Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну

The article is devoted to the analysis of the discussions about M.Hrushevsky‘s views in Ukrainian, Russian, Polish, Czech and largest – West European historiography. The social -political and ideological context of given notes, their dependence on the changing of the situation in Eastern European re...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Тельвак, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Теми:	Метанаратив в українському історіографічному дискурсі
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5730
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну / В. Тельвак // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 227-239. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-5730
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-57302013-02-13T02:15:00Z Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну Тельвак, В. Метанаратив в українському історіографічному дискурсі The article is devoted to the analysis of the discussions about M.Hrushevsky‘s views in Ukrainian, Russian, Polish, Czech and largest – West European historiography. The social -political and ideological context of given notes, their dependence on the changing of the situation in Eastern European region on the eve of the First World War has been outlined. The conclusions about influences of this discussion on the modernization of the theoretic methodological bases of the Ukrainian historiography in the beginning of the XX-th century have been made. 2008 Article Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну / В. Тельвак // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 227-239. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5730 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Метанаратив в українському історіографічному дискурсі Метанаратив в українському історіографічному дискурсі
spellingShingle	Метанаратив в українському історіографічному дискурсі Метанаратив в українському історіографічному дискурсі Тельвак, В. Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну
description	The article is devoted to the analysis of the discussions about M.Hrushevsky‘s views in Ukrainian, Russian, Polish, Czech and largest – West European historiography. The social -political and ideological context of given notes, their dependence on the changing of the situation in Eastern European region on the eve of the First World War has been outlined. The conclusions about influences of this discussion on the modernization of the theoretic methodological bases of the Ukrainian historiography in the beginning of the XX-th century have been made.
format	Article
author	Тельвак, В.
author_facet	Тельвак, В.
author_sort	Тельвак, В.
title	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну
title_short	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну
title_full	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну
title_fullStr	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну
title_full_unstemmed	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну
title_sort	метанаратив м.грушевського в історіографічному дискурсі доби модерну
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Метанаратив в українському історіографічному дискурсі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5730
citation_txt	Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну / В. Тельвак // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 227-239. — укр.
work_keys_str_mv	AT telʹvakv metanarativmgruševsʹkogovístoríografíčnomudiskursídobimodernu
first_indexed	2025-07-02T08:48:11Z
last_indexed	2025-07-02T08:48:11Z
_version_	1836524336895229952
fulltext	Ейдос 3’2008 Віталій Тельвак Дрогобич Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну Українська історична наука другої половини ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. є, поза сумнівом, однією з найпопулярніших тем історіографічних студій нашого часу. Це й зрозуміло, адже одним із важливих завдань сучасної україніки є пошук витоків власної фахової ідентичності, відтворення розірваної попередньою добою наукової традиції. На сьогодні маємо солідну кількість досліджень як статейного, так і монографічного формату, в котрих дослідники в цілому реконструювали процеси становлення української Кліо в головних аспектах – персональному, теоретико -методологічному, інституційному тощо. Сучасний стан розро бки проблеми: накопичена джерельна база та наявна історіографічна література, підштовхують до формулювання нових актуальних дослідницьких завдань. Серед останніх, на нашу думку, вирізняється проблема залучення доробку фундаторів вітчизняної Кліо до ширшого – західноєвропейського та світового історіографічного контексту. Адже більшість наявних сьогодні історіографічних опрацювань змальовують переважно український досвід прочитання та сприйняття знакових текстів вітчизняних істориків. Тим самим надалі консервується поширене сприйняття української історич ної науки другої половини ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. як периферійної, творці котрої творили лише для «домашнього вжитку». В такій вузькій перспективі українська наука не тільки опиняється поза головними історіографічними дискусіями, що модернізували обличчя світової гуманістики на зламі століть, але й утруднює можливість отримати адекватну відповідь на питання про внесок вітчизняних учених до конструювання моделі минулого власного східноєвропейського регіону. Чи не найбільшою мірою зауважена проблема є актуальною при дослідженні творчості Михайла Грушевського. Незважаючи на багаторічні плідні Віталій Тельвак228 грушевськознавчі пошуки, досі в літературі зустрічаються твердження, що «… до 1906 р. жоден з істориків -фахівців не дав оцінки праці М.Грушевського», «і тільки після Першої світової війни на багатотомну працю історика з‘явилася низка рецензій» 1. У цій статті ми спробуємо дослідити сприйняття творчих ідей чолової постаті української науки його сучасниками наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. – тобто у час, котрий передував бурхливим подіям Першої світової війни та Визвольних змагань, що значно вплинули на політизацію історіографічних дискусій у Східній Європі. Найбільш зацікавлено, і це зрозуміло, до наукової творчості М.Грушевського поставилися в українськ ому інтелектуальному середовищі. Тут у досить короткому часі погляди львівського професора стали основою історичної ідеології патріотичного національного табору. З іншого боку – наукові гіпотези автора «Історії України-Руси», передусім, його теза про відмінні історичні шляхи російського та українського народів вже від доби раннього середньовіччя, викликала все гострішу реакцію зі сторони русофільсько-москвофільської інтелігенції Східної Галичини та прихильників малоросійської орієнтації на Наддніпрянщині . Для представників українофільських кіл обох імперій запропонована М.Грушевським схема українського минулого та сама ідея його сепарації з російського та польського гранд -наративів була сприйнята із захватом і поширена на інші сфери наукового дискурсу (наприклад, історію літератури) та була покладена в основу програмних документів багатьох українських політичних та суспільних організацій . А плідна науково-організаційна, дослідна та видавнича діяльність ученого на галицькому терені зробила саме його ім‘я на початку ХХ століття символом українства, що особливо впадало у вічі під час ювілейних святкувань 1904 (десятиліття праці у Львові) , 1906 (сорокаріччя від дня народження) та 1910 (двадцятип‘ятиліття літературно -наукової праці) років2. Поряд із таким, подекуди надзвичайно захопливим, ставленням 1 Зайцева З.І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К.: КНЕУ, 2006. – С. 189. 2 Передмова. Науковий збірник присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками і прихильниками з нагоди Його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894-1904). – Львів, 1906. – С. VII; Свято в честь проф. М.Грушевського // Киевская Старина. – 1906. – Т. 92. – С. 30-31; В.Б.: Науковий збірник присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками і прихильниками з нагоди Його десятилітньої наукової праці в Га личині (1894-1904). Львів, 1906 // Діло. – 1906. – Ч. Метанаратив М.Грушевського 229 до наукової праці М.Грушевського, саме з кіл національної інтелігенції вийшла найбільш принципова та конструктивна критика окремих моментів його великої історичної реконструкції, що відбивала швидкий поступ в різних ділянках української гуманістики. Прикметно, що серед найбільш принципових рецензентів історіографічної праці львівського професора зустрічаємо імена його учнів (наприклад, М.Кордуба та С.Томашівський). В численних рецензіях ученому було зроблено низку зауважень фактологічного, джерелознавчого, хронологічного і навіть методологічного характеру 3. Ці зауваження, корегуючи окремі елементи його історичної реконструкції, жодним чином не впливали на саму її модель -схему, а навпаки, як зауважив І.Франко, були покликані зміцнити її 4. Особливим пунктом критики наукових праць М.Грушевського, особливо зі сторони наддніпрянських учених, була мовна сторона оформлення його творів. Тогочасні зауваження стосовно мови історичних творів М.Грушевського слід, на наше переконання, розглядати не локально – як критику мовних недосконалостей творів окремого автора, а в широкому контексті протиставлення традицій творення літературної мови в Галичині й на Наддні прянській Україні, що знайшло своє відображення в мовній дискусії 1906 –1913 рр. Учасниками цієї дискусії, котра досить докладно висвітлена в сучасній літературі, виступили практично всі помітні тогочасні українські гуманітарії, котрі солідаризувалися в потребі вир облення єдиної національної мови5. 58-59. – 23-24 березня; Проф. Михайло Сергієвич Грушевськи й (з нагоди 25-літнього ювілею) // Українська хата. – Київ, 1910. – Кн. VI. – С. 361-362. 3 Див. докл.: Тельвак В. Перший том "Історії України -Руси" Михайла Грушевського в оцінках сучасників // Історіографічні дослідження в Україні. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2007. – Випуск 17. – С. 16-38. 4 Франко І. Причинки до історії України-Русі. Часть перша // Франко І. Зібрання творів у п‘ятдесяти томах. – К.: "Наукова думка", 1986. – Том 47. – С. 545-548. 5 Див. докл.: Трифонов Р. Мовна ситуація на українських землях на початку ХХ ст. і її відображення в дискусії з пробл ем унормування літературної мови // Вісник Луганського державного педагогі чного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2000. – № 4. – С. 88 – 92; Трифонов Р. Роль науково- публіцистичної дискусії початку ХХ ст. в унормуванні укра їнського правопису // Вісник Харківського університету. – Х., 2000. – № 456. – С. 325 – 328; Трифонов Р. Проблема мовної норми і дискусія з унормування української літературної мови початку ХХ ст. // Молода нація: Альманах. – К.: Смолоскип, 1996. – № 5. – С. 147 – 151. Віталій Тельвак230 Якщо діячі українського національного табору зосереджувалися на корекції виключно нюансів історіографічної праці М.Грушевського, не піддаючи сумніву запропоновану ним концептуальну модель, то з боку представників москвофільської та малоросійської інтелігенції остання стала об‘єктом спеціальної критики. Не маючи достатніх наукових сил для ведення послідовної та широкомасштабної полеміки з ключовими постулатами, обстоюваними М.Грушевським та його львівськими учнями, вони зосередилися на критиці світоглядно - історіософських засад української національної істо ріографії, обстоюючи історіографічну цінність головних постулатів «звичайної схеми»6. Незважаючи на безкомпромісний і, нерідко, емоційний (як це особливо показала полеміка з В.Мільковичем та І.Лінніченком) характер цієї дискусії, вона продемонструвала своє рідний розклад сил у тогочасному українському інтелектуальному середовищі. Наслідком цієї полеміки стало, передусім, чітке окреслення традиційного русофільсько-москвофільського (в дусі теоретичних настанов прихильників "звичайної схеми") та дедалі більш мо дернізованого національного погляду на конструювання моделі українського минулого. В основі цих конкурентних історіографічних позицій лежало глибше світоглядне протистояння між носіями загальноросійської та української національних ідентичностей. Поряд із цим, ми можемо відзначити ледь помітні у той час відмінності серед прихильників україноцентричної історіософської моделі. Так, чи не вперше у цій полеміці про власне, відмінне від поглядів учителя, бачення вихідних для реконструкції історії України моменті в заявив С.Томашівський, солідаризувавшись із прихильниками теорії норманізму. Надзвичайно зацікавлено історіографічна праця українського вченого була сприйнята й в інтелектуальних колах наших сусідів. Так, в польській літературі досить рефлективно постави лися до науково- дослідної, організаційної та суспільно -політичної діяльності М.Грушевського у Східній Галичині, маючи перед очима , як її наслідки, швидку модернізацію українського руху. В науковому план і польські історики зосередилис я на критиці тих момент ів 6 Див. докл.: Тельвак В. Михайло Грушевський contra Володимир Мількович (до проблеми формування дискусійного поля української історіографії початку ХХ століття) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць. / Редкол.: Г.В. Боряк (голова), І.Б. Матяш (заст. голови) та ін. – К., 2007. – Вип. 9. – С. 255-269. Метанаратив М.Грушевського 231 історіографічної діяльності українського вченого, що у своїх висновках підважувала історичні корені панівного становища поляків у Східній Галичині та входила у суперечність із класичною моделлю польського минулого, що як невід‘ємну частину включал а в себе українське Правобережжя. Тому найбільш принципово польські дослідники опонували інтерпретації М.Грушевським проблем ґенези етнічних процесів на українсько-польському порубіжжі ХІ-ХІІІ ст., його антинорманській гіпотезі, поглядам на становище православної церкви на українських землях Речі Посполитої в XIV -XVI ст., оцінкам феномену української козаччини 7. Багато зауважень ними було висловлено й щодо термінологічного словотвору М.Грушевського, особливо, популяризації ним етноніму "Україна -Русь". Прикметно, що з‘ясовуючи мотивацію українського вченого при конструюванні нової історичної термінології, польські дослідники наголошували на його політичних "державницьких" (підкреслено нами – В.Т.) аспіраціях, з яких логічно витікають "історичні" й "територіальні" п ретензії до Росії, Австро-Угорщини та Польщі в її кордонах XVIII ст. 8. Втім, найбільшою вадою історичних праць М.Грушевського для польських публіцистів було його намагання надмірно загострити та підкреслити українсько-польське протистояння у всіх можливих вимірах тогочасного суспільного життя – соціально-економічному, політичному, культурно-релігійному. Для такого глибокого національного конфлікту, переконували польські оглядачі, не було жодних вагомих підстав. А тому висновки українського вченого не тільки безпідставні, наголошували вони, але й надмірно тенденційні та заполітизовані, викликані напругою у стосунках двох народів на початку ХХ ст. Разом із тим зауважимо, що попри загострення міжнаціональних стосунків у Галичині та принципову критику суспільно-політичної роботи М.Грушевського, п ольські дослідники віддавали належне його заслугам перед українською наукою, наголошували, що вчений своєю "бенедиктинською працьовитістю" створив "руський науковий світ", "цілу школу", ба, навіть більше – цілість українського суспільно-політичного й культурного життя 9. 7 Див. докл.: Тельвак В. Постать Михайла Грушевського в польській історіографії (кінець ХІХ-ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 2006. – № 5. – С. 67-82. 8 Rawita-Gawroński Fr. Kwestya ruska wobec Austryi i Rosyi // Świat Słowiański. – Kraków, 1912. – Rocznik VIII. – Sierpień-wrzesień. – S. 557-578; F.K.: Z prasy ruskiej // Świat Słowiański. – Kraków, 1907. – Rocznik III. – Luty. – S. 136-141. 9 Див. напр.: Tad. St. Gr.: Науковий збірник присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками і прихильниками з нагоди Його десятилітньої наукової Віталій Тельвак232 Складніше було зі сприйняттям історичних праць М.Грушевського у середовищі російських дослідників, оскільки заборона українського друкованого слова в Російській імперії тривалий час ускладнювала можливість ознайомлення з ідеями львівського професора. На сторінках російської періодики, почасти й наукової, створювався негативний образ тієї національно -культурної праці, що була розгорнута українцями в Галичині. Наголошувалося на штучності конструювання науковог о дискурсу української мови, політичному антиросійському забарвленні всього культурно -наукового руху галицьких українців 10. Прикметно, що особливою активністю у формуванні негативного образу науково -дослідної діяльності галицьких українців відзначи лися представники київського інтелектуального середовища, ідейно об‘єднані довкола газети «Киевлянин». Чи не найбільш бурхливу антиукраїнську діяльність розгорнув професор університету Святого Володимира Т.Флоринськи й котрий у своїх оглядах слов‘янознавчої літерату ри відстоював бачення української мови (за термінологією автора – "малорусского наречия") виключно для домашнього вжитку або простонародної літератури, відмовляючи їй права обслуговувати високі сфери культури та науки 11. Зауважимо, що в демократичному російському науковому середовищі безпринципна антиукраїнська діяльність Т.Флоринського та його однодумців викликала поваги гідне засудження. Висловлювалося загальне обурення, що позиція однієї людини "забарвлює всю російську науку у зовсім невластиві для неї ко льори"12. Втім, значною мірою саме внаслідок цих антиукраїнських нападок , історичні праці праці в Галичині (1894-1904). – Львів, 1906 // Świat Słowiański. – Kraków, 1906. – Rocznik IІ. – Czerwiec. – S. 440-442; Wasilewski L. Ukraina i sprawa ukraińska. – Kraków, 1911. – S. 147-148. 10 Див. напр.: Н. Р-в.: Записки наукового товариства імені Шевченко. Виходять у Львові під редакцією Михайла Гр ушевського. Т. ХІХ. Львів, 1898 // Исторический вестник. – 1898. – Т. LXXIV. – С. 316-318. 11 Флоринский Т. Критико-библиографический обзор новейших трудов и изданий по славяноведению // Университетские известия. – Киев, 1898. – № 11. – С. 219; Флоринский Т. Критико-библиографический обзор новейших трудов и изданий по славяноведению // Университетские известия. – Киев, 1901. – № 4. – С. 38-45. 12 В. Б-скій: Записки Наукового Товариства імени Шевченка. Т. ХХХІ и ХХХІІ. Львів. (Львов. Австрійская Галиція) // Вестник Всемирной Истории. – 1901. – № 5. – С. 250. Метанаратив М.Грушевського 233 М.Грушевського були в Росії, як із певною долею образи відзначав у "Автобіографії" сам професор, тривалий час "ґрунтовно замовчані" 13. Проте, незважаючи на такі неприхильні обставини, російські дослідники все ж доволі оперативно та зацікавлено реагували на появу знакових праць львівського професора. Цьому, слід зауважити, сприяла також надзвичайна активність самого вченого у пошуках можливостей пробити інформаційну блока ду українських галицьких видань і ознайомити не лише спеціалістів, але й широкі кола російської інтелігенції з національною моделлю східноєвропейського минулого. Російська специфіка рецепції творчих ідей М.Грушевського відбилася вже на першій полеміці, котра розгорнулася довкола його статті про схему української історії , опубліковану «Статьях по славяноведению»14. Висловлені в цій дискусії зауваження , передусім, рішуче заперечення ключових моментів історичної схеми М.Грушевського, були конкретизовані та здобули подальше логічне обґрунтування при обговоренні інших праць українського дослідника, особливо його «Історії України -Руси». Остання була допущена в Російську імперію після зняття заборони українського слова внаслідок подій першої російської революції і ш видко стала найпопулярнішим об‘єктом російсько-української історіографічної дискусії . На головну працю львівського професора відгукнулися такі знані російські дослідники, як П.Михайлов, О.Кізеветтер, О.Прєсняков, Г.Вернадський та інші. Найбільше критики з боку російських дослідників, викликали, як недостатньо обґрунтовані, декілька обстоюваних М.Грушевським положень: про спадкоємність державницької традиції від Київської Русі до Галицько -Волинського князівства; про антів, як безпосередніх предків українців; про вагомість українського внеску до скарбниці східнослов‘янської культури тощо15. Прикметно, що значно прихильніше російські 13 Грушевський М.С. Автобіографія, 1906 // Великий Українець: Матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського. – К.: Веселка, 1992. – С. 207. 14 Евг. Л.: Статьи по славяноведению. Выпуск І. Спб., 1904 // Вестник Европы. – 1905. – № 4. – С. 864-865; Флоринский Т.Д. Критико-библиографический обзор новейших трудов и изданий по славяноведению // Университетские известия. – 1905. – № 11. – С. 184-189. 15 Михайлов П.: Проф. Мих. Грушевский. Киевская Русь. Т. І. Введение. Территория и население в эпоху образования государства. С -Пб, 1911. стр. 490 // Журнал Министерства Народного Просвещения. Новая серия. – С-Пб., 1913. – Часть ХLVII. – Октябрь. – С. 389-403; Кизеветтер А.: Проф. Мих. Грушевский. Киевская Русь. Т. І. Введение. Территория и население в эпоху образования государства. С -Пб, 1911. стр. Віталій Тельвак234 дослідники поставилися до томів «Історії» т.зв. «козацького циклу» , завжди підкреслюючи позитивний внесок українського козацтва та особисто Хмельницького у зростання могутності Московської держави й перетворення її на імперію 16. Цікаво, що з цієї ж причини козакознавчі студії М.Грушевського зазнали нищівної критики у середовищі польських дослідників, котрі наголошували на фатальності козацьких рухів для долі Речі Посполитої 17. Цей приклад є одним із найбільш промовистих стосовно кристалізації національних традицій інтерпретації ключових постулатів української Кліо та поглядів її найпомітнішого на той час представника. Цікаво, що саме з російського інтелектуального середовищ а вийшла перша оцінка наукового доробку М.Грушевського з позицій історичної теорії марксизму. Її автор – один з перших російських істориків-марксистів М.Рожков у своєму критичному огляді наукових творів львівського професора зазначив, що дивиться на всю його історіографічну працю як на цікаву пам‘ятку українського «лівого націоналізму», а на самого автора, як на « засліпленого націоналістичним ентузіазмом »18. Саме ці обставини, на переконання критика, зумовили численні сл абкі моменти книги. Серед найбільших недоліків він називає сепаратний розгляд внутрішньої та зовнішньої історії; хибне зображення ґенези українського народу та української державницької традиції; недооцінк у економічної складової історичної еволюції; невірне розуміння економічних та соціальних законів людського поступу; національне, а не класове пояснення цілого ряду культурних, суспільних та економічних я вищ тощо. Попри наголошення на «дрібнобуржуазності» історичних поглядів М.Грушевського, рецензент все ж віднаходить і сильні сторони його 490 // Русская мысль. – 1911. – № 2. – С. 46-47; Пресняков А.Е.: Проф. Мих. Грушевский. Киевская Русь. Т. І. Введение. Территория и население в эпоху образования государства. С -Пб, 1911. стр. 490 // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук. – С-Пб., 1913. – Том ХVII. – Кн. 1. – С. 291-299. 16 Вернадский Г.: Проф. М. Грушевский. История украинскаго казачества. Том первый. Спб., 1913 // Русская мысль. – 1913. – № 12. – С. 462-463; Проф. М.Грушевский. История украинскаго козачества. До соединения с московским государством. Том первый. До начала XVII века. – Спб., 1913 // Вестник Европы. – 1913. – № 1. – С. 169. Огляд був наведений без авторства. 17 Rawita-Gawroński Fr.: Profesor Hruszewskij i jego Historia Ukrainy -Rusi // Świat Słowiański. – Kraków, 1911. – Rocznik VII. – Maj. – S. 337-356. 18 Рожков Н.: Проф. Мих. Грушевский. Иллюстрированная история Украины. – С.- Петербург, б.г. // Современный мир. – 1913. – № 4. – С. 119-121. Метанаратив М.Грушевського 235 праці. Такими для нього є зображення розвитку сільського господарства в українських землях XVII ст., ґенези козаччини, боротьби козаків із польським гнітом. Загалом, характеризуючи рецензію М.Рожкова з перспективи подальшо го поглиблення та урізноманітнення грушевськознавчої рефлексії в історичній науці ХХ ст., можемо говорити про становлення синтезу класичного для російської історіографії та типового для марксизму комплексу дискусійних проблем в обговоренні творчої спадщини М.Грушевського, а через його особу й ключових постулатів української національної історичної думки. Подальшого поглиблення полемічна база цієї дискусії набуде в радянській історичній науці 20 - 30-х років, а довершеності – в 50–80-х роках. Досить зацікавлено до наукових ідей М.Грушевського поставилися представники чеської історіографії. Знаходячись у подібних з українцями умовах імперського гніту, чеські інтелігенти симпатизували українському національному руху та з великою симпатією відгукувалися про різноп ланову діяльність львівського професора19. Чеські дослідники в цілому солідаризувалися із основними ідеями теоретичної моделі українського вченого, порівнюючи його внесок в українську науку зі значенням праць Ф.Палацького для чеської історіографії. Особливо сміливими, на їх думку, були твердження М.Грушевського про спадкоємність і нерозривність української державницької традиції від часів Київської Русі та наголошення ваги давньоруської культурної спадщини у становленні московської, литовської та й цілої східноєвропейської ідентичності. Втім, поряд із цими словами високого визнання наукового рівня головної праці українського історика, чеські науковці не оминули також її спірних моментів. Вони зауважили недостатню доказовість висунутої М.Грушевським гіпотези про ґенезу українського народу, надмірну категоричність у її відстоюванні, що дисонує з загальною бідністю відомих і доступних історичних джерел20. 19 Kadlec K.: Mychajlo Hruševśkyj // Slovansky Přehled. – 1909. – № 11. – S. 163-167. 20 Kadlec K.: Hruševśkyj Mychajlo, Istorija Ukrainy -Rusy (6. svazek, Lvov, 1907) a Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes (I sv. Lipsko, 1906) // Sbornīk Vēd Prāvnīch a Stātnīch. – 1909. – Ročnik IX. – S. 298-305; Slavik Jan: Hruševśkyj Michael, Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. Leipzig: Teubner, 1906. I Band // Českỳ Časopis Historickỳ. – Praha, 1908. – Sešit 2. – S. 214-217; Slavik Jan: Hruševskyj Michajlo, Istorija ukrainskoj Kozaččini. T. I. do roku 1625. Kijev-Lvov, 1909. Kripjakevič Віталій Тельвак236 Завдяки перекладацько-популяризаторській діяльності М.Грушевського його праці стали доступними та відомими й поза межами слов‘янського світу. Німецьке видання першого тому «Історії України-Руси» викликало дискусію довкола творчих ідей львівського професора в широких колах представників європейської історіографії. Так, саме на німецьке видання головно ї праці М.Грушевського відгукнулися румунські дослідники, котрі пером найвидатнішого свого представника Ніколає Йорги продемонстрували власне ставлення до української національної моделі минулого. Як і у випадку з поляками та росіянами, румунські інтелектуали, конструюючи історичну модель великої румунської нації, спеціальну критичну увагу звернули на ті сторінки «Історії України-Руси», котрі були відведені характеристиці слов‘янської колонізації карпатського регіону. Також для румунських істориків незрозумілим було те, чому український учений всіляко уникає вживання етноніму "румуни", надаючи перевагу застарілому "волохи"21. Надзвичайно рефлективно на творчі ідеї українського вченого відреагували також законодавці тогочасної історичної моди німці. Провідні німецькі історичні часописи регулярно знайомили своїх читачів зі здобутками українського наукового руху, особливо наголошуючи на плідній діяльності його лідера. Справжн ю хвилю зацікавлення серед німецьких дослідників викликала поява німецького видання першого тому «Історії України -Руси». Не шкодуючи слів визнання фаховій стороні праць М.Грушевського, німецькі дослідники відзначали колосальну кількість опрацьованих ним джерел і літератури, що таким чином значною мірою були введені у коло читання європейських фахівців. Р азом із тим, вони відзначали своєрідність «Історії України-Руси» як ідеологічного маніфесту молодого українського національного руху, закликали обережно ставитись до ідей її автора. Саме ідеологічні, а не наукові аргументи, на думку німецьких славістів, лягли в основу антинорманської теорії українського вченого та пов‘язаної з нею моделі реконструкції шляхів зародження та напрямків еволюції державних форм у східних слов‘ян. Незважаючи на критичне сприйняття теоретичних ідей автора «Історії Ivan. Materiali do istorii ukrainskoj Kozaččini. T. I. Dokumenti po rik 1631. Lvov, 1908 // Českỳ Časopis Historickỳ. – Praha, 1910. – Sešit 3. – S. 335-339. 21 Jorga N.: Hruševśkyj M. Geschichte des ukrainisc hen (ruthenischen) Volkes. I Bd. Leipzig, Teubner 1906 // Literarisches Zentralblatt für Deutschland. – Leipzig, 1907. – № 17. – S. 533-534. Метанаратив М.Грушевського 237 України-Руси», німецькі оглядачі традиційно підносили його дослідницьку сумлінність, спокійний та об‘єктивний підхід до досліджуваних проблем, намагання відобразити якомога ширший спектр історіографічних оцінок, чому прислужилися численні та розлогі коментарі й екскурси22. Загалом, як свідчить проаналізована нами різноманітна та різнопланова критична й аналітична література, історичні праці М.Грушевського вже від кінця ХІХ ст. стали значним явищ ем не тільки української, але й всієї європейської історіографії. В ході полеміки, розгорнутої довкола запропонованих ним нау кових концепцій, виявилося ставлення до його творчості не лише з боку різних напрямків в українській історичній думці, але й було окреслено особливості бачення ідей ученого в російській, польській , чеській, румунській та ширше – західноєвропейській історіо графії. В українському інтелектуальному просторі було окреслено два основних підходи до концепцій М.Грушевського – з традиційних позицій прихильників «звичайної схеми» та з погляду представників національної культури. Перші як носії загальноросійської наці ональної ідентичності заперечували спробу М.Грушевського відсепарувати український історичний процес з класичної схеми російської історії Погодіна та Соловйова. Представники другого напрямку, попри захопливе ставлення до наукової праці М.Грушевського, тако ж були неоднозначними у її сприйнятті. Накопичення цілого комплексу конфліктних моментів у середовищі української інтелігенції, зміцнення опозиційних настроїв по відношенню до М.Грушевського по обидва боки Збручу, мали наслідком більш критичне ставлення до окремих тез історика. Щоправда, ці зауваження носили, переважно, корегуючий або компенсаторний характер – вказувалося на деякі неточності у працях ученого, недостатню обґрунтованість гіпотез чи не зауважені дослідницькі аспекти. Загалом же, М.Грушевський напередодні війни уважався загальновизнаним науковим авторитетом і політичним лідером. 22 Stübe R. Dr.: Eine Geschichte der Ruthenen (Hruševśkyj Michael, Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes . I Bd. Leipzig, Teubner 1906) // Beilage zur Allgemeinen Zeitung. – München, 1907. – Band III. – S. 617-623; Hötzsch Otto: Hruševskyj M. Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. Leipzig, 1906 // Historische Vierteljahrshrift. – Leipzig, 1907. – B. X. – S. 223; Goetz Leopold Karl: Hruševśkyj Michael, Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes. I Bd. Leipzig, Teubner 1906 // Deutsche Literaturzeitung. – Berlin, 1908. – № 8. – B. XXXIX. – S. 495. Віталій Тельвак238 В інших національних історіографічних школах розпочалися дискусії довкола тих ліній, за якими М.Грушевський намагався відокремити українську історію від "звичайних схем" сусідів, творячи національний гранд-наратив. Так, у російській науці найбільш гарячими були дискусії із тезами вченого про українські племена як автохтонне населення Наддніпрянщини, а звідси – бачення Київської Русі як першого досвіду українського державо творення, розширення східного кордону українського розселення. Польські дослідники опонували М.Грушевському у баченні ним етнічних процесів на польсько-українському порубіжжі, відсунення західного етнічного кордону українського розселення за червенські міс та, розуміння козаччини як важливого чинника національно -визвольного руху від кінця XVI ст. Західноєвропейські історики одноголосно не погоджувалися з ревізією М.Грушевським норманської теорії, оскільки це підважувало звичну для них візію минулого Східної Європи та суттєво зміщувало традиційні дослідницькі акценти. Загальні пункти критики рецензентів торкалися зображення М.Грушевським історії первісної української колонізації та його бачення норманської теорії і початків київської держави. Недоречною вони в важали категоричність ученого у відстоюванні власних гіпотез без відповідного розширення джерельної бази. Таким чином, можемо говорити про становлення національних традицій у вивченні спадщини львівського професора, а через його особу – й ключових постулат ів всієї української національної науки. До сильних сторін наукових студій М.Грушевського практично всіма рецензентами відносилась ґрунтовність в узагальненні джерельної бази та історіографічної літератури. Підносилась також оригінальність погляду вченого на, здавалося б, усталені наукові проблеми, що дозволило поновити їх обговорення з позицій альтернативної моделі. Висловлені на адресу М.Грушевського критичні зауваження як з боку його опонентів, так і прихильників, не тільки виявили певні помилки в його п рацях, але й привернули увагу істориків до важливих проблем, котрі ще належало висвітлити дослідникам українського минулого. Справедливі зауваження були зроблені М.Грушевському у зв‘язку з тим, що він надмірну увагу приділяв схематизації історичної дійснос ті, що призводило до невиправданої категоричності висновків та подекуди втраті індивідуального виміру у вивченні минулого. Принципове значення мали й зроблені рецензентами зау важення, котрі акцентували Метанаратив М.Грушевського 239 стилістичні моменти його праць, домінацію аналітичної складової у його дослідженнях. Безперечно, численні корективи та уточнення, що торкалися різних окремих питань, сприяли вивченню цих проблем як самим М.Грушевським, так і іншими дослідниками східноєвропейського минулого. Простежені нами дискусії М.Грушевсь кого та його опонентів у цей час свідчать, що вчений залишився вірним обраній концептуальній моделі дослідження минулого українського народу. Поряд із цим, враховуючи різноманітні зауваження рецензентів, львівським професором були внесені численні коректив и історіографічного, методичного та методологічного характеру, що особливо впадало у вічі при підготовці ним оновлених видань вже опублікованих праць 23. Загалом же, обговорення проблем, сформульованих у працях М.Грушевського цього періоду, відіграло важливу роль у подальшому розвитку вітчизняної науки. Зі всією чіткістю було поставлено питання про необхідність подальшої інтенсивної роботи у напрямку створення синтетичної праці, в котрій історія України була би розглянута цілісно з погляду внутрішньої законом ірності історичного процесу. 23 Див. напр.: Тельвак В. Перший том "Історії України-Руси" М.Грушевського (до проблеми еволюції історико -теоретичних поглядів) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. – Львів, ЛНУ ім. Франка, 2000. – Вип. 3. – С. 252-256. 17

Метанаратив М.Грушевського в історіографічному дискурсі доби Модерну

Репозитарії

Схожі ресурси