"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми
The article reviews the research potential of the phenomenon of women’s writing in historiographical science. Raises questions of the legitimize women- historian in the Ukrainian historiographical discourse, highlighting characters of the female scientific work. Key words: women's writing, a wo...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5752 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми / Д. Андросова-Байда // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 354-370. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-5752 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-57522013-02-13T02:11:03Z "Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми Андросова-Байда, Д. Нелiнiйне письмо The article reviews the research potential of the phenomenon of women’s writing in historiographical science. Raises questions of the legitimize women- historian in the Ukrainian historiographical discourse, highlighting characters of the female scientific work. Key words: women's writing, a woman historian, scientific writing. 2008 Article "Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми / Д. Андросова-Байда // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 354-370. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5752 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нелiнiйне письмо Нелiнiйне письмо |
| spellingShingle |
Нелiнiйне письмо Нелiнiйне письмо Андросова-Байда, Д. "Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми |
| description |
The article reviews the research potential of the phenomenon of women’s writing in historiographical science. Raises questions of the legitimize women- historian in the Ukrainian historiographical discourse, highlighting characters of the female scientific work. Key words: women's writing, a woman historian, scientific writing. |
| format |
Article |
| author |
Андросова-Байда, Д. |
| author_facet |
Андросова-Байда, Д. |
| author_sort |
Андросова-Байда, Д. |
| title |
"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми |
| title_short |
"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми |
| title_full |
"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми |
| title_fullStr |
"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми |
| title_full_unstemmed |
"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми |
| title_sort |
"жіноче письмо" в історіографічному дискурсі україни: до постановки проблеми |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Нелiнiйне письмо |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5752 |
| citation_txt |
"Жіноче письмо" в історіографічному дискурсі України: до постановки проблеми / Д. Андросова-Байда // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. — К., 2008. — Вип. 3. — С. 354-370. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT androsovabajdad žínočepisʹmovístoríografíčnomudiskursíukraínidopostanovkiproblemi |
| first_indexed |
2025-07-02T08:49:12Z |
| last_indexed |
2025-07-02T08:49:12Z |
| _version_ |
1836524400797548544 |
| fulltext |
Ейдос
3’2008
Дарина Андросова-Байда
Київ
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі України: до
постановки проблеми
Одним із напрямків досліджень в постструктуралістській
методології історії стала теорія впливу суб ´єкта, який пізнає.1 Ця теорія
легітимізувала твердження про те, що жінка, вивчаючи минуле,
напише «свою» історію інакше, аніж чоловік, який займається тією ж
проблематикою. Як зазначає російська дослідниця Наталія
Пушкарьова: «Жінка, яка написала текст, є цікавою для історика, що
пізнає цей текст, і як авторка певного наративу про щось конкретне, і
як носій певних традицій, стереотипів, норм і звичок свідомості,
ритуалів їх вираження, певних соціальних практик». 2
Неабияке значення для становлення нової дослідницької позиції
щодо жінки – суб´єкту наукової діяльності мало також затвердження
лінгвістичного повороту ( linguistic turn), який надає новий статус мові,
розглядаючи її як частину дискурсу влади. Основне положення
linguistic turn полягає в тому, що мова та дискурс визнаються
основними чинниками творення соціальної дійсності. Як зазначають
Крістоф Конрад та Мартіна Кессель ( Christoph Conrad & Martina
Kessel): «...у владі (мови і дискурсу) встановлювати в соціальних
практиках та суспільних інститутах систему соціальних, символічних
та психічних співвідношень, в яких чоловіки та жінки займають
нерівні позиції»3.
1 Визгин В.П. Постструктуралистская методология истории: достижения и пределы //
Одиссей. 1996. – М., 1996. – С.40.
2 Пушкарева Н.Л. Гендерные исследования: рож дение, становление, методы и
перспективы // Вопросы философии. — 1998.- №6.- С. 76
3 Сonrad Ch., Kessel M. Geschichte schreiben in der Postmoderne. Beiträge zur aktuellen
Diskussion. Stuttgart. 1994. S. 27.
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 355
Результатом означених методологічних зсувів став підвищений
інтерес до постаті жінки-науковця. В російській гуманітаристиці цей
напрямок жіночих студій є дуже популярним, про що свідчить велика
кількість робіт, присвячених різним аспектам жіночого існування у
науковому просторі.4 Бурхливий розвиток цього напрямку дозволяє
говорити про формування російської дослідницької традиції у вивченні
феномену жінки – представниці наукової корпорації. Серед
пріоритетних напрямків досліджень з даної проблематики виділяють
такі: 1). Соціологічні, психологічні та філософські дослідження, які
присвячені феномену жінки в науці; 2). Історичні праці, об ´єктом яких
є історія жіночої вищої освіти, д искусії про «ученість жінок», розвиток
фемінізму; 3). Біографії жінок -науковців; 4). Дослідження з історії
вищої школи, наукових установ, науки взагалі та її галузей, в яких
оцінюється внесок конкретних жінок в науку та в організацію
наукових досліджень.5
Втім, поза увагою все ще залишається продукт інтелектуальної
творчості жінки-науковця – науковий текст. Отже, об´єктом нашого
дослідження є творчий доробок жінки -історика.
Розкриття особливостей письма жінки -історика вимагає
розширення історіографічного те заурусу шляхом впровадження
терміну «жіноче письмо».
Поняття «жіноче письмо» було запроваджене французькою
письменницею Хелен Сіксу (Helen Cixous). В роботі «Сміх медузи»6
(1972) вона проголошує «жіноче письмо» ( écriture feminine)
унікальним засобом подола ння агресії маскулінності мови,
можливістю досягнення жінкою нового рівня самосвідомості.
Інша французька дослідниця, Люсі Ірігарей ( Luce Irigaray),
розглядає жіноче письмо як унікальну мову, в якій жінка постає в
незвичній для патріархатного дискурсу рол і спокусниці.
Таким чином, Х.Сіксу та Л.Ірігарей розглядали «жіноче письмо»
як простір, вільний від політичних та економічних систем – основної
зброї приниження жінки, механізмів нав ´язування їй ролі пасивного
учасника соціального буття.
4 Див. напр.: Виноградова Т.В. Феминистская крит ика науки. Научно-аналитический
обзор. – М., 2001. Агамова Н.С. , Аллахвердян А.Г. Российские женщины в науке и
высшей школе: историко-научные и науковедческие аспекты // ВИЕТ. – 2000. - №1. –
С.141-153.; Пушкарева Н.Л. Женщины -ученые в российском постсовет ском
фольклоре // Этнографическое обозрение. – 2006. - №4. – С.39-58.; Еремеева А.Н.
Женщины-ученые как объект исследования в проектах по устной истории науки //
Человек на исторических поворотах ХХ века. – Краснодар, 2006. – С. 50-59.
5 Еремеева А.Н. Женщины-ученые как объект исследования ... – С. 51.
6 Сиксу Э. Хохот медузы // Гендерные исследования . – 1999. - № 3. – С.71-88
Дарина Андросова-Байда356
Початково концепт «жіноче письмо» базувався на засадах
фройдівського психоаналізу, приділяючи особливу увагу отриманню
насолоди через прописання жінкою своєї тілесності. «Жіночий стиль»
у письмі розглядався як незалежний від біологічної статі автора (тобто
такий, яким у равній мірі може володіти як жінка, так і чоловік) засіб
репрезентації носія бісексуальності.
Неодназначність цього концепту найяскравіше характеризує теза
однієї з його авторок, Х.Сіксу, згідно з якою «неможливо дати
визначення жіночої практики письма... вона завжди буде
затеоретизованою, закритою, закодованою, але це не означає, що її не
існує взагалі».7 До того ж, визнання «інтимності» жіночого письма у
рамках зазначеної теорії значно обмежувало кількість наративних
жанрів, в яких жінка отримала визнання своєї присутності.
Подальший розвиток досліджень феномену «жіночого письма»
відбувався водночас за кількома напрямками у рамках феміністичного
літературознавства, проте домінуючими серед них виявилися два –
французький та англоамериканський. Різниця між н ими полягала у
визначенні приоритетних векторів досліджень. Так, представники
французького напрямку, який базується на психоаналітичній теорії
Зігмунда Фройда із домішками теорії деконструкції та
постструктуралізма (представленими у рамках даного напрямку
роботами Жака Дерріда та Ролана Барта), спеціалізуються на
дослідженні репрезентацій суб ´єкта «жіночого письма», тобто
внутрішньому аспекті. Натомість, основним проблемним полем для
англо-американського напрямку стали «зовнішні відносини» жіночого
письма із позатекстуальним простором.
Над відмінностями жіночого та чоловічого стилів письма
розмірковувала ще англійська письменниця Вірджинія Вулф.
Важливою особливістю жіночого письма вона вважала зосередження
авторської уваги на індивідуальному, а не суспільному досвіді. В цьому,
на думку В.Вулф, проявляється відмова від маскулінної ідеології,
згідно з якою сцена на полі бою завжди вважається значущіщою за
відчуття жінки у вітальні.
Робін Лакофф (Robin Lakoff) до особливостей жіночого письма
відносить небажання нав´язувати власну точку зору, описовість та
компромісність. Ці характеристики, на думку дослідниці, створюють
враження, що авторка невпевнена в своїй позиції, сама не вірить в
компетентність своїх суджень. 8 Пізніше ці спостереження були
використані німецькою дослідницею Зентою Трьомель -Пльоц (Senta
7 Сиксу Э. Хохот медузы… – С.71.
8 Lakoff R. Language and Woman’s Place. N.Y., 1973. P. 72
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 357
Trömel-Plotz) для створення теорії «дефіцитності» жіночого письма 9,
тобто нестачі впевненості, агресивності, домінантності та інших
«чоловічих» якостей.
Згодом центр дослідницької уваги у вивченні феномену жін очого
письма був зміщений з проблем «дефіцитності». На зміну йому
прийшло усвідомлення диференціації чоловічої та жіночої вербальної
поведінки. Як зазначає Наталія Пушкарьова, теорії Інгрід Замель
(Ingrid Samel) та Беттіни Барон (Bettina Baron) заклали основи
концепції «гендерлектів»10 (по аналогії з діалектами – «чоловіча» та
«жіноча» мови). Неабияку роль в становленні цього концепту відіграли
також дослідження соціальних психологів, результатом яких стало
визначення гендерних розбіжностей у проявах емоційн ості. Так, жінки
часто переживають та висловлюють емоції, які свідчать про
безпорадність та вразливість, а також сприяють встановленню та
підтримці соціальних зв´язків. Натомість чоловіки якщо й відчувають
подібні емоції, висловлюють їх дуже рідко та неохо че.
В той же час, чоловіки із задоволенням виражають емоції, які
можуть підвищити їхній статус, підкреслити переваги. 11
Традиційна класифікація текстів виділяє серед них офіційне та
приватне письмо, незалежно від статі автора, тобто чоловіки
теоретично знаходяться в такій самій ситуації як і жінки. Але це не так.
Більшість із підвидів обох класів письма (офіційного і приватного) у
чоловічому виконанні носить все ж таки публічний характер (тобто
орієнтований на стороннього читача). Це стосується навіть таких
інтимних видів письма, як щоденники, приватне листування тощо.
У жінок все навпаки. Інтимне письмо супроводжується
кодуванням інформації. Особливо це стосується писання щоденника,
що породжує феномен «подвійної пам ´яті» (коли автор щоденникового
запису сам не може розшифрувати власне закодоване повідомлення).
Причиною подібного «заплутування слідів» сучасні дослідниці
вважають особливості автобіографічного жанру. На думку Ненсі
К.Міллер (Nancy К.Miller), розповідь від першої особи робить жінку
дуже вразливою12. Річ навіть не в тому, що жінка напише компромат,
яким може скористатися «чужий»; автобіографічний текст Н.К.Міллер
розглядає як сцену і вихід на неї є порушенням патріархатного табу.
9 Trömel-Plotz S. Linguistik und Frauensprache // Linguistische Berichte. 1978. V.57. S.49-
68.
10 Пушкарева Н.Л. Гендерная лингвистика и исторические науки // Этнографическое
обозрение. – 2001. – №2. – С.31.
11 Иванова Е. О гендерных особенностях памяти // Гендерные исследования. – 1999. -
№2(3). – С.243.
12 Miller Nancy K. Subject to Change: Reading Feminist Writing. Columbia Univ. Press,
1988. P. 47-64.
Дарина Андросова-Байда358
Інша дослідниця, Домна Стентон ( Domna Stanton), продовжуючи
тему чужинності жінки в традиційному дискурсі, вважає розірваність
та подвійність основними ознаками жіночого висловлювання, оскільки
жінка водночас протестує і просить вибачення .13 Ось вони – Сцилла і
Харібда – обмежувачі творчих проявів жіночого «Я»: з одного бок у –
потреба у самопрезентації, а з іншої – необхідність відповідати
соціокультурним нормам та очікуванням. І тому жінка пише курсивом
(термін Н.К.Міллер).
Сьогодні дослідження, присвячені особливостям жіночих
репрезентацій у текстуальних просторах, є важли вим напрямком
гендерних студій. Зазвичай такі дослідження мають
полідисциплінарний статус, оскільки базуються на методологічних
платформах таких гуманітраних наук як -от філософія, історія,
психологія, лінгвістика, літературознавство, стилістика тощо.
В Україні розробка проблематики, пов ´язаної із феноменом
жіночого письма відбувається у межах т.зв. феміністської літературної
критики. Відомими представницями вітчизняного феміністського руху
є Саломія Павличко, Віра Агеєва та Людмила Таран.
Неабияку роль у розвитку гендерних досліджень в Україні і,
зокрема, проблеми жіночого письма, відіграє Харківський центр
гендерних досліджень на чолі з Іриною Жеребкіною. 14
Важливим завданням подібних досліджень авторки часто
визначають розвінчення міфу про особливу роль жін ки в українській
культурі. Зокрема, Соломія Павличко в статті «Чи потрібна
українському літературознавству феміністична школа?» зазначала:
«Ми, звичайно, можемо і вміємо себе обдурювати, говорити... мало не
про якийсь традиційний український матріархат, як ий при ближчому
розгляді приписує жінці роль Берегині – своєрідної богині-раби, такої,
що береже домашнє вогнище, поки чоловіки воюють, пиячать або
займаються інтелектуальними вправами» 15
Серед робіт, присвячених феномену жіночого письма в
українській літературній традиції, необхідно відзначити монографію
Віри Агеєвої «Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського
модернізму»16. Об´єктом дослідження виступила «нова жінка» в
13 Domna C. Stanton. Autogynography: Is the Subject Different? // Domna C. Stanton ed.,
The Female Autograph: Theory and Practice of Autobiograp hy from the Tenth to the
Twentieth Century. Chicago, 1987. Р. 13.
14 Сайт Харьковского Центра Гендерных Исследований:
http://www.gender.univer.kharkov.ua/
15 Павличко С. Чи потрібна українському літературознавству феміністична школа? //
Павличко С. Фемінізм. – К., 2002. – С.25.
16 Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму:
Монографія. – К., 2003.
http://www.gender.univer.kharkov.ua/
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 359
соціокультурній традиції українського модернізму, представниця
переможного жіночого руху у «війні статей» кінця ХІХ ст.. Творчі
шляхи Марії Маркович (Марка Вовчка), Ольги Кобилянської, Лесі
Українки в інтерпретації авторки стали яскравими ілюстраціями до
теми пошуків нової ідентичності жінкою, яка стала не тільки свідком,
але й активним учасником процесу руйнування традиційних (читай
патріархальних) цінностей.
Певний інтерес представляє також робота київської дослідниці
Людмили Таран «Жіноча роль», яка присвячена постаті жінки -автора у
сучасній українській прозі. 17 Авторка аналізує особливості жіночої
творчості в літературному просторі українського сьогодення як -от
прагнення подолати синдром патріархальної закритості через
оприлюднення найінтимніших подробиць власного життя.
Цікаво, що розмірковуючи над причинами появи нової постаті
«жінки-автора» в українському соціокультурному житті, Л.Таран
проводить паралелі із попереднім fin de siècle. Продовжуючи думку
В.Агеєвої про те, що «модернізація 1990 -х починалася не в останню
чергу... з перепрочитання модернізму й осягненням тяглості пе вних
тенденцій»18, вона наполягає на існуванні спільного символічного
простору між жінками різних епох: між письменницями -класиками
(Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською та іншими) та новою
реальністю сучасної літератури. 19
Втім, незважаючи на популярність ( особливо у західній
гуманітаристиці) «жіночого напрямку», до сих пір не вироблено
цільної методологічної стратегії дослідження жіночого письма, що в
вкотре доводить неоднозначність цього феномену в оцінках його
дослідників. Так, Хельга Котхофф ( Helga Kotthoff) серед основних
проблем розвитку теорії жіночого дискурсу артикулює, зокрема, такі:
1). Невідповідність між глобальними узагальненнями та
емпіричними даними, на основі яких будуються теоретичні моделі;
2). Омнірелевантність (гіперболізація) категорії « гендер» як
найбільш впливової складової ідентичності;
3). Неадекватна історична та ситуаційна контекстуалізація
гендера.20
Одна із можливих стратегій дослідження місця жінки в
офіційному дискурсі поєднує в собі співставлення двох точок зору –
17 Таран Л. Жіноча ролью. – К., 2007.
18 Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму:
Монографія. – К., 2003. – С.307-308.
19 Таран Л. Вказ.праця.
20 Kotthoff H. New Perspectives on Gender Studies in Discourse Analysis // Доклады
Первой Международной конференции «Гендер: Язык, Культура, Коммуни кация». –
М, 2001. – С.11-12.
Дарина Андросова-Байда360
«чоловічої» (образ та статусність жінки, прописаний чоловіками) та
«жіночої» (дослідження жіночого досвіду існування в інтимному та
соціальному просторах). Таку стратегію дослідження використала
Барбара Гелдт (Barbara Heldt). Її робота «Жахлива досконалість. Жінки
в російській літературі»21 (1987), присвячена положенню жінки в
російській літературі ХІХ ст. структурно складається з двох частин. В
першій частині твору авторка аналізує образи жінок в творах
російських класиків. Вона доводить, що більшість авторів (за
виключенням хіба що Льва Толстого та Антона Чехова), хоча й
обстоювали інакшість жінки, але робили це пишучи не про жінок, а
про ту роль, яку вони відігравали в житті чоловіків.
У другій частині Б.Гелдт зосереджує увагу на маргінальній
традиції жіночих дискурсивних практик, представлених мемуарами і
автобіографіями видатних жінок, а також лірикою Анни Ахматової і
Марини Цвєтаєвої. Авторка доводить, що основним мотивом приходу
жінки до письмових репрезентацій не були пошуки «досконалості», як
вважали чоловіки-сучасники, але альтернативним способом
самовираження.
Таким чином, німецька дослідниця доходить висновків, що,
незважаючи на загальні тенеденції до ідеалізації жінки, російську
літературу означеного періоду можна охарактеризувати як доміновану
чоловічу традицію.22
На сьогодняшній день існує численна кількість концепцій
стосовно впливу та прояву гендеру у вербальних репрезентаціях. Їх
діапазон коливає від визнання «абсолютного домінування» гендеру у
мовних практиках чоловіків та жінок до повного його (тобто вли ву та
прояву гендеру) заперечення. Власне автор дотримується позиції,
згідно з якою стать автора хоча і є впливовим фактором формування
певних вербальних стратегій, але може розглядатися лише у рамках
певного соціокультурного контексту та з урахуванням соціального
статусу суб´єкта письма. Така позиція є співзвучною із теорією
«гендерного концепту» англійської дослідниці Джоан Скотт (Joan
Scott), яка наполягала на можливості розгляду гендеру лише у мережі
інших стратифікаційних категорій. 23
На користь такої позиції у діслідженні письма жінки -історика
свідчать, зокрема, результати серії експериментів, проведених Оленою
Горошко, згідно з якими мінімальні гендерні розбіжності
21 Heldt Barbara. Terrible Perfection : Women in Russian Literature. – Bloomington, 1987.
22 Heldt Barbara. Terrible Perfection …Р.24.
23 Scott J. Gender: A Useful Category of Historical Analysis // American Historical
Review, 1986, V.91, N5, pp.1053 -1075.
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 361
спостерігаються у осіб з вищою освітою, які зайняті у сферах
інтелектуальної діяльності.24
З огляду на вище зазначене, серед основних напрямків
дослідження феномену жіночого письма в українському
історіографічному дискурсі ми виділяємо такі:
1. Аналіз мотивації авторської активності серед жінок, яка
обумовила прихід жінки в історіографі чний дискурс.
Особливу роль соціального статусу у формуванні особистості
жінки-автора відзначала ще Вірджинія Вулф, адже першою почала
писати «жінка з середнього класу». 25
Сучасні дослідниці підтримують позицію письменниці. Зокрема,
Ірина Савкіна наполягає на необхідності визначення періоду, коли нові
жіночі амплуа (жінка-письменниця, жінка-поет, жінка-історик)
отримують суспільне визнання і з рангу «милих курйозів та сімейних
надбань» перетворюються на явища, які мають певний суспільний,
культурний статус .26
В українській історичній науці таким періодом стали 20 -ті рр. ХХ
ст. – саме цей час позначився появою в академічному співтоваристві
цілої плеяди талановитих дослідниць: Наталії Полонської -Василенко,
Катерини Грушевської, Наталії Мірзи -Авак´янц, Ольги Багалій-
Татарінової, Катерини Лазаревської та інших.
Стрімкий зліт наукової активності жінок -істориків, який співпав
із піднесенням самої історичної науки в Україні 1920 -х рр., був
перерваний із утвердженням радянської ідеології. Протягом тривалого
часу імена репрезентанток були просто викреслені із офіційного
дискурсу.
Ситуація змінилася напочатку 1990 -х рр., коли вітчизняні
історики отримали можливість переосмислити події. Пошук нових
інтерпретаційних моделей актуалізував дослідження творчої спадщини
«забутих» імен дослідників української минувщини. Серед них
відшукалося й чимало жіночих імен.
«Жіночі студії» сьогодні можна охарактеризувати як популярний
напрямок української історіографії. Щоправда, найчастіше вони
обмежені використанням персонологічного підх оду і мають на меті
24 Горошко Е.И. Особенности мужского и женского стиля письма // Гендерный
фактор в языке и коммуникации: Сб. науч. тр. МГЛУ. – Вып.446. – М.. 1999. – С.44-
60.
25 Вулф В. Власний простір. – К., 1999. – С.62.
26 Савкина И. «Чужое – мое сокровище»: женские мемуары как автобиография
(«Воспоминания» С.В.Капнист-Скалон) // Гендерные иследования. – 1999. - №1(2). –
С.180.
Дарина Андросова-Байда362
реконструкцію життєвого шляху конкретної героїні, наприклад,
представниці історичної науки.
До числа таких робіт відносимо монографічні дослідження
Ярослава Малика27, Ірини Матяш28, Василя Гориня29 та Ігоря Верби30, а
також численні статті , присвячені постатям жінок -істориків
(Н.Полонській-Василенко31, К.Грушевській32, Н.Мірзі-Авак´янц33,
О.Багалій-Татаріновій34).
Подібні праці є цінним джерелом інформації щодо соціалізації
жінок-істориків, їхньої професійної ідентифікації. Вони надають
можливість реконструювати мікросоціальний простір інтелектуального
становлення жінки-науковця.
В той же час маємо відзначити й поодинокі спроби реконструкції
«жіночого досвіду» в українському соціокультурному та
інтелектуальному рухах. Маємо на увазі роботу Людми ли Смоляр
«Минуле заради майбутнього» (1998), яка присвячена історії розвитку
жіночого руху Наддніпрянської України ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.35 та
27 Малик Я. Катерина Грушевська. - Львів, 1991.
28 Матяш І.Б. Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви. – К., 1997.
29 Горинь В.І. Катерина Грушевська (1900 -1943). Що стояла на сторожі «огню в
світогляді українського народу». – Львів, 2000.
30Верба І. Життя і творчість Н.Д.Полонської -Василенко (1884-1973). – К., 2000; його
ж. Н.Д.Полонська-Василенко // Київська старовина. – 1995. - №5; його ж. Н.Д.
Полонська-Василенко: сторінки життєвого та творчого шляху // УІЖ. – 1993. - №7-8
31 Верба І.В., Овчаренко П.Д., Рубльов О.С. Н.Д.Полонська -Василенко: історико-
біографічний нарис життя і діяльності // Полонська-Василенко Н.Д. Українська
Академія Наук. – К., 1993; Ульяновський В. Наталія Полонська-Василенко: штрихи
до портрета // Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1. – К., 1992; Винар
Л. Матеріали до біографії Наталії Полонської -Василенко // УІ. – 1983.- Ч.2-3; Мазур
І.Д., Водотика С.Г. Н.Д.Полонська -Василенко як історик За поріжжя // Шляхи
розвитку слов´янських народів. – К.,1992. – Вип.2/3.
32 Матяш І. Думознавчі студії Катерини Г рушевської // Родовід. – 1997. - №15; Її ж.
Curriculum vitae Катерини Грушевської // Пам ять століть. - 1997. - №3; Малик Я.
Фольклористична та етнографічна діяльність Катерини Грушевської // Народна
творчість та етнографія. – 2004. - №5.
33 Верба І.В. Історик Н.Ю.Мірза -Авак´янц // Архівознавство. Археографія.
Джерелознавство: Міжвідомчий науковий збірник. – Вип.4. – Студії на пошану
Руслана Пирога. – К., 2001; Супруненко О. Доля історика // Козацькі старожитності
Полтавщини: Збірник наукових праць. – Полтава, 1994. – Вип.2; Водотика С.Г.
Професор Київського університету Н.Ю.Мірза -Авак´янц // 150 років розвитку
вітчизняної історичної науки в Київськ ому університеті: Матеріали Республіканської
науково-практичної конференції, Київ, 20 -21 жовтня 1992 р. – К., 1993.
34 Березюк Н. О.Д.Багалій-Татарінова: сторінки біографії // Студії з архівної справи та
документознавства. – 2002. – Т.8; Богдашина О.М., Кравченко В.В. Багалій-
Татарінова Ольга Дмитрівна // Українські архівісти. Біобібліографічний доівідник. –
Вип. 1. (ХІХ ст. – 1930-ті рр.). – К., 1999.
35 Смоляр Л. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України ІІ
пол. ХІХ – поч. ХХ ст.. Сторінки історії. – Одеса, 1998.
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 363
ґрунтовну працю Катерини Кобченко, в якій висвітлюються питання
набуття українськими жінками права на вищу осв іту на прикладі
діяльності Київських вищих жіночих курсів. 36
2. Дослідження проблеми легітимізації жінки -історика в
історіографічному дискурсі
Наукова література є одним з найважливіших каналів комунікації
у межах наукового співтовариства.
Як зазначає Тамара Булавіна, функціональним призначенням
наукової літератури є перетворення суб ´єкта пізнання з «культурного»
на «наукового».37 Оскільки здатність оперувати специфічними
науковим термінами характеризує знання та адекватне розуміння
комунікативного контексту, право писати наукові тексти є ознакою
легітимації в науковому співтоваристві.
Особливої уваги, на наш погляд, заслуговують перші «проби
пера», оскільки вони дозволяють проаналізувати передумови приходу
жінки в науковий дискурс, а також прослідкувати мех анізми
легітимації (наприклад, через отримання протекції).
Яскравим прикладом «дебютного виходу» з протекцією є робота
Катерини Грушевської «З примітивної культури. Розвідки і доповіді
К.Грушевської»38, із передмовою її батька – Михайла Грушевського,
виданої в 1924 р.
На нашу думку, символічним є сам факт написання батьком
передмови до роботи своєї доньки, адже він наголошує не тільки на
династійності, як передачі повноважень у певній сфері, але й на
отриманні нового статусу (в даному випадку батьківське попереднє
слово може розцінюватися як факт легітимізації присутності доньки в
історичному текстологічному просторі ).
На перший погляд цей факт може бути сприйнятий як спроба
протекції (прохання про дозвіл), проте глибше занурення «в текст»
розкриває зовсім інші передумови свого існування. Читач
зіштовхується із директивним прописанням нового «соціологічного»
дискурсу, якого потребує не тільки історична наука, але й сама
культурна ситуація, бо він відкриє «...надзвичайно інтересні
перспективи дальшому дослідові не тільки на ґрунті культурно нижчих
народів, але й на нашім власні ґрунті». 39
36 Кобченко К. Жіночий університет Святої Ольги: історія Київських вищих жвночих
курсів. – К., 2007.
37 Булавина Т.В. Коммуникации в науке: проблема идентичности.
Дис…канд.философ.наук. – Харьков, 2000. – С.41.
38 З примітивної культури. Розвідки і доповіді Катерини Грушевської. З передмовою
акад. М.Грушевського. – К., 1924.
39 Там само. – С.13.
Дарина Андросова-Байда364
Отже ми спостерігаємо трьохрівневу легітимізацію нового імені -
бренду «Катерина Грушевська» у полі українського історичного
дискурсу 1920-х років:
1. На рівні національному (прису тності
соціологічного напрямку вимагає культурна (+ політична та соціальна)
ситуація в Україні);
2. На рівні наукового співтовариства (при цьому читач
опиняється у заручниках імені батька, адже «...се праці, виготовлені
(або зачаті і потім де-инде докінчені) в Семінарі примітивної культури
«Українського Соціольогічного Інституту» (виділено
М.Грушевським) організацією котрого я (!. – Авт.) займався протягом
п´яти літ».40
3. На рівні особистісному, оскільки батько
представляє читачеві свою доньку як перспективного д ослідника
перспективного-таки напрямку досліджень: «...мені особливо
важливим здавалась робота проведена в семінарі примітивної культури
Інституту».41
Таким чином, ми можемо стверджувати, що в зазначений період
впливовим чинником «приходу» жінки в науку є с аме династичний,
при цьому він певною мірою обумовлює не тільки рішення про власну
самореалізацію у сфері професійної науки, але й вибір певної галузі
дослідження (в даному випадку, дочка виступає продуктом
інтелектуального дітища батька – а саме «Українського соціологічного
інституту», у лавах якого вона не тільки сформувалася як дослідник,
але й змогла отримати право на письмо).
Принагідно зазначимо, що в подальшому М.Грушевський
продовжував опікуватися питаннями створення найкомфортніших
умов задля дончиної творчої самореалізації. Маємо на увазі створення
Кабінету примітивної культури, яким завідувала Катерина Грушевська,
а також видання друкованого органу Асоціації культурно-історичного
досліду України «Первісне громадянство і його пережитки в Україні»,
незмінним редактором якого вона була і в якому постійно друкувала
свої наукові розвідки.
Показово, що подібні рухи виклакали незадоволення з боку інших
представників наукового співтовариства. Втім, найчастіше вони мали
не ідеологічне (маємо на увазі прояви гендерного занепокоєння), а
меркантильне підґрунтя. Так, в академічних колах «викликало
незадоволення розпорядження про те, щоб із загальновидавничих
асигнувань віддати велику суму на «Україну» та «Первісне
громадянство», оскільки гроші були призначені вже на друк інших
40 Там само. – С.13.
41 Там само. – С.8.
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 365
академічних видань. Тим більше дратував той факт, що гроші ті
Грушевський обертав на сплату авторського гонорару , не зважаючи на
те, що «академія... нікому авторського гонорару не платила». 42
На наш погляд, яскравою ілюстрацією до класичної тези про
консервативність традицій наукової корпорації можуть слугувати
висновки Анастасії Максимової щодо положення жінки у сучасній
німецькій історіографії. Торкаючись питання залучення жінок -
науковців до участі в академічних проектах по вивченню проблем
античного рабства, участь в яких передбачає написання
монографічного дослідження, вона зауважує, що переважна більшість
них «отримує перепустку» тільки з авдяки особистим контактам та
рекомендаціям спеціалістів -чоловіків.43
3. Дослідження питання інтерналізації жінками паттернів
(фреймів) чоловічого наукового дискурсу.
Моделювання нової комунікативної ситуації (в тому числі і її
виписування) відбувається на основі співвіднесення її із відповідним,
збережуваним у пам´яті стандартним ситуативним типом, який
забезпечує когнітивне опрацювання нової ситуації (тобто певний
фрейм). Фрейм функціонує як необхідна концептуальна схема, вона
забезпечує когнітивне опрацю вання будь-якої прагматичної ситуації та
вибір адекватної комунікативної стратегії (у нашому випадку, вибір
певної методологічної парадигми, способу подання та структурування
матеріалу тощо).
Розкриття ритуальної складової мовної поведінки 44 сприяло
усвідомленню зумовленості вербальних стратегій чоловіків та жінок.
Бажання відповідати статтевим канонам (суспільним уявленням про
сутність «чоловічого» та «жіночого») вимагає діяти «за замовченням».
Таким чином, жінка, яка перетинає кордон чоловічого дискурсу,
повинна прийняти нові норми, мімікріювати.
З огляду на це, важливою складовою дослідження особливостей
жіночого письма в українському історіографічному дискурсі виступає
аналіз особливостей наукового стилю у вітчизняній традиції, які
створюють т.зв. соціокультурний регістр – сукупність типових та
специфічних мовленнєвих формул. Так, українська дослідниця Інна
Бариш, яка спеціалізується у галузі етнолінгвістики, звертає увагу на
такі особливості україномовних наукових текстів:
42 Цит. за: Матяш І. Катерина Грушевська: життя і діяльність. – К., 2004. – С.112.
43 Максимова А.Б. Историографические тексты и их языковые особенности. – Казань,
2003. – С. 61-62.
44 Kothoff H. Geschlecht als Interaktionsrutual? // Geschlecht als Interaktionsrutual.
Frankfurt-am-Main; N.Y., 1994. S.159-194.
Дарина Андросова-Байда366
- автори орієнтуються переважно на емоційного читача, що
призводить до широкого застосування емоційно -риторичних фігур.
Дослідниця підкреслює також той факт, що в українській традиції
експресивність розцінюється як вияв психологічної мотивованості; це
часто призводить до пафосності, більш характерної для наукового -
популярного стилю45;
- в українських наукових текстах перевага надається формі
неупередженого вираження думки, яка характеризується униканням
авторського «Я» (натомість, часто -густо зустрічаються неособові
конструкції: «у нашій статті», «в нашому дослідженні», «доцільно
розглядати», «логічно припустити» і т.ін.). Таким чином, ментальний
модус, пов´язаний із присутністю в тексті суб ´єкта викладу, формально
трансформується в безсуб´єктний, безособовий.46
Зрозуміло, що наведені осо бливості, які з традиції
перетворюються на норму вітчизняного наукового дискурсу,
підлягають використанню незалежно від статі автора -науковця. В той
же час, сучасні гендерологи звертають увагу на певні моменти в
дослідницьких стратегіях, які характерні тіл ьки для жінок:
- особлива увага до якісної методології (на відміну від чоловічих
стратегій дослідження, які найчастіше ґрунтуються на методі
формально-кількісного опису). Цю особливість жіночого авторського
викладу влучно підмітила відома українська письме нниця Людмила
Старицька-Черняхівська, яка у листі до представниці вітчизняної
історичної науки 1920-30-х рр. Наталії Полонської -Василенко писала:
«Ви просто мов одтуляєте завісу й показуєте нам минуле таким, яким
воно було. Ці побутові подробиці (виділено нами) – вони ж дають таку
міцну підставу для будування малюнку життя людей з їх звичками, з їх
культурними бажаннями і т.д. Досі мало хто підходив так до
написання історії»47;
- відмова від «дизайну об´єктивності» (термін Д.Сміт), тобто від
мови «універсалізованих форм» патріархатного письма 48 на корись
письма «емоційного», сповненого почуттів, переживань та
співпереживань;
- зміщення акцентів дослідницької уваги з конкретних подій до
«фону», який їх створював та опосередковував;
45 Бариш І.Л. Етнолінгвістичні аспекти науков ої комунікації // Мовознавство. – 2000.
- №1. – С.23.
46 Там само. – С.25, 30.
47 ЦДАМЛМ. – Ф.542, оп.1., спр.243, арк.1
48 Смит Д. Социологическая теория: методы патриархатного письма // Хрестоматия
феминистских текстов / Под ред. Здравомысловой Е.А., Темкиной А.А. – СПб., 2000.
– С.31.
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 367
- відмова від маскуліністської історіографічної моделі, в якій
панує принцип конкурентності (прагнення нав ´язати своє бачення,
«створити власну наукову теорію, з якою всі повинні
погоджуватися»49), визнання важливої ролі «спільної» праці. 50
Елейн Шовалтер (Elaine Showalter) у книзі «Ї хня власна
література» (A Literature of Their Own) виділяє три стадії у розвитку
жіночої літератури на прикладі американіської: - стадію імітації
панівної традиції; - стадію протесту проти традиційної системи
стандартів і вартостей; - стадію відкриття самих себе
(самоусвідомлення).51
Застосовуючи дану періодизацію для жіночого письма в
українському історіографічному дискурсі, ми визначаємо 1920 -ті рр. як
стадію імітації.
Згідно теорії Е.Шовалтер, імітація відбувається не тільки у
намаганнях відтворити зобр ажуване у відповідності до чоловічих
цінностей та очікувань, але й у намаганнях приховати «жіноче ім ´я» за
допомогою чоловічих псевдонімів. Але якщо в літературному просторі
авторка не обмежена у виборі «другого ім ´я», то етичні норми наукової
корпорації вимагають за рідкими виключеннями використання
справжнього ім´я.
В цьому ключі цікавим аспектом дослідження легітимації жінки в
українській історичній науці виступає аналіз вибору прізвища.
Симптоматично, що більшість репрезентанток протягом всього
наукового шляху залишаються «зв ´язаними» із прізвищами чоловіків-
метрів: Катерина Грушевська, Ольга Багалій-Татарінова (вона, до
речі, з часом відмовляється від другої частини прізвища, і з 1930 р.
просить підписувати її праці «Багалій», оскільки так «зручніше і немає
ніякої плутанини»52), Наталія Полонська-Василенко.
4. Дослідження текстуальних репрезентативних практик
жінки-історика.
В даному випадку нас найбільше цікавить не глибинний (на
особистісному рівні) аналіз проекції психологічних особливостей на
вибір тієї чи іншої стратегії авторепрезентації у письмі, а виділення
певних стереотипів саме жіночого письма (використання певних
49 Sherwin S. Philosophical Methodology and Feminist Methodology // Feminist
Perspectives. Philosophical Essayes on Method and Morals. / Ed. by Code L. Toronto,
1988. P.23.
50 Пушкарева Н.Л. Гендерные исследования… - С.81.
51 Showalter E. A Literary of their Own: British Women Novelists from Bronte to Lessing.
– Princeton, 1977. – P.13.
52 ЦДАМЛМ. – Ф.542. – оп.1. – спр.№106. – Арк.16.
Дарина Андросова-Байда368
лексичних зв´язок, застосування професійного тезаурусу, стильові
особливості тексту тощо).
Наведемо декілька характерних особливос тей чоловічого та
жіночого письма. Жінки неабияке значення надають використанню
«престижних» форм мови, які орієнтовані на літературну норму.
Чоловіки, в свою чергу, найчастіше орієнтовані на так званий
«прихований (неформальний) престиж». На думку С.Вула та
О.Мартинюка, така орієнтація зумовлює часте відхилення від
загальноприйнятих норм. 53
Чоловіче письмо дуже часто маркується вводними словами, що
мають значення констатації та символізують впевненість автора в
істинності написаного (вочевидь, без сумніву, зрозуміло); в ньому
широко репрезентовані абстрактні іменники та певні широко
розповсюджені обороти (кліше). Натомість, російська дослідниця
Олена Ощепкова, аналізуючи лексичні особливостій чоловічих текстів,
наполягає на схильності авторів -чоловіків до використання т.зв.
«переферійної лексики» 54, представленої рідкісними словами, а також
застарілими формами слів (архаїзми, історизми).
Пунктуаційна складова чоловічого письма характеризується
невідповідністю авторського знаку емоційному забарвленню
повідомлення, зокрема приорітетність «нейтральних» знаків (уникання
знаків оклику і питання).
Що стосується жіночого письма, то в ньому спостерігається
високий рівень використання конструкцій «прислівник »+«прислівник»
(«надзвичайно правдоподібно», «більш повно», «дуже часто», «дуже
мало», «трохи ближче», «досить загально» 55), синтаксичних оборотів
із подвійним запереченням («не має ніякої сили», «ні при одному з них
(звичаїв теперішнього. – Авт.) не маємо ніякої спроби», «ані з погляду
психологічного... не притягну в він... увагу», «не мають нічого
спільного»56), часте використання знаків пунктуації (при цьому
перевега надається «-» та «...»).
Вагомим показником, згідно результутів досліджень
психолінгвістів57, також виступає довжина речення та приоритетність
використання підрядних або сурядних зв ´язків у складних реченнях.
53 Вул С.М., Мартынюк А.П. Теоретические предпосылки диагностирования половой
принадлежности автора документа // Современное состояние и перспективы азвития
традиционных видов криминалистической экспертизы. – М., 1987. – С.105-111.
54 Ощепкова Е.С. Психологические особенности мужчин и женщин, проявляющиеся
в письменной речи // Гендер: язык, культура, коммуникация. – М., 2001. – С.288.
55 Приклади взяті із тексту статті К.Грушевської «З примітивного господарства» //
Первісне громадянство... – 1927. – Вип. 1-3. – С.9-44.
56 Там само.
57 Белянин В.П. Основы психолингвистической диагностики. – М., 2000.
«Жіноче письмо» в історіографічному дискурсі 369
Жінки частіше використовують сурядний зв ´язок між частинами
речення, чоловіки – підрядний. За визначенням О.Ощепкової,
розповсюдженість у тексті довгих речень характеризує автора -чоловіка
як неемоційну, флегматичну та сумлінну особу; свідченням зібраності
та абстрактності мислення виступає велика кількість складнопідрядних
речень.58
Знову ж таки, аналізуючи письмо жінки -історика, слід пам´ятати
про те, що переважання складнопідрядних речень є однією із
особливостей наукового стилю у порівнянні із іншими
функціональними стилями. 59 До речі, деякі дослідники бачать зв ´язок
між вказаною нормою наукового стилю та особливостями чоловічого
письма.60
Взагалі, головною ознакою того, що текст належить жіночій ру ці
є високе емоційне забарвлення мови в цілому 61.
Для прикладу наведемо уривок тексту із статті Катерини
Грушевської «Початки заселення і Культури Америки», яка була
вміщена у книгу «З примітивної культури...» 62 (пунктиром виділені
засоби підсилення емоційного забарвлення викладу): «Наука про мало -
культурні народи... від самого свого початку , як здавалось,
розпоряджала дуже обмеженим часом. Бо ж живий матеріал –
примітивні народи з колоній культурних держав, розтавав під руками,
вимірав з жахливою скорістю , або асимілювавсь і вироджувався ще
скоріше. З того погляду над етнологічними дослідами лежить
трагічна познака поспіху , з якою записують дорогоцінні спомини
умираючої людини».
Як бачимо, маленький фрагмент вмістив чимало проявів
експресії. В той же час з ауважимо, що цей уривок структурно
належить до вступної частини статті, в якій авторка обумовлює
актуальність подібних дослідів, експлікуючи певним чином й мотиви
власного звернення до означеної проблематики. Натомість, подальший
текст відзначається сухіст ю викладу, експресивні засоби
використовуються досить рідко. Авторка застосовує їх лише під час
переходу з однієї теми до іншої.
58 Ощепкова Е.С. Психологические особенности мужчин и женщин.. . – С.288.
59 Троянская Е.С. Лингво-стилистические исследования немецкой научной
литературы. – М., 1982. – С.59.
60 Максимова А.Б. Историографические тексты… – С. 73.
61 Кирилина А., Томская М. Лингвистические гендерные исследования//
Отечественные записки – 2005. - №2.
62 З примітивної культури… – К., 1924. – С.17-74.
Дарина Андросова-Байда370
На наш погляд, подібне нерівномірне використання експресивних
засобів пов´язано не тільки із особливостями жанру лекції 63 (оскільки
стаття є хоча й адаптованим, але варіантом лекційної промови), але й
також є свідченням авторської незрілості молодої дослідниці.
Підтвердженням такої гіпотези є більш пізні праці К.Грушевської, які
характеризуються високою експресивністю викладу.
5. Одним із аспектів дослідження наративних практик в
українському історіографічному дискурсі має стати аналіз
залежності вибору стратегій професійної комунікації від статі.
Великий вплив на розвиток жіночих студій в цьому напрямку
справила робота Робін Лакофф (Robin Lakoff) «Мова та місце жінки»64,
в якій дослідниця визначила основні відмінності мовної поведінки
жінок та чоловіків. Серед особливостей жіночої мовної поведінки
Р.Лакофф виділяє такі: невпевненість, орієнтація на співрозмовника,
низькій (порівняно з чоловіками) рівень агресивності. Авторка вважає,
що ці характеристики обумовлені стереотипами, згідно з якими
поняття жіночості асоціюється з такими рисами характеру як -от
м´якість, поступливість, покірливість.
В цьому ключі, великий інтерес становит ь обрання певної лінії
поведінки у веденні полеміки, в процесі якої (незалежно від форми –
письменної чи усної), чоловіки та жінки користуються різними
засобами аргументування власної думки.
Так, чоловіки частіше за жінок не погоджуються із критикою,
частіше використовують іронію (а інколи і сарказм) та посилаються на
авторитетну думку. При цьому вони рідко застосовують вербальні
символи невпевненості у собі та своїй думці і взагалі притримуються
єдиної (власної!!!!) точки зору. Жінки ж більш гнучкі та орі єнтовані на
опонента, за що часто бувають покарані відмовою у визнанні їх думки
як експертної.
63 Докладніше про це див.: Дронова Г.Е. Коммуникативная категория «ясность речи»
в жанре лекции. Автореф.дис...канд.филол.наук. – Екатеринбург, 2006.
64 Lakoff R. Language and Woman’s Place. N.Y., 1973.
24
|