Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину

Складено схематичну структурну карту донеогенової основи Закарпатського прогину, на якій відтворено північний та південний борти, його центральну опущену ділянку, а також цілу низку поздовжніх (більш древніх) і поперечних (молодших) порушень. Донеогенова основа має блоково-насувну будову і скла...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автори:	Лозиняк, П., Місюра, Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут геології і геохімії горючих копалин НАН України 2010
Назва видання:	Геологія і геохімія горючих копалин
Теми:	Тектоніка
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59536
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину / П. Лозиняк, Я. Місюра // Геологія і геохімія горючих копалин. — 2010. — № 3-4 (152-153). — С. 73-84. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-59536
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-595362014-04-09T03:01:51Z Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину Лозиняк, П. Місюра, Я. Тектоніка Складено схематичну структурну карту донеогенової основи Закарпатського прогину, на якій відтворено північний та південний борти, його центральну опущену ділянку, а також цілу низку поздовжніх (більш древніх) і поперечних (молодших) порушень. Донеогенова основа має блоково-насувну будову і складається з покривів Татро- Вепорид, Гемерид і П’єнінського та накладеної на них мульди підгальського палеогенового флішу The Transcarpathian Neogene deep, that is situated to the south-west of the Carpathian mountain fold, is a superimposed structure being occurred in the different-age formations (Paleozoic, Mesozoic and Paleogene). In the territory of the Ukraine within its limits one can single out the Mukachevo and Solotvyno parts which in particular distinguish themselves by different litho- and facies varieties of the Miocene deposits and completeness of their section. Its two-storey structure with the clearly marked lower and upper structural storeys (basement and molasse cover correspondingly) is just one more peculiarity of the deep. Executed studies find out the geological structure of the lower structural storey (basement). On the basis of lithological-facies differences of the Paleozoic and MesoCainozoic rocks, complicated by block-thrusted structure, one can distinguish Pieniny, Velykiy Bychkiv, Lesarnya, Zaluzh, Uzhhorod, Ruski Komarivtsi, Began, Sokirnytsia, Shayany zones and a zone of the Central-Charpathian (Pidgalsky) Paleogene flysh. A brief characteristic (lithological filling, depth of occurrence, space location) of each of the above-mentioned tectonic units of the basement is stated in the paper. Schematic images of structural-facies zoning of the basement (two geological intersectings) were composed: along the line of Vyshkovo-Tereblya accross the Solotvyno deep and along the line of Beregove-Zaluzh-Pryborzhavske through the Mukachevo deep, as well as schematic structural map of the surface of Pre-Neogene folded basement of the Transcarpathian deep in which the northern and southern edges, its central lowered area was reproduced as well as a number of longitudinal (more ancient) and transverse (young) deformations. The PreNeogene basement of the Transcarpathian deep was established to be of heterogeneous block-over thrust structure and is composed of Tatry-Veporidy and Limerydy covers, partly of Pidgalsky Paleogene flysh, Pieniny cover and fragmentally of Magura and Duklya covers. Here are widely distributed longitudinal, more ancient transverse and newly formed diagonal dislocations. They are mainly faults, sometimes strike-slip faults with very different amplitudes of dislocations that increase in the direction of central parts. Structural units along the surface of the Pre-Neogene basement enable us to estimate the thickness of the Neogene cover and to determine areas and individual structures promising for gas. Raised blocks of the basement, as a rule, coincide with raised areas of Neogene and the other way round, but in the strip of salt-diapir structures and areas complicated by volcanogenous formations such coincidences may be lacking. 2010 Article Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину / П. Лозиняк, Я. Місюра // Геологія і геохімія горючих копалин. — 2010. — № 3-4 (152-153). — С. 73-84. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0869-0774 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59536 553.98 (477.8) uk Геологія і геохімія горючих копалин Інститут геології і геохімії горючих копалин НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Тектоніка Тектоніка
spellingShingle	Тектоніка Тектоніка Лозиняк, П. Місюра, Я. Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину Геологія і геохімія горючих копалин
description	Складено схематичну структурну карту донеогенової основи Закарпатського прогину, на якій відтворено північний та південний борти, його центральну опущену ділянку, а також цілу низку поздовжніх (більш древніх) і поперечних (молодших) порушень. Донеогенова основа має блоково-насувну будову і складається з покривів Татро- Вепорид, Гемерид і П’єнінського та накладеної на них мульди підгальського палеогенового флішу
format	Article
author	Лозиняк, П. Місюра, Я.
author_facet	Лозиняк, П. Місюра, Я.
author_sort	Лозиняк, П.
title	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину
title_short	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину
title_full	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину
title_fullStr	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину
title_full_unstemmed	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину
title_sort	особливості геологічної будови донеогенового фундаменту закарпатського прогину
publisher	Інститут геології і геохімії горючих копалин НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Тектоніка
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59536
citation_txt	Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину / П. Лозиняк, Я. Місюра // Геологія і геохімія горючих копалин. — 2010. — № 3-4 (152-153). — С. 73-84. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Геологія і геохімія горючих копалин
work_keys_str_mv	AT lozinâkp osoblivostígeologíčnoíbudovidoneogenovogofundamentuzakarpatsʹkogoproginu AT mísûraâ osoblivostígeologíčnoíbudovidoneogenovogofundamentuzakarpatsʹkogoproginu
first_indexed	2025-07-05T10:43:59Z
last_indexed	2025-07-05T10:43:59Z
_version_	1836803414023995392
fulltext	73 © Петро Лозиняк, Ярема Місюра, 2010 ISSN 0869-0774. Геологія і геохімія горючих копалин. 2010. № 3–4 (152–153) УДК 553.98 (477.8) Петро ЛОЗИНЯК, Ярема МІСЮРА ОСОбЛИвОСтІ ГЕОЛОГІЧНОї бУДОвИ ДОНЕОГЕНОвОГО ФУНДАМЕНтУ ЗАКАРПАтСЬКОГО ПРОГИНУ Львівське відділення Українського державного геологорозвідувального інституту, e-mail: lv_ukrdgri@info.lviv.ua Складено схематичну структурну карту донеогенової основи Закарпатського прогину, на якій відтворено північний та південний борти, його центральну опуще- ну ділянку, а також цілу низку поздовжніх (більш древніх) і поперечних (молодших) порушень. Донеогенова основа має блоково-насувну будову і складається з покривів Татро- Вепорид, Гемерид і П’єнінського та накладеної на них мульди підгальського палео- генового флішу. Ключові слова: фундамент, прогин, структурно-фаціальне районування, зона, структура. вступ. Закарпатський неогеновий прогин розташований на південному заході від Карпатської гірської споруди і являє собою накладену структуру, яка залягає на різновікових (палеозойських, мезозойських та палеогенових) утвореннях. Він простежується від Горнадських розломів (приблизно по лі- нії Кошице–Пряшів) через Східну Словаччину та Закарпаття і переходить на територію Румунії. У його межах чітко виділяються: Східнословацька, Мука- чівська, Солотвинська та Марамуреська частини, які формувалися хоч і в єди- ному загальноструктурному плані, проте мають суттєві розбіжності, зокрема в повноті та літофаціях міоценових розрізів. У будові прогину беруть участь відклади міоцену, пліоцену та еоплейстоцену загальною товщиною до 5 км. Це морські, лагунні та континентально-вулканічні утворення, які залягають з кутовою та стратиграфічною незгідністю здебільшого на породах фунда- менту. Особливістю прогину є двоповерхова будова з чітко вираженими ниж- нім (фундамент прогину) та верхнім структурними поверхами (неогенові утворення). В останньому в межах Солотвинської та Мукачівської депресій виділяють підсольовий, сольовий, надсольовий та вулканічний підповерхи. Характеристика тектонічних одиниць фундаменту. Донеогеновий комплекс складений різнофаціальними палеозойськими та мезозой-кайно- зойськими породами складної блоково-насувної будови. Матеріали геолого- розвідувальних робіт, насамперед, глибокого буріння, дали змогу виділити в його межах низку самостійних тектонічних одиниць (рис. 1) (Петрашкевич, Лозыняк, 1988). Найбільш північною, що простежується вздовж краю прогину і частко- во занурена під нього, є П’єнінська зона (покрив). Її загальний морфологіч- 74 Ри с. 1 . С хе ма с тр ук ту рн о- фа ці - ал ьн ог о ра йо ну ва нн я фу нд а- ме нт у За ка рп ат сь ко го п ро ги ну . Ст ру кт ур но -ф ац іа ль ні зо ни : 1 – П ’є ні нс ьк а, 2 – В ел ик об ич кі вс ьк а, 3 – Л ес ар не нс ьк а, 4 – Ц ен тр ал ьн о- ка рп ат сь ки й (п ід га ль сь ки й) п ал ео - ге но ви й фл іш , 5 – З ал уз ьк а, 6 – У ж - го ро дс ьк а, 7 – Р ус ьк ок ом ар ів сь ка , 8 – Бе га нс ьк а, 9 – С ок ир ни ць ка , 10 – Ш ая нс ьк а; 1 1 – ме ж і з он ; 1 2 – ро зр ив ні д ис ло ка ці ї; 13 – н ез гі дн е за ля га нн я по рі д; 14 – гр ан иц я по ш ир ен ня ви го рл ат -г ут ин сь ки х еф уз ив ів ; 15 – с ве рд ло ви ни ; 16 – лі ні ї п об уд ов ан их р оз рі зі в. 75 ний обрис формують різні за розміром і розділені одна від одної скелі та глиби тріасових, юрських і неокомських вапняків, “пудингових” пісковиків та зрідка вулканічних утворень, які знаходяться в строкатобарвних мергелях нижньої і верхньої крейди, а також потужна (понад 500 м) піщано-глиниста товща вульшавської світи еоцену (Петрашкевич, Лозыняк, 1989). Найнижчу ланку крейдового розрізу (неоком) складають шаруваті ясно-сірі пелітоморф- ні вапняки з включеннями чорних конкрецій кременів та прошарками зе- лених і чорних аргілітів свалявської світи товщиною 80–120 м. Тісальська світа згідно перекриває свалявську і представлена сірими та чорними вапня- ками, чорними фукоїдними мергелями та темно-сірими аргілітами. Останні ближче до покрівлі мають строкате забарвлення. Товщина світи – 60–100 м. Відклади верхньої крейди збудовані червоними, плямистими зеленуватими і темно-сірими мергелями з незначними прошарками зеленувато-сірих алев- ролітів та ще менше окремих лінзоподібних включень різнозернистих піс- ковиків і гравелітів загальною товщиною 90–140 м. Завершує розріз верх- ньої крейди пачка (30–50 м) перешарування зеленувато-сірих алевролітів, пісковиків і аргілітів ярмутських верств (світи). У межах України П’єнінська зона простежується від кордону зі Словач- чиною до долини р. Тересва. У межиріччі Боржави і Тересви її відклади роз- криті глибокими свердловинами під міоценовим чохлом на відстані 2–3 км від краю прогину. Останнім часом П’єнінську зону виявлено на ділянці Виш- кове–Хуст–Виноградів, тобто в південній прибортовій частині Закарпатсько- го прогину, яка далі простежується на території Угорщини. У Мукачівській частині прогину, між Перечином та Приборжавським, вона перекривається вулканічними породами Вигорлат-Гутинського пасма. Південно-західна ме- жа зони збігається з поздовжнім порушенням та ізогіпсами поверхні основи від 100 до 600 м. Внутрішня будова цього структурного елемента представ- лена низкою (не менше ніж 5) складок-лусок, насунених одна на одну в пів- нічно-східному напрямку (св. 1-, 3-, 4-, 6-Свалява) (рис. 2). На південний схід від р. Тересва до Водицько-Великобичківського попе- речного порушення міоценовий комплекс прогину незгідно залягає безпосе- редньо на утвореннях палеогенового (шопурського) флішу – це Великобичків- ська зона, яка в цьому випадку є елементом фундаменту. Шопурський фліш, товщиною понад 1000 м, складений ритмічним перешаруванням зеленувато- сірих та червоних аргілітів, алевролітів, пісковиків і мергелів з поодинокими горизонтами або пластами зеленувато-білих туфів. У середній частині розрі- зу простежується пачка (50–100 м) сірих різнозернистих пісковиків і конгло- мератів. Стратиграфічно вище залягає олігоценовий комплекс, представлений у нижній частині товщею чорних аргілітів з прошарками алевролітів, піскови- ків і мергелів, а у верхній – переважно сірими пісковиками. За літологічни- ми ознаками ці породи дещо подібні до відкладів дусинської та маловижен- ської світ Дуклянської зони. Як свідчать матеріали сейсмічних досліджень, значення ізогіпс покрівлі палеогенового комплексу в північній бортовій частині коливаються в межах 100–500; 1000–1200 м, далі на південь, у центральній частині різко занурю- ються до відміток 3500–3800 м. 76 Ри с. 2 . С хе ма ти чн а ст ру кт ур на к ар та п ов ер хн і д он ео ге но во ї с кл ад ча ст ої о сн ов и За ка рп ат сь ко го п ро ги ну : 1 – пі вн іч но -с хі дн а гр ан иц я За ка рп ат сь ко го п ро ги ну ; 2 – із ог іп си п ок рі вл і с кл ад ча ст ої о сн ов и (п ід ош ви н ео ге ну ); 3 – ро зл ом и, щ о пр он ик аю ть у т ов щ у не ог ен ов их ві дк ла ді в; 4 – г ра ни ця п ош ир ен ня в иг ор ла т- гу ти нс ьк их е фу зи ві в; 5 – с ве рд ло ви ни (у ч ис ел ьн ик у – ск ор оч ен а на зв а, у з на ме нн ик у – ві дм іт ка п ок рі вл і с кл ад ча ст ої ос но ви ). 77 На схід від Водицько-Великобичківського порушення відклади шопур- ського флішу переходять на територію Румунії, де беруть участь у будові основи центриклінальної Марамуреської частини Закарпатського прогину. Палеогеновий комплекс цієї ділянки формує низку лусок, об’єднаних у ве- ликі покриви – Ботіза і Лепуш. На південний захід від П’єнінської зони в донеогеновій основі прогину простежується доволі широка смуга потужних (понад 2000 м) темно-сірих теригенно-карбонатних відкладів крейдяного віку (кричевська і дулівська світи) та рожевих вапняків пізньоюрського віку, які виділені в окрему Ле- сарненську зону. Породи, що входять до її складу, розкриті глибокими сверд- ловинами на площах Тячів, Теребля, Іршава та параметричною св. 1-Лесар- ня (рис. 3). Крейдовий комплекс складений флішоподібним перешаруванням вапня- ків, мергелів, аргілітів, алевролітів та пісковиків, часто із характерними для флішової формації біогліфами та механогліфами в підошві нашарувань. По- роди сильно перем’яті та дислоковані і не мають надійних маркувальних горизонтів. На окремих ділянках (Лесарня, Теребля) у розрізі товщі просте- жується горизонт (20 м) дрібногалькових конгломератів та скременіла висо- коомна пачка (2–5 м) мергелів, по яких проводиться дещо умовно межа між нижньою (дулівська світа) та верхньою (кричевська світа) крейдою. В окре- мих свердловинах спостерігається епізодичне повторення одновікових па- чок, що дозволяє прогнозувати тут наявність складок-лусок і загальне насу- вання цієї зони на П’єнінську. Характер нашарувань, велика товщина та безперервність осадонагромадження між нижнім і верхнім відділами крей- ди дають підстави вважати, що Лесарненська зона належить до Зовнішніх флішових Карпат. Отже, за одиницю, що розділяє Внутрішні і Зовнішні Кар- пати, очевидно, слід приймати не П’єнінську, а Лесарненську зону. Значення ізогіпс покрівлі зони в районі св. 1-Лесарня коливаються від 800 до 1600 м, далі на південний схід у межиріччі Латориці і Тереблі в при- бортовій частині приблизно ті ж самі глибини, а в центральній частині (пло- щі Іршава, Данилове, Тячів) вони збільшуються до 1700–3300 м. Наступною в південно-західному напрямку є Залузька зона, у будові якої беруть участь відклади палеозою, тріасу, юри, крейди та центральнокарпат- ського (підгальського) палеогену. Вона чітко простежується від кордону зі Словаччиною до меридіональної ділянки (Приборжавське–Хуст) Вигорлат- Гутинського вулканічного пасма. Підгальський комплекс у долині р. Уж роз- критий під відкладами неогену далеко на південь параметричною свердло- виною Невицька-1 (810–1140 м) та структурною Ужгород-1 (784–1082 м), де він складений перешаруванням сірих різнозернистих пісковиків, гравелітів, дрібногалькових конгломератів й аргілітів. За фауною нумулітів ці утворен- ня належать до середнього–пізнього еоцену. На південь від Перечина під- гальський фліш виходить на денну поверхню, і тут встановлені молодші ланки олігоценових утворень, представлені темно-сірими до чорних менілі- топодібними аргілітами і мергелями з прошарками алевролітів та пісковиків. Останні за літологічним складом близькі до порід відкладів грушівської сві- ти (рупель–егер), яка розкрита в Солотвинській частині прогину і є там най- старшою ланкою розрізу міоцену Закарпатського прогину. 78 Ри с. 3 . Г ео ло гі чн ий р оз рі з ч ер ез С ол от ви нс ьк у за па ди ну З ак ар па тс ьк ог о пр ог ин у по л ін ії В иш ко ве –Т ер еб ля . В ід кл ад и: 1 – г ут ин сь ко ї с ві ти , 2 – п ан но нс ьк ог о яр ус у, 3 – са рм ат сь ко го я ру су , 4 – т ер ес ви нс ьк ої с ві ти , 5 – с ол от ви нс ьк ої с ві ти , 6 – т ер еб ля нс ьк ої с ві ти , 7 – н ов о- се ли ць ко ї с ві ти , 8 – к ар па тс ьк ог о яр ус у, 9 – др аг ов сь ко ї с ві ти , 1 0 – ве рх нь ої к ре йд и, 1 1 – кр ич ев сь ко ї с ві ти , 1 2 – пу хі вс ьк ої с ві ти в ер хн ьо ї к ре йд и, 1 3 – ни ж нь ої т а ве рх нь ої к ре йд и, 1 4 – ду ло вс ьк ої с ві ти н иж нь ої к ре йд и, 1 5 – ю ри , 1 6 – ме зо зо ю ; 1 7 – ге ол ог іч ні г ра ни ці (а – з гі дн і, б – не зг ід ні ); 18 – н ас ув и; 1 9 – ро зл ом и; 2 0 – св ер дл ов ин и (н аз ва , г ли би на ); 21 – т уф и; 2 2 – ін тр уз ив ні п ор од и. 79 Відклади Залузької зони розкриті низкою глибоких свердловин на ді- лянках Залуж, Арданове, Нове Село та структурно-картувальними сверд- ловинами в прикордонній смузі на крайньому північному заході. Продов- женням Залузької зони на території Східної Словаччини вважається ком- плекс мезозойських утворень району Гуменного. Мезозойські відклади Гуменного блоку, на думку деяких дослідників, пов’язуються з тріасовими утвореннями, розкритими нижче від центральнокарпатських палеогенових відкладів св. 1-Ліпани, які, можливо, є еквівалентом Крижнянського покриву Татро-Вепорид. Палеозойський комплекс розкритий лише структурно-картувальними св. 5 і 11 та представлений сірими кристалічними сланцями, виявленими під вулканогенними утвореннями Вигорлат-Гутинського пасма на глибинах 550 і 670 м відповідно. Більш поширеними є породи тріасового віку. У розрізах Залузької групи свердловин переважають вапняки та доломіти з поодинокими прошарками аргілітів, червоних яшмоподібних скременілих мергелів та вулканогенних утворень. Дуже наглядним є розріз св. 1-Невицька, яка пройшла відклади тріасу в інтервалах 1140–1540, 2233–2266, 2900–3376 м. У першому випадку це переважно темно-сірі доломіти та доломітизовані мергелі з прошарками різнозернистих пісковиків, у другому – коричнево-червоні пісковики й аргі- літи, а в третьому – сірі та темно-сірі вапняки, алевроліти й аргіліти, а також червонувато-бурі, фіолетові та сірі пісковики, алевроліти, аргіліти, вапняки і доломіти. Розкритий свердловиною тріасовий розріз належить трьом різним лускам. Ці дані однозначно вказують на те, що внутрішня будова Залузької зони має насувний (покривний) характер. У будові перерахованих лусок, окрім тріасових утворень (повторюють- ся три рази), беруть участь і відклади юри (повторюються два рази) та ниж- ньої крейди, що видно в розрізі вже згаданої параметричної св. 1-Невицька. Вони складені потужною (понад 400 м) нерозчленованою темноколірною вапняково-теригенною товщею. Вище за розрізом мезозойський комплекс стратиграфічно незгідно пе- рекривається теригенними відкладами підгальського флішу. За глибиною залягання зони можна виділити західну та східну ділянки, розділені Мукачівсько-Свалявським поперечним розломом, на захід від яко- го простежується поступове підняття зони, де значення ізогіпси покрівлі ко- ливаються від 500–1500 м, а на східній ділянці, значно опущеній, вони ста- новлять 2000–3300 м. У долині р. Уж, на південний захід від Залузької зони, на ділянці Уж- город–Середнє св. 2-, 3-Ужгород, 8-, 9-Термальна розкрита смуга розвитку строкатобарвних метаморфічних відкладів палеозою та ясно-сірих вапняків мезозою, відома в геологічній літературі як Ужгородський захоронений ви- ступ (Петрашкевич, 1968), Ужгородський або Поздішовсько-Ужгородський блок (Вялов, 1966), Ужгород-Інячовський палеозойський виступ (Свириден- ко, 1973), Ужгородська структурно-фаціальна зона (Петрашкевич, Лозы- няк, 1988). У межах України зона простежується відносно вузькою смугою від кордону зі Словаччиною до Свободо-Тур’їреметівського поперечного порушення, яке трасується дещо на захід від Руськокомарівського газового 80 родовища. Покривний характер зони деякою мірою підтверджує наявність усередині палеозойського комплексу пачки відкладів мезозою, яка розгля- дається як автохтон, перекритий насуненими і такими, які залягають угорі, відкладами палеозою. Ізогіпси залягання покрівлі зони на зазначеній ділянці – 500–1400 м. Далі на південний схід від Ужгородської зони, за Свободо-Тур’їреметів- ським скидом, уже ширшою смугою простежується Руськокомарівська зо- на. Її характерною особливістю є цілком інший від “ужгородського” літоло- гічний склад палеозойських утворень, розкритих св. 1-, 2-РК на ділянці Руські Комарівці та 1-ГТЕ на схід від Мукачевого, де вони представлені тем- но-сірими філітами, філітизованими аргілітами і пісковиками з поодинокими горизонтами вулканогенних утворень, загальною товщиною понад 1000 м. Окрім того, у будові зони беруть участь відклади мезозою, представлені до- ломітами, строкатобарвними глинистими утвореннями, кварцитами тріасу і темно-сірими теригенно-карбонатними породами юри і крейди загальною товщиною 300–400 м. Руськокомарівська зона займає центральну найбільш занурену частину Мукачівської ділянки Закарпатського прогину і простежу- ється від кордону зі Словаччиною до Виноградівського розлому на південно- му сході. Гіпсометрія залягання покрівлі зони в означених межах коливаєть- ся від 900 до 3800 м (рис. 4). Найбільш південно-західною є Беганська зона, складена породами палеозою, тріасу, юри і крейди. Вона простежується від- носно широкою смугою від кордону зі Словаччиною до району Берегового, де її подальше поширення обмежене Шаланко-Іршавським поперечним роз- ломом. Відклади фундаменту тут розкриті св. 4-Ужгород, 44-Чоп, 1-Велика Добронь, 8-, 359-, 871-Берегове, 16-, 17-, 405-Бегань та 1328-, 1330-, 1331-, 1332-Мужієве. Палеозойський комплекс представлений слабкометаморфізованими слан- цями, філітами, аргілітами, пісковиками, гравелітами, вапняками та кварци- тами. Особливістю цих утворень є строкате забарвлення (темно-сірі, зеле- нуваті, бурі, жовтувато-сірі, червоні, ясно-сірі, білуваті), що наближує їх до подібних утворень Ужгородської зони (Петрашкевич, Лозыняк, 1988). У розрізі тріасових утворень Беганської зони чітко виділяються два (нижній та верхній) строкатобарвні хемогенно-теригенно-карбонатно-вул- каногенні комплекси, а також товщі вапняків та доломітів, які їх відокрем- люють. Як осібний корелятив виступає горизонт “пудингових” конгломе- ратів (15–20 м), який залягає в доломітовій товщі. Ці утворення розкриті св. 1331-Мужієве (суцільний відбір керна), і вперше на Закарпатті їхня на- лежність до тріасу була підтверджена знахідками фауни радіолярій (Про стратиграфію…, 1993). Юрський комплекс охоплює всі три відділи і складений трьома світами (знизу догори): шароцькою, бактинською і великодобронською (Лозиняк, Петрашкевич, 1993; Лінецька і ін., 1970). Шароцька світа (нижня–середня юра) – це перешарування темно-сірих до чорних аргілітів, вапняків, алевролітів, фукоїдних мергелів і рідше вулка- ногенних утворень. Її товщина – 120 м. Бактинська світа (верхня юра, келовей–кімеридж) представлена спілі- тами, діабазами, рідше габро-діабазами з прошарками коричневих і зелених 81 Ри с. 4 . Г ео ло гі чн ий р оз рі з ч ер ез М ук ач ів сь ку за па ди ну З ак ар па тс ьк ог о пр ог ин у по л ін ії Бе ре го ве –З ал уж –П ри бо рж ав сь ке . В ід кл ад и: 1 – ч ет ве рт ин ні , 2 – ч оп сь ко ї с ві ти , 3 – г ут ин сь ко ї с ві ти , 4 – п ан но нс ьк ог о яр ус у, 5 – са рм ат сь ко го я ру су , 6 – б ад ен сь ко го я ру су , 7 – к ар па тс ьк ог о яр ус у, 8 – па ле ог ен у, 9 – ве рх нь ої к ре йд и, 1 0 – кр ич ев сь ко ї с ві ти , 1 1 – пу хі вс ьк ої с ві ти в ер хн ьо ї к ре йд и, 1 2 – ни ж нь ої т а ве рх нь ої к ре йд и, 1 3 – ни ж нь ої к ре йд и, 1 4 – ду ло вс ьк ої с ві ти н иж нь ої к ре йд и, 1 5 – ю ри т а кр ей ди , 1 6 – ю ри , 1 7 – ве рх нь ої ю ри , 1 8 – ю ри т а тр іа су , 1 9 – тр іа су , 2 0 – па ле оз ою ; 2 1 – ро зл ом и; 2 2 – на су ви ; 2 3 – св ер дл ов ин и (н аз ва , г ли би на ); 24 – т уф и; 2 5 – ін тр уз ив ні п ор од и. 82 вапняків, ясно-сірих, інколи зеленуватих та червоних щільних (яшмоподіб- них) мергелів з численними залишками радіолярій. Товщина світи – 200 м. Ця вулканогенна товща має деякі характерні ознаки офіолітового комплексу. Великодобронська світа (титон–валанжин) збудована ясно-сірими вап- няками, які поступово змінюються дуже щільними темно-сірими криноїд- ними різновидами. Її загальна товщина становить 200 м. Межа між крейдо- вими і юрськими відкладами проведена дещо умовно в середині однорідної товщі, нижче знахідок інфузорій берріасу (Лінецька і ін., 1970). Верхи крейдового розрізу представлені вапняками та мергелями темно- сірого забарвлення в нижній ділянці і сірого з зеленуватими та червоно-бу- рими плямами у верхній. Гіпсометрія залягання поверхні зони характеризується значними пере- падами від 300–500 до 3800 м. Найбільш припідняті елементи фундаменту спостерігаються в районі Берегового (Берегівська зона горстів). Причому тут маємо не одну, а дві смуги припіднятої основи. Одна з них простягаєть- ся від Берегового на Лучкове, у напрямку Руських Комарівців і Ужгородсь- кого блоку, а друга – від Берегового на Запсонь, у бік гір Бюк на території Угорщини. Беганську і Руськокомарівську зони за літологічним складом та розташуванням, імовірно, слід пов’язувати з Гемеридною групою структур та тектонічними елементами північної частини Угорського середньогір’я. Сокирницька зона, на відміну від попередніх, має широтне простягання і зовсім інші особливості мезозойських утворень. Тріасові відклади тут пред- ставлені доломітами та строкатими аргілітами й алевролітами, юрський ком- плекс – своєрідною потужною товщею темно-сірих до чорних вапняків, аргі- літів й алевролітів з численними залишками посидоній (посидонієва фація середньої–верхньої юри), а крейдові утворення – сірими і темно-сірими те- ригенно-карбонатними породами. Покривно-лускуватий характер зони під- тверджений св. 3-Сокирниця, у розрізі якої є три- і двократне повторення крейдових, юрських і тріасових відкладів. Ізогіпси залягання поверхні Со- кирницької зони коливаються від 1300 до 2800 м. На південь від Сокирницької зони в районі Велятин–Вишкове–Тячів св. 1-Північновишківська, 9-, 10-Термальна, 20-Тересва розкриті відклади П’єнінської зони юрського і крейдяного (свалявська, тісальська і пухівська світи) віку. Відклади юри і нижньої крейди представлені тут світло-сірими пе- літоморфними вапняками з конкреціями чорних кременів (свалявська світа), вище за розрізом залягають чорні вапняки з прошарками аргілітів, мергелів та пісковиків тісальської світи. Верхня частина крейдового розрізу складена типовими для цієї зони червоними, зеленуватими і темно-сірими мергелями пухівської світи. На крейдовому комплексі стратиграфічно незгідно залягає пачка (30 м) темно-сірих мергелів і аргілітів з фауною форамініфер серед- нього еоцену. Ізогіпси залягання поверхні означеної ділянки – 800–1000 м. У геологічній літературі цю припідняту ділянку донеогенової основи, на нашу думку, хибно об’єднують з Берегівським і Чопським районами в один структурний елемент – Чоп-Берегівсько-Вишківську горстову зону або При- паннонський глибинний розлом. висновки. Донеогенова основа Закарпатського прогину має гетероген- ну блоково-насувну будову і складається з покривів Татро-Вепорид та Геме- 83 рид, частково Підгальського палеогенового флішу, П’єнінського та (на ділян- ці між Перечином і Свалявою) Магурського і Дуклянського покривів. Крім того, тут поширені поздовжні більш давні субвертикальні поперечні й діа- гональні новоутворені порушення. Це переважно скиди, інколи скидо-зсуви з амплітудами зміщень від перших сотень метрів у прибортових частинах до 2000 м у його центральних ділянках. Найбільш важливі показані на схе- матичній структурній карті (див. рис. 1). Виконані структурні побудови по поверхні донеогенової основи дають змогу оцінити товщину неогенового чохла та визначити найбільш перспек- тивні на газ ділянки та окремі структури. Припідняті блоки фундаменту, зазвичай, збігаються з припіднятими ділянками неогенових відкладів і навпаки. Слід врахувати, що в смузі соля- нодіапірових структур та ділянок, ускладнених вулканогенними утворення- ми, такі збіги неможливі. Геологічна будова неогенового поверху відрізня- ється від структурних особливостей його фундаменту. Вялов О. С. Геологічний розріз через західну частину Радянських Карпат (по лінії Ужгород–Самбір) // Доп. АН УРСР. – 1966. – № 10. – С. 1323–1326. Лінецька Л. В., Маковський С. А., Іванова Р. Г. Saccocoma Agassiz. у мезозої фундаменту Закарпатського прогину // Там само. – 1970. – № 12. – С. 1071–1073. Лозиняк П. Ю., Петрашкевич М. Й. Нові дані про юрські відклади фундаменту Закарпатського прогину // Палеонтол. зб. – 1993. – № 29. – С. 61–65. Петрашкевич М. Й. Геологическое строение и перспективы нефтегазоноснос- ти Закарпатского внутреннего прогиба : автореф. дис. … канд. геол.-минерал. наук. – Львов, 1968. – 21 с. Петрашкевич М. Й., Лозыняк П. Ю. К характеристике нижнего миоцена и па- леогена Закарпатского прогиба // Геология Советских Карпат. – Киев : Наук. думка, 1989. – С. 150–156. Петрашкевич М. Й., Лозыняк П. Ю. Структурное районирование основания Закарпатского прогиба // Региональная геология УССР и направления поисков неф- ти и газа : сб. науч. тр. – Львов : УкрНИГРИ, 1988. – С. 72–79. Про стратиграфію тріасових утворень фундаменту Закарпатського неогено- вого прогину / П. Ю. Лозиняк, В. М. Зайцев, Б. В. Пеньковська, М. Й. Петрашкевич // Палеонтол. зб. – 1993. – № 29. – С. 56–60. Свириденко В. Г. Геологическое строение донеогенового фундамента Закарпат- ского прогиба : автореф. дис. … канд. геол.-минерал. наук. – Львов, 1973. – 23 с. Стаття надійшла 03.06.10 84 Petro Lozyniak, Jarema Misiura Main features of the geoLogicaL structure of Pre-neogene baseMent of the transcarPathian deeP The Transcarpathian Neogene deep, that is situated to the south-west of the Carpathian mountain fold, is a superimposed structure being occurred in the different-age formations (Paleozoic, Mesozoic and Paleogene). In the territory of the Ukraine within its limits one can single out the Mukachevo and Solotvyno parts which in particular distinguish themselves by different litho- and facies varieties of the Miocene deposits and completeness of their section. Its two-storey structure with the clearly marked lower and upper structural storeys (basement and molasse cover correspondingly) is just one more peculiarity of the deep. Executed studies find out the geological structure of the lower structural storey (basement). On the basis of lithological-facies differences of the Paleozoic and Meso- Cainozoic rocks, complicated by block-thrusted structure, one can distinguish Pieniny, Velykiy Bychkiv, Lesarnya, Zaluzh, Uzhhorod, Ruski Komarivtsi, Began, Sokirnytsia, Shayany zones and a zone of the Central-Charpathian (Pidgalsky) Paleogene flysh. A brief characteristic (lithological filling, depth of occurrence, space location) of each of the above-mentioned tectonic units of the basement is stated in the paper. Schematic images of structural-facies zoning of the basement (two geological intersectings) were composed: along the line of Vyshkovo-Tereblya accross the Solotvyno deep and along the line of Beregove-Zaluzh-Pryborzhavske through the Mukachevo deep, as well as schematic structural map of the surface of Pre-Neogene folded basement of the Transcarpathian deep in which the northern and southern edges, its central lowered area was reproduced as well as a number of longitudinal (more ancient) and transverse (young) deformations. The Pre- Neogene basement of the Transcarpathian deep was established to be of heterogeneous block-over thrust structure and is composed of Tatry-Veporidy and Limerydy covers, partly of Pidgalsky Paleogene flysh, Pieniny cover and fragmentally of Magura and Duklya covers. Here are widely distributed longitudinal, more ancient transverse and newly formed diagonal dislocations. They are mainly faults, sometimes strike-slip faults with very different amplitudes of dislocations that increase in the direction of central parts. Structural units along the surface of the Pre-Neogene basement enable us to estimate the thickness of the Neogene cover and to determine areas and individual structures promising for gas. Raised blocks of the basement, as a rule, coincide with raised areas of Neogene and the other way round, but in the strip of salt-diapir structures and areas complicated by volcanogenous formations such coincidences may be lacking.

Особливості геологічної будови донеогенового фундаменту Закарпатського прогину

Репозитарії

Схожі ресурси