Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)

Показано репресивні заходи тоталітарної влади УСРР проти українських діячів-просвітян під час Української національно-демократичної революції.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Танчин, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2010
Schriftenreihe:	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
Schlagworte:	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60158
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920) / І. Танчин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 572-576. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-60158
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-601582014-04-13T03:01:47Z Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920) Танчин, І. Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Показано репресивні заходи тоталітарної влади УСРР проти українських діячів-просвітян під час Української національно-демократичної революції. The author describes repressions carried by totalitarian regime of the Ukrainian SSR against Ukrainian activists of “Prosvita” during the Ukrainian national-democratic revolution. 2010 Article Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920) / І. Танчин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 572-576. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2223-1196 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60158 uk Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
spellingShingle	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі Танчин, І. Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920) Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
description	Показано репресивні заходи тоталітарної влади УСРР проти українських діячів-просвітян під час Української національно-демократичної революції.
format	Article
author	Танчин, І.
author_facet	Танчин, І.
author_sort	Танчин, І.
title	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)
title_short	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)
title_full	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)
title_fullStr	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)
title_full_unstemmed	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)
title_sort	переслідування "просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Діяльність “Просвіти” поза Галичиною та в діаспорі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/60158
citation_txt	Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920) / І. Танчин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. — Вип. 19. — С. 572-576. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність
work_keys_str_mv	AT tančiní pereslíduvannâprosvítbílʹšovikamivrokivizvolʹnihzmaganʹ19171920
first_indexed	2025-07-05T11:18:07Z
last_indexed	2025-07-05T11:18:07Z
_version_	1836805560772591616
fulltext	Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 19/2010572 Ігор Танчин ПЕРЕСЛІДУВАННЯ “ПРОСВІТ” БІЛЬШОВИКАМИ В РОКИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ (1917–1920) Показано репресивні заходи тоталітарної влади УСРР проти українських діячів-просвітян під час Української національно-демократичної революції. Ключові слова: УСРР, тоталітарна влада, “Просвіта”, Українська націо- нально-демократична революція. “Просвіти” на Наддніпрянській Україні виникли лише в період революції 1905 р. Пізніше, з поваленням самодержавства, у селах та містах цього краю вони створювалися майже стихійно як осередки багатогранної праці серед дорослого на- селення. У 1918 р. на Наддніпрянщині налічувалося близько 5000 осередків Товари- ства, і навіть у червні 1922 р. у цій частині України ще функціонували 4332 “Про- світи”1. Проте цей період історії Товариства залишається ще майже недослідженим. Для початкового етапу діяльності “Просвіти” було характерне намагання зали- шитися аполітичною та позапартійною. Таку лінію поведінки викликало бажання не допустити підпорядкування загальнонаціональних інтересів вузькопартійним, збе- регти єдність національного руху. Адже міжпартійні чвари заважали налагодженню національно-просвітницької роботи, як це сталося, наприклад, у м. Золотоноші, що на Полтавщині, влітку 1917 р. Незгоди між прихильниками різних партій призве- ли в цьому місті до розпаду національно-культурної організації “Українська Гро- мада”. Але партійні осередки не змогли забезпечити належного рівня національно- культурної роботи, і прихильники відродження української культури та консолідації всіх національних сил, незалежно від політичних поглядів, реорганізували “Україн- ську Громаду” в “Просвіту” – позапартійну, просвітницьку організацію2. На такій же позиції стояв і Перший Всеукраїнський з”їзд “Просвіт”, який від- бувся в Києві з 20 по 23 вересня 1917 р. На ньому було вирішено, що для того, щоб не розпорошувати українських культурних сил, яких на той час було і без того не дуже багато “...політичну роботу громадянства згуртувати поза “Просвітами” – в Селянських Спілках та інших подібних організаціях”3. Поряд з тим члени Товари- ства “Просвіта” прекрасно розуміли, що в Україні національно-культурна робота тісно пов’язана з політичною діяльністю і є однією з політичних свобод, які нале- жало завоювати. Тому з’їзд постановив, що там, “...де ще нема політичної органі- зації, там політичну роботу може брати на себе “Просвіта”, не проводячи певної політичної програми”4. В реальному житті більшість “Просвіт” проводили політи- ку партій, які відстоювали українську справу і користувалися підтримкою більшос- ті населення – УПОР та УСДРП. У звіті Миколаївського товариства, написаному в квітні 1918 р., відзначено, що впродовж року відбулася політизація “Просвіти” і “...в 573Переслідування “Просвіт” більшовиками в роки визвольних змагань діяльності Товариства виявляється певний настрій в тому, щоби на чолі просвітної справи стояв обов’язково соціаліст”5. Ця ж тенденція підтверджується і в донесен- ні більшовиків, написаному навесні 1918 р. У ньому повідомлялося, що серед ак- тивних діячів Товариства переважають есери і уесдеки, а тому доводиться бороти- ся проти “Просвіт” як центрів ворожої діяльності6. Українські соціалістичні партії відстоювали ідеї демократії та національного відродження, а україноненависницька політика більшовиків служила додатковим стимулом згуртування “Просвіт” в таборі їх політичних противників. Скажімо, члени тієї ж таки Золотоніської “Просвіти”, які в квітні 1917 р. декларували своє бажання “залишитися позапартійною і позаполітичною організацією”, в лютому 1918 р. по- відомляли, що змушені обороняти рідне місто від “харцизів-більшовиків”7. Шові- ністично настроєні більшовики трактували носіїв української культури, будителів народу як своїх запеклих ворогів і забороняли діяльність Товариства. Характерним є випадок, про який згадує В. Затонський. Більшовицький комісар Дубненського повіту на Волині на прохання дозволити постановку п’єси “Сватання на Гончарів- ці”, яка ставилася й у царські часи, відповів: “Грати дозволю, але не на контррево- люційній мові...”8. Як визнав М. Скрипник, “...ми мусимо за допомогою робітничої кляси, по національності російської або зросійщеної, яка часом з презирством ста- виться до найменшого натяку на українську мову та українську культуру, з її допо- могою та з її силами мусимо завоювати собі селянство й сільський пролетаріат, по національному складу український”9. Враховуючи це, на VIII конференції РКП(б) в грудні 1919 р., перед третім по- ходом на Україну, Ленін звернувся до партійців із закликом “стати боротьбиста- ми”, тобто проводити експансію під виглядом національного комунізму (стеногра- ма промови Леніна про боротьбу за Україну чомусь і досі не є знайдена, але цитати з неї подаються у виступах Х. Раковського, Д. Мануїльського, А. Бубнова, В. За- тонського, Я. Дробніса)10. Після того, як двічі селянські повстання викидали більшовиків з України, ро- сійські комуністи затямили, що завоювати її можна тільки підкоривши село. При цьому неможливо було не враховувати особливу роль “Просвіт”, які об’єднували більшість молоді та практично всі культурні сили села11. Більшовики розуміли, що неможливо боротися з “Просвітами” тільки шляхом заборони, і вирішили проти- ставити їм організації, які б вносили в село комуністичну ідеологію. РКП(б) вико- ристовувала досвід партії боротьбистів, які стверджували, що національне відро- дження має відбуватися на комуністичному ґрунті, і пропонували ліквідувати старі “Просвіти”, будуючи натомість нові – комуністичні12. Їх дії дістають підтверджен- ня і в інформації розвідвідділу Штабу Армії УНР, який доповідав, що отаман Во- лох “...почав організовувати по цілій Україні сельські доми на взір наших “Просвіт” для поширення між українським народом комунізму”13. Крім того, боротьбистами була заснована молодіжна організація – КЮС (Комуністична Спілка Молоді), яка повела активну боротьбу за здобуття симпатій сільської молоді. Досвід боротьбистів був повністю запозичений більшовиками, які виріши- ли, де це можливо, зберегти “Просвіти” як організації, що здобули всенародне ви- знання і, прикриваючись ними, як ширмою, насаджувати власні ідеї. Така такти- ка була “освячена” спеціальною постановою політбюро ЦК КП(б)У від 12 липня 574 Ігор Танчин 1920 р. Було вирішено: 1) дати всім організаціям гасло завоювання “Просвіт”; 2) видати декретом загальний статут для “Просвіт” і підпорядкувати їх державному контролю; 3) там, де “Просвіти” не піддаються впливу, закривати їх в державному порядку. На засіданні виявилася і друга лінія щодо “Просвіт”, висловлена в окре- мій думці Х. Раковського: націоналістичним “Просвітам” треба протиставити свої власні організації14. На виконання даного рішення по селах почали створювати хати-читальні та комсомольські організації, закриваючи при цьому “Просвіти”. Хати-читальні ство- рювали в усіх селах, які налічували понад 50 дворів15. Книжково-газетний фонд цих читалень комплектувався повітовими агітпросвітами більшовицької партії, читання і бесіди проводилися під контролем місцевих радянських організацій. Часто до їх роботи силоміць залучалися місцеві вчителі16. Звичайно, від таких “мобілізованих” вчителів марно було чекати ефективної роботи, але головний розрахунок був на те, щоб знекровити “Просвіту”, концентрувати інтелектуальні сили села в більшовиць- ких організаціях. Досвідченим педагогам, загартованим борцям за українську спра- ву, більшовики протиставляли нашвидкоруч підготовлену вчительську молодь “...як найбільш революційну частину учительства”, вживаючи разом з тим заходів, аби “... все рутинне, пасивне (з точки зору більшовиків – І. Т.) вчительство було усунуте з села”17. Один із комсомольських працівників згадував, що “комсомолу України до- водилось утворювати свої сільські організації, щоб боротися з ... українською наці- оналістичною інтеліґенцією і, насамперед з … переважною масою учительства, яке мало величезний вплив на молодь”18. Саме тому рівень культурно-освітньої роботи в хатах-читальнях був дуже низьким і не йшов у жодне порівняння з рівнем робо- ти “Просвіт”. Сельвідділ Київського губкому КП(б)У у вересні 1920 р. визнав, що “...здебільшого є читальні, але нема “Просвіти”, робота читальні ледь животіє”19. Комсомольські спілки, за планами більшовиків, мали не лише боротися з “Про- світами”, але й замінити для молоді ці культурно-просвітні організації. Один із ке- рівників комсомолу Сумщини згадує: “…на загальних зборах молоді в залі колиш- нього товариства “Просвіта” до комсомолу вступило 46 чоловік. Багато думали, що це та ж “Просвіта” і тому, ознайомившись із Статутом та Програмою РКСМ, вони залишили організацію”20. Саме так, маніпулюючи недостатньо інформованою сіль- ською молоддю, шляхом недомовок та адміністративного тиску, більшовики на- магалися завербувати її у свої організації. В тих селах, де організувати комсомол було неможливо, – влаштовували “селянські спілки молоді” (ССМ). Одним із голо- вних завдань, що ставились перед ними було, знову ж таки – відірвати молодь від “Просвіт” і перетягнути її в свої ряди. Потім при ССМ організовували комуністич- ні осередки, які згодом перейменовували в Комуністичну Спілку молоді21. Але, не- зважаючи на всілякі хитрощі, в Миколаївському повіті число “Просвіт” у 1920 р. за місяць збільшилося з 14 до 30, а кількість комсомольських осередків зменшилось удвічі. У Вовчанському повіті Харківщини деякі сільські КСМ самоліквідувалися, влившись у “Просвіти”22. Спроби протиставити “Просвіті” комсомол часто закінчувалися крахом остан- нього. Наприклад, у Діївці на Катеринославщині, селі з давніми просвітніми тра- диціями (Товариство засноване ще в 1906 р.) політвідділ саперного батальону ор- ганізував у липні 1920 р. на противагу “Просвіті” комсомол. Але вся молодь села 575Переслідування “Просвіт” більшовиками в роки визвольних змагань належала до Товариства, і членами осередку КСМ стали всього декілька шістнад- цятирічних підлітків, які, за оцінкою самих же більшовиків, були “політично не- грамотні”. Зрозуміло, що після того, як батальйон покинув село, комсомольський осередок розпався23. Зрештою, дослідникам історії комсомолу довелося визнати, що “комсомол для села був незвичним і наносним явищем, зовсім чужим побутові молоді”24. Ще однією формою боротьби з “Просвітами” стало перетворення їх у так звані “червоні” або “спролетаризовані”. Виникає резонне питання: чому ж національно свідома, ліберальна інтеліґенція погоджувалася співпрацювати з більшовиками – шовіністично настроєними носіями диктатури? Відповідь на це питання знайдемо, прочитавши протокол “спролетаризування” полтавського Товариства “Просвіта”. 24 жовтня 1920 р. було скликано загальні збори Товариства, які наказано вважа- ти чинними, незважаючи на те, що із 190 членів прийшли тільки 17 осіб. Представник губвиконкому повідомив присутніх, що “колишні “Просвіти” були шовіністичними, а тепер ... держава бере їх на своє утримання, і ... вони мусять творити пролетар- ську культуру; коли ж вони не зможуть цього робити, то знайдуться інші...”25. Ого- лошено новий Статут, згідно з яким “Просвіта” має на меті “...поширення соціа- лістичної культури на підвалинах широкої самодіяльности трудових мас України, ...стоїть на грунті диктатури пролетаріату та незаможного селянства і веде культурно- просвітницьку роботу в комуністичному напрямку, … надаючи цим “Просвітам” характер вогнищ пролетарської культури26. Більшістю голосів Статут був відкину- тий, але представник влади вказав, що ніяких змін у Статуті бути не може, а тому зійшлися на компромісі: найбільш одіозні пункти були відкладені для наступного їх обговорення більш широкими зборами, а Статут в цілому все-таки був прийнятий27. Отже, як бачимо, абсолютна більшість членів Товариства відмовлялася співп- рацювати з більшовиками, а ті, хто погоджувалися, робили це суто з метою зберег- ти “Просвіту” як аполітичну, національну, культпросвітницьку організацію. Але, як правило, згоди на співпрацю ніхто не питав. Було прийнято Положення про політико-просвітницьку роботу, згідно з якою постачання та інструктаж “Про- світ” відбувався під безпосереднім керівництвом комсомолу28. А у Катеринослав- ській губернії “Червоні просвіти” просто прикріпляли як секції до сільських орга- нізацій КСМУ29. Деякі осередки Товариства, змушені до компромісів, погоджувалися навіть ви- знати ідеї комунізму, намагаючись вижити як центри української культури. Особливо це стосувалося “Просвіт” зросійщених областей України. Так, наприкінці 1921 р. на Донеччині “Просвіта” активно підтримувала партію укапістів30. Тобто, навіть під- тримуючи ідеї, комунізму, “Просвіти” залишалися позначеними національним ду- хом і продовжували перебувати в опозиції до більшовиків, отже, були приреченими. Ihor Tanchyn. Bolshevik repressions against “Prosvita” in the period of Ukrainian national-liberation struggle (1917–1920) The author describes repressions carried by totalitarian regime of the Ukrainian SSR against Ukrainian activists of “Prosvita” during the Ukrainian national-democrat- ic revolution. 576 Ігор Танчин Key words: USSR, totalitarian regime, “Prosvita”, Ukrainian national-democrat- ic revolution. 1 Енциклопедія Українознавства. – Париж; Нью-Йорк, 1970. – Т. 6. – С. 2370. 2 Центральний Державний Архів Вищих Органів Державної Влади та Органів Державного Управління. – Ф. 1009с. – Оп. 1. – Арк. 18. 3 Постанови І Всеукраїнського з’їзду “Просвіт” 20–23.09.1917 р. в Києві // Просвітянин. – 1918. – № 1. – С. 12. 4 Там само. – С. 14. 5 Державний Архів Миколаївської Області. – Ф. 206. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 30. 6 Центральний Державний Архів Вищих Органів Державної Влади та Органів Державного Управління. – Ф. 1666. – Оп. 1. – Спр. 486. – Арк. 4, 8–8 зв. 7 Там само. – Ф. 1009с. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 19. 8 Затонський В. Національна проблема на Україні. Доповідь на пленумі ЦК ЛКСМУ. – ДВУ. – 1926. – Червень. – С. 8. 9 Коммунист. Орган Киевского губкома КП(б)У. – 1920. – № 4. – С. 53. 10 VIII конференция РКП(б). Декабрь 1919 г. Протоколы. – М., 1961. – С. 95–111. 11 Білокриницький С. Нарис історії ЛКСМУ. – Харків, 1926. – С. 81. 12 Боротьба. Орган Чернігівського комітету УПСР(к). – 1919. – 30 квітня. 13 Українсько-Московська війна 1920 р. – Варшава, 1933. – Т. 5. – Ч. 1. – С. 266. 14 Центральний Державний Архів Громадських Об’єднань України. – Ф. 1. – Оп. 6. – СПР. 7. – Арк. 44. 15 Державний Архів Одеської Області. – Ф. Р-2106. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 89. 16 Известия Екатеринославского губисполкома Совета Рабочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов. – 1920. – 28 серпня. 17 Коммунист. – 1920. – № 1. – С. 24. 18 Цитович Я. Робота на селі та серед учнів в період II з’їзду КСМУ // Юнацький рух. – 1931. – № 2.– С. 40. 19 Коммунист. – 1920. – № 2. – С. 100. 20 Як народжувався комсомол на Сумщині // Юнацький рух. – 1931. – № 4. – С. 111–112. 21 Державний Архів Дніпропетровської Області. – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 139. – Арк. 69; Спр. 8. – Арк. 5. 22 Владченко К. Первые бреши // Юный коммунар. – 1922. – № 1–2. – С. 21. 23 Шилов П. Национальный шовинизм против комсомола // Днепропетровский комсомол 1917– 1927. – Днепропетровск, 1927. – С. 95. 24 Зарва І. На широкий шлях // Юнацький рух на Україні. – Харків, 1927. – С. 166. 25 Центральний Державний Архів Вищих Органів Державної Влади та Органів Державного Управління. – Ф. 1009. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 48. 26 Там само. Спр. 1. – Арк. 9а. 27 Там само. – Спр. 5. – Арк. 49. 28 Молодой пролетарий. Орган Киевского губкома и горисполкома КСМУ. – 1920. – 9 жовтня. 29 Державний Архів Дніпропетровської Області. – Ф. П-1. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 5. 30 Майстренко І. Історія мого покоління. – Едмонтон, 1985. – С. 168–169.

Переслідування "Просвіт" більшовиками в роки визвольних змагань (1917–1920)

Institution

Ähnliche Einträge