Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології

Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2011
1. Verfasser: Кучинко, М.М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2011
Schriftenreihe:Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58372
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології / М.М. Кучинко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 414-421. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-58372
record_format dspace
spelling irk-123456789-583722014-03-23T03:01:36Z Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології Кучинко, М.М. 2011 Article Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології / М.М. Кучинко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 414-421. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58372 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
format Article
author Кучинко, М.М.
spellingShingle Кучинко, М.М.
Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
author_facet Кучинко, М.М.
author_sort Кучинко, М.М.
title Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології
title_short Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології
title_full Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології
title_fullStr Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології
title_full_unstemmed Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології
title_sort міста і городища луцької землі княжої доби у світлі археології
publisher Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate 2011
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/58372
citation_txt Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології / М.М. Кучинко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 414-421. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv AT kučinkomm místaígorodiŝalucʹkoízemlíknâžoídobiusvítlíarheologíí
first_indexed 2025-07-05T09:34:14Z
last_indexed 2025-07-05T09:34:14Z
_version_ 1836799025343365120
fulltext 414 Михайло Кучинко* МІСТА І ГОРОДИЩА ЛУЦЬКОЇ ЗЕМЛІ КНЯЖОЇ ДОБИ У СВІТЛІ АРХЕОЛОГІЇ Серед старожитностей Луцької землі Х – ХIV ст. особливої уваги заслуго- вують дві категорії поселень – міста і городища. Торкаючись першої категорії, зауважимо, що в княжому періоді тут функціонували три міста: Луцьк, Ше- поль і Коршів. Зрозуміло, що найважливішим був Луцьк. В Руському літописі він згадується понад 30 разів, Шеполь названий лише 1 раз, а Коршів – жодно- го разу. Луцьк – друге після Володимира за розмірами і значенням місто давньої Волинської землі. Перша згадка про нього в літописі занотована під 1085 р. у зв’язку з конфліктом між Київським і Володимир-Волинським князями1. На сторінках літопису він називався „Луческ”. Лінгвісти виводять цей топонім з географічного терміну „лука”, що означає крутий вигин ріки. Стародавнє ядро міста знаходилося на підвищеній частині мису, який утворений Стиром та її правим допливом – Глушцем. Численні стариці перетворили мис на непри- ступний острів, котрий був оточений з усіх боків болотом і водою. На ньому розміщені три пагорби, два з яких були використані під забудову середньовіч- ного міста. На найвищому, площею близько 1 га, де зараз знаходиться замок, був дитинець. Інше підвищення займало окольне місто площею 6 га. Загальна площа Луцька становила 7 гектарів. Про час спорудження луцьких укріплень і їх характер, про архітектурні та житлово-господарські будівлі стало відомо завдяки розкопкам. На основі ре- зультатів археологічних досліджень автора, який виявив під Стировою вежею рештки кам’яної стіни завтовшки 3-3,5 м, змурованої в романському стилі, а також рештки кам’яної стіни між В’їзною і Владичою вежами, на якій було зведено цегляні стіни Замку Любарта, на нашу думку, можна виділити три ета- пи в розвитку фортифікації княжого Луцька. На першому – вал був дерев’яно- земляним, заввишки понад 1 і завширшки в основі 3-4 м з дерев’яним часто- колом зверху. Очевидно, він існував у племінному періоді і був зруйнований Київським князем Володимиром Святославичем під час його походу на західні землі в 981 р., про що свідчить горілий шар з матеріалом Х ст. Його перекривав інший вал, завширшки 8 м при висоті 3 м, закладений, найімовірніше, в кін- ці Х ст. Він три рази досипався і був завершений в ХІ столітті. Вал оточував дитинець, площа якого відповідала природним обрисам пагорба. З південного заходу до нього примикало окольне місто, захищене з боків рукавами Стиру і болотом, а від центру – валом. У ХІІ ст. оборонні укріплення охоплювали те- риторію Верхнього і Нижнього замків. На другому етапі, наприкінці ХІІ ст., на нашу думку, були зведені кам’яні мури завтовшки 1,5-3м, викладені кладкою в  Кучинко Михайло Михайлович – доктор історичних наук, професор, зав. кафедри археології Луцького національного університету ім. Лесі Українки. 1 Літопис Руський // Переклад Л. Є. Махновця. – Київ, 1989. – 592 с. – С. 125. 415 романському стилі (1040-1250 рр.), з місцевого каменю на вапняно-піщаному розчині. Нарешті, на третьому етапі – в кінці ХІІІ –ХIV ст. – був споруджений цегляний замок з трьома вежами в готичному стилі (1250-1300 рр.). Щоправ- да, з такою думкою деякі дослідники не погоджуються і датують кам’яні мури XIV ст., вважаючи, що вони були побудовані водночас з цегляними стінами і вежами. Вже в першій літописній згадці про Луцьк 1085 року повідомляється, що він був надійною фортецею, під захистом якої володимир-волинський князь Ярополк Ізяславич спокійно залишив свою матір і дружину, тікаючи в Польщу. В аналогічному контексті місто згадується кілька разів. Так, у 1149 р. впродовж шести тижнів безуспішно здійснював облогу міста суздальський князь Юрій Довгорукий. Невдало закінчилось намагання взяти Луцьк галицьким князем Володимиром Володаревичем у 1150 та його сином Ярославом Осмомислом у 1155 році. Цікавим є повідомлення літописця про невдалу спробу оволодіти Луцьком військами хана Куремси у 1259 р. Отож не випадково Луцьк опинився серед тих фортець, до яких татари ставились з острахом. Саме тому у 1260 р. темник Бурундай наказав Василькові Романовичу розібрати мури міста, щоб довести цим свою лояльність до Золотої Орди. Однак уже десь в кінці ХІІІ ст., за часів князювання тут Мстислава Даниловича почалось спорудження цегля- ного замку. Це була перша цегляна фортеця на землях Волині. У другій половині ХІІ ст., коли Луцьк став столицею удільного князівства, князем Ярославом Ізяславичем (1154-1180) на дитинці була збудована церква Івана Богослова, який вважався патроном луцького князя. Храм був прямокут- ний, розміром 18 х 13,5 м, чотиристовпний, одноапсидний з прибудовами з північного боку, зробленими в ХІІ ст. і каплицею з південно-східної сторони першої половини XIV ст. Стіни, вимуровані з плінфи на вапняно-цементівко- вому розчині, збереглися в окремих місцях на висоту 2 м. Всередині вони були отиньковані і розписані канонічними фресками. Підлога була викладена кольо- ровими керамічними плитками. 2 Оскільки верхня частина храму не збереглася, про неї можна судити лише за зображенням на іконі св. Ігнатія, яка зберігається у Волинському краєзнавчому музеї. Із-за мурів замку Любарта стін церкви на зображенні не видно, а наявне лише її багатоярусне завершення. Знизу воно нагадує зрізаний конус, верхній край якого обрамлений валиком. На нього спи- рається глухий барабан з „цибулеподібним” куполом, над яким здіймається ви- сока веретеноподібна маківка з хрестом. Впродовж століть – це була соборна церква і водночас княжа усипальниця. На території окольного міста (посада) княжого Луцька стояла Дмитрівська церква, споруджена теж у ХІІ столітті. Вона була прямокутна, безстовпова, од- нонефна і одноапсидна, з коробовим склепінням, двосхилим дахом і простим трикутним фронтоном. Зовні стіни були прикрашені лопатками, а апсида та кути стін зміцнені контрфорсами. Церква, ймовірно, обслуговувала духовні 2 Малевская М. В. Архитектурно-археологические исследования на територии Луцкого Верхнего замка / М. В. Малевская // Старий Луцьк. Науково-інформаційний збірник. – Луцьк, 2005. – С.134-165. 416 потреби торгово-ремісничого люду, який мешкав на посаді Луцька. Руїни її простояли до 1893 року3. З писемних джерел відомо, що на території Луцького замку з південної сторони Воротньої вежі знаходився княжий палац. Археологічні розкопки на цьому місці у 80-х роках ХХ ст. провела М. Малевська. На глибині 0,2-0,4 м від сучасного рівня були відкриті нижні частини стін і фундамент палацу Лю- барта, вимуровані з необробленого каменю на вапняному розчині. Товщина зо- внішніх стін становила 1,8-2м, а поперечних, які розділяли палац на окремі приміщення – 0,9-1м. Поперечні стіни палацу перев’язані з мурами замку. Звід- си випливає висновок, що княжий палац був споруджений водночас із замком XIV ст. Це була двоповерхова будівля заввишки 20 м, яка складалась з двох корпусів, розташованих під кутом один до одного відповідно до конфігурації замкової стіни. На кожному з поверхів, нижній з яких був напівпідвальним, знаходилось по чотири приміщення великих розмірів. Приміщення підваль- ного поверха, висота якого всередині була не менше 5 м, освітлювалась через вікна, які знаходились на висоті 2 м від поверхні XIV ст. Кожен корпус палацу мав свій вхід, розташований на висоті близько 1м, до якого вели сходи. Палац мав двосхилий дах. Матеріалом для накриття послужила характерна для XIV ст. жолобчаста черепиця з зеленою поливою, фрагменти якої знайдені в ході розкопок. Архітектурно-археологічні дослідження напівпідвального поверху навели дослідницю на думку, що по-перше, палац і цегляний замок споруджу- вались одночасно і за єдиним задумом замовника і по-друге, кам’яний фун- дамент і кам’яні стіни як замку, так і палацу, були одночасними. Це, на думку М. Малевської, заперечує можливість існування кам’яного замку ще в ХІІ- ХІІІ ст., як вважаємо ми, і як сама вона вважала раніше4. Крім монументальних пам’яток, на території дитинця і окольного міста археологами відкрито низку жител, господарських і виробничих споруд, вияв- лено знаряддя праці, предмети побуту, прикраси та монетні скарби. Для характеристики житлобудування, як приклад, опишемо житло, відкри- те на ділянці по проспекту Волі 4-а. Воно мало прямокутну форму розміром 4,1 х 3,6 м і було заглиблене на 0,6 м від давньої поверхні. Підлога рівна, під- мазана глиною. Вздовж стін на долівці виявлені ями, що свідчать про стовпо- во-каркасну конструкцію будівлі. В східному куті знаходилась підковоподібна піч, розміром 0,8 х 0,7 м і висотою збережених стінок близько 0,5 м. Черінь був викладений фрагментами гончарних горщиків і обмазаний шаром глини. Біля челюстей печі були припічні ями. В споруді знайдено керамічний посуд, заліз- ний ножик та кістяне шило. За матеріалом житло датується Х – початком ХІ ст.5 В межах Верхнього замку поблизу Владичої вежі нами було відкрито гос- подарську будівлю та чотири ями-льохи. Споруда представляла собою півзем- лянку прямокутної форми розміром 3,8 х 3,2 м і завглибшки 0,9 м від давньої 3 Колосок Б. В. Метельницький Р. Г. Луцьк. Архітектурно-історичний нарис. – Київ, 1990. – С. 89. 4 Малевская М. В. Архитектурно-археологические исследования. – С. 147-153. 5 Шкоропад В., Златогорський О., Баюк В. Охоронні археологічні дослідження в центрі міста Луцька / В. Шкоропад В, О. Златогорський, В. Баюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Старовижівщина з глибини століть. Науковий збірник. – Вип.28. – Луцьк, 2008. – С. 374-375. 417 поверхні. Вхід до неї був з східної сторони, що засвідчено глиняною сходин- кою завдовжки – 0,6 м. Вздовж південно-західної стіни тягнеться прилавок завширшки – 1,28 м і заввишки – 0,5 м від рівня долівки. В центрі на рівні долівки, лежала обвуглена дерев’яна плаха завдовжки – 1,8 м і завширшки – 0,4 м, яка, ймовірно, була балкою від перекриття споруди. В заповненні ви- явлено фрагменти товстостінних горщиків з високою шийкою, а також денця з клеймами у вигляді хреста. Слід відзначити знахідки залізного ціліндричного замка, осьових ножиць, двошипного втульчастого та ромбічного вістрів стріл, шиферного прясла для веретена, кам’яних точильних брусків та рогу сарни з слідами обробки. Судячи з матеріалу, споруда існувала в ХІІ ст. Що ж до господарських ям-льохів, то загалом вони схожі між собою, тому обмежимось характеристикою лише однієї з них. Вона вирізана з материку і мала овальну в плані форму розмірами 1,8 х 1,4 м і завглибшки 1,2 м і лінзо- подібне дно. В ній виявлено незначну кількість кісток великої рогатої худо- би і птиці, а також шиферне прясло, залізний ніж і фрагменти кераміки ХІІ- ХІІІ ст.6 Цікавими для вивчення економіки Луцька княжої доби є виробничі спо- руди. В цьому плані вартою уваги є ювелірна майстерня, відкрита на дитинці. Від неї зберігся прямокутний котлован розміром 2,5 х 3м завглибшки 0,5 м. Покрівля будівлі спиралась на два стовпи розташовані симетрично посередині протилежних стін. У північно-західному куті знаходилась нішеподібна вироб- нича піч розміром 55 х 65 м, вирізана в грунті. Стінки та черінь печі викладе- ні камінням на глиняному розчині. У заповненні котловану виявлено уламки горщиків, шматки бронзоливарного шлаку, половину кам’яної форми для від- ливання прикрас, керамічний тигель для плавки металу та ошлаковані, можли- во, від вживання для цієї мети стінки гончарної посудини. Судячи з матеріалу, ювелірна майстерня функціонувала в другій половині Х ст.7 Представляє інтерес і майстерня з горном для випалювання посуду, від- крита на вул. Львівській, в районі цегельного заводу. На жаль, розміри самої майстерні зафіксувати не вдалося, оскільки вона була поруйнована екскава- тором під час забирання глини для виготовлення цегли. Зате добре зберігся горн, в якому з невідомих причин навіть залишилися цілі горщики ХІІІ ст. Він був двоярусний і складався з двох камер, розділених глиняною перегородкою з круглими отворами-продухами. В нижній камері горів вогонь. Гаряче повітря через продухи поступало у верхню камеру, в якій стояв призначений для ви- палу посуд8. Звичайно ж, у Луцьку були і залізоробні, костерізні, шевські та інші вироб- ничі майстерні, про що свідчать знахідки знарядь праці, інструментів, пред- метів озброєння, кістяних шахів і шашок тощо. Цікавими є знахідки скарбів. 6 Кучинко М. М. Звіт про археологічні розкопки в Луцькому замку у 1986 р // Науковий ар- хів кафедри археології Волинського національного університету. – 1986/16. 7 Терський С. В. Старожитній Лучеськ у світлі археології / С. В. Терський // Старий Луцьк. Науково-інформаційний збірник. – Луцьк, 1998. – С. 12. 8 Охріменко Г., Кучинко М., Кубицька Н. Розвиток керамічного виробництва на Волині. – Луцьк, 2003. – С.180. 418 Зокрема, скарб монет ХІ ст., який складався з германських денаріїв і вендок, був знайдений в Луцьку 1930 року. Крім цього, трапились і окремі грошові гривні. Це – гривня київського типу, підромбічної шестикутної форми, вагою 160 грамів, знайдена на Гнідавській гірці, та гривня новгородського типу за формою паличкоподібна, вагою понад 200 грамів, знайдена на території Старо- го міста. Слід назвати також монетний скарб ХІІІ-XIV ст., який був поміщений у глечик, куди входило 185 срібних монет, три грошові гривні та два персні. До Археологічної комісії в Петербурзі передано 150 празьких грошів Вацлава ІІ (1278-1305), Яна І (1310-1346) та дві давньоруські монетні гривні київського типу9. Так загалом виглядає княжий Луцьк у світлі археології. Другим за розміром містом на території Луцької землі був Коршів. Площа його сягала 4,5 га. Відомий археолог П Раппопорт, який обстежив його в 1960 р., зауважив, що навряд чи можуть виникнути сумніви в тому, що назва села Кор- шів відображає давнє найменування міста10. Що ж до відсутності літописних згадок про нього, то це пояснюється просто: судячи із знахідок, у ХІІ ст. він уже не існував, а в ХІ ст. руські літописці приділяли мало уваги Волині. За- лишком міста є городище під назвою Замчисько, яке знаходиться на лівому березі р. Чорногузка. Дослідження городища в 1936 р. проводив З. Леський, в 1960 – П. Раппопорт, в 1992 р. – С. Панишко. З’ясовано, що Коршів як і інші міста, складається з дитинця і окольного града. Дитинець, розміром 50 х 65 м, розташований на пагорбі і захищений з боку берега ровом. З північної сторони до нього прилягає окольне місто, розміром 100 х 200 м, оточене валом, крім ді- лянки, зверненої до дитинця. З напільної, північної сторони знаходився в’їзд, що видно за розривом у валу. Розрізи валу показали, що в ХІ ст. він мав висоту 4,6 м, а на вершині земляного насипу були дерев’яні стіни, можливо, частокіл11. На городищі виявлено кілька напівземлянкових жител з глиняними печами та господарські ями-льохи, знайдено чимало цікавих артефактів. Це – фрагменти гончарних горщиків ХІ ст., рогові орнаментовані псалії, що були складовими елементами кістяної збруї, залізні ножики, шиферні прясла. Одначе особливої уваги заслуговують денця горщиків, на яких були клейма у формі кириличних літер А, Б, Д, Ж, які свідчать про грамотність коршівців, а це є додатковою ознакою міського статусу Коршева12. На жаль, це цікаве городище міського типу вивчене поки що слабо. І все ж, отримані результати дозволяють зробити ряд висновків. По-перше розквіт Коршева припадає на ХІ ст. Тоді були побудовані оборонні укріплення по всьо- му його периметру. По-друге, двочленність пам’ятки, її значні розміри, сліди ремісничого виробництва, грамотність населення остаточно переконують, що 9 Кучинко М., Кучинко З. Давні та середньовічні скарби Волині. – Луцьк., 2007. – С. 68, 71, 106. 10 Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель Х – XIV вв. – Ленинград, 1967. – С.60. 11 Панишко С. Д. Давньоруський Коршів / С. Д. Панишко // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Збірник наукових праць. – Ч.2. – Луцьк, 2003. – – С. 138-140. 12 Ратич О. О. Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР. – Київ, 1957. – С. 10. 419 маємо справу з містом. По-третє, Коршів був не лише містом, а й центром сіль- ської округи в басейні Чорногузки, що підтверджується наявністю кількох де- сятків селищ, які групувались навколо міста. І насамкінець, отримані результа- ти дозволяють з’ясувати два важливих питання історії Коршева: обставини йо- го становлення і занепаду. На рубежі Х-ХІ ст. тут існувало поселення, що стало ядром майбутнього міста, навколо якого сформувалась сільськогосподарська округа. Це сприяло його короткочасному піднесенню. Основною ж причиною занепаду було те, що він був центром малосильної округи, всього 500 кв. км, а для нормального функціонування феодального міста, потрібна була округа в 1-1,5 тис. кв. км. Таким центром став розташований неподалік Луцьк, який і перебрав на себе першість. За цих умов Коршів не мав перспектив і перестав існувати як місто. Третім містом княжої доби на землі Луцькій був Шеполь, площа якого бу- ла 2,2 га. Вперше і востаннє він названий у Руському літописі під 1097 ро- ком, коли Володимир-Волинський князь Давид Ігорович запропонував його як компенсацію осліпленому ним Теребовельнському князю Василькові Ростис- лавовичу 13. Залишком літописного міста є городище Вал в с. Шепель. Воно розташоване на мисі, що підноситься на 8-9 м над заболоченою рівниною. Від берегового плато, городище відокремлене ровом завширшки 22 м і завглибшки 6 м. Вал заввишки 5-6 м оточує майданчик розміром 140 х 160 м. В’їзд, судячи з розриву у валу і земляної греблі в рові, знаходився з північного сходу. Не дивлячись на мисову схему організації оборони, городище має форму, яка була надана йому спеціально: поєднання кола і квадрата. З двох сторін, з південного заходу і північного сходу, воно має прямолінійні обриси, а з решти сторін – округлий контур. Ця форма є специфічним волинським типом укріплень. Саме цим і пояснюється те, що вал, який проходив по всьому периметру майданчика, мав скрізь більше чи менше однакову висоту, а не підносився різко до напільної сторони, як це зазвичай буває в мисових городищах. Розвідувальні шурфи і за- чистка торців валу, зроблені П. Раппопортом, показали, що він був насипаний на материковому грунті орієнтовно на рубежі Х-ХІ століть14. Широкі археоло- гічні розкопки давнього міста не проводились, а розвідковими дослідженнями виявлено фрагменти гончарного посуду ХІ-ХІІІ ст., кістяні проколки, залізні ножики та вістря стріл. Трапились також шиферні прясла, бронзовий хрестик, скляні браслети в фрагментах, срібні сережки і плетені з срібного дроту перс- ні15, тобто речі характерні для міста. Другу категорію укріплених поселень регіону становлять городища, го- ловною ознакою яких є вали і рови, що оточують замкнутий простір. Більшість з них має площу від 0,2 до 1 га. Здебільшого вони розміщені на високих мисах корінного берега рік, як, наприклад, в сс. Білосток, Крупа, Маяки, Мстишин; на окремих пагорбах – останцях серед заболоченої заплави річок, як у с. Городище Друге, Одеради, Підгайці, Чаруків та на відносно рівній місцевості першої чи другої надзаплавної 13 Літопис Руський. – С. 151. 14 Раппопорт П. А. Военное зодчество. – С. 54-55. 15 Кучинко М. М., Охріменко Г. В. Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995. – С.138. 420 тераси, як поблизу сіл Горзвин, Городок, Усичі16. Серед городищ досліджуваного регіону виділяються окремі типи. До пер- шого належать ті, укріплення яких підпорядковані особливостям рельєфу. Та- ким є, наприклад, мисове городище в с. Крупа над р. Стир поблизу Луцька. Воно розташоване на пагорбі заввишки 3–4 м. Проміжний рів розділяє його на дві частини: західну мисову розміром 65 х 55 м і східну – 60 х 75 м, з валом з напільної сторони, в якому знаходився в’їзд. Другий тип становлять городища, розташовані на рівнині і позбавлені при- родного захисту, яким форма надавалась штучно. Таким є городище в с. Горз- вин, розташо ване на березі р. Чорногузки. Майданчик його круглий, діаметром 55 м. Вал заввишки 3 м і рів відділяють городище від сусіднього підвищення. До третього типу належать укріплення з частковим використанням захис- них властивостей рельєфу, що мають спільні риси кола і квадрата, так звані городища волинського типу. Таким, зокрема, є городище ХІ ст. в с. Одеради, діаметром 40 м, оточене валом заввишки 2,5 м і ровом завглибшки 2 м. Через рів по земляних перемичках ведуть три в’їзди, а перед ровом є другий вал. За функційним призначенням городища поділяються на сховища, сторожо- ві фортеці та феодальні садиби-замки. Щодо городищ-сховищ, то, виникнув- ши в общинному періоді, вони продовжували функціонувати і в Х–ХІ ст. До таких можна зарахувати городище в с. Усичі, Одеради та ряді інших. Другу групу городищ становили сторожові фортеці. Можливо, роль сто- рожового града відігравало й укріплене валом і ровом городище ХІ–ХІІ ст., площею 0,05 га, в с. Крупа поблизу Луцька, яке знаходиться на береговому під- вищенні р. Стир, та Горзвин, на якому була сторожова вежа. Третю групу становлять феодальні садиби-замки, площею від 0,50 га і вище, з розвинутою господарською структурою, засвідченою значним культур- ним шаром. До таких належить городище кінця Х–XI ст. в с. Городище Друге, площею 0,80 га, єдине повністю досліджене нами ранньофеодальне помістя на зразок європейського лицарського замку17. На ньому відкрито 34 житла, 2 залі- зоробні та 3 гончарні майстерні, млин, 3 пекарні, 15 господарських будівель, 40 ям госпо дарського і побутового призначення з рештками зерна, кісток тварин і риб тощо. В центрі знаходився наземний будинок феодала з дерев’яною під- логою і цокольним приміщенням-підкліттю, заглибленою в материк на 2,2 м, де розміщувалась поварня з піччю і двома підвальними ямами під дерев’яним настилом, в яких зберігалися харчові припаси. Саме тут було виявлено скарб срібних прикрас: 5 нашийних гривен, 3 наручних браслетів та 12 зернених на- мистин. Його вага становила 1 кг 400 грам. Від воріт у східній частині обо- ронного валу через усе городище тягнулася вулиця завширшки близько 6 м, уздовж якої знаходились житлові і господарсько-побутові будівлі. Демографіч- ні розрахунки показують, що тут могло мешкати від 50-60 осіб. Про їх заняття землеробством свідчать наральник, окуття заступів, коса, серпи, жорна, кістки свійських тварин, а ремеслом – тесло, ложкоріз, долото, пробійник, тигельок, гончарні та залізоробні майстерні. Судячи із жител та господарських споруд, 16 Раппопорт П. А. Военное зодчество. – С. 30-47. 17 Кучинко М. М. Давньоруське городище Вал в Надстир’ї. – Луцьк, 1996. 421 сім’ї у майновому відношенні були рівними. Мешканцями поселення, за “Русь- кою Правдою”, мо гли бути закупи (статті 56-58), які виконували феодальні по- винності. Щоправда, знайдено тут і предмети озброєння та військового споряджен- ня: три бойові сокири, рогова булава, наконечник списа, шістнадцять вістрів стріл, а також дві шпори, фрагмент вудила та два палії. Ці предмети, наймовір- ніше, належали феодалу, який був власником замка-садиби. До княжого періоду на території Луччини належать ще три городища – фе- одальні садиби. Перша, під назвою Гай, згадана в Руському літописі під 1288 роком, належала Луцькому князю Мстиславу Даниловичу. Літописець так ха- рактеризує цю садибу: „Місце ж те гарне було на вигляд і забудоване різними хоромами, і церква була в нім пречудова, що красою сіяла”18. Розвідковими дослідженнями, в с. Підгайці в урочищах Гора і Двір, виявлено залишки валу, знайдено кераміку, залізні ножі, кресало та скляні прикраси ХІІ – ХІV ст., а це дозволяє припустити, що там знаходилась згадана в літописі резиденція19. Ще одне городище, яке гіпотетично можна б пов’язувати з феодальною са- дибою існувало в с. Маяки. Історична назва села Княгинінок красномовно вка- зує на те, кому воно належало. Залишком садиби є невелике городище трикут- ної форми, яке знаходиться на високому лівому березі р. Стир, в урочищі Вали. Тут зібрано археологічний матеріал, який дозволяє датувати садибу ХІІ-ХІІІ ст. Нарешті третя цікава в цьому аспекті пам’ятка відома в с. Мстишин. Назва села походить від імені Мстиша, яке є зменшувальною формою імені Мстис- лав. Цей факт може вказувати на приналежність поселення одному з луцьких князів – Мстиславу Німому (п. 1225 р.) або ж Мстиславу Даниловичу. Архео- логічно наявність тут феодальної садиби підтверджує городище овальної фор- ми площею близько 1 га, розташоване на лівому березі р. Стир. За матеріалом садиба датується ХІІ-XIV ст.20 Mykhaylo Kuchynko. CITIES AND SITES OF ANCIENT SETTLEMENTS OF LUTSK LAND OF THE PRINCELY ERA IN THE VIEW OF ARCHEOLOGY 18 Літопис Руський. – С. 441. 19 Кучинко М. М., Лукьянчук Ю. А., Матиюк Н. Г., Сташук В. А. Охранные работы в Луцке и его окресностях / М. М. Кучинко, Ю. А. Лук’янчук, Н. Г. Матиюк, В. А. Старук // Археологические откытия. 1977 г. – Москва, 1978. – С.347. 20 Конопля В. М. Старожитності Волині. – Львів, 1997. – С. 204.

Ähnliche Einträge