Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)

У статті робиться спроба висвітлити діяльність організацій Партії соціалістів-революціонерів (далі ПСР, есери) на Правобережній Україні впродовж 1902-1905 роках. Стаття створена на основі архівних документів, містить дані про особливості форм та методів діяльності есерівських організацій, дає характ...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Хоптяр, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59951
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.) / А. Хоптяр // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 144-150. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-59951
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-599512014-04-11T03:02:38Z Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.) Хоптяр, А. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті робиться спроба висвітлити діяльність організацій Партії соціалістів-революціонерів (далі ПСР, есери) на Правобережній Україні впродовж 1902-1905 роках. Стаття створена на основі архівних документів, містить дані про особливості форм та методів діяльності есерівських організацій, дає характеристику найактивніших партійних осередків та їхніх лідерів В статье предпринята попытка раскрыть деятельность организаций Партии социалистов- революционеров на Правобережной Украине в 1902-1905 гг. Статья создана на основании архивных документов, содержит данные об особенностях форм и методов деятельности эсеровских организаций, характеризует наиболее активные партийные ячейки и их лидеров. This article reveals the activity of PSR organizations in Right Bank Ukraine provinces during the period of 1902-1905 years. Written on the basis of the original archival documents, the publication contains information about the features of forms and methods of SR organizations' activity, gives description of the most active cells of the party and their leaders. 2012 Article Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.) / А. Хоптяр // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 144-150. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59951 94: 329.14(477.4) «1902-1905» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Хоптяр, А. Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.) Краєзнавство
description	У статті робиться спроба висвітлити діяльність організацій Партії соціалістів-революціонерів (далі ПСР, есери) на Правобережній Україні впродовж 1902-1905 роках. Стаття створена на основі архівних документів, містить дані про особливості форм та методів діяльності есерівських організацій, дає характеристику найактивніших партійних осередків та їхніх лідерів
format	Article
author	Хоптяр, А.
author_facet	Хоптяр, А.
author_sort	Хоптяр, А.
title	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)
title_short	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)
title_full	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)
title_fullStr	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)
title_full_unstemmed	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)
title_sort	пропагандистська та агітаційна діяльність партії соціалістів-революціонерів на правобережній україні (1902-1905 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59951
citation_txt	Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.) / А. Хоптяр // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 144-150. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT hoptâra propagandistsʹkataagítacíjnadíâlʹnístʹpartíísocíalístívrevolûcíonerívnapravoberežníjukraíní19021905rr
first_indexed	2025-07-05T11:05:50Z
last_indexed	2025-07-05T11:05:50Z
_version_	1836804788326498304
fulltext	КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 144 Дмитрий Вырский Из Гетманщины в Новороссию: дело о пикинерии на Кременчуччине в 1764 г. Статья посвящена колоритному эпизоду локальной истории, который имеет общенационально- е значение (трансформация украинского казачества имперскими структурами Российской империи). Реконструирован ход событий и главные герои в деле перевода казаков Кременчуччины в пикинеры. Представлены материалы к истории Днепровского пикинерского полка (1764-1784). Ключевые слова: Кременчуччина, пикинеры, казаки. Dmitry Vyrs’kyj From Cossack Hetmanate of a Noworossiya: the case of pikiners to Kremenchuk in 1764 The paper is devoted to the colorful episode of the local history of the Kremenchuk, which is of national importance (the transformation of the Ukrainian Cossacks imperial structures of the Russian Empire). Reconstructed events and protagonists in the transfer of the Cossacks of the Kremenchuk region in pikiners. Studied materials in the history of the Dnieper pikiners Regiment (1764-1784). Key words: Kremenchuchchina, pikiners, Cossacks. УДК 94: 329.14(477.4) «1902-1905» Андрій Хоптяр (м. Камянець-Подільський) ПРОПАГАНДИСТСЬКА ТА АГІТАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1902-1905 РР.) У статті робиться спроба висвітлити діяльність організацій Партії соціалістів-революціонерів (далі ПСР, есери) на Правобережній Україні впродовж 1902-1905 роках. Стаття створена на основі архівних документів, містить дані про особливості форм та методів діяльності есерівських організа- цій, дає характеристику найактивніших партійних осередків та їхніх лідерів. Ключові слова: Партія соціалістів-революціонерів, есери, селянство, інтелігенція, пропаганда, агітація. Після розгрому організації "Народна Воля" та занепаду революційного народництва у 80-х, на початку 90-х рр. ХІХ ст. ніша радикального ру- ху проти самодержавства залишилась не заповне- ною. Проте досить швидко, уже з другої полови- ни 1890-х рр. її зайняли представники нової ге- нерації народництва – соціалісти-революціонери. Своїм іменем есерівські організації, з одного бо- ку, підкреслювали відмінність від прогресуючих соціал-демократів, з іншого, певною мірою, відді- ляли себе і від народництва, доктриною якого був терор та тероризм. Початок ХХ ст. став для Партії соціалістів- революціонерів періодом бурхливого розвитку та становлення. Поряд з іншими напрямами діяль- ності активізувалась пропагандистська та агіта- ційна робота серед усіх прошарків населення. Так, агітація серед інтелігенції мала, зазвичай, хаотич- ний характер. Есери агітували перш за все сво- їх колег по роботі, друзів, знайомих в дусі сво- їх соціалістичних переконань, намагалися вклю- чити їх в місцеву партійну організацію. Тих, хто мав організаційний чи ораторський хист, залу- чали до агітаційної роботи. Есерівським кон- тингентом серед інтелігенції, ставали, як прави- ло, представники незаможної, різночинної інте- лігенції, нижчого чиновництва, земські вчителі, студенти. Превалювання інтелігенції серед рядо- вих членів партії, пояснювало її, часто, «аморф- ну» структуру та певну неорганізованість в пи- таннях агітації та пропаганди. Одним з прикла- дів організованої агітації серед інтелігенції може слугувати робота, проведена в м. Києві. У 1903 р. Київський комітет поставив мету вести пропа- ганду серед вчителів народних шкіл та студент- ства, в результаті якої в літню пору за містом було організовано два таємних зібрання вчите- лів, які переростали в антиурядові демонстрації. ISSN 2222-5250 145 Така активна пропаганда не могла не привернути увагу поліції, яка вже до кінця літа заарештува- ла більшу частину найактивніших учасників зі- брань, що відчутно завадило подальшій агітацій- ні роботі серед інтелігенції [16, с. 98]. У травні 1903 р. з середовища народних вчителів утворився «Союз народних вчителів ПСР», який вже до кінця року мав представни- цтва в 10 губерніях, у тому числі в Київській та Подільській. Члени союзу використовували для своєї пропаганди «курси» народних вчителів, по- стачали охочих літературою, а також вели досить активну агітацію серед селян. Велась агітаційна робота і серед студентства, якому в майбутній революції відводилась одна з ключових ролей. У 1903-1904 рр. майже в кож- ному університеті імперії були таємні гуртки есе- рів. Так, наприклад в 1903 р. в м. Одесі утвори- лась «Студентська соціал-революційна організа- ція Новоросійського університету», а в м. Києві діяла тісно пов’язана з нею «Група студентів- революціонерів», яка присвячувала всі свої ви- ступи С.В.Балмашову, убивці міністра внутріш- ніх справ Д.С.Сіпягіна (1853-1902). У містах Київ, Житомир, Луцьк, Кам’янець-Подільський, есери розповсюджували прокламації також серед учнів старших класів, і така форма пропаганди набула широкого розмаху. Звичайно, значна час- тина загітованого учнівства в найближчому май- бутньому вступала в есерівські організації, що суттєво підживлювало їх ряди [15, с. 45]. Розуміючи, що для успішної масової пропа- ганди і агітації, потрібно підготувати відповід- ну кількість літератури, Центральний Комітет ПСР та місцеві осередки з перших днів свого іс- нування докладали великих зусиль для ґрунтов- ної підготовки та організації видавничої справи. Загалом, за 1902-1903 рр. було видано 76 різно- манітних друкованих видань, загальним обсягом 697 000 примірників [16, с. 111-112]. За нашими підрахунками на Правобережжі розповсюджува- лась близько 1/20 частина видань від загально- го обсягу. Окрім центральних періодичних ви- дань («Революційна Росія», «Вісник Російської Революції», «Летючий Листок», «Минуле»), ве- ликі місцеві комітети також видавали свої газе- ти і журнали, часто виготовляючи їх на гекто- графах. Так, у м. Києві місцевим осередком ви- давалися газети "Селянин" та "Добра новина". У травні-червні 1905 р. Білоцерківська організація спеціально для селян видавала «Селянську газе- ту», розмножену на гектографі [2, арк.34]. Більша частина літератури, через брак необ- хідного друкарського устаткування та постійні обшуки, завозилась з закордону. Особливо це сто- сувалось найбільш об’ємної за кількістю аркушів літератури – книг та журналів. Література неле- гально переправлялась в Росію. Шляхів «достав- ки» було кілька: контрабанда в подвійних стін- ках валіз та скринь, переправлення морем на не- великих суднах, і навіть транспортування через Північно-Льодовитий океан, північніше прокла- дених торговельних маршрутів. Цей спосіб був пов’язаний з великим ризиком для кораблів та екіпажу потрапити в льодову пастку, проте давав можливість перевезти одразу максимальну кіль- кість літератури [16, с. 112-113]. У Росії друкувались в основному газети, бро- шури та прокламації, які можна було виготовля- ти з мінімальними витратами та на примітивно- му обладнанні. У 1902 р. у ПСР функціонували три загальнопартійних друкарні, які розташову- вались у містах Пензі, Чернігові та Житомирі. Житомирська друкарня, окрім загальнопартійних видань, обслуговувала потреби у літературі комі- тетів Правобережжя: Київського, Волинського та Подільського. Однак, до кінця 1902 р. усі три за- гальнопартійні друкарні були викриті, а їх пра- цівники заарештовані. Тому уже наступного ро- ку кількість місцевих друкарень помітно зрос- ла. Есери перестали концентрувати усі потуж- ності в загальнопартійних друкарнях, які бу- ло значно легше викрити і розпорошили друкар- ське устаткування в регіонах по комітетах. Так, у 1903 р. партія мала дві загальнопартійні дру- карні та 9 локальних, дві з яких розташовували- ся в м. Одесі. Діяла, хоча й недовго, друкарня і в м. Києві. Тактика розпорошення принесла свої плоди, оскільки поліції стало складніше виявля- ти невеликі видавництва. Деякі з них (Одеське, Катеринославське) існували по кілька років, од- нак навіть найбільш законспіровані видавництва все ж викривалися поліцією [16, с. 109]. Розповсюдження літератури також мало свою тактику і проводилось, в основному, двома спосо- бами: роздачею або розкиданням. Першим спосо- бом розповсюджувались журнали, газети та бро- шури, другим – в основному прокламації для ро- бітників і селян. Зрідка практикувалась розсилка прокламацій поштою. Такі шляхи розповсюджен- ня були не надто ефективними, і левова частка лі- тератури потрапляла до рук поліції, проте більш ефективного механізму есери, як і інші револю- ційні партії, запропонувати не могли. КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 146 Перша половина 1904 р. у житті місцевих ор- ганізацій ПСР на Правобережжі протікала дово- лі мляво. Гуртки та організації потерпали під уда- рами поліції, хоча стала проглядатися тенденція повільного зростання їх чисельності. Так, навес- ні 1904 р. відновила роботу Житомирська група, відроджувались локальні осередки на Волині та Поділлі, зокрема в містах Луцьку та Кам’янці- Подільському. У м. Києві ж, навпаки, постійні аре- шти та облави не давали змоги налагодити роботу та змушували есерів переховуватись у глибокому підпіллі. У червні того ж року в м. Києві поліція викрила великий склад революційної літератури, а в липні – друкарню. Через вищезазначені причи- ни, активність Київського комітету в цей час була незначною. Загалом, різко скоротилась агітаційна робота, особливо серед селян. Якщо в 1902-1903 рр. в кожному номері «Революційної Росії» друкува- лися статті про успіхи агітації в селянському се- редовищі, то за 1904 р. в газеті немає жодної стат- ті, присвяченій даній тематиці [14, с. 48]. Звичайно уся сукупність вищезазначе- них чинників не могли не відобразитись на по- жвавленні роботи партійних осередків, які до- сить швидко набирали сили. Зокрема на той час на Правобережжі відновила свою діяльність «Житомирська робітнича організація», повністю відродилися Волинський та Подільський коміте- ти ПСР. У м. Києві запрацювали нові підпільні друкарні. Всі партійні організації, в тому числі й Правобережжя, нарощували видавництво прокла- мацій та брошур. Кожен комітет, кожна група нама- гались використати в своїх інтересах навіть незначні помилки та невдачі уряду, які подавались як докази неминучої загибелі існуючого ладу. Так, Київський комітет випустив прокламацію «Робітниче слово, №1.», Волинський – «Що треба пам’ятати трудово- му селянству». Центральний комітет ПСР за другу половину 1904 р. видав майже в 2 рази більше літе- ратури ніж за зиму-весну того ж року. Велика кіль- кість агітаційних брошур була поширена серед вій- ськовослужбовців та селян [16, с. 153]. Отже, новий підйом революційного руху при- звів до посилення репресій в середовищі есерів з боку поліції. Знову були проведені чисельні аре- шти в містах, зокрема у м. Києві. Проте, незважа- ючи на протидію царського режиму, ПСР змогла до кінця 1904 р. подолати структурну кризу та за- йняла вичікувальну позицію. Діяльність ПСР на Правобережжі в кінці 1904 р. характеризувалась певним затишшям, проте простежувалось зрос- тання кількості есерівських осередків та чисель- ності задіяних у них людських ресурсів. В умо- вах наростаючої революційної ситуації будь-яка акція властей могла викликати суспільний ви- бух, який есери планували спрямувати в потріб- не для них русло. Російська імперія зустріла 1905 р. в тривож- ному очікуванні соціального вибуху. Частішали робітничі страйки, зростали революційні партії, дух революції ставав захопленням молодого по- коління. Революційна напруженість у російсько- му суспільстві досягала своєї критичної межі. Початок січня 1905 р. відзначався страйком ро- бітників на Путилівському заводі у м.Санкт- Петербурзі, які висували не тільки економічні, але й політичні вимоги. На заклик петербурзь- ких комітетів більшовиків та есерів пролетарі- ат міста підтримав страйкуючих загальним по- літичним страйком, у якому незабаром взяли участь до 150 тис. осіб [17]. У цей час організатор та керівник «Зібрання російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга» священик Г. Гапон (1870- 1906), який виступав рішучим супротивником радикальних методів боротьби, запропонував робітникам план організації мирної ходи до ца- ря. Текст вірнопідданської петиції царю склали заздалегідь. На зборах робітників міста до пети- ції, під впливом революційних партій, включи- ли поряд з економічними вимогами й політичні: передача землі селянам, скликання Установчих зборів, свобода слова, друку, робітничих со- юзів, припинення війни з Японією, відокрем- лення церкви від держави [13, с. 573]. Зранку 9 січня на вулиці С.-Петербургу вийшло більше 150 тисяч робітників з сім’ями. У місцях найбіль- шого скупчення робітників у центрі міста, а також біля Зимового палацу мирна демонстрація була розстріляна рушничним вогнем урядових військ, внаслідок чого за увесь день загинуло більше 1 тис. і було поранено до 2 тис. осіб. Події «кривавої неділі» 9 січня 1905 р. сколих- нули всю країну, різко зросла активність страй- кового руху: у січні 1905 р., за далеко не повни- ми офіційними даними, страйкувало понад 440 тис. робітників (з них від 30% до 60% — з полі- тичних мотивів), а в лютому – близько 300 тис. чоловік. Загальна кількість страйкуючих у січні- лютому 1905 р. приблизно на 200 тис. чоловік перевищувала кількість учасників страйкового руху за попередні чотири роки (1901 – 1904 рр.). Зростала кількість селянських виступів [17]. Таке масове й бурхливе розгортання рево- люційного руху сприяло зростанню револю- ISSN 2222-5250 147 ційних есерівських організацій та активізувало видавничу і пропагандистську діяльність. Так, Київській комітет мав свою законспіровану дру- карню (у лютому 1905 р. вона зазнала розгрому, проте дуже швидко відновилася), гектограф та мнемограф, за допомогою яких видавались як за- гальнопартійні так і місцеві прокламації та відо- зви. Масово видавалися: програмний документ «Проект програми ПСР»; відозви до робітни- ків («В боротьбі здобудеш ти право своє», «Доля працюючого люду»), солдат («До усіх чинів ар- мії та флоту») і селян («Селянський рух», «Земля і Воля», «Становище російського селянства», «Щодо селянського повстання», «Браття селя- ни»). Основний акцент в роботі комітету робив- ся на розширення пропаганди серед усіх верств населення, передусім, селян. З цією метою все- редині Київського комітету була сформована се- лянська група, яка займалась виключно діяльніс- тю серед селян [1, арк. 5-8 ]. Агітація проводилась як шляхом зібрань та де- монстрацій, так і шляхом розповсюдження про- пагандистської літератури, а також формуван- ням так званих «Робітничих бібліотек». До того ж запроваджувалися нові методи агітації, напри- клад, «летючі гуртки». Принцип роботи «летю- чих гуртків» полягав у тому, що гурткові заняття серед робітників та селян проводилися за допо- могою пересувного агітпункту, який рухався від села до села, охоплюючи тим самим значну те- риторію. Створювались також і «летючі бібліоте- ки», які діяли за тим самим принципом. У трав- ні 1905 р. для кращої координації дій в структу- рі партії була проведена реорганізація, в ході якої усі українські комітети ПСР були об’єднані під загальним крилом обласної організації, що під- порядковувалася безпосередньо ЦК ПСР. Самі організації перейшли від гурткових занять до ма- сової агітації, почали частіше організовувати мі- тинги та демонстрації [12, с. 150]. У червні 1905 р. на І з’їзді «Селянського Союзу ПСР», його структуру було дещо реор- ганізовано, переглянуто та оптимізовано прин- ципи агітаційної роботи серед селян. За прикла- дом соціалістів-революціонерів Київської губер- нії чітко окреслювалася тактика дій в селянсько- му питанні. «Селянський Союз ПСР» було пере- йменовано на «Центральний Селянський Союз ПСР», до якого від ЦК ПСР був призначений спе- ціальний представник. Основним пунктом в агі- таційній програмі були заклики боротьби з са- модержавством, скликання Установчих Зборів, утворення демократичної республіки. Селян під- бурювали до непокори, утворення бойових дру- жин, самовільного переділу землі, аграрного те- рору, закликали вступати до селянської групи Київського комітету та Селянського Союзу ПСР, який, на Київщині користувався відчутним впли- вом [9, с. 38]. Загалом, у Київській губернії, про- паганда серед селянства була налагоджена ще до революційних подій початку 1905 р., що дало змо- гу ефективно та перманентно нарощувати сили в даному напрямі. Найбільш масово пропаганда проводилась у Сквирському, Звенигородському, Канівському, Радомишльському, Чигиринському та Таращанському повітах. Поряд з зростанням Київського губернського комітету, спостерігаєть- ся також тенденція розростання структури ПСР, масове утворення невеликих місцевих осередків. На Київщині місцеві організації есерів діяли май- же у кожному місті та містечку. Так, влітку 1905 р. широку діяльність розгорнула Черкаська група ПСР, яка мала свій гектограф та печатку. У верес- ні 1905 р. лідера групи Х. Дранова заарештува- ли, а в його квартирі поліція знайшла друкарське приладдя та есерівські прокламації. У зв’язку з арештами невдовзі група розпалась [8, арк. 111]. Особливо активно розвивались організації у містах Біла Церква, Володарка, Канів, Васильків, Сміла та інших. Так, організація в Білій Церкві нараховувала 11 членів, більшість з яких були єв- реями за національністю. Її лідер Ф. Бас проводив гурткові заняття, агітував місцеву інтелігенцію та селян. Організація отримувала літературу від Київського комітету, яка розповсюджувалась по навколишнім селам, охоплюючи Васильківський та Канівський повіти. У травні-червні 1905 р. ор- ганізація спеціально для селянського населення видавала «Сільську газету», розмножену на гекто- графі [1, арк. 10]. За схожою схемою діяли й інші місцеві осередки. Основною сферою їх діяльності була пропаганда на місцях. Проте успішність про- паганди цілком залежала від наявності в організа- ції працівника з ораторськими та організаторськи- ми здібностями, що траплялось не так часто. Загалом, через посилену агітацію та підбурю- вання селян, на Київщині в першій половині 1905 р. відбулося близько 200 масових селянських ви- ступів, які проходили у формі, як мирних демон- страцій, так і масових заворушень. Селяни висту- пали за скорочення робочого дня до 8 год., збіль- шення зарплатні у 4 рази до 1 руб. в день замість 20-25 коп. та покращення умов праці. З початку 1905 р., особливо з середини вес- ни, Волинський комітет перманентно нарощував КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 148 пропагандистську діяльність, особливо серед се- лян. У м. Житомирі 1 квітня 1905 р. був знайдений склад літератури, загальною чисельністю 2,5 тис. примірників різноманітних брошур та проклама- цій, виданих Волинським комітетом. Це був пер- ший тривожний сигнал для поліції щодо пожвав- лення пропагандистської діяльності есерів в гу- бернії [3, арк. 58]. Незважаючи на відчутний підйом у 1905 р., агітація на Волині була поставлена на менш ґрун- товну та системну основу, порівняно з Київською губернією. Це частково пояснюється тим, що у Волинський губернії Селянський Союз мав від- чутно менший вплив. Фактично він на Волині активно не діяв, лише відомі поодинокі випадки пропаганди від його імені за допомогою студен- тів місцевих закладів, а також заїжджих агітато- рів. Попри пасивність Селянського Союзу, пропа- ганда серед селянства навесні-влітку 1905 р. набу- ла значного розмаху, особливо в Житомирському, Новоград-Волинському, Овруцькому, Рівненсько- му, Луцькому та Кременецькому повітах. Найбільш жваво також робота йшла в районах навколо великих осередків ПСР, зокрема в міс- тах Любар, Заморовці, селах Велика Клитна Старокостянтинівського повіту, Кожушки та Киянка – Новоград-Волинського, Дедеркали – Кременецького, Немовичі та Сарни – Луцького. Активними пропагандистами у Житомирі були студенти Віктор Масюкевіч, Юда Коварський та київський міщанин Микола Ємельянов, які мали доступ до літератури та явок [5, арк. 17]. Поряд з вищеназваними прокламаціями, вида- ними Волинським комітетом ПСР, розповсюджу- вались також прокламації Центрального Комітету («17 лютого 1905г.», «Становище російського се- лянства», «Студентам»), Київського («Селянський рух», «Земля і Воля», «Щодо селянського по- встання»), Гомельського («Царський маніфест») та Петроградського комітетів («До всіх селян»), а також видання Селянського Союзу («Не платіть податей, не давайте рекрутів»). Незважаючи на масову агітацію в селянському середовищі, в 1905 р. селянських виступів, спро- вокованих есерами на Волині майже не зафіксо- вано. Це можна пояснити, передусім, консерва- тизмом волинського заможного селянства, яке значною мірою зберігало «віру в доброго царя», а в усіх своїх злиднях звинувачувало польських магнатів й уніатську церкву. Потужним фактором, який значною мірою ні- велював ефективність пропаганди та революцій- ної діяльності есерів на Волині, була видавнича та агітаційна діяльність Почаївської лаври, що стала оплотом консерватизму в регіоні. Окрім пропаганди серед селян у Волинській губернії, зважаючи на те, що вона була прикор- донною, велась також активна пропаганда в ар- мії. З цією метою друкувались, розмножувались та розповсюджувались прокламації «Чому у нас війна і як її позбутись», «Звідки пішла російсько- японська війна», «Російським солдатам». У лип- ні 1905 р в Добровицькій волості Рівненського повіту поширювались брошури «Піднімайтесь солдати», що видрукувані у Рівному тиражем 350 примірників [4, арк. 76-78, 718, 750]. Пропаганду есери проводили і серед студентів та учнів гімназій. Так, в с.Дедеркалах Креме- нецького повіту поширювались прокламації «Студентам», приурочені до 14 червня 1905 р., звернені до учнів вчительських семінарій. За літо Волинський комітет видав велику кількість про- кламацій та брошур. Серед них: «Земля і Воля», «Повідомлення про Одеські події», «Річний звіт Волинського комітету», «До залізничних робіт- ників», «З приводу робітничого страйку», «З при- воду процесу Петра Сидорчука» [11, с. 30.]. Великий внесок у виготовленні та поширенні прокламацій на Правобережжі зробив Одеський комітет ПСР. За кількістю виданих в 1905 р. про- кламацій він займав одне з перших місць серед усіх комітетів Російської імперії, дещо поступа- ючись лише Московському та ЦК ПСР. Загалом, у 1905 р., комітетом видавалось близько 40 різ- номанітних прокламацій, загальним тиражем 300 тис. примірників, значна частина яких поши- рювалась у Київській, Волинській та Подільській губерніях. Найпоширенішими серед них стали «Хитра механіка», «Падіння самодержавства», «Відозва Гапона до селян», «Подвиги цариз- му», «Відозва повсталих матросів броненосцю Потьомкін», а також газета «Вечірні та театраль- ні новини». Для агітації в армії Одеською групою солдат окремо видавались «Листки для солдат». Спеціально для пропаганди серед робітників пе- редруковувались «Робітничі листки», що вида- вались Катеринославським комітетом ПСР [16, с. 177-178]. Через усі ці прокламації червоною ниткою проходили заклики до бунту, повстання, знищення самодержавства, об’єднання сил міс- та й села: «Товарищи, революционное восстани- е наш лозунг. И да пребудет оно до тех Пор, по- ка не совершится дело революции! За работу!.» [10, с. 22]. ISSN 2222-5250 149 Відчутно активізувалась діяльність есе- рів Подільського комітету. На початок 1905 р. у м.Кам’янці-Подільському есери вже мали бюро, члени якого «займались перевезенням нелегаль- ної літератури» з-за кордону. Про діяльність бю- ро свідчили факти вилучення поліцією у липні- жовтні 1905 р. великої кількості нелегальної лі- тератури ПСР у прикордонних селах Гринчук та Гуків – це газети «Революційна Росія» та прокла- мації «Нічого з нами не поробиш», «Хватило б на всіх землі, якщо б її розміряти правильно», «Ех пора б вам, браття, порозумнішати» [6, арк. 70]. Завдяки агентурній інформації було затрима- но нелегальну літературу у жителя м.Кам’янця- Подільського І. Рубінштейна в кількості 5539 примірників – це номери газети «Революційна Росія», брошури «По питанням програми та так- тики», прокламації «Завдання майбутнього» та інші. Також у І. Рубінштейна вилучили засоби для таємного перенесення літератури. Нелегальний вантаж був перехоплений поліцією також у бу- динку Ш. Рофмана. У нього, крім вищезгадано- ї літератури, знайдено прокламації ПСР «Як див- ляться соціал-революціонери на селянство» та «До робітників, товаришів» [7, арк. 12-13]. А тим часом, революція наближалась до своєї кульмінаційної точки. 10 грудня 1905 р. в Москві спалахнуло повстання пролетаріату робітничих районів. Це повстання підготували спільними зу- силлями більшовики та есери, сподіваючись що воно підштовхне російське суспільство до рі- шучих дій – відкритої форми боротьби з режи- мом. Услід за Москвою, заворушення відбули- ся в багатьох великих містах Російської імперії. Одночасно з акціями в інших містах, есери пла- нували виступити і в м.Києві. Київський комітет ПСР, спільно з київськими анархістами готува- ли великий збройний виступ на 14 грудня, про- те їм на заваді стало Київське охоронне відділен- ня Міністерства внутрішніх справ. Напередодні виступу, 10 грудня поліція заарештувала під час зібрання всю верхівку Київського комітету ПСР. Загалом, протягом 10-12 грудня до в’язниці по- трапили 33 впливових київських есери, що, по су- ті знекровило Київський комітет. Завершальним штрихом розгрому есерів у м.Києві став арешт ар- сеналу з бомбами та друкарні Київського коміте- ту, до якої невдовзі завезли нове устаткування. Після таких драматичних подій, Київський комітет був, практично, знищений, тому у наступному, 1906 р., його довелось піднімати «з нуля» [2, арк. 16]. Провал повстання в Москві та в інших містах Російської імперії призвів до спаду революційної діяльності. Арешти та репресії проти діячів ре- волюційного руху серйозно підірвали всі без ви- ключення революційні партії. На Правобережжі есерівські організації дуже сильно постражда- ли. Окрім розгромленої Київської організації, ма- сові арешти пройшли в містах Житомирі, Білій Церкві. Революція в країні пішла на спад. Загалом, у період з 1902 по 1905 рр. в струк- турі ПСР пройшли відчутні структурні та якісні зміни. Вона пройшла метаморфозу від підпільної змовницько-терористичної організації до партії, орієнтованої на маси і здатної очолити суспіль- ство в разі широкомасштабної революційної бо- ротьби. Основними напрямами діяльності есерів- ських організацій залишалися пропаганда й те- рор, за допомогою яких вони намагались вплива- ти на суспільство. Зокрема, пропаганда і агітація впродовж даного періоду розвивались стрімки- ми темпами, охоплювали не лише селянство, як основну політичну опору есерів, а й інтелігенцію, пролетаріат та армію. Були також налагоджені механізми агітаційної роботи, якісно та кількіс- но виросли об’єми пропагандистської літерату- ри. Цьому, безперечно, сприяла поява нових дру- карень як, зокрема, в українських губерніях, так і в Російській імперії в цілому. Проте, слід зау- важити, що як і в попередні роки, партія не ма- ла повноцінної самостійної тактики та не контро- лювала стихійний розвиток суспільного револю- ційного руху, немовби, «пливучи за течією» по- дій та перебуваючи в фарватері більш впливових революційних сил, лідерів революційного руху – соціал-демократів. Джерела та література 1. Центральний Державний Історичний Архів України у м. Києві (далі- ЦДІА України), ф. 274, оп. 1, спр. 1049. 2. ЦДІА України, ф. 275, оп. 1, спр. 1117 3. ЦДІА України, ф. 442, оп. 855. спр. 6. 4. ЦДІА України, ф. 1335, оп. 1, спр. 295. 5. ЦДІА України, ф. 1335, оп. 1, спр. 388. 6. Державний архів Хмельницької області (далі - ДАХмО), ф. 228, оп. 1, спр.7244. 7. ДАХмО, ф. 281, оп 1, спр.7877. 8. Державний архів Російської Федерації, ф. 102, оп. 1906, спр. 9. 9. Революционая Россия. – 1905. – № 65. 10. Революционная Россия. – 1905. – № 69. КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 150 Андрей Хоптяр Пропагандистская и агитационная деяльность Партии социалистов-революционеров на Правобережной Украине (1902-1905 гг.) В статье предпринята попытка раскрыть деятельность организаций Партии социалистов- революционеров на Правобережной Украине в 1902-1905 гг. Статья создана на основании архивных до- кументов, содержит данные об особенностях форм и методов деятельности эсеровских организаций, характеризует наиболее активные партийные ячейки и их лидеров. Ключевые слова: Партия социалистов-революционеров, эсеры, крестьянство, интеллигенция, про- паганда, агитация. Andriy Khoptyar Propaganda and agitation activities of Socialist Revolutionary Party in the Ukraine (1902-1905) This article reveals the activity of PSR organizations in Right Bank Ukraine provinces during the period of 1902-1905 years. Written on the basis of the original archival documents, the publication contains information about the features of forms and methods of SR organizations' activity, gives description of the most active cells of the party and their leaders. Key words: Party of socialists-revolutionaries, committee, group, intelligentsia, propaganda, agitation. 11. Революционная Россия. – 1905. – № 72. 12. Второй период революции 1906–1907 годы / [под ред. Г. М. Деренковского (отв. ред.), Г. В. Богданова, А. В. Пясковского и др.]. – М.: Издательство АН СССР,1957–1963. – Ч. 1: Январь – апрель 1906 года, кн. первая. – 1957. – 1149 с. 13. Замковий П. В. Нові документи з історі- ї революційної боротьби селян у 1905 р. / П. В. Замковий, Л. Я. Демченко // Архіви України. – 1986. – № 1. – С. 40—46. 14. Гинев В. Н. Борьба за крестьянство и кризис русского неонародничества. 1902-1914 гг. / В. Н. Гинев. – Л.: Наука, 1983. – 335 с. 15. Зекцер А. 1905 рік на Поділлі. /Аркадій Зекцер. – Вінниця, 1925. – 143 с. 16. Спиридович А. И. Партия Социалистов- Революционеров и ее предшественники. (1886- 1916) / А. И. Спиридович. – Петроград: Военная Типография, 1918. – 627 с. 17. http://uk.wikipedia.org/wiki/Революція_1905-1907. УДК 94 (477+438) “1944-1946” Тетяна ПРОНЬ (м. Миколаїв) ПЕРЕСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ З ПОЛЬЩІ В ОДЕСЬКУ ОБЛАСТЬ ТА ЙОГО ІНТЕГРАЦІЯ В ЛОКАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ КРАЮ (1944-1946 РР.) У статті розглянута проблема масового переселення українського населення з Польщі в Одеську об- ласть упродовж 1944-1946 рр., розкрито економічні, соціальні й психологічні чинники, що перешкоджа- ли входженню переселенців у нове локальне середовище. Ключові слова: переселення, евакуація, міграція, переселенці, місцеве населення, інтеграція, Одеська область. Широкомасштабне переселення українського на- селення з Польщі в Українську РСР в 1944-1946 рр. посідає значне місце в літописі «малої історії» та є однією з найбільш актуальних проблем сучасних ре- гіональних і краєзнавчих досліджень. Пожвавлений науковий та суспільний інтерес до неї, що не спадає з кінця 80-х років ХХ ст., уможливив повернення із забуття вагомого пласту минулого шістнадцяти об- ластей України, сприяв доповненню цілісного об- разу історії українського народу. У численній історико-краєзнавчій літерату- рі найбільш повноцінно відтворено міграційний рух українців з Польщі на терени західних об- ластей України, а також в Донецьку, Луганську,

Пропагандистська та агітаційна діяльність Партії соціалістів-революціонерів на Правобережній Україні (1902-1905 рр.)

Institution

Ähnliche Einträge