Економічна сутність сталого розвитку промисловості України

Обґрунтовано необхідність переходу України до «сталого» або всебічно збалансованого розвитку. На сьогоднішній день вичерпання екстенсивних факторів економічного зростання промисловості України свідчить про необхідність забезпечення сталого розвитку вітчизняних промислових підприємств за принципами е...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Горячева, К.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2013
Назва видання:	Економіка промисловості
Теми:	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57765
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України / К.О Горячева // Економіка пром-сті. — 2013. — № 4 (64). — С. 50-59. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-57765
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-577652014-03-15T03:01:31Z Економічна сутність сталого розвитку промисловості України Горячева, К.О. Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Обґрунтовано необхідність переходу України до «сталого» або всебічно збалансованого розвитку. На сьогоднішній день вичерпання екстенсивних факторів економічного зростання промисловості України свідчить про необхідність забезпечення сталого розвитку вітчизняних промислових підприємств за принципами ефективності, прогресивності, економічності та інтенсивності. На сегодняшний день исчерпание экстенсивных факторов экономического роста промышленности Украины свидетельствует о необходимости обеспечения устойчивого развития отечественных промышленных предприятий на принципах эффективности, прогрессивности, экономичности и интенсивности. Цель данной работы заключается в обосновании необходимости перехода Украины к "устойчивому" или всесторонне сбалансированному развитию. Today the challenges of sustainable development occupy an increasingly prominent place in macroeconomic studies of both foreign and domestic scientists. This is due to the need to increase the volume of consumer goods produced by humankind to meet the ever growing needs. But the reduction of non-renewable resources has led the humanity to implementation of conservation practices and savings. The purpose of this paper is to justify the Ukraine’s transition to "sustainable" or fully balanced development. Currently sustainable development is separately marked out. Sustainable development from a simple kind of economic development has become a promising ideology of the 21st century. However, the country’s sustainable development is not possible without a stable operation of its businesses and organizations. At first glance in budgeting for sustainable development of the company it seems attractive to use the company’s own funds. Yet in most cases the market economy generates an objective need for industrial enterprises to use borrowed financial resources for ensuring the sustainable development. One of the forms of such borrowed resources is a loan. Consequently, there is a need to ensure the sustainable development of industry in Ukraine. In order to enter into the circle of developed countries our country has to track the progress of global processes, and consider their main tendencies. While the world’s leading countries widely use the opportunities for sustainable economic development and form the post-industrial society, the Ukrainian industry is predominantly based on traditional technologies stemmed from the early stages of industrialization. However, the strong potential of the domestic industry gives Ukraine a significant competitive advantage in the global market and it is a prerequisite to its sustainable economic development. 2013 Article Економічна сутність сталого розвитку промисловості України / К.О Горячева // Економіка пром-сті. — 2013. — № 4 (64). — С. 50-59. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 1562-109Х http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57765 330.341.1:338.45(Ч77) uk Економіка промисловості Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості
spellingShingle	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості Горячева, К.О. Економічна сутність сталого розвитку промисловості України Економіка промисловості
description	Обґрунтовано необхідність переходу України до «сталого» або всебічно збалансованого розвитку. На сьогоднішній день вичерпання екстенсивних факторів економічного зростання промисловості України свідчить про необхідність забезпечення сталого розвитку вітчизняних промислових підприємств за принципами ефективності, прогресивності, економічності та інтенсивності.
format	Article
author	Горячева, К.О.
author_facet	Горячева, К.О.
author_sort	Горячева, К.О.
title	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України
title_short	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України
title_full	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України
title_fullStr	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України
title_full_unstemmed	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України
title_sort	економічна сутність сталого розвитку промисловості україни
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Макроекономічні та регіональні проблеми розвитку промисловості
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/57765
citation_txt	Економічна сутність сталого розвитку промисловості України / К.О Горячева // Економіка пром-сті. — 2013. — № 4 (64). — С. 50-59. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series	Економіка промисловості
work_keys_str_mv	AT gorâčevako ekonomíčnasutnístʹstalogorozvitkupromislovostíukraíni
first_indexed	2025-07-05T09:01:41Z
last_indexed	2025-07-05T09:01:41Z
_version_	1836796977278353408
fulltext	–––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 50 ISSN 1562-109X 2013, № 4 (64) УДК 330.341.1:338.45(Ч77) Катерина Олександрівна Горячева Донецький національний університет ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ На сьогоднішній день проблеми стало- го розвитку посідають усе більше місце в макроекономічних дослідженнях як зарубіж- них, так і вітчизняних учених. Це обумовле- но, в першу чергу, необхідністю збільшення обсягів вироблених людством споживчих благ для задоволення безперервно зроста- ючих потреб. Але зменшення невідновлюва- них ресурсів змушує людство впроваджувати методи збереження та заощадження. Розумна достатність, а не безкінечна гонитва за мак- симальним прибутком становить ефект еко- номічної та соціальної корисності. Сьогодні існує необхідність забезпе- чення сталого розвитку промисловості Укра- їни за принципами ефективності, прогресив- ності, економічності та інтенсивності. Украї- на, щоб увійти в коло економічно розвинутих країн, обов’язково має відстежувати перебіг глобальних процесів, ураховуючи їх основні тенденції і при формуванні власної промис- лової політики. У той час як провідні країни світу, широко використовуючи можливості досягнення сталого розвитку економіки, фо- рмують постіндустріальне суспільство, про- мисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації. Разом з тим потужний потенціал вітчизняної промис- ловості надає Україні значних конкурентних переваг на світовому ринку та є передумо- вою забезпечення її сталого економічного розвитку на довгострокову перспективу. Об'єктивна потреба сталого розвитку промисловості України викликана вичерпан- ням екстенсивних факторів економічного зростання, низькою адаптивністю підпри- ємств промисловості до зміни зовнішніх умов функціонування, що в підсумку приз- водить до зниження конкурентоспроможнос- ті держави в міжнародному економічному просторі. Так, Україна у 2012 р. посідала 73 місце в рейтингу 144 країн світу за глобаль- ним індексом конкурентоспроможності, що складається з 12 субіндексів. Це означає по- гіршення позицій країни на чотири пункти порівняно з 2006 р. (69 місце). У даний час спостерігається безперер- вне збільшення викидів шкідливих речовин в атмосферу підприємствами промисловості України. Так, у 2012 р. порівняно з 2009 р. обсяг викидів у промисловості стаціонарни- ми джерелами зріс на 34,5% і склав 199,8 млн т. При цьому велика частина викидів припадає на підприємства виробництва і розподілу електроенергії, газу та води. Так, за 2012 р. обсяг викидів даної сфери (102,3 млн т) у 22 рази перевищував аналогічний показник для добувної промисловості. Обсяг викидів у добувній промисловості зріс на 50,5% у 2012 р. порівняно з 2009 р., в оброб- ній сфері – на 70,1%, у виробництві та розподілі електроенергії, газу та води – на 12,5% [21, c. 98] Частка суб'єктів господарювання, які впроваджують інновації в 2012 р., склала 16,2%, однак даний показник надзвичайно низький порівняно з розвинутими країнами, де частка інноваційно активних суб'єктів го- сподарювання сягає 70%. Низький рівень інноваційної активності в промисловості по- яснюється здебільшого обмеженістю джерел фінансування. Так, основним джерелом фінансування є власні кошти суб'єктів госпо- дарювання – в 2012 р. їх частка склала 53%. Негативно позначається на рівні інно- ваційної активності в промисловості й не- значний обсяг інвестицій – як вітчизняних, так і іноземних. Так, частка коштів українсь- ких інвесторів у загальному обсязі фінансу- вання інноваційної діяльності в промисло- вості в 2012 р. склала 0,3%, або 45,4 млн грн, що на 11,5 млн грн менше, ніж частка коштів іноземного інвестора. Причинами цього є політичні зміни, непрозорість системи дер- жавних інститутів, корупція, недосконале законодавство і суперечлива система оподат- кування. [21, с. 106]. © К.О. Горячева, 2013 –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 51 2013, № 4 (64) Аналіз сучасного рівня розвитку вітчи- зняної промисловості призвів до постановки мети даної роботи, яка полягає в обґрунту- ванні необхідності пошуку принципово но- вих підходів до природокористування та ви- рішення соціально-економічних проблем, що стане можливим шляхом переходу України до «сталого» або всебічно збалансованого розвитку. Питання сталого розвитку розглядають безліч вітчизняних і зарубіжних авторів. У першу чергу необхідно відзначити В. Ве- надського [2] та С. Подолинського [17] як засновників пошуку гармонійного, сталого розвитку світової спільноти. Вагомий внесок у дану сферу зробили С. Кузнєц [13], Й. Шумпетер [27], М. Кондратьєв [10] (роз- робка моделей довгострокової рівноваги), Е. Денісон [6] та Р. Солоу [20] (дослідження впливу на економічне зростання таких фак- торів, як суспільство та навколишнє середо- вище), Т. Тернер [22] (виділення слабкої і сильної сталості), Г. Дейлі [5] (створення економічної теорії сталого розвитку), а також такі вітчизняні вчені, як В. Герасимчук [3], О. Раєвнєва [18], Б. Данилишин [4], О. Єф- ремов [7], В. Трегобчук та російські – О. Зет- кіна [8] і О. Кузнєцов [14]. Аналіз праць нау- ковців у цій сфері свідчить, що, незважаючи на їх високу наукову і практичну цінність, існує потреба в системному та комплексному вивченні проблем сталого розвитку націона- льної промисловості та розробці методів за- безпечення цієї стійкості. Слід зазначити, що існує принципова відмінність між поняттями зростання та роз- витку. Зростання передбачає збільшення за кількісними параметрами, розвиток робить акцент на поліпшенні або зміні якості. Тож, хоча існують межі зростання, не існує меж для розвитку, що відбувається на сталій ос- нові. Економічне зростання та економічний розвиток взаємно обумовлюють один одного: економічне зростання в еволюційний період може бути значною силою, що приводить національну економіку до стрибка в розвит- ку. Однак економічне зростання саме по собі ще не може забезпечити вирішення різно- манітних соціальних і економічних проблем, що постають перед національною економі- кою. З цих позицій економічне зростання є лише однією з цілей економічного розвитку. Розрізняють безліч видів економічного розвитку. Так, за типами факторів розвитку можна виділити інтенсивний і екстенсивний розвиток. Переважно якісні зміни системи обумовлюють її інтенсивний розвиток. Пере- важаючі кількісні зміни означають екстенси- вний розвиток. Крім цього, важливо врахо- вувати спрямованість якісних змін системи. Постійне вдосконалення характеристик сис- теми обумовлює її прогресивний розвиток, а деградація, спрощення властивостей – регре- сивний. В економічній сфері це пов'язано з динамікою темпів зростання: у разі приско- рення зростання отримують прогресивний, а в разі уповільнення і зниження темпів зрос- тання – регресивний тип. За співвідношенням між факторами розвитку розрізняють збалансований і незба- лансований розвиток. Провідна роль струк- турних змін пояснює наявність збалансова- ного розвитку. Стосовно до економічної сис- теми збалансований розвиток означає наяв- ність певних закономірностей у формуванні співвідношення факторів. Незбалансований розвиток не містить таких закономірностей, що є результатом відсутності координації та послідовності дій управляючої системи. Ступінь відкритості системи також впливає на тип її розвитку. Відносно закрита система може розвиватися більшою части- ною за рахунок внутрішніх джерел, тоді та- кий розвиток є ендогенним. Для підприємст- ва ендогенний розвиток означає оптимізацію використання внутрішніх резервів (поліп- шення оргструктури, організації виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці тощо), а екзогенний розвиток здійснюється за рахунок зовнішніх джерел (зміна кон'юнк- тури ринку, приплив інвестицій, поява нових ринків збуту і т.д.) [19, с. 7]. У даний час окремо виділяють сталий розвиток, який із простого виду економічно- го розвитку перетворився на найперспектив- нішу ідеологію ХХІ ст. Термін «сталий роз- виток» є офіційним українським відповідни- ком англійського терміна «sustainable deve- lopment», дослівний переклад якого з ураху- ванням контексту може бути «життєздатний розвиток», а за змістом – «самопідтримува- –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 52 ISSN 1562-109X 2013, № 4 (64) ний розвиток», інколи цей термін тлумачать як всебічно збалансований розвиток. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологі- чну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю. Існує багато трактувань поняття «ста- лий розвиток». В основному вони являють собою варіації його класичного визначення, наданого на Конференції ООН з навколиш- нього середовища і розвитку, що проходила в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, згідно з яким ста- лий розвиток означає такий розвиток, який, забезпечуючи потреби теперішнього поко- ління, в той же час не позбавляє майбутніх поколіннь можливості задовольняти власні життєво необхідні потреби. Нова стратегія розвитку цивілізації виходить не з пріори- тетів сьогодення, а робить спробу поставити теперішнє і майбутнє покоління на одну схо- динку, прирівняти їх за можливостями задо- волення життєвих потреб. Б. Данилишин дає визначення сталому розвитку як відносинам у суспільному виро- бництві, завдяки яким досягаються оптима- льні пропорції нормалізації якісного стану середовища, економічного зростання і зрос- тання духовних і матеріальних потреб людей [4, с. 57]. А. Філіпченко розглядає сталий розви- ток як баланс та інтеграцію між економічни- ми, екологічними і соціальними потребами людства, з одного боку, і здатністю земних ресурсів і екосистеми задовольнити нинішні та й майбутні потреби – з іншого [24, с. 315]. З позиції Л. Корнейчука сталий розви- ток – це розвиток без виходу ресурсопотоку за межі регенеративних і поглинаючих мож- ливостей навколишнього середовища. Його метою є достатнє, а не максимальне багатст- во на душу населення [11]. Т. Шовгенов трактує сталий розвиток як здатність соціально-економічної системи ефективно використовувати автономно видо- змінювані ресурси свого розвитку, безперерв- но нарощувати показники своєї позитивної зміни, не збільшуючи або мінімізуючи витра- ти базових, невідновлювальних ресурсів [26]. З. Коробкова відзначає, що по суті ста- лий розвиток – це новий тип суспільного розвитку, при якому досягнення стабільного соціально-економічного стану в країні, скла- даючи мету розвитку, в той же час має ство- рювати надійні передумови сталого розвитку в довгостроковому майбутньому [12]. Таким чином, у короткостроковій пер- спективі метою сталого розвитку України має бути подолання економічної та структурної кризи, що розгорнулась у період переходу до ринкової економіки та демократичного гро- мадянського суспільства. У довгостроковій перспективі акценти розвитку будуть зміщу- ватися з економічних на еколого-соціальні та з матеріальних на духовно-моральні й інфор- маційні фактори. У цьому контексті спро- можність підприємств знайти адекватний ба- ланс між отриманням прибутку, збереженням довкілля та соціальною справедливістю буде одним із вирішальних чинників для успішно- го переходу до сталого розвитку. Сталий розвиток об'єднує три основні точки зору: економічну (economic), соціальну (social) і екологічну (enviroment). Економіч- ний підхід полягає в оптимальному викорис- танні обмежених ресурсів та застосуванні природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій для створення потоку сукупного доходу, який би забезпечував, принаймні, збереження (не зменшення) сукупного капі- талу (фізичного, природного, або людсько- го), з використанням якого цей сукупний до- хід створюється. З точки зору екології, сталий розвиток має забезпечити цілісність біологічних і фі- зичних природних систем, їх життєздатність, від чого залежить глобальна стабільність усі- єї біосфери. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовіднов- лення. Соціальна складова орієнтована на людський розвиток, збереження стабільності суспільних і культурних систем, на змен- шення кількості конфліктів у суспільстві. Важливе значення для забезпечення цих умов має справедливий розподіл благ між людьми (зменшення так званого GINI-індек- су), плюралізм думок і толерантність у сто- сунках між ними, збереження культурного капіталу і його розмаїття, насамперед спад- щини недомінуючих культур. Перетинання цих сфер утворює чотири нові складові: –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 53 2013, № 4 (64) терпимість (bearable) – гармонійний розвиток суспільства і навколишнього сере- довища; справедливість (equitable) – гармоній- ний розвиток суспільства та економіки; життєздатність (viable) – гармонійний розвиток навколишнього середовища та еко- номіки; одночасний розвиток всіх трьох еле- ментів, який є сталим розвитком (sustainable development). Узагальнення вищезазначених поло- жень дозволило інтегрувати елементи і пока- зники сталого розвитку в систему сталого розвитку (рис. 1). Рис.1. Система сталого розвитку Отже, взаємодія суспільства з еколо- гічною складовою зумовлює необхідність контролю за змінами у навколишньому сере- довищі, збереження однакових прав сьогод- нішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Зв’язок суспільства та економіки потребує забезпечення належних умов праці, досягнення справедливості при розподілі матеріальних благ між людьми й надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам суспільства. І, нарешті, взаємо- зв’язок навколишнього середовища з еконо- мікою потребує досягнення екологічно чис- того виробництва, зменшення техногенних впливів на довкілля. Вирішення цих зав- дань – найголовніший виклик сьогодення для національних урядів, авторитетних міжнаро- дних організацій та всіх прогресивних людей світу. Однак сталий розвиток країни, зокрема її промисловості, неможливий без стійкої роботи підприємств та організацій, що діють у ній. Дослідження економічних процесів на рівні промислових підприємств, основної ланки національної економіки, має ключове значення. Досягнення успіху на певний мо- мент часу зовсім не є гарантією стабільності та процвітання підприємства в майбутньому. Ця теза знаходить не тільки теоретичне, але й емпіричне підтвердження. Так, Дж. Гарає- дагі навів багато прикладів всесвітньо відо- мих компаній (Ford Motors, IBM, Texas In- struments тощо), успіх яких став передумо- вою виникнення подальших складнощів, і такий факт: до століття ювілею індексу Доу- Джонса дожило лише одне підприємство, яке було спочатку включено до відповідного пе- реліку підприємств. Редакція авторитетного бізнес-видання Forbes, а згодом Р. Фостер та С. Каплан наводили такий факт: зі 100 най- кращих підприємств США на 1917 р. протя- гом наступних 70 років більш ніж половина (61 підприємство) збанкрутіла або повністю втратила самостійність унаслідок операцій злиття/поглинання, причому тільки дві ком- панії зі 100 найкращих на 1917 р. протягом - охорона здоров’я; - контроль за зміною клімату; - збереження біорізно- маніття - зайнятість населення; - справедливий розподіл доходів; - безпечні умови праці - екологічно чисте виробництво; - альтернативні джерела енергії; - ефективне використання ресурсів; - провідні очисні механізми Суспільство Справедливість Економіка Терпимість Навколишнє середовище Життє- здатність Стійкість –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 54 ISSN 1562-109X 2013, № 4 (64) наступних 70 років працювали з рентабель- ністю, яка була вищою за середньоринкову. Всесвітньо відомі гуру бізнесу (Т. Пітерс, М. Портер, М. Хаммер та Дж. Чампі), аналі- зуючи тенденції, кон’юнктуру ринку, досвід успішних компаній та прогнозуючи розви- ток, одностайні у своїх висновках: щоб ви- живати та процвітати, необхідно змінювати- ся та розвиватися [16, c. 50]. У цьому випадку прибуток не є вже кінцевою метою (підприємство може бути збитковим, але не бути банкрутом і продов- жувати діяти на ринку), на яку має орієн- туватися управлінська діяльність промисло- вого підприємства. Вона є однією з економіч- них цілей і виконує важливу функцію – ви- ступає засобом досягнення всієї системи цілей. Н. Цопа та Е. Некрасова сталий розви- ток промислового підприємства пов’язують із розробкою таких управлінських рішень, які здатні сформувати фундамент для довготри- валого функціонування підприємства [15; 25]. Б. Бачевський вважає, що сталий роз- виток промислового підприємства – це суку- пність кількісних і якісних змін, які відбува- ються на підприємстві та обумовлюють по- силення або поновлення його властивості до довготривалого розвитку (потенціалу розви- тку) з урахуванням впливу зовнішнього се- редовища господарювання [1, с. 32]. Підсумовуючи подані визначення, сформулюємо поняття сталого розвитку промисловості як процесу цілеспрямованих змін в економічній, соціальній, екологічній сферах діяльності промислових підприємств, які приводять до поліпшення фінансово- економічного стану всієї національної про- мисловості та підвищення її конкуренто- спроможності. На перший погляд, у формуванні бю- джету сталого розвитку привабливим вигля- дає використання власних коштів підприємс- тва – нерозподіленого прибутку, резервів та внутрішніх фондів, адже в цьому випадку підприємство не залежить від зовнішніх джерел коштів, а доступ до коштів є прос- тим. Але водночас власним коштам у форму- ванні бюджету розвитку підприємства влас- тиві й суттєві обмеження. Для більшості на- віть успішно працюючих підприємств ма- лоймовірна наявність такої кількості вільних грошей, що не використовуються в обслуго- вуванні поточних операцій і можуть бути використані для фінансування розвитку в необхідному обсязі. Менш явним, але суттє- вим обмеженням власних коштів у форму- ванні бюджету розвитку підприємства є ілю- зорність їх безкоштовності. При використан- ні власних коштів аксіоматично приймається, що їх вартість в обслуговуванні програми розвитку дорівнює 0, між тим як вона дорів- нює рентабельності сукупного капіталу. При нульовій вартості власних коштів рентабель- ність програми розвитку може виявитися за- вищеною. За умови високої рентабельності власного капіталу більш доцільним може бу- ти його спрямування на фінансування вирі- шення поточних завдань, а на фінансування програми розвитку підприємства – викорис- тання залучених коштів. У кожному конкре- тному випадку висновок про доцільність ви- користання власних або залучених коштів для фінансування програми розвитку підпри- ємства має бути зроблений з урахуванням вільних коштів на підприємстві, рентабель- ності сукупного капіталу підприємства, рівня ліквідності та фінансової автономії підпри- ємства, можливості та досвіду використання залучених коштів тощо. Підставою для тако- го висновку можуть стати результати порів- няння ефективності програми розвитку з вар- тістю залученого капіталу або рентабельніс- тю власного капіталу, який буде відволікати- ся від фінансування програми. Усе ж таки в більшості випадків рин- кові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання про- мисловими підприємствами для забезпечення сталого розвитку позикових фінансових ре- сурсів разом із власними коштами, які є в їх розпорядженні. Однією з форм цих позико- вих ресурсів є кредит. З урахуванням цього постає необхідність формулювання поняття кредитного механізму забезпечення сталого розвитку промисловості. Отже, кредитний механізм забезпечення сталого розвитку промисловості – це сукупність принципів, організаційних форм, методів і правил кре- дитування, за допомогою яких стає можли- вим досягнення гармонійного, всебічно зба- лансованого розвитку промислових підпри- –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 55 2013, № 4 (64) ємств, з метою підвищення конкурентоспро- можності та ефективності їх функціонування. В умовах економічної нестабільності одним із найважливіших завдань є ефективне управління сталим розвитком і його інтегра- ція в діючі системи менеджменту підприєм- ства. Виділяють чотири основних підходи до управління підприємством: 1) ситуаційний – концентрується на тому, що придатність різних методів управ- ління визначається ситуацією. Оскільки існує безліч факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, не існує єдино- го «кращого» способу керувати організацією. Найефективнішим методом у конкретній си- туації є той, що найбільше відповідає даній ситуації; 2) системний – розглядає організацію як сукупність взаємозалежних елементів, та- ких як люди, структура, задачі й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища; 3) функціональний – базується на іє- рархічній організаційній структурі підприєм- ства, де керування здійснюється шляхом управління організаційними одиницями (під- розділами, відділами, цехами і т.д.), а взає- модія організаційних одиниць відбувається через роботу посадових осіб (керівників від- ділів, начальників, менеджерів). Основною ідеєю функціонального підходу до управлін- ня є закріплення за певними елементами сис- теми функцій, які вона виконує незалежно від інших одиниць структури і взаємодіє з ними через розподіл праці й обмін матері- альними продуктами. Управління підприємс- твом реалізується за допомогою наказів, роз- поряджень, дозволів, які «ходять» вертика- льно відповідно до закріпленої ієрархії; 4) процесний. Управління розглядаєть- ся як процес, тому що робота з досягнення цілей за допомогою інших – це не якась од- норазова дія, а серія безперервних взаємопо- в'язаних дій. Процесний підхід до управлін- ня, який у західній системі менеджменту сьо- годні домінує, розглядає підприємство як мережу, сукупність бізнес-процесів, що створюють цінність для клієнта. Бізнес- процеси – механізм об’єднання ресурсів під- приємства на всіх етапах з метою створення продукції, яка задовольняє потреби спожива- ча і забезпечує досягнення цілей самого під- приємства. Порівняно з функціональним під- ходом, який поділив усе підприємство на підрозділи, що відповідають за певну функ- цію, процесний підхід об'єднує дані функції на підставі поняття «створення цінності для клієнта». Тобто підприємство і підрозділи, які в ньому існують, групуються відповідно до функцій, які вони виконують у рамках створення цінності для споживача. У сучасних умовах найбільш ефектив- ним є процесний підхід до управління або управління процесами. На ньому засноване й управління сталим розвитком підприємства, яке можна визначити як сукупність послідо- вних дій, спрямованих на досягнення постав- лених цілей сталого розвитку підприємства. Результатом узагальнення міжнародного і національного досвіду в цій галузі стали принципи та методологія забезпечення ста- лого розвитку підприємств. Стандарти в га- лузі сталого розвитку діють у різних країнах світу: Великобританії, Канаді, Франції, Япо- нії, США та ін. У багатьох із цих країн про- водиться добровільна сертифікація на відпо- відність стандартам у сфері сталого розвит- ку, для чого створені відповідні органи із сертифікації. Першим стандартом Міжнародної ор- ганізації із стандартизації став проект стан- дарту ISO 20121 «Забезпечення стійкості при управлінні подіями». Проект стандарту міс- тить основу, необхідну для планування, під- тримки і підвищення стійкості при реаліза- ції запланованих заходів підприємства. Встановлені цілі у сфері економіки, соці- ального та навколишнього середовища, а та- кож в інших сферах, спрямовані на забезпе- чення сталого розвитку, підприємство може досягти шляхом поетапного або поелемент- ного впровадження загальної культури ста- лого розвитку (рис. 2). Методологія PDCA, розроблена Демін- гом, являє собою найпростіший алгоритм дій керівника з управління процесом і досягнен- ня його цілей. Цикл «Plan – Do – Check – Act» (PDCA): планування (plan) – розробіть цілі та процеси, необхідні для досягнення результатів відповідно до вимог споживачів і політики організації; здійснення (do) – впро- –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 56 ISSN 1562-109X 2013, № 4 (64) Рис. 2. Упровадження культури сталого розвитку вадьте процеси; перевірка (check) – постійно контролюйте і вимірюйте процеси і продук- цію порівняно з політикою, цілями і вимога- ми на продукцію і повідомляйте про резуль- тати; дія (act) – здійснюйте дії з постійного поліпшення показників процесів [ISO 9001:2008]. Узагальнюючи вищесказане, про- понується комплекс дій з управління сталим розвитком, який може бути застосований і українськими підприємствами (рис. 3). Рис.3. Комплекс дій з управління сталим розвитком на підприємстві A P C D A P C D A P C D A P C D Суспільство Економіка Навколишнє середовище Культура сталого розвитку ISO серії 9000 і 10000, BS серії 25999, OHSAS серії 18000, ISO серії 27000, МЕК серії 60300, ISO серії 22000 та ін. ISO 26000 Соціальна відповідальність BS серії 8900 Менеджмент управління сталим розвитком ISO серії 14000 Екологічний менеджмент Визначення об’єкта застосування концепції сталого розвитку Виявлення напрямів діяльності та головних стратегічних цілей даного об’єкта Дія. Аналіз з боку вищого керівництва та зворотний зв'язок Перевірка. Оцінка одержаних результатів. Інтерпретація цих результатів у формат, зручний для прийняття подальших управлінських рішень. Порівняння із встановленими цілями і завданнями Здійснення. Розподіл завдань і відповідальності між учасниками процесу управління. Забезпечення необхідними ресурсами. Підтримка інформованості під час управління сталим розвитком Планування. Встановлення цілей сталого розвитку. Визначення учасників процесу управління сталим розвитком –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 57 2013, № 4 (64) Більшість вітчизняних промислових підприємств не розуміють дійсної сутності та значення сталого розвитку. Як приклад наве- демо дослідження компанії McKinsey, в рамках якого було опитано 1946 керівників підприємств, що представляють широкий спектр галузей і регіонів. Метою даного дос- лідження була ідентифікація розуміння біз- несу концепції сталого розвитку та перспек- тив її практичного впровадження. Згідно з його результатами підприємства все ще не готові впроваджувати концепцію сталого роз- витку на практиці. Так, лише 30% керівників компаній активно шукають інвестиційні мо- жливості для втілення даної концепції. Різняться досліджувані підприємства і своїм розумінням сутності концепції сталого розвитку та визначенням його ролі в загаль- ній діяльності підприємства. Близько 20% керівників американських компаній зізна- лись, що не знають, що означає сталий роз- виток взагалі. Ті керівники, які знають ви- значення, ідентифікували його по-різному: 45% респондентів визначили сталий розвиток як управління природними ресур- сами та вплив на нього (наприклад, викиди парникових газів, енергозбереження, утилі- зації відходів, розробка зелених продуктів, збереження водних ресурсів тощо); 34% респондентів вважають, що ста- лий розвиток – це державне регулювання (дотримання правил та стандартів і підтрим- ка етичних норм); 21% зазначили, що сталий розвиток – це регулювання соціальних питань (напри- клад, умови праці та стандарти) [9]. Усе це відбувається тому, що спостері- гається розрив між прийняттям концепції сталого розвитку та її реальним втіленням. Адже концепції затверджуються на загаль- нодержавному рівні, а кожна концепція пот- ребує чіткого, дієвого механізму, який про- низує всі ланки управління аж до підприємс- тва. У зв’язку з цим потрібне впровадження конкретних заходів, за допомогою яких стане можливою реалізація прийнятої концепції сталого розвитку на всіх рівнях. Адже стій- кість дає багато переваг, наприклад для під- приємства, допомагає зміцнити фінансове становище, заощадити кошти та забезпечити збалансовану діяльність у майбутньому [23]. Таким чином, до найважливіших пе- редумов переходу промисловості України до моделі сталого розвитку належать: застосування в національній економіці новітніх світових досягнень науково-техно- логічного і соціально-екологічного прогресу, розширення міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсо- екологічних проблем і завдань сталого роз- витку, підвищення його результативності та ефективності; розвиток альтернативних джерел енер- гії; розвиток безвідходного виробництва; стимулювання розвитку виробництв із гли- бокою та комплексною переробкою сирови- ни; перехід від витратної концепції “очи- щення на кінці труби” до інтеґрованих мето- дів екологічного управління; розвиток еколо- гічно чистого виробництва; встановлення жорстких національних та регіональних еко- логічних стандартів виробництва та контроль за їх дотриманням; забезпечення капітального ремонту і модернізації основних виробничих фондів природоохоронного призначення; виведення з експлуатації морально та фізично застарі- лих технологій, техніки, устаткування; розвиток виробництва на нових техно- логічних укладах із переважною орієнтацією на продукцію кінцевого споживання; стиму- лювання випуску продукції з високим рівнем доданої вартості та розвитку низькозатрат- них виробництв; залучення власних та іноземних інвес- тицій для забезпечення розвитку галузей па- ливно-енергетичного комплексу, зокрема енергоефективних та енергозберігаючих тех- нологій; використання матеріалів і сировини з меншим утворенням побічних продуктів (за- бруднюючих речовин, відходів); розширення номенклатури товарів і послуг за рахунок екологічно чистої продукції та послуг, спря- мованих на поліпшення якості навколишньо- го середовища; зниження імпортоємності промислово- го виробництва; підвищення конкуренто- спроможності промислової продукції екс- портної спрямованості; –––––––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Economy of Industry –––––––––––––––––––––––––– 58 ISSN 1562-109X 2013, № 4 (64) сприяння створенню нових робочих місць на базі відновлення економічного зро- стання, активізації інвестиційних процесів в економіці; розвиток механізмів економічної зацікавленості роботодавців і працівників щодо дотримання вимог охорони праці, поліпшення стану охорони праці, створення безпечних і нешкідливих умов виробництва, запобігання виникненню ризиків втрати здоров'я і працездатності на виробництві. Отже, для того щоб Україна стала на шлях сталого розвитку промисловості, в пе- ршу чергу, необхідно забезпечити взаємодію держави і промислових підприємств, засно- вану на принципах співпраці, координації діяльності та врахування інтересів обох сто- рін. Керівники підприємств повинні бути за- цікавлені у впровадженні концепції сталого розвитку в практику шляхом їх інформова- ності про переваги сталого розвитку, а також через встановлення державних імперативів про припинення глобальних викидів забруд- нюючих речовин і надмірне використання невідновлюваних природних ресурсів. А держава, у свою чергу, має сприяти промис- ловим підприємствам у вирішенні проблем нестачі фінансових ресурсів, встановлювати пільгові умови кредитування, підтримувати інноваційну діяльність, розширяти обсяги державних замовлень. Сталий розвиток національної промис- ловості потребує залучення великих обсягів ресурсів, тому в процесі подальших дослі- джень актуальними є аналіз можливих дже- рел фінансування сталого розвитку, а також розробка концепції вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку промисловос- ті України. Література 1. Бачевський Б.Є. Потенціал і розви- ток підприємства / Б.Є. Бачевський, І.В. За- блодська, О.О. Решетняк. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 400 с. 2. Вернадський В.І. Вибрані праці / В.І. Вернадський. – К.: Наук. думка, 2005. – 301 с. 3. Герасимчук В.Г. Управлінський век- тор економічної складової сталого розвитку: Україна та світ / В.Г. Герасимчук // Еконо- міст. – 2007. – № 9. – С. 7-9. 4. Данилишин Б.М. Устойчивое разви- тие в системе природно-ресурсных ограни- чений / Б.М. Данилишин, Л.Б. Шостак. – К.: СОПС Украины НАНУ, 1999. –367 с. 5. Дейлі Г. Поза зростанням. Еконо- мічна теорія сталого розвитку / Г. Дейлі. – К.: Інтелсфера, 2002. – 312 с. 6. Денисон Э. Анализ экономического роста США с 1929 по 1969 / Э. Денисон. – Вашингтон: Институт Брукингса, 1974. – 376 с. 7. Єфремов О. Сталий чи гармонійний (з екосистемою) розвиток – чому віддати пе- ревагу? / О. Єфремов // Економіка України. – 2008. – № 2. – С. 85-90. 8. Зеткина О.В. Об управлении устой- чивостью предприятия / О.В. Зеткина. – М.: Аудит; ЮНИТИ, 2003. – 134 с. 9. Как компании управляют устойчи- востью: McKinsey Global результаты опроса [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.mckinsey.com 10. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: избран- ные труды / под ред. Ю. Яковца, Л. Абалки- на. — М.: Экономика, 2002. – 768 с. 11. Корнейчук Л. Экономический рост и устойчивое развитие региональных соци- ально-экономических систем / Л. Корней- чук // Экономика Украины. – 2008. – № 4. – С. 82. 12. Коробкова З.В. Экономический ме- ханизм устойчивого развития предприятия в условиях растущей хозяйственной глобали- зации / З.В. Коробкова // Функционирование предприятий в российской экономике: проблемы и решения: сб. науч. тр. / под ред. В.В. Титова, В.Д. Марковой. – Новосибирск: ИЭОПП СО РАН, 2006. – С. 57-68. 13. Кузнец С. Население, капитал и экономический рост / С. Кузнец. – Нью- Йорк: Нортон, 1973. – 352 с. 14. Кузнецов О.Л. Устойчивое разви- тие: научные основы проектирования в системе «природа–общество–человек» / О.Л. Кузнецов, П.Г. Кузнецов, Б.Е. Больша- ков. – СПб.; М.: Дубна, 2002. – 616 с. 15. Некрасова Е.В. Эффективность раз- вития предприятия в управлении уровнем его –––––––––––––––––––––– Економіка промисловості Экономика промышленности –––––––––––––––––––––– ISSN 1562-109X 59 2013, № 4 (64) конкурентоспособности / Е.В. Некрасова // Стратегическое планирование на предпри- ятии: сб. докл. Междунар. науч.-практ. конф. Т. 2. – Ижевск: Изд-во ИжГТУ, 2002. – С. 235-238. 16. Погорелов Ю.С. Оцінювання та моделювання розвитку підприємства: мо- ногр. / Ю.С. Погорелов. – Луганськ: Глобус, 2010. – 512 с. 17. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення до розподілу енергії / С.А. Подолинський // Вибрані твори; упор., передм. і прим. Л.Я. Корнійчук. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 203-283. 18. Раєвнєва О.В. Управління розвит- ком підприємства: методологія, механіз- ми, моделі: моногр. / О.В. Раєвнєва. – Х.: ІНЖЕК, 2006. – 496 с. 19. Сидорова А.В. Управление на ос- нове импульсов экономического развития: моногр. / А.В. Сидорова, А.В. Анисимова. – Донецк: Ноулидж (донецкое отделение), 2011. – 180 с. 20. Солоу Р.М. Вклад в теорию эконо- мического роста / Р.М. Солоу // Ежекварталь- ный журнал экономики. – 1956. – № 70. – С. 65-94. 21. Статистичний щорічник / за ред. О.Г. Осауленка.– К.: ТОВ «Август Трейд», 2012. – 559c. 22. Тернер Р.К. Устойчивое развитие: принципы и практика. Устойчивая экологи- ческая экономика и управление: принципы и практика / Р.К. Тернер. – Лондон: Белхейвен Пресс, 1993. – 390 с. 23. Трегобчук В.М. Концепція сталого розвитку для України / В.М. Трегобчук // Ві- сник НАН України. – 2002. – № 2.– С. 58. 24. Філіпченко А.С. Глобальні форми економічного розвитку : історія і сучасність / А.С. Філіпченко. – К.: Знання, 2007. – 670 с. 25. Цопа Н.В. Теоретические аспекты развития промышленных предприятий / Н.В. Цопа // Європейський вектор економіч- ного розвитку. – 2009. – № 2(7). – С. 177-185. 26. Шовгенов Т.М. Основные аспекты устойчивости региональных социально-эко- номических систем [Электронный ресурс] / Т.М. Шовгенов // Региональная экономика и управление. – Режим доступа: http://region. mcnip.ru. 27. Шумпетер Й. Теория экономичес- кого развития. Капитализм, социализм и де- мократия / Й. Шумпетер; предисл. В.С. Ав- тономова. – М.: ЭКСМО, 2007. – 864 с. Надійшла до редакції 13.11.2013 р.

Економічна сутність сталого розвитку промисловості України

Репозитарії

Схожі ресурси