Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування

Розглянуто основні етапи формування архівних колекцій української еміграції як складової зарубіжної україніки.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Палієнко, М.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Архіви України
Теми:	Статті та повідомлення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59979
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування / М.Г. Палієнко // Архіви України. — 2011. — № 6. — С. 10-20. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-59979
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-599792014-04-12T03:01:20Z Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування Палієнко, М.Г. Статті та повідомлення Розглянуто основні етапи формування архівних колекцій української еміграції як складової зарубіжної україніки. Рассмотрены основные этапы формирования архивных коллекций украинской эмиграции как составной части зарубежной украиники. There are considered the main stages of forming of archival collections of Ukrainian emigration as the part of foreign Ucrainica in the article. 2011 Article Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування / М.Г. Палієнко // Архіви України. — 2011. — № 6. — С. 10-20. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0320-9466 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59979 [930.25:314.743](477) uk Архіви України Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та повідомлення Статті та повідомлення
spellingShingle	Статті та повідомлення Статті та повідомлення Палієнко, М.Г. Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування Архіви України
description	Розглянуто основні етапи формування архівних колекцій української еміграції як складової зарубіжної україніки.
format	Article
author	Палієнко, М.Г.
author_facet	Палієнко, М.Г.
author_sort	Палієнко, М.Г.
title	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування
title_short	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування
title_full	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування
title_fullStr	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування
title_full_unstemmed	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування
title_sort	архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Статті та повідомлення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/59979
citation_txt	Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування / М.Г. Палієнко // Архіви України. — 2011. — № 6. — С. 10-20. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Архіви України
work_keys_str_mv	AT palíênkomg arhívnaspadŝinaukraínsʹkoíemígracííosnovníetapiformuvannâ
first_indexed	2025-07-05T11:06:56Z
last_indexed	2025-07-05T11:06:56Z
_version_	1836804857597526016
fulltext	статті та повідомлення10Статті та повідомлення УДК [930.25:314.743](477) М. Г. ПАЛІЄНКО* АРХІВНА СПАДЩИНА УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ: ОСНОВНІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ Розглянуто основні етапи формування архівних колекцій української емі- грації як складової зарубіжної україніки. Ключові слова: зарубіжна україніка; українська еміграція; архівна спад- щина; музей-архів; бібліотека; історичні джерела. одним із невід’ємних компонентів національної історико-культур- ної спадщини є архівні колекції, які утворилися в результаті діяльності української громадсько-політичної, наукової та культурної еміграції у багатьох країнах світу. архівні, музейні та бібліотечні інституції, що були засновані впродовж ХХ ст. на різних континентах вихідцями з України, традиційно відігравали і нині продовжують відігравати надзви- чайно важливу роль не тільки у збереженні історичної пам’яті, але й у консолідації українців у світі, визначенні їх національної ідентифікації. важливою місією останніх є репрезентація та поширення в іншомов- ному багатокультурному середовищі українських культурних традицій, створення джерельної бази та формування необхідних умов для прове- дення наукових досліджень у галузі українознавства. в історіографії можна виділити два основні підходи до вивчення до- кументальної спадщини української еміграції: 1) залучення джерельної інформації окремих груп документів у процесі дослідження конкретно- історичних проблем на “макро” та “мікро” рівнях (під час вивчення політичної, соціальної, культурної історії українського зарубіжжя в ці- лому; історії окремих інституцій та організацій, створених емігрантами у країнах Західної та Центральної Європи, північної америки та ін.; у процесі відтворення життєвого та творчого шляху громадсько-полі- тичних, військових, культурних діячів та науковців); 2) комплексний аналіз архівних колекцій української еміграції як складової докумен- тальних ресурсів українського суспільства (передбачає вивчення про- цесу створення українських архівних центрів та колекцій за кордоном, * палієнко марина Геннадіївна – доктор історичних наук, професор ка- федри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського на- ціонального університету імені тараса Шевченка. © м. Г. палієнко, 2011 11статті та повідомлення визначення шляхів їх комплектування та переміщення, місць їх ниніш- нього зберігання та рівня наукового опрацювання і використання). перші праці, присвячені проблемам створення та функціонування архівних центрів україніки за кордоном, почали з’являтися у 1920-х рр. і належали перу як політичних діячів еміграції (с. петлюрі, в. про- коповичу), так і організаторам музейно-архівної справи (м. обідному, д. антоновичу, а. Животкову, с. наріжному)1. натомість у радянських історичних виданнях та архівних довідниках були відсутні будь-які ві- домості про функціонування архівних установ української еміграції та склад їх колекцій. Що стосується матеріалів політичної еміграції, які на завершальному етапі другої світової війни та у повоєнний період були вивезені до сРсР, то вони надійшли на зберігання до радянських спецсховищ і стали поступово вводитися до наукового обігу лише після їх розсекречування на межі 1980-х – 1990-х рр. проблеми, пов’язані зі створенням та функціонуванням еміграційних архівних осередків, по- чинають розроблятися в українській історіографії тільки у 1990-х – на поч. 2000-х рр. (праці л. лозенко, а. Кентія, м. палієнко, і. матяш та ін.)2. У зарубіжній історіографічній палітрі окремо слід виділити вне- сок у розробку даної проблематики американської дослідниці патри- ції Кеннеді Грімстед та словацького вченого м. мушинки3. Загалом слід відзначити, що останнє двадцятиліття актуалізувало необхідність вивчення різноманітних комплексів зарубіжної україніки як у теоретичній, конкретно-історичній, так і в практичній площині, що у свою чергу зумовило появу цілої низки історично-джерелознавчих та архівознавчих досліджень, а також археографічних і науково-довід- кових публікацій. Зазначимо, що аналіз великого за обсягом та потуж- ного за своєю інформаційною цінністю історіографічного доробку нині потребує проведення спеціального наукового дослідження. Що стосу- ється формування змістового наповнення понять “україніка”, “архівна та рукописна україніка”, “зарубіжна україніка”, вироблення підходів до їх вивчення та інтерпретації, то цей процес відбувався у контексті розвитку архівознавчих, бібліотекознавчих, археографічних студій, ви- роблення підходів до створення національної інформаційної системи “архівна та рукописна україніка” і знайшов найґрунтовніше відобра- ження, зокрема, у публікаціях Г. Боряка, п. К. Грімстед, л. дубровіної, і. матяш та ін4. вважаємо за доцільне зупинитися на характеристиці архівної спад- щини української еміграції як важливого сегменту зарубіжної україні- ки, окреслити основні етапи її формування, визначити типологічні риси документального контенту. в історії створення та діяльності українських архівних центрів за кордоном можна виділити наступні періоди: перший – період між двома світовими війнами, коли внаслідок великої хвилі політичної еміграції з українських земель в європейських статті та повідомлення12 країнах було засновано численні громадсько-політичні, військово-істо- ричні, культурно-освітні, наукові, кооперативно-економічні та релігійні організації, установи і товариства українців. документація цих установ стала основою новоутворених архівних колекцій. Крім того, важливі документальні зібрання залишили по собі після ліквідації українські дипломатичні представництва та місії, а також архівні осередки, які були створені під час перебування українських вояків у таборах по- лонених та інтернованих під час першої світової війни та шістьох повоєнних років. За межами України опинився також значний масив цінних документів офіційного та особового походження, що був виве- зений українськими урядовцями та приватними особами після поразки визвольних змагань; другий – період другої світової війни – вирізняється тим, що кар- динальні зміни у політичній ситуації та перебіг військових подій мали суттєвий вплив на становище української еміграції взагалі та умови зберігання її архівних колекцій зокрема; у цей час відбувається вилу- чення і переміщення спецслужбами третього Рейху документальних і книжкових масивів українського походження, що значною мірою від- билося на цілісності та збереженості колекцій; третій, повоєнний період, охоплює 1945 – початок 1950-х рр. і характеризується переміщенням до сРсР значної частини архівних колекцій української еміграції з теренів Чехословаччини та польщі, а також окремих сегментів “еміграційного” походження, що були захо- плені під час війни нацистами, а на завершальному її етапі віднайдені радянськими спецпідрозділами і вивезені до сРсР як військові трофеї. Крім того, у цей період у зв’язку з новою хвилею української політич- ної еміграції та формуванням її потужних центрів на північноамери- канському континенті відбувається переміщення окремих українських колекцій з Європи до сШа і Канади; четвертий період в історії формування “еміграційної” україніки пов’язаний з діяльністю новоутворених архівно-музейних та бібліотеч- них установ, що постали заходами представників української діаспо- ри на різних континентах. він розпочинається з середини 1950-х рр. і триває до кінця 1980-х рр., характеризується інституалізацією нових українських науково-дослідних та освітніх центрів, намаганням їх спів- робітників забезпечити не тільки збереження писемних та речових дже- рел з української політичної історії ХХ ст., але й створити підґрунтя для їх подальшого використання в українознавчих дослідженнях та ре- презентації національної спадщини в багатокультурному середовищі; п’ятий період, який розпочинається після здобуття Україною неза- лежності, охоплює останні два десятиліття і характеризується низкою визначальних факторів, а саме: зміною наукової парадигми історичних студій, розсекречуванням переміщених у повоєнний період еміграцій- них колекцій та їх введенням до наукового і суспільного обігу, розви- 13статті та повідомлення тком тісних контактів українських учених із зарубіжними українознав- чими центрами, входженням української історичної науки і архівистики у світовий інформаційний простір. У цей період на державному рівні започатковуються програми вивчення та описування зарубіжної укра- їніки, здійснюються важливі кроки на шляху до створення національ- ної зведеної системи документальної інформації “архівна та рукописна україніка”, розробляються методичні рекомендації щодо реєстрації до- кументів архівної україніки, поступово розширюється інтелектуальний доступ до зарубіжних колекцій шляхом видання путівників, оглядів, описів, а також документальних збірників і нарешті створюються від- повідні умови для передачі та повернення в Україну культурних цін- ностей, що у свою чергу формує фундамент для багатоаспектного ви- вчення зарубіжної україніки та її “еміграційної” складової. першою архівною установою, заснованою за межами України Уря- дом УнР в екзилі, був Головний військово-історичний музей-архів ар- мії УнР у тарнові (польща), який проіснував з 1921 по 1923 рр. саме ця установа, підпорядкована спочатку військовому міністерству, а зго- дом міністерству освіти УнР, започаткувала за кордоном організова- ний процес збирання пам’яток не тільки військової історії, але взагалі офіційної та приватної документації українського походження, що ви- світлювала визвольну боротьбу українського народу, діяльність україн- ських урядів та перші роки еміграції. водночас у польщі з ініціативи громадських і культурних діячів та за підтримки Уряду УнР було роз- роблено концепцію діяльності загальнонаціонального архівного центру в еміграції, яким мав стати заснований 1 вересня 1921 р. музей-архів визволення України. Згідно з законом, ухваленим Радою народних міні- стрів УнР, у цьому музеї-архіві мали бути зібрані всі пам’ятки україн- ського національно-визвольного руху з метою їх збереження та науко- вого дослідження. однак справа практичної реалізації цього важливого проекту затяглась через низку об’єктивних та суб’єктивних причин. Уряд не міг фінансувати діяльність музею-архіву, а коштів, зібраних українською громадськістю на це, також було замало. тому у квітні 1923 р. Комітет музею-архіву прийняв рішення про налагодження кон- тактів з Українським громадським комітетом в ЧсР щодо перевезення архівних колекцій до праги. на початку 1920-х рр. прага серед інших європейських столиць була найкращим місцем для розгортання діяльності українського ар- хівного осередку, по-перше, через сприятливу політичну ситуацію та позитивне ставлення до емігрантів з боку уряду ЧсР; по-друге, вна- слідок переїзду до праги значної кількості українських емігрантів та створення ними низки культурно-освітніх, наукових, професійних ор- ганізацій і закладів. Управа Українського громадського комітету після детального ознайомлення зі справою вирішила не тільки сприяти пере- міщенню українських архівних колекцій з польщі до Чехословаччини, статті та повідомлення14 але й провести подальшу реорганізацію музею-архіву визволення Украї- ни і на його основі заснувати Український національний музей-архів (Унма) при Українському громадському комітеті в празі. основними завданнями заснованого восени 1923 р. музею-архіву були визначені наступні: 1) збирання та збереження українських культурних пам’яток; 2) ознайомлення з ними іноземних, зокрема, чеських дослідників та славістів; 3) створення умов для студіювання українознавства вчени- ми-емігрантами з огляду на неможливість для них опрацювання архівів України. проте через згортання “руської допомогової акції” наприкінці 1920-х рр. дирекції Унма було запропоновано передати зібрані ко- лекції під контроль міністерства закордонних справ ЧсР. пошуки аль- тернативних шляхів фінансування виявилися безрезультатними, тому 1932 р. музей-архів припинив своє існування, а зібрана ним колекція (3232 од. зб., понад 50 тис. аркушів документів) надійшла на зберігання до заснованого двома роками раніше Українського історичного кабіне- ту при міністерстві закордонних справ ЧсР. У зверненні “до українського громадянства”, надрукованому в пер- шому числі “Бюлетеня Українського історичного кабінету в празі”, від- значалося, що “при активній допомозі чеських учених і діячів на ниві взаємного культурного пізнання слов’ян, здійснено одну з дуже важли- вих українських потреб – утворення в Європі постійного українського культурного осередку, в якому можна було б: 1) зібрати різні мате- ріали, що подавали б докладні відомості про Україну; 2) підготовити зібрані матеріали для наукових дослідів; 3) систематично поповнюва- ти ті збірки свіжим матеріалом, що дає українське життя. Здійснення цієї потреби саме тепер, коли з-під пера чужоземних дослідників раз у раз появляються спеціальні праці про Україну, може бути дуже корис- ним і для тих, що бажають шляхом наукових дослідів мати правдиві відомості про Україну, і – для самої української справи”5. У структурі Українського історичного кабінету було створено три відділи – доку- ментів, періодичної преси та бібліотека. найзначнішим у джерельному відношенні був перший відділ, в якому були представлені матеріали з історії українських політичних партій початку ХХ ст., документи пері- оду першої світової війни, Української Центральної Ради, Гетьманату п. скоропадського, директорії УнР (універсали, грамоти, декларації, закони, інструкції, протоколи міжнародних переговорів, постанови та накази влади в галузі освіти, матеріали з історії Української автоке- фальної церкви та ін.). важливе місце посідали також матеріали, що стосувалися діяльності українських дипломатичних місій та консульств (протоколи нарад та конференцій, звіти, аналітичні огляди, ноти та ін.). великою була збірка документів, що відображала історію функціону- вання таборів інтернованих вояків-українців у польщі та Чехословач- чині. однією з найбільш репрезентативних груп документів кабінету були матеріали про життя та діяльність української еміграції. 15статті та повідомлення окрім Українського національного музею-архіву та Українсько- го історичного кабінету у празі упродовж 1925–1948 рр. активну ді- яльність щодо збирання пам’яток визвольної боротьби та української еміграції розгорнуло товариство “музей визвольної боротьби Укра- їни” (мвБУ), створене за ініціативою вчених та громадських діячів, які об’єднувалися навколо Українського вільного університету. своїм пріоритетним завданням товариство визначило збирання та збережен- ня матеріалів з історії боротьби українського народу за соборність, державність та незалежність. мвБУ невдовзі перетворився на найбіль- ший архівний та музейний осередок української еміграції в Європі, що структурно поділявся на чотири відділи, фонди яких комплектувалися за рахунок надходжень документів із табірних архівів, матеріалів укра- їнських дипломатичних місій, а також діловодної документації установ та організацій, створених українцями в еміграції. архівні фонди музею інтенсивно поповнювалися особовими колекціями відомих українських громадсько-політичних та культурних діячів. особливістю комплекту- вання колекції мвБУ було те, що всі матеріали надходили виключно на безоплатній основі, а саме товариство існувало на членські внески та пожертви від українських емігрантів. документальні зібрання Українського національного музею-архі- ву, Українського історичного кабінету та музею визвольної боротьби України після їх вивезення у повоєнний період до сРсР отримали в архівознавчій та історичній літературі умовну назву празький україн- ський архів. Ще одним потужним осередком із збирання та збереження істо- рико-культурної спадщини української еміграції в Європі міжвоєнного періоду стала Українська бібліотека імені Симона петлюри, заснована 1929 р. у парижі. в архівному відділі бібліотеки було зібрано докумен- ти Головного отамана військ УнР та голови директорії с. петлюри, матеріали з історії визвольних змагань 1917–1921 рр., архів товариства колишніх вояків армії УнР у Франції, епістолярій, спогади, іконогра- фічні та картографічні матеріали, українські військові відзнаки. однією зі складових документальної колекції був діловодний архів часопису “тризуб”, редакція якого розташовувалась в одній будівлі з бібліоте- кою. Рада бібліотеки намагалась не тільки зібрати та зберегти пам’ятки національної історії, але й привернути увагу європейських політиків та науковців до українського національного питання, необхідності його розв’язання у політичній площині. важливу роль у збереженні документів Уряду ЗУнР відіграв ми- трополит Української греко-католицької церкви андрей Шептицький, з ініціативи якого 1934 р. було засновано осередок національного музею у відні. джерельну цінність колекції становили документи міністерств та відомств Уряду ЗУнР, судові, торгівельно-фінансові документи, особові справи урядовців, а також картографічні матеріали, печатки, статті та повідомлення16 фотографії, видання українських та іноземних прес-служб. Крім того, упродовж 1930-х рр. фонди віденського архівного осередку поповнили- ся матеріалами з особового архіву українського мислителя і громадсько- політичного діяча в. липинського, документами Українського Червоно- го Хреста та Українського допомогового комітету у відні. таким чином, українцями у міжвоєнний період було засновано в Європі кілька центрів із збереження національної історико-культурної спадщини, найбільші з яких діяли на теренах Чехословаччини. однак втілити в життя ідею створення єдиного “архіву української еміграції” так і не вдалося, з одного боку, через ідеологічні розбіжності в серед- овищі української політичної еміграції, а з іншого – через географічну віддаленість основних її центрів. новий етап в історії еміграційних центрів зарубіжної україніки припадає на період другої світової війни. в цей час їх діяльність мала свою специфіку, що було обумовлено політикою німецької окупаційної влади. якщо співробітники Українського історичного кабінету в празі були змушені готувати для нацистських спецслужб інформаційні звіти та огляди української періодичної преси, то діяльність Української бі- бліотеки імені симона петлюри в парижі була припинена, а її фонди були опечатані, а згодом – на початку 1941 р. – вивезені до німеччини. еміграційні архівні та бібліотечні колекції розглядалися керівництвом третього Рейху як важливі джерела, що можуть використовуватися в розвідувальних та ідеологічних цілях, тому особливу увагу архівних підрозділів нацистської адміністрації на окупованих територіях викли- кали політичні архіви еміграції, у тому числі архіви директорії УнР у польщі та Уряду ЗУнР в австрії. на завершальному етапі другої світової війни активізували свою діяльність радянські оперативно-пошукові групи, одним із завдань яких було повернення архівних зібрань, вивезених нацистами з теренів сРсР, а також пошук, виявлення та вивезення до сРсР еміграційної архівної україніки. Зокрема, вже впродовж літа–осені 1945 р. були ви- везені колекції Українського історичного кабінету, Української біблі- отеки імені симона петлюри та архів директорії УнР. Розробку та опрацювання цих збірок здійснювали працівники спеціальних (таєм- них) відділів радянських архівних установ, зокрема, особливого відді- лу таємних фондів Цдіа УРсР у м. Києві, до якого надходили доку- менти української еміграції з праги, тарнова, Кракова, відня, Берліна та інших еміграційних центрів. Загалом у результаті їх опрацювання у 1946–1951 рр. у Цдіа УРсР було сформовано 340 фондів. Згодом, у листопаді 1958 р., з Чехословаччини надійшло ще 10 тон документаль- них матеріалів, які за своїм походженням належали до зібрання музею визвольної боротьби України у празі. таким чином, у повоєнний пері- од величезний масив документів, зібраних та збережених українцями в умовах політичної еміграції, був переміщений до сРсР. процес їх 17статті та повідомлення розсекречення та введення до наукового обігу розпочався лише на межі 1980–1990-х рр., що мало надзвичайно важливе значення для активіза- ції досліджень з багатьох проблем української суспільно-політичної та культурної історії ХХ ст. незважаючи на той факт, що у повоєнний період значна частина архівів української еміграції опинилась у радянських архівосховищах, діячі української діаспори активізували заходи щодо заснування нових документальних центрів – спочатку в Європі, а згодом у сШа та Ка- наді. одним із найбільших архівів, створених українцями за кордоном після другої світової війни, став музей-архів Української вільної ака- демії наук (Уван). Збирання його колекції було започатковано восени 1945 р. на теренах зруйнованої війною німеччини, в одному з табо- рів для переміщених осіб у м. аугсбург. Згодом, у зв’язку з переїз- дом значної частини українських науковців на північноамериканський континент, постала Уван у Канаді – The Ukrainian Free Academy of Sciencies in Canada (вінніпег, 1949 р.), при якій було засновано бібліо- теку, архів та Український військовий музей, а також Уван у сШа – The Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. (нью-Йорк, 1950 р.). У 1952 р. з німеччини до нью-Йорка було перевезено зібрані в аугсбурзі колекції, а 1966 р. музею-архіву Уван було надано ім’я дмитра антоновича – визначного організатора музейно-архівної спра- ви в еміграції, директора музею визвольної боротьби України у празі. така спадковість, тяглість традицій організації архівно-музейної справи в умовах еміграції свідчила про її виняткову важливість для збережен- ня історичної пам’яті, формування національної свідомості та ідентич- ності українців, відірваних через політичні та ідеологічні обставини від своєї історичної Батьківщини. нині музей-архів Уван є одним із най- більших зарубіжних центрів збереження та вивчення джерел з україн- ської історії, у структурі якого функціонують три відділи: друкованих і книжкових видань; рукописних та архівних колекцій; речових пам’яток і музейних колекцій. в архіві зібрано не тільки окремі примірники ав- торських рукописів, листування відомих представників української емі- грації, але й великі колекції документів різних установ та громадських організацій, які були засновані українцями. тут зберігаються особові архіви л. Биковського, в. дорошенка, с. драгоманова, Є. маланюка, н. полонської-василенко, Є. онацького, Ю. тищенка, л. Чикаленка, м. Шаповала та ін. однією з важливих частин колекції музею-архіву Уван є фонд в. винниченка, який перебуває на депозитному зберіган- ні в Бахмєтєвському архіві Колумбійського університету. “еміграційна” україніка цього періоду також широко представле- на у багатьох архівно-музейних та культурних осередках, які розгор- нули свою діяльність на північноамериканському континенті на межі 1940-х–1950-х рр. та продовжують її дотепер. серед останніх слід зга- дати Український музей-архів у Клівленді, Український інститут аме- статті та повідомлення18 рики у нью-Йорку, Український національний музей у Чикаго, Україн- сько-американський архів, музей та бібліотеку у детройті, Український культурно-освітній центр у вінніпезі та ін. важливий сегмент україніки репрезентують музейно-архівні осе- редки різних релігійних конфесій, у т. ч. музей і бібліотека української діоцезії в стемфорді, архів-музей Української православної церкви в Баунд-Брук, нью-джерсі, архів музею отців василіян у мондері, архів Консисторії Української православної церкви у вінніпезі тощо. одним із найцінніших в Європі є заснований митрополитом Йосифом сліпим архів Українського католицького університету в Римі, в якому окрім церковних колекцій зберігаються важливі архіви української політич- ної еміграції, зокрема, Уряду ЗУнР та архів в. липинського6. порівняльний аналіз процесу створення та діяльності українських архівних центрів в еміграції дає можливість виділити низку спільних рис: по-перше, ініціативу створення архівних осередків брали на себе емігранти, яких об’єднували спільні ідеологічні переконання та полі- тичні погляди; по-друге, заснуванню більшості осередків передувало створення товариства – громадської організації, члени якої розробляли установчу документацію та зобов’язувалися фінансово підтримувати її діяльність своїми членськими внесками та збиранням пожертв; по- третє, структура більшості з осередків охоплювала три основні відді- ли – архівний, музейний та бібліотечний (відділ преси), таким чином за умов перебування в еміграції у рамках однієї установи відбувалося поєднання функцій та завдань трьох різних типів інституцій з метою організації збирання та зберігання національної історико-культурної спадщини; по-четверте, кожен із осередків ініціював створення мере- жі своїх представників на місцях (як у країні перебування, так і поза її межами – у місцях компактного проживання українських емігрантів), завданням яких було популяризація діяльності осередку та збирання документальних матеріалів і коштів. виділяючи характерні тенденції у розвитку архівних інституцій української діаспори у другій половині ХХ ст., зазначимо, що у цей пе- ріод відбувається суттєве розширення територіальних меж, зростання чисельності інституцій; на перший план у діяльності останніх виступа- ють культурологічні та науково-дослідні цілі. якщо у міжвоєнний пері- од ініціаторами заснування національних архівних осередків виступали представники різних політичних кіл української еміграції – Уряду УнР в екзилі, Уряду ЗУнР, Української партії соціалістів-революціонерів, то у повоєнний період важливу роль у цьому процесі почали відігравати наукові та громадські інституції. так, одні з найбільших архівів були створені зусиллями діячів Української вільної академії наук, наукового товариства ім. Шевченка, Українського історичного товариства. великі архівні програми були започатковані Канадським інститутом українських студій Університету альберти та Гарвардським інститутом українських 19статті та повідомлення студій. З метою вивчення української консервативної думки та видання творчої спадщини в. липинського у 1963 р. було засновано східноєвро- пейський дослідний інститут ім. в. К. липинського у Філадельфії. Безумовно, незважаючи на всі громадські ініціативи, одним із най- важливіших чинників збереження національної історико-культурної спадщини у складних умовах еміграційного життя завжди був особис- тісний фактор. тому нині не можна цілісно відтворити історію засну- вання та діяльності осередків зарубіжної україніки без вивчення тієї непересічної ролі, яку відіграли у процесі збирання, збереження, ви- вчення та опрацювання українських колекцій такі діячі, як михайло обідний, дмитро антонович, симон наріжний, аркадій Животко, іван Рудичів, українські священики оо. мирон та теофіл Горникевичі, во- лодимир міяковський, Каленик лисюк, Євген Зиблікевич, петро Йо- сипишин та ін. наукове осмислення історії створення та діяльності українських архівних центрів у різних країнах світу спонукає до виявлення, іден- тифікації та описування “еміграційної” архівної україніки як важливої складової національної історико-культурної спадщини. З утворенням незалежної Української держави проблеми охорони, збереження та повернення культурних цінностей, що з різних причин опинилися за межами України, привернули увагу громадськості, є пріоритетними у державній політиці в культурній сфері. важливу роль в організації фі- зичного та інтелектуального повернення в Україну колекцій зарубіж- ної україніки, у вивченні та публікації її документальних комплексів відіграють державні та наукові інституції, зокрема, державна архівна служба України, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, інститут української археографії та дже- релознавства ім. м. с. Грушевського, національна бібліотека України ім. в. і. вернадського, а також заснований 2007 р. Центральний дер- жавний архів зарубіжної україніки. надзвичайно важливим, на нашу думку, є всебічне, глибоке вивчення та якнайширше введення до сус- пільного та наукового обігу цієї важливої частини зарубіжної україні- ки, оскільки вона містить інформацію не тільки про життєвий шлях, діяльність, долю сотень тисяч українців у різних країнах світу, але вод- ночас є інтегральною складовою загальної історико-культурної спад- щини українського народу, без якої неможливо оцінити його роль та місце у всесвітній історії. 1 петлюра С. сучасна українська еміграція та її завдання / с. петлюра // петлюра с. вибрані твори та документи. – К., 1994. – с. 217–218; Черепин С. [прокопович в.] пам’ятник нерукотворний // тризуб. – париж, 1926. – Ч. 37– 38; обідний м. наші завдання в охороні пам’яток / м. обідний // вістник Українського національного музею-архіву при Українському інституті громадознавства в празі. – прага, 1928. – Ч. 1. – с. 6–12; Животко а. десять років Українського історичного кабінету (1930–1940) / а. Животко. – прага, статті та повідомлення20 1940. – 70 с.; наріжний С. Українська еміграція : культурна праця української еміграції між двома світовими війнами / с. наріжний. – прага, 1942. – Ч. 1. – 372 с. та ін. 2 лозенко л. празький український архів: історія і сьогодення / л. лозенко // архіви України. – 1994. – № 1/6. – с.18–30; Кентій а.в. Фонд “Український музей у празі” ЦдаГо України як складова “празького архіву” / а. в. Кентій // архіви України. – 2000. – № 1–3. – с. 43–49; палієнко м.Г. Українські архівні центри за кордоном // нариси з історії архівної справи в Україні. – К., 2002. – с.537–558; палієнко м. архівні центри української еміграції : створення, функціонування, доля документальних колекцій / м. палієнко. – К., 2008. – 688 с.; матяш і. архівна україніка Канади: історіографія, типологія, зміст / і. матяш. – К., 2008. – 152 с. та ін. 3 Grimsted P. K. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the International Politics of Restitution / Patricia Ken- nedy. – Cambridge, MA: Harvard University Press, 2001. – 798 p.; Грімстед патриція Кеннеді. “празькі архіви” у Києві та москві: повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки / п. К. Грімстед. – К., 2005. – 252 с.; мушинка м. музей визвольної боротьби України в празі та доля його фондів: історико-архівні нариси / м. мушинка. – К., 2005. – 158 с. та ін. 4 Боряк Г.в. Зарубіжні архіви та зарубіжна архівна україніка // архіво- знавство: підруч. для студ. вищих навч. закладів України / редкол.: я. с. Ка- лакура (гол. ред.) та ін. – К., 1998. – с.105–130; Гримстед п. К. Зарубежная архивная Россика и советика. происхождение документов и их отношение к истории России (сссР), потребность в описании и библиографии / п. К. Грімстед // отечественные архивы. – 1993. – № 1. – с. 20–53; дубровіна л. а. “архівна та рукописна україніка”: до проблеми об’єкта археографічного та інформаційного опису в системі наіс / л. а. дубровіна // національна архівна інформаційна система “архівна та рукописна Україніка”. – К., 1996. – вип. 1. – с. 41–62; матяш і. архівна і рукописна україніка як складова національного архівного фонду: зміст та обсяг поняття / і. матяш // сумський історико-архівний журнал. – 2007 . – № 2–3. – с. 16–28 та ін. 5 Центральний державний архів вищих органів влади та управління Ук- раїни, ф. 3866, оп. 1, спр. 20, арк. 9. 6 докл. див.: палієнко м. архівні центри української еміграції: створення, функціонування, доля документальних колекцій / м. палієнко. – К., 2008. – с. 409–445. Рассмотрены основные этапы формирования архивных коллекций украинской эмиграции как составной части зарубежной украиники. Ключевые слова: зарубежная украиника; украинская эмиграция; архив- ное наследие; музей-архив; библиотека; исторические источники. There are considered the main stages of forming of archival collections of Ukrainian emigration as the part of foreign Ucrainica in the article. Keywords: foreign Ucrainica; Ukrainian emigration; archival heritage; mu- seum-archives; library; historical sources.

Архівна спадщина української еміграції: основні етапи формування

Репозитарії

Схожі ресурси