«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей
Стаття присвячена діяльності педагога, літератора, представника Старої громади Вільяма Людвиговича Беренштама (1839 - 1904) у сфері вивчення локальних пам’яток культури, насамперед - археологічного краєзнавства Запорізького краю, Чернігівщини, Кубані, Північного Кавказу....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59941 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей / С. Іваницька // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 57-66. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-59941 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-599412014-04-11T03:02:45Z «Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей Іваницька, С. Краєзнавство в особах Стаття присвячена діяльності педагога, літератора, представника Старої громади Вільяма Людвиговича Беренштама (1839 - 1904) у сфері вивчення локальних пам’яток культури, насамперед - археологічного краєзнавства Запорізького краю, Чернігівщини, Кубані, Північного Кавказу. Статья посвящена деятельности педагога, литератора, представителя Старой громады Вильяма Людвиговича Беренштама (1839 - 1904) в сфере изучения локальных памятников культуры, прежде всего - археологического краеведения Запорожского края, Черниговщины, Кубани, Северного Кавказа. In the article analyzed the activity of a teacher, writer, a representative of the Old community (Stara hromada) William Berenshtam (1839 - 1904), in the study of local cultural heritage, especially in the fi eld of archeology and local history of Zaporozhye region, Chernihiv region, the Kuban and North Caucasus. 2012 Article «Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей / С. Іваницька // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 57-66. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59941 14:908(092) «18» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавство в особах Краєзнавство в особах |
| spellingShingle |
Краєзнавство в особах Краєзнавство в особах Іваницька, С. «Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей Краєзнавство |
| description |
Стаття присвячена діяльності педагога, літератора, представника Старої громади Вільяма Людвиговича Беренштама (1839 - 1904) у сфері вивчення локальних пам’яток культури, насамперед - археологічного краєзнавства Запорізького краю, Чернігівщини, Кубані, Північного Кавказу. |
| format |
Article |
| author |
Іваницька, С. |
| author_facet |
Іваницька, С. |
| author_sort |
Іваницька, С. |
| title |
«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей |
| title_short |
«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей |
| title_full |
«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей |
| title_fullStr |
«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей |
| title_full_unstemmed |
«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей |
| title_sort |
«український шістдесятник» вільям беренштам – дослідник місцевих старожитностей |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Краєзнавство в особах |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59941 |
| citation_txt |
«Український шістдесятник» Вільям Беренштам – дослідник місцевих старожитностей / С. Іваницька // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 57-66. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT ívanicʹkas ukraínsʹkijšístdesâtnikvílʹâmberenštamdoslídnikmíscevihstarožitnostej |
| first_indexed |
2025-07-05T11:05:26Z |
| last_indexed |
2025-07-05T11:05:26Z |
| _version_ |
1836804762925793280 |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
55
ÊÐÀªÇÍÀÂÑÒÂÎ
 ÎÑÎÁÀÕ
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
56
ISSN 2222-5250
57
УДК 14:908(092) «18»
Світлана Іваницька (м. Запоріжжя)
«УКРАЇНСЬКИЙ ШІСТДЕСЯТНИК»
ВІЛЬЯМ БЕРЕНШТАМ – ДОСЛІДНИК МІСЦЕВИХ
СТАРОЖИТНОСТЕЙ
Стаття присвячена діяльності педагога, літератора, представника Старої громади Вільяма
Людвиговича Беренштама (1839 - 1904) у сфері вивчення локальних пам’яток культури, насамперед - ар-
хеологічного краєзнавства Запорізького краю, Чернігівщини, Кубані, Північного Кавказу.
Ключові слова: Вільям Беренштам, Стара громада, краєзнавство, археологія, старожитності.
Українська Кліо вже має усталений перелік
титульних і канонізованих імен. У той же час ще
залишається досить значна кількість діячів доби
«національного відродження», ще й до цього ча-
су перебувають «в тіні геніїв». Їхній громадський
статус висвітлюється однобічно, творчий до-
робок використовується недостатньо. До таких
скромних і невибагливих особистостей, людей
так званого «другого плану в історії» належить
і Вільям Людвигович Беренштам (9 (22) листо-
пада 1839, Київ - 10 (23) листопада 1904, Київ) -
педагог, громадський і літературний діяч, наре-
шті, гідний батько великої родини. Враховуючи
тенденції еволюції історії як гуманітарної науки,
її спрямованість на регіональні, локальні та мікро-
сюжети на тлі «Великої історії» ХІХ ст., уявля-
ється, що ця постать заслуговує на більш пильну
увагу дослідників в світлі нових наукових інтер-
претацій та нових джерел. В. Л. Беренштам нале-
жав до тих типових «старших шестидесятників»,
яких історик літератури Сергій Олександрович
Єфремов назвав «першим випуском української
інтелігенції, першим поколінням українських ді-
ячів, що виступали вже не поодиноко, а ... органі-
зованими громадами» [1].
Життя та діяльність В. Л. Беренштама від-
бились у посвятах та спогадах людей [2], які
його добре знали й шанували. Згадка про ньо-
го була вміщена також у загальноросійсько-
му виданні «Этнографическое обозрение» («…
известный педагог и публицист…работал за по-
следние годы в киевском Обществе грамотнос-
ти и в местных изданиях «Киевская старина» и
«Киевские отклики», а ранее занимался археоло-
гическими и этнографическими исследованиями
на Юге России») [3].
Серед документальних публікацій 1920-1930-х
років слід згадати матеріали О. Назаревського
в збірнику Всеукраїнської Академії наук «За
сто літ» [4]. І, звичайно, збірку «Архів Михайла
Драгоманова. Т. 1: Листування Київської старої
громади з М. Драгомановим (1870-1895 рр.)», ви-
дану в 1938 р. Українським науковим інститутом
у Варшаві, що містить і листи В. Л. Беренштама
за 1873-1893 роки.
У працях сучасних авторів знайшли висвітлен-
ня головні факти й напрямки професійної й гро-
мадської діяльності В. Л. Беренштама [5]. Більш-
менш розгорнуту інформацію про нього подають
довідкові та енциклопедичні статті [6]. Так, на-
приклад, новітній бібліографічний покажчик по-
відомляє, що то був «…педагог, громадський ді-
яч. Випускник історико-філологічного факуль-
тету Київського університету (1862), викладач
Володимирського кадетського корпусу у Києві,
навчальних закладів у Кам’янці-Подільському,
Петербурзі, Пскові. Один із засновників та провід-
них діячів Київської Старої громади, учитель пер-
ших недільних шкіл. Член Південно-Західного від-
ділу Російського географічного товариства, спів-
робітник газети «Киевский телеграф», журналу
«Киевская старина»» [7]. Про зруйновану могилу
В. Л. Беренштама – одну серед інших поховань ві-
домих киян – згадувалось у періодичній пресі [8].
У той же час зазначимо, що, незважаючи на
відносно невеликий обсяг інтелектуальної спад-
щини В. Л. Беренштама, до неї останнім часом
все активніше звертаються історики - цитую-
чи його «Воспоминания о последних годах жиз-
ни Н. И. Костомарова» (1885), літературознав-
ці - спираючись на його нарис «Т. Г. Шевченко
и простолюдины его знакомцы» (1900), пе-
дагоги - перечитуючи його мемуарні замітки
«Из школьных лет А. С. Лашкевича» (1899) та лі-
тографований конспект лекцій «Методика исто-
рии, читанная преподавателям истории в С.-Пе-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
58
тербургском учительском институте» (1888).
Нарешті, знахідками В. Л. Беренштама в цари-
ні археології та старожитностей зацікавились не-
щодавно й краєзнавці. Зосередимо увагу в даній
статті передусім на такому аспекті творчого над-
бання В. Л. Беренштама, як його діяльність у сфе-
рі «освоєння» локальних пам’яток культури, на-
самперед у галузі археологічного краєзнавства.
Народився В. Л. Беренштам у родині вихідця
з Курляндії, єврея, що прийняв лютеранство, куп-
ця Людвига Івановича Беренштама. Батько роди-
ни, почесний громадянин Києва, успішно займав-
ся торговельно-фінансовою діяльністю, був лю-
диною заможною, а тому прагнув дати дітям до-
бру освіту та знання іноземних мов. Як згаду-
вав адвокат Леонід Абрамович Куперник, в бу-
динку Беренштамів панували німецький режим
і німецька мова, все було поставлено «на євро-
пейський лад, на цивілізовану ногу» [9]. Юний
Беренштам спочатку навчався в елітарному київ-
ському приватному пансіоні Гедуена, а в подаль-
шому - в привілейованій 1-й Київській гімназії.
У 1857 р. Вільям вступив на фізико-математич-
ний факультет університету св. Володимира,
у січні 1858 р. перейшов на історико-філологічний,
який закінчив у 1862 р. Обравши кар’єру педаго-
га, в подальшому два роки (до 1864 р.) навчався
на педагогічних курсах університету, спеціалі-
зуючись на історії та географії. Університетські
роки, що припали на «епоху великих реформ»
Олександра II, були вирішальним періодом у фор-
муванні світогляду В. Л. Беренштама в дусі кон-
ституціоналізму, народолюбства та романтично-
го націоналізму. Під час навчання в університеті
В.Л. Беренштам брав участь в організації неділь-
них шкіл для дорослих. Підпис В. Л. Беренштама
зустрічаємо під листом-подякою представників
педагогічних рад Київських недільних шкіл від
8 січня 1861 р. до Т. Г. Шевченка за подаровані
50 примірників «Кобзаря».
Одружився Вільям Людвигович на Зінаїді, стар-
шій дочці професора університету св. Володимира
Ореста Марковича Новицького, представника ста-
ровинного шляхетського роду. Після того, як дру-
жина тяжко захворіла й була поміщена до лікар-
ні для божевільних у Петербурзі, дітей його де-
який час виховувала Марія Федорівна Ліндфорс,
яку він дуже шанував; в подальшому ж няні й гу-
вернантки змінювались досить часто [10]. Відтоді
будні Беренштама як батька великої родини вия-
вились сповненими вщерть різноманітними сі-
мейними дрібними клопотами. Здоров’я його бу-
ло не занадто міцним - багато років він страж-
дав нападами бронхіальної астми, лікувався то
в Карлсбаді, то в Емсі, то у місцевих лікарів,
і були інколи критичні хвилини в житті, коли він
писав: «Много Вы меня ругали, вероятно, доро-
гой Михаил Петрович, за мое продолжительное
молчание, но я не виноват, ей Богу не виноват:
всякия семейные дела, дурное расположение ду-
ха или, лучше сказать, упадок последнего, ка-
шель, усилившейся в последнее время до пре-
жде небывалых размеров, мучащий меня и днём,
и ночью и соединенный с лихорадочным состоя-
нием и частою испариною (на все это я смотрю,
как на неоспоримые симптомы близкого кану-
на, разве Эмс поможет) - вот мое оправдание.
Может быть, Вы, прочитавши все это, переста-
нете ругаться, особенно, если я добавлю, что все
вечера у меня пропадают, то на словарной рабо-
те, то на заседания в наших местных учёных об-
ществах и советах, то на составление каталогов
для библиотеки), то на другия справы - а тут еще
и служба…»[11]. Це - лист до М. П. Драгоманова
від 24 квітня 1876 року.
Службову та громадську діяльність Вільяма
Людвиговича можна умовно поділити на пер-
ший київський, псковський, петербурзький та
другий київський періоди. Після закінчення на-
вчання мав місце епізод перебування в Кам’янці-
Подільському: з 1865 по літо 1868 рр. служив там
учителем історії. Повернувся до Києва, влашту-
вався викладачем географії в Київській військо-
вій гімназії. Без сумніву, В. Л. Беренштам був
людиною яскравого громадського темпераменту.
Як свідчив Володимир Павлович Науменко, один
із видавців часопису «Киевская старина», а з по-
чатку 1900-х рр. – неформальний голова Старої
громади, «скрізь, де тільки видно було в Києві
проблиск живої справи і живої думки, Вільям
Людвигович виявлявся одним з найбільш актив-
них працівників» [12]. З тим фактом, що В. Л. Бе-
ренштам «по юнацькому-пристрасно цікавився
громадським життям», погоджувався й письмен-
ник Михайло Михайлович Могилянський [13].
В цілому ж, на думку сучасників, В. Л. Беренштам
завжди був «…тією живою силою, яка не могла
відокремити поняття про життя від поняття про
громадську роботу» [14], і до кінця своїх днів за-
лишився справжнім «шістдесятником» [15] - гід-
ним представником 60-х років ХІХ століття.
У 1868-1879 рр. ґрунтовно увійшов у сус-
пільне життя рідного міста. Його діяльність була
передусім пов’язана з культурними проектами
ISSN 2222-5250
59
Старої (Київської) громади, заснованої в 60-их ро-
ках ХІХ ст. В. Б. Антоновичем, Ф. Т. Панченком,
К. П. Михальчуком, П. І. Житецьким та Т. Р. Риль-
ським. На думку Євгена Харлампійовича Чика-
ленка, одним із мотивів тяжіння до Старої гро-
мади осіб, які не належали кревно до україн-
ського етносу, була її репутація як гуртка «про-
гресивних українців», «дійсно одинокого ко-
ла інтелігентних ідейних людей» у Києві 1870-х
років [16]. З 1870 р. по виїзді М. П. Драгоманова
за кордон (за відрядженням університету св. Во-
лодимира) В. Л. Беренштам перейняв завіду-
вання фінансовими справами Старої Громади.
Був присутній 13 лютого 1873 р. серед фундато-
рів Південно-Західного відділу Імператорського
Російського Географічного товариства [17], вхо-
див у коло співробітників газети «Киевский те-
леграф», брав участь у видавництві популярних
книжок для народу («метеликів»), організовував
під час російсько-турецької війни 1878-1879 рр.
добровольчі загони у Сербію і Герцеговину; лю-
дина небагата, пожертвував на справу «звільнен-
ня слов’ян» декілька сотень рублів. З вересня
1875 по січень 1876 рр. В. Л. Беренштам входив
до складу «комітету 12-ти» Старої громади, який
обмірковував закордону місію М. П. Драгоманова
щодо реалізації «українського проекту» [18].
Саме на київській квартирі В. Л. Беренштама
3 грудня 1878 відбулися переговори земців І. І. Пет-
рункевича, О. Ф. Ліндфорса, революціонерів-
народників В. К. Дебогорія-Мокрієвича, В. А. Осин-
ського, М. П. Ковалевської та ін., і представни-
ків Старої громади В. Б. Антоновича та П. І. Жи-
тецького щодо координації дій у боротьбі за кон-
ституцію. Як свідчив Іван Ілліч Петрункевич,
«…улаштування зборів взяв на себе Вільям
Людвигович Беренштам, відомий київський
українофіл. Надаючи для зібрання свою квар-
тиру на Бібіковському бульварі, він буквально
ризикував головою…» [19]. На початку 1879 р.
В. Л. Беренштам брав енергійну участь у вибор-
чій кампанії в Київську міську думу згідно ре-
формі міського самоврядування, започаткова-
ній Олександром ІІ; увійшов у коло прогресив-
но налаштованих думських гласних; виголосив
низку промов на офіційних та неофіційних збо-
рах, агітуючи за «нову демократичну програ-
му міського самоуправління». Запальні виступи
В. Л. Беренштама викликали незадоволення влади,
яка дійшла висновку про небажаність його подаль-
шого перебування в межах українських губерній.
Тому-то з осені 1880 р. він, уже заслуже-
ний і популярний педагог, - у Петербурзі, на по-
садах викладача у Першій військової гімназії
та в Петербурзькому учительському інституті.
Встановив та підтримував дружні стосунки з пред-
ставниками російської легально-народницької елі-
ти - О. М. Пипіним, М. І. Карєєвим, М. Ф. Аннєн-
ським, В. О. Мякотіним. Брав участь у робо-
ті Літературного фонду, був серед засновни-
ків «Відділу для сприяння самоосвіті» при
Педагогічному музеї військово-навчальних закла-
дів. Звичайно ж, увійшов до гуртка петербурзь-
ких українців, центром тяжіння якого були істо-
рик Микола Іванович Костомаров та письменник
Дмитро Лукич Мордовець (Мордовцев). У 1897-
1898 рр. приймав участь у панахидах по Т. Г. Шев-
ченку та обідах, присвячених пам’яті поета, де, за
його словами, «були не лише земляки, але й най-
видатніші письменники та вчені російські і поль-
ські С.-Петербурга» [20]. Був співзасновником
«Благодійного товариства для видання загально-
корисних і дешевих книжок» і «Товариства ім.
Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уро-
дженцям Півдня Росії, які навчаються у вищих
навчальних закладах Санкт-Петербурга». Володів
колекцією рукописів поета («Щоденник» та інші
твори). Завдяки його зв’язкам і клопотам вдало-
ся отримати дозвіл цензури на видання найбільш
повного на той час у межах Російської імперії тек-
сту «Кобзаря» (1883-1884 рр.) – стандарту для по-
дальших легальних перевидань.
Своєрідний соціопсихологічний автопортрет
знаходимо в листі В. Л. Беренштама до М. П. Дра-
гоманова від 25.05.1871 р., де він, виправдовую-
чись з приводу затримки зворотної кореспонден-
ції, напівжартівливо писав: «…я постараюсь при-
вести некоторые данныя, смягчающия мою ви-
ну. Во главе их я поставлю: 1. что я родился в со-
стоятельной семье и следовательно не привык к
мысли о неотложности труда, к мысли о том, что,
не сделавши сегодня положенной работы, можно
на завтра остаться без обеда, 2. я воспитывался и
вырос среди Славян, характер мой сложился по-
славянски, а у Славян ведь, по словам М. П. По-
година, нет этой мелочной аккуратности, за то
есть широкая натура (с которой мы преаккуратно
можем бить стекла в Cafe); если я к этому пунк-
ту прибавлю еще, что в Гимназии я быль окружён
исключительно русскими п польскими дворя-
нами (ergo Славянскими дворянами), то сей 2-й
пункт моих оправданий сделается неотразимым.
… Наконец последнее. Это 30 уроков в неде-
лю, потому что после 5 ежедневных уроков та-
ки порядком устанешь и писать не хочется, ну и
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
60
откладываешь со дня на день…» [21]. В листі від
12-24.08.1876 р. скаржився на «коротку» пам’ять
та розкиданість у справах [22]. Людина, схильна
до рефлексії, зізнавався: «…я вообще не высоко
ставлю свои критические способности…» [23].
Щоправда, варто вислухати й зауваги ме-
муаристів, у яких у пам’яті залишився «інший
Беренштам». Так, наприклад, Л. А. Куперник вва-
жав, що формування менталітету В. Л. Беренштама
відбувалось під впливом комплексу факторів, то-
му «...на його розумовому складі і характері ле-
жала печать незвичайною глибини і складнос-
ті. Три культури позначилися на цьому великому
і глибокому розумі, три темпераменти дивним чи-
ном злилися в його дуже витриманому, рішучому,
але в той же час дуже м’якому характері. За похо-
дженням єврей, за первісним вихованням німець,
за освітою і розвитком росіянин, Беренштам поєд-
нував у своєму характері, житті і діяльності пере-
конаність семіта, громадськість і порядність гер-
манця і широкий, вільний порив слов’янина. Це
був гуманіст в повному і найкращому сенсі слова»
[24]. В. П. Науменко, представник у національно-
му русі «покоління 1870-х», твердив, що «... ні за
походженням, ні за родовими традиціям не маю-
чи в собі задатків національної української стихії,
він, виключно керуючись уявленням про призна-
чення людей, що виросли і виховалися в Україні,
прилучився до української партії і до того зрід-
нився з її ідеями, що все своє подальше життя, ку-
ди б не закидала його доля, залишався самим щи-
рим і переконаним українським націоналом» [25].
Є. X. Чикаленко, що зустрівся з Беренштамом у
середовищі Старої громади на початку 1900-х рр.,
свідчив, що «…він був одним з найбільш акурат-
них членів Громади, ніколи не пропускав засідань
і не відмовлявся від роботи», був «за походжен-
ням єврей, однак щирий і гарячий український па-
тріот, набагато більш активний, чим багато інших
членів громади, вроджених українців» [26].
Що становили собою пошуки та знахідки
В. Л. Беренштама в царині виявлення археоло-
гічних та краєзнавчих старожитностей та яку
цінність мають вони нині для сучасних дослід-
ників? В 1878 р. за дорученням Московського
Антропологічного товариства В. Л. Беренштам
вперше провів розкопки шести курганів на острові
Хортиця. Попередню археологічну розвідку здій-
снив в 1876 р. аматор-дослідник Яків Павлович
Новицький (1847-1925), що, постійно прожи-
ваючи в м. Олександрівську Катеринославської
губ., протягом десятиріч досліджував культуру
цього регіону. Показово, що довгий час діяль-
ність В. Л. Беренштама в галузі краєзнавчої ар-
хеології згадувалася насамперед у контексті на-
укових зацікавлень Я. П. Новицького [27]. Сам
В. Л. Беренштам в листі від 14.09.1878 р. щи-
ро бажав Я. П. Новицькому успіхів у проведен-
ні розкопок на о. Хортиця [28]. В свою чергу,
Я. П. Новицький, розгорнувши свої археологічні
розвідки під патронатом Катеринославської вче-
ної комісії, регулярно надсилав звіти та повідо-
млення В. Б. Антоновичу, В. В. Тарновському,
Д. І. Яворницькому, В. Л. Беренштаму, відносячи,
таким чином, останнього до кола компетентних
осіб [29]. Микола Віталійович Лисенко у листі
до М. П. Драгоманова від 15 листопада 1878 р.
згадував про те, як улітку того ж року він ра-
зом з В. Л. Беренштамом здійснив подорож на
о. Хортиця для проведення археологічних пошуків
в районі розташування Запорозькій Січі, до того ж –
укупі з членами Катеринославської української
громади - учителем Г. В. Донцовим і письменни-
ком, судовим слідчим Д. В. Марковичем [30].
У 1890-му, на прохання Я. П. Новицького,
В. Л Беренштам розшукав у власному приват-
ному архіві тодішні нотатки та ретельно звіту-
вав своєму кореспонденту щодо отриманих ре-
зультатів. В свою чергу, Я. П. Новицький зго-
дом опублікував одержану інформацію в пра-
ці «Остров Хортица на Днепре, его природа, ис-
тория и древности» (перша версія була опублі-
кована в № 55 «Одесского вестника» за 1876 р.,
в подальшому з’явились інші редакції). Так, у од-
ній із останніх версій він наводить «…дословное
содержание его письма…», у якому В. Л. Бе-
ренштам писав: «...В июне 1878 года на остро-
ве Хортице я раскопал 6 курганов; я принужден
был прекратить работу, так как получил извес-
тие о смерти близкого друга и о болезни малень-
кой дочери. Дневник раскопок и найденные ве-
щи я вскоре после возвращения выслал из Киева
в Московское Антропологическое Общество,
которым был командирован. Целый ряд всячес-
ких происшествий настолько в то время отвлек
мое внимание от археологии, что я даже не про-
следил за дальнейшей участью дневника и ве-
щей; не знаю даже, напечатан ли первый?
Желая доставить нужные Вам сведения,
я перерыл свои бумаги и нашел некоторые чер-
новики и подробный, доставленный мне в то
время план Хортицы с обозначением старинных
окопов, насыпей и курганов в масштабе одной
версты в англ. дюйме; если план этот может
ISSN 2222-5250
61
быть Вам полезен, то по первому требованию
вышлю его Вам.
Что до раскопки курганов, то все они находят-
ся в 3-х группах к югу от окопов, которые пере-
секают середину острова (в 1 версте от колони-
и); в ближайшей от окопов группе (1/2 в.) было
разрыто 3 кургана, в следующей 1 курган, нако-
нец, в самой южной - 2.
Насколько я могу судить по не вполне сохра-
нившимся черновикам, в самой северной из 3-х
названных групп курганов они имели от 1 до 3
аршин высоты, окружность от основания от 17
до 20: некоторые курганы обросли кустарни-
ком (волошанкой) - признак, что поверхность
насыпи в значительной степени состоит из клад-
ки валунов. Под последними - слой топтаной
глины, ниже горизонта четырехугольная яма в
1 арш. и вершка глубины от запада к востоку, в
которой разрозненные кости скелета, многие кос-
ти изломлены, в человеческом черепе находился
череп грызуна; близ костей бронзовые стрелы,
куски совсем ржавого железа, глин. бусы и не-
многие черепки от глиняной посуды. Под костя-
ми слой валунов. В 2-х из 3-х курганов по глиня-
ному кувшину; на одном грубо выцарапан олень.
В насыпи курганов и под скелетом найдены траншеи,
вероятно следы, оставленные кладоискателями.
В следующей, более южной группе, раскопан
1 курган (окружн. 16 саж., выс. 1 арш. 2 в.). Тут ва-
лунов не было, а под насыпью на высоте горизон-
та опять разрозненный скелет сильно истлевший,
от севера к югу, черепа и грудной кости не было;
судя по окраске земли и останках дерева, труп был
в деревянном гробу или же обложен деревянными
досками; на уровне скелета глиняный сосуд (гле-
чик), яичная скорлупа, бронзовая иголка в 3 в. дли-
ною и 2 бронзовые стрелы.
В самой юго-восточной группе было раско-
пано 2 кургана; на горизонте или немного ниже
1/2 арш. (не разберу так как написанное каран-
дашом стерлось) совершенно истлевшие кости;
в одном кургане с юго-запада на северо-восток
(череп на юго-запад) скелет лежит на правом
боку с протянутыми вдоль туловища руками и
согнутыми в коленях ногами; тут же разбитый
глиняный горшок; в другом много черепков от
глиняных сосудов, а также 3 целых таких же со-
суда и несколько фрагментов человеческих кос-
тей, а также разбросанные человеческие зубы.
Высота этих курганов 12 арш., окружность 2535
саж. Не могу вполне точнее восстановить, было ли
изображение оленя на горшке 1-й или 3-й группы.
Вот все, что я могу сообщить Вам на основании
сохранившихся лишь отчасти черновок. Как ви-
дите, не много Вы здесь извлечете; об этом крайне
сожалеет душою Вам преданный В. Беренштам»
[31]. Колекція знахідок В. Л. Беренштама досі не
розшукана, сліди її губляться в фондах наукових
установ Москви та Петербурга [32].
Зазначимо, що В. Л. Беренштам, як, власне,
й Я. П. Новицький, проводили розкопки у від-
повідності з традиціями археологічної практики
того часу. Археологія як наука перебувала у ста-
дії становлення. Довгий час її головним завдан-
ням вважали реєстрацію і систематизацію архео-
логічних пам’яток по зовнішнім наземним озна-
кам, до того ж - не завжди у відповідності з хро-
нологією, періодизацією та визначенням локаль-
них культур, також - пошуки старожитностей для
«височайше призначених» місць (то була, за ви-
разом В. О. Городцова, «побутова археологія»).
Методика розкопок, зокрема курганів, передбача-
ла вибірку землі з насипу «колодязем», наскріз-
ною або глухою траншеєю. В межах визначеної
ділянки проводилося дослідження могил і знахі-
док. Вивчення кургану здійснювалося частково.
Інструкція Імператорської Археологічної комісії
наказувала: 1) вести детальний поденний журнал
із зазначенням топографічного положення курга-
ну, зовнішнього вигляду, величини, властивостей
і шарів насипання, подавати опис гробниці, її роз-
мірів, положення похованого та розташованих бі-
ля нього речей, 2) робити точні плани, 3) врахову-
вати, що в кургані можуть бути речі різного часу,
нумерувати їх. Оформлення методологічного ком-
понента археологічної науки відбулось у 1874 р.,
коли на ІІІ-му Археологічному з’їзді в Києві гр.
О. С. Уваров і І. Є. Забєлін вперше визначили по-
няття «археологічний пам’ятник» і «археологіч-
ний метод», сформулювали завдання археології
та її місце в системі історичного знання. В по-
дальшому завдання археології як науки розшири-
лися, була вдосконалена методика розкопок, ме-
тоди датування й систематизації матеріалів; фа-
хівців стали готувати археологічні інститути.
Тодішня методика розкопок цілком слушно ви-
дається сучасним фахівцям вельми недосконалою.
Як відзначає Дмитро Кобалія, «часто отриманий
в результаті розкопок матеріал залишався неопи-
саним, хронологія і культурна приналежність мо-
гил виявлялася остаточно нез’ясованою. … Але
все ж якщо оцінювати результати проведених
розкопок з позицій і вимог археологічної науки
кінця XIX - початку XX ст., то слід визнати, що
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
62
зі своїми завданнями В. Л. Беренштам впорав-
ся» [33]. Він підкреслює, що «розкопки, проведе-
ні Беренштамом, цілком відповідали своєму часу.
Вони велись квадратно-гніздовим методом, тому
невипадково в розкопі того чи іншого кургану фі-
гурує тільки одне центральне поховання. У XIX
сторіччі розкриття всього насипу не практикува-
лося і головною метою дослідження були знахід-
ки. … Розкопував Беренштам переважно скіфські
курганні поховання. Деякі з них можуть бути дато-
вані і значно більш раннім часом. До честі архео-
лога, вже тоді звертається увага на положення по-
кійника, конструкцію і стан насипів. На 2006 рік
нам відомий лише один курган, який може бу-
ти пов’язаний із тією пам’ятною експедицією....
У народі його називають курганом Беренштама»
[34]. Знавець історії козацької Хортиці А. Л. Со-
кульський характеризує В. Л. Беренштама як
«першого професійного археолога о. Хортиця»,
відзначаючи, що саме «археологічні досліджен-
ня Беренштама на о. Хортиця допомогли виділи-
ти на його час шість локальних курганних груп...
Археологічні факти розкопаних курганів дають
змогу певною мірою визначити широкий спектр
стародавніх культур від неоліто-ямного часу до
часів козацької доби й воєнної колонізації Хортиці
в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр. ...
В. Л. Беренштамом вперше були отримані архе-
ологічні матеріали про існування на о. Хортиця
культу «Зоряного оленя» в добу середньої
бронзи» [35]. На його думку, розкопки В. Л. Бе-
ренштама, Я. П. Новицького та інших дослідни-
ків «не раз давали світу археологічні артефакти,
що мали хортицький фольклорний характер, чис-
ленні пам’ятники й історичні місця». В урочищі
Сагайдачного В. Л. Беренштам розкопав в курга-
ні козацьке поховання, у Музичній балці виявив
культурний шар козацької стоянки XVI- XVII ст.,
який ще потребує детальної ідентифікації [36].
Більш фундаментально пошуками місцевих
старожитностей Вільям Людвигович захопився під
впливом історика та археолога В. Б. Антоновича.
Практичним поштовхом послугувала серія чис-
ленних польових експедиційних робіт, ініційова-
них напередодні V-го археологічного з’їзду (від-
бувся у Тифлісі в 1881 р.), під егідою гр. О. С. Ува-
рова та гр. П. С.Уварової [37]. Підготовчий комі-
тет доручив проф. В. Б. Антоновичу дослідити
кургани Східного Кавказу й висловив прохання
скласти детальну програму для роботи курганної
експедиції [38]. Вважається, що В. Б. Антонович
вперше відкрив пам’ятники так званої кобанської
культури [39]. Дещо з намічених планів вчений
реалізував разом із Беренштамом. Так, у 1879 р.
В. Б. Антонович і В. Л. Беренштам здійсни-
ли розкопки курганів на Північному Кавказі,
в плоскогірних районах Чечено-Інгушетії по-
близу с. Базоркіна, Назрань і в інших пунктах
[40]. Досліджені В. Б. Антоновичем курган № 1
у с. Базоркіної і курган № 2 у с. Назрань бу-
ли датовані епохою бронзи (узагальнюючий
звіт опубліковано в «Працях V археологічно-
го з’їзду» (1881) [41]. Показово, що на записи
В. Л. Беренштама охоче посилаються й сучасні
дослідники Передкавказзя [42].
У 1879 р. В. Л. Беренштам також вперше про-
вів розкопки «городища на Дубинці», що було
розташоване на високому березі Кубані, у 4 вер-
стах на південний схід від м. Катеринодар, та за-
лишив схематичний план та опис городища, укрі-
плень, навколишньої місцевості. Згідно опису
В. Л. Беренштама, «берег Кубани круто подыма-
ется над рекой, образуя обрывы сажени 4 высоты,
обваливающиеся и частью подмываемые рекой;
крутизны эти иногда на несколько саженей отсут-
ствуют от самого русла реки» [43]. Він також від-
значив, що «как курганы, так и городище, а так-
же все окрестное поле, покрыты дубовой зарос-
лью, остатками недавно вырубленного дубового
леса» [44]. (Тому-то ця околиця Катеринодара й
отримала назву «Дубинка»). Городище мало до-
вжину близько 130 м, ширину - 30 м. На захи-
щеній ровом і валом території, крім городища,
було ще одне невелике укріплення, розташоване
на стрімкому березі, на мисі, утвореному тера-
сами річок Кубань та Стара Кубань. Укріплення
не збереглося, але фахівці припускають, що бу-
ло воно стародавнім, типовим для меотських го-
родищ Середнього Прикубання, служило своє-
рідним форпостом. Меоти, предки адигів, зга-
дувалися в літературних джерелах уже в VI ст.
до н.е. В. Л. Беренштам одночасно зафіксував наяв-
ність поблизу городища, на північному заході, 133-
х невисоких курганів, типових для пізньосередньо-
вічних поховань адигів, що займали площу непра-
вильного чотирикутника; деякі з них сягали висоти
1 м; п’ять із них він розкопав самостійно. На жаль,
до нашого часу ці кургани не збереглися (на цьому
місці виникли кар’єри для видобутку глини).
В. Л. Беренштам також провадив розкопки
розвідувального характеру у північно-західній
частині городища, виявив фрагменти кераміки,
глиняні вази, рибальські грузила, залізні рибаль-
ські гачки, три кам’яних бруски, кістки домаш-
ISSN 2222-5250
63
ніх тварин, птахів, риб. Навів у записах розпо-
відь підрядника цегельного заводу Левченка про
те, що нібито поза городищем, з північно-східної
сторони рову, «рабочие завода Рашпиля, лет
пять или шесть тому назад, при добыче глины,
выкопали старинного, поднявшегося на дыбы се-
ребряного коня около одного фута величиной,
золотую статуэтку и еще какой-то предмет» [45].
У подальшому розкопки розвідувального характе-
ру на городищі були проведені в 1936 р. експеди-
цією Краснодарського історико-краєзнавчого му-
зею під керівництвом відомого кубанського архе-
олога Микити Володимировича Анфімова (1910-
1998), який, до речі, позитивно оцінив краєзнавчо-
археологічний досвід свого попередника [46]. Й
зараз, як доводить огляд літератури, археологи
використовують унікальну інформацію про сиву
давнину, зібрану В. Л. Беренштамом [47].
У 1879 р. В. Л. Беренштам був призначений
вчителем військової гімназії у Пскові, де перебу-
вав до осені 1880 року. Показово, що й на ново-
му місці захоплення локальною історією та ар-
хеологією знайшло своє дієве втілення. Разом із
однодумцями-ентузіастами Беренштам здійснив
археологічну розвідку з метою привернути ува-
гу громадськості до історичних скарбів регіону
та поповнити фонди місцевого музею старожит-
ностей; згодом матеріали експедиції було опу-
бліковано [48]. На початку 1880 р. Беренштам
прочитав дві публічні лекції «Доісторичні часи
і їхнє археологічне дослідження», видані ним у
Пскові [49]. Як зауважив В.П. Науменко, «ця бро-
шура є прекрасною популяризацією всіх основних
питань археологічної науки, а також розвиває дум-
ку про значення археологічних досліджень у місце-
вих районах, з метою викликати у псковитян інте-
рес до дослідження своїх старожитностей і до під-
тримки і розвитку місцевого музею в Пскові» [50].
Впливовий фахівець з історії російської археології
О. О. Формозов класифікував цю працю як рефера-
тивне видання, ставлячи в ряд з іншими популяр-
ними нарисами про кам’яний вік, що вийшли з-під
пера Л. Фіг’є, Д. Леббока, гр. О. С. Уварова) [51].
В 1889 р. Імператорська Археологічна Комі-
сія організувала археологічну експедицію до
Остерського повіту Чернігівської губернії, яку
знову очолив В. Л. Беренштам. Його увагу при-
вернули комплекси археологічних пам’яток,
пов’язані з літописними містами Чернігово-
Сіверської землі – Лутавою та Моровійськом, що
були відомі завдяки «Сведениям 1873 г. о городи-
щах и курганах» по Чернігівській губернії, зібра-
ним енергійним Д. Я. Самоквасовим та опублі-
кованим у серії «Известия Археологической ко-
миссии» (далі – ІАК). Як вважають чернігівські
археологи, «рештками одного з таких чи не най-
більш ранніх дружинних центрів, що позначили
процес розповсюдження державницьких інститу-
цій на територію Північного Лівобережжя, є го-
родище на околиці с. Виповзів Козелецького р-ну
Чернігівської обл. … Пам’ятники с. Виповзів по-
трапили в поле зору дослідників ще у позамину-
лому ХІХ ст.». Щодо пошуків В. Л. Беренштама,
слід відзначити, що він дослідив «колодязем»
один з курганів на околиці с. Моровська з рештка-
ми тілоспалення на місці поховання та обстежив
городище між селами Лутава та Виповзів. Він пер-
шим ототожнив вказане городище з рештками лі-
тописної Лутави, тим більше, що інших укріпле-
них пунктів у околицях однойменного села на то-
ді не було відомо. У звіті до ІАК В.Л. Беренштам
подав опис і план городища та його околиць, роз-
глянув зібрану кераміку. Описуючи городище,
дослідник відзначив наявність залишків валів по
периметру майданчика, заввишки близько 2 м.
На останньому було закладено шурф (3,40 х 3,15 м),
у якому виявлено залишки гробовища та «монету
шведскую». На підставі отриманих даних він зро-
бив висновок, що на місці старовинного городища в
XVII ст. був влаштований сільський цвинтар [52].
Таким чином, у різний час В. Л. Беренштам
брав участь у археологічних дослідженнях та
виявленні місцевих старожитностей під патро-
натом трьох різних та в деякій мірі конкурую-
чих інституцій загальноросійського характе-
ру: Московського Антропологічного товари-
ства, Московського Археологічного товариства
та Імператорської Археологічної Комісії. В пев-
ному сенсі його пошуки як романтика-ентузіаста
були частиною більш широко окреслених і нау-
ково обґрунтованих планів, одним із авторів яких
був вчений-позитивіст В. Б. Антонович, «батько»
української археології. В. Л. Беренштам, безпере-
чно, поділяв думку В. Б. Антоновича про те, що
«археологічні матеріали - це такі ж джерела істо-
ричної науки, як і літописи», тому-то він, історик
за фахом і громадський діяч за покликанням, до-
кладав свою кипучу енергію та безкорисливі зу-
силля для їхнього виявлення та систематизації.
У 1898 р. В. Л. Беренштам за станом здоров’я
вийшов у відставку і повернувся, нарешті, до рід-
ного Києва. Але й тоді «не розлучився він із сво-
єю любов’ю до археологічних досліджень, тому
негайно приєднався в Києві до товариства, яке
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
64
влаштувало тут місцевий музей старожитностей
і мистецтв» [53], узяв участь в збиранні та на-
копиченні експонатів. То було створене 1897 р.
«Товариство любителів старожитностей і мис-
тецтв», яке мало на меті «збирання пам’яток в ін-
тересах науки, а також для розвитку естетичного
смаку і художньої освіти». Тим самим створюва-
лись умови для організації Київського місько-
го художньо-промислового і наукового музе-
ю, унікальні фонди якого в майбутньому стали
підставою для національного художнього му-
зею України.
Джерела та література
1. Єфремов С. Історія українського письмен-
ства / Сергій Єфремов. – К.: Феміна, 1997. – С. 428.
2. В.Л. Беренштам [Некролог] // Киевская
старина. – 1904. – Кн. 12; Науменко В.П. Памяти
В.Л. Берештама // Киевская старина. – 1906. –Т. 92. -
Кн. 2; Памяти Беренштама // Археологическая
летопись Южной России. – 1904. - № 415. – С. 211;
Лучицкий И.В. В.Л. Беренштам: некролог //
Киевские отклики. – 1904. – 13 нояб.; Столетие
первой гимназии. – К., 1911. – Т. I. – С. 30.
3. Этнографическое обозрение. - 1904. –
Вип. 4. – М.: Императорское общество любите-
лей естествознания в Москве, 1905. - С. 210.
4. Назаревський О. До історії Київської грома-
ди 1870-х років // За сто літ. - Кн. 5. – С. 208-212.
5. Чмырь С.Г. (Иваницкая С.Г.) В.Л. Бе-
ренштам // Єврейське населення Півдня України:
історія і сучасність. – Запоріжжя, 1992. – С.16-18;
Иваницкая С. «Горячий Беренштам…»: рекон-
струкция и реинтерпретация образа // Іваницька
С. Українська ліберально-демократична партійна
еліта: «колективний портрет» (кінець ХІХ – поча-
ток ХХ століття). – Запоріжжя: Просвіта, 2011. –
С.315-325; Тимчик Н.П. Берештам В.Л. (До 100-
річчя зі дня смерті) // Вісник Київського націо-
нального університету. – Історія. - 2005. – Вип.
80-81. - С.117-119.
6. Беренштам В. // Енциклопедія україно-
знавства. – Т.1. – К.: Глобус, 1993. – С.115-116;
Марахов Г.І. Тарас Шевченко в колі його су-
часників: словник персоналій / Г.І. Марахов –
К.: Дніпро, 1976. – С.18-19; Шалата М.Й.
Беренштам В.Л. // Українська літературна ен-
циклопедія: в 5-ти т. – К.: УЛЕ, 1985. – С.152;
Полтавщина: Енциклопедичний довідник /
За ред. А.В. Кудрицького. - К.: УЕ, 1992. - С.283;
Чмырь С.Г. (Иваницкая С.Г.) Беренштам В.Л. //
Отечественная история: Энциклопедия в 5-ти т. -
Т.1. – М.: БРЭ, 1994. - С.204; Она же. Беренштам
В.Л. // Политические партии России. Конец ХIХ -
первая треть ХХ века: Энциклопедия. –
М.: РОССПЭН, 1996. - С.67; Троицкий Н.А.
Беренштам В. Л. // Немцы России. Энциклопедия. -
М., 2000. - Т.1. - С. 179-180; Сидоренко Н. М.
Беренштам Вільям Людвигович // Енциклопедія
сучасної України. — Т. 2. — К., 2003. — С. 514.
7. Панькова С., Шевчук Г. «За сто літ»: покаж-
чик змісту // Український археографічний щоріч-
ник: Зб. наук. праць. – 2006. - № 10/11. – С. 269.
8. Дружбинский В. Памяти погибших мо-
гил, диагноз: скорбное бесчувствие // Зеркало
недели. – 2003. - № 46. - 29 нояб.
9. В.Л. Беренштам [Некролог] // Киевская
старина. – 1904. – Кн.12. – С. 693.
10. Архів Михайла Драгоманова. - Т. 1:
Листування Київської старої громади з М. Дра-
гомановим (1870-1895 рр.). - Варшава: Україн-
ський науковий інститут, 1938. - С. 44-45, 58.
11. Там само. – С. 55, 58, 59.
12. В.Л. Беренштам [Некролог] // Киевская
старина. – 1904. – Кн.12. – С.689.
13. Там само. – С.693.
14. Там само. – С.694.
15. Науменко В. П. Памяти В. Л. Берештама //
Киевская старина. – 1906. –Т.92. - Кн. 2. – С. 275.
16. Чикаленко Є. Спогади (1861-1907) /
Євген Чикаленко. - Нью-Йорк: УВАН у США,
1955. – С.300-301.
17. Див.: Записки Юго-Западного отдела
Императорского Русского Географического об-
щества. – Т. 1. За 1873 г. – К.: тип. ун-та св. Влади-
мира, 1874. - С. 1. Загальна кількість членів това-
риства в 1876 р. становила вже близько 200 осіб.
18. Катренко А., Катренко Я. Національно-
культурна та політична діяльність Київської гро-
мади (60-90-ті рр. ХІХ ст.) / Андрій Катренко,
Ярослав Катренко. - К.: Вид-во КНУ ім. Т. Шев-
ченка, 2003. – С.117-118.
19. Петрункевич И. И. Из записок обществен-
ного деятеля: Воспоминания / Под ред. проф.
А. А. Кизеветтера / Архив русской революции:
В 22 т. - Т. 21-22. – М.: Терра, 1993. – С.101-102.
20. Цит. по: Марахов Г. І. Назв. праця. – С.19.
21. Архів Михайла Драгоманова. - Т. 1. – С. 44.
22. Там само. - С. 58.
23. Там само. – С. 55.
24. В.Л. Беренштам [Некролог] // Киевская
старина. – 1904. – Кн.12. – С. 694.
ISSN 2222-5250
65
25. Науменко В. П. Памяти В.Л. Берештама //
Киевская старина. – 1906. –Т.92. - Кн.2. – С. 257.
26. Чикаленко Є. Назв праця. – С.300-301.
27. Іваннікова Л. Яків Новицький: фоль-
клорист, історик, педагог. – Запоріжжя: Тандем-
У, 2010. – С.131-132, 140, 163-164, 199, 302;
Сокульський А.Л. Козацька Хортиця: історико-
культурне значення в процесі виникнення і ста-
новлення запорізького козацтва: монографія. –
Запоріжжя: КПУ, 2008. – С.191; Ляшко С.Н.
Археологическая деятельность Я. П. Новицкого
(1847-1925). Режим доступу: sites.znu.edu.
ua/historySciWorks/2/liyshko.pdf; Она же.
Археологические исследования на о. Хортица в кон-
це XIX-XX в. и его исследователи // Археологічні
пам’ятки Хортиці та їх музеєфікація. – Вип. 1. –
Запоріжжя: Дике поле, 2006. – С.9-14.
28. Іваннікова Л. Назв. праця. – С.131.
29. Там само. – С.302.
30. Архів Михайла Драгоманова. - Т. 1. - С. 158.
31. Цит. по: Новицкий Я. П. Остров Хортица
на Днепре, его природа, история и древности (За
рукописом 1917 р.). – Вид. 2-е, доп. - Запоріжжя:
Тандем-У, 2005. - С.19-21, 68. Детальніший опис
могильників див. у названій праці.
32. Сокульський А. Л. Назв. праця. – С.191.
33. Кобалія Д. Хортиця: археологічне вивчен-
ня / Дмитро Кобалія // Пам’ятки України: історія та
культура: Наук. часопис. - 2007. - № 2. - С.14-15.
34. Там само.
35. Сокульський А. Л. Назв. праця. – С.191,
498-499.
36. Там само. – С.331.
37. Фролов А. И. Археологические съезды //
Отечественная история: Энциклопедия в 5-ти т. –
Т. 1. – С. 121.
38. Пятый археологический съезд в Тифлисе
Протоколы Подготовительного комитета. /
Печатано в авг. 1879 г. – М.: Синоидальная типо-
графия, 1879. – С. 38.
39. Антонович В. Б. О результатах архео-
логической экспедиции по северному склону
Кавказа, совершенной летом 1879 // Чтения в
Историческом обществе Нестора летописца (далі –
ЧИОНЛ). - К., 1888. - Кн. 2. - Отд. 1. - С. 114-119.
40. История археологического изучения
Чечено-Ингушетии. Режим доступу: http://
ingushetia.info/2010/03/20/istoriya-arxeologiches-
kogo-izucheniya-checheno-ingushetii.htm
41. Антонович В. Б. Дневник раскопок,
веденных на Кавказе осенью 1879 года // Пятый
археологический съезд. Протоколы подгото-
вительного комитета. - Тифлис, 1879. – С.216;
Беренштам В. Л. Дневник археологических работ,
веденных на Кавказе в 1879 году // Там само. - С.298.
42. Прокопенко Ю.А. История северокавказ-
ских торговых путей по нумизматическим мате-
риалам IV в. до н. э. - XI в. н. э. из памятников
Центрального и Восточного Предкавказья: дис. ...
к. и. н. Специальность: 07.00.02. – Отечественная
история. - Ставрополь 1998. - 526 с.
43. Цит. по: Анфимов И. Н, Анфимов Н. В.
Археологические памятники города Краснодара.
Режим доступу: http://budetinteresno.narod.ru/
kraeved/krg_arheolog.htm
44. Там само.
45. Там само.
46. Див.: Анфимов Н. В. Раскопки городища
на Дубинке // Археологические исследования в
РСФСР. 1934 - 1936 гг. Краткие отчеты и сведения /
Под ред. В. В. Гольмстен. - М.; Л.: Изд-во АН
СССР, 1941. - С. 214 - 217.
47. Улитин В. В. Торговые связи племен
Прикубанья с античным миром в конце VII -пер-
вой половине I в. до н.э.: по данным амфорной
тары: автореф. дис. … к. и. н. Специальность:
07.00.06. – Археология. – СПб., 2006. - 26 с.
48. Див: Беренштам В. Л., Василев И. И., Кис-
линский А. М. Дневник раскопок, произведенных 24
мая 1880 г., близ деревни Муравичи (Псковскаго у.)
// Древности. Труды Императорскаго Московскаго
Археологическаго Общества. - Т. X. - М.: [б. и.],
1885. Про значення цих знахідок див.: Седов В.В.
Жальники // Российская археология. – 2000. -
№ 1. – С. 77-22. Жальники - могильники з ґрунто-
вих могил, на поверхні позначені камінням у ви-
гляді кола, овалу або чотирикутника.
49. Лекції «Доисторическая времена и их ар-
хеологическое исследование» були надрукова-
ні в «Псковских губернских ведомостях» в номе-
рах за 24 и 31 травня 1880 р. (№ 20. - С. 243-245,
№ 21. – С. 253-255).
50. Науменко В. П. Назв. праця. - С. 271.
51. Див.: Формозов А. А. Муромские иссле-
дователи каменного века // Муромский историко-
художественный и мемориальный музей //
Уваровские чтения - III. - Муром, 17-19 апреля
1996 г. - Муром, 2000. – 250 с. Режим доступу:
http://www.museum-murom.ru/page.html?pid=123.
52. Див.: Коваленко В., Скороход В. Виповзів
– дружинний табір у Нижньому Подесенні //
Вісник Чернігівського державного педагогічного
університету імені Т.Г. Шевченка. - Вип. 73. Серія: іс-
торичні науки: № 6: Зб. – Чернігів, 2009. – С.66-81.
53. Науменко В. П. Назв. праця. - С. 274.
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
66
Светлана Иваницкая
«Украинский шестидесятник» Вильям Беренштам - исследователь местных древностей
Статья посвящена деятельности педагога, литератора, представителя Старой громады Вильяма
Людвиговича Беренштама (1839 - 1904) в сфере изучения локальных памятников культуры, прежде все-
го - археологического краеведения Запорожского края, Черниговщины, Кубани, Северного Кавказа.
Ключевые слова: Вильям Беренштам, Старая громада, краеведение, археология, древности.
Svetlana Ivanitskaya
Representative of the generation of the 1860s William Berenshtam
as researcher of the local antiquities
In the article analyzed the activity of a teacher, writer, a representative of the Old community (Stara hromada)
William Berenshtam (1839 - 1904), in the study of local cultural heritage, especially in the fi eld of archeology
and local history of Zaporozhye region, Chernihiv region, the Kuban and North Caucasus.
Key words: William Berenshtam, Old community (Stara hromada), study of local lore, archeology, antiquities.
УДК 39+329.73 «19»
Ігор Коляда (м. Київ)
НАУКОВО-КУЛЬТУРНИЦЬКА ТА ГРОМАДСЬКА
ДІЯЛЬНІСТЬ П.П. ЧУБИНСЬКОГО
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ СПОГАДІВ СУЧАСНИКІВ)
Проаналізовано основні етапи науково-культурницької діяльності відомого українського етнографа
та фольклориста П.П. Чубинського (1839-1884). На основі спогадів сучасників визначено особливості
його громадської роботи та чинники, що впливали на її активність.
Ключові слова: Павло Чубинський, етнографія, фольклористика, науково-культурницька діяльність,
етнографічна експедиція, спогади сучасників.
Сучасні глобалізаційні процеси висувають пе-
ред українською наукою абсолютно протилеж-
ні завдання та генерують такі ж полярні процеси.
Так, практичне застосування новітніх світових
досягнень передбачає уніфікацію та нівелювання
національних здобутків, а ігнорування етнокуль-
турних архетипів незмінно призводить до гальму-
вання історичного розвитку. В такій ситуації над-
бання української науки легко набувають рис уні-
версальності, у зв’язку з чим виникає нагальна
потреба ґрунтовного переосмислення (на основі
залучення допоміжних видів джерел) значення ді-
яльності тих науковців, чиї імена вже давно стали
відомі світовій науці. Це твердження є особливо
актуальним для вивчення життя і творчості відо-
мого українського етнографа Павла Платоновича
Чубинського (1839-1884), оскільки відсутність
достатньої кількості архівних матеріалів, які б да-
вали змогу повноцінно реконструювати особли-
вості його суспільної позиції, внутрішнього сві-
тогляду та характеру, надає вагому роль спогадам
сучасників про нього (як особистих друзів і пере-
січних знайомих, так й ідеологічних опонентів).
У зв’язку з цим, в даному дослідженні здійснена
спроба аналізу та осмислення життєвого шляху
та творчої спадщини П.П. Чубинського на осно-
ві залучення широкого кола спогадів сучасників
та з урахуванням новітніх здобутків бібліогра-
фів вченого [1; 6; 15; 17; 23-24; 27].
Наявність обмеженої кількості наукових роз-
відок про відомого етнографа, що представ-
лені головним чином у енциклопедичних ви-
даннях, ювілейних збірниках статей, науково-
популярних біографічних нарисах [3-4; 19-20;
32-34] та працях про суспільно-політичну ситу-
ацію другої половини ХІХ ст. [10-12] обумовлює
необхідність та актуальність пропонованої студії.
Початок процесу становлення Павла
Платоновича Чубинського як активного громад-
ського діяча та «національно свідомого» україн-
ця припадає на поч. 60-х рр. ХІХ ст., які, за об-
разним висловом Р. Іванченко та Л. Іванової, ста-
ли своєрідним рубежем у суспільно-політичному
житті України [10, с. 12]. На їх думку це було
|