Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів

Розглядаються питання збереження дерев’яної архітектури України. Для кращого її збереження створюються музеї просто неба – скансени. Описуються скансени України. Розглядаються проблеми, пов’язані з використанням музеїв просто неба в туризмі....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Каднічанський, Д.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Краєзнавство і туризм
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60140
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів / Д. Каднічанський // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С.128-137. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-60140
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-601402014-04-12T03:01:52Z Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів Каднічанський, Д. Краєзнавство і туризм Розглядаються питання збереження дерев’яної архітектури України. Для кращого її збереження створюються музеї просто неба – скансени. Описуються скансени України. Розглядаються проблеми, пов’язані з використанням музеїв просто неба в туризмі. Рассматриваются вопросы сохранения деревянной архитектуры Украины. Для лучшего ее сохранения создаются музеи под открытым небом - скансен. Описываются скансен Украины. Рассматриваются проблемы, связанные с использованием музеев под открытым небом в туризме. The problems of preservation of wooden architecture of Ukraine are discussed. The museums under opened air are organized for beffer preservation of the wooden architecture. The Ukrainian Museums under opened air are described and their use for tourism purposes is analized. 2012 Article Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів / Д. Каднічанський // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С.128-137. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60140 726.1.023.1 – 035.3 (477) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Краєзнавство і туризм Краєзнавство і туризм
spellingShingle	Краєзнавство і туризм Краєзнавство і туризм Каднічанський, Д. Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів Краєзнавство
description	Розглядаються питання збереження дерев’яної архітектури України. Для кращого її збереження створюються музеї просто неба – скансени. Описуються скансени України. Розглядаються проблеми, пов’язані з використанням музеїв просто неба в туризмі.
format	Article
author	Каднічанський, Д.
author_facet	Каднічанський, Д.
author_sort	Каднічанський, Д.
title	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів
title_short	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів
title_full	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів
title_fullStr	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів
title_full_unstemmed	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів
title_sort	використання історико-культурної спадщини україни у туризмі на прикладі скансенів
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Краєзнавство і туризм
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60140
citation_txt	Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів / Д. Каднічанський // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С.128-137. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kadníčansʹkijd vikoristannâístorikokulʹturnoíspadŝiniukraíniuturizmínaprikladískansenív
first_indexed	2025-07-05T11:17:17Z
last_indexed	2025-07-05T11:17:17Z
_version_	1836805508379443200
fulltext	КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 128 Олег Афанасьев Первый санаторий-курорт Юго-Восточной Украины начала ХХ века Анализ рекламных объявлений нач. ХХ в. выявил одно из самых первых в Юго-Восточной Украине рекреационных учреждений – санаторий «Александрабад», основанный немцем-меннонитом Г. Нибуром. Рассматриваются предпосылки его возникновения, ресурсно-рекреационная база, определено значение учреждения для дальнейшего развития рекреационных заведений в регионе. Ключевые слова: рекреационные учреждения, история туризма, Екатеринославская губерния, сана- торий «Александрабад», немцы-меннониты. Oleg Afanasiev The fi rst sanatorium-resort in South-east of Ukraine in the beginning of ХХ centuries The analysis of advertisements in the beginning of ХХ century has revealed one of the recreational establishments very fi rst in Southeast Ukraine – sanatorium «Alexanderbad» based by the Germans-mennonits of G. Nibur. Preconditions of occurrence of sanatorium are considered, a resource recreational basis, value of establishment for the further development of recreational institutions in region is defi ned. Key words: recreation facilities, history of tourism, Ekaterinoslav Province, sanatorium “Aleksandrabad” German-Mennonites – початку ХХ ст.: Зб. наук.ст. – 2008. – Вип. 14. – С. 88 – 97. 16. Школа І.М. Менеджмент туристичної ін- дустрії: Навч. посіб. / За ред. проф. І.М. Школи. – Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2003. – 662 с. 17. Lahmann, Heinrich // http://www.deutsche- biographie.de/artikelNDB_n13-414-01.html 18. Lahmann, H. Das Luftbad als Heil - und Abhдr- tungsmittel. – Stuttgart: A. Zimmer's Verlag, 1906. – 36 р. 19. Lahmann, H. Die wichtigsten Kapitel der natьrlichen (physikalisch-diдtetischen) Heilweise. – Stuttgart: A. Zimmer's Verlag, 1901. – 286 р. 20. http://en.wikipedia.org/wiki/Heinrich_ Lahmann. УДК 726.1.023.1 – 035.3 (477) Дмитро Каднічанський (м. Львів) ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ У ТУРИЗМІ НА ПРИКЛАДІ СКАНСЕНІВ Розглядаються питання збереження дерев’яної архітектури України. Для кращого її збереження створюються музеї просто неба – скансени. Описуються скансени України. Розглядаються проблеми, пов’язані з використанням музеїв просто неба в туризмі. Ключові слова: скансен, музей просто неба, історико-культурна спадщина. Постановка проблеми. Склалося так, що біль- шість території, яку віддавна заселяли україн- ці, була вкрита лісами. Тому і більшість споруд – оборонних, житлових та сакральних – вони спо- руджували з дерева. З давніх часів центральною спорудою будь-якого українського населено- го пункту була церква. Тому їх українці зводи- ли з особливою турботою. Ці храми є надбан- ням української та всесвітньої культури, цінними об’єктами краєзнавчого та релігійного туризму. Не менш цінними є й інші збережені традиційні споруди – хати, стайні, комори, клуні, млини, ві- тряки, кузні, шпихліри, тартаки, корчми та ін. На жаль, багато шедеврів дерев’яного зод- чества не збереглося до сьогодні, оскільки бу- ли знищені невблаганністю часу та злочинним втручанням людських рук. Чимало будівель сплюндровано у роки радянської влади. Проте нищилися вони і в роки незалежної України й продовжують нищитися зараз. Багато церков, особливо на початку 90-их рр. ХХ ст., обмуро- вано і розібрано. Чимало храмів стали жертва- ISSN 2222-5250 129 ми вогню. Найгірше є те, що в більшості випад- ків причиною пожежі був навмисний підпал з ме- тою збудувати на згарищі старенької церкви но- вий великий мурований храм. Уже втрачено бага- то цінних зразків української дерев’яної сакраль- ної архітектури. Наприклад, на території України збереглося лише дві автентичні церкви лемків- ського типу – обидві у скансенах – київському та ужгородському. Ще гірша ситуація зі спорудами інших типів. Якщо дерев’яні церкви зараз актив- но використовуються громадами, то старі житло- ві, господарські та виробничі споруди вже не ви- користовуються, а відповідно й нищаться. Тому вже давно виникла нагальна потреба у збереженні перлин дерев’яного будівництва України. На даний час існує два варіанти збере- ження дерев’яних споруд. Перший, це збережен- ня in sito, тобто на місці спорудження. Проте це не найкращий спосіб. Наприклад, випадки збере- ження церковними громадами церков у первіс- ному вигляді є поодинокими. Натомість, особли- во у Західній Україні, шалених обертів набирає так звана “бляшано-пластикова чума”, тобто ша- лювання зовнішніх стін та верхів храмів бляхою, пластиковою ваґонкою чи іншими не характерни- ми матеріалами. Церкви, “відреставровані” таким чином, втрачають свій автентичний вигляд, свою мальовничість. З технічної сторони, бляха на сті- нах храму сприяє гниттю дерева через зволоження конденсатом на внутрішньому боці бляхи, це са- ме відбувається і з пластиковою ваґонкою. Ці про- цеси в найближчому майбутньому призведуть до цілковитого руйнування храмів. Ми можемо втра- тити цінні зразки дерев’яної сакральної архітекту- ри, які залишили нам у спадок наші предки, і які ми зобов’язані зберегти для наших нащадків. Другий спосіб полягає у перенесенні цінних зразків дерев’яної архітектури до музеїв народ- ної архітектури та побуту (скансенів), де вони відтворюються у первісному вигляді і перебува- ють під постійним наглядом реставраторів. Така практика широко застосовувалася в Україні у 70 – 80-их роках ХХ ст., коли сформо- вано більшість існуючих музеїв просто неба на- шої держави. Вивченість питання. Про українські скансени є чимало публікацій. Зокрема музеям просто неба України присвячені праці наступних дослідників: Я. Байрак, О. Бойко, В. Вечерського, З. Гудченка, А.Данилюка, І.Красовського, Л. Прибєги, Г. Скрип- ника, В. Слободяна, В. Шмельова. В даній стат- ті спробуємо описати музеї просто неба України, висвітлити проблеми, пов’язані з їх використан- ням в туризмі. Виклад основного матеріалу. Ска́нсен (швед. Skansen) — перший в світі етнографічний му- зей, архітектурно-етнографічний комплекс з міні- музеями в окремих будівлях, розміщений на ост- рові Юргорден в Стокгольмі. Заснований Артуром Газеліусом 11 жовтня 1891 р. Слово скансен по- ходить від назви місцевості, де його створено. Згодом цим терміном почали називати будь-які етнографічні музеї просто неба [2, 5, 10]. Перші експозиції з демонструванням народ- ної архітектури в Україні пов’язані з організаці- єю етнографічних виставок, на яких показували- ся окремі будівлі. Перша етнографічна вистав- ка на території України відбулася у липні 1887 р. в Тернополі [7, c.24]. Серед експонатів Львівської крайової виставки у 1894 р. була гуцульська церк- ва, яку спорудив майстер з Яворова Лесь Копчук. Після чотирьох місяців експонування храм при- дбала громада с. Красів Миколаївського району Львівської області. Там вона є і донині [7, c.25]. Думки про створення скансенів в Україні ви- никали неодноразово. На початку ХХ ст. академік Микола Біляшівський домагався дозволу на ство- рення парку-музею поблизу теперішнього музею образотворчого мистецтва (вул. М. Грушевського) у Києві. Царський уряд не дозволив реалізувати цей проект [7, c.26]. Про створення чернівецького скансена йшла мова у 1906 р. на засіданні наукового товари- ства у Зальцбурзі. Проте автор цього задуму іс- торик Раймонд Кайдль не отримав дозволу від влади [10, c.58]. Першою церквою, яку перемістили з метою збе- реження, був лемківський храм Св. арх. Михайла з с. Шелестове. Церкву перевезли 1927 р. до Мука- чевого, згодом вона потрапила до Закарпатського музею просто неба в Ужгороді [7, c.26]. Створити скансен прагнули і у Львові. У 1930 р. стараннями директора Національного музею у Льво- ві Іларіона Свєнціцького, мистецтвознавця Михайла Драгана та митрополита Андрія Шептицького до Львова перенесли шедевр бойківської сакральної архітектури церкву Св. Миколи (1795) з с. Кривка на Турківщині. Проте повноцінний музей просто неба так і не вдалося створити [20]. Перший скансен на території України засно- вано 1964 р. у м. Переяслав-Хмельницький на Київщині [4]. Незабаром постали музеї просто неба в Ужгороді (1965), у Львові (1966), Києві (1969), Чернівцях (1977). КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 130 На даний час в Україні існує п'ятнадцять вели- ких скансенів: 1. Державний музей народної архітектури та побуту України НАНУ (м. Київ). 2. Львівський музей народної архітектури та побуту “Шевченківський гай”. 3. Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури та побуту. 4. Закарпатський музей народної архітекту- ри та побуту (м. Ужгород). 5. Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття (с. Крилос, Галицького р-ну Івано- Франківської обл.). 6. Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту. 7. Музей історії сільського господарства Во- лині (с. Рокині поблизу Луцька Волинської обл.). 8. Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості (с. Перелесне Слов’янського р-ну Донецької обл.). 9. Етнографічно-туристичний комплекс “Козацький хутір” (с. Стецівка Чигиринського р-ну Черкаської обл.). 10. Музей архітектури і побуту “Старе село” (с. Колочава Міжгірського р-ну Закарпатської обл.). 11. Етнографічний музей “Українська Слобода” (с. Писарівка Золочівського р-ну Харківської обл.). 12. Музей народної архітектури і побу- ту Державного історико-культурного заповідни- ка “Посулля” (с. Пустовійтівка Роменського р-ну Сумської обл.). 13. Сарненський історико-етнографічний му- зей, філія Рівненського краєзнавчого музею (м. Сарни Рівненської обл.). 14. Церковно-етнографічний комплекс “Українське село” (с. Бузова Київського р-ну). 15. Етнографічний музей просто неба “Хутір Савки” (с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської обл). Серед них один національний – у Києві, два регіональних – Львівський та Переяслав- Хмельницький музеї, решта дванадцять – обласні. На території Національного природного пар- ку “Гуцульщина” (Івано-Франківська обл.) реа- лізовується проект створення музею гуцульської культури просто неба. Скансен планується ство- рити на околиці Косова. До музею перевезуть дерев’яну церкву з Космача та кілька стародавніх гуцульських хат [16, c.48]. Оригінальний скансен-монастир створюють у с. Угорники Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. До діючого Спасо-Преображенського пра- вославного монастиря перевезеко дві дерев'яні церкви – з Тюдова Косівського р-ну та Деляви Тлумацького р-ну. Генеральний план цього монастиря-музею передбачає комплекс із два- надцяти церков-пам’яток. Окрім вищеназваних є ще багато локальних музеїв. Це маленькі заклади з однієї або кількох садиб чи інших будівель. В Україні також створені та створюються архітектурні комплекси скансенівського типу. Проте в них всі будівлі не є автентичними, а ли- ше збудовані за зразками давніх споруд. Тому, на нашу думку, їх не можна вважати класични- ми скансенами, адже скансен – музей просто не- ба – це музейний заклад, покликаний зберігати автентичні пам’ятки архітектури. Вважаємо, що такі об’єкти слід називати не музеями, а, напри- клад, культурно-освітніми комплексами. На даний час в Україні створено дев'ять та- ких комплексів: Культурно-освітній комплекс “Мамаєва Слобода” (м. Київ, 2003), Історико- культурний комплекс “Запорозька Січ” на те- риторії Національного заповідника “Хортиця” (м. Запоріжжя, 2004), “скансен” “Гелон” (с. Біль- ське Котолевського р-ну Полтавської обл., 2006), Батуринська фортеця Батуринського державного історичного заповідника “Гетьманська столиця” (м. Батурин Бахмацького р-ну Чернігівської обл.), Історико-архітектурний комплекс “Гетьманська резиденція гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирині” (м. Чигирин Черкаської обл.), Історико-архітектурний комплекс “Гетьманська резиденція гетьмана Богдана Хмельницького в Суботові” (с. Суботів Чигиринського р-ну Черкаської обл.), Приватний історико-етногра- фічний музей “Козацькі землі України” (влас- ник – Володимир Недяк) (с. Вереміївка Чорно- баївського р-ну Черкаської обл.), Місто-музей трипільців Аррати-Оріяни (м. Ржищев Київської обл.), Етнографічний комплекс просто неба “Бессарабське село Фрумушика-Нова” (с. Весела Долина Тарутинського р-ну Одеської обл.). У с. Антонівці Шумського р-ну Тернопільської обл. 2007 р. розпочато створення музею просто неба “Табір УПА “Волинь-Південь”. У цьому се- лі в рамках проекту спорудження цього комплек- су планується відбудувати пам’ятку дерев’яної архітектури XVIII ст. – церкву Різдва Пресвятої Богородиці, знищену у 1979 р. [25]. На сьогодні в музеях просто неба зберігаєть- ся понад 600 пам’яток народного будівництва. Державний музей народної архітектури та по- буту України НАНУ (c. Пирогів, Київської обл.). ISSN 2222-5250 131 Формування музею розпочато у лютому 1969 р. Велику роль у цьому відіграло Українське това- риство охорони пам’яток історії і культури. Він є найбільшим у світі за площею (150 га) та кіль- кістю споруд – понад 300 шедеврів народної дерев’яної архітектури XVI – початку ХХ ст. Музей розташований на відстані 500 м від місь- кої об’їзної автомагістралі в лісопарковій зоні Києва. На півночі межує з Голосіївським лісом, на півдні – з житловою забудовою с. Пирогово. У музеї зібрано понад 300 унікальних пам’яток народного будівництва XVI-XX ст. Окрім цього у фондах зберігається понад 70 тисяч пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, знарядь пра- ці, предметів побуту та ін. [12]. Територія характеризується наявністю гли- боких вибалок, пагорбів, ярів, ставків, гаїв. Прийнята планувальна структура визначаєть- ся архітектурно-етнографічним районуванням. Територію музею поділено на ряд етнографіч- них зон, зокрема, “Середня Наддніпрянщина”, “Полтавщина і Слобожанщина”, “Полісся”, “Поділля”, “Карпати”, “Південь України”. Експонати згруповані у садиби [13]. В музеї екс- понується п’ять церков з різних регіонів України, зокрема, Покрови Пресвятої Богородиці (1792) з с. Канора Закарпатської обл., Св. Параскеви П’ятниці (1742) з с. Зарубинці Звенигородського р. Черкаської обл., Св. арх. Михайла (1600) з с. Дорогинка Фастівського р. Київської обл., Воскресення Господнього (1784) з с. Кисоричі Рокитнівського р-ну Рівненської обл., Св. Миколи (1817) з с. Зелена Тернопільської обл. Шосту церкву – Преображення Господнього (1662) га- лицького типу з с. Вороблячин Яворівського р-ну Львівської обл. – так і не встигли спорудити на новому місці – під час пожежі в музеї в сер. 80- их рр. ХХ ст. згоріла частина матеріалів храму, які зберігалися в одній з хатин в розібраному ви- гляді. Збережена частина матеріалів та детальні креслення дозволяють відновити церкву. Проте музей не має ні будівельних, ні матеріальних ре- сурсів для її відновлення. На території музею є також каплиця з с. Клесів Сарненського р-ну Рівненської обл. Нині всі му- зейні храми, окрім церкви з с. Кисоричі, є діючи- ми і в них правиться Служба Божа. Окрім церков окрасою музею є колекція вітря- ків (18) з різних регіонів України. Експонуються також дерев’яні хати (55), муровані будинки ХХ ст. (25), гражди (2), хліви (10), комори (30), клуні (9), стайні (3), водяні млини (5), кузні (3), шпихліри (2), повітки, курники, погреби, криниці та ін. Музей народної архітектури та побуту України – це потужний науково-методичний центр. Проте ра- зом із дослідницькою роботою тут проводиться і ту- ристична діяльність, зокрема екскурсії. Для послуг відвідувачів діють корчма, кулішна та шинок, у яких пропонують смачні страви української кухні. Також продають різноманітні сувеніри та путівники. Київський скансен відзначається тим, що на йо- го території організовуються різноманітні свята, особливо релігійні – Різдво, Водохреща, Масниця, Великдень, Зелена неділя, Івана Купала та ін., а також ярмарки, на яких народні майстри демон- струють вироби традиційних промислів і ремесел. Традиційним стало проведення щорічної виставки- ярмарку "Українське село запрошує", яку органі- зовує громадська неприбуткова організаця "Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні". Все це сприяє розвитку туризму. Львівський музей народної архітектури та по- буту (Шевченківський гай) (м. Львів) засновано 1966 р. як відділ народного будівництва при Музеї етнографії та художнього промислу. У 1971 р. його реорганізовано у “Музей народної архітектури та побуту у Львові”. Нині експозиція просто неба за- ймає площу 50 га, на якій встановлено сто двадцять чотири пам’ятки народної архітектури, об’єднані в п’ятдесять чотири садиби, в тому числі, шість цер- ков, чотири дзвіниці та одну каплицю. Згідно пер- спективного плану експозиція розміщується за ет- нографічним принципом зонами вздовж хвиляс- того шляху за такою послідовністю: Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Буковина з Покуттям, Поділля, Волинь, Полісся, Львівщина [6]. У музеї представлені зразки більшості ти- пів церковної дерев’яної архітектури Західної України, зокрема, церкви Св. Миколи (1795) з с. Кривка Турківського р-ну, Св. арх. Михайла (1863) з с. Тисовець Сколівського р-ну і Св. Па- раскеви (1822) з с. Стоянів Радехівського р-ну Львівської обл., церква Св. Трійці (1774) з м. Чер- нівці, церква Успення Пресвятої Богородиці (1773) з с. Соколів Бучацького р-ну Тернопільської обл., церква Св. Володимира і Ольги (1992), спо- руджена за зразком лемківської церкви 1831 р. в с. Котань Кроснянського воєводства (Польща) [8]. У Львівському скансені будівлі відтворені в тих ансамблях, до яких вони належали. Тому у музеї створено ряд мікросіл, які представляють згада- ні вище історико-етнографічні області. У жит- лових, господарських і виробничих спорудах екс- понуються предмети домашнього вжитку, одяг, зна- ряддя сільського господарства, транспортні засоби. КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 132 Серед архітектурних експонатів зустрічаємо хати різних типів, гуцульську ґражду, комори, хліви, сто- доли, клуні, шпихлір, водяний млин, вітряк, олій- ню, кузню, сукновальню та ін. Проте розбудова му- зею триває – у секторах “Львівщина”, “Поділля”, “Полісся” та “Волинь”. З Полісся, наприклад, пере- везено “підварок” (замкнутий двір), клуню, стебку, кліть, три вітряки та однокамерну хату [7, c.52]. У музеї відпочивають мешканці Львова, при- їжджають на екскурсії туристи, проводяться різ- номанітні свята та фестивалі, зокрема, День міс- та, Свято Матері, фестивалі “Співоче Поле” і “Казка у гаю”, заходи присвячені релігійним свя- там – Спалах Різдвяної Звізди, Великодня Гаївка, Зелені свята. Налагоджений продаж буклетів, листівок, сувенірів. Негативним, на нашу думку, є погана організація харчування, що було б корис- ними як для туристів, так і для музею, адже при- носило б додатковий дохід. Переяслав-Хмельницький музей народної архі- тектури та побуту (м. Переяслав-Хмельницький). 1964 р. в м. Переяслав-Хмельницький на Татарській горі закладено парк, присвячений 150- річчю від дня народження Тараса Шевченка. Тоді ж виник задум створити музей просто неба, який розташували на відстані одного кілометра від центру міста на мальовничому плато, оточено- му з трьох боків долиною рік Трубіж та Попівка. Початок формування експозиції музею припав на 1965-1966 рр. Зараз колекція скансену нарахову- є сто сорок споруд XVII – початку XX ст. Музей входить до складу Національного історико- етнографічного заповідника “Переяслав” [3]. Різноманітний експозиційний матеріал згру- повано за змістом у чотири відділи: “археологіч- ний”, “сільські промисли”, “колекція вітряків”, “Наддніпрянське село”. Відділам відповідають певні ділянки музею, лише вітряки розкидані чо- тирма групами по всій території. У скансені пред- ставлено п’ять церков наддніпрянського типу, зо- крема, Покрови Пресвятої Богородиці (1606) з с. Острійки, Трьох Святих (1651) з с. Піщики, Св. Юрія (1767) з с. Андруші, Покрови Пресвятої Богородиці (1775) з с. Сухий Яр (18 ст.), Св. Па- раскеви (1833) з с. В’юнище. Жоден з храмів скан- сена не є діючим. Композиційний акцент музейної експозиції – ярмарковий майдан з крамницями та сільською управою, відкритий у бік ставка, над яким роз- ташований панський маєток. Від майдану розхо- дяться основні вулиці, довкола яких безсистем- но розміщені селянські садиби різних соціальних верств населення (селянина-бідняка, середняка, куркуля, гончара, чинбаря, олійника, теслі, ткача, гребінника, бондаря, мірошника) [7, c.57]. Окрім житлових також експонуються господарські та виробничі споруд – хліви, стайні, клуні, повітки, кузня, вітряки (14), два водяні млини, корчма, сільська школа, лісовий кордон та ін. Більшість будівель є автентичними, проте присутні й ре- конструкції, зокрема, жертовник і майданчик трипільської культури, житло періоду черняхів- ської культури, житло часів Київської Русі, ко- зацький постій XVII ст. Серед цікавих експона- тів археологічного відділу є Добраничівська сто- янка пізнього неоліту та ранньополовецьке свя- тилище ХІІ–ХІІІ ст. [4, c.80]. Особливістю Переяслав–Хмельницького скансену є окремі музеї, розміщені у спору- дах – Історії Української православної церкви, Рушника, Космонавтики, Хліба та ін. У музеї ведеться екскурсійна діяльність, а та- кож продаж сувенірів. Закарпатський музей народної архітектури та побуту (м. Ужгород). Скансен в Ужгороді функ- ціонує з 1970 р. Він розташований у центрі міста на схилі Замкової гори біля підніжжя бастіонів замку. Експозиційна площа (3,5 га) обмежуєть- ся оборонною лінією замку і стрімкими схилами гори. Серед фруктових і декоративних дерев та кущів є два десятки взірців народної архітектури різних етнічних груп населення Закарпаття [1]. На території музею знаходиться лише од- на церква – Св. арх. Михайла лемківського ти- пу (1777) з с. Шелестів. 1927 р. її перенесли до Мукачевого, а у 1976 р. храм потрапив до Ужгородського скансену. Окрім церкви в музеї є дванадцять хат, ґраж- да, корчма, водяний млин, сукновальня, кузня та ін. Експозиція також містить велике зібрання творів традиційного народного мистецтва – гон- чарства, ковальства, ткацтва, вишивки, лозопле- тіння, різьблення по дереву [3, c.253]. Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту (м. Чернівці). Створений у 1977 р., а першу чергу експозиції відкрили 1986 р. Розташований на північно- східній околиці Чернівців, музей є архітектурно- ландшафтним комплексом, складеним із пам’я- ток народного будівництва кінця ХVІІІ – першої половини ХХ ст., що включає близько тридцяти п’яти будівель, перевезених з рівнинної частини області і відтворених у первісному вигляді з від- повідним природним оточенням, серед яких ти- ISSN 2222-5250 133 пові й оригінальні житлові, господарські, вироб- ничі, громадські та культові споруди. Унікальною архітектурною пам’яткою є дере- в’яна церква Св. Миколи (1810) з с. Драчинці Кіцманського р-ну, один із храмів буковинсько- го (хатнього) типу, найбільш розповсюджених на Буковині у ХVІ – на початку ХІХ ст. Поряд з церк- вою встановлена дзвіниця 1786 р. з с. Берегомет Кіцманського р-ну [7, c.68]. Особлива гордість музею – три вітряки буко- винського типу 20-их років ХХ ст. з Хотинського та Новоселицького районів. Експозиція музею представляє чотири селян- ські садиби різних соціальних прошарків насе- лення Прут-Дністерського міжріччя, сформова- ні у ансамблі з житлових і господарських буді- вель (хати, комори, стодоли, кошниці, лозниці, стайні, карники, курники) та ряд окремих спо- руд – кузню, корчму, сільську управу (примарію) та ін. В інтер'єрах будівель експонуються пред- мети традиційно-побутової культури – речі побу- ту, знаряддя праці, традиційний одяг, вироби на- родного мистецтва, предмети культу, книги, до- кументи, фотографії [3, c.71]. У майбутньому в музеї планується відтво- рити дві інші етнографічні зони Буковини – "Прикарпаття" і "Гуцульщину", які представля- тимуть народну архітектуру і побут населення передгірської та гірської частин області, а також археологічний комплекс [27]. У музеї надаються послуги екскурсоводів, можна придбати буклети, листівки, сувеніри. Також на території музею проводяться різнома- нітні свята, фестивалі, ”родинні дні”. Музей народної архітектури та побуту При- карпаття (с. Крилос Івано-Франківської обл.). Музей просто неба, який створено 1979 р., є структурним підрозділом Національного за- повідника “Давній Галич”. Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. Музей знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. На площі 4,5 га нині завершується будів- ництво “мікросіл” чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Нині в музеї встановлено одинадцять ар- хітектурних пам’яток, що представляють різні типи житлового та господарського будівництва: дві сади- би – одна з хатою, кошницею, оборігом, криницею- журавлем, друга – з хатою та стодолою, а також дві хати (бойківську і гуцульську), дві гуцульські ґраж- ди, олійню, кузню [2, c.71]. У регіоні “Опілля” знаходиться дерев’яна церква початку ХХ ст. з с. Поплавники Галицького р-ну Івано-Франківської обл. В експозиції музею є велика колекція посуду (та- рілки, горнята, глечики, горшки), народних тканин, одягу, опільської вишивки (жіночі й чоловічі сороч- ки, обруси, простирадла, народний одяг). Найближчим часом на території музею плануєть- ся будівництво водяного млина, гуцульської церкви, фулюшні, заїжджого двору, в'їзної вежі [24]. Музей історії сільського господарства Волині (с. Рокині поблизу Луцька Волинської обл.). Музей заснований у 1980 р. У кінці 80-х рр. ХХ ст. директор музею Олександр Середюк вирішив створити на території дендропарку, що знаходив- ся біля приміщення музею, скансен. За 1989-91 роки вдалося перевезти і встановити близько два- надцяти старих архітектурних споруд: вітряний млин, кілька хат, садибу, клуню, кузню та ін. [21]. Нині музей має вигляд вулички невеликого во- линського села. Є декілька типових волинських садиб, навколо яких створені селянські двори з клунями, хлівами, криницями й тинами. На території музею зведена дерев’яна ка- пличка, за кресленнями каплиці в селі Жадень (Рівненська обл.). Освячена на честь Вознесення Господнього. У найближчому майбутньому планується пе- ревезти до музею довгу хату, критий двір, ґураль- ню, шинок й гончарну майстерню. Музей просто неба у с. Рокині є унікальним на теренах України – це єдиний “живий” скансен. На відміну від аналогічних українських музеїв про- сто неба тут є постійні працівники, котрі ночують у хатах, топлять піч, печуть хліб, доглядають ху- добу, обробляють посіви, косять сіно, пригоща- ють гостей стравами української кухні (червоний борщ з пампушками, деруни, узвар, вареники та козацький куліш). Кожен охочий відвідувач музею може взяти сільськогосподарське знаряддя праці в руки і попрацювати ним. Увесь музей – практично самоокупне господарство із замкнутим господар- ським циклом. На базі музею проводять різнома- нітні свята, ярмарки, конференції. Діє Молодіжна організація “Школа козацького гарту” [28]. Музей народної архітектури, побуту та дитя- чої творчості (с. Перелесне Слов’янського р-ну Донецької обл.). Створення музею розпочало- ся у 1983 р. з ініціативи краєзнавця Олександра Шевченка. Разом з групою ентузіастів та учнями він здійснював етнографічні експедиції, під час яких були виявлені пам'ятки народної архітек- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 134 тури та зібрані предмети матеріальної культури. У 1992 р. музей у Прелесному одержав статус державного і став філією Донецького обласного художнього музею [29]. Музейний комплекс складається з сільсько- го подвір’я ХІХ ст. – хати, вітряка, комори, куз- ні, колодязя, вуликів. На території скансену є зал зі зразками народної творчості Слобожанщини та музей дитячої творчості. В експозиції музею присутні зразки народ- ної творчості та побуту населення Слобідської України: вишивки, народні картини, одяг, меблі, музичні інструменти, вироби гончарів, різьбярів, знаряддя праці, металеві ковані вироби [29]. Етнографічно-туристичний комплекс “Козаць- кий хутір” (с. Стецівка Чигиринського р-ну Черка- ської обл.). Комплекс створюється в рамках Націона- льного історико-культурного заповідника "Чигирин". Планується встановити дванадцять споруд. Територія скансену знаходиться за селом в оточенні ярів і мальовничих пагорбів. До складу "Козацького хутора" входить Музей млинарства – перший в Україні. В ньому вже є три вітряки. Планується встановити ще одинадцять. Нині на козацькому хуторі вже стоїть церква Св. Миколи (XVIII ст.). Вона належить до яскра- вих зразків народної архітектури Придніпров’я з елементами класицизму. Свого часу архітектори примітили її в с. Драбівці Золотоніського району Черкаської обл. Церква вже почала розвалювати- ся. Тож її частково реставрували, відновили й пе- ренесли до музею [14]. Окрім церкви на території скансена вже збудо- вано хату старости, хату священика, три комори, є тут і піч для кераміки, а в майбутньому тут пла- нують проводити симпозіуми керамістів, худож- ників, скульпторів з усієї України. Вже почали бу- дувати садибу шинкаря, яка включає хату, шинок, конюшню, льох. Загалом на хуторі планується поставити два- надцять будівель. В одній частині цього хутора зведуть садиби гончара, пасічника, ткача, інша частина хутора буде тільки гостьовою, де б подо- рожуючі могли зупинитися, відпочити, помилува- тися природою, посидіти з вудкою на березі, адже за Стецівкою — аж три ставки. Особливістю цього музею просто неба буде те, що в збудованих оселях житимуть гончар, бондар, пасіч- ник, щоб туристи, котрі приїдуть до козацького хуто- ра, могли на власні очі побачити їхню роботу [14]. Музей архітектури і побуту “Старе село” (с. Колочава Міжгірського р-ну Закарпатської обл.). Відкриття музею відбулося 14 червня 2007 р. Зараз він вже має близько десяти житло- вих і господарських будівель з предметами до- машнього побуту і художніми витворами ХІХ- ХХ ст. українських горян з Колочави. У музеї будуть представлені пам'ятки культури різних часів, різних верств населення як за соціальним статусом, так і за родом діяльності (вівчарі, лісо- руби, мірошники, шевці). Найближчим часом планується відтворити церковно-приходську школу, кузню, корчму, млин, а фінальний етап будівництва передбачає відбудо- ву церкви 1580 р., що колись існувала в Колочаві, та створення амфітеатру на 500 глядачів [22]. Музей народної архітектури і побуту Державного історико-культурного заповідни- ка “Посулля” (с. Пустовійтівка Роменського р-ну Сумської обл.). У липні 2006 р. на дер- жавному рівні прийнято рішення про створен- ня історико-культурного заповідника "Посулля". Важливим чинником формування цього заповід- ника є створення музею архітектури та побуту в с. Пустовійтівка Роменського. Музей просто не- ба дасть змогу відтворити автентичне історико- архітектурне середовище мікрорегіону Посулля XVIII-XX ст., в перспективі він може стати ти- тульним музейним комплексом такого типу для всієї території Сумської області [26]. Своєрідною домінантою музею є відтворена дерев'яна церква Святої Трійці (1773). Вона була частково зруйнована у 1929 р. Відновлено храм у 2006 р. [3, c.161]. Неподалік церкви планується розмістити ста- ру сільську садибу, що збереглася в с Великі Будки Роменського району. Вона складається з господарської будівлі, клуні, погреба. Поряд з ці- єю садибою буде відтворено за історичними зраз- ками стайню, курник, саж, криницю. Планується створення діючих пасіки та кузні, а також розмі- щення вітряка кінця XIX поч. - XX ст. Музейна територія охоплює також курган- ні могильники VI-III ст. до н.е. в т.ч. Старшу Могилу біля с Пустовійтівка. У планах також проведення етнографічного фестивалю, сільського ярмарку, який традицій- но проводився в селах у XVIII-XIX ст., організа- ція свят народних майстрів та ін. [26]. Етнографічний музей “Українська Слобода” (Писарівка Золочівського р-ну Харківської обл.). Музей почали створювати у кінці 80-х рр. ХХ ст. Проте, через брак фінансування розвиток музею припинився. Нову сторінку в історії музею від- ISSN 2222-5250 135 крито на початку ХХІ ст. коли музей відновлено. На території скансену знаходяться старовинний вітряк, комора, корчма, селянська хата. На жаль для відвідувачів музей поки що закритий, оскіль- ки через брак коштів його не можуть довести до пуття [16, c.192]. Сарненський історико-етнографічний музей, філія Рівненського краєзнавчого музею (м. Сарни Рівненської обл.). Створений 6 листопада 1974 р. як районний краєзнавчий. Вже у 1978 р. на терито- рії музею з'являються пам'ятки народної архітек- тури, зокрема, дві садиби селянина-поліщука, куз- ня, каплиця XVIII ст., вітряний млин кінця ХІХ ст., які перевезено з поліських районів Рівненщини. Після надання музею статусу історико- етнографічного у 1989 р. розпочинається науково- дослідницька пошукова робота з вивчення матері- альної та духовної культури Рівненщини, органі- зовуються етнографічні експедиції. Працівниками музею зібрано понад 7 тисяч експонатів осно- вного та 8 тисяч науково-допоміжного фонду. Музеєм проводяться науково-практичні конфе- ренції, свята народного мистецтва, зокрема, тра- диційне поліське свято “Водіння Куста” [30]. Церковно-етнографічний комплекс “Українсь- ке село” (с. Бузова Київського р-ну).Історія ство- рення комплексу розпочалася із спорудження дерев’яної церкви Св. вмч. Дмитра Солунського за проектом архітектора Олега Слєпцова за іні- ціативою Володимира Дмитровича Бондаренка у 2007 р. Згодом виникла ідея довкола храму ство- рити скансен [31]. Зараз в музеї просто неба є шість хат з відпо- відними господарськими будівлями. Привезені з різних куточків України: з Карпатського регіо- ну гуцульська хата ХІХ ст., з Полтавщини пол- тавська хата 1888 р. та миргородська (південна) хата 1823р., з Луганської області слобожанська хата та гуральня середини ХІХ ст., з Вінниць- кої області подільська хата середини ХІХ ст., з Житомирської області поліська хата початку ХІХ ст., також є гончарня, кузня, трапезна для урочиcтих подій і недільна школа. Окрім екскурсій та відпочинку адміністрація музею організовує майстер-класи з традиційних ремесел (гончарство, ковальство, соломко плетін- ня, писанкарство, виготовлення ляльок-мотанок та ін.), етнотренінги (молодіжне дозвілля, народ- ний етикет, традиції гостинності та ін.) святку- вання урочистих подій та народних свят та ін. Етнографічний музей просто неба “Хутір Савки” (с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської обл). Створений у 2004 р. На території музею розташовані дві автентичні садиби 1786 та 1854 рр. зі старовинним наповненням з різних ре- гіонів українського Полісся, а також вулики, клу- ня, циганська кузня, модель криниці з журавлем, чумацький віз та двокамерний льох. У музеї проводяться пізнавальні екскурсії, святкові дійства, влаштовуються майстер-класи та виступи фольклорних колективів [32]. Висновки. Досвід створення та функціонування музеїв просто неба свідчить про їх значну роль у збереженні та популяризації історико-культурної спадщини, а також у розвитку туризму. Окрім свого основного завдання – збереження пам’яток архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва, музеї служать місцем відпочинку міс- цевого населення та туристів. Скансени є чудовою базою для проведення різноманітних народних свят, фестивалів, виставок та конкурсів, що спри- яє збереженню народних традицій, пізнанню гро- мадянами нашої держави історико-культурного надбання українців. Тому питання популяризації скансенів та включення їх у мережу туристичних послуг має надзвичайно велике значення. Проте, на нашу думку, в Україні існує ряд про- блем, які не дозволяють повноцінно використову- вати скансени у туристичній діяльності: – мала кількість музеїв такого типу в Україні. В існуючих скансенах представлені споруди не всіх регіонів та типів. Чимало унікальних зразків народної архітектури перебувають під загрозою знищення і задля збереження потребують негай- ного перенесення до музеїв просто неба. Подібні музеї повинні існувати у кожній області; – обмежене фінансування скансенів державою. Утримання музейних споруд вимагає значних ко- штів, а державних вистачає у більшості випадків лише на зарплату працівникам; – слабий розвиток інфраструктури у музеях. Для залучення більшої кількості туристів, на на- шу думку, необхідно кожен музей облаштувати закладами харчування, готелями, місцями прода- жу сувенірної продукції; – у європейських скансенах на початку ХХІ ст. характерним прийомом показу народного побу- ту стала присутність живих тварин, доглядачів- аніматорів, які своїми заняттями відтворюють по- бут, матеріальну і духовну культуру попередніх епох, застосування прийомів театралізації та ін- ші атракції. Це без сумніву притягує більшу кіль- кість туристів. Цього бракує українським скансе- нам, адже “живим” є лише музей в Рокинях; КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 136 – проблема ефективної промоції скансенів у виданнях, туристичних виставках, Інтернеті. Популяризація українських музеїв просто неба потребує випуску більшої кількості різноманітно- ї друкованої продукції, створення презентаційних сторінок в мережі Інтернет. Не всі існуючі скансе- ни мають власний сайт. Подолання цих проблем, на нашу думку, спри- ятиме розвитку скансенів в Україні, що в свою чергу дозволить зберегти багато унікальних спо- руд та краще розвивати історико-культурний ту- ризм у нашій державі. Джерела та література: 1. Байрак Я., Федака П. Закарпатський му- зей народної архітектури та побуту: путівник. – Ужгород: Карпати, 1986. 2. Бойко О. Музеї народної архітектури та побуту // Вісник інституту “Укрзахідпроектрес- таврація”. – Львів, 1996. – Вип. 4. – С. 67 – 73. 3. Вечерський В.В. Українські дерев’яні хра- ми. – Київ, Наш час, 2007. – 271 с. 4. Гудченко З. Музеї народної архітектури України. – Київ: Будівельник, 1981. – 120 с. 5. Данилюк А. Музеї народної архітектури та побуту - один з найкращих способів збереження пам'яток // Вісник Укрзахідпроектреставрація. – 1996. – число 4. – С. 19-24. 6. Данилюк А., Красовський І. та ін. Музей народної архітектури і побуту у Львові. – Львів, 1980. – 183 с. 7. Данилюк А.Г. Українські скансени. – Тер- нопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 104 с. 8. Данилюк А.Г. Храми Львівського скансе- ну. – Львів: Сполом, 2007. – 16 с. 9. Закарпатський музей народної архітекту- ри і побуту. – Ужгород, 1972. 10. Кирпан А. Скансен – час зупинився, а жит- тя триває // Карпати. Туризм. Відпочинок. – № 2 (26), лютий 2008. – С. 54-60. 11. Красовський І.Д. Музей народної архітекту- ри і побуту у Львові. – Львів: Каменяр, 1975. – 64 с. 12. Музей народної архітектури та побу- ту України. Путівник / За ред. Г. Скрипник. – К., 2007. – 56 с. 13. Музей народной архитектуры и быта УССР. Фотопутеводитель. – К., 1985. 14. Нікітенко Л. На Черкащині створюють єдиний в Україні музей млинарства // “Україна молода”. – № 036, 22.02.2008. 15. Прибєга Л.В. Дерев’яні храми Українських Карпат. – К.: Техніка, 2007. – 168 с. 16. Рутинський М.Й., Стецюк О.В. Музеєзнав- ство: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 428 с. 17. Скрипник Г. Етнографічні музеї України. – К., 1989. 18. Слободян В. Дерев’яна сакральна архі- тектура та її збереження // Збереження та поряту- нок сакральних пам’яток Галичини: Матеріали міжнародної наукової конференції на базі збір- ки сакрального мистецтва “Студіон”. Львів, 4 – 5 травня 2006 року. – Львів: Срібне Слово, 2006. – С. 79 – 83. 19. Слободян В. Шедеври української са- кральної дерев'яної архітектури. – Вісник інсти- туту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 1996. – Т. 4. – С. 52 – 59. 20. Шмелев В. Музеи под открытым небом. – Киев, 1983. 21. Волинський скансен. – 2005. – [Цит. 2008, 21 березня]. – Доступний з: < http://www. castles.com.ua/rokyni.html> 22. Ковалевська Є. Нашоукраїнець відкрив музей під відкритим небом (Фоторепортаж). – 2007. – [Цит. 2008, 27 березня]. – Доступний з: <http://culture.unian.net/ukr/detail/185071> 23. Музей народної архітектури і побу- ту в Переяславі-Хмельницькому. – 2005. – [Цит. 2008, 21 березня]. – Доступний з: <http:// www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go= Pages&in=view&id=35> 24. Музей народної архітектури та побу- ту Прикарпаття. – Івано-Франківськ, 2007. – [Цит. 2008, 21 березня]. –Доступний з: <http:// www.davniyhalych.if.ua/index.php?go=Pages&in= view&id=9> 25. На Тернопільщині створять музей під відкритим небом: “Табір УПА “Волинь- Південь”. – Тернопіль, 2007. – [Цит. 2008, 27 березня]. – Доступний з: http://zik.com.ua/ua/ news/2007/10/18/95740 26. У Роменському районі створюють му- зей народної архітектури та побуту просто не- ба. – Суми, 2008. – [Цит. 2008, 7 листопада]. – Доступний з: <state-gov.sumy.ua/2008/04/19/u_ romenskomu_rajjon_ stvorjujut_muzejj_narodno_arkhtekturi_ta_ pobutu_prosto_neba.html> 27. Чернівецький обласний музей народно- ї архітектури та побуту. – 2005. – [Цит. 2008, 21 березня]. – Доступний з: <http://www.guide.cv.ua/ kyltyra/muzei/muzei7.htm> ISSN 2222-5250 137 28. Ричук Ю. Живий музей. – Луцьк, 2007. – [Цит. 2008, 15 листопада]. – Доступний з: <http:// prostir.museum/publications/ua?id=112> 29. Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне. – 2007. – [Цит. 2008, 15 листопада]. – Доступний з: <http://uk. wikipedia.org/wiki/ Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне/> 30. Сарненський історико-етнографічний му- зей. – [Цит. 2011, 21 вересня]. – Доступний з: <http:// who-is-who.com.ua/bookmaket/rovno/22/128/2.html> 31. Церковно-етнографічний комплекс “Українське село”. – [Цит. 2011, 21 вересня]. – Доступний з: <http://etno-selo.com.ua> 32. Хутір Савки. – [Цит. 2011, 21 вересня]. – Доступний з: < http://xutir-savky.com.ua/pro-muzey > Дмитрий Кадничанский (г. Львов) ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ИСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ УКРАИНЫ В ТУРИЗМЕ НА ПРИМЕРЕ СКАНСЕНОВ Рассматриваются вопросы сохранения деревянной архитектуры Украины. Для лучшего ее сохранени- я создаются музеи под открытым небом - скансен. Описываются скансен Украины. Рассматриваются проблемы, связанные с использованием музеев под открытым небом в туризме. Ключевые слова: скансен, музей под открытым небом, историко-культурное наследие. Dmytro Kadnichansky USE OF HISTORICAL AND CULTURAL HERITAGE OF UKRAINE IN TOURISM: THE CASE SKANSEN The problems of preservation of wooden architecture of Ukraine are discussed. The museums under opened air are organized for beffer preservation of the wooden architecture. The Ukrainian Museums under opened air are described and their use for tourism purposes is analized. Key words: Skansen, open-air museum, historic and cultural heritage.

Використання історико-культурної спадщини України у туризмі на прикладі скансенів

Institution

Ähnliche Einträge