Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки

У статті досліджуються історія будівництва, перебудов будинку генерального судді В. Кочубея в Батурині, зміна власників садиби.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Реброва, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2013
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	Розвідки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58235
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки / Н. Реброва // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 4-6. — С. 65-70. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-58235
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-582352014-03-21T03:01:21Z Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки Реброва, Н. Розвідки У статті досліджуються історія будівництва, перебудов будинку генерального судді В. Кочубея в Батурині, зміна власників садиби. В статье исследуется история строительства и реставрации Дома генерального судьи Василия Кочубея, изменения собственников усадьбы. The article researches the history of building and restorations of the Judge General V. Kochubey’s House, the change of the estate’s owners. 2013 Article Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки / Н. Реброва // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 4-6. — С. 65-70. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58235 94(477.51):721(069.2) «16/20» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки Розвідки
spellingShingle	Розвідки Розвідки Реброва, Н. Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки Сiверянський лiтопис
description	У статті досліджуються історія будівництва, перебудов будинку генерального судді В. Кочубея в Батурині, зміна власників садиби.
format	Article
author	Реброва, Н.
author_facet	Реброва, Н.
author_sort	Реброва, Н.
title	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки
title_short	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки
title_full	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки
title_fullStr	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки
title_full_unstemmed	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки
title_sort	будинок генерального судді в. кочубея: історія пам’ятки
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Розвідки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58235
citation_txt	Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки / Н. Реброва // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 4-6. — С. 65-70. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT rebrovan budinokgeneralʹnogosuddívkočubeâístoríâpamâtki
first_indexed	2025-07-05T09:27:57Z
last_indexed	2025-07-05T09:27:57Z
_version_	1836798630820839424
fulltext	Сіверянський літопис 65 УДК 94(477.51):721(069.2) «16/20» Наталія Реброва. БУДИНОК ГЕНЕРАЛЬНОГО СУДДІ В.КОЧУБЕЯ: ІСТОРІЯ ПАМ’ЯТКИ У статті досліджуються історія будівництва, перебудов будинку генерального судді В. Кочубея в Батурині, зміна власників садиби. Ключові слова: Василь Кочубей, Батурин, Кирило Розумовський, Дмитро Дяченко, Петро Аркадійович Кочубей, прибудова, археологічні дослідження, музей, заповідник. До наших днів у Батурині збереглись унікальні пам’ятки – будинок генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея та парк «Кочубеївський», власником яких напри- кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ cт. був Василь Леонтійович Кочубей. Історія будинку має ще багато таємниць, і у своєму дослідженні ми спробуємо на основі архівних документів та археологічних матеріалів простежити основні етапи його історії. Перше ґрунтовне обстеження будинку Василя Кочубея в Батурині влітку 1960 р. провів дослідник архітектури Лівобережної України Михайло Цапенко. Дослідник відніс будинок до числа пам’яток, збудованих у кінці ХVІІ ст., і зазначив: «В пере- строенном виде он существовал до Отечественной войны. Во время войны дом сильно пострадал, остались целыми подвал и часть наружных стен. Исследования показали, что в ХІХ в. сохранившиеся древние стены по наружному периметру были обложены новой кладкой. Наземная часть здания оказалась как бы заключенной в футляр и благодаря этому сохранилась. Небольшие выступы с двух продольных фасадов были пристроены позже. Под зданием расположен большой подвал с глубокими нишами – шкафами в стенах. …По объемно-плановому построению дом Кочубея представлял, по сути, большую каменную хату, состоящую из нескольких примыкающих друг к другу комнат. В со- хранившейся части дома таких камер-комнат можно различить три, но, возможно, их было больше, так как при реставрации в ХІХ в. часть старого здания была разо- брана» [1]. У визначенні питання часу зведення будинку генерального суду існує устале- на версія, в якій його будівництво приписують першому батуринському гетьману Д. Многогрішному. Суд, скоріш за все, працював тут і за гетьмана Івана Самойловича. У 1700 р. генеральним суддею було обрано Василя Кочубея. Ось як про це пише канцелярист Самійло Величко: « …На другий чи третій день, коли полковники і вся старшина з’їхалися перед Божою службою до гетьмана на Гончарівку і Кочубей туди ж прибув, несподівано було йому вручено від гетьмана та всієї старшини суддівський уряд, про який він і не гадав» [2]. З обранням В. Кочубея генеральним суддею пов’язують зміну функціонального призначення будинку – він переходить в особисту власність Василя Леонтійовича. Підтвердження цього можна знайти в матеріалах археологічних досліджень. Будинок вистояв при жорстокому нищенні Батурина російськими військами під керівництвом Олександра Меншикова в листопаді 1708 р. Саме про це писав Тарас Шевченко в поемі-містерії «Великий льох»: На тім пожарищі Одна тільки й осталась В Батурині хата [3]. © Реброва Наталія Борисівна – генеральний директор Національного історико- культурного заповідника «Гетьманська столиця». 66 Сіверянський літопис У серпні-вересні 2003 р. у рамках реалізації урядової програми (№ 1123 від 17.08.2002 р.) розпочалася реконструкція будинку, що дозволило ретельно його дослі- дити. У ХІХ ст. не були знищені ознаки, які дозволяють визначити початкові розміри будинку В. Кочубея – під час археологічних робіт було виявлено чотири контрфорси біля всіх кутів будинку XVII ст. Він прямокутної в плані форми, витягнутий довгою віссю по лінії південь – північ з невеликим відхиленням на схід, мав досить складний поділ внутрішнього простору. Наявність входу до підвалу зі східного боку будинку позначається на плануванні кімнат, відбираючи частину внутрішнього простору [4]. За результатами промірів розмірів цегли на ділянках стін ХVІІ ст. було встанов- лено, що переважно використовувалася цегла розміром 29-30х15х6 см, яка ближча до української будівельної традиції, але відрізняється від подібної цегли з Гончарів- ки. Це може свідчити про більш ранній час побудови будинку порівняно з палацом І. Мазепи на Гончарівці, що підтверджує легендарну версію про зведення будинку за часів Д. Многогрішного. Після зняття підлоги 70-х років ХХ ст. біля південної стіни найбільшої зали, на просторі між двох дверей, вдалося дослідити фундамент кахляної печі (розмірами – 1,5 х 2,6 м). З’ясувалося, що для його побудови використана цегла «московського» стандарту кінця XVII ст., а в кладці стін будинку присутня виключно цегла «київ- ської» традиції. Це вказує на появу печі пізніше від часу будівництва самого будинку і свідчить про прилаштування будинку для потреб його постійних мешканців – сім’ї Василя Кочубея, можливо, саме після описаних С. Величком подій 1700 р. [5]. Уперше садибу Кочубея в Батурині зустрічаємо в документах, датованих 1732 р., завдяки В. Л. Модзалевському, якому вдалося попрацювати з тестаментом полтав- ського полковника Василя Васильовича Кочубея, який був складений за 9 днів до його смерті – 12 грудня 1732 р. у власному домі в с. Жуках. Ми дізнаємося, що батуринську садибу по смерті В. Кочубея успадкував його старший син Василь. Згідно з теста- ментом, Василь Васильович заповідає своєму молодшому сину Петру с. Кунашівку з двором, греблею та млином, дворище в с. Бахмачі, в Бахмацькій сотні– с. Тиницю з людьми, двором та хутором Пісковським, у Батурині – двір та млин на р. Сеймі з греблею, млин у м. Нових Млинах на р. Сеймі [6]. У другій половині ХVІІІ ст. власником історичної садиби стає гетьман К. Розу- мовський. М. Ісаєнко зазначає: «…Недалеко отъ Тепловки находится то место, где жилъ Василий Леонтьевичъ Кочубей, отчего оно и называется Кочубеевщиною. Оно прежде принадлежало Розумовскому, но недавно куплено однимъ изъ потомковъ прежнего его владетеля…» [7]. Це підтверджують і археологічні дослідження 2004- 2005 рр., які дозволили з’ясувати і уточнити характер та стан перебудов, здійснених у XVIIІ-ХХ ст. Прибудова другої половини XVIII ст. була зведена з південно-захід- ного боку і мала Г-подібне планування розмірами 25,2х18,1 м (площею близько 400 м2). У процесі робіт були виявлені кахлі, які належать до часів К. Розумовського, що вказує на заміну частини печей згідно з новою модою [8]. Виявлені залишки фундаментних ровів свідчать про значно слабшу конструкцію стін прибудови ча- сів К. Розумовського. З відомості про забудову та землевласників Батурина (не пізніше 1803 р.) дізнаємося, що прибудова часів К. Розумовського була дерев’яною: «Каменный дом, прозываемый Кочубейский, с пристройкою к оному деревянного дома, к оному пустопорожная земля, принадлежащая к оному дому; всей площади 18104 кв. сажень» [9]. Після смерті гетьмана К. Розумовського (1803 р.) Батурин перейшов у власність до його сина Андрія. В 1836 р. було проведено «Опись Батуринской Его Светлости Князя Андрея Кириловича Разумовского Волости состоящим Черниговской Губернии в Конотопскомь Уезде» в якому читаємо: «От сего дома начинается другой сад и за оным против пруда, что около кузниц, большой двор и дом, называемый Кочубейский, где занимает квартиру г-н управляющий и находится вотчинное правление, сего дома большая часть деревянная, а меньшая часть – каменная; при нем в одну сторону имеется два флигеля – один для кухни, а другой для служителей, при коих малень- кий двор, где содержатся для дома дойные коровы, для коих имеется деревянный Сіверянський літопис 67 сарай, по другую сторону две кладовые, также не- большой флигель, ледник, сарай, конюшня и изба для кучеров и караульных сторожей. От сего Кочу- бейского дома простира- ется регулярный сад с раз- ными как плодовитыми, так и дикими деревьями, в коем неподалеку от дома имеется деревянная баня, в коей две особые комна- ты, в конце сада каменная солодовня». [10]. По смерті Андрія Кириловича (1836 р.) будинок з парком повертається у влас- ність Кочубеїв. Припускаємо, що повертає історичну садибу у власність родини Петро Аркадійович Кочубей у другій половині ХІХ ст., імовірно, викуповує садибу в Батурині з державної казни: «… недавно куплено одним из потомков прежнего его владетеля…» [11]. Про знесення прибудови часів К. Розумовського знахо- димо свідчення у Василя Різ- ниченка «Господа Генерального судді В. Кочубея в Батурині»: «…Первый этаж его подвергся перестройке: часть дома была разобрана, сделаны новые сволоки, крыша, дымовые трубы нового фасада, чудесные старинные кафельные печи б ы л и з а м е н е н ы н о в ы м и простыми» [12]. Знесення при- будови часів К. Розумовського та перепланування у другій по- ловині ХІХ ст., про які пишуть О. Лазаревський і М. Цапенко, пов’язано, ймовірно, не тільки з поверненням старих господарів садиби Кочубеїв, а й з ветхим станом прибудови, зробленої з дерева. Ре- зультати досліджень дають нам підстави стверджувати, що М. Цапенко робить помил- ковий висновок про те, що в ХІХ ст. була розібрана частина історичної бу- дівлі, але це пояснюється тим, що дослідити буди- нок, як це було зроб-лено в 2003-2005 рр., історик архітектури не мав мож- ливості. Фактично у ХІХ ст., залишивши в основі її первісний об’єм, були виламані дві ділянки в се- редині довжини будинку і розширена центральна зала в двох напрямках – на схід та захід. Фото кінця ХІХ ст. З фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця». Фото 60-х років ХХ ст. З фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця». Фото 60-х років ХХ ст. З фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця». 68 Сіверянський літопис О. Васильчиков у монографії «Семейство Разумовских» за 1880 р. вже засвідчує приналеж- ність садиби Петру Аркадійови- чу: «…в самом Батурине в саду Петра Акрадьевича Кочубея, называемом Кочубеевщина , существовал еще дубовый пень, на котором, по преданию, любил садится Разумовский» [13]. А М. Костомаров, хоча і не називає імені, але в записках про відвідини Батурина за 1878 р. вказує: «..на- правил нас осмотреть двор Кочу- бея, принадлежавший казенному генеральному судье и до сих пор остающийся во владении одного из его потомков» [14]. Фотографії початку ХХ ст. фіксують з північного боку будин- ку невелику дерев’яну прибудову, що сполучалася із північною за- лою через двері на місці вікна в північній стінці. Фундаменти цієї прибудови знайдені 2003 р. під час досліджень північно-західно- го контрфорсу. Можемо припустити, що вона зведена в кінці ХІХ ст. Напевно в цей же час була прибудована кімната і з південного боку від стін ХVІІ ст., яка раніше використовувалася як котельня. Ще одним важливим аргументом, який опосередковано підтверджує те, що влас- ником батуринської садиби був Петро Аркадійович, є матеріали з фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця», які засвідчують, що на початку ХХ ст. садиба нале- жала вже сину Петра Аркадійовича Василю. І хоча ми не маємо документального підтвердження, та з упевненістю можемо говорити, що він успадкував її від батька. Листи від головного лісничого Старо-Гутського лісництва П. А. Павловича до сторожа батуринської садиби В. П. Кочубея Дмитра Косьмовича Дяченка були передані до фондів музею у 1988 р. – саме вони допомогли нам визначити, що остан- нім із нащадків генерального судді, хто володів батуринською садибою, був Василь Петрович Кочубей. Іменний відкритий лист від 12 вересня 1912 р. (фондовий номер КВ-2-2000/Д-2-684) вгорі містить напис: «Старо-гутское лесное управление Стацкого Советника В. П. Кочубея», а внизу зазначена адреса: «м. Батуринъ Черниговской губ. Сторожу Батуринской усадьбы В.П. Кочубея Дмитрию Дъяченко». З листів робимо висновок, що за дорученням В. П. Кочубея П. А. Павлович систе- матично опікується садибою. В листі від 7 березня 1904 р. читаємо: »…Предписываю тебе объявить желающим снять аренду огорода, что 18 сего Марта месяца я приеду вь усадьбу и произведу торги на отдачу вь оренду этого огорода на три года. Жела- ющим принять участіе вь торгахь должны будуть представить залог вь размере 25 руб. Одновременно сь симь высилаю тебе 35 руб. изь коихь десять руб. вь уплату за починку крыши и двадцать пять руб. выдать рядчику подь росписку в задатокь по устройству изгороди». В листі від 12 вересня 1912 р: «…Разрешаю тебе ремонтъ крыши въ квартире сторожа, на сумму не свыше семи рублей. Оправдательные документы должны быть высланы въ Контору лесничества» [15]. Цікавим є і той факт, що Василь Петрович не залишився осторонь долі палацу К. Розумовського, коли «… вскоре дворец был официально передан в заведывание специально для этого избранной обществом комиссии. Граф Разумовский (Каміл Лист до сторожа Батуринської садиби В. Кочубея Д. Дяченка 1911 р. З фондової колекції НІКЗ «Гетьманська столиця». Сіверянський літопис 69 Львович. – Н.Р.), изъявивший готовность фактически поддержать инициативу общества, был избран почетным председателем этой комиссии, светлейший князь М. К. Горчаков как инициатор реставрации стал председателем, а Г. К. Лукомский секретарем этой комиссии, которая архитектором всех предполагающихся по ремонту и реставрации дворца работ избрала А. Е. Белогруда, производившего детальные обмеры дворца еще в 1907 г. по поручению Императорской Академии художеств. В члены комиссии были избраны А. Н. Бенуа, В. П. Кочубей, И. А. Фомин и Б. И. Ха- ненко». [16]. Для проживання сторожа садиби Дяченко Дмитра Косьмовича та його родини, які й опікувалися будинком, праворуч від центрального входу на територію садиби був збудований будинок. Для туристів, котрі відвідували Батурин, сторож завжди охоче відкривав його двері. В газеті «Рада» за 1911 р., писали: «…коли сторож від- крив їм двері в будинок, на них війнуло свіжістю ремонту. В деяких кімнатах навіть збереглися меблі із Кочубеєвого багатства…» [17]. Після 1917 р. будинок на деякий час залишився без господаря. Висувалися різні ідеї його пристосування. На засіданні Батуринського райкому КП(б)У 4 травня 1921 р. навіть розглядалося питання «перевода тифозного барака в дом Кочубея». Але розум переміг, і прийняли рішення: «ввиду того, что сад Кочубея имеет историческое значение и служит местом гулянья для публики, воспретить перевод в дом Кочубея тифозного барака» [18]. Зі звіту окружних і районних музеїв за 1923 р., який зберігається в державному архіві Сумської області, дізнаємося, що були плани навіть знести будівлю: «Принимались меры к охране дома В. Кочубея в Батурине… Батуринским Райисполкомом обнаружено два хищения, это были бревна из подвала. К ворам приняты меры наказания. Благодаря содействию Губполитпрос- вещения удалось приостановить на снос дом Кочубея» [19]. У Державному архіві Сумської області зберігається документ, складений в 1924 р. головою окрполітпрос- віти М. Г. Вайнштейном, який містить опис батуринського маєтку В. Кочубея: «Дом жилой, каменный под железной крышей изношенность 25%. Лестницы подвалов и стекла дома относятся к XVII веку. В доме 7 комнат, 1 кухня, 1 передняя, 2 кладовых, 1 коридор. Под зданием подвал из 2-х отделений: одно размером 8 х 12 аршин (5,7 х 8,55 м), другое 6 х 8 аршин (4,26 х 5,7 м). Все здание сохранено. Все двери и окна со- хранены за исключением 2-х окон и 1-й двери. Запоров на окнах и дверях нет. Стекла вынуты на 50%, печи частично разрушены, приборов нет. Полы деревянные, краска стерта, подвалы сохранены, часть ступенек разрушены. Краска на крыше осыпалась, вторых оконных рам нет» [20]. Подальша доля будинку пов’язана з розвитком музейної справи в Батурині: у 1925 р. товариство бджолярів імені П. І. Прокоповича організувало тут музей ім. П. Прокоповича (ремонт будинку тривав з 1924 р., музей працював до 1932 р.); в 1975 р. тут відкрився історико-краєзнавчий музей (реставрація тривала з 1973 р.), перша експозиція якого знову була присвячена П. І. Прокоповичу з нагоди 200-ліття від дня його народження; постановою Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979 р. будинок занесено до переліку пам’яток національного значення під охоронним номером 1770; на виконання постанови КМ України № 445 від 14.06.1993 р. на базі краєзнавчого музею в пам’ятці було створено Батуринський державний історико- культурний заповідник «Гетьманська столиця». 1.Цапенко М. Архітектура Лівобережної України XVII – XVIII ст. – М., 1967.– 233 с. 2.Літопис Самійла Величка. К.: Дніпро, 1991. Т.2. – С. 602 – 603. 3.Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Видавець Корбуш, 2008. – С. 301 – 306. 4.Сытый Ю.Н., Мироненко Л.В. Влияние русской архитектурной традиции на кирпичное производство и внешний декор зданий Батурина конца ХVІІ века // Проблемы сохранения культурного наследия. Материалы международного семинара 8 декабря 2011 года. – Брянск, 2012. – С. 116–136. 5.Ситий Ю. Обстеження будинку Кочубея в Батурині //Матеріали міжнародної 70 Сіверянський літопис науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця» – Ніжин: ТОВ Видав- ництво «Аспект-Поліграф», 2006. – С. 163–173. 6.Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К, 1910. – Том 2. – С. 535. 7.Исаенко М. Батурин, местечко Черниговской губернии // Черниговские гу- бернские ведомости. –1860. – №11. – С.76. 8.Ситий Ю., Дмітрієнко С. Реконструкція зовнішнього вигляду садиби В. Кочубея на Чорній річці //Батуринські читання 2007. Збірник наукових праць. – Ніжин: ТОВ Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – С. 267–272. 9.Батурин: сторінки історії. Збірник документів і матеріалів. – Чернігів, 2009 – С. 204-207. 10.Батурин: сторінки історії. Збірник документів і матеріалів. – Чернігів, 2009. – С. 239-241. 11.Исаенко М. Батурин, местечко Черниговской губернии // Черниговские гу- бернские ведомости.– 1860. – №11. – С.76. 12.Батурин: історія в пам’ятках / За ред. Реброва Н.– Ніжин, 2008. – С. 28 – 42. 13.Васильчиков А.А. Семейство Разумовских. Т І – С.П.б, 1880. – С. 486. 14.Батурин: сторінки історії. Збірник документів і матеріалів. – Чернігів, 2009. – С. 280-282. 15.Домашенко А. Листи Василя Кочубея до Дмитра Дяченка. Батуринські читання. Ніжин. Видавництво «Аспект-поліграф». 2007. – С.91-92 17.Лукомский Г.К. Батуринский дворец, его история, разрушение и реcтаврация. – СПб., 12. – С.14. 18.Батурин: сторінки історії. Збірник документів і матеріалів. – Чернігів, 2009. – С. 413. 19.Огієвська Р.І. Батуринська садиба Кочубеїв у 1923 – 1924 рр. (за матеріалами Державного архіву Сумської області). Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Випуск 6. Київ-Глухів. 2013. – С.472. 20.Огієвська Р.І. Батуринська садиба Кочубеїв у 1923 – 1924 рр. (за матеріалами Державного архіву Сумської області). Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Випуск 6. Київ-Глухів. 2013. – С.473. В статье исследуется история строительства и реставрации Дома генерального судьи Василия Кочубея, изменения собственников усадьбы. Ключевые слова: Василий Кочубей, Батурин, Кирилл Разумовский, Дмитрий Дя- ченко, Петр Аркадиевич Кочубей, пристройка, археологические исследования, музей, заповедник. The article researches the history of building and restorations of the Judge General V. Kochubey’s House, the change of the estate’s owners. Key words: Vasyl Kochubey, Baturyn, Kyrylo Rozumovskyi, Dmytriy Dyachenko, Petro Arkadiyovych Kochubey, house extension, archaeological excavations, museum, preserve.

Будинок генерального судді В. Кочубея: історія пам’ятки

Репозитарії

Схожі ресурси