Криза лицарства і початки формування професійного війська
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Назва видання: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58369 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Криза лицарства і початки формування професійного війська / Л.П. Кривизюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 369-376. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-58369 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-583692014-03-23T03:01:41Z Криза лицарства і початки формування професійного війська Кривизюк, Л.П. 2011 Article Криза лицарства і початки формування професійного війська / Л.П. Кривизюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 369-376. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58369 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Кривизюк, Л.П. |
| spellingShingle |
Кривизюк, Л.П. Криза лицарства і початки формування професійного війська Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| author_facet |
Кривизюк, Л.П. |
| author_sort |
Кривизюк, Л.П. |
| title |
Криза лицарства і початки формування професійного війська |
| title_short |
Криза лицарства і початки формування професійного війська |
| title_full |
Криза лицарства і початки формування професійного війська |
| title_fullStr |
Криза лицарства і початки формування професійного війська |
| title_full_unstemmed |
Криза лицарства і початки формування професійного війська |
| title_sort |
криза лицарства і початки формування професійного війська |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58369 |
| citation_txt |
Криза лицарства і початки формування професійного війська / Л.П. Кривизюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 369-376. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| series |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| work_keys_str_mv |
AT krivizûklp krizalicarstvaípočatkiformuvannâprofesíjnogovíjsʹka |
| first_indexed |
2025-07-05T09:34:06Z |
| last_indexed |
2025-07-05T09:34:06Z |
| _version_ |
1836799016684224512 |
| fulltext |
369
Леонід Кривизюк*
КРИЗА ЛИЦАРСТВА І ПОЧАТКИ ФОРМУВАННЯ
ПРОФЕСІЙНОГО ВІЙСЬКА
Криза масових армій, які розгорталися шляхом мобілізації підготованих
резервістів, і їх заміна менш численними, але придатними для швидкого реа-
гування в різних регіонах краще підготованими професійними арміями на су-
часному етапі стала характерним явищем у країнах, рівень розвитку економіки
яких дозволяє утримувати подібні армії. Ця проблема на сьогодні є однією з го-
ловних проблем і української армії. Попри всю специфіку сучасного розвитку
ці процеси мають багато спільного з відповідними процесами, які протікали у
Європі у ХІV-XV ст., коли криза лицарського війська привела до початків фор-
мування професійного війська1. Вже в силу цих причин дослідження згаданих
процесів залишається завданням актуальним і своєчасним.
Епоха Хрестових походів дала поштовх для бурхливого розвитку озбро-
єння, в першу чергу захисного. Розвиток захисного озброєння призвів до його
ускладнення і збільшення ваги та вартості. Його застосування вимагало постій-
них тренувань, а вартість робила доступним обмеженому колу людей. Сільські
ополчення вже у ХІІ ст. обмежуються тільки підрозділами лучників, пращни-
ків, метальників дротиків та інших допоміжних загонів, роль яких постійно
зменшується. Міські ополчення обмежуються обороною міських укріплень і
стають непридатними для польової битви. Піхота повністю уступає поле битви
лицарській кавалерії, репутацію якої високо підняла в середині ХІІІ ст. і мон-
гольська важкоозброєна кіннота2.
Кольчуга, плетена з круглих кілець, яка довела свою перевагу на ранньому
етапі Хрестових походів над іншими панцирами, постійно вдосконалюється,
грубе плетення уступає місце більш дрібному. Протягом усього ХІІІ ст. три-
вали пошуки комбінованого панцира, в якому пластинчатий або лусковидний
захист поєднувався з кольчугою. У пластинчатих панцирах залізні пластини
кріпилися ремінцями, підсилюючи захист окремих частин тіла. Лусковидні
* Кривизюк Леонід Петрович – кандидат історичних наук, провідний науковий співробіт-
ник Наукового центру Сухопутних військ Академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Са-
гайдачного (Львів)
1 Див.: Басовская Н. И. Проблемы Столетней войны в современной английской и француз-
ской историографии / Н. И. Басовская // Средние века. – Вып. 45. – 1982. – С. 212–224;
Руа Ж. Ж. История рыцарства. – Москва, 1996; Брайант А. Эпоха рыцарства в истории
Англии / Пер. с англ. Т. В. Королева, М.Г. Муравьева. – Санкт-Петербург, 2001; Англий-
ские рыцари. 1300–1400 гг. // Солдат. Военно-исторический альманах. – №11. – Арте-
мовск, 2002; Сушинський Б. Всесвітня історія лицарства. – Одеса, 2005.
2 Див.: Контамин Ф. Война в Средние века. / Пер. с фр. Ю. П. Малинина. – Санкт-
Петербург, 2001; Жуков К. Коровкин Д. Рыцари Западной Европы. Вооружение француз-
ских и английских рыцарей в 20-30-е гг. XV в. / К. Жуков, Д. Коровин // Империя истории.
– №2. – Москва, 2002. – С. 34–41; Жарков С.В. Военное искусство рыцарей. – Минск,
2008; Його ж. Рыцарская конница в бою. – Москва, 2008.
370
панцирі мали набір прямокутних або квадратних пластин, які кріпилися до
м’якої основи подібно до черепиці, даючи можливість певного руху, підвищу-
ючи еластичність самого панцира3. На сході побутували такі панцирі як байда-
на4, бехтерець5, колонтар6, на заході – хауберт7 та лентнер8.
Хауберт являв собою довгу плетену кольчугу з кольчужними рукавами та
капюшоном, підсиленим спадаючою на шию бармицею, і кольчужними шта-
нами. Лентнер спочатку був одягом з товстої шкіри, який защіпався на спині.
Його одягали поверх кольчуги. З середини XIV ст. його стали робити легшим з
розрізаними краями і защіпати по боках під рукавами, а сам доспіх підсилили
залізними пластинами, часом обтягуючи ці пластини шовковими або ж бар-
хатними тканинами, які трималися на посріблених або позолочених заклеп-
ках. Руки та ноги додатково захищали пластинчатими наругами та поножами.
Поверх таких панцирів носили ще плащі-накидки звані гамбізонами, мода на
які постійно змінювалася9. До кінця століття захист стали підсилювати ще на-
грудниками півкруглої форми з рухомою верхньою частиною, які защіпалися
над плечами і на животі. Невдовзі з’явився і наспинник. Обі частини підсилили
наплечниками різноманітних форм.
Конструювання систем захисту продовжувалося в сторону збільшення
числа шарів захисту. На кольчугу тонкого плетення стали одягати кольчугу гру-
бого плетення, поверх якої – лентнер з нагрудником, наспинником та напліч-
никами та гамбізон. Ноги захистили залізними черевиками з гострими носами,
руки – залізними рукавицями. Обидві конструкції постійно вдосконалювалися
починаючи з середини ХІV ст.
Лентнер з нагрудником, наспинником та наплечниками заваджав рухатися
в бою, тому його замінили іншою конструкцією – бригантиною, яка являла
собою куртку з шкіри або міцної матерії на яку нашивалися залізні пласти-
ни, розташовані подібно до черепиці і обтягнені бархатом або шовком, тобто
пластини знаходилися між двома шарами матерії, що також певною мірою га-
сило силу ударів10. Різновид цього доспіху, в якому залізні пластини розташо-
вувалися з зовнішньої сторони і не обтягувалися, називався корациною11. Оби-
два доспіхи і далі підсилювалися нагрудниками і наплічниками, які з 1410 р.
отримали рухомі конструкції різноманітних форм. З’явилися також пластинчаті
3 Гордеев Н. В. Русский оборонительный доспех // Гос. Оружейная палата Московского
кремля. – Москва, 1954. – С.91-112.
4 Бобров Л. А., Худяков Ю. С. Защитное вооружение среднеазиатского воина эпохи По-
зднего Средневековья / Л. А. Бобров, Ю. С. Худяков // Военное дело номадов Северной и
Центральной Азии. – Новосибирск, 2002. – С.132–136.
5 Там само. – С.100-102, 126.
6 Кирпичников А. Н. Военное дело на Руси в ХІІІ–XV вв. – Ленинград, 1976. – С.82.
7 Див.: Тараторин В. В. История боевого фехтования: развитие тактики ближнего боя от
древности до начала ХІХ века. – Минск, 1998.
8 Бехайм В. Энциклопедия оружия. – Санкт-Петербург, 1995. – С.109-110.
9 Там само. – С.74-100.
10 Leitner Quirin. Helmbarde // Die Waffensammlung des osterreichischen Kaiserhauses im K. u
K. Artillerie-Museum in Wien. – 1866-1870; Thordeman B. Armour from the battle of Wisby. –
London, 1994. – P.121-128.
11 Бехайм В. Энциклопедия оружия. – С.85-86.
371
спідниці з 3-5 рядів пластин. З 1450 р. нагрудник став рельєфним, до нього
кріпилася скоба для підтримки важких ударних списів. Далі почалося вироб-
ництво суцільних кованих, так званих білих або готичних лат, які полірувалися
до дзеркального блеску (їх поверхню покривали тонким шаром срібла, яке піз-
ніше полірувалося)12.
Бурхливу еволюцію пережив захист голови. Незграбні шоломи-горшки
замінили бацинети (з заборолами, схожими на собачі морди), підсилені коль-
чужними бармицями, які вільно спадали на груди, шию і плечі. Приблизно з
кінця ХІV ст. з’явилися шоломи-салади обтічної форми з вирізами для очей і
носа або забралами. Ще через півстоліття були сконструйовані шоломи-арме-
ти з гострими заборолами, які мали спеціальні захисні диски на рівні шиї, які
кріпилися до невисокого стояка, розташованого позаду на рівні шиї. Армети
без допомоги зброєносця неможливо було зняти з голови, але вони надійно за-
хищали також шию і горло і не мали застіжок, які можна було б перерубати13.
Не менш складну еволюцію пережили конструкції захисту коней, які від
матерчатих і шкіряних змінювалися в сторону мало не суцільного бронюван-
ня14.
Такий повністю броньований лицар на броньованому коні з довгим (до
5 метрів) ударним списом з листовидним пером трикутної форми або багато-
гранної форми шириною до 5 см15. Щоб не ковзала під час удару рука, якою
утримували древко, були застосовані спеціальні круглі захисні диски, які крі-
пилися до древка списа. Жодна піхота не могла вистояти під ударами кінних
лицарів, зрештою і не мала зброї, якою могла би вразити цих лицарів.
Розвиток лука привів до вражаючих успіхів англійських лучників. Англій-
ський лук був довжиною до двох метрів, його стріли летіли на 200-250 метрів,
а на 100 метрів вражали будь-яку ціль, пробиваючи обладунок. При цьому при-
цільна скорострільність сягала 10-12 пострілів у хвилину. Пошуки нових кон-
струкцій дали – арбалет – лук з прикладом-ложем, який натягувався з допомо-
гою спеціального приспосіблення, що дозволяло йому прицільно метати болти
на віддаль до 300 метрів. Звично арбалетники при собі мали запаси болтів у
кількості 12 одиниць16. Арбалетники програвали лучникам у швидкості стріль-
би, зате вигравали в пробивній силі посланих болтів. Найкраще зарекоменду-
вали себе італійські конструкції арбалетів. З генуезців стали комплектуватися
перші професійні підрозділи арбалетників ще в кінці ХІІ ст. Вони з’явилися в
арміях європейських монархів.
Але до постійної професійної армії було ще далеко. Як і лучники, арба-
летники не могли протистояти кінній атаці і мусили відступати, очищаючи
12 The ancient art of warface. – Vol.1. – London, 1966. – P.331; Nadolski A. Polska bron. Bron
biala. – Warszawa, 1974.
13 Бехайм В. Энциклопедия оружия. – С.27-58.
14 Там само. – С.149-169.
15 Там само. – С.229-231. Пор.: Медведев А. Ф. Оружие Новгорода Великого // Мат. и Ис-
след. по Археологии – № 65. – Москва, 1959. – Рис.4.
16 Гадаш Л., Вискочил И. Лук и стрела. – Москва, 1960; Медведев А.Ф. Ручное метательное
оружие (лук, стрелы, самострел). VIII–XIV вв. – Москва, 1966; Агапов Б. Путь лука и
стрелы // Кэмпо. – Москва, 1992. – № 5; Шокарев Ю.В. Луки и арбалеты. – Москва, 2001.
372
поле бою для лицарської кавалерії. Потрібна була зброя, якою піхотець зміг би
дістати кінного лицаря, чиї пластинчаті лати, одіті поверх кольчуги, не мож-
на було перерубати навіть мечем. Такою зброєю стала алебарда – сокира на
довгому руків’ї з пером-лезом списа та бойовим крюком, яким можна було за-
чепити виступи панцира і стягнути вершника з коня. При цьому в міру роз-
витку конструкції алебарди її сокира постійно зменшувалася, а крюк та лезо
ставали міцнішими. Розвиток цієї зброї дав різноманітні конструкції: глефу (з
наконечником у формі ножа з широким лезом, який кріпився до руків’я з до-
помогою втулки і мав біля нижнього кінця леза відводячи крюки, а на самому
руків’ї – прямий висунений вперід крюк для відведення удару), кузу (глефа з
диском для захисту руки, якою можна було наносити і рублячи удари), рунку
(з двома відростками у формі півмісяця під наконечником), фріульський спис
(довгий спис з двома відростками-крюками, які були загнені вниз), гізарму (бо-
йову косу) та бойові вили (з двома або трьома зубцями на металевій втулці)17.
З такою зброєю піхота, захищена латами, могла простояти лицарській ка-
валерії при підтримці лучників та арбалетників. Але, щоби останні могли вес-
ти прицільну стрільбу до підходу цієї кавалерії, а не втікали в безпечне місце
ще до початку атаки, щоб не бути розчавленими закутими в броню кіньми,
потрібно було їх прикриття з боку таких же піших латників. Але знайти таких
латників в Європі, де панувала лицарська ідеологія навіть у мистецтві, а лица-
рі асоціювалися з кіннотою, було просто ніде. Англійці, які завдяки реформі
Генріха ІІ Плантагенета, який у 1159 р. запровадив “щитові гроші” (scutagium),
якими частково замінив військову службу васалів18, отримали можливість ко-
штом скарбниці утримувати певне число дисциплінованих латників, здатних
вести бій у пішому строю, але і то ціною великих зусиль і особистого прикладу
спадкоємця престолу Едуарда, прозваного Чорним принцом. В інших випадках
ініціативу взяла на себе нова еліта вільних самоврядних міст.
Перший дзвін по лицарству, як епосі, що відходить, прозвучав при Куртре
11 липня 1302 р. в так званій битві “золотих шпор”. Спроба короля Франції
Філіпа ІV не тільки повністю підпорядкувати собі Фландрію, але й обібрати ба-
гаті і розвинені міста цього графства, наштовхнулася на протидію їх еліти. По-
встання міщан у Брюгге та Генті викликало французьку інтервенцію, очолену
досвідченим полководцем графом Робертом ІІ д’Артуа. Його військо налічува-
ло 5 – 7,5 тис. лицарів та їх зброєносців і 3-5 тис. найманої піхоти (генуезьких
та ломбардських арбалетників та арагонських і наварських метальників дроти-
ків). Міщанське ополчення чисельністю у 13-18 тис. складалося виключно з пі-
хоти (у війську був лише десяток лицарів з невеликими свитами), також лучни-
ків, арбалетників і нової лінійної піхоти з алебардами і броньованим захистом
(який, звичайно, уступав лицарському, але теж був комбінованим). Ополченя
обрало міцну позицію, прикриту річкою Гренінген шириною до трьох метрів і
глибиною до 1,5 метра з болотистими берегами. Правий фланг був прикритий
вигином ріки, лівий – укріпленим монастирем. В тилу була непрохідна річка.
17 Бехайм В. Энциклопедия оружия. – С.241-257.
18 Войтович Л., Козак Н.. Овсінський Ю., Чорний М. Medium aevum: Середні віки. – Львів,
2010. – С.261-262.
373
Крім того міщани викопали вовчі ями і посилили позицію палісадниками, за
якими їх лучники та арбалетники могли відчувати себе у певній безпеці. Загін
міщан з Іпра заняв позиції проти обложеної французької залоги в Куртре.
Кілька днів граф д’Артуа не наважувався атакувати противника. Врешті
він висунув проти них своїх арбалетників та метальників дротиків, які змусили
відступити за річку фламандських лучників та арбалетників, а потім потіснили
і основну піхотну фалангу. Тоді французький командуючий наказав кавалерії
атакувати трьома колонами одночасно, а піхоті звільнити місце поля бою. Ли-
царі поспішили, не дочекавшись відходу арбалетників, значна частина яких
загинула під копитами їх коней. Концентрованої атаки не вийшло. Флангові
колони не змогли форсувати річку і палісади, тоді як центральна колона про-
рвала бойовий порядок противника. Розвинути свій успіх вона не змогла, так
як противник ввів свій резерв, а його зброя виявилася ефективною в боротьбі з
кіннотою. Загін городян Іпру справився з вилазкою гарнізону. Відбивши атаки
в центрі і біля палісадів перестрілявши майже впритул противника, фламандці
перейшли в контратаку. В цьому побоїщі загинули граф д’Артуа і мало не по-
ловина його війська. Переможці зняли з вбитих майже 700 золотих шпор і по-
вісили їх в церкві на пам’ять про цю перемогу19.
Битва при Куртре і наступні битви при Баннокберні (1314), де шотланд-
ська піхота розгромила англійську лицарську кавалерію, та Моргартені (1315),
де швейцарська піхота розгромила німецьку лицарську кавалерію20, показали
неспроможність лицарської кавалерії протистояти важкій піхоті озброєній але-
бардами та їх різновидами і підкріпленій лучниками та арбалетниками, яким
не потрібно було втікати, звільнюючи поле бою, а, отримавши надійне при-
криття, можна було вести стрільбу до кінця мало не впритул у противника.
Швейцарська піхота виробила спеціальну тактику ведення бою з важкою
лицарською кавалерією у спеціальних бойових порядках, званих баталіями.
Баталії являли собою квадрати у 30, 40, 50 воїнів в ширину і глибину. Перші
дві шеренги складали повністю броньовані пікінери з списами довжиною 3 –
3,5 метра. Перший ряд тримав списи на рівні бедра двома руками, другий – на
рівні грудей. Третю шеренгу складали алебардисти, які через плечі своїх това-
ришів наносили рублячи і колючі удари противнику, коли останній наближався
до першої шеренги. За ними стояли ще дві шеренги пікінерів, списи яких були
перекинені на ліву сторону, щоби не стикатися з списами перших двох шеренг.
Довжина їх пік сягала 6 метрів. Алебардисти шостої шеренги складали резерв.
При сильних ударах кавалерії всі перші три ряди складали пікінери: тоді пер-
ший ряд ставав на коліно, вставивши піки в землю спрямовані в сторону проти-
вника. Алебардисти з четвертого ряду могли вільно працювати своєю зброєю
не побоюючись, що передні шеренги будуть їм заваджати. Баталії прикривали-
ся стрільцями, які вели поєдинок з стрільцями противника21.
19 De Vries K. R. Infantry Warfare in the Early Fourteenth Century. – Woodbidge, 1966. – P.9-22;
Verbuggen J. F. The Art of Warfare in Western Europe during the Middle Ages. – Amsterdam –
Oxford, 1979. – P.166-173.
20 Жарков С. Средневековая пехота в бою. – Москва, 2008. – С.193–210.
21 Там само. – С.209-215.
374
Великі битви Столітньої війни при Кресі (26 серпня 1346 р.)22, Пуатьє (19
вересня 1356 р.)23 та Азенкурі (25 жовтня 1415 р.)24 продемонстрували повну
нездатність лицарської кавалерії для адаптації в нових умовах, а битва при
Босворті (22 серпня 1485 р.), якою завершилася війна Білої і Червоної Рож в
Англії, показала безперспективність подальшого нарощування броні в умовах
розвитку ручної вогнепальної зброї25.
Зрозуміло, що подальше насичення військ вогнепальною зброєю, яка да-
вала ефект лише при стрільбі залпами (що при 32-16 прийомах заряджання, які
потрібно було проводити синхронно, вимагало довгої підготовки акебузирів
та мушкетерів, які прийшли їм на заміну), не залишало місця для лицарського
війська. З XVI ст. професійні армії стали основним військом у всій Європі.
Чому ж пройшло так багато часу доки почався практичний перехід до про-
фесійних армій – мало не два століття? Причин тут багато, з яких основні дві:
лицарські ідеали, лицарський кодекс честі і феодалізм як основа і матеріальна
база лицарства – панували в свідомості суспільства. Не вірилося, що представ-
ники якихось міщан з їх довгими сокирами можуть справді на рівних простоя-
ти лицарському війську. Шукали причин, гарячково нарощували бронювання,
поки його сумарна вага не сягнула 40 кг. Вперто намагалися довести перш за
все собі, що стара система ще добра і живуча.
Друга причина лежить в області економічній. Професійне військо вимагало
утримання з державної скарбниці. Землі було роздані у феоди, з яких феодали
утримували лицарське військо, яке коштувало ще дорожче. Англійські королі
на щитові гроші могли утримувати певне число латників. Знамениті англійські
лучники набиралися з вільного селянства (фригольдерів та копігольдерів) в по-
рядку військової повинності, але і їх утримання коштувало недешево, через що
такі незначні контигенти англійського війська і виставлялися протягом всієї
Столітньої війни. Врешті боротьба королів з парламентом, наслідком якої була
відсутність ресурсів, і привели англійців до програшу війни, де всі головні бит-
ви були ними виграні26.
22 Берн А. Битва при Креси. История Столетней войны с 1337 по 1360 год. – Москва. 2004.
23 Nicolle D. Poiters 1356: The Copture of a King. – London, 2004; Green D. The Battle of
Poiters 1356. – London, 2004; Прэтт Ф. Битвы, изменившие историю / Пер. с англ. Т.М.
Шуликовой. – Москва, 2004. – С.132-138.
24 Contamine P. Agincourt. – Paris, 1964; Герчинко Т.В. Битва при Азенкуре, 25 октября 1415
г. // Солдат. Военно-исторический альманах. №33. – Артемовск, 2003. – С. 2–13; – №34.
– Артемовск, 2003. – C. 2–14; Берн А. Битва при Азенкуре. История Столетней войны с
1369 по 1453 год. – Москва, 2004.
25 Hutton W. The Battle of Bosworth fi eld. – London, 1815; Гриффитс Р. А., Томас Р. Станов-
ление династии Тодоров. – Ростов на Дону, 1997; Rowse A. Bosworth Field and the Wars of
the Roses. – Hertfordshire, 1998; Ross Ch. Richard III. Yale Englisch Monarchs. – New Haven,
1999.
26 Кузнецов Е. В. Экономическое развитие Англии в XIV–XV вв. – Горький, 1981; Гутнова
Е. В. Английское феодальное государство в ХІV–XV вв. / Е. В. Гутнова // Средние Века. –
Вып. 50. –1987. – С. 58–76; Басовская Н. И. Правитель и народ в Столетней войне: миф и
реальность / Н. И. Басовская // Средние Века. – Вып. 54. – 1991. – С. 23–34; Золотов В. И.
Английское общество накануне “Войны роз”. – Брянск, 1995; Кузнецов Е.В., Меркулова
Т.Б., Минеева Т.Г. К причинам поражения Англии в Столетней войне: “партия измены”
40-х гг. XV века / Е. В. Кузнєцов, Т. Б. Меркулова, Т. Г. Минева // Проблемы британ-
375
У Франції Карл VII, отримавши від Генеральних штатів у 1439 р. право
щорічного збору спеціального податку на професійне військо (ед) та запрова-
дження обов’язку щорічної купівлі певної кількості солі у королівських відкуп-
щиків за високими цінами (габель), і, долучивши до цих коштів поступлення
від подимного податку (фуаж), у 1445 р. провів військову реформу, основою
якої стало формування постійного війська. Ця перша реформа стосувалася ще
кінного війська. Досі лицарське військо складалося з списів, куди входило 4-20
чоловік (лицар з своїми пажами, зброєносцями, слугами і сержантами). Списи
васалів об’єднувалися в хорогви графств, з яких формувалися гуфи – з’єднання
провінцій (герцогств), які складали окремі частини війська. Проводячи ре-
форму, король планував створити 15 ордонансних (тобто створених за коро-
лівським ордонансом) рот загальною чисельністю 9 тисяч. Роти складалися з
списів в складі кожного мало бутио шість бійців (кінний латник з лицарським
озброєнням, кутільє – піший латник з алебардою, два кінні стрільці з лука або
арбалета, паж-зброєноснець і кнехт – пікінер), які мали 6 коней. За задумом
рота мала мати 100 списів, тобто 600 бійців (100 кінних латників, 100 кутільє,
200 кінних лучників, 100 пажів-зброєносців і 100 кнехтів), на практиці число
списів коливалося від 10 до 100, так як не вистачало коштів. У бою роти ши-
кувалися в чотири шеренги: в першій кінні латники, в другій – кутільє, третю
і четверту складали лучники. Пажі та кнехти підсилювали перші дві шеренги,
залишаючись своєрідним резервом27.
У 1448 р. король провів другу реформу, за якою набиралася піхота – від
кожних 50 сільських господарств один вільний стрілець лучник або арбалет-
ник. Таких стрільців мало бути 16 тисяч, об’єднаних в роти, очолені капітанами
чисельністю по 500 чоловік. Кожні вісім рот знаходилися під командуванням
генерал-капітана. Вільні стрільці мали постійно вдосконалюватися в стрільбі,
в мирний час вони звільнювалися від податків, а у військовий – отримували
плату. Набрати вдалося не більше 10 тисяч, але ці міліційні формування себе
не виправдали і від них довелося відмовитися28. Реформи Карла VII продовжив
Людовик ХІ, який почав наймати швейцарську піхоту (пікінерів та арбалетни-
ків) і далі формувати підрозділи лучників та арбалетників. Рівночасно йшло
насичення війська артилерією29.
Подібні реформи проходили в Бургундії, Бретані, в піренейських христи-
янських державах і в Італії, де міста-комуни, рівно ж як і правителі Неаполі-
танського королівства, герцогств та маркграфств, віддали організацію війська
ской истории и наследие С. И. Архангельского. – Нижний Новгород, 1999. – С. 27–29;
Калмыкова Е.В. Столетняя война и формирование английского национального самосоз-
нания / Е.В.Калмыкова // Средние Века. – Вып. 62. – 2001. – С. 103–119.
27 Див.: Ададуров В. Історія Франції (королівська держава та створення нації від початків
до кінця ХVІІІ ст.). – Київ 2002. – С.186-187; Фаулер К. Эпоха Плантагенетов и Валуа /
Пер. с англ. – Cанкт-Петербург, 2002; Николе Д., Мак Брайд А. Французская армия в Сто-
летней войне / Пер. с англ. Н.А. Феногенова. – Москва, 2004.
28 Див.: Beaucourt du Fresne de. G. Histoire de Charles VII. – Vol. II. – Paris, 1889; Bully P.
Charles VII, le “roi des merveilles”. – Paris, 1994.
29 Medieval warfare: A history / Ed. by Maurice Keen. – Oxford, 1999.
376
в руки найманих командирів – кондотьєрів30.
Таким чином саме ментально-психологічні та фінансово-економічні фак-
тори виявилися визначальними в період переходу від феодальних лицарських
армій до постійних професійних армій. Ці ж самі фактори залишаються ви-
значальними і сьогодні в період переходу від масових мобілізованих армій до
постійних професійних армій. З однією сторони в цілому ж у суспільстві ще
не пройшло усвідомлення того, що епоха панування стрілецького та артилерій-
ського озброєння, оволодіння яким можна було опанувати протягом двох-трьох
років служби, а навики підтримувати короткочасними зборами, закінчилася, а
ілюзію швидкого розгортання величезних армій і їх низької ефективності ще
не похоронили операції американців та їх союзників у Кувейті та Іраку. З ін-
шої сторони перехід до постійних професійних армій вимагає значних затрат
і в першу чергу модернізації озброєння. Всі ці проблеми надзвичайно складні
і багатогранні, але поряд з тим вони безальтернативні, що, зрештою досить
широко демонструють приклади з епохи переходу від феодальних лицарських
армій до постійних професійних армій.
Leonid Kryvyziuk. THE CRISIS OF KNIGHTOOD AND THE
BEGINNING OF FORMING THE PROFESSIONAL ARMY.
30 Див. детальний аналіз: Nicolle D. Medieval warfare: Sourcebook: In 2 vols. – Vol.1. – Lon-
don, 1995.
|