Волонтерство і громадянське суспільство в Росії
У статті здійснюється аналіз волонтерської роботи як результату й однієї з умов становлення громадянського суспільства. Розкривається зміст волонтерської роботи, її структурні та функціональні характеристики, роль в суспільстві....
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Політичний менеджмент |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59882 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Волонтерство і громадянське суспільство в Росії / О. Гордилова // Політичний менеджмент. — 2008. — № 6(33). — С. 122-131. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-59882 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-598822014-04-11T03:01:54Z Волонтерство і громадянське суспільство в Росії Гордилова, О. Громадянське суспільство У статті здійснюється аналіз волонтерської роботи як результату й однієї з умов становлення громадянського суспільства. Розкривається зміст волонтерської роботи, її структурні та функціональні характеристики, роль в суспільстві. 2008 Article Волонтерство і громадянське суспільство в Росії / О. Гордилова // Політичний менеджмент. — 2008. — № 6(33). — С. 122-131. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2078-1873 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59882 uk Політичний менеджмент Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Громадянське суспільство Громадянське суспільство |
| spellingShingle |
Громадянське суспільство Громадянське суспільство Гордилова, О. Волонтерство і громадянське суспільство в Росії Політичний менеджмент |
| description |
У статті здійснюється аналіз волонтерської роботи як результату й однієї з умов становлення громадянського суспільства. Розкривається зміст волонтерської роботи, її структурні та функціональні характеристики, роль в суспільстві. |
| format |
Article |
| author |
Гордилова, О. |
| author_facet |
Гордилова, О. |
| author_sort |
Гордилова, О. |
| title |
Волонтерство і громадянське суспільство в Росії |
| title_short |
Волонтерство і громадянське суспільство в Росії |
| title_full |
Волонтерство і громадянське суспільство в Росії |
| title_fullStr |
Волонтерство і громадянське суспільство в Росії |
| title_full_unstemmed |
Волонтерство і громадянське суспільство в Росії |
| title_sort |
волонтерство і громадянське суспільство в росії |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Громадянське суспільство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59882 |
| citation_txt |
Волонтерство і громадянське суспільство в Росії / О. Гордилова // Політичний менеджмент. — 2008. — № 6(33). — С. 122-131. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Політичний менеджмент |
| work_keys_str_mv |
AT gordilovao volonterstvoígromadânsʹkesuspílʹstvovrosíí |
| first_indexed |
2025-07-05T11:03:00Z |
| last_indexed |
2025-07-05T11:03:00Z |
| _version_ |
1836804610195456000 |
| fulltext |
Волонтерство і громадянське суспільство
в Росії
Ольга Гордилова,
кандидат соціологічних наук,
доцент кафедри соціальної роботи
Бєлгородського державного університету
(Російська Федерація)
У статті здійснюється аналіз волонтерської роботи
як результату й однієї з умов становлення громадянського
суспільства. Розкривається зміст волонтерської роботи,
її структурні та функціональні характеристики, роль в
суспільстві.
Сучасний розвиток суспільства відзначається тенденцією до
стабільності, усталеності. Одночасно він характеризується зростанням
соціальних ініціатив, залученням широких верств населення до процесу
соціальних перетворень. Свідченням цього є, зокрема, поширення в усьому
світі волонтерського руху, який стає потужним каталізатором розвитку
всіх сфер життєдіяльності суспільства.
В Росії волонтерство стало „набирати обертів” на початку 1990-х
років. Набутий досвід волонтерської роботи в окремих регіонах дозволяє
порушити питання: а чи не є волонтерство „чужорідним явищем” у
російській культурі, яке нав'язується „ззовні”, і наскільки люди, які
вважають себе громадянами, готові долучитися до цього руху? Відповідь
на ці питання передбачає розкриття сутності волонтерства, його джерел,
мотивації людей до волонтерської роботи і проблем її організації.
Термін „волонтер” у перекладі з французької означає „особу, що
добровільно пішла на військову службу”. В сучасному розумінні волонтер
- це, насамперед, свідомий громадянин, який бере активну участь у
житті спільноти. У широкому значенні слова волонтерство являє собою
добровільну допомогу громаді в охороні довкілля, захисті прав людини,
збереженні пам'яток культури. Волонтерство в соціальній роботі –
„добровільне прийняття обов'язків з надання безоплатної соціальної
допомоги, послуг, патронажу над інвалідами, хворими та особами літнього
віку, а також соціальними групами населення, які потрапили у складні
життєві умови” [5, с. 214].
122
Таким чином, волонтерство у всіх його проявах - це добровольча
діяльність, заснована на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам,
яка не передбачає одержання прибутку, будь-якої оплати чи кар’єрного
зростання; це задоволення своїх особистих і соціальних потреб шляхом
надання допомоги іншим людям.
Поява волонтерства обумовлювалася кардинальними змінами в
суспільстві ХIХ століття – руйнуванням старої системи соціальних
зв’язків і відносин, витісненням застарілих форм культури новими. В
ситуації соціальної невизначеності й соціальної аномії катастрофічно
збільшувалася чисельність маргінальних, неадаптованих членів
суспільства, нездатних до самоорганізації. Добродійність уже не могла
вирішити всіх тодішніх соціальних проблем – безробіття, міграції, убогості...
Такий стан суспільства, загрожуючи соціальній рівновазі, породжував
потребу в раціональній і цілеспрямованій допомозі нужденним. У
відповідь на цю потребу суспільство сформувало нові структури - інститут
професійної соціальної роботи, що має три організаційні форми: державну,
суспільну і змішану.
Громадська організація та самоорганізація допомоги означає таку
форму соціальних відносин, за якої сильніша частина членів суспільства
без спонукання з боку держави бере на себе відповідальність за підтримку
слабшої. При цьому надається не тільки матеріальна й фінансова
допомога маргінальним групам, але й створюються умови для їх
адаптації та організації їх соціальної участі. Громадська соціальна робота
здійснюється, відповідно, у громадських і благодійних організаціях, при
цьому добровільна й безкорислива допомога розглядається як етичний
обов'язок кожного члена суспільства, кожного громадянина. Крім цього,
місцеві спільноти здійснюють прямий контроль за соціальною допомогою
і підтримкою. Волонтерську роботу слід віднести до громадського типу
соціальної допомоги, а при безпосередній взаємодії з державними
структурами - до змішаного.
Прикметними ознаками волонтерської роботи є такі: 1) добра воля; 2)
неодержання грошової винагороди за свою працю чи послуги; 3) готовність
надавати допомогу іншим людям (не родичам), соціальна значимість
роботи.
В системі соціальної допомоги волонтерські організації і рухи
взаємодіють з іншими суб'єктами соціальної роботи: благодійними
організаціями, державними соціальними службами та установами,
релігійними організаціями. Громадські світські (державні і недержавні)
організації відрізняються від релігійних тим, що соціальна служба церкви
опосередкована певною системою вірувань (вірою в Бога, у безсмертя
душі). Відтак поведінка членів релігійних організацій відповідає моральним
релігійним нормам, а релігійна організація забезпечує гармонізацію
духовного світу віруючих, допомогу в усвідомленні проблем (рефлексії)
і духовний захист від мирських потрясінь. Волонтерська ж робота має
123
переважно світський характер. Прикладом її є діяльність Московського
будинку милосердя, акції добровольчої допомоги „Весняний тиждень
добра”, „Скажи наркотикам „ні!”, „Теплим словом - доброю справою”.
Спільне волонтерства і добродійності полягає в тому, що це види
соціальної підтримки, які мають одну моральну основу - любов і співчуття
до ближнього. Здійснюючи порівняльний аналіз волонтерства з добродійною
діяльністю, з одного боку, і з діяльністю державних соціальних служб, з
іншого боку, ці особливості можна виразити в наступних пунктах:
1) волонтерська робота - це не матеріальна, не майнова допомога, а
трудова діяльність, витрата фізичних, інтелектуальних, психічних зусиль
у вільний час на благо ближнього;
2) волонтерська робота має світський характер, вона може мати
прагматичні, раціональні мотиви, наприклад, з метою майбутнього
працевлаштування (для молоді), пошуку кола спілкування, виконання
громадянського обов'язку;
3) вона може здійснюватися не тільки в благодійних організаціях
і установах, але й у державних, а також за проектами і програмами
громадських організацій.
Як і добродійна діяльність, волонтерська робота має ряд переваг перед
державними формами соціальної роботи:
1) праця без твердого регламенту, бюрократизації і черствості;
2) перевага морального начала, морального вибору на користь духовних
цінностей і соціального здоров'я;
3) не потрібно фінансових витрат, багатства, оскільки головний ресурс
волонтерської роботи - духовне багатство і вільний час.
Волонтерство ґрунтується на принципах альтруїзму, безкорисливості,
шляхетності, гласності, гуманізму, добровільності, законності, милосердя,
чуйності, самовідданості, співчуття, людяності.
Волонтерська робота виконує функцію збереження та відтворення
духовно-моральних і соціокультурних цінностей. В основі взаємодії
волонтера з підопічним лежить ставлення „людини, що допомагає” до
„людини нужденної”, а мета волонтерської роботи – допомогти людині
бути людиною, поділити з нею відповідальність за її долю. Волонтер
добровільно і безкорисливо присвячує частину свого життя служінню
іншій людині, прагнучи до подолання ситуації, що викликає біль і
страждання іншого.
У процесі волонтерської роботи розкривається внутрішній суб'єктивний
світ людини, її індивідуальність, проявляються духовні і моральні якості
індивіда. Крім цього, волонтерська робота виконує функцію соціального
виховання - укорінення в суспільстві, в молодіжному середовищі
фундаментальних цінностей, таких, як добро, милосердя, співчуття,
громадянськість, свобода вибору, справедливість, солідарність, чуйність,
взаємодопомога. Волонтерська робота в молодіжній організації чи
групі виробляє і закріплює цінності просоціальної, соціально-активної
124
субкультури з позитивною спрямованістю діяльності.
Окремо слід відзначити зв'язок організованого волонтерства з
державою. Держава зацікавлена в активізації громадянського суспільства:
вона реалізує право громадян на об'єднання, контролює їх діяльність, аби
вона не набула протиправного характеру, надає підтримку громадським
об'єднанням, у тому числі й волонтерським організаціям. У свою чергу,
волонтерські організації будують відносини з державою на правовій основі:
вони компенсують види послуг і допомоги, не передбачені державними
стандартами, задовольняють соціальні потреби громадян. Тим самим
неурядові громадські організації й органи місцевого самоврядування
сприяють наданню допомоги населенню, заощаджуючи кошти й не
залучаючи бюрократичний апарат. Шляхом об'єднання в асоціації
громадяни вступають в особливі відносини з державою: беруть „рівну
участь у всіх вигодах громадського життя” задля „спільної користі”
(Аристотель). Взаємодія держструктур з громадськими формуваннями
в соціальній сфері сприяє, у свою чергу, активізації діяльності органів
влади й управління з виконання соціальних програм розвитку регіону,
міста, створенню клімату довіри і злагоди. Аналіз волонтерства в системі
соціальних зв'язків і відносин дозволяє розглядати його як організовану
форму соціальної активності, як фактор становлення громадянського
суспільства.
Перша волонтерська організація (Молодіжний рух за мир) була
створена добровольцями в Європі після Першої світової війни з метою
культурного і соціального відродження Європи. Нині волонтерство як
форма добровільної участі в житті людської спільноти визнане в усьому
світі. Волонтери, відповідно до Загальної декларації волонтерів, ухваленої
на ХІ конгресі Міжнародної асоціації волонтерів у Парижі 1990 року,
„сприяють реалізації основних людських потреб на шляху розбудови
справедливого і мирного суспільства”, „ставлять за мету перетворити
волонтерство на елемент особистого розквіту, надбання нових знань і
навичок, удосконалювання здібностей, стимулюючи для цього ініціативу
і творчість людей, даючи кожному можливість бути творцем, а не
користувачем” [1].
Великі міжнародні волонтерські організації (Армія порятунку, Корпус
миру, Громада Червоного Хреста) мають філії в багатьох країнах,
реалізовують проекти молодіжних обмінних програм, організовують
соціальні акції. В економічно розвинених країнах створені й активно
працюють системи підтримки волонтерства за фінансової підтримки
держави і бізнесу. Наприклад, у Японії створено мережу з 3300
добровольчих центрів, які діють практично в кожній місцевій громаді. В
США діє мережа з 500 добровольчих центрів у національному масштабі,
у Великій Британії - 350. Нині організації з 50 країн світу, об'єднані
координаційною радою при ЮНЕСКО, щороку влаштовують понад 500
інтернаціональних молодіжних таборів. Основними напрямами їх роботи
125
є відновлення пам'яток архітектури, переустаткування приміщень для
соціальних потреб, екологічні проекти, співробітництво з дитячими
таборами, опікування „важкими” підлітками, допомога в притулках,
будинках інвалідів і літніх людей. Міжнародна волонтерська робота стала
способом досягнення міжкультурного розуміння й терпимості. Недарма
девізом Всесвітньої громадської служби, заснованої швейцарським
інженером П. Серезолі 1920 року, є: „Справи і жодних слів”.
Таким чином, аналіз еволюції волонтерства свідчить, що воно пройшло
шлях від стихійного розвитку до організованого явища, що має на меті
зниження соціальної напруги в суспільстві. Управління волонтерством
стає в ХХІ столітті професійною діяльністю й, у цілому, громадський рух
еволюціонує у бік професійного підходу до вирішення соціальних проблем,
надання соціальних послуг. Очолюють громадські організації, як правило,
добре освічені й соціально активні лідери.
Перехід від тоталітарного режиму до демократичного устрою
суспільства в Росії вперше уможливлює встановлення правових відносин
суспільства з державою, становлення громадянського суспільства,
створення громадських організацій, у тому числі й волонтерських.
Громадянське суспільство – це ціле, що самоорганізовується, де
кожний громадянин має високий соціальний, економічний, політичний і
культурний статус, який створюють разом з державою розвинені правові
відносини. Це людська спільнота, що „за рівнем історичної розвиненості
й соціокультурної зрілості сумісна з правовою державністю й, зі свого
боку, бере участь у життєдіяльності останньої” [4, с. 96]. Слід відзначити
зростання інтересу і готовності населення до участі в наданні добровільної
соціальної допомоги, формування певної мотивації до волонтерської
роботи, поява цільових груп прилучення до волонтерства, зростаючу
роль комерційних фірм у діяльності, яка називається „соціальною
відповідальністю бізнесу”.
Однак доводиться констатувати, що в Росії волонтерська робота не
приживається: близько 2,5 мільйона осіб беруть участь у діяльності
некомерційних організацій як консультанти, добровольці і співробітники,
а це лише близько 2 % населення. За даними опитування 1999 року,
понад 40 % населення Росії хотіли би брати участь у безоплатній
громадській діяльності (для порівняння: за даними експертів, понад 75 %
дорослих американців належать до волонтерських груп). Причини цього
вбачаються, по-перше, у несформованості правової держави, по-друге, у
раціоналістичній основі волонтерської роботи, по-третє, у соціокультурних
особливостях соціальної допомоги в Росії.
У дореволюційній Росії люди мали дуже обмежені політичні
права і свободи, але й при соціалізмі політичні та соціальні права не
підкріплювалися матеріальними і політичними ресурсами. Своєрідність
ставлення індивіда до влади в Росії полягає в тому, що їх взаємини,
взаємини суспільства і держави традиційно регулювалися не юридично
126
(конституціонально), а етично. Владу в Росії народ і дотепер не сприймає
як втілення раціонально організованого державного життя. У перехідний
період у країні виникло багато громадських організацій, але вони
залежать від державних структур; структурування „низів” відстає від
структурування „верхів”. Отже якщо немає директиви і вказівок „згори”,
то й у волонтери ніхто „не піде”. Секрет успішного поширення волонтерства
в ряді регіонів Російської Федерації - це міжнародна підтримка, де такої
підтримки немає - там немає і волонтерства.
Однією з базових функцій соціальної держави є формування
громадянського суспільства, тобто створення в суспільстві великої
кількості як державних, так і недержавних (громадських) суб'єктів [7;
9]. Однак для того, щоби держава могла виконувати свої базові функції
зі створення і зміцнення громадянського суспільства, у неї самої не має
бути корпоративних інтересів - тільки інтереси суспільства і громадян.
Для початку необхідно, щоби право стало загальним мірилом свободи
для кожного громадянина, у тому числі (і в першу чергу) для державних
службовців, аби контроль за владою з боку суспільства, громадських
об'єднань набув постійного і тотального характеру. Тільки становлення
правової держави приведе нас до громадянського суспільства, раціональної
основи взаємин суспільства і держави.
Джерела волонтерства в Росії сягають часів сестринського милосердя,
тимурівського руху (добровільної допомоги піонерів літнім людям
- учасникам громадянської війни), комсомольців-добровольців, що
освоювали цілинні землі в Казахстані в 1960-і роки. Основою добровільної
соціальної допомоги спочатку була релігійна діяльність, потім, в СРСР,
громадська допомога контролювалася державою. Проте у періоди
особливих негараздів соціальна допомога на рівні індивідів і малих груп
посилювалася. Це свідчить, що основа громадської соціальної допомоги
в Росії ніколи не була раціональною, а, скоріше, ірраціональною – не
„завдяки”, а „незважаючи на…”.
У волонтерстві західного суспільства альтруїзм виражається й
розвивається за логікою ідей індивідуалізму; почуття, думки і бажання
окремої людини там вважаються вищою самоцінністю. Мотивація до
волонтерства грунтується на усвідомленні принципів солідарності
і персональної відповідальності за підвищення рівня життя, на
взаємозумовленості індивідуальних і громадських потреб.
У вітчизняній моделі допомоги лежать ідеї соборності, під якою
мається на увазі „колективна життєтворчість і згода, одностайна участь
віруючих у житті світу і церкви”. Альтруїзм тут зводиться до общинного
колективізму, до етичної, моральної ідеї народності як ідеї істинності і
справедливості. Звідси – найбільшого розвитку в Росії набули громадські,
общинні форми допомоги, причому не тільки в дореволюційний час, але
й у радянський період. Общинні (колективні) форми допомоги, закріплені
в старих звичаях і традиціях, продовжували зберігатися й збереглися
127
дотепер („кормление”, „помочи”). І хоча вони одержали правову підставу,
наприклад, договір пожиттєвого утримання старих, усиновлення, але
часом набирають потворних, нелюдських форм.
Причини, що спонукують до волонтерства західну людину, уявляються
більш раціоналістичними: надбання досвіду і знання у сфері майбутньої
трудової діяльності, оцінка відповідності роботи своїм інтересам і
схильностям, моральне задоволення, почуття самоповаги й упевненості
в собі, розширення кола спілкування та корисних знайомств.
Поширення волонтерства в сучасному російському суспільстві несе
на собі відбиток культурно-історичних особливостей країни. Російська
модель допомоги мала на меті не особистий порятунок чи зцілення, а
„релігійно-міфічний пункт, на якому мало ґрунтуватися все людське
життя та й вся космічна світобудова” [8, с. 490]. У допомозі російській
людині вбачається, таким чином, не індивідуальний шлях порятунку, а
порятунок і перетворення людства й усього світу. Допомога „усім миром”,
догляд за хворими сестер милосердя, добродійність є суспільними
інституціональними формами добровільної безкорисливої допомоги,
які відповідають менталітету росіян. У мотивах російських волонтерів
домінує моральність, любов, милосердя, доброта. Мабуть, не випадково
в законопроекті „Про філантропію, меценатство і волонтерство”
волонтерство розглядається як напрям добродійної діяльності.
Є дві основні категорії людей, які йдуть у волонтери. Це, насамперед,
літні, матеріально забезпечені люди (найчастіше пенсіонери), які звикли до
праці і бажають продовжити своє активне життя, використовуючи набуті
знання і практичний досвід. Робота є сенсом їх життя. Інша категорія людей
використовує волонтерську роботу як стартовий майданчик для початку
чи продовження трудової кар'єри.
Цільовими групами залучення до волонтерської роботи росіян є
покоління середнього віку (переважно передпенсійного), молоді і підлітків.
Передпенсійний вік характеризується в більшості випадків вивільненням
від сімейних турбот, оскільки діти виросли і створили власні сім'ї, а
також втратою робочого місця чи вільним часом, який не знають, чим
заповнити. Потреба в самореалізації, життєвий досвід дозволяють не
тільки брати участь в активній волонтерській діяльності, але й управляти
цією діяльністю. Найвищою соціальною активністю відзначаються, як
правило, жінки.
Молоді як цільовій групі волонтерства і лідируючій групі російського
суспільства теж властива потреба в самореалізації; її відзначає відкритість
новому, схильність до нетрадиційних, інноваційних рішень, раціональний
підхід до дійсності.
Разом з тим, соціологи відзначають тривожні тенденції в соціальному
розвитку молоді: відчуження молодих людей від держави і суспільства, що
проявляється у зростанні недовіри до основних державних і громадських
інститутів та атомізації свідомості, яка виражається в усе більшій
128
„замкнутості” молодих людей, у зниженні значимості колективістських
цінностей [6]. І тут виникає необхідність цілеспрямованого створення
умов, які мають сприяти формуванню у молоді бажання брати участь
у вирішенні проблем суспільства, а також запобіганню їх соціальному
аутсайдерству. Волонтерська робота в молодіжному середовищі виконує
функцію соціального виховання - укорінення в ньому фундаментальних
цінностей – добра, милосердя, співчуття, громадянськості, свободи вибору,
справедливості, солідарності, взаємодопомоги. У межах молодіжної
організації чи групи волонтерська робота виробляє й закріплює цінності
просоціальної молодіжної субкультури.
Зростає роль комерційних фірм у діяльності, яку часто називають
„суспільною відповідальністю бізнесу”, „корпоративною відповідальністю”,
„громадянськістю бізнесу”. При залученні населення до такої
суспільно корисної діяльності народжується новий дух суспільства,
потужна громадянська ініціатива, значно знижується криміногенність
середовища.
У становленні громадянського суспільства і поширенні волонтерства в
Росії вирішальну роль мають відігравати органи місцевого самоврядування.
Його часто називають третьою ланкою – після федерального Центра і
суб'єкта Федерації. Відповідно до закону про основні принципи організації
місцевого самоврядування 1995 року, основне їх призначення полягає у
створенні умов і можливостей для самоорганізації населення. Згідно з
Конституцією РФ, органи місцевого самоврядування не входять до системи
органів державної влади, відтак організація і діяльність муніципальних
органів забезпечується певною автономністю і самостійністю у соціальній
сфері. З іншого боку, діяльність органів місцевого самоврядування має
безпосередньо соціальний характер (на відміну від державних органів, які
також діють на місцевому рівні), вона максимально наближена до умов
життя і потреб населення. Такий характер діяльності органів місцевого
самоврядування визначає їх роль в активізації внутрішнього потенціалу
місцевого населення, у підвищенні мотивації в управлінні розвитком
громади, а також у створенні самодіяльних організацій і об'єднань
громадян для вирішення соціальних проблем.
Громадські організації і об'єднання є невід'ємною частиною міської
спільноти, і взаємодія з ними усе більше переходить від консультативної
до практичної допомоги. Для залучення громадських об'єднань,
некомерційних організацій до вирішення соціальних проблем міста, а
також підтримки їх діяльності проводяться конкурси на одержання
муніципального соціального гранта. У них беруть участь організації і
фізичні особи, що подали на розгляд соціальні проекти, спрямовані на
вирішення проблем дозвілля і культурного життя громади, одержання
комплексної медичної і соціальної підтримки, розвиток громадянського і
патріотичного виховання молодого покоління, що є основним завданням
адміністрації міста. Муніципальний соціальний грант - це цільове
129
фінансування, яке надається адміністрацією міста на конкурсній основі.
Органи місцевого самоврядування і громадські організації взаємодіють на
основі угод про спільну діяльність, укладених за результатами конкурсу.
Для вирішення соціальних проблем місцевої спільноти об'єднується кілька
складових: ресурси громадських організацій, робота добровольців, кошти
гранта, і це забезпечує набагато кращий результат, ніж можна було б
одержати при звичайному механізмі розподілу бюджетних коштів.
Спільна діяльність органів місцевого самоврядування і волонтерських
організацій спрямована, по-перше, на розширення ринку соціальних
послуг, по-друге, на забезпечення додаткової зайнятості. „У першому
випадку створюється можливість надання нестандартних, не передбачених
державними нормативами послуг, по-друге, створення робочих місць для
людей з обмеженими можливостями, молоді з числа членів організації
і волонтерів з числа незайнятих малозабезпечених громадян, а також
організація тимчасової зайнятості учнів і студентів у вільний від навчання
час і під час літніх канікул” [2, с. 5).
Отже соціальне партнерство влади і громадськості є дійовим
інструментом вирішення соціальних проблем і досягнення соціально-
політичних результатів, формування в суспільстві психології самостійного
життєзабезпечення.
Прикладом організації волонтерської роботи може бути популярна
у Німеччині система центрів добровольців, покликання яких полягає
у поєднанні організацій і волонтерів, гармонізації відносин між
ними. Організаційна робота включає здійснення інформаційних і
дискусійних заходів, в ході яких роз'яснюється важливість добровільної
праці, надсилання в некомерційні організації листів з відповідним
запитувальником, укладання картотеки потреб у волонтерській роботі. У
картотеці узагальнюються дані про організації, інформація про організацію
та умови праці добровольців.
Одним з мотивів добровольців є пошук нових можливостей для
подальшого працевлаштування, переорієнтація на ринку праці. Мотиви,
якими керуються волонтери, що приходять до центру: визнання,
віднайдення впевненості у власній значимості і корисності, радість від
спільної праці та добрих справ, нові знання і досвід. Важливим моментом
в організації волонтерської роботи є підтримка волонтерів, які особливо
відзначилися: подяка і визнання з боку керівництва міста, висвітлення їх
роботи у ЗМІ, щорічне святкування Дня волонтера.
Для повноцінного розвитку волонтерства необхідні наступні умови:
визнання їх праці (і у сфері виробництва, і в родині) як суспільно необхідної,
соціально-значимої й важливої форми діяльності; визнання волонтерської
праці як стажу при прийманні на роботу; оцінка про добровільну роботу
в шкільних атестатах та інших свідоцтвах про закінчення будь-яких
курсів; визнання багаторічного волонтерства як стажу при призначенні
пенсії; поліпшення страхування волонтерів з боку організацій, у яких
130
вони працюють; безумовне відшкодування всіх витрат добровольців у
процесі виконання їх обов'язків; поліпшення навчання й консультування
волонтерів; цільова освіта для волонтерів, що виконують кваліфіковану
роботу; запобігання використанню праці волонтерів винятково як економії
коштів; привабливість волонтерства для безробітних.
Розвиток волонтерської роботи в сучасній Росії – це інноваційна
сфера соціальної діяльності, багато в чому пов'язана з трансформацією
російського соціуму й комплексом соціальних проблем, що загрожують
соціальній стабільності суспільства. Однак становлення громадянського
суспільства в Росії може тривати ще кілька десятків років, оскільки зміна
стереотипів суспільної свідомості потребує зміни ставлення людини до
самої себе, до інших, до світу в цілому. На сьогодні способи вирішення
проблем, навіть рівень потреб і зміст інтересів задаються „згори”,
а не формуються „знизу”. У цьому полягає специфіка формування
громадянського суспільства в країні, для якого мають бути „створені
умови” і до якого росіянин мають „дозріти”.
Таким чином, громадянське суспільство створює умови, сприятливі
для розвитку волонтерського руху, активної участі населення у
вирішенні соціальних проблем, однак і волонтерство, будучи складовою
громадянського суспільства, шляхом залучення широких верств населення
до добровільної праці на загальне благо сприяє формуванню громадянської
позиції особистості, реалізації її соціальної активності.
Лiтература:
1. Всеобщая Декларация волонтеров // Вестник благотворительности.
№ 5 (21), 1995 г.
2. Волонтерское движение в Харькове / С. О. Горбунова-Рубан, О. В.
Кулинич, Т. А. Коханий, О. В. Парщик. – Харьков: Фактор, 2004. – 160 с.
3. Гордилова О. А. Волонтерская работа по профилактике ВИЧ/СПИДа
в молодежной среде: учебно-методическое пособие для студентов высших
учебных заведений. - Белгород: ПОЛИТЕРРА, 2006. – 115 с.
4. Мамут Л. С. Гражданское общество и государство: проблема
соотношения / Л. С. Мамут // Общественные науки и современность. –
2002. - № 5. – C. 94 - 103.
5. Павленок П. Д. Теория, история и методика социальной работы:
Учебное пособие / П. Д. Павленок. – 2-е изд. – М.: Издательско-торговая
корпорация „Дашков и К”, 2004. – 428 с.
6. Петров А. В. Ценностные предпочтения молодежи: диагностика и
тенденции изменений // Социс. 2008. № 3.
7. Роик В. Социальное государство, социальное страхование,
гражданское общество в России: взгляд в ХХІ век // Человек и труд.
1996. № 11.
8. Франк С. Л. Духовные основы общества. - М., 1992.
131
|