Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.)
У статті розглянута проблема масового переселення українського населення з Польщі в Одеську область упродовж 1944-1946 рр., розкрито економічні, соціальні й психологічні чинники, що перешкоджали входженню переселенців у нове локальне середовище....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59953 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) / Т. Пронь // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 150-157. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-59953 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-599532014-04-11T03:02:32Z Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) Пронь, Т. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті розглянута проблема масового переселення українського населення з Польщі в Одеську область упродовж 1944-1946 рр., розкрито економічні, соціальні й психологічні чинники, що перешкоджали входженню переселенців у нове локальне середовище. В статье рассмотрена проблема массового переселения украинского населения с Польши в Одесскую область на протяжении 1944-1946 гг., раскрыто экономические, социальные и психологические факторы, препятствующие вхождению переселенцев в новую локальную среду. The article deals with mass migration problem of Ukrainian population in Poland in Odessa region during the 1944-1946 years, reveals the economic, social and psychological factors that prevent the entry of new immigrants in the local environment. 2012 Article Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) / Т. Пронь // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 150-157. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59953 94 (477+438) “1944-1946” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень |
| spellingShingle |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Пронь, Т. Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) Краєзнавство |
| description |
У статті розглянута проблема масового переселення українського населення з Польщі в Одеську область упродовж 1944-1946 рр., розкрито економічні, соціальні й психологічні чинники, що перешкоджали входженню переселенців у нове локальне середовище. |
| format |
Article |
| author |
Пронь, Т. |
| author_facet |
Пронь, Т. |
| author_sort |
Пронь, Т. |
| title |
Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) |
| title_short |
Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) |
| title_full |
Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) |
| title_fullStr |
Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) |
| title_sort |
переселення українського населення з польщі в одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59953 |
| citation_txt |
Переселення українського населення з Польщі в Одеську область та його інтеграція в локальне середовище краю (1944-1946 рр.) / Т. Пронь // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 150-157. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT pronʹt pereselennâukraínsʹkogonaselennâzpolʹŝívodesʹkuoblastʹtajogoíntegracíâvlokalʹneseredoviŝekraû19441946rr |
| first_indexed |
2025-07-05T11:05:55Z |
| last_indexed |
2025-07-05T11:05:55Z |
| _version_ |
1836804793389023232 |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
150
Андрей Хоптяр
Пропагандистская и агитационная деяльность
Партии социалистов-революционеров на Правобережной Украине (1902-1905 гг.)
В статье предпринята попытка раскрыть деятельность организаций Партии социалистов-
революционеров на Правобережной Украине в 1902-1905 гг. Статья создана на основании архивных до-
кументов, содержит данные об особенностях форм и методов деятельности эсеровских организаций,
характеризует наиболее активные партийные ячейки и их лидеров.
Ключевые слова: Партия социалистов-революционеров, эсеры, крестьянство, интеллигенция, про-
паганда, агитация.
Andriy Khoptyar
Propaganda and agitation activities of Socialist Revolutionary Party
in the Ukraine (1902-1905)
This article reveals the activity of PSR organizations in Right Bank Ukraine provinces during the period of
1902-1905 years. Written on the basis of the original archival documents, the publication contains information
about the features of forms and methods of SR organizations' activity, gives description of the most active cells
of the party and their leaders.
Key words: Party of socialists-revolutionaries, committee, group, intelligentsia, propaganda, agitation.
11. Революционная Россия. – 1905. – № 72.
12. Второй период революции 1906–1907
годы / [под ред. Г. М. Деренковского (отв. ред.),
Г. В. Богданова, А. В. Пясковского и др.]. – М.:
Издательство АН СССР,1957–1963. – Ч. 1: Январь
– апрель 1906 года, кн. первая. – 1957. – 1149 с.
13. Замковий П. В. Нові документи з історі-
ї революційної боротьби селян у 1905 р. / П. В.
Замковий, Л. Я. Демченко // Архіви України. –
1986. – № 1. – С. 40—46.
14. Гинев В. Н. Борьба за крестьянство и
кризис русского неонародничества. 1902-1914
гг. / В. Н. Гинев. – Л.: Наука, 1983. – 335 с.
15. Зекцер А. 1905 рік на Поділлі. /Аркадій
Зекцер. – Вінниця, 1925. – 143 с.
16. Спиридович А. И. Партия Социалистов-
Революционеров и ее предшественники. (1886-
1916) / А. И. Спиридович. – Петроград: Военная
Типография, 1918. – 627 с.
17. http://uk.wikipedia.org/wiki/Революція_1905-1907.
УДК 94 (477+438) “1944-1946”
Тетяна ПРОНЬ (м. Миколаїв)
ПЕРЕСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
З ПОЛЬЩІ В ОДЕСЬКУ ОБЛАСТЬ
ТА ЙОГО ІНТЕГРАЦІЯ В ЛОКАЛЬНЕ
СЕРЕДОВИЩЕ КРАЮ (1944-1946 РР.)
У статті розглянута проблема масового переселення українського населення з Польщі в Одеську об-
ласть упродовж 1944-1946 рр., розкрито економічні, соціальні й психологічні чинники, що перешкоджа-
ли входженню переселенців у нове локальне середовище.
Ключові слова: переселення, евакуація, міграція, переселенці, місцеве населення, інтеграція, Одеська область.
Широкомасштабне переселення українського на-
селення з Польщі в Українську РСР в 1944-1946 рр.
посідає значне місце в літописі «малої історії» та є
однією з найбільш актуальних проблем сучасних ре-
гіональних і краєзнавчих досліджень. Пожвавлений
науковий та суспільний інтерес до неї, що не спадає
з кінця 80-х років ХХ ст., уможливив повернення із
забуття вагомого пласту минулого шістнадцяти об-
ластей України, сприяв доповненню цілісного об-
разу історії українського народу.
У численній історико-краєзнавчій літерату-
рі найбільш повноцінно відтворено міграційний
рух українців з Польщі на терени західних об-
ластей України, а також в Донецьку, Луганську,
ISSN 2222-5250
151
Запорізьку, Миколаївську, Херсонську та Полтав-
ську. Тематичні розвідки щодо зазначених облас-
тей здійснили М. Алфьоров, Г. Боднар, Ю. Бод-
нарчук, О. Гаврилюк, Т. Гонтар, Р. Давидюк, Н. Да-
нилиха, Р. Кабачій, В. Кіцак, Т. Максимчук, М. Ону-
фрійчук, Т. Пронь, О. Савчук, Н. Шипік, С. Ясин-
чак, М. Якименко. Тим часом не привернув до-
статньої уваги дослідників перебіг даного проце-
су на Одещині. Виняток складають наукова стат-
тя В. Щетнікова [1] та фрагментарне висвітлення
окремих аспектів теми в монографіях О. Буцько
[2], І. Ніточки [3] й Ю. Сороки [4]. З огляду на
активність цієї хвилі міграції в Одеській облас-
ті (за кількістю переселених вона посідає друге
місце серед південно-східних областей України
і п’яте серед усіх інших адміністративних тери-
торій де розселяли українців з Польщі) та її впли-
ву на відновлення сільськогосподарського потен-
ціалу й демографічного складу населення краю
вона потребує більш ґрунтовного аналізу і ви-
світлення. Необхідно лише мати на увазі, що то-
гочасні межі Одеської області не цілком відпо-
відають її сучасному обрису. Окремі її райони
(Врадііївський, Доманівський, Первомайський та
колишній Мостовський) тепер входять до скла-
ду Миколаївської області. Із зрозумілих причин
відносимо їх у даному дослідженні до Одеської
області. З таких позицій спробуємо розглянути
окреслену проблему.
Насамперед слід зазначити, що масове пе-
реселення українського населення з Польщі в
Україну спричинили переформатування тери-
торій європейських держав на завершальному
етапі Другої світової війни та підписання 9 ве-
ресня 1944 р. у місті Любліні угоди між уря-
дом Української РСР та Польським Комітетом
Національного Визволення (ПКНВ) «Про еваку-
ацію українського населення з території Польщі
й польських громадян із території Української
РСР» [5, с. 412-414]. Остання передбачала до-
бровільне переселення українського населення
(близько 700 тисяч) з чотирьох українських ет-
нографічних районів – Лемківщини, Надсяння,
Холмщини й Підляшшя, що остаточно відходи-
ли до складу Польщі та водночас взаємоспрямо-
ване переселення в Польщу поляків і євреїв із за-
хідних областей України (близько мільйона), що
залишалися в складі СРСР.
Треба сказати, що на початку проведення вза-
ємної «евакуації» населення прикордонних те-
риторій керівництво Радянського Союзу й УРСР
спрямовувало українців з Польщі в південні об-
ласті України, щонайперше в Одеську. Це було
пов’язано не лише з наявністю вільних будинків
і земельних фондів у колишніх німецьких колоні-
ях, необхідністю економічного відродження сіль-
ськогосподарського виробництва на цих землях,
але й тим, що «зустрічний роз’їзд» українців і по-
ляків у західних областях України був усклад-
нений повільним звільненням останніми влас-
них осель. Польська сторона виконавців угоди не
поспішала забирати своє населення. На вимогу
української сторони в листопаді 1944 р. «розпо-
чати вивозити населення» заступник Головного
Уповноваженого ПКНВ капітан Станіслав Пізло
відповів: «У нас маленька територія і немає мож-
ливості розселити евакуйоване населення. У міс-
ті Любліні і Перемишлі взагалі приймати не буде-
мо, немає площі. Коли будуть вивезені українці,
тоді ми вивеземо поляків» [7, арк. 23]. Тут не ма-
ємо на меті докладно пояснювати наведену моти-
вацію, зауважимо лише, що, зважаючи на зазна-
чене, південний регіон України мав взяти на се-
бе частину українського населення, що пересе-
лялося з Польщі. Східні області спершу не роз-
глядалися радянським керівництвом як територія
можливого розселення евакуйованих [7, арк. 29].
Місцевість для їх розселення визначали, виходя-
чи з наявності житла і фондів вільної землі.
У жовтні 1944 р. обласне керівництво інфор-
мувало вищі органи влади, що область може при-
йняти 4000 господарств [2, с. 90]. Але ці дані бу-
ли орієнтовними. Після уточнень було виявле-
но 7669 вільних будинків, з них придатних для
житла 647 і таких, що потребують ремонту, 7062
[2, с. 92]. Та зазначена нерухомість здебільшого
тільки відносно була придатною для розселен-
ня людей. За роки війни будинки без опалення
й охорони настільки зруйнувалися, що їх потріб-
но було здебільшого відбудовувати, а не ремон-
тувати. Абсурд ситуації полягав у тому, що, не-
зважаючи на численні постанови і розпоряджен-
ня про забезпечення переселенців окремими бу-
динками, насправді йшлося про далеко не тимча-
сове ущільнення місцевого населення.
Перш, ніж перейти до розгляду перебігу да-
ного міграційного процесу на Одещині, звер-
немося до статистики. Згідно з планом прийо-
му Одеська область мали прийняти 6850 україн-
ських родин з Польщі [8, арк. 99]. До кінця груд-
ня 1944 р. сюди прибуло 463 родини у складі 1704
осіб [9, арк. 71]. До 1 липня 1945 р. прибуло 6810
родин у складі 24329 осіб, що складало 99,41%
прийнятого плану. Тож через сім місяців область
виконала план прийому переселенців – 6850 ро-
дин. Назагал у 1944-1945 рр. в область було пе-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
152
реселено переселенців-українців – 6875 родин
24474 особи [10, с. 14] і їх організоване переве-
зення з Польщі в область фактично припинилося.
Евакуйовані привезли з Польщі 2200 голів коней,
5631 корів, 1477 свиней, 1381 овець і кіз (всього
10689 голів), домашньої птиці 10427 шт., бджоло-
сімей 619 вуликів, а також 2879 одиниць різного
інвентарю (плугів, борін, соломорізок) та 753 гар-
би і підводи [8, арк. 100].
Проте, незважаючи на виконання плану прийо-
му українців-переселенців з Польщі, до остаточ-
ного завершення міждержавної операції з пере-
міщення населення в Україну (листопад 1946 р.)
їх міжобласний рух, хоча й послабився, але не при-
пинився. Відомо, що на 1 квітня 1946 р. було на-
правлено в область 7911 родин у складі 28366 осіб,
водночас вибуло 7231 (26266 осіб) [11, арк. 12].
Розглянемо більш докладніше. Перші заліз-
ничні потяги з евакуйованими почали надходити в
Одеську область з 28 листопада 1944 р. [8, арк. 100].
Однак не всіх поселяли компактно в німецькі коло-
нії. Вони також зазнали руйнації в роки війни. Крім
того, багато будинків займали місцеві мешканці,
«біженці» війни, що випадково опинилися тут, різні
організації, або житло використовувалося як склад-
ські приміщення. Щодо колгоспів, то було зрозумі-
ло, що жодний з них не міг прийняти більше 10-20
родин. Тому прибулих односельців розділяли.
Для організації прийому переселенців і контр-
олю за їх господарсько-побутовим влаштуванням
при обласному виконавчому комітеті було ство-
рено сектор розселення. У його складі працюва-
ло троє службовців. Звичайно, така невелика гру-
па людей не в змозі була ефективно керувати цим
складним процесом. Жваве листування начальни-
ка сектора М. Черепахіної більше нагадувало імі-
тацію бурхливої діяльності, ніж роботу. У звітній
документації сектора залишилася велика кіль-
кість телеграм такого змісту: «Негайно розван-
тажуйте 66 вагонів переселенців-українців при-
булих на станцію Овідіополь… 24 квітня 1945 р.
Черепахіна», «Зобов’язую негайно перевезти
українців зі станції Овідіополь, розвантажених
10 днів назад. Виконану роботу доповісти виконко-
му 5 травня 1945 р. …» [9, арк. 215-216], «Прибулі
18 вагонів станцію Мардарівка розвантажуй-
те негайно, відомості телеграфуйте» [9, арк. 58].
Як видно, затримки з розвантаженням вагонів та
доставкою переселених на місця були поширеним
явищем. Наприклад, переселенці, що прибули на
станцію Мигієво в несприятливі погодні умови й
були тимчасово розселені по 2-3 і більше родин в
одній кімнаті, прожили так три місяці. Їх неодно-
разові скарги в різні інстанції не змінили стано-
вище [8, арк. 130]. Промовисто засвідчують ха-
ос у переселенні численні телеграми про роз-
шук вагонів із переселенцями, які мали розселя-
тися в Одеській області, але були розвантажені
в Запорізькій, Дніпропетровській чи Вінницькій
областях, про відправлення назад помилково
розвантажених вагонів [9, арк. 197].
Розгубившись від побаченого, мешканці
с. Мячин Грубешівського повіту Люблінського
воєводства, поселені у с. Богданівка Доманівсь-
кого району, писали 31 січня 1945 р. М. Хру-
щову: «Перед евакуацією з території Польщі в
Українську РСР на загальних зборах уповнова-
жений по евакуації оголосив нам, що нас будуть
групами поселяти на німецькі колонії, котрі за-
раз є, і призначати позички по 5000 крб. на роди-
ну на поправку знищених будинків, і що ми зор-
ганізуємо свій колгосп… З невідомих нам при-
чин нас вигружено не на станції Вибори, а на
станції Кам’яний Міст, і розділили на 8 сіл, де
розмістили по квартирах, а квартири попали як
кому, декому попали без місцевих, декому разом
з місцевими, так що з цього приводу ми опини-
лися в несподіваному для себе положенні… Нам
було сказано зібрати все рухоме майно, а зараз
цього майна не маємо де примістити, бо тісно.
З документів наших видно, що кожний із нас за-
лишив хату й інші будівлі, і, як говорили нам
уповноважені, маємо отримати у власність ха-
ти і їх відремонтувати. На думку місцевих лю-
дей, ми живемо тут хвилею, а як прийде весна,
нас перевезуть на німецькі колонії. Чи справді,
як обіцяли уповноважені по евакуації, ми буде-
мо переведені на німецькі колонії? І як буде з ха-
тами, чи нам дадуть, чи маємо жити в чужих, бо
за 5000 крб. у жодному випадку хати не купиш
і не збудуєш. Коли і де видадуть позику? Що має-
мо робити далі: чи вступати у місцевий колгосп, чи
чекати відповідь?» (стиль і орфографію оригіналу
збережено – Т.П.) [11, арк. 364]. Звісно, відповіді
на такі листи голова уряду УРСР не давав. Вони
переадресовувалися на обласні виконавчі коміте-
ти, які подекуди вирішували питання, а почасти
просто не звертали на них уваги, списуючи звер-
нення переселенців на нерозуміння ними радян-
ського устрою життя. Викладені переселенцями в
листах до уряду факти відповідали дійсності.
Більшість переселених родин справді прожи-
вала не у власних будинках, які вони мали отри-
мати замість залишених у Польщі, а на кварти-
рах колгоспників чи в комунальних квартирах
(кімнатах), у так званих «будинках колгоспни-
ISSN 2222-5250
153
ка». Так, у Цебриківському районі 697 родин бу-
ли розміщені на квартирах місцевих жителів, 315
проживали у будинках колгоспів [8, арк. 4]. У ба-
гатьох районах родини переселенців, що прожи-
вали на квартирах місцевих колгоспників, зму-
шені були платити за проживання (грошима, мо-
локом) або відробляти. Зокрема, переселенець
Чижевський Василь відробляв за проживання
Стрилецькому своїми кіньми [8, арк. 4].
Надзвичайно важко було погорільцям і по-
грабованим. Наприклад, родина Носель І.П., що
складалася з 5 осіб, тулилася в малесенькій кім-
натці без меблів й не мала заготовленого на зи-
му палива. У таких же умовах жили багато ін-
ших родин [9, арк. 73]. У вересні 1945 р. в хо-
ді перевірок було встановлено, що в Яновському,
Біляївському, Цебриківському, Гросулівському,
Овідіопольському, Роздільнянському та інших
районах значна частина переселенців розміщена
в непридатних для житла приміщеннях, у яких про-
тікали дахи, не було дверей та вікон [9, арк. 73].
Важку економічну ситуацію, у якій опинили-
ся переселенці, поглиблювали дії окремих міс-
цевих керівників. Вони грубо порушували ви-
конання урядових постанов про господарсько-
побутове влаштування переселенців та закон-
ність щодо надання житла й землі, закріплення
його в їх довічне користування, виплати компен-
сації, забезпечення товарами першої необхіднос-
ті. Наприклад, Врадіївський райвиконком продав
місцевим мешканцям 18 будинків із 58 за ціною
2-3 тис. крб. у колишній німецькій колонії
с. Миколаївка, а потім нові господарі пропону-
вали переселенцям купити їх по ціні 20-25 тисяч
[8, арк. 4]. У с. Цебриково оформили передачу бу-
динків переселенцям за завищеними цінами – 47,
54 і 75 тисяч за будинок, чим викликали у них
здивування, тому змушені були скасувати своє рі-
шення [8, арк. 102]. Голова Кримківської сільра-
ди Первомайського району разом із райфінвідді-
лом не закріпив за переселенцем Кубель будинок,
у якому він мешкав, а продав місцевому колгосп-
нику за 7 тисяч крб. [8, арк. 1]. Зловживань було
багато: продавали переселенцям гас за завищени-
ми цінами під виглядом «накопичення пайових
коштів» (останні навіть не знали його справж-
ньої вартості), по 5 місяців не виплачували за-
робітну плату різьбярам по дереву [8, арк. 7 зв.],
не виділяли будматеріали переселенцям, зокрема
черепицю, мотивуючи це її відсутністю на скла-
дах, що було неправдою [8, арк. 82], використо-
вували будматеріали, призначені для переселен-
ців на будівництві інших об’єктів. Так, голова
колгоспу «Червоний виноградар» Біляївького ра-
йону Леонтьєв використав матеріал для будівни-
цтва ларків і магазину, вийняв вікна і двері з бу-
динку, закріпленого за переселенкою Близнюк К.,
і відремонтував колгоспну контору, а в її зруй-
нований будинок перевів колгоспну птахоферму
[8, арк. 4]. У с. Троїцьке Біляївського району, ско-
риставшись необізнаністю переселенців, підробили
їх підписи в списках про надання мила і залишили
людей без товару першої необхідності [8, арк. 4].
Аналогічних випадків було багато. Так, дирек-
тор підсобного господарства Ключин самовіль-
но виселив переселенку із закріпленого за нею
по акту будинку, а земельну ділянку, що приляга-
ла до нього, віддав своєму коменданту. Водночас
дав розпорядження не видавати переселенцям
хліб як покарання за невихід на роботу у вихід-
ний день, залякував їх. Замість роз’яснювальної
роботи обмежився грубістю: «не подобається, ви-
їжджайте знову у Польщу, багато Вас понаїхало,
Ви поїдете, найдуться інші» [8, арк. 4]. У с. Дми-
трівка Комінтернівського району голова колгос-
пу Довженко прийшла в будинок переселенця
Юзвика Івана і заявила: «Якого дідька ви сюди
приїхали, виїжджайте назад на Волинь, нам по-
трібні квартири» та дала вказівку вирубати дере-
ва на його обійсті [8, арк. 4].
Голови колгоспів вдавалися до різних методів
утиску переселених: несправедливо штрафували
на 50 крб. за те, що корови цих господарів захо-
дили на незасіяне колгоспне поле, або на 650 крб.
пастуха за те, що кінь загубився в степу (невдовзі
кінь знайшовся, а гроші не повернули), вирахову-
вали із заробітної плати по 45-90 крб. без відома
переселених на святкування Дня перемоги [8, арк.
5-7]. Звісно, переселенці раз по раз зверталися по
допомогу керівників господарств (дах відремон-
тувати, виділити транспорт, щоб привезти лікаря,
паливо чи забрати із заготконтори збіжжя, здане
в обмін на квитанцію при виїзді з Польщі…), але
цим лише дратували їх. Бувало, що навіть вказів-
ки працівників райвиконкомів та райкомів надати
переселеним допомогу не діяли на них. Нерідко
це виливалося в нестриману поведінку керівни-
ків господарств, вживання ними нецензурно-
ї лексики та навіть рукоприкладство. Так, голо-
ва колгоспу «Червона праця» Ширяєвського ра-
йону Толкаченко в нетверезому стані побив пере-
селенця на прізвище Вітер за те, що той не дав
йому власних коней, на яких працював, на ви-
віз колгоспного хліба [8, арк. 44]. Систематично
ображав переселенців голова Саханської сільра-
ди Ширяєвського району, називав їх «польськи-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
154
ми емігрантами», «бандерівцями» [8, арк. 5] і т.д.
Загалом це поширене явище неспростовно засвід-
чує величезна кількість документів центральних
архівів України та Державного архіву Одеської
області, що наводить на думку: неприхильне став-
лення до переселенців з боку місцевих керівників
в окремих колгоспах було свідомим і мало корис-
ний умисел. Своїми діями вони провокували пе-
реселенців до виїзду. Оскільки порушень в роботі
очільників господарств було багато, то в разі само-
вільного виїзду переселенців провину можна бу-
ло звернути на відсутніх, ніхто б особливо не став
із цим розбиратися. Усуспільнене майно пересе-
ленців – коні, корови, підводи та сільгоспінвен-
тар, як правило, залишалося в колгоспах, оскіль-
ки вже були оформлені документи або в них не
було можливості їх забрати, чи, коли на момент
виїзду худоба вже загинула, а гужовий транспорт
був розбитий [8, арк. 5]. Так, 24 серпня 1945 р. на-
чальник НКВС Гойман замість того, щоб погово-
рити з людьми, з’ясувати проблеми та спробува-
ти чимось допомогти, відібрав у виїжджаючих з
Цебриківського району переселенців 17 коней і пе-
редав у колгосп іншої сільради. На скаргу пересе-
ленців через два тижні коней їм повернули, але ті
вже були хворі на коросту і виснажені [8, арк. 74].
Варто зазначити, що самоуправство голів кол-
госпів та сільрад присікалося партійними та ра-
дянськими органами влади. До цієї справи долу-
чалися і правоохоронні органи, проте позитиву
в цьому питанні не було. У більшості випадків ке-
рівникам оголошували догани, рідко коли звіль-
няли з посад, як у разі з вищезгаданою головою
колгоспу Довженко, або засуджували за фінансо-
ві махінації і розтрати. Дії таких осіб спричиня-
ли важкі психологічні травми людям, не слугува-
ли прикладом доброзичливості для односельців.
Здебільшого переселенці залишалися у новому се-
редовищі сам на сам з хамством і байдужістю голів
колгоспів. Їх психологічний стан був критичним.
Злиденне, голодне життя, митарство по закут-
ках у чужих людей, відсутність найнеобхіднішо-
го, важка виснажлива праця, хвороби, принижен-
ня гідності – все це викликало розпач. Не кожен
міг упоратися з таким нервовим напруженням.
Своєю поведінкою місцеві керівники не раз ство-
рювали прецеденти, що не тільки поглиблювали
недовіру до них, але й віру переселенців у пер-
спективи свого закріплення в новому для них со-
ціальному середовищі та краї. На їх працю, май-
но, потреби особливо не зважали. Наприклад, го-
лова Бориславської сільради Первомайського ра-
йону і голова колгоспу домовилися з переселен-
цями про покіс сіна, пообіцявши віддати їм за
роботу 10 % сіна на корм для їх власної худо-
би, та попри покіс ними 36 га не дотримали сло-
ва [8, арк. 7]. Випадків свавілля й утисків було
багато не тільки в колгоспах, але й в радгоспах
(деяка частина переселенців поселялася у цих
господарствах на прохання самих керівників).
Так, наприклад, директор радгоспу ім. Червоної
Армії Роздільнянського району Сергіїв вселив
у кімнату площею 12 кв. м, у якій проживало
5 членів родини кращого з працівників радгоспу
коваля Савко, 5 робітників, що прибули з Одеси
на сільгоспроботи [8, арк. 74]. Переселенці важ-
ко сприймали такі вчинки. Для місцевих керів-
ників господарств повоєнних років був харак-
терний низький рівень культури управління.
Безперечно, труднощі влаштування пересе-
ленців були тісно пов’язані з економічною си-
туацією в країні. Надзвичайно актуальною бу-
ла проблема надання переселеним житла, не гір-
шого за втрачене внаслідок проведеного захо-
ду. Однак не менше, ніж економічний чинник на
переселенців впливала психологічна атмосфе-
ра. Оцінювання ними нового середовища багато
в чому визначалося стресом. Важливим чинни-
ком перешкоджання інтеграції в нове локальне
середовище була консервативність громадської
свідомості, розвиток фобій стосовно переселен-
ців. Аналітичні звіти, що містили інформацію про
настрої переселенців, характеризували відноси-
ни місцевих колгоспників і приїжджих в окремих
колгоспах Одеської області як антагоністичні.
У світлі наведених прикладів про переги-
ни в роботі місцевої влади стосовно переселе-
них в архівних документах лише зрідка про-
ступають моменти, які свідчать про людяність
керівників колгоспних господарств та селищ-
них рад. «Непогано влаштовані переселенці
в с. Катеринівка Первомайського району, де го-
лова сільради тов. Рокомо. Усі переселенці посія-
ли городи. Відчувається повсякденна турбота про
них. Краща переселенка, що працювала у колгос-
пі, – Онух Олександра, представлена до урядової
нагороди [8, арк. 74]. Подібних конкретних харак-
теристик діяльності голів колгоспів в документах
майже немає. Зазвичай все зводили до констатації
стану настрою переселенців («нормальний», «до-
брий», «спокійний», «незадовільний»).
Уряд неодноразово критикував партійні й ра-
дянські організації Одеської області за незадо-
вільну роботу серед переселенців, недооцінку
ними «політичного значення цієї надзвичайно
важливої ділянки роботи», наголошував на не-
ISSN 2222-5250
155
обхідності посилення масово-політичної роботи,
та це мало впливало на ситуацію. Керівництво
області у свою чергу перекладало відповідаль-
ність на нижчі органи та на самих переселенців.
У доповідних записках уряду воно погоджувало-
ся з тим, що негативні факти, що раз по раз викри-
валися в колгоспах, свідчили про бездушне став-
лення до переселенців з боку райкомівських пра-
цівників та місцевої влади, вбачало в цьому нічого
вкрай негативного. На його думку, це лише давало
привід для викривлення тлумачень про трудове та
господарсько-побутове влаштування переселен-
ців, пояснюючи нарікання останніх на відсутність
будинків, зволікання з наданням кредиту, землею
та юридичним закріпленням майна «низьким куль-
турним рівнем цих громадян, нерозумінням ними
нашого господарського укладу» [12, арк. 2].
Замість дієвої роботи щодо відшкодування
населенню втрачених статків, пришвидшення
будівництва і ремонту житла за рекомендацією
й наполяганням уряду, місцеві активісти намага-
лися вплинути на свідомість переселенців поси-
леною масово-політичної роботою. Вони чита-
ли голодним та виснаженим фізично й морально
людям лекції на теми «Революційна законність»,
«Комсомол в боях за Батьківщину», «Героїзм ра-
дянських людей в роки Великої Вітчизняної ві-
йни», проводили збори з постановкою політич-
них питань, таких, як: «Про переваги колгоспно-
го будівництва», «Про статут сільськогосподар-
ської артілі, як основний закон колгоспного жит-
тя», «Про Сталінську Конституцію» [8, арк. 74],
а також індивідуальні бесіди про максимум тру-
доднів для колгоспників й додаткову оплату пра-
ці за підвищення врожайності, про соціалістичне
змагання в колгоспах і т. д. [9, арк. 72].
При цьому майже всі працездатні переселен-
ці надзвичайно добросовісно працювали в кол-
госпах області, показували зразки дисциплінова-
ності й стахановської праці. Рідко хто з них ви-
робляв менше 200 трудоднів. Наприклад, пересе-
ленець колгоспу ім. Тельмана Фрунзенського ра-
йону І. Грудняк у 1945 р. виробив 669 трудоднів,
К. Гецько – 400, І. Лагунець із колгоспу ім. Сталі-
на Первомайського району – 309, І. Поляков із кол-
госпу ім. XVII партз’їзду Котовського району –
561 [8, арк. 7-7 зв, 76 зв.]. Подібне ставлення до
роботи було характерне для більшості переселе-
них. Особливе схвалення у місцевих селян кол-
госпу ім. Фрунзе Ананьївського району виклика-
ла старанність та спритність дівчини-переселенки
Марії Ломанської. Під час збору врожаю вона що-
денно в’язала по 700-800 снопів. Зважаючи на це,
молодь колгоспу, що зазвичай стримано спілкува-
лася з переселенцями, прийняла її, як «стахановку
колгоспних полів», у ряди ВЛКСМ [8, арк. 76 зв.].
Переселенців, що старанно працювали висували
на керівні посади (110 осіб по області), відправ-
ляли на навчання.
Між тим, багато місцевих селян, що втра-
тили свої будинки в період війни, також мріяли
про «хороші людські умови» життя. Безхатченки
у яких все забрали загарбники і спалили будин-
ки, наприклад с. Новосілка (колгосп «Червоний
шлях») Котовського району, тулилися по коморах
(«по халупах»), про які казали: «Стоїть на куря-
чих ніжках, ось ось завалиться» [13, с. 3]. Тому,
коли в травні 1945 р. вийшла постанова раднар-
кому УРСР і ЦК КП(б)У «Про будівництво жи-
лих будинків колгоспників, виробничих будівель
і культурно-побутових споруд» дуже зраділи.
Вони схвильовано заявляли «якщо людина має
тепле, затишне житло, працює ще краще, ще біль-
ше» [13, с. 3]. Тож при бажанні проблеми приїж-
джих могли б зрозуміти.
Однак у планах будівництва житла переселен-
ці були на останньому місці. На колгоспних збо-
рах ухвалювалося, що в першу чергу будуть ре-
монтувати житло родинам червоноармійців, по-
тім відбудовувати зруйновані під час війни ха-
ти колгоспників, і лише потім планували розпо-
чати будівництво хат переселенцям, які прибу-
ли з Польщі [14, с. 3]. Будівництво і ремонт жит-
ла здійснювалося дуже повільно навіть у пересе-
ленських колгоспах. Наприклад, у с. Миколаївка
Врадіївського району 24 квітня 1946 р. був орга-
нізований переселенський колгосп ім. 9 травня,
який об’єднав 37 родин. Та голова колгоспу бу-
дівництвом не займався, не завозив виділені для
будівництва матеріали [12, арк. 6.]. Переселенці
ж мріяли про життя в теплі з власним дахом над го-
ловою, а впевненості, що його отримають не було.
Попри заявлену кількість будинків у колишніх
німецьких колоніях, які можна було б використа-
ти для їх поселення, вони потерпали від його не-
стачі. Назагал в області було 17 таких населених
пунктів, зокрема, 5 у Красноокнянському райо-
ні (Маринберг, Софіненталь, Тригради, Вижино,
Вовчий хутір) і 12 у Гросулівському (Касель,
Клейндорф, Манухіно, Плавневий, х. Озеро,
Тятри, х. Оленівка, Кринівка, Савацький, х. Тихий
Куток, Петрико-Ковач, Добрий Луг). Всього в них
було 1182 будинки, з них 825 придатних для житла,
504, що потребували ремонту, 371 – зайнято місцеви-
ми мешканцями, переселенцями – 233, передано ін-
шим організаціям – 241, вільних – 50 [8, арк. 109].
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
156
У вересні 1945 р. переселенці проживали в
39 колгоспах, причому 29 з них були доприселе-
ні родинами українців з Польщі на 50% і більше,
10 були на 100% переселенськими. Серед най-
більш заселених переселенцями районів були
Роздільнянський і Березовський. З огляду на ком-
пактне поселення переселенців у деяких німець-
ких колоніях і селах було утворено 10 переселен-
ських колгоспів, зокрема, у Мостовському райо-
ні – 4, Фрунзенському – 1, Цебриківському – 2,
Красноокнянському – 3 [8, арк. 66-67]. Колгоспи,
які мали у своєму складі чи складалися з пересе-
ленців згідно з постановою РНК УРСР від 28 лип-
ня 1945 р. за 3 1872 повністю, або частково звіль-
нялися від обов’язкових поставок державі (зер-
но, соняшник, картопля, овочі, м'ясо, яйця, моло-
ко, шерсть, шкіри) і грошових податків на 2 роки
[8, арк. 55]. Це сприяло утворенню нових пере-
селенських колгоспів. Так, було організовано ще
два колгоспи – в Біляївському й Березовському
районах. На 1 січня 1946 р. їх було 12, а в берез-
ні вже 13 [8, арк. 51, 43]. Більше переселенських
колгоспів не створювали. Забігаючи дещо напе-
ред, зазначимо, що в зв’язку з масовим самовіль-
ним виїздом з області переселених з Польщі укра-
їнців в західні області України в неврожайні 1946-
1947 рр. у квітні 1948 р., колгосп ім. Жданова
Красноокнянського району перестав існувати як
переселенський. У ньому проживало тільки 8 та-
ких родин у складі 28 осіб [8, арк. 105].
Настрій переселенців до виїзду поволі почав
змінюватися навесні 1945 р. Кардинально він змі-
нився з початку збору врожаю. Від розчарування їх
не стримували навіть переселенські колгоспи. Так,
для керівництва Гросулівського району повною
несподіванкою став виїзд переселенців із колгос-
пу Ленінфельд. У ньому проживало 87 родин пе-
реселенців і 13 місцевих, вони дружно працюва-
ли і співіснували. Колгосп був зразковим у райо-
ні. Та 5 серпня переселенці не вийшли на робо-
ту, почали розбирати коней і готуватися в дорогу.
На терміново проведених загальних зборах за при-
сутні секретаря РКП Чибиля і голови райвиконко-
му Мойсеєвої, вони заявили, що голова колгоспу
Семенов (не з переселенців) за освітою кухар і не
знається на сільському господарстві, грубо з ни-
ми поводиться, ображає, обзиває «злими словами»
(…), не повернув взяте в них насіння (88 цнт.), сі-
но на трудодні не видав і не дозволив косити, на-
томість, продав частину під приводом організації
громадського харчування, яке не зробив обіцяно-
го. Частина сіна, що залишилася, була украдена,
коли голова колгоспу відправив кудись об’їзника
і переселенці залишилися без корму для худоби.
Семенов працював у колгоспі всього 2 місяці, але
встиг звільнити бригадира і завгоспа, які були пе-
реселенцями. Образило селян і те, що голова кол-
госпу хліба на трудодні не видав, а коли розмоло-
ли зерно, завіз собі 2 мішки борошна [8, арк. 103].
Спроби секретаря райкому вмовити переселенців
залишитися, викликали у відповідь репліки: «Ми
Вам не віримо, ви все обіцяєте, а нічого не дає-
те, ми все одно поїдемо». Переселенці заявляли
на зборах, що за 7 місяців їм не видали ні солі, ні
мила, ні сірників, ні гасу. Все це їм довелося ку-
пувати чи вимінювати на базарі. З обуренням лю-
ди також говорили про зниклу з колгоспної отари
вівцю переселенця Гришка, про приховання цього
факту та нещирість пастуха і нереагування голови
колгоспу на цей випадок, про страх за власну худо-
бу [8, арк. 103]. Райвиконком запропонував пересе-
ленцям переїхати в іншу колонію (Касель), але ні-
які доводи їх не переконали. Вони лише просили
позбавити їх такого керівника. Аналогічною була
ситуація в інших колгоспах.
Соціальне напруження ускладнювалося і че-
рез важкі антагоністичні відносини між пересе-
ленцями і місцевими. Останні не розуміли, чо-
му держава проявляє більше уваги переселенцям.
У Цебриківському районі, в. с. Цебриково (кол-
госп «Червоний прапор»), де проживали 56 родин
переселенців, на зборах місцеві колгоспники заяв-
ляли: «Говорять все про переселенців, а місцевим
у яких чоловіки на фронті не допомагають. За по-
треби переселенцям допомагають, а місцевим –
ні [8, арк. 103 зв.]. Як видно, роз’яснювальна ро-
бота з місцевими мешканцями не проводилася.
У 1946-1947 рр. самовільний виїзд пересе-
ленців у західні області України з Одещини до-
сяг небачених темпів. На 1 травня 1947 р. в об-
ласті залишилося проживати тільки 909 родин
[15, арк. 1-2]. Державна допомога переселен-
цям на тлі неврожаю була настільки незначною
(на трудодні вони майже нічого не отримали,
або «видали по гарбі сіна і 50 г хліба»), що вони
мусили рятуватися від голоду. Розчарувавшись
у колгоспній системі господарювання, виїжджа-
ли навіть ті, які отримували розрахунки на тру-
додні. Правління колгоспів дивувало, що деякі
родини отримали по 54 відра вина і 640 кг зерна,
але все рівно виїхали [12, арк. 244 зв.]. Вочевидь
такий розрахунок не міг влаштувати переселе-
них. Вони не розуміли, чому, так гірко натрудив-
шись, мали голодувати. Вчитель-переселенець
Цирк І.С. з Яновського району казав: «Я завжди
думав про СРСР, що тут існує свобода слова
ISSN 2222-5250
157
і життя, де думають про побут робітників і селян,
допомагають їм, але насправді виявилося, що це
не так. Тут треба тільки працювати і працювати,
а їсти нічого…» [8, арк. 74]. Тому більшість пересе-
ленців хотіли виїхати. Основними причинами не-
вдоволення були загальна невлаштованість, затрим-
ка позики банком, відсутність артезіанських коло-
дязів, грубе ставлення місцевих керівників й окремі
образи корінних колгоспників [8, арк. 103 зв.].
Отже, переселення українців з Польщі в
Одеську область та його інтеграція в локальне се-
редовище краю відбувалося надзвичайно склад-
но. Незадовільне їх влаштування в колгоспах
Одещини викликало масовий самовільний рух
у не охоплені суцільною колективізацією захід-
ні області України. Внаслідок цього Одеська об-
ласть, разом з іншими областями південного ре-
гіону України, по факту стала роз’їзною площад-
кою в міждержавному «обміні» населенням СРСР
і Польщі. Активний зворотний рух переселенців,
слабке закріплення їх в Одеській області засвід-
чували наявність ряду глибоких проблем еконо-
мічного, соціального й психологічного характеру,
що гальмували входження переселенців у локаль-
не середовище цього краю. В умовах повоєнної
руйнації переселенці суттєво впливали на соці-
альну структуру сільських громад, невільно ство-
рювали конкурентне середовище. Міжетнічне на-
пруження у відносинах місцевих колгоспників
і переселенців проявлялося в поведінкових і кому-
нікативних контекстах інтеграційних процесів.
Розробка цієї проблематики може бути корис-
ною з точки зору вивчення проблем сучасної мі-
грації як складного соціального явища.
Джерела та література
1. Щетніков В. Переселення українців з
Польщі в Україну за матеріалами державного
архіву Одеської області / Polacy na Południowej
Ukrainie XVII-XX wiek / pod red. T. Ciesielskiego,
E. Czapiewskiego, A. Korytki, W. Kusznira, H. Stroń-
skiego. – Olsztyn-Opole-Wroclaw-Odessa, 2007.
2. Буцко О.В. Украина-Польша: миграцион-
ные процессы 40-х годов. – К., 1997.
3. Сорока Ю.М. Населення західноукраїнських
земель: депортації, переселення, мобілізації, мігра-
ції (1939-1950-ті роки): Монографія. – К., 2007.
4. Ніточко І.І. Березівський район: історія,
люди, події. – Одеса, 2008.
5. Українська РСР на міжнародній арені. Збір-
ник документів і матеріалів. 1944-1961 рр. – К., 1963.
6. Archiwum Akt Nowych w Warszawie
(AAN), Zesp. 39 A4, Generalny Pełnomochnsk
Rządu R.P. do spraw repatriacji, sygn. 3.
7. Центральний державний архів гро-
мадських об’єднань України (ЦДАГОУ), ф. 1,
оп. 23, спр. 794.
8. Державний архів Одеської області (далі –
ДАОО), ф. Р-2000, оп. 3, спр. 37, арк. 99.
9. ДАОО, ф. Р-2000, оп. 3, спр. 86.
10. Польща та Україна у тридцятих-сорокових
роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів
спеціальних служб. – Т. 2. Переселення поляків та
українців 1944-1946. – Warszawa – Kijów, 2000.
11. Центральний державний архів вищих орга-
нів України (ЦДАВОУ), ф. 4959, оп. 1, т. 1, спр. 68.
12. ДАОО, ф. Р-2000, оп. 3, спр. 241.
13. Чорноморська комуна. – 1945. – 3 червня.
14. Чорноморська комуна. – 1945. – 9 червня.
15. ДАОО, ф. Р-2000, оп. 3, спр. 250.
Татьяна Пронь
Переселение украинского населения с Польши в Одесскую область
и его интеграция в локальную среду края
В статье рассмотрена проблема массового переселения украинского населения с Польши в Одесскую
область на протяжении 1944-1946 гг., раскрыто экономические, социальные и психологические факторы,
препятствующие вхождению переселенцев в новую локальную среду.
Ключевые слова: переселение, эвакуация, миграция, переселенцы, местное население, интеграция, Одесская область.
Tetiana Pron’
The resettlement of the Ukrainian population from Poland to the Odessa region
and its integration into the local area environment (1944-1946 years)
The article deals with mass migration problem of Ukrainian population in Poland in Odessa region during the
1944-1946 years, reveals the economic, social and psychological factors that prevent the entry of new immigrants
in the local environment.
Key words: relocation, evacuation, migration, migrants, the local population, integration, Odessa region.
|