Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми

У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнавства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Бездрабко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	До 85 річчя журналу «Краєзнавство»
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60076
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми / В. Бездрабко // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 6-22. — Бібліогр.: 111 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-60076
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-600762014-04-12T03:01:59Z Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми Бездрабко, В. До 85 річчя журналу «Краєзнавство» У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнавства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні. В статье раскрыто становление и функционирования журнала Украинского комитета краеведения – “Краєзнавство”, определено его место и роль в краеведческих исследованиях 1920–1930-х гг., достижения и просчеты в созидании исторической регионалистики в Украине. The article revealed the formation and functioning of the Ukrainian Committee of the Local History magazine - "Krayeznavstvo", determined by its place and role in local history studies in 1920-1930's., achievements and failures in the creation of the historic regionalism in Ukraine. 2012 Article Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми / В. Бездрабко // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 6-22. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60076 930.22 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 85 річчя журналу «Краєзнавство» До 85 річчя журналу «Краєзнавство»
spellingShingle	До 85 річчя журналу «Краєзнавство» До 85 річчя журналу «Краєзнавство» Бездрабко, В. Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми Краєзнавство
description	У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнавства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні.
format	Article
author	Бездрабко, В.
author_facet	Бездрабко, В.
author_sort	Бездрабко, В.
title	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
title_short	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
title_full	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
title_fullStr	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
title_full_unstemmed	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
title_sort	часопис «краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	До 85 річчя журналу «Краєзнавство»
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60076
citation_txt	Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми / В. Бездрабко // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 6-22. — Бібліогр.: 111 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT bezdrabkov časopiskraêznavstvo19201930hrrûvílejnírozdumi
first_indexed	2025-07-05T11:11:12Z
last_indexed	2025-07-05T11:11:12Z
_version_	1836805125637668864
fulltext	КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 6 УДК 930.22 Валентина Бездрабко (м. Київ) ЧАСОПИС «КРАЄЗНАВСТВО» 1920–1930-Х РР.: ЮВІЛЕЙНІ РОЗДУМИ У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнав- ства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні. Ключові слова: краєзнавство, історична реґіоналістика, часопис, Український комітет краєзнавства. Рубіжні десятиліття ХХ–ХХІ ст. стали зна- ковими для розвитку історичної реґіоналістики в Україні. Завдяки старанням великого кола люби- телів рідного краю, осередків академічної та ву- зівської науки, місцевих краєзнавчих товариств і Національної спілки краєзнавців України досяг- нуто значних успіхів у розробленні історичних, теоретичних та науково-практичних проблем ре- ґіональної історії, історіографія якої збагатилася багатьма іменами своїх шанувальників. Утім ви- значення змісту краєзнавчих студій (як головна теоретична проблема) продовжує наштовхувати- ся на складність окреслення їхнього очевидно- го об’єкта дослідження – реґіон. Додаткові про- блеми виникають, коли дослідники намагаються визначити реґіоналістику як концепційну галузь і академічну дисципліну. До цього часу залишається не зовсім зрозумі- лим, що саме складає адекватну реґіональним сту- діям дослідну практику. Проте очевидною є тен- денція визначати їх зміст за міждисциплінарніс- тю, сукупністю методологічних підходів, а про- блема дефініціювання вказує додатково на три- вання уточнень об’єктно-предметної сфери галузі знань, продовження форматування мети і основ- них завдань досліджень. Саме ця обставина ро- бить реґіональні студії основною постмодерніст- ською рисою сучасної історичної науки, а згодом стане точкою фокусування в дискусіях про вплив постмодернізму на академічну, вишівську науки та соціальні комунікації. Студіювання наукових студій з історично- го краєзнавства, що з’явились останнім часом – переважно історичної тематики із традиційними сюжетами (історія персоналій чи формальних ко- мунікацій (товариств, гуртків, часописів тощо) – та більш-менш удалими текстами, тоді як питан- ня теорії залишаються відкритими. Вшановуючи та толеруючи здобутки кожного, хто причет- ний до регіональних розвідок, заради історичної об’єктивності, яку більшість колег проголошує головним методологічним принципом, укажемо на замалу кількість оригінальних праць, відсут- ність апробації новітніх методів дослідження, на які моду нині диктують в європейській історич- ній науці французька й німецька школи регіо- нальних досліджень. Існування мовного бар’єру, а звідси – обмежені можливості студіювання но- вітніх теоретичних, методологічних досягнень передових наукових шкіл, створюють додаткові труднощі в опануванні сучасними дискурсивни- ми практиками. Виняток, на нашу думку, наразі складають студії наукових співробітників відді- лу історичної реґіоналістики України Інституту історії України НАН України, зокрема його ке- рівника – Я.В. Верменич, праці котрої відзнача- ються оригінальним звучанням та цікавими те- оретичними міждисциплінарними знахідками. Тому залишається очікувати на розширення ко- ла шанувальників теорії серед любителів істо- ричної реґіоналістики. Упродовж відчутного проміжку часу, якщо порівнювати його з тривалістю людського жит- тя, історична реґіоналістика залишалася повз увагою наших наукових інтересів. Утім напе- редодні ювілейних урочистостей, пов’язаних із відзначенням 85-річчя часопису “Краєзнавство”, як дослідник, – причетна до активних студію- вань його змісту та сутності історичної реґіона- лістики в 1920–1930-х рр. (автор книги “Часопис «Краєзнавство» і краєзнавча справа в Україні (кі- нець 1920-х – початок 1930-х рр.)”, 2005 р.) [1], вирішила відгукнутися на подію, а згодом споді- ваюся на проведення широких історіографічних коментувань здобутків вітчизняної реґіоналісти- ки 1990–2000-х рр. Нинішню розвідку прошу чи- тачів сприймати передусім як данину ювілею. Відомим фактом є те, що історiя часопису “Краєзнавство” бере витоки з 1925 р., що ознаме- нувався важливими взаємопов’язаними подiями ISSN 2222-5250 7 для розвитку краєзнавчого руху в УСРР – пер- шим Всеукраїнським з’їздом з вивчення продук- тивних сил i народного господарства (Київ, гру- день 1924 р. – сiчень 1925 р.) та Всеукраїнською конференцiєю з краєзнавства (м. Харкiв, травень 1925 р.) [2]. По суті, І Всеукраїнський з’їзд із ви- вчення продуктивних сил i народного господар- ства прискорив цей захід, про потреби в якому неодноразово наголошував у своїх зверненнях до Наукового комітету Головпрофосвіти НКО України голова Слобожанської комісії краєзнав- ства Д.Зеленін [3]. У цьому його підтримували й такі вчені, як академік Д.Багалій, професори С.Таранушенко, О.Федоровський та ін. [4] Незабаром по закінченню з’їзду, згідно з його рішенням, розпочало функціонування організа- ційне бюро з підготовки проведення краєзнавчої конференції, до якого увійшли М.Криворотченко, А.Лазарис, М.Яворський [5]. 14 лютого 1925 р. на засіданні Президії Укрголовнауки за подан- ням М.Яворського слухали проект Положення про Всеукраїнську нараду з краєзнавства за ав- торством А.Лазариса, який тут же було затвер- джено [6]. Відразу по тому оргбюро розпоча- ло встановлювати зв’язок із державними, полі- тичними, освітянськими, науковими установами для напрацювання спільних матеріалів до кон- ференції. 27 лютого того ж року відбувся розши- рений Пленум організаційного бюро зі скликан- ня Всеукраїнської краєзнавчої наради, на якому прелімінарно визначився склад учасників кон- ференції, час її проведення і програма [7]. У за- пропонованому порядку денному форуму краєз- навців передбачалося обговорення стану краєз- навчої справи в державі, перспектив її розвит- ку в світлі рішень І Всеукраїнського з’їзду з ви- вчення продуктивних сил та ІІ Всесоюзної кон- ференції з краєзнавства (1924 р.), визначення за- сад нової концепції розгортання руху краєзнав- ців [8]. Проведення Всеукраїнської наради з кра- єзнавства планувалося на квітень ц.р., а місцем зібрання замість Києва було затверджено Харків [9]. Упродовж чотирьох місяців ішла напружена підготовка до краєзнавчої конференції. Оргбюро найбільше опікувалося збиранням відомостей про місцеві краєзнавчі осередки. Для цього було створено кадастр зі звітних матеріалів краєзнав- ців про їх колективні й індивідуальні практичні досягнення [10]. Такий захід оргбюро був ціл- ком виправданим, оскільки конференція перед- бачалася як установча і вимагала якнайповнішо- ї інформації про центри краєзнавчої справи усіх рівнів адміністративного, територіального під- порядкування. Отже, подібний фактаж був кон- че необхідним для виснування шляхів подальшої праці. Вже тоді А.Лазарис активно пропагує дум- ку про нагальну важливість видання краєзнавчо- ї літератури і періодичних органів краєзнавства з тим, щоб воно могло виправдати ті надії, котрі на нього покладалися [11]. Через організаційні проблеми нарада відкри- лася не в квітні 1925 року, як було заплановано, а майже на місяць пізніше – 28 травня у Харковi в будинку тодішнього Ветеринарного iнституту [12] (у червні 1995 р. на будинку інституту на знак цієї події було відкрито меморіальну дошку). У роботі конференції взяли участь 75 делегатів вiд 22 краєзнавчих органiзацiй, у тому числі й ака- деміки Д.Багалій, П.Тутковський, М.Шарлемань, професори М.Рудинський, О.Яната, М.Яворський та ін. [13]. Якщо їх у першу чергу цікавили про- блеми краєзнавства як науки, визначеність кате- горіального апарату, методи краєзнавчої спра- ви, з’ясування предмету і форм досліджень [14], то представників влади передусім турбувала мож- ливість підпорядкування краєзнавчого руху полі- тичним, економічним, культурним й ідеологіч- ним цілям радянського будівництва [15]. Це нада- ло конференції гострого дискусійного, різносто- роннього характеру. Наслідком чотириденної роботи краєзнавців стала розробка нових за формою і змістом кон- цепцій розгортання краєзнавства [16]. За змістом воно мало стати географічним (згідно з потреба- ми розвитку нової держави), а за організаційно- ю системою – чітко ієрархічним. Перехідним мо- ментом від І Всеукраїнської конференції з краєз- навства до повсякденної координуючої роботи, покликаної виконати її рішення, стало утворення при Головнауці Українського комітету краєзнав- ства. Краєзнавче зібрання затвердило “Положення про УКК”, його кількісний склад і Президію [17]. До останньої увійшли М.Криворотченко, А.Лаза- рис, М.Яворський, які мали досвід спільної взає- модії, співпрацюючи в бюро з підготовки прове- дення конференції [18]. Передбачалося, що УКК існуватиме тимча- сово. Він повинен був провести облік існую- чих краєзнавчих осередків, об’єднати їх під єди- ним керівним початком, уніфікувати організацій- ні форми краєзнавчої справи, спрямувати її про- тікання в одному напрямі і, наостанок, скликати у 1926 р. Всеукраїнський з’їзд краєзнавців [19]. КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 8 Після цього Український комітет краєзнавства мав передати свої повноваження Центральному науково-дослідному інституту краєзнавства (да- лі – ЦНДІК), для заснування якого і повинен був підготувати ґрунт [20, 21]. Першим головою комітету став М.Яворський, який згодом відійшов від співпраці в ньому, і його місце зайняв О.Буценко, заступником – М.Криворотченко, а вченим секретарем – А.Лаза- рис [22]. Такий виборчий принцип УКК усклад- нював його працю, бо не всі установи і не за- вжди мали можливості делегувати своїх пред- ставників на засідання комітету. Фактично першi 5 мiсяцiв Комiтет працював у складi п’яти осiб [23]. Залишалося одне – якісно поліпшити діяльність УКК. Із цією метою 18 жовтня 1926 року Президія Укрнауки затверджує новий склад комітету в кількос- ті 10 осіб [24]. У різні моменти життя УКК до ньо- го входили професори В.Волобуєв, В.Геринович, К.Дубняк, П.Ковалівський, О.Яната, академіки Д.Багалій, С.Рудницький, М.Яворський та інші пред- ставники наукової елiти країни 1920–1930-х рр. Організовано діяти комітет розпочав лише з грудня 1925 р. [25]. Якщо до появи УКК координу- ючим центром краєзнавчої роботи в Україні була Комісія краєзнавства при ВУАН, то віднині за нею залишиться служба надання теоретичної та мето- дичної допомоги краєзнавцям [26]. Об’єднання останніх підлягало компетенції Комітету краєз- навства. Виконання своїх обов’язків, визначе- них конференцією, УКК розпочав із затверджен- ня ряду установчих документів, зі створення окремих методичних краєзнавчих бюро, iнституту кореспондентiв, котрі мали підпорядкувати низові осередки краєзнавчої справи, проведення їх обліку і збирання повідомлень про їх працю, встановлення зв’язкiв із позаукраїнськими органiзацiями [27]. У ході цієї практики члени Комітету краєз- навства дійшли висновку, що найраціональні- шою формою організаційного, методичного ке- рування краєзнавством у межах всієї України було б видання часопису відповідного статусу [28]. Дотримуючись власних висновків і рішення І Всеукраїнської краєзнавчої конференції, УКК із 1926 р. активно форсує питання дозволу на влас- ний часопис [29]. У лютому цього року НКО до- зволив Комітетові краєзнавства видання свого друкованого органу, але з умовою “ніяких дота- цій від НКО на видання не просити”, що призвело до затримки реалізації комітетом цього проекту [30]. На тлі нездійснених інших намірів УКК, як- от щопiврiчнi пленуми краєзнавцiв, всеукраїнськi краєзнавчi з’їзди, ІІ конференція з краєзнавства, ЦНДІК, видання лiтопису життя мiсцевих краєз- навчих органiзацiй тощо, появу часопису можна вважати його найбільшим досягненням [31]. Перший номер часопису УКК зійшов із дру- карських верстатів одного з лідерів української книговидавничої справи [32] кооперативного ви- давництва “Пролетарій” (Харків) у квітні 1927 ро- ку. Його назва була загальною – “Краєзнавство”. Вона засвідчувала багатогранність тих краєз- навчих питань, які знайшли своє відображення на шпальтах часопису. Останні номери часопи- су “Краєзнавство” датуються 1930 р. Мiж тим, у Постановi Колегiї НКО вiд 30 травня 1931 р. зустрiчаємо припис на адресу ДВУ про забез- печення безперебiйного видання перiодичного органу УКК, який так i не було виконано [33]. Тривала боротьба за продовження випуску ча- сопису “Краєзнавство”, який пiсля неодноразо- вих критичних зауваг, звинувачень в “украин- ском национализме и давно отжившей стари- не” з боку керiвних краєзнавчих структур радян- ської Росiї; котрі особливо з початку 1930-х рр. прагнули до встановлення контролю над кра- єзнавчим рухом в Українi, мав стати на “плат- форму советского краеведения”, “марксистско- ленинской методологии” [34]. Репресивнi захо- ди проти членiв УКК, а отже, й редакцiйної ко- легії, вирiшили це питання, як покаже час, не на користь центрального перiодичного органу краєзнавцiв УСРР. Часопис був україномовним. Крім мовної до- ступності текстів, не менш важливою є їх зміс- това доступність. Засвоєння тексту починається з розуміння окремих слів і словосполучень, ре- чень, блоків матеріалу і розвивається у напрям- ку сприйняття і розуміння загальної концепції змісту. Дослідник М.Мацковський установив, що тісно пов’язаними з труднощами прочитан- ня тексту є такі показники, як середня довжи- на речення, процент слів, що складаються біль- ше, ніж із трьох складів [35]. Кількісне обстежен- ня формологічних параметрів (ступеня узагальне- ності суджень, абстрактивності понять, складності синтаксичних конструкцій) стало індикатором якіс- ної характеристики тексту часопису і підтвердило його спрямованість на масового читача. У планах ДВУ часопис “Краєзнавство” значиться в рубриці “Науково-дослідні”, “Наукові” журнали [36]. Журнал “Краєзнавство” був єдиним на той час суто краєзнавчим республіканським періо- дичним виданням. Визначаючи роль часопису в суспільстві, слід усвідомлювати, яким величез- ISSN 2222-5250 9 ним є простір для прояву його як засобу масової інформації. У зв’язку з цим маємо чітко збагну- ти системність останнього. Будь-який періодич- ний орган являє собою різномасштабне і різно- стороннє сплетіння зв’язків і взаємозалежностей між такими його елементами: “видавець”, “жур- наліст”, “текст”, “аудиторія” і терміналом його буття – “дійсністю”. Під “видавцем” варто розу- міти соціальну інституцію, яка засновує й керує діяльністю органу, “журналістом” – колектив ре- дакції, позаштатну автуру, добровільних помічни- ків, “текстом” – сукупність творів, що містяться в періодичній одиниці. Наріжним каменем часо- пису, як і будь-якого періодичного видання, кни- ги, є “текст”. На нього спрямована діяльність “ви- давця” й “журналіста”. Його споживають “соці- альний інститут”, “аудиторія читачів”, “індивід”. Між “текстом”, “видавцем”, “журналістом”, з од- ного боку, і “соціальним інститутом”, “аудито- рією” – з іншого, встановлюються взаємовизнача- ючі зв’язки. Їх стосунки поміж собою торкаються всіх сторін свідомості індивіда, його світогляду i світоспоглядання, громадської думки. Завдяки цьому періодика є феноменом, гідним неабиякої уваги для розуміння участі засобів масової інформації у формуванні цілісної моделі світу в свідомості людини, закономірностей буття, емо- ційної сфери освоєння дійсності та системи уяв- лень про змінну реальність у багатстві її явищ, тенденцій, процесів тощо. Спроектуємо вище за- значене на аналіз журналу “Краєзнавство”. Отже, з-помiж рiзноманiтних функцiональних дiянь УКК чiльне мiсце посiла масова iнформа- цiйна дiяльнiсть, що “вилилася” в заснування власного часопису. Особливiстю стосункiв мiж Комiтетом краєзнавства як соцiальним інститу- том i останнiм було те, що перший став не ли- ше його засновником, видавцем, але й редакцiєю, тож “тiснота зв’язку” мiж ними, за визначен- ням Є.Прохорова, є найбiльш жорсткою [37]. Незалежнiсть редколегiї за таких обставин ви- давцем не порушувалася, оскiльки її членами були тi, хто подiляв основнi цiльовi установки УКК i виступав їх творцем i реалiзатором вод- ночас. Звернення редакції до читачів відкриває перший номер часопису. У ньому зазначенi такi головні причини заснування журналу: “...широ- кий ріст краєзнавчої справи на місцях конче ви- магає розпочати заходи до зв’язки цієї роботи, до об’єднання краєзнавчої думки... Краєзнавчі си- ли розкидано по найдальших закутках України... окремі краєзнавці, навіть гуртки й товариства поміж себе не зв’язані, часто не знають про своє існування, здебільшого одірвані від культурних осередків, лишаються напризволяще, проводять роботу навпомацки і самотужки, наслідки їхньо- ї роботи гинуть, невідомі для інших дослідни- ків, як для УКК так і для ширшої роботи” [38]. У цій цитаті віддзеркалені як характеристика ста- ну краєзнавчого руху, так і перелiк вад, які Комітет краєзнавства намітив усунути. У статті М.Криворотченка з символічною на- звою “Чергові завдання Українського комітету кра- єзнавства”, розміщеній у першому числі часопису, знаходимо: “Першим кроком до цього (до вирішен- ня проблем – В.Б.) мусить бути періодичне видан- ня Комітету – журнал, що давав би змогу реаль- но об’єднувати краєзнавчу думку, що міг ставити перед краєзнавцями актуальні проблеми, висунуті сучасним життям, разом з тим, журнал мусить ста- ти осередком, де, як у фокусі, збиратимуться відо- мості про всю краєзнавчу роботу в Україні” [39]. Виходячи з завдань, намiчених для реалiзацiї Комiтетом краєзнавства, журнал спланували за такими розділами: “Загальний” (висвітлював те- оретичні засади, загальні питання краєзнавства), “Методика краєзнавчої роботи” (подавалися прак- тичні поради з методики краєзнавчої справи), “Шкільне краєзнавство” (висвітлювалися про- блеми методики й результати розвитку краєзнав- чої справи в освітніх закладах), “Наш край” (дру- кувалися матеріали, що ілюстрували практичнi досягнення в справі вивчення окремих районів України), “Життя краєзнавчих організацій” (міс- тилися матеріали про діяльність краєзнавчих осе- редків, їх здобутки і проблеми), “Бібліографія” (подавалися анотовані списки рекомендованої краєзнавчої літератури), “Керуючі матеріали” (друкувалися інструкційні листи, методичні реко- мендації УКК краєзнавчим об’єднанням тощо). Така структура часопису цілком могла спри- яти розв’язанню питань, що стояли перед ним. Задум редакції полягав у тому, щоби при такому змістові перетворити власне періодичне видан- ня на “місце зустрічі” теорії і практики краєзнав- ства. Згiдно з соцiолого-журналiстськими схема- ми тлумачень понятiйного апарату журналiстики, термiн “журналiст” трактується не лише як редак- цiйна колегiя, а включає усiх творцiв видання [40]. Ідеться про її професiйну й аматорську ав- туру, без аналiзу якої в нашому випадку важко го- ворити про змiст її конкретної одиницi – часопи- су Українського комiтету краєзнавства. Вивчаючи канали трансляцiї наукових здо- буткiв, їх засоби передачi, фiлософ-наукознавець КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 10 М.Петров справедливо вказує на “видання чи iменний знак, що позбавлений антропоморфних рис” [41] (переклад – В.Б.). Міркуючи про те, що журнал чи книга можуть відмовитися вiд практи- ки вказувань iмен авторiв дописiв перiодики чи книжкової продукцiї, М.Петров переконує читачiв у тому, що в такому разi члени дисциплiнарної спiльноти у своїх спробах порозумiтися з колега- ми зверталися б до iмен журналiв i книг з тiєю ж метою, що й до конкретних iмен їх творцiв [42]. Дозволимо собi продовжити роздуми М.Петрова i поставимо мету дати вiдповiдь на питання: що втрачалося б вiд такої практики в обсязi знань при трансляцiї культурних здобуткiв одного поколiння iншому, а отже, що саме нам дозволяють зрозумiти про журнал власна назва, iмена його авторiв i тих установ науки, що стоять за ними? Із точки зору iсторичної евристики доскона- ле вивчення iсторичного джерела, яким i є будь- який часопис, складає його текстологiчне й гер- меневтичне дослiдження. Вивчати безіменний журнальний текст непросто. Свiдомiсть авто- рів є вiдображенням економiчних, iдеологiчних, полiтичних суперечностей часу, а самi вони – ре- презентантами певних обставин i умов, у яких творився текст [43]. Без цього важко збагну- ти, чому, наприклад, текст, яким його побачи- ли читачi, вiдрiзняється вiд свого архетипу, про- ходить декiлька версiй, правок тощо. Куди лег- ше це зробити, якщо знаємо, чиєю рукою створю- ється текст i вносяться до нього змiни, пiд впли- вом яких розумових мотивiв. Герменевтицi, в свою чергу, важче зрозумiти граматичнi особливостi мови безiменного тексту (анiж навпаки), iсторичнi реалiї часу його творення, конкретно-психологiчнi шукан- ня, а найскладнiше за все – норми науки. Iм’я журна- лу з безiменними матерiалами дозволяє дослiднику, читачевi скласти лише нечiтке розумiння цiлого. Проникнути ж у його суть можна лише завдяки ев- ристичному зануренню в змiст окремих знакiв, слiв, речень, прогалин i, зрештою, в цiлому в допис че- рез авторське (-і) iм’я (-ена). Отже, iмена науко- вих установ, журналiв, якi їх представляють i, го- ловне, iмена авторiв журнальних матерiалiв ро- блять iнформацiйну трансляцiю здобуткiв культу- ри певного хронологiчного вiдтинку довершеною. Доведемо це за матерілами часопису УКК. На основi архiвних документiв, iсторичної на- укової лiтератури виведемо загальний збiрний об- раз автора часопису УКК: середнiй вiк – 35 рокiв (наймолодшому дописувачу М.Фуклєву – 22 роки, найстаршому, В.Кравченку – 65 рокiв); освiта – вища (81%), високий рiвень наукової пiдготовки (44%; із них 28% – аспiранти, 16% – професура); позапартiйний (93%); займає активну громадську, педагогiчну позицiю; має досвiд журналiстської дiяльностi (26%); за нацiональнiстю – українець (93%). Біблiометричний аналiз автури часопи- су дав нам таку статистичну картину. Авторами спецiально адресованих матерiалiв до журналу, що були опублiкованi в ньому, стали 62 осіб. Їм належить 127 журнальних публiкацiй. Із них 37 праць, або 30%, склали часописний до- робок членiв Українського комiтету краєзнав- ства: В.Гериновича (7 статей), К.Дубняка (3), Д.Зайцева (6), М.Криворотченка (7), М.Левиць- кого (1), С.Рудницького (1), Д.Солов’я (4), С.Ялi (7), О.Янати (1), фiзичний обсяг площi якого дорiвнює 48 219см2 (31% вiд загально- го показника). Окрiм того, на сторiнках часо- пису “Краєзнавство” зустрiчаємо розвідки з ав- торською адресою – “Редакцiя”, “Український комiтет краєзнавства”, “Комiтет”, що складають 6 525 см2 за площею фiзичного обсягу, або 4 оди- ниці вiд його загалу у вiдсотковому вiдношеннi. Отже, УКК як видавцю i редакцiйнiй колегiї за авторством належить 34% площi фiзичного об- сягу журналу, що свiдчить про доволi високий ступiнь присутностi на його шпальтах матерiалу, який слугував поширенню регламентованих iдей, спрямованих на реалiзацiю вищеозначеної програми часопису i, згiдно з цим, створенню вiдповiдної громадської думки. Найбiльшою часткою розробок вiд Комiтету краєзнавства вiдзначився його постiйний член i водночас вiдповiдальний редактор перiодичного органу – М.Криворотченко. Людина непросто- го характеру і неоднозначних учинків, актив- ний громадсько-полiтичний, освiтнiй дiяч, один із органiзаторiв мережi cоцiальних музеїв в УСРР у 1920-х – початку 1930-х рр. спробував себе ще й у ролі журналіста [44]. Навчаючись у Московському iмператорському вищому технологiчному училищi (1911 р.), М.Криворот- ченко став органiзатором видання загальносту- дентського журналу, навколо якого об’єдналися українськi земляцтва студентiв московських освітніх закладiв – “Кобзар”, “Слов’янська куль- тура”, “Громада” та ін. [45]. Йому довелося реда- гувати економiчний вiддiл у газетi “Вiстi ВУЦВК” (1921–1922 рр.), вiддiл iнформацiї про Україну в “Ежегоднике Коминтерна” (1922–1923 рр.), працювати секретарем бiблiографiчного журна- лу “Книга” (1923–1924 рр.), спiвпрацювати з та- ISSN 2222-5250 11 кими перiодичними виданнями, як “Голос друку”, “Знання”, “Народний вчитель” та ін. газетами, часо- писами, де М.Криворотченко виступав здебiльшого пiд журналiстським псевдонiмом “Тарас Воля”. Вiн – автор бiльшостi передовиць журна- лу УКК, через якi намагався донести до читачiв власнi переконання у прiоритетностi геогра- фічного краєзнавства, важливостi унiфiкацiї органiзацiйних форм краєзнавчого руху, прове- дення мiстознавчих та iнших новацiйних студiй у ньому [46]. Передові статті М.Криворотченка активно впроваджували у мовну свiдомiсть чи- тацької аудиторiї через iмперативи, комунiкативнi формули директивної тональностi засадничi принципи краєзнавчої справи тих рокiв, форму- ючи штампи i клiше у сприйняттi й у ставленнi до неї широкого загалу. Характерними для жан- ру були i назви його передових статей: “Черговi завдання Українського комiтету краєзнавства”, “Черговi завдання”, “До жовтневих роковин”, “До справи соцiалiстичного змагання”, “На поро- зi третього року” тощо [47]. Окремим темам передовиць присвятили свої дописи К.Дубняк, Д.Зайцев, М.Левицький, О.Яната [48]. У зв’язку з жанрово-видовою спорiдненiстю їх праць із розвідками М.Криво- ротченка вiдзначимо їхню подiбнiсть на рiвнях конструкту будови, розгортання їх iдейної насиченостi, тексту, яка залишалася, по сутi, незмiнною упродовж усiх рокiв iснування часо- пису. Iншi праці членiв редакцiйної колегiї журна- лу “Краєзнавство” стосувалися передусім питань із галузей їх професiйних iнтересiв. А оскiльки вони переважно були фахiвцями з природничих наук, то i тематика була вiдповiдною [49]. На позицiях виняткового захисту “ново- го краєзнавства” заявив про себе член УКК, спiвробiтник географiчної секцiї Iнституту укра- їнської наукової мови та УНДІГК, професор ХIНО К.Дубняк. Забезпечення комплексного роз- витку країв, країни, пошуки шляхiв найбiльшої ефективностi вiд територiального подiлу працi, пiдвищення її продуктивностi за допомогою кра- єзнавства, iнформацiйний iнтерес до соцiальних умов планування районної економiки – ось дале- ко не повний перелiк кола зацiкавлень ученого, яке представив часопис [50]. Один iз дописiв, як данину часу, присвя- тив історичному економiко-географiчному краєзнавству неабиякий органiзатор нау- ки на Подiллi, спiвробiтник УНДIГК, голо- ва Кам’янець-Подiльського окружного комiтету краєзнавцiв, професор КПIНО В.Геринович [51]. Двi iншi праці в його виконаннi cтосуються пи- тань iсторичної демографiї – процесу колонiзацiї євреїв, вiрменiв на Подiльщинi, а рiдному мiсту вчений дарує високопрофесiйно вико- наний iсторико-географiчний нарис про нього у доповненнi з описом природного ландшафту, що складає його довкiлля [52]. Студії члена УКК, спiвробiтника державної служби Центрального ста- тистичного управлiння, аспiранта науково-дослiдної кафедри iсторiї української культури iм. Д.Багалiя Д.Солов’я демонструють приклади синтезу iсторичних, етнографiчних, економiко-статистичних, географiчних знань на основi територiально обмеже- ного локального об’єкта вивчення – краю [53]. Поява розвiдок, присвячених iсторiї грецької колонiзацiї, за авторством секретаря ЦК із пи- тань нацiональних меншин при ВУЦВК, члена Комiтету краєзнавства С.Ялi [54] є виявом впливу розгортання в умовах українiзацiї потрактуван- ня iдеї вiльного розвитку етнiчної меншостi насе- лення в межах УСРР, що вiдповiдало вимогам су- часної полiтичної кон’юнктури [55]. Отже, концептом праць членiв УКК, редколегiї часопису була орiєнтацiя на функцiональному рiвнi на консолiдацiю краєзнавчих сил у країнi з тим, щоб їх дiяльнiсть була легко контрольо- ваною й упорядкованою, а на тематичному рiвнi – cтворення прiоритетiв переважно за гео- графічними, науково-практичними розвiдками з краєзнавства. Кiлькiснi данi пiдтверджують якiсну характеристику, зроблену часопису: соцiально орiєнтований на масового читача, яко- му вiдводиться роль суб’єкта iнформацiйної дiяльностi. 52% загальної площi фiзичного об- сягу часопису i 24% вiд неї займають публiкацiї членів редакцiйної колегiї (в iндивiдуальному виконаннi) загально-теоретичного, науково- методичного i науково-практичного змiсту, а от- же, 48% i 76% із характеристик вищезазначених показникiв належить читацькiй аудиторiї. Відтак стосунки мiж “журналiстом” i “аудиторiєю” не є одностороннiми, але її функцiї під час продукуван- ня iнформацiї та її непрофесiйного розповсюджен- ня можна звести тільки до соцiально-орiєнтуючої i гедонiстичної, у тлумаченнi О.Кочергiна i В.Ко- гана [56]. Управлiнська ж функцiя, на їх дум- ку, реалiзується лише в дiяльностi журналiста – суб’єкта, що професiйно займається виробни- цтвом iнформацiї, тобто членами УКК. Аналiзуючи пошту редакцiї “Краєзнавства” (тiєї частини, що була опублiкована), доходи- КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 12 мо висновку: 1) за суб’єктом – у складi її авторiв активнi громадсько-полiтичнi мiсцевi i державнi дiячi; 2) за предметом вiдображення – автори тор- каються як аналiтичних тем з основоположних питань краєзнавства, так i фiксацiї окремих його фактiв, явищ, процесiв, що за тематикою є наба- гато рiзноманiтнiшими, анiж те, що їм пропонува- лося редколегiєю; 3) за соцiальним масштабом – вiдсутнi дописи, якi б концентрувалися навколо особистих проблем; 4) за цiлями i мотивами звер- нення до журналу – твори самодiяльної наукової творчостi, вiдгуки на окремi виступи, роздуми, оцiнки i пропозицiї, що стосуються як краєзнавчо- го руху, такі діяльності цього конкретного ЗМІ. Ситуацiя щодо аналiзу дiяльностi авторiв публiкацiй журналу “Краєзнавство” вимагає сут- тєвого уточнення: хто є суб’єктом iнiцiативи звер- нення до нього: автор-читач чи редакція [57]. I.Фомiчова виокремлює за ступенем опосередку- вання двi його форми: безпосереднє i приховане звернення [58]. Керуючись її термiнологiчними визначеннями характеристик форм останньо- го, вiдзначимо, що для часопису УКК властивi як безпосередня участь читацької аудиторiї у виробленнi iнформацiї через вмiщенi, нехай i селекцiонiзованi розвiдки на його сторiнках, так i опосередкована, що виявилася у коментарях, узагальненнях, цитуваннях, посиланнях Комiтету на iнформацiю, отримувану вiд аудиторiї читачiв. Залучаючи до непрофесiйної журналiстської дiяльностi широкий загал, УКК сприяв iнститу- цiйнiй пiдтримцi автора, його дiй i прав, а та- кож органiзацiї, вiд iменi якої той виступав, пе- ретворюючи внутрiшню активнiсть стану осо- би у зовнiшню об’єктивiзовану дiяльнiсть, по- єднуючи процеси масовiзацiї, диференцiацiї й iндивiдуалiзацiї в ходi iнформування, соцiаль- ного орiєнтування i практичних дiй у системi взаємодiї “видавець – журналiст – аудиторiя”. Поява часопису була продиктована необхідніс- тю встановлення зв’язку між УКК, з одного бо- ку, та краєзнавцями, краєзнавчими осередками, органами управління державної влади, з іншого, між останніми і суб’єктами краєзнавчого руху, між різними групами населення, між краєзнавця- ми в Україні та за її межами. Інакше кажучи, ча- сопис “Краєзнавство” мав стати своєрідним кому- нікативним мiстком між особистісною і колектив- ною, загальною й уособленою формами конкрет- ного прояву зацікавленостей краєзнавчим рухом в Україні. Встановлення зв’язків між його провід- никами за допомогою ЗМI дало могутній інфор- маційний і ціннісно орієнтуючий ефекти. Критеріями оцінки функціонування журналу слугують соціальний рівень охоплення читаць- кої аудиторії інформаційним обміном, його здат- ність до розповсюдження знань і переконань. Територіально журнал охопив усі реґiони ра- дянської України, про що свідчить географія до- писів. Проте сказати, якою була його аудиторія у кількісному складі, – складно. Тираж є, в першу чергу, абсолютним показником. Принагідно зга- даємо, що в 1920–1930-х рр. посилюється увага парткерівництва до умов загального споживання інформації і до створення під впливом цього хат- читалень, бібліотек, сільбудів тощо. Вони могли мати один примірник часопису, але з ним знайо- милася значна місцева читацька аудиторія. Тому кількісно охарактеризувати охоплення інформа- цією аудиторії, на яку працювали УКК і його ча- сопис, практично неможливо. Претендуючи на науковий, науково-популяр- ний статус, журнал “Краєзнавство” не міг ін- формувати про досягнення краєзнавчого руху та надбання краєзнавства без інтерпретації загаль- нонаукових та вузькоспеціальних термінів, осно- воположних методичних принципів різних галу- зей знань, що мають, між іншим, і регіональний характер застосування. Певна частка його праць, зосереджених у розділах “Загальний”, “Методика краєзнавчої роботи”, торкається тлумачення по- нять “край”, “краєзнавство”, обсягу, засобів, ме- тодів дослідження, інформаційних його форм. Незважаючи на загальнозрозумілу лексико- семантичну структуру слів “край”, “краєзнав- ство” (“знання про край”), з їх поясненнями все було значно складніше. Як у науці, так і на сто- рінках журналу з однойменною назвою не існу- вало єдиної думки щодо їх тлумачень. Упродовж двадцятих років спостерігається певна еволю- ція у поглядах: від переконань у тому, що кра- єзнавство є одиничною (або природничою, або гуманітарною) наукою, до розуміння йо- го як сукупності наук (не простої сукупності, а такої, що передує новій науці) у їх єдності і пристосованості до практики; від упевненості в тому, що краєзнавство – це окремий метод до- слідної роботи, до сприйняття його як сукупнос- ті методів у їх єдності і пристосованості до тео- рії; вiд бачення його як працi одинакiв до визна- ння колективностi. Демонстрування редакцією розбіжностей у поглядах при поясненні поняття “краєзнавство” мало на меті знайти істину. На фоні різних думок щодо того, чим є кра- єзнавство, по-різному визначалися пріоритети ISSN 2222-5250 13 його внутрішнього змiсту. Залишалася досить сильною “стара” традиція: шанобливе ставлен- ня до гуманiтарного напрямку як превалюючо- го в краєзнавчій справі, прихильниками якої бу- ли М.Грушевський, А.Лобода, В.Петров та ін. [59]. У зв’язку ж із загальною тенденцією, що спостерігається в перші десятиріччя 1900-х рр., – бажаннi надати науці лише прикладного сен- су, зростає популярність економiчного, фiзико- географiчного аспектів краєзнавства. Дискусія з цього питання, розпочата І Всеукраїнським з’їздом вивчення продуктивних сил, мала про- довження на І Всеукраїнській краєзнавчiй кон- ференції, у резолюції якої говорилося, що краї- на має вивчатися з практичного погляду, “кладу- чи в основу питання підвищення продукційних сил, уникати академізму та кабінетного характе- ру праці, мати ув’язку з плановими установами, учбовими й науковими інституціями та провадити всю роботу методом діалекту” [60]. Цієї думки до- тримувався і майбутній відповідальний редактор журналу М.Криворотченко, що й продемонстру- вала його доповідь на конференції, а надалі – стат- ті в журналі [61]. На цих позиціях стояли й інші безпосередні учасники творення часопису [62]. Редакційна колегія давала згоду на публікації в часописі поглядів прихильників і природничо- го, і гуманiтарного краєзнавства. У цій позиції ре- дакції журналу виявилася не тільки консервативна роль періодичного видання – збереження “старої” традиції, а й деструктивно-інтегративна, що під- тримувала “суперництво” між різними поглядами на зміст і принципи краєзнавчої справи. Мине не- багато часу, і “Краєзнавство” 1928–1930-х рр., ні- би “отямившись” від деструктивних дискусій про прiоритетність тем, проголосить географічний на- прямок у краєзнавстві головним, одночасно продо- вжуючи публiкувати дописи гуманiтарного змiсту. У визначенні й утвердженні нових завдань краєзнавцiв проглядає позитивна тенденція тлу- мачити ідейні погляди на розвиток краєзнавства не лише з вузьких регіональних проекцій життя в країні, а й з погляду їх конструктивності для державницьких прагнень нових територіальних утворень – УСРР, Союзу РСР. Той факт, що цим самим журнал виконував певні політичні, ідео- логічні, економічні функції, не є дивиною, а ви- глядає закономірністю. До небагатьох за темою належить стаття Д.Зайцева під назвою “Методика краєзнавчої ро- боти” [63]. Методичні питання з краєзнавства бу- ли малорозробленими на той час, і через це – го- стро актуальними. Кожен з аматорiв (бо саме на них, в першу чергу, був розрахований часопис), хто брався до краєзнавчих розробок, потребував інформації про те, яким чином необхiдно про- водити вивчення, щоб ефект від праці був мак- симальним. Розуміючи це, УКК і започаткував у своєму періодичному виданні спеціальний розділ з назвою, ідентичною заголовку статті Д.Зайцева. Автор виокремлює й обгрунтовує такі способи (а не методи) краєзнавчих досліджень: спостережен- ня, опис, наукова обробка. Але на цьому не ставить крапку i закликає дослiдника в кожнiй конкретнiй ситуацiї оперувати не шаблоном, а раціональним принципом. Об’єктом краєзнавства є всi вияви матерiальної i духовної культури краю в минуло- му і сьогоденні, в динамiцi i cтатицi, які є різними за змістом i формою, а значить, різними мали бути способи і методи досліджень, їх органiзацiя. Необхідність удосконалення форми внутрiшнiх i зовнiшнiх мiжзв’язкiв краєзнавчого руху в Украї- ні у 1920–30-х рр. була очевидною. Вона вима- гала різних розробок організаційних форм існу- вання краєзнавства. Тому, аби задовольнити по- треби у цій інформації, часопис “Краєзнавство” вдається до їх розгляду. Тільки чітко структуро- вана, ієрархічна система зв’язків між різного рів- ня краєзнавчими організаціями могла стати запо- рукою успіху краєзнавчого руху. Зведення до єди- них форм існування краєзнавчих осередків до- зволило iнституалiзовано забезпечити суб’єктів краєзнавства колективним захистом їх прав, по- силити автономність особи при примноженні її соціальних ролей і контактів. Редакція журналу “Краєзнавство” вочевидь прагнула до встанов- лення і розгортання краєзнавчої справи в “єдино правильних” формі і вигляді. Але загальність діалектично балансує з уосо- бленням. І тому, судячи з хроніки розділу “Життя краєзнавчих організацій”, датованої 1930 р., УКК так і не вдалося звести до єдиної форми системи iснування краєзнавчі об’єднання. У його докумен- тах за 1932 р. зустрiчаємо повторення гасел ще ча- су I Всеукраїнської краєзнавчої конференцiї, пер- ших чисел часопису “Краєзнавство”: “треба цей ма- совий рух охопити єдиним керiвництвом, спланува- ти роботу, концентрувати її наслiдки, надаючи цьо- му руховi певних органiзацiйних форм ...” [65]. Важливим джерелом інформації про розви- ток форм краєзнавства у 1920–30-і рр. є розділ “Життя краєзнавчих організацій”. Необхідність звернення істориків краєзнавства до нього дик- тується наступними причинами: по-перше, мож- КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 14 ливою відсутністю архівних документів щодо фак- ту iснування згадуваних журналом краєзнавчих ор- ганізацій; по-друге, це може відкрити фахівцям но- ві дані в дослідженні історії конкретних об’єднань краєзнавців, а отже, й допомогти в ряді суперечли- вих питань встановлення достовiрностi факту. Цінність таких публікацій полягає в тому, що на вимогу журналу дописувачi подавали повідом- лення про обставини i час заснування, структу- ру, основні напрямки та плани роботи, недоліки і проблеми, співробітництво краєзнавчих осеред- кiв з іншими організаціями як наукового, так і гро- мадського рівня, видавничу дiяльнiсть. Важливе місце в таких повідомленнях займала почасти ін- формація про людей, що стояли за всім цим: їх кількість, національність, партійність, фах, соці- альний статус, стаж роботи і вік, що цiкаво з нау- кознавчого погляду. Деякі організації, такі, як Кам’янецький окружний комiтет краєзнавства, Коростенський, Мелiтопольський, Марiупольський, Ізюмський музеї, Лубенське наукове товариство при ВУАН, Хорольський гурток аматорів світознавства і кра- єзнавства й багато інших, активно звiдомляли про себе до журналу, що, в свою чергу, дає повні- шу картину про послiдовнiсть розгортання ними краєзнавчої роботи на мiсцях. Усього ж у роздiлі вмiщено повiдомлення про 58 низових осередкiв краєзнавцiв: 14 гурткiв, 14 товариств, 11 окруж- них музеїв, 3 кабiнети вивчення краю, 3 краєзнав- чі бюро та ін. [66]. Однiєю з форм утворення широко- ї суспiльної бази пiд краєзнавством було та- кож товариство. Статут краєзнавчого товари- ства передбачав створення такого за наявностi 10 чоловiк, а за наявностi 3–5 осіб – фiлiї то- вариства [67]. Це спрощувало можливостi консолiдуватися краєзнавцям, об’єднувати свої зусилля. Непереобтяженiсть кiлькiстю членiв, вiльний вибiр форм, об’єкта, умов праці вимага- ли вiд об’єднань – iнiцiативностi. Поряд із това- риствами любителiв iснували i науковi товари- ства, якi функцiонували або самостiйно, або при iнших, здебільшого академічних, наукових за- кладах. Переважно академiчними були такi фор- ми органiзацiй краєзнавцiв: комiсiї, кабiнети, семiнари. Проте вони не залишалися в iзоляцiї, а тiсно тримали зв’язок з об’єднаннями аматорів, до певної міри, i через журнал УКК. Розповсюдженою органiзацiйною формою краєзнавчого руху були музеї, яких у серединi 1920-х рр. нараховувалося вже близько 300 [68]. Багатоаспектнiсть дiяльностi, рiзний рiвень їх пiдпорядкування, як і гурткiв чи товариств, наявнiсть науково-методичної працi, що була невiд’ємною часткою музейного руху – такими були риси розвит- ку цiєї форми органiзацiї краєзнавcтва. Для поширення краєзнавчого руху Комітет краєзнавства створив інститут кореспонден- тів, які позаштатно співпрацювали з часописом “Краєзнавство”, пропагували його ідеї, консо- лідували місцеві краєзнавчі сили, допомагали створенню нових товариств, гуртків, бюро [69]. Кількість членів інституту кореспондентів була змінна, бо їх функції були тимчасовими. Відомо, що на 1 січня 1929 р. усіх кореспондентів було 65 осіб. Керуючись методичною допомогою жур- налу, інститут цілком виправдав себе, бо завдяки його старанням на краєзнавчому терені виникло 12 товариств, декілька десятків гуртків й інших колективних об’єднань. У випадку з інститутом кореспондентів виробництво масової інформа- ції, як і розповсюдження краєзнавчих ідей, охо- пили загал, що, як правило, не був професійним в журналістській діяльності та науково підго- товленим у краєзнавстві. Інформація, яку корес- понденти готували для УКК та його журналу, як і та, яку вони несли в маси про краєзнавство, є унікальною в суспільному значенні, бо “буден- на свідомість відображає щоденний досвід ши- рокого загалу ширше за предмет відображення, ніж професійна, теоретична” [70]. Вміст інформації з загальних теоретичних пи- тань, методики краєзнавства, його обсягу і форм організації потрібні були Комітетові для того, щоб надати своїй аудиторії, а через неї й усім причетним до краєзнавчого руху певних соціаль- ної і наукової орієнтацій, сформувати, стимулю- вати і забезпечити учасників краєзнавчої справи можливістю реалізувати індивідуальні і колек- тивні прагнення. Завдяки розділам “Загальний”, “Методика краєзнавчої роботи”, “Життя краєз- навчих організацій” журнал “Краєзнавство” не тільки ідентифікував своїх читачів за інтереса- ми, але й сприяв формуванню систем уявлень про цілі і необхідність спільних дій для їх до- сягнень. Теоретичні й методичні питання краєз- навства у перших двох розділах і результати їх практичних втілень у третьому яскраво ілюстру- ють ставлення читацької аудиторії до інформа- ції, яку подавали автори журнальних публіка- цій під впливом політичних ідеалів і наукових ідей. Встановлення контакту між краєзнавцями на особистісному і масовому рівнях актуалізува- ISSN 2222-5250 15 ло значення самого періодичного органу, в появі й існуванні якого слід вбачати глибоко гуманіс- тичний зміст, бо окремішня дiяльність краєзнав- ців збагачувалася працею, досвідом інших. Важливим підґрунтям опосередкованого жур- налом взаєморозуміння між органами державно- го управління, УКК та краєзнавчими організаці- ями були його розділи “Керуючі матеріали” та “Краєзнавча бібліографія”. Матеріали першого з них свідчать про прагнення УКК через часопис сприяти визнанню, засвоєнню і застосуванню суб’єктами краєзнавства чітко окреслених норм і цілей у їх праці. Прагнення Комітету до поси- лення контролю за розвитком краєзнавчого руху через директивні, розпорядчі матеріали, інструк- ції, “єдино правильні” статути діяльності краєз- навців вело до послаблення їх важелів саморе- гуляції. Намагаючись стримувати в рамках “по- трібного” краєзнавчі осередки, УКК сприяв, до певної мiри, втраті ними ініціативностi, внутріш- ньої зацікавленостi в саморегуляції функціону- вання. Ця обставина теж може розглядатися се- ред причин згасання краєзнавства в 1930-х рр. У 1920-і рр. переживає піднесення українська краєзнавча бібліографія. Порушене директором Всенародної бібліотеки України (далі – ВБУ) С.Постернаком на I Всеукраїнському з’їздi з ви- вчення продуктивних сил i народного господар- ства України питання, пов’язане з необхiднiстю заохотити бiблiотечні установи до краєзнавчо- ї роботи i перетворити їх у центри органiзацiї, координацiї проведення бiблiографiчних заходiв щодо краєзнавства, знайшло реальне втiлення на практиці завдяки старанням ВБУ та провiдних установ у центрi i на місцях [71, 72]. Плiдно працювали в галузi краєзнавчої бiблiографiї Вiнницька фiлiя ВБУ, Одеська, Харкiвська, Херсонська обласнi державнi бiблiотеки, Українське бiблiографiчне товариство (Одеса), Книжкова палата УСРР (Харкiв), а також краєзнавчi установи, на рахунку яких видання рiзнотематичних бiблiографiчних праць [73–77]. У задумі редакцiї розділ мав подавати такий матеріал, як “статті з питань організації краєз- навчої бібліографії по українських краєзнавчих об’єднаннях, огляди та рецензії на книжки та стат- ті з краєзнавства взагалі, його методики зокре- ма, та краєзнавчих праць, розроблених в прикла- данні до певного краю” [78]. У статті під назвою “Бібліотечка для початкуючого краєзнавця” за авторством А.Козаченка, схваленій Українським комітетом краєзнавства, вміщено перелік найне- обхідніших книг у краєзнавчій роботі. Примітно, що всі вони стосуються вивчення виробничих відносин, природи краю. Аналогічною за зміс- том є праця Д.Зайцева, відмінність якої від попе- редньої зводиться до того, що автор не охоплю- є під словом “краєзнавча” лише літературу, при- свячену фізичним чи економіко-географічним ре- гіональним студіям [79]. На бібліографічному те- рені в коло інтересів УКК підпадали й питання методики. Краєзнавчий комітет упродовж 1928– 1929 рр. проводив детальний опис методичних матеріалів з краєзнавчої бібліографії і здійснював критичний їх огляд [80]. У планах роботи УКК із 1928 р. незмінно значилися заходи методично ви- важеної бібліографічної праці краєзнавцiв “в цен- трі і на місцях” [81], а з цiєю метою – створення бібліографічного бюро при Комiтетi. Це – один із його нереалiзованих проектів. Як зазначалося вище, співпраця між УКК, жур- налом та місцевими краєзнавчими органiзацiями велася не тільки на колективному рівні, але й на індивідуальному. Матеріали їх співпраці ілю- струють статті розділу “Наш край”, що мають розмаїту тематику. Віддаючи перевагу розробкам у галузi економiко-, фiзико-географiчного краєз- навства, комітет заохочував краєзнавців до подіб- них дописів. Як слушно зазначає В.Козлов, та- кі питання в пресі, періодиці набули політично- го характеру [82]. Утім, бібліометричний аналiз тематики статей роздiлу “Наш край” виявив, що лише 35% загальної площi фiзичного обсягу цiєї частини часопису вiдводиться пiд матерiали ге- ографічного краєзнавства, а отже, 65% – істо- ричного змiсту. До циклу праць із географічно- го краєзнавства належать розвідки В.Гериновича, К.Дубняка, Г.Закревської, Ф.Козубовського, Є.Лавренка та ін. [83–88]. Краєзнавчi матерiали з гуманiтарних галузей знань багатi на об’єкт ви- вчення, але найбiльшу частину з-помiж них скла- дають фольклористичні, етнографiчнi й історико- географічні розвiдки. Окремим моментам духов- ної культури присвячені дописи відомого етно- графа, фольклориста, талановитого народознавця професора В.Кравченка. Легенди і перекази во- линського села, що були зібрані В.Кравченком, як і інші його дописи, є добрим матеріалом для ет- нографічного, фольклористичного аналізу твор- чості цього краю [89]. Стаття викладача болгар- ського педтехнiкуму (м.Преслав) М.Фуклєва роз- глядає питання взаємозв’язку окремого пласту фольклорного матерiалу – прислiв’їв – з трудови- ми процесами у болгар [90]. Цікава своєю само- КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 16 бутністю студії краєзнавця Н.Занфірової, яка на- водить більше 10 зразків переказів і легенд, ка- зок Кременчуччини [91]. Етнографiчнi матерiали здебiльшого торкаються дослiдження кустар- них промислiв [92], а історико-географічні – еко- номічної географії та історичної екології [93]. На цьому не вичерпується список розвідок із пи- тань духовної і матеріальної культури, які були опубліковані в журналі. Поодиноко зустрiчаються праці, присвяченi демографії [94] та діалектології [95], що є індикатором популярностi цiєї темати- ки праць серед краєзнавцiв. Із метою популяризацiї i пропаганди iдей кра- єзнавчої справи в нацiонально-територiальних утвореннях УСРР ЦК нацiональних меншин роз- робила i частково втiлила у життя план видання перiодики загального змiсту з вагомою часткою краєзнавчих матерiалiв грецькою, болгарською, польською, нiмецькою, єврейською, вiрменською та iншими мовами; склала ряд звернень до мiсцевих органiв виконавчої влади про питання пiдтримки ними осередкiв краєзнавцiв, що займа- лися вивченням iсторiї колонiзацiйних процесiв на українських землях; розвивала мережу влас- них членiв-кореспондентiв у нацiональних ра- йонах, округах; сприяла врегулюванню музейної справи, екскурсiонiстики i т.д. [97, 98]. Регулярно до цієї теми звертався член УКК, се- кретар ЦК національних меншин ВУЦВК С.Ялі. За посадою він надсилав до часопису мето- дичні розвідки щодо проведення краєзнавчих дослiджень серед нацiональних меншостей, а як людина, що є греком за походженням, не був бай- дужим до історії грецької колонізації в Україні та питань історії греків новітнього часу [99]. Дві праці професора Кам’янець-Подільського ІНО В.Гериновича, як згадувалося вище, присвяче- ні історії заселення євреями і вірменами Поділля [100]. Відзначимо, що перу В.Гериновича нале- жить і одна-єдина стаття в журналі, присвячена суто історії міста, а саме Кам’янцю-Подільському (соціотопографування міста) [101], у той час, ко- ли історія сіл висвітлювалася активніше [102]. Важливий акцент у розвитку краєзнавчого ру- ху в досліджуваний період зроблено на поширен- ні краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі. Краєзнавство в руслi нових педагогiчних течiй стає основою для комплексного викладання усiх навчальних дисциплiн різних ланок школи; дослiдним методом навчання; окремим шкiльним предметом [103]. Еклектика, якою наповнюють- ся сфери життя суспiльства, переноситься у фор- му i змiст системи освiти. Змiст краєзнавства в останній наповнюється експериментаторством, пропагандою розгортання історичного, геогра- фічного краєзнавчих складників, прикладним ха- рактером дослiджень. Дiалектично змiст визначив форму iснування краєзнавства в освiтнiй системi. Найбiльш дiєвими шляхами реалiзацiї краєзнав- ства як навчальної дисциплiни, наочного методу, комплексної основи стали фаховi секцiї, кафедри, товариства, гуртки, музеї при освітніх закладах. Вони й були тими осередками, якi цiлеспрямовано проводили теоретичну й науково-практичну ро- боту на краєзнавчому теренi з метою задоволен- ня потреб нової школи [104]. У зв’язку з цим важливо відзначити і ті ста- рання УКК та його журналу, які були спря- мовані на розвиток краєзнавства в школі, що знайшло вiдображення у матерiалах роздiлiв “Шкiльне краєзнавство”, “Життя краєзнавчих органiзацiй”. Тут можна знайти як роздуми над методикою шкільного краєзнавства, так і прак- тичні результати цієї справи, бо саме вона, за точним висловом Д.Зайцева, стала “гаслом но- вої школи”, коли учневі не розказують і не пока- зують, а “дають можливість самостійно досліди- ти новий факт чи явище, дають йому можливість пережити радість відкриття” [105]. Часопис слу- гував засобом виховання патрiотичних почуттiв, пiдвищення культурного рiвня, формуван- ня науково-пiзнавального iнтересу громадян України при вивченнi рiдного краю. Комітет краєзнавства підтримував і сприяв реалізації видавничих проектів місцевих кра- єзнавчих об’єднань. Непоодиноко зустрічаємо в архівному фонді Народного комісаріату осві- ти України прохання від Управління науковими установами УСРР підтримувати видавничі плани тих чи інших краєзнавчих об’єктів [106]. Власні видання в рукописному та друкованому варі- анті мали Білоцерківське окружне товариство, видання якого називалися “Білоцерківщина”, Лубенське наукове товариство – “Лубенщина в минулому і сучасному”, Одеський комітет кра- єзнавства – “Вісник Одеського комітету краєз- навства”, Хорольський гурток краєзнавства – “Вісті краєзнавства”, гурток при Житомирському педтехнікумі – “Етнограф”, наукове краєзнав- че товариство при Новоолександрівській труд- школі – “По рідному краю”, Ізюмський музей “Старовинності Ізюмщини”, Тульчинського кра- єзнавчого товариства – “Тульчинщина”, Кабiнету вивчення Уманьщини – “Гуманщина”, краєз- ISSN 2222-5250 17 навчого гуртка Кременчуцького педтехнiкуму – “Кременчуччина” та багато ін. [107]. На сторінках часопису порушувалися питан- ня, що проливали світло і на недоліки в краєзнав- чому русі України. Не було створено в межах усієї України єдиного науково-методичного й органі- заційного осередку, який займався б розвитком кра- єзнавства. Не на належному рівні знаходились уза- гальнення й систематизація регіональних даних для вивчення історії, географiї України в цілому. Так i не проводилися щопiврiчнi пленуми, щорiчнi конференцiї, так i не відбувся з’їзд краєзнавців. Мало зверталося уваги на розроблення тем науково- методичного, науково-теоретичного змiсту. Із почат- ком 30-х рр. ХХ ст. через репресії українського кра- єзнавства згорнули свою діяльність Український ко- мітет краєзнавства та його журнал. І все ж поява перших номерiв часопи- су “Краєзнавство” стала помiтною подiєю у середовищi дiячiв краєзнавчого руху в УСРР, що знайшла вiдбиток у рецензiйних бiблiо- графiчних замiтках як вiтчизняних так i зарубiжних перiодичних, книжкових видань. Вражає одностайнiсть в оцiнюваннi дiяльностi Українського комiтету краєзнавства: “... про дiяльнiсть УКК дуже мало чого було чути” [108] (до видання часопису – В.Б. ), “... К-т краєзнав- ства не дуже квапиться з роботою” [109], “...є всi пiдстави думати (пiсля появи перших оди- ниць друкованого органу УКК – В.Б.), що україн- ське краєзнавство, нарештi (видiлено нами), стає на певний шлях” [110] та iн. Натомiсть рiзною є оцiнка номерів часопису: вiд схвалення з не- значними заувагами (М.Павлов-Сiльванський, П.Ковалiвський) до заперечення з окремими ви- знаннями слушності структури форми i змiсту тексту, журналiстської схеми перiодичного ор- гану (С.Дложевський) [111]. Зауваження, якi тут зустрiчаються, варто оцiнювати і з погля- ду конкретного моменту, оскiльки з часом жур- нал зовнiшньо i внутрiшньо зазнає змiн, i взагалi з позицiй усього часу його iснування, бо, на- приклад, рекомендацiя С.Дложевського щодо важливостi використання зарубiжного досвiду в царинi розвитку краєзнавства і його пері- одики, запозичування досягнень потужних центрiв вiтчизняної краєзнавчої справи не зна- йшла вiдгуку у практицi редакцiйної колегiї до останнiх номерiв iснування її журналу. Завдяки цілеспрямованим старанням УКК ча- сопису вдалося стати згуртовуючою силою кра- єзнавчого руху. Зібравши навколо себе небайду- жих до нього, він сприяв зростанню різноманіття форм праці, зміцненню зв’язку між вiтчизняними i зарубiжними організаціями і по вертикалі, і по горизонталі, пропаганді передових iдей краєз- навчої справи, висвітленню досягнень краєзнав- ства на різних ланках праці, став краєзнавцям по- радником у повсякденній роботі. Виникнення та існування періодичного органу “Краєзнавство” є прямим результатом необхідності задоволення по- треби спілкування громадських та наукових інститу- тів, індивідів, усіх близьких до краєзнавчого руху. Він допомагав краєзнавцям створити впевненість у сус- пільній значущості їхньої діяльності на тлі зростання виняткового авторитету краєзнавства у державі. Утвердження УКК, його часопису в краєзнав- чому руслі названих вище студій сприяло довер- шенішому складанню картини історії окремих “територій – земель”, наукової інфраструктури для написання суцільної історії України. Історико- регіональні надбання відкривали нові наукові го- ризонти для загальної історії, що знаходила через них підтвердження чи заперечення власним фак- там, подіям, процесам, законам і закономірнос- тям, які стають зрозумілішими у середовищі кон- кретних здобутків. Відсутність через суб’єктивні й об’єктивні причини контакту між УКК і ВУАН стала на заваді співпраці провідного центрально- го краєзнавчого органу та найавторитетніших ака- демічних структур у галузі історико-регіональних вивчень, що негативно позначилося на результатив- ності діяльності першого і других. Отже, загальний та водночас спеціально-тематичний за змістом часо- пис слугує джерелом інформації про стан і розвиток історико-краєзнавчих, регіональних досліджень. Зміст часопису “Краєзнавство” яскраво від- дзеркалює таке ставлення до краєзнавства, за яко- го те сприймалося невід’ємною частиною освіт- ньо-виховної системи УСРР, Радянського Союзу як наочний метод викладання, самостійний на- вчальний курс, комплексна система організа- ції навчання. Визнаймо його неабиякий внесок у розвиток української бібліографії, розробляючи методичні засади проведення тематичного бібліо- графування краєзнавчої книги. Вивчення періодичного видання УКК підтвер- джує його важливість як носія інформації про загаль- ні тенденції розвитку української краєзнавчої спра- ви у другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр., її науково-методичні, теоретико-методологічні за- сади, термінологічний аспект буття, практичні здо- бутки. Використання його матеріалів є необхідною умовою вичерпного пізнання розвитку науки і сус- КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 18 пільства у вказаний проміжок часу. “Краєзнавство” є таким історичним джерелом, яке здатне збагати- ти історіографічне, історичне відтворення функціо- нування структур організації, зміст категорій і форм історичної науки, виявити різноаспектні відрізнен- ня тієї епохи, простежити входження нових науко- вих пріоритетів у краєзнавство. Часопис УКК ви- ступив активним пропагандистом й ілюстрантом наукового, прикладного, освітнього і суспільно зна- чущого характеру краєзнавства. Тривалому виданню “Краєзнавства” перешко- дили репресії краєзнавчого руху в УСРР у ціло- му, членів УКК зокрема; слабка матеріальна ба- за функціонування журналу; відсутність заці- кавленості в його існуванні владних та управ- лінських структур країни. Довгий час видання перебувало в забутті. І ось, даниною поваги до журналу УКК, репресованого у 1930-і рр., ста- ло відродження однойменного видання у 1993 р. Його новими засновниками стали Національна спілка краєзнавців України та редакція часо- пису “Пам’ятки України”. Досвід і традиції “Краєзнавства” 1920–1930-х рр. у результаті слушної творчої, наукової інтерпретації можуть послугувати практиці продовження його існу- вання за нових умов. Джерела та література 1. Бездрабко В. Часопис “Краєзнавство” і краєзнавча справа в Україні (кінець 1920-х – по- чаток 1930-х рр.) : монографія. – К., Кам’янець- Подільський, 2005. – 224 с. 2. Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конференція краєзнавства // Шлях освіти. – 1925. – №5 – 6. – С. 251–252. 3. Доповідна записка керівника науково– дослідної кафедри мовознавства, професо- ра ХІНО Д. Зеленіна до Наукового комітету Головпрофосвіти НКО України про “скликан- ня краєзнавців” // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (да- лі – ЦДАВО України), ф. 166, оп. 2, спр. 450, арк. 85; Зеленин Д. Объяснительная записка к смете по организации и созыву первого Всеукраинского съезда по краеведению в Киеве (в апреле 1924 г.) // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 1216, арк. 7. 4. Доповідна записка керівника науково- дослідної кафедри мовознавства, професо- ра ХІНО Д. Зеленіна до наукового комітету Головпрофосвіти НКО України про “скликан- ня краєзнавців” // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 2, спр. 450, арк. 85. 5. Звідомлення до пленуму // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 23. 6. Звідомлення до Пленуму // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 23. 7. Звідомлення до Пленуму // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 23. 8. Проект положення про Всеукраїнську нараду по краєзнавству // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 21; Програма наради // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 22. 9. Там само. 10. Проект положення про Всеукраїнську на- раду по краєзнавству // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 21. 11. Лазаріс А. Українське краєзнавство і перспективи його розвитку // Радянська освіта. – 1925. – № 5. – С. 49–51. 12. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав- ства // Життя і революція. – 1925. – № 6-7. – С. 109. 13. Белецкая В. Первая Всеукраинская крае- ведческая конференция // Изв. ЦБ краеведения. – 1925. – №4. – С. 122. 14. Козаченко А. Старе й сучасне краєзнав- ство // Знаття. – 1925. – № 26-27. – С. 11–12. 15. Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конферен- ція краєзнавства // Шлях освіти. – 1925. – № 5-6. – С. 251–254. 16. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав- ства // Життя і революція. – 1925. – № 6 –7. – С. 110; Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конференція краєз- навства // Шлях освіти. – 1925. – № 5/6. – С. 254. 17. Склад Українського комітету краєзнав- ства // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 1. 18. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав- ства // Життя і революція. – 1925. – № 6/7. – С. 110. 19. Положення про Український комітет краєзнавства // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 7, спр. 566, арк. 62–62 зв. 20. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав- ства // Життя і революція. – 1925. – № 6 –7. – С. 110. 21. Там само. 22. Звіт Українського комiтету краєзнавства на 1 січня 1929 року // Краєзнавство (далі – К.). – 1928. – № 6/10. – С. 91; Склад Українського ко- мітету краєзнавства // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 1. 23. Звіт Українського комiтету краєзнавства на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 90. ISSN 2222-5250 19 24. Там само. 25. Большаков А.М. Введение в краеведение. – Л.: Прибой, 1929. – С. 164. 26. Операційний план на 1925 – 26 рр. Головнауки // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 2, спр. 1156, арк. 47. 27. Звіт Українського комiтету краєзнавства на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 92; Ковалівський П. “Краєзнавство”: щомiсячний ор- ган Українського комiтету краєзнавства. Ч.ч.1 та 2. 1927 рiк // Червоний шлях. – 1927. – № 9/10. – С. 241; Криворотченко М. Чергові завдання Українського комітету краєзнавства // К. – 1927. – № 1. – С. 4. 28. О.В.[етухов]. Перша Всеукраїнська краєз- навча конференцiя 28–31 травня 1925 р. // Життя й революцiя. – 1925. – № 6/7. – С. 296. 29. Звіт Українського комiтету краєзнавства на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 92. 30. Там само. 31. Ковалівський П. “Краєзнавство”: щомiся- чний орган Українського комiтету краєзнавства. Ч.ч.1та 2. 1927 рiк // Червоний шлях. – 1927. – № 9/10. – С. 241. 32. Васильков Г. Видавництво “Пролетарий” // Червона преса. – 1925. – №3. – С. 76. 33. Постанова Колегiї НКО “Про розвиток i змiцнення краєзнавчої роботи” // Декадник краєз- навства: зб. статей. – Х.: Рад. школа, 1932. – С. 37. 34. Боровинский Ю.М. Против местно- го национализма в краеведении // За марксизм в советском краеведении: сб. статей. – М., Л.: Госсоцэкиз, 1931. – С. 134. 35. Мацковский М.С. Проблема понимания читателями печатных текстов (социол. анализ): автореф. дис... канд. филос. наук: 09.00.09 / Моск. госуниверситет. – М., 1973. – С. 24. 36. Пересічна орієнтаційна калькуляція для періодичних видань [1929–1930] // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 9, спр. 537, арк. 189. 37. Прохоров Е. П. Журналистика – “четвер- тая власть”? (СМИ как социальный институт) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 1993. – №2. – С. 5. 38. Від редакції // К. – 1927. – № 1. – С. 1. 39. Криворотченко М. Чергові завдання Українського комітету краєзнавства // К. – 1927. – № 1. – С. 3. 40. Социология журналистики: Теория, мето- дология, практика / Е.П.Прохоров, И.Д.Фомичева, Л.Г.Свитич и др./ Под ред. Е.П.Прохорова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 51. 41. Петров М.К. Социально–культурные основания развития современной науки. – М.: Наука, 1992. – С. 27. 42. Там само. 43. Нечиталюк М.Ф. Про методику вивчення та принципи видання пресових текстiв (деякі пи- тання текстології) // Українська перiодика: iсторiя i сучаснiсть. Доп. та повідомл. третьої Всеукр. наук.-теорет. конф. 22–23 грудня 1995 р.; / Ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. – Львiв: ЛНБ iм. В. Стефаника, 1995. – С. 22. 44. Криворотченко Михайло Григорович // ЦДАВО України. – Ф.166. – Оп.12. – Спр.3872. – 39 арк.; Бездрабко В. М. Криворотченко й iдея соцiального музею // Актуальнi проблеми вiтчизняної та всесвiтньої iсторiї: зб. пр. молодих вчених. – Х.: Б. в., 1997. – Вип. 2. – С. 14–19. 45. Криворотченко Михайло Григорович // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 12, спр. 3872, арк. 9–21. 46. Криворотченко М. Черговi завдання Українського комiтету краєзнавства // К. – 1927. – № 1. – С. 2-5; Його ж. Мiсто i краєзнавство // К. – 1928. – №4. – С. 1–4; Його ж. Органiзацiйнi форми краєзнавчого руху // К. – 1928. – №5. – С. 1–5 та iн. 47. Криворотченко М.Г. Черговi завдання Українського комiтету краєзнавства // К. – 1927. – №1. – С. 2–5; Його ж. До жовтневих роковин // К. – 1927. – №2. – С. 1–3; Його ж. Черговi завдан- ня: До облiку краєзнавчих об’єктiв // К. – 1928. – №2/3. – С. 1–4; Його ж. До справи соцiалiстичного змагання //К. –1929. –№1 –2. –С. 1 –4; Його ж. На порозi третього року // К. – 1930. – №1-5. – С. 1–3. 48. Дубняк К. Пiдвищення врожайностi i краєзнавство // К. – 1928. – №6/10. – С. 1–4; Левицький М. До скликання всеукраїнського кра- єзнавчого з’їзду // К. – 1929. – №3/10. – С. 1–4; Яната О. Державнi завдання краєзнавства // К. – 1928. – №1. – С. 1–3. 49. Рудницький С. Радянська туристика: Одна з пiдойм краєзнавства // К. – 1928. – №2/3. – С. 8. 50. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил i краєзнавство // К. – 1927. – №1. – С. 5–9; Його ж. Районування й краєзнавство // К. – 1927. – №2. – С. 4–8; Його ж. Пiдвищення врожайностi i краєз- навство // К. – 1928. – №6/10. – С. 1–4. 51. Геринович В. До iсторiї шовкiвництва на Захiднiй Приднiстрянщинi (в межах УСРР) // К. – 1929. – №3/10. – С. 69–74. 52. Геринович В. Вiрмени у Кам’янцi // К. – 1928. – №1. – С. 20–25; Його ж. Євреї у Кам’янцi (до історії заселення Кам’янеччини) // К. – 1929. – №3/10. – С. 44–48; Його ж. Кам’янець на Подiллi // К. – 1930. – №1-5. – С. 8-16; Його ж. Нашi Товтри // К. – 1930. – №1/5. – С. 16–29. КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 20 53. Соловей Д. З нотаток подорожнього // К. – 1927. – №3. – С. 24–25; Його ж. Село Кишiнька (Кременчуцька округа) //К. – 1930. – №1-5. – С. 36–53; Його ж. До опису виробництва самого- ну на селi. План до опису виробництва самогонки на селі // К. – 1928. – №4. – С. 8–11. 54. Ялi Cава Георгiйович // ЦДАВО України. – Ф.166. – Оп. 8970. – Спр. 1548. – Арк.1–3. 55. Скрипник Т.А. Етнографічні музеї України. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 158. 56. Кочергин А., Коган В.З. Проблемы информа- ционного взаимодействия в обществе: филос. -соци- ол. анализ. – М.: Наука, 1980. – С. 57–59; 55–60. 57. Верховская А.И. Письмо в редакцию и чи- татель. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – С. 56–57; Фомичёва И.М. Печать, телевидение и радио в жизни советского человека. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – С. 100. 58. Фомичёва И.М. Печать, телевидение и ра- дио в жизни советского человека. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – С. 101. 59. Грушевський М. Береження і досліджен- ня побутового і фольклорного матеріалу як відпо- відальне державне завдання // Україна. – 1925. – № 5. – С. 3–13; Лобода А. Сучасний стан і чергові завдання української етнографії // Етнографічний вісник (далі – ЕВ). – 1925. – Кн.1. – С. 1–11; Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві // ЕВ. – 1925. – Кн.1. – С. 12–21. 60. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав- ства // Життя і революція. – 1925. – № 6/7. – С. 110. 61. Криворотченко М. Чергове завдання Українського комітету краєзнавства // К. – 1927. – № 1. – С. 2–5; Його ж. На порозі третього року // К. – 1930. – №1/5. – С. 1–3. 62. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил і краєзнавство // К. – 1927. – № 1. – С. 5–9; Його ж. Районування і краєзнавство // К. – 1927. – № 2. – С. 4–8; Левицький М. До скликання всеукраїн- ського краєзнавчого з’їзду // К. – 1929. – № 3/10. – С. 1–4; Яната О. Державні завдання краєзнавства // К. – 1928. – № 1. – С. 1–3 та ін. 63. Зайцев Д. Методика краєзнавчої роботи // К. – 1927. – № 3. – С. 2–4. 64. Гнатюк С. Фотографія у краєзнавчій ро- боті //К. – 1928. – № 4. – С. 4–8; 1928. – № 5. – С. 5–10; Криворотченко М. Організаційні форми краєзнавчого руху // К. – 1928. – № 5. – С. 2. 65. Криворотченко М. Радянське краєзнав- ство в умовах соцiалiстичної реконструкцiї // Декадник краєзнавства: зб. статей. – Х.: Рад. шко- ла, 1932. – С. 5. 66. Бездрабко В. Журнал “Краєзнавство” як джерело iнформацiї з iсторико-краєзнавчих пи- тань // Материалы и тезисы научной конферен- ции, посвященной 30-летию кафедры историо- графии, источниковедения и археологии ХГУ (II Астаховские чтения) 1–2 ноября 1994 г. – Х.: Б.и., 1994. – С. 114–115. 67. Статут краєзнавчих товариств // К. – 1927. – №1. – С. 36. 68. Тронько П.Т. Развитие историческо- го краеведения на Украине: опыт, проблемы, перспективы // Историческое краеведение в СССР: вопросы теории и практики: сб. статей. – К.: Наук. думка, 1991. – С. 9. 69. Звіт Українського комітету краєзнавства на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 93. 70. Медведев В.А. Развитой социализм: Вопросы формирования общественного созна- ния. – М.: Политиздат, 1980. – С. 86. 71. Заремба С. З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучаснісь. – К.: Логос, 1995. – С. 350. 72. Загальнi пiдсумки // Бiблiотечний жур- нал. – 1925. – №3. – С. 22. 73. Заремба С. З. Українське пам’яткознав- ство: історія, теорія, сучаснісь. – К.: Логос, 1995. – С. 346–348. 74. Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конференція краєзнавства //Шлях освіти. – 1925. – №5/6. – С. 254. 75. Іваницький В.Ф. Підготування наукових робітників у галузі бібліотекознавства та біблі- ографії // Бібліотечний збірник. – 1927. – № 3. – Ч.2. – С. 93–105. 76. Отамановський В.Д. Бібліографія краю (“топобібліографія”), як одне з основних завдань наукової бібліотеки, та організація топобібліо- графічної праці на Україні // Бібліотечний збір- ник. – 1926. – № 1. – С. 78–81; Постернак С. Стан і перспективи наукової праці на Україні та по- годження її з працею наукових установ СРСР // Життя й революція. – 1925. – №2. – С. 37–39; Ясинський М. Чергова краєзнавча робота бібліо- тек // Зоря. – 1925. – №1. – С. 21–22 та ін. 77. Заремба С. З. Українське пам’яткознав- ство: історія, теорія, сучасність. – К.: Логос, 1995. – С. 353. 78. Козаченко А. Краєзнавча бібліографія. Бiблiотечка для початкуючого краєзнавця // К. – 1927. – № 1. – С. 32. 79. Зайцев Д. Бібліотека краєзнавця- натураліста // К. – 1928. – № 6/10. – С. 83–87. 80. Звіт Українського комiтету краєзнавства на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 94. ISSN 2222-5250 21 81. Козаченко А. Організація бібліографіч- ної роботи в краєзнавчих осередках // К. – 1927. – № 3. – С. 11–15. 82. Козлов В.Ф. Вопросы исторического кра- еведения в журнале “Советское краеведение” (1930–1936) // Историческое краеведение в СССР: вопросы теории и практики: сб. статей. – К.: Наук. думка, 1991. – С. 49. 83. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил і краєзнавство // К. – 1927. – № 1. – С. 5–9; Його ж. Підвищення врожайності і краєзнавство // К. – 1928. – № 6/10. – С. 1–4 та ін. 84. Закревська Г. Мінеральна сировина Київської округи // К. – 1928. – № 6/10. – С. 33–45. 85. Козубовський Ф. Геологічні досліди на Коростенщині // К. – 1928. – № 5. – С. 11–18. 86. Лавренко Є. Рослинність цілинних сте- пів України і їх охорона // К. – 1928. – № 6/10. – С. 20–32; Лавренко Є., Погребняк П. Лiсовi пам’ятки природи на Українi та їх охорона // К. – 1929. – № 3/10. – С. 10–30. 87. Рудницький С. Радянська туристика: Одна з підойм краєзнавства // К. – 1928. – № 2/3. – С. 8–13. 88. Фещенко А.. Корсунськi острови та їх околиця // К. – 1928. – № 4. – С. 13–19; Якуша Я. Територiя Днiпрових порогiв (географічний на- рис) // К. – 1928. – № 2/3. – С. 22–45 та iн. 89. Кравченко В. Легенди і перекази волин- ського села // К. – 1929. – № 3/10. – С. 48–57. 90. Фуклєв [M].Прислiв’я та приказ- ки в трудовому процесi болгарських колонiй Мелiтопольщини // К. – 1928. – № 1. – С. 13–15. 91. Занфірова Н. З побуту Кременчуччини (с. Куцеволівка) // К. – 1928. – № 4. – С. 29–32; №5. – С. 18–25; Його ж. Казки та оповідання се- ла Куцеволівка (Кременчуччина) // К. – 1929. – № 3/10. – С. 58–69. 92. Сав’як I. Чинбарство м. Новомосковська: історично-економічний нарис // К. – 1927. – № 2. – С. 21–26; Соловей Д. З нотаток подорож- нього // К. – 1927. – № 3. – С. 24–25; Червяк К. Килимарство на Коростенщинi // К. – 1929. – №3/10. – С. 13–44; Устенко М. Ознаки цехового побуту в с. Дибинцях на Білоцерківщині // К. – 1930. – № 1/5. – С. 60–62. 93. Горват М.До справи відродження шов- ківництва на Харківщині //К. –1929. – №1/2. – С. 44–48; Молоків-Журський П.Кременчуцька беконна фабрика //К. – 1928. – №2/3. – С. 14– 22;Тисаревський С. Вимерлі та вимираючі звірі Лубенщини //К. – 1928. – №1. – С. 10–13 та ін. 94. Ворожбит Г. До справи вивчення при- чин дитячої смертностi на селi (з анкетою) // К. – 1929. – № 1/2. – С. 4–9. 95. Пашкiвський А. Спроба опису деяких дiалектовiдмiн на Бiлоцеркiвщинi // К. – 1928. – № 6/10. – С. 52–56; Його ж. “Блатнi” слова в обiхiдцi бiлоцеркiвської шкiльної молодi // К. – 1929. – № 3/10. – С. 74–77. 96. Випис із протоколу 239/129 малого засі- дання Президії ВУЦВК від 14 грудня 1923 р. // ЦДАВО України, ф. 413, оп.1, спр. 2, арк. 58. 97. Постановления… // Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных мень- шинств 8-11 января 1927 года. – Х: Б.и., 1927. – С. 180–215. 98. Рихлiк Є. Кабiнет нацмен // Вiстi ВУАН. – 1930. – №2. – С. 40. 99. Ялі С. Краєзнавча робота нацменшостей // К. – 1927. – № 1. – С. 16–17; Його ж. До справи вивчення грецького населення на Україні // К. – 1927. – № 2. – С. 30–33; Його ж. До iсторiї грецької колонiзацiї на Україні ( в зв’язку з 150-ми рокови- нами переселення греків з Криму на Азовське узбе- режжя ) // К. – 1928. – № 6/10. – С. 57–68; Його ж. З наслiдкiв здiйснення нацiональної полiтики в АМСРР // К. – 1929. – № 1/2. – С. 49–58 та iн. 100. Геринович В. Вірмени в Кам’янці // К. – 1928. – № 1. – С. 20–25; Його ж. Євреї в Кам’янці (до історії заселення Кам’янеччини ) // К. – 1929. – № 3/10. – С. 44–48. 101. Геринович В. Кам’янець на Поділлі // К. – 1930. – № 1/5. – С. 8–16. 102. Лутай Ф. До історії заснування села Жеребця на Запоріжжі та заселення Жеребецького району (по матеріалах для історично- статистичного опису, зібраних на підставі церков- ного архіву Миколаївської церкви С. Жеребця) // К. – 1927. – № 3. – С. 23–27; Соловей Д. Село Кишінька (Кременчуцька округа) // К. – 1930. – № 5. – С. 36-53; Тарновський Д. До історії заселення річки Вовчої // К. – 1928. – № 4. – С. 25–28 та ін. 103. Бездрабко В. Досвiд iсторiографiї з акту- альних питань краєзнавчої педагогiки // Актуальнi проблеми вiтчизняної та всесвiтньої iсторiї: зб. праць молодих вчених. – Х.: Б.в., 1998. – Вип. 3. – С. 15. 104. Бездрабко В.В. ХIНО та журнал “Крає- знавство” // Українська перiодика: iсторiя та сучас- нiсть. Матеріали ювіл. наук. конф., присвяченої 70-річчю багатотиражної газети “Харківський уні- верситет” – Х.: Вид-во Харк. ун-та, 1998. – С. 31–38. 105. Зайцев Д. Краєзнавство і шкільний про- грам // К. – 1927. – № 1. – С. 9. 106. До управління науковими установами УРСР від УКК // ЦДАВО України, ф. 166, спр. 434, арк. 78. КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 22 107. Волинська округа // К. – 1927. – №1. – С. 24; Геринович В. Кам’янецька оруга // К. – 1927. – №1. – С. 27; Зеленський І. Лубенський пед- технікум // К. – 1928. – №6/10. – С. 49; Ізюмська округа // К. – 1927. – №1. – С. 25; Лубенська окру- га // К. – 1927. – №1. – С. 26; Молоків-Журський [П.] Кременчуччина // К. – 1928. – №2/3. – С. 48; Молоків-Журський П. Кременчуцька округа: Рік праці Кременчуцького краєзнавчого товариства // К. – 1928. – №6/10. – С. 74; Одеська округа // К. – 1927. – №1. – С. 30. 108. Ковалiвський П. “Краєзнавство”: щомiсяч- ний орган Українського комiтету краєзнавства. Ч.ч. 1. та 2. 1927 рiк // Червоний шлях. – 1927. – №9/10. – С. 241. 109. Краєзнавство: [Бiблiографiя] // Погода й життя. – 1927. – №5/6. – С. 91. 110. Павлов-Сильванский Н. Новый этап в развитии краеведческого движения на Украине // Изв. ЦБ краеведения. – 1927. – №5. – С. 152. 111. Дложевський С. “Краєзнавство”: щомi- сячний орган Українського комiтету краєзнав- ства; Харкiв, №№1, 2, 3, 1927 // ЕВ. – 1928. – Кн. 6. – С. 115–117. Валентина Бездрабко Журнал «Краеведение» 1920–1930-х гг.: юбилейные размышления В статье раскрыто становление и функционирования журнала Украинского комитета краеведения – “Краєзнавство”, определено его место и роль в краеведческих исследованиях 1920–1930-х гг., достиже- ния и просчеты в созидании исторической регионалистики в Украине. Ключевые слова: краеведение, историческая регионалистика, журнал, Украинский комитет краеведения. Valentyna Bezdrabko Magazine "Krayeznavstvo" in 1920-1930's.: anniversary refl ections The article revealed the formation and functioning of the Ukrainian Committee of the Local History magazine - "Krayeznavstvo", determined by its place and role in local history studies in 1920-1930's., achievements and failures in the creation of the historic regionalism in Ukraine. Key words: ethnography, historical regionalism, the magazine, the Ukrainian Committee of the local lore. УДК 908 (477) «19» Ольга Кашаба (м. Харків) ЧАСОПИС «КРАЄЗНАВСТВО» ЯК ПОПУЛЯРИЗАТОР КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ (1927 – 1930 РР.) Текстологічний аналіз текстуальної частини часопису дає підстави стверджувати, що на сторінках «Краєзнавства» висвітлювалися теоретичні засади загальних питань краєзнавчої справи, її методика; велося літописання історії краєзнавчих організацій, які співпрацювали з Українським комітетом крає- знавства. Журнал в 1927 – 1930 рр. відігравав значну роль в процесі об`єднання краєзнавчих сил, популя- ризації досягнень краєзнавчої діяльності. Ключові слова: історичне краєзнавство, Український комітет краєзнавства, часопис «Краєзнавство», краєзнавчий рух. В останні десятиліття в вітчизняній історич- ній науці посилився інтерес до місцевої пробле- матики. Серед усього іншого, це є своєрідна ре- акція на інтеграційні процеси, які охопили пла- нету. Адже процес інтеграції – це не лише здо- бутки, а й істотні втрати. Зокрема, він несе в собі відчутну загрозу національним спільнотам і від- криває перспективи збіднення етнокультурно- го фонду людства. Саме в умовах глобалізації й інтеграції посилюється усвідомлення необ- хідності збереження національної і регіональ- ної специфіки, що у свою чергу, викликає зрос- тання зацікавленості широкої громадськості і спеціалістів місцевою проблематикою.

Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми

Репозитарії

Схожі ресурси