Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Назва видання: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58362 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова / М.М. Капраль // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 313-323. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-58362 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-583622014-03-23T03:01:48Z Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова Капраль, М.М. 2011 Article Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова / М.М. Капраль // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 313-323. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58362 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Капраль, М.М. |
| spellingShingle |
Капраль, М.М. Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| author_facet |
Капраль, М.М. |
| author_sort |
Капраль, М.М. |
| title |
Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова |
| title_short |
Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова |
| title_full |
Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова |
| title_fullStr |
Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова |
| title_full_unstemmed |
Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова |
| title_sort |
стан та перспективи дослідження історії міст україни: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного львова |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58362 |
| citation_txt |
Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова / М.М. Капраль // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 313-323. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT kapralʹmm stantaperspektividoslídžennâístoríímístukraíniprikladpíznʹoserednʹovíčnogotarannʹomodernogolʹvova |
| first_indexed |
2025-07-05T09:33:46Z |
| last_indexed |
2025-07-05T09:33:46Z |
| _version_ |
1836798995988480000 |
| fulltext |
313
Мирон Капраль*
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ МІСТ
УКРАЇНИ: ПРИКЛАД ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОГО
ТА РАННЬОМОДЕРНОГО ЛЬВОВА
Дуже часто історики для пояснення сучасних політичних подій вживають
історичну формулу: куди сягали кордони Речі Посполитої, там закоренилося
українство з індивідуалізмом, пошаною до приватної власності волелюбністю
тощо, а де переважали впливи Поля, степової кочової цивілізації, там укра-
їнство на теперішній території України не пустило глибшого коріння. Однак
можна дещо уточнити у цій загалом вірній тезі. Українські традиції закріпили-
ся там, де була поширена сітка міст з часів Київської Русі, а пізніше міст з на-
данням маґдебурзького права. На тих територіях, де ця сітка була найгустіша,
там українська етнічна спільнота переважає й менше піддається на асиміляцій-
ні впливи. Причому немає значення, що часто в містах українці не домінували
та залишалися в меншості, як це було у Львові. Ілюстрацією та підтверджен-
ням моїх слів є приклад колиски козацтва – Запоріжжя. Цей славний козацький
край належав до земель, підвладних Речі Посполитій, проте на цій території не
було закладено міст з маґдебурзьким правом. Польський уряд спромігся тільки
побудувати укріплення Кодак в епоху до Хмельниччини. Пройшов певний час,
що віддалив нас від кульмінаційних подій становлення Гетьманської держави,
і тепер… українство там слабко розвинене.
Парадоксально, але теза про певну пов’язанність чи залежність розвитку
сітки міст та вкоріненність українства цілком протистоїть популярному міфу
про селянський характер української нації, незмінними атрибутами якої хочуть
зробити писанку, вареники з галушками та шаровари. Таким речам дехто з не-
свідомих та нетямущих навіть робить пам’ятники, як в Україні, так і за кордо-
ном1.
На мою думку, стержень українського культурного руху витворився в міс-
тах в епоху Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Державотвор-
чі, націєтворчі та культурницькі ідеї, творцями яких були князівські кола та
духівництво, поширювалися в рамках держави властиво саме у міському се-
редовищі. Властиво, міста у будь-який історичний час стають каталізаторами
внутрішніх національно-культурних процесів, також провідниками зовнішніх
культурних впливів. Саме в міському середовищі вперше поширюються нові
цікаві ідеї, культурні течії, що врівноважують внутрішні та зовнішні фактори
впливи. Міста виступали та виступають активним чинником щодо навколишнього
Капраль Мирон Миколайович – доктор історичних наук, професор, директор Львівського
відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського
НАН України.
1 Див. наприклад інформацію про нещодавні відкриття “пам’ятників” варенику в Черкасах або
галушці в Полтаві: http://uk.wikipedia.org/wikipedia.org/wiki/Файл: Пам’ятник_варенику_в_
Черкасах.jpg; uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Пам’ятник_галушці_в_Полтаві.jpg.
314
сільського оточення, що в свою чергу консервує, затримує якнайдовше куль-
турні взірці, вироблені в міському культурному середовищі.
В українській історіографії, очевидно з часів Михайла Грушевського,
утвердилася традиція, за великим рахунком, марґіналізації досліджень з історії
українських міст середньовічної та ранньомодерної доби. За словами великого
українського історика, Польська держава залишила по собі на українських зем-
лях никле місто з слабкою економікою та “жидівсько-польським” етнічним ха-
рактером2. Така категоричність далася взнаки на майбутньому розвитку урба-
ністичних студій в українській історіографії. Хоча учень М. Грушевського Іван
Крип’якевич надрукував у 1907 р. свою студентську розвідку про львівських
українців XV-XVI ст. на сторінках “Записок НТШ”, але джерельний матеріал
до неї вдалося видати тільки 1994 р.3 Проблеми козацької історії, Хмельниччи-
ни, Гетьманщини виявилися в той час актуальнішими для розвитку української
історіографії.
Про сучасний стан досліджень з історії міст писати доречно на репрезен-
тативному прикладі Львова, найбільшого міста на наших теренах в пізньому
середньовіччі та ранньомодерний час. Архіви Львова зберегли суцільним ма-
сивом майже без втрат міські книги з кінця XIV ст. до кінця XVIII ст., а також
багатий репертуар інших джерельних матеріалів: метрик, консисторських книг,
дипломів, привілеїв тощо. З часів Дениса Зубрицького дослідники Львова ви-
дали чималу кількість публікацій з різних ділянок міської історії4. У цій статті
зупинюся здебільшого на працях з проблем соціальної історії, історії еконо-
міки та права пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова, що вийшли
друком здебільшого у останніх два десятиліття незалежної України. При цьому
намагатимуся загострювати увагу на недоліках та негативах в нашій історіо-
графії, аніж констатуватиму успіхи досліджень в історії Львова, адже вказати
на недоліки завжди важче та важливіше, чим хвалитися успіхами.
Стан досліджень з будь-якої ділянки підсумовують енциклопедії та уза-
гальнюючі праці. Нещодавно почала виходити “Енциклопедія Львова”, ініці-
йована видавництвом “Літопис” (директор Михайло Комарницький)5. Це одне
з перших видань такого роду в Україні, якщо не брати до уваги енциклопедичні
2 Грушевський М. Історія України-Руси. – T.5. – Київ, 1994. – С. 261. Детальніше про
його погляди на цю тему див.: Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст.
(соціально-правові взаємини). – Львів, 2003. – С. 29-30.
3 Крип’якевич I. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: Дослідження і матеріали / Вид.
М. Капраль [Львівські історичні праці. Джерела. – Вип. 2]. – Львів, 1994.
4 Хоча доброї бібліографії з історії Львова досі немає. Якщо не брати до уваги невидану у
післявоєнний період Юліаном Зайцем “Бібліографію історії Львова” (детальніше про цю
маловідому постать та його праці див.: Купчинський О. Юліян Заяць / О. Купчинський
// Вісник НТШ. – Ч.25. – Львів, 2001. – С. 34-37), то найповнішими бібліографічними
виданням з історії Львова залишаються ширші тематично й фактично незавершені праці
Здзіслава Будзинського (Budzyński Z. Bibliografi a dziejów Rusi Czerwonej: 1340-1772. – Т.1.
– Rzeszów, 1990) та Миколи Жарких (Бібліографія старої України 1240-1800. – Т.1–10. –
Київ, 1998-2001).
5 Досі вийшло три томи: Енциклопедія Львова. – Т.1 (А-Ґ) / За ред. А. Козицького та І.
Підкови. – Львів, 2007; – Т. 2. (Д-Й) / За ред. А. Козицького. – Львів, 2008. – Т.3 (К) / За
ред. А. Козицького. – Львів, 2010.
315
довідники з історії Чернігівщини, Києва6. Однак “Енциклопедія Львова” є на-
уково-популярним виданням, без наукового апарату. Редколегія фактично не
замовляє статей з маловідомих та недосліджених ділянок7. Наприклад, у пер-
шому томі “Енциклопедії” немає важливого гасла про адміністрацію міста.
За радянською традицією узагальнюючі праці, які чомусь ще називають
колективними монографіями, виходять у нас до ювілейних дат, перших згадок
про ті чи інші міста. Такі видання легше видати, оскільки видавці та можно-
владці у цих ситуаціях швидше знаходять гроші. Однак часто тексти нарисів у
таких роботах пишуться врізнобій, різними авторами, як за кваліфікацією, так
і за напрямками досліджень. Видання “Історії Львова у 3-х томах” (головний
редактор Ярослав Ісаєвич) у 2006 р. є одним з прикладів такого ювілейного
історієписання. Перед виходом першого тому про давній період історії Львова
ситуація ускладнилася тим, що довший час не працював Центральний держав-
ний історичний архів України у Львові у зв’язку з сумно відомою пропажею
документів (“архівною справою”) та переобліком архівних справ, тому розвід-
ки були базовані головно на попередньому історіографічному доробку. Все ж
дивує включення до роботи зредагованих текстів 40-50-річної давнини автор-
ства давно померлих Ярослава Кіся та Василя Інкіна про економіку Львова у
XVIII ст.8 Прикметною рисою “Історії Львова” стала уривчастість та нарисо-
вість публікованих текстів різних авторів, що було властиве і для попередніх
робіт такого типу9.
Багато фрагментів колективної монографії часто описують політичну іс-
торію тих держав, в рамках яких перебував Львів, наприклад, Галицько-Во-
линської держави, Руського королівства. Місто часто виступає пасивним тлом
політичних та культурних процесів, що відбувалися у нашому регіоні. У пара-
лельному контексті, мені пригадуються окремі праці польських шляхетських
романтиків-істориків, які писали про міста в першій половині ХІХ ст., в осно-
вному, як про місця проведення сеймиків чи контрактів шляхти, місця урочис-
того в’їзду коронованих осіб або духовних достойників10. Властиво про місто
чи міщан, жителів міста у цих нарисах йшлося на марґінезі, зрозуміло, що не
говорилося в них про особливості міського життя та устрою.
На мою думку, практика такого історієписання себе не виправдовує, власти-
во тільки підсумовуючи існуючий досі багаж знань про місто. Виправданішою
6 Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. – Київ, 1990; Київ.
Історико-біографічний енциклопедичний довідник / За редакцією Ю.О. Храмова. –
Київ, 2007.
7 Для порівняння, польські історики видали енциклопедію Кракова у академічному
науковому стандарті, див.: Encyklopedia Krakowa / Red. prowadzący Antoni Henryk
Stachowski. – Warszawa – Kraków, 2000.
8 Інкін В. Нарис економічного розвитку Львова у XVIII ст. – Львів, 1959; Кісь Я. Промис-
ловість міста Львова в період феодалізму (XIII-XIX ст.). – Львів, 1968.
9 Історія Львова: короткий нарис / За ред. Є. Лазаренка. – Львів, 1956; Нариси історії Львова
/ Відп. ред. І. Крип’якевич. – Львів, 1956; Історія Львова / Відп. ред. В. Секретарюк. –
Київ, 1984; Львів. Історичні нариси / Упор. Я. Ісаєвич, Ф. Стеблій, М. Литвин. – Львів,
1996.
10 Див. наприклад: Proksa M. Nieznany opis Lwowa Jana Wincentego Smoniewskiego / M.
Proksa // Rocznik Historyczno-Archiwalny. – Т.10. – Przemyśl, 1995. – S. 73-92.
316
видається практика польських істориків з Кракова, Варшави та інших міст, які
справді монографічно досліджують чітко визначені ділянки історії міста, на-
приклад соціальну чи економічну11. При цьому число авторів обмежене двома-
трьома прізвищами, погляди яких є суголосними та несуперечливими.
Огляд конкретних тематичних напрямків досліджень хочу розпочати з іс-
торії демографії, базової історичної дисципліни, що надає вченому первинну,
основну інформації. На її основі він адекватніше, точніше вибудовує свою те-
матику та методологію досліджень. У німецькій історіографії, одній з найсиль-
ніших в Європі, історичній демографії віддають належне, багато досліджень
німецьких авторів розпочинається саме з демографічного розділу. Багатотомна
“Енциклопедія німецької історії” відомого наукового видавництва Ольденбурґ,
де подано сучасний стан німецької історіографії, розпочинається для кожного
періоду саме з томів про стан демографічних дослідів12. На жаль, у нас крім
кількох статей та розділу у монографії13 немає чим похвалитися. Ми не зна-
ємо приблизно чисельність населення княжого Львова. Щодо ранньомодерно-
го періоду, то після Луції Харевічової та Данути Моравицької ми не можемо
щось певніше сказати про число дітей в родинах, смертність під час епідемій
тощо. Вселяє надію поява перших досліджень Ірини Єзерської на основі даних
метричних книг, однак їй ще потрібно вчитися видобувати з метричних книг
всю повноту інформації, залучаючи досягнення сучасних методик історичної
демографії у світі14. Джерельне видання реєстрів прийнять до міського права
Львова, підготовлене польським дослідником Анджеєм Янечком15, сподіваюсь,
пожвавить демографічні дослідження давнього Львова.
11 Cieślak E., Biernat Cz. Dzieje Gdańska. – Gdańsk, 1975; Dzieje Krakowa. – T. 2: Kraków
w wiekach XVI-XVIII / Pod red. Janiny Bieniarzówny, Jana M[ariana] Małeckiego i Józefa
Mitkowskiego. – Kraków, 1984; Dzieje Warszawy. – T. 2: Warszawa w latach 1526-1795 /
Maria Bogucka [et al.]; pod red. Stefana Kieniewicza. – Warszawa, 1984.
12 Pfi ster Ch. Bevölkerungsgeschichte und historische Demographie: 1500-1800 [Enzyklopädie
Deutscher Geschichte. – Bd. 28]. – München, 1994 (2 Aufl .: München, 2007); Gestrich A.
Geschichte der Familie im 19. und 20. Jahrhundert [Enzyklopädie Deutscher Geschichte. –
Bd. 50). – München, 1999 (2 Aufl .: München, 2010); Ehmer J. Bevölkerungsgeschichte und
historische Demographie 1800 – 2000 [Enzyklopädie Deutscher Geschichte. – Bd. 71]. –
München, 2004.
13 Капраль М. Демографія Львова XV першої половини XVI ст. / М. Капраль // Львів. Історич-
ні нариси / Упор. Я. Ісаєвич, Ф. Стеблій, М. Литвин. – Львів, 1996. – С. 67-81; Його ж. Наці-
ональні громади Львова XVI-XVIII ст. – С. 247-313; Єзерська І. Найдавніша зі збережених
метрична книга церкви святого Юра у Львові останньої третин XVIII століття / І. Єзерська
// Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т.256: Праці Історико-філософської сек-
ції. – Львів, 2008. – С. 685-702; Її ж. Релігійні конверсії у Львові наприкінці XVII – у XVIII
століттях (на матеріалах метрик хрещень катедрального костелу). Частина І: Навернення
християн-некатоликів та вихрещених іудеїв-ортодоксів і мусульман / І. Єзерська // Вісник
Львівського університету. Серія історична. – Вип.44. – Львів, 2009. – С. 385-415.
14 Див., наприклад, розгорнутий репертуар демографічних методик у останній синтезі
польської історичної демографії: Kuklo C. Demografi a Rzeczypospolitej przedrozbiorowej.
– Warszawa, 2009.
15 Album civium Leopoliensium. Rejestry przyjęć do prawa miejskiego we Lwowie, 1388-1783
/ Wyd. Andrzej Janeczek. – T.1-2. – Poznań – Warszawa, 2005. Також див. мою рецензію на
цю працю у виданні: Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип. 13/14. –
Київ, 2009. – С. 704-709.
317
До підставових дисциплін історичного циклу також належить історична
топографія, що дає знання історику про територію міста. Статті та моногра-
фії Мар’яни Долинської, Романа Могитича, Володимира Вуйцика16 є фактично
тільки кроками в цьому напрямку. Адже невідома точна картина меж Львова у
середньовіччі, просторова локація міста маґдебурзького права у долині річки
Полтви. Багато що могли б дати археологічні розкопки у кількох точкових зо-
нах Львова, були б дуже доцільними. Однак відсутність публікації результатів,
узагальнень після багатьох археологічних розкопок у Львові за останні роки –
це окрема тема. Втім у 2008 р. з’явився друком каталог археологічних пам’яток
на території Львова, що може стати підґрунтям для написання майбутньої уза-
гальнюючої монографії17.
Історичний атлас Львова чекає свого слушного часу. До нього слід було
б включити не тільки відомі дослідникам карти в оригінальній широкофор-
матній формі, як от Жана де Дуфе 1767 р.18, але й історичні реконструкції, на-
приклад планувальної структури міста. Дещо вже робиться у цьому напрямку.
Київський картограф Дмитро Вортман зробив оригінальні та вдалі історичні
реконструкції давнього Львова у кількох хронологічних зрізах (1340, 1500 та
1750 рр.), готуючи карти до історичного гасла про Львів “Енциклопедії істо-
рії України”19. Але без глибшої співпраці з професійними картографами, ур-
баністами, дослідниками архітектури історикам важко впоратися із завданням
видати багатоаркушевий та різноплановий історичний атлас Львова. Однак є
приклад не такого далекого й близького ментально та історично Кракова, де
вдалося реалізувати цей проект20. Чому ж його у такому великому науковому
центрі, як Львів, не можна видати?
З соціальної історії Львова вийшло друком кілька праць, в тому числі:
“Національні громади Львова XVI-XVIII ст.” Мирона Капраля (2003), а також
Ігоря Лиля “Нариси з історії грецької громади Львова XVI-XVII століть” (2002).
16 Долинська М. Українська дільниця Львова у XVI - XIX ст.: соціотопографічна
характеристика / Автореф. дис. на здобуття… канд. іст. наук. – Львів 1997; Її ж. Львів:
простір і мешканці (історико-урбаністичний нарис). – Львів, 2005; Її ж. Історична
топографія Львова XIV-XIX ст. – Львів, 2006; Моготич І. Планувальна структура
львівського середмістя і проблеми його датування / І. Могитич // Записки наукового
товариства імені Шевченка. – Т.227: Праці секції мистецтвознавства. – Львів, 1994. – С.
279-288; Його ж. Розвиток планувальної структури північно-західної частини львівського
середмістя (до кінця XIV ст.) / І. Могитич // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація.
– № 11. – Львів, 2000. – С.15-22; Вуйцик В. Територіальний розвиток міста Львова (до
1939 р.) / В. Вуйцик // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – № 13. – Львів,
2003. – С. 41-48.
17 Мацкевой Л. Археологічні пам’ятки Львова. – Львів. 2008.
18 Про цю карту конкретніше описав: Czerner O. Plan Lwowa Jeana Ignacego du Desfi llesa z
1766 r. / O. Czerner // Kwartalnik Architektury i Urbanistyki. – Т. 43. – Warszawa, 1998. – Z.
1-2. – S. 109-122.
19 Ісаєвич Я. Львів / Я. Ісаєвич // Енциклопедія історії України. – Т. 6. – Київ, 2009. – С.
322-324, 330.
20 Kraków [Atlas historyczny miasta Krakowa] / Red. Zdzisław Noga, aut. Zbigniew Beiersdorf [et
al.], oprac. kartogr. Tomasz Szpytma. – Kraków, 2007. Атлас вміщує 76 великомасштабних
карт.
318
Однак, навряд чи можна вважати, що широченна соціальна тематика закри-
вається цими працями. Раніше, в радянські часи проблеми класової боротьби
примітивно перекривали всі соціальні питання. Недавні статті та розвідки про
національні громади вказують на нові аспекти соціальних досліджень. Але з
швидким розвитком нових урбаністичних методологій на Заході нам потрібно
давати відповіді на такі дослідницькі виклики за темами: патриціат та бюргер-
ство, просопографія міської еліти, злочинність, щоденне життя, сімейне життя,
жінка в місті, шпитальництво, соціотопографія, бідність та багатство в місті,
свята, розваги та відпочинок та ін. Систематична робота молодих дослідників
з львівськими міськими книгами, видання масових та актових джерел, на мою
думку, пожвавить соціальні дослідження давнього Львова.
З історії права давнього Львова нещодавно захищені дисертації Ореста
Зайця про інститут міського права XV-XVIII ст.21, Степана Білостоцького про
кримінальне судочинство22. Поштовхом до цих та інших історико-правових до-
сліджень стала публікація привілеїв міста Львова XIV-XVIII ст.23, як основних
документів, регулюючих правові відносини в місті. Ключовим документом з
львівських привілеїв став локаційний диплом Казимира ІІІ 1356 р. Інтерпре-
тація цього привілею як повторного надання маґдебурзького права зніціювала
плідну дискусію про правову локацію та надання місту самоврядних прав ще
в княжі часи24.
На межі історії права, демографії та історичної топографії написані роз-
відки Андрія Фелонюка про львівські передмістя та юридики: їхній статус,
населення та розташування25. Чекаємо від молодого талановитого вченого
21 Заяць О. Міське громадянство Львова XV - XVIII ст. (за реєстрами прийняття до
міського права) / Автореф. дис... канд. іст. наук. – Львів, 2005. На жаль, молодий
дослідник в подальшому відійшов від львівської проблематики досліджень загалом, хоча
продовжують виходити його праці за темою кандидатської дисертації: Заяць О. Професії
виробничої сфери львівського міщанства (за реєстрами новоприйнятих громадян XV -
XVIII століть) / О. Заєць // Записки наукового товариства імені Шевченка. – Т. 256: Праці
Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – Львів, 2006. – С. 320-370;
Його ж. Умови та процес прийняття до міського права у Львові у XV - XVIII століттях
// Записки наукового товариства імені Шевченка. – Т. 257: Праці Історично-філософської
секції. – Львів, 2008. – С. 113-141. / M. Proksa // Rocznik Historyczno-Archiwalny. – Т.10. –
Przemyśl, 1995. – S. 73-92.
22 Білостоцький С. Кримінальне судочинство міста Львова XVI - XVIII ст. (за матеріалами
війтівсько-лавничого суду міста Львова) / Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Львів, 2009.
23 Привілеї міста Львова XIV-XVIII ст. / Упор. М.Капраль. – Львів, 1998.
24 Капраль М. Привілей 1356 р. як повторне надання магдебурзького права для міста
Львова / М. Капраль // Львів: місто, суспільство, культура. – Т. 3 / Вісник Львівського
університету. Серія історична. Спеціальний випуск. – Львів, 1999. – С. 11-21.
25 Фелонюк А. Зі спостережень над функціонуванням двориків на передмістях Львова XVIII
ст. / А. Фелонюк // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.10. – Дрогобич, 2006. –
С. 263–273; Його ж. Правовий статус та просторова локалізація нерухомої власності на
передмістях Львова XVIII ст. / А. Фелонюк // Історична топографія і соціотопографія
України. – Львів, 2006. – С. 365–403; Його ж. Передмістя Львова другої половини XVII–
XVIII ст.: адміністративно-правовий статус та соціотопографія / Автореф. дис... канд. іст.
наук. – Львів, 2009.
319
узагальнення на цю тему у вигляді монографії, де були б розставлені акценти
його детальних досліджень.
Історико-правові дослідження потребують особливої кваліфікації: знання
правничої термінології, прочитання “мертвої” латинської мови, складної се-
редньовічної палеографії. Досліднику необхідна праця не тільки з установчи-
ми, законодавчими документами, що відображають статично правові відноси-
ни (на кшталт привілеїв чи статутів), але й звернення до виконавчих джерел,
де ці відносини передаються динамічним чином, як от судові процеси, декрети,
мандати тощо. У монографії про національні громади Львова ранньомодерно-
го періоду я намагався подати приклад такого збалансованого дослідження26.
Так, монографія розпочинається аналізом установчих міських привілеїв, а далі
йдуть розділи, в яких прослідковується реальне виконання цих привілеїв у кон-
кретних випадках судових та правових колізій XVI-XVIII ст.
Історико-економічні дослідження давнього Львова мають багату тради-
цію з часів Станіслава Кутшеби, Луції Харевічової, Романа Зубика та Станіс-
лава Гошовського27. У радянський час можна назвати прізвища Ярослава Кіся,
Василя Інкіна, Галини Яценко, що досліджували різні питання з історії торгів-
лі, ремесла та загалом економіки Львова давнього періоду28. Ближче до наших
днів, у 80-90-і роки ХХ ст., Володимир Кривонос та Раїса Шиян продовжили цю
традицію історико-економічних досліджень, працюючи над торгівлею Львова
відповідно у східному та західному напрямках29. Публікації В. Кривоноса сто-
сувалися як проблематики торгівельних шляхів, номенклатури товарів східних
купців (перських, турецьких, грецьких, вірменських), так і торгівлі окреми-
ми товарами на львівському ринку (наприклад, шовком, вином, прянощами).
Раїса Шиян зосередилася на західному торгівельному напрямку, зокрема до-
сліджуючи торгівельні контакти шотландських купців. Можна сказати, що те-
ма львівської торгівлі найбільш вивчена з економічного блоку, але звичайно й
26 Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові взаємини). –
Львів, 2003.
27 Див. огляд їхніх робіт найповніше подана у останній історіографічній синтезі польського
періоду: Charewiczowa Ł. Historiografi a i miłośnictwo Lwowa [Biblioteka Lwowska. – T.
XXXVII]. – Lwów, 1938.
28 Про них див.: Яремчук В. Проблеми історичної науки в працях Я.П.Кіся / Автореф. дис…
канд. іст. наук. – Київ, 1998; Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких
корпорацій Львова XV-XVIII ст. (історико-правовий нарис) / М. Капраль // Економічні
привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: Привілеї та статути ремісничих цехів та купецьких
корпорацій Львова. – Львів, 2007. – С. Х-ХІІ.
29 Шиян Р. В. Торгівля міст Руського і Белзького воєводств у XVI - першій половині XVII ст.
/ Р. В. Шиян // Записки наукового товариства імені Шевченка. – Т.228. – Львів, 1994. – С.
123-159; Її ж. Купці-шотландці в містах Руського воєводства у XVI-XVII століттях / Р. В.
Шиян // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип.33. – Львів, 1998. – С.
50-55; Кривонос В. Торгова діяльність левантійських купців у Львові в у XVI - першій
половині XVII ст. / В. Кривонос // Вісник Львівського університету. Серія історія. – Вип.
27. – Львів, 1992. – С. 97-108; Його ж. З історії торгівлі львівських купців в Ірані у XVI
– середині XVIІ ст. / В. Кривонос // Вісник Львівського університету. Серія історія. –
Вип.29. – Львів, 1993. – С. 17-25; Його ж. Торгівля левантійським шовком у Львові в
XVI - середині XVII ст. / В. Кривонос // Україна в минулому. – Вип.8. – Київ – Львів, 1996.
– С. 117-135.
320
вона потребує конкретних тем за прізвищами окремих купців, чи у вузькому
хронологічному відтинку. На жаль, ніхто ще досі не шукав львівських купців у
архівах Туреччини чи Ірану. Отже, тема торгівлі цікава та вічна, оскільки саме
на торгівлі тримався добробут львів’ян та обороноздатність міста загалом.
Після виходу друком “Економічних привілеїв Львова XV-XVIII ст.” (2007)
сподіваюсь, що активізується вивчення львівського ремесла, назагал занедба-
ної ділянки досліджень. На сьогодні, бачу два перспективних напрямки дослі-
джень львівського ремесла: конкретно-історичні дослідження по окремих це-
хах із залученням цехових книг, до яких після Ярослава Кіся ніхто не заглядав,
а також – вивчення соціального середовища ремісників, котрі жили не тільки
одним “хлібом насущним”, тобто були тільки виробниками. Слід з’ясувати їх-
ні родинні зв’язки, щоденне життя з повсякденними клопотами та радощами,
тобто стреміти до відкриття людського виміру в цій нібито цілком економічній
сфері міського життя.
З економічної сфери історичних зацікавлень фінансова проблематика дав-
нього Львова є найбільш занедбаною, не дивлячись на взірцеві навіть з євро-
пейської точки зору монографії Романа Зубика та Станіслава Гошовського, на-
писані ще у міжвоєнний період30. Не змінила ситуацію й нещодавно захищена
кандидатська дисертація Ігоря Лиля31 про рахункові книги першої половини
XVIII ст. На жаль, молодий дослідник потім відійшов від цієї теми та загалом
від львівської тематики. А дослідникам давнього Львова було б цікаво мати
під рукою, наприклад, розвідки про кредитно-позичкові відносини місцевого
купецтва чи про джерела багатства львівського патриціату, вірменських та єв-
рейських купців, обіг капіталів та їхній фінансовий стан у конкретні періоди.
Історія церкви в давньому Львові вивчалася на широкому інституційному
ґрунті у вимірі Львівської єпархії, Київської митрополії (роботи Ігоря Скочиля-
са, Василя Кметя32). Але власне міська історія не була в центрі цих досліджень,
Львів був пасивним об’єктом історико-церковних процесів в контексті історії
широкого церковного ареалу, йому відводилося місце осідка духовної влади
без обумовлення специфіки львівської церковної ситуації. Це цілком можна по-
яснити двома причинами.
По-перше, загалом відсутністю просопографічних досліджень нижчого та
середнього львівського духівництва (пригадується тільки давня робота Ігоря
30 Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI i XVII wieku. – Lwów, 1928. [ Badania z dziejów
społecznych i gospodarczych. – T. 4]; Zubyk R. Gospodarka fi nansowa miasta Lwowa w latach
1624-1635. – Lwów, 1930.
31 Лильо І. Фінансове господарство міста Львова у 1730-1750 рр. / Автореф. дис... канд. іст.
наук. – Львів, 1999.
32 Скочиляс І. Протоколи генеральної візитації Львівської єпархії 1730-1733 рр. як історичне
джерело. Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Київ, 1999; Собори Львівської єпархії XVI–
XVIII століть / Упор. та історичний нарис І. Скочиляса. – Львів, 2006; Кметь В. Інвентарі
Успенської та Святоонуфріївської монастирської церкви у Львові 1579 р. / В. Кметь //
Вісник Львівського університету. Серія історія. – Вип. 35–36. – Львів, 2000. – С. 494-
510; Його ж. Дворний єпископ з рамени митрополита: до 460-ліття хіротонії першого
львівського православного владики Макарія Тучапського / В. Кметь // Православний
вісник. – Вип.5–6. – Київ, 2000. – С. 58-74; Його ж. Львівська єпархія у XVI - на початку
XVII ст. / Автореф. дис… канд. іст. наук. – Львів, 2001.
321
Мицька про священиків Успенської церкви33). Ми не знаємо, хто конкретно
правив у тій чи іншій церкві, яка була освіта та богословська підготовка свяще-
ників, які були священичі династії тощо.
По-друге, бракує досліджень про церковні храми та церковні інституції,
що діяли у місті, наприклад крилос, консисторський суд34. Пишучи про церк-
ви, історики архітектури “перетягують ковдру на себе”, висвітлюючи історію
спорудження храмів, висловлюють гіпотези про фундацію та початки будівни-
цтва храму, докопуються до невідомих чи маловідомих досі іконографічних
зображень. А історики церкви останнім часом не дають поживу для істориків
міста у вигляді біограм чи ширших нарисів (не про відомих церковних ієрархів
Афанасія та Варлаама Шептицьких, Йосифа Шумлянського та інших, про яких
написали наші попередники давніше35) про відомих церковних діячів нижчого
духовного звання, хоча б назвати ім’я відомого візитатора XVIII ст. Миколая
Шадурського36.
Польські історики Римо-католицької церкви у Львові працюють над ці-
єю тематикою системно і віддавна, з початку 80-х років ХХ ст., коли почали
з’являтися праці Тадеуша Трайдоса та Юзефа Крентоша37. Останній дослід-
ник від загальніших монографій про поширення структур Римо-католиць-
кої церкви на руських землях перейшов до конкретних досліджень з історії
33 Мицько І. Львівські священики та вчителі останньої чверті XVI – першої третини XVII ст.
/ І. Мицько // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному
відродженні. – Львів, 1996. – С. 12-23.
34 Див. останні публікації молодих дослідників: Павлишин А. Книги духовного суду
як джерело вивчення історії монастирів Львівської єпархії в часи владицтва Йосифа
Шумлянського (1668–1708) / А. Павлишин // Rocznik Europejskiego kolegium Polskich i
Ukraińskich uniwersytetów. – Lublin, 2004. – S. 103-108; Навроцька А. Найдавніша книга
духовного суду Львівської православної єпархії 1668–1674 років (зі збірки Національного
музею у Львові) / А. Навроцька // Український археографічний щорічник. Нова серія. –
Т.13. – Київ, 2009. – С. 284-302.
35 Троицкий П. Варлаам и Афанасий Шептицкие, епископы львовские и каменецкие /
П. Троицкий // Подольские епархиальные ведомости. – Камянец Подольский, 1869. –
№ 2. – С. 47-57; – № 3. – С. 100-107; Рудович І. Епископы Шептицки / І. Рудович // Бо-
гословский вестник. – Львів, 1901-1902; Andrusiak M. Józef Szumlański, pierwszy biskup
unicki lwowski: 1667 - 1708. – Lwów, 1934.
36 Дослідники відзначають роль о. Миколая Шадурського у детальному проведенні візитації
Львівської єпархії 1759-1763 рр., однак саме про особу обмаль інформації, див.: Бор-
дун М. З життя українського духовенства Львівської єпархії в другій половині XVIII ст.:
на основі візитацій М. Шадурського 1759 - 1763 рр. / М. Бордун // Записки наукового
товариства імені Шевченка. – Т. 109. – Львів, 1912. – С. 39-90; – Т. 110. – Львів, 1912. –
С. 55-100; – Т. 134. – Львів, 1924. – С. 137-160; Budzyński Z. Struktura terytoryalna eparchii
lwowskiej w świetle wizytacji ks. Mikołaja Szadurskiego: 1758 – 1765 / Z. Budzyński // Religie
– edukacja – kultura. Księga pamiątkowa dedykowana Profesorowi Stanisławowi Litakowi. –
Lublin, 2002. – S. 127-142.
37Trajdos T. Kościół katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Władysława II
Jagiełły. – Т.1. – Wrocław, 1983; Ibid. Karmelici we Lwowie w XV w. / Т. Trajdos // Przegląd
Historyczny. – Т.87. – Warszawa, 1996. – Z. 3. – S. 497-513; Ibid. Kościół dominikanów
lwowskich w średniowieczu jako ośrodek kultowy / Т. Trajdos // Nasza przeszłość. – Т.87.
–Warszawa, 1997. – S. 39-72; Krętosz J. Organizacja archidiecezji Lwowskiej obrządku
łacińskiego od XV w. do 1772 r. – Lublin, 1986.
322
львівських кляшторів та чернечих орденів. В цьому ж тематичному ключі
написана остання монографія молодого дослідника Станіслава Тилюса про
фундації римо-католицьких костелів та монастирів у Львівській архиєпархії,
включно зі Львовом38.
Історія львівських братств, зокрема Успенського Ставропігійського, окре-
ма тема для дискусій. З рецензіями на три останні праці на цю тему Ярослава
Ісаєвича, Світлани Лукашової та Юлії Шустової я нещодавно виступав у пре-
сі39. Підсумовуючи написане, хочу наголосити, щоб вийти на новий якісний
рівень нашого знання, історія львівських братств потребує залучення нових
джерельних пластів для дослідження, щоб не повторювати або модифікувати
висновки попередників, як це зробила С. Лукашова, або обмежуватися тільки
одним фондом, хоч і найрепрезентативнішим “Львівського Ставропігійського
інституту”, як це зробила у своїй праці Ю. Шустова.
У дискусіях щодо ролі братств та братського руху у Львові та ширшо-
му контексті українсько-білоруського релігійно-культурного простору луна-
ють думки про потребу дослідження братств у рамках церковної парадигми
як саме церковного інституту. Загалом погоджуючись з таким дослідниць-
ким підходом, хочу зауважити, що братства складали світські люди, яким
не були байдужі інтереси соціальні, національні та економічні. Якщо в XV-
XVIII ст. переважно в малих містах нашого регіону українці мали доступ до
владних структур міста (ради та лави), то у Львові українці були позбавлені
такої можливості й використовували саме інститут братства для досягнення
культурних, національних та економічних цілей української спільноти міста.
Хоча в різні періоди часу світські впливи в братстві були більш чи менш інтен-
сивні. Детальніше вивчення церковного чинника, особливо у другій половині
XVII – XVIII ст., знову потребує конкретно-історичних досліджень із залучен-
ням нових архівних джерел.
Завершити хочу цитатою Наталі Яковенко: коли ми “самі перестаємо себе
вивчати, то нас починають вивчати… і без нас”40. А ситуація з історією міст в
нашій історіографії, навіть на прикладі найбільш досліджуваного Львова, на
мою думку, виглядає досить сумно. У сухому наслідку можна констатувати:
38 Tylus S. Fundacje kościołów parafi alnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. – Lublin,
1999.
39 Див.: Капраль М. “У своєму соку” або чи є вартісним дослідження без архівних джерел
[рец. на: Лукашова С.С. Миряне и Церковь: Религиозные братства киевской митропо-
лии в конце XVI века. Москва, 2006] / М. Капраль // Український гуманітарний огляд.
– Вип. 13. – Київ, 2008. – С. 133-144; Його ж. Історія українських братств: англомовний
варіант. [Рец. на:] Isaievych Ia. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early
Modern Ukraine. Edmonton; Toronto, 2006. XXXI+324 p. / М. Капраль // Дрогобицький
краєзнавчий збірник. – Вип.11–12. – Дрогобич, 2008. – С.686-695; Його ж. Знахідки і
втрати джерелознавчого дослідження про Львівське братство. [Рец. на: Шустова Ю.Э.
Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (1586-1788). Источнико-
ведческое исследование. Москва, 2009. 648 с., ил. (Россия и Христианский Восток. Би-
блиотека; Вып. 8)] / М. Капраль // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.13. – Дрого-
бич, 2009. – С. 365-371.
40 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна
Україна). – Київ, 1993. – С. 22.
323
фактично немає наукових шкіл, немає спеціалізованих періодичних видань,
збірників праць, немає інституцій, що комплексно опікувалися би з науковою
перспективою міською історією, як давньою, так і сучасною41. Але спільними
зусиллями ми можемо змінити ситуацію на краще…
Myron Kapral. CONDITION AND PROSPECTS OF RESEARCH
OF THE HISTORY OF THE CITIES OF UKRAINE: EXAMPLE LATE
MEDIEVAL AND EARLY MODERN L’VIV
41 Нововиниклий у 2004 р. “Центр міської історії Центрально-Східної Європи” у Львові
приватної фундації австрійського дослідника та мецената Гаральда Біндера дивним
чином опікується тільки проблемами нової та новітньої міської історії.
|