їх «в комару, идеже отець мои назнаменалъ, на правой сторо- не»38, тобто, ймовірно, в правому нефі. Митрополит і єпископи, згідно з літописом, Сіверянський літопис 7 запропонували тягнути жеребок. Перемогли Святославичі. Ймовірно, тому весь цей епізод і відсутній у «Сказанні». Крім того, на думку М.Б. Свердлова, цей «розбрат» не згаданий у ньому – творі, призначеному для прославляння перших руських святих, оскільки «піднімав важливі питання релігійного і культурного життя на Русі в перші роки київського княжіння Мономаха»39. Річ у тому, що поховання мощів святого в центрі храму – католицька традиція, яку продовжило таке поховання князя Володимира Святославича і княгині Анни в Десятинній церкві. Пропозиція ж поховати мощі святих у південній частині храму продовжувала традицію знаходження в нім під час богослужіння руських князів, за- позичену у свою чергу з древньої традиції візантійських імператорів. Тим самим, у питанні відносно місця поховання Бориса та Гліба стикалися дві культурні традиції і, як передбачає М.Б. Свердлов, «дві тенденції культурного і політичного життя Русі того часу – збереження традиції Уселенської церкви, відвертості в політичній і культурній взаємодії із західноєвропейськими країнами і їх неприйняття, орієнтація на візантійські, православні традиції, засвоєні і розвинені в Російській державі»40. Вирішити цю суперечку мали ієрархи вітчизняної церкви на чолі з греком і активним противником «віри латинської» Никифором. «Тому, – продовжує М.Б. Свердлов, – в даному конфлікті зі Святославичами Володимир Мономах мав поступитися: епізоду з жеребком у зв’язку з місцем поховання канонізованих князів-мучеників або не було, або його рішення було визначено заздалегідь»41. Як би там не було, цей конфлікт для Володимира, судячи з усього, принципового значення не мав. Адже після завершення святкувань він не тільки прикрасив золотом і сріблом раки Бориса та Гліба, але також і приміщення, де вони знаходилися, те місце їх поховання, через яке і сталася його суперечка зі Святославичами. Пізніше, 1117 р., Володимир побудував свою церкву, присвячену св. Борису і Глібу, на річці Альті, де було вбито Бориса і, що символічно, де 1125 р. помре і сам Мономах42. Таким чином, Володимир Мономах підтвердив властиве йому самому шанування цих святих і, перш за все, Бориса. Отже, Володимир Мономах є одним з найбільш ревних прибічників і шанувальників культу святих князів Бориса та Гліба. Згідно зі «Сказанням», він постійно піклується про їх шанування, прикрашає раки святих і є одним з головних організаторів їх перене- сення до нового кам’яного храму Вишгорода, побудованого Олегом Святославичем. За свої старання і велику любов до Бога і культу святих братів Володимир удостоюється найвищих похвал. Автор «Сказання» відзначає його благородство, а також властиві князеві «великоумие», лагідність і покірність, зближуючи тим самим образ Мономаха з образом святих князів-страстотерпців, створений ним у першій частині «Сказання». Особливо підкреслюються стосунки Володимира Мономаха та святого Бориса: під час перенесення мощів його раку супроводжує саме Володимир. Святий Борис, що був правителем Ростовського князівства, яке пізніше увійшло до отчини Мономаха, судячи з усього, розглядався як особистий заступник цього князя і його сім’ї. При цьому, якщо на ранніх етапах розвитку культу святих братів Гліб шанувався більше, ніж Борис, то багато в чому завдяки зусиллям Мономаха першість переходить до Бориса. 1. Воронин Н.Н. «Анонимное» сказание о Борисе и Глебе. Его время, стиль и автор // Труды отдела древнерусской литературы. – Т. XIII. – М.; Л., 1957. – С. 39. 2. Успенский сборник XII – XIII вв. / Изд. подг. О.А. Князевская, В.Г. Демьянов, М.В. Ляпон. Под ред. С.И. Коткова. – М., 1971. – С. 66. 3. Там само. 4. Там само. – С. 68. 5. Воронин Н.Н. Вказана праця. – С. 36. 6. Успенский сборник… – С. 68. 7. Приселков М.Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси X – XII вв. – СПб., 1913. – С. 313. 8. Успенский сборник… – С. 68. 9. Там само. – С. 69. 10. Воронин Н.Н. Вказана праця. – С. 36. 8 Сіверянський літопис 11. Успенский сборник… – С. 65 – 66. 12. Там само. – С. 69. 13. Соловьев К.А. Культ святых Бориса и Глеба во властных отношениях древней Руси XI – начала XII века // Вопросы истории. 2002. № 5. – С. 25. 14. Успенский сборник… – С. 69. 15. Воронин Н.Н. Вказана праця. – С. 51 16. Там само. – С. 50. 17. ПСРЛ. – Т. II. Ипатьевская летопись. – М., 1962. – Стб. 275 – 276. 18. Греков Б.Д. Киевская Русь. – М., 1949. – С. 260 – 261; Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений Руси XII – XIII в. – М.; Л, 1963. – С. 323; Ти- хомиров М.Н. Древняя Русь. – М., 1975. – С. 138. 19. Свердлов М.Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси в VI – первой трети XIII в. – СПб., 2003. – С. 489. 20. Вилкул Т.Л. Люди и князь в древнерусских летописях середины XI – XIII вв. – М., 2009. – С. 131. 21. Успенский сборник… – С. 69. 22. Смирнов И.И. Вказана праця. – С. 249. 23. Там само. – С. 249 – 250. 24. Алешковский М.Х. Русские глебоборисовские энколпионы 1072 – 1150 годов // Древнерусское искусство. Художественная культура Домонгольской Руси. – М., 1972. – С. 119. 25. Успенский сборник… – С. 70. 26. Там само. – С. 70. 27. Алешковский М.Х. Вказана праця. – С. 106 – 110. 28. Там само. – С. 110 – 111. 29. Успенский сборник… – С. 62 – 63. 30. Алешковский М.Х. Вказана праця. – С. 118. 31. Хорошев А.С. Политическая история русской канонизации (XI – XVI вв.). – М., 1986. – С. 32 – 33; Соловьев К.А. Вказана праця. – С. 23 – 24. 32. Там само. – С. 117. 33. ПСРЛ. – Т. I. Лаврентьевская летопись. – М., 1962. – Стб. 249. 34. Алешковский М.Х. Вказана праця. – С. 117. 35. Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени у русских князей в X – XVI вв. Династическая история сквозь призму антропонимики. – М., 2006. – С. 122. 36. ПСРЛ. – Т. II. – Стб. 587. 37. Димник М. Любецький з’їзд і пониження статусу Олега Гориславича // Любець- кий з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі. – Чернігів, 1997. – С. 14 – 20. 38. ПСРЛ. – Т. II. – Стб. 281. 39. Свердлов М.Б. Вказана праця. – С. 498. 40. Там само. 41. Там само. 42. ПСРЛ. – Т. I. – Стб. 291, 294 – 295. Рассматриваются сведения о Владимире Мономахе, содержащиеся в «Сказании о Борисе и Глебе» – в его части, повествующей о посмертных чудесах святых. Особое внимание уделяется почитанию им и другими русскими князьями культа святых бра- тьев. Подчеркивается особое отношение Мономаха к святому Борису, как его личному покровителю. Ключевые слова: Борис и Глеб, Владимир Мономах, почитание, патрональные тра- диции. The article examines information about Volodymyr Monomakh available in the Tale of Boris and Gleb, specifically in the part retelling posthumous miracles of the Saints. Particular attention is focused on his reverence for the cult of the saint brothers shared by other Russian princes. The paper stresses special attitude of Monomakh towards Saint Boris as his personal patron. Keywords: Boris and Gleb, Volodymyr Monomakh, reverence, patronal traditions.

Володимир Мономах у «Сказанні про Бориса та Гліба»

Репозитарії

Схожі ресурси