Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики
Обгрунтовано процес інституційного забезпечення формування та реалізації регіональної політики. Визначено роль місцевих органів управління та місцевого ринку в регіональній економічній політиці....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5772 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики / В.В. Комірна // Інвестиції: практика та досвід. — 2009. — № 3. — С. 27-30. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-5772 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-57722010-02-05T12:00:47Z Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики Комірна, В.В. Загальні питання економіки Обгрунтовано процес інституційного забезпечення формування та реалізації регіональної політики. Визначено роль місцевих органів управління та місцевого ринку в регіональній економічній політиці. The process of the providing of forming and realization of regional policy is grounded. The role of local organs of management and local market in a regional economic policy is certain. 2009 Article Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики / В.В. Комірна // Інвестиції: практика та досвід. — 2009. — № 3. — С. 27-30. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5772 330.3 uk Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Загальні питання економіки Загальні питання економіки |
| spellingShingle |
Загальні питання економіки Загальні питання економіки Комірна, В.В. Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| description |
Обгрунтовано процес інституційного забезпечення формування та реалізації регіональної політики. Визначено роль місцевих органів управління та місцевого ринку в регіональній економічній політиці. |
| format |
Article |
| author |
Комірна, В.В. |
| author_facet |
Комірна, В.В. |
| author_sort |
Комірна, В.В. |
| title |
Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| title_short |
Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| title_full |
Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| title_fullStr |
Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| title_full_unstemmed |
Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| title_sort |
місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики |
| publisher |
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Загальні питання економіки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/5772 |
| citation_txt |
Місцеві органи управління та місцевий ринок як інститути регіональної політики / В.В. Комірна // Інвестиції: практика та досвід. — 2009. — № 3. — С. 27-30. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT komírnavv míscevíorganiupravlínnâtamíscevijrinokâkínstitutiregíonalʹnoípolítiki |
| first_indexed |
2025-07-02T08:49:59Z |
| last_indexed |
2025-07-02T08:49:59Z |
| _version_ |
1836524449993588736 |
| fulltext |
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІКИ
27
ВСТУП
Втілення в життя принципів децентралізації та суб*
сидіарності, які має забезпечити в Україні майбутня ад*
міністративно*територіальна реформа, пов'язується з
переходом від галузевого до функціонального типу уп*
равління (зокрема, соціального). Саме на цьому фоні
ведеться дискурс щодо розмежування повноважень між
центральними та місцевими органами влади з одночас*
ним делегуванням окремих повноважень згори до низу.
Ідея розширення повноважень регіональних органів
влади та місцевого самоврядування в частині вирішен*
ня соціальних питань в межах підпорядкованих їм тери*
торій підтримується керівництвом держави.
АНАЛІЗ ОСТАННІХ НАУКОВИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ.
Регіональні дослідження феномену політики, у яких
у різній мірі знаходять відображення соціальні аспек*
ти, пов'язані з іменами О. Амоші, С. Бандура, П. Белень*
кого, Є. Бойка, С. Вовканича, М. Долішнього, С. Доро*
гунцова, Ф.Заставного, С.Злупка, М.Козоріз, О. Кузьмі*
на, В. Куценко, В. Кравціва, В. Мікловди, Н. Мікули, О. Но*
вікової, О. Оксанича, М. Пітюлича, С. Писаренко, Я. По*
бурка, Л. Семів, О. Шаблія, М. Шаленко, Л. Шаульсь*
кої, Л.Шевчук та багатьох інших. Показовими є дослі*
дження РСП російських учених (А. Градов, Б. Кузін,
М. Мечніков, А. Соколіцин, В. Бутов, В. Ігнатов, Н. Ке*
това, ін.).
ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ
— обгрунтувати процес інституційного забезпечен*
ня формування й реалізації регіональної політики;
— визначити роль місцевих органів управління та
місцевого ринку в регіональній економічній політиці.
РЕЗУЛЬТАТИ
Згідно з Конституцією в Україні на місцевому рівні
нині функціонує дві системи влади: в особі місцевих
УДК 330.3
МІСЦЕВІ ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТА
МІСЦЕВИЙ РИНОК ЯК ІНСТИТУТИ
РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
В. В. Комірна,
к. е. н., докторант, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
Обгрунтовано процес інституційного забезпечення формування та реалізації регіональної
політики. Визначено роль місцевих органів управління та місцевого ринку в регіональній еко�
номічній політиці.
The process of the providing of forming and realization of regional policy is grounded. The role of
local organs of management and local market in a regional economic policy is certain.
органів виконавчої влади (державні адміністрації) та
місцевого самоврядування — публічної влади терито*
ріальних громад. Якщо державні адміністрації перейш*
ли у спадок від попередньої системи державного управ*
ління, то місцеве самоврядування започатковане ще в
епоху середньовіччя, коли в українських містах запро*
ваджувалося магдебурзьке право [2, c. 28].
Місцеве самоврядування, — вказано в ст. 47 Кон*
ституції України — це "гарантоване державою право те*
риторіальних колективів громадян та обраних ними
органів місцевого самоврядування самостійно вирішу*
вати всі питання місцевого значення в межах Консти*
туції та законів України" [5, с. 15].
В Україні сучасна територіальна громада формуєть*
ся державою за аналогом історичного її прототипу — це
сукупність громадян України, котрі спільно проживають
у міському чи сільському поселенні, мають колективні
інтереси і визначений законом правовий статус. Тобто
носієм місцевого самоврядування є визнаний правом
колектив людей, об'єднаний за територіальною ознакою.
Реалізація права територіальної громади на самовряду*
вання здійснюється громадою як безпосередньо, так і
через відповідні органи (обласні, районні, міські, селищні
та міські ради та через їх виконавчі органи). Відтак тери*
торіальний колектив виступає формою організації місце*
вої влади. Ознака правового статусу (наділення терито*
ріальної громади певними правами і повноваженнями), а
також особлива роль в забезпеченні мешканців соціаль*
ними послугами дає підстави розглядати територіальну
громаду як інститут регіональної політики (РСП).
"…Забезпечити сталий, місцевий та регіональний
розвиток, — йшлося на Всеукраїнських зборах пред*
ставників органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та громадськості, — неможливо без
кардинальної зміни вектора державотворення. Настав
час перейти від концентрації влади, повноважень та ре*
сурсів у центрі до їх перерозподілу на користь регіонів
та територіальних громад" [1, c. 7].
Інвестиції: практика та досвід № 3/200928
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІКИ
Запропонований функціональний тип соціального
управління в державі передбачає розвиток такої скла*
дової регіональної економіки як муніципальний сектор.
Цей сектор повинен об'єднати галузі місцевої інфраст*
руктури та соціальної сфери. Від початку він повинен
бути орієнтований на досягнення збалансованості роз*
витку функціонування усіх підсистем, що забезпечують
умови життєдіяльності населення. Кожна з його підсис*
тем повинна розвиватися згідно з принципами соціаль*
но*економічної ефективності.
Водночас передача відомчого житла та об'єктів соці*
альної інфраструктури у муніципальну власність закла*
ла основу для вирішення завдань розвитку в Україні
муніципального сектору економіки. Однак тіньові схе*
ми зміни власника таких об'єктів різко знизили довіру
населення до підтримки подібних заходів. Очевидно
нині слід повернутися до цих питань, провести по мож*
ливості своєрідний аудит відповідності статутних зобо*
в'язань функціонування та фактичного роду діяльності,
підняти довіру населення до місцевих органів влади як
інституту РСП.
Так, нова стратегія розвитку житлово*комунальної
сфери базується на ідеях самофінансування підпри*
ємств даного профілю. Проте для значної частини змар*
гіналізованих верств населення питання житла навіть не
ставиться на порядок дня. Це вказує на гостру потребу
реформи соціально*економічних і правових відносин в
житлово*комунальній сфері.
На місцевому рівні розвиток РСП може відбуватись
також в руслі вдосконалення практики субсидіювання
населенню вартості житлово*комунальних послуг. Нині
всі нормативи (крім тарифів на електроенергію та газ)
затверджуються на місцевому рівні і можуть бути пере*
глянутими. Це означає, що по цьому вектору РСП влас*
не місцеві органи влади найповніше поінформовані про
рівень життя пересічного мешканця конкретного насе*
леного пункту. Більш детальне ознайомлення з суттю
проблеми свідчить, що регіони України значно різнять*
ся як за політикою формування нормативів водопоста*
чання, теплопостачання та водовідведення, так і за ха*
рактером її реалізації [3, c. 9]. По окремих з них регіо*
нальна диференціація розмірів нормативів становить
два і більше разів.
Населення користується системою державних суб*
сидій, що зумовлено економічними труднощами. Піло*
тажні соціологічні обстеження доводять, що субсидії
отримують далеко не всі, хто справді їх потребує. При
цьому держава відстоює позицію форсованого перехо*
ду до 100%*ої оплати житлово*комунальних послуг на*
селенням. Для підприємств житлово*комунального гос*
подарства — це спосіб отримати доходи. Для органів
влади — поповнити через фіскальну систему місцеві
бюджети. Проте недосконалість методичного забезпе*
чення нормативної бази (нормативи значно різняться
для населених пунктів, порівнюваних за економічними
та природними умовами), поспішність в діях, яка не вра*
ховує реальні масштаби зубожіння людей, не відпові*
дають політиці соціального захисту населення.
Місцеві органи влади активно сприяють переходу
системи державного забезпечення до РСП, що грун*
тується на ринкових засадах. Мова йде про становлен*
ня страхового ринку, подальше реформування системи
соціального страхування України. Обов'язкова систе*
ма соціального страхування відповідає за гарантований
державою рівень матеріального забезпечення для ок*
ремих категорій населення, розрахована на категорії
населення, які не в змозі забезпечити собі нормальні
умови життя внаслідок старості, інвалідності, сирітства
чи інших об'єктивних причин. Вона виходить з системи
мінімальних соціальних стандартів.
Однак в межах територіальних громад місцеві орга*
ни влади можуть встановлювати додаткові види соціаль*
них допомог, виходячи з ресурсних можливостей місце*
вих бюджетів. Це, зокрема, доплати до мінімальних
розмірів пенсій, гарантованих державою, та до всіх інших
видів державних пенсій відповідно до зміни вартості жит*
тя та зростання заробітної плати в державі; пільги по ме*
дичному обслуговуванню та санаторно*курортному ліку*
ванню (санаторії*профілакторії, будинки відпочинку);
пільги по оплаті житлової площі, комунальних послуг і
проїзду на громадському транспорті; пільги по оплаті
вартості квитків при відвідуванні культурно*освітніх та
театрально*видовищних закладів; безоплатне або із
знижкою громадське харчування, організація продажу
товарів за зниженими цінами; прикріплення до спеціаль*
них магазинів тощо. Звісно, основою цієї роботи має ста*
ти безперервний моніторинг за змінами способу життя,
перш за все, маргінальних верств населення. Особливу
увагу слід приділяти малозабезпеченим сім'ям, інвалідам,
одиноким громадянам похилого віку.
Для вирішення гострих соціальних проблем, які сто*
ять на порядку денному перед місцевими органами уп*
равління, необхідна допомога центральних органів вла*
ди. Це стосується протидії тенденції погіршення демо*
графічної ситуації, гострим виявом якої є депопуляція
населення, подолання та запобігання зубожінню насе*
лення; мінімізація негативних наслідків безробіття,
особливо в депресивних регіонах, стримування проце*
су майнового розшарування в найбідніших і найбагат*
ших регіонах, регулювання розміщення біженців в ра*
йонах, що мають для цього необхідні умови відповідно
до загальнонаціональної та регіональних міграційних
програм; сприяння розвитку та вдосконалення системи
освіти на регіональному рівні у взаємодії з національ*
ною системою вищої та післявузівської освіти; надання
допомоги населенню регіонів, що опинилися в надзви*
чайній ситуації внаслідок стихійних лих, екологічних та
техногенних катастроф тощо [6, c. 65].
Звільнення центру від виконання певних соціальних
функцій на місцях не означає відміни державних соці*
альних гарантій. Центральна влада повинна залишати
за собою лише те, що вона дійсно може зробити кра*
ще, ніж влада регіональна. Це вироблення загальнона*
ціональних основ РСП, розробка відповідних держав*
них соціальних стандартів. Реалізація такої стратегії
передбачає створення системи фінансових важелів уп*
равління відповідними процесами на різних рівнях уп*
равлінської вертикалі. Наприклад, на макрорівні дер*
жава зобов'язана забезпечити єдиний територіальний
простір існування загальнодержавних гарантій на рівні
мінімальних соціальних стандартів (мінімальна заробі*
тна плата, компенсаційні виплати для окремих категорій
населення), визначитись з системою норм і нормативів,
що лежать в основі механізмів реалізації РСП, активно
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІКИ
29
користуватись системою соціальних стандартів для об*
меження спроб лобіювання територіями своїх соціаль*
них проблем, створити систему моніторингу, контролю
за соціальним розвитком регіонів.
Місцеві ж органи влади повинні відповідати за за*
безпечення умов для прискореного росту добробуту
мешканців своїх територій, для становлення і розвитку
середнього класу, застосовуючи для цього системи ре*
гіональних норм і нормативів на рівні середніх та раціо*
нальних соціальних стандартів. Ці стандарти повинні
бути покладені в основу розробки регіонами власних
моделей РСП. При їх побудові повинна проводитись
незалежна експертиза законодавчих та інших держав*
них актів з точки зору їх соціально*економічних
наслідків для регіону, мають розвиватись нові напрями
функціонування соціальної інфраструктури (наприклад,
пов'язані з муніципалізацією соціальних об'єктів).
Слід зазначити, що нині активність місцевої влади
щодо РСП не є достатньою. Основна задача полягає в
адресності її заходів. Водночас слід дбати про збільшен*
ня кількості та якості робочих місць шляхом субсидію*
вання підприємців і тим самим зменшення рівня безро*
біття в конкретному населеному пункті чи районі, в кон*
центрації заходів політики в середовищі вразливих груп
населення. Не варто розраховувати на те, що безробіт*
тя буде зменшуватись зі збільшенням темпів економіч*
ного росту. Регіони є різними. Для деяких з них можли*
во доцільним буде застосовувати політику "соціально*
го демпінгу" (політику дерегулювання регіонального
ринку праці шляхом переміщення виробництв в райони
з низькими витратами на соціальні потреби, для інших
— розширити практику фінансово*кредитного регулю*
вання росту самозайнятості).
Ще однією атрактивною нішею соціальної діяль*
ності органів місцевої влади є нові орієнтири розвитку
системи розселення. Індустріалізація сприяла розвитку
існуючих і появі нових міст. Отримання статусу міста
часто пов'язувалось з розміщенням крупних промисло*
вих об'єктів. Це в свою чергу створювало можливості
працевлаштування, що й викликало міграцію мешканців
з сільської місцевості, а також вимагало значного жит*
лового будівництва і створення соціальної інфраструк*
тури. Виникнення підприємств в існуючих містах сприя*
ло перетворенню їх просторової, демографічної, со*
ціальної структури. Загалом урбанізація в Україні харак*
теризувалася високою концентрацією населення всере*
дині і навколо великих міст, що мали високі темпи при*
родного приросту. Практично це був процес перекачу*
вання ресурсів із первинного сільського сектора в
міський.
В Україні найбільшими центрами, що продовжують
притягувати робочу силу, є Київська, Харківська, Дніпро*
петровська, Львівська, Одеська зони. Кожен з переліче*
них обласних центрів має свій радіус атрактивного вия*
ву. Так, місто Київ — понад 120 км, північні центри —
по 35 км, південні — до 30 км. Щодо районів інтенсив*
них маятникових міграцій, то таких можна виділити два.
Перший — район Донбасу, де розміщена найбільша в
Україні Донецько*Макіївська міська агломерація (рівень
урбанізації в Донецькій області становить 90,4%, в Лу*
ганській — 86,5%) [4, c. 19]. Другий — області захід*
ного регіону України, де має місце висока густота
сільських і міських поселень та сприятлива вікова струк*
тура населення. Однак зі скороченням виробництва та
підвищенням оплати за проїзд зазначені зв'язки дедалі
слабнуть.
У зарубіжній науковій літературі зазначається, що
процес перекачування робочої сили має конкретні межі:
він припиняється, коли оплата праці в місті та на селі
вирівнюється, а сільське господарство — модернізуєть*
ся. Чисельність міського населення стабілізується, коли
його частка в загальному населенні країни і загальних
доходах сягає 75%. Це призводить до скорочення
міграції із села в місто.
В Україні в умовах низької технічної озброєності та
вартості сільськогосподарської праці на варіант масш*
табного процесу дезурбанізації, що сформувалась в
попередні періоди, розраховувати складно. І хоча
вартість проживання в сільській місцевості нині нижча,
ніж в містах, населення останніх перебуває в стані "очі*
кування" нарощування робочих місць. Натомість нині
МВФ з метою амортизації ринкових реформ активно
пропагуються методи ринкової мобілізації населення
шляхом його "перекачування" через село. Враховуючи
загальносвітові тенденції, зарубіжні експерти переко*
нані, що майбутнє еволюції системи розселення — це
субурбанізація, тобто перехід від точкових індустріаль*
них міст до сучасних децентралізованих систем сіль*
сько*міського розселення. Це дає можливість об'єднати
реструктуризацію економіки з ростом добробуту лю*
дей. Очевидно такі рекомендації повинні включати ар*
гументи стосовно різних типів розвитку населених
пунктів. З цією інформацією повинні бути ознайомлені
органи місцевої влади.
Якщо субурбанізація є перспективною для категорії
великих міст, то малі та середні міста повинні мати спе*
ціальні програми розвитку. Вихідним положенням такої
стратегії має бути усвідомлення того, що, по*перше,
суб'єкт має бути ціллю державних зусиль, по*друге,
конструюється працевикористання населення, яке нині
проживає нижче рівня середнього класу (з низьким
рівнем благоустрою і рівня життя).
Сьогодні весь комплекс заходів, спрямованих на
конкретизацію пріоритетів, концептуальних вирішень
планування та використання території країни, вдоско*
налення систем розселення та забезпечення сталого
розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соці*
альної та інженерно*транспортної інфраструктури, фор*
мування національної екологічної мережі визначає нова
Генеральна Схема планування території України (зат*
верджена спеціальним Законом України від 7 лютого
2002 року № 3059 — ІІІ). Однак, як і в попередні періо*
ди, організація робіт з соціального управління в Україні
наштовхується на слабкий взаємозв'язок систем місто*
будівельного проектування з системою робіт по держав*
ному плануванню та соціальному прогнозуванню.
Бідність місцевих бюджетів є причиною того, що
місцеві громади як фундамент ТСС не стають ініціато*
рами розробки власних соціальних проектів і програм.
Більше того, місцеві органи управління в умовах дефі*
циту коштів не здатні протистояти амбіціям окремих
бізнес*структур, що провокують ріст соціальної напру*
ги в державі.
На жаль, в Україні з прийняттям Бюджетного Ко*
Інвестиції: практика та досвід № 3/200930
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІКИ
дексу ситуація в частині реалізації загальнонаціональ*
ної стратегії подолання бідності не покращилася. Більше
того, динаміка показників свідчила про зворотне. За
даними спеціальних обстежень, більше чверті населен*
ня України проживає в умовах бідності, більше полови*
ни працюючих отримували донедавна середньомісячну
зарплату нижче прожиткового мінімуму, коефіцієнт при*
родного скорочення населення є найвищим серед країн
постсоціалістичного простору.
Проблеми низького рівня життя населення особли*
во гостро стоять в регіонах депресивного характеру.
Глибока територіальна диференціація виробничої сфе*
ри призвела до росту регіональної асиметрії в розвитку
регіональних ринків праці (коефіцієнт варіації рівня без*
робіття, розрахований за методологією МОП, переви*
щує 2,6 кратну межу.
Узагальнюючи тенденції розвитку місцевих органів
влади, можна зробити висновок, що напрями їх актив*
ності як інституту РСП різняться в межах України. В еко*
номічно успішних регіонах більш часто піднімаються
питання нормативного забезпечення регіональних соц*
іальних стандартів — основи підвищення життєвого
рівня населення й формування середнього класу. При*
нагідно нагадаємо, що за вітчизняними методиками ви*
ділення останнього будується на таких категоріях на*
селення, як службовці спільних підприємств, середня
державна та корпоративна бюрократія, працівники елі*
тних фінансово*банківських та торговельних органі*
зацій тощо [1, c. 4]. Натомість у розвинутих зарубіжних
країнах середній клас формується переважно з осіб
творчої праці, кваліфікованих інженерів, дрібних влас*
ників. Він займає проміжне місце між елітою і наймани*
ми працівниками. Це, відповідно, вказує на те, що в Ук*
раїні заходи РСП щодо становлення середнього класу
не є націлені на ті верстви населення, про котрі тради*
ційно говорить світова спільнота. Особливо повільним є
розвиток місцевих органів влади як інституту РСП в при*
кордонних, депресивних і інших проблемних регіонах,
в яких значно нижчими є можливості бюджетного пере*
розподілу витрат на соціальні цілі. Відтак, від цього про*
грають як пересічні мешканці території, так і держава в
цілому.
Місцевий ринок як інститут РСП. В даному випадку
мова йде про сукупність економічних відносин у сфері
обміну між домашніми господарствами, суб'єктами гос*
подарювання та державою з приводу купівлі товарів і
послуг у межах певної території територіальних сусп*
ільних систем. На цьому ринку по суті відбувається пе*
ретворення продукції місцевого виробництва на товар,
проходить встановлення на нього певного рівня цін,
розвертається конкуренція між виробниками товарів і
послуг. На місцевому рівні, як і на макрорівні, паралель*
но функціонують ринок праці і капіталу, а в останні роки
відбувається становлення страхового ринку. Все актив*
ніше починає діяти принцип трудової (страхової) участі
в соціальному перерозподілі затрат. Перехід до цього
принципу в РСП вимагає детального розгляду позитив*
них і негативних його сторін. В Україні не створено які*
сної системи моніторингу за процесом переходу.
Найбільш показовими у цьому випадку можуть бути
спеціальні соціологічні обстеження регіональної спе*
цифіки реалізації в Україні стратегії розвитку загаль*
нообов'язкового соціального страхування.
Слід зазначити, що всі інститути — центральний уряд,
органи місцевого управління, бізнес, сім'я — мають різні
інтереси щодо реформи соціального страхування. Так, в
умовах ліберальної моделі соціальної держави РСП
здійснюється через інституційні та фіскальні механізми
стимулювання розвитку недержавних структур, що на*
дають соціальні послуги, через поширення спеціальних
регіональних програм добровільного страхування тощо.
Інша ситуація в умовах моделі з переважанням корпора*
тивних відносин, де соціальний захист принципово неза*
лежний від фінансових ін'єкцій держави.
ВИСНОВКИ
Таким чином, розвиток ринкових відносин в Україні
активізує процес інституційного забезпечення формуван*
ня й реалізації регіональної політики. Причиною цьому
став перерозподіл функцій між окремими інституційними
структурами (суб'єктами соціального управління), так і
на самодіяльних началах. Це впливає на загальний про*
цес формування регіональної політики, на прийняття
організаційних, економічних, технічних управлінських
рішень. Слід по*новому підійти до формування "дерева
цілей" соціального розвитку кожного з великих регіонів
України, розробити програми їх соціального розвитку
(узгоджених за змістом, термінами виконання, рівнями
управління з програмами їх виробничо*технічного, нау*
кового, соціально*економічного, демографічного, фінан*
сового розвитку), забезпечити пошук оптимальних орган*
ізаційно*управлінських їх структур на зразок відкриття
представництв Уряду в крупних регіонах, тимчасових Рад
розвитку депресивних територій чи спеціальних зон, га*
рантувати взаємозв'язок загальнонаціональних та регі*
ональних моделей реалізації соціальних програм. Реалі*
зація регіональної політики в Україні буде ефективною
за умови, що бюджети усіх рівнів будуть не фіскальни*
ми, а стимулюючими, коли в практиці роботи будуть зас*
тосуватись балансові методи планування та прогнозуван*
ня соціально*економічного розвитку, коли в основі фор*
мування соціальних програм буде лежати стабільна нор*
мативна база.
Література:
1. Соколова Євгенія. Сім'я на межі // Дзеркало
тижня. — 2004. — №18*19 (493*494). — С. 7.
2. Соціальна відповідальність українського бізнесу:
результати опитування. Аналітично*дорадчий Центр
Блакитної стрічки ПРООН. — К.: ТВІКА, 2005. — 36 с.
3. Стратегія демографічного розвитку на 2006—
2015 роки: Проект/ Відп. за вип. І.М.Новак. — К.: КНЕУ,
2005. — 20 с.
4. Чернишев І.В. Статистика для нових ринків праці
в країнах з перехідною економікою: Техн. посіб. з дже*
рел, методів, класиф. та політики / За участю Г. Стенд*
інга: Передм. Ф. Мехрана. — Укр. вид., перегл. та до*
повн. — К.: НДІ статистики Держкомстату України, 2000.
— 282 с.
5. Чужиков В.І. Регіональні інтеграційні стратегії
постсоціалістичних країн Європи: Монографія. — К.:
Кадри, 2004. — 297 с.
6. Шевчук П.І. Політика. — Львів: Світ, 2003. — 400 с.
Стаття надійшла до редакції 09 січня 2009 р.
|