Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”

На прикладі діяльності керівника пропаганди ОУН-б Карпатського краю Михайла Дяченка показано співпрацю політичної структури ОУН та культурно-освітнього То- вариства “Просвіта” у міжвоєнний період та в роки Другої світової війни. Вказано на літературну та просвітницьку роботу повстанського поета н...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Стасюк, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:	Діячі “Просвіти”
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60145
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” / О. Стасюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 480-487. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-60145
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-601452014-04-12T03:01:08Z Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” Стасюк, О. Діячі “Просвіти” На прикладі діяльності керівника пропаганди ОУН-б Карпатського краю Михайла Дяченка показано співпрацю політичної структури ОУН та культурно-освітнього То- вариства “Просвіта” у міжвоєнний період та в роки Другої світової війни. Вказано на літературну та просвітницьку роботу повстанського поета на псевдо Марко Боєслав. The author shows collaboration between the political structure of the OUN and cultural- educational society “Prosvita” in the interwar period and during the Second world war using the example of the activity of the head of propaganda of OUN-B in the Carpathian region Mykhailo Diachenko, and highlights his literary and enlightening work. 2010 Article Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” / О. Стасюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 480-487. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60145 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Діячі “Просвіти” Діячі “Просвіти”
spellingShingle	Діячі “Просвіти” Діячі “Просвіти” Стасюк, О. Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	На прикладі діяльності керівника пропаганди ОУН-б Карпатського краю Михайла Дяченка показано співпрацю політичної структури ОУН та культурно-освітнього То- вариства “Просвіта” у міжвоєнний період та в роки Другої світової війни. Вказано на літературну та просвітницьку роботу повстанського поета на псевдо Марко Боєслав.
format	Article
author	Стасюк, О.
author_facet	Стасюк, О.
author_sort	Стасюк, О.
title	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”
title_short	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”
title_full	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”
title_fullStr	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”
title_full_unstemmed	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”
title_sort	михайло дяченко (марко боєслав) – діяч “просвіти”
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Діячі “Просвіти”
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60145
citation_txt	Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” / О. Стасюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 480-487. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT stasûko mihajlodâčenkomarkoboêslavdíâčprosvíti
first_indexed	2025-07-05T11:17:27Z
last_indexed	2025-07-05T11:17:27Z
_version_	1836805519214379008
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010480 Олександра СтаСюк Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – Діяч “Просвіти” На прикладі діяльності керівника пропаганди ОУН-б карпатського краю Михайла Дяченка показано співпрацю політичної структури ОУН та культурно-освітнього то- вариства “Просвіта” у міжвоєнний період та в роки Другої світової війни. Вказано на літературну та просвітницьку роботу повстанського поета на псевдо Марко Боєслав. Ключові слова: Михайло Дяченко, ОУН, “Просвіта”, національна свідомість, про- світницька діяльність. Незважаючи на певну конфронтацію, викликану боротьбою за впливи в укра- їнському середовищі, члени ОУН упродовж міжвоєнного періоду та під час німець- кої окупації тісно співпрацювали з діячами “Просвіти”. Ці контакти мали під со- бою реальну основу, оскільки завдання і цілі обох організацій в плані виховання мас та підвищення національної свідомості народу співпадали. Окрім цього, під прикриттям роботи в керівних органах чи гуртках філій “Просвіти”, підпільники поширювали націоналістичні ідеї, відбували сходини членів організації, проводи- ли вишколи, контактували з членами підпілля сусідніх осередків, не привертаючи особливої уваги польської поліції. Багато діячів ОУН сформувалися як організато- ри і пропагандисти, працюючи саме у “Просвітах”. Серед активних учасників То- вариства були такі відомі постаті націоналістичного підпілля, як Микола Дужий (Вировий), що від 1931 р. входив до Головного Виділу “Просвіти” у Львові, а піз- ніше був обраний секретарем Головної Управи. У студентські роки активним учас- ником “Просвіти” був Степан Бандера, який з цього приводу у своїй автобіографії написав: “У ділянці культурно-освітньої праці з рамени тов. “Просвіта” я відбував у неділі і свята поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомо- гу організації фестин та національних імпрез”1. Тісно співпрацював із читальнею “Просвіти” у с. Старий Угринів батько С. Бандери о. Андрій Бандера, при читаль- ні були задіяні також сестри провідника ОУН Мирослава та Оксана, брат Василь Бандера. У той чи інший спосіб у роботі “Просвіти” брали участь Провідник Євген Коновалець (Віра), відомі ідеологи ОУН Осип Дяків (Горновий) та Ярослав Ста- рух (Ярлан), член УГВР Василь Мудрий (Борович), командир УПА-Захід Олек- сандр Луцький (Богун), командир тактичного відтинку УПА “Чорний ліс” Василь Андрусяк (Різун) та ін. Загально зауважено, що з появою членів ОУН у просвітянських філіях робо- та останніх ставала динамічнішою та продуктивнішою, набувала виразного націо- нально-самостійницького звучання. Зокрема, емісари ОУН, скеровані для роботи в 481Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” українському середовищі на Далекому Сході, впродовж 1935–1945 рр. надали но- вого поштовху діяльності філії “Просвіти” у м. Харбіні, піднявши її престиж та ви- вівши з-під впливу проросійських емігрантських сил2. Наймасовіших форм співпраця ОУН і просвітянських організацій набула під час німецької окупації. Акт проголошення незалежності України 30 червня 1941 р., організований членами ОУН-б, відбувся у Львові саме у приміщенні Товариства “Просвіта” на пл. Ринок, 10. А до складу Українського Державного Правління (УДП) на чолі із Я. Стецьком поруч із членами ОУН увійшли такі відомі просвітя- ни, як К. Паньківський (заступник міністра внутрішніх справ), Є. Храпливий (мі- ністр сільського господарства), А. Пясецький (міністр лісництва) та ін. Після за- борони державотворчих акцій німецькою окупаційною владою ця співпраця стала ще тіснішою, адже члени ОУН як мельниківського, так і бандерівського крила, з метою уникнути репресій проводили пропагандивну роботу під прикриттям низки легальних інституцій, і переважно через “Просвіти”. Особливо корисною така так- тика виявилася на Сході України, де населення не сприйняло тоталітарних ідей ор- ганізації і де членам Похідних груп слід було дистанціюватися від назви ОУН. Тут обласні та районні осередки організації часто діяли під прикриттям місцевих чи- талень “Просвіти”3, довкола яких гуртувалася місцева інтеліґенція та найпрогре- сивніший український елемент. Зокрема членам ОУН-м за допомогою мера столиці професора В. Багазія вдалося створити осередок “Просвіти” у Києві та використову- вати його для проведення відповідної агітаційної роботи. На Черкащині, у Звениго- родському районі, заснуванням читалень “Просвіти” по селах займалися окружний провідник ОУН-б Сивокінь та член районного проводу Омельченко. У Чернігові та Ніжині осередками товариства керували члени обласного проводу ОУН-б Г. Захва- линський, Д. Вершигора, О. Пахолюк та ін. Активно співпрацювали з ОУН-м чле- ни Харківської “Просвіти”. Однак нацисти дуже швидко розгадали тактику підпілля. У донесеннях із оку- пованих районів Сходу за 1942 р. неодноразово зазначалося, що ОУН здійснює по- літичне виховання молоді передовсім через Товариство “Просвіта”, намагаючись всякими засобами працювати для мети “створення незалежної України”4. Згідно з секретною інструкцією від листопада 1942 р., німецька окупаційна влада встано- вила нагляд за “Просвітами”, намагаючись зупинити поширення ворожих Райху ідей5. Репресії та заборони стосовно діячів ОУН і учасників та організаторів чита- лень “Просвіти” розпочалися одночасно. Багато з них поплатилися життям за співп- рацю з ОУН. Зокрема, німці розстріляли директора Маріупільського театру А. Ірій- Авраменка за те, що в окупованому німцями Маріуполі він організував “Просвіту” та активно співпрацював з націоналістами, у лютому 1942 р. було заарештовано про- фесора В. Багазія, кілька чоловік-засновників сільських читалень Товариства роз- стріляно у м. Звенигороді, 6 вересня заарештовано всіх учасників Дніпропетров- ського осередку “Просвіта” тощо. Помітний слід у роботі Товариства “Просвіта” у міжвоєнний період на Ста- ниславівщині та Холмщині залишив Михайло Дяченко, пізніше відомий як керів- ник пропаганди ОУН-б Карпатського краю та повстанський поет на псевдо Марко Боєслав. Він народився 25 березня 1910 р. в селі Боднарові, Калуського райо- ну на Івано-Франківщині. Був четвертою і наймолодшою дитиною в селянській 482 Олександра Стасюк родині Василя та Марії Дяченків. У два роки втратив матір, а в десятирічному віці залишився круглим сиротою. Батьків хлопцеві замінив старший майже на 10 ро- ків брат Микола, який після закінчення студій у Подєбрадах, повернувся до Бод- нарова і почав працювати агрономом у товаристві “Сільський господар”. Мико- ла мав на Михайла великий вплив, був для нього авторитетом і прикладом для наслідування. Під його впливом сформувався світогляд хлопця, зокрема старшо- му братові вдалося прищепити майбутньому поетові глибокі моральні цінності та високий патріотизм. За порадою брата Михайло вступив до української гім- назії у місті Станиславові, де здобув ґрунтовну освіту, став членом “Пласту”, по- чав серйозно займатися спортом та віршувати. Незабаром поезія стає основним змістом його життя. Впродовж 30-х рр. юний поет видає одну за одною поетич- ні збірки “Іскри” (1936), “Юні дні” (1938), “Село” (1939), публіцистичну збірку “Земля плаче” (1936). Повернувшись після закінчення гімназії до рідного Боднарова, Михайло разом із старшим братом поринає у вир громадсько-політичної праці та швидко стає ша- нованим членом сільської громади. Починаючи з 1930 р., він активний учасник та керівник багатьох громадсько-культурних товариств у рідному селі: “Рідної школи”, “Сільського господаря”, “Сокола”. Однак найбільше сили і часу юнак віддає роботі у місцевій читальні “Просвіти”. Того ж, 1930 р., Михайло стає студентом юридич- ного факультету Львівського університету та вступає до лав ОУН. Робота М. Дяченка у “Просвіті” розпочалася у кризовий для Товариства періо д, пов’язаний із чималими фінансовими та організаційними труднощами, виклика- ними наслідками Першої світової війни та світової фінансової кризи. Однак уже в другій половині 30-х рр. Товариство не лише зміцніло економічно, але й знову ста- ло визначальним чинником громадсько-політичного та культурного життя Галичи- ни. Відродженню “Просвіти” передувала величезна праця її керівництва та рядових членів, до яких належав і М. Дяченко. Як уже зазначалося, з 1930 р. він був актив- ним членом читальні боднарівської “Просвіти”, а 16 вересня 1935 р. на загальних зборах його обрано до складу керівництва. Займаючи активну громадсько-політичну позицію, Михайло не міг не привер- нути увагу поліції, яка підозрювала у співпраці з ОУН кожного свідомо мислячо- го українця. У поліційній обліковій картці М. Дяченкові дано таку характеристи- ку: поважний, інтеліґентний, добрий організатор, добрий промовець і конспіратор, швидко мислить, неговіркий, зазвичай гречний, багато часу проводить у Товари- стві “Просвіта”, де проводить культурно-просвітницьку роботу, гуртує молодь, чи- тає і пояснює селянам статті з часописів “Новий час” і “Діло”, тлумачить книжки з історії України6. За юнаком було встановлено спостереження, матеріали якого ре- тельно фіксувалися поліцією. Ці документи, які дають нам цікаві подробиці стосов- но життя та діяльності М. Дяченка у міжвоєнний період, зберігаються у Держав- ному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО) у папці під назвою “Справа про спостереження за діяльністю члена Організації українських націоналістів Дячен- ка Михайла Васильовича”7. У них зафіксовано майже кожен крок підозрюваного з 1931 по 1938 рр., тобто до моменту його арешту польською поліцією, а саме: міс- це роботи (на посаді скарбника, а з 1935 р. – директора районової молочарні), гро- мадська діяльність, зустрічі з односельцями та приїжджими людьми, теми розмов, 483Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” виїзди за межі села, мету поїздок тощо. Чи не найбільше уваги приділено просві- тянській праці у місцевій читальні. Маючи ґрунтовну освіту, Михайло розумів, що однією із найбільших перешкод на шляху національно-патріотичного освідомлення українського населення є масо- ва неграмотність серед селянства. Тому одним із перших його кроків як керівника читальні було заснуваня у Боднарові курсів для неграмотних, на яких він особис- то навчав молодь та старших селян. Водночас юнак організував молодіжний гур- ток, до якого записалося 16 учасників віком 22–24 роки, які тричі на тиждень (вве- чері з 19 до 21 год.) слухали лекції з історії України. З огляду на участь М. Дяченка в ОУН, можна припустити, що цей гурток був своєрідною кузнею кадрів підпілля, хоча, можливо, не всі його учасники про це здогадувалися. Намагаючись активізувати громадсько-політичне життя села, М. Дяченко не- одноразово зустрічався зі священиком с. Боднарова Ю. Кочержуком, громадсько активними односельцями Олександром Луцьким, Василем Чижевським, Олексою Масляком, Марією Луцькою, Розалією Шуляр, а також зі своїми однолітками з су- сідніх сіл Миколою Швалюком, Миколою Ясінським та ін., з якими обговорював проблеми культурно-освітньої праці серед молоді через товариства “Просвіта”, “Со- кіл”, “Рідна школа”, справи української кооперації, облаштування дитячих захоро- нок, організацію при читальні хору та оркестру тощо. Без М. Дяченка не обходилися жодні свята та національні ювілеї, що урочисто відзначалися при читальні “Просвіти”, зокрема Шевченківські свята, свято пам’яті героїв Крут, відзначення річниці Базару. У червні 1935 р. під час Свята Могил юнак виголосив палку промову на тему визвольних змагань українського народу, яку за- кінчив закликом любити Україну та шанувати її героїв, а 1 листопада 1936 р. на засіданні товариства “Сокіл”, що діяло при читальні “Просвіти”, зачитав реферат про героїчний вчинок Біласа та Данилишина. З огляду на важливість економічного чинника для реалізації української само- стійницької ідеї, М. Дяченко багато уваги приділяв справам сільської кооперації. Розповсюджував між селянами книжки з просвітянської серії “Господарська біблі- отека”, у яких йшлося про поліпшення методів господарювання на селі та ліквіда- цію фахової безграмотності українських селян, давав односельцям практичні по- ради, читав лекції. 15 січня 1934 р. у приміщенні читальні він виголосив реферат з приводу 30-ліття існування Ревізійного союзу української кооперації у Львові (про значення праці Союзу в галузі народного господарства). А також від імені зборів селян Боднарова надіслав до Львова вітальну телеграму, у якій назвав Союз “кова- лем щастя і добробуту українського народу”. Неодноразово М. Дяченко брав участь у різних аматорських виставах, що були надзвичайно популярною формою дозвілля тогочасної молоді, а також відвідував просвітянські свята та забави по сусідніх селах (Ямниці, Бабині-Зарічному та ін.). Його праця у “Просвіті” поєднувалася із завданнями, які юнак виконував як ак- тивний діяч ОУН. У листопаді 1935 р. він разом з іншими членами підпілля взяв участь у Святі Галича, що було ініційоване Проводом ОУН Станиславівщини і ста- ло своєрідною демонстрацією української організованої сили. Офіційно свято було приурочене до 10-літнього ювілею заснування філії “Просвіти” у Галичі, з приво- ду чого до присутніх промовляв Микола Волосянський, який передав галичанам вітання від керівництва львівської “Просвіти” та її голови д-ра Івана Брика. Однак 484 Олександра Стасюк кожен із демонстрантів-членів ОУН знав, що водночас відзначає злуку Галицької та Наддніпрянської армій та їх переможний похід на Київ. З метою збору коштів для “Просвіти” М. Дяченко поширював між селянами літературу на популярні теми, підручники для середніх шкіл, брошури та поштів- ки до свят, які отримував з різних просвітянських видавництв. Заохочуючи бодна- рівчан передплачувати українську пресу, він запросив зі Станиславова до Боднаро- ва кольпортера українських видань Євгена Хмільовського, який ознайомив селян із умовами передплат та змістом окремих часописів. А 17 січня 1938 р., знову ж таки на запрошення М. Дяченка, до Боднарова приїхав кольпортер українського видав- ництва “Дніпро” Корнило Чорній. Робота у місцевому просвітянському осередку давала можливість М. Дяченкові спілкуватися із багатьма відомими людьми краю. Зокрема, гостями читальні “Про- світи” в Боднарові були такі відомі особи, як д-р Є. Олесницький та Й. Крушель- ницький зі Станиславова, що у жовтні 1934 р. приїжджали обговорювати справи виборів до громадських рад. У лютому 1937 р. Боднарів на запрошення М. Дяченка відвідав сенатор Осип Луцький, який виступав на зборах селян в справі заснування товариства “Здоров’я”. У 1938 р. боронити інтереси української громади села при- їжджав посол Юліян Пеленський. Михайло активно листується із багатьма громадськими організаціями, надси- лає свої твори та інформації про культурно-громадську працю села до місцевих та повітових часописів. Зокрема, 20 жовтня 1936 р. він вислав свій вірш “Базар” до часопису “Письмо з “Просвіти” у Львові, 13 серпня 1938 р. вірш “Всі вперед!” – до редакції газети “Сокільські вісті”. А 18 листопада 1936 р. звернувся до редак- ції газети “Голос Нації” із проханням прийняти його на посаду кореспондента від Станиславівського та Калуського повітів. У 1938 р. накладом краєвого товариства “Сільський Господар” з’являється друком його п’єса у трьох діях “І звідки те взя- лося” на тему сільськогосподарського життя. Селяни с. Боднарова всіляко підтримували талановитого юнака. Його по- етична збірка “Іскри” була видана коштом місцевої читальні “Просвіти”, а ви- ручені гроші від її реалізації М. Дяченко передав на побудову Народного дому в селі. У передмові до своєї книжки автор написав: “Шановний читачу! Прийми цю книжку так радо, як я її тобі даю. Знай, що гроші отримані за неї – це жертва українській культурі”8. Активна громадська діяльність М. Дяченка, його авторитет серед сільської громади викликали занепокоєння польської поліції. Якщо спочатку у протоколах стеження констатувалося, що М. Дяченко не проводить жодної т.зв. антипаньство- вої діяльності, то у повідомленні від 6 грудня 1933 р. уже зазначалося, що у своїх виступах перед молоддю та старшими людьми у читальні “Просвіти” він прище- плює слухачам ненависть до Польщі та польської людності. Це потягло за собою певні наслідки: Михайла кілька разів затримувала поліція для з’ясування обста- вин, у його помешканні влаштовували обшуки, зокрема, у зв’язку з підпалом стирт у сусідньому селі Палашичах. Наприкінці січня 1937 р. юнак отримав чергове по- передження від поліціянтів за участь в організації похорону першого голови сіль- ської читальні “Просвіти” Григорія Луцького та патріотичну прощальну промову, виголошену над його труною9. 485Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” Насичене культурно-просвітницьке життя боднарівчан, їхня активність у громадському житті та готовність боронити свої права викликали також роз- дратування у поляків з числа місцевої шляхти та прибулих після війни коло- ністів. Між ними та українськими селянами неодноразово виникали конфлікти на релігійному та національному ґрунті. У травні 1937 р. навіть дійшло до від- вертого протистояння у приміщенні читальні “Просвіти”, куди “гняздовці” на- магалися внести портрети польських державних діячів. Зрозумівши, що це про- вокація, присутній у читальні М. Дяченко спробував зупинити напасників, але був ними жорстоко побитий. Про цей випадок широко інформували станисла- вівські та львівські газети (“Станиславівські вісті”. 1937.30.05; “Народна спра- ва”. 1937.6.06). Зокрема, “Народна справа” так описувала перебіг конфлікту: “...директор молочарні пан Дяченко заявив, що “не членам вступ до домівки чи- тальні заборонений”. Але в тій хвилині один “гняздовець-хуліган” ударив його боксером у голову, посипалися дальші удари, і пан Дяченко упав на землю. Бан- дити кинулися на нього та кричали: “Бий хлопа!” Жінки зчинили крик, церков- ні дзвони почали бити тривогу. Збіглися люди, прибула і поліція. Декого з про- світян заарештовано”10. Серед заарештованих був і постраждалий М. Дяченко, який пробув у в’язниці аж до вересня. Після виходу із тюрми Михайло продовжує активну громадську та просвіт- ницьку діяльність, що продовжує утримувати його в полі зацікавлення польської поліції. Зокрема, у протоколах стеження за 22 квітня 1938 р. постерунковим зробле- но запис про те, що М. Дяченко зібрав збори у читальні “Просвіти”, на яких закли- кав українську громаду села активніше відстоювати свої права у стосунках із поль- ською меншістю. З огляду на страх багатьох українців виступати відкрито, Михайло запропонував встановити у читальні скриньку для скарг і обрати комітет з числа найавторитетніших боднарівчан, які розглядатимуть конфліктні ситуації. Його іні- ціативу схвалили одноголосно. Відчуваючи до себе пильну увагу з боку поліції, Михайло вирішив на якийсь час залишити Боднарів. 3 жовтня 1938 р. він виїжджає до Львова, де здає іспити на економічний факультет Львівського університету, а водночас відвідує курси украї- нознавства при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. Наприкінці жовтня юнак був прийнятий до університету, але навчання тривало недовго. Навесні 1939 р. поета вдруге заарештовують за громадсько-політичну діяльність, і він знову опиняється у в’язниці. Однак, перед приходом радянських військ до Станиславова 18 вересня 1939 р. він втікає із залишеної поляками тюрми і, рятуючись від нових репресій та переслідувань, виїжджає на Холмщину. Період перебування М. Дяченка на Холмщині тривав із вересня 1939 по лис- топад 1941 рр. і був позначений активною громадською, просвітницькою та твор- чою працею. Тут, у селі Волосковоля, емігрант з Галичини навчав сільських дітей рідної мови та історії України, допомагав селянам порадами у веденні господарств, заснував драматичний гурток, активно дописував до місцевих часописів та інших видань, що з’являлися на терені Генерал-губернаторства. Зокрема, тоді були опублі- ковані такі його статті: у газеті “Краківські вісті” (1941–1943) – стаття “Алкоголь” про шкідливість вживання спиртних напоїв, “Здоров’я – скарб людини і народу” про переваги здорового способу життя; у журналі “Сільський господар” (1940) – 486 Олександра Стасюк стаття “Українська кооперація на Холмщині” та “Український кооперативний союз у Володаві” і багато інших. Не залишав М. Дяченко і літературної діяльності. Часто їздив до Кракова, щоб навідатися до “Українського видавництва”, яке видавало молодіжні журнали “Дорога”, “Ілюстровані вісті”, журнал для дітей “Малі друзі”, де публікував свої твори. Зокрема, на сторінках цих видань упродовж 1940–1943 рр. були надрукова- ні такі малознані поезії М. Дяченка, як-от: “Тобі, Тарасе!”, “Світи нам, сонечко”, “Була осінь”, низка дитячих віршів – “Зайчик і лис”, “Оля й ляля”, “Михаськів но- сик” тощо. На Холмщині була написана збірка поезій “Вони прийдуть”, що вийшла друком 1941 р. у видавництві “Пробоєм” у Празі. На Холмщині поет одружився із сільською дівчиною Марією Савчук, яка на десять років стала поетові вірною дружиною та доброю помічницею у справах під- пілля. Прикметно, що познайомився він із нею під час аматорської вистави “Не- вольник”, влаштованої силами школярів та учасників місцевої читальні “Просвіти” у с. Волосковоля. Скромна весільна церемонія відбулася у тому ж селі 23 листопа- да 1941 р. Незабаром у подружжя народився перший син. Через багато років Ма- рія Савчук-Дяченко писала у своїх спогадах про чоловіка: “Його інтеліґентність, освіченість і гарне виховання притягали до себе сільську молодь, а особливо нас, дівчат. Михайло мав добру душу і веселу вдачу”11. Із приходом німців поет разом із сім’єю повернувся до рідного Боднаро- ва. Він переходить на напівлегальне становище, працює у товаристві “Сільський господар” у Станиславові, продовжує опікуватися роботою сільської читальні у рідному селі, займається ідейно-політичним вишколом молоді, готуючи її до участі в УПА. Напівлегальна діяльність М. Дяченка тривала до листопада 1944 р., коли після невдалої спроби емігрувати, він змушений був повністю перейти у підпілля. Відтоді працює в окружному осередку пропаганди Станиславівщини (1945–1950), що до- вший час діяв на базі сіл Бриня й Вікторів, продовжує писати вірші, публіцистич- ні статті. Впродовж 1946–1951 рр. у підпіллі з’являються його збірки “На столі на сіні” (1947), “Вітчизна кличе” (1948), “В хоробру путь” (1948), “Хай слава луна” (1949), “Напередодні” (1950), “Непокірні слова” (1951) та ін. Він пише багато на- рисів, ідейно-публіцистичних статей, що з’являються у вигляді брошур, зокрема, “В чому наша сила” (1948), “За соборний моноліт” (1950), “Вказівки батькам у ви- хованні дітей” (1950), “Чому почуття меншвартості?” (1950) та ін. Ці твори були надруковані у підпільній “Друкарні ім. С. Петлюри у Станиславові”, що спочатку знаходилася у с. Лужки Болехівського р-ну, а пізніше була перенесена до сусідньо- го з Боднаровим села Височанка Калуського р-ну. М. Дяченко особисто опікувався роботою цих друкарень. Тут видавалися редагований ним часопис “Шлях перемо- ги”(1945–1947), журнал “Чорний ліс”(1947–1950), “На зміну”, було надруковано його поетичну збірку “За волю”. У 1948 р. за особливі заслуги у пропагандивній роботі М. Дяченко був нагоро- джений УГВР Срібним Хрестом заслуги. З 1950 р. йому довірено пост Крайового референта пропаганди Карпатського краю. Загинув поет біля с. Дзвиняч Богород- чанського р-ну Івано-Франківської області в бою із загоном МВС. 487Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти” Oleksandra Stasiuk. Mykhailo Diachenko (Marko Boieslav) – activist of “Prosvita”. The author shows collaboration between the political structure of the OUN and cul- tural-educational society “Prosvita” in the interwar period and during the Second world war using the example of the activity of the head of propaganda of OUN-B in the Car- pathian region Mykhailo Diachenko, and highlights his literary and enlightening work. Key words: Mykhailo Diachenko, OUN, “Prosvita”, national consciousness, en- lightening activity. 1 Бандера С. Мої життєписні дані // Бандера С. Перспективи української революції. – Дрогобич, 1998. – С. 5. 2 купецький Г. Там де сонце сходить. – Торонто, 1988. – 498 с.; Посівнич М. Деякі аспекти діяль- ності Організації українських націоналістів на Далекому Сході // Український визвольний рух. Збірник № 5. – Львів, 2005. – С.118–130. 3 Русначенко а. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опо- ру в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940–50-х роках. – К., 2002. – С. 39–65. 4 косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. –С. 583, 587. 5 Там само. – С. 281 6 Державний архів Івано-Франківської області. – Ф. 2-eг. – Оп. 1. – Спр. 1078. – Арк. 1. 7 Там само. – Арк. 1–39. 8 Іскри: Збірка поезій. – Станиславів, 1936. – 43 с. 9 Голос. – 1937. – 30 січня. 10 Народна справа (Львів). – 1937. – 6 червня. 11 Зелінська Г. Творчість Марка Боєслава у контексті літератури українського резистансу // Укра- їнський вісник (Незалежний політико-просвітянський альманах). Львів; Республіка Комі; Дуб- но, 2007. – С. 93.

Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – діяч “Просвіти”

Institution

Ähnliche Einträge